Розділ 4: Битва без Героїчних духів
День 1, Перед світанком
Близько двадцяти років тому.
Це трапилося, коли літній священник, на ймення Діло щойно отримав призначення в гірському регіоні Іспанії. Почувши історії альпіністів щодо злих духів, старий самотужки помандрував до них… та натрапив на самотнього хлопчака, який вмостився разом із рисями й смакував щось на схилі гори.
— І чим ти таким частуєшся, хлопче? — Поспитався старий.
Хлопець насторожено зиркнув на нього та ринувся з гори, не промовлявши ні слова.
Мешканці села, що вели священника з вереском: «Монстр! Він точно зжер того альпініста, що загубився в горах!». І кинулися навтьоки, однак священник вирішив прослідкувати за хлопчаком.
Невдовзі чоловік дізнався, що ця дитина не їла людину. Попереду стежити простягнулася туша велетенського ведмедя, а біля нього — залишки того, що хтось готував в’ялене м’ясо.
«То він сушив це м’ясо. Гм. Мені це не схоже на якогось демонічного звіра.» — Подумав священник і помандрував далі.
Хлопець, який кидався навтьоки, став на заваді.
— Старий, а ви людина? Невже гоблін?
У хлопчиську, який поставив таке дивне питання, все ще було дещо незріле.
А священник заінтриговано відповів.
— Тепер цікаво. На мій погляд, я людина, однак з твого бачення можу бути й гобліном. Я теж гадки не маю, хто ж ти такий.
—…
— Утім, хоч людина або ж монстр, не вважаєш, що ми б змогли поладнати?
Діло терпляче продовжував спроби зносин, сподіваючись, що його слова достукаються до дитяти. Поступово хлопчина почав розповідати про себе.
Королівська стежка вважається одним з найбільш небезпечних шляхів на землі. За словами парубійка, стежина попереду — прихована гірська дорога, що веде до руїн, у яких він живе сам-один, мало чим поступається скелястій стежині.
Коли запитали про сім’ю хлопча, той відповів що донедавна тут існувала громада, ледь не ціле село — кілька десятків людей.
— А тут є гобліни, які вживаються із людьми за межами гір?
— Авжеж. Світ величезний. Лише спробуй щось пошукати — і вже воно в кишені. Вочевидь, існують гобліни, що створюють сім’ї.
З уст людини Божої це прозвучало дещо дивно.
— Справді? А гоблін, якого я зустрів, був зовсім не дружелюбним.
— ?
Нейтральним голосом хлопчик розповів те, що узрів.
— Усіх на горі…вколошкав гоблін, який пив кров.
—…
— Врешті, його теж прикінчили. Моя матір. Однак від ран її теж не стало.
Священник навмисне не вдавався в подробиці.
Після кількох походів до гір, старий наважився забрати хлопця до міста.
Кількома місяцями пізніше.
Хлопчина трохи пожив у сиротинці й досконало адаптувався до сільського життя, коли ж новий священник прибув до міста. Він був трохи молодший за Діло з млявим обличчям у розквіті своїх сил.
Незнайомець буркотів Ділу перед Ханзою, якого покликали до саду сиротинця.
— То цей, ем…єпископе Діло…Чому ж я?
— Що ж, з усіх моїх учнів, ти, видно, найліпше володів кунг-фу та бойовими мистецтвами. Чув, цьому хлопцю подібне прилягає до серця. Такий міцний отрок швидше дізнається про вагомість гармонії від когось сильнішого за його самого. Не вважаєш так?
Ханза усвідомив, що цього священника, який робив усе можливе, аби тільки не зустрітися з будь-ким поглядом, покликали до міста саме через нього. Це має бути щось, що стосується того дня.
Він мовив, що хотів би займатися тим, чим і в горах: втягнути дітей, що були поблизу — і в результаті ледь не завдати комусь серйозної шкоди.
Він наробив чимало клопоту пану Ділу.
