Вжиття заходів

Том 1. Розділ 13 - Прибуття

«Великі Рівнини Смерті - це справді місце, яке жодна звичайна людина не може перетнути!»   Лейлін сидів у кареті, і його тіло постійно підкидало вгору і вниз. Крихітне віконце відчинилося, і в нього заходив золотий промінь сонця, надаючи інтер'єру карети трохи жвавості.   Минуло вже більше десяти днів після нападу зграї лютововків. За ці десять днів мандрівники стикалися з дедалі більшою небезпекою, коли вони заглибилися в рівнини.   Лише тепер Лейлін дізнався, що лютововки були лише на нижній сходинці харчового ланцюга. Над ними було ще багато хитріших і дикіших хижаків.   По дорозі Лейлін бачив багато груп істот, які не поступалися лютововкам.   Крім лютововків, тут були зграї величезних чорних птахів, що сягали кількох метрів заввишки і навіть гігантське чудовисько довжиною більше десяти метрів. Він був схожий на шаблезубого тигра, але його тіло було схоже на маленьку гору. Одна лише його аура викликала у Лейліна відчуття задухи.   На щастя, кількість смертей учнів, здавалося, досягла межі, і білі Маги почали діяти. Вони не тільки встановили магічні захисні екрани на каретах, але й безпосередньо вийшли вперед, щоб розігнати групи тварин, які атакували. Завдяки цим заходам вдалося уникнути великої кількості жертв.   Найнебезпечніше було, коли вони зіткнулися з чудовиськом довжиною в десятки метрів.   На щастя, це чудовисько розміром з невелику гору, схоже, володіло певним інтелектом і знало, що з білошкірими волхвами не варто жартувати. Після короткої сутички воно швидко пішло геть і більше не нападало, що змусило всіх мандрівників полегшено зітхнути.   «Пора!» - Лейлін дістав кишеньковий годинник і подивився на стрілку. Вона вже досягла позначки 3 години.   Він підвівся і відчинив передні двері карети. Назустріч йому подув вологий вітерець, принісши з собою солоний запах. Пахло дуже свіжо і чисто, і Лейлін не міг не зробити кілька глибоких вдихів, перш ніж сісти поруч з Анджело.   «Доброго дня! Сер Анджело!»   «Доброго дня! Такий ввічливий шляхетний джентльмен!» - Анджело не обернувся, а просто передав батіг і віжки Лейліну ‒ «Якраз вчасно, мені потрібно трохи відпочити!»   Лейлін засміявся, отримавши батіг, і вправно направив карету.   Анджело нахилився набік, розстібаючи пляшку на поясі. Коли він відкоркував її, з неї поплив запах міцного алкоголю, і коли він нахилив голову, щоб зробити ковток, заплющуючи очі від радості.   «Ми ось-ось прибудемо до місця призначення. Виходячи з того, що ти допомагав мені керувати каретою протягом місяця, я можу відповісти на два твої запитання!»   Лейлін саме насолоджувався краєвидом з обох боків, коли почув голос Анджело.   «Гаразд!» - Лейлін злегка посміхнувся. Заради цього він будував хороші стосунки з Анджело.   «Тоді моє перше питання: що буде в місці нашого призначення?»   «Кілька тимчасових наметів, встановлених різними академіями магів. Там кожен з вас зможе вільно обрати академію, до якої захоче приєднатися, відповідно до ваших інтересів. Крім того, ви зможете пройти ще більш точний тест на здібності!»   Анджело трохи нетерпляче відповів - «Все це вам пояснять великі Маги, коли ми прибудемо, не втрачай своєї можливості!»   «Точніший тест на здібності?» - Лейлін якусь мить був збентежений, а потім згадав, що його лише оцінили як здатного стати магом і він майже одразу був відправлений до карети віконтом. Щодо того, наскільки хороший його талант порівняно з іншими, він не мав ані найменшого уявлення.   «Тимчасові намети, встановлені академіями магів? Здається, це схоже на набори до шкіл в моєму попередньому світі. Цікаво, які вимоги?» - Лейлін мовчки подумав про себе.   «Гаразд! Моє друге питання! На вашу думку ‒ що таке маг?» - Лейлін поставив своє друге питання.   «Маги? Вони володіють величезною силою і шукають істину, а їхнім принципом є рівноцінний обмін. Хлопче, не мрій отримати від мага щось безоплатно, інакше полум'я бажання вирветься з безодні і покарає твою душу!»   Обличчя Анджело здригнулося, наче він згадав про щось погане, а голос став надзвичайно похмурим.   «Пошуки істини, еквівалентний обмін? Мені це подобається!» - Губи Лейліна скривилися в посмішці.   Після відповіді Анджело, здавалося, втратив будь-який інтерес до розмови. Він зробив два ковтки міцного алкоголю, опустивши голову і заплющивши очі. Через десять хвилин почулося хропіння.   Лейлін понуро дивився на краєвид перед собою. Хоча рівнини були дуже красиві, після цілого місяця, коли він дивився на одне й те саме, йому хотілося блювати від одного лише погляду на них.   «Це— ...»   У міру того, як карета продовжувала просуватися вперед, зèлені вдалині ставало все менше і менше. На зміну їй прийшли неосяжні краєвиди блакиті і пориви сильного вітру.   «Ми нарешті приїхали, Пляж Смерті!»   Сплячий Анджело розплющив очі і подивився на Лейліна ‒ «Ми досягли місця призначення!»   Коли вони наблизилися до моря, в кінці поля зору з'явилося невелике містечко, схоже на ринок.   Численні намети різних форм і розмірів стояли разом, утворюючи величезний табір. Навколо них стояли десятки карет, схожих на ту, в якій їхав Лейлін.   Більшість тих, кого було видно також були Помічниками, на вигляд їм було приблизно 13-14 років, у кожного з них була цікавість на обличчі. Лейлін зробив приблизний підрахунок і встановив, що їх було щонайменше кілька сотень людей, які населяли табір. Час від часу Прислужники входили та виходили з наметів з різними виразами облич.   «Гаразд! Пані та панове! Ласкаво просимо на проміжну зупинку нашої мандрівки ‒ Пляжу Смерті! Тут ви всі визначитеся з майбутньою академією, а потім повернетеся до своїх академій разом зі своїми вчителями, щоб практикувати магію!»   Карета зупинилася, і три білі мантії вийшли з неї і зібрали Прислужників, після чого заговорив ватажок ‒ Кроу.   «Тепер ідіть за мною до табору і виберіть собі академію. Пам'ятайте, що ви можете перевірити всі академії, але, підписавши контракт на вступ до однієї з них, ви не можете від нього відмовитись! Тих, хто порушить договір, повісять за межами табору!»   Від цих крижаних слів Пана Кроу серця адептів похололи.   «Ха-ха! Кроу! Щось ти сьогодні запізнився!» - пролунав голос, і з території табору вийшов товстун. Він теж був одягнений у білу мантію і привітався - «Не лякай цих чарівних новачків!»   «На нашому шляху виникли деякі труднощі» - пояснив Кроу.   «Гаразд! Новачки! Тепер ідіть за мною до табору!» - товстун ще трохи поспілкувався з Кроу та іншими, потім повернув голову і гукнув до Лейліна та решти.   «Можете звати мене Джевон, з прекрасної Кільцевої Вежі Слонової Кістки Еннея. Повірте мені, якщо вам доведеться обирати академію, то Кільцева Вежа Слонової Кістки Еннея - це, безумовно, ваш найкращий вибір!» - сказав Джевон, приводячи Помічників до табору.   Як тільки вони увійшли, до їхніх вух долинули різні звуки, що нагадали Лейліну про ринки в його попередньому світі. Троє білих мантій, то вони, схоже, мали чим зайнятися і швидко покинули групу.   Навколо вирувало життя, більшість людей навколо були Помічниками, як і вони. Деякі з них зібралися в групи, в той час як інші входили або виходили з наметів.   Джевон привів Лейліна та решту, загалом 40 осіб, в середину табору.   Тут стояло велике шатро чистого білого кольору, а на його зовнішній стороні були дивні візерунки, які нагадували пелюстки. Вони були схожі на орнамент, але водночас виглядали як дивні написи.   