— Я не міг змусити себе стерти вашу пам'ять, оскільки не зумів вчасно зустріти й був таким грубим до вас, — на щастя, Вінтер не звернув уваги на моє зніяковіння і спокійно продовжив. — Найважливіший обовʼязок, який я повинен виконати, — це виправдати довіру клієнтів, яку вони покладають на мене. Якщо я зітру ваші спогади, то ви взагалі забудете, що будь-коли мене наймали. А я цього не хочу.
Я насупилась, усвідомивши, як багато моїх спогадів він збирався стерти. Таким чином, все могло закінчитись тим, що врешті мені б довелося відвідувати бал за балом, розшукуючи його.
— То що? Чого ви від мене хочете? — запитала я.
— Прошу, збережіть те, що ви сьогодні побачили, у таємниці. Натомість я не вимагатиму жодної плати за інформацію, по яку ви звернулись, — сказав він.
Ця щедра пропозиція застала мене зненацька. Що ж він так відчайдушно приховував у цій кімнаті?
— Що особливого в цих дітях? Вони діти злочинців чи що?
— Вони сироти, яких Антимагічна асоціація ув'язнила й катувала, і яких пізніше було врятовано.
— Анти... магічна асоціація?
«Заждіть-но, я не пам'ятаю, щоб у грі була така детальна передісторія», — я порпалась у спогадах, але так і не змогла пригадати нічого про угрупування людей, які б ненавиділи магію.
— Коли магія стала більш доступною і поширеною, виникла релігія, віддані послідовники якої почали переслідувати магів, стверджуючи, що магія — це темне мистецтво, що суперечить їхньому вченню, — з гіркотою сказав Вінтер.
— …
— Нинішня імператорська родина також підтримує релігію та її вчення, а це означає, що жорстоке поводження з магами стає більш поширеним, — Вінтер на мить зупинився, перш ніж продовжити. — Деякі єретичні групи висунули абсурдне твердження, що тільки тоді, коли всі користувачі магії помруть, народиться справжній, призначений богами імператор. Я впевнений, моя пані, що ви знаєте, що залишки Святого народу Лайла, нещодавно розбитого армією спадкоємного принца, спричиняють численні проблеми.
— Звичайно, — я не мала жодної гадки про те, що він щойно сказав, але вдала, що це не так, і з серйозним виразом обличчя кивнула.
— Це просто сміховинно, проте неймовірна кількість імперських вельмож підтримують їх.
— Вельможі... підтримують їх? Навіщо їм це? — запитала я, насупившись.
— Вони мають власні підприємства, які виробляють магічні предмети та знаряддя масово. І хоча вони використовують нас, проте воліли б, щоб усі маги зникли, аби самим монополізувати ринок.
Коли я проходила гру, то не знала, чому Вінтер приховував те, що він маг.
«Я гадала, що це просто випадкова деталь, яку додали розробники...»
Я навіть не припускала, що для цього була така складна причина. Здавалося, що всі, на перший погляд, другорядні деталі гри мали якусь глибинну першопричину, як я зрозуміла, дізнавшись передісторію спадкоємного принца. Я не могла позбутися відчуття, що цей світ стрімко віддаляється від подій тієї гри, в яку я тоді грала.
— Будь ласка, моя пані, — сказав Вінтер, схиливши голову. — Від цього залежить життя дітей.
Я помітила, що смужка [Прихильність 6%] почала мерехтіти, оскільки він продовжував непокоїтися за дітей, і зрозуміла, що моя відповідь сильно вплине на його відсоток прихильності. Коли я відкрила рот, аби запевнити його, що буду обачною, мені раптом дещо спало на думку.
«Заждіть-но хвилинку…»
Щось було не так.
«Чому його відсоток прихильності так сильно залежить від моєї відповіді?»
Все, що трапилось сьогодні, застало мене зненацька, особливо той прихований квест.
У грі Пенелопа не зверталась до інформаційних гільдій у пошуках Вінтера, чи не так?
Очі розширилися, і я зрозуміла, якої помилки припустилась. Все, що я знала про гру, ґрунтувалося на досвіді, отриманому протягом проходження звичайного режиму.
«Я... не знаю, який Вінтер у складному режимі».
У грі Вінтер був добрим чоловіком, що постійно брав до себе сиріт з вулиці та допомагав бідним.
Маг прочісував бідний район, маючи намір допомогти нужденним, коли виявив справжню доньку герцога, яку виховував як рідну якийсь простолюдин. Завдяки допомозі мага добросерда героїня змогла повернутися до маєтку. Вона разом із ним почала допомагати бідним дітям, щедро жертвуючи своїм часом і статками.
Подумки переглядаючи передісторію мага, я ставила собі питання: якщо Вінтер така добросерда і м'яка людина, чому він привів головну героїню саме на церемонію повноліття Пенелопи, хоча міг викрити її будь-якої іншої миті? Всі погляди були прикуті до названої доньки герцога, і я не могла позбутися думки, що Вінтер обрав цей час навмисно.
