Розділ третій: «Все одно, я дивлюся тільки вперед»

Том 7. Розділ 5 - Розділ четвертий «Точка падіння усвідомленої реальності»

1 Жваве місце, де збиралося багато людей. Їжа одяг і житло є незамінними для виживання людини. Серед них, супермаркет - це загальний побутовий ринок, який відповідає за «їжу». Грала весела музика, а люди ходили туди-сюди, думаючи про те, як прикрасити обідній стіл у магазині, де час від часу оголошувався розпродаж. Онідзука, штовхаючи візок однією рукою, пробирався крізь переповнений магазин. З метою вже визначилися. Сьогодні ввечері карі. І завтра в ранці теж буде карі. У нього була Тіана, яка дуже багато їсть, і це клопітно, тому він вирішив встигнути завчасно. Надлишки можна заморозити. Відчуваючи деяку ненависть до себе, за власне дещо одомашнене мислення, Онідзука спершу пішов прямо до відділу карі. Але коли він подивився на зворотну сторону упаковування комерційного Ру, яку збирався покласти до свого кошика то побачив: – ...Це досить клопітно. Прочитавши написаний там спосіб застосування, Онідзука злегка нахмурився. Все що він їв удома це їжу у пакетах, тому він не знав, що воно таке, але очевидно, це не просто висипати Ру та інгредієнти в киплячу воду і все готово. – Не варто робити карі легко... Адже це страва, яка смакує тим краще, чим більше часу та зусиль ви в неї вкладаєте. Свідомо крутячи піднятим вказівним пальцем, сказала Тіана, що йшла поруч з Онідзукою. – О, справді. Огидним тоном сказав Онідзука: – Отже питання в тому, який вид карі приготувати... Основою є яловичина, свинина та курятина. Морепродукти - ще один варіант, але новачкам краще уникати їх, зважаючи на витрату часу та зусиль. М’ясо готується легко. Онідзука вирішив, що найбезпечнішим варіантом буде дешева свинина, або курка. Тоді Тіана поруч: – Використаємо свинячу грудку, свинячу грудку Наріжемо її невеликими шматочками та тушкуватимемо, поки не стане кремовою. Якщо покласти його в миску, воно розтане. До того ж це дуже смачно... і далі, вона почала розповідати про танучу насиченість і смак карі зі свинячу грудку. Здавалося, це буде довга історія. Після кількох хвилин розмови, Онідзука сказав у відповідний момент. – Гаразд... Якщо тобі так подобається, я зроблю, як ти кажеш, йди до м’ясного відділу. І відправив Тіану до м’ясного відділу Подивившись у спину Тіани, яка радісно бігала по магазину, Онідзука пішов до відділу овочів та фруктів. Треба було купити моркву, цибулю, картопля. Ставши перед овочами в поліетиленових пакетах, Онідзука кинув в кошик найближчі зверху до нього, у кошик візка. Кажуть, що є спосіб перевірити свіжість інгредієнтів, але він не надто переймався цим питанням. Він не шеф-кухар. Якщо він певним чином міг це з’їсти, йому цього достатньо. Поклавши необхідні овочі, він обходив магазин. Він збирався йти в торговий зал придбати розчинної кави, яка в нього закінчилася: – Вірно... Ніби раптово згадавши, він зупинився біля місця, повз яке проходив. Онідзука зупинився біля відділу з рисом. Через вчорашні суші, які він крутив, запас рису значно зменшився. Адже він приготував шість чашок рису. З них, сімдесят - вісімдесят відсотків з’їла Тіана. А сьогодні ввечері каррі. Ще одна страва, яка споживає багато рису. – Куплю про всяк... Онідзука потягнувся до п'яти кілограмового упаковування дешевої марки; – ... Після хвилини роздумів, він поклав у кошик десяти кілограмову. Візок, який він штовхав, миттєво сповільнився. – Важка індустрія... До сраки. З огидою пробурмотів Онідзука. Зараз у нього були клопоти через інших. Десь у серці, він відчував солодкість цього дійства не таке вже й погане. Невиразно думаючи. «Чи не є це вага існування іншого, окрім мене.» 2 І. – Кен-чан, ось вона, свинна груднинка. Шматок, ось такий, ось такий. Невдовзі Тіана повернулася з широкою посмішкою на обличчі. Онідзука побачив, як вона скривила рота, коли клала свинину до кошика. – ...Ти щось їси? – Так. Дегустаторка дала ростбіф. Сказала щаслива, на вигляд, Тіана: – У мене і для тебе є, Кен-чан. Потім вона збиралася простягнути йому шматочок ростбіфа, наколотий на зубочистку. – Я не хочу... Їж ти. Онідзуці, який зніяковів і намагався відмовитись, Тіана спокійно сказала. – З’їсти самій. Я ж тобі сказала. Це тобі, Кен-чан. – ...Чі Тіана з тих, хто не буде слухати, коли він їй говорить. Онідзука не мав іншого вибору, як взяти ростбіф у Тіани та покласти собі до рота. Після того, як прожував: – ... Це не ростбіф, а боніто. Потовчене боніто. Ймовірно, ця дегустація відбувалася у відділі свіжої риби, перед м’ясним відділом. Онідзука вказав на це. – ... Тіана сказала на це. – Ну... Це боніто, який настільки близький до ростбіфу, настільки це можливо. – Ти так одержима карі зі свинячої груднинки.... Але ти насправді не знаєш, який він на смак... Саме коли Онідзука вражено зітхнув. Раптом заграла механічна мелодія. – О, це, схоже, електронний лист. Сказавши це, Тіана дістала з кишені мобільний Перевіривши вміст щойно отриманого листа. Наступної миті. – ... Онідзука побачив, що Тіана, яка мовчала, мала холодний вираз обличчя, ніби була зовсім іншою людиною. Йому забракло слів. Здавалося, що повітря навколо нього раптом охололо. Атмосфера була не дуже доброю, але він не міг запитати, що відбувається. Онідзуці заборонили. І. Тіана, повільно прибравши мобільний телефон до кишені. – ...О, Вибач. Відвернулася на телефон. Вираз її обличчя одразу ж повернувся до звичайного, і вона посміхнулася, наче нічого не сталося. Холодно, як завжди. Але: – Ну, Кен-чан... Вибач, що раптово. – ...Що? Звичайна посмішка, звичайний тон. Онідзука коротко відповів на слова Тіани, яка звучала, як інша людина. Потім моторошно природний голос відповів – Я маю бути в одному місці. Я тебе покину. Вони й були.. Ті самі слова, які передбачав Онідзука. – ... Онідзука мовчки подумав. Що вона може робити з цим все, що завгодно. Йому байдуже куди подінеться людина, яка з примусом почала жити у нього, ігноруючи його волю. Але: – ...