У цього розділа також є версія 18+

Фу Ванчжи стояв біля входу в будинок, злегка притулившись до одвірка, мовчки спостерігаючи за згорбленою спиною Сє Чанґана, спостерігаючи за його злегка тремтячими плечима, за тим, як він плаче, як біль від серця сантиметр за сантиметром поширюється по всьому тілу.

Наступні десять років вони провели удвох, гріючись на сонці у своєму дворі, притулившись одне до одного, і врешті-решт витратили всі свої заощадження.

Двом старим сивим монстрам не залишалося нічого іншого, як взяти великий бамбуковий кошик, який збирав пил у сараї, і зібрати трави.

Глибоко вдихнувши свіже гірське повітря, Сє Чанґан згадав десятиліття, які вони провели на горі в минулому, і йому здалося, що це було ціле життя тому.

Подумавши про це, Сє Чанґан простягнув руку і вщипнув м'яку плоть на животі Фу Ванчжи, яка з віком стала м'якшою. Він не втримався і простягнув руку до промежини Фу Ваньчжи, дражнячи: "Ти більше не можеш так робити, чи не так?"

Фу Ваньчжи хотів сказати, що може, але стримав слова, які ось-ось мали зірватися з його вуст, і замість цього ніжно погладив Сє Чанґана по голові.

Стара аптека, закрита протягом десятиліть, була знову відкрита. Двоє старих чоловіків старанно працювали всередині і зовні; на диво, справи йшли не гірше, ніж раніше.

Незабаром після смерті старого Чжана до них приєднався його партнер. Їхні старі друзі такого ж віку, що жили по сусідству, помирали один за одним, а діти цих людей поступово старіли. Зрештою, навіть їхні онуки одружилися і мали дітей.

В аптеці Фу Ваньчжи побачив усміхнене обличчя Сє Чанґана, яке постаріло до невпізнання, і навіть запідозрив, що Дух Коропу йому збрехав. Хіба він не казав, що життя смертного скоротиться, якщо проводити з ним занадто багато часу?

Сє Чанґан теж не міг цього зрозуміти. Чи не тому, що він надто добре піклувався про тіло Фу Ваньчжи?

Минали роки, і їм обом було вже близько 160 чи 170 років, що вдвічі перевищувало тривалість життя смертного. Навіть похорони "дітей" по сусідству були завершені.

Сє Чанґан знову почав дивуватися, чому Фу Ванчжи був єдиним, хто міг жити так довго; він міг навіть ходити, рахувати гроші і навіть ходити в гори, щоб збирати трави.

Сє Чанґан дійсно не міг зрозуміти і не міг притримати язика за зубами. Одного чудового дня він нарешті проговорився і запитав Фу Ваньчжи: "Чому ти ще не помер?"

Фу Ваньчжи міг лише відкрити рот у відповідь, але не мав відповіді. У кімнаті запанувала гробова тиша.

Фу Ванчжи був першим, хто зрозумів, що щось не так, коли їм виповнилося 200 років. Він розшукав свого старого друга за спиною Сє Чанґана і запитав, намагаючись натякнути: "Чи може смертний дожити до 200 років?"

__________________________________

Його старий друг був шокований старим виглядом Фу Ваньчжи. Старий друг поплескав себе по грудях, намагаючись заспокоїтися, а потім похитав головою у відповідь: "Звичайно, ні".

Фу Ваньчжи замислився: "Як це можливо, що Сє Чанґан може дожити до 200 років і все ще мати енергію, щоб жартувати зі мною?"

Його старий друг також почав задаватися питанням про цей неприродний феномен.

Вони довго роздумували, аж поки не зайшло сонце. Виявилося, що випадковий свідок бачив ситуацію набагато чіткіше: "Він не людина".

"Неможливо", - спочатку несвідомо заперечив Фу Ваньчжи, але, прослідкувавши цей хід думок, він не зміг вимовити більше ні слова.

"Випробуй його", - серйозно запропонував його старий друг.

"...Як?" Питання Фу Ваньчжи виявило його підозру.

"Дзеркало, що виявляє демонів".

"Але я не хочу так з ним чинити", - насупився Фу Ваньчжи.

"Або ти можеш просто проковтнути питання і продовжувати грати до кінця свого життя", - засміявся його старий друг, дражнячи Фу Ваньчжи, дивлячись на власне чорне волосся і молоде тіло, в той час як старий зміїний демон, який далеко затьмарив його тоді, був уже старим чоловіком. Насправді це було досить добре.

Фу Ваньчжи обдумав це і прийняв рішення.

__________________________________

Сє Чанґан не міг більше чекати і знову почав вирощувати курей. Того дня, коли він сидів навпочіпки на землі і годував курей, він відчув, як повз нього промайнув спалах яскравого світла. Він несвідомо повернув голову вбік, але не надав цьому значення.

Він і гадки не мав, що Фу Ванчжи вже давно стояв за його спиною.

