Хоча всі знали, що професор Двань приїхав викладати на кафедрі антропологічних систем, але питання в тому, звідки він взявся так рано вранці в лабораторії фармацевтики!

Побачивши Двань Хен'є, на обличчях студентів, що оточували його, з'явився вираз ніби вони бачили привид.

Двань Хен'є проігнорував вчителя. Кожен, хто бачив його, міг відчути, що він, очевидно, був науковим дослідником, але в тілі Двань Хен'е було сильне відчуття пригніченості, яке буває лише у тих, хто тривалий час перебував у вищих ешелонах влади. Після того, як Двань Хен'є вийшов з люка, він попрямував прямо до протилежного боку, де молодий чоловік... Чи хлопець, який стояв там, навіть не відреагував, коли судно на повітряній подушці приземлилося, явно занурившись у свої емоції.

Бачачи, до кого йде Двань Хен'є, розлючений ватажок студентів раптом відчув, як його ноги підкошуються, і ледь не впав на землю.

Однак Двань Хен'є абсолютно не мав бажання звертати увагу на цього студента, який тремтів усім тілом від страху. Він підійшов до Лань Дзінчи, трохи вагаючись, простягнув руку і поплескав його по плечу. Лише в цей момент Двань Хен'є відчув, що плечі Лань Дзінчи весь час дрібно тремтять, а тіло напружене.

Він явно був дуже розлючений і пригнічений.

Лань Дзінчи, який весь час ходив з опущеною головою, занурившись у власні емоції, не знав, хто стоїть перед ним. Лише коли Двань Хен'є поплескав його по плечу, він шморгнув носом і підвів голову.

"......"

"......"

Лань Дзінчи протягнула руку і протерла нею очі.

Через те принизливе видовище, очі Лань Дзінчи вже й так були червоними, ніби він тільки що плакав, а тепер їх ще й потерли так, що вони стали схожими на очі кролика. Розгледівши людину перед собою, він раптом сильно похитнувся назад, ледь не впавши на землю, що справді налякало Двань Хен'є.

Професор Двань, який завжди тримав себе стримано, швидко розмірковував, чи повинен він допомогти Лань Дзінчи, якщо той раптом знепритомніє перед ним. Нарешті, Лань Дзінчи вдалося опанувати себе. Гідна похвали стійкість для популярного персонажа "Міжзоряне падіння"! Двань Хен'є в душі тихо похвалив Лань Дзінчи.

"Двань... Професор Двань?" — з затримкою промовила Лань Дзінчи, вимовивши його ім'я. На відміну від темного фармацевтичного генія з "Міжзоряне падіння", зараз він виглядав і поводився як юний, недосвідчений студент. Побачивши обличчя Лань Дзінчи, Двань Хен'є раптом зітхнув з полегшенням.

"Мм. — Двань Хен'є злегка нахилився і запитав: — Що відбувається?" — первісний власник мав зріст близько 183 сантиметри, і справді був досить високим порівняно з дитиною перед ним, яка щойно вступила до коледжу і пропустила один клас у дитинстві.

Незалежно від того, чи це був первісний власник, чи сам Двань Хен'є, жоден з них не був схильний демонструвати свої емоції. Але якби зараз тут стояв сам Двань Хен'є, він би точно проігнорував Лань Дзінчи.

Хоча в Четвертій імперії не було дуже детального опису особистості першого власника, але Двань Хен'є, який читав його спогади, знає, що "Двань Хен'є" цього світу не був людиною, яка піклується про емоції інших людей, або ж у нього не було концепції робити це в його мозку.

Двань Хен'є завжди вважав, що для того, щоб довго жити в цьому світі, не можна вічно ходити в масці. Однак зараз явно не найкращий час, щоб зняти маску.

Хоча слова Двань Хен'є не заспокоїли Лань Дзінчи, коли він побачив, як його співрозмовник злегка схилив голову і дивився на нього з довірою, щойно охоплений відчаєм Лань Дзінчи раптом відчув тепло в душі. Проте, не даючи йому й слова вимовити, той, хто щойно відкрив люк Лань Дзінчи, негайно вигукнув: "Це він ..." — не даючи цій людині закінчити, Двань Хен'є підвівся, обернувся і холодно сказав йому: "Мовчи."

