1
Тіні, відкинуті на землю, змінилися
Вони стали більш блідими, ніж удень, а видовжена форма була доказом того, що сонце на небі почало опускатися.
Після занять, коли у світі почали з’являтися найменші ознаки сутінків..
Акацукі з Мотохару відвідали дослідницьку установу JPN Вавилону.
– ГА... Не очікував такого?
– О? Ти тут вперше?
Кайдо, що йшов попереду, озирнувся до Акацукі, який зацікавлено пробурмотів. Акацукі кивнув «Так».
– На жаль, коли я сюди перевівся, я був дуже зайнятий. Я не знаю, що де знаходиться на території.
– Ну, це правда, ми вчимося в різних класах і майже не спілкуємося один з одним. Думаю, тут нічого не поробиш, оскільки наші спеціалізації відрізняються, ми більше не зможемо бачитися.
Далі, за висотним головним корпусом школи, в самій глибині території було приміщення, де розташовувався дослідницький відділ.
За для захисту конфіденційності. Мета - дослідження та освоєння технологій інших світів Вавилона. Те що отримують ті, хто потрапляє в інший світ, не обмежувалося особливими здібностями, такими як магія. Було кілька людей, які повернулися отримавши знання з технологій, науки, та релігії інших світів, яких не існувала в цьому світі. Серед них особливо корисними були люди технічної сфери.
Вони поєднували технології інших світів з технологіями цього і продовжували створювати нові технології, які не могли б бути досягнуті лише наукою. І це, принесло ще більше сили Вавилону, крім особливих здібностей тих, хто повернувся. Як наслідок, позиції Вавилону у цьому світі різко зросли й тепер досягли абсолюту.
І зараз Акацукі та Кайдо відвідали дослідницьку секцію інженерного відділу.
Об’єкти, що розташовувалися вздовж кварталу, відрізнялися за розміром: від будівель, схожих на гігантські дослідницькі лабораторії та об’єктів студійного типу, розташованих поблизу будинків для однієї родини. Можливо, залежно від змісту, кожне дослідження проводилося відокремлено.
Акацукі розгублено промовив,
– Але все ж таки, є той сміховинно великий головний корпус. Там, напевно, все одно є надлишок кімнат, тому було б краще, якби вони не турбувалися про створення такого клопітного місця.
– Що ж, дослідники та інженери переважно вперті та фанатичні хлопці. Якщо їх засунули в одне місце, вони будуть сваритися через різні речі. Крім того, якщо під час досліджень щось піде не так, можливо шкода може поширитись... І ось ми дійшли. – Тут.
З цими словами Кайдо зупинився біля майстерні, схожої на стару автомобільну майстерню епохи Шьова.
Зі задньої частини будівлі лунав унікальний звук, який не можна було назвати красивим.
– Що думаєш? Він має приємний ретро стиль, чи не так?
– Занадто атмосферно.
Почухав щоку Акацукі, на дещо горді слова Кайдо.
– Отже? кому ти хочеш мене представити?
– О, він тут головний. Можливо, зараз він має бути позаду.
Пройшовши через відкриті ворота, Акацукі пройшов за Кайдо в майстерню.
– Агов, пан Ояцу тут?
Кайдо, який запитав легким тоном:
– О, вітаю, пан Кайдо. Що до пана Ояцу, він деякий час тому пішов в задню частину.
«Трохи», це дивно звучить. Молодий чоловік у робочому одязі показав великим пальцем в задню частину майстерні.
Піднявши одну руку для короткої подяки, обидва націлилися далі в задню частину.
Задання частина майстерні – позаду воріт.
Була відкритим простором. Під відкритим простором простягнулася асфальтована галявина, оточена високими стінами. Акацукі здивувало величезне видовище, що відкрилося перед ним.
– Якого біса... Злітно-посадкова смуга? Ні.
Зауваження. Просторе місце, при ближчому розгляді мало форму овалу, а узбіччя було обнесене стіною з нахилом, в точках входу в поворот.
– ...Можливо, перегоновий трек?
– В точку. Але це для тестування, а не для перегонів.
Кивнув і озирнувся Кайдо.
– Гм... ...О, ось він, ось. Гей, пан Ояцу.
Знайшовши людину, яку шукав, Кайдо пішов. Коли Акацукі, якому нічого не залишалося пішов за ним, він побачив чоловіка, який працював під навісом майстерні Сидячи на простирадлі, розстеленому на асфальті, він мовчки полірував щось схоже металеву деталь.
Це був чоловік зі щетиною на бороді. Його звали пан Ояцу або якось так, але йому, напевно, близько тридцяти років. Забруднена мастилом роба і почорнілі руки, це те, що мало бути у досвідченого техніка.
Кайдо зупинився біля цього чоловіка.
– Я вас шукав, пан Ояцу. Сьогодні, я хотів би познайомити декого з паном Ояцу. Ви не могли б приділити йому хвилинку?
– ……
– ...Здається, ви мене не чуєте.
Акацукі знизив плечима, а чоловік мовчки продовжив працювати.
Кайдо схилив голову й сказав, –Це дивно.
– Як ви можете мене не чути на такій відстані? Це ви просто старієте?
– Чую.
Кайдо, схоже, відчув полегшення від слів чоловіка, який заговорив тихим, похмурим голосом.
– Що, ви почули мене і мовчали. Це. Пан Ояцу, ви думали про щось моторошне, на кшталт цундере, чи намагалися привернути мою увагу, прикидаючись нетямущим і невдячним.
– Зрозумієш, коли побачиш. Я зараз над дечим працюю. У мене не має на вас часу.
Сказав чоловік. Глибоким голосом.
– Я закінчу найближчим часом. Якщо у вас є справа, зачекайте. Якщо ти знову заважатимеш роботі майстра - я тебе поб’ю до смерті
– Ей, ти чув, Оусава? Цей старий говорить про те, що збирається вбити мене, хорошого представника молоді Японії, з холодним обличчям.
– Ага. Це було коротке знайомство.
Не зважаючи на Кайдо, Акацукі сів перед чоловіком.
– ……
Чоловік припинив роботу і поглянув на нього. Акацукі відповів йому з посмішкою.
– Нудно мовчки чекати, тож можна подивитися? Я не заважатиму.
– ...Роби що хочеш.
Коротко відповів чоловік і повернувся до роботи. Розцінивши це як згоду, Акацукі беззастережно дивився за роботою чоловіка.
Оусава Акацукі не мав неприязні до таких людей. Ремісник, який суворо ставиться до інших, ще суворіший до себе, а насамперед суворий до своєї роботи. Він досі не знав, з яким наміром Кайдо привів його сюди, але не завадило б трохи зачекати, щоб дізнатися.
І через тридцять хвилин. Закінчивши свою роботу, чоловік встав важко розігнувшись в талії.
З лінією зору, на сходинку вище, ніж в Акацукі, і вдвічі ширшим тілом, радше був гігантом, ніж високим.
– ...То, що ти хотів?
– Я ж вже казав. Я хотів би декому представити пану Ояцу.
Посміхнувся Кайдо й поклав руку на плече Акацукі.
– Цей хлопець Аккі. Ми злегка познайомилися під час сьогоднішньої обідньої перерви й просто зійшлися.
– Зачекай хвилинку. Хто це?
Чоловік подивився на Акацукі, який інстинктивно кивнув.
– ...І це все? Що ти хотів?
– У жодному разі. Пан Ояцу... Мені трохи шкода.
Сказавши це, Кайдо повернув на обличчя зухвалий вираз.
– Можеш дати мені його. Аккі кине виклик.
Тоді очі чоловіка звузились.
– Припини це. Він просто постраждає, як і ти.
– Як це зрозуміти, не спробувавши. До того ж не має сенсу дозволяти йому спати вічно.
– …
– …
Двоє чоловіків, не бажаючи поступатися один одному, обмінялися поглядом. Але Акацукі, який не розумів ситуації, зітхнув:
– Хочете повісити на мене відповідальну роботу, не питаючи... Ей, Кайдо, що ти хочеш мені доручