Читач/Головний герой: Не створюй неприємностей

Ду Дзе рішуче змінив тему. Зовні він здавався спокійним, озираючися навколо, а на його обличчі, здавалося, так і писало «не створюй неприємностей, зараз час для серйозної академічної дискусії», коли він запитав: 

 

— Що це за місце?

 

Насправді, коли Ду Дзе побачив нагромадження кісток після завершення їхнього «взаємного вдосконалення»*, він зрозумів, що вони знаходяться на зворотному боці континенту біля моря Мертвих. У світі «Змішаної крові» Континент Хаосу виглядав так: у центрі – Загублена Земля, на півночі – дуже холодне місце, на сході – смертоносна пустеля, на півдні – ліс демонічних звірів, а на заході – безмежне море. На зворотному боці континенту, у західній частині, також є море, але воно складається з незліченної кількості мертвих душ. Це рай для нежиті, де їхня бойова сила значно збільшується, а сили інших рас – обмежені.

 

*Евфемізм на позначення того, що він щойно зробив із Сьовом.

 

Хоча... коли він побачив море Мертвих, перше, що спало на думку, було не «в романі саме це місце було ключовою точкою, куди прибув головний герой у своїй подобі нежиті», а «саме тут головний герой у своїй подобі нежиті зі своїм ворогом спершу [ах..], потім [ох…] і нарешті [мгх…]». Поверніть мені мою моральну цілісність!

 

Доджінші: Звинувачуйте мене.

 

Ця тема не надто цікавила Сьова. Він подивився на доджінші й недбало відповів: 

 

— Я не впевнений... іди сюди. 

 

Це однаково, що сказати: «йди сюди, настав час для більш гармонійної* здорової освіти». 

 

*Гармонія – це кодове слово для цензури в Китаї, оскільки метою цензури є «підтримання гармонії» (和谐). Цензурі також піддаються речі, якщо вони «нездорові». Отже, все, що стосується гармонії, стосується забороненої або цензурованої діяльності, якою ці двоє щойно займались.

 

— Я знаю це місце, – промовив Ду Дзе, все ще сподіваючися змінити тему: — Це має бути море Мертвих.

 

Нарешті Сьов звернув увагу на його слова: 

 

— Море Мертвих?

 

Ду Дзе відчув полегшення й почав декламувати рядки з роману: 

 

— Західна частина зворотного боку континенту – це місце, де земля лежить похована під купами кісток. Тутешні істоти називають її морем Мертвих.

 

— Ти багато знаєш, – сказав Сьов. Це здавалося не то заявою, не то риторичним запитанням. 

 

Ду Дзе глибокодумно кивнув. Коли один дурень побачив, що Сьов усміхається, він продовжив говорити: 

 

— Багато речей дуже цікаві...

 

Ду Дзе побачив, що Сьов дивиться на доджінші в його руках, і його вираз обличчя спохмурнів.

 

Гармонійна тема: Я повернулась.

 

Порятунок Ду Дзе з'явився у вигляді руху в морі Мертвих. Воно йшло з глибини, наче щось вийшло з моря й мчало до них. Звуки бою ставали все гучнішими й гучнішими. Навіть Ду Дзе чітко чув їх, але коли він повернувся й подивився на Сьова, той, здавалося, не був здивований. Очі Сьова трохи звузились, і він мав дещо нещасний вигляд.

 

Крізь щілину в купі кісток Ду Дзе й Сьов побачили двох дівчат-демонів, одну в червоному, а іншу в блакитному. Їхні гарні обличчя були однаковими, тож вони, мабуть, були сестрами-близнючками. Дівчина в червоній сукні тримала в руках букет білих квітів. Квіти мали чорні стебла, а білі пелюстки були у формі черепів. Дівчина в блакитній сукні тримала в руках меч і охороняла сестру. Тікаючи, вони нервово озиралися назад на групу напівпрозорих демонів, які їх переслідували. Під ногами дівчат постійно з'являлися кістки, які заважали їм рухатись уперед.

 

Коли Ду Дзе побачив це, він дуже зрадів. Не тому, що побачив пару прекрасних сестер-демонів, а тому, що здогадався, хто вони такі.

 

Головний герою, нарешті з'явилися членкині твого гарему!!!

 

У романі «Змішана кров» кількість дівчат постійно зростала, а гарем розширювався. Серед членкинь гарему було кілька таких, що привертали увагу читачів, як ті самі сестри-демони. По-перше, через те, що вони демони, вони робили гарем більш різноманітним. По-друге, вони сестри-близнючки, що є вишенькою на торті. По-третє, незайманий автор написав, що ці дві сестри стали крилами головного героя. 

 

Дівчина в блакитному – це Вайолет, а в червоному – Аліса. Вони – володарки міста Беліала. В оригінальному сюжеті «Змішаної крові» щойно головний герой прибув на зворотний бік континенту, він став свідком того, як нежить напала на Вайолет. Звісно, це був удалий час для «порятунку героєм красуні». Від Вайолет він дізнався багато цікавого про це місце, а ще вона розповіла йому, що у неї є сестра-близнючка, яку прокляв некромант. Тож вона прибула в море Мертвих, щоб зібрати ліки для сестри.

 

Прокляття некроманта не було проблемою для головного героя, який відкрив свій кровний зв'язок із нежиттю-лічем. Вірний своєму корінню з традиційного гаремного роману, ставлення головного героя до сестри в «Змішаній крові» уособлювало читацьку та авторську моральну цілісність:

 

-Чому ти хочеш роздягнутись?

-Щоб урятувати тебе.

 

-Чому ти мене цілуєш?

-Щоб урятувати тебе.

 

-Моє тіло таке холодне.

-Я зігрію тебе.

 

Коли читачі почали писати коментарі на кшталт «гей, гей, гей», Ї Є Джи Цьов відповів: «Облиште, це науково обґрунтована допомога при переохолодженні». 

 

Поки Ду Дзе згадував сюжет «Змішаної крові», Вайолет і Аліса опинились у скрутному становищі. Оточена духами, Вайолет прошепотіла кілька слів Алісі, яка заперечливо похитала головою. Вайолет, здавалося, намагалася переконати її, але з того боку, звідки вони тікали, долинав шум.

 

— Дзе дзе дзе… – сухий сміх пролунав у морі Мертвих, не даючи змоги точно визначити, звідки долинав цей звук. — Яка ж глибока сестринська любов. Але не потрібно так турбуватися про розлуку. Я нікого з вас не відпущу.

 

З'явилося коло некромантської сили, і з нього вийшла висока, худорлява постать у чорних шатах.

 

— Я хотіла б вибачитися, якщо ми образили Вашу Високоповажність, ненавмисно вдершись на територію. – Вайолет знала, що нежить має сильний територіальний інстинкт. Якби в цьому не було необхідності, вона б не привела Алісу до моря Мертвих. Вона спробувала домовитися з нежиттю: — Ми – лордині міста Беліаля. Щоб вилікувати кровоточиву чуму, яка поширюється в нашому місті, нам потрібні квіти-черепи. Я обіцяю, іменем лорда міста Беліаля, що ви отримаєте за них хорошу винагороду.

 

— Я знаю, дзе дзе, звісно, знаю. Я недаремно витратив дорогоцінне отруйне насіння чуми. 

 

Вайолет загриміла: 

 

— То це був ти?!

 

— Звичайно, люба. Якби я не послав тобі подарунок, як би я заманив тебе до себе? – Нежить у чорних шатах затряслася від сміху: — Ласкаво прошу на мою територію, люба, я тут господар…

 

Посеред полум'я карбіду кальцію меч Вайолет відрубав голову чорній мантії. Хоча мантія розвалилась і кістки розлетілися навсібіч, сміх «дзе дзе» не вщухав. 

 

Оскільки Ду Дзе та Сьов були у відносно прихованому місці, обидві сторони деякий час не помічали їхньої присутності, тож вони спостерігали за всім процесом. Почуття Ду Дзе були дещо складні. Він наче дивиться приквел «Змішаної крові». Він і головний герой прибули якраз учасно, аби побачити, як одну з майбутніх членкинь гарему прокляне некромант. Ду Дзе був у захваті від роботи бога сюжету. Для того, щоб дозволити головному герою виконати кліше «герой рятує красуню» і зіштовхнути його з сестрами, фонова подія відбувалася прямо у них на очах. Не було жодної сюжетної дірки. Світ справді надто добре прописаний!

 

Тож із моменту появи дівчат і дотепер Ду Дзе лише повторював у думках: «Дивись, як розгортається сюжет, стеж за головним героєм». Він чекав, що герой урятує красунь. 

 

Сестри були оточені, але Сьов ніяк на це не відреагував. Коли здавалося, що сестер ось-ось схоплять, Сьов... здавалося, ніби ось-ось засне?

 

...Головний герою, ти страйкуєш?!

 

Ду Дзе не міг не нагадати Сьову, щоб той дотримувався сценарію: 

 

— Нічого не збираєшся робити?

