На столі лежало шість екзаменаційних аркушів. Сє Ю подумав, що Лао Тан зараз серйозно розбиратиме з ними підсумки місячного тесту. Та замість цього Тан Сень запитав:
– Ви, хлопці, любите грати в ігри?
Щоб виглядати переконливо, навіть якщо насправді не граєш – треба було кивнути.
– Мгм, – Сє Ю.
– Мені подобається, дуже подобається, – Хе Джао.
– Я от теж вирішив спробувати ту гру, яка зараз усім цікава. Кажуть, вона дуже популярна. Хе Джао, чув, ти в неї постійно граєш? – Тан Сень не згадав про контрольні роботи, але дістав свій телефон. – Не думав, що в тебе такий… наївно-чистий смак.
– Наївно-чистий?
Сє Ю не зовсім розумів, як Лао Тан прийшов до такого дивного висновку. Поки той нахилився до телефону, Хе Джао ліктем штовхнув Сє Ю:
– Він каже, що я поводжуся як дитина?
– Не знаю і знати не хочу.
– Ну, а що ще може означати “наївно-чистий”? Хтось на кшталт Лао Тана, чоловіка середнього віку, напевно, має лише такі хобі, як гра в шахи, заварювання чаю та розведення птахів, – Хе Джао все більше замислювався над цим питанням. – Він точно не може грати в такі ігри, як «King of Guns» або «Terror Battlefield».
Тан Сень тим часом відкривав гру й повчально мовив:
– Я не думаю, що ігри – це погано. У всього є дві сторони. З одного боку, вони допомагають людям розслабитися і розважитися, а з іншого – тренують їхній самоконтроль.
Хе Джао навіть не став слухати до кінця, одразу закивав.
– Так, я теж так думаю. Ви все правильно кажете, дуже мудро!
Сє Ю краєм ока помітив на екрані телефону вчителя дуже знайомий рожевий інтерфейс гри. Але це був лише коротенький погляд, Тан Сень захопився лекцією, відклав телефон і з ентузіазмом продовжив.
– Уміння контролювати себе і свою силу волі є надзвичайно важливим. У світі існує багато спокус, тож дозвольте мені навести вам кілька прикладів…
Хе Джао мало не задрімав. Він потягнувся рукою до Сє Ю.
– Що ти робиш? – Сє Ю нахилився і прошепотів.
– Вщипни мене, – сказав Хе Джао. – Мені здається, я зараз засну.
Сє Ю тільки торкнувся його руки, ще навіть не встиг вщипнути, як Лао Тан раптом повернувся до теми навчання, потім знову до ігор, а потім дістав телефон і показав рожевий екран гри. Тільки тоді Хе Джао остаточно прокинувся:
– …
Розмова затягнулася на пів години, і тільки коли пролунав дзвінок на урок, Тан Сень нарешті їх відпустив. Коли Хе Джао вийшов, він забув про свої манери і навіть не сказав “до побачення” вчителю. Сє Ю хотілося розсміятися, але він весь час стримувався. Хе Джао йшов швидко, але потім різко зупинився, розвернувся й суворо попередив:
– Ти не смійся. В мене, чорт забирай, душевна травма.
Першим уроком після обіду була історія. Коли вони повернулись до класу, вчитель уже стояв біля дошки.
– Швидше сідайте, вже дзвоник був. Чого теліпаєтесь, – сказав вчитель історії, гортаючи сторінки підручника. – Після дзвінка треба бути на місці.
Перед цим у кабінеті Тан Сень встиг показати їм свій рівень у грі в переодягання, поділився думками про гру, а потім… провів глибокий аналіз, об’єднавши гру з процесом навчання, намагаючись пробудити в них інтерес до освіти.
– У цій грі кожен рівень має певну тему образу. Гравець має подумати, що підійде найкраще… А тепер подивіться на ось це завдання з сучасної літератури. Ви бачите? Усе те саме: чому ця сукня не підходить? Чому ця відповідь неправильна? Треба аналізувати, мислити, знаходити рішення.
Тан Сень хотів показати Хе Джао, що навчання також можна перетворити на цікаву «гру».
Але спосіб донесення думки… жахливий.
У класі вчитель історії вже почав нову тему.
Хоча спочатку Сє Ю планував лягти і поспати, але чим більше згадував сцену в кабінеті, тим сильніше тряслись плечі від сміху. Він затулив обличчя рукою, не в силах стриматися.
