«Гм!» - Лейлін розсіяно кивнув головою.
«Я бачу тут багато Магів!» - він показав на вулицю.
Маг, одягнений як мандрівний поет, грав на сопілці. Група мешканців спостерігала за ним і підбадьорювала його.
«Так! Тут офіційні Маги часто змішуються з простолюдинами, і жителі дуже добре їх знають…» - пояснив Кублер Лейліну ‒ «На Центральному Континенті Маги і знать спілкуються мовою Байрона. Тому, мілорде, вам не потрібно турбуватися про мовний бар'єр. До речі, ось деякі матеріали про Центральний Континент і кілька варіантів карт, а також інформація про спілкування»
Кублер шанобливо передав Лейліну кришталеву кулю, наповнену інформацією.
Для Мага вивчення мови Байрона було обов'язковим. Таким чином, Лейлін і Кублер могли спілкуватися в той момент, коли вони зустрілися. Вони розуміли один одного з півслова.
Лейлін взяв собі ложечку десерту.
Насичений, ароматний і солодкий смак розбурхав його смакові рецептори ‒ «Гарна делікатна їжа, схоже, життя простолюдинів на Центральному Континенті краще, ніж у Сутінковій Зоні…»
«Звичайно. Це ж Центральний Континент, ядро світу Магів!» - вигукнув Кублер з ноткою гордості. Лейлін посміхнувся і похитав головою.
Навіть якщо сім шарів підземного світу не погоджувалися з таким твердженням, в давньому минулому Центральний Континент, принаймні, контролювався Магом 7-го рангу.
А зараз? Лише легкий натяк на їхню колишню славу був відновлений.
Що ж до цієї проблеми, то Лейлін не хотів нічого з нею робити. Зрештою, нинішня ситуація на Центральному Континенті могла б влаштувати його більше.
Після ночі гарного відпочинку Лейлін і Кублер попрямували до місця за межами міста.
Жвава дорога туди була заповнена кінними екіпажами та іншими транспортними засобами. На них перевозили багаж і товари, і місце виглядало процвітаючим.
Крім того, кожен перехожий на вулиці мав на собі певний рівень енергетичних хвиль. Простолюдинів було дуже мало.
Лейлін і Кублер перетнули широку і міцну дорогу і побачили щось схоже на футуристичний аеропорт. На величезному рівному полі стояло багато білих дирижаблів овальної форми, одні з яких злітали, а інші приземлялися. Натовп людей входив і виходив з них, як армія мурах.
Там було кілька дирижаблів, які тягнули величезні вантажні, а робітники гукали своїх напарників, щоб ті вивантажили вантаж і багаж. Сцена була гарячою, жвавою і безладною.
Центральний Континент був величезним, а його землі ‒ безмежними і безкраїми. Наземний транспорт був не лише повільним, але й набагато небезпечнішим. Тому дирижаблі стали звичним засобом пересування.
Навіть у межах невеликої частини міста існувала стоянка для дирижаблів, на якій чергували кілька Магів та Прислужників.
До їхніх обов'язків входило підтримання правопорядку в місті, а також обслуговування та ремонт дирижаблів.
Для цього вони навіть спеціально навчили групу гоблін-інженерів. Лейлін побачив групу худих гоблінів із виряченими очима й кількома пасмами волосся, які лізли в дно дирижабля й у труби з гайковими ключами та іншими інструментами в руках.
Вартість будівництва та обслуговування таких дирижаблів була дуже високою. Проте, поки повітряний маршрут був безпечним, можна було отримувати прибуток. Це був випадок, коли великі інвестиції приносили великі прибутки. А такі інвестиції могли робити тільки Маги, які володіли великим багатством.
Дирижаблі Південного Узбережжя були менші за тутешні. Їхні повітряні маршрути були обмежені, а час польотів регламентований. Вони просто не могли зрівнятися з літальними апаратами з Центрального Континенту.
«Хто стоїть за цими різними повітряними маршрутами?» - тихо запитав Лейлін у Кублера.
Квиток на дирижабль у звичайній каюті коштував сто магічних кристалів. Для Лейліна і Кублера, які, звісно ж, обрали подорож у покращеному салоні, лише їхня подорож коштувала шістсот магічних кристалів.
На щастя, Лейлін був багатим і впливовим, оскільки контролював ресурси цілого регіону. Гроші легко з'являлися за його наказом. У нього було багато магічних кристалів, тож він, звісно, не був скупим.
