«Ходять чутки, що Зміїна Вдова прихильно ставиться до святого міста, даруючи величезні блага всім своїм нащадкам…» - подумав Лейлін, спостерігаючи за сестрами, які сп'яніли від цього відчуття ‒ «Чесно кажучи, на святе місто просто впливає присутність її основного тіла. Випромінювання від нього очищає їхні роди»
Звичайно, цей процес мав певну межу. Проте гарантії того, що їхній рід не погіршиться, було достатньо для того, щоб усі вони без зволікань поспішили сюди.
«Шкода. Таке високоенергетичне випромінювання зараз для мене майже отрута» - відчуваючи, як знак прокляття безперервно поглинає випромінювання і набирає силу, Лейлін міг тільки криво посміхнутися. Всезміїне Прокляття було запечатане, але чим ближче він був до Вдови, тим очевиднішими ставали спалахи.
Йому доводилося робити все можливе, щоб приховувати свої відхилення і навіть проявляти ініціативу, щоб наблизитися до Зміїної Вдови. Для Лейліна кожен день був схожий на танець на вістрі ножа.
«Але принаймні підтверджено, що основне тіло Зміїної Вдови знаходиться близько до священного міста» - очі Лейліна загорілися.
Тільки заради цього він повинен був залишитися тут, незважаючи на загрозу своєму життю.
«Все святе місто зосереджене навколо статуї Божої Матері, з кільцями, що виходять назовні. "Ніч Духів Звірів" та "Хатина Емагії" на торговій вулиці ‒ це дуже гарні крамниці. Як тільки ви влаштуєтесь, я можу супроводжувати вас на прогулянку» - Егніс, вочевидь, була надзвичайно схвильована, коли привела їх до місцевості з величними особняками навколо.
«Цей край належить нам, Стюартам. Я домовилася, щоб Белінда зупинилася на віллі неподалік від мене. Ми можемо…»
* Дзень! Дзень! Дзень! *
Перш ніж Егніс встигла договорити, її перервала серія дзвінких звуків, що пролунали з її нарукавника.
Вона відкрила пристрій зв'язку на руці, її голос показував її невдоволення ‒ «Що таке? Хіба я не казала, щоб ти не турбував мене, незалежно від того, що станеться сьогодні ввечері?»
«Перепрошую, Пані Егніс, але цей інцидент настільки дивний, що вимагає вашої особистої уваги»
«Що саме?» - Егніс стала серйозною.
Зрештою, ця справа змусила підлеглого, який добре знав її характер все ж зв'язатися з нею.
«Це пов'язано з мутантним зараженням. Небезпека щонайменше четвертого рівня»
«Курва!» - вилаялася Егніс, виглядаючи дуже шокованою.
Відразу після цього вона обірвала зв'язок і вибачилася перед Беліндою ‒ «Мені дуже шкода, Беліндо, Софіє! Мені потрібно дещо владнати, але я вже забронювала номер у ресторані "Спіральна Змія". Будь ласка, йдіть!»
«Гаразд. Хай щастить, Егніс!» - Белінда з розумінням кивнула, притискаючись щоками до Егніс, що викликало у жінки радісну посмішку.
«Томасе, решту я залишу тобі. Якщо Белінда і маленька Софія будуть хоч трохи незадоволені, ти знаєш, що буде!» - доручивши це завдання, Егніс поспішно пішла. Губи Лейліна скривилися в таємничій посмішці, коли він дивився, як вона йде.
«Гаразд! Мої Дами та пан Нік, будь ласка, ходімо зі мною!» - сказав Томас, поплескавши в долоні. Він, очевидно, хотів поводитися перед сестрами як джентльмен.
Белінда і Софія не відчували до нього ніякої неприязні та весело розмовляли й жартували з ним, поки не дійшли до розкішної вілли.
* Дзень! *
Томас клацнув пальцями, і вся вілла освітилася. Лагідні промені світла заповнили кожен куточок.
Клаптики різнокольорового світла вилітали в маленький сад, як світлячки, як маленькі зірочки, що з'являлися перед Софією в її руках.
«Світло керується голосом, а заклинання для видалення пилу активуються щодня в певний час. Тут є ще одне заклинання, яке може регулювати температуру. І кожен предмет меблів тут був спеціально підготовлений моєю старшою сестрою. Оскільки вона не знала ваших уподобань, то підготувалася до цього і дозволила вам вибирати слуг…» - Томас тепло посміхнувся.
