Розділ 5: Тінь у Пітьмі
День 1, світанок
Поліцейський відділок. Позаду парковки.
—…Що це щойно?
Аяка разом із Сейбером втекли з відділку через задній вихід, почувши постріли, пара поглянула вгору. Вони побачили чоловіка, що стрибав з краю даху на сусідню будівлю, а священник простягнув руку до постаті. Тоді з плавним рухом, рука Ханзи, здавалося, вона простягнулася в кілька разів, щоб снаряд вистрелив з механічної кінцівки, прямо вразивши чоловіка й завдавши невеликого вибуху. І ось так чоловіка відкинуло в бік сусіднього готелю.
Через кілька секунд священник, чия рука повернулася на своє місце, скочив прямо до готелю, лишаючи при собі кілька мечей в обох руках.
Готель хоч і був поруч, однак між поліцейським відділком та цією будівлею була відстань у більш ніж десять метрів. Достатньо далеко, щоб будь-яка звичайна людина, навіть бувши чемпіоном зі стрибків у довжину, впала додолу. На противагу цьому, священник з легкістю перестрибнув та розчинився в готелі.
— Мені привиділось? Або ж це були Героїчні духи?
— Невже не відчуваєш щось, коли дивишся на мене? — Стурбовано поспитався Сейбер.
— Ти що, клинці забиваєш? Облиш мене…
— Ні. Ти справді доладна жінка, але я не це мав на увазі. Чи складається певне враження моєї фізичної та магічної сили, коли дивишся на мене? Це може чітко з’явитися у твоїй голові або…
— Не зовсім розумію хід твоїх думок…
— Зрозуміло… — Задумався чоловік, почувши спантеличений голос Аяки. — Вочевидь, це тому, що ти не повноцінний Майстер…
— Про що ти?
— Згодом усе детально поясню. Усе марно, якщо ти не бачиш. Прямо зараз найважливіше те, що ти не розрізняєш людей від Героїчних духів. Це не проблема, в кого буде разюча зовнішність, та більшість Героїчних духів не відрізняються від простої людини, коли вдягають світське вбрання.
Коли Сейбер дійшов до цього моменту, то перевірив власний наряд, а потім поглянув на бліде небо вдалині та пробурмотів.
— Я і собі хотів би придбати звичну одежину, але…Так, зараз досі світанок. Варто залишити ці землі, як і обіцяв.
Усередині готелю
Ця будівля поблизу поліцейського відділку величалася як найбезпечніше помешкання в місті виключно через розташування. Однак ця оцінка мала б бути переглянута.
Не встигли й пролунати постріли та вибухи з околиць без попередження, ударна хвиля сколихнула будівлю, спричинивши кривду одному номерів. На щастя, вона була вільна, однак втрати репутації готелю не уникнути.
Коли працівники будівлі метушилися, не здатні бодай втямити ситуацію…священник, що потрапив до готелю через пошкоджений номер, не зміг розшукати Джестера.
Він стер свою присутність, ба навіть магічна енергія згасла. У цьому місті були поранені люди, які стогнали на підлозі. Вочевидь, вони прокинулися від пострілів у напряму поліцейського відділку й визирнули в коридор. Серед них були жінки та діти, дехто стікав кров’ю від порізаних рук.
— Скажіть, ви як?
— М-м…Що…?
Збентежені жертви зовсім не зрозуміли, що з ними сталося.
— Забинтуйте рани тканиною. Я негайно зателефоную у швидку. — Мовив Ханза.
Однак якщо ж Мертвий Апостол щось накоїв з громадянами, священник не допустить, аби їх доставили до міської лікарні. Необачність призвела б до величезного спалаху живих трупів. Якби це трапилося, Війна за Святий Ґрааль стала б його найменшою проблемою.
Не схоже, що їх прокляли або з них пили кров, однак…
Тоді Ханза помітив дитя, що тремтіло, споглядаючи на нього з-за тіні сходів.
— Агов, хлопчику. Ти щось бачив?
Дитина із блідим обличчям, якому не було й десяти років, кивнув.
— Лячний дядько…прокричав: «Геть з дороги». І потім…
— Чи знаєш, куди подався лячний дядько?
—…Він зник.
—…Зрозуміло. Радий за тебе. Тепер ти в безпеці.
Он воно що. То він залишив їх живими, щоб сповільнити мене.
Ханза злегка погладив хлопчинку по голові, а потім узяв свій мобільний.
— Це я. Одна із вас вгамує натовп, а трійця оточить будівлю. Скоріш за все він зіллється з потерпілими, тож пильнуйте. Не оминати жодного.