А що робити з карі? Кошик для покупок вже був повний. Товарами Онідзуки та тим, що додала Тіана. Це все те, що вони збиралися купити, бо збиралися їсти разом. Перш за все, якщо Онідзука один, йому не потрібно нічого купувати, якщо він хоче може обійтися їжею на винос. У відповідь на слова які виплюнув Онідзука – Вибач, я не можу поїсти карі, Кен-чан... Сказала йому Тіана. Трохи сумно. І. Ніби на прощання. Цього разу я утримаюсь, у мене є важливіші справи, ніж їжа. 3 – Ну, і... Надіславши електронний лист Тіані, Кайдо Мотохару склав свій мобільний телефон Зараз Кайдо знаходився на найближчій до JPN Вавилон станції. Це лава на платформі, куди приходили й шли люди та монорейки. Кайдо надіслав Тіані інформацію, необхідну для захоплення «Клітин Фенікса». Структурні креслення внутрішньої частини приміщень, які він таємно вивчав під час навчання в JPN Вавилон. Крім того, там був маршрут проникнення до місця де, як вважалося, зараз зберігалися клітини Фенікса. Безумовно, система безпеки та безпека на території Вавилона на високому рівні. Але вони ніколи не були ідеальними. В безпеці та охороні були дірки. Це також навмисно. Оскільки. – Бо так лише зручніше... З упевненістю ліквідувати ворога. Вавилон, тобто Кокон, найбільше остерігався антивавилонських терористів з особливими здібностями. Отримавши особливі здібності в інших світах та повернувшись в цей, вони ненавиділи, що їхнє життя контролює Вавилон, навіть якщо наживали ворогів по усьому світу. Але була лише жменька екстремістів, відкрито ворожих до Вавилону. Більшість вирішувала брехати про свою особу та жити таємно, уникаючи виявлення Вавилоном. Навіть серед ворожих терористів, небагато тих, хто міг боротися з ним в лоб. Це, тому що існувала занадто велика різниця в силі проти Вавилона, Кокона, який керує світом і контролює його. Тому, якщо вони й могли щось зробити, то це партизанські речі, такі як саботаж і теракти смертників. Щоб заманити тих, хто планував такі речі, їм потрібен простір для здійснення терористичних актів. Простір, який би здавався терористам прогалиною. Потім, вони, пустивши їх до себе, розправляться з ворогами, чию справжню сутність вони розкрили. Як Танаку, який спричинив безумство тренувальної програми Кокатріса. Як Філа Барнетта, який увірвався під час рейтингового змагання, коли рівень безпеки був низьким. – Але... Коли справа дійшла до цього, невже я нарешті потраплю у халепу. Він не зробив такої великої помилки, щоб йому сіли на хвіст, але його супротивник, кмітливий Хікамі Кійоя. У нього ж було відчуття, що його змушують пливти за течією. Але Кайдо наважився прийняти це запрошення і проводив свій час як безтурботний учень Вавилону. «...Бо тут ситуація дуже швидко змінюється.» Спокійний і зібраний Хікамі Кійоя вчинив свавільний вчинок, який можна вважати вибухом. А що, як він намагається чогось досягти, навіть, якщо це означає зраду інших з Кокона. Мабуть, воно того варте, щоб відмовитися від найвищої позиції у світі як кокона. – Дідько... Я не люблю клопітних речей, то ж чому я їх притягую. Він не думав, що зрадивши Кокон, Хікамі Кійоя міг стати союзником «Багряних сутінків.» Якщо вони продовжуватимуть це ігнорувати, то, окрім Кокона, створять собі ще одного неприємного ворога. Передбачаючи це, командир Сесіль, ймовірно, й наказала йому та Тіані забрати Клітини Фенікса у Кійої. Однак спочатку було не можливо дізнатися, де Кійоя сховав Клітини Фенікса. Величезна територія, величезна кількість об’єктів. Крім того, вавилонська вежа, головна будівля школи, могла похвалитися величезними масштабами. Навіть Кайдо, який тривалий час працював під прикриттям, важко здогадатися, де зберігалися Клітини Фенікса. Однак лідер угруповання Сесіль Ендхарт подивилася на креслення, які отримав Кайдо, і заявила. Де зараз, в JPN Вавилоні знаходяться Клітини Фенікса. Підставою для цього є лише жіноча інтуїція. На перший погляд, це не більше, ніж дика здогадка. Але це інтуїція керівника найпотужнішого у світі терористичного угрупування «Багряні сутінки». Тоді: – Я думаю, що... Я впевнений, що вони там. Кайдо ніколи не бачив, щоб інтуїція Сесіль підвела. Тієї ночі, коли Клітини Фенікса перевозили, вона, здавалося, знала, який з маршрутів був правильним, просто віддала пріоритет зустрічі з Акацукі. Ті, хто приніс Багряним сутінкам ім’я найсильніших у світі, це не просто перше покоління. – Сьогодні ввечері... Тихо бурмотів Кайдо. У цій операції саме Тіана викраде Клітини Фенікса. Роль Кайдо полягала у її підтримці та відволіканні уваги, приховуючи свою справжню особистість. На цьому етапі невідомо, яку мету переслідує Кійоя, але якщо Клітини Фенікса важливі для його свавілля, можна сподіватися взяти ситуацію під контроль, забравши їх. Але якщо мета Кійої дещо інша. Тоді: – Ну... це було б лише питанням його вбивства. Навіть якщо це був, Хікамі Кійоя, Кокон. Суперник лише одна людина. Якби вони з Тіаною вступили в бій разом, то, напевно, не програли б. Подумавши про таку можливість, Кайдо повільно опустив обличчя донизу. Були сутінки, він сидів на лавці, на переповненій платформі. На обличчі Кайдо Мотохару, якого не могли побачити інші, на мить з’явився вираз, який був надто моторошним, щоб його можна було назвати кривою посмішкою. Аж ось, ніби підрахувавши час, на протилежну станцію прибула монорейка. А потім, коли він повільно підняв голову, обличчя терориста вже не було, а був той самий дещо розгублений вираз, як завжди. І: – ...Хм? Це... На платформі колії, навпроти, звідки від'їхав потяг. У потоці людей, який викинула монорейка, Кайдо раптом помітив добре знайомі обличчя. З далеку, навіть посеред натовпу, дві вродливі дівчини не могли не привернути його увагу. Це були Оусава Міу та Нанаса Харука. Незвичне поєднання. До того ж у них були дещо серйозні вирази облич, хоча вони збиралися разом прогулятися. Крім того, за дівчатами трохи позаду йшло кілька чоловіків. Вони трималися дуже злагоджено. Без сумніву - це працівники Вавилону. Однак, схоже, що Міу і Харука також знали про стеження. Більш того, вони їх ігнорували. Якщо це так: – Ой. Відчуваю, що потраплю в ще більші неприємності... Ну, і що ми будемо з цим робити? Спостерігаючи за тим, як вони разом йшли коридором і спустилися ескалатором до квиткової каси. Прошепотів Кайдо Мотохару, і сам теж почав рухатися. 4 Навчальна програма Ґокі, яка була запущена в режимі налагодження, завершилася. Оскільки був спеціальний бар’єр, фізичні пошкодження перетворилися на психічну шкоду. Завдяки цьому, він не помер, але відчув біль і, звичайно, отримав пошкодження. Деякий час Акацукі намагався відновитися, регулюючи потік Ци у своєму тілі за допомогою Ренкан Кейкіку. І коли оговтався наскільки, що не було проблем з пересуванням. – ...Ну, думаю там майже закінчили. Акацукі покинув лабораторію та попрямував до майстерні Куботи, де залишив Слейпніра. Сонце сідало, і він йшов наздоганяючи довгі тіні. – ...Ти повернувся. Гукнув його Кубота, який чекав зі Слейпніром перед майстернею. – Ну як... Як почуваєшся після того, як випробував тренувальну програму? – Ну... Я добряче попотів. Розсміявся Акацукі. – Це був не поганий спосіб провести час. Хоча мене мало не вбили при цьому... Сказавши це, він опустив погляд і розтиснув кулаки, які були міцно стиснутими. – ...