Розділ третій «Відкриття дверей правди»

Між ними двома була велика відстань.

І... Там тихо лежало тіло Леона Есперіо.

2

Лютіє Торуму привезли до Форестніуму, номінально як військовополонену.

Однак справжня причина полягала в лікуванні Ріруру, яка була поранена під час нападу на село.

Коли дізналася про мету Акацукі, Лютіє зрозуміла і діяла швидко.

Лютіє, яка володіла не лише допоміжною магією, але й магією відновлення, як монах, негайно почала лікувати Ріруру. Через деякий час вона прийшла до тями.

– Добре…

Лютіє дивилася на дівчинку, на ім’я Кудзуха, яка зі сльозами на очах обійняла Ріруру, і подумала.

Що, мабуть, у неї була особлива близькість з Ріруру. І, можливо, вона відчувала певну відповідальність за поранення Ріруру.

«...Ось чому Акацукі впевнений в цій дівчині...»

Була переконана Лютіє. Ймовірно, Кудзуха взяла на себе роль привести її сюди, за вказівкою Акацукі. Тому Акацукі довірив Кудзусі південний шлях і відправив її до армії Шелфіда. Дозволив Кудзусі зробити все можливе, щоб допомогти Ріруру. А потім.

– Так, дякую....

Вклонилася Лютіє дівчина. Це була дочка короля демонів Ґаліуса, Міу.

– Ніхто з нас не може використовувати магію відновлення... Це була справді значна допомога.

– Ні, нічого особливого. Якщо я можу врятувати життя, я завжди допоможу.

Сказавши це, зі спокійним виразом обличчя, Лютіє поглянула на Міу.

– Ти... Не стоїш на полі бою?

У відповідь на запитання, яке не засуджувало, а лише підтверджувало факти.

– Так... Він сказав «ти не битимешся». Я не можу розповісти вам детальні причини...

– ...Розумію.

Кивнувши у відповідь, Лютіє задумалася про причину цього.

Можливо Акацукі намагався захистити Міу та Ґеійрупейн, борючись самотужки.

Сумнівів не було. Акацукі все ще вірив у мир, справжній мир.

«Тоді що я можу зробити зараз...»

Саме тоді коли вона запитала себе в глибині душі.

...Двері лазарету, де знаходилася Лютіє, з великою силою відчинилися.

Всі обернулися, щоб побачити, що відбувається.

– Швидше! Сестричка вища ельфійка, яку ми взяли з собою, тут?

Увійшов молодий чоловік з червоним обличчям, підтримуючи плечем закривавленого Акацукі.

Було зрозуміло, що Акацукі непритомний. Він був у такому важкому стані.

В ту мить, як це побачила, Лютіє затамувала подих. Міу опустилася на коліна, ніби впала.

З блідо-синім обличчям. Тремтячим, недовірливим голосом.

– Так... Чому він такий?..

Міу, яка з похмурим виразом обличчя бурмотіла в жаху, відповіли дві дівчини, Харука і Чікаґе, які увійшли позаду Кайдо.

– Це справа рук лицаря в обладунках з Діасдії...

– Це той, хто вбив пана Груму... І одним ударом дістав наші маріонетки.

– Ми можемо поговорити про це пізніше... Можна попросити медичної допомоги!?

– Звичайно, будь ласка, покладіть його на вільне ліжко!

Поспішно, кивнула на наполегливі слова Кайдо, Лютіє і дала вказівки.

Постраждалою частиною була ліва грудина. Колюча рана пронизувала її спереду назад. Ймовірно також пошкоджено серце і головні кровоносні судини. Ця рана могла б вбити його миттєво. А все-таки, Акацукі все ще живий, ймовірно, завдяки Ренкан Кейкіку. Акацукі якось казав, що потік Ци в організмі здійснюється тим самим потоком, що й кров. Можливо, потік Ци замінює потік крові, який зазвичай використовує пошкоджене серце або розірвані кровоносні судини. Однак навряд чи це триватиме вічно.

«...Важкий рівень травм, але все ж таки якось....»

Лютіє сконцентрувала свою свідомість. Вона почала промовляти найпотужніше заклинання відновлення, яке могла використовувати Це могло бути складно з її власною магією, але є також покращена Ренкан Кейкіку, сила самовідновлення Акацукі.

«...Будь ласка, будь ласка, встигни вчасно...

Розгорнулося магічне коло і сліпуче світло розлилося по кімнаті.

І тоді, коли магія відновлення Лютіє активувалася й огорнула Акацукі.

Біле сяйво магічного кола миттєво згасло.

Оусава Міу з жахом дивилася на це.

У кімнаті, де сяйво вщухало, перед її очима був поранений Акацукі.

– Це?...

– Ш-що з тобою сталося? Щойно, здавалося, магія була відбита.

Попросила пояснень у здивованої Лютіє Харука. На що Лютіє, з гірким виразом на обличчі, сказала:

– Я використовую на Акацукі магію відновлення, але... Чомусь вона була відкинута.

Можливо:

– Думаю, що це той самий принцип, який запобіг останній магічній атаці, яку ми використовували в матчі, під час мирних переговорів. Можливо, це свого роду вищий бар’єр, як у вищих істот. Схоже, передсмертний стан Акацукі змусив його спрацювати, в як інстинкт самозбереження, незалежно від його свідомості.

– Неможливо... Є якийсь інший спосіб?