Після віддачі наказу, священник тяжко зітхнув і пробурмотів.
— Господе ти мій, Мертвий Апостол жадає Святого Ґрааля — це воістину кончина світу.
Мейн стрит. Поблизу поліцейського відділку.
— Прошу зупинитися.
Дорогу Аяки та Сейбера перекрила жінка, коли пара хотіла покинути відділок. Це була молода чорнява дівчина, однак риси її зовнішності важко було розгледіти. Усе тому, що вона була одягнена в химерну маску, котра затуляла її очі. На центрі цієї пов’язки, що могла бути шкіряною або ж тканинною, був викарбуваний хрест. Її вбрання нагадувало гідрокостюм, а в різних місцях на тканині, що облягала тіло, виднілися більш дивні прикраси. Білосніжна тканина, що огортала її руку, затріпотіла. Аяка зацікавилася, чи ця жінка є частиною циркового ансамблю.
— Мої найщиріші вибачення, та мені звеліли допитати будь-який підозрілих осіб у цій місцевості.
— Мені здається, що більш підозріла тут ви. — Запевнила дівчина в окулярах, насупивши брови.
Згодом вона помітила, що тут вешталося купа допитливих прохожих, навіть з тильного боку будівлі, та жоден із них не звернув уваги на жінку в підозрілому одязі.
Га? Невже лише я одна можу її бачити?
По спині пробігли дрижаки. А в думках промайнула та дівчинка в червоному каптурі. Аяка майже почала бити на сполох.
— Це бар’єр, що відхиляє увагу. — Пояснив чоловік поруч з Аякою, спробувавши заспокоїти дівчину. — Вочевидь, це сила тієї тканини на руці. Вона вирішила показати це лишень нам двом, а тому без паніки, Аяко. Та цей запах, який досі витає над відділком…Певно, щось штибу пахощів для масового гіпнозу.
— Масовий гіпноз?
— Вочевидь, певні люди хочуть приховати баталію між тією почварою та тим священнослужителем, яку ми щойно узріли. Мисливці Катедральної церкви ні на крихту не змінилися, ба навіть за вісімсот років. Та все ж, певно, ти скажеш, що монстр тут я або що?
До вух дивакуватої жінки дійшли слова Сейбера, і та шанобливо вклонилася.
— Вважатиму вас Слугою та Майстром. Перепрошую.
— Не слід. Відданість своєму обов’язку — це шляхетно. — Мовив чоловік та охопив поглядом людей, котрі почали покидати готель один за одним. — То вампір…досі всередині?
— Так. На вхід та вихід ми наклали бар’єри, тож вони зреагують, якщо Мертвий Апостол перетне їх.
— Не хотів би втручатися в таке, тому…я вже піду.
— Ваша правда. Я проведу.
— Та не варто вам…
Роздратовано зітхнувши, Аяка швидким кроком покинула цей район. За її спиною лунав голос: «Якщо знайдете час, підійдіть до центральної церкви. Наглядач мусить дещо обговорити з Майстрами». Але дівчину в окулярах це не стосувалося.
— На превеликий жаль, я не Майстер. Пробачте.
— ?
За спиною збентеженої жінки, з готелю продовжувалася евакуація відвідувачів. Одне дитя, яке змішалося з натовпом, на мить поглянуло в бік Аяки та її компаньйонів. Включно із жінкою з Церкви, котра повинна була бути захищена бар’єром, який відхиляє увагу.
Хлопчик, якого нещодавно по голові гладив Ханза, побачив екзекуторку, й по його обличчю промайнула далеко не безневинна усмішка. А потім він подумав собі, усвідомлюючи, що Командні закляття перемістилися на спину: «Агх. Я вже подумав узяти тайм-аут після того, як напахався».
Коли хлопчик постояв деякий час із евакуйованими, то тишком вислизнув та зник в місті на світанку. Ані проходження крізь бар’єри екзекуторів, ані перебування під сонячними променями не спричинило йому жодних проблем. Адже нині тіло Джестера Картура не являлося Мертвого Апостола — лишень звичайнісінького хлопчиська.
І це дитя з дитячою невинною усмішкою, котра приховувала в собі збочену хіть, прошепотіло: «Цікаво-от, чи панянка Асасин невдовзі знов оживе!»
Поліцейський відділок.
— Усі цілі?
Відділок став полем битви. Екзекутори Катедральної Церкви гоже впоралися зі своїм завданням і вочевидь, цей інцидент буде розглянуто як напад з боку товаришів арештованого в спробі звільнити його із в’язниці. Однак приймальня та парковка були вкриті ранами, а поліція вся понівечена.