Ханза відчув смуток від цієї думки, коли ж священник, що досі не дивився нікому у вічі, звернувся до Діло знову.
— Ем, скажіть, Ваше Преосвященство. Якщо це стосується тренування дитя бойовим мистецтвам, невже отець Котоміне не зміг би теж? Його бадзі цюань виняткового рівня. Крім того, він ваш близький приятель.
— Я чув, що Рісей взявся за важливе завдання в Японії. Я мало ознайомлений з цією сферою, однак, ймовірно, це надважливо. Та й він уже має сина.
— Ох…То ви, вочевидь, маєте на увазі, щоб я доглянув за цим хлопчаком, як за рідним сином…?
— Ти ж казав, що бажав гідного наступника, хіба ні? Що ж, цей юнак фізично дужчий за більшість і ловить усе на ходу. Напуч його належно використовувати власну силу.
— А ви певні, що вимагаєте не інструктора з доджьо?
Незнайомець важко зітхнув, а потім звернувся до Ханзи.
— Хочеш кишенькових грошей?
— А можна?
— Так. Я дам, якщо зможеш забрати. — Сказав священник, не дивлячись на хлопчину…і запустив іноземну срібну монету зі швидкістю кулі.
Ото вже. Цей Єпископ не знає мого іншого «я», інакше не запитував би так недбало.
Срібна монета мала би пролетіти в кількох метрах від Ханзи та врізатись у дерево.
Та все ж я воістину почуваюся винним, що втягнув у це дитя.
Учень Діло, вочевидь, припустив, якщо хоч трохи налякає хлопчиська, то він сам відступить. Однак…
У той час, коли священник запустив монету, хлопець стрибнув до неї та вдало спіймав. Копійку, що була запущена з міццю, достатньою, аби пробити дерево. Голіруч.
—…Гм?
Уперше священник середнього віку глянув на хлопця.
А юнак дивився на монету в руках із сяйливими очима та невинною посмішкою.
— Ого! Срібна монета! Дякую вам, отче!
Діло споглядав на це видовище, люб’язно посміхаючись, й надав додаткову інформацію щодо дитини.
— Тренер у місцевому залі бойових мистецтв запевнив, що більше не витримає отрока.
Певно, це була відповідь щодо «інструктора доджьо». Тримаючи на обличчі доброзичливу посмішку, старий продовжив.
— Врешті-решт, у звичайних бойових мистецтвах, він зупинить серце опонента, зовсім не докладаючи зусиль.
Після кількох хвилин вивчання юнака, священник середнього віку запитав хлопця.
— Ем, цей…Чи не бажаєш ти назватися?
— Я Ханза. — Швидко відізвався хлопчина.
Зустрівшись поглядами, назвався і сам чоловік.
— Я Дельміо Сервантес…Ем, радий познайомитися.
Минуло двадцять років.
Старий священник Діло лиш бажав йому здорового життя. А прийомний батько Дельміо просто волів побачити, що ж трапиться, якщо він тренуватиме дитя з незвичною тілобудовою. Після багатьох випробувань, врешті, він задовольнив обидва бажання.
Хлопець, народжений у горах, ріс здоровим та сильним, брав від життя найкраще. На диво, він обрав професію, що пов’язана із почварами, які атакували його поселення, а саме: Мертві Апостоли.
Став екзекутором — тим, хто знищує створіння цілковитого зла замість Бога.
Нині. Приймальня поліцейського відділку.
— Я був не обережним…трішки необачним…— Тихий сміх Джестера відлунював від знищеної стіни. — Так! Визнаю: Лише зараз я легковажив! То ось що називають зарозумілістю! Який дивовижний досвід! Це правда, що зарозумілість, це отрута, яка вкорочує віку сильним!
Зловісно було чути лише його голос. Шеф та його піддані спостерігали за подіями ні кажучи ні слова. Однак Ханза, ставши прямо перед дірою, заговорив.
—Не роби з себе скромнягу. Ти зовсім не недбалий. Ти виклався на повну. Я поважаю це. Дивовижно.
— …
— Ти ж виклався на повну, коли врізав тобі. Чи я вигадую?
Від очевидної провокації священника, сміх вщух.
— Гидко від тебе, священнику. Анітрохи. А ти ж…екзекутор?
Екзекутор.
Орландо також був обізнаний у цьому. Озброєна група, яка заявляє, що уособлює силу та правосуддя Божу. На противагу екзорцистам, які лише тимчасово розвіюють цілі, екзекутори ставлять собі за мету цілковито знищити злих духів, демонів, Мертвих Апостолів й подібних, яких за доктриною, існувати не може. Звичайно, це була позиція тих, хто за силою міг протистояти таким сутностям. Вони служили на війні, цілковито відмінній від Ґраальської.
— Я вже піду. — Байдуже відповів священник. — Сьогодні я тут як наглядач.
Голос з отвору зупинився. У наступну ж мить, зі стіни вилетіли численні уламки.
Якщо скажете, що надміру велика гармата була заряджена уламками, й вистрелила, це приймуть за чисту монету.
Із кишені Ханза витягнув кілька штукенцій, що виглядали як руків’я мечів, і засунув між пальців обох рук. Через мить, на цих руків’ях з’явилися срібні леза й надали рукам Ханзи образу величезних кігтів.
Чорні ключі — руків’я, що демонструють леза, коли через них проходить магічна енергія. Це є однією з основної зброї екзекуторів.
Не переводячи дух, священник відштовхнувся від підлоги й зустрів уламки в лоб. Чоловік плавно водив руками. І в наступну мить, уламки, які складалися зі шматків бетону метр у діаметрі, перетворилися на дим і пронеслися крізь його тіло.
Якщо більш точно, лише так здалося. Уламки перед Ханзою були знищені на порох один за одним, і розкидані приймальнею. Якою швидкістю та навичками фехтування він мав би володіти, аби здійснити подібне?
Шеф ледь зміг слідкувати очима за цими рухами, та якби його запитали, чи спромігся він встигнути за ними, відповідь була б негативною.
— І не дивно, чому ти зберігав спокій, коли ми оточили тебе. — Пробурмотів Орландо.
— Хтозна. — Відповів Ханза, обертаючись. — Ваші Фантазми не спрацюють на Апостолах, однак могли б зашкодити мені. Усе зводиться до сумісності. Якби ж усе вирішувала технічна характеристика, Війна за Святий Ґрааль була би боротьбою за виклик Берсеркера.
«Згоден.» — Подумав шеф. Він отримав інформацію, що Айнцберни в П’ятій Війні за Святий Ґрааль, викликали величного героя найвищого рангу як Берсеркера, використовуючи Божевільне посилення, щоб покращити параметри. Орландо не відомі подальші дії війни, однак принаймні він не отримав жодних даних, що Айнцберни заволоділи Ґраалем.
— Айнцберни завжди йдуть на крайнощі. — Запевнила Франческа. — Коли намагаються схитрувати й зазнають невдачі, наступного разу вони викликають величного героя для лобової атаки. Коли й тут промахнулися, викликають іншого героя і підсилюють його характеристики наскільки це можливо й так далі. Хіба ж це вколошкає їх, якщо вони просто розслабляться та братимуть від цієї війни найкраще?
У цій битві спорідненість куди важливіша за статистику. Важливо було скористатися особливостями кожного Слуги та Майстра. Часто навіть доводилося враховувати удачу.
Й шеф міг сказати, що удача повернулася до нього обличчям. Очевидно, що в суперечні між Ханзою та поліцейськими, священнику не мали наміру дозволити повернутися до Церкви. А тепер Ріву пощастило, що той чоловік не був йому ворогом.
Ханза от-от мав би відбити залп уламків, коли ж угледів поміж пилюки знайому тканину. Він миттю зрозумів, що це був костюм Джестера. Священник позбувся найбільшого уламка й схрестив «кігті» Чорні ключі перед серцем, ризикуючи всім іншим.
Джестера врізалася ребром долоні в те саме місце із силою кувалди. Вампір знову стрибнув, намагаючись продовжити атакувати Ханзу, якого відкинуло назад через силу удару. А священник намагався контратакувати. Зіткнулися леза Чорних ключів та пазурі Мертвого Апостола. Коли ж ребро долоні зустріло лезо, неймовірний металевий брязкіт і запах горілої плоті почали ширитися кімнатою.
— Нікчемний вибір, Ханзо Сервантесе! Хіба ж моя поразка не відкине твій нейтралітет як наглядача?! Вважаєш, зможеш вийти з цієї несправедливості сухим із води?!
— Що ж, я й нічого не чув, щоб ти був Майстром!
Священник та вампір досягли глухого кута, кожен з яких завдав ударів, покликаних, щоб пронизати серце, але вони зупиняли один одного. Їхнє продовження розмови посеред смертельного поєдинку могло би бути спробою змусити відкритися або ж це могло трапитися через шалений азарт.
— Я щойно це затвердив перед Асасином!
— Справді? А мені здавалося, той Слуга волів відкинути саме твоє існування!
— Через це вона…ще більш вродлива!
— Ха! Це не відповідь!
Чи це хвастощі або ж певний вид збочення, священник та Мертвий Апостол сміялися посеред битви. Вони стрибали з колон та стін, використовуючи їх як опору для ніг у смертельному двобою. Тріщини, які утворювалися на підлозі та колонах при кожному стрибку, волали про те, що ця битва велася на надлюдському рівні — прямо на очах у поліцейських. Це видовище вони могли спостерігати лише кілька секунд.
Джестер навмисне прийняв удар ногою, який Ханза використав як фінт. Із цією силою, він метнувся до головного входу, пробив укріплені скляні обертові двері — і вирвався до міста. Здавалося, він хотів виманити священника назовні до центру Сноуфілду.
До світанку ще далеко, однак на вулицях було купа людей.
Мейн стрит. Поблизу казино.
— Гм…?
Кабріолет Кадилак занурений у характерну вельможну ауру. Ґільґамеш, гордовито вмостившись, поклав руки на спинки задніх сидінь, легко нахмуривши брови, переводив погляд на дорогу попереду.
Жінка в чорному, підлегла Тіне, з напруженим виразом обличчя вела автівку. Дівчина, що розвіяла невидимість, сиділа покірно, неначе лялька, на пасажирському місці.
Машина була частиною декору казино, однак Ґільґамешу вона припала до душі, й він заволодів кабріолетом, обмінявши половину фішок від величезного куша. Керівництво закладу зробило для нього особливий виняток. Король мав достатню кількість фішок, зміг би придбати будь-яку кількість Кадилаків від дилера, якби перевів їх у готівку, тому для казино це також зиск. Ґільґамеш хутко завершив транзакцію на ім’я підлеглої Тіни й покинув казино в піднесеному настрої.
Однак потім він потім попереду він помітив метушню.
Зацікавлений натовп збирався навколо парковки величезної будівлі далі по дорозі. Час від часу лунав гучний гуркіт.
— Поліцейський відділок. — Пробурмотіла Тіне, повернувши голову в той самий напрямок. Дівчина теж збагнула, що щось було не так.
Кілька патрульних автівок, які, вочевидь, були припарковані в тому місці, влетіли в повітря з оглушливим гуркотом. І невже то дві людські постаті пробиралися крізь прогалини між машинами?
Це чудернацьке видовище змусило Тіне приготуватися до зіткнення Слуг, однак… коли оглянула обриси, то не відчула відповідної характеристики присутності.
— Не Героїчні духи?
Спантеличено, вона направила далекоглядну магію, щоб спостерігати за постатями ближче.
— Та це ж… священник, котрий заходив у казино і…А хто то інший?
Тіне допитливо поглянула на Ґільґамеша. А король, який, очевидно, міг бачити їх неозброєним оком, відповів упевненим тоном.
