«Здається, сьогодні у святому місті щось сталося» - Лейлін подивився на небо.
Звідти долинав пронизливий звук тривоги, але він не звертав на нього уваги, продовжуючи поливати свою клумбу.
«Згідно з моїм планом, ці змії, заражені ненажерливістю, повинні були досягти цього місця. Схоже, ті охоронці вже щось виявили» - Лейлін продовжував неквапливо робити те, що робив.
Насправді після початкового бродіння, забруднення обжерливості вже просочилося на кожен рівень Зміїних Рівнин. Ця епідемія не зникне, доки рівнини не будуть повністю знищені.
Ось наскільки Лейлін був упевнений у своїй роботі.
Завдяки його зусиллям первісна сила обжерливості на рівнинах стала нестримною. Велика кількість гігантських високоенергетичних змій у поєднанні з цією жахливою силою, яка використовувала споживання їжі для прориву, створила жахливий ефект, який перевершив навіть очікування Лейліна.
«З такою швидкістю, можливо, навіть істоти 5-го або 6-го рангу не зможуть уникнути зараження силою ненажерливості» - губи Лейліна скривилися в посмішці.
Навіть змії 6-го рангу зі Зміїних Рівнин могли лише мігрувати, зіткнувшись з такою катастрофою. Вони могли тільки підкоритися обжерливості, або стати їжею. Іншого шляху не було!
А як щодо Зміїної Вдови? Вона могла бути неймовірно могутньою істотою 8-го рангу і Вищою, яка правила Континентом Граду, але і Верховний Король Обжерливості, Вельзевул, теж не був легкою здобиччю. Як істота 8-го рангу і той, хто осягнув закони обжерливості, він врешті-решт відкрив для себе Світ Чистилища і скористався своєю владою, щоб захопити всю рівнину.
Тепер було надто пізно, навіть якщо Вельзевул вирішить, що хоче зупинити війну зі Зміїною Вдовою. Зрештою, як загарбник, як міг він відмовитися від такої величезної, чудової території на Континенті Граду?
Так само і Зміїна Вдова не віддасть усе святе місто і Зміїні Рівнини.
Якби вона все ж вирішить поступитися і віддати рівнини, це було б запрошенням розділити владу над Континентом Граду. Це було рівнозначно повільному самогубству, що, очевидно, було неприйнятним. Можна було передбачити, що конфлікт між ними може лише загостритися.
* Гуркіт! *
У супроводі сильних поштовхів камінці на землі почали підстрибувати.
Над небом святого міста здійнявся клубок згорнутих змій, схожий на зірку.
«Це Матріарх!»
«Могутня Свята Мати!»
В ту ж мить жителі святого міста почали молитися. Лейлін, здавалося, робив те ж саме, але всередині він підіймав усі свої захисні сили.
* Гуркіт *
Подібно до землетрусу або виверження вулкану, надзвичайно жахлива воля почала поширюватися в усіх напрямках, а скульптура опинилася в самому центрі всього цього.
Від цієї жахливої хвилі волі Лейлін ясно відчував лють Зміїної Вдови! Інші вільні мешканці могли лише лежати на землі, тремтячи.
«Закони, які осягнула Зміїна Вдова… Вони стосуються роду і змій? Чи репродукції?»
Здавалося, Лейлін реагував так само як і його сусіди, навіть виглядав більш побожним, ніж деякі з них. Однак внутрішньо він намагався простежити джерело законів Зміїної Вдови крізь хвилі її волі.
«Здається, це суміш кількох. Тут також є слід темряви» - його вражаючі знання в поєднанні з величезною базою даних чипа дозволили Лейліну дещо ідентифікувати ці закони.
«Зміїна Вдова жахлива. Вона не тільки розуміє безліч законів, але вже почала вдосконалювати власне розуміння, використовуючи закон тіней для формування нового закону…»
Царство 8-го рангу, природно, перевершувало 7-й ранг, де був осягнутий лише один закон. Лейлін підглянула трохи свого майбутнього шляху з її випромінювання.
