Розділ 47

[Я бажаю, щоб дрес-код був рожевим. Мені хотілось би показати всім єдиний в Імперії рожевий діамант, який подарував мені мій батько. Отже, згідно з цим, сер Ісідор... (...)]

Я звернулась з деякими необґрунтованими проханнями, але оскільки він був сином сім'ї, подібної до Сеймурів, довелося надіслати ввічливого листа, що було не схоже на мене.

Він охоче відповів на лист, який тільки зовні здавався доцільним, але містив абсурдні та безглузді прохання.

[Я з нетерпінням чекаю цього. Також я глибоко зворушений великою шанобливістю принцеси до батьків.]

Шанобливість до батьків, нічого подібного.

«Я намагаюся перепродати його за вищою ціною...»

У будь-якому разі це була хороша інтерпретація, тому я залишила її навмисне неправильно зрозумілою.

Ісідор не тільки прийняв мою ірраціональну умову, а й активно висловив свою думку.

Саме він домовився про співпрацю Хелен і Каллоса, дизайнера чоловічого одягу, який зазвичай створював вбрання для Ісідора.

Сьогоднішній наш вигляд став результатом спільної роботи двох талановитих дизайнерів, над якою вони пролили свою кров і піт.

Завдяки цьому ми з Ісідором були єдиною парою на балу, чий одяг та аксесуари пасували одне до одного.

Уважні люди помітили б, що ми одягнені в тонку тканину теплих червоних колорів, а хустка Ісідора та віяло в моїх руках мали подібний візерунок.

«Все відповідно до вищого класу».

Світло-рожевий костюм Ісідора був досить шокуючим і привертав увагу з усіх боків.

Шок тривав недовго, і більшість людей мали доброзичливі вирази облич.

«Обличчя Ісідора зробило всвою справу».

Раптом він подивився на мене згори з добрим виразом обличчя. Незважаючи на те, що я носила гострокінцеві високі підбори, він все одно був вище мене.

«Який у тебе зріст? Має бути близько ста вісімдесяти п'яти-ста дев'яносто сантиметрів».

— Чи все в порядку з моїм темпом? Дайте мені знати, якщо він надто швидкий.

— Усе добре.

Оскільки це був офіційний захід, я була дуже ввічливою з ним. Ісідор мене чемно проводжав.

— Його високість кронпринц прибув!

Невдовзі один за одним почали з'являтися в центрі уваги члени імператорською родини, а Імператорський весняний бал квітів, одна з найяскравіших подій фестивалю, відкрив свої чудові завіси.

***

«Тож ця особа є наслідним принцом».

Мій найбільший суперник у цьому світі.

Тому що ми ділимося моїм Майстром зі шкірою кольору слонової кістки.

Я глянула на нього, наче спостерігала за конкурентом.

— Дякую всім поважним гостям, які прийняли запрошення Імператорської родини і зробили цю подію яскравою.

Кронпринц, приязно посміхаючись, чемно подякував вельможам як представник імператорської родини.

І ніби сповіщаючи про початок балу, він першим ділом вийшов і затанцював із партнеркою.

Як описано в романі, він мав гарну зовнішність і, як майстер меча, тіло, навчене фехтуванню.

Найдивовижнішим було те, що його волосся було синє, як небо.

«Символ імператорської родини. Синій колір».

В імперії Азутея синій вважався найвищим кольором неба і моря.

Вираз «блакитна кров» символізував найблагороднішу кровну лінію.

Якщо не станеться ніяких несподіваних подій, кронпринц, який беззаперечно перейняв цей колір, символ імператорської родини Хісч, згодом стане імператором імперії Азутея.

«Отже, Майстер, мабуть, активно допомагає спадкоємному принцу».

Було ще два принци як кандидати на титул імператора, але їхній вплив не був таким сильним, як у кронпринца.

Другий принц мав слабке тіло, а третій народився від четвертої імператриці-чужеземки, тому соціальні звичаї та думка вельмож Імперії ставали йому перепоною.

«Незважаючи на те, що нинішній імператор віддає перевагу четвертій імператриці, було б нерозумно приблизити третього принца до імператора через серйозну внутрішню опозицію».

Поки кронпринц танцював із принцесою з родини Серіг, вельможі один за одним почали виходити на центральну сцену.

«Це схоже на фільм».

Це було те, що я бачила в уривках спогадів, але не могла відірвати очей, коли стикнулась із цим у реальності.

Вид розкішних суконь, що майоріли з усіх боків, був схожий на вечірку квітів.

Коли я в захопленому настрої спостерігала за балом, Ісідор поглянув мені в очі й мило посміхнувся.

— Як щодо того, щоб нам теж потанцювати, принцесо Деборо?

Він простяг руку в білій рукавичці.

«Великі руки. Мій ідеальний тип».

— Звичайно.

Коли він з ніжною посмішкою простяг свою витончену руку, яка, здавалося, добре грала на фортепіано, я бездумно прийняла запрошення потанцювати та лише трохи пізніше згадала про дещо важливе.

«Я забула потренуватися в танцях, тому що зосередилась на одязі».

Взимку я мала лише кілька нагод попрактикуватися у танцях з сімейним репетитором.

Але раптом.

Ісідор ніжно обвив своєю твердою рукою мою напружену талію.

