Вихід на Рівнини

«Звичайно, саме тому ми створили цей альянс!» - голосно сказав Джордж.

 

«Я вже поговорив з людьми в інших каретах і попросив їх звільнити свої вагони. В майбутньому люди з Альянсу Фурце будуть сидіти в найближчих до них вагонах! Це також було схвалено Чорними мантіями!»

 

«Крім того ми, благородні чоловіки, сформуємо команду сторожів, і по черзі будемо охороняти ці карети! Звісно, за умови, що ми допомагатимемо лицарям у чорних мантіях. Що ж до прекрасних дам, то вам доведеться потурбуватися про логістику та прибирання!»

 

«Щодо зброї, то можете не хвилюватися. Я вже провів підготовку, і навіть встиг роздобути арбалети!» - вголос повідомив про свої плани Джордж.

 

Після обговорення молодь висловила свою підтримку.

 

«Добре! Ми згодні!»

 

Що ж до посади керівника охорони, то її, звісно, віддали Джорджу. Джордж кував залізо, поки воно було гарячим, і поставив кілька завдань.

 

Після чого оголосив, що банкет продовжиться, але було очевидно, що настрій натовпу вже не такий захоплений, як раніше.

 

«Спочатку я мав намір знайти для тебе хрестоподібний меч, але, здається, тепер у цьому немає необхідності!»

 

Джордж взяв свій кубок з вином і пройшовся перед Лейліном, показуючи на руків'я меча на талії Лейліна.

 

«Кожного разу, коли караван Магів буде проходити через рівнини, будуть смерті. Це правда?» - запитав Лейлін.

 

«Звичайно, якщо пощастить, то це буде лише одна або дві смерті, але були випадки, коли гинуло щонайменше десятеро» - Джордж знизав плечима - «Інакше, навіщо б я витрачав стільки зусиль на створення союзу, який розпадеться, як тільки ми досягнемо узбережжя?»

 

«Де б ти не посіяв зерно, обов'язково буде врожай!» - Лейлін засміявся.

 

Незважаючи ні на що, якби всі об'єдналися, це дійсно збільшило б їхні шанси на виживання. Ці Помічники, які вижили, також були б добрими до Джорджа і сім'ї, яка стояла за ним. Якщо хтось із цих прислужників зможе стати Магом, це буде великою нагородою.

 

Але навіть якщо ніхто не вижив би, це не було б великою втратою, чи не так?

 

«Крім твого володіння мечем, мене вражає твій інтелект!» - очі Джорджа засяяли.

 

«Цьому мене навчив мій батько».

 

«Тоді не хотів би ти мені допомогти?» - Джордж простягнув руку.

 

«Як побажаєш!» - Лейлін посміявся,тиснучи Джорджу руку.

 

......

 

Лейлін, звісно, погодився на прохання Джорджа не з примхи, а після ретельного обмірковування.

 

Він не дуже добре знав про небезпеки рівнин. За таких обставин, це була непогана ідея приєднатися до групи і разом працювати над усуненням перешкод.

 

* хуууу~ *

 

Пориви холодного вітру проносилися повз, б'ючи по обличчю, як ножі. Лейлін принюхався і відчув аромат зеленої трави.

 

«Минуло 15 днів з тих пір, як ми увійшли у Великі Рівнини Смерті!»

 

Озирнувшись на карети, Лейлін побачив на них сліди пошкоджень, що змусило його обличчя потемніти.

 

Ці сліди були з'єднані по три і виглядали як сліди кігтів якоїсь істоти.

 

«Небезпека на Рівнинах Смерті мають загрози, перед якими не можуть встояти не те що звичайні люди, навіть підготовчі лицарі!»

 

Відколи вони вийшли на рівнину, хоча Чорні та Білі мантії посилили патрулювання, а прислужники об'єдналися в групи, все одно не обходилося без жертв.

 

Сліди на каретах залишила зграя степових лютововків. Щойно карети в'їхали на рівнини, вони одразу були оточені.

 

Хоча обійшлося без жертв, вовки атакували край карети і навіть пошкодили її, справивши глибоке враження на Лейліна.

 

Відтоді Помічники більше не наважувались розбивати табори і всі намагалися спати в каретах! Але все одно не обійшлося без жертв.

 

Обличчя Лейліна потемніло.

 

Незважаючи на те що вони перебували під захистом Лицарів у чорних мантіях, молоді все одно доводилося виходити назовні, щоб відпочити і задовольнити свої фізіологічні потреби. На Великих Рівнинах Смерті це означало небезпеку.

 

Один юнак помер від укусу отруйної комахи, коли вийшов з карети.

 

«Згідно з аналізом чіпа, отрута тієї комахи роз'їдає мозк протягом 13 секунд. Врятувати його не було часу. Навіть кілька Магів в білих мантіях могли лише спостерігати, як отрута подіяла на юнака...»

 

Відтоді Помічники не виходили з карет, якщо у них не було іншого вибору. Мало того, що в каретах було мало місця, оскільки стільки людей перебувало разом, так ще й запах був не приємним.

 

Ціною допомоги лицарю у чорній мантії керувати каретою Лейлін отримав шанс подихати свіжим повітрям.

 

Хоча може здатися, що сидіти зовні карети небезпечно, насправді було безпечніше, коли поруч з ним був лицар в чорній мантії.

 

А як щодо вміння керувати каретою? Лейлін мав лише трохи послухати вказіки Лицаря поки чіп все записав.

 

«Темніє! Всім збираються у каретах, щоб відпочити!» - пролунав голос спереду, і всі карети негайно зупинилися.

 

Мало того, що їхати вночі було небезпечно, так ще й коні не отримували відпочинку і могли легко загинути, що додало б ще більше клопоту.

 

«Ти непогано вмієш керувати каретою!» - лицар у чорній мантії, що сидів збоку, розплющив очі і промовив тихим голосом.

 

«Дякую за комплімент!» - кивнув Лейлін.

 

Повертаючись до карети, у ніс вдарив сильний запах, коли Лейлін відчинив двері, змусивши його насупитися. Побачивши приголомшені обличчя прислужників, Лейлін міг лише потай зітхнути.

 

З моменту першої жертви ніхто з молодих людей не виглядав щасливо, а атмосфера стала похмурою і жалюгідною. Це була ще одна з причин, чому він не любив залишатися в кареті.

 

«Лейлін, ти повернувся!» - юнак з веснянками на обличчі примусив себе посміхнутися і привітав його.

 

«Та» - Лейлін сів і озирнувся навколо. Він дістав кілька шматків хліба і почав їсти.

 

Сухий хліб у роті здавався йому таким, ніби він жував пісок. Смак був не дуже приємний, але Лейлін витерпів і проковтнув хлібець що викликало раптовий біль у горлі. Лейлін поспішно відкрив флягу і зробив кілька ковтків. Коли він нарешті доїв увесь шматок хліба, він полегшено зітхнув.

 

Відтоді, як вони вийшли на рівнину, навіть припаси стали проблемою. Хоча Помічники мали багато золотих монет, але в ситуації, коли не було ні крамниць, ні торговців, золоті монети були не набагато кращі за каміння.

 

«Лей… Лейліне, яка ситуація? Скільки ще днів їхати, поки ми не виберемося з цих клятих рівнин?» - веснянкуватий юнак зачекав, поки Лейлін закінчить їсти, перш ніж запитати.

 

Його слова, очевидно, привернули увагу всіх у кареті, і численні погляди зійшлися на Лейліні.

 

«Коли я керував каретою, я розмовляв з Чорними Мантиями. Ми вже проїхали половину шляху. Якщо решта шляху пройде гладко, ми досягнемо узбережжя ще за півмісяця».

 

«О, Боже! Ще півмісяця! Я не витримаю навіть одного дня!»

 

— веснянкуватий юнак схопився за волосся у розпачі поки скаржився.

 

«Гей! Вище носа, Каса! Якщо ми витримаємо ще 15 днів, то дійдемо до узбережжя. Смачні фрукти, м'який білий хліб, зручне ліжко і тепла ванна чекають на тебе!» - юнак збоку підбадьорював Касу, але було невідомо, до кого він звертався - до Каси чи до себе.

