Розділ 52

— Сьогодні ви такі активні.

Його обличчя опинилося близько до мене.

Перед моїм носом грайливо посміхалося нереально красиве обличчя.

Хоча його краса мене душила, я таємно була приголомшена.

— Ви зараз наді мною жартуєте?

Розплющивши очі, він швидко вказав пальцем у небо.

— Подивіться, почалося.

У небо взлетіло яскраве світло, випущене магом, залишаючи за собою довгий слід.

Бум! Бум!

Коли один за одним почали вибухати феєрверки, повітря навколо заповнив гуркіт, і жовті спалахи у формі нарцисів почали освітлювати нічне небо.

«Вау».

Це було вражаюче, тому я тихенько вскрикнула.

Невдовзі феєрверки розквітли яскраво-червоним спалахом, малюючи троянди у небі, а потім тут і там яскраво розсипались сяючими зірками, подібно космосу.

Вони розсипались променистими блискітками, як насіння квітів кульбаби, і витончено виблискували, як розквітлі тюльпани.

Казкова магія розгорнулась навколо, ніби все небо стало величезним полем квітів.

Коли я почула радісні вигуки людей вдалині, моє серце переповнилося радістю.

«Якби у мене була смажена курочка і пиво, було б ще краще».

Я розсіяно дивилась на небо, бажаючи, щоб ця мить тривала ще трохи.

Феєрверк, який розповсюджувався у всіх формах і кольорах, нагадуючи квітковий сад, швидко згасав у блідо-рожевому кольорі й пурхав, як метелики, у небі.

Я ненавмисно простягнула руку до нічного неба, де, здавалося, сипались зірки, ніби сніг з неба.

— ... Це гарно.

На моє тихе бурмотіння Ісідор, який стояв поруч, лагідно погодився.

— Це прекрасно.

***

Після того, як феєрверк закінчився, ми повернулися до аукціонного дому, використовуючи сувій, який був у Ісідора.

Весь час, поки я спостерігала за нічним краєвидом, у мене був заплутаний настрій, і лише коли ми прибули до аукціонного дому, я ледве змогла взяти себе в руки.

«Мені ніби вперше за довгий час наснився чудовий сон».

Навіть перебуваючи у кареті, на якій я поверталася додому, перед очима залишався і миготів відбиток розкішного феєрверку.

Старовинний документ, який дав мені Ісідор, зовсім не привернув моєї уваги, тож я закрила книгу й притулилась до вікна, розмірковуючи про сьогоднішній день.

«Чесно кажучи, і бал, і феєрверк були дуже веселими».

Також я дізналась дещо нове. Виявляється соціальні танці напрочуд захоплюючі та приємні.

Привітна усмішка Ісідора та його великі руки по черзі спливали в моїй пам'яті, як приємний спогад, що змусило мене швидко хитнути головою.

Я була схвильована, і моє серце билося швидко, можливо, тому, що це була ситуація, схожа на подію, якої я зовсім не очікувала відтоді, як потрапила в роман-трагедію.

«Тепер, коли я повернулась до реальності, мені варто прийти до тями».

Я легенько поплескала себе по щоках і зійшла з карети.

— Принцесо!

Як тільки я прибула, помічник мого батька, чий вигляд був напрочуд виснаженим, швидко підійшов до мене.

Дивлячись, як він важко дихає, я підняла брови.

— Що сталося?

На відміну від мене, яка насолоджувалась коротким відчуттям, схожим на приємний сон, помічник був втомлений, ніби йому приснився жахливий кошмар.

— Герцог дуже стурбований, тому що ви дуже довго не поверталися додому.

— Гм? Хіба я не повернулась додому відносно швидко? Я прибула відразу після того, як закінчився феєрверк.

Я захвилювалась, чи не була я занадто чесною, як для негідниці Сеймурів.

— Щодо цього... я маю на увазі, у будь-якому випадку, герцог дуже піклується про принцесу, тому він дуже хвилювався.

Ніби втративши здоровий глузд, помічник бурмотів дурниці.

— Оскільки він хвилювався, я повинна побачити його на мить.

Мій шлях пролягав прямо до кабінету мого батька.

— Я вдома.

Герцог Сеймур не озирнувся на моє привітання, а продовжив дивитися у вікно, склавши руки за спиною.

Мені лише здалося?

Я відчула невідоме почуття розчарування, яке йшло від його великої спини.

— Схоже, ти добре провела час. Приємно бачити тебе із яскравим виразом обличчя.

Він трохи запізно прийняв моє привітання.

У розмові не було нічого незручного, але в його тоні та виразі обличчя був відтінок невдоволення.

«Не кажіть мені, що це тому, що я веселилась без нього?»

Весняний фестиваль цвітіння був багатолюдним і гамірним, тому це було не те свято, до якого активно долучалися старші люди.

Герцог Сеймур також відверто не любив Весняний фестиваль цвітіння, кажучи, що він псував атмосферу Асоціації магії, роблячи її більш млявою.

— Я чула, що ви хвилювались, — промовила я з підозрілим почуттям.

Герцог прочистив горло й відкрив рота.