Саме така обстава панувала в медичному кабінеті, де поліцейському, який утратив правицю через Мертвого Апостола, надавали певну медичну допомогу. Схоже, на нього наклали заклинання зцілення від жінки, що мала Благородний Фантазм у вигляді величезного серпа, і витікання крові з рани зупинилося. Але, щоб зцілити його кінцівку, вимагається надзвичайно високий рівень магії зцілення. Завжди була можливість встановити звичайний протез, та він би не міг розраховувати повернутися за таких умов на поле битви.
— Ти мусиш зрозуміти. Тепер це наша справа.
— Ні, я впораюся. Прошу, дайте шанс.
— З такою ось раною? Далі цілком можливою є битва проти Короля Героїв, Сейбера або ж Райдера, про яких ми нічого не знаємо. Чи зможеш ручитися за те, що не станеш нам на заваді, в значно суворішій битві, ніж просто єдиного Асасина?
— Я…
Поліцейський розчаровано скреготав зубами.
З усіх, на цю битву він був налаштований найбільш оптимістично, — подумав шеф.
Один із поліцейський з магічними схемами — нащадки блукливих магів, яких Орландо зібрав по всій країні. Спершу шеф думав про них як про звичайнісіньких пішаків, та коли узрів запал — змінив думку.
Саме тому Рів не зміг би дозволити задарма згинути. Адже шефу потрібен був той, хто обійме його посаду після поразки та смерті в цій війні, заради наступної спроби.
— Ти досі маєш майбутнє. Не відкидай його задарма.
— Але ж…я хочу захистити майбутнє цього міста.
— Про що це ти?
— Якби ми протистояли проти Героїчних духів, то нехай. Однак, що трапиться з містом, якщо знехтуємо таких негідників, як він, наодинці…? Я не дозволю такому трапитися ні як маг, ні як поліцейський.
Тому чоловіку ледь було тридцять років. Зітхнувши, шеф мовив.
— Я ціную твій запал, однак я не можу наражати всіх на небезпеку сліпо вірячи в те, що де є воля, там і шлях. Якщо, мовляв, ти здатен боротися, доведи, що здатен впоратися зі зброєю в одній руці, або з протезом.
— Я спробую.
Голос молодого поліцейського був сповнений бойового запалу. Шеф роздумував, чи не ліпше було б подискутувати трохи довше, а коли телефон у нагрудній кишені задзвенів, силоміць перервавши розмову.
— Це я.
— Здоров був, братан! Це так нещастячко! Вампір! Ти подиви. Може, варто було викликати Франкенштейна замість мене, хай би вже він наштампував тобі монстрів?
Шеф зітхнув, зважаючи на звичайну поведінку Кастера, а потім врівноважено відповів.
— Якщо це жарт, не смішно. Жертв немає, та є тяжкопоранені.
— Ой, не будь ти таким. Неможливо вести війну без жертв. Ти ж тямиш, що тобі дуже пощастило, адже не втратив жодного підопічного проти тієї почвари? Я б міг посилити вашу зброю на основі цієї битви.
— З нетерпінням чекатиму.
Щира заява. Як ці поліцейські потребували більшого досвіду, також було необхідно розширити межі їхніх Благородних Фантазмів. Потенціал зброї не був вивільнений повністю, один за одним вони зуміли б вивільнити справжню натуру та випустити справжню силу. Більшість Фантазмів на кшталт Екскалібура чи Ґей Болґа, здатні демонструвати повну міць, коли власник промовляє справжнє ім’я зброї. Якщо ж усі поліцейські змогли цього досягти, то перемога над Високоранговим Героїчним духом врешті стане реальністю.
— Зараз найближче то пробудження справжнього імені…це ж бо твій японський меч, братан.
— Зрозуміло. Решту надолужу. — Заявив шеф у цю саму мить запевняючи себе, що не слід бути надто оптимістичним.
— Так, до слова, — додав Кастер, — мені прийшла та штукенція від хлопа Шішіґо.
— Чудово. Він поспішний у праці. Достатньо поспішно, аби я міг залучити його у свій союз як Майстра.
Шішіґо — ім’я мага на вільних хлібах, відомого за своєю винятковою здібністю. Шеф заплатив йому чималу суму, аби отримати певний об’єкт. Орландо вирахував, що ймовірність прибуття цього предмету вчасно на Війну за Святий Ґрааль, становила п’ятдесят на п’ятдесят. А те, що ця річ прибула аж настільки рано, можна назвати промінчиком світла в темних хмарах, що нависла над шефом.
І неначе щоби підтвердити це, Кастер відзвітував про свою знахідку по той бік слухавки.
— Якщо потруджуся над цією штукенцією, закладаюся, воно зачепить ледь чи не будь-що — Героїчний дух чи ваміпір.
Але наступні слова Слуги перевершили очікування шефа.
— Я забацаю таке раненому хлопові, що біля тебе. Замість кинджала, що зжерла та почвара.
— Якщо доведе свою можливість боротися.
— Ага. Чекатиму до всирачки, чув? А от поки я зволожуватиму засушені товари ще за часів богів, й зроблю з цього щастячка вирішальну зброю.
Слуга мовив з упевненістю, що підопічний Орландо одужає. А потім промовив назву цього предмету.
— Щоб створити кинджал з отрутою гідри, мені не знадобиться море часу! Ха-ха!
Західний Сноуфілд. Великий ліс.
Глибоко в лісі за кілька кілометрів від міста… асасин ридала через власну незрілість.
Як так сталося…? Яка ж я дурепа.
Її ледь хвилювало питання стосовно джерела подачі магічної енергії. Вона дивилася тільки вперед. Обов’язок — це все, що вона бачила.
І ось результат. Вона використовувала мистецтво великих вождів черпаючи магічну енергію від почвари.
Я осквернила працю великих вождів. Більше я не маю права називати себе послідовницею…
Існувало безліч причин, чому її не обрали вождем асасинів — Старцем з Гори, починаючи з того, що оточення боялося її фанатизму. І одна з них полягала в тому, що ця жінка була занадто чесною для асасина.
У випадку з поліцейським відділком, жоден посередній асасин не обрав би атаки в лоб. Іноді вони можуть здійснити вбивство на видному місці, аби оголосити про силу свого ордену оточенню, однак більшість вождів, що обрали собі ім’я Старець з Гори, поводилися, аби воістину відповідати критеріям асасина. Саме тому, що її вважали радше воїтелькою, а не асасином, і вожді свого часу боялися, що вона стане однією із них. Вони відчували ризик змін усередині організації і ризик опинитися з оголеними слабкими місцями в самому центрі політичної арени. Асасин, якій забракло самосвідомості, продовжувала картати себе за власну незрілість.
Та ким я себе уявляла? Та хто я така, аби судити ритуал єретиків, що збив з правильного шляху вождів? Либонь мене теж засмоктав Святий Ґрааль? Так, перш за все, я відповіла на виклик святої чаші. Лише ті, хто прагнуть її, викликаються на Війну за Святий Ґрааль.
Авжеж, я воістину жадаю його, цим я прагну довести мою благочестивість і знищити чашу…І врешті-решт хаос Війни за Святий Ґрааль побачив мене наскрізь.
Стоячи на колінах, вона відчувала ганьбу від власної слабкості.
Навіть такий ритуал єретиків спромігся узріти мій внутрішній світ.
Її душа відчула: настав час молитви, однак вона вважала, що сама її присутність, спаплюжене «я» не мало на це жодного права. Натомість жінка вирішила обдарувати себе медитацією та зіткнутися віч-на-віч із слабкостями.
Як багато часу промайнуло відтоді? Коли ж Асасин повільно схопилася на ноги, то її очі були сповнені пітьми, пронизливим блиском.
Це ще не кінець.
За звичайних умов, зломлена духом, ця жінка могла б опустити руки. Чи вийшла б на компроміс, мовляв: « А чи не байдуже, що це енергія Апостола?». Та вона не обрала нічого. Вона не втекла. Переоцінила своє становище.
Навіть саме моє існування тут — воля Божа. Якщо ж нині — теж частка «життя», відокремлене мені…Я повинна виконати свій обов’язок. Відступ — це табу.
Мій обов’язок…не змінний. Я повинна покласти край цьому ритуалу єретиків і…вполювати ту почвару.
Моя незрілість не причина для сумніву. Не привід для виправдання.
Чинила вона так аби вгамувати власні почуття або ж для чогось іншого — цього вона не знала.
Асасин відчувала сором через власну слабкість марнотратства цих хвилин, зіщулившись на землі.
Ах, яка ж я немічна.
Її очі більше не вагалися, помічаючи ранкове сонце, що проникало крізь дерева. Визнавши власну слабкість, вона обрала шлях повторної битви.
Як мені відправити на той світ цю почвару?