Ну, були деякі речі, які я зміг отримати. Це непогана система для тих, хто хоче тренуватися – Зрозуміло... Це добре. Лише це пробурмотів Кубота, на думку Акацукі. Я закінчив роботу з технічного обслуговування про яке ти мене попросив, і з’єднав його з твоїм AD, забирай. Він кинув AD, який брав на зберігання. Акацукі впіймавши його однією рукою: – Дякую. Ви мене врятували. Накинувши його на зап’ястя, він віддав позичений AD. Отримавши його Кубота розвернувся до нього спиною: – Якщо зробив усе, що тобі потрібно, забирайся звідси. Пізніше, сьогодні відбудеться одночасне оновлення системи. Якщо залишишся в кампусі занадто пізно, тебе тут замкнуть. – Що... Старий, ти все ще працюєш? Сказав Акацукі. – Вибач я завдав тобі клопоту в такий напружений день. – Не хвилюйся про це. Навіть якщо ми говоримо про оновлення системи, то цим займаються не технічні працівники. А Хікамі Кійоя, який керує JPN Вавилон. Пояснив Кубота. – Кожен Кокон створює найефективнішу систему для керування та функціонування ввіреного йому Вавилону. Однак кожен кокон має власну політику і напрямок, які повністю відрізняються один від одного. Через високий рівень конфіденційності, оновлення системи здійснюється самим коконом, а потім інформація надсилається технічним спеціалістам для управління системою. – Хм... це досить обережно. Акацукі подивився на Вавилонську вежу головної будівлі. – ...Тож це означає, що цей JPN Вавилон - замок Хікамі Кійої. Він перевів погляд на частину в горі, там, де розташована кімната студентської ради. І блиснув очима. – ... Днями Акацукі знову відвідав Арейдзард з Міу та іншими, щоб зупинити війну між людьми та демонами. І коли вони виконали своє призначення і повернулися в цей світ. Реакція зміни вимірів, яку мала зафіксувати система Вавилона, не була зафіксована на мережевому сервері «Одкровення». Звичайно, ймовірність того, що стався збій в системі, не дорівнювала нулю. Але не могло бути, щоб Вавилон так просто не помітив би повернення з іншого світу. Якщо це так, то природніше припустити, що хтось стер записи. «...Чи не ти це, Хікамі Кійоя.» Весняні канікули - час, коли на території мало людей. Була лише мала кількість людей, які мали доступ до «Одкровення» і могли стерти дані про реакцію зміщення вимірів, які вказували на існування людей, що повернулися з інших світів з високим рівнем інформації. Коли Акацукі почув про це, Харука на іншому кінці дроту, не наважилася згадати про таку можливість. Але що, якщо хтось стер реакцію про зміну вимірів з сервера? Найбільше ймовірний винуватець - Кійоя. Звісно йому не відомо з якою метою. Тому Харука не могла сказати нічого необдуманого. І навіть якщо був інший винуватець, немає сумнівів, вони мали якийсь намір, що до них і прикрили їх. «...Ну, добре.» Акацукі повернувся спиною до Вавилонської вежі. Хто б це не був, якщо він має намір завдати шкоду йому чи його товаришам, він не стримуватиметься. Нещадно роздавить того. Навіть якщо ця особа є одним з Кокону, контролера світу, Хікамі Кійоя. І в кінці цієї битви він побачить. Не «минуле», як у навчальні й програмі. Чи здатен він безпосередньо протистояти своїм батькові та братові, тим двом, хто стоїть на вершині світу. 5 Призахідне сонце змінювало колір неба з червонувато-фіолетового на темно-синій. Місцевість так само вкрита темрявою, і це викликало у тих, хто дивився на неї відчуття ностальгії. З коридору головного корпусу школи JPN Вавилон долинало відлуння тихого голосу. – Що ж... розумію. Вибачте, що потурбував. Власник голосу, Уесакі Рійоухей сказав це співрозмовнику телефоном та обережно натисну кнопку скасування. Дзвінок завершився. А потім, розмірковуючи над змістом розмови, яку щойно завершив: – … Я так і знав. Промовив він, почухавши потилицю, міркуючи, що робити. Тоді Мінамі, яка стояла поруч, запитала його з беземоційним обличчям. – Рійоухей... знав? – Так я впевнений. Сказав Рійоухей. Потім одним зітханням видихнув: – Вибору не має, поїхали... – Хм... У супроводі Мінамі, яка кивнула у відповідь, він повільно рушив. До кімнати студентської ради. 6 У Студентській раді JPN Вавилон, Уесакі Рійоухей обіймав посаду секретаря. Зазвичай, термін «секретар» означав особу, до обов’язків якої входить ведення протоколів засідань та інших документів. Однак секретар студентської ради JPN Вавилон мав інші обов’язки, які відрізнялися від цих. Так само як Харука, віцепрезидент, допомагала і заміщувала Кійою, президента студентської ради, а також була головою дисциплінарного комітету, який відповідав за підтримку громадського порядку в школі. Секретар, який відповідав за записи JPN Вавилон, виконував роль «керуванням інформацією» про роботу організації. Кілька годин тому він отримав частину інформації. Це були дані, що складали звіти Служби безпеки про кілька інцидентів і нещасних випадків, які сталися в Особливому Автономному Регіоні за два дні раніше. У звіті не було нічого поганого. Деталі та аналіз інцидентів і нещасних випадків, первинне розслідування та подальший розвиток подій складані за шаблоном, згідно з відповідними форматами, і жодних недоліків чи проблем у них не було виявлено. Що до змісту. – Проблема в тому, що цей хлопець... Гірко пробурмотів Уесакі Рійоухей. Безумовно, жодна з доповідей не мала проблем зі змістом. Але в кількох доповідях були проблеми з самими доповідями. Що це таке? Саме дату і час створення даних можна побачити на вкладці властивостей файлу. У більшості файлів дата і час створення файлу - сьогодні або вчора, після інциденту. Дата і час творення даних для деяких звітів, наприклад, про вихід з ладу системи камер спостереження за дорожнім рухом на автомагістралі пізно ввечері в день інциденту і про пошкодження тунелю в результаті вибуху, який, як виявилося був штучним, були створені трьома днями раніше, тобто за день до того, як стався інцидент. Дуже елементарна помилка у фальсифікації даних документів. Якщо прийняти це за чисту монету, то це означало б, що силовики заздалегідь передбачили кілька інцидентів. Він не хотів про це думати. Як могли силовики інсценувати ці інциденти. Річ у тому, що ця помилка була б не можлива за нормальних обставин. Розбіжність у даті та часі створення файлу - це те, на що зазвичай звертають найбільшу увагу. Якщо така помилка сталася, є два варіанти розвитку подій. Або людина, яка відповідала за його формування, надзвичайно дурна. Або їй суворо наказали не фальсифікувати заздалегідь підготовлені дані. З огляду на ці дві можливості, Рійоухей не був оптимістичним, щоб думати про перший варіант. Однак, якщо це так, то, окрім зради сил безпеки, виникне нова проблема. Одне з повідомлень, про яке йдеться, стосувалося інциденту, що стався на шосе посеред ночі, коли воно було перекрите. Але тієї ночі були перекриті всі шляхи в особливому автономному регіоні. Проте. Автомагістраль цього особливого автономного регіону - це не просто засіб пересування. Це найважливіший логістичний маршрут. Лише Кійоя з Кокона, який контролює цей особливий автономний регіон, міг заблокувати таку стратегічну точку. Потім фальсифікація документів була здійснена у зв’язку з інцидентом, що стався на шосе, яке Кійоя наказав перекрити. Навіть якби «Загін безпеки» створив інцидент за власним задумом, він не наважився навмисно імітувати щось подібне в місці, про яке віддав наказ саме Кійоя, який належить до Кокону. Якщо це так, то природніше припустити, що воля Кійої втрутилася в це маскування. Тому Рійоухей зв’язався зі своїм знайомим у службі безпеки, щоб пересвідчитися у цьому. Той підтвердив правду. Коли він попросив його перевірити ім’я людини користувача комп’ютера, на якому створені дані, виявилося, що це був начальник служби безпеки. Тому помилки більше не було. Причина в тому, що комісар служби безпеки ніяк не міг зайти настільки далеко, аж до зради Кійої. «...