Розгром

Чарівники часто були куди більш страхітливою силою, ніж високорівневі воїни, лицарі та інші подібні Професіонали.

 

«Я рахуватиму до трьох, і якщо ви не складете зброю та не станете на коліна, вас чекатиме така ж доля!» - смикнувши за мотузку, обвуглені рештки одразу ж були розкидані в океан. Ця страхітлива сила відразу змусила багатьох піратів подумати про відступ.

 

Шкода, що це був океан, і вони були оточені водою, скільки сягало око. Навіть якби вони хотіли втекти, їм нікуди було бігти.

 

«Один» - обличчя Лейліна сіпнулося, коли він оголосив без жодних вагань.

 

«Два» - два промені льоду вилетіли назовні, перетворивши піратів, що тікали, на крижані скульптури.

 

«Три!» - очі Лейліна були наповнені важким наміром вбивати.

 

Ці жахливі очі врешті-решт призвели до краху піратів. Вони один за одним кидали зброю і падали на коліна, гірко плачучи.

 

«Робін Гуд, зв'яжи їх усіх!» - Лейлін потер руки.

 

Зрештою, він не міг убити всіх цих полонених піратів. Якби він це зробив, хто б керував кораблем?

 

У цьому світі капітан міг битися на смерть лише в разі масового заколоту. Однак такі могутні люди, як він, могли придушити весь корабель помахом руки.

 

«Як накажете, капітане!» - хоча вони вже не вперше бачили силу молодого капітана, очі солдатів все ще були сповнені поваги.

 

Зважаючи на те, що пірати не наважувалися бунтувати, солдати на палубі могли легко їх контролювати. Навіть якщо на кораблі виникали проблеми, Ізабель вирішувала їх ще до того, як Лейлін встиг би втратити терпіння.

 

Ізабель подбала б про ситуацію і цього разу, навіть якби Лейлін цього не зробив. Просто ситуація закінчилася б багатьма безглуздими смертями.

 

Зрештою, всіх бранців, які брали участь у повстанні, зв'язали разом і зібрали на палубі. Солдати та ті пірати, які не брали участі в повстанні, встановили там кілька величезних дерев'яних розп'ять.

 

Лейлін спокійно стояв перед піратами. Хоча він не говорив, пірати почали тремтіти.

 

Лейлін був сповнений рішучості довести справу до кінця і не збирався їх відпускати.

 

«Знайдіть мені лідера повстання!»

 

За наказом Лейліна інші пірати вказали один на одного, і кількох піратів з некерованим виразом обличчя виштовхали вперед.

 

«Їх лише четверо чи п'ятеро? Це занадто мало!» - Лейлін похитав головою ‒ «Робін Гуд, вибирай одного з кожної п'ятірки й убий!»

 

Невдовзі решта піратів у тривозі збилися докупи. Робін Гуд рахував туди-сюди, і кожного п'ятого пірата солдати негайно витягали. Так повторювалося доти, доки не було обрано 5 бідолах.

 

Це був метод з попереднього життя Лейліна, який називався децимація. Це було схоже на вибіркову страту злочинців.

 

Хоча в сучасному світі цей метод вважався варварським і кривавим, він все ще був ефективним стримуючим фактором.

 

«Вирок ‒ страта» - Лейлін махнув рукою, і його підлеглі швидко обступили злочинців, прив'язуючи їх до розп'яття.

 

* Пум! Пум! Пум! *

 

У супроводі стукоту, що налякав інших піратів, кілька залізних цвяхів були забиті в нежиттєво важливі частини тіла піратів. По цвяхах стікали краплі крові.

 

«Падлюка! Я тебе не залишу!»

«Навіть якщо я помру, я потягну тебе за собою в пекло!»

«Мілорде, будь ласка, пощадіть мене! Будь ласка, пощадіть!»

 

Крики, що стискали кров, лунали вперемішку з прокльонами та благаннями.

 

«Дуже енергійні, та? Сподіваюся, ти будеш такою ж і завтра!» - Лейлін ледь помітно посміхнувся.

 

Цей спосіб розп'яття був дуже нелюдським. Жертви наближалися до смерті все ближче і ближче, поступово стікаючи кров'ю. Страх, який це викликало, міг призвести до нервового зриву у нормальних людей.

 

Ці фізично сильні люди, можливо, могли б залишитися живими до другого дня. Однак це не мало ніякого сенсу; це означало лише ще більший божевільний біль та муки.

 

Жорстоке сонячне світло моря висмоктувало з них кожну краплину вологи, аж поки вони не муміфікувалися. І врешті-решт, вони могли вибирати лише між смертю від втрати крові, смертю від сонячних опіків або смертю від спраги.

 

Деякі бранці, які бачили цю сцену, були настільки налякані, що обмочитися. Вони навіть не наважувалися зустрітися з Лейліном поглядом.

 

«Що стосується решти бранців, то я буду великодушним і пробачу ваші гріхи. Ви отримаєте лише десять ударів батогом. А тепер усі ви, негайно очистіть палубу! Якщо завтра я побачу хоч одну порошинку, вам доведеться вилизати палубу дочиста! Всім зрозуміло!?» - крикнув Лейлін.

 

Коли милість була відсутня, страх смерті був ефективним стримуючим фактором. Звичайно, передумовою було те, що потрібно було мати достатньо сили. Проте, хто з підлеглих Лейліна міг перевершити його силою?

 

* Хлись! Хлись! Хлись! *

 

Для покарання піратів використовували шкіряні батоги, спеціально змочені в морській воді. З одного боку, сіль у воді запобігала нагноєнню ран, але з іншого боку, біль був би ще сильнішим.