Варварський диявол. Правда, що одного разу вона успішно розчавила його серце за допомогою Маревного серцебиття: Забанія. Але також істинним було те, що ця особа все ще існувала на цьому світі.
Скільки ж сердець він має? Як знищити всі?
Асасин переосмислила власну силу. Імітація техніки вождів. Але хоч вони й були схожі за ідентичністю, в силі вони відрізнялися. Асасин сама вважала, що всі її техніки поступаються вождям, хоч справжня ефективність відрізнялася.
Дехто мав аналогічну силу, як і техніка справжніх Старців з Гори, у той час, як інші їх перевершували, а хтось — поступався.
До прикладу, існує навичка Маревне токсичне тіло: Забанія, якою користувався Старець з Гори відомий іменем Спокій. І ця сила, котрою вона заволоділа, була воістину страшенна. Усе її тіло, включно з тілесними рідинами, нігтями, шкірою, ба навіть її дихання перетворювалося в отруйний токсин. У легенді, що пробирає до кісток, мовиться, як вона винищила цілу армію, розсіявши власну отруту вітром.
Однак наша Асасин лише недбало імітувала цю міць, тимчасово зібравши отруту у власній крові. Подейкують, це сталося тому, що вона уявляла ситуацію, в котрій безладне спричинення смертей в її оточенні могло призвести до скону її товаришів або ж невинних людей, а тому концентрація отрути в тілі, як наслідок, було зменшено.
Примхлива швидкоплинна тінь: Забанія була технікою розтягування та контролю волосся, та усні перекази свідчили, що справжній Старець з Гори, який використовував цю навичку, міг робити кожне пасмо волосся тонким як павутина та відтяти голову непоміченим.
Та з іншого боку, на невідання нашому Асасину, її Видіння іхору: Забанія, котре здатне маніпулювати цілями за допомогою пісні, що виходила за межі людського слуху, перевершила справжню силу. Проти великого угрупування, як вона використала цю міць раніше, її ефект закінчився струсом мозку та вихід магічних схем з-під контролю, та якщо жінка зосередить пісню на одній особі, посередній Слуга стане перед нею на коліна або ж повністю підкорить людський мозок. Оригінал не був настільки дужим. Навіть якби їй це було відомо, жінка не прийняла б цього. Як тільки вона здобула це власними силами, це стало для неї незамінним, ледь чи не божественним творінням.
Асасин подумки перелічувала список незліченних технік, що досягли рівня Благородного Фантазму, й обмірковувала, який ліпше стане в пригоді для винищення тієї почвари. У розпалі своїх дум, жінка відчула легку тривогу. Подібний сумнів вона час від часу відчувала в житті.
Медитативна чутливість: Забанія є технікою, що дозволяє користувачу відчувати кожну особливість навколишнього середовища як частину власного тіла. Це вміння Асасин використала, аби віднайти джерело енергії поліцейської станції. Стосовно цієї техніки, жінка не могла позбутися відчуття, що щось не так.
Подейкують, це преподобне вміння використовувалося Старцем з Гори, однак за якої епохи він існував — лишається загадкою. Не лише нашому Асасину, та навіть її одноліткам, наставникам, ба більше: чинному Старцю з Гори. Залишився лиш переказ, що Старець з Гори використовував таке вміння. Жінка в чорній тканині спробувала відтворити таку навичку, ґрунтуючись на цьому, і…
Невже Медитативна чутливість справді існувала? Та чи взагалі вождь, що володів умінням із таким йменням, справді існував?
Навіть ця жінка що прозвала себе фанатичкою, була змушена мізкувати. Або ж, можливо, саме тому, що вона була змушена віддати все, аби скопіювати кожнісіньку легендарну техніку, які вона так ставила під сумнів.
У мене передчуття…від мене щось приховують. Правда, що криється за вождем, котрий володів цією Забанією…
На цій ноті вона заборонила собі сумніватися. Асасин не повинна робити цього. Лише думка від цього ганьбить цього Героїчного духа — це воістину була ознака її зрілості.
Ще один раз вона занурилася глибоко в думки, аби подолати свого ворога.
Увесь цей час вона відчувала дивний неспокій та фатальне передчуття того, що «щось має трапитися», тихо стогнало в надрах її серця. Неначе воно резонувало з чимось.
Спеціальна виправна колонія імені Коулсмана. На якусь мить раніше.
— Зараз… уже майже час.
