Поселення на Горище

«Ходять чутки, що Зміїна Вдова прихильно ставиться до святого міста, даруючи величезні блага всім своїм нащадкам…» - подумав Лейлін, спостерігаючи за сестрами, які сп'яніли від цього відчуття ‒ «Чесно кажучи, на святе місто просто впливає присутність її основного тіла. Випромінювання від нього очищає їхні роди»

 

Звичайно, цей процес мав певну межу. Проте гарантії того, що їхній рід не погіршиться, було достатньо для того, щоб усі вони без зволікань поспішили сюди.

 

«Шкода. Таке високоенергетичне випромінювання зараз для мене майже отрута» - відчуваючи, як знак прокляття безперервно поглинає випромінювання і набирає силу, Лейлін міг тільки криво посміхнутися. Всезміїне Прокляття було запечатане, але чим ближче він був до Вдови, тим очевиднішими ставали спалахи.

 

Йому доводилося робити все можливе, щоб приховувати свої відхилення і навіть проявляти ініціативу, щоб наблизитися до Зміїної Вдови. Для Лейліна кожен день був схожий на танець на вістрі ножа.

 

«Але принаймні підтверджено, що основне тіло Зміїної Вдови знаходиться близько до священного міста» - очі Лейліна загорілися.

 

Тільки заради цього він повинен був залишитися тут, незважаючи на загрозу своєму життю.

 

«Все святе місто зосереджене навколо статуї Божої Матері, з кільцями, що виходять назовні. "Ніч Духів Звірів" та "Хатина Емагії" на торговій вулиці ‒ це дуже гарні крамниці. Як тільки ви влаштуєтесь, я можу супроводжувати вас на прогулянку» - Егніс, вочевидь, була надзвичайно схвильована, коли привела їх до місцевості з величними особняками навколо.

 

«Цей край належить нам, Стюартам. Я домовилася, щоб Белінда зупинилася на віллі неподалік від мене. Ми можемо…»

 

* Дзень! Дзень! Дзень! *

 

Перш ніж Егніс встигла договорити, її перервала серія дзвінких звуків, що пролунали з її нарукавника.

 

Вона відкрила пристрій зв'язку на руці, її голос показував її невдоволення ‒ «Що таке? Хіба я не казала, щоб ти не турбував мене, незалежно від того, що станеться сьогодні ввечері?»

 

«Перепрошую, Пані Егніс, але цей інцидент настільки дивний, що вимагає вашої особистої уваги»

 

«Що саме?» - Егніс стала серйозною.

 

Зрештою, ця справа змусила підлеглого, який добре знав її характер все ж зв'язатися з нею.

 

«Це пов'язано з мутантним зараженням. Небезпека щонайменше четвертого рівня»

 

«Курва!» - вилаялася Егніс, виглядаючи дуже шокованою.

 

Відразу після цього вона обірвала зв'язок і вибачилася перед Беліндою ‒ «Мені дуже шкода, Беліндо, Софіє! Мені потрібно дещо владнати, але я вже забронювала номер у ресторані "Спіральна Змія". Будь ласка, йдіть!»

 

«Гаразд. Хай щастить, Егніс!» - Белінда з розумінням кивнула, притискаючись щоками до Егніс, що викликало у жінки радісну посмішку.

 

«Томасе, решту я залишу тобі. Якщо Белінда і маленька Софія будуть хоч трохи незадоволені, ти знаєш, що буде!» - доручивши це завдання, Егніс поспішно пішла. Губи Лейліна скривилися в таємничій посмішці, коли він дивився, як вона йде.

 

«Гаразд! Мої Дами та пан Нік, будь ласка, ходімо зі мною!» - сказав Томас, поплескавши в долоні. Він, очевидно, хотів поводитися перед сестрами як джентльмен.

 

Белінда і Софія не відчували до нього ніякої неприязні та весело розмовляли й жартували з ним, поки не дійшли до розкішної вілли.

 

* Дзень! *

 

Томас клацнув пальцями, і вся вілла освітилася. Лагідні промені світла заповнили кожен куточок.

 

Клаптики різнокольорового світла вилітали в маленький сад, як світлячки, як маленькі зірочки, що з'являлися перед Софією в її руках.

 

«Світло керується голосом, а заклинання для видалення пилу активуються щодня в певний час. Тут є ще одне заклинання, яке може регулювати температуру. І кожен предмет меблів тут був спеціально підготовлений моєю старшою сестрою. Оскільки вона не знала ваших уподобань, то підготувалася до цього і дозволила вам вибирати слуг…» - Томас тепло посміхнувся.

 

Тим часом Белінда і Софія були дуже задоволені цією віллою.

 

«Найголовніше, що сестра живе поруч. З нею легко зв'язатися» - Томас посміхнувся, передаючи ключі Белінді.

 

«Дякую вам обом за все, що ви для нас зробили. І ще, де кімната Ніка?» - Белінда подивилася на Лейліна.

 

«Пана Ніка? Вибачте, але це місце обмежене для гостей жіночої статі» - Томас безпорадно розвів руками.

 

Він зробив альтернативну пропозицію ‒ «Як щодо того, щоб ви, пані, трохи відпочили, поки я відведу пана Ніка до його кімнати?»

 

Хоча Белінда і Софія були трохи незадоволені цим, Лейлін, схоже, з ентузіазмом погодився і дозволив сестрам залишитися.

 

……

 

Томас дочекався, поки вони з Лейліном покинули віллу, щоб показати своє справжнє обличчя ‒ «Послухай мене, малий. Мені байдуже, хто ти та що сталося з між тобою та сестрами по дорозі сюди. Ти не можеш покладати на тих сестер надмірних надій. Розумієш?» - запитав він, втупившись у Лейліна загрозливим поглядом.

 

У нього вже був план: якщо Лейлін спробує чинити опір або шукати сестер, він покличе стражників і кине цього хлопця в рів.

 

У будь-якому випадку, сім'я Стюартів була сильною і мала потужний захист. Позбутися самотнього мандрівника, який не мав на кого покластися, було просто.

 

А як щодо тих сестер?

 

Поплакавши деякий час над Лейліном, вони могли лише змиритися з цим.

 

«Таке життя!» - Томас лукаво засміявся.

 

Він любив цю фразу.

 

Однак, всупереч очікуванням Томаса, "Нік" насправді одразу ж визнає свою поразку, та ще й з улесливою посмішкою на обличчі, кажучи ‒ «Гаразд, пане Томасе, я не маю жодних очікувань від сестер, і з цього моменту я розриваю з ними всі стосунки. Цей смиренний слуга бажає лише мати стабільне життя у святому місті, і я вже надзвичайно задоволений. Чому я маю очікувати чогось іншого?»

 

Лейлін виглядав абсолютно щирим, коли він продовжував ‒ «Тільки лорд Томас гідний пані Софії!»

 

«Мм, ти абсолютно маєш рацію!» - ця величезна зміна у ставленні на мить приголомшила Томаса.

 

Він швидко згадав байдужість Лейліна до його провокації, і в ретроспективі видав її за прояв боягузтва і слабкості.

 

«Така слабка особистість. Напевно, це хтось із тих, з ким сестри подружилися по дорозі сюди» - здивувався Томас і раптом відчув, що Лейлін вже не так муляє йому очі.

 

У глибині його серця промайнула похмура думка ‒ «У майбутньому, якщо я приведу сюди сестер, здивований вираз обличчя Ніка буде дуже кумедним…» - позиція Лейліна знизилася в його свідомості, від любовного суперника до простого інструменту, який можна використовувати.

 

Його зловмисний намір зменшився.

 

«Якщо ці сестри не погодяться, хіба не буде весело, якщо я змушу Ніка накачати їх наркотиками й відправити до мене в ліжко?» - Томас погладив підборіддя, мріючи про цю прекрасну сцену в майбутньому.

 

Його губи вигнулися дугою.

 

«Ну що ж. Лорде Томас, чи не могли б ви влаштувати мені місце, де я міг би зупинитися? Ціни у святому місті, вони дійсно… Без когось, хто може поручитися за мене, я не можу винайняти хороше місце» - Лейлін, здавалося, вагався перед тим, як зробити своє прохання.

 

Однак Томас, якому Лейлін вже менше муляв очі, без вагань погодився.

 

Як він міг ускладнити життя Лейліну, якщо не мав над ним ніякої влади? До того ж, тримати чоловіка у себе під носом було краще, ніж відпускати його на вулицю, де він міг би навіть спробувати залицятися до сестер.

 

«Йди за мною!» - обміркувавши це, Томас привів Лейліна в інший регіон.

 

Порівняно з розкішними віллами, які він бачив раніше, це переповнене людьми місце здавалося дешевим.

 

Це була різниця між небом і землею.

 

Томас підвів Лейлін до входу в мансарду ‒ «Це те місце! Цей маєток належить нашій родині, тільки я не знаю, який ідіот купив права на нього тоді…» (Вікіпедія: Манса́рда — поверх у просторі горища)

 

Перед ним була кімната на горищі.

 

На дереві стін і підлоги були завихрення, місце здавалося темним і вологим.

 

Здавалося, що воно на межі обвалу.

 

Воно також було надзвичайно маленьким. Існувала величезна диспропорція між нею і розкішною віллою Белінди.

 

Звичайно, це було не так вже й погано, враховуючи сусідні резиденції ‒ «Що ти думаєш? Принаймні, ти не зможеш заплатити навіть за рік оренди, навіть якщо витратиш усі свої гроші…»

 

Томас безтурботно засміявся ‒ «Але я добрий. Можеш жити тут скільки завгодно, не треба платити за оренду. Я скажу охоронцям»

 

«Дуже дякую, мілорде!» - Лейлін зі смиренною посмішкою вклонився майже на дев'яносто градусів, приймаючи від Томаса рунічні ключі.

 

Ще раз пообіцявши, що не шукатиме сестер, і відіславши задоволеного Томаса геть, Лейлін активував рунічний ключ у своїх руках і прикинув розміри своєї майбутньої оселі.

 

* Скрип! *

 

Дерев'яні двері жалібно скрипнули, не витримуючи ваги.

 

Лейлін почав підозрювати, що якби це не було підкріплено силою заклинань, вся будівля негайно перетворилася б на купу уламків.