Розділ 88

— Принцесо Деборо! Ви тут.

Вона підбігла і дружелюбно мене привітала.

Це нагадало мені маленьку білочку, яка дивиться на мене блискучими очима.

«Мила».

Я спробувала стримати посмішку і зайшла в лабораторію.

Її лабораторія, яку перенесли, була просторнішою, мій батько попіклувався про це.

Якщо раніше вона більше була схожа на кабінет, то тепер тут також був столик для прийому гостей, де можна було б випити чаю з відвідувачем, а також були розміщені речі, які, ймовірно, належали до її хобі.

— Що це за речі?

— Ц-це те, що я роблю для принцеси, але це ще не завершено, тому мені трохи соромно показувати!

Арін раптом накинула на предмет тканину.

Я попросила її зробити носову хустинку, яка служила б грілкою, можливо вона над цим працює?

«Арін також виробляє різні товари для Арманда».

Я не могла повірити, що вона виконувала те, про що я їй між іншим бовкнула, ніби це було завдання. Їй і так є чим зайнятися, крім цього.

«Я така лякаюча?»

Здається, якщо Арін донесе на мене в Міністерство праці, мені не буде що сказати в свій захист, але, на жаль, оскільки це був роман-трагедія, розвинутих трудових відносин не існувало.

Я подивилась на неї невиразними очима і витягнула відбірне чайне листя з великої сумки.

— Ти казала мені, що минулого разу хотіла випити зі мною чаю, чи не так? Я правильно зрозуміла?

— Ах, так! Так! Вірно!

Вона енергійно кивнула головою.

— Я принесла гарний чай. Сер Ісідор прислав мені його, тому він повинен бути смачним.

— П-пан Ісідор прислав вам чай?!

— Так.

— Зрозуміло. Ви ділитеся чимось, що отримали як дорогоцінний подарунок, зі м-мною...

Ледве промовляючи слова, наче задихаючись, вона засипала чайне листя в гарячий чайник. Її очі почервоніли.

«Вона так глибоко зворушена, мабуть, вона прихильниця Ісідора?»

Як і очікувалося від найпопулярнішої людини Імперії. Єдиний, хто ненавидить його без причини, це, мабуть, мій батько. Також схоже, він не дуже добре ладнає із Пілафом, тож виключимо й його.

— Сер Ісідор привабливий.

Особливо, коли з'являються ямочки на щоках, коли він посміхається.

— Що? Мені здається, що принцеса куди прив... а, я маю на увазі, е-е, сер Ісідор дуже популярний, — затинаючись, Арін обережно налила гарячий чай у чашку.

Лабораторією поширювався ніжний аромат, коли листя чаю заварювалося, і білі щоки Арін помаковіли.

— Який гарний чай. Для мене велика честь випити його з принцесою. Я, мабуть, ніколи в житті цього не забуду.

Я вже звикла до лестощів Арін, тож спокійно сьорбнула напою на її слова.

«До речі, він дійсно дуже смачний. Не думаю, що це звичайний чорний чай, і, здається, він з іншого регіону».

Чи можна було б продати його в Арманді?

Однак невдовзі я дізналась, що чай, який Ісідор надіслав мені на честь того, що мене обрали найкращою студенткою Академії, був настільки дорогим, що в корейських вонах його продавали б приблизно за тридцять мільйонів вон за п'ятсот грамів.

Так чи інакше, я несвідомо сьорбнула чаю, схожого на золотий пил, і, коли чашка на половину опустіла, знову заговорила.

— Арін, ти, мабуть, знаєш щось про стародавні магічні інструменти? Зі здатністю інкубувати священних звірів...

Арін прикрила обидві щоки, коли я промовила її ім'я, а потім пробурмотіла, переходячи прямо до суті.

— У книзі, яку я читала, було пояснено, що артефакт вилуплення спрацьовував, коли був перемикач, який випромінював ману, або якщо в нього вливали велику кількість мани. Якщо довжина хвилі правильна, яйце резонуватиме.

Мені раптом у голові промайнула думка.

«Ах, чому я про це не подумала?»

Аура, яку використовують мечники, також базується на джерелі енергії, яке називається маною.

Я постійно забувала, що в цьому світі варто використовувати ману, через спогади про моє попереднє життя.

У романі священне яйце звіра повинно було відреагувати, коли Дієра наповнив меч, який він отримав у подарунок, енергією.

— Чи можна влити ману в це?

Арін, яка торкнулась витягнутого мною залізного меча химерної форми, відкрила рота зі скорботним виразом.

— Вибачте, але єдині люди, які можуть вливати ману в такий міцний меч, — це лицарі з сильною аурою. Хоча я можу переконатися, що поверхня меча не іржавіє.

«Це хитрий магічний інструмент. Лицарів, які можуть використовувати енергію, небагато».

Лицарі тренувалися, щоб створити свою основну енергію, або іншими словами, свою ауру. І коли вони змогли б прикликати цю ауру за бажанням, вони могли офіційно стати лицарем.

Однак щоб звільнити ауру як чисту енергію та перенести її на меч, потрібен був вроджений талант, як у мага.

«Мені потрібен такий майстер меча, як Дієра, щоб вилупити священного звіра».

Кількість людей, які могли б це зробити, була обмежена. Цей меч, мабуть, блукав із рук в руки, іржавів без діла, і опинився зрештою в підозрілому аукціонному домі.

