Розділ 23
[3— 7]— Агов, панночко.
Зачувши голос позаду, Йоко віддерла погляд від балкона на другому поверсі. Неподалік з’юрмилася четвірка вже знайомих їй чоловіків. Один з них бовкнув:
— Ви там працюєте?
— Та ні, — випалила вона у відповідь й обернулася, щоб піти.
Чоловік схопив її за руку і нахилився перед нею, загороджуючи шлях.
— От брехунка. Яка жінка їстиме у такому закладі?
— Моя супутниця була знайома з деким звідтіля.
— І що ця супутниця замислила, а? Мабуть, продати тебе, ге?
Чоловік схопив її підборіддя. Йоко відсахнулася.
— Взагалі мимо. Руки прибрав від мене.
Чоловік засміявся.
— Ти ба, яка жвава. — Він притягнув її ближче. — Ну, панночко, давай я пригощу тебе випивкою.
— Іди до чорта. Відчепись.
— Зізнайся: вона ж продавала тебе, так? А ти хочеш, аби ми закрили очі на той факт, що ти намагаєшся зірвати чесну угоду, ну ж?
— Я б ніколи... — З усією силою Йоко дернула рукою, звільнивши її від чоловічої хватки. — Я нізащо не працюватиму в такому місці. Я не продаюся.
Вона відступила, шукаючи вихід. Та чоловік не вгавав, схопив її знову, цього разу за плечі. Йоко пригнулася і вислизнула. Перш ніж той знову підійшов до неї, її рука опинилася на ефесі.
“Люди тримають всередині себе море.”
І саме зараз бурхливі хвилі здіймалися в ній, погрожуючи вирватися з її тільця й збити з ніг чоловіка перед нею.
— Я сказала, руки геть.
Вона рвучко здерла тканину з меча. Мужчина відступив, перелякано кліпаючи великими очицями.
— Суча донько...
— Не хочеш постраждати — з дороги.
Він оцінив Йоко і меч, а тоді гмикнув:
— Ти хоч вмієш користуватися цією штукою?
Не одказавши й слова Йоко піднесла меч, вирівнявши його кінчик із горлом зарозумілого. Вона одержала дуже небезпечну зброю, її кігті, цей пазур.
— Ворушись. Повертайтеся до ресторану. Твої дружки зачекалися на тебе.
Поруч почулися зойки. Та Йоко не зводила холодного погляду. Оголений меч серед людної вулиці, безперечно, спричинить неспокій, але тепер їй нікуди відступатися. Очі мужика панічно бігали то до обличчя Йоко, то до кінчика меча. Поволі він відступив. Тільки він, здалося, був готовий обернутися й чкурнути назад до ресторану, як через вулиця пролунав вереск:
— Дівчисько! Хто-небудь схопіть ту дівку!
Йоко кинула погляд в бік галасу. Таккі визирала з-за дверей борделю й верещала на неї. Темний гнів охопив її, схожий до того криваво-червоного припливу, що й у її кошмарах.
— Вона тікає. Хапайте її!
Її ледь не звернуло від відразу, що підіймалася тілом. Вона була спрямована так само на неї, як і на ту жінку, що одурманила її блаженною усмішкою.
Люди визирали з ресторанів і збігалися з сусідніх завулків. Йоко не втрачала пильності. Вона повернула ефес у руці, розсікаючи повітря широким клинком. Загине хтось чи ні — це вже залишиться за Джою. І як дійде до того, що її спробують заарештувати, то, щó ж, невеличка частина її була не надто проти забрати кілька життів.
“Ніхто не матиме тебе за союзницю в цьому світі.”
Вона думала, що Таккі їй допоможе. Була понад усе вдячна. Раз по раз благословляла свою вдачу. Дійсно довіряла, оце й робило ситуацію такою огидною.
А тоді чоловіки почали кидатися на неї. Крижані щупальця повзли крізь її руки й вниз по ногах. Її тіло рухалося з надприродною грацією. Кожну зайву думку вона відганяла з думок.
— Схопіть її! Схопіть! Вона обійшлася мені в купу бабла!
На цю істерику Йоко кинула погляд за плеча. Лише на мить їхні погляди зустрілися. Нажахана Таккі відступила на два, ні, три кроки. Крига в погляді Йоко обпалила її.
