Святкування

Жваві потоки людей заповнювали галасливий пірс. Повітря було наповнене запахом моря і рому.

 

Коли карета в'їхала в порт, Лейлін спостерігав за жвавим життям на вулиці через маленьке віконце всередині.

 

Моряки, фермери, солдати, шукачі пригод і всілякі люди потрапляли в його поле зору. Він швидко класифікував їх, відмічаючи тих, хто мав пристойну силу або  виношував злі наміри.

 

Поринувши у вивчення магії, Лейлін рідко виходив з маєтку, а тим паче не з'являвся в цій місцевості ‒ «Схоже, що родина Фолен дуже добре розпорядилася цим місцем, воно навіть перевершує мої очікування. Зрозуміло, що хтось може зазіхнути на це місце»

 

Лейлін подивився на групу біля перехрестя. Там зараз виступав мандрівний бард, і він не міг не вигукнути від здивування ‒ «Хм? Тут є навіть мандрівні барди!»

 

Барди у Світі Богів були не просто вуличними виконавцями. Зазвичай вони були шпигунами, які в першу чергу відповідали за розвідку, або ж заробляли на життя продажем інформації. Найважливіше те, що вони зазвичай були дуже впливовими.

 

Зважаючи на те, наскільки процвітав цей порт, чимало бардів приїжджали сюди, щоб виступити або провести відпустку.

 

«Джейкобе, як звуть того барда? Як давно він тут?» - запитав Лейлін.

 

«Цей? Я чув, що його звуть Ксено і походить він з далеких північних земель. Його вірші завжди дуже приємно слухати й завжди є цікаві історії. Барон навіть думав колись запросити його виступити в маєтку…» - швидко відповів Джейкоб.

 

Присутні тут простолюдини швидко розступилися і передали свої вітання родині, яка керувала островом і портом. Сидячи в середині карети, Лейлін, однак, не зважав на загальну пошану і насупив брови ‒ «Тут надто багато людей, а патруль з'являється надто рідко…»

 

«Джейкобе, скільки сили має наша сім'я?»

 

Джейкоб на мить завмер, здивований запитанням Лейліна ‒ «Ви маєте на увазі патруль, молодий пане?»

 

Втім, як для людини, яка колись була командиром цього місця, Джейкоб дуже добре знав ситуацію з патрулем ‒ «У нас тут є дві групи, які налічують до сотні людей загалом. Всі вони чудові хлопці з хорошою фізичною підготовкою»

 

«Чудові хлопці? З хорошою силою? Це означає, що серед них немає жодного зі зразковою силою, і вони здатні придушити лише тих моряків і злодіїв?» - Лейлін втратив дар мови ‒ «Скільки з цієї сотні мають професії? Скільки у нас обладунків? А далекобійної зброї, наприклад, арбалетів?»

 

У Світі Богів, де зразкові здібності придушувалися, обладунки та зброя були величезним фактором, коли мова йшла про силу. Війська з чудовим спорядженням і підготовкою без проблем впоралися б з тими, хто мав Професію нижче 5-го рангу. Якщо їх було достатньо, то навіть ті, хто мав 10-й ранг і нижче, не наважувалися йти віч-на-віч з солдатами.

 

Звісно, після 10-го рангу кількість не компенсувала б брак якості.

 

«Професії? Обладунки? Арбалети?» - пролунав перед ним здивований голос Джейкоба.

 

«Що? У нас їх немає?» - Лейлін зітхнув.

 

«Професії? Лідери цих двох груп ‒ відставні військові, яких завербував барон. Це воїни низького рангу, які навіть не пройшли атестацію на 5-й ранг. Щодо обладунків, то ті, хто є віце-лідерами та старшими, мають по комплекту, а всього їх дванадцять. А арбалети… Наш патруль не має такого спорядження, хоча в маєтку, здається, зберігається кілька штук…» - Джейкоб виглядав трохи схвильованим, коли говорив.

 

«Мало, дуже мало! Таких сил зовсім не достатньо…» - скаржився Лейлін.

 

«Молодий майстре, чому ви так говорите?» - на обличчі Джейкоба з'явився вираз здивування ‒ «У барона більше сотні елітних солдатів. Навіть у королівстві ця сила еквівалентна тій, що може мати віконт… Для того, щоб нести витрати на цю групу, барон вкладає значну частину свого заробітку…»

 

«Барон…» - Лейлін раптово збагнув.

 

Острів Фолен був нещодавно освоєною територією без населення. Важко було навіть змусити селян орати тут землю, не кажучи вже про набір війська.

 

Якби не ізольованість острова і боротьба проти чисельних злісних піратів, барон Джонас давно б уже вдвічі скоротив кількість війська, що перебувало тут. Щоб набрати достатню кількість людей, не було іншого способу, окрім як наймати їх, пропонуючи великі гроші, і, ймовірно, йому доводилося піклуватися про їхню їжу та їхні сім'ї.

 

Хоча барони в королівстві Дамбрат могли мати багато війська, вони ніколи не мали його так багато, якщо тільки не було воєнного часу, через великі витрати.

 

Якби не вигоди від торгівлі, родина Фоленів давно б збанкрутувала через армію.