За мить до того, як поліцейський відділок от-от зазнає нападу жінки в чорній тканині, Фалдеус усамітнився у своїй майстерні в глибинах в’язниці. Він став у центрі кімнати і повільно вгамував дихання. Загадкове оздоблення майстерні суперечило сучасній установі зверху. Навколо чоловіка були прикріплені різні види ляльок: від витончених манекенів, до трапчаних ляльок, що використовувалися в мольфарстві. І всі їхні очі витріщилися на п’єдестал по центру.
Фалдеус Діоланд.
Цей чоловік походив з родини магів, що займалися магією маріонеток. Крім того, був родичем одного мага, який брав участь у Фуюкській війні за Святий Ґрааль — третій, що проводилася перед Другою світовою війною.
А страждання мага, який взяв під контроль Асасина, були закарбовані як загадкові спогади в маріонетках, й передавалися поколіннями у його сім’ї. Передавалися доволі відкрито та безперешкодно не тільки нащадкам, а й віддаленим родичам. Утім жоден член родини не виступав із заявою, що саме він здобуде славу у Війні за Святий Ґрааль.
Подейкували, Третя війна кишіла табуйованими заклинаннями та злими духами тих земель, порушуючи одне правило за іншим. Звісно, після побаченого видовища в записі, будь-який маг подумає двічі. Вочевидь, більш поважні члени родини могли б помітити, що з Ґраалем змішалося щось лихе. І дідусь Фалдеуса був одним із них. Він об’єднав зусилля з політиками та військовим керівництвом Штатів для розробки плану. План, як провести Війну за Святий Ґрааль на своїх землях.
Але схоже, це було неможливо. Врешті-решт, конструкція Великого Ґрааля була вкорінена в землю, а фундамент війни за цю чашу залишався під ретельною охороною Айнцбернів. Облишивши це на потім, дідусь Фалдеуса та вищі чини здобули собі священну землю, що не поступалася Фуюкі, й почали підготовку.
Утім отримання придатної священної землі, ймовірно, для уряду було не менш важливим. Катердральна Церква мала сильний вплив у США й придушувала будь-які схильності об’єднання політики та магії. Подібні речі підпадали під юрисдикцію єдиного органу.
Їм треба було лиш на крок наблизитися до Фуюкської війни за століття чи два. Навіть якщо національна система на ім’я «Америка» зміниться, ініціатори війни за Ґрааль у США вирвуть ці землі з їхніх господарів та приступлять до масштабних маніпуляцій із лей-лініями.
Однак, менше, ніж за століття, приблизно, в той час, коли батько Фалдеуса успадкував справу, настав переломний момент. Маг, який має зв’язки із темною стороною держави, далекий від родини Фалдеуса, заявив про можливість часткового відтворення системи Великого Ґрааля.
— Я поцуплю шмат Фуюкської чаші. А від вас лише вимагається виростити його тут.
Абсурд.
Або ж усі так думали. Утім маг, про якого йшлося вище, у минулому неодноразово показував плідні результати уряду, а тому вони не могли пропустити це повз вуха. Але підробка залишається підробкою, навіть якщо була вирощена від Великого Ґрааля. Його зв’язок з лей-лініями був слабким, у порівнянні з довершеною сутністю, яким був Фуюкський Ґрааль. Коли є батько Фалдеуса поцікавився, чи справді можна було відтворити Ґрааль такими методами, той маг відповів.
—Треба лишень зрушити з місця.
Зрушити з місця, га? — Пробурмотів Фалдеус до самого себе з іронічною посмішкою, згадуючи історію, яку йому колись розповідав батько. — Це так зване зрушення утворило величезний кратер на півдні міста. Навіть в іронії є межі.
Він глибоко видихнув, а потім стер ту посмішку з обличчя й почав свою місію.
— Для елементів — срібло та сталь. Для основи наріжний камінь і Ерцгерцог контрактів…
Слова, які виринали з уст Фалдеуса, безпомилково були заклинанням виклику Героїчного духа. Після кожного слова, повітря почало змінюватися.
Неможливе заклинання.
Неможливий ритуал.
Будь-який маг, якому була відома Війна за Святий Ґрааль, подумав би те саме. Врешті, всі Героїчні духи викликались. У Сноуфілді було шість Слуг. Сам Фалдеус проголосив це Ронґаллу та Асоціації магів. Це була правда.
Фальшива Війна за Святий Ґрааль. Викликані Героїчні духи, що є частиною ритуалу, були як справжніми, так і фальшивими.
Вони були не більше, ніж жертвоприношення. Жертва для збурення лей-ліній та посилення хвиль у певних напрямках. Офіра, використана для зворотного ефекту… аби почати справжню Війну за Святий Ґрааль.