Дівча підготувалося, а тоді ухилилося від першого й другого чоловіка, що кинулися до неї, третього ударила лезом. За кілька моментів чоловіки з’юрбилися довкола неї у людську стіну. Йоко глухо цокнула язиком. Прорватися, не вбиваючи нікого, буде нелегко.
Таккі тупала ногами по землі.
— Спіймайте її, і отримаєте винагороду!
Позаду натовпу розтяп пролунав крик. Усі обернулися як один. У ту ж мить какофонія голосів стала враз ближчою.
— Що відбувається?
— Вона втече.
— Ні, там.
Людська стіна хиталася туди-сюди. Йоко оглянула вулицю за ними. Хвиля людей завалилася на них, кричачи, доки втікали, панічно намагаючись не залишитися позаду.
— Йома.
Рука Йоко відповіла в секунду.
— Йома...
— Бафуку!
— Геть!
Людська стіна пала і розбіглася. А тоді Йоко зірвалася на біг. Позаду неї луною пролунав крик. Вона побачила звіра, який, доки галопом нісся, косив усіх перед собою. Гігантський тигр. У нього було людське обличчя, заплямоване червоним. Йоко бігла вниз по вулиці, граційно ухиляючись зі шляху людей, які пірнали у прихисток у навколишні магазини й крамниці.
Тигр швидко скоротив відстань між ними. У неї не було іншого вибору, окрім як зупинитися й підготуватися до битви.
Вона зіткнулася зі збентеженим людським обличчям звіра, знову вхопилася за ефес і стала в стійку. Тигр кинувся на неї, як порив вітру. Йоко відскочила вбік і з усіх сил обрушила клинок. Бризки крові супроводжували звук зіткнення, і вона знала, що могла б уникнути їх, якби не заплющила очі в момент удару.
Вона рубанула по смугастих кінцівках, відскочила вбік, коли тигр перекинувся, і кинулася навтьоки. Звір підвівся і погнався за нею. Вона відбивалася мечем, маневрувала ногами й помчалася по провулку.
Дівчина вилетіла на головну вулицю міста і знайшла там натовп роззяв, які не зовсім розуміли, що відбувається.
— Геть з дороги!
Зачувши голос Йоко і побачивши звіра, що гнався за нею, натовп розбігся.
А потім:
— Що?
Там, у далині, блиснуло золото. За натовпом, надто далеко, щоб розібрати риси обличчя. У неї не було часу добре роздивитися, але вона знала, що це золотаве волосся було зовсім незвичним.
— Кейкі!
Не роздумуючи, вона кинулася до нього. У наступну мить золоте сяйво проковтнулося в людській тисняві.
— Кейкі!
Тінь закрила промені сонця. Над головою Йоко проплив величезний тигр. Йома приземлився серед втікаючої юрби. Люди кричали, роздавлені величезними лаписьками. Йоко підготувалася до кидка вперед і ухилилася зі шляху.
“Кейкі?”
Хто ще це міг бути?
У неї не було часу думати про це. Вона нанесла ще один удар звіру, що переслідував її. Потім, скориставшись плутаниною навколо неї, втекла вулицями Касаю.
-----
Стосик Люті на зв'язку! Вітаннячка, думаю я завинила вам пояснення, чому розділи перестали виходити без попереднього пояснення. Коротко дві причини:
1) Завал по планах, дуже багато всього на один раз навалилося.
2) У мене сталася творча криза: я прочитала неймовірно красивий переклад "Джейн Ейр", бо як і письменники, перекладачі також багато читають, щоб перекладати природно і не залишати кострубаті вирази, які потім вибирають очі. Так ось, прочитала я ту книгу і щось мені так сумно стало, що я стільки часу вже як приділяю цьому хобі, а досі так багато упускаю у своїх роботах. Аби досягти рівня, який я хочу бачити від власних робіт мені варто довше сидіти над кожним розділом, тож напевно мій графік у 1 розділ на 2 дні доведеться перекроїти до невпізнання. Я не певна скільки тепер точно займатиме переклад, та я спробую зробити так, аби випускати принаймні 2 розділи на тиждень.
Дякую за уваги, гарної вам днини))