Незважаючи на те, що Лейлін мав величезну підтримку ресурсів Сутінкової Зони, коли він порівнював себе з величезним дирижаблебудівним бізнесом, він відчував, що йому все ще не вистачає.
«Весь маршрут дирижаблів на Центральному Континенті одноосібно управляється сім'єю Фаллор, це їхня приватна власність!»
«Приватна власність?» - Лейлін був шокований, і тут же запитав ‒ «Що за Маг стоїть за ними?»
Цей вид величезного прибутку задіяв життєво важливі сфери транспорту. Якби хтось не мав достатньо досвіду, вони не змогли б керувати такою річчю.
І для того, щоб сім'я Фаллор до цього часу домінувала на всьому континенті, їхній спонсор, безумовно, мав величезний валив.
«У самій родині Фаллорів є два Маги Ранкової Зорі. Звичайно, це не так багато важить. Вирішальний, хто прикриває їхню спину ‒ це Монарх Небес!»
«Монарх Небес? Маг Світанку?» - Лейлін кивнув.
Мага, який стояв на вершині Центрального Континенту, було більш ніж достатньо, щоб витримати весь тиск. Так звана родина Фаллор була лише в ролі дворецького, щоб керувати людьми. Справжнім контролером усієї мережі дирижаблів все ще був Монарх Небес!
«Так, під владою престижного і залякуючого Монарха Небес безпека дирижаблів гарантована» - зауважив Кублер, і в його очах з'явився промінь туги.
Маг 6-го рангу! Це був найвищий рівень на Центральному Континенті! Кожна його дія могла вплинути на життя незліченної кількості Магів!
…
* Ву-ух *
З шумом вітру дирижабль відірвався від якорів і почав дрейфувати вгору, в небо.
Лейлін стояв на палубі й насолоджувався вітерцем, трохи примруживши очі.
Прохолодний вітер, змішаний із сонячним світлом і смаком свіжої зеленої трави, дув і затримувався навколо нього.
«Це було так давно! Занадто давно! Я не був під сонцем так довго…»
Лейлін подивився на біло-блакитне небо і золоті промені сонця, його очі були сповнені емоцій.
Хоча в Сутінковій Зоні були сонячні камені та заклинання вічного світла, вони все ж таки були штучними. Вони ніколи не могли зрівнятися зі світлом і теплом, які дарувало природне сонце.
Ті, хто довго жив у Сутінковій Зоні, постійно стикалися з землею і небом, зробленими з товстої чорної скелі. Це викликало у них депресію, а іноді могло призвести і до серйозних проблем.
Хоча Лейлін не мав таких прихованих небезпек, він не хотів більше залишатися в розкішній кімнаті. Натомість він вийшов, щоб насолодитися світлом, яке принесло сонце.
Ті, хто завжди жив під сонцем, ніколи не зрозуміють тих, хто перебував у темряві і з нетерпінням чекав на справжнє сонце!
Коли дирижабль набирав швидкість, потік повітря на палубі сильно збільшувався, настільки, що міг здути дорослу людину.
Звичайно, в такій ситуації Лейлін був незворушний і не чув оголошення про те, що всі повинні повернутися до своїх кімнат. Він дозволив сильному вітру огорнути його з усіх боків.
«Дуже красиво, чи не так?»
Почувся солодкий жіночий голос. Лейлін повернувся праворуч і побачив молоду дівчину, яка міцно трималася за перила. Вона стояла навшпиньки і намагалася розгледіти краєвид внизу.
Під ними, за морем хмар, виднілися клаптики сільськогосподарських угідь і посівів. Вітряки здавалися іграшковими, а обриси міста ‒ далекими. На дорогах снували крихітні чорні точки.
«Мене звати Джессія, а вас?»
Дівчина посилила голос, коли Лейлін не приділив їй уваги, якої вона так прагнула.
«Лейлін» - він відповів без жодних емоцій. Лейлін відчув, як енергія хвилями котиться від цієї дівчини, вона була Магом 1-го рангу.
Її можна було б вважати генієм, враховуючи її статус Мага 1-го рангу в такому юному віці, але на жаль, Лейлін вважав її незначною.
«Отже, Лейлін, звідки ви?»
Молода дівчина не засмутилася, що Лейлін проігнорував її, натомість почала ставити більше запитань.
«З якої ви організації? Куди ви збираєтеся йти? Чи подобається вам квітка жасмину? Мені подобаються посохи з горіхового дерева, я вважаю, що вони підсилюють мою магічну силу, та й пахнуть приємно…» - вона цвірінькала, як горобчик, задаючи ланцюжок запитань.
«Ти…» - Лейлін закотив очі і вже збирався заговорити, коли інший голос пролунав у нього за спиною.
«Джессіє, що ти робиш?»
Лейлін обернувся. Молодий Маг у золотисто-білій мантії з червоною рубіновою емблемою йшов до них, а в його очах ховався гнів.
«Ні… нічого… я просто тут, озираюся…» - Джессія відвела голову назад, виглядаючи жалюгідно.
«Якщо ти вже закінчила роздивлятися, повертайся назад! Тут небезпечно!» - юнак придушив посмішку на своєму обличчі.
«Сер Лейлін, я шукатиму вас наступного разу!» - Джессія махнула рукою, йдучи геть, і юнак був явно незадоволений.
Він подивився на Лейліна, його губи розтулилися, щоб заговорити, але так і не зробив цього. Він кинув на Лейліна погляд, сповнений застереження, і розвернувся, щоб повернутися до каюти.
«Смішно!» - Лейлін здивовано похитав головою.
Він знав, що молода дівчина використала його як привід, щоб ухилитися від гніву молодого Мага, і це змусило Лейліна сформувати негативне враження про них обох.
Було очевидно, що вони не відкрили приховану енергію Лейліна, тому один вважав його рятівником, а інший несвідомо не наважувався кинути йому виклик.
«Кублер, йди сюди!» - Лейлін подивився на таємний відбиток на його руці.
«Майстре! Які ваші вказівки?» - Кублер швидко зійшов на палубу і шанобливо відповів поклоном.
«Тобі знайомий цей символ?» - Лейлін спроектував зображення емблеми з червоного рубіна, яку носив молодий Маг.
Судячи з гордої постаті юного Мага, який носив на грудях емблему червоного рубіну, Лейлін запідозрив, що це може бути символ могутнього Мага. На жаль, він не мав жодного уявлення про це, і йому довелося витримати його критичний погляд.
На щастя, в цій подорожі Лейліна супроводжував Маг з Центрального Континенту, який був добре обізнаний і зміг відповісти на багато його запитань.
Далі
Том 3. Розділ 394 - Наречена
«Це герб родини Роліте!» - Кублер кинув швидкий погляд і зробив висновок. Він знав, що його господар не з Центрального Континенту і нічого не знав про це. Він продовжив пояснювати ‒ «Родина Роліте ‒ досить відома родина Магів у регіоні Чорної Річки. Кажуть, що там править Маг 3-го рангу!» «Маг 3-го рангу? На якому він етапі?» - запитав Лейлін. 3-й ранг був періодом, коли людина готувалася стати Магом Ранкової Зорі. Він займав багато часу, і його було надзвичайно важко перетнути. Усередині нього було кілька менших етапів, і кожен з них означав велику різницю в силі Магів. Наприклад, Маг 3-го рангу на Фазі Пари, безумовно, був здатний придушити кількох Магів, які ще не досягли цієї стадії. «Вся інформація про найсильніших Магів є конфіденційною. Ми, підлеглі, знаємо про це дуже мало…» - на обличчі Кублера з'явився вираз сорому. «Але цей Маг Роліте колись переміг претендента 3-го рангу Парової Фази, тож його силу не можна недооцінювати» «Невже? Я розумію» - Лейлін здавався розсіяним. Поки його супротивник не був на рівні Рідкої Фази або вище, він був упевнений в своїх силах. «Тепер все залежить від тебе. Сподіваюся, ти не будеш продовжувати провокувати мене, інакше…» - Лейлін опустив голову, в його очах спалахнув темний блиск. Каюта першого класу мала не лише окремі кімнати, але й розкіш їдальні з вишуканим вином, і все це входило у вартість квитка. Зрештою, враховуючи вартість магічних кристалів, звичайна їжа та напої коштували дуже дешево. Лише дорогоцінні інгредієнти та високоенергетичні істоти могли бути використані для виготовлення делікатесів, які були ефективними для Магів. Ось чому вони продавалися за такою високою ціною. «Сідай, Кублере» - Лейлін сів за круглий стіл з білою скатертиною, нікого не питаючи, а потім покликав