— Вийди з кола та прийди до мене, Захисник рівноваги!..
У ту мить, коли Фалдеус завершив читати заклинання, сяйво залило майстерню. Очі незліченних ляльок відбили світло та почали торохкотіти, ніби благословляючи прихід Героїчного духа. Або ж неначе були нажахані через присутність смерті, що наповнила кімнату.
А згодом світло зосередилося в одній точці і… нічого не трапилося.
—?..
Коли світло зникло, ляльки стихли. Майстерню огорнула мертва тиша.
— Невдача?..
Чоловік не відчув, а ні присутності Слуги, а ні зв’язку магічної енергії. Що важливіше, ніякий голос не запитував, чи є Фалдеус його Майстром.
— Гм…
Але Фалдеус не виглядав роздратовано. Відверто кажучи, він розглядав подібний випадок п’ятдесят на п’ятдесят. Виклик шістьох Героїчних духів як початкової жертви для маніфестації ще сімох було вже занадто. Врешті, могутній Слуга на кшталт Короля Героїв уже з’явився на цей світ. Це вже не виглядало як просте «зрушення з місця».
— Що ж, схоже, слід перейти до плану Б.
Фалдеус легко зітхнув та залишив майстерню.
Місцевість в’язниці слугувала цьому магу як другою майстернею, так і кімнатою для спостереження. Ступивши в неї, Фалдеус звернувся до Альдори та інших підлеглих.
— Зміна на план Б. Зв’яжися з Франческою та Рівом.
— Невже виклик Героїчного духа зазнав невдачі?
Фалдеус швидко кивнув та відповів на пряме питання жінки.
— Так. Я гадаю, навіть якби ми мали рамки часу, семеро одночасно — це вже межа. Ми проведемо фальшиву Війну за Святий Ґрааль згідно із планом, вважаючи Сейбера сьомим фальшивим Слугою, а не справжнім.
Не певен, чи Ґрааль з’явиться, враховуючи всі обставини…але гадаю, облишимо це на потім.
Принаймні, проявилися Командні закляття… цікаво-от, чи можна позбутися якогось Майстра та використати закляття для укладення контракту з його Героїчним духом.
Байдуже споглядаючи на правицю, Фалдеус занотував прогрес у блокноті. Після того він мав би зв’язатися із залученими сторонами в цю Війну, коли ж чоловік помітив дещо незвичне.
На кількох рядів моніторів мерехтіли перешкоди. Якби на цьому все закінчилося, Фаледус припустив би, що це звичайна несправність. А проблема полягала в тому, що перешкоди зачіпали навіть трансляцію від фамільярів. Ззовні хоч і були схожі на монітори, проте за своєю сутністю — надприродні.
Теорію про несправність з перешкодами було відкинуто, тож Фалдеус запідозрив втручання мага ззовні. Згодом, коли чоловік перевіряв екрани, помітив, що на блокноті з’явилися якісь нерозбірливі написи.
Оце так. Я б такого не написав…Можливо, невдача виклику Слуги трохи мене шокувала.
Закінчивши ламати голову над своїми своїм учинком, Фалдеус от-от хотів розірвати листок, коли зненацька його рука зупинилася. Серед тих нерозбірливих написів, чітко виднілися змістовні слова, написані чужою рукою.
«Аз допитуюся, чи се ти мій Домовник?»
Фалдеус відчув, як з голови відтікає вся кров. Він повільно кинув оком на підлеглих, вирішивши не дати нетерплячості взяти гору. А згодом побачив пітьму.
Перешкоди на моніторах показували зовнішню частину в’язниці. Сліпа зона під деревами, куди світло не потрапляло. Погляд чоловіка був прикутий до тієї ще глибшої темряви. Якщо точніше, то очі Фалдеуса помітили малий, білий об’єкт, що застиг у темряві.
Цей монітор є магічним інструментом, пов’язаний із фамільяром. Фалдеус звелів відправити туди одного й наблизився ближче до тіні. Невдовзі маг був упевнений: та річ, що застигла в темряві, була нічим іншим, як маскою черепа.
— Перепрошую. Піду подихаю свіжим повітрям.
Як тільки Фалдеус покинув кімнату, то швидким темпом попрямував до того місця, на яке вказував екран. Цілком можливо, що це була пастка якогось мага. Чоловік обережно попрямував униз по коридору в’язниці, не втрачаючи пильності.
