У темряві погляд його синіх очей здавався ще більш пронизливим.
Вразившись, я поспішно повернула голову прямо, ніби була у вогні. Я дивилась на акторів, які вітали публіку, в заціпенілій позі, наче в мене був гіпс на шиї, і схопилась з місця, щойно вімкнулось світло.
— Ходімо.
— Тримайся.
Ісідор простягнув руку, ніби з ціллю супроводжувати мене. Я незграбно возилась із віялом.
— Я в порядку.
— Тут багато сходів, тому можна впасти.
Мені здавалося, що я єдина, хто усвідомлював ситуацію, тому знову занервувала, коли побачила його білі голі руки, щойно торкнулась його долоні.
«Що? Чому я не помітила цього раніше?»
Чому я раптом це чітко це побачила?
«Він ніколи не знімав рукавичок у офіційних місцях, як це, то чому зараз?»
Я відволіклась на бліду руку, на якій сфокусувався мій погляд, і, як і передбачав Ісідор, я наштовхнулась черевиками на низькі сходи й спіткнулась.
— Будь обережна.
Він поспішно підхопив мене, бо я ледь не впала, і моє тіло щільно притиснулося до його руки.
— Це небезпечно... — пробурмотів він низьким голосом.
— Навіть якби я впала, я б тільки злегка подряпала собі коліна. Говорити, що це небезпечно...
— ...
Ісідор повільно відпустив мене, вираз його обличчя виглядав дещо складним. Тиша, яка тривала протягом усієї прогулянки, була ніяковою, тож я відкашлялась й відкрила рота.
— Публіки було небагато, тому я не очікувала багато, але вистава була дуже веселою. Гра акторів була чудовою. Тобі так не здається?
— Я не впевнений. Сюжет не здався загалом креативним, тому в ньому не було нічого особливого. Щодо гри акторів... Я настільки відволікся на принцесу, що не зміг її добре побачити.
— Га? Чому? Актриса була гарна.
Мене збентежили його прямолінійні слова, тому я нічого не відповіла.
— ... Здається, принцесі здалося, що чоловік-актор гарний, — мовив Ісідор, насупивши брови.
— Що?
— Я навіть не пам'ятаю обличчя акторів. Напевно, я не звернув би уваги, навіть якби у них було по три ока.
Мені стало так ніяково через його дурнуваті слова, що я одразу заговорила про щось інше.
— ... Гм. У всякому разі, я голодна, а ти?
— Ти ж не навмисне змінюєш тему?
— Звичайно, ні. Я думала, що гарна лише актриса. У порівнянні із зовнішністю сера Ісідора актор виглядав як сьома нога кальмара, тому він не був чимось особливим...
Але чому я так дивно виправдовуюся?
Збентежившись із запізненням, я попрямувала до найближчого ресторану з Ісідором, який тепер, здавалося, був у кращому настрої.
Як тільки ми прибули, менеджер вийшов і відвів нас у відокремлене від холу приміщення. Як тільки ми сіли в таке місце, звідки з вікна відкривався вид на гарний ландшафтний сад, нам принесли напої та легкі закуски. Здається, він попрохав приготувати їжу якомога швидше, бо я прикинулась голодною.
«Він дуже уважний».
У моєму попередньому житті перша людина, з якою я зустрілась на побаченні наосліп через прохання друга, була непідготовленою, тому порівнювати мені було з чим. У галасливому центрі міста, переповненому людьми, не було ресторану, щоб зустрітися та поїсти. Зрештою, поки ми гуляли в пошуках вільного місця, раптом пішов дощ і ми розійшлися, так і не закінчивши побачення.
Я дивилась на нього, бо згадала минуле, але він раптом викривив очі, як лис.
«Що він скаже цього разу...»
— Чи є інгредієнти чи спеції, які тобі не подобаються? Я попрошу їх прибрати.
— Ах, такого немає.
— В мене теж. Я не вибагливий. Я їм все. Яка твоя улюблена страва?
— Стейк...
Під час, на диво, звичайної розмови, до нас підійшов офіціант і подав закуски.
— Їжа тобі до смаку?
— Так. Усе добре.
— Я радий це чути.
Насправді це було не просто добре. Навіть я, яка настільки звикла до кухні сім'ї Сеймур, вважала, що це смачно. Я трохи зголодніла, тому добре поїла, як зазвичай роблю в присутності батька.
— Спробуй і це.
Кожного разу, коли наші погляди зустрічалися, він підштовхував до мене тарілку і дарував мені приємну посмішку, яка могла розтопити серця людей. Крім того, його манери за столом також були бездоганними.
— Я поріжу тобі.
Коли настав час стейку, він, ніби цього й чекав, узяв столові прибори й тарілку й швидко нарізав м'ясо, після чого повернув його мені.
«До речі, що з цим чистим зрізом?»
Яку б техніку він не використовував, я не могла не захоплюватися стейком, який він нарізав, бо він був ще соковитим.
— Мої товариші-лицарі також іноді стають у нагоді, — буркнув Ісідор.
— Чому?
— Я чув, що найпрактичніший і найкорисніший спосіб застосування нашої аури — це використовувати її, щоб нарізати м'ясо на побаченні, тому я радий, що зробив це про всяк випадок...
— Пфф! Це жарт серед лицарів Азутеї?
Ісідор спантеличено закліпав очима, дивлячись як я сміялась від чого мої плечі тремтіли.
— Я вчора тренувався з аурою. На початку навіть пластини були порізані, тож було трохи клопітно.