Наші тіла повільно вступили в контакт, і його легкий запах мускусу проник в мої легені.

Хоча я й не пила алкоголю, але відчула, ніби от-от втрачу свідомість від запаморочення.

Коли він підійшов ближче, місце, до якого торкнувся його подих, стало таким гарячим, ніби його обпекли.

Ісідор почав повільно підлаштовувати свої кроки під музику, і я також стала обережно вливатися в танець вслід за ним.

— Ви, мабуть, нервуєте?

Він тихо прошепотів мені на вухо, відчувши скутість моїх рухів.

— Це, я завжди так рухаюсь.

На його безпричинний підкол я лише виплюнула якусь дурницю.

«Мені лише здається, чи я дійсно вдосконалила свої акторські навички та блеф відтоді як потрапила сюди?»

— Ви навіть не на марші, але переповнені дисципліною. Зосередьтеся на музиці, принцесо Деборо.

Він говорив саркастичним тоном і швидко обертав мене по колу.

«Вау!»

На мить у мене в голові стало порожньо, але природна спритність Дебори інстинктивно підтримувала його темп.

Я відреагувала і зарухалась автоматично, особливо не задумуючись над своїми рухами, можливо, тому, що танець був знайомий моєму тілу.

«Ісідор чудово веде».

Всі минулі танцювальні партнери були трохи незграбними і напруженими, тому Дебора їх ненавиділа.

Проте Ісідор рухався ритмічно, відповідно до музики, і за ним легко було слідувати, оскільки він добре контролював динаміку.

Коли він притягував до себе, я швидко шла за ним, коли відпускав, я сповільнювала свій крок, а коли він кружляв, у вихорі танця опинялась і я.

«Це справді весело».

Я відчувала, що тепер розумію, чому існувала танцювальна лихоманка.

По мірі наростання темпу музики, я природно слідувала за кроками Ісідора.

— Пфф.

— Ой, я зробила помилку.

Звичайно, сталась ситуація, коли я сильно наступила йому на ногу, коли намагалась підлаштуватись.

— Ви дуже гарно танцюєте. У вас також хороша витривалість.

— Гм.

Мені дійсно приємно було почути, що я маю хороші фізичні здібності.

Я відчувала себе набагато краще, тому що була не у формі в своєму попередньому житті.

— Як і очікувалося, ви мабуть навмисно наступили мені на ногу деякий час тому. Дуже сильно між іншим.

— Ні в якому разі.

— Справді?

— Я не брешу.

Розмовляючи з ним, я раптом відчула чийсь пильний погляд за плечем Ісідора.

«Пілаф?»

Його червоно-карі очі, здавалося, люто дивилися на мене.

«Що це було?»

Як тільки я відчула щось дивне, Ісідор трохи повернувся і закрив мені огляд.

Смарагдові очі, в які я поглянула, здавалися якимись холодними.

Сила, з якою він охопив мою талію, стала більшою, ніж до цього, змусивши мене прилипнути до його тіла.

«Рівень складності танцю раптово підвищився».

Коли музика наближалася до кульмінації, кроки ставали швидшими, і мені не залишалося нічого іншого, як зосередити всю свою увагу на його рухах.

Мій зір ширяв по всьому залу, а розум був затуманений. В якийсь момент музика припинилася, і гучні оплески вибухнули нізвідки навколо мене.

— Це було чудово!

— Який чудовий танець!

Ісідор подивився на мене, не сказавши ні слова.

Через танець наші пальці були міцно переплетені.

А потім він повільно відпустив мою руку.

Я несвідомо проковтнула сухий комок у горлі від відчуття, яке повільно пройшло через мої пальці.

— Ніхто не може відірвати очей від принцеси.

Він повільно прошепотів.

— Вони, мабуть, більше дивились на сера Ісідора, ніж на мене. Немає жодного іншого гарного джентльмена, який би так гармоніював з весняними квітами, ніж ви сьогодні.

— Я не впевнений.

Він повільно підняв голову з витонченим виразом обличчя.

Пілаф і Мія стояли на тому місці, куди впав погляд Ісідора.

«Га? Чому Пілаф витріщається на мене, наче я його смертельний ворог?»

Раніше мені здалося, що він пильно дивився на мене, і здається, я не помилилась.

«Не кажіть мені, що рожевий діамант викликає у нього дискомфорт?»

Я не була винна в тому, що він не зміг передбачити результати торгів і зробити виграшну ставку.

Поки я почувалась абсурдно, Ісідор повів мене до місця, де розташовувався фуршет.

Мені було жарко від інтенсивних танців, але після того, як я вгамувала спрагу холодним напоєм, то відчула, що мені стає краще.

Коли наші з Ісідором келихи зіштовхнулись, до нас підійшов симпатичний чоловік із чорним кучерявим волоссям, легковажно помахавши рукою.

— Сер Ісідоре! Ти добре танцював.

— Ах, без набридливих людей нікуди.

Ісідор цокнув язиком і тихо промовив собі під ніс.

«Ці люди...»

— Це п'ята принцеса і Тьєррі Орже.

Ага. Мені не дарма здалося, що їх обличчя були дещо знайомі. Це були ті самі люди, яких я бачила минулого разу на розслідуванні.