Сумним голосом запитала Кудзуха, тримаючи Ріруру на руках. Але.

– Єдиний спосіб подолати абсолютний бар’єр вищої форми життя, за допомогою магії, запозичити її у духів і богів вищого рівня.

З гірким виразом обличчя, промовила Лютіє.

Те, що я щойно використала, було найвищим рівнем магії відновлення, який я можу використовувати... Я не можу через нього пробитися.

– Тоді хіба не можна змусити магію відновлення діяти напряму?

Висловила ідею Чікаґе. Це була мудрість, яку вона отримала з бою із Заххаком.

– Навіть якщо магію відштовхує бар’єр, вона не буде відбита, якщо не діятиме на пряму, вірно?

– Це складно... За винятком атакувальної, магія відновлення не матиме ефекту, якщо вона не діє безпосередньо на ціль. Незалежно від того, що ви робите, зрештою, це матиме прямий ефект.

– ...Ой. Господи... Не можливо як не крути.

Слухаючи розмову, зітхнув Кайдо, почухавши потилицю. А потім, тоном, який шукав підтримки у присутніх:

– Хочете сказати, нам залишається просто тримати схрещенні пальці?

Всі ахнули від цих слів, але нічого не змогли сказати.

Через те, що вони не могли вигадати жодного ефективного способу.

Можливо, Акацукі зараз відчайдушно боровся зі смертю на одинці. Самозцілення за допомогою Ренкан Кейкіку чи смертельна рана в лівій грудині. Що з цих двох варіантів переважить, і доля Акацукі коливалася між життям і смертю.

Міу поглянула на Акацукі, що лежав на ліжку. Він завжди казав їй. – Довірся мені.

Це відчуття ніколи не покидало Міу. Акацукі обов’язково буде врятований. Вона вірила в це.

Це, мабуть, було справедливо для всіх присутніх.

Досі їх багато разів захищала сила Акацукі.

– ...

Ось чому Міу рішуче думала.

Що цього разу вона також віритиме в Акацукі й молитиметься, щоб він врятувався... Вона не хотіла нічого не робити.

«... Я більше не хочу бути одна...»

Вона більше не хотіла бути під захистом. Вона більше не могла покладатися на силу Акацукі.

Тому Міу відчайдушно намагалася розібратися в собі. Акацукі зараз намагається врятуватися. І якщо Міу та інші не могли йому допомогти безпосередньо, то принаймні вони повинні мати можливість підтримати його.

Мало бути щось, що вони могли зробити. Вона ніколи не здасться. І.

– А...

Оусаву Міу осяйнула ідея. Ще одна можливість. Свого роду ставка. Тож вона встала:

– Пані Лютіє.. Коли я подам сигнал, будь ласка, використайте відновлювальну магію ще раз.

– Я не проти... Хіба є кращий спосіб?

– Угу. Думаю, варто спробувати.

Кивнула вона і пішла далі. Потім стала біля ліжка, де лежав Акацукі.

– Але не на ньому, на мені.

Як тільки вона це сказала, Міу сильно закусила губи. Потім шкіра її губ була пошкоджена і звіти з'явилися плями крові.

Оусава Міу обміркувала свою гіпотезу. Зараз Акацукі несвідомо лікував свої рани, за допомогою Ренкан Кейкіку Ймовірно він вбирав Ци, що витало навколо свого тіла. Якщо так Міу розраховувала попросити накласти на себе магію відновлення, яке перетвориться на Ци в її тілі. Вона думала, що зможе передати його Акацукі.

Звісно, вона не могла використовувати Ренкан Кейкіку. Не могла зібрати Ци у своєму тілі. Однак тіла живих істот не складалися з магії. Навіть для магії відновлення, подія травми повинна бути перетворена на енергію відновлення в тілі жертви. Якщо так... Якщо цю відновлювальну енергію можна передати Акацукі, для його самовідновлення.

Ось чому Міу нанесла рани своїм вустам. Таким чинам, вплив магії буде сконцентрований саме там.

І якщо рани Міу та Акацукі перекриються, то відновлювальна енергія, зібрана в її губах, почне перетікати в його тіло через ліву грудину Акацукі.

– ...То от що ви мали на увазі... тоді.

Мабуть, зрозумівши наміри Міу. Лютіє знову почала повторювати заклинання відновлення.

Міу повільно наблизила свої вуста до лівої грудини Акацукі.

Заплющила очі та ніжно поцілувала рану... Настав час для Оусави Міу сильно побажати.

«... Будь ласка, прошу... Дозволь нам допомогти тобі...»

Водночас вона відчула смак крові Акацукі. Міу та Акацукі огорнуло біле світло.

Цілюще сяйво.

І.

– ...

Через кілька секунд Міу повільно відірвала губи від лівої грудини Акацукі.

Кімната наповнилася тишею. Посеред неї хтось тихо прошепотів.

– Рана... зникає.

Це було диво на яке всі сподівалися.

Першою, що ворухнулася, на слова цього тремтячого голосу, була Лютіє. Ніжно торкнувшись лівої грудини Акацукі, вона зітхнула. Потім обернулася. Зі сльозами на очах і легкою посмішкою на обличчі.

– Зараз все в порядку... Рана затягнулася. Тепер ми просто повинні довіритися життєвій силі Акацукі.

Щойно Лютіє це оголосила, в кімнаті спалахнула радість.

Ніби святкуючи прихід моменту радості від щирого серця.

3

Акацукі був успішно стабілізований.

Хоча всі відчули полегшення, все ж ніхто не покинув приміщення клініки. А залишили Ріруру на піклування жінки з села, яка опікувалася сиротами, і вони пішли додому. Міу раптом заговорила.

– Ей, пан Кайдо...

Допитливим тоном.

– Не можу повірити, що він такий сильний... Цей закутий в броню лицар?

Почувши питання Міу, всі в кімнаті подивилися на Кайдо.

...Акацукі почув від Кудзухи, що його план з використанням маріонеток вдався.

Сама битва в долині Ґордоно мала завершитися їхньою перемогою. Тому вона запитала Кайдо, який безпосередньо спостерігав за ситуацією на місці подій, про правду. А потім.

– Хм... Безумовно, досить сильний, але, схоже, ситуація складна.

Сказав Кайдо.

– Я не знаю його обличчя, але, мабуть, це той самий лицар у золотих обладунках, Леон.

– ....Не можливо!

Почувши це, одна з присутніх перекинула стілець, на якому сиділа, і підвелася.

Це була Лютіє. Вона знала, що відбувалося, як ніхто інший, і сказала ніби це не можливо.

– Леон помер п’ять років тому... Немає жодного шансу, що він живий.

На цих словах усі замовкли. Будь-хто в цьому місці знав загальні обставини. Про історію героя, який втратив життя, захищаючи Акацукі. Проте.

– На жаль, не я назвав ворога Леоном. Це ваші королева та генерал.

Сказав Кайдо.

– Якщо це дійсно неможливо, ці двоє, мабуть, щось неправильно зрозуміли. Ну на моїх очах відбулася душевна розмова.

– Тоді... Пан Леон точно помер п’ять років тому.

Сказала Харука. Вона запитувала Лютіє про можливість.

– А як щодо того, що він все ще стояв перед Оусавою Акацукі, як ворог?

Мрець став ворогом, це твердження здавалося суперечливим. Але.

– Чи можливо, що пана Леона хтось оживив і маніпулює ним?

– ...

Коли Лютіє почула про таку можливість, вона опустила очі й замовкла.

Це було більше ніж просто почути неймовірну історію:

– Схоже... У вас є ідея.

Тихим голосом прошепотіла Кудзуха.

Потім Лютіє відкрила щільно закритий рот і почала говорити.

– Нещодавно хтось зруйнував могилу Леона на цвинтарі королівського замку Шелфіда. У нас є лише не прямі докази, але злочинцем, ймовірно, був молодий чоловік з того ж світу, що і ви, на ім’я Філ Барнетт. Потім він повернувся до вашого світу, щоб бути визнам тут, в Арейдзарді, як герой. Він уклав контракт зі Заххаком, але я чула, що ви з Акацукі змогли його перемогти...

– Ну, це виглядало так, ніби Акацукі переміг його самотужки...

Сказала Чікаґе, з кривою посмішкою. Але незабаром її вираз обличчя став похмурим.

– Отже, ви кажете, що можливо, коли Філ Барнетт зруйнував могилу пана Леона, вони забрали його останки чи щось подібне?

– Можливо... Звичайно, це лише припущення. А пустельна імперія Діасдія - це країна, яка досягла успіху в магічному збереженні трупів, в тому числі мумій. Хоча це не є загально відомим, я чула, що існують деякі заборонені заклинання, які можуть використовувати лише окремі члени імператорської родини, наприклад, секрет антидуші, який може повернути мертвих до життя. Або якщо його використати...

– Тож пана Леона могли оживити та маніпулювати ним.

Виявила свою огиду Харука.

– Наскільки брудними вони можуть бути....

– Ну... Як що до того хлопця?

Почувся голос збоку від Харуки, що тремтіла від гніву. Це був Кайдо, єдиний, хто бачив цю сцену.

Він повернувся до Лютіє і сказав:

– Хлопець, на ім’я Леон говорив... Що це Акацукі його вбив.

– Не можливо...?

– Це не може бути.... правдою.

Майже всі прийняли слова Кайдо з виразом не віри. Звичайно. Леон загинув, захищаючи Акацукі. Ось чому Акацукі отримав силу, яку має зараз. Це мало бути основною передумовою всього. Якби те, що сказав Кайдо було правдою, це все перевернуло з ніг на голову.

Однак вираз обличчя Лютіє, який був засмучений, коли почула, що Леон живий, тепер не показував жодної ознаки хвилювання. Ось чому:

– Що ж, схоже, ти знаєш, в чому річ... Тож саме час нам розповісти.

Кайдо казав, що правда є правда..

– Якщо цей Леон повернувся з мертвих, ми все одно скоро про це дізнаємося. Якщо це так, то найкраще було б почути це з вуст Аккі... Але ситуація може змінитися до того, як він прийде до тями.

– ...Розумію.

Видихнувши, ледь помітно кивнула Лютіє.

– Тепер, коли все так обернулося, Рісті, напевно, вже чула про це від Зекса. Тоді, мабуть, вам, друзям Акацукі, краще знати. Правду про трагедію Шелфіда, яка сталася п’ять років тому.

– То... Це все ж таки правда?

– Так, – кивнула на слова Кайдо Лютіє.

– Того дня Леона вбив не Ґаліус, а Акацукі.

4

Через захоплення головного секретаря, армія Шелфіду вийшла з району бойових дій.