— Що ти маєш на увазі, кажучи, що я хвилювався? Мабуть, ти гарно провела час? Я просто запитав, коли ти приїдеш, але, здається, помічник перебільшив.

— Зрозуміло.

— Але чому ти так виглядаєш?

Оскільки я одягнула мантію і блукала по переповненному нічному ринку, мій вигляд був трохи неохайним.

— Що це в тебе в руці?

Герцог вказав на книгу етики мудреця, яку я тримала біля себе.

— А, я пішла на нічний ринок і...

Перш ніж я встигла закінчити свої слова, він розлютився з дуже незадоволеним обличчям.

— Нічний ринок?! Але це таке метушливе й багатолюдне місце. Як і очікувалося, той хитрий хлопець Вісконті, я знав, що він буде діяти, як йому заманеться. Не можу повірити, що він повів мою доньку туди, де відбуваються всілякі непотребства!

Я зітхнула, дивлячись, як сердитий герцог незадоволенно кружляє по кімнаті.

«Ну, йому просто не сподобався Ісідор».

Сьогодні Ісідор прибув прямо до нашого маєтку, щоб провести мене до імператорського палацу.

Принести букет квітів, щоб зустріти партнерку по балу, також було звичайною ввічливістю для джентльмена Імперії.

— Не згадуючи навіть про сукню, рожевий діамант тобі так пасує. Зрештою, ти моя донька, тож не існує нічого, що б тобі не личило.

Герцог, який побічно хвалив моє бальне вбрання, скривився, щойно побачив, як Ісідор виходить із карети з шикарним букетом квітів.

Хитрий юнак в світлому-рожевому костюмі мав кричущий вигляд.

«Рожевий колір був занадто радикальним для консервативного герцога Сеймура».

Подумавши, що мій батько не зрозумів Ісідора, я швидко відкрила рота.

— Після балу я сама пішла на нічний ринок. Сер Ісідор тут ні до чого.

— Якби ти хотіла щось купити, то могла б послати слугу, тож навіщо тобі було йти на нічний ринок особисто?

— До мене дійшли чутки, що в аукціонному домі є рідкісний предмет, тож я хотіла побачити це власними очима.

— Маєш на увазі, що ходила в аукціонний дім, де збираються негідники? Цк, що це в біса?

Герцог, який взяв книжку етики мудреця під час того, як виражав своє невдоволення, раптом нахмурив лоб.

«О? Це обличчя людини, яка щось знає».

З серйозним настроєм розглядаючи старий пергамент, він дістав із шухляди маленьке дзеркало й почав віддзеркалювати літери.

Було неочікуваним, що слова на іноземній мові, яка була абсолютно незрозумілою досі, відбивалися в дзеркалі ніби перевернутими справа наліво, і це виглядало як поганий, але читабельний почерк.

А в передмові до книжки було написано «автор Бельмонт».

«Бельмонт...? Здається, я часто чула це ім'я».

— Цю книгу написав Бельмонт Сеймур, шостий голова родини! Він був лівшею, тому мав звичку писати ніби шифром.

«Ага, то ось, що мав на увазі Ісідор, коли сказав, що це буде корисним для мене».

Хоча це не була книжка з етики, написана древнім мудрецем, це була книга, яка мала велике значення для родини Сеймурів.

— Не можу повірити, що Бельмонт залишив такі мемуари.

Голос герцога тихо тремтів від здивування та хвилювання.

«О?! Я знаю цей погляд».

Вираз обличчя фаната, який натрапив на новий мерч свого кумира.

Можливо, герцог найбільше поважав Бельмонта серед усіх колишніх голів родини.

«Ісідоре, дякую».

Якщо піднести такий делікатес на ложечці, природно його з'їсти.

Немає потреби говорити правду.

— Це подарунок для мого батька. Здавалося, аукціоніст блефував, але я рада, що отримала правильний предмет.

Після моїх слів герцог ледь тремтячими руками перебирав старовинний документ.

— Залишити бал-маскарад і піти в те людне місце, щоб купити мені подарунок...

Кхм. Я почувалась винною без причини.

— З-звісно. Тоді я можу йти? Як бачите, я виглядаю не дуже добре.

Я повільно відступила.

— Ти, мабуть, втомилась, а я тебе затримав.

— Зовсім ні. Доброї ночі, батьку.

Можливо мені лише здавалося, але мої акторські здібності та хитрість покращувались день за днем.

Залишивши позаду герцога Сеймура, який борсався в болоті омани, я увійшла до прибудови й закричала від жаху, щойно зняла мантію.

— Ааа!

Де воно?!

Це сон.

— Я впевнена, що поклала його у внутрішню кишеню спідниці!

Чому його тут немає!

Оскільки я не могла пронести несанкціоновані магічні інструменти до імператорського палацу, у мене не було з собою чарівного просторового мішечка.

— П-принцесо, що сталось?

Слуги та покоївки, які чекали за дверима, спантеличено кинулися до мене, почувши нищівний крик.

— Мій рожевий діамант...! Здається, я загубила його на нічному ринку. Я впевнена, що поклала його в кишеню. Цього не може бути!

Ціна одного маєтку... Більше одного мільярда виграша у лотерею...

Я впала на ліжко.