Нерозуміння продовжує накопичуватися (9)

Хоча Мія мала божественну силу, настільки чисту, що її називали втіленням Святої, вона була нещасливою героїнею, яка не могла зцілити себе сама.

«Вона зцілює інших, але не може допомогти собі. Чи варто мені допомогти їй?»

Я швидко дійшла висновку, що в ситуації, коли ми вже зіткнулися віч-на-віч, було б краще допомогти їй, ніж проігнорувати.

Немає нічого хорошого в тому, щоб стати ненависною героїнею.

Коли ж я неохоче протягнула до неї руку, сталось неочікуване.

— Леді Мія!

У цей неоднозначний момент миттєво підбіг Пілаф, і я затверділа на місці, як камінь, з витягнутою рукою.

Ні, почекате хвилинку.

Тепер це виглядає так, ніби я її штовхнула!

— Пане П-Пілафе.

Піднявши Мію, як принцесу, Пілаф люто витріщився на мене, наче я була хуліганкою.

— Мені було цікаво, що ти задумала, тому що поводилась занадто тихо, але ти вирішила вчинити так за моєю спиною?

Коли він люто закричав, мої руки й ноги раптом заніміли, а серце пришвидшено заколотилось.

Реакція на Пілафа, що закарбувалась в тілі Дебори, була сильнішою, ніж зазвичай, і в моїй голові запорочилось.

Пілаф подивився на мене, стоячу в заціпенінні, і пирхнув.

— Вірно. Цьому немає виправдання. Незалежно від того, наскільки ти одержима мною, я не можу повірити, що ти штовхнула леді Мію, коли поряд нікого не було. Ти боягузка.

У цей момент я справді подумала, що наша добра героїня пояснить все йому, але вона лише знову промимрила «Пане Пілафе» розгубленим голосом.

«Ти намагаєшся його зупинити чи тільки більше заохотити?»

Можливо, через нетактовну поведінку героїні я на мить прийшла до тями.

Я швидко вказала на Мію пальцем.

— Вона сама спіткнулася об корінь дерева і впала. Я намагалася допомогти їй піднятися. Не зрозумій мене неправильно. Гей, ти, хіба я не правду кажу?

— Так...

Вії Мії дрібно затремтіли, а колір обличчя став блідішим. Чому це виглядало так, ніби я змушую її відповідати так, як мені вигідно?

— Ти хочеш, щоб я повірив тобі? Леді Мія, вам не потрібно ставати на бік цієї жінки лише тому, що ви налякані.

Боже, хіба тут немає VAR*? Викличте арбітра! Суддя!

*Video assistant referee, скорочено VAR, або відеопомічник арбітра — технологія у футболі, що дозволяє головному арбітру ухвалювати рішення у спірних моментах матчу за допомогою відеоповторів.

— Деборо. Хіба ти не знаєш, що ти постійно турбуєш жінок, які захоплюються мною? Якщо ти збиралася збрехати, варто було вигадати щось правдоподібніше.

Пілаф вразив мене своєю різкою енергією, наче мав справу з ворожими силами.

Мене душило від тиску.

Однак я не хотіла здаватися слабкою, тому стиснула кулаки якомога сильніше й відкрила рота.

— Я тобі вже двічі сказала, що не брешу. Невже ти такий дурний, що мені доводиться повторювати це сто разів, щоб ти зрозумів?

Від моїх слів йому до обличчя прилила кров.

Я люто протистояла йому, вирячивши впевнено очі.

— Деборо, мабуть, ти думаєш, що спадкоємця родини Монтес, обраного Духом Води та Вогню, досить легко обманути, щоб я це просто відпустив напризволяще? Тебе спіймали на місці злочину. Вибачайся перед леді Мією.

Коли енергія, яку він випускав, стала сильнішою, мені здалося, що моє тіло просто розчавить.

Здавалося, я ганебно впаду на коліна, але, зціпивши зуби, я виступила проти нього.

— Вибачайся.

— Чому я повинна вибачатися за те, чого не робила?

— Прямо зараз!

Тоді, коли я вперто стояла на своєму, не бажаючи здаватися.

Невідчутний тиск зник, і мій зір перекрила чиясь широка спина.

— Досить.

Сонячне світло, що проникало крізь листя, яскраво відбивалося на розкішному світлому волоссі чоловіка.

Я підняла погляд на чоловіка, який несподівано з'явився, і примружила очі.

Ісідор Вісконті?

— Не можу повірити, що ти пригнічуєш жінку, використовуючи силу. Я не знав, що ти така жорстока людина.

Ісідор, який зняв свої круглі окуляри в золотій оправі й поклав їх до нагрудної кишені, повністю сховав мене за спиною.

Лише коли вбивчий погляд Пілафа перестав пропалювати мене, я змогла повільно перевести подих.

— Тримайся подалі від цього, Ісідоре.

Голос Пілафа стишився, як у звіра, що готується до атаки.

Також було чути скрегіт зубів.

— Якщо будеш так робити, то всі корінні зуби зламаєш. Якщо не хочеш їсти тільки м'яку кашу, коли зістаришся, рекомендую заспокоїтись.

— Геть звідси, поки я ще добрий!

— Я не рухатимусь навіть тоді, коли ти не будеш добрим.

— Чому ти раптом втручаєшся і ще більше злиш мене? Це не твоя справа.

— Жоден «лицар», який бачить, як хтось намагається скорити даму силою, не пройде повз.

Пілаф завагався, коли Ісідор згадав про лицарство, найважливішу чесноту для аристократів.

— Скільки ти бачив?