Повернувшись до королівського замку, Рісті одразу ж викликала Зекса до свого кабінету.

– Що ти маєш на увазі... Акацукі вбив Леона!

У Рісті перехопило дух. Коли почула правду від одного зі своїх найвірніших бойових товаришів.

На полі бою, в долині Великого Ґордоно, Рісті стала свідком неймовірної сцени.

Смертельно поранений Акацукі... І той факт, що закутим в обладунки лицарем був Леон.

Оскільки сцена відбувалася на північному шляху, солдати Шелфіда, які були розгорнуті за центральним шляхом, на півдні, не були свідками того, що сталося в цьому місці. Це було приховане благословіння. Якби це побачили інші, нинішній Шелфід, уже б здійняв бучу.

Рісті прикусила губу. Перше що спало на думку.

«... Прошу Акацукі... Прошу будь цілим...»

Поранення Акацукі було досить серйозним. Попри це, у Акацукі була Ренкан Кейкіку, і у них як військовополонена є Лютіє. Наразі у неї не було іншого вибору, окрім як вірити, що Акацукі буде врятованим.

Саме тому Рісті відчайдушно думала про іншу проблему.

Про те, що саме Леон, який мав бути мертвим, встромив клинок у груди Акацукі.

І неймовірні слова, які промовив Леон були правдою.

Тож Рісті запитала Зекса. Зекс, який того разу зупинив її, щоб вона не окликнула Леона, явно, щось знав. Ніби на підтвердження цього:

– Це правда?.. Хіба не Ґаліус вбив Леона.

– О, це так... п’ять років тому сам Акацукі сказав мені це.

– Це...

Побачивши Зекса з гірким обличчям, Рісті все ще не могла в це повірити.

Це надто абсурдна історія. Акацукі вбив Леона. Але саме тому не варто говорити таку безглузду брехню і неправду. Тоді неминуче, що це правда.

Слова, сказані Зексом і Леоном, з якими вона зіштовхнулася в долині Великого Ґордоно, були такими.

– Перш за все, скажи мені, Зексе... Хто ще про це знає, крім Акацукі та тебе?

Сказала Рісті. Вона не думала, що це можливо.

– ...Можливо, Лю теж?..

– Так... Вона теж це знає.

Рісті була приголомшена зізнанням Зекса.

А потім, поступово почав підійматися нестерпний гнів.

– Ви всі приховували це від мене, весь цей час!...

Акацукі, Зекс, Лютіє і Рісті. Вони вчотирьох, разом, об’їздили весь світ.

Це вже не можна було описати такими простими словами, як просто дружба. Вони були воїнами, і між ними існував зв’язок, близький до родинного. І все ж, Рісті була єдиною, хто нічого не знала. Це виглядало так, ніби вона була єдиною, хто не був справжнім членом групи.

Якщо так, то якими були для них ці п’ять років? Невже, між нею, яка нічого не знала, і Акацукі та іншими, які знали все, продовжували існувати стосунки брехні та обману.

«...Трохи не так...»

Вона все ще не проти, що їй не повідомили про те, що могилу Леона зруйнував саме Філ Барнетт. Чітких речових доказів не було і звичайно, вона не була спокійна в той час. І вона, Зекс і Лютіє, хоча вони королева і васали, але їхні стосунки - це стосунки п’ятьох найкращих друзів. Вона вже давно казала їм, що хоче, аби вони робили те, що на їхню думку, найкраще для країни. Вона також казала їм, що якщо вона помилиться в судженнях, вона бажає, щоб вони її зупинили.

Але це вже зовсім інша історія.

Рісті міцно закусила губу. Вона не хотіла, щоб її пригнічував сум, що вона була єдиною, кому нічого не розповідали. Далі Рісті знову розмірковувала над відомими їй фактами.

...Перш за все, немає жодних сумнівів, що Леон помер п’ять років тому. Рісті це підтвердила.

Саме вона з усіх людей, першою кинулася на місце події.

Те, що з'явився нинішній Леон, означало, що він був кимось оживлений.

«... Ймовірно, це була справа рук Діасдії.»

Казали, що серед заборонених заклинань, які передаються в тій країні, є таємниця антидуші. Можливо, Філ забрав його останки з собою, коли руйнував могилу Леона. Неймовірне лиходійство. Яке неймовірно виходило за рамки. Якщо це правда, вона ніколи не зможе їм цього пробачити.

...Але спочатку вона мусила зробити те, що мусила.

Саме так. Рісті Ель да Шелфід повинна була знати. Ось чому:

– Розкажи мені, Зекс, правду про п’ять років тому, яку я не знаю.

Глядячи прямо перед собою, Зекс зрештою важко зітхнув. Повільно опустивши очі.

– З чого мені почати розповідь...

– Звичайно... З самого початку.

– З початку... мабуть.

Пробурмотів Зекс. Він ніби думав, з чого почати, щоб відкрити правду. І.

– П’ять років тому Ґаліус вдерся в Ельдію не для вторгнення.

Повільно почав розповідати правду Зекс.

– Ґаліус прийшов помститися Леону... Все, щоб убити Леона.

5

В той час. Герой Леон Есперіо мав секрет, про який ніхто не знав.

Випадково, першою людиною, яка дізналася секрет, був не хто інший, як Акацукі.

Одного разу Акацукі, який бажав стати сильнішим, пішов за Леоном.