Зрештою, той старий лише боягузлива людина, яка стала комісаром лише для декорації.» Тоді відповідь неминуча. Інцидент, що стався позавчора, до нього якимось чином причетний Кійоя. – Але Рійоухей... Чи можливо, що це була таємна операція Кокона? – Ні, це не так... Не можливо. У відповідь на можливість, про яку згадала Мінамі, Рійоухей похитав головою. Заперечивши їй. – Якби це було так, ми б отримали документ про умови конфіденційності, а не якийсь підроблений документ. Не повідомляючи нам подробиць. Таємні операції Кокона під прикриттям, це не наш рівень поінформованості, що б знати про них. – А якщо так… – Так... Це власне рішення Кійої. Швидше за все, комісар, якого попросив Кійоя, поспіхом приготував документи. Зрештою, Кокон Кійоя звернувся до нього з проханням, зчого міг сказати, що це особисте. Він, мабуть, був дуже схвильований напруженням від того, що йому не дозволять зробити жодної помилки, і хвилюванням від того, що випала чудова нагода зробити послугу Кійої. З опалу він, мабуть, сам потрапив у пастку, не усвідомлюючи цього. Навіть Кійоя, мабуть, промахнувся в цьому випадку. Потім: – ...Хіба не треба було провести детальніше розслідування? Сказала Мінамі. – Є кілька пов’язаних інцидентів, що сталося на шосе. Можливо. – Так. Там, теж може бути зв’язок... Кивнув Рійоухей. Він сказав, що сам розглядав таку можливість. Нитку, яка пов’язує події. Можливо, вдасться простежити її далі, що призведе до залаштункових відносин. Тоді можна придумати будь-яку кількість найгірших варіантів розвитку подій. – Але, ми не будемо розслідувати, поки не поговоримо з Кійоєю. І. Рійоухей та Мінамі зупинилися. Бо прибули до місця призначення, перед кімнатою студентської ради. Уесакі Рійоухей замислився. Їм потрібно знати. Про що думає Кійоя, про що думає, і що намагається зробити зараз. Якщо він збирається зійти з дороги. Ніхто інший, як вони, повинні його зупинити. Оскільки. – Ми не... люди Кійої. Ми приятелі... Ми найкращі друзі. З цими словами, вони відчинили двері й зайшли до кімнати. Щоб дізнатися правду від свого найкращого друга. 7 Було так тихо, що галас минулої ночівлі видавався брехнею. Залишившись на самоті в домі Оусава. Сидячи на дивані у вітальні, Рісті бурмотіла. – Зрозуміло... Ну, для мене це новизна. Думаючи. З того часу, як Акацукі вперше привів її в цей світ з Арейдзарду.. Зараз вона вперше одна. « ...Мені це не подобається.» Вона була неспокійною. Тиша сутінків, коли світ починав темніти, змушувала почуватися безпорадно самотньою. Для Рісті цей світ досі залишався невідомим місцем, де вона не знала де праворуч, де ліворуч. Без Акацукі, та інших, вона не знала що робити. Але вона не могла дозволити собі бути такою наївною. Оскільки: – Це і моя провина теж. Пробурмотіла Рісті. Причина, через яку Міу разом з Харукою вирушили до JPN Вавилону, полягала не лише в тому щоб врятувати Акацукі. Але й в тому, щоб ніхто не дізнався про існування Рісті. Через це - гіркота, наче приступ, що зародилася в глибині її грудей, нікуди не поділася. Це, безумовно, почуття провини за те, що вона вже стала перешкодою для Акацукі та Міу, просто бувши тут. Якщо це так, вона хотіла зробити щось, що в її силах. Вона повинна щось зробити. Щоб не завдавати неприємностей Акацукі та іншим, Рісті тепер не мала іншого вибору, окрім як мовчати і бути захищеною. Єдине, чого не можна було зробити, це розчаровуватися і відчувати, що ось-ось зійдеш з розуму. І врешті-решт, вона не витримала важкого мовчання, яке сама і створила: – ... Рісті підвелася з дивана, вийшла з вітальні й почала підніматися сходами на другий поверх. 8 Місце куди прямувала Рісті, не було їхньою з Міу кімнатою. А кімната нинішнього господаря родини Оусава, Акацукі. Зупинившись перед дверима, Рісті на деякий час завагалася? – ... Повільно повернула дверну ручку, і увійшла до кімнати. Це простір, куди минулої ночі вони з Міу та іншими увійшли, щоб врятувати Чікаґе. – Хм... Рісті, стоячи посеред кімнати, злегка почервоніла і зніяковіло обійняла себе. Від того, що вона згадала відчуття, яке відчула минулої ночі, коли її торкався Акацукі. Рісті задумалася. Якби Харука не зупинила тоді Акацукі. Щоб з ними було? І якби це сталося. «...Щоб я зараз думала про це?» Рісті пройшла в кінець кімнати й сіла на ліжко біля стіни. Потім узяла подушку, поклала собі на коліна й обхопила руками, наче хотіла огорнутися навколо себе. Обійняла. Ніжно і міцно. Тоді, разом з м’якістю дотику, вона відчула легкий запах Акацукі. Ось так: – Чи відчую себе трохи спокійніше? Рісті відчула полегшення від того, що змогла, хоч трохи відчути Акацукі, якого тут не було. А коли напруження з усього тіла спало, тіло природним чином впало на бік. В ту ж мить пружини ліжка підхопили Рісті. – Швидше повертайся... Ідіот. Насуплено пробурмотівши. Рісті обережно заплющила очі. Вона міцно притиснула подушку до обличчя, щоб якомога більше відволіктись від дискомфорту. Потім, можливо, через запах Акацукі, її дихання поступово стало спокійнішим. З’явилося відчуття, що її тіло, яке повільно зігрівалося, занурюється в темряву, створену заплющеними повіками. І. Невідомо як довго вона віддавалася цьому відчуттю, як раптом. – ...Агов. Після короткого оклику її легенько потрусили за плече. –– У, хм... Рісті повільно розплющила очі Її повіки трохи важкі. Схоже, вона заснула, навіть не помітивши цього. Потім перед очима вона побачила обличчя Акацукі з кривою посмішкою. – Неважко тобі так спокійно спати на ліжку в кімнаті чоловіка... Я на тебе накинуся. Рісті, яка повністю прокинулася, підскочила у паніці. Вона подивилася на мармуровий годинник на постаменті. Стрілки, що показували час, досить просунулися. Ой. Вона подумала, що побуде в кімнаті, лише трошки. – Т-це.. Коли Рісті, обличчя якої почервоніло, поспішила змінити місце розташування: – Ти так комфортно спала, що я не знав, чи варто тебе будити... Посміхнувся Акацукі. Чоловік повернувся. Тобі більше не потрібна подушка. – Н-недуже... На слова Акацукі, які, здавалося наскрізь прорізали самотність, Рісті запанікувала: – Але я не можу повірити, що тебе залишили одну... Куди вона поділася? Трохи докірливим тоном заговорив Акацукі. Він говорив про Міу, яка була відсутня. Рісті запанікувала: – Н-ні... Міу-чан зараз пішла з Харукою. – З віцепрезидентом? Ходять по магазинах чи що? Невимушеним тоном запитав Акацукі. Тому. Рісті на мить затамувала подих. Якщо вона кивне, то збреше Акацукі. Рісті відчула себе погано від цього, але все ж таки: – Т-так, вірно. Вона злегка відвернула голову і відповіла Акацукі. Через те, що вони з Міу та Харукою, вирішили дати таке пояснення Акацукі, коли він повернеться. Акацукі відчував явну ворожість до адміністраторів цього світу, на ймення Кокон. І Хікамі Кійоя- один з Кокону. Якщо невдало згадати його ім’я, була ймовірність, що Акацукі втратить самовладання і піде далі. Але якщо дозволити емоціям йти попереду, у боротьбі з потужною сутністю, кінцевий результат, який буде досягнутий - це поразка. Вони вирішили стояти поруч з Акацукі та підтримати його. Вони не хотіли бути під захистом Акацукі вічно, від тепер вони боротимуться разом з ним. Але зараз ще не час для Акацукі зіштовхуватися з Коконом. Якщо вони можуть цього уникнути, то так і потрібно зробити. – Хм... Що ж добре. Акацукі почухав потилицю і сказав: – ...Добре, приділи мені хвилинку, поки вони повернуться. Бо мені треба з тобою дещо обговорити. – Гаразд, але.... Щось сталося, що ти такий формальний? Для Акацукі це була не звична манера спілкування. Якщо йому щось потрібно, просто варто сказати, ні вона, ні Міу не відмовить. Той факт, що він вирішив поговорити саме зараз, означав, що це, мабуть, важлива розмова. Потім Акацукі злегка додав до своїх слів «О», Подивився у порожнечу серйозним поглядом, продовживши свої слова. – Настав час розповісти вам про мої обставини, насамперед вам двом. 9 Коли сонце повністю зайде, настане ніч. Коли Харука з Міу увійшли на територію JPN Вавилон, там була повна темрява. – Щось... Тут майже нікого не має. Занепокоєно пробурмотіла Міу, йдучи поруч з Харукою. – Так. – кивнула у відповідь та. – Крім того, що зараз весняні канікули, сьогодні ввечері будуть проводити оновлення усіх систем одночасно. Тут буде мінімальна кількість персоналу, не кажучи вже про студентів. Тим не менш, рівень безпеки підвищили, щоб забезпечити захист від терористів. І не просто шляхом збільшення кількості охорони, а більш фундаментально. «...Здавалося, працює.» Харука перевірила реакцію спеціального браслета студентської ради. Системний бар’єр який перетворював фізичні пошкодження на психічні. Крім того, зараз у Вавилоні працював певний простір для порушників. Це програма безпеки, яка називалася «Система звірів-охоронців». Система заснована на навчальній програмі, яка могла матеріалізувати монстрів та інші об’єкти, і коли виявляються підозрілі хвилі магічної сили або ознаки бою, викликається звір-охоронець і ціль негайно знешкоджується. – ...Але ця ситуація не обов’язково погана для нас. Сказала Харука. – Якщо щось піде не так, чим менше перешкод, тим краще. – Так, згодна... Побачивши, що Міу тихо кивнула, Харука ще раз нагадала собі Не варто забувати, де вони знаходяться і що намагаються зробити. Це JPN Вавилон. Організація, яка керує всіма справами, пов’язаними з іншими світами, з абсолютною дисципліною. Тому, якщо особистість Міу стане відомою, Харуку та інших негайно затримають за серйозне порушення правил. Це найгірший з можливих варіантів розвитку подій, але таку можливість треба припускати. І якщо таке станеться, вони більше не зможуть прикидатися. Треба з усіх сил втекти й за будь-яку ціну об’єднатися з Акацукі, щоб вирішити, що робити далі. Можливо навіть вдасться дезертувати до третьої країни, де Вавилон не має особливого автономного регіону, або навіть перебратися до третьої країни, приховуючи свої справжні імена. З Чікаґе та Кудзухою вже зв’язалися мобільним телефоном і повідомили про це. Не виключено найгірший сценарій розвитку подій. «… Але.» Нанаса Харука подумала. Про те, що рада що зіштовхнулася з цією проблемою сьогодні. Вчора вони провели ніч разом у будинку Оусави. На той час Харука та інші були підготовлені, вони визначилися зі своїм власним життєвим шляхом. Тому всі вже підготували свої серця. І Чікаґе, і Кудзуха сказали, що в разі надзвичайної ситуації, вони негайно приєднаються до них і діятимуть разом. Тому хвилюватися не варто. До того ж ще не вирішено, чи стала відома особа Міу. Існувала велика ймовірність, що це безпідставний страх. Отже, Нанаса Харука висловила свою думку. – Ходімо... І швидко покінчимо з цим і повернемося до Оусави Акацукі. 10 Коли вони увійшли до Вавилонської вежі, головної будівлі школи, вона була остаточно порожньою і безлюдною. У порожній школі, до оновлення системи, горіло лише мінімальне освітлення. Скоріше, було так само яскраво, як і місячне світло, що пробивалося крізь вікна. Харука і Міу пішли прямо до ліфтового холу. У тихому, темному коридорі відлунювали лише їхні кроки. Тоді Харука зі супутницею скористалися окремим приватним ліфтом студентської ради, щоб дістатися до місця призначення, останнього поверху. Ліфт підіймався в гору. У ньому панувала унікальна атмосфера закритого приміщення. – ... – ... Харука та Міу природно мовчали. Мовчання робило атмосферу важкою. Але зараз не час для безвідповідальної втіхи. Тож вони чекали. Задихаючись від напруження, вони чекали моменту, коли перед ними відчиняться сталеві двері. І ось, незадовго після цього, ліфт прибув на останній поверх. Харука першою вийшла в коридор: – ...Сюди. Сказавши це, вона пішла на крок по переду Міу, ніби направляючи її. Звісно, на верхньому поверсі було порожньо, окрім Харуки зі супутницею. Йдучи в тиші, Харука думала, який довгий коридор. Це коридор, яким вона ходила щодня. Ніколи раніше він не здався таким довгим. Однак. Втім коридор все ж мав кінець. Вони дійшли. До кімнати студентської ради, де на них чекав Кійоя. Зупинившись перед дверми, озирнувшись на Міу, що стояла за нею: –…Йдемо. – Угу... Остаточно підтвердивши свої наміри та кивнувши одна одній, вони повільно відчинили двері. І. Щойно увійшовши до кімнати студентської ради. На мить Харука відчула себе так, ніби потрапила в морозильну камеру. Вона почула як Міу, поруч з нею, зітхнула. Напевно, відчула те саме, що й вона. Але цього бути не могло. Бо їхній видих залишався прозорий. Кімната була освітлена так само тьмяно, як і коридор. Мимоволі, можна було прийняти її за безлюдну: – Вітаю, ви тут... Я на вас чекав. у глибині кімнати, з глибокої темряви, куди не проникало місячне світло, що пробивалося крізь вікно, з’явилвся Кійоя. Він стояв перед столом президента студентської ради: – Вибачте, що змусила чекати, президенте... Вклонилася, з цими словами, Харука. Мимоволі вона хотіла провести рукою по датчику освітлення на стіні, але Кійоя, власник цієї кімнати, тримав її темною. Вона не могла цього зробити на свій розсуд. «...