 

* Тук-тук! *

 

Почувся ритмічний стукіт, і двері карети відчинилися. У своїх легких обладунках і з довгим мечем Джордж був схожий на красивого лицаря.

 

«Привіт! Панове! Пані! Настав час відпочинку! Якщо ви хочете вийти і відпочити, прошу, виходьте. Якщо не хочете ‒ будь ласка, залишайтеся в кареті, зрештою, ззовні досить небезпечно....»

 

У кареті зчинилася метушня. Кілька червонолицих дівчат подивилися одна одній в очі  і підвелися, щоб вийти з карети.

 

Лейлін опустив плечі і вихопив свій хрестоподібний меч ‒ «Ходімо!»

 

Як охоронець, він також повинен був вийти з карети, щоб захистити цих тендітних дівчат. Незважаючи на те, що він міг лише зберігати пильність та кликати лицарів у чорних мантіях, щоб ті прийшли і врятували їх.

 

«Я... я не піду!» - Каса, який стояв збоку, занепокоєно скривився.

 

«Гаразд!» - Лейлін махнув рукою і зійшов з карети.

 

Ступивши на м'яку траву, Лейлін не міг не потягнутися від задоволення. Чудовий краєвид простягався далеко за межі того, що могли бачити очі. Якби не було стільки небезпеки, Лейліну, напевно, сподобався б тутешній краєвид.

 

«Тут дуже красиво, чи не так?» - сказав Джордж, дивлячись на захід сонця вдалині.

 

«Дуже красиво, але й дуже небезпечно!» - пробурмотів Лейлін.

 

«Небезпека є скрізь, мій друже! Хвороби, голод, війни, цей світ сповнений небезпек. Для нас це небезпека, що загрожує життю, але для Магів у білих мантіях це все одно, що прогулянка на власному подвір'ї!» - Джордж міцно стиснув у руці свій довгий меч.

 

«Ти хочеш сказати, що поки ти маєш силу, ти можеш отримати безпеку і свободу?

 

«Саме так! Поглянь на Касу, він вже втратив свою мужність. На цьому шляху до сили йому бракує духу протистояти небезпеці. Навіть якщо він благополучно потрапить до академії магів, боюся, він не зможе стати магом. Адже процес навчання магії ‒ це тернистий шлях, в сто разів небезпечніший, ніж Великі Рівнини Смерті!»

 

— Джордж кинув камінь, який тримав у руці, далеко вбік: «Настав час іти захищати наших дорогоцінних малят!»

 

Дивлячись на спину Джорджа, Лейлін посміхнулася: «Хоробрість? Але для таких, як я, хто шукає істину, обережність не менш важлива!»

 

«Чіп! Почати сканування!» - подумки скомандував Лейлін.

 

Після команди перед Лейліном сформувалося 3D-зображення, що відображало навколишню місцевість.

 

На світло-блакитному географічному зображенні були розкидані білі зірки. Ці зірки показували прислужників, здавалося,  вони не зможуть завдати шкоди Лейліну.

 

Що стосується Лицарів у чорних мантіях, то вони миготіли червоними крапками. Після аналізу чіпа, він розпізнав їх як істот, які можуть загрожувати його господареві.

 

Посередині кількох карет було кілька білих магів. Лейлін навіть не наважувався використати чіп для того, щоб просканувати їх, остерігаючись того,  що вони виявлять його енергію, а це було б погано.

 

Незабаром після цього в голові Лейліна з’явилися всі найближчі джерела небезпеки.

 

«Навіть якби тут були отруйні жуки, вони не змогли б уникнути сканування чіпа. Схоже, це місце все ж безпечне!»

 

Це було причиною, чому Лейлін наважився вийти.

 

Хоча він і погодився бути охоронцем, він не міг зробити щось настільки безглузде, щоб наражати себе на небезпеку.

 

За допомогою чіпа він міг розуміти ситуацію в радіусі 20 лі, і це було б найбільшою гарантією їх безпеки.

 

P.S. Я один постійно хочу назвати Касу "Цукасою"?