Траур: пролог

 По землі розтікається кров.

  На столі лежить шахова дощечка якою безтурботно користується дивакуватий дует, а зліва від них стоїть гігантське шахове поле де шикуються лицарі, кожен пішак на їх маленькій дощечці відповідав позиції лицаря який стоїть на полі.

 

 - Отже... ти вже на місці? - з промовленим реченням білява жінка перемістила свого коня на шаховому полі, одночасно з цим рухом заворушився й живий кінний лицар, відтинаючи голову ворожій піхоті.

 

 - Так склалася доля. - відрізав хлопець відмахуючись рукою, він також пересунув свого пішака вперед.

 

 - Охо, це не доля милий, ти просто місцевий, цим все сказано.

 

 - Те що я місцевий немає значення, просто я за законами природи завжди швидше. - відкриваючи позицію для дами він переставляє її, та з переставленою дамою прийшов в рух і лицар обабіч від них, знімаючи свою маску. 

 

- Який же ти пихатий.

 Вона зітхає поглядаючи на лицаря який відповідав його дамі. 

- Ну неважливо, в мене до тебе діал... 

 

Не закінчуючи речення в неї відвисла щелепа, вона бачить як дама зняла свій шолом, її погляд зупинився на черепі ферзя який своєю чергою просвічується через облізлу шкіру по застиглим плямам якої і далі продовжує стікати прозора рідина, дівчина зморщилась від огиди поки хлопець який сидить навпроти хизується своєю дамою.

 

- В тебе спотворена фантазія, серйозно, що це за пародія на середньовічне фентезі з зомбі?

 

- Ой та не роби таке скривлене обличчя, я лиш випробовував себе у створенні анатомічно правильних манекенів.. ну і мене трохи занесло, залишимо це, що ти хотіла? 

 

Вислуховуючи його дівчина на мить закрила очі, та після декількох секунд вона знову їх відкриває, її фізіономія набула більшої формальності коли вона продовжила розмовляти.

 

- Реліквія котру я "запозичила" у твоєї Батьківщини.

 

- Запозичила?

 

- Так здається я наткнулась на старовинний тотем від якого віяло якоюсь, небезпекою? ну загалом ось, сам на це глянь, ти єдиний археолог в кого я можу про це спитати.  

 

За клацанням її пальців рушає дим який охопив невелику ділянку біля них, він формував ілюзію тотема яка невдовзі стала чіткішою та постає у всій своїй красі перед обличчям хлопця, він підіймає голову та примружується, тотем вищий за нього.

 

 - Га? не думав що ти викрадеш опудало - він озирається.

 

 

Дівчина відчуваючи образу скривила своє обличчя пильно вдивляючись в нього заки він безтурботно відкидається на спинку крісла та прикладає свою руку до підборіддя розглядаючи тотем. В першу чергу його увагою заволоділа голова тотема котра вкрита соломою, а місце де імовірно повинно знаходитися обличчя зав'язане та розмальоване дивними орнаментами, він дивиться також на нижню частину тіла яке вкрите намистом та бідною одежкою, з рукавів якої також визирає солома, не довго думаючи він відповідає.

 

- Ну, мабуть, я володію деякою інформацією, звертаючи увагу на стиль виконання, я майже впевнений що це тотем створений в честь "Мокоші" - Богині долі, імовірно родючості, або "Мари" - маловідомого божества про яке знаю тільки я, та ще дві з половиною людини десь на краю світу.

 

Вичікуючи невелику паузу він продовжує.

- Як ти зрозуміла це тотем маловідомій богині, записи про яку давно втрачені. Сучасним археологам важко навіть ідентифікувати чим воно було. 

 

Він закінчує та знизує плечима не знаючи що ще додати до монологу, поки дівчина жартома з ледь здивованим виразом обличчям зауважує.

- Я звичайно розумію що ти в нас такий розумник і знаєш майже все, але ти не перебільшуєш? як ти зміг звузити коло підозрюваних всього до двох істот якщо вони такі непопулярні? Я то думала що це тотем якійсь відомій легенді, наприклад Перуну себто Богу блискавки.

 

- Ну, так вийшло що я потрапив до одного цікавого археолога та бачив цей тотем.

 

- Добре, у всякому разі тепер питання в іншому, чи буде взагалі якась користь від цього тотему, які шанси того що він не є пов'язаним з троном героїв? 

