Розділ третій «Опівнічний молодіжний суперекспрес»

1

Здається, я трохи зголоднів.

Оусава Акацукі, який відпочивав у своїй кімнаті, підвівся з ліжка, на якому лежав.

Перше, що спало йому на думку, це попросити Міу, яка полюбляє готувати, щоб вона приготувала для нього щось просте. Якби Акацукі попросив, вона, ймовірно, не виявила б ніякого невдоволення - насправді, вона була б більше ніж рада допомогти.

– ...Я хотів би.

Почухав голову Акацукі.

Адже нинішній час уже за північ. Вже пізня ніч.

І сьогодні весь день вони були в комерційному районі. Прогулянка в незнайомому місці та натовпі мала виснажити розуми і тіла Міу і Рісті. Наразі вони двоє вже давно повинні бути уві сні.

Як і очікувалося, він не міг розбудити сплячих дівчат.

– Ну, як щодо...

Тому Акацукі самостійно обмірковував можливі рішення.

Терпіти - цей варіант був викреслений першим. Такі речі просто є отрутою для розуму і тіла.

Неважливо, пізня ніч чи щось інше, кредо Акацукі - їсти все, що завгодно, коли завгодно, скільки завгодно.

Він не займався спортом у м’якій формі, щоб від цього захворіти чи товстіти.

Тоді що робити. Якщо піти на кухню, там буде хоч чашка локшини. У холодильнику повинні бути інгредієнти та заморожені продукти, які можна приготувати, просто розігрівши.

Але він просто не в настрої.

Тому Акацукі запитав у свого шлунку, що він зараз хоче з’їсти.

Потім з його порожнього шлунку, в мозок, надійшов образ того, що він хотів з’їсти.

Це прийшло на думку.

– ...Такоякі, так?

Сказавши це, Акацукі кивнув на знак згоди, «Хм».

Тісто виходить хрустким зовні та м’яким і пухким всередині. Усередині восьминіг має привабливу хрустку скоринку, насичену солодким смаком та ароматом інгредієнтів. Свіжоприготовленого восьминога викладають на бамбукову тарілку у формі човника, поливають щедрою кількістю солодкого та гострого соусу, а зверху бризкають майонезом. Нарешті сушені пластівці тунця, посипані поверх страви, танцюють від жару, ніби вихваляючись своєю смакотою, а зелені морські водорості, м’яко випускають насичений аромат.

Такий яскравий образ відтворився в мозку Акацукі, у найбільшій чіткості.

Отже Оусава Акацукі більше не міг зупинитися.

Відповідь було знайдено. Такоякі. Тоді де б він міг його поїсти цієї пізньої ночі.

Навіть у сучасному світі, який ніколи не спить, напевно, не знайдеться жодної крамниці такоякі, відкритої о такій порі.

А як щодо цілодобових магазинів, які є найбільш надійними в нічний час.

Це безумовно один з варіантів. Деякі магазини продавали такоякі партіями

Однак, на жаль, у магазинах біля дому не має такоякі такої якості, про яку мріяв Акацукі.

Через те, що вони зберігалися в холодильнику, тісто неминуче стає м’яким при розігріванні в мікрохвильовій, та й смак, чесно кажучи, не найкращий. Мова йде не про смак, а про те, щоб насолоджуватися, «відчуттям, коли їси такоякі».

Але, звичайно, шлунок Акацукі був не настільки комфортним, щоб він міг задовольнитися такою підробкою.

Так, Оусава Акацукі не йшов на компроміс. І він ніколи не здається. Він вже багато разів долав кризу такого рівня. Тож він впевнений, що впорається і цього разу. А потім:

– ...Хм? зачекайте...

Йому раптом спала на думку гарна ідея. Це правда, що смак такоякі, які продаються в цілодобових магазинах. розчаровував.

Але є виняток. Йдеться про магазин з повним меню і закусками.

Деякі магазини сьогодні готували та подавали їжу такої якості, що не поступається ресторанам та іншим закладам громадського харчування. В одному з них, здається, продають такоякі. Але він не міг пригадати, в якому саме закладі це було.

– Що ж продовжимо шукати й рано чи пізно знайдемо....

Тут немає сенсу про це хвилюватися. Акацукі вийшов з кімнати, прихопивши гаманець і ключі.

Блакитне місячне світло освітлювало коридор другого поверху, де, через пізній час, світло було вимкнене.

Щоб не розбудити Міу та Рісті, Акацукі пройшов коридором, приглушивши свою присутність і кроки, спустився сходами та вийшов прямо до вхідних дверей. Потім швидко вийшов з дому.

Акацукі зустріло зоряне небо, без жодної хмаринки, як і в день.

Весняний нічний вітерець був приємний на дотик, з легкою прохолодою.

– Добре... це буде весела ніч.

Акацукі посміхнувся і вже зібрався йти геть, як раптом відчув чиюсь присутність позаду себе.

Він обернувся. Але там не було людської присутності.

Це тому, що те, що відчув Акацукі, не було людською присутністю.

Те, що відчув Акацукі - це була воля його улюбленої машини. Мотоцикла керованого духом «Слейпніра».

Цей величезний мотоцикл-монстр має щось на кшталт волі, хоча він і є машиною.

Тож з кривою посмішкою Акацукі пішов до гаража.

– Що, ти... хочеш, щоб я покатався.

Слейпнір відповів на слова Акацукі мовчанням. Це очікувано. Хоча є своєрідна воля, говорити він не міг. Але навіть так, Акацукі, безумовно, відчував це.

Він розумів. Вібрації, які випромінював Слейпнір, наче це була воля його улюбленої машини. І:

– Що ж... розумію. Візьму і тебе з собою.

Сказав Акацукі. Наче заспокоюючи собаку, який благає взяти його з собою, коли ви кудись йдете.

Ні, в цьому випадку, краще сказати, його улюбленого коня.

Що ж, непогана ідея, час від часу проїхатися вночі на мотоциклі.

Слейпнір, максимальна швидкість якого перевищувала швидкість звуку, може захистити мотоцикліста від впливу високих швидкостей завдяки аеродинамічному контролю. Якщо його застосувати, має бути можливість зменшити шум двигуна до такої міри, щоб він не завадив сусідам, навіть пізно вночі. Тому зниження шуму не повинно бути проблемою.

– Добре? Не кажи їм про це.

Наче сказавши молодшому брату мовчати перед батьками та вивів його серед ночі, Акацукі виштовхнув Слейпніра з гаража. І щоб бути впевненим, він сів на місце подалі від дому:

– Ну що ж поїхали.

Він завів двигун свого Слейпніра і вирушив у ніч.

2

Пізно ввечері вулицями Особливого автономного району їхав чорний мікроавтобус.

Не зважаючи на досить масивний, як для звичайного легкового автомобіля, кузов, транспортний засіб рухався повільно.

У світі великі транспортні засоби не рідкість. Тому фургон чудово вписувався в нічне місто, не створюючи відчуття невідповідності.

Щоб ніхто не звертав на нього у вагу.

Чорна поверхня мала особливе покриття, яке не відбиває світло і не блищить.

І що він призначений для стеження та прихованих дій.

Напевно, більшість людей, побачивши фургон, могли лише уявити, що він виглядає міцним.

Звичайно ця уява правильна. Але якби вони знали, наскільки він міцний насправді, то, напевно, здивувалися б, наскільки він незвичайний.

Адже, крім того, що він куленепробивний, він ще й покритий антимагічним та антиударним поверхневими бар’єрами.

Це боронування на рівні спеціальних військових машин, які були у Вавилона.

Звісно, інтер’єр автомобіля також не звичайний. Сидіння водія і переднього пасажира такі ж, як і у звичайній машині, але задні сидіння зняті, а з боків розставлена незліченна кількість обладнання.

У цьому не звичному фургоні їхали двоє чоловіків та жінка.

Відкриваючи великий дерев’яний ящик, розміщений на підлозі простору, що утворився внаслідок ліквідації задніх сидінь:

– Ронні, який орієнтовний час прибуття в цільову точку?

Чоловік з серйозним тоном, запитав чоловіка на водійському сидінні.

Чоловік на ім’я, Ронні дивився вперед, тримаючи руки на кермі.