Кублера. Кублер шанобливо вклонився і сів на край столу, не наважуючись влаштуватися зручніше. Тепер він був васалом Лейліна і був схожий на першокласного слугу. Природно, що він поводився шанобливо, щоб не бути покараним господарем. Лейлін помітив це і внутрішньо зітхнув. Поведінка Кублера показувала, наскільки жорсткою була ієрархічна система в клані Уроборос. На щастя, він був не тільки Гігантським Змієм Кемоїна з чистим родоводом, а й Магом 3-го рангу. Як тільки він потрапить туди, його вважатимуть одним з вищих, і йому не доведеться страждати. «Четвертий рівень Зіниць Кемоїна, а також інформація про "кайдани крові"! Я повинен отримати їх від клану Уроборос» - запланував Лейлін. Хоча він успішно симулював рівень Зіниць Кемоїна за допомогою чіпа та інформації про численні техніки медитації в Сутінковій Зоні, він не був настільки впевненим у собі. Отже, він все ще мав сильне бажання отримати оригінал. Повноцінні техніки медитації, як правило, не призначалися для тренування тіла. Вони також стосувалися модифікації душі, а це було те, що чіп не зміг би вирахувати. Як і Священне Полум'я, чіп вніс зміни, але на етапі експериментів з морськими свинками виникло кілька проблем. Лейлін не хотів повторення цієї катастрофи, тим паче, що це мало статися не на якійсь морській свинці, а на ньому самому! «Пане, вам щось потрібно?» - у цей момент офіціантка в чорному вбранні покоївки, з глибоким вирізом та білими шкарпетками підійшла до столика Лейліна і шанобливо запитала. Лейлін відкрив меню і подивився. Там були всілякі страви, і їх можна було вважати досить розкішними ‒ «Дайте мені телячий стейк і сидр. Щодо Кублера, то запитаие його сам» Атмосфера в їдальні теж була непогана: тепле світло кришталевої лампи і приємний аромат свіжих квітів на столі. У кутку їдальні навіть посадили барда, який саме виступав. Навіть Лейлін відчув, що зробив правильний вибір, витративши ці магічні кристали! «Пане Лейлін!» - після того, як принесли свіжий телячий стейк, Лейлін розклав серветку і, взявши ніж і виделку в руки, і почав різати стейк, від якого йшла пара. Стейк з телятини тут був хорошої якості, і шеф-кухар також доклав до нього багато зусиль. Як тільки виделка і ніж торкнулися стейка, з нього хлинув киплячий соус. Щойно Лейлін підняв келих з вином і вже збирався насолоджуватися, як почув голос, схожий на голос жайворонка. Він озирнувся і побачив Джессію, яку вже бачив раніше, яка щосили розмахувала руками, а обличчя хлопця з сім'ї Роліте позаду неї було кислим, як лимон. «О!» - недбало привітався Лейлін, а потім перевів свою увагу на власну їжу. Однак було очевидно, що співрозмовник не має наміру його відпускати. Піднявши спідницю, Джессія маленькими кроками підбігла до нього і сіла поруч з Лейліном. «Пане Лейлін, ви любите яблучне вино? У сім'ї Джессії в нашому погребі є пляшка непоганого алкоголю…» «Навіть якщо тобі потрібен щит, чому це повинен бути я?» - Лейлін похмуро підняв голову, озираючись навколо. Потім він дізнався, що він справді був єдиним вибором, який у неї був. Після досягнення 1-го рангу Маги могли використовувати випромінювання енергетичних частинок і змінювати свою зовнішність, зберігаючи молодий, яскравий вигляд. Було дуже мало геніїв, які, як Лейлін і Джессія, стали офіційними Магами у віці до 20 років. Багато хто піднявся до 1-го рангу після п'ятдесяти, і жінки-Маги, очевидно, хотіли зберегти свою наймолодшу і найкрасивішу зовнішність. З іншого боку, багато чоловіків-Магів вирішили зберегти свій імідж на той час, коли вони досягли певного віку. Отже, у Світі Магів були старі й молоді Маги-чоловіки, але більшість Магів-жінок виглядали приблизно на двадцять-тридцять років. Мало хто з них видавав себе за стару жінку. У їдальні, де знаходився Лейлін, не те щоб не було офіційних Магів, але більшість з них були чоловіками середнього або похилого віку. Нечисленні