«Маги 7-го рангу повинні осягнути силу одного закону, але для того, щоб осягнути кілька законів, істоти 8-го рангу повинні спробувати їх удосконалити?» - Лейлін погладив підборіддя ‒ «А як же тоді Маги 9-го рангу? Легендарне наймогутніше царство з усіх? Чи означає це вмістити всі закони в одному тілі та спробувати створити щось більш потужне?»
Здавалося, в голові Лейліна з'явилося неясне розуміння. Шлях Зміїної Вдови міг бути неправильним, але її дії все одно дали Лейліну, який йшов наосліп, велике просвітлення.
«Залишимо це поки що осторонь. Зміїна Вдова, мабуть, виявила забруднення від сили обжерливості, але я все ще не знаю, як відреагує Вельзевул» - Лейлін спостерігав за битвою з тіні.
«Я ‒ Зміїна Вдова, Всезмія! Джерело всіх родів змій» - клубок змій розмотався, відкриваючи чарівне обличчя матері всіх змій. Кожне пасмо волосся уособлювало дивовижну силу, що змушувала повітря спотворюватися.
Поки вона передавала свою волю, Лейлін раптово відчув, як Вдова запустила ще потужнішу пошукову силу, ніж раніше.
«Схоже, вона все ще не відмовилася від спроб знайти мене. Або вона здогадалася, що за всім цим стою я? Але навіть якщо вона це помітила, що вона може зробити?» - Лейлін хихикнув.
Зараз він використовував очевидну схему.
Використовуючи Світ Чистилища і Зміїні Рівнини як приманку, Лейлін заманив Вельзевула. І, поки він мав бажання захопити цей світ, Вельзевул ніколи не досягне згоди зі Зміїною Вдовою.
Вельзевул і раніше зазнавав великих втрат від руки Лейліна, і ніщо не змінило б цього факту, навіть якби вони мали спільного ворога в особі Зміїної Вдови.
В їхніх очах Лейлін був лише крихітною комашнею, яку можна було легко розчавити.
Навіщо їм призупиняти свій конфлікт, щоб об'єднати зусилля і напасти на нього?
Такою була реальність.
Поки був переможець, будь-яка сторона не мала б жодних проблем з тим, щоб розправитися з Лейліном пізніше. Ця ситуація давала Лейліну стільки часу, скільки йому було потрібно.
«Очистити!» - очі Зміїної Вдови містили доброзичливість і співчуття, коли вона розкинула руки. Святі золоті промені світла посипалися в усі боки, і в центрі всього цього було святе місто.
Шматочки темно-червоної рідини відбивалися від коріння, водних джерел і навіть пор деяких велетенських змій, а потім нейтралізувалися золотими променями, перетворюючись на краплини чистої води.
«Зміїна Вдова з Тіньового Світу має такі знання про світлі очисні заклинання? Як і слід було очікувати від стародавньої істоти, яка пережила стародавню війну. У неї немає слабкостей…» - зіниці Лейліна звузилися, коли чип записував інформацію, намагаючись змоделювати межі її сили.
Хоча чип не міг точно сказати, скільки сили має така істота, як Зміїна Вдова, але навіть туманне уявлення про це все одно було корисним для Лейліна.
Під золотим святим світлом регіон навколо святого міста був повністю очищений. Територія продовжувала розширюватися аж до глибини Зміїних Рівнин.
Спостерігаючи за тим, що мало б викликати тривогу, очі Лейліна заблищали від захвату ‒ «Шкода. Якби я був єдиним, хто стоїть за забрудненням, Вдові Змії потрібно було б очистити його ще кілька разів, щоб повністю врятувати рівнини. Шкода, що за силою обжерливості стоїть ще хтось!»
* Трісь! *
У цей самий момент з гучним гуркотом сталася дивна подія!
Велика кількість темно-червоної забрудненої рідини, яка мала зникнути, почала кипіти.
Червоні клаптики світла зійшлися і утворили величезну кулю червоного світла, яка злетіла в повітря, немов кривавий місяць.
«Слава володарю Вельзевулу! Ти ‒ суверенний цар обжерливості, дитя споконвічної сили, володар усього в цьому світі!»
Резонансні й маніакальні славослів'я почали лунати в повітрі над священним містом, навіть атакуючи бар'єр святого світла Всезмії.