 

Сьов злегка підвів очі й подивився на сцену перед собою: 

 

— Немає потреби.

 

Ду Дзе раптом зрозумів, що рятувати сестер-демонів зараз немає потреби. Згідно з оригінальним сюжетом, сестрам-демонам удасться втекти цього разу, але одна з них буде проклята. Коли прийде відповідний час, головний герой вилікує(захопить) сестру, тож усе буде добре.

 

Розум підказував йому, що це правильно, але чомусь він відчував, що щось не так. Це було так, ніби десь у машині встановили неякісну шестерню, і він не міг визначити, де саме поломка. У цей час відбулася нова зміна в сценарії. Коли Ду Дзе намагався привернути увагу Сьова, він відчув дисгармонію в сюжеті.

 

Не було ніяких проблем у тому, що Ду Дзе вважав непотрібним утручання через сюжет. Однак чому Сьов сказав «немає потреби»?

 

Дивлячись на сестер-демонів, фіолетові очі Сьова відображали безпорадний, тендітний вигляд дівчат. Хоча камінь був кинутий у воду, бриж так і не з'явилося; страждання дівчат-демонів не викликало жодної реакції у Сьова.

 

Сьову немає необхідності їх рятувати, тому що вони не мають для нього цінності.

 

Аліса, яка до цього часу була дуже тихою, здивувала глядачів, коли раптом простягнула кулак, розчепірила пальці й відкрила долоню. На шкіри її долоні з'явилося червоне полум'я. Здавалося, воно ставало все яскравішим і яскравішим, ніби воно висмоктувало її життєву силу. Вайолет побачила полум'я на руці сестри і в тривозі закричала: 

 

— Ні!!!

 

Полум'я ставало все яскравішим і яскравішим, змінюючи кольори – помаранчевий, червоний, жовтий, блідо-жовтий, потім, нарешті, чисто білий. Біле полум'я випромінювало нескінченне світло й тепло. Злі духи, що оточували двох сестер, згоріли, плачучи й випаровуючись. У білому світлі Аліса всміхнулася до сестри й тихо впала на землю. Вайолет узяла Алісу на руки й зі сльозами на обличчі підхопилася на ноги.

 

Серце Ду Дзе забилося. Він чітко знав, що це був роман і що це був заздалегідь визначений сюжет, але він однаково не міг не посоромитися того, що нічого не зміг зробити.

 

Так, справді.

 

Біле полум'я все ще горіло. Сміх “дзе дзе” нарешті припинився. Некромант сердито закричав, і незліченна кількість скелетів піднялась із моря Мертвих і почала наближатися до Вайолет і Аліси, танучи по дорозі. Вайолет витерла сльози. Вона підхопила Алісу й відчайдушно побігла вперед. Позаду неї біле полум'я трохи опустилось, але воно не виглядало так, ніби ось-ось потухне. Здавалося, ніби воно концентрувало свою енергію для вибуху.

 

Вайолет, тримаючи Алісу, переступила через скелет і спіткнулася, покотившись униз через пагорб кісток. Вони впали на дно... прямо перед Ду Дзе, чиї очі розширилися від шоку.

 

Дві групи людей: 

 

— ...

 

Вайолет не очікувала зустріти тут інших створінь. Ситуація була невідкладною, і вона не мала часу на роздуми. Вона встромила меч у кістки, і її бойова аура спалахнула, захищаючи себе й свою близнючку.

 

Перш ніж Ду Дзе встиг відреагувати, його потягнули за комір і він опинився в обіймах Сьова. Сьов розправив крила й огорнув їх обох своєю темрявою.

 

— Навіть не думай про втечу…

 

Біле полум'я востаннє підскочило вгору, а потім згасло.

 

Бум!!!

 

Сліпуче біле світло поглинуло світ, величезна частина моря Мертвих була знищена, а незліченна кількість кісток розлетілася на шматки. Після того, як світло згасло, з неба посипався попіл, затуляючи собою все навколо.

 

Сила забороненої техніки Аліси була настільки великою, що навіть вплинула на Некроманта, який ховався в темряві. Йому відірвало одну з рук разом із посохом, який він тримав. Коли Некромант побачив фігуру в серпанку попелу, що піднімала іншу людину, його увагу привернула нечиста сила. Некромант дістав із-за пазухи чорний череп – найцінніший скарб, який дав йому його вчитель. Некромант на мить завагався, перш ніж його жах і вагання змінились імпульсивним гнівом. Він утупився на дві фігури, а потім розтрощив голову черепа.

