Тримаючи ключі, Сяо Янь знову торкнувся теплого металевого замка. Нахиливши голову і глянувши на Чарівну лікарку, яка закінчила викопувати всі лікарські рослини, він посміхнувся і покликав:
—Ходи-но сюди. Не хочу, щоб ти потім звинуватила мене, що я намагаюся все зі скринь загарбати собі.
—Принаймні, у тебе ще залишилися крихти совісті.
Чарівна лікарка витягла з-за пазухи з десяток з гаком пляшечок і, задерши ніс, поставила їх на кам'яний стіл. Нарешті, вона неохоче вибрала шість штук і простягнула їх Сяо Яню:
—Гей, це твої.
Авжеж Сяо Янь з посмішкою їх прийняв, окинув коротким поглядом і поклав у каблучку для зберігання. Він вже отримав крижану траву з полум'яним листям, решта лікарських рослин були для Сяо Яня не надто важливими.
Він помахав трьома чорними ключами перед Чарівною лікаркою і посміхнувся:
—Тоді я їх відмикаю.
—Відкривай! – кинувши на Сяо Яня роздратований погляд, Чарівна лікарка швидко сховала нефритові пляшечки за пазуху. Її вузька талія одразу ж стала набагато повнішою, ніж була раніше.
Сяо Янь облизав губи, роздивляючись кам'яні скрині. Він навмання вибрав один з ключів, підняв перший замок і обережно вставив його.
—Не цей... – ключ застряг на півдорозі, змусивши Сяо Яня знизати плечима і скористатися іншим.
—Знову помилився!
Безпорадно хитаючи головою, Сяо Янь міцно стиснув останній ключ і вкотре обережно вставив його в замкову щілину.
Побачивши, як ключ повільно зникає в замку, Сяо Янь і Чарівна лікарка мимоволі затамували подих, чутно було лише як спрацьовує замковий механізм та обертається ключ.
Дзень... Раптом пролунав ледь чутний чистий звук, і Сяо Яня завмер на місці.
—Відкрилася! – полегшено зітхнув Сяо Янь, побачивши, як опускається дужка замка.
—Годі зволікати і зніми нарешті кришку! – проговорила нетерплячим голосом Чарівна лікарка, її обличчя було сповнене жаги та азарту.
Сяо Янь подивився на схвильовану Чарівну лікарку, але не став до неї дослухатися. Замість цього він схопив її за руку і відступив на кілька кроків назад. Потім націлив долоню на скриню і вивільнив з долоні потужну силу, яка і підняла кришку кам'яної скрині.
Після цього Сяо Янь почекав ще мить і зітхнув з полегшенням, побачивши, що нічого не сталося. Глянувши на Чарівну лікарку, яка, схрестивши руки на грудях, холодно на нього дивилася, Сяо Янь лише знизав плечима:
—Завжди корисно бути трохи обережнішим.
—Гадаю, якщо тебе залишити самого на Хребту магічних звірів, ти легко впишешся і почуватимешся щасливішим, ніж у зовнішньому світі. Адже навіть місцеві магічні звірі не такі обережні, як ти, – відповіла, скрививши рота, Чарівна лікарка.
—Думаю, так і буде, – Сяо Янь торкнувся свого носа і засміявся.
Кинувши пронизливий погляд на безсоромного чоловіка, що стояв поруч, Чарівна лікарка наблизилася до кам'яного столу і зазирнула у відкриту кам'яну скриньку. З обличчям, сповненим радості, вона швидко простягнула туди руку і витягла старовинний сувій райдужних кольорів.
—Що це? – з цікавістю подивився і запитав Сяо Янь.
—Книга отрут, в ній описані методи виготовлення, – відповіла усміхнена Чарівна лікарка, розгорнувши сувій.
—Отрутознавча книга? – здивовано підвівши брову, Сяо Янь взяв сувій у Чарівної лікарки і ковзнув поглядом по поверхні. Побачивши кілька слів, написаних на боці семиколірного сувою, Сяо Янь здивовано вигукнув:
—«Веселкова книга отрут»? Невже хтось присвятив купу часу, щоб вдосконалити виготовлення отрути? Тільки не кажи, що той, хто залишив це, також був лікарем!
Лікарі зазвичай були єдиними на світі людьми, хто використовував отруту для самозахисту. Людей, які досягли успіху у її використанні, зазвичай, називали майстрами отрути. Однак статус майстра отрути все одно залишався незрівнянним зі статусом алхіміка.
—Цілком можливо. Але навіть не мрій, що тобі щось перепаде. Через мою стихійну спорідненість я не можу стати алхіміком, тож залишається покладатися на подібні речі, – після цих слів на обличчі Чарівної лікарки з'явився пригнічений вираз. Вочевидь, її найбільшим бажанням було стати саме алхіміком, а не майстром отрут, якого люди ненавиділи і не надто жалували.
Глянувши на пригнічену Чарівну лікарку, Сяо Янь посміхнувся, простягнув семиколірний сувій і відповів:
—Це досить гарна річ, але для того, щоб опанувати її, знадобиться багато часу і зусиль. Сама культивація... Дов Ці висмоктує з мене всі сили. Я не настільки дурний, щоб хапатися за щось ще, намагаючись відкусити більше, ніж можу прожувати.
—Дякую!
Почувши слова Сяо Яня, Чарівна лікарка відчула глибоке полегшення.
—Ти можеш прибрати те, що ховаєш у руці. Можливо, ти ставиш під сумнів мою шляхетність, але, враховуючи наші нинішні партнерські стосунки, я б не став намагатися привласнити все собі, – посміхнувся і промовив м'яким голосом Сяо Янь, дивлячись на Чарівну лікарку, яка не квапилася ховати райдужний сувій.
На приголомшеному обличчі Чарівної лікарки з’явився збентежений вираз. Вона розтиснула руку, показуючи маленький пакетик із зеленим порошком.
—Цей-во… – спіймана Сяо Янем на гарячому, почервоніла Чарівна лікарка не знала, що й казати.
— Не зважай! Ти жінка, а отже цілком природно, що вжила певних запобіжних заходів, коли пішла зі мною на пошуки скарбів, – знизав плечима і байдуже проговорив Сяо Янь.
—Дякую! – Чарівна лікарка ще раз подякувала, і поспішно прибрала зелений порошок.
Сяо Янь торкнувся обличчя і повернувся до другої кам'яної скриньки. Він вставив ключ і повільно спробував його провернути.
