Подорож через Зміїні Рівнини проходила надзвичайно спокійно, оскільки гігантські змії уникали групу Лейліна, у якій всі мали кров Алебастрового Диявольського Змія,
Що ж до тих істот, які не мали ніякого розуму, то всі вони були вбиті холоднокровною Беліндою. Лейлін відчув холодок у серці, спостерігаючи за цим збоку.
Мабуть, серед змій лише ті, що володіють розумом, можуть вважатися однією родиною. Ті, що не мали здатності мислити, або ті, що діяли лише на основі інстинктів, не вважалися їхньою частиною.
Крім того, між різними расами, що перебували під владою Вдови, часто траплялися канібалізм і війни.
Ці раси здебільшого балансували між 1-ми та 2-ми рангами, навіть Софія могла легко впоратися з ними без допомоги Белінди.
З часом група Лейліна поступово проникала в глибші райони рівнин.
Під фіолетовим місячним світлом рівнини були надзвичайно спокійні.
Час від часу на поверхню виринало мерехтливе червоне світло від палаючого вугілля, приносячи тепло в околиці.
Над наметом біля багаття раптово спалахнуло світло, і з'явилася фігура Лейліна, який знову увійшов у свій ілюзорний стан.
«Відстань якраз підходяща. Це те місце!»
Лейлін подивився на місячне світло високо в небі, пробурмотів він і вийшов з табору.
Він залишив позаду ляльку, оснащену базовими можливостями чипа, яких було б достатньо, щоб впоратися з більшістю ситуацій.
Невдовзі перед Лейліном з'явилося болото. На поверхні виднілися цятки води, що нагадували перлини. Вони були розкидані по всій рівнині.
У цій місцевості Лейлін відчував велику кількість енергетичних хвиль, які були приховані, час від часу чуючи шипіння і ревіння змій поблизу.
Часто на поверхню виходили битви між істотами, які боролися за джерело води.
Лейлін проходив через цю місцевість разом з Беліндою кілька днів тому. Однак, щоб уникнути непотрібних сутичок, вони оминали цю місцевість. Проте Лейлін закарбував це місце у своїй пам'яті ще тоді.
«Хссс…»
З болота виповзла велетенська чорна змія завтовшки з бак для води, її закривавлена паща була широко роззявлена, наче вона хотіла проковтнути Лейліна цілком.
«Забирайся!» - Лейлін насупив брови. Змія одразу ж полетіла, завиваючи, тікаючи вдалину.
«Ці нікчемні істоти, які не знають свого місця, завдають стільки клопоту!»
Не кожна змія низького рангу була б підкорена родоводу Лейліна. Тоді сіра змія, з якою зіткнулася Софія, була підкорена лише тому, що була надзвичайно слабкою.
Однак, як тільки з'являться гігантські змії 2-го і 3-го рангу без інтелекту, Лейлін буде для них просто ласою здобиччю.
«Оскільки вони поділяють родовід від зміїної вдови, змія вищого рангу не викликала б у них страху?»
Лейлін раптом посміхнувся ‒ «Це саме той екземпляр, який мені потрібен!»
* Бум! *
Позаду Лейлін з'явився страхітливий фантом гігантської білої змії довжиною в десятки тисяч метрів, з двома червоними зіницями, схожими на зірки. Він видав жахливий рев.
Від тіла гігантської змії також випромінювалася слабка імператорська аура.
Ці гігантські змії, позбавлені будь-якого розуму, також швидко вислизнули й покинули околиці.
Лейлін не був змішаної крові. Навіть його рід не міг зупинити жадібність гігантських змій. Проте лише сліду імператорської волі було достатньо, щоб викликати жах у цих бездумних гігантських змій.
«Хсс…» - Хвилі гігантських змій покинули болото, утворюючи страхітливий зміїний потік. З'явилася велика кількість змішаних родів, і навіть видів, які Лейлін не міг назвати.
«Ха! Як і очікувалося, вони всі слабкі. Тут немає ніяких слідів видів 4-го рангу, але це також логічно, оскільки незалежно від того, наскільки низьким був їхній інтелект раніше, вони повинні були б пройти трансформацію після того, як вони увійдуть в 4-й ранг»
Погляд Лейліна пробігся по орді змій, перед його очима прояснилося ‒ «Це ти!»
Гігантська чорна змія заскиглила, коли Лейлін спіймав її.