Дівчина зітхає та спирається на руку очікуючи його слова.

 

- А якщо їх немає, то ти сама залізеш в Трон Героїв та витягнеш якусь бідолагу за шкірку, чи не так?

 

Насмішкуватий вираз фізіономії хлопця після саркастичної відповіді міняється на насторожливий, дивна ворожа усмішка на її обличчі змушує його ретельніше обдумати свої слова.

 

Якщо шансів майже і немає, то чому б і ні? як-не-як я вже так багато зробила заради цієї війни що не можу ступити назад.

...

Ватикан: Апостольська Бібліотека.

 

 По нічному залу легендарної Бібліотеки швидкою ходою крокувала постать, гучно батькуючись та гукаючи декого.

- Та де ж вона є?

Вона набирає повітря в легені.

- Ван Гог!

Викрикуючи ім'я на цілий коридор постать переходить на поверх вище оминаючи всі золоті колони які зустрічались їй на дорозі та забігає до одного з офісних приміщень ледь дихаючи та бачачи як один з високопоставлених священників безтурботно розмовляє через старенький стаціонарний телефон. 

- Ооо так я вже одягав її легінси, не представляю, як вона їх нос... 

 

- Які у вас цікаві розмови, кардинале. - З відчутною зневагою в голосі промовила жінка у дверях, після чого священник одразу здригнувся та повісив трубку обертаючись до неї з дуже наляканим лицем.

 

- Ой... Вітторія, що ти забула тут в таку пізню годину...? Ха-ха.. 

Старий ніяково сміється згадуючи те що він недавно обговорював, поки Вітторія несхвально хитає головою.

 

- Добре цього разу я вас не битиму, кардинале, ви сьогодні не бачили Гога? 

- Ван Гог? а навіщо вона тобі на передодні війни?

- Церква доручила мені взяти участь у війні та все таке, ви ж самі знаєте.

 

Вона спирається на край дверей дивлячись на панораму вікна позаду кардинала поки той зітхає.

 

- Так, але ми не ввіряли тобі укладати контракт з героїчною душею.

- Що? а як я тоді там виживати маю? ви хочете моєї смерті?

 

- Скажи мені, ти хоч лист той читала? 

Вітторія підняла брову.

 

- Га? лист? 

 

- Ну той.... там де є опис завдань і все таке, там ще конверт в розовому кольорі оформлений був, з ведмедями...

 

- Ви не можете бути серйозними...

Вони тупо дивляться один на одного, не знаходячи в очах кардинала натяку на жарт Вітторія врешті решт признається.

 

- По правді, я, мабуть, викинула його в смітник... Там було щось цінне?

 

- Ти ще вчора повинна була зустрітися з кадром від Лондонської Вежі.

 

- З Лондонської Вежі, га? Серйозно? Ми повинні працювати разом з тими вилупками? Як так вийшло? І чому ви передали мені такого роду інформацію в конверті з розовими ведмедями?!

- Взагалі-то конверт був розового кольору з нормальними ведмедями.

 

Пояснюючи він впадає у відчай, але продовжує благе діло.

 

- Добре слухай далі, ви двоє не будете майстрами, а наглядачами, оскільки Грааль вас не обрав, розумієш? Ти повинна підтримувати нагляд за війною та за нагоди втрутишся якщо ситуація набере обертів, і тому, щоб подвоїти шанси на виживання ми з Лондоном вирішили об'єднати зусилля.

 

- Але я хотіла укласти контракт з Ван Гогом, щоб взяти участь як майстер та перемогти у війні за Грааль.. Вона ж вже викликаний самим Граалем героїчний дух.

 

- Це було б непоганою альтернативою, але вона не буде брати участі у війні, Гог повинна оберігати Ватикан під час війни.

 

- О, невже небезпека настільки очевидна?

 

- Вірно.

 

- І... як я добуду вам Грааль з такими екзотичними умовами?

 

- Наглядач на то й наглядач, за законами він тримає суворий нейтралітет, доки ти нікого не атакуватимеш, тебе також не атакують, цим ти й скористаєшся, але, позаяк ти не читала лист я скажу тобі ще одну річ.

 

Він підводиться з-за крісла та впускає завісу на вікна, Вітторія розуміючи до чого все йде зачиняє двері.

 

- Річ у тому, що в нас вже є вибраний Граалем майстер, а разом з цим майстром і найцінніша реліквія Церкви - мантія Апостола Петра.