Попелясті Яструби

«Це ж лорд Зігфрід з Попелястих Яструбів!»

 

«Коли він поруч, старий Пем почувається спокійно!» - схвильовано вигукнув дворф Пем.

 

"Сильний" - таким було перше враження Лейліна про цього чоловіка.

 

Зігфрід був 15-го рангу або вище, і на його тілі були навіть енергетичні сліди від магічних предметів. Але це було ще не все: члени групи, що стояли за ним, також були найкращими, і Лейлін навіть помітив серед них Чарівницю.

 

Хоча вона була одягнена в чорні шати Чарівника, ця унікальна духовна сила та аура не могли сховатися від очей Лейліна. Однак вона, схоже, не мала високого рангу і вступила в контакт лише з третім рівнем Плетіння.

 

Побачивши, як група найманців Попелястих Яструбів зустрілася з групами купців середнього розміру, а також подальший сигнал, який вони подали, Лейлін запитав біля Пема ‒ «Цей Зігфрід дуже сильний?»

 

«Звичайно. Лорд Зігфрід ‒ єдиний найманець-мітрил в Емоні! Мітрил, розумієш? До того ж, він воїн високого рангу, який пройшов через численні битви. Наша мерія навіть пропонувала йому очолити гарнізон, але він відмовився…» - при одній лише згадці про Зігфріда старий Пем заговорив без упину, наче сам був членом "Попелястих Яструбів".

 

"Яструби" мали величезну репутацію, і це призвело до хвилювання у великій купецькій групі. Чи то найманці, чи то купці, всі вони мали захоплені вирази облич, наче сама їхня присутність означала, що їхня безпека була гарантована.

 

"Ще одна купка трагічних людей, які віддають свою безпеку в руки інших…" - побачивши це, Лейлін зітхнув ‒ "Яким би могутнім він не був, він, безумовно, в першу чергу захищатиме ті кілька середніх купецьких груп, які найняли його. Як він може бути поруч і няньчитися з вами? Там більше сотні людожерів…"

 

Поки дехто все ще був занурений у свої фантазії, весь змішаний караван галасливо рушив у дорогу.

 

"Як нудно…" - Лейлін тепер був одягнений як воїн, закутий у помірно нову шкіру. На поясі у нього висів сталевий довгий меч, руків'я якого було обмотане грубою мотузкою, що дозволяло в будь-який момент легко витягти його з піхов.

 

Великий караван рухався дуже повільно. Окрім проблем з керівництвом, величезними проблемами для них були їжа, вода та ночівля. Навіть справжні легіони не могли впоратися з цим, не кажучи вже про цей натовп. Іноді вони не проходили й кількох кілометрів на день.

 

Лейлін вже очікував цього, і він залишався у своїй групі, тримаючись невимушено. З такою великою кількістю людей його використають лише як гарматне м'ясо, щоб виманити людожерів, якщо вони врешті-решт зустрінуться. Це дозволило б йому успішно втекти.

 

Він уже прийняв рішення. Як тільки він мине небезпеку людожерів, він негайно залишить цю велику групу і піде сам. Що ж до питання доручення і довіри, то хіба це його хвилювало?

 

Таким чином, Лейлін поки що нічого не робив. Він домовився з купцем за один срібний, і йому дозволили сісти в один з екіпажів. Окрім обов'язкового патрулювання, єдине, що він робив ‒ відпочивав, медитував і займався таємними дослідженнями.

 

"Чип, покажи мені мою поточну статистику!" - скомандував Лейлін.

 

[Лейлін Фолен

 

Вік: 16 років

Раса: людина

Чарівник 10-го рангу

 

Сила: 5.2. Спритність: 6.5. Життєва сила: 6.3. Дух: 10. Статус: Здоровий

 

Особливості: Витривалість, Ерудиція

 

Слоти для заклинань: Ранг 4(3), Ранг 3(5), Ранг 2(7), Ранг 1(???), Ранг 0(???)]

 

[Аналіз плетіння: 0-й рівень ‒ 100%, 1-й рівень ‒ 100%, 2-й рівень ‒ 37.31%, 3-й рівень ‒ 16.78%, 4-й рівень ‒ 2.01%] - чип лояльно виконував його накази.

 

"Моя духовна сила дуже непропорційна часу, який я витратив на медитацію. Зі зменшеним ефектом Дияволокровного Кинджала я більше не можу так легко просуватися. Я можу лише спробувати підняти інші показники до 10…"

 

На думку Лейліна, підвищення інших показників було процесом вдосконалення його власних генів. Коли всі вони перевищать певну межу, вони можуть піднести йому приємний сюрприз.

 

Лейлін побіжно глянув на свої показники й перевів увагу на аналіз Плетіння, його найважливішу роботу.

 

"Повільно, як ніколи…" - Лейлін нічого не міг з цим вдіяти.

 

Плетіння перебувало під контролем Містри, а вона була могутньою богинею. Те, що чип зміг проаналізувати його, не попередивши її, вже було подвигом, що кидає виклик небесам, і він не міг втручатися в це далі.

 

«Швидкість зменшилася після переходу до другого рівня. Це було б непомітно, якби не моє просування… Можливо, мені слід використовувати інший метод…» - шойно Лейлін роздумував над тим, що йому робити, як двері карети відчинив непроханий гість.

 

«Сестра Гера вже все мені пояснила. Вибач!» - лише по голосу Лейлін зрозумів, що це Рафінія, і розплющив очі. Навіть у темряві карети він побачив її розчервоніле обличчя.

 

«Я приймаю твої вибачення. Ми закінчили?» - Лейлін жестом попросив її піти.

 

«Як ти можеш так поводитися?» - збентежене обличчя Рафінії ще більше почервоніло, але цього разу від люті ‒ «Я тут, щоб вибачитися перед тобою, а ти поводишся так грубо? Крім того… Пем та інші…»

 

«Я виконав свої завдання на сьогодні. Пем та інші просто не хочуть докладати зусиль… Крім того…» - Лейлін підвівся.

 

Природна елегантність його рухів змусила лицарку відступити, наче вона побачила власного батька в гніві.

 

«Крім того… хто це постійно сидить у кареті роботодавця? І хто продовжує ухилятися від патрулювання?» - погляд Лейліна зупинився на Рафінії, від чого лицарка опустила голову. У цю мить вона зрозуміла, що цей Лей справді виконує свій обов'язок, на відміну від неї.

 

«Це– Це інше! Я ж дівчина!» - Рафінія тупнула ногою ‒ «Хто ж знав, що подорожі такі виснажливі? Скрізь бруд, ніде навіть пройтись. А ще важче знайти вбиральню…»

 

Вона несвідомо висловила свої думки Лейліну. Помітивши його напівпосмішку, вона не втрималася і почервоніла, опустивши голову.

 

«Тож тепер ти знаєш труднощі подорожей? Нехай тебе не вводить в оману гламур героїв на поверхні. Насправді вони можуть страждати більше, ніж ти… Йди додому, маленька леді!» - Лейлін рідко виявляв таку доброту. Він зробив це лише тому, що все, що від нього вимагалося ‒ це трохи поговорити.

 

«Ти говориш так, ніби багато знаєш, але чи знаєш ти це насправді?» - Рафінія розвернулася і пішла геть, наче їй набридли ці лекції, і вона вже звикла до них. Лейлін тільки зітхнув ‒ «Дитина в бунтарській фазі…»

 

Минали дні, і зграя обірванців наближалася до місцевості, де, за чутками, водилися людожери. До цього вони не зустрічали неприємностей, їхньої чисельності вистачало, щоб відлякувати бродяг і тих, хто мав злі наміри.

 

Однак у каравані час від часу траплялися крадіжки, через що професіоналам-крадіям не щастило. Куди б вони не йшли, за ними пильно стежили.

 

Коли прийшов час розбивати табір, вони зробили це на рівному полі. Численні найманці споруджували високі намети та розпалювали багаття. Гарячу воду наливали в казани, додавали до неї свою пайку, дикі овочі, які кілька старших найманців знайшли за межами табору, і в'ялене м'ясо, і варили з них смачну юшку.

 

Пем обіймав свою пляшку рому, пускаючи слину на каструлю, час від часу відпиваючи.

 

«Всі сьогодні добряче попрацювали!» - Гера і Рафінія зійшли з карети, і найманці Палацу Темряви посідали навколо багаття.

 

Провівши деякий час разом, Лейлін змінив свою думку про Геру. Якщо вона й була трохи інтриганкою, то лише через умови свого життя. Вона не вважала себе набагато кращою за тих найманців, які тяжко працювали.

 

Щодо того, чи були її дії щирими, чи ні, досвідчені очі Лейліна, природно, були здатні розпізнати.

 

Її молодшу сестру, здається, звали Ялані, і вона була добре захищена сестрою. Вона проводила більшу частину часу у кареті, і навіть Лейлін бачив її лише кілька разів. Це означало, що Гера знала про небезпеку ззовні.

 

Після того, як Гера принесла щойно приготовану вечерю до карети, старий Пем нетерпляче випив свій ром і почав теревенити далі.

 

Втім, довгою холодною ніччю це був один з небагатьох способів згаяти час. Тому інші члени групи мовчки схвалювали це. Рафінія особливо веселилася і, мабуть, навіть сприймала розповіді старого Пема за правду.

 

«Вітаю. Можу я дізнатися, чи це карета пані Гери?» - у цей момент підійшла людина, відповідальна за одну з купецьких груп.

 

«Що так? Будь ласка, скажіть мені!» - Рафінія перегородила дорогу.

 

Кілька днів тому до неї приходило кілька хлопців, які задивлялися на красу сестер. Вона прогнала їх, але тепер була на сторожі.

 

Відповідальний, якому було відмовлено, насупився, але потім усміхнувся ‒ «Що ж, ми досягаємо небезпечних регіонів, де з'являються людожери. Лорд Зігфрід наказав мені повідомити всіх, щоб вони були пильними вночі. Не забудьте послати людей патрулювати місцевість…»