Це було поле битви з кров'ю і вогнем, на якому билися з густим морем жуків.
Дорон розсік довгим мечем ще одного жука, що наближався, розколовши його надвоє. Спочатку гостре лезо було вкрите огидними рідинами різних жуків, а його краї потріскані та зазубрені від використання.
У будь-який інший день це завдало б йому великого душевного болю, але зараз у нього навіть не було часу, щоб як слід оглянути свій меч. Армія була схожа на самотній човен у цьому морі жуків, який розгойдувала хвиля за хвилею смерті.
Смерть висіла навколо них без кінця, і все, що міг робити Дорон ‒ це заціпеніло розмахувати мечем, вбиваючи одну жахливу комаху за іншою. Його товариші продовжували падати навколо нього, як люди, так і орки, але він більше не мав сил піклуватися про це. Він без упину йшов вперед, переступаючи через трупи товаришів, переслідуючи спільну мету: він повинен знищити це гніздо зла!
У цій війні на виживання у них не було можливості відступити та втекти. Орки та люди сформували найхолоднішу з армій, яка без вагань вбивала всіх дезертирів, навіть якщо вони були їхніми родичами.
«Ха… Невже я тут помру?» - Дорон важко дихав, його безсиле тіло налилося свинцем.
Однак саме в той момент, коли вся його витривалість була майже вичерпана, коли він був готовий потонути в морі жуків, все раптом знову стало яскравим. Золоте світло розсікло море, дозволивши йому побачити пурпурове гніздо в самому серці болота.
Навколо почали лунати гімни ‒ «Під променями Богів всі хоробрі воїни стануть безстрашними…»
Дорон одразу ж повеселішав. Йому вдалося знайти Чарівника, який убив Джиммі, тяжко пораненого і тікаючого вдалину. Приплив сил прийшов з нізвідки, оскільки сила помсти дала йому сили знову встати на ноги.
Він пильно дивився на Чарівника, очевидно, пораненого попередньою зустріччю. Чорна мантія чоловіка була розірвана на шматки, на його тілі залишилися сліди опіків від блискавки. Він не мав сил навіть відкрити портал, він міг лише повзти в глибину болота.
Дорон уважно стежив за ним. Чарівник явно хотів втекти, і його шлях вже був зміщений від гнізда жуків.
«Стій, де стоїш, проклятий виродку!» - Дорон кинув меча. Ретельно відточений клинок описав у повітрі красиву дугу, встромившись у стегно чоловіка.
«АРХ!» - Чарівник, що тікав, похитнувся, падаючи в смердючу трясовину.
«Попався!» - Дорон схвильовано кинувся вперед і побачив Чарівника, що лежав у багнюці. З рани на його стегні рясно текла кров, і здавалося, що він знепритомнів.
«За Джиммі!» - Дорон обнишпорив місцевість, шукаючи кинутий ним меч. Він хотів розкрити особу цього Чарівника.
Однак "непритомний" Чарівник раптом показав сувій у своїх руках.
[Кислотний Сплеск]!
Дорон інстинктивно відвернувся, щоб уникнути смерті, але це спалило все його праве плече, перетворивши його на суміш роз'їденої плоті та крові.
«Блять!» - сильний біль змусив його без вагань вдарити Чарівника обличчя.
Чорна завіса впала, відкриваючи обличчя чоловіка. Перед нами постало виснажене обличчя старого, надзвичайно блідого від втрати крові. Його очі здавалися мертвими.
Чомусь, попри те, що він вбивав багато разів з початку Темних Віків, Дорон відчув, як у його серці спалахнув вогонь.
«ЧОМУ» - кричав він, хапаючи Чарівника за комір ‒ «ЧОМУ ТИ ДОПОМАГАЄШ ЖУКАМ ПРОТИ ЛЮДСТВА?»
«Кха, кхе…» - Чарівники від природи були слабшими за бійців. Цей навіть був тяжко поранений і не міг вимовити жодного заклинання, бо все ще кашляв кров'ю. Навіть дитина могла б зараз легко вбити його.
Чарівник якийсь час виглядав трохи розгубленим, але, вислухавши запитання Дорона, раптом розсміявся. Його бліде обличчя перекосилося в усмішці, а кров змусила живіт Дорона закрутитися.
«Над чим ти смієшся!?» - Дорон був сповнений гніву ‒ «Ти знаєш, скільки людей ти вбив!? Джиммі, і всіх інших моїх зведених братів. У них вдома є ті, хто чекає на їхнє повернення… Чому!? Чому ти йдеш проти своїх?»
«Своїх? Ке-ке…»
Посмішка старого Чарівника розширилася ‒ «Ти мій рід? Коли я ще був високоранговим Чарівником, ціла купа людей поважала мене, співала мені дифірамби та мріяла зустрітися зі мною. Але після розпаду Плетіння ті виродки… Що зробили ті виродки, чиї душі після смерті мають потрапити в пекло?»
«Вони забрали у мене все на моїх очах, вбили маленького Бенджі, і… і…» - на обличчі Чарівника промайнув відтінок смутку ‒ «Я перестав ставитися до них як до людей… Коли мене знайшли Тіньові Чарівники, я одразу ж приєднався до них заради своєї помсти. Я був би готовий продати душу дияволам заради своєї помсти!»
«Хе-хе… Тепер ті мерзотники насолоджуватимуться найболючішою і найжалюгіднішою смертю, яку вони тільки можуть мати. Моя мета виконана, вбий мене!»
Старий Чарівник заплющив очі, і Дорон застиг на місці. Обличчя Чарівника перетворилося на обличчя Холдмана в його видіннях, викликаючи спогади про його маєток і сім'ю, яка залишилася за містом.
Засудження Чарівника змусило його згадати власні вчинки, ту ніч серед полум'я, що знову постали перед його очима, ніби він переживав усе це знову.
«Ох… Я! I…» - вени на долонях Дорона набрякли, а обличчя почало сіпатися, наче він намагався зважити всі можливі варіанти.
«Можливо… ми всі винні. Винен цей жалюгідний світ!» - Дорон згадав про Ліну, яка все ще чекала на його повернення. Він зціпив зуби й підняв свій меч.
«Давай… Відрубай мені голову і зроби це своїм досягненням!» - Чарівник хихикнув і заплющив очі.
«Ха!» - Меч опустився на голову Чарівника з усією силою, яку міг зібрати Дорон,
Однак, здавалося, що він простромив вату, а не плоть. Дорон шоковано розплющив очі й побачив, що меч у його руках застряг у повітрі, оскільки його огорнув сильний тиск.
«Вибач, малий. Хоч я і співчуваю твоєму становищу, але табір роздає нагороди по заслугах…» - пролунав приємний голос, і в очах Дорона потемніло…
…
«Боги… вже оговтуються…» - клон Лейліна спостерігав за розвалом величезного вулика вдалині, на його обличчі грала дивна посмішка.
«Що стосується тебе, невдахо… Я доброзичливий, я дам тобі ще один шанс…» - темно-червоне сяйво огорнуло тіло старого Мага, змусивши його жалібно скрикнути, коли з ним сталося дивне перетворення.
«Кукулькане, мій Господи… Ти ‒ могутній Володар Первісного Гріха, єдине джерело гріха у всесвіті. Ти ‒ володар усього!» - перед Лейліном на колінах стояв колись старий Чарівник, його тяжкі рани давно затягнулися.
«Іди… Іди в інше місце…» - Лейлін змахнув руками, і темно-червоні телепортаційні ворота відкрилися, щоб забрати уклінного монстра.
«Цей тест провалився, ха…» - Лейлін похитав головою, дивлячись вдалину. Кілька аватарів орків лежали там в очікуванні.
«Ну що, Груумше? Ти шкодуєш про те, що послав сюди лише одного аватара?» - Лейлін посміхнувся, дивлячись на голову оркського пантеону. Навіть в оточенні багатьох богів він не виглядав схвильованим.
"Боги досить швидко оговталися і встановили вічні джерела світла у своїх божественних царствах. Вони вже можуть посилати божественні заклинання своїм жерцям у вимірі смертних?" - Лейлін добре знав, що без допомоги богів Альянс Срібного Місяця та Імперія Орків не змогли б знищити гніздо.
«Нічний Змій… Грішник, що поглинув сонце…» - засудили його боги в такій кипучій люті, що могли спалити навіть саму порожнечу, коли спустилися, щоб битися з ним.
«Битва тільки почалася…» - на жаль, аватар розвіявся ще до того, як вони змогли атакувати його, залишивши по собі кілька розлючених риків.
…
Баатор.
«Як воно?» - Лейлін стояв перед Материнським Ядром, спостерігаючи за подіями, що відбувалися в кількох місцях у вимірі смертних.
Нечисленні вцілілі у вимірі смертних отримали велику підтримку, почавши посилати війська для знищення довколишніх вуликів. Надзвичайно важливу роль у цьому процесі відігравали жерці.
«Контратака богів починається…» - зітхнувши, сказала Материнське Ядро.
«Це нормально, але час…» - Лейлін погладив підборіддя ‒ «Якраз в той момент, коли ми плануємо підтримку Світової Волі Світу Магів, нездатні створювати клонів…»
«Що ти хочеш сказати?» - Материнське Ядро зосередилася на Володарі Первісного Гріха, що стояв перед нею.
«Серед нас є зрадник» - Лейлін став урочистим. Якщо Шар могла стати на бік Магів, то чому Маг не міг стати на бік богів?
«Сила гріха у Світі Богів говорить мені про щось. Якщо ми не поставимося до цього серйозно, наслідки будуть жахливими…» - Лейлін подивився на Материнське Ядро, що стояла перед ним, і щиро промовив ‒ «Я сподіваюся негайно скликати спільну конференцію Магів»
Telegram