У результаті Акацукі раніше за всіх дійшов до «істини».

Коли він був з Акацукі, Леон не робив ніяких спеціальних тренувань. Той факт, що він сильніший за інших, можливо пояснювалося тим, що він тренувався на самоті. Однак, як у героя у Леона було мало часу, щоб бути на самоті. Єдиний час, про який він міг думати - це коли він повертався додому, щоб допомогти своїй матері, Серені в її ресторані, у певні дні.

Це був приватний час, коли його ніхто не потурбує. Хоча Акацукі відчував себе незручно, він все ж пішов за Леоном, коли той повертався до Павільйону диких котів.

...Однак, всупереч очікуванням Акацукі, Леон звично допомагав матері з роботою.

Вийшовши з ресторану, Акацукі повернувся на задній двір й побачив кухню. Він бачив, як вони разом готують, їдять, посміхаються і проводять час, як мати та син.

Саме тому Акацукі свого часу зробив висновок. Час, який він проводив зі своєю матір’ю, Сереною, сім’єю, яку він повинен захищати, ймовірно, був причиною сили Леона.

І ось, коли сонце зайшло і настала ніч, настав час Акацукі повертатися до замку.

Задні двері відчинилися... І звідти вийшов Леон.

Акацукі, який швидко сховався в вечірніх тінях, був переконаний, коли побачив меч у руці Леона. Зрештою, Леон тренувався на самоті. Тоді Леон трохи постояв перед могилами батька і сестри, а потім пішов до лісу за ним.

Він хотів бути таким же сильним, як Леон, хоча б трохи. Він хотів наздогнати силу Леона, хоча б трохи.

Акацукі знову пішов за Леоном. Однак у темряві ночі, в лісі, його було важко вистежити, тож він втратив Леона з поля зору.

Але... Якби він повернувся... Акацукі міг би нічого не дізнатись.

Але він не міг здатися. У безлюдному лісі, вночі, він відчайдушно продовжував шукати Леона.

І тоді він став свідком. Леон увійшов у магічне коло на землі та в одну мить зник. Знаючи про існування Воріт Переходу, Акацукі здогадався, що магічне коло мало такий самий ефект. Якщо він піде за ним, Леон може дізнатися про це. І навпаки, якщо він не буде обережним, то може не повернутися. Акацукі роздумував, чи залишитися тут, чи йти за ним.

...Якщо він повернеться, то це був його останній шанс.

Однак Оусава Акацукі прийняв рішення. Він знав, що нічого не здобуде, чекаючи, тут.

Якщо він справді хоче отримати силу, то має піти за Леоном.

Тож він повільно вступив в магічне коло.

А наступної миті, він вже стояв в дивному місці.

У темряві Акацукі ледве розгледів, що це зовсім не той ліс, в якому він був. Переконавшись, що є магічне коло, через яке можна було повернутися, він зітхнув з полегшенням і пішов на пошуки Леона.

Невдовзі здалеку долинули звуки бою.

Ніби керований цим звуком, Акацукі кинувся в перед.

І ось тут він побачив «правду».

6

Коли Лютіє Торуму перейшла до цього моменту, вона раптом обірвала свою промову.

Це виглядало так, ніби вона не наважувалася сказати щось ще.

Але ті, хто не знав правди, не могли на цьому зупинитися.

– Будь ласка, продовжуйте... Що саме там побачив Оусава Акацукі?

Коли Харука запитала від їх імені, Лютіє опустила погляд у підлогу.

Після хвилини мовчання, вона повільно вимовила свої слова.

Те, що було сказано, було самим початком правди.

– Леона... Який вбивав беззбройних демонів.

7

Це було неймовірне видовище.

Леон впевнено вбивав демонів, які тікали та плакали, один за одним.

Попри те, що вони перевершували людей фізичними здібностями й в магічній силі, серед демонів були ті, хто не здатен битися. Це і малі діти, і старі люди. Але Леон не знав милосердя. До тих хто чинив опір, і до тих, хто його не чинив. Він просто продовжував вбивати, рівномірно і безжально.

Несподівано Акацукі вибіг. Щоб зупинити Леона. Але коли він схопив Леона за плече, йому сказали, щоб він не підходив, бо це небезпечно, і отримав удар. Свідомість Акацукі була перекрита темрявою від одного удару.

А потім, коли Акацукі прокинувся наступного разу.

Перед ним було обличчя Леона, який стояв на одному коліні на землі та дивився на нього.

Акацукі мимоволі зітхнув, а на обличчі Леона з’явився вираз полегшення.

Зі закривавленим бризками обличчям. На землі позаду нього залишилися трупи незліченних демонів.

Він посміхався. Своєю звичайною посмішкою.

Яка казала, тепер усе гаразд Акацукі.

Прагнучи стати лицарем через ненависть до винищення свого племені, Леон продовжував перемагати демонів.

Це зробило його героєм. І кожного разу, коли він перемагав плем’я, Леон отримував похвалу усього світу. Зрештою, він не зміг зупинитися.

Він почав розглядати своє існування як героя, як існування, яке вбиває та знищує демонів.

Одного разу він почав без розбору вбивати демонів.

Серце доброго юнака, який піклувався про свою родину, було розбите вже тоді, коли він втратив батька та сестру.

Природно, Акацукі намагався його зупинити. Він сказав, що те, що робив Леон, це просто розправа. Казав, що така річ не поверне душі померлих до життя. Але Леон не слухав. Він сказав. Що це проблема Арейдзарда... Він хоче, щоб сторонні не втручалися в його справи.

І він сказав Акацукі якнайшвидше повертатися у свій світ.

Скориставшись Воротами до іншого світу, у найглибшій частині північного лісу Шелфіда.

... І повернувшись до Шелфіда, Акацукі вирішив, що не зможе зупинити Леона без сили. Він порадився з іншим близьким другом, Зексом.

Попросивши його зупинити Леона.

8

– ... Ти повірив, Зекс, в таку несподівану історію?

Зекс, якому поставили природне питання, кивнув Рісті «Так».

Потім сказав їй. Згадуючи минуле:

– Насправді я теж бачив це на власні очі.

Так, навіть після того, як його побачив Акацукі, Леон продовжив вбивати демонів.

Звичайно, Зекс, якому Акацукі розказав правду, спочатку подумав, що це якийсь жарт.

Але вираз обличчя Акацукі не змусив його подумати, що він бреше.

Тож Зекс вирішив не питати Леона, а побачити сам.

І виявив. Магічний інструмент, який виявляє магічні реакції демонів і змінює місце призначення.

Скориставшись ним, Леон таємно перемістився до Ґеійрупейну і вбив демонів.

– Пам’ятаєш? Ходили чутки про те, що Леон винищував демонічні племена.

– Так, – кивнула на слова Зекса Рісті.

– Але це...

– О, так. На війні поширеною практикою, є поширення чуток, для дискредитації героїв противника. Тому всі думали, що це просто чутки, які поширювали демони...

Але... Чутки були правдивими, без краплі брехні.

Після цього приєднався Зекс і багато разів вмовляв Леона. Припинити так чинити. Але Леон нікого не слухав. Перемогти короля демонів, знищити демонів - це його місія героя. Тому він з Зексом порадилися ще й з Лютією і вони вигадалти спосіб перешкодити Леону діяти самостійно. Нарешті вони пояснили ситуацію батькові Рісті, колишньому королю Шелфіду і звернулися з проханням арештувати Леона. Але.

– Однак, його величність колишній король був обережним щодо затримання Леона.

– Батько?.. Чому... так?

– Репутація Леона, як героя, вже гриміла по всьому Арейдзарду. Нам потрібна була вагома причина, щоб затримати його.

Але правду не можна було оприлюднювати. Якби правда про різанину стала відома іншим країнам, провина відразу була б сконцентрована на Шелфіді.

І так минав час, а ми нічого не могли з цим вдіяти.

Але... Ситуація прийняла ще гірший оборот. Божевілля Леона вже перейшло у сферу, яку Зекс з іншими не могли собі уявити.

...Попередній король, батько Рісті, спочатку неохоче пішов на війну з демонічним племенем.

Він розраховував, що якщо Леон, який став там героєм, зможе діяти як стримувальний фактор, то буде можливість придушити конфлікт з Ґаліусом і демонічними племенами. Вони намагалися зробити Леона символом миру Арейдзарду. І через деякий час, Шелфід більше не виходив перемагати демонічне плем’я.

Такого добросердечного царя обожнював не лише його народ, а й інші князі, вельможі та міністри.

Але - це було лише перешкодою для Леона, який хотів знищити плем’я демонів.

– Ось чому Леон... Доклав руку до змови, з якою ніколи б не змирився.

– Змови?..

– Так, – на запитання Рісті, що повторила, як папуга, кивнув Зекс.

Після короткого мовчання, він підібрав слова. Про справжню мету Леона Есперіо.

Він сказав.

– Вбивство всієї королівської родини Шелфіда.

9

– Розправа над демонами стала початком змови проти королівської родини Шелфіда...

З похмурим поглядом, Лютіє Торуму розповідала правду про їх минуле.

– Сам Леон хотів використовувати її як віддушину для власної ненависті та, перш за все, для провокації Ґаліуса.

Як і планувалося, Ґаліус, розлючений різаниною, напав на королівське місто Ельдія, щоб вбити Леона. Він не знав, що допомагає змові Леона.

І... того дня, п’ять років тому, всі члени королівської родини, крім Рісті, померли.

Це нібито сталося через напад демонічного племені, але насправді це було не так.

Це спланував Леон. Він хотів, щоб гільдія вбивць вбила всіх членів королівської родини.

...А якщо це станеться, що тоді?

До кого в першу чергу звернувся б народ Шелфіда, який втратив усіх членів королівської родини, як до підтримки.

Це ж було очевидно. До героя. І Леон, який втратив би свого короля та свою наречену Рісті, міг би зайняти своє законне місце трагічного героя, щоб знищити плем’я демонів.

Гільдія вбивць, яка вагалася прийняти замовлення на знищення королівської родини, піддалася спокусі Леона, який був замовником, що він стане наступним лордом Шелфіду та зробить все для них.

А потім... Забруднили руки королівською кров’ю.

– Акацукі дізнався правду, коли втік із замку Ельдія в пошуках Леона посеред хаосу, спричиненого нападом армії короля демонів. Акацукі став свідком сцени, де Леон протистояв Ґаліусу, взявши в заручники маленьку дитину-демона і змусив його скласти зброю.

– Це...

Лютіє почула приголомшений голос Кудзухи.

Але вона вважала. Трагедія ще попереду.

І по волі зв’язала слова. Щоб розкрити правду минулого.