У Хе Джао досі в голові крутилися слова вчителя Тана про “цю сукню, ту сукню”. Він повернув голову, щоб запитати Сє Ю, чи не збожеволів Тан Сень, але побачив, що Сє Ю сміється, закривши обличчя рукою.
– ...Якщо ти мій друг, не смійся наді мною в такий час, – витримавши паузу, сказав Хе Джао.
Сє Ю явно вирішив не бути його другом.
Хе Джао міг тільки відвернути голову. Цей безсердечний хлопець, з очей геть, з серця геть.
Минуло кілька хвилин. Хе Джао все ж не витримав і знову нахилився до свого “зрадника”:
– Взагалі-то, у мене є ще одне питання.
– ?
– Чому рівень Лао Тана вищий за мій? Я гравець, який витрачає реальні гроші… – Хе Джао не зміг закінчити речення. – Лао Сє, ти заходиш занадто далеко, досить, припини сміятися.
Йому нестерпно хотілося сховатися в туалеті й закурити, але по факту він зміг дістати тільки цукерку з кишені.
– Ставлю п’ятдесят центів, що це точно той покидьок Вань Да, – обвів поглядом клас Хе Джао, – окрім нього, хто ще міг проговоритися, цей хлопець не може тримати язика за зубами, навіть якщо спробує.
Вань Да незрозумілим чином звинуватили в чомусь, а він і гадки не мав.
Роботи з щомісячного іспиту перевірили дуже швидко, і наступного ранку, коли учні тільки-но почали заходити на територію школи, список з результатами вже був вивішений на дошці оголошень. Це була щільна дошка, повна імен, чорними літерами на білому тлі.
Ті, хто жив у гуртожитку, ще не встигли звикнути до того, що замість будильника щоранку їм вмикають патріотичну пісню «Вірність Батьківщині», а потім завуч Дзян, у ролі ведучого шкільного радіо, втирає двадцять хвилин промов на кшталт: “Ми мусимо боротися! Викладатися на повну! Не дайте майбутньому собі жалкувати про це!”
Сє Ю, як завжди, прокидався від цього шуму. А ще з коридору доносились бойові вигуки – завзяті учні проводили свою ранкову “практику крику”. Також було текстове повідомлення від Хе Джао з сусідньої кімнати, який, ймовірно, щойно прокинувся, лише з одним словом: “Ранку”. Через кілька хвилин прийшло ще одне повідомлення.
[Хе Джао]: Друже, ти вже встав?
[СЮ]: Ні.
[Хе Джао]: Я теж. Переживемо ці двадцять хвилин і доспимо.
[СЮ]: Ти не йдеш сьогодні на заняття?
[Хе Джао]: Перший урок у Лао Тана, дай мені перепочити.
На перший урок Хе Джао так і не з’явився. Але його контрольна знову почала гуляти по класу.
– Якби ми могли зібрати всі тестові роботи Джао-ґе з китайської мови в одну книгу, це було б джерело радості, – сказав Льов Цвеньхао. – Я ніколи не бачив нікого з такими блискучими навичками вирішення проблем, і він навіть свариться з авторами завдань... Я вражений.
– А ви бачили його твір? Назва – “Силует зі спини”, а він написав... про свою власну спину. Перше речення “Я вважаю, що мій силует зі спини особливо привабливий”, і далі вісімсот ієрогліфів безперервного самовихваляння!
– Ха-ха, це смішно! Ю-ґе, ти це читав? Ходімо, почитаємо разом.
Сє Ю раптом зрозумів, що його життя стало зовсім іншим, ніж раніше, всього за один короткий місяць навчання в школі.
Несподівано, в ньому з’явилося багато нових голосів.
Ці голоси були галасливі, безцеремонні, крок за кроком вповзали в його особистий простір.
Було шумно, було метушливо.
Хе Джао точно розрахував час і прошмигнув назад до класу в перерві після китайської мови. Сю Цінцін якраз роздавала тести з англійської й нагадала йому:
– Ти ще не здав домашнє завдання з англійської.
– Яке домашнє завдання з англійської? – Хе Джао тільки-но ступив у клас.
– Переписати слова з наступного розділу, по чотири рази кожне, – спокійно відповіла Сю Цінцін і передала йому аркуші з контрольними. – Ось твоя і твого сусіда по парті. У тебе 30 балів, у нього – 25.
Хоч обидва й отримали приблизно однакову кількість балів, учителі все ж більше любили перевіряти тести Сє Ю, ніж Хе Джао. Принаймні, його почерк був охайним, і не треба було витріщатися хвилину на кожен ієрогліф, намагаючись збагнути, що це за каракулі.