Лейлін не міг не придивитися до нього уважніше: «Чіп! Почати сканування!»   [Біп! Створення зображення!] - Чіп надіслав інформацію, але на тривимірному зображенні на білому наметі нічого не було, ніби візерунків ніколи не існувало.   «Як таке може бути?» - Лейлін знову з недовірою втупилася в намет.   З кожною секундою, візерунки на наметі ніби оживали і постійно перекручувалися.   «Хе-хе!» «Ха-ха!» «Джі-джі!»   Різноманітні звуки долинали до вух Лейлін. Навколишнє світло ніби спотворилося, і Лейлін подивився на свою руку. У цей момент його рука ніби сильно розтягнулася, видавшись надзвичайно тонкою.   «Лейліне! Лейліне! Що з тобою?» - в цей момент Лейліна поплескали по плечу.   Все тіло Лейліна раптом затремтіло, і він прийшов до тями. Озирнувшись довкола, він побачив, що Прислужники все ще слухають промову Товстуна Джевона, і все, здавалося, повернулося до свого нормального стану.   «Чи те, що щойно сталося, було лише ілюзією?» - Лейлін злякався ‒ «Чіп, відтвори ситуацію, в якій я щойно був!»   [Біп!] - з’явився світло-блакитний екран, і перед очима Лейлін безперервно з’являлися сцени, які тільки що відбулися ‒ [Аномалія в кровоносних судинах головного мозку, пропонується негайне обстеження!]   [Виявлено аномальний стан носія! Рекомендується триматися подалі!]   [Організм носія повернувся до нормального стану!] - численні рядки даних продовжували з'являтися, що давало Лейліну зрозуміти, що раніше це не було ілюзією.   «Фух... Невже всі Маги такі загадкові?» - Лейлін витер холодний піт, все ще відчуваючи затяжний страх перед подіями, що відбулися раніше.   «Лейліне! Твій колір обличчя справді не здоровий! Не кажи мені, що ти захворів?» - запитав Джордж збоку.   «Хто б це не був, після того, що щойно трапилося, їхній колір обличчя не буде хорошим!» - Лейлін внутрішньо вилаявся, знаючи, що його колір обличчя, напевно,був  як у мерця.   «Ні... Нічого... Де зупинився Джевон?» - Лейлін поспішно змінив тему.   «О! Нам треба заповнити анкету і пройти тест на перевірку здібностей! Після чого буде вільний час, і ми зможемо самостійно обрати собі академію!»   «Через те, що ви запізнилися, у вас залишається лише один день, і за цей час ви повинні обрати академію, в якій будете займатися магією, інакше вам доведеться чекати до наступного року!» - Джевон все ще голосно говорив перед ними.   А тепер вишикуйтеся в чергу і візьміть у мене бланк по черзі, а потім пройдіть тест!»   Джевон сів за білий стіл, дістав стос бланків і поклав їх на нього.   Черга швидко просувалася вперед, і дуже скоро настала черга Лейліна.   «Заповніть свої дані в цій формі, а потім увійдіть до намету і дотримуйтесь інструкцій людини всередині!»   Лейлін взяв бланк і зрозумів, що він зроблений з овечої шкури. Необхідні дані були мінімальними, лише ім'я, вік і місце народження, і ще кілька інших.   Взявши гусяче перо, що лежало на столі, Лейлін швидко заповнив бланк.   Слабке червоне чорнило малювало на пергаменті складні візерунки, і це виглядало дуже красиво.   «Ніколи б не подумав, що почерк у цієї дитини настільки гарний!» - після того, як Лейлін закінчив писати, він підняв пергамент і увійшов до білого намету.   «Підійди!» ‒ пролунав старечий голос.   Усередині намету було дуже просторо, і на чорному стільцю сиділа біловолоса стара бабуся. На столі лежала кришталева куля.   «Йой! Чого це я раптом згадав про тих відьом-віщунів» - подумав Лейлін   «Добрий день!» - привітався Лейлін з відьмою.   «Принеси бланк сюди!» - очевидно, що ця відьма не збиралася нічого робити, і її голос був крижаним.   «Лейлін? Поклади руки на кришталеву кулю!»