Розділ 54

— Куди ви плануєте інвестувати?

— По-перше, саме місце.

— Найважливіша частина.

— Навіть якщо це буде коштувати певних грошей, я планую відкрити перший магазин на площі в районі Горун, де велика щільність населення. Розглядаю фонтанну площу біля Магічної вежі.

— Ви маєте на увазі місце, де знаходиться фонтан Першого Імператора, біля східних воріт Академії?

— Що ви думаєте про це місце?

— Це не так ідеально, як західні ворота, але це непогане розташування. Недоліком являється ​​те, що маги не мають звички ходити до магазину десертів.

— У мене є план щодо цього. Перегляньте нерухомість в тому районі, яка виставлена на продаж.

— Зрозумів.

— По-друге, я буду інвестувати в екстер'єр та інтер'єр будівлі.

Я взяла ескізи зовнішнього та внутрішнього планів будівлі, які малювала кілька тижнів, і показала їх йому.

Зображення, напевно, легше зрозуміти, ніж опис на сто слів.

Оскільки це був ескіз, який передавав атмосферу кафе, яке ми плануємо збудувати.

«Архітектура — це моя справжня спеціальність, у яку я вклала багато часу та грошей».

Засмучувало лише те, що ескіз, який я намалювала зараз, був набагато кращим, ніж заліковий кресленник, який я виконала, не спавши всю ніч, щоб отримати стипендію, коли навчалась в університеті.

Було відчуття, ніби я отримала висококласне професійне обладнання.

Загалом Дебора добре вправлялась з перевагами свого тіла, їй бракувало лише чутливості до мани.

— Це виглядає чудово. Мені б хотілось отримати цей малюнок.

Майстер, який довгий час дивився на ескіз із захопленням, заговорив благаючим голосом.

— Це лише чернетка, тому я продовжу її покращувати.

— Але що це? — запитав Майстер, вказуючи пальцем на місце, де була намальована будівля.

— Ах, я збиралась попросити вас зробити пожертву від імені «Летиції».

Для довідки, «Летиція» — це назва корпорації, яку я заснувала.

«Строго кажучи, вона не належала мені на всі сто відсотків».

Акції були поділені між мною і Майстром, тож Летицію можна назвати спільною корпорацією з двома власниками.

Оскільки вельможі Імперії не вважали елегантним активно займатися комерційною діяльністю, таким чином я зробила корпорацію обличчям бізнесу і заховала свою особистість за нею.

Я мала погану репутацію, тому мені потрібна була корпорація, щоб ще більше приховати мою особу.

Майстер подивився на малюнок і легенько постукав пальцем.

— Якщо ви пожертвуєте цю річ, то обов'язково отримаєте пільги на сплату податку. Краще завчасно звернутися до державної адміністрації в районі Горун.

Коли у мене виникла ідея, Майстер одразу запропонував конкретний спосіб її втілення.

Як я і очікувала, з діловим партнером, який добре знається на адміністративному праві, ефективність бізнесу була не жартом.

«Тепер, коли розташування підтверджено і наступні кроки визначені, скоро мені варто приступити до Белека».

Я внутрішньо посміхнулась, згадавши раба номер два, який занадто безтурботно проводив свій час.

***

Червонувато-карі очі Пілафа блиснули.

— Я сказав тобі вкрасти його, якщо він відмовиться продати його, але ти, мабуть, надто легковажно поставився до мого наказу.

Поплічник, якого він сильно вдарив ногою в живіт, упав на підлогу, блюючи кров'ю.

— Мені дуже шкода. Пане Пілафе, будь ласка, змилуйтесь...

— Як ти думаєш, якщо ти вибачишся, то я спущу тобі це з рук? Якщо хочеш врятувати своє нікчемне життя, будь-яким способом знайди коштовність, яку втратила принцеса.

Тримаючи за волосся васала, який втратив свідомість від болю, Пілаф вилаявся через поклик батька.

Герцог Монтес, який повернувся зі свого маєтку, нещодавно викликав свого єдиного сина щоб повчати його.

Наскільки високими були його очікування щодо сина в третьому поколінні, його єдиного сина, таким було й його втручання.

— Курва, той старий знову кличе мене, щоб вилаяти. Дратує.

Як і очікувалося, його батько почав читати йому нотації, щойно зустрів його.

— Пілафе, якою б рятівницею твого життя не була леді Мія, будь розсудливим! Хіба це не ганебно, що твоє ім'я постійно вспливає в розмові поряд із жіночими аксесуарами?

— ...

— Старший син Сеймурів максимально піднімає свій престиж, відіграючи важливу роль у війні проти варварів, тож що ти, в біса, робиш!

Згадка про Сеймурів різко спотворила вираз обличчя Пілафа.

— Якщо ти збирався здійняти такий галас, то мав би принаймні отримати коштовність! Ти був навіть переможений і висміяний принцесою Сеймур.

Його кулаки були міцно стиснуті й почали тремтіти.

— Ти гнила їжа, яку я не можу їсти, тому що в неї закінчився термін придатності.

Принцеса наважилася описати його як протухлу їжу.

Коли вона переслідувала його до того моменту, поки йому це не набридло, вона різко змінила своє ставлення й холодно посміхнулася йому своїми сяючими червоними очима.

Кожного разу, коли він згадував ці холодні очі, його охоплювало неприємне відчуття, наче щось дряпалось всередині нього, і це було важко витримати.

Навіть перед сином, який тремтів від презирства, герцог не змінив своєї думки.

— Пілафе, ти ніби скрізь лише рекламуєш свою некомпетентність, тож відкинь цю жагу до цієї дорогоцінності й перестань докучати своїм васалам. Я кілька разів наголошував на тому, що репутація важлива. Мені не вистачить пальців обох рук аби порахувати кількість слуг, яких ти мало не вбив!

— ...

— Ти достатньо зробив для цієї рожеволосої дівчини. Якщо ти даси їй більше, вона сяде тобі на шию, тож припини це зараз же.

Пілаф швидко відкривав і закривав рота, а потім кривив губи й кусав їх.

Раптово його охопило збентеження і розгубленність.

Правда була в тому, що він не збожеволів і не калічив васалів через Мію.

Щоб трохи відновити свою уражену гордість, він був одержимий коштовністю, яку втратила принцеса.

Йому хотілося отримати її і насміхатися над неї досхочу.

Цей рожевий діамант був призначений не для неї від самого початку, і не вона мала стати його власницею.

Який би вираз обличчя у неї був би, якби він сказав, що віддасть діамант Мії?

Він був тим, чим вона дорожила настільки, що поширились чутки про її хворобу через втрату коштовності, тож вона не зможе виглядати та поводитися спокійно, як на балу.

— Пілафе! Ти розумієш?!

Герцог Монтес вимагав відповіді у свого сина, який просто стояв мовчки й порожньо дивився вперед.

Розлючений Пілафом, у якого був закритий рот, герцог нарешті підняв руку.

Хлясь!

Його щоку кілька разів обпалив біль разом із звуком ляпаса.

— Дурна дитина. Продовжуй діяти так, як тобі заманеться, якщо хочеш, щоб тебе замкнули в темниці.

При згадці темниці на тильній стороні долоні у Пілафа виступили синюваті вени.

Дієвішої загрози для нього просто не існувало.

— ... Я прошу вибачення.

— Не роби дурниць, а поки що тренуйся і залишайся вдома на випробувальному терміні. Зрозумів?

Він хотів посміятися з Дебори, але реальність виявилася складнішою.

Пілаф, який тильною стороною долоні грубо витирав кров, що капала з рота, проковтнув почуття безсилля та поразки й схилив голову.