Хе Джао не зважав на свій бал чи помилки. Він згорнув дві роботи і підійшов до столу Сє Ю, нахилився і постукав по ньому.
– Що дивишся?
– На твій твір, – Сє Ю навіть не підняв голови.
– …
– Цілий урок вже блукає класами. Щойно повернувся з восьмого, – додав Сє Ю. – До речі, у тебе нове прізвисько – “Силует-ґе”.
Шень Дзє навіть посеред уроку попросився в туалет і замість того, щоб справді туди піти, присів у коридорі біля третього класу. Він домовився з Вань Да, щоб той передав йому твій твір через вікно, мовляв, у восьмому класі просто шалено зацікавилися нульовою оцінкою за твір.
Хе Джао навіть не треба було питати, хто винуватець того, що твір потрапив до 8-го класу.
– Що за маячня, це звучить так потворно і зовсім не відповідає моєму таланту.
Хе Джао запропонував присвоїти йому грандіозний титул – “Великий літературний майстер”.
У цей момент у двері ввірвався Вань Да. Щоразу, коли він виходив до туалету під час уроку, він не міг втриматися від того, щоб не підслухати під дверима кабінету, і завжди повертався з якоюсь напівправдивою, напівбрехливою дивною новиною.
– Екстрені новини! Джао, це погані новини!
Хе Джао ліниво кинув згорнутий тест на стіл і, хоча не надавав його словам великої ваги, усе ж підхопив гру:
– Щось не так? Не поспішай, не поспішай.
– Староста пішов до вчителя Тана з вашими контрольними. Сказав, що хоче підняти середній бал у класі і запропонував організувати індивідуальні заняття для вас двох, – швидко виклав суть почутого Вань Да. – Ще додав, що відчуває відповідальність як староста. Лао Тан, здається, серйозно задумався.
– Він серйозно?
Чутки про те, що Сюе Сішен не спить, а тільки вчиться, розвіялися кілька днів тому – Дін Лянхва одним махом, з вогнегасником наперевіс, розвінчав і легенду про привида в гуртожитку, і байку про “панду”. Староста справді був старанним учнем, але він не настільки екстремал, щоб ризикувати своїм життям. Просто він вперше далеко від дому, і в нього проблеми зі сном через незнайоме оточення та недосипання. Але через свою правильність і серйозність він виглядав трохи чужим на загальному тлі.
Повернувшись із кабінету вчителів, Сюе Сішен нічого не сказав. Схоже, що Лао Тан все-таки не погодився.
З самого ранку на всіх уроках тільки й робили, що розбирали контрольні. Було два уроки математики поспіль, і після закінчення перевірки вчитель математики запитав:
– Ви все зрозуміли?
– Я зрозумів! – відповів Хе Джао.
Учитель математики просто схопив крейду, яку він ще не встиг покласти, і жбурнув її в бік задньої парти зі словами:
– Не думай, що ти розумієш, тільки тому, що тобі здається, що розумієш!
Останнім часом Хе Джао добре поводився на уроках і не так багато грав в ігри. Можливо, це було пов’язано з психологічною травмою, яку він отримав після того, як востаннє зазнав знущань від Лао Тана. Однак, коли він не грав в ігри, він ставав особливо дратівливим. Він навчився читати по долоні у Вань Да і наполягав на тому, щоб читати по долоні Сє Ю, стверджуючи, що став дуже точним. Під час вечірнього самонавчання Сє Ю нарешті не витримав і запитав:
– А де твій смердючий мужик подівся? Більше не граєш?
Хе Джао був приголомшений. Він відкинувся на спинку стула і через деякий час сказав:
– А, це... я більше не граю.
Хтозна, яка частина з цих слів, «смердючий чоловік», застала його зненацька. Навіть коли пролунав дзвоник із вечірньої самопідготовки, Хе Джао більше не чіплявся з проханням подивитись йому на долоню. Після занять, коли вони йшли дорогою назад, Хе Джао раптом сказав:
– З тим смердючим мужиком більше не пограєш.
Сє Ю не зовсім зрозумів, що він має на увазі, і запитав:
– Що?
Незважаючи на світло вуличних ліхтарів, навколо все ще було дещо темно.
– Моя сестра змінила пароль, – Хе Джао зробив два кроки вперед і заговорив спокійним тоном, – ...насправді, ігровий акаунт був вкрадений мною.