Ця змія була вкрита чорною лускою, а її вертикальні зіниці були наповнені жахом і благанням. Що стосується її сили, то від неї виходили енергетичні хвилі 3-го рангу.
«Чорна Змія Горала! Підвид Кемоїна! Ми знову зустрілися!»
Спогад промайнув у думках Лейліна, коли він дивився на змію, що тихо лежала перед ним.
Тоді його рід Кемоїна був витягнутий і очищений від Чорної змії Горала. Якщо подумати про це зараз, то, хоча великий Маг Серхольм і залишив по собі спадок, він не був таким могутнім, як здавалося, оскільки не мав наміру передавати рід Кемоїна.
Можливо, в очах Серхольма Чорнокнижник 3-го рангу був достатньо сильним, щоб підкорити південне узбережжя, і він не хотів, щоб його спадкоємець був занурений у смертельні небезпеки центрального континенту.
Однак все було марно. Навіть великий Маг Серхольм не очікував, що Лейлін, який отримав його спадок, виявиться настільки неперевершеним.
Він безпосередньо отримав кров Гігантського Змія Кемоїна від Чорного Змія Горала, заклавши основу для того, щоб одним махом стати могутньою істотою.
«Я вже зробив так багато, тепер мені знадобиться твоя сила!»
В долонях Лейліна з'явилася темно-червона пробірка, вміст якої безперервно пінився, наповнений зловісною аурою.
«Есенція від клону Монарха Обжерливості ‒ Вельзевула!» - пробурмотів Лейлін.
Це був величезний ризик, на який він пішов, викликавши Вельзевула за допомогою обмежувального заклинання перед тим, як увійти до Світу Чистилища.
Попри те, що есенція була очищена багато разів, вона все ще містила велику кількість частин відбитку Вельзевула. Після вживання ціль неодмінно буде уражена гріхом обжерливості.
Інтелект жертви розпадеться, перетворившись на маріонетку Вельзевула або підготовче тіло клона.
«Світ Чистилища занадто тихий, я повинен внести сюди хаос!» - Лейлін хихикнув, вливаючи половину вмісту пробірки в пащу Чорної Змії Горала.
«Хссс!… ГРрггр» - чорна змія безперервно боролася в руках Лейліна. На її тілі почали з'являтися кола темно-червоних візерунків, і навіть луска почала тріскатися, ніби всередині її тіла постійно боровся демон.
«Вперед!» - Лейлін кинув змію назад в орду змій.
Негайно Чорна Змія Горала напала на інших гігантських змій, що були поруч з нею. Її зіниці були наповнені якоюсь надмірною люттю, а аура на її тілі експоненціально збільшувалася.
* Ка-ча! *
Гігантській змії відкусила голову Чорна Змія Горала, перш ніж була повністю з'їдена нею.
* Сссіі! *
На голові Чорної Змії Горала почала з'являтися тріщина, яка продовжувала розширюватися, поки нарешті не вибухнула.
Велика кількість линялої шкіри розлетілася всюди. Тепер з'явилася більша, сильніша чорна змія, її сила наближалася до сили Мага 4-го рангу.
Чорна змія, що стала ще сильнішою, продовжувала пожирати інші види змій. Зрештою, з її шиї з'явилася ще одна голова, а з пащі вивергалося диявольське полум'я.
«Зловісне перетворення стало ще очевиднішим!» - дивлячись на луску на Чорній Змії Горала, яка тепер виглядала ще більш зловісною, Лейлін похитав головою.
«Хссс…» - Чорна Змія Горала, що перетворилася на Двоголову Змію Чистилища, вже прорвалася через межу 4-го рангу, але все ще не наважувалася його спровокувати.
Подивившись на Лейліна зі страхом в очах, змія кинулася вдалину, залишаючи за собою слід з трупів.
«Не така вже й дурна. Хоча ти не будеш жити довго і щасливо, але те, що ти на короткий час стала королем серед усіх змій на рівнинах, повинно принести тобі славу, адже спочатку ти була лише 3-го рангу, так?» - пробурмотів Лейлін, викидаючи другу половину пробірки в болото позаду себе.
* Блюп! Бульк! *
Вміст темно-червоного кольору, що збився в піну, швидко поширився в болоті, залишивши по собі специфічний запах, що затримувався в повітрі.
Під впливом цього запаху дуже скоро величезний сірий пацюк переборов свій страх перед зміями й підбіг до води, перш ніж зануритися в неї.
* Ковть! Ковть! *
З кожним ковтком ця тварина тільки збільшувалася в розмірах. Незабаром її очі почервоніли, наче в розлюченому стані.
Незабаром прибігло ще більше сірих щурів. З'явилися навіть білі кролики, а з ними ще більше змій.
Після того, як ці організми втамували свою спрагу, вони почали люто нападати на інших тварин, одночасно перетворюючись на невпізнанних істот.
Дивлячись на цю сцену, куточки губ Лейліна злісно скривилися.
«Гей, Вельзевуле! Ти задоволений цим Світом Чистилища, який я знайшов?»
Лише подумавши про це, Лейлін зрозумів, що Вельзевул жадав цього світу. Це був величезний світ з багатими ресурсами. Цей світ не відкинув би міграцію такої потужної істоти.
Для Вельзевула такий світ був просто незрівнянний!
Навіть якби Вельзевул знав, що Лейлін замишляє у відкриту, він би все одно спокусився на вигоду і пішов би на авантюру. Це була непереборна тенденція.
«Звичайно, сила обжерливості на початку ще слабка, і її потрібно захищати!»
Лейлін посміхнувся, коли з'явилася пара хаотичних сірих крил, з силою хаосу огортаючи болото і прилеглу територію сірим бар'єром.
«З таким маскуванням високорангові організми не зможуть помітити це, поки не стане занадто пізно!»
Лейлін м'яко посміхнувся.
Хоча Зміїна Вдова вважалася Вищою, вона не могла знати континент як свої п'ять пальців, не кажучи вже про те, щоб стежити за тим, що відбувається на Континенті Граду.
Крім того, оскільки Лейлін навмисно використовував силу хаосу для маскування і приховування, нічого не можна буде змінити, коли Вдова зрозуміє це.
Зокрема, болото тут, і істоти, яких воно приваблювало, були жертовними ягнятами! Навіть якби їх усіх знищили, Лейлін не відчула б жодного душевного болю.
«Рукотворні середовища часто є найслабшим типом екосистем. Після того, як це вийде за рамки, я впевнена, що це завдасть Зміїній Вдові та Священному Місту достатньо головного болю на кілька років…»
|Знайте! Завжди діє акція, яка за донат на ЗСУ на будь-яку суму збільшує шанси смерті сосіянців!|
Далі
Том 4. Розділ 736 - Напередодні Прибуття
Рукотворне середовище часто було найслабшим і найбільш сприйнятливим до зовнішніх впливів. Сила Зміїної Вдови, що прискорила темпи розмноження, у поєднанні з оскверненням ненажерливістю, яка нестримно процвітала на рівнинах, призвела б не до простого додавання, а до потужних якісних змін. Навіть Лейлін з нетерпінням чекав цього. Найважливішим було те, що всі ці ефекти були зумовлені силою істоти законів. Лейлін майже нічого не зробив для того, щоб це сталося, що повністю виводило його з ситуації. Навіть сама Вдова лише запідозрила б, що це був Монарх Обжерливості, який вдерся з іншого світу, і, таким чином, її увага була б відвернута від Лейліна. Якщо ці дві істоти, що володіють законом, змагатимуться за контроль над цим світом, до чого це може призвести? Сама думка про це розважала Лейліна. Нарешті, Лейлін кинув останній довгий погляд на це болото, пронизане хаосом і ненажерливістю, перш ніж піти й більше ніколи не поглянути на нього. Тепер, коли насіння було посаджене, те, як воно розвиватиметься і ростиме, вже не залежало від нього. Наступного ранку Лейлін забрав Белінду і Софію подалі від цього місця. «Що сталося? Ніку? Ти відчув якусь небезпеку?» Белінді здалося, що дії Лейліна були дещо підозрілими. «У мене погане передчуття, ніби за нами відбувається щось велике!» - Лейлін зробив серйозне обличчя, його очі сповнилися тривогою. «Мм, Софія також відчула це, це зле відчуття, повне хаосу і ненажерливості…» - Белінда все ще була напівпідозрілою, але що здивувало Лейліна, так це Софія, яка стояла збоку і кивала на знак згоди, її очі були сповнені страху. «Це страшне зле почуття перетворилося на вихор прямо за нашими спинами, і його радіус все ще розширюється, сестро! Ходімо звідси негайно, будь ласка!» Очі Софії розширилися, а плечі почали злегка тремтіти. «Гаразд, ми негайно підемо» - Белінда обійняла Софію за плечі й почала ніжно втішати її, більше не маючи жодних думок про пропозицію Лейліна піти. Проте Лейлін подивився на Софію і з великою цікавістю оцінив її. «Я дійсно не можу сказати, хоча її сила крові не особливо сконцентрована, вона має це вроджене гостре сприйняття… Чи походить це від чутливості її душі?» Хоч Софія і мала гострі здібності до сприйняття, але було шкода, що їй довелося зіткнутися з Лейліном, який був старим майстром у цій справі та прожив досить довго. Він давно вже вмів ховати власні емоції в глибині серця, не допускаючи жодних відчуттів чи допитливості. Тому в очах Софії це був лише заспокійливий погляд Ніка з лагідною посмішкою на обличчі. Вона не виявила в ньому ніякого прихованого оцінювання. «Така собі вроджена чутливість душі, хоча їй ще є куди розвиватися, поки що вона надто слабка» - побачивши це, Лейлін міг лише похитати головою і знову закликати велетенську земляну ящірку продовжувати свою подорож. …… Завдяки таємним розрахункам Лейліна і його справжньому тілу, що ледь-ледь випромінювало потужну ауру, звірі, охоплені жагою обжерливості, не наважувалися прийти й образити його, коли він поступово залишав цю місцевість позаду. Софія також поступово заспокоїлася і повернулася до свого первісного дитячого вигляду. Лейлін залишив по собі слід жахливого бажання обжерливості, і його вплив продовжував поширюватися. З'явилися навіть істоти 4-го і 5-го рангу, які починали боротися з тими розумними зміїними кланами Ранкової Зорі. Коли Зміїна Вдова сприйняла це серйозно, було вже надто пізно. Багаті ресурси Зміїних Рівнин, а також вищі види змій, що мешкали в них, були виплекані Зміїною Вдовою з особливою турботою. Однак це стало раєм для розквіту ненажерливості. Звісно, оскільки ця територія була надто великою, ненажерливість сіяла хаос лише у невеликій її частині. Завдяки влаштуванню Лейліна і втручанню хаотичної сили, хоча вона швидко поширювалася, вона не привертала до себе особливої уваги. Лише з плином часу ця ситуація ставала дедалі складнішою і ще більш лякаючою. Як винуватець цього лиха, Лейлін не дуже-то й керував подальшим розвитком подій. Через десять днів, після того, як вони подолали ще один довгий шлях, перед їхніми очима з'явилося Святе Місто всіх зміїних нащадків і серце Континенту Граду. «З нашою нинішньою швидкістю ми прибудемо до Святого Міста завтра опівдні, найпізніше!» Белінда подивилася на карту у своїй руці й впевнено промовила. Лейлін лише злегка кивнув. Насправді він вже встиг помітити деякі зміни в їхній сьогоднішній подорожі. Почали з'являтися кілька невеликих гібридів змій, і навіть були створені ранчо і ботанічні сади. Все, що він бачив, свідчило про те, що він потрапив на територію вищих розумних видів. «Моя подруга, Егніс, обіймає посаду найвищого вартового у Святому місті. Я вірю, що вона обов'язково нам допоможе!» - Белінда виглядала досить схвильованою, і Лейлін знав, про що вона думає. Як розшукувана злочинниця Ока Суду, Белінда, безумовно, відчувала, що опинилася в жахливій ситуації. Якби вона не змогла вирішити цю справу, можливо, їй довелося б переховуватися з Софією до кінця їхнього життя. Однак це був Континент Граду, і Белінда насправді не зрадила Око Суду, а лише повстала проти однієї з його сил, нехай і трохи перегнула палицю. Якби вона заручилася захистом впливової особи у Святому Місті, якби неможливо було змусити Око Суду відкликати винагороду та ордер на арешт, вони все одно могли б зам'яти справу і зробити так, щоб винагорода залишилася лише на папері. Белінда, безумовно, змогла б жити з Софією вільно, під сонячним світлом. «Для цього треба бути досить впливовим. Попередній статус Белінди не дозволив би їй цього зробити, якщо тільки її подруга не є прямим нащадком великого клану…» Лейлін погладив підборіддя і вже про все здогадався. «Ця Егніс, вона з великого клану у Святому Місті або впливовий прямий нащадок?» - прямо запитав він. «Ти майже вгадав» - Белінда завмерла, мабуть, здивована