– Якщо все піде гладко, ми будемо там близько за пів години, Джекі.

– Добре... Угода буде завершена о пів на четверту. Ми поїдемо вперед і переконаємося, що на місці та навколо нього немає жодних проблем.

Сказавши це, чоловік, Джекі, дістав з дерев’яного ящика пристрій. Це був пістолет чорного кольору. Це була найсучасніша «Беретта».

Джекі вставив набитий магазин:

– Як справи з правоохоронцями, Кріє?

– По рації напрочуд тихо. Ну, ну вони, мабуть, не мають жодної інформації про угоду, що зрозуміло.

Жінка на пасажирському сидінні не зводила очей з монітора ноутбука, за яким вона працювала.

– І чому ми беремо участь у цій операції? Це ж робота для вищого керівництва, чи не так?

– О, так, справді. Але ми не можемо починати скаржитися. Ми повинні виконувати накази.

У відповідь на скаргу Крі, Джекі був незворушним:

– У будь-якому випадку, ми зробили все можливе, щоб повернути P-клітини, які викрали з лабораторії.

Потім, відводячи затвор пістолета назад і заряджаючи патронник першою кулею, він сказав:

– Залежно від ситуації, ми проведемо рейд на місце угоди.

3

Поїхавши на захід і схід, щоб пізньої ночі скуштувати такоякі. Переставши рахувати кількість спроб лише коли вона перевалила більш як п’ять ресторанів.

Але ось, нарешті, Оусава Акацукі дістався. Крамниці, що пропонувала свіжоспечені такоякі.

– З вас шістсот єн.

Акацукі заплатив ціну, яку йому назвав привітний власник крамниці.

Шістсот єн за три такоякі. Власник крамниці сказав йому, що це буде коштувати шістсот єн, що здалося йому трохи дорогуватим, але він подумав, що це нічна надбавка, тож погодився з ціною.

Оскільки до того, як прийти в цей ресторан, він витратив досить багато часу, він спробував замовити дві тарілки, щоб вгамувати спрагу до такоякі, і апетит, але на жаль, залишився лише один запас інгредієнтів. Крім того, зараз пізня ніч, персоналу мало, і їм доведеться починати з розігріву пательні, тож як сказали, на приготування їжі піде багато часу.

Однак Акацукі погодився. Сказавши, що його це влаштовує.

Зрештою, це не заздалегідь приготовлена їжа, а зроблена на замовлення. Він вже відчував себе досить голодним, але якщо вважати це приправою, яка робить такоякі ще смачнішими, то з цим можна було б змиритися. Тарілка такоякі дещо замала за кількістю, але саме тому її добре їсти повільно, з насолодою.

– Ну, і...

Поклавши картку з номером замовлення в кишеню, Акацукі неквапливо походжав крамницею.

Хоча було вже близько третьої години ночі, в магазині було ще кілька покупців.

Бізнесмен середнього віку читав спортивну газету в обідній зоні закладу.

А молода пара фліртувала в десертному куточку.

Побачивши цю пару, Акацукі замислився. Вони займаються своїми улюбленими справами в такому місці як це.

Інші люди в магазині - молодий чоловік, який працював на касі, та інший працівник магазину, який почав готувати такоякі, які замовив Акацукі.

Разом з Акацукі, загалом шестеро людей ділили простір цілодобової крамниці пізно вночі.

Щоб вбити час, поки такоякі будуть готові, ноги Акацукі, природно попрямували до журнального кутка біля вікна. Потім він узяв відповідний журнал манґи та почав його переглядати.

Це кабельне мовлення? У середині магазину звучали останні хіти лише зі спрощеними мелодіями. Слухаючи їх у куточку своєї свідомості, Акацукі гортав сторінки мальопису.

Аж раптом в крамниці пролунав звук, схожий на домофон.

Це був датчик, встановлений на вході до крамниці, який повідомляв про прихід нового покупця.

І в цей момент, Акацукі відчув, що атмосфера в крамниці справді змінилася.

– Хм...

Її ніби засмоктало. Акацукі перевів погляд з журналу з манґою на вхід.

Він не єдиний. Усі в магазині поглянули туди.

Там була жінка. Вона була досить... Ні, жахливо красивою жінкою.

Міу, Рісті, Чікаґе, Кудзуха та Харука. Навколо Акацукі повно гарненьких і вродливих дівчат. Кожна з них така ж приваблива, як і інша, і якби світ дозволив, вони б були активними айдолами або акторками.

Однак навіть з точки зору Акацукі, який знаходився з цими дівчатами, краса жінки була приголомшливою.

Тіло, яке рішуче підтверджувало той факт, що вона жінка та її красу. Її вираз обличчя і зовнішній вигляд з почуттям самовладання.

Інтенсивна аура, схожа на ауру коштовності найвищої якості, яку вона випромінювала, просто перебуваючи там.

Коли був в Арейдзарді, він бачив багато красивих жінок у борделі Мелісси, але ніколи не бачив жінку такого калібру.

«...Вона неймовірна красуня... Хто ця сестричка?»

Поки Акацукі не міг відірвати від неї очей, жінка ніби помітила погляд Акацукі та спокійно посміхнулася йому. Це була сексуальна посмішка, від якої нормальний чоловік мимоволі відвів би погляд. Однак коли Акацукі прийняв її в лоб, він сам відповів посмішкою.

Визнавши красу та існування жінки, він показав їй, що не боїться цього.

Тоді жінка дуже щасливо звузила очі, і нарешті, відвівши погляд від Акацукі, вона підійшла до каси де стояв працівник.

– З-заходьте... заходьте...

Голос молодого чоловіка за касою, який відчайдушно намагався відповісти, був жалюгідно приглушений.

Він, повністю поглинений присутністю жінки, був не в змозі дивитися прямо на неї.

Втім, жінку анітрохи не турбувалася знервованістю продавця:

– Вибачте, чи можна мені один з ваших Такоякі?

Вона озвучила своє замовлення з вишуканою посмішкою. А потім:

–Так... О, Т-такоякі, так? Хм, такоякі... це.

Працівник, який приймав замовлення, був в повному захваті. Повністю захоплений красою жінки, що не міг вимовити чотири простих склади розпродано і лише кліпав очима.

Побачивши це, Акацукі криво посміхнувся, поклав манґу назад на полицю і повернувся до каси.

Потім підійшов до жінки ззаду.

– ...На жаль, такоякі були розпродані кілька хвилин тому.

– Так? Це правда?

На звернення Акацукі жінка повільно обернулася.

«...Хм, а вона...»

Побачивши красу жінки зблизька, подумав Акацукі. Не дивно, що у продавця виникли проблеми у поведінці з нею. Настільки сильною була присутність жінки перед ним.

Тому Акацукі виступив від імені продавця. Показавши квиток замовлення, який дістав з кишені.

– Вибачте, але, схоже, ті, що я замовив перед вашим приходом були останніми. Ви трохи спізнилися.

– О, ну... проблема.

– Що. Хтось з ваших знайомих попросив вас про це?

Запитав Акацукі жінку, яка скрушно посміхалася. А потім:

– У жодному разі. Я хотіла їх з’їсти, розумієте. Хіба це не очевидно?

Просто сказала жінка. Ніхто інший. Вона сама захотіла з’їсти такоякі о третій годині ночі. Це заява, яка нехтувала красою та здоров’ям. Акацукі отримав сюрприз. Він ніколи не думав, що така вродлива жінка може мати такий самий спосіб мислення, як і він.

«...Хей, найкраще.»

Вважав Оусава Акацукі. Ця зустріч, вже своєрідне диво. Ось чому:

– Я б теж хотів їх з’їсти, тому не можу віддати всі, але... Хочете з’їсти їх зі мною?

Запропонувавши. Шукаю красиву спільницю, яка хоче такоякі пізно в ночі. А потім:

– Я вдячна за це. Але ти не проти?

Акацукі повернув посмішку щасливо усміхненій красуні.

– Ага. Це правда, що я люблю такоякі, але ще більше мені подобаються такі красиві жінки, як ти.

– Хі-хі, ясно.

Жінка радісно примружила очі, наблизившись до Акацукі ще на один крок:

– Тоді я можу прийняти твою доброту?

– О, думаю, що саме так.

Акацукі, якому прошепотіли солодким голосом, без вагань простягнув руку.

– Оусава Акацукі. А ви?

– Сесіль.

Сказавши це, жінка поклала свою тонку м’яку ручку на руку Акацукі.

А потім, коли вони обережно переплели пальці, назвала своє повне ім’я.

Випромінюючи яскраву ауру:

Сесіль Ендхарт. Приємно познайомитися, Оусава Акацукі-кун.

4

– ...Джекі, ми майже на місці.

Від голосу Ронні за кермом атмосфера в фургоні напружилася.

– Спочатку подивимося на місце події. Ронні, пригальмуй трохи та проїдь повз точку. Зупинимося за квартал звідси.

– Зрозумів.

Дотримуючись інструкцій Джері, чорний фургон проїхав місце, де мала відбутися угода з «P-клітинами», одинокий цілодобовий магазин. Джекі кинув свій гострий погляд з середини фургона на магазин:

– Чисто... чисто. Добре, очевидно, навколо магазину не має охорони.

Він закінчив перевірку зовнішньої обстановки. Коли фургон зупинився за квартал від магазину:

– Як там справи, Кріє?

– Зачекай, не так швидко.

Швидким натисканням клавіш на своєму ноутбуці, Кріє зламувала онлайн систему магазину. І:

– ....Увійшла. Зараз завантажу запис з камер спостереження з середини магазину.

В той самий момент, як вона це говорила, на екрані ноутбука з’явилися зображення внутрішньої частини магазину.

– Я теж хочу побачити. Передай відео на мій мобільний.

Джекі дістав з кишені невеликий мобільний пристрій.

На рідкокристалічному екрані він переглянув зображення з магазину.

– Два продавці... І п’ятеро покупців.

– За нашою інформацією, «P-клітини» вже в руках кур’єра від викрадачів. То ж не дивно, якщо кур’єр буде серед покупців...

Слова Ронні зустріли суворий погляд Джекі:

Кріє, перевір обличчя людей в магазині за списком злочинців на сервері в штаб-квартирі. Усіх.

– Вже роблю.

Ноутбук за яким працювала Кріє, вже почав перевіряти людей аналітичним програмним забезпеченням метричного аналізу. Але через кілька хвилин:

– Ні, Джекі... збігів не має.

Кріє оголосила результати перевірки. Ронні озирнулася з водійського сидіння:

– Трохи за рано для зустрічі... Вони ще не з’явилися?

– Ні, вони вже тут. Принаймні покупець або кур’єр.

Заперечив Джекі.

– Вони доклали чимало зусиль, щоб обрати таке публічне місце для угоди. Угода проводиться з особливою ретельністю. Тож один з них, напевно, приїхав першим, щоб забезпечити безпеку.

Переконаний у цьому, він переглядав записи камер спостереження в магазині. Він був впевнений, що тут точно були люди, які беруть участь в угоді. Ось чому:

– ...Кріє. Чи можна відстежити записи з камер?

– Так, записи зберігаються на сервері магазину. Як далеко назад ви хочете відмотати?

– До моменту, коли з’являється перший з нинішніх працівників і покупців. Можеш прискорити швидкість відтворення.

Кріє слухняно виконала вказівки Джекі.

І ось що виявилося. Всупереч очікуванням, першою людиною, яка з’явилася в магазині, був не співробітник, а бізнесмен середнього віку. Було вже більше пів на першу ночі. Він, мабуть, запізнився на останню електричку чи автобус. Купивши спортивну газету і каву, він залишався в залі закладу до кінця ночі.

Потім прийшла заміна, або молодий співробітник, а за ним молода пара.

Потім до магазину зайшов високий юнак з темним волоссям, і нарешті красива жінка.

Це були рухи людей, які не цей момент перебували в магазині.

– Серед покупців... Двоє з великими сумками, чи не так?

Запитав Ронні. У бізнесмена середнього віку - срібний кейс. Один з молодої пари, чоловік, приніс до магазину валізу.

– Що думаєш, Джекі? Можливо, один з них, і є кур’єром...

– Це, звичайно, підозріло, але ми все ще не можемо виключити можливість того, що це працівники магазину. Вони могли заховати кейс з «P-клітинами» в задній кімнаті, або за прилавком, у сліпій зоні камер.

Пильним оком Джекі неодноразово перевірив відеозаписи. І:

– Ось... Зупини перемотування!

Він раптом зрозумів. Високий темноволосий юнак і вродлива жінка, останні двоє, що зайшли до крамниці, одразу ж підійшли до каси та про щось заговорили.

– Кріє, ти знаєш про що вони говорять?

– На записі немає звуку, але якщо пропустити його через програму аналізу читання по губах, то, ймовірно, вдасться...

Кріє побігала по клавіатурі та запустив програму для читання по губах.

З’явився рот крупним планом, і почалася синхронізація по губах. І:

– Що ж... Схоже, вони обидва замовили такоякі.

Щойно Кріє повідомила йому результат аналізу, вираз обличчя Джекі раптом став похмурим.

– О, вони!

– Ш-що таке, Джекі. В них є щось дивне?

– Дивне? Так є. Вони обидва одразу попрямували до каси, як тільки зайшли до магазину, і замовили такоякі, ніби показуючи, що вони в одному човні. А потім молодий чоловік, який зайшов першим, чомусь гукнув жінку, яка зайшла за ним! Це очевидно. Тому, що замовлення такоякі в магазині було сигналом, щоб повідомити один одному, що вони є бізнес-партнерами!

– Не можливо... Джекі, ти занадто надумуєш. Насправді у них не має ніякого багажу, вони з порожніми руками. Це просто збіг обставин.

Сказав Ронні повчальним тоном, але Джекі був непохитним.

– Збіг? Ти думаєш, це просто збіг, що двоє клієнтів замовлять такоякі в закладі, де опівночі укладається угода, і це просто збіг? Послухай, Ронні, такоякі - це борошно. Це вуглеводи. Не хай цей молодий чоловік з великим апетитом, а молода жінка, чи не здається тобі дивним, що вона замовляє щось подібне о такій порі. При обміні, не рідко перевіряють іншу сторону, залишивши багаж в іншому місці.

– Джекі... Двоє нічних покупців, які відвідали мінімаркет, один за одним попросили такоякі, чи не так? Тому я сказав, що це збіг.

Сказав Ронні розгубленим тоном.

– Джекі, ти завжди такий. Як тільки в тебе з’являється ідея, ти не можеш думати ні про що інше, а потім ти просто біжиш, ігноруючи всіх навколо. Твої оперативні навички, безумовно, вражають, але хіба ти забув, що вони приносять скільки шкоди та жертв?

– ...Хвилинку. Припиніть свої дріб’язкові сварки в такий час, ви обидва.

Недовірливо заперечила Кріє.

– До того ж, очевидно, ціль не та, про яку ви обидва думаєте.

Говорячи це, вона попрацювала на своєму ноутбуці. Вивівши певний екран на моніторі.

– Погляньте на це. Це тепловізійне зображення, яке я, про всяк випадок, зробила раніше, коли ми проїжджали повз магазин.

Знімок виявив дещо цікаве. У магазині було семеро людей, двоє працівників і п’ятеро покупців. Однак на телевізійному знімку було видно лише шість людських теплових сигнатур.

– Чи означає це, що у чоловіка з пари... Не має теплових реакцій, що це означає?

Підняв брови Джекі:

– Можливо, він ґолем. Ось чому ми не змогли виявити теплову реакцію. Можна створити людську форму, але не можна відтворити температуру тіла, таку як у людини. Я впевнена, що він створений цією жінкою, щоб видати себе за пару, щоб можна було провести багато часу в магазині та не виглядати підозріло.

Спокійно проаналізувала ситуацію Кріє:

– З усіх людей, вона знаходиться в магазині в цей час доби, при чому з усіх сил намагається зробити таку ретельну імітацію. Цілком можливо, що вона учасник обміну. Залишається тільки з’ясувати, хто вона - кур’єр чи покупець.

– ...Кур’єр, мабуть.

Сказав Джекі впевненим тоном.

Можливо вміст валізи у її ґолема це «P-клітини».

– Звідки ти знаєш, Джекі?

Коли Ронні запитав причину:

– Довіра є першочерговим пріоритетом угод. Можливо кур’єр буде маскуватися, щоб зливатися з навколишнім оточенням, але якщо покупець одягне дивне маскування, є ризик, що сам обмін не відбудеться.

Загалом, сказав Джекі.

– Ронні, чи можеш прийняти як торгового партнера жінку, яка прикидається парочкою яка розривається між заварним кремом та еклерами, і хвору, яка продовжує монолог з ґолемом понад тридцять хвилин?

– Це трохи... Ні це досить важко.

– Я впевнений, що це вона. Я майже впевнений, що кур’єр - це та жінка, якщо це так.

Джекі взяв вміст іншого ящика і поклав його до кишені, а потім, коли навколо не було ні людей, ні машин, вийшов з фургона.

Коли він збирався зачинити розсувні двері, Кріє запитала його з середини фургона.

– Що ти збираєшся робити Джекі?

– На щастя, до завершення угоди ще є деякий час. Забрати «P-клітини» у цієї жінки до того, як з’явиться покупець, було б менш ризиковано, ніж атакувати посеред угоди.

– Ти збираєшся йти сам?

– Так, так буде не помітніше. Ви, припаркуйте машину біля магазину і готуйтесь до втечі.

Зі зав’язаним в тугий вузол волоссям і змінивши вираз обличчя, сказав їм Джекі.

– Не хвилюйтесь, я звик мати справу з такими жінками.

5

Відрекомендувавшись один одній, Акацукі з Сесіль вийшли на вулицю.

Цей магазин, що пропонував повне меню готових страв, мав лавки та попільнички для клієнтів, які бажають курити під час їжі.

Вони вирішили неквапливо почекати там, поки не будуть готові замовлені ними такоякі.

Сівши на лавку, Акацукі випив куплену каву в банці:

– Хм, ти зараз шукаєш щось?..

– Ага. У мене є кілька речей, які я хочу придбати.

Сказав він Сесіль, яка посміхалася поруч з ним, дражливим тоном:

– ...Такоякі?

Так, так, це одна з них.

Від слів Акацукі, очі Сесіль щасливо звузилися.

Глядячи на Сесіль, Оусава Акацукі знову подумав, вона прекрасна.

Не те щоб у неї було чітко окреслене обличчя чи щось подібне.

Він би сказав, що саме існування Сесіль, просто від її присутності атмосфера явно змінювалася.

І це ще не все. На тілі Сесіль було багато елементів, які привертали увагу.

Погляд привертала родимка на її лівому оці, і соковиті, червоні, рум’яні губи:

«...Ця персона дивовижна...»

Піджак Сесіль, глибоко розстебнутий, навіть застебнутий на всі ґудзики, відкривав велику випуклість і декольте, яке виглядало так, ніби може вискочити будь-якої миті. В перше в житті Акацукі побачив груди на розмір більші, ніж у Міу.

А з вигляду її чорного бюстгальтера, Оусава Акацукі зробив припущення. Можливо, Сесіль носить піджак на голе тіло.

Крім того, з-під вузької мікроміні спідниці, з великим розрізом нещадно виділялися її стегна, а панчохи, підв’язані поясом з підв’язками, підкреслювали сексуальну привабливість жінки.

Він дивився на Сесіль так, ніби насолоджувався кожною її принадою.

– Це досить відвертий погляд для жіночого тіла.

Сміялася Сесіль з нього, тоном котрий говорив, що Акацукі може дивитися на неї.

– Ти так зацікавлений в мені?

– Ну, так. Як я вже сказав раніше, мені подобаються красиві жінки, я побачу вас, незважаючи ні на що.

Крім того, Акацукі додав.

Я за те, щоб робити правильні речі тихо, а не правильні відверто.

– Зрозуміло... Мені подобається такий спосіб мислення.

Сесіль захоплено посміхнулася:

– ...Це те чого тебе навчили батьки?

Питання несподівано пролунало з її вуст.

Запитання спрямоване у невимушеному, розмовному потоці.

– Ну... Цікаво.

Криво посміхнувся Оусава Акацукі. Протягом дня, він вже раз проколовся перед Міу та Рісті, і в нього був імунітет, тож цього разу емоційного вибуху не сталося. Тому він розповів спокійним тоном.

– Я чув, що моя мама померла невдовзі після народження сестри, яка була на рік молодша за мене, і я не пам’ятаю, щоб батько мене чомусь навчав...

– Зрозуміло... Але навіть якщо ти не пам’ятаєш, що тебе чогось вчили, діти ростуть, спостерігаючи за своїми батьками. Хіба ти не навчився чомусь природним чином зі спини свого батька?

– На жаль, він не завжди був вдома... Я майже не бачив його обличчя, не кажучи вже про спину.

Я втратив з ним зв’язок з того часу, як він пішов з дому кілька років тому.

Я не знаю де він зараз. Але я знаю, що він робить. А потім:

– Ти ніколи не відчуваєш себе самотнім?

Запитала Сесіль.

– Ти коли-небудь відчував, що важко не хвилюватися про батьків, навіть якщо ти пізно вночі з таємничою жінкою в цілодобовому магазині?

– Ні, не відчував. Зрештою, ми живимо в будинку, де виродки завжди роблять все, що їм заманеться.

Акацукі засміявся, але з м’якою, певною емоцією в глибині його погляду.

– Перш за все, після смерті моєї сестри, я теж вирішив робити те, що хочу.

Свій шлях. День, коли його сестра померла плачучи, що цей світ був неправильним.

Оусава Акацукі присягнувся. Кокон і Багряні сутінки, голови-близнюки цього світу, брата і батька, які перебувають у стосунках, щоб убити один одного, він обов’язково зупинить їх.

Ось чому він хотів зустрітися з ними. Якби це було можливо, він би зробив це прямо зараз.

Але не тому, що він самотній. Бо він мав дати їм обом урок.

Вони зіштовхнулися один з одним, щоб реалізувати ідеальний світ, про який вони думали, а потім дозволили своїй дочці та сестрі померти, як жертвоприношення. Цікаво, наскільки цінним був світ, який вони, люди, створювали.

Якщо ідеальний світ дійсно існує, то чому вона не в ньому?

Він повинен навчити їх, б’ючи їх, поки вони не зрозуміють, він і ніхто інший.

Тож до того часу Оусава Акацукі ніколи не зупиниться. І:

– Крім того, нещодавно, у мене з’явилися люди, як сім’я...

Думаючи про дівчат, Акацукі посміхнувся лагідною кривою посмішкою.

За його словами, він сам більше ніколи не відчуває себе самотнім. А потім:

– Зрозуміло...

Сказавши це зі спокійним виразом обличчя, Сесіль більше не ставила жодних питань.

Середина між надмірним втручанням і байдужістю, не надто втручатися і не заглиблюватися в людину, з якою ви щойно познайомилися, але й не надто дистанціюватися від неї.

Це природна, але саме тому це найскладніша дистанція.

«...У цьому світі є дуже хороші жінки, чи не так?»

Оусава Акацукі, втішився турботою Сесіль:

– Ви впевнені, що це нормально для такої красивої жінки, як ви, бути зі мною в цей нічний час?

– Ох. Щось не так, якщо я буду з тобою?

– Та годі, я ж тобі багато разів казав...

Він посміхнувся і наблизив обличчя. Він дивився в очі Сесіль, майже на відстані дихання.

– Мені подобаються красиві жінки, чи не так?

А потім:

– Тоді тобі немає про що хвилюватися...

Спокійно посміхнулась Сесіль:

– Бо я не думаю, що ти зможеш впоратися зі мною. І Мало того, я не думаю, що ти з тих людей, які здатні на щось подібне. Якщо щось і зроблю, то тільки якщо захочу.

Тож немає жодних проблем, запевнила вона.

«...Боже, ти поводишся зі мною, як з дитиною.»

Подумки зітхнув Акацукі. Що ж, вона така красива жінка, можливо, це не безпідставно.

Однак поки що він не бачив цього... Цікаво, чи є в ній щось.

Хм, Акацукі трохи подумав, а потім прийшов до думки.