Він залишався невикористаним, як і скам'янілість священного звіра, яку Дієра зберігав сімнадцять років.

«Мені здається, я нарешті знайшла справжню відповідь».

***

Як тільки я дізналась принцип, проблема була швидко вирішена.

Я попросила в батька позичити мені на деякий час майстра меча з лицарів Сеймур.

Коли лицар наповнював меч енергією, на тильній його стороні з'явився дивний геометричний малюнок. Неприємне відчуття, яке раптово виникло й розквітло, точно так само швидко й зникло.

Невдовзі біле яйце священного звіра в моїй руці злегка завібрувало, ніби воно резонувало з якоюсь дивною довжиною хвилі.

«В мене вийшло. Я розбудила священного звіра!»

Я швиденько засунула яйце в кишеню і зробила вигляд, що нічого не сталося.

На щастя, усі були зосереджені на мечі, коли візерунок то з'являвся то зникав, тому їх не цікавив предмет, який я тримала.

«Було б прикро, якби інші люди впізнали яйце священного звіра».

Хоча це не матиме значення після того, як черепаха вилупиться.

— Деборо, звідки ти взяла цей таємничий меч? Я щойно відчув унікальну довжину хвилі мани.

Герцог Сеймур забрав меч у лицаря, потім серйозно подивився на предмет і торкнувся його рукою.

Мені стало лише трошки зле, коли вивільнилася мана, але герцог, який мав найвищу чутливість мани до сотої відсотка, здається, відчув, що меч був незвичайним.

— Я виграла його на тому незвичайному аукціоні, де придбала книгу шостого голови родини.

— Тобі справді пощастило. Наскільки я бачу, цей меч, здається, є стародавнім артефактом. Мені потрібно дізнатися більше про його використання.

«Я вже використала його, батьку».

Мене знову вкололо сумління, бо брехня стала звичним явищем.

Але одного дня може з'явитися ще одне яйце священного звіра, яке реагуватиме на цей артефакт.

Було б непогано передавати його як сімейну реліквію.

Після пояснень герцога Сеймура на обличчі лицаря промайнуло здивування.

— О боже! Який дорогоцінний стародавній артефакт! Герцогу Сеймур, я щиро вітаю вас. Принцеса дійсно неймовірна.

— Це тому, що батько сповнений чеснот й гарної удачі.

— Дивіться, яка моя донька розумна, думає про мене, і їй дуже пощастило. Минулого разу вона принесла мені сімейну реліквію. Знаєте, що це було? Ха-ха! Це була автобіографія Бельмонта.

— Я не знав, що принцеса так дбає про герцогство!

Отримавши від них раптові компліменти, я повернулась до своєї кімнати.

Тоді я витягла із кишені яйце священного звіра, яке почало яскраво світитися.

— Тебе зватимуть Пурпур.

Черепаха. Пурпуровий. Як не дивно, рима була ідеальна*.

*Тут мається на увазі англійський переклад цих слів turtle — черепаха і purple — пурпуровий, фіолетовий.

Крім того, пурпурний був синонімом до фіолетового.

Чомусь здавалося, що все склалось разом, як формула. Я поклала яйце священного звіра на пір'яну подушку, захоплюючись своїм блискучим талантом придумувати імена.

«Вилуплюйся скоріше».

Священні звірі були досить сильними, тому що вони були поєднанням тварини і духа. Я чула, що священні звірі з високим потенціалом можуть бути такими ж сильними, як дух середнього рівня.

«Я годуватиму тебе різними м'ясними стравами. На відміну від Мії, я багата».

Сподіваючись, що священний звір виросте й зміцніє, я довго спостерігала за яйцем із сяючим очікуючим обличчям.

***

— Офеліє. Ця людина покладалась на тебе і довірила найважливіше завдання, але ти все зробила невірно.

Похмурий, хрипкий голос луною прогримів у темній печері.

Офелія стояла на колінах по центру платформи, яка була залита плямами крові.

Вона була налякана і спітніла, думаючи, що скоро теж може зникнути таким чином.

— Ця людина розчарована в тобі.

— Кх, кгх.

Обличчя Офелії зблідло, коли великий тарантул заповз по її пальцях, що торкалися підлоги.

З рукава широкої мантії чоловіка, що сидів на стільці ліворуч перед платформою, визирнула голова маленького чорного павука і заховалась знову всередину.

— Я прошу вибачення. Я щиро прошу вибачення.

Хоча це було жахливе видовище, той, хто карав її, був ще страшнішим. Офелія тремтіла, як осика, і багато разів ковтала суху слину.

— Чому Мія зовсім не виділяється? Вона пішла в Академію, але втратила місце найкращого студента.

— І все-таки її високо шанують у х-храмі.

— І що, що її високо шанує один чи два священики в храмі? Вони повинні ставитися до неї як до святої, а не так. Не думаю, що ви цінуєте нашу підтримку. Я навіть не можу порахувати, скільки Святої Крові ми використали.

— Попит і пропозиція на Святу Кров на сході не дуже хороші. Майте на увазі, що ресурси не безмежні, — додав роздратованим голосом чоловік, що сидів поруч із монстром, що тримав павука в мантії.

Офелія була налякана їхнім подальшим допитом і заговорила ледь чутно.

— Ну, мені здається, що... причина, чому становище Мії не таке хороше, як очікувалося, можливо, через Дебору Сеймур.