—Яким мав бути ефект зеленого порошку? – раптом запитав Сяо Янь, поки ключ повільно зникав у замковій шпарині.
—Я зробила його на основі трави п'яного дракона та кількох інших інгредієнтів із заспокійливим ефектом. Якщо вдихнути, він змусить людину заснути щонайменше на півдня. Але цей порошок – досить примітивний. Будь-хто, рангом вищий за мене, зможе використати Дов Ці, щоб нейтралізувати його дію і вивести з організму, – збентежено відповіла Чарівна лікарка.
—На щастя, вона хоча б не смертельна. Радий, що принаймні ти не надто жорстока, – Сяо Янь стис губи, покрутив зап'ястям і посміхнувся:
—Нарешті!
Разом зі словами Сяо Яня, наглухо закрита кам'яна скринька почала повільно відкриватися. У світлі місячного каміння Сяо Янь та Чарівна Лікарка одразу ж побачили, що саме в ній знаходилося.
—Ще один сувій? – Сяо Янь підняв брову, помітивши чорний сувій, що лежав у скриньці.
Він простягнув руку до коробки, дістав його і почав крутити в руках. Нарешті погляд Сяо Яня зупинився на дрібних словах: техніка польоту високого рівня класу Сюань: Орлині крила.
—Техніка польоту? – очі Сяо Яня ставали дедалі ширшими, коли він бурмотів незвичні слова. Приголомшений, він скрикнув хрипким голосом:
—Невже це й справді рідкісна техніка польоту?
—Техніка польоту? Що це?
Вперше про таке почувши, Чарівна лікарка з сумнівом закліпала очима. Вона чула про атакувальні, захисні, або такі, що підвищують спритність, та багато інших технік Дов, але про техніку польоту чула вперше.
—Назва говорить сама за себе, ця техніка дозволяє людині літати в повітрі, – здивований Сяо Янь аж прицмокнув губами, поки пояснював.
—Літати? Хіба для цього не потрібна сила щонайменше Дов Лін? – Чарівна лікарка була дещо спантеличена його поясненням і трохи розгубилася.
У світі Дов Ці тільки досягнувши сили Дов Лін можна відірватися від землі і полетіти на невелику відстань. І лише після того, як людина досягала сили Дов Ван або Дов Хван, вона могла використовувати Дов Ці, щоб сформувати духовні крила, яким дозволяли здолати земне тяжіння і злетіти серед хмар.
Щодо техніки польоту, то це була дивна секретна техніка, яка дозволяла практику сформувати на спині два невеличкі відростки. За допомогою цих відростків можна було сформувати пару крил і літати в повітрі, навіть якщо людина не володіла силою Дов Ван.
Політ був величезною спокусою для багатьох людей. І щоб її задовольнити, багато сильних людей докладали всіх зусиль, аби лише наблизитися до нездійсненної мрії – стати Дов Ван. Разом з тим, було також багато тих, хто хотів скоротити шлях, знайшовши подібну рідкісну і дуже цінну техніку польоту.
Тримаючи чорний сувій, Сяо Янь повільно видихнув. Він поквапився притлумити захват, і махнув рукою Чарівній лікарці.
—Я все розумію. Цей підходить тобі? – спостерігаючи за діями Сяо Яня, Чарівна лікарка збагнула його наміри і безпорадно кивнула.
—Ха-ха, кожен бере те, що йому потрібно! – Сяо Янь посміхнувся. Сьогоднішні надбання переповнювали його серце емоціями.
—Залишилася остання. Поквапся, щойно відкриємо її, одразу підемо звідси, – сказала Чарівна лікарка, зосередивши погляд на останній кам'яній скрині.
—Гм-м… – після таких надбань Сяо Янь був сповнений азарту. Він взяв останній невикористаний ключ і потягнувся до кам'яної скриньки.
У просторій кімнаті знову запала тиша. Проте щойно Сяо Янь нахилився, щоб відкрити її, як раптом закляк. Він швидко обернувся, і його обличчя спохмурніло.
—Хтось наближається!
—Що? – почувши його слова, Чарівна лікарка також була приголомшена. За мить вона похитала головою:
—Це неможливо. Тільки ми двоє знаємо про це місце.
—Я не помилився і їх досить багато, – Сяо Янь подивився на Чарівну лікарку зі спотвореним обличчям. В його очах промайнув холод.
—Підозрюєш, що це я їх покликала?
Побачивши вираз обличчя Сяо Яня, на її власному обличчі спалахнув гнів.
—Якби я хотіла заподіяти тобі шкоду, ти б уже давно помер.
Побачивши праведний гнів на обличчі Чарівної лікарки, Сяо Янь насупив брови і швидко розвернувся. Він намагався вставити ключ у шпарину, але через хвилювання ніяк не міг влучити у шпарину.
—Прокляття! – випустивши крик гніву, Сяо Янь схопив кам'яну скриньку обома руками, намагаючись її підняти. На жаль, вона намертво прикипіла до кам'яного столу.
—Бовдур! – з попелястим обличчям Сяо Янь вилаявся, перш ніж повільно видихнути. Крижаним голосом він попередив:
—Вони тут.
Почувши слова Сяо Яня, Чарівна лікарка швидко повернулася до кам'яних дверей. Її вуха також вловили звук кроків, які поволі наближалися.
—Хе-хе, Чарівна лікарко, дякую, що вказала нам шлях. Виявляється, інформація, яку нам вдалося отримати, була правдивою.
Понад десяти фігур повільно вийшли з темряви, в той час, як знайомий задоволений сміх відлунював у кімнаті.
—Му Лі! – почувши голос, Чарівна лікарка одразу ж міцно стиснула зуби.