 

"Становлення шляхетного роду справді важке…" - Лейлін внутрішньо зітхнув.

 

Батько цього тіла пройшов через сотні битв, і насилу отримав цей безлюдний острів як свою територію. Своєю наполегливою працею протягом половини життя барон Джонас нарешті зробив цю місцевість трохи популярною, але одразу стало жаданим.

 

"Якби всі мали спорядження…" - Лейлін підрахував.

 

Створення обладунків у Світі Богів коштувало надзвичайно дорого, а повний комплект міг бути навіть лицарським скарбом, що передавався з покоління в покоління. За вартістю він дорівнював навіть невеликому маєтку. Якщо ж обладунок модифікували Чарівники чи освятили Жерці, то його ціна була б ще страшнішою і, можливо, порівнянною з невеликим містом!

 

"Очевидно, що видати патрулям нову броню нереально, але я можу подумати про зброю. Принаймні, вони не можуть користуватися іржавий метал…" - Лейлін зітхнув і схопився за чоло.

 

Він більше не був у своєму первісному тілі, де був надзвичайно багатим. У Світі Богів він витрачав лише кілька золотих монет щомісяця, і більша частина з них йшла на матеріали для заклинань.

 

"Є способи заробітку для Чарівників низького рангу, але в основному це праця з копіювання заклинань або варіння низькорангового зілля. Часу не вистачає… Хаа, у Світі Богів дрібні дворяни не дуже-то й заробляють. Тільки церкви по-справжньому багаті. Паладини храму Богині Співучих Вод мали повний комплект металевих обладунків, а деякі навіть були благословенні божественними заклинаннями…"

 

Лейлін не міг не згадати про те, що бачив раніше, як насіння душі. Багатство церков богів славилося на континенті, особливо церква Богині Багатства. Подейкували, що їхня штаб-квартира була збудована із золота і срібла, і навіть земля була вимощена золотою цеглою. Лейлін, який божеволів від своєї бідності, навіть вирішив пограбувати їх, як тільки залишить свій слід у цьому світі.

 

«Тоді… чи зможу я їх мобілізувати?» - придушуючи аморальні думки, Лейлін запитав Джейкоба, який стояв на вулиці.

 

«Звичайно! Як наступник родини Фолен, бажання молодого господаря ‒ закон!» - Джейкоб рішуче відповів ‒ «Хочете, щоб я подав сигнал?»

 

«Ні, поки що не треба. Я хочу піти до Церкви Знань, і це не повинно бути надто небезпечно. Скажи їм…» - апатично промовив Лейлін, але внутрішньо додав ‒ "Ви марні проти священників або паладинів. До того ж, мало хто захоче воювати проти церкви та бога, в якого вірить"

 

Після того, як Лейлін закінчив свої настанови, карета знову занурилася в тишу. Він не продовжував розмовляти, а лише з цікавістю розглядав місцевість і будівлі за вікном.

 

Коли карета виїхала на просторий майданчик, почувся голос Джейкоба ‒ «Молодий Господарю, ми прибули до Церкви Знань!»

 

Лейлін подивився у вікно.

 

Вулиці були чисті й охайні, а перехожі ‒ дуже культурні. Чи то фермери, чи то солдати, що проходили повз, всі вони притишували свої кроки, щоб вони були м'якшими, здавалися розважливими та побожними. Поруч з метушнею і хаосом порту, це місце було іншим світом.

 

Висока і велична церква випромінювала сліпуче світло крізь карету. Церкви богів завжди будувалися пишно, красиво й урочисто,

 

«О, Боже Знань…» - чути було багато голосів, що виголошували молитви.

 

Оскільки це був святковий день, тут зібралося багато послідовників Бога Знань. Простора площа була переповнена людьми.

 

Для поклоніння Богу Знань Джонас виділив найкращу ділянку землі в порту, не взявши за це жодного мідяка. Однак для жерців це було цілком природно.

 

«Схоже, що "культурні люди" порту вже тут!» - Лейлін зітхнув, потираючи обличчя, змінюючи його вираз на сонячний.

 

«Юний Пане Лейлін!»

 

«Ласкаво просимо, ласкаво просимо!»

«Йой, подивіться, хто прийшов!»

 

Навколо юрмилося багато знайомих облич. Серед них були його дядьки й тітки, і йому не залишалося нічого іншого, як посміхатися і вітати їх одного за одним.

 

Оскільки Ентоні був його наставником, Лейлін не мав жодних недоліків у манерах. Образ, який він представляв зовнішньому світу, був ідеальним образом спадкоємця шляхетного роду, і він отримував одностайну похвалу від сторонніх.

 

Однак ціною цього було те, що після численних привітань Лейлін виявив, що його лицьові м'язи задубіли, а минуло вже чимало часу.

 

«Я знаю, що це неприємно, але це необхідно. Вельможі…» - зітхнув Лейлін, коли увійшов до великої святині й кинув невеликий мішечок із золотими монетами в скриньку для пожертвувань. Пузаті жерці засигналили у відповідь.

 

Лейлін озирнувся.

 

Храм Бога Знань, Огми, був дуже гарно оздоблений. Всюди були книжкові полиці та статуї, і вона була наповнена вченою атмосферою…