Голос Двань Хен'є був не надто гучним, але після його слів довкола запанувала гробова тиша.

Через кілька секунд Лань Дзінчи нарешті глибоко вдихнув і повільно почав розповідати про те, що сталося. Виявилося, шкільна система автоматично розподілила для кожного учня лабораторні кабінети, а той учень, що з'явився раніше, зіпсував прилад у своєму кабінеті. Потім він відкрив кабінет Лань Дзінчи й змусив його помінятися з ним місцями.

Хоча з початку навчального року минуло не багато часу, Лань Дзінчи вже став загальновизнаним об'єктом для цькування.

Оскільки це був міжзоряний вищий навчальний заклад номер один, тут навчалися не лише студенти з усього світу, а й діти багатих міжзоряних торговців, які отримали місця завдяки пожертвам. Студент, який щойно прийшов, був одним із них, і, побачивши, як він шукає Лан Дзінчи, навколо нього зібралися ті студенти, які знали його походження і хотіли обійняти його за стегна[1].

Після слів Лань Дзінчи вчитель, який до цього часу сидів ошелешений, нарешті прийшов до тями. Він обережно підійшов і сказав: "Професоре Двань, не хвилюйтесь, я обов'язково правильно розберуся з цією справою і доповім керівництву школи..."

Двань Хен'є, почувши слова вчителя, хоча й відчував внутрішню зневагу, все ж таки трохи кивнув головою, вдаючи вигляд, що збирається йти. Коли вчитель сказав, що він сам розбереться з цією справою, всі учасники події немовби з полегшенням зітхнули. Хоча професор Двань здавався дуже грізним, така дрібна халепа, як випадкове зіткнення, така велика людина, як він, точно не запам'ятає надовго. Хіба ж після того, як Двань Хен'є піде, клас не знову опиниться під їхнім контролем?

Але не встиг студент закінчити цю думку, як побачив, що Двань Хен'є повернувся до Лань Дзінчи: "Ходи сюди.", — сказав він.

Почувши слова Двань Хен'є, Лань Дзінчи, який успішно перейшов з режиму "мішка жалю"[2] в режим "брата-шанувальника", не вагаючись ні секунди, підбіг до нього. Побачивши, що до нього підходить цей фармацевтичний геній, від якого залежало його майбутнє здоров'я, Двань Хен'є з радістю дістав свій портативний комп'ютер: "Номер для зв'язку.", — сказав він Лань Дзінчи.

Чорт, як же пощастило Лань Дзінчи!

......

Новина про те, що сталося біля лабораторії фармацевтики, поширилася по всій школі протягом одного лише ранку. Завдяки зусиллям інших, до образу Двань Хен'є тепер міцно прив'язалося слово "справедливість". Він помітив, що на уроках погляди учнів на нього стали значно гарячішими...

Невідомо чому, але наприкінці уроку учні раптом почали неспокійно поводитися, дехто навіть не стримувався і перешіптувався з сусідами. Якщо чесно, Двань Хен'є потрапив у цю книгу лише тиждень тому, і, побачивши поведінку учнів, він не міг не занепокоїтися — чи не сказав він щось неправильне?

Двань Хен'є мимоволі нахмурився. Як тільки він з'явився, у класі одразу запанувала тиша.

"Чи є якісь проблеми?" — нарешті не витримавши, запитав Двань Хен'є, помітивши, як дивно поводяться всі в класі. Лише він вимовив ці слова, як кілька учнів з першого ряду негайно затрусили головами, наче брязкальця, і вдавано насупили серйозного виразу обличчя... хоча в їхніх очах все ще не приховувалося хвилювання.

Що ж, чорт забирай, відбувається! Як людина з сильним прагненням до знань, чим менше говорили ці студенти, тим цікавішим ставав Двань Хен'є. Проте розпитувати про це тисячі студентів, сказавши: "Про що саме ви, хлопці, пліткуєте, можете мені про це розповісти?" — було б занадто нехарактерно для нього. Тож Двань Хен'є зрештою стримався.