— Хм. Гадки не маю. — Без жодних вагань заявив той, показуючи власне незнання, й продовжив свою думку. — Гадки не маю…однак запевняю, що це не людина. Певно, різновид велетенського монстра чи привида. Якщо стане на моєму шляху, неодмінно позбудуся, однак особливого інтересу я не маю.
«Його Величність, певно, мало звертає увагу на будь-що, за винятком людей.» — Міркувала Тіне.
Божественність його також значно послабилась, ніж мала би бути. Коли ж дівчина поцікавилася цим, король лише відповів: «Я більше не маю з ними нічого спільного. Не потрібен мені той захист».
Та Тіне кортіло дізнатися, чи не пов’язано це з його поведінкою. І наче на підтвердження здогадок, схоже, священник більше привернув увагу Ґільґамеша. Він споглядав на надлюдину з пов’язкою на оці.
— Проте глибина людського гріха приголомшує. — Пробурмотів він.
— ?
Король Героїв іронічно усміхнувся й продовжив, не звертаючи увагу на спантеличений вигляд Тіне в дзеркалі заднього виду.
— Подумати тільки, що цей священник досі не перетворився на знаряддя свого бога…з таким-то тілом.
Поліцейський відділок. Парковка.
Джестер дужим копняком завдав удару патрульному авто, що знаходилося у повітрі. Ханза розсік машину й жбурнув кілька Чорних ключів у прогалину, що утворилася в розтятому корпусі. Вампір, схопивши, зупинив зброю, безстрашно шкірячись, поки з нього рук сочилися кров та дим.
— У нас тут глядачі, ти знав? Що б не сталося — тримати Війну за Святий Ґрааль у секреті?
— Ця робота не має нічого спільного війною, — відповів Ханза, використовуючи авто як опору для вищого стрибка, — а тому це не проблема.
Насправді з точки зору Церкви, це якраз таки й була проблема. Скоріш за все, Ханза мав у рукаві певні контрзаходи, адже його зовсім не бентежили погляди натовпу.
— Ти так зациклений на моїй кончині, що нехтуєш обов’язками наглядача? Я вже казав, що є Майстром, якого ти мав би захищати.
— Катедральна церква була залучена у Війну за Святий Ґрааль, щоб приховати диво й тримати людство у мирі. Чи зможу ж я бути дозорним, якщо ж допущу навіть можливість, що це диво потрапить до лап вампіра?
— То ти настільки мариш моєю смертю. Втратив родича чи кохану через Мертвих Апостолів?
Ханза зачекав, допоки вони не схрестять мечі на кілька секунд й не опустяться на землю, аби відповісти на провокативне питання.
— Ну, вони вирізали весь мій клан…однак, відверто кажучи, я не тримаю на них зла.
Матеріалізуючи леза Чорних ключів, Ханза почав пояснювати власну жагу битви.
— Я зовсім не ненавиджу всіх вампірів. Хоч мені мовляють, це не притаманне екзекуторам, але я не займаюсь цією працею через злобу на Апостолів або ж через віру в Бога.
— Тоді з якого дива ми намагаємося порішити один одного? Який сенс цієї битви?
Бензин, що витікав із патрульного авто, загорівся, і прилегла територія спалахнула вогнем. Світанок ще не настав, й з кожною хвилиною глядачів збиралося все більше, однак, на диво, полум’я сховало пару від очей.
— Ти чиниш та балакаєш як поганець, як не глянь. Тобі цього замало?
— Кожнісінька твоя дія чи слово дратує мене. Хочеш сказати, вбиваєш Мертвих Апостолів заради забави, без жодних переконань? Ти такий же бридкий, як і Асасин преподобна.
Джестер посміхався, однак його очі дивилися з ненавистю до Ханзи. А священник відмахнувся від ворожості Мертвого Апостола, спростовуючи твердження.