«Це відчуття… ти…» - розлючений голос Зміїної Вдови пролунав зсередини святого світла, перш ніж його заглушила велика кількість багряних блискавок.
* Трісь! Трісь! *
Багряні блискавки виглядали як довгі драконм, що танцювали в повітрі, вириваючи тріщини й відкриваючи величезні жахливі просторові розломи.
Дві перетинчасті руки з сімома пальцями кожна, вчепилися кігтями в краї тріщини. Було чути жахливий рев, що змушував просторову тріщину розширюватися.
Здавалося, що на іншому кінці просторової тріщини знаходиться жахлива істота, яка намагається втиснутися всередину.
«Ха, Вельзевул! Ти більше не можеш терпіти? Саме так! Місце з такою хаотичною Світовою Волею має бути для тебе раєм, так?»
Лейлін посміхнувся так, ніби він мав перевагу.
Перед спокусою величезного світу, позбавленого волі, Вельзевул вирішив ризикнути.
Навіть якщо це було не його справжнє тіло, це був принаймні клон, що мав 50% сили справжнього тіла. Для Вельзевула втрати, понесені в разі невдачі, призвели б до того, що його основне тіло було б серйозно пошкоджене і впало б у глибокий сон, або ж він міг би померти.
Це робило очевидними його наміри.
«Ти наважився вторгнутися на мою територію? Той договір, який був укладений з незапам'ятних часів, має хоч якесь значення?»
Якщо Вельзевул був сповнений рішучості, то Зміїна Вдова була сповнена люті. Зрештою, будь-хто був би в поганому настрої, якби відпочивав удома, а хтось інший вирішив до нього вдертися.
Поки Зміїна Вдова питала, золоте святе світло в повітрі раптом змінилося. Шар тіні повільно з'явився, як гігантська сітка, величезна і нескінченна, відштовхуючи криваво-червону блискавку від святого міста.
Після виклику, кинутого їй кимось такого ж рангу, Зміїна Вдова нарешті показала свою справжню силу.
Далі
Том 4. Розділ 746 - Походження Клону
Ходили чутки, що Зміїна Вдова може поборотися за контроль над Світом Тіней, було зрозуміло, наскільки великим було її розуміння сили тіней. Як і очікувалося, як тільки з'явилася сила тіней, вона замінила очищаюче святе світло, що було раніше. Навіть багряні блискавки та руйнівна сила просторового шторму не змогли вплинути на неї, і вона залишилася непохитною, як скеля. «Всепожираюча Змія!» - темна сила тіней перетворилася на численних гігантських змій, що вишкірили ікла на величезну монструозну долоню, що протистояла їм. «Ха! Двері в новий світ будуть відкриті мною!» - безліч жахливих сірих змій зашипіли на власника цього голосу. Серед змій-тіней можна було зустріти Алебастрових Диявольських Змій, Гігантських Змій Кемоїна і практично всіх нащадків Вдови. Жахлива і величезна сила, підкріплена роз'їдаючою силою тіней, відразу ж залишила рвані рани на жахливій руці. Однак Вельзевул не звернув на це жодної уваги. Шкіра і м'язи були повністю пошматовані, темно-червона кров падала краплями дощу, але він все одно рішуче терпів біль. Дві величезні руки різко розкинулися, використовуючи свою силу, щоб повністю розірвати просторову тріщину. З тріщини раптово вирвалася смуга чорного світла, зливаючись з багряним місяцем у повітрі. Світлова куля закрутилася, а потім утворила величезну примарну фігуру. Вона мала пару велетенських крил з дірками, химерні руки з сімома пальцями, чорні м'язи, зав'язані вузлами, і велику кількість складних очей на обличчі, які, здавалося, утворювали вихор душі. Крім того, полум'я диявольського монарха, що огортало його тіло, ясно свідчило про його жах і силу! Вельзевул, могутній Диявольський Монарх, Дитя Сили Обжерливості, спустився у Світ Чистилища! В ту мить здавалося, що весь світ задихається. Численні жахливі свідомості здалеку зосередилися на цьому місці. «Клон?» - Лейлін уважно спостерігав за Вельзевулом. Після подорожі світами та нападу Зміїної