 

Ці везучі пірати не наважилися нарікати, і почали ще швидше прибирати палубу. Прибиті до хрестів пірати були глибоким нагадуванням про наслідки зради.

 

"Бійтеся мене! Шануйте мене! Ненавидьте мене!" - Лейлін стояв на носі корабля, як висока гора, наповнена глибокою і незмірною силою.

 

"Посеред сильних емоцій страху і обурення смертних, здається, з'являється та виходить додаткова духовна сила і сила душі" - Лейлін заплющив очі, відчуваючи повагу з боку піратів на кораблі.

 

"Як шкода… Якби це число помножити на тисячу і продовжувати більше 10 років, я міг би осягнути божественність і стати божественною істотою" - сила страху була стандартним інструментом демонів і дияволів. Він був дуже ефективним, богу потрібно було лише поглинути енергію віри, що випливала зі смертельного страху. Зміна настрою його підлеглих дозволила Лейліну доторкнутися до шляху до божественності.

 

«Шкода. Цей метод абсолютно небажаний, не кажучи вже про те, що зроблять церкви, коли дізнаються, що я намагаюся поширювати страх, щоб стати богом. Можливо, першою їхньою дією буде прийти та знищити мене…» - було дуже нерозумно заглядати в царство богів, навіть не ставши Легендою.

 

«Кузене, ти не збираєшся відпочивати?» - у цей момент до Лейліна підійшла Ізабель. Вона була єдиною, хто наважився б на це.

 

Водночас Лейлін помітив, що Ізабель дивиться на цих засуджених очима, сповненими жалю. Звичайно, вона не шкодувала про їхню смерть, але їй було дуже шкода втратити стільки жертовних приношень.

 

«Моя дорога кузино!» - почав Лейлін, дивлячись на Ізабель ‒ «Коли маєш справу з аномальною формою життя, не слід просто діяти відповідно їхніх бажань. Іноді потрібно вести переговори й навіть відмовляти… Можливо, це тобі допоможе»

 

Лейлін дістав чорний блокнот і передав їй.

 

«Правила переговорів з аномальними сутностями ‒ демонічне видання!» - Ізабель тихо скрикнула. Книги, в яких були записані знання про демонів, вважалися злом в очах церкви.

 

«Це частина колекції мого вчителя, я скопіював її за допомогою магії. Можливо, вона тобі допоможе, тільки не показуй її нікому» - ледь помітно посміхнувся Лейлін.

 

Насправді це було зі спогадів Вельзевула. Адже він був лордом диявольської армії, і мав глибоке розуміння тих демонів, які були його ворогами.

 

Водночас дияволи були найбільшими експертами в обмані, погрозах та зміні контрактів. Зі знанням Вельзевула, щонайменше, що вона могла зробити, це гарантувати, що не зазнає надто великих втрат при укладанні угод з істотами з пекла або безодні.

 

«Навіть якщо ти продаєш свою душу, переконайся, що за неї дають хорошу ціну. Не піддавайся впливу кількох слів і не пропонуй її, не обміркувавши все до кінця. Це було б просто нерозумно…»

 

«Д-дякую!» - Ізабель міцно обійняла чорний блокнот, наче це був увесь її світ.

 

«До того ж, схоже, нам сьогодні не вдасться відпочити…» - Лейлін махнув рукою і сказав Ізабель ‒ «Будь обережна!»

 

«Чого я маю бути обережною… А!» - Ізабель мала певні сумніви, але вона відразу відчула величезний поштовх. Оскільки вона все ще міцно тримала блокнот обома руками, вона ледь не впала.

 

У цей момент пара сильних рук міцно підхопила її.

 

«Якщо ти відчуваєш, що шторм занадто сильний, повертайся до своєї кімнати та залиш це місце мені» - слова Лейліна були сповнені впевненості в собі, і це, здавалося, дало їй чудове відчуття безпеки. Ізабель бездумно погодилася і справді зайшла до каюти.

 

Але за мить вона переодяглася в шкіряні обладунки, схопила свій довгий меч і вибігла назад.

 

«Я сховала те, що ти мені дав!» - обличчя Ізабель почервоніло, коли вона схвильовано пояснювала.

 

У цей момент пролунав голос Робін Гуда, який звучав абсолютно розлючено ‒ «Тигрова Акула! Це Мутована Тигрова Акула!»

 

Вираз обличчя людей на кораблі одразу ж сильно змінився. Мутована Тигрова Акула була різновидом глибоководних монстрів. Вона мала величезне тіло, більше, ніж у звичайних китів, і дику натуру. Особливо полюбляла полювати вночі.

 

Тіло цієї тигрової акули могло легко перевернути Чорного Тигра. Саме через це пірати так боялися плавати вночі.

 

«Що за паніка? Ану вспокоїлись!» - голос Лейліна миттєво рознісся, заряджений заспокійливою силою.

 

За мить усі стривожені пірати заспокоїлися.

 

Корпус корабля був нахилений до загрозливого ступеня, і він нахилявся далі. Здавалося, що потужне чудовисько стрясає дно моря. У цей момент всі на кораблі могли покласти свої надії лише на Чарівника Лейліна.

 

Ізабель стояла найближче до Лейліна, і вона помітила, що на його обличчі був дивний збуджений вираз.

 

«Нарешті! Я чекав цього. Цей суперник мій, не втручайся!» - навіть не дочекавшись її відповіді, Лейлін негайно зістрибнув з палуби корабля.