***

— Результат не дуже хороший, леді Мія. Я впевнена, що ця людина розсердиться!

Мадам Офелія кусала нігті з нервовим виглядом.

«Як все могло скластися найгіршим способом...»

Мія Біноче, яка нічим не виділилася на балу навіть при тому, що її партнером був Пілаф Монтес, у підсумку не стала Квіткою року.

Завдяки високій чистоті божественної сили і постійним добрим справам про неї недовго говорили в світських колах, але через ексцентричність принцеси Дебори її безслідно забули.

«Не можу повірити, що вона запатентувала формулу і привернула увагу п'ятої принцеси!»

Ще більше завадив плану пан Вісконті, який з'явився у вбранні незвичайного кольору.

Усі дивувалися, що з ним зробила принцеса Дебора, і у Мії не було нагоди, щоб виділитися, оскільки дворяни постійно пліткували про цих двох.

Було б добре, якби на цьому все закінчилось.

Була причина, чому Офелія змінила волосся Мії на рожеве за допомогою алхімії.

Вона намагалася змусити людей асоціювати її зі Святою Найлою, просто дивлячись на її рожеве волосся, але тепер кожен дворянин із вищого кола згадуватиме пана Вісконті, коли побачить щось рожеве.

Що ще гірше, Пілаф був на випробувальному терміні і нічого не міг зробити.

Підтримка від тих, хто не шкодував грошей і підвищував статус Мії, раптово припинилася.

— Багато було витрачено, але нічого не отримано навзаєм.

Мія нахмурилась, подивившись на Офелію, яка почала досить грубо гризти нігті, настільки, що потекла кров.

— Мадам Офеліє, і все ж мені вдалося довести верховним жерцям, що мої божественні сили чудові.

На бурмотіння Мії Офелія люто скрипнула зубами.

— Скільки разів я казала вам про це? Дворяни люблять провокаційні історії.

— ...

— Історія про велику божественну силу? Звичайно, це чудово. Але набагато важливіше те, як показати цю досконалість іншим. Ви розумієте?

Голос Офелії ставав дедалі різкішим.

— І що як верховні жерці захоплюються вами? Ситуація принцеси Дебори є набагато стимулюючою та веселішою, тому світські кола не звернуть уваги на нікчемну та пошарпану доньку загиблої дворянки, як ви. Хіба ви не розумієте?

— ...

— Ви подумали, що я пожартувала, коли сказала, що вам потрібно стати Квіткою року за будь-яку ціну? Леді Мія не докладала жодних зусиль. Здається, ви ніколи не зможете перемогти того, хто народжений, щоб виділятися, як принцеса Дебора.

Офелія схопила Міїні плечі, стиснувши їх.

Вона не стала Квіткою року, тому їхній черговий план не вдалося реалізувати.

Тому що вона втратила переваги, надані лише цьогорічній Квітці.

Це була можливість отримати пріоритет обрати престижну шляхетну леді на роль шаперон*, але Мія все це втратила.

*шаперон — одна з назв наставника та помічника молодого юнака чи дівчини, коли останнім потрібна підтримка з боку дорослої досвідченої людини.

— Ви знаєте, скільки жертв і зусиль потрібно, щоб зробити Святу Кров?

Очі, що зустрілися з нею, пронизливо сяяли.

— Я так багато пожертвувала, щоб зробити вас Квіткою року, тому вам потрібно подумати про результат.

Довгі нігті Офелії впивалися в її ніжну шкіру.

Кров текла з порожнистої рани й мочила білий комір Мії.

Запах крові був вкрай неприємний.

До такої міри, що від цього її нудило.

«Мені здається, мене зараз знудить. Хочу вбити їх усіх».

Розквітнув убивчий намір.

Мія так сильно стиснула кулаки, що нігті впились їй у долоні.

Особливо ту дівчину Сеймур.

Згадавши очі Дебори, червоні, як кров, Мія проковтнула нудоту й закусила губу.