Тим часом Белінда і Софія були дуже задоволені цією віллою.
«Найголовніше, що сестра живе поруч. З нею легко зв'язатися» - Томас посміхнувся, передаючи ключі Белінді.
«Дякую вам обом за все, що ви для нас зробили. І ще, де кімната Ніка?» - Белінда подивилася на Лейліна.
«Пана Ніка? Вибачте, але це місце обмежене для гостей жіночої статі» - Томас безпорадно розвів руками.
Він зробив альтернативну пропозицію ‒ «Як щодо того, щоб ви, пані, трохи відпочили, поки я відведу пана Ніка до його кімнати?»
Хоча Белінда і Софія були трохи незадоволені цим, Лейлін, схоже, з ентузіазмом погодився і дозволив сестрам залишитися.
……
Томас дочекався, поки вони з Лейліном покинули віллу, щоб показати своє справжнє обличчя ‒ «Послухай мене, малий. Мені байдуже, хто ти та що сталося з між тобою та сестрами по дорозі сюди. Ти не можеш покладати на тих сестер надмірних надій. Розумієш?» - запитав він, втупившись у Лейліна загрозливим поглядом.
У нього вже був план: якщо Лейлін спробує чинити опір або шукати сестер, він покличе стражників і кине цього хлопця в рів.
У будь-якому випадку, сім'я Стюартів була сильною і мала потужний захист. Позбутися самотнього мандрівника, який не мав на кого покластися, було просто.
А як щодо тих сестер?
Поплакавши деякий час над Лейліном, вони могли лише змиритися з цим.
«Таке життя!» - Томас лукаво засміявся.
Він любив цю фразу.
Однак, всупереч очікуванням Томаса, "Нік" насправді одразу ж визнає свою поразку, та ще й з улесливою посмішкою на обличчі, кажучи ‒ «Гаразд, пане Томасе, я не маю жодних очікувань від сестер, і з цього моменту я розриваю з ними всі стосунки. Цей смиренний слуга бажає лише мати стабільне життя у святому місті, і я вже надзвичайно задоволений. Чому я маю очікувати чогось іншого?»
Лейлін виглядав абсолютно щирим, коли він продовжував ‒ «Тільки лорд Томас гідний пані Софії!»
«Мм, ти абсолютно маєш рацію!» - ця величезна зміна у ставленні на мить приголомшила Томаса.
Він швидко згадав байдужість Лейліна до його провокації, і в ретроспективі видав її за прояв боягузтва і слабкості.
«Така слабка особистість. Напевно, це хтось із тих, з ким сестри подружилися по дорозі сюди» - здивувався Томас і раптом відчув, що Лейлін вже не так муляє йому очі.
У глибині його серця промайнула похмура думка ‒ «У майбутньому, якщо я приведу сюди сестер, здивований вираз обличчя Ніка буде дуже кумедним…» - позиція Лейліна знизилася в його свідомості, від любовного суперника до простого інструменту, який можна використовувати.
Його зловмисний намір зменшився.
«Якщо ці сестри не погодяться, хіба не буде весело, якщо я змушу Ніка накачати їх наркотиками й відправити до мене в ліжко?» - Томас погладив підборіддя, мріючи про цю прекрасну сцену в майбутньому.
Його губи вигнулися дугою.
«Ну що ж. Лорде Томас, чи не могли б ви влаштувати мені місце, де я міг би зупинитися? Ціни у святому місті, вони дійсно… Без когось, хто може поручитися за мене, я не можу винайняти хороше місце» - Лейлін, здавалося, вагався перед тим, як зробити своє прохання.
Однак Томас, якому Лейлін вже менше муляв очі, без вагань погодився.
Як він міг ускладнити життя Лейліну, якщо не мав над ним ніякої влади? До того ж, тримати чоловіка у себе під носом було краще, ніж відпускати його на вулицю, де він міг би навіть спробувати залицятися до сестер.
«Йди за мною!» - обміркувавши це, Томас привів Лейліна в інший регіон.
Порівняно з розкішними віллами, які він бачив раніше, це переповнене людьми місце здавалося дешевим.
Це була різниця між небом і землею.