– Зачекай... Я впевнений, що Сесіль - це чоловіче ім’я, чи не так? Я не вірю, але ви...

– А, ти з’їхав з глузду...

На цих словах посмішка Сесіль поглибилася, вона схопила праву руку Акацукі та й потягнула її до себе.

Під піджак, до її власних грудей у бюстгальтері.

Рука Акацукі відчула тепле і м’яке відчуття лівих грудей Сесіль.

Вона була настільки великою, що перевершувала навіть велику долоню Акацукі. Вона була явно більш хтивою, ніж груди Міу, яку він стискав у вагоні монорейки в день.

«...Ця жінка.»

Оусава Акацукі отримав легке здивування. Звичайно він був здивований розміром грудей Сесіль та їхнім чудовим дотиком.

Але ще більше його здивував той факт, Сесіль схопила його домінуючу руку.

Домінантна рука - це рука, яка тримає зброю, а для Акацукі вона сама є найбільшою зброєю.

Іншими словами, вона - рятівне коло Акацукі.

Його права рука була схоплена в ідеальний момент суперником, і була засунута за пазуху опонента.

Тобто, якщо Сесіль збирається вбити Акацукі, вона могла б його вбити.

– Що думаєш, навіть не зважаючи на це, мої груди є одним з предметів моєї жіночої гордості.

– Так, це справді велика справа...

Шепочучись на відстані, де вони можуть відчувати подих один одної, Акацукі кивнув і замислився.

Груди Сесіль, яких він зараз торкався, коштували стільки ж, стільки і його власне життя.

Потім, відпустивши руку Акацукі, промовивши «Ну що ж...», Сесіль сказала.

– Якщо ти все ще не віриш, що я жінка після всього цього, можеш перевірити мене ще раз.

Потім пустотливо посміхнулась

– Хіба що, якщо ти до цього готовий.

Раніше сказала Сесіль. Акацукі нічого не міг з собою вдіяти.

Якщо щось і станеться, то тільки якщо вона сама це дозволить.

Саме тому не було жодних проблем з бажанням Сесіль торкатися її грудей.

Однак з цього моменту це буде воля Акацукі. У Сесіль не було жодних причин відпускати Акацукі з гачка.

Сесіль запитувала, чи готовий він це зробити.

«Це смішно, подумав Акацукі.» Він вже вирішив, що з цим робити.

Не варто про це думати. Тоді на його обличчі, мабуть, проявилися емоції.

– Гарне обличчя...

Сесіль, яка знала, про що думає Акацукі, радісно звузила очі.

– Але не добре так легко ризикувати життям, це звірятко тебе вб’є

– Щоб жити ти завжди ризикуєш життям. Доторкатися до грудей такої прекрасної жінки, як ви, і мати можливість відчути, що живий, це найкраще, що можна зробити.

Засміявся Акацукі:

– Я не маю наміру відмовлятися від свого життя. Я просто хочу відчути себе більш живим.

Майбутнє завжди не визначене. На дюйм попереду - темрява і немає жодної гарантії на виживання або бути вбитим.

«... Навіть якщо мене вб’ють, це буде не модно.»

Вважав Оусава Акацукі. Думаючи, чи є спосіб перевірити її більше, щоб не бути вбитим Сесіль.

І в той момент.

Акацукі краєм ока побачив чоловіка. Звичайно, це був би покупець цілодобового магазину. Однак від чоловіка в протисонцевих окулярах віяло чимось дивним.

Сесіль, мабуть, помітила це. Проте:

– Гей, це ж та сцена, де ти тепер дивишся тільки на мене?

Злегка докірливим тоном запитала Сесіль. Присутність чоловіка не викликала занепокоєння.

Ніби не мало значення, що він робитиме відтепер.

І те саме стосувалося чоловіка, який прийшов. Чоловік не звернув уваги ні на Акацукі, ні на Сесіль і пішов прямо до крамниці. До Акацукі, який проводжав його поглядом.

– Боже мій... Я не очікувала, що людина такого калібру може відірвати тебе.

Хихикнула Сесіль:

– Мабуть, мої жіночі чари не такі вже й великі, як я думала...

– НІ, ні це інше.

Сказав Акацукі.

– Я просто подумав, що якщо я цього не зроблю, то, можливо, зруйнують те, що ми побудували між мною та тобою.

Бо це правда. Чому Акацукі та Сесіль опинилися в цьому місці саме зараз.

Звісно, щоб разом поїсти свіжоприготовлене.

Звичайно, небезпечна для життя інтрижка на свіжому повітрі - не погана ідея, але якщо втратити з поля зору свою початкову мету, все може повністю змінитися.

Саме тому Акацукі збирався піти за чоловіком до цілодобової крамниці.

А за мить, магазин вибухнув.

6

Акацукі був вражений, з близької відстані, спалахом світла і навіть осколками розбитого скла:

– Гей-гей...

Безпосередньо перед тим, як потрапити під удар, він несвідомо, не замислюючись, огорнувся Ци, негайно активувавши жорсткий цигун.

Однак жорсткий цигун міг заблокувати скляні осколки, але він не міг заглушити ударну хвилю.

Акацукі, якого здуло з усієї сили, все ж:

– Ой... ось.

Як тільки вивернувся в повітрі й опустився на ноги, він побіг уперед, наче підкинутий.

Націлившись на місце де сидів раніше. Лавка біля магазину, місце, де знаходилася Сесіль під час вибуху.

Вибухова хвиля вилетіла з крамниці через розбите вікно в диму, що вкрив все навколо:

– ...Виглядає так, що тебе досить ефективно відкинуло, з тобою все гаразд?

Разом з голосом з іншого боку, одразу ж підтвердив, що Сесіль у безпеці.

Бо вона сиділа на лавці.

Не зробивши ні кроку від того місця, де сиділа раніше, ні, мабуть, тому, що вона зовсім не рухалася з місця.

Акацукі, побачивши це.

– Як ви можете потрапити під такий вибух і залишитися такою спокійною...

Вражено пробурмотів він. Хтось вискочив з підірваного магазину.

Це був той чоловік, який щойно увійшов до магазину. І був не один, він ніс на плечі жінку разом з валізою.

«...Я думав, що це пограбування, але гадаю, що це викрадення...»

Акацукі швидко спробував піти за чоловіком, але спочатку він забіг у магазин.

Він хотів переконатися, що покупці та працівники, в середині, в безпеці. Тож Акацукі перевірив магазин, який позбавили освітлення, цілком занурившись в темряву. Бізнесмен середнього віку, в обідній зоні. Працівник на касі.

І три працівники, що готували їжу, були в безпеці. Ось чому:

– Добре... Усі в безпеці, крім тієї сестрички, яку забрали.

Зітхнув, з полегшенням, Акацукі.

З реакції Ци, він знав що вона жива і, схоже, серйозно не поранена.

Однак Оусава Акацукі не перевіряв, що супутник, який стояв поруч з викраденою жінкою, цілий.

Оскільки з самого початку.

Для Акацукі, який маніпулював Ци, було очевидно з першого погляду, що цей чоловік - не людина. Він розсудив, що це занадто складно для голландського чоловіка[i], але не наважився придивлятися, бо подумав, що це чиєсь хобі.

Акацукі ще раз оглянув зруйновану крамницю.

Не зважаючи на жахливу ситуацію, пожежі не було.

Очевидно вибух був спричинений не пороховими вибуховими речовинами, а типом, що спричиняє удар і спалах. Дим, що заповнював кімнату, ймовірно, був засліплюючою завісою, викидання диму.

Таким чином, Акацукі розсудив. Це було не пограбування і не терорист-смертник - викрадення.

Якщо це так, то з цього моменту цим займеться служба безпеки.

Акацукі дістав свій мобільний телефон і збирався зателефонувати в поліцію.

– Ні, зачекай хвилинку.

Він згадав дещо важливе. Саме тому Оусава Акацукі зараз у цьому місці.

Саме тому він поспішив на кухню закладу.

Там на підлозі лежав молодий співробітник. Але зараз питання не в його цілісності.

Як він вже один раз підтвердив, він точно в безпеці, хоча і непритомний.

Але, на підлозі навколо персоналу, було щось, що не було небезпечним.