Вдови він, здавалося, перебував у досить жалюгідному стані, особливо з тими двома диявольськими руками, які тепер були сильно поранені. Він також мав численні жахливі травми, отримані під час подорожі крізь космос. Однак все це не могло зупинити потужну і злу ауру, що поширювалася від його тіла. Навіть повітря, здавалося, було забруднене, коли вона поширювалася. «Основне тіло, мабуть, занадто потужне, і він не може його перенести, тому він вирішив розколоти свою душу і переселитися як дух…» - очі Лейліна забігали навколо. Порівняно з переміщенням фізичних матеріалів, витрати, пов'язані з переміщенням лише душі, набагато менші. Незважаючи на це, він отримав серйозні травми від переміщення між світами… Звичайно, якби це не був Світ Чистилища, він, ймовірно, просто помер би… Опір, який відчував Вельзевул під час подорожі до Світу Чистилища, був мінімальним. Якби він наважився увійти до Світу Магів, то придушення з боку Світової Волі та просторові бурі разом узяті вбили б навіть його душу. Чим могутнішою була людина, тим легше вона піддавалася придушенню Світовою Волею. Вельзевул міг розмістити клонів Ранкової Зорі чи Сяючого Місяці у Світі Магів, але відокремлення своєї істинної душі таким чином було надто потужним, і його легко було б придушити. А якби він знайшов якийсь маленький світ, де Світова Воля не змогла б нічого зробити проти нього, вона могла б просто самознищитися, і все обернулося б проти нього. Тому, оскільки він не міг потрапити ні у вищі світи, ні в менші, відкриття Світу Чистилища було для нього як відкриття дорогоцінного скарбу! Він без вагань розділив свою істинну душу, щоб дістатися до цього місця. «Але у своїй "напівдушевній" формі, без тілесної оболонки, він, безумовно, не зрівняється зі Зміїною Вдовою. Сьогодні вони не зможуть битися…» - навіть коли жителі святого міста тремтіли від страху, думки Лейліна рухалися далі ‒ «Звичайно, з його силою Суверенного Короля Обжерливості, знайти тіло дуже просто. Поки він має достатньо їжі, він може відновити свої сили. Крім того, з ним поруч, Зміїній Вдові буде не так просто очистити Зміїні Рівнини…» Хоча зараз Вельзевул не міг нічого вдіяти проти Вдови, вона, можливо, не зможе його перемогти. Це була істинна душа 8-го рангу, що означало, що вони були на одному рівні! «Відтепер тут пануватиме сила Обжерливості!» - численні складні очі Вельзевула без страху спостерігали за Всезмією, що ширяла у небесах, хоча його тіло поступово ставало дедалі прозорішим. Чи то з точки зору розуміння законів, чи то з точки зору бездоганної мудрості для істоти 8-го рангу, Вельзевул одразу ж вирішив піти, зрозумівши, що зараз він не отримає користі тут. Так само і Вдова не хотіла втрачати нагоди вирішити все раз і назавжди. «Тіньова Клітка!» - від її тіла розійшлося коло тіней, яке вмить перетворилося на клітку з численних тіньових змій, що огорнули все святе місто. Жахливі тіньові ланцюги, немов спритні змії, обвилися навколо істинної душі Вельзевула. «Це марно! Я ‒ уособлення законів! Поки існує влада Обжерливості, я невмирущий і незнищенний…» - разом з його голосом, що пролунав як оголошення, вибухнуло його тіло. Розлетілася велика кількість енергії, але вона не зашкодила тіньовій клітці навколо нього. Коли вибух закінчився, від ланцюгів нічого не залишилося. «Чорт забирай, він навіть знайшов цей світ…» - кілька величезних свідомостей, що несли волю високорівневих осіб, розмовляли над священним містом. Відразу після цього обличчя Вдови стало вкрай похмурим. * Бух! * Разом з гучними вибухами зникла і тіньова клітка. Нарешті осяяло багряне місячне світло, і останні битви здалися лише ілюзією. Однак легкі просторові бурі в околицях, а також зруйновані райони навколо святого міста були переконливим доказом того, що сталося. «Там, де діє його закон, він ніколи не помре і не може бути знищений?» - в межах святого міста Лейлін дивився на землю, розмірковуючи над словами Вельзевула ‒ «Судячи з його слів і здібностей, всі вони можуть бути істотами, які мають справу з законами, але шлях Вельзевула, очевидно, інший… Крім того…» - Лейлін посвітлішав ‒ «Здається, Зміїна Вдова досить боїться його… або його світу…» Це дало деяке підтвердження попереднім здогадкам Лейліна. «Але це все в майбутньому! Зараз, коли поруч Вельзевул, Вдова не буде приділяти занадто багато уваги такому жалюгідному смертному, як я…» - Лейлін відразу відчув полегшення. У порівнянні з таким заклятим ворогом, як Вельзевул, який мав 8-й ранг, він був схожий на звичайну мураху, де ніхто з них двох не міг потурбуватися про нього. Тільки в цей час він зможе витягнути каштани з вогню! «Бийся! Бийся! Давай, бийся!» - Лейлін хихикав всередині, виглядаючи при цьому неймовірно спокійним. «Просто бийся, поки я спокійно доглядатиму за своїм садом і чекатиму…» - він говорив безтурботно, підіймаючи лійку і доглядаючи за маленькою клумбою, ніби вкладаючи сюди всі свої зусилля. * Бам! Бам! * Однак його спокій тривав недовго. Практично в ту ж мить, коли фігура Зміїної Вдови розсіялася, почулися звуки ударів у двері. «Що відбувається?» - Лейлін відчинив двері й побачив двох змієподібних людей, схожих на охоронців. Їхня форма та значки чітко вказували на те, що вони були охоронцями святого міста. «За наказом Святої Матері обшукати всіх змієподібних істот у святому місті!» Ватажок стражників мав силу Ранкової Зорі. В інших світах це було б неможливо. Тільки у святому місті, де родоводи нащадків були сконцентровані до крайності, охоронці могли мати таку потужну силу. «Звичайно! Але це власність родини Стюартів, а я гість молодого пана Томаса. Сподіваюся, ви не влаштуєте безладу в цьому домі!» - Лейлін посміхнувся і нахилився вбік. З цієї позиції він міг бачити групи охоронців у легких обладунках, які вже починали прочісувати вулиці, а можливо, і все місто. «Сер, ми нічого не знайшли!» - ніби через попередження Лейліна, охоронці лише кинули кілька поглядів на будинок і вийшли, щоб доповісти. Завдяки домовленостям Лейліна і приховуванню сили хаосу, ці люди не змогли нічого виявити. Маленька клумба також була дуже звичайною. «Як щодо вашої посвідки на проживання? Чи можете ви її надати?» - керівник групи оцінив Лейліна і заговорив тихим голосом. «Що ти тут робиш? З якої ти команди?» - у цей момент пролунав голос, сповнений гордовитості. Лейлін подивився і побачив, що це був Томас разом з Беліндою і Софією. Вони підійшли до його дверей. Томас був одягнений у розкішну шовкову мантію та виглядав явно приниженим і розлюченим. Було зрозуміло, що цей керівник команди зовсім не поважав його репутацію, і він відчував себе дуже роздратованим через це ‒ «Ти з якого загону? Ти хоч знаєш, що це власність нашої родини Стюартів, а Нік ‒ мій гість?» - Томас примружив очі, пальці його рук були готові ткнути лідера команди в ніс. «Але… наказ згори…» «Ніяких "але"! Я візьму на себе відповідальність за Ніка» - розвів руками Томас ‒ «Наказ згори? Хіба наша сім'я Стюартів недостатньо важлива, щоб до неї було особливе ставлення?» Сім'я Стюартів контролювала оборону святого міста. Якби справа дійшла до цього, Томас цілком міг би бути вищим за власне начальство, саме тому пара не наважилася навіть пискнути у відповідь. «Тепер усе гаразд. Щиро дякую, юний майстре Томасе! Він просто виконував свою роботу, тож не ускладнюйте йому життя!» Лейлін виступив посередником, а потім передав посвідку на проживання керівнику групи.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!