Ознаки інших людей... Я так не думаю.» Також можна було припустити, що були співробітники, готові їх затримати, але, схоже, не було жодних ознак їх присутності. До того, як вони сюди прийшли, у коридорі не було жодних ознак їхньої присутності. – … – … Харука й Міу мовчали, обмінюючись лише короткими поглядами. Наразі, здавалося малоймовірним, що вони одразу підуть за найгіршим сценарієм. Тому вони повільно пішли в глибину кімнати. Харука раптом спіткнулася об щось тверде на підлозі. І утратила рівновагу. – У-ух... Вона уникнула падіння, виставивши передню ногу вперед і наступивши на неї. Хоча було темно, вона не звернула увагу, куди ступає, частково, тому що була в кімнаті студентської ради, до якої звикла. Можливо її розслабило те, що не було ніякої засідки. Подумавши одним словом «необережна», Харука перевела погляд ліворуч, у бік того, що заблокувало її ногу. – ...Га? У цей момент думки Нанаси Харуки зупинилися. Там була не річ, а люди. Уесакі Рійоухей та Аіра Мінамі, двоє людей, яких вона добре знала, лежали на спині. 11 З її зупиненим мисленням, Нанаса Харука, все ж одразу зрозуміла. Що вони не лежать, не сплять, і не знепритомніли. Харука спіткнулася об праву ногу Рійоухея, тому що вона була зламана навколо коліна, де вона спіткнулася. Не кістка, а сама нога. На обох тілах плавало щось схоже на білий порошок. Це іній. Було очевидно, що тіла Рійоухея та Мінамі замерзли. І. Було також зрозуміло, що вони більше не живі. – Ц-це.. Злякано пробурмотіла Харука. Вона думала, що припускала найгірше. Вона навіть розглядала можливість того, що на них нападуть, щойно вона відчинить двері. Вона також планувала, що робитиме, в такому випадку. Однак. Смерть Рійоухея та Мінамі, двох її найкращих друзів, була не лише несподіваною, але й абсолютно немислимою. – ...Як ти міг таке зробити... Все, що вона могла зробити це просто стояти там. Не зважаючи на це, Харука перестала думати менше ніж на секунду. Але це був занадто довгий розрив. – У?.. Харука відчула величезну жагу крові, що пронизала її заду. Вона була на такому рівні, що на мить їй здалося, що вона померла. Одночасно з тим, як її тіло заклякло, вона почула глухий удар. – Міу! Рефлекторно Харука підвищила голос схожий на крик. Коли вона обернулася, то побачила Міу, яка впала на підлогу з розпущеною косою. І: – Хм... Ти приголомшена більше, ніж я думав. З холодною посмішкою на обличчі, трохи розчаровано, сказав Кійоя. – Президенте... Харука прикусила губу і втупилася в Кійою. Мабуть, Міу, як і вона сама, була вражена смертю Рійоухея та Мінамі. У момент, коли вони були психічно беззахисні, наче зненацька, їх накрив смертельний удар. Звичайно, справа не в тому, що Харука та Міу не готувалися до подібного. Невидимий захисний антимагічний бар’єр був готовий розгорнутися будь-якої миті. Проте, навіть якщо захисні бар’єри могли захистити від магічних атак, вони не могли захистити від вбивчого наміру. Більш того, те, що прийняла Міу, було не просто жагою вбивства. Кійоя, який був одним із найсильніших Коконів у світі, ймовірно, серйозно випустив свій вбивчий намір. Навіть Харука, яка була лише поруч з нею і не отримала його безпосередньо, перебувала під ілюзією власної смерті. Удар не зміг би відключити свідомість Міу, якби вона отримала його належним чином. Сама Харука майже не могла поворухнутися, просто зіткнувшись з Кійоєю. Проте вона відчайдушно витиснула слова. – ...Навіщо, ви це зробили... Потім: – Заради ідеалів. Кійоя негайно відповів холодним, чітким голосом. – Однак це ідеали не Кокона, а мої... – Тож, з цієї причини ви вбили Уесакі та Мінамі?! Харука - людина небагатослівна. Смерть двох її найкращих друзів була неприйнятною реальністю. Але зараз не та ситуація, коли втеча від реальності, є прийнятною. Тому вона з усіх сил намагалася прийняти її, і єдиною емоцією, яка виливалася на зовні, був гнів. Вона не могла цього пробачити. Незалежно, яка причина. Але: – ...У мене не було вибору. Сказав Кійоя, з кривою посмішкою: – Перед тим, як ви прийшли, Рійоухей та Аіра-чан дізналися про мою таємну діяльність, і прийшли сюди. Тож я розповів їм, свої маркування. Я хотів, щоб вони двоє допомогли мені, з тим що я збираюся зробити. Але вони сказали мені... Щоб я передумав. Він зітхнув з жалем. – Я, зі свого боку, не хотів робити щось подібне, але вони двоє не могли відступити... Цей план має бути завершено таємно від інших коконів. Тому ми маємо усунути все, що маже стати фактором ризику, яким би тривіальним він не був. – Вони були вашими, цінними підлеглими та друзями... Як ви посміли зробити їхні життя лише тому, що вони становили потенційний ризик для ваших ідеалів, а потім сказати, що «нічого не вдієш...»? Не контрольований гнів вирвався з вуст Харуки, у вигляді слів. Двох таких простих слів було не достатньо для переконання. Вони приєдналися до студентської ради, тому що поділяли ідеали Кійої. Втім: – Ставити свої ідеали вище за друзів, хіба це так погано? Сказала Кійоя з холодною посмішкою в голосі.. Очі, ніби побачивши безодню цього світу, майже поглинули її. Відчуваючи крижаний озноб, Харука, однак, мала відчуття дежавю в куточках своїх думок. «...Ці очі... Я вже їх бачила...» Вона подумала, що колись бачила перед собою такі ж очі, як у Кійої. Вона звернулася до своєї пам’яті. Саме так. Саме тоді, коли вона з Акацукі та іншими ходили в інший світ під назвою Арейдзард. Жінка, яку вона там зустріла. Вона була архієпископом Рішальської Святої Церкви релігійної Нації Імперії Арекраста. «...Якщо я правильно пам’ятаю, ім’я Міранда...» Пригадавши. Обличчя жінки, яка розгромила її аргументи на мирних переговорах. Тоді їй здалося, що вона на когось схожа. Тепер Харука нарешті зрозуміла відповідь. Вона бачила, як Міранда Квенті була схожа з Хікамі Кійоєю, перед нею. 12 – Суть в тому, що це питання пріоритетів. Друзі та товариші - це важливо. Але якщо є бажання, яке ти хочеш виконати навіть шляхом всього іншого, що саме обрати, залежить тільки від тебе. Сказав Кійоя. – Так само як ти обрала захистити Оусаву-куна, а не свою посаду та відповідальність як віцепрезидента студентської ради JPN Вавилон та голови дисциплінарного комітету... – ...Отже, ви дізналися про справжню особистість Міу? Харука пояснила свою відставку з посад віцепрезидента та голови дисциплінарного комітету з питань суспільної моралі лише особистими міркуваннями. Більш того, нерозумно припускати, що причиною цього є просто бажання захистити друга. Кокон і Вавилон вже захищали звичайних репатріантів з іншого світу. Тому дії Харуки полягали у захисті Міу від Кокона та Вавилона. Щоб зрозуміти її справжні наміри, необхідно знати обставини Міу. І що Харука причетна до цієї ситуації. «...Ні, можливо.» Якщо так, то дуже ймовірно, що Кійоя був тим хто стер реакцію зміни виміру Рісті. – Що ж ви збираєтеся з нею робити?.. Запитала Харука. – Зробите її заручницею проти Оусави Акацукі та змусити його підкоритися... – Оусаву-куна? У жодному разі... Тихо посміхнувся Кійою: – Безумовно, його здібності захоплюють, і я зацікавлений у ньому. Я хотів би його отримати, якби міг... Але він не має до цього відношення. Якщо й так, то цього разу, він лише заважає мені. Він подивився на Міу, яка залишалася непритомною на підлозі. – Що я збираюся з нею робити. Це ж очевидно. Вона мені потрібна для реалізації моїх ідеалів. – ...