Лігво з полицею книг - HugoLocus Bookshelf ✙ Тут книги починають говорити
Далі
Том 2. Розділ 118 - Карколомна втеча
Крізь кам'яні двері повільно увійшло понад десять фігур, які одразу ж заблокували прохід... Їхній ватажок увійшов останнім і так і залишився стояти позаду. Відтак світло місячного каміння остаточно розвіяло усі сумніви – це був молодий господар роти найманців «Вовча голова», Му Лі. Коли його погляд ковзнув по горах блискучого золота, розкиданого тут і там, в очах спалахнув вогонь жадоби. Він облизав губи, потім перевів погляд на дві кам'яні скриньки, які вже відкрив Сяо Янь, посміхнувся і заговорив: —Вибачте, що потурбував вас. Сяо Янь повільно стиснув ключ у руці, його обличчя трохи спохмурніло. Він глянув на насуплену Чарівну лікарку і холодно запитав Му Лі: —Ви за нами слідкували? —Я б так не сказав. Бачте, кілька днів тому я отримав інформацію, що Чарівна лікарка знайшла печеру зі скарбами. Оскільки я не знав точне розташування ... – знизав плечима Му Лі. —Звідки ти отримав цю інформацію? Я розповіла про це лише своїй помічниці Лі Фей. Ти... ти підкупив її? – на обличчі Чарівної лікарки промайнула підозра, яка швидко змінилася гнівом. —Хе-хе, ця жінка досить дурна. Кілька приємних слів, і вона слухняно розповіла мені усе, – Му Лі посміхнувся, не заперечуючи її припущення. —Покидьок! – випрямивши брови, закричала Чарівна лікарка. —Мені шкода, але ці скарби занадто важливі для «Вовчої голови». Як тільки ми ними заволодіємо, зможемо легко поглинути всі угруповання в Ціншаню. А коли це станеться, без проблем поширимося за межі міста. Наші прагнення не обмежуються цим дрібним містечком, – спокійно відповів Му Лі. —Передайте усі свої речі. Чарівна лікарко, ти ж розумієш, що ти мені не байдужа. Якщо згодна стати моєю, то коли я нарешті візьму під контроль «Вовчу голову», обіцяю голубити та леліяти, – Му Лі подивився на Чарівну лікарку сповненим емоцій поглядом, його тон ставав дедалі лагіднішим. —Стати твоєю? Мені огидна сама думка про це! – слова Чарівної лікарки були грубими, а червоні вологі губи явно насміхатися з нього. Здавалося, вчинок Му Лі, який підкупив її підлеглу, не на жах розлютив дівчину. В очах Му Лі промайнув холод, він посміхнувся і тихо промовив: —Твоя думка не така вже й важлива. Я триматиму тебе біля себе силоміць, – вимовивши ці слова, Му Лі перевів погляд на притихлого Сяо Яня і засміявся: —А я пропонував тобі приєднатися до «Вовчої голови», проте ти й слухати не став. А тепер, навіть якби передумав, вже надто пізно. —Рота найманців, в якій навіть немає Да Дов Ши, аж настільки зарозуміла? – Сяо Янь потер ніс і зухвало похитав головою. —Принаймні, вбити тебе сил вистачить, – зловісно вишкірився Му Лі. —Якщо віддаси речі, я дозволю тобі померти швидко та безболісно, – Му Лі холодно дивився на Сяо Яня, схрестивши руки на грудях. Сяо Янь презирливо скривився. Пробігшись поглядом по значках на грудях найманців, що блокували вихід, він отримав уявлення про їхню силу. Усі найманці були на четвертому або п'ятому ступеню Дов Дже, тоді як Му Лі був вже на шостому. Зваживши подумки сили супротивників, серце Сяо Яня завмерло. У своєму нинішньому стані він міг впоратися хіба що з Дов Дже на четвертому ступеню. Якщо він зніме чорний важкий меч, то зможе вистояти проти Дов Дже на шостому ступеню, однак біля дверей було ще понад десять досить сильних найманців. За звичайних обставин, якби вони напали на нього разом, Сяо Янь, швидше за все, був би вбитий. «Вчителю?» – Сяо Янь гукнув Яо Лао, але не отримав відповіді, тож залишалося лише гірко посміхнутися. Вочевидь, Яо Лао не збирався допомагати йому вибратися з цієї халепи. Му Лі склав руки на грудях і став посеред проходу. З лиховісним виразом на обличчя він спостерігав, як швидко змінювалося обличчя Сяо Яня, і був схожий на кішку, що грається з мишею. —Хоча ти маєш великий потенціал, його ще треба розвинути. Чесно кажучи, боюся, що в майбутньому ти спробуєш помститися. Щоб уникнути такого розвитку подій, я змушений вбити тебе тут і зараз! – проговорив з посмішкою Му Лі, злегка стукаючи пальцями по руці. Ще з дитинства батько застерігав його, що за можливості треба вбивати кожного, кого він образив, і за жодних обставин не допускати, щоб той міг повернутися. Сяо Янь подивився на усміхненого Му Лі, і його очі звузилися. За всі останні роки, коли над ним нещадно знущалися, його ніколи не намагалися дістати гуртом. —Ти маєш рацію. Якби у мене був шанс втекти, я б обов'язково створив проблеми для роти найманців «Вовча голова», – коли Сяо Янь заговорив, куточок його рота холодно піднявся. —Вражає! Визнаю, хоробрості тобі не позичати! Але ти лише зміцнив мої наміри, – Му Лі посміхнувся, і в його очах промайнула жага крові. Сяо Янь підняв повіки, і в його очах теж зажевріли вбивчі наміри. Саме тоді, коли він обмірковував, як звідси втекти, рука, що була за спиною, раптово відчула, як в неї щось поклали. Звузивши очі, Сяо Янь стиснув руку, ніхто навіть не помітив, як краєм ока він крадькома зиркнув на Чарівну лікарку. —Це те заспокійливе, – червоні губи Чарівної лікарки ледь ворухнулися, коли вона прошепотіла це Сяо Яню. Злегка нахиливши голову, Сяо Янь обвів поглядом стіни в кімнаті. Звернувши увагу на три місячні камені, що випромінювали слабке світло, у нього зародилася ідея. —Тримайся поруч! – з серйозним виразом обличчя наказав хлопець. —Добре! – слухняно кивнула головою Чарівна лікарка. Зараз її єдиною надією на втечу був Сяо Янь. —Уперед! Вбийте хлопця! Але за жодних обставин не смійте кривдити Чарівну лікарку. Це моя жінка, – спостерігаючи за парою, махнув рукою Му Лі. —Слухаємося! – почувши наказ Му Лі, п'ятеро найманців миттєво зробили крок вперед і зі злостивими обличчями кинулися на пару. Сяо Янь насупився, побачивши, що кам'яні двері все ще надійно заблоковані, хоч там і залишилося лише п’ятеро чоловіків. Ці обережні найманці викликали у нього головний біль. Бах! Поглянувши на найманців, що мчали до нього, Сяо Янь змахнув рукою. Пакетик із заспокійливим вистрілив у повітря і згодом вибухнув. Розсіяний порошок миттєво вкрив усю кімнату. —Затримайте дихання! Ті, хто біля дверей – не рухайтеся! Я хочу, щоб двері були заблоковані. Ма Си, уперед! – побачивши лікарський порошок, обличчя Му Лі змінилося, і він швидко прогарчав накази. Почувши їх, найманці одразу заспокоїлися. П'ятеро витягли з-за пояса зброю і з шаленими очима кинулися на Сяо Яня та Чарівну лікарку. Тримаючи Чарівну лікарку однією рукою, Сяо Янь відступив вглиб кімнати. Потім різко зігнув руку, стрімко потягнувши місячний камінь зі стіни. Авжеж той відірвався від поверхні і полетів до Сяо Яня. Хлопець крутнув рукою, і місячний камінь опинився в каблучці. Втративши одне з джерел світла, кімната стала набагато темнішою. Сховавши перший місячний камінь, обличчя Сяо Яня стало серйознішим, і він перевів погляд на решту. За мить обидва місячні камені також були швидко закинуті до каблучки для зберігання. Щойно він сховав останній, кімната поринула у непроглядну темряву. Тієї ж миті Сяо Янь потягнув Чарівну лікарку за руку, розвернувся і вистрілив у напрямку виходу, розташування якого тримав в голові. —Не панікуйте! Дістаньте лучини. Ті, хто біля дверей, не рухайтеся, а ті, хто в кімнаті, не підходьте до них. Вбийте будь-кого, хто наважиться наблизитися до дверей. Раптова темрява змусила обличчя Му Лі потемніти. Однак він був напрочуд кмітливий і прийняв правильне рішення за лічені секунди. Дослухаючись наказів лідера, найманці «Вовчої голови» вкотре швидко заспокоїлися. Ті, хто стояли попереду, швидко дістали лучини. Однак, тільки-но вони зібралися їх запалити, як на них налетів шквальний вітер. Потім нізвідки виринула долоня і з несамовито вдарила їх у груди. Ті кілька найманців, які не встигли вчасно зреагувати, видали приглушений зойк і важко попадали на землю. —Це він! Вони біля дверей! Швидше, зупиніть їх! – закричали найманці, на яких напали, з перекошеними від болю обличчями. Почувши крики підлеглих, обличчя Му Лі знову потемніло. Він зробив кілька поспішних кроків назад і опинився в проході, повністю перекривши єдиний шлях для втечі. Бах! В них врізалася потужна груба сила. Якби кілька п'ятизіркових Дов Дже не зреагували вчасно, їх би віднесло вбік. Хоча цього не сталося, вони все ж були змушені зробити кілька кроків назад. Поки вони намагалися відновити рівновагу, дві стрімкі фігури прослизнули повз. Коли найманці оговталися, було вже надто пізно їх зупиняти, і їм залишилося лише гукнути Му Лі, який стояв позаду: —Молодий командире роти! Вони прямують до вас! Му Лі звузив очі і широко розставив ноги, затуливши вузький прохід власним тілом. Він міцно стиснув кулаки, і з них поволі потекла світло-зелена Дов Ці, а руки почали набувати кольору дерева. —Хочу побачити, як Дов Дже на другому ступеню, відштовхне мене у прямому протистоянні, – з холодним сміхом Му Лі витягнув нічну перлину і кинув її вперед. Слабке світло мало радіус лише близько метра, але його було більш ніж достатньо у вузькому проході. Невдовзі після того, як він кинув перлину, дві постаті на великій швидкості ступили в освітлене коло. У світлі перлини Му Лі побачив розмиту жагу крові на обличчі Сяо Яня. —Попався! – побачивши, що Сяо Янь мчить до нього, як метелик на вогонь, Му Лі холодно розсміявся. Його дерев'яний кулак, оточений зеленим світлом, безжально вдарив у бік Сяо Яня, сповнений ворожої сили. —Техніка низького рівня класу Сюань Сила лісу! Дов Ці, що прямувала до нього, змусила Сяо Яня затремтіти. Він підвів голову і побачив в очах Му Лі очевидну зловтіху. —Чорт забирай! Сяо Янь в серцях вилаявся і зробив глибокий вдих. Потім його руки потягнулися до величезного чорного меча і він з криком підняв його. Крутнувши зап'ястям, хлопець вклав меч у кільце для зберігання, Зі зникненням величезного меча швидкість Сяо Яня вибухнула в лічені секунди. Повільна Дов Ці враз пришвидшилася і пронизала тіло, нахлинувши неначе стрімкий морський приплив. Це був перший раз, коли Дов Ці Сяо Яня вирвалася назовні після придушення. Він стиснув кулак, і численні вени почали вібрувати – швидко збиралася страшна сила. Відчуваючи, як вирує Дов Ці, на ніжному і вродливому обличчі Сяо Яня з'явилася нестримна жага до бою. Він холодно глянув на Му Лі, який вже був у межах досяжності. Дов Ці всередині тіла почала рухатися шляхами Ці, обумовленими технікою та постійно набираючи обертів. —Ударна хвиля! Сила, що відлунювала у серці, змусила одяг на руці ущільнитися. М'яка тканина перетворилася на щось не менш тверде, ніж метал. Порожній простір в рукаві наповнився великою кількістю енергії, коли Сяо Янь відтягнув кулак назад, а потім, накопичивши вибухову силу, завдав удару. Бах! Два кулаки зустрілися, і приглушений, схожий на грім звук ще довго відлунював по всій печері. Побачивши, що Сяо Янь рівний йому за силою, Му Лі змінився в обличчі. Він не очікував, що сила Сяо Яня збільшиться на кілька рівнів за одну мить. —Я його затримав. Швидше, прикінчить мерзоту за будь-яку ціну! – холодний і зловісний рев вирвався з горла Му Лі. Сила, яку продемонстрував Сяо Янь, змусила напрочуд підступного молодого командира роти занепокоїтися. В такому юному віці ця людина могла битися з ним на рівних, з ним – Дов Дже на шостому ступеневі. Важко було уявити, наскільки сильним він стане за кілька років. Якщо Сяо Яню вдасться втекти, рота найманців «Вовча голова» потенційно опиниться на межі знищення. Сама лише думка про те, що людина, яка володіє такою силою, повернеться, щоб помститися, розпалювала у Му Лі жагу до вбивства. Почувши його крик, куточок рота Сяо Яня глузливо піднявся. Він поворушив губами: —Вибух! Бах! Пролунав ще один приглушений вибух, цього разу зсередини тіла Му Лі. Бум! Раптова сила, що вибухнула в його тілі, змусила обличчя Лі Му в одну мить побіліти. Все його тіло здригнулося, і він несамовито закашляв кров’ю. —Уперед! Збивши Му Лі з ніг, Сяо Янь з усіх сил опирався бажанню вбити його. Він швидко схопив Чарівну лікарку і, не озираючись, кинувся до прямовисної скелі. Відразу після цього зсередини кімнати примчали десять з гаком найманців. Побачивши бліде обличчя Му Лі, на їхніх власних обличчях відбився жах. Молодого господаря роти, який був на шостому ступеневі Дов Дже й справді побив якийсь юнак? Ця моторошна картина вразила їх до глибини душі. —Ідіоти, чому ви просто стоїте і витріщаєтесь? Уперед, за ним! Ми повинні вбити цього хлопця. Щойно виберемося з печери, подайте сигнал тим, хто сидить у засідці зовні, щоб допомогли! – гнівно закричав та знову закашляв кров'ю Му Лі, побачивши розгублені обличчя підлеглих. —Так, пане! – крик Му Лі швидко привів їх до тями, тож вони поквапилися відповісти. Після цього бійці повернулися до виходу і стрімголов помчали за Сяо Янем і Чарівною лікаркою. З великими труднощами Му Лі підвівся і притулився до кам'яної стіни, випустивши протяжне зітхання. Його очі палали від ненависті. Міцно стиснувши кулак і вдаривши ним по скелі, він щосили загорлав: —Дрібний вишкребку! Краще б тобі не попадатися мені в руки, інакше я влаштую тобі долю, гіршу за смерть. Сяо Янь безмовно тягнув Чарівну лікарку, продовжуючи бігти до виходу. Кулак, який він ховав у рукаві, був укритий свіжою кров'ю. Щойно він вперше використав приховану вибухову силу Ударної хвилі проти супротивника після того, як дізнався про неї. Результат перевершив всі його очікування. Однак пряме зіткнення з Му Лі все ж трохи йому зашкодило. —Зважаючи на підступність Му Лі, він мав розмістити ще більше найманців на виході, – важко дихаючи, проговорила Чарівна лікарка. —Тільки піднявшись на скелю, ми маємо шанс загубитися в лісі і врятуватися! Інакше на нас чекає неминуча смерть, – похмуро відповів Сяо Янь. —Після того, як дістанемося виходу, не лізь на скелю. Якщо вони переріжуть мотузку, ми можемо розбитися на смерть. —Маєш інший план, як нам утекти? Чи збираєшся чекати, поки вони наздоженуть і вб'ють нас? – трохи насупився і, не зупиняючи кроків, відповів Сяо Янь. Чарівна лікарка стиснула червоні губи, ніби щось вирішуючи. Зрештою зважившись, вона запропонувала: —Я можу забрати тебе із собою. Серце Сяо Яня закалатало, і він замовк. —Годі комизитися! Я не заподію тобі шкоди після того, як ти допоміг мені, – помітивши вагання Сяо Яня, дорікнула йому Чарівна лікарка, здогадавшись, про що думає цей завжди обережний хлопець. Повільно перевівши подих, Сяо Янь злегка кивнув. Отримавши його згоду, Чарівна лікарка дістала з нагрудної кишені коротку бамбукову флейту і піднесла її до рота. Коли вона злегка дмухнула, з бамбукової флейти вирвався дещо дивний звук, який пройшов по тунелю і закружляв у напрямку до неба. —Що ти робиш? – не зміг стримати цікавість і запитав Сяо Янь, дивлячись на невеличкий вихід попереду, який випромінював слабке світло. —Кличу напарника, – Чарівна лікарка посміхнулася, розмахуючи бамбуковою флейтою, —синього орла першого рангу. —Летючий магічний звір? – перепитав про всяк випадок Сяо Янь, почувши її слова. Коли Чарівна лікарка кивнула у відповідь, радість осяяла його обличчя. Вони були врятовані. —От тільки, на жаль, останню кам'яну скриньку ми так і не відкрили, – Чарівна лікарка уважно стежила за Сяо Янем, коли говорила ці слова. —Забудь про неї. Не варто бути занадто жадібними. Якщо у нас з’явиться шанс у майбутньому, ми ще повернемося сюди, – на його обличчі з'явився холодний вираз. —Ха-ха, я трохи хвилювався, що дні важких тренувань виявляться надто одноманітними. Аж раптом, ці хлопці самі визвалися трохи розважити мене. Гаразд, рота найманців «Вовча голова», поки я перебуватиму на Хребту магічних звірів, я пограю з вами, – поки вони бігли до виходу, стіни проходу ставали дедалі чіткішими. За мить усе навкруги залило світлом – в небі висів яскравий сріблястий місяць та мерехтливі зірки. Діставшись виходу, Сяо Янь швидко зупинив Чарівну лікарку і притулився до стіни. Він крадькома оглянув вершину і виявив безліч смолоскипів – хтось явно патрулював місцевість. —На нас і справді чекають, – важко зітхнув Сяо Янь, перш ніж прикласти вухо до землі. А потім відразу ж похмуро додав: —Вони дихають нам в спину. Де ж твій летючий магічний звір? Чарівна лікарка кинула погляд в нічне небо і знову піднесла бамбукову флейту до рота. Дивний звук знов рознісся навсібіч. Вереск! Невдовзі після того, як пролунав свист, почувся різкий клекіт. В місячному світлу Сяо Янь побачив розмитий образ великого старого орла з розкішним синім оперенням. Він стрімголов пірнув в ущелину і за мить вже хлопав крилами поруч з ними. —Полетіли! – побачивши синього орла, Чарівна лікарка полегшено зітхнула і замахала Сяо Яню рукою. Кивнувши, він обернувся і побачив кілька фігур. З холодним сміхом він обійняв Чарівну лікарку за талію і стрибнув, приземлившись на спину величезного синього орла. —Сяо Лань, гайда! – тільки-но вони опинилися на спині орла, поспішно вигукнула Чарівна лікарка. Почувши голос Чарівної лікарки, синій орел одразу ж змахнув крилами. Здійнявши величезний порив