Томас підвів Лейлін до входу в мансарду ‒ «Це те місце! Цей маєток належить нашій родині, тільки я не знаю, який ідіот купив права на нього тоді…» (Вікіпедія: Манса́рда — поверх у просторі горища)
Перед ним була кімната на горищі.
На дереві стін і підлоги були завихрення, місце здавалося темним і вологим.
Здавалося, що воно на межі обвалу.
Воно також було надзвичайно маленьким. Існувала величезна диспропорція між нею і розкішною віллою Белінди.
Звичайно, це було не так вже й погано, враховуючи сусідні резиденції ‒ «Що ти думаєш? Принаймні, ти не зможеш заплатити навіть за рік оренди, навіть якщо витратиш усі свої гроші…»
Томас безтурботно засміявся ‒ «Але я добрий. Можеш жити тут скільки завгодно, не треба платити за оренду. Я скажу охоронцям»
«Дуже дякую, мілорде!» - Лейлін зі смиренною посмішкою вклонився майже на дев'яносто градусів, приймаючи від Томаса рунічні ключі.
Ще раз пообіцявши, що не шукатиме сестер, і відіславши задоволеного Томаса геть, Лейлін активував рунічний ключ у своїх руках і прикинув розміри своєї майбутньої оселі.
* Скрип! *
Дерев'яні двері жалібно скрипнули, не витримуючи ваги.
Лейлін почав підозрювати, що якби це не було підкріплено силою заклинань, вся будівля негайно перетворилася б на купу уламків.
Далі
Том 4. Розділ 743 - Раціональність і Реальність
«Втім, це все ще непогано!» - оглянувши кімнату, Лейлін злегка кивнув. Хоч помешкання було невелике, меблів було небагато, а багато місць у будинку вкриті товстим шаром пилу, але у Святому місті, де кожен сантиметр землі був на вагу золота, навіть за такий маєток щомісячна орендна плата була захмарною! Оскільки він міг жити тут безкоштовно, чому він був незадоволений? Ще більше Лейлін був задоволений тим, що це місце було власністю сім'ї Стюартів, і Томас навіть спеціально зареєстрував його для нього. Оскільки Томас поручився за нього, навіть якщо в майбутньому все місто ретельно обшукають, це місце буде непорушним, як скеля. У Лейліна були свої причини для сьогоднішніх дій. Вони були зроблені тільки після ретельного обмірковування. Святе місто вступало в неспокійні часи, і без сильного покровителя простий обшук був би дуже клопіткою справою. Інакше навіщо б він тут жив? У нього не бракувало цінних матеріалів для продажу. З одного боку, він не хотів образити Томаса. Інша причина полягала в тому, що він позичив тигрову шкуру сім'ї Стюартів, щоб захистити себе. Звичайно, якби його план був викритий, це зачепило б сім'ю Стюартів, особливо Томаса. Це було б неймовірно сумно для них, але все це було в межах міркувань Лейліна. Насправді ця ідея виникла у нього після того, як він побачив, як Егніс та її брат захопилися сестрами. Після того, як вони привезли його до святого міста, Белінда та її сестра майже вичерпали свій потенціал, і в майбутньому вони тільки накликали б на нього біду. У цьому світі, де панувала жорстокість, краса без сили була найнебезпечнішою. Ситуація була дуже зрозумілою. З одного боку, він міг зберегти стосунки з Беліндою та її сестрою, але при цьому образити Егніс та її брата, тобто, образити сім'ю Стюартів, яка їх підтримувала. З іншого боку, він міг би відмовитися від стосунків з Беліндою і отримати розуміння і захист сім'ї. Зі сторони Лейліна, відповідь була очевидною. Деякі люди обирають шлях руйнування, відмовляючись жити тихо і навіть відверто виділяючись, незважаючи на свою слабкість. Врятувати таких людей міг би лише автор, який би виставив свій "золотий палець". Хоча Лейліна не можна було назвати слабким, у Світі Чистилища, а особливо в цьому святому місті, він був таким же кволим, як і той, хто готовий померти, щоб на нього осяяло світло! Дійсно, він міг виявити свою силу і безжально вразити Томаса. За ним послідувала б Егніс, а потім і сім'я Стюартів, що посідала найвищі щаблі влади. Він міг би зрушити з місця все святе місто! І все це за одну мить! Його слава не мала собі рівних! Але