— З того моменту, як ти лукаво вихвалявся, що був обраний Духами Води і Вогню.

— Не перекручуй мої слова!

— Чому ти сердишся? Я думав, ти хочеш бути кумедним.

— Ах ти вородку!

Пілаф спалахнув і викликав Духа Вогню.

Навіть знаходячись за спиною Ісідора, який виконував роль щита, я відчула пекуче тепло на своїй шкірі.

— Що ж, якщо ти пускаєш в дію силу проти моїх слів, то я можу вважати себе переможцем.

Голос Ісідора був безтурботним, як у людини на пікніку, але його м'язи на спині напружились, як у звіра, що збирається полювати. Він повільно вийняв меч, що висів у нього на поясі.

Відразу між ними виникла напруга, ніби туго натягнуті мотузки.

— Пане П-Пілафе, будь ласка...

Напруга, яка продовжувала тривожно наростати, була перервана слабким голосом Мії.

Можливо, через сильний вогонь, який випромінював дух, вона потиснула Пілафа за руку, ніби благала, відмовляючи його.

— Хах, — повільно дихаючи, ніби стримуючи свій гнів, Філап продовжив: — Це справді засмучує. Ісідоре, ти стаєш на бік Дебори, яка прикидається леді, яку варто захищати, але хіба вона не жінка, яка мучила слабку дівчину за лаштунками? Я чекаю вибачень.

Ісідор знизав плечима й відкрив рота.

— Людина, про яку ти говориш, мовчить, тому я не знаю, чому ти підняв такий галас. Ти, з рожевим волоссям. Принцеса Дебора зробила тобі щось, за що їй потрібно вибачитися?

— Н-ні...

— Мені приємно це чути. Все-таки ти повинна знати своє місце.

— Ти, що ти говориш...!

— Якщо жінка з невідомої родини наважується поставити Сеймур, яка стоїть пліч-о-пліч із моєю сім'єю, на коліна й вибачитися, то вона не знає свого місця. Тобі так не здається?

Почувши його слова, обличчя Мії Біноче побіліло.

З іншого боку, Ісідор продемонстрував гордість, яку може мати лише високопоставлений аристократ, і стримував презирливий сміх.

По-перше, я не можу повірити, що він використав соціальний статус, щоб сказати, що моє вибачення перед Мією Біноче — це нісенітниця.

Від нього можна багато чому навчитись.

Га? Але я не зробила нічого, за що можна було б вибачатися.

— Ісідоре!

Незважаючи на те, що Пілаф кричав так голосно, що в мене боліли барабанні перетинки, чоловік переді мною навіть не поворухнувся.

— Тепер, коли всі знають, що мене звуть Ісідор, чому б тобі не припинити дошкуляти мені? Якщо тобі нема чого сказати, не змушуй себе більше і дозволь нам піти своїм шляхом. Хіба тобі не варто подбати про коліно твоєї принцеси?

Вираз обличчя Пілафа скривився ще більше, коли Ісідор вказав підборіддям на закривавлену сукню Мії.

Задихаючись, він неохоче повернувся й підняв Мію на руки.

— Ісідоре, ти пошкодуєш, що сьогодні повернувся до мене спиною.

— Хм. Ти говориш так, наче ми колись стояли обличчям один до одного.

— Ти сучий син, що забагато патякає!

— Мені завжди є що сказати, тому не чекай, що я замовкну.

Від нескінченних каламбурів Ісідора Пілаф завив, наче вогнедихаючий дракон.

Кілька разів ударивши ногою по дереву, він, виплеснувши гнів, рушив геть великими кроками.

— У нього забагато енергії.

Ісідор, який випалив короткий коментар, дивлячись на стовбур дерева, повернув голову в мій бік.

— З вами все гаразд?

— ... я в порядку.

Нічого страшного не сталося. Просто смішно, що сама ситуація стала настільки серйозною.

Здається, я стала причиною котячої бійки.

Хоча в реальності, він був тим, хто все зробив самотужки.

— Ви поблідніли.

— Тому що моє обличчя біле, як білий нефрит, навіть якщо я нічого не наношу... А!

Я блефувала, ніби нічого не сталось, але як тільки ступила один крок, мої довгі ноги, як у моделі, зрадили волю свого власника. Я захиталась, як новонароджений жираф.

Здається, мої ноги втратили стійкість через убивчий погляд Пілафа, який вимагав, щоб я вибачалась на колінах.

— Брешете ви погано.

Вхопивши мене за руку, Ісідор врятував мене від падіння на землю.

— Гадаю, вам варто поки повернутися й взяти себе в руки. Я допоможу вам дістатися до карети.

Його настрій був зовсім інший, ніж тоді, коли він мав справу з Пілафом.

Тоді він поводився безтурботно, але зараз від нього шла холодна аура.

Невже він чомусь розізлився...?

Його обличчя виглядає таким холодним, коли він не посміхається?

— Якщо не плануєте повзти до карети, то не варто бути такою впертою.

Будучи приголомшеною, якусь мить я вагалась, але зрештою сперлась на міцне тіло Ісідора.

На диво, він підтримував мене дуже обережно, наче мав справу з чимось кришталевим.

— ... Чому ви мені допомагаєте? — спитала я, дивлячись на його обличчя, яке, здавалося, було майстерно вирізьблене майстром.

Ісідор, який виявився випадковим свідком цієї сцени, був чоловіком, якого завжди оточували люди.

Не було схоже, що він не в курсі всіх чуток про мене, тому я не знала, чому він просто став на мій бік.

— Скажімо так, через лицарське благородство.

— ...

— Принцеса назвала б це допитливістю.