вітру, орел піднявся в небо разом з людьми, що сиділи на його спині. —Збийте його! – поспішно крикнули товаришам на вершині десяток найманців, які щойно з'явилися біля входу в печеру. Фіть, фіть, фіть… Почувши крики знизу, на вершині скелі на мить запанікували, але невдовзі в орла посипався дощ стріл. Помітивши купу стріл, Сяо Янь злегка стривожився, і вже приготувався відбиватися, як синій орел змахнув крилами, і здійнявся світло-зелений шторм, який одразу ж знешкодив першу хвилю стріл, змусивши їх впали десь під скелею. Коли Чарівна лікарка присіла навпочіпки, її довге волосся розвіялося, і від акуратної зачіски не залишилося й сліду. Ніжно погладивши синього орла, вона посміхнулася до Сяо Яня і сказала: —Тепер ми в безпеці. —Ага... – важко зітхнувши, Сяо Янь знесилений сів на синього орла. Дивлячись вниз на ліс, який швидко віддалявся, він відчув, як мороз пішов поза шкірою – це був перший раз, коли він літав так високо. Сяо Янь витер холодний піт, відчуваючи, як тіло нарешті розслабилося, вкрай напружена битва досить сильно його виснажила. Сидячи верхи на синьому орлі, Сяо Янь глянув вниз, пильно вдивляючись у Му Лі, який теж пришкандибав до виходу з печери, спираючись на когось з підлеглих. Два погляди зустрілися і кожен зловісно посміхнуся, навіть не намагаючись приховати жагу крові, яку відчували, дивлячись один до одного. Коли синій орел відлетів трохи далі, Сяо Янь відвів погляд і, повернувшись до Чарівної лікарки, запитав: —Куди ти зараз? Коли вона змахнула кілька пасом тонкого волосся з обличчя, вітер, що дув прямо на них, окреслив фігуру Чарівної лікарки, відкриваючи розкішні вигини, які приховував одяг. —Я повертаюся до групи збирачів лікарських рослин, – впевнено відповіла дівчина. —Збираєшся повернутися після всього, що сталося? Му Лі ж також швидше за все повернеться! – запитав дещо здивований Сяо Янь. —Як тільки повернуся до табору, він не наважиться і пальцем мене зачепити, – злегка посміхнулася Чарівна лікарка. І то правда, зважаючи на її репутацію, Му Лі навряд заподіє якусь шкоду відомій лікарці – як-не-як це може розлютити ціле місто. —А щойно ми повернемося до Ціншаня, він забуде як дивитися в мій бік. Сила «Павільйону тисячі ліків» не поступається роті найманців «Вовча голова». Крім того, лідери двох інших великих угруповань найманців в боргу переді мною. —Що ж, роби, як заманеться! – злегка кивнув головою Сяо Янь, він вже збагнув, наскільки популярною була Чарівна лікарка, і не міг не помітити обожнювальні погляди, якими найманці на неї дивилися. Саме тому він, врешті-решт, не надто турбувався про її безпеку. —А як щодо тебе? – повернувши голову, запитала усміхнена Чарівна лікарка. —Я? Хе-хе, я не повернуся. Я не маю такого впливу, як ти, і якщо Му Лі схоче мене вбити, ніхто не втрутиться, щоб завадити йому. А після того, як дізнався мій справжній ранг, я певен, зробить усе, щоб за будь-яку ціну покінчити зі мною. Тож для мене дороги назад немає, – хихикнув Сяо Янь, міцно стискаючи пір'я синього орла. —То ти збираєшся усе полишити? – дещо нерішуче запитала Чарівна лікарка. —Полишити? Гей-гей, я б ніколи так не вчинив, я не збираюсь тікати, підібгавши хвоста. Найближчим часом я тренуватимусь на Хребту магічних звірів, а після цього... знайду найманців «Вовчої голови», щоб потихеньку сплатити борг, – лиховісно посміхнувся Сяо Янь. —Командир роти найманців «Вовча голова» – Дов Ши на другому ступеню, якщо плануєш помститися, раджу бути обережним, – Чарівна лікарка деякий час помовчала, перш ніж тихо попередити Сяо Яня. —Не хвилюйся, ти ж не думаєш, що я ніколи не бачив жодного Дов Ши? – байдуже розсміявся Сяо Янь, неспішно рухаючи руками туди-сюди. Йому згадався Дзя Лє Бі, Да Дов Ши, клан якого Сяо Янь просто розгромив. Помітивши впевненість Сяо Яня, Чарівній Лікарці залишалося лиш мовчки кивнути головою. Відвернувшись, вона наказала синьому орлу летіти в бік гір. Коли адреналін поступово схлинув, кожен поволі обмірковував цю захопливу пригоду. Їхні життя висіли на волосині! «Гей-гей, малий негіднику, а непогано! Те, як ти зміг уникнути небезпечного розвитку подій малою кров’ю, дещо перевершило мої очікування.» Щойно Сяо Янь заплющив очі, щоб відновити Ці, в голові раптом пролунав задоволений сміх Яо Лао. Почувши, що вчитель нарешті заговорив, Сяо Янь трохи насупився, а потім подумки гукнув до нього: «Я думав, що ви зникли!» «Ха-ха, хлопче, ти такий дріб'язковий. Як твій потенціал розкриється, якщо я постійно втручатимуся і заважатиму особисто відчути небезпеку?» – щиро розсміявся Яо Лао, продовжуючи говорити: «Краще розкажи, як ти почувався, коли скинув обмеження?» «Вельми непогано!» – потер ніс задоволений Сяо Янь. «Гей-гей, плануєш помститися?» – голос Яо Лао був схожий на сміх підступної старої лисиці, сповнений спокуси. «Коли таке було, щоб кпини та знущання наді мною сходили людям з рук? Якщо цей покидьок хоче мене вбити, я не можу усе так залишити», – хоча на обличчі Сяо Яня була легка посмішка, в очах сяяв холодний блиск. «Ти ж чув, що сказала маленька панночка, командир роти найманців «Вовча голова» – Дов Ши на другому ступеню», – Яо Лао засміявся, перш ніж продовжити: «Отже, якщо хочеш помститися, потрібно просунутися до рангу Дов Ши якомога швидше!» «Звичайно, поки що я збираюся потай тренуватися на Хребту магічних звірів. І які б важкі випробування не приготував вчитель, я здолаю їх усі», – знизав плечима Сяо Янь. «Ха-ха, добре. Оскільки ти сповнений рішучості, я використаю найшвидший метод без будь-яких негативних наслідків, щоб зробити з тебе Дов Ши!» – Яо Лао одразу ж зрадів, коли почув слова Сяо Яня. Ненависть і справді була найкращим