це викликало б підозри щодо його походження. Тоді б одним поглядом Зміїна Вдова одразу зрозуміла б, що він саме той, кого вона шукає, і він просто підніс би їй себе на тарілочці. Тоді Лейлін справді втратив би усе. І, озираючись на корінь проблеми, заради чого? Заради двох жінок? Чи були вони дійсно того варті? Лейлін не мав жодних почуттів до Софії та Белінди, вони були просто супутницями, яких він зустрів у дорозі. Белінда мала про нього невиразне приємне враження, і час від часу недбало жартувала з ним. Щоб Лейлін мусив боротися за неї та врешті-решт втратити все ‒ хіба це не було б обурливо? З Всезміїним Прокляттям на тілі, і в той час, коли він повільно наближався до смерті, турбуватися про такі дрібниці, як прихильність, було просто нерозумно. «Що мені зараз потрібно, так це не шкодувати зусиль, щоб сховатися, а конфліктувати зі Стюартами, тиранічною сім'єю змій, явно дуже нерозумно… І особливо через двох жінок…» - Лейлін похитав головою. У порівнянні з прямим зіткненням з Томасом і остаточним викриттям себе, Лейлін просто вирішив реалізувати план, який мінімізував би його вплив і дав би йому найбільшу вигоду. «Але невже Томас не розуміє, що якщо він хоче отримати Белінду та її сестру, то його найбільший ворог ‒ не я, а його сестра Егніс!» - Лейлін задумливо погладив своє підборіддя, і на його обличчі з'явився слід насмішки. З Егніс на боці сестер, яка дивилася на них жадібно, як тигр на здобич, план Томаса можна було оголосити провальним ще до того, як він розпочався. І, звісно ж, як тільки він розірве кайдани родоводу, Лейлін, природно, змусить Томаса заплатити ціну за сьогоднішні образи. Якщо подумати, то це була лише передача Софії та Белінди під опіку Егніс, дозволивши їй охороняти їх, в обмін на рідкісну гарантію безпечного в'їзду в місто. Йому було неважко прийняти цю пропозицію, та й взагалі, у нього були важливіші справи, ніж ця. Не привітавшись із заздрісними сусідами, Лейлін одразу ж зачинив двері. Двоповерховий багатоквартирний будинок з маленьким двориком перед ним виправдав його очікування. Побачивши невелику клумбу в огорожі, обличчя Лейліна розцвіло в усмішці. «Непогано. Це дійсно пристойно! Якби ще ніхто не приходив і не заважав, було б ще краще. На жаль, це неможливо…» - зітхнув Лейлін, дивлячись на свою долоню. Лейлін зітхнув, одночасно дивлячись на власну долоню. Під променями світла виднілися зелені вени, і навіть з'явилося слабке відчуття, що його життєва сила безперервно витікає, змушуючи тіло Лейліна проявляти ознаки слабкості. «Цей стан…» - Лейлін гірко посміхнувся ‒ «Чип!» [Біп! Обчислення даних про життєву силу господаря… Аналіз завершено! Роз'їдаюча здатність Всезміїного Прокляття була посилена у святому місті. Новий розрахунковий час: Три роки й два місяці!] «Навіть якщо я запечатаю свій рід і душу, цього витоку життя все одно не уникнути… Занадто важко прорватися через кайдани, встановлені істотою 8-го рангу…» - Лейлін зітхнув. Незалежно від того, наскільки ретельно він готувався, наскільки далекосяжними були його плани, ефект однієї печатки від Вдови міг миттєво повернути його в початкову точку. Це був результат абсолютного розриву в силі. Сам Лейлін завжди любив знущатися над слабкими, а найбільше ненавидів ситуацію, коли йому доводилося кидати виклик тим, хто був набагато сильніший за нього. Всі ті любителі гострих відчуттів, яким подобалося доводити себе до серцевого нападу замість того, щоб безпечно отримати вигоду з ситуації, були божевільними! «На щастя, я маю свій досвід. Разом з моєю істинною душею повного місяця і всіма приготуваннями, які я зробив, у мене все ще є шанс… КХе!» - Лейлін кашлянув і увійшов до будинку. Витративши півдня, Лейлін оглянув майже кожен куточок цього пошарпаного багатоквартирного будинку, і навіть таємно замінив усі захисні засоби на свої власні. Лейлін скоріше помре, ніж повірить, що в цьому сімейному помешканні