— Моя пані? — поквапив Вінтер, позаяк я все ще не відповіла. Підозри, непомітно підкравшись, огорнули мене. Прихований квест, що з'явився без попередження. Відсоток прихильності Вінтера, що різко знизився. Оскільки я не знала сюжету в складному режимі, то твердо вірила, що на правильному шляху — що змінила хід речей та уникла смерті.
«Але що, якщо... що, якщо все це лише заздалегідь визначений розвиток подій складного режиму?» — стискаючи тремтячі руки, я викликала варіанти діалогу, яких так довго уникала.
[Увімкнути вибір діалогів]
Я мусила побачити це на власні очі. Одразу ж з'явилося біле віконце.
<СИСТЕМА> [Чи бажаєте ви [УВІМКНУТИ] варіанти діалогів?]
[Так. / Ні.]
Я натисла [Так.], і з'явилися варіанти.
[1. Навіщо мені це робити?]
[2. Не знаю... Що я отримаю з того, що збережу вашу таємницю? Маєте якісь рідкісні камінці?]
[3. Що станеться, якщо я розповім про дітей? Що ви тоді зробите?]
«О леле…» — простогнала я подумки. Чому мої погані передчуття завжди справджуються? Пенелопа — зневажена всіма любовними інтересами у звичайному режимі — вочевидь, у складному сама приготувала собі смертне ложе. Тремтячою рукою я зробила свій вибір.
— Що станеться, якщо я розповім про дітей? Що ви тоді зробите? — вперше за довгий час я відчула неприродний рух вуст, що ворушилися самі собою.
Погляд Вінтера застиг, а коли він заговорив, то його тон повністю змінився:
— У такому разі, шановна клієнтко, ліпше вам вважати, що ваше нинішнє становище в маєтку під загрозою, — холодно застеріг він. І хоча його голова була схилена, це не було ввічливим проханням. Це було попередження.
«Отже, він знає, хто я така».
Цього слід було очікувати, адже він знав, куди відправити білого кролика, щоб знайти мене. У звичайному режимі складалося враження, що Пенелопа знехтувала попередженням і однаково поширювала чутки про дітей.
[Вимкнути вибір діалогів]
Вимкнувши варіанти відповідей, я знову змогла говорити вільно.
— Я буду обачною, — пообіцяла я, і загроза, що ще мить висіла в повітрі, зникла майже одразу. Показник прихильності Вінтера знову почав мерехтіти.
[Прихильність 8%]
Відсоток став майже таким, яким був на початку цього дня, і я почувалась жалюгідною, бо від його повернення відчула таке полегшення.
Я підвелась, не зволікаючи.
— Ми закінчили? Уже пізно, мені час повертатися, — я весь цей час без жодної причини сиділа в масці й втомилась. Якби я знала, що все обернеться таким чином, то лишила б її в себе в кімнаті.
Вінтер теж підвівся, з широко розкритими від здивування очима, що виднілися за маскою.
— Інформація, яку ви шукаєте, моя пані…
— Мені це не потрібно, — швидко сказала я, піднімаючи руку. Я вже все для себе вирішила. — Я вже знайшла того, кого шукала. Інша інформаційна гільдія надала мені потрібне ім'я.
Він здригнувся, очевидно, не очікувавши такої моєї відповіді. Однак його сумʼяття не принесло мені полегшення. Порівняно з іншими чоловічими любовними інтересами, Вінтер був цілком нормальним, але, водночас, абсолютно непридатним як страховка для решти моїх планів.
Клятий прихований квест означав, що тепер мені відома його таємниця, подобається мені це чи ні, і все пішло шкереберть. Крім того, незабаром Вінтер мав зустрітися з головною героїнею зі звичайного режиму. Йому доведеться зробити вибір між вродливою дівчиною, яку він частенько зустрічав у нетрях, і жорстокою, гострою на язик, донькою герцога. Я не помітила, що м'яка натура, на яку я покладала свої надії, зробила Вінтера палицею на два кінці.
«Мені краще зосередитися на тих, хто ще не зустрічався з героїнею», — я вирішила, що мене більше не хвилюватиме, що він про мене думає, і полишила всі надії підвищити його відсоток прихильності.
— Так, — раптом згадала я про речі, які нашвидкуруч зібрала і принесла з собою. — Ви сказали, що дасте мені інформацію в обмін на збереження вашої таємниці.
Я обернулась і стала перед ним, видобуваючи з кишені мантії декілька речей.
— Мені не потрібна інформація, просто передайте це людині, яку я шукала, гаразд? Це те, про що я сьогодні хотіла вас попросити, — я поклала білу хустинку і старовинну оксамитову скриньку поруч із чашкою.
— Маєте повідомлення, яке б я міг передати? — запитав Вінтер.
— Скажіть, що це подяка... Гадаю, цього буде досить.
Темно-сині зіниці дещо розширилися, смужка над його маківкою замерехтіла.
[Прихильність 13%]