– Однак для Леона тут сталося дещо несподіване. Як Акацукі вибіг із замку в погоню за Леоном. Рісті також побігла із замку наздоганяючи Акацукі.

Через це, лише вона змогла вирватися з демонічних лап гільдії вбивць.

Почувши звіт про те, що їм не вдалося вбити Рісті, за допомогою комунікаційної магії, Леон наказав гільдії продовжувати намагатися вбити Рісті. І поки він не отримав звіт про те, що ліквідація Рісті виконана, він використовував заручника як щит, для погрози Ґаліуса, аби той не рухався.

– Зрозуміло... Він хотів зробити все це роботою короля демонів, який вбив королівську родину.

– Так, – почувши слова Кудзухи, кивнула Лютіє.

– І коли гільдія вбивць захопила біжучу Рісті, і після того, як Леон наказав її вбити...

Зітхнувши.

– ...Як казав Акацукі, він схопив свого меча і побіг до Леона.

І Акацукі зупинив лють Леона. Вбивши його. Дізнавшись, що Леон, клієнт, помер, гільдія вбивць втекла. Після цього Ґаліус з дитиною-заручницею покинув це місце, а Рісті увірвалася на місце трагедії замість нього.

А після того, як Рісті та інші покинули королівську столицю й втекли до Арекрасти. В зруйнованому замку Ельдія з’явився Ґаліус і проголосив. Що знищено всю королівську родину, єдина, хто вижив, Рісті, втекла з країни. Відтепер Ельдія буде передана під контроль демонів.

– Ей, зачекайте хвилинку!

Почувши так багато, перебила запитанням Чікаґе.

– Тоді це виглядало так, ніби батько Міу вбив королівську родину Шелфіда... Навіщо було докладати зусиль, щоб це виглядало так, ніби це його робота?

– Ми не знаємо, що насправді задумав Ґаліус...

Похитала головою Лютіє.

– Можливо, він хотів показати свою силу іншим країнам... Або.

Потім вона подивилася на дівчину.

Ви знаєте причину цього, чи не так, вельмишановна М'ю?

10

– А...

На Міу показали пальцем, але вона не змогла відразу відповісти на ці слова.

Вона також знала, що Леон вбивав демонів.

Але, звичайно, вона не знала ні причин, ні передумов.

Правда, якої вона не знала, розповідалася, як бурхлива хвиля, і її думки не могли наздогнати її так швидко.

Ось чому, коли Міу відчула, що на ній збираються погляди, вона зрештою повільно заговорила:

– ...Вибачте. Я теж щойно почула цю історію...

Кажучи це, вона схилила голову.

– Я тільки чула від батька, який повернувся з Шелфіду, що він переміг пана Леона.

– Ось як... вибачте. Навіть для вас це болюча історія.

Коли Лютіє перепросила, Міу похитала головою, – Не варто...

Міу не чула, чому її батько Ґаліус зробив те, що зробив, щоб знищити Леона.

Тоді ж він програв єдиний бій з Акацукі й довірив йому її.

Він ніколи не розповідав їй про це до самого кінця, до останнього подиху. І.

– Це правда, п’ятирічної давнини, якою я її знаю.

Сказала Лютіє.

– Єдині люди, які знають про це... Ми з Акацукі, і Зекс... Також ще одна людина.

– Ще одна людина... Королева Рісті про це не знає, чи не так?

Нахмурилася Харука, а Лютіє кивнула «Так»:

– Як ви й сказали, це не Рісті. Через конфіденційну інформацію, яка може сколихнути націю, я не можу розкрити особу цієї людини, щоб вона не стала мішенню для когось зі злими намірами.

– ...

Після слів Лютіє, Міу раптом замовкла.

Бо була людина, яка спливла в пам’яті. Це був здогад, схожий на впевненість.

«...Це була та людина... Це має бути...»

Оусава Міу згадала той добрий голос.

«...Це правда, що я втратила на цій війні чоловіка і дітей.»

Це була добра господиня, яка дозволила її існування.

Мати Леона, Серена Есперіо.

Саме так. Вона сказала тоді Міу.

«...А про мого сина ти знаєш, чи не так?»

Ці слова не стосувалося Леона як героя.

Вона говорила про те, що Міу, демониця, мала знати, що робив Леон.

«...Ось чому ця людина...»

Оусаву Міу тепер зрозуміла.

Чому Серена так ненавиділа війну, і чому вона так доброзичливо ставилася до Міу.

Вона знала більше, ніж будь-хто інший. Справжню трагедію війни, яка забрала стільки життів і розлучила сім’ї.

Що ненависть породжена війною, зробила людей божевільними. І ця божевільна ненависть створила негативний ланцюг. Саме тому Серена була союзницею Міу та її друзів, які намагалася зупинити вторгнення. Щоб війна більше ніколи не принесла подібної трагедії.

Однак тепер Акацукі тяжко поранений трагедією минулого.

Але Міу не забула. Сказане Сереною.

Разом з Акацукі зупинити цю війну. І що вона була впевнена, що вони знову прийдуть, щоб поїсти її страви.

Обрізати ланцюг ненависті... Очистити трагедію минулого.

«...Вірно.»

Піднявши обличчя. Перетворивши свої внутрішні думки на обітницю. Оусава Міу поглянула в перед.

– Дякуємо, пані Лютіє... за розмову з нами.

Щоб зупинити війну, Акацукі сказав Міу не вступати в бій.

Але навіть якщо вона не могла бути в бою, вона все одно могла битися.

Напевно, Міу могла щось зробити, щоб зупинити цю війну.

«… У нас ще є час…»

Оусава Міу міцно стиснула кулаки. Акацукі бився за неї... Тепер її черга.

11

Запанувала важка тиша, яка не допускала половинчастих слів. Її вага була вагою правди.

Правди про трагедію п’ятирічної давнини, про яку розповідав Зекс. Рісті, яка її слухала не змогла відразу все сприйняти. Але наприкінці було дещо, про що дуже хотілося запитати.

Тож вона поставила перше питання, яке відклала на потім.

– ...Чому ти мені про це не розповів

– Акацукі... розумієш.

Ніби зітхнувши, пробурмотів ім’я Зекс.

– Це й хлопець не хотів повідомляти вам.... Він попросив нас.

«Не дозвольте жорстокій правді завдати болю Рісті.»

– Це було для мене... кажеш?

Зиркнула на Зекса Рісті. Вона була щиро вдячна за почуття Акацукі та Зекса, які думали про неї. Але навіть так вони, мабуть, мали шанс сказати правду раніше.

Спочатку Акацукі порадився з Зексом, а потім вони вдвох пішли до Лютіє. Після чого вони втрьох звернулися з проханням до батька Рісті, колишнього короля Шелфіду, що було природним кроком. Подумала Рісті. На жаль, навряд чи вона б дізналася правду про Леона до трагедії.

Батько, ймовірно, приховав би правду про Леона, турбуючись про країну і Рісті, або, можливо, наказав би Зексу і Лютіє тримати язика за зубами.

Але п’ять років тому, в день смерті батька і решти королівської родини, Рісті стала лордом Шелфіда, хоча коронація її, як королеви, відійшла на другий план.

– Це правда про трагедію цієї країни й смерть моїх батьків... Я мала право знати.

– Так, це правда.

Сказав Зекс.

– Однак якщо це правда, то Акацукі теж його мав.

– Право... Акацукі?

Спитала Рісті, і Зекс кивнувши на підтвердження, сказав.

– ...Право думати про тебе.

І тоді Рісті Ель да Шелфід почула останню правду.

– Насправді ми з Лю збиралися розповісти тобі про Леона.

Сказав Зекс.

– На той час ми були першим лицарем і скарбником країни. Ми мали обов’язок повідомити тобі, принцесі, важливу інформацію, яка впливала на країну... І я вважав, що Акацукі ніколи не повинен нести відповідальність за смерть Леона.

– Тоді чому...

– Проте Акацукі попросив.. Нас не розповідати тобі самим.

Того дня, п’ять років тому. Рісті, єдина королівська особа, яка вижила після того, як покинула королівське місто Ельдію і втекла з країни, була занурена в безодню відчаю. Але вона не могла сумувати вічно. У неї були обов’язки принцеси.

Тож перебуваючи в стані душевного розпаду, вона все ж мусила почати рух до повернення королівської столиці.

– Якби я сказав тобі правду того разу, ти насправді зламалася б.

Те ж саме стосувалося і народу та самої країни Шелфід. Навіть королівська родина майже загинула, а королівське місто і замок зруйновані. А ще й дізнатися, що це справа рук героя, в якого всі вірили. Цього разу країна Шелфід повністю занепала б.

Саме тому Акацукі сказав Зексу та іншим Хто з них має бути в пріоритеті: він чужинець чи Рісті, решта людей і сама країна Шелфід. Те, що треба було поставити на перше місце, було очевидно хіба ні?

Тому Акацукі вирішив тримати правду при собі та повторювати одні й ті ж слова.

Леон... загинув через мене.

В результаті, смерть Леона означала, що він загинув, захищаючи Акацукі від короля демонів Ґаліуса. Разом з честю героя Леона, надією на повернення столиці, серце Рісті було ледве захищене.

Приховавши правду, Акацукі вкрив себе брудом.

– Але ми з Лю все ще не були впевнені, так само як і ви зараз. Я сказав йому в обличчя, що він... Що він помилявся.

Сказав Зекс.

– А потім він сказав «Все ж, я не хочу більше бачити її сліз...» і посміхнувся з м’ятим виразом обличчя. Він не скиглив про біль, страждання чи щось подібне. Що ще можна сказати?

– Зекс...

Рісті безмовно подивилася на рудого генерала, голос якого тремтів. Потім вона нарешті зрозуміла. Зекс та інші також вирішили мовчати після кривавого конфлікту. Понад усе Акацукі думав про неї з ще трагічнішою рішучістю і.

– Я зроблю все, щоб зупинити жіночі сльози... Його естетика народилася в той час.

Слова сказані Зексом. Були початком брутальної естетики Оусави Акацукі. Навіть якщо це означало, що його ненавидітимуть. Якщо він може хоч трохи зменшити смуток жінки, він без вагань використає будь-які засоби. Якщо потрібно приховати жорстоку правду, навіть якщо це брехня чи фальш, він скаже її. Ось чому:

– Акацукі захищав нинішній Шелфід... Це було не вперше під час визвольної війни за королівську столицю.

Сказав Зекс. Так само як правду про Леона.

Ніхто не знав правду про Оусаву Акацукі.

– Того дня, п’ять років тому. Він захищав тебе... І цю країну, сам.