не було пристроїв для моніторингу чи зондування. Завдяки скануванню чипа на атомарному рівні та власному зору Лейліна як гросмейстера заклинань, ті кілька пристроїв, що були встановлені, не могли сховатися від нього. Звичайно, Лейлін не вирішив демонтувати їх негайно, що призвело б до остаточної сварки з родиною Стюартів. Замість цього він підготував шар пломб, окрім пристроїв моніторингу, щоб дати сім'ї відчути, що це місце все ще перебуває під їхнім контролем. Насправді ж до них не просочилося б жодного сліду дій Лейліна. З настанням ночі паркан, що оточував подвір'я, вкрився шаром сірих рун, які повільно зникали з поля зору. «Хоча це лише тимчасова споруда, цього має бути достатньо, щоб розібратися з моїми сусідами!» - пробурмотів Лейлін, підійшовши до повністю запечатаної кімнати без вікон. Прогнилі дошки підлоги випромінювали неприємний запах, а на підлозі було навіть багато пилу. Оскільки в кімнаті не було жодного вікна, вона виглядала надзвичайно похмурою. Він негайно підготував жертовне заклинання з руною, що зображала гігантського птаха посередині. Сліди сірої сили безперервно струмували над нею, від чого здавалося, що руна гігантського птаха розправила крила, щоб злетіти. «Всемогутній Володарю Хаосу! Всекриле! Вільна воле з іншого виміру! Ваша величносте, Мерзенний Брудноптах! Ваш Підношувач просить приділити мені увагу!» З тіла Лейліна вирвалася хвиля наміру, що містила в собі силу істинної душі повного місяця. Вона миттєво з'єдналася з кимось через масив. «Імператоре Кемоїна! Ти насправді вже увійшов до святого міста! Чудово! Дуже Чудово! Неймовірно!» - від Мерзенного Брудноптаха відчувалося хвилювання, але не спустився. Зрештою, вони перебували на задньому дворі Зміїної Вдови, і за ними велося суворе спостереження. Насправді, якби виявилося, що Лейлін приносить жертву Мерзенному Брудноптаху, не кажучи вже про нього самого, навіть Томаса негайно вистежили б і вбили. Це було святе місто Континенту Граду! Лише один Вищий міг правити ним, і це була Зміїна Вдова! Навіть такий союзник, як Око Суду, не міг поширити тут свій вплив, не кажучи вже про Мерзенного Брудноптаха. Отже, побачивши, що Лейлін несподівано безперешкодно проник до тилу ворога, можна було зрозуміти збуджений настрій Брудноптаха. «Всемогутній Вищий, я благаю тебе наділити своєю силою хаосу і приховати всі справи в цьому будинку, щоб я міг втекти від погляду Зміїної Вдови!» - Лейлін щиро молився, але ніяких жертв не приносив. «Звичайно! Це буде твоєю нагородою за те, що ти приніс силу хаосу в Святе Місто! Якщо ти готовий щиро приносити мені жертви, то в майбутньому ти обов'язково станеш моєю рукою! Підношувачем 6-го рангу!» Почулося ніжне щебетання, а невдовзі з підлоги та стін почало підніматися сіре коло, швидко покриваючи весь багатоквартирний будинок. Все відбувалося в темряві й таємно, не випромінюючи ніяких дивних хвиль чи сяйва. Спостерігаючи за тим, як сяйво заклинання тьмяніє, в очах Лейліна промайнув дивний вираз. Хоча цього разу він не приносив ніяких жертв, Мерзенний Брудноптах все одно великодушно допоміг йому приховувати себе, і навіть наділив великою кількістю сили. Очевидно, що це було не просто з доброти. Здавалося, Мерзенний Брудноптах не відмовився від плану використати свою силу хаосу, щоб остаточно забруднити його, і щоб він нарешті став його підлеглим. Однак наразі вони обидва неохоче об'єднувалися через спільного ворога ‒ Зміїну Вдову. Якби в майбутньому виникли розбіжності в поглядах, вони, цілком можливо, стали б ворогами. «Схоже, мій успіх у проникненні схвилював Мерзенного Брудноптаха!» - Лейлін холодно посміхнувся ‒ «На жаль, птах не має нічого спільного з моїми майбутніми планами, і я ніколи більше не шукатиму його! Планам Мерзенного Брудноптаха судилося піти нанівець!» |Відтепер, щонеділі буде лише 1 розділ, деталі на каналі|
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!