Міу? – Саме так. З нею я зможу створити найкращу утопію, де ніхто більше не буде страждати. Світ, де ті, хто має силу, і ті, хто її не має, зможуть жити однаково і рівноправно. Там не буде дискримінації чи упереджень, які нас мучать. Ми всі зможемо повернутися, я маю на увазі, кожен з нас, до того часу, коли ми були покликані в інший світ і не мали ту силу, яку маємо зараз. Коли ми мали свободу, яку сприймали як належне, як люди. – Не може бути... Це не можливо. – Це можливо. З нею, і зі мною. Посміхнувся Кійоя. Він сказав, що підготовка до цього буде завершена найближчим часом. «...Така одержимість усім цим означає... що в Міу є щось.» Кійоя так багато зробив, щоб витягнути її сюди. Можливо, Міу того варта. Окрім того, що вона мешканка іншого світу, вона варта того, щоб зрадити Кокон. – ...Отже, Нанаса-кун. Я хочу, щоб ти допомогла мені з цим. Як я вже сказав в день, я високо ціную твої здібності. Ти двічі побувала в іншому світі, вийшла на новий рівень і маєш нові здібності, про які не здогадуєшся. Ти маєш кваліфікацію, яка робить тебе рівною з Коконом і Багряними сутінками. – ...Зрештою ви знаєте все. – Так. Я не притягуватиму тебе до відповідальності за те, що ти не повідомила про візит до іншого світу, Арейдзард, і про жінку, яку привів з собою Оусава-кун. Тож я сподіваюся, що ти передумаєш. Тобі ще багато чого потрібно зробити. Не допустити, щоб такі істоти, як ми, більше страждали від егоїзму тих, хто нас оточує. Задля цього я маю пожертвувати собою і навіть піти на певні жертви, і з такою відповідальністю і рішучістю ви б пообіцяли підтримати мене. Цей час настав. Сказав Кійоя. – Нанаса-кун, прийшов твій час чинити справедливість. Світ, де такі істоти, як ми, більше не страждатимуть. Для Нанаси Харуки це ідеальне суспільство. Щоб досягти цього, як казав Кійоя, неминучі жертви. І однією з таких жертв стане Харука. У словах Кійої не було жодної помилки. – ... З цими думками в голові, Харука мовчки повернулася до Кійої. Мовчання - відповідь, яка може бути як ствердженням, так і запереченням. Тому. Харука повідомила Кійої про свою обрану відповідь. Сконцентрувавши свою свідомість на AD і перевтіливши одяг на бойовий. Вона втілила свою зброю, мечі пів-місяці. – ...Ось як. Це дуже погано. Кійоя це бачив, але на його обличчі не було жодних ознак розчарування. Просто ясно: – Щоб захистити її та Оусаву-куна, ти збираєшся перетворити цей світ на свого ворога... Якщо ти не проти я можу запитати? Беручи до уваги добробут кількох людей і кількох тисяч людей, ні, благополуччя мільярдів людей, які живуть у цьому світі, чому ти все ж обрала кількох людей? – В ідеальному світі, який описує президент, навіть якби мільярди людей були врятовані, Міу не була б врятована... І, можливо, Рісті теж. Сказала Харука. – Але у світі, до якого ми вирішили прагнути разом з Оусавою Акацукі, Міу та Рісті серед тих мільярдів. Це світ, де навіть ті, кілька людей, якими намагається пожертвувати президент, можуть бути врятованими. Я не хочу відмовлятися від світу, до якого прагне Оусава Акацукі. Це Харука сказала йому чітким тоном. Вона непохитна у своїй новознайденій справедливості. – Президенте Хікамі, я не можу з вами співпрацювати та віддати вам Міу! Вигукнула Харука і водночас скасувала магічне коло та випустила магію вітру, яку вона проспівала. Виник могутній вітер, що зніс усе. Він відразу понісся через кімнату, цілячись у Кійою. Втім: – Я повторю ще раз. Сказавши, спокійно усміхнувся Кійоя: – ...Вибач, Нанаса-кун. Сказавши це, він різко змахнув правою рукою. От і все. І цим, пронизливий вітер, створений Харукою, зник. – Ух!.. Вираз обличчя Харуки став суворим. Коли вона потрапила до Арейдзарду, у неї був період, коли вона не могла використовувати магію, тому що її канал свідомості деякий час не підключався належним чином. Але після цього Харука та її супутниці змогли оволодіти більшою силою, ніж будь-коли раніше. Саме завдяки цьому вони змогли самотужки стримати велике вороже військо в долині Великого Ґордоно. Але навіть з новоотриманою силою? «...Все одно не можу дістати цю людину...» Те, що Кійоя сказав раніше, про можливість стати істотою, яку можна порівняти з Коконом і Багряними сутінками, можна сприйняти як те, що потрапляння в інший світ двічі є умовою для отримання пускового механізму для пробудження нових сил. Однак це лише пусковий механізм, який можна отримати. Для того, щоб на повну використовувати цю силу, звичайно, потрібна певна підготовка. Настільки велика. Між Харукою та Кійоєю все ще існувала велика різниця в здібностях, яку неможливо заповнити. «...Але.» Нанаса Харука не зважала на це. Від самого початку, вона жодної миті не думала, що зможе перемогти Кійою тут. Зараз вона повинна не перемогти його. А захистити Міу. Тоді вона з усіх сил втече й об’єднається з Акацукі та рештою друзів. Звісно ця різниця у здібностях. Втекти від Кійої буде не так просто. Однак якщо вона зможе створити проблему для Кійої, хоча б на мить. Вона могла б втекти, відлетівши за допомогою магії вітру, яку здатна накласти Харука. І. Зараз вона заклала основу для цього. «Після цього, це лише питання часу...» Харука подумки почала відлік. «…3、2、1...» – Нуль. В той же момент, як вона це пробурмотіла, в кімнаті студентської ради з’явилися частинки світла. Програма безпеки для придушення підозрілих осіб, «Системи Звірів-захисників», відреагувала на магію, яку використала Харука. І те що було створено, було звірами-охоронцями, несприятливими як до фізичних, так і до магічних атак. Дві гаргульї. Водночас Харука викликала магію високошвидкісного вітру. Система відреагувала на її магію, але Харука була не єдина хто використав магію. Щоб протистояти створеній нею магії, Кійоя, мабуть, також використав якусь магічну силу. Про це свідчила поява двох гаргуль. Звичайно, система жодним чином не атакувала Харуку та Кійою, які були людьми Вавилону. Ймовірно система виявила, що між студентами стався конфлікт. Дві гаргульї з’явилися між Харукою та Кійоєю, щоб зупинити це. Стіною, несприятливою як до фізичних, так і до магічних атак. Ось чому Нанаса Харука злетіла. Несучись зі швидкістю вітру, вона підлетить до Міу, що лежала на землі. А потім підхопить її й винесе на вулицю - такою була мета Нанаси Харуки. Однак вона була за лише за крок від Міу. Ні, на відстані пів кроку. – Шкода, ціль була не погана. – ...У?! Прямо перед її очима з’явився Кійоя. «…Це...» «Не може бути», така думка домінувала в голові Харуки. Між Харукою та Кійоєю з’явилися дві гаргульї. Харука Могла дістатися до Міу найкоротшою дистанцією, тоді як Кійої потрібно було подолати дві стіни. Принаймні якби це була лише швидкість, вона думала, що у неї є шанси на перемогу. І навіть, щоб бути впевненою, вона створила ситуацію, в якій відстань, яку мав подолати Кійоя, була довшою. – Кх... Хаааа! Проте Харука не зупинилася і вдарила по Кійої мечами-півмісяцями в обох руках. Вона хотіла зупинити його рухи хоча б на мить, щоб створити шанс допомогти Міу. І. З гучним звуком: – …Що? Мечі-півмісяці Харуки були безжально розтрощені. Від зіткнення з абсолютним захисним бар’єром, створеним Кійоєю. Абсолютним захистом Кійої, який відбиває всі атаки та заморожує ціль, яка з ним контактує. «...