проникливістю Лейліна, але не стала заперечувати ‒ «Так, Егніс з родини Стюардів, однієї з 10 найвпливовіших родин у Святому місті. Вони є прямими нащадками найшляхетнішого роду Матріарха, і протягом багатьох поколінь відповідають за основну оборону Святого Міста» «Поки я покладаюся на родину Стюардів, організація "Жертовне Око", в якій я була раніше, не наважилася б їх образити. Насправді, через деякий час ми можемо домовитися з ними, щоб вони зняли оголошення про розшук» Белінда, вочевидь, усе спланувала ‒ «І з її допомогою ми точно зможемо отримати посвідку на проживання. Ніку, ти…» Очевидно, Белінда хвилювалася, що Лейлін не зможе вгамувати свою гордість, але, вочевидь, хвилювалася даремно. «Не хвилюйся, у мене немає жодних проблем з цим» - посміхнувся Лейлін. Хіба Лейлін піклувався б про свою гордість чи щось подібне? До того ж, він допомагав Белінді з самого початку, і навіть потайки брав до уваги її почуття, хіба не для цього все це робилося? Лейлін і раніше чув про суворі правила Святого Міста. Якщо за них не поручиться могутній гарант, то з його статусом невідомого іноземця йому буде неймовірно складно влаштуватися там, аж до того, що йому буде легше втекти, ніж стати громадянином. Особливо після того, як він влаштував пастку, можна було б уявити, що святе місто стане дедалі жвавішим. Не маючи фундаменту, він, напевно, зазнав би великих утисків. У порівнянні з цим, гордість просто не була проблемою. Лейлін завжди зосереджувався виключно на вигоді, а з його нинішньою ідентичністю змішаної крові Алебастрового Диявольського Змія і мандрівника Ніка, якою б принизливою вона не була, хіба це могло його турбувати? Треба сказати, що в деяких аспектах моральна цілісність Лейлін була настільки низькою, що волосся ставало дибки. «Це добре» - очі Белінди потеплішали, і в них з'явився задоволений вираз. Насправді, вона була впевнена у своєму власному поселенні. Однак якщо Лейлін не погодиться схилити голову і поступитися, то його невідоме походження, безумовно, створить величезну проблему. Побачивши, що він погодився поступитися, вона одразу відчула полегшення. «У мене ще є деякі заощадження, і з нашими силами ми можемо прийняти місії у Святому місті. Нагороди нам вистачить, щоб добре жити. А Софії треба найняти гувернантку або няню, щоб підготувати її до майбутнього заміжжя…» Белінда була явно занурена у свої плани на майбутнє. Зрештою, вона вкрадливо глянула на Лейліна. Вона ледь почервоніла, але одразу ж примусила себе прибрати цей вираз ‒ «Вже пізно, треба відпочити…» Белінда, здавалося, стала несвідомо сором'язливою і потягнула Софію, яка все ще гралася, до намету, і час від часу звідти долинали незадоволені крики Софії. Лейлін подивився в той бік, куди пішла Белінда, і погладив підборіддя, при цьому на його обличчі з'явилася дивна посмішка. … «Ну що ж… Добраніч, пані!» Лейлін підійшов до їхнього намету і тихо заговорила з ними. «Добраніч, Ніку» - голос Белінди був досить тремтячим, і нарешті він почув голос Софії ‒ «Брате Ніку, я хочу сказати тобі…» «А!» - голос Софії перервався, і відразу ж почулася принижена і сердита лайка Белінди. Побачивши галасливий і нестійкий намет, Лейлін лише злегка посміхнувся і повернувся до свого намету. Якби не Всезміїне Прокляття, і те, наскільки близько він був до Святого Міста і Зміїної Вдови, він був би не проти зіграти з нею в цю гру. Однак Лейлін був не в настрої через величезний тиск прокляття. Насправді, якби не його сила волі та неабиякі акторські здібності, Белінда вже давно б побачила його наскрізь. Після щоденної рутини встановлення бар'єру, обличчя Лейліна було сповнене урочистості та піднесеності. «Завтра ми прибудемо до Святого Міста, штаб-квартири Зміїної Вдови» - в очах Лейліна з'явився похмурий вираз ‒ «Все, що я маю, а також мої надії розірвати кайдани родоводу ‒ поразка чи успіх ‒ все залежить від мого наступного кроку!»
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!