стимулом, що сприяє прогресу людини. Покружлявши деякий час у небі, орел нарешті склав крила, приземлившись на вершині пагорба. —Група збирачів ліків прямо під нами, і оскільки ти не збираєшся повертатися, я залишу тебе тут. Зачекай до завтра, перш ніж піти, добре? – подивившись на багаття внизу, сказала Чарівна лікарка. Вона повернула голову і посміхнулася Сяо Яню куточками губ. —Гаразд! – Сяо Янь посміхнувся у відповідь і кивнув головою. Він підкинув стиснутий кулак і на обличчі заграла яскрава посмішка: —Тоді тут і попрощаємося, а коли зустрінемося наступного разу, певно, мине багато часу. —Так! – Чарівна лікарка злегка кивнула білосніжним підборіддям. Трохи повагавшись, вона все ж дістала невеличкий пакетик з ліками і передала його Сяо Яню: —Хоча ефективність цього лікарського порошку невелика, він має впоратися із дрібними подряпинами. Отримавши торбинку, яка все ще зберігала тепло її тіла, Сяо Янь відчув себе дещо зворушеним. По правді кажучи, вони були лише незнайомцями, які зустрілися випадково; не кажучи вже про те, що він безсоромно поцупив половину скарбів, які повинні були належати виключно їй. Так, він врятував її, коли вони разом тікали, але в такій ситуації будь-хто вчинив би так само. Сяо Янь потер ніс і посміхнувся, перш ніж кивнути. Він помахав Чарівній лікарці рукою, а потім розвернувся і попрямував до темного лісу: —Побачимося! Коли зустрінемося наступного разу, я знищу цю паршиву групу найманців за нас обох. —Хе-хе, я буду чекати... – розсміялася дівчина, чарівно підморгнувши. Вона поспостерігала, як постать юнака повільно зникає в темряві, а потім повернула голову в бік табору і промовила м'яким, але водночас неприязним голосом: —Му Лі, лише зачекай і дізнаєшся на власній шкурі, що жіночий гнів страшніший, ніж ти можеш собі уявити. З крижаною посмішкою Чарівна лікарка знову стрибнула на синього орла, а потім повільно закрутилася по спіралі вниз і нарешті зникла в темряві ночі. Коли вона повільно спускалася, з-за обрію виринули перші промені світанку, осяявши біле крило птаха. Прокинувшись, Чарівна лікарка почула, як ззовні зчинилися якась метушня, яка супроводжувалася бридким знайомим голосом. Злостивий намір вилився в єхидну усмішку. Вона повільно піднялася з ліжка, переодяглася, а потім неспішно вийшла з намету. Вхід зазвичай пильнували сім або вісім найманців. Зараз вони з суворими обличчями як раз стримували наполегливого юнака, але, побачивши Чарівну лікарку, поспішили привітатися з нею. —Молодий господарю Му Лі, чому ви намагаєтеся увірватися до мого намету в такий ранішній час? – обдарувавши кількох найманців легкою посмішкою, Чарівна лікарка нахилила голову, щоб посміхнутися до Му Лі, який мав дещо невдоволений вираз обличчя. —Ха-ха, нічого незвичайного не трапилося, але сонце вже давно встало, тож я подумав, чому б не покликати вас, щоб продовжити нашу подорож, – насупивши брови, ковзнув поглядом повз Чарівної лікарки Му Лі, але, так нічого і не знайшовши, зрештою натягнув удавану посмішку. Злегка кивнувши головою, Чарівна лікарка махнула рукою і відпустила охоронців. Вона зробила два кроки вперед і посміхнулася, дивлячись йому в очі: —Молодий майстер Му Лі, богомол переслідує цикаду, не усвідомлюючи, що позаду іволга. Зайняти її місце – прекрасна ідея! —Як шкода, що богомол виявився занадто хитрим, – Му Лі посміхнувся, і його обличчя посуворішало. Ще раз окинувши поглядом намет Чарівної лікарки, він холодно промовив: —Я розумію, що відколи ти повернулася сюди, не можу нічого тобі заподіяти, але моя ціль – не ти. Віддай мені Сяо Яня, і я більше не буду ускладнювати тобі життя. —Він пішов, – розвела руками і посміхнулася Чарівна лікарка. —Пішов? – очі Му Лі вирячилися, а вираз обличчя ставав ще потворнішим. —Ти ж не думав, що він по дурості повернеться в табір, правда? – вона з усмішкою подивилася на навколишніх найманців, які вже прокинулися. Ці найманці були її захисниками, поки вони були поруч, Му Лі не наважиться на неї напасти. —Сучий потрух! – вилаявся той, глибоко вдихнувши: —Сподіваюся, десь на Хребту магічних звірів, його роздеруть на тисячі шматків і він сконає в муках! Чарівна Лікарка проігнорувала його прокляття: куточки ніжних рожевих губ злегка піднялися, а прекрасні очі були сповнені насмішки. —Пані Чарівна лікарко, ми майже закінчили збір інгредієнтів, пропоную повертатися? – швидко підійшов та шанобливо відзвітував один зі збирачів ліків з павільйону. —Гаразд, вирушаймо! – Чарівна лікарка посміхнулася, нахиливши голову та задумливо окинувши прекрасними очима весь табір. Аж раптом вона додала лагідним тоном ще дещо: —Послухайте, оскільки у найманців з «Вовчої голови» виникли невеликі проблеми, я хочу запросити всіх охочих взяти на себе обов'язки моїх особистих охоронців. Що скажете? Почувши слова Чарівної лікарки, найманці, спочатку дещо здивовані, різко кинули речі, які тримали в руках, та з готовністю кинулися до неї. Му Лі дивився на Чарівну лікарку, яка радісно розставляла загони, і куточки його рота злегка сіпалися. Він чудово усвідомлював, що так вона захищається від нього. Розставивши нову особисту охорону, Чарівна лікарка повернула голову і подивилася на Му Лі, який досі не зрушив з місця. Посміхаючись, вона проговорила: —Молодий господарю Му Лі, коли Сяо Янь йшов, він попросив мене передати тобі повідомлення. —Якщо він віддасть мені все, що здобув у печері, я забуду про все, що там трапилося, – посміхнувся у відповідь Му Лі. —Ха-ха, молодий господарю Му Лі, ти не так зрозумів. Сяо Янь просив переказати, що він ще повернеться, – ніжно посміхнувшись, тихо промовила Чарівна лікарка. Шкіра навколо очей Му Лі напружилася. Він глибоко