Коридор був довгий, а надворі ще не світало. Чоловік хутко йшов повз вікна, що не пропускали світла… люмінесцентне освітлення в кінці коридору затремтіло і згасло. Шлях попереду раптово занурився в пітьму. І в цій темряві Фалдеус побачив це: білу маску черепа, що висіла в глибокій пітьмі.
Беззаперечно. Це належало… Героїчному духу класу Асасин.
Невже виклик Фалдеуса обвінчався успіхом? Або ж це Асасин, який вже був викликаний у ролі жертви? Варіації кружляли в голові чоловіка, коли ж освітлення відновилася, і в ту саму мить, маска зникла.
— Що за… — Почав бурмотіти маг, коли ж над ним зникло світло. І одразу позаду нього почав промовляти голос.
— … Не обертайся.
Фалдеус лишень міг здогадатися, що цей голос належав чоловіку. Нелюдськи крижаний, що неможливо зрозуміти вік, статуру або ж щось іще, за виключенням того, що ця особа шепотіла з-за спини мага.
— !..
У ту секунду Фалдеус приготувався до власної смерті. Нині будь-які його дії не призвели б до добра. Навіть якби використав усю свою магію на повну, вирватися з цієї ситуації не вдалося. Та «смерть», яку маг відчував, була справжньою.
Чоловік не мав гадки, що стояло позаду. Йому лиш здавалося, що в тому місці зіє безмежна пітьма. Фалдеус нічого не відчував. Той голос не жадав крові: ледь чи не навпаки…
Маг жодним чином не спромігся вловити мотив голосу позаду. Здавалося, сама задушлива порожнеча закликає чоловіка. Присутність цієї істоти була настільки малопомітною, що Фалдеуса ледь не картали сумніви, чи не обманюють його власні вуха.
Попри це, дещо він усе ж зміг уявити: якщо позаду нього щось і було, то це та біла маска, що висіла в темряві.
— Аз допитуюся, чи се ти мій Домовник?
Питання з небуття. Фалдеус знав, що відповідь знаходиться позаду, якщо він обернеться, та він не зміг пересилити себе на цю дію. Усе, на що маг був здатен у цій тиші, це звернутися до особи, яка стояла позаду.
— … Так. Якщо ти відгукнувся на мій виклик, гадаю, так і є.
Після невеличкої паузи шепіт струсонув барабанні перетинки Фалдеуса.
— … Чи маєш ти віру?
— Віра?.. — Засумнівався маг.
— … Чи маєш ти віру, якій би посвятив усі свої літа? — Байдуже пролунав голос.
Фалдеус трохи обміркувавши, втамував подих та промовив.
— Заради наших Штатів, я готовий пожертвувати всією своєю магією. Ось моя віра.
— … Чи маєш ти зважність уборонити вірування, аще се явить згубу душі?
— Чи зможу я вбити за віру — про це мова?
— … Се такий між нами завіт.
Більшість магів були готовими втратити життя на Війні за Святий Ґрааль. Та все ж, скільки з них змогли б миттю відповісти, в умовах наближення явної смерті? Після невеликої тиші, юний маг розтулив уста з напрочуд чистим розумом.
— Звісно. Якби це було заради США, я вбив би без вагань мирного мешканця.
Після цієї заяви настала мертва тиша, а потім пітьма позаду чоловіка промовила.
— … Аз ймення маю Хасан ібн Саббах.
Героїчний дух промовив своє справжнє ім’я. Угода ще не була офіційно укладена, тож це не була телепатія, але Фалдеус був упевнений, що слова Асасина долинули лише до його вух. Шепіт сколихнув лише єдину точку в голові мага. Здавалося, це прокляття, що пробрало чоловіка до самих кісток.
— Допоки не відступишся від своєї віри, аз стану тінню твоєю.
А потім, навіть не з’явившись на очі, ця «тінь» лишила прощальне слово та зникла в пітьмі. Стояв тільки скам’янілий Фалдеус. Він відчув, як потік магічної енергії пов’язав мага з «дечим» віддаленим, однак не міг відчувати значних рухів енергії. Навіть не міг визначити, чи були вони, власне, пов’язані.
— Он воно що. Можливо, трохи й запізно, але тепер це все відчувається справжнім
Якби Фалдеус дав хибну відповідь, можливо, його і не було б уже на цьому світі. Якби помилився з натисканням кнопки, навіть Героїчний дух, якого викликав чоловік, міг би стати для нього зловісним катом. Він відчув дійсність того, наскільки ірраціональним та жахливим міг бути Героїчний дух.
Маг легко хихикнув, а тіло вкрилося холодним потом.
— То ось…яка ця ваша Війна за Святий Ґрааль.