молоді Прислужники не наважувалися фліртувати з офіційними Магами чи змагатися з кимось за прихильність оточуючих. Поміркувавши над цим, Джессіці здалося, що найкращим вибором для неї був Лейлін. По-перше, хоча вона і не могла визначити силу Лейліна, але він точно був офіційним Магом. Це було найважливіше! По-друге, Лейлін був молодий і досить вродливий, чого було достатньо, щоб інші сходили з розуму. Однак на цю несподівану удачу з жінками і лихо, яке вона могла спричинити, Лейлін закочував очі. «Можна я сяду тут?» - у цей момент молодий чоловік, вираз обличчя якого був похмурим, також прибув. Лейлін кивнув і спостерігав, як він сідає поруч з Джессією, до її видимого невдоволення. «Дозвольте мені представитися. Мене звати Нолан, Нолан Роліте! Це моя наречена, міс Джессія!» Нолан злегка засміявся, роблячи наголос на словах "Роліте" і "наречена". «Гм! Чесно кажучи, ця заручена пара цілком сумісна! Обидва такі ж молоді і сповнені таланту!» - Лейлін кивнув. Завдяки їхній розмові, аурі та хвилям, які мимоволі випромінювалися, і навіть їхнім очам, він зміг визначити їхній загальний вік. Зазвичай це була б ідеальна пара, але було шкода, що дівчина не виглядала задоволеною цим весіллям. І хоча тут були ще двоє зайвих гостей, які могли все зіпсувати, Лейлін міг насолоджуватися їжею, повністю ігноруючи Джессію, яка приділяла йому багато уваги, і Нолана, який ось-ось мав вибухнути. Перед тим, як піти, хлопець на ім'я Нолан таємно відправив Лейліну повідомлення ‒ «Тримайся подалі від моєї нареченої, інакше пошкодуєш!» «Майстре?» - Кублер подивився на безвиразного Лейліна і дослідливо запитав. За командою Лейліна він негайно вб'є ідіота Нолана, який насмілився образити його господаря. Хоча всі вони були Магами 1-го рангу, ці двоє, очевидно, були новачками, які щойно перейшли в наступний ранг. Їм було неможливо вижити під рукою Чорнокнижника Кублера. «Поспішати нікуди» - Лейлін розвів руками, хоча у нього було кілька запитань. Маги були раціональними людьми, і хоча дії Джессії можуть викликати невдоволення Нолана, він обов'язково все пригадає і не почне ворожнечу з іншим Магом через такі дрібниці. До того ж, Лейлін і Джессія перекинулися лише кількома словами. Крім того, Лейлін не став би вбивати їх обох через щось таке незначне. Йому це не було вигідно. «Схоже, що дівчина на ім'я Джессія може продовжити свої трюки!» - Лейлін торкнувся свого підборіддя, відчуваючи, що він дивиться шоу. «Так, Майстре!» - вислухавши вказівки Лейліна, Кублер, хоч і не хотів, але більше не підіймав цю тему. … Два дні пролетіли швидко, дирижабль зупинився біля станції в середньому місті в регіоні Чорної Річки. Лейлін тримав ціпок і надів капелюх, одягнувши щось на зразок костюма. Спускаючись сходами, він здавався навіть елегантнішим за молодих панів зі шляхетних родин, маючи поважну ауру, яку може мати лише правитель. Тим часом Кублер, наче вірний дворецький, йшов слідом за ним, тримаючи щось у руках. «Пане Лейлін!» - пролунав голос Джессії. Це була і її зупинка. Лейлін засміявся і підійшов до неї. Нолан стояв осторонь, хоча він був сповнений посмішки, ніби щось зрозумів. «Сер Лейлін, прошу вибачення за мою поведінку!» Нолан знову почав поводитися чемно, змивши з себе нетерпіння і виглядаючи врівноваженим. Він усвідомив свої помилки і тепер вийшов, щоб вибачитися. «Нічого страшного! Якби у мене була така гарненька наречена, я був би надто підозрілим до всіх інших!» - дражнився Лейлін. Джессія закотила очі на Лейліна і запитала ‒ «Пане Лейліне, куди ви йдете?» Вона вже не вперше запитувала про це, але Лейлін відмовлявся відповідати. «Я?» - Лейлін побачив натяк на нервозність в очах Нолана, і не зміг втриматися, щоб не похитати головою і не розсміятися. Яким би врівноваженим і спокійним він не виглядав, зрештою, його видавали очі.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!