Сє Чанґан підвівся і побачив, що Фу Ваньчжи дивиться прямо на нього. Фу Ванчжи довго мовчав, а потім повільно запитав: "У тебе болить спина після того, як ти так довго сидів навпочіпки?"

Сє Чанґан  нахилився і потер спину, коли йшов, хитаючись, назад до свого крісла-гойдалки: "...Дуже болить. Зроби це наступного разу".

За обіднім столом Сє Чанґан  задоволено облизав губи і взяв ще одну ложку курячого супу. Потім він вибрав ще одну курячу ніжку.

Фу Ванчжи взяв палички і допоміг йому перекласти курячу ніжку в тарілку. Він не міг не запитати, хвилюючись: "Ти можеш її прожувати?"

Почувши це, Сє Чанґан  поклав палички і тремтячою рукою показав на свої кілька зубів, що залишилися, з жалісливим виглядом: "Я просто спробую її язиком..."

Фу Ванчжи кивнув: "Не поспішай".

Сє Чанґану не вдавалося з'їсти багато м'яса в присутності Фу Ванчжи, що змушувало його жадати його ще сильніше. Зрештою, він прокрався на кухню пізно вночі, щоб погризти недоїдену курячу ніжку.

І тоді він раптом почув, як Фу Ваньчжи сказав: "Ти ненажера, лисенятко".

Щойно Сє Чанґан зібрався відповісти, як раптом зрозумів, що щось не так, впустив миску і курячу ніжку, смикнув головою і здивовано подивився на Фу Ваньчжи. Його рука на плиті стиснулася сильніше, кісточки пальців побіліли.
__________________________________

"Фу Ваньчжи... що ти сказав?"

"...Ти використав на мені дзеркало, що виявляє демонів?!" Сє Чанґан подумав про яскраве світло, яке він бачив удень. Його вираз обличчя став лютим, коли він дивився. Його очі були такими ж гострими, як і раніше.

Коли Сє Чанґан озирнувся, Фу Ванчжи вже був одягнений у чорну мантію, вишиту золотими бамбуковими візерунками, як і тоді, коли вони вперше зустрілися. Сє Чанґан був приголомшений. Йому так хотілося запитати, де ж сховався його старий коханий.

Але в глибині душі він знав, що перед ним стоїть Фу Ваньчжи.

Імпозантний і гідний Фу Ваньчжи.

Фу Ваньчжи терпляче чекав, коли Сє Чанґан заговорить першим, але червоні губи Сє Чанґан все відкривалися і закривалися, і тільки через довгий-довгий час він зміг вимовити фразу: "Що ти за демон?"

"Чорна змія з храму Лінгву на Вічнозеленій горі".

Сє Чанґан стояв на місці. Не кажучи ні слова, він стиснув губи і подивився на Фу Ваньчжи, а потім насупив брови і поринув у глибокі роздуми. Через довгий час він нарешті запитав: "Ти не мусиш помирати?"

Фу Ваньчжи кивнув.

"Але я навіть вибрав для тебе труну".

Фу Ваньчжи не міг повірити своїм вухам. Він міг лише сміятися, піднімаючи підборіддя Сє Чанґана, а кінчики його пальців жадібно терли ніжні щоки: "Як ти можеш бажати смерті своєму коханому?"

__________________________________

Сє Чанґан стримав сміх: "Ну, гадаю, ми зможемо використати її як дрова, якщо порубаємо".

Фу Ваньчжи раптом згадав про сарай на Вічнозеленій горі.

Сє Чанґан скористався тим, що Фу Ваньчжи відволікся, виліз на нього і обхопив руками його шию. Сє Чанґан підняв підборіддя і вказав на двері, наказуючи: "Фу Ваньчжи, ходімо".

"Куди?"

"А ти як думаєш?"

Ще до того, як вони встигли сісти на ліжко, Сє Чанґана притиснули до дверей і зняли з нього штани. Його сильні, стрункі ноги обхопили талію Фу Ванчжи, а шию притиснули до дверей. Сє Чанґан відчув, як невідомі емоції просочуються в його серце, коли він дивився на іншого чоловіка зверху вниз, на його гарне обличчя, гострий ніс і м'які губи.

__________________________________

Сухі губи Сє Чанґана затремтіли від задоволення, а м'язи внутрішньої поверхні стегон спазмувалися від виснаження. Занадто виснажений, щоб обхопити ногами талію Фу Ваньчжи, він почав сповзати вниз, але натомість був спійманий Фу Ваньчжи.

"Тримай їх всередині. А якщо ти можеш народити?"

"Тоді ти недостатньо стріляєш". Сє Чанґан вишкірив зуби, провокація проглядалася в його посмішці, що наповнювала очі Фу Ваньчжи. Так само, як це було в минулому.

______________________________________

І... це кінець!! Дякую, що прочитали цю історію!!! ✧⁠◝⁠(⁠⁰⁠▿⁠⁰⁠)⁠◜⁠✧