 

— Я проклинаю тебе!

 

— Ти будеш терпіти агонію лютого холоду вдень і вночі!

 

— Ти зможеш танцювати лише з мертвими!

 

— ...поки не станеш моєю!

 

Біла тінь вирвалася з розбитого черепа в його руці й полетіла до своєї мети. Із сірого туману простяглася рука, яка, здавалося, хотіла зупинити її. Фіолетова блискавка дугою перетнула відстань і влучила в білу тінь, але це не мало жодного ефекту. Прокляття влучило в ціль. Некромант почав сміятися, коли проклята фігура зігнулася від болю.

 

— Дзе дзе дзе дзе, тобі буде дуже боляче, ось твоє покарання! – Некромант на мить зупинився, а потім продовжив своє знущання: — Дзе дзе, якщо погодишся слідувати за мною й стати моєю, то я зроблю тебе дуже... щасливою?..

 

Сміх Некроманта різко припинився. Він подивився крізь серпанок попелу й побачив що перед ним було не дві тіні. Тіней було чотири. Лише тоді Некромант зрозумів – сестри мали стихійні сили вогню й води, тож чому зараз з’явилися грім і блискавка?

 

Наче на підтвердження того, що грім і блискавка, які щойно побачив Некромант, не були ілюзією, величезна блискавка прорвалася крізь серпанок й освітила все в морі Мертвих. Некромант нарешті зміг чітко розгледіти інших людей. Окрім демониць-близнючок, там був ще один демон і людина.

 

Ду Дзе обхопив себе руками, бо його тіло пронизав сильний холод. Щойно щось холодне увійшло в його тіло ззаду, а потім усе його тіло огорнуло холодом, ніби він провалився в крижану печеру. У цей момент Ду Дзе з гіркотою усвідомив, що його показник удачі все ще дуже погані.

 

...Ну чому мене постійно б'ють?! _(;3」∠)_

 

Здійнявся легкий вітерець. Це був Сьов, який розправив крила й стрибнув у повітря.

 

Сьов завис у повітрі високо над морем Мертвих. З точки зору Некроманта, який ховався в темряві, фігура демона освітлена ззаду, була дуже нечіткою. Некромант бачив лише фіолетові очі демона з вертикально розрізаними зіницями.

 

— Виходь. 

 

Під пильними поглядами глядачів Сьов витягнув демонічний меч палаючого бажання. Його голос був таким же м'яким, як шепіт закоханого, коли він сказав:

 

— Що ти щойно сказав... Кого ти хочеш зробити своїм?

 

***

 

Ступивши на темно-червону землю, Сьов оглянув це дивне місце.

 

Пейзаж був похмурий, небо – туманно-фіолетове, а земля освітлена похмурим червоним світлом. Засохлі рослини втомлено хиталися на скелі червоної гори. Здалеку подув вітер і вмить розтер кілька рослин на порох. Чорний порох посипався на землю, наче скорботний плач.

 

— Це зворотний бік континенту?

 

Духовний звір нявкнув. Сьов погладив його по голові й покликав триголового Цербера. Пес склав лапи й дозволив Сьову сісти на нього.

 

Тепер потрібно знайти істоту, щоб отримати інформацію про цей бік континенту. Він озирнувся довкола. На відміну від інших напрямків, де переважала безплідна червона пустеля, на заході виднілася біла лінія.

 

Тож він поїхав на захід. Коли він наблизився, Сьов виявив, що біла лінія насправді складалася з незліченної кількості білих кісток. Безмежні білі кістки лежали на високих і низьких пагорбах, майже як море. Сьов відчував тут надзвичайно сильну ауру смерті.

 

На вершині пагорба з кісток з'явилася дівчина. Вона була одягнена в блакитне, мала довге чорне волосся та фіолетові очі. Вона дивилася на демона.

 

Це була демониця. Її маленьке тіло здавалося втомленим від боротьби, і вона кусала вишнево-червоні губи. Стоячи на кістках, що пахли смертю, вона здавалася дуже красивою та чистою.

 

Він посміхнувся: Він знайшов потрібну людину.

 

– уривок зі «Змішаної крові»

 

***

 

Мінітеатр:

 

***

 

Читач: Цей молодий актор не шов (уке, боттом)...

 

Головний герой: Не здіймай галасу.

 

Головний герой: Сьогодні вісім раундів.

 

Читач: Припини.

 

Автор: Я хочу покинути роман.

 

Читач/Головний герой: Не здіймай галасу.