Акацукі не міг повірити своїм очам. І не хотів вірити.

Ті самі, які йому вдалося купити, витративши багато часу і відвідавши посеред ночі кілька цілодобових магазинів.

Свіжоприготовлені такоякі, які мали бути хрусткими, пухнастими та соковитими у роті Акацукі.

Ці такоякі були повністю зіпсовані димом і пилом, будучи в жалюгідному стані.

Оусава Акацукі вважав. Коли ридає його серце, плаче душа.

Він не може зупинитися.

– Я не дозволю тобі уникнути покарання, не недооцінюй мій харчовий гнів.

Акацукі скасував свій громадський обов’язок, повідомити про інцидент. Він розлючено вибіг з магазину.

Потім стрибнув на сидіння Слейпніра і відразу ж завів його.

– Прошу взяти мене з собою.

З цими словами, щось тепле, м’яке і велике притиснулося до спини Акацукі.

– Гей-гей... Впевнені, що поїдете зі мною?

Коли Акацукі, з радісним почуттям, озирнувся на заднє сидіння, Сесіль природно сказала.

– Я не проти. Нас з тобою перервали в хороший момент і навіть зіпсували такоякі, які ми збиралися разом з’їсти.

Почувши це, Акацукі:

– ...Ну, добре. Зрозумів.

З кривою посмішкою задоволення, він повернув ключ улюбленої машини.

Тоді Слейпнір, який відчув гнів свого господаря, заревів двигуном у відповідь.

– Тримайтесь міцніше, ми полетимо.

Щойно Акацукі це оголосив, як посеред ночі, вулицями почав нестися порив вітру.

7

З траси на розв’язку піднялася машина і гуркотіла по трасі вздовж узбережжя.

Це чорний фургон з трьома людьми, включно з Джекі, яким наказали відібрати «P-клітини».

Усередині фургона, незапланована подія зумовила хаос.

– Навіщо ти підірвав мінімаркет, Джекі?

Зі звинувачуванням вигукнув Ронні, який сидів за кермом.

– Час угоди закінчувався, тож я пішов найкоротшим шляхом.

По суті відповів Джекі.

Він використав спеціально виготовлену бомбу, світло-шумову гранату з ударною хвилею та пристрій для розсіювання електромагнітних хвиль. Вона майже не містила вибухівки, тому її убивча сила невелика, і слугує для нейтралізації супротивників, які перебувають у зоні її дії, та виведення з ладу пересувних установок. Найкраще в цій бомбі те, що вона може повністю паралізувати роботу комп’ютерів поблизу, поширивши ЕМІ - електромагнітний імпульс.

Це означало, що запис з камер спостереження, моменту коли Джекі підірвав магазин, а також про надзвичайну ситуацію в магазині, не буде передано в онлайн-систему безпеки.

А у Джекі та його команди, які зараз перебували на втіках з’явилася додаткова фора. Опівночі, швидкісне шосе чомусь було перекрито. Тож, проігнорувавши блок пост, вони могли використати його як абсолютно безперешкодний шлях втечі. Решту шляху вони просто продовжували мчати до місця призначення.

Однак пояснення Джекі їх не переконали:

– Джекі... Наше єдине завдання забрати «P-клітини», вірно?

Недовірливо запитала Кріє, з пасажирського сидіння.

– ...Для чого нам взагалі брати під варту кур’єра?

Так. Джекі не лише викрав «P-клітини», що містилися у валізі.

Але й власницю валізи, саму кур’єрку, також було викрадено. А потім:

– Цього разу «P-клітини» були викрадені з нашої дослідницької лабораторії. Тому не достатньо їх просто повернути. Нам потрібно більше дізнатися про зловмисника, щоб він не спробував повторити те саме знову.

Джекі подивився собі під ноги, на підлогу заднього сидіння автомобіля.

Жінка-кур’єр, яка знепритомніла від вибуху, була в наручниках. Потім Джекі дістав з кишені невеликий предмет, схожий на насіння. І розтер його під носом кур’єрки.

З’явився сильний різкий запах, який примусово пробудив свідомість кур’єрки.

– У, Ха... Хаа... Аа?!

Вона прийшла до тями, але не розуміла, де вона знаходиться:

– Боюся, що угода не відбулася...

Сказав, з поблажливим виразом, Джекі, по суті справи.

– Ти сама винна, що на тебе напали й ти втекла з місця злочину, до приїзду покупця.

Кур’єрка ковтнула, прочистивши горло:

– Е, що ти...

Слова були перервані звуком пострілу. Пострілу Джекі. У підлогу, прямо поруч з кур'єркою.

– Вибач, я не маю часу змушувати тебе мовчати... Просто замовкни та відповідай на мої запитання.

– Джекі, навіть якщо машина куленепробивна, ми все одно веземо кулі та життєво важливе обладнання. Ти не можеш просто так стріляти по них. Ти збожеволів, якщо відкрив вогонь?!

Кричав Ронні, але Джекі тримав пістолет націленим на кур’єрку:

– Ти чула... Я відповідаю за твою долю, і, схоже, я божевільний. Тому, якщо ти не відповіси на мої запитання, які зараз поставлю, я не зможу гарантувати твоє життя.

– Йо-йо ти жартуєш.... Такою погрозою.

– Жартую? жартую?

Джекі розсміявся над кур’єркою та раптом схопив її за комір. Він поставив її на ноги і приставив дуло пістолета до скроні, поглянувши в очі жінці в упор:

– Подивись на мене, подивись уважно в мої очі! Ти думаєш, що мої очі виглядають так, ніби я жартую? На кону твоє життя. Одна помилка може привести до твоєї негайної смерті.

Безжально сказав він.

Я запитаю тебе лише раз, скажи мені ім’я людини яка стоїть за цим вантажем.

– ...

– Ім’я натхненника!

Вдруге запитав у неї Джекі в пориві хвилювання.

– Я-я не знаю... Між нами є кілька посередників, це правда, повірте мені!

Відчайдушно благала кур’єрка. Вона сказала, що не в тому становищі, щоб знати ту інформацію, яка потрібна Джекі. Вона присягнулася небом, землею, і богинею, що це правда. Тому благала допомогти їй.

Тоді, Джек звузив очі й сказав:

– ...Що ж, тоді ти нікому не потрібна.

Як тільки він це сказав, руків'я його пістолета врізалося в скроню кур’єрки.

Її мозок струснуло від потужного удару, і вона в ступорі впала на підлогу. І:

– Зрештою, не видала... Доведеться провести повномасштабний допит у штаб-квартирі.

З огидою пробурмотів Джекі.

– Якщо ти збирався її так швидко вирубити, навіщо взагалі було будити!?

– Ти що ідіот, Джекі?!

Вибухнули гнівом, Роні та Кріє.

– Валіза кур’єрки точно закрита на спеціальний замок, тож... Як можна зазирнути в середину, не знаючи як його відчинити?

Джекі, якого звинуватили двоє людей:

– …

Мовчки збирався дістати з кишені стимулятор.

– Зробиш це після того, як повернемося до штаб-квартири! Вона не скаже нам, як відкрити замок, коли навіть не змогла назвати ім’я посередника!

Що важливіше, сказала Кріє.

– Джекі, зроби щось з цією штукою, яка вже деякий час нас переслідує.

Він подивився в бічне дзеркало. Там вони побачили величезний мотоцикл, який на великій швидкості переслідував Джекі та його фургон.

– Молодий чоловік біля магазину або...

Джекі підтвердив те саме:

– ...Зрозумів. Я подбаю про них.

Сказав він їй і почав готуватися до бою.

8

Акацукі за кермом Слейпніра наздогнав чорний фургон:

– Ну, от і настав час покарання!

З посмішкою на обличчі, він розмірковував, як позбутися образи за їжу.

Хотілося б одним гучним ударом, але, на жаль, поточна швидкість вже перевищувала двісті п'ятдесят кілометрів на годину. З точки зору Слейпніра, чия максимальна швидкість перевищувала швидкість звуку, це навіть не прелюдія, але це швидкість, якої можна досягти на трасі без перешкод.

Навіть коли він врятував Міу від Заххака, це було можливо лише тому, що перед цим центр тренувального містечка був підірваний вогняним подихом Заххака. Якби вони летіли на найвищій швидкості Слейпніра в такому місці, то загинули б від зіткнення за долі секунди. Однак навіть швидкість у двісті п'ятдесят кілометрів на годину все одно занадто висока. Якщо інша сторона припуститься помилки в керуванні або гальмуванні, під час атаки, фургон можна буде здати на металолом разом з усіма людьми, які в ньому перебувають. Що ж, йому начхати на ідіотів, які підривають магазини та викрадають людей, але є жінка, яку викрали. Принаймні, її треба було врятувати.

«...Ну, здається він зроблений досить міцним...»

Розмірковував Акацукі глядячи на кузов фургона, що їхав попереду. На додачу до куленепробивного покриття, він, ймовірно, також покритий антимагічним та антиударним, поверхневими, бар’єрами. Однак навряд чи він зможе витримати перекидання або зіткнення зі стіною на нинішній швидкості. У такому випадку, найкраще було б закоротити систему двигуна та поступово зменшити оберти та зупинити його.

У такому разі непогано було б або повністю наздогнати та їхати поруч, або обігнати і їхати вперед.

Коли Акацукі повернув акселератор і відразу спробував прискоритися, раптом у фургоні попереду сталася зміна.

Подвійні двері ззаду відчинилися, показавши чоловіка, який підірвав мінімаркет.

Чоловік, скрививши губи в криву лінію, тримав на плечі якийсь предмет.

Це була пускова установка на чотири ракети.

Хоча він бачив її у бойовиках, це був перший раз, коли він бачив її плоті.

– Ей-ей. Ти занадто смішний, старий...

Він був трохи зворушений і не міг не посміхнутися. Тоді чоловік випустив ракету, жодним чином не змінивши вираз обличчя. Ракета наближалася на великій швидкості з білим хвостом диму, і Акацукі:

– Тримайтеся міцніше, я поїду трохи грубіше.

Сказав він Сесіль на задньому сидінні й горизонтально простягнув праву руку.

В руці він матеріалізував демонічний меч - Лайватейн.

Розпочалася битва на швидкісній дорозі.

Ракета впала перед біжучим Слейпніром.

Однак Оусава Акацукі не хвилювався. Під час швидкісного руху, Акацукі повністю стежив за рухом ракети.

Він негайно повернув, щоб уникнути її, і відновив позицію, витончено доклавши силу під впливом вибуху і морського вітру, що дув збоку, але до нього наближалися три ракети, що залишилися.

Всі вони були на курсі прямого влучання. Тому Акацукі:

– Ха...Правильно, давай.

Замахнувся бурхливою рубаючою атакою демонічного меча та запустив незліченні вітрові леза.

Вони влучили безпосередньо в три ракети, перехопивши та підірвавши їх, а також розрізали ударну хвилю і полум’я вибуху.

І Слейпнір промчав проробленою дорогою. І:

– Навіть якщо й так, не боїться залишитися на відео... Роблячи це на великій швидкості?

Підозріло пробурмотів Акацукі, наздоганяючи чорний фургон.

Піднявши очі, він побачив камеру, встановлену біля табло з інформацією про дорожній рух.

– ...Хм? Не працює?

Несучись на великій швидкості, він помітив, що червона лампочка, яка вказувала на роботу, не горіла. А потім:

– ECS чи щось інше глушить..

Зауважила на це Сесіль, за спини.

– Цей фургон, здається, випромінює потужний сигнал перешкод. Всі електричні системи управління навколо нього не працюють. Ймовірно, щоб не залишити зображення на камерах спостереження.

– Боже, це досить обережно...

Зітхнув Акацукі.

– Ну, цей хлопець, здається, «керований духом». Напевно, все гаразд, га?

Коли Акацукі покликав його, Слейпнір, наче це було цілком природно, один раз видав пронизливий рев двигуна. Акацукі відчув задоволення від заспокійливої реакції свого транспорту:

– Якщо це не потрапить на плівку, ми можемо зробити щось більш безрозсудне.

І це теж взаємне.

Тепер він міг не хвилюватися що його викличуть в управління дорожнього руху чи до служби безпеки.

Спочатку він збирався сказати, що не міг не відреагувати на викрадення і погнався за ними, або що просто хотів його порубати, але тепер він міг покарати його без жодних вагань.

Акацукі побачив темний вхід попереду. Це був штучний острів у спеціальному самоврядному регіоні, подвійна серія тунелів великої протяжності, виритих у гірській місцевості на схід від острова. Загальна довжина тунелю, з пологими вигинами по периферії острова, становила приблизно дванадцять кілометрів, хоча один раз він виходив на сто метрів у гори по дорозі.

– Ось воно...

Криво посміхнувся переконаний Акацукі. Якщо мчатимуть з нинішньою швидкістю, то досягнуть відкритого простору за три хвилини, ось тут і виграш.

Вони, мабуть, думали так само.

Раніше він збив усі ракети, але це ще не вся історія. Тоді, якби прострелили стіни та стелю, та ще й обвал спричинили, то ця гонитва припинилася завчасно.

Однак Оусава Акацукі не допускав такої кінцівки.

– ....Вперед.

Тому відразу прискорив Слейпніра і, щойно зайшовши в тунель, наблизився до чорного фургона на кілька метрів. Тепер вони більше не могли використати зброю широкого радіуса дії, до прикладу ракети.

Але це не означало, що не було зброї, яку не міг використовувати супротивник.

Скорочення дистанції неминуче полегшувало атаку.

І як і очікувалося Акацукі, чоловік дістав нову зброю ззаду.

Це був пістолет-кулемет. Приклавши його до плеча, чоловік ворухнувся.

...Отримай.

Водночас на Акацукі та Слейпнір налетів шторм дев’яти міліметрових куль.

Однак Акацукі не сповільнив Слейпніра.

Тіло Слейпніра зроблено з психочутливого каменю. Кулемет не може завдати йому ран.

Тоді використовуючи демонічний меч, як щит, щоб заблокувати зливу куль на себе та Сесіль, Акацукі ще ближче наблизився до фургона. Тоді позаду чоловіка, на підлозі фургона, він побачив молоду жінку, викрадену з мінімаркету, що лежала без свідомості. Тож Акацукі озирнувся на Сесіль позаду нього:

– Водите мотоцикл?

– Так, можу?

– Вибачте, можете трохи покерувати.

– Добре, але... Що ти збираєшся робити?

Легко погодившись, Сесіль запитала, чого він хоче.

Акацукі відповів. Просто і ясно:

– Піду і допоможу викраденій.

Щойно він це сказав, він енергійно відштовхнувся ногою від сходинки, на якій стояла його нога, і підскочив.

Він замахнувся своїм демонічним мечем і спробував увірватися у фургон, але тут він побачив дивовижне видовище. Підривник відкинув свій пістолет-кулемет, витягнув з-за спини японський меч і вистрибнув з фургона.

– Ха-ха... цікаво!

Під час руху на високій швидкості супротивник влаштував повітряний бій, який призведе до миттєвої смерті, якщо невдало впасти на землю.

Оусава Акацукі прийняв його з безстрашною посмішкою.

Жорстоким зіткненням.

«Дзень!»

Акацукі та чоловік зіштовхнулися мечами в повітрі й продовжували замахуватися один на одного на високій швидкості в повітрі. За мить вони різко переходили від нападу до захисту:

– Ти не використовуєш жодної магії... То ти «нонконформіст»?

– Я не зобов’язаний відповідати.

Легко відбив, поставлене Акацукі, питання чоловік.

Акацукі спокійно оцінив здібності цього опонента. Навіть якщо він не сприймав його серйозно з метою покарання, він все одно не мав наміру зрізати кути. Більш того, він володів непоганими навичками, оскільки міг використовувати цей тонкий японський меч, щоб відбити удари його власного важкого меча. Але, звичайно, він не такий вправний як Зекс, король червоного меча з Шелфіда, який славився в іншому світі Арейдзард.

Тож він намагався збити чоловіка у фургон сильним ударом меча.

– ...Хм?

Акацукі раптом помітив чорний предмет, що пропливав перед ним.