Навіть...Так, ця техніка...» За якусь мить Харука була у відчаї та тривозі. Вона знала про абсолютний захист Кійої, оскільки одного разу бачила його. Однак для його активації мало знадобитися чимало часу. Той факт, що він активувався в одну мить, означав, що Кійоя вже закінчив читати заклинання заздалегідь. Так само як Харука та Міу підготувалися до надзвичайної ситуації. Кійоя також ретельно підготувався. Щоб не сталося, він був впевнений, що зможе схопити Міу. – А... Тоді Харука помітила Кійоя, стоячи перед нею, підносив руку до її голови. На його долоні збиралося синьо-біле світло. Харука, яка бувши заблокована проведеним нею ударом і була вибита зі своєї стійки, не мала можливості уникнути цього. Опонент, Кійоя, лише холодно посміхнувся, – Прощавай, Нанаса-кун... Нарешті вона побачила, як рухаються його вуста. 13 – ...Що! У цю мить, Нанаса Харука готувалася до власної смерті. У ту саму мить, коли вона заплющила очі, її спереду вдарило поштовхом. Разом з тим, все тіло Харуки обдало не холодним повітрям, а відчуттям печіння. Її тіло, піддане впливу крижаної магії Кійої, ймовірно, сприйняло наднизьку температуру як біль, схожий на опік. Тіло Харуки рефлекторно зіщулилося від сильного болю, який мав настати, і від страху перед абсолютною смертю. Але її тіло більше не відчувало болю. Натомість з’явилося утруднене дихання. – 〰〰У? Зовсім інший вид страждань, ніж вона собі уявляла. Харука швидко поворушила рукою, ніби намагаючись вирватися. Руку з силою схопили. Потім, коли її відразу вирвали зі страждань, її ніби тримали за талію. – Що?.. Харука розплющила очі й була спантеличена. Прямо перед собою вона побачила знайоме обличчя. Отже: – Оусава… Акацукі..?」 З жахом промовила вона ім’я. Ім’я людини, якої там не повинно бути. Потім: – З тобою все гаразд, віцепрезидент? У відповідь запитав Акацукі. Голос і теплота, з якою Акацукі обіймав її говорили їй, що це не ілюзія. Що це, в жодному разі не ілюзія. «Що це було...», подумавши так Харука, і тут вона все зрозуміла. Зовнішній вигляд Акацукі й те, де вона знаходиться. На Акацукі, який обіймав Харуку, не було одягу. Проте, Харука була не в попередньому місці. Бо Харука й Акацукі були в теплій воді. Знайоме місце. Це була ванна кімната родини Оусава. Перед нею був голий Акацукі. Зазвичай вона б закричала і відскочила назад. Але несподівана ситуація. – ... Не маючи сили наздогнати свої думки, Харука лише кліпала. ...До цього моменту, Харука зіштовхнулася з Кійоєю в кімнаті студентської ради JPN Вавилон. Чому вона опинилася у ванній кімнаті родини Оусава, яка знаходилася в іншому місці. Потім: – Ти трясешся, що сталося? Коли Акацукі запитав про це: – ...У Харука миттєво затамувала подих. Вона згадала. Смерть її найкращих друзів, Рійоухея та Мінамі. Крижані очі та ауру Кійої, спрямовані на неї. Саме так. Міу втратила свідомість, а її ледь не вбили. – А...й, я... А. Слово «відчай» промайнуло у голові Харуки. Вона не могла зробити очевидне, не могла підібрати слів. Серце, що завмерло від страху, охолодило тіло Харуки до глибини душі. Хоча вона була у ванні, все її тіло не переставало тремтіти. Але: – ...Харуко! Ніби для того, щоб розбудити її, він вигукнув її ім’я і з великою силою поклав руки їй на плечі. Свідомість силоміць потягнулася назад до Акацукі. Він сказав подивитися на нього. – Все буде добре, я тут. Я тут, поруч з тобою... Тож тепер ти можеш спокійно розслабитися. – А... Ці слова проникли з думок Харуки в її серце. Крижане напруження, що огортало все тіло, повільно почало танути. Тіло поступово відновило своє тепло. Потім: – Так... Все гаразд. Акацукі спокійно посміхнувся. Побачивши цей вираз, Харука інтуїтивно подумала. Що це Акацукі врятував її зі скрутного становища. Що тепер вона під захистом Акацукі. «...Але, що?» Метод, яким серце знайшло відповідь. Але вона думала, що це точно. Зворотне мислення. Акацукі вигадав спосіб допомогти їй дистанційно. І: – А... Нанаса Харука, пригадавши. Час, коли вона ходила з Акацукі та іншими у світ під назвою Арейдзард. Як Міу та Рісті були взяті в заручники, і як Акацукі врятував їх зі складного становища. Вигукнула – Печать... переміщення. 14 Про яку їй пізніше розповіли. Це був поворот долі, якого Акацукі досягнув наприкінці тієї війни. Він вів мирні переговори та вірив у досягнення миру, але все одно зіграв на ньому, як на страховому поясі. Саме під час матчу, щоб показати свої здібності, він поставив її на Рісті. А не Міу - ввечері того дня, коли купив печать переміщення в антикварній крамниці в Шелфіді. Тоді він проводив детоксикацію Міу та Харуці, які випадково випали афродизіак, виготовлений власницею борделю, де вони зупинилися. – Не може бути...Того разу... Відповідь була знайдена. До завершення мирних переговорів, Шелфід був ворожою територією, хоча і мав зв’язок з Акацукі. Саме тому Акацукі: наклав на Харуку, яка була його супутницею, печать переміщення. Щоб у разі чого він міг допомогти не лише Міу, а й Харуці. «...Тоді, я...» З жахом зрозуміла Нанаса Харука. Не випадково її зараз захистив Акацукі. «Чому... У мене такі думки.» Що це була правда. Це була незабутня, найгірша зустріч. Він їй не подобався, він не хотів дотримуватися дисципліни, яка йому не подобалася, поводився розкуто. Коли вони зустрічалися віч-на-віч, він тільки прискіпувався до неї. Навіть якщо десь у глибині душі їй було його шкода, вона переконувала себе, що це лише її уява. Вона не хотіла цього визнавати. Ось чому вона не хотіла визнавати його, поки не побачила як Акацукі здійснив правосуддя, в яке вона вірила, в Арейдзарді. Проте. Не зважаючи на це, тієї ночі, з того часу, як вона довірила себе Акацукі, з Міу в борделі. Ні, можливо, навіть до цього. Нанаса Харука вже довго перебувала під захистом Оусави Акацукі. Ось чому. – ... Харука вчепилася в Акацукі. Вона була на межі. Їй було шкода, що вона нічого не знає. Було соромно, що у неї забрали Міу, яку вона вирішила захищати. Прикро. Вбивчі дії Кійої були несподіваними. Вона була засмучена смертю своїх друзів, Рійоухея та Мінамі. Якщо вона пояснить ці обставини, Акацукі може сказати, що нічого не вдієш. Але Харука розуміла. Такі речі не могли бути виправданням. Вона не могла його обманювати. Вона дала обіцянку. Дала клятву. Незважаючи ні на що. І хоча Міу вірила в неї. – ... Плакала. Кричала. Вона була не достатньо доброю. В готовності, і реальній силі. Ось чому Нанаса Харука не змогла захистити Оусаву Міу. Вона втратила дорогого друга. Ось і все.