Розділ 4

Кілька разів на рік дітей із графських сімей та вище, які ще не дебютували у суспільстві, запрошували на світські зустрічі до королівського палацу. З цієї нагоди влаштовували невеликі чайні вечірки. Якщо були принцеси та принци того ж покоління, то такі заходи проводилися частіше. Зрештою, це була нагода знайти однодумців, майбутніх помічників, а якщо це ще не вирішено, то й наречених.

Руфус і я були того ж віку, що й принц. З точки зору високопоставленого аристократа, Руфус був другом для ігор спадкоємця престолу з самого народження. Тому Руфус, швидше за все, стане його помічником.

Після того, як я сказала Руфусові, що я б дуже хотіла не зустрічатися з тими, хто пізніше буде одержимий Кароліною, згідно з пророцтвом (мої знання гри...), Руфус влаштував так, щоб мені не доводилося брати участь у таких заходах.

Але все змінилося, коли нам виповнилося по 14 років.

"Пробач, Піє. Цього разу нам нічого не залишається, як взяти участь. Раніше я казав йому, що Пія хвора і не може вийти, але спадкоємець престолу скористався своїм королівським указом, щоб змусити нас прийти. Як це жалюгідно..."

Виявляється, через те, що я так довго не брала участі, спадкоємець престолу зацікавився мною.

"...Мені так шкода за всі клопоти, які я тобі завдала, лорде Руфусе. Відтепер я обов'язково буду належно відвідувати такі заходи."

Після обміну кількома вітаннями, напевно, буде нормально піти в куток, правда?

Таким чином, я не буду заважати лорду Руфусу...

"Ні, це просто результат консенсусу[1] між маркізом Стеном і мною. Оскільки так довго не дозволяли Пії спілкуватися, ми повинні взяти на себе відповідальність. Піє, пам'ятай, що ти скарб родини Стан. Тому я не хочу, щоб ти дихала застійним повітрям, наповненим брудними думками. Піє, ти ніколи не повинна відходити від мене."

"Е? Угу, добре..."

Судячи з його виразу обличчя, Руфус, здавалося, був розчарований. Через це я вагалася поставити йому запитання. Таким чином, наразі я дала коротку відповідь.

З моменту повернення пам'яті про моє минуле життя, це був перший раз, коли я відвідала королівський палац. У своєму минулому житті я пам'ятала, наскільки нереально красивим було це місце. Проте всі інші вже багато разів бували тут і звикли до нього. Більшість учасників вже не супроводжувалися батьками, а натомість їм призначили по одному слузі.

Оскільки я була єдиною, хто виділявся, то, прибувши, глибоко зітхнула.

"Леді Піє, не нервуйте!"

До речі, Сара продовжувала відточувати свої здібності в домі маркіза. В результаті вона стала більш поважною.

"Добре..."

Наступного року ми зустрінемося в академії. Я глибоко вдихнула і попросила Сару ще раз підтвердити мій зовнішній вигляд.

А тепер – на поле бою!

Я виправила поставу і відчинила двері карети.

"У чому справа?"

Візник відповів на запитання Сари.

"Лорд Руфус приїхав провести вас."

Він що, приїхав сюди аж звідти? Я так щаслива... Але водночас йому стане очевидно, як я нервуюся... Проте я все одно вдячна.

Сара кивнула мені і відчинила двері.

"Піо, мені шкода, що змушую тебе йти в таке місце."

Руфус не тільки акуратно зачесав своє темно-синє волосся, але й був одягнений у новий костюм. Він виглядав таким дорослим. Потім легкими кроками він піднявся в карету, перш ніж зазирнути всередину.

"Лорде Руфусе, ви зрозуміли, що я стривожена? Вибачте за незручності... Кажучи чесно, я досі тремчу. Дякую вам велике, що прийшли до мене."

Я не могла обдурити Руфуса.

"Пія справді чесна. Але дивись, не будь такою прямолінійною з усіма іншими, гаразд? Звичайно, я прийшов, частково тому, що хотів би якнайшвидше обійняти Пію. Інша причина полягає в тому, що я хочу, щоб ти це одягнула."

З кишені Руфус дістав намисто. Намисто було усипане приголомшливо чистим зеленим коштовним камінням - смарагдом... В одну мить Руфус надягнув його мені на шию. Таким чином, підвіска прикрасила мої груди. Я тихо запитала його.

"...Чи ви позичаєте мені це?"

"Гм? Замість того, щоб позичати його тобі, усі мої коштовності врешті-решт стануть твоїми. Я єдина дитина в родині Стен. Хіба він не підходить до кольору твоєї сукні? Щоб Пія носила мій колір... Як я думав, купити цю сукню - правильне рішення."

"...Або швидше, показник власництва?" - недбало зауважила Сара збоку. Руфус глянув на неї.

"Саро, є якась проблема?"

"Ні? Будь ласка, подбайте про нашу леді Пію."

"Що? Хіба я виглядаю ненадійною?"

"Не зовсім? Одяг тобі личить. Ну що, пішли?"

Руфус першим вийшов з карети. Він простягнув мені руку. Я взяла її і повільно вилізла з карети. Потім Руфус граціозно поклав мою руку собі на лікоть, перш ніж суворо прошепотіти мені.

"Ми на ворожій території. Ти маєш бути насторожі."

Я повернулася до нього і сказала: "Я розумію, я не буду заважати..."

Таким чином, ми увійшли до палацу.

Серед магнолій уже зібралася велика кількість молодих учасників. Дехто вставав, щоб поговорити, інші сиділи за столом, насолоджуючись солодощами та чаєм.

Втім, зауваживши появу Руфуса, здійнявся галас.

"Тс."

Руфус обійняв мене за талію і своїм тілом загородив їхній огляд.

Я спитала Руфуса:

"...Ти щойно цокнув язиком?"

"А хіба? Піє, давайте привітаємося з Його Високістю, а потім підемо додому."

За порадою Руфуса, я почала йти. Невдовзі ми підійшли до короткої черги до верхнього місця.

"Л-лорде Руфусе, давно не бачилися."

"...Так, це так."

Навіть попри вітання багатьох людей, Руфус жодним чином не вагався. Коли я підняла голову і подивилася на його обличчя, він ледь помітно кивнув.

...Я розумію.

Після поклону я мовчки слухала. Щоб отримати більше знань про знайомих Руфуса, я постаралася запам'ятати ім'я та обличчя кожної людини.

Судячи з кольору його волосся, це Горд? Він, напевно, син лікаря...

Тим часом, той високий чоловік, мабуть, син капітана лицарів...

...Очевидно, всі цілі для захоплення були там.

Втім, я відчувала, що всі дивляться на мене.

"Здається, багато людей хочуть поговорити з лордом Руфусом. Можливо, їм є щось важливе обговорити? Вам, мабуть, важко..."

"...Швидше за все, їм цікава твоя краса. Не хвилюйся, Піє. Що у тебе за справи до мене? Одного з цих днів я тебе вислухаю..."

Оглядаючись навколо, Руфус так сказав.

Коли я нервово оглянулася, щоб оглянути околиці, Руфус раптом зупинився. Потім він глибоко вклонився. Я теж зробила те саме.

"Дякую, що запросили мене на сьогоднішнє чаювання, Ваша Високість."

"Ну що ж, Руфусе, хіба ти не брешеш? Леді, будь ласка, підніміть обличчя."

Я тихо підняла голову.

"Ти наречена, яку Руфус так відчайдушно намагався приховати?"

"Вітаю, мене звуть Пія Пармезан."

"А я думав, що вона чарівна красуня... Але насправді виглядає виснаженою. Здається, як і говорили чутки, вона справді хвора."

"Ваша Високість! Ви грубі до леді!"

Жінка, яка стояла поряд із спадкоємцем престолу, зробила йому зауваження.

О, хіба це не донька маркіза, Амелія Кейт?

Можливо, тому, що Амелія була ще молодою, вона не виглядала такою напруженою, як у грі. Я пам'ятала, що в грі вона відповідала профілю лиходійки. Але насправді вона виглядала справді милою.

"Не сердься, Амелія. Отже, це смак Руфуса. Добре, що нам не подобається один і той самий тип жінок. Інакше, якби Руфус став моїм ворогом, я не знав б, як перемогти."

"Як я вже казала, Ваша Високість..."

Амелія знизала плечима, ніби здавшись. Здавалося, вони були дуже близькі…
Тоді повернулася пам'ять про моє минуле життя.
У бальній залі академії принц, значно вищий, ніж зараз, дивився на Амелію злісно і засуджував. Не в змозі нічого заперечити, Амелія могла тільки терпіти це з огидою.
…Хоча вони здавалися дуже близькими, як їхні стосунки так сильно змінилися всього за три роки?
А що ж до мене?
Чи ми з Руфусом переживемо те саме?
Зараз, коли у нас такі хороші, товариські стосунки, він все одно мене зненавидить?
"—а, Піє, Піє—!"
Не встигнувши отямитись, я відчула, як Руфус трясе мене за плечі.
"А..."
Я схопилася за лоба і заплющила очі. От не добре. Я мала підготуватися до неминучого. Очевидно, я все ще була такою ж слабкою, старою мною.
"Леді Пармезан, ви виглядаєте дуже блідою. Вам слід відпочити."
Амелія турбувалася про мене. Як і очікувалось від майбутньої королеви...
"Т-так, я справді погано почуваюся. Мені дуже шкода, Руфусе. Я б хотіла відпочити..."
Спадкоємний принц махнув рукою і попросив нас піти.
"...Вибачте."
Разом із Руфусом ми схилили голови.

[1] Консенсус -загальна згода у спірних питаннях, до якої приходять учасники переговорів, з'їздів, конференцій, яка характеризується відсутністю серйозних заперечень по суттєвих питаннях у більшості зацікавлених сторін.