— Я можу закрити очі на Мертвого Апостола, що живе тихо та мирно, подолавши свої пориви. До слова, я чув, що існує Апостол, що марить людським частуванням та опирається інстинктам і продовжує готувати…Цікаво, чи це не брехня.
— А мені звідки знати?
Джестер розвів руками, стерши посмішку з обличчя, а потім із силою перехрестив їх. З рук полетіли бризки крові. У ту саму мить здійнявся шалений вітер, що створив невеличке торнадо. Потім, вочевидь, у результаті магії, полум’я злилося із вітром. Не те щоб він роздував і збільшував вогонь; було відчуття, неначе повітряні потоки насправді стали самим полум’ям. Червоний вихор ринув на священника.
— Хга…!
Ханза заледве ухилився, вперше стягнувши посмішку. Він глянув на вампіра, поки вирувала спека, однак Мертвий Апостол уже зник зі свого місця.
І де ж це він?
Поки чоловік замислився та оглядався, він лишився на мить відкритим.
Джестер не проґавив. Він простягнув руку з полум’яного смерчу і схопив Ханзу.
— !
— Ти мій!
Мертвий Апостол потягнув Ханзу до себе із силою, куди дужчою за людську, замахнувся іншою рукою, що проткнути шию священника. Вампір був впевнений, що ребро його долоні неодмінно покінчило б життя екзекутора до моменту, коли в того буде нагода витягнути Чорний Ключ вільною рукою.
Та в наступну мить його очікування були зруйновані непередбачуваною контратакою.
Клац. Механічний звук шокував барабанні перетинки Джестера. Через секунду він зрозумів, що рука, яка тримала чоловіка, ослабла. Або радше її відірвало. Нізвідки з’явилося лезо й відрізало всі його пальці.
— …!
Джестер зробив великий крок назад і глянув на священника, який неквапливо підібрав Чорний ключ.
Тоді він побачив.
Рукав священника був розірваний…і з нього простягнулося лезо із тими властивостями, що й Чорні ключі.
— А бодай би тобі…Протез!
— Хіба я не казав? Сім десятих мого тіла — освячені прилади для боротьби з такими монстрами, як оце ти.
— Оце так. Хто б міг подумати, що Церква володіє такою технологією?
— Церква існує, аби направляти людей. Чому б це їй не бути на вершині всіх технологій та таїнств? Хоча я небагато про це знаю.
Ханза недбало балакав, перебираючи в голові ланцюг подій. А коли закінчив, то помітив, що пальці Джестера, які він упевнено відрізав, повернулися до руки. Чоловік звів це до характерних здібностей сили Мертвого Апостола, однак щось підказувало, що спосіб зцілення цього вампіра дещо відрізнявся від тих, з ким він зазвичай стикався.
— Той вітер…Це твоя сила?
— Звиняй, та я обережний. Не маю наміру пояснювати свої вчинки.
Джестер роздратовано глянув на Ханзу, а потім встромив руку в кузов машини та схопив її за каркас. Підіймаючи ціле авто однією рукою, вампір жбурнув її у священника з силою бейсбольного м’яча. Чоловік підняв ногу та зупинив автівку, потім штовхнув її назад із силою загадково механічних пружин, закладених у нижню частину його тіла.
Мертвий Апостол перестрибнув машину й метнувся вгору будівлею відділку. Священник без вагань почав його переслідувати, доєднавшись до вертикального спринту. Ґрунтуючись на тому, що він лишив глибокі сліди на внутрішній стороні будівлі, вочевидь, використовував деякий пристрій, однак цей вчинок не змогла б повторити пересічна людина.
Коли Ханза досягнув вершини будівлі, його зустрів кулеметний залп.
Джестер випустив шквал куль зі зброї поліцейського спецпідрозділу, яку нишком прихопив. І в цю ж мить вистрілив із дробовика — також поліцейської зброї, що знаходилася в лівій руці. Кулі, яких би вистачило, аби зробити зі звичайної людини фарш, підступили до священника.