Так чи інакше, заняття вже майже закінчувалося.

За звичкою, що, мабуть, залишилася з минулого життя, після того, як на екрані з'явилося повідомлення про закінчення уроку, Двань Хен'є раптом мимоволі запитав: "Чи є у вас якісь запитання?" — як тільки ця фраза зірвалася з його губ, Двань Хен'є зрозумів — справи кепські!

Срібна стіна в класі повільно розчинилася. Учні, які вже були готові йти, раптом повернулися назад і з блиском в очах почали дивитися на центр класу. В ту ж мить на екрані біля Двань Хен'є надійшло кілька сотень запитів на пояснення.

Двань Хен'є обернувся і повільно заговорив, читаючи запитання, не знаючи, що через відчинені срібні двері повільно увійшла людина, яка стояла перед ним на світловому екрані.

Чорна повсякденна військова форма у стилі блейзера[3] підкреслювала його струнку талію, а сріблясті погони зі зміїним візерунком постійно нагадували про його приналежність до армії. Під довгим чорним волоссям пара злегка піднятих догори очей-феніксів[4] була вишуканою, до вишуканого малюнка, виконаного в техніці ґонбі хва[5], та володіли незмінним холодним поглядом, властивим військовим.

Високий чоловік повільно підійшов до центру класу. Вигляд озброєних до зубів солдатів, що йшли впритул за ним, учні, які спочатку хотіли закричати, змогли проковтнути свої голоси.

На трибуні Двань Хен'є все ще був занурений у питання, що стояло перед ним, і він не помітив, що хтось повільно йде до нього неподалік.

З точки зору Двань Хен'є, який отримав початкову пам'ять, знання і розуміння, це питання не було складним, але з концепцією "відправити Будди на захід"[6], він все ж таки ретельно проаналізував його для учнів. Тим часом чоловік, який щойно зайшов до класу, також підійшов до його центру. Він стояв позаду Двань Хен'є, і уважно слухав його пояснення, зосередившись на кожному слові.

......

Знову глянувши на екран, щоб переконатися, що він пройшов всіх питаннях, Двань Хен'є не зміг стримати полегшення. Звично запитавши: "Вам все зрозуміло?" — він обернувся, щоб побачити реакцію учнів.

Але... за два метри від нього стояв чоловік, одягнений у чорне, який перекрив Двань Хен'є. Він був на пів голови вищий за Двань Хен'є, і його вигляд був надзвичайно гнітючим.

Гей, а чому хтось стояв навпроти нього?

Ні, чому Мен Дзіньхвай стояв навпроти нього!

п/п:

[1] Ця фраза є ідіоматичним виразом в китайській мові, який використовується для опису прагнення до когось впливового або успішного.

[2] Розмовний термін, який описує когось, хто викликає жалість або заслуговує на співчуття.

[3] Блейзерний стиль - це мода і загальний образ, створений за допомогою піджака в одязі. Блейзери - це універсальний одяг, який може покращити повсякденний образ або додати нотку вишуканості офіційному вбранню.

[4] У китайській культурі очі фенікса вважаються красивою і сприятливою формою очей. Вони характеризуються довгими, вузькими, загнутими в кутах очима, зі злегка насунутою повікою. Про людей з очима фенікса часто кажуть, що вони розумні, амбітні,

[5] Ґонбі хва 工笔画 (gōngbǐ huà) - це традиційний китайський стиль живопису, що характеризується ретельною роботою пензля та увагою до деталей. Його часто використовують для зображення реалістичних сюжетів, таких як пейзажі, квіти, птахи та тварини.

[6] "送佛送到西" (sòng fó sòng dào xī) - китайське прислів'я, що буквально означає "відправити Будду на захід". Його часто використовують, щоб заохотити людей виконувати свої зобов'язання і доводити справи до кінця. Про походження цбого прислів'я буде в тґ каналі.