За лаштунками з іншого боку 3

"Зрозумів."

Я вдячний йому за турботу. Його слова незамінні.

"Не хвилюйся. Все, що відбуватиметься відтепер, піде так, як я запланував. Я вирішив це ще відтоді, як король і леді Елія почали уникати нас: Я ніколи не стану таким, як мій батько".

"Мені дуже приємно це чути."

Руді полегшено зітхнув.

"Почнемо з того, що у тебе немає причин хвилюватися. Моя рішучість стає сильнішою, коли я бачу її."

"Чому?"

"Некомпетентний король призведе до загибелі свого народу. Через те, що мій батько був засліплений любов'ю до моєї матері, він не зміг вберегти її від підступних змов і став порожньою оболонкою, коли втратив її. Я відчуваю лише жаль до свого батька"

Цей чоловік не міг ні рухатися, ні думати. Він втратив будь-яку волю до життя після смерті матері, дозволивши леді Елії та її домочадцям маркізу Маєрія повільно отримати контроль над королівством.

Ще більшою дурістю було те, що він одружився з жінкою, яка вбила його кохану, мою матір. Він не звернув уваги на її злочин і просто робив те, що вона йому наказувала. Зрештою, він вигнав мене і Летицію з палацу. Для нього ми з сестрою були просто дітьми, які жили в палаці і не мали до нього ніякого відношення.

Якби моя бабуся не взяла нас до себе, то леді Елія вже вбила б нас обох.

"Вигляд її сильної постаті, яка несе на своїх плечах тягар світу, але продовжує ставати сильнішою, надихав мене. Ця людина, яка страждає від хвороби, врешті-решт зречеться престолу. Саме в цей момент я використаю його, щоб усунути всіх паразитів, які живуть за рахунок цього королівства."

Я відправлю їх до пекла разом. З того часу я більше не відчуваю з ним жодних родинних зв'язків. Для мене моя молодша сестра Леті - моя сім'я. Тому я без жодних докорів сумління використовую власного батька, короля.

О... Я бачу... Я розумію, про що говорив Руді. Як я розм'як... Під час нашої розмови я нарешті зрозумів, що раніше був холодною людиною.

Я ні на що не реагував. Мене ніколи нічого не розважало і не цікавило. Скільки б людей не вмирало в цій країні від війни чи голоду, для мене це були лише цифри. Я відчував, що так буде завжди. Єдині, хто мене хвилював, були Леті, Руді та бабуся. Я можу зрозуміти, чому вони обидва зауважили, що я став м'яким.

Крім того, я також зрозумів, наскільки важливою вона стала для мене.

Я почав сміятися.

"Я не стану таким, як мій батько. Моя рішучість ніколи не похитнеться, бо людина, яка мені дорога, ніколи не зможе належати мені."

"Якщо Ваша Високість бажає, дім Армелії буде радий влаштувати її шлюб. Думаю, моя тітка наполягає на тому, щоб це сталося. В якийсь момент їй доведеться поступитися своїм становищем лорда своєму братові."

Все так, як каже Руді. У сім'ї Армелії є Берн, який має успадкувати титул лорда... Але я можу уявити її реакцію.

"Що з того?"

Їй було б байдуже, адже вона також володіє Конгломератом Азура і встановила певні елементи демократії в управлінні вотчиною. Як наслідок, хто б не прийшов до влади, для неї не матиме значення. Вона, ймовірно, знайде щось нове, над чим буде наполегливо працювати.

"Я люблю її, але вона та людина, яка повинна мати можливість вільно розправити крила по всьому світу. Я не думаю, що клітка на кшталт королівського палацу підійде їй"

Це людина, яка дорога моєму серцю. Образ її високого зросту, праці, подолання всіх перешкод на своєму шляху... Її очі променисті і ясні, як безхмарне небо. Королівський палац, з усією його дисципліною і нудьгою, змусив би її втратити те, що робить її особливою.

"Я вибачуся перед бабусею пізніше, але я не маю наміру брати її до королівського палацу"

"...Невже?"