Однак тоді тіло чоловіка ніби розмазалося у повітрі. Він уникнув більшості куль навіть не використовуючи Чорні ключі, та ще й відправив деяких із них у повітря власною рукою. Це видовище, наче з бойовика, викликало незворушну похвалу з боку Джестера.
— Чесне слово, з усіх екзекуторів, яких я бачив, ти найвидатніший!
— Лестощі не спрацюють на мені так легко.
— Я лише констатую факт. Ця твоя сила…Невже ти член Похоронного Бюро, про яке я так наслухався?
Існує організація під назвою Похоронне Бюро, яке складається з найкращих екзекуторів. Його члени володіють силою, що здатна протистояти «Двадцяти семи Предкам», що стоять на вершині вампірського роду. Серед Мертвих Апостолів ця назва передавалася як легенда, як жах, попередження.
Джестер згадав Похоронне Бюро, аби виразити повагу стосовно сили противника. На противагу цьому, Ханза, стер з лиця самовдоволену посмішку та злегка насупився під час розмови.
— Похоронне Бюро…? Я?
Священник похитав головою з очевидною огидою, неначе промовляючи: «Нічого не знаю».
— Ти кумедні речі верзеш, вампіре. Я їм не рівня. Не дозволю, щоб ти порівнював мене з ними.
— Що? — Насупив брови Джестер.
— Це правда, що я можу завдати тобі значної шкоди ядерною ракетою або ж хімічною зброєю, однак жодна рукотворна зброя не зрівняється з піднесеними особистостями, що ходять у тіні Господа! Кожен із них керує катаклізмами, виконує самі справи Божі…Вони нищать зло, яке порушило кордон володінь Бога за допомогою його міці. Це їхня сфера — вершина екзекуторів. Порівнювати мене з ними нічого інше, як зневага.
Ханза мовчки вгамував дихання і прийняв, як йому здавалося, серйозну стійку.
— А ти лишень порушив людський кордон. Тому я знищу тебе…людською силою!
Ця стійка, вочевидь, стосувалася деякого бойового мистецтва. І коли Джестер кинув на це оком, можна клітина його тіла здригнулася.
Зрозуміло. То зараз він серйозний.
Чоловік не був певен, що програє, однак знав, що не вдасться прогнати цього чоловіка геть, якщо не покаже всю свою силу.
Було б нерозумно показувати цю руку іншим магам та Героїчним духам, коли ж Війна за Святий Ґрааль перебуває на ранній стадії.
Гадки не маєш, звідки за тобою може спостерігати фамільяр. Учасники, які кидали виклик відкритою бою, покладаючись на Благородні Фантазми, як поліцейські, його не хвилювали. Однак якби священник протистояв справді дужому магу, розкрити власні здібності було б рівноцінно вказанню на вразливості.
Крім того, з даху він дещо помітив. На сході нічне небо втрачало свої кольори й поступово почало світлішати. Іншими словами, до ранку лишилося недовго.
— Гадаю, вже час. Облишу тебе привітанням на сьогодні.
Джестер обернувся й стрибнув прямо в бік ближнього готелю. Однак…
— Більше ти нікуди не підеш.
З металічним шумом, права рука Ханзи вистрелила у вампіра. Чоловік усе ще стискав Чорні ключі, які він матеріалізував, тож витягнута рука була схожа на загострену виделку. Протез простягнувся, неначе жаб’ячий язик, аби спіймати Джестера, який підстрибнув. Та в останню мить, механічна рука зупинилася зовсім поруч із ціллю. Кровопивця інстинктивно скрутився у повітрі й насторожився, але на обличчі з’явилася полегшена посмішка. Допоки…
Клац. Пролунав інший механічний шум: зап’ястя на кінці простягнутої руки відкрилося, здавалося, що зламалося, й щось вистрелило з порожнини всередині.
— Що…
Коли Джестер усвідомив, що це був вибуховий снаряд на кшталт гранати, було запізно.
Снаряд, просякнутий святою водою, проник у його живіт та вибухнув.