Я була збентежена тим, жарт це чи ні, але спробувала посміхнутися й зробила ковток вина.
Трапеза тривала так довго, що коли ми закінчили їсти, вже потемніло. Я не могла не відчувати захоплення, тому що я дивилась веселу виставу, їла щось смачненьке та куштувала різноманітні напої.
Солодкість, яка затрималася на моїх вустах, ставала глибшою, коли я з посмішкою дивилась на дружній погляд.
— Сер Ісідоре. Я хочу трохи погуляти, бо я сита.
Шкода було так розлучатися, тож я промовила це, дивлячись на доглянутий сад біля заднього входу в ресторан. Але на мою пропозицію він раптом витягнув сувій.
— Що це?
— Я знаю гарне місце, щоб прогулятися.
— Мені здається, ти часто марнуєш сувої переміщення. Хіба ти не використав один з них минулого разу на аукціоні?
Я знала, що телепортація — це магія високого класу. Не можу повірити, що поряд зі мною є двоє людей, які використовують магію переміщення, ніби це не важче, ніж пообідати.
— У мене їх багато, то чому б не використати декілька?
Ісідор із грайливим виразом обличчя повів мене до задніх дверей ресторану й легенько потягнув мене туди, де нікого не було. Щойно він розірвав сувій, в моїх очах побіліло, а краєвид повільно потемнішав, змінившись довгою кам'яною стіною.
— Що ти думаєш?
Я озирнулась і коротко вигукнула.
Територія навколо довгої кам'яної стіни була обсаджена деревами, і таємнича атмосфера створювалася завдяки віддзеркаленню сліпучого місячного світла на білих польових квітах, що розпускалися всюди. Дув помірний прохолодний вітерець, через що було приємно прогулюватись.
— Це місце прекрасне.
— Ти сьогодні щедра на компліменти.
— Просто я не брешу. Ти водиш мене лише в хороші місця.
Я повільно йшла із ним, відволікаючись на вигляд району Йонес за кам'яною стіною та вниз по пагорбу.
— Тут ще прекрасніше, якщо сидіти на стіні й дивитися вниз.
Поки я міркувала, що піднятися буде важко, бо стіна була досить висока, Ісідор повільно опустився на коліно й постукав себе по стегну.
— Наступай і піднімайся.
— ...
— Гм? Деборо. Це варте того, щоб піднятися.
Коли я завагалась, його очі блиснули, і він продовжив мене підбадьорювати.
Чесно кажучи, це була приваблива пропозиція, тому я зняла обидва черевики й повільно наступила на його стегно. Я відчула нервозність, коли міцні м'язи стегон, які торкалися моїх стоп, напружилися. Мені стало так ніяково без особливої причини, що я напружила руки і поспішно піднялась на стіну.
Допомігши мені влаштуватися, він плавним рухом підстрибнув і сів поруч зі мною. Як фехтувальник, він мав хороші фізичні здібності.
Ісідор подивився вниз очима із довгими віями. З першого погляду ми могли побачити центр району Йонес, а вдалині — район Горун за річкою. Ісідор усміхнувся, спостерігаючи, як я легенько погойдую босими ногами.
— Тобі не треба було роззуватися. Навіщо ти їх зняла? Взуватися буде клопітно.
— Ти, мабуть, не сказав би цього, якби я наступила на тебе каблуком.
— Принцеса добра. Набагато більше, ніж я думав.
— Дивно чути таке від справді милої та доброї людини.
Він надіслав букет квітів і чемно запросив мене на побачення, привів мене в театр, в ресторан і в місце з чудовим краєвидом. Я хотіла дізнатися більше про його витончену досконалість, бо це було дещо підозріло, але сьогодні я побачила лише його сильні сторони.
Він був достатньо ретельний, щоб заздалегідь підготувати наше побачення, знав багато хороших ресторанів і навіть добре нарізав стейк. Будь-хто сказав би, що він був добрим і ідеальним. Все було настільки ідеальним, що здавалося нереальним. Це було як солодкий сон, який миттєво зникне, варто мені лише заплющити очі.
Я вдивлялась в його доброзичливий профіль у місячному світлі. Ісідор, який дивився на місто, кліпаючи золотими віями, незабаром кинув погляд на півмісяць у небі й повільно відкрив рота.
— Не впевнений. Я не такий добрий. Це вперше чую, щоб хтось сказав, що я добрий.
— Це схоже на репліку з сьогоднішньої вистави.
Від мого бурмотіння Ісідор злегка звів брови.
— Великий герцог Півночі чи як його там хіба щось подібне говорив? Виглядає так, ніби я імітував його. Це дивно.
— Це була репліка з важливої сцени. Ти казав раніше, що пам'ятаєш сюжет.
— Я побіжно переглянув брошуру.
«Невже він дивився тільки на моє обличчя?»
Його тон голосу був дещо нечітким, але я продовжила говорити, роблячи вигляд, що не помічаю цього.
— Я думаю, що вистава, яку ми сьогодні дивилися, була справді веселою.
— ... Справді?
— Я була у напрузі весь час. Головна героїня не знала багато про протагоніста, але закохалася в нього.
— Що ти думаєш, принцесо? Про Великого герцога. Когось із купою таємниць...
Я на мить замислилась над його запитанням, а потім мовила.
Примітка перекладача: в зв'язку з відпусткою, яка нарешті випала й мені, починаючи від сьогоднішнього дня, влаштовую міні-марафон. Протягом двох тижнів нові розділи будуть виходити щодня.