зітхнув, по перекошеному обличчю було легко зрозуміти, наскільки сильно вирує в ньому жага крові. Лише через деякий час він холодно кивнув: —Добре, якщо зможе вижити на Хребту магічних звірів, я чекатиму на нього! Закінчивши розмову, Му Лі люто замахав рукавами, перш ніж разом з кількома підлеглими покинути це місце. Дивлячись йому услід, усміхнений вираз на милому личку Чарівної лікарки поступово зник, а в прекрасних очах з'явився не менш ядучий холод. Вона відкинула з чола пасмо тонкого чорного волосся, а потім раптом підняла голову і подивилася на верхівки гір позаду. У променях світанку, що осявали гірську вершину, виднілася горда постать юнака. Сяо Янь стояв на вершині гори, спостерігаючи як найманці від'їжджали, та повільно хитав головою. Він міцно стиснув кулак і пробурмотів: —Сучий виродку, просто дочекайся мого повернення! Цей молодий господар міцно закарбує в пам’яті усе, що сталося минулої ночі, і коли ми зустрінемося наступного разу, я подбаю про те, щоб відплатити тобі сповна! Глибоко вдихнувши ранкове свіже та прохолодне повітря, Сяо Янь раптом розвернувся і, тримаючи в руках чорний меч, не озираючись, попрямував до густого лісу. Справжні випробування тільки починалися! *** В лісі було свіже та чисте повітря. Сяо Янь лежав на животі, надійно сховавшись у траві під шаром сухого листя. Він докладав величезних зусиль, щоб стишити власне дихання, тож воно майже не відчувалося. Тіло було нерухомим, як брила, а очі пронизували траву і невідривно спостерігали за гігантським рудим вовком, який повільно до нього наближався. Йшов вже другий день, як Сяо Янь розлучився з Чарівною лікаркою. Протягом цих двох днів він продовжував рухатися до центру Хребта магічних звірів і, зважаючи на швидкість пересування, зараз мав бути десь в центральній частині. За ці два дні Сяо Яня понад десятка разів атакували магічні звірі, але він зміг подужати лише двох, тож від решти довелося рятуватися втечею. Проте, хоча він тікав так багато разів, битви не на життя, а на смерть з магічними звірами допомогли Сяо Яню пізнати справжню кровожерливість... А ще він безупинно намагався підшукати гарне місце для тренувань, про яке не раз казав Яо Лао, але так нічого і не знайшов. Відтак, залишалося лише рухатися уперед та мужньо відбивати напади магічних звірів, зосередившись на виживанні. Гігантський рудий вовк, за яким спостерігав Сяо Янь, був зрілим вогняним вовком першого рангу. Його силу можна було порівняти з силою людини на шостому ступеню Дов Дже. У численних сутичках з магічними звірами Сяо Яню вже доводилося з такими стикатися, але через обмеження, які накладав на нього важкий меч, він в кінцевому підсумку тікав. Злегка торкнувшись пальцем землі, Сяо Янь подивився на гігантського рудого вовка, який був на відстані витягнутої руки. Його тіло раптом злегка вигнулося дугою, прийнявши найкращу позу для атаки. Потім, немов натягнута стріла, вистрілило з трави, змусивши сухе листя здійнятися в повітря, щоб зрештою повільно осісти назад. Тіло Сяо Яня пронеслося крізь листя і опинилося позаду гігантського вовка. Міцно стиснувши кулак, він вивільнив бурхливу енергію Ці, з усієї сили вдаривши гігантського вовка по спині. —Ударна хвиля Щойно відлуння від крику стихло, величезна енергія Ці змусила гігантського вовка заскавуліти. Його тіло безжально прокотилося по землі понад десять метрів, перш ніж нарешті врізалося в стовбур дерева. Вовчі кінцівки рефлекторно напружилися, але, врешті-решт, розм'якли і він більше не рухався. Важко ступивши на землю, Сяо Янь глибоко зітхнув. Від довгого перебування в засідці його руки і ноги трохи затерпли. Покрутивши головою, він швидко підійшов і, витягнувши з-за пояса маленький кинджал, розітнув гігантському вовку голову. Раптом перед очима з'явився крихітний червоний кристал. —Магічне ядро? Сяо Янь розгублено подивився на червоний кристал. Невдовзі він з радістю витягнув його, анітрохи не переймаючись, що той був весь в крові. Хлопець витер його об одяг – це було перше магічне ядро, яке він отримав за два дні. Вилучивши кристал, Сяо Янь відкинув труп вовка вбік. Потім прислухавшись, підняв голову, щоб зорієнтуватися, і кинувся на слабкі звуки води. Пробираючись крізь гущавину, він продовжував рухатися на звук, який ставав дедалі сильнішим, аж поки перед Сяо Янем нарешті не відкрився напрочуд гарний краєвид. Гуркіт водоспаду викликав нестямну радість на його обличчі. Проходячи повз гігантське дерево, Сяо Янь аж затамував подих, побачивши картину, що постала перед очима. Прямо перед ним з високих гірських вершин падав величезний бурхливий водоспад, який, здавалося, був вкритий шаром срібла. Вода розбивалася об велетенський камінь, від чого повітря наповнювалося парою... З обох боків було кілька стрімких гірських стін, під якими Сяо Янь нарешті знайшов те, що так довго шукав. Ця природно утворена в гірських стінах печера викликала у хлопця неабиякий захват. Залишилося лише заблокувати прохід камінням, щоб захиститися від магічних звірів і більше не хвилюватися, що після тренування поруч може опинитися отруйна змія. —Нарешті знайшов гарне місце для тренувань... – пробурмотів Сяо Янь, широко розкинувши руки і глибоко вдихнувши повітря, насичене водяною парою. Потираючи ніс, він крутнув рукою, і в долоні з'явилися два сувої. Саме їх він отримав у печері, але через постійну небезпеку протягом останніх двох днів, часу ретельно з ними ознайомитися так і не знайшлося. Тепер, коли він підшукав надійний прихисток, можна було нарешті спокійно їх дослідити. Лігво з полицею книг - HugoLocus Bookshelf ✙ Тут книги починають говорити
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!