Менший за стиснутий кулак, це граната. І чоловік перед його очима:

– Вибач, але далі ти не підеш.

У той самий момент, коли він це сказав, відбулося дві речі.

По-перше, різке прискорення мікроавтобуса перед ним. По-друге, чоловік впав назад у фургон, наче його щось потягнуло.

Акацукі, який залишився в повітрі разом з гранатою, бачив. Чорний фургон, який швидко віддалявся, задні двері фургону, з поясом чоловіка з’єднував тоненький промінь світла.

Напевно, спеціальний дріт з телескопічною функцією, абощо.

– Якого... Ти прив’язався мотузкою.

Перед Акацукі який бурмотів і намагався впоратися з гранатою, відкинувши її, ситуація, однак, прийняла несподіваний поворот.

– Що.!?

Вигукнули одночасно Акацукі та чоловік.

Швидке прискорення фургона спричинило зворотну реакцію інерційних сил, жінку, яка втратила свідомість в машині, викинуло з фургона.

«...Дідько!»

Отже, Акацукі рухався швидко.

Він підхопив гранату, що висіла в повітрі, і випустив її собі під ноги. І в той самий момент, коли Акацукі опинитися на горизонтальному демонічному мечі, граната вибухнула під його широким лезом.

Перетворивши силу вибуху на рушійну, Акацукі понісся вперед повітрям.

– Даваййй!

Потім, коли жінка вже мала впасти на землю, він схопив її за руку і запустив свій Ренкан Кейкіку.

В одну мить, все тіло наповнилося енергією, повністю погасивши імпульс жінки, яку підкинуло в повітря.

– Ось так!..

Потім тіло жінки підняли в повітря, а її комір акуратно зачепили за знак на стіні, який вказував на місце знаходження в тунелі, успішно врятувавши.

Однак Акацукі, який був вибитий з положення в повітрі, поплатився за це:

– О це буде боляче...

Він майже врізався в стіну тунелю, але між ним і стіною втрутилася чорна діра. Це був Слейпнір, що біг горизонтально, по стіні.

І під час такої безглуздої їзди, Сесіль безтурботно посміхнулася.

– От і добре. Я думаю, що саме час повернути тобі твій мотоцикл.

І коли відпустила кермо Слейпніра, вона сіла на заднє сидіння мотоцикла, зберігаючи горизонтальне положення стосовно землі.

«…Боже. Як ця сестричка...»

Криво посміхнувся Акацукі, приземлившись в передній частині Слейпніра. Він знову повернувся на сидіння Слейпніра.

Потім улюблена машина, яка мала володіти волею, проревіла двигуном, радіючи поверненню господаря.

– Хм. Здається, цьому малюку більше подобається коли ти ним керуєш.

– Можливо... так.

Акацукі повернув Слейпнір зі стіни на землю, зовсім не сповільнившись.

Тоді вони побачили кінець першого тунелю. І в той момент, коли вони вийшли з тунелю, краєвид зовні був оповитий блакитним місячним світлом, наче спалахнувши.

І в наступну мить Акацукі побачив.

– Ге...

Прохід в другий тунель засипало камінням.

Ймовірно, це був штучний обвал, спричинений викрадачами. Але коли він це зрозумів, було вже пізно. Навіть якщо зараз натисне на гальма, він не встигне.

Якщо здути його демонічним мечем або кулею Ци, можливий другий колапс.

Однак, навіть якщо спробувати перестрибнути через відбійник і паркан, зліва Токійська затока, а справа - крута гірська місцевість. Виходу не було. Перед обличчям такого глухого кута Акацукі сказав:

– Тоді у нас не має іншого вибору, окрім як зробити це!

З улюлюканням, сміхом і свистом акселератор Слейпніра було викручено на повну потужність.

Він врятував викрадену жінку, але образа за такоякі все ще залишалася.

Ось чому Оусава Акацукі ніколи не схвалив би такого кінця історії.

9

– ...Схоже, ми відірвалися від...

Переконавшись, що переслідувачі зникли з поля зору, Джекі зачинив задні двері фургона.

– Що ти збираєшся робити... Після цього?

Запитав Ронні з водійського сидіння:

– Хіба це не очевидно. Наша місія - забрати «P-клітини» Ти що забув?

Кур’єр випав по дорозі, але їхня штаб-квартира добре обладнана різними засобами.

Навіть якщо це займе деякий час, він був впевнений, що вони зможуть відкрити валізу.

Джекі вихилився з задньої частини, між передніми сидіннями водія і пасажира, і сказав:

– Ми продовжимо рух до нашої цільової точки й повернемося до штабу, якомога швидше.

І саме тоді фургон виїхав з довгого тунелю.

Перед Джекі та його командою відкрилося чудове видовище.

– Це, правда...

– Брехня... Не віриться.

Майже одночасно ошелешено пробурмотіли Ронні й Кріє.

Але Джекі не хотів їх звинувачувати.

Бо відчував те саме. Він не міг повірити в сцену перед ним.

Далеко перед ним. На дорозі, на шляху мікроавтобуса, перегороджуючи дорогу, стояв величезний мотоцикл.

А біля нього, спокійно стояли високий чорноволосий юнак і красива жінка.

Тунель завалений камінням. Звичайно, іншого шляху не було. Тоді відповідь одна.

Тож Джекі пробурмотів, наче не міг у це повірити.

– Ні в якому разі, кажеш, що проїхав морем?

10

Стоячи на дорозі, Акацукі побачив, як збільшилася швидкість чорного фургона, що йшов на зустріч.

Це було так, як і повинно бути. Здавалося, фургон не збирався тихо зупинятися.

Тож Акацукі подумав, «добре».

– Подивимося, як ти...

І на голос, що містив усмішку, Сесіль позаду кивнула.

– Мене сприймають як надзвичайно красиву жінку, тому я мушу наполегливо працювати.

Акацукі двічі просміявся й активував Ренкан Кейкіку.

Заплющив очі та дозволив величезній кількості Ци миттєво циркулювати у своєму тілі, а потім розганяв її все далі і далі.

Все тіло світилося так сильно, що аж зблідло. І:

– ...У!

Щойно розплющивши очі, Акацукі викинув правий кулак.

Він вдарився об капот чорного фургона, що наближався перед ним.

Наступної миті, з гуркотом, удар пронизав його наскрізь.

Він розніс важкий фургон, покритий куленепробивним, протимагічним, протиударним захистом на друзки.

Проте троє людей, що знаходилися всередині, залишилися абсолютно неушкодженими.

Однак, спрацювала інерція раптової зупинки, спричиненої зіткненням, і транспортний засіб так і пролетів по повітрю.

Зі швидкісної дороги, що пролягала вздовж узбережжя, в Токійську затоку.

Їх трьох придавило автомобілем, який постраждав від вибуху:

– Ті, що ти підірвав, були останніми інгредієнтами. Піймай ще в Токійській затоці та загладь провину.

Він бурмотів претензії викрадачам щодо їжі, поки вони параболою падали в море.

І тут він раптом усвідомив.

– Що... Ти пішла?

Фігура Сесіль, яка мала бути там ще мить тому абсолютно зникла.

– Боже.... Велика краса виходить за межі уяви до самого кінця.

Той факт, що він вже не відчував поруч з собою Ци Сесіль, змусив Оусаву Акацукі криво посміхнутися.

Як той, хто маніпулював Ци, він був чутливим до присутності або відсутності іншої людини. І все ж таки, зникнувши, не давши про себе знати, Сесіль, зрештою, була не просто красивою жінкою.

Але на обличчі Акацукі була задоволена посмішка.

Хоча в підсумку він так і не з’їв свіжоприготовленого такоякі та був втягнутий в дивний інцидент з викраденням.

Але навіть попри це, він зміг зустріти таку неймовірно красиву жінку, як Сесіль.

Тоді це вже було для нього більш ніж достатньою заміною.

Це був приємний вечір. Зрештою, схоже, що передчуття, яке він мав, коли виходив на вулицю, було правильним.

Ось чому Оусава Акацукі щасливо посміхався від щирого серця.

Він гукнув у небо, де незабаром мав настати світанок.

Сподіваючись, що цей голос дійде до неї.

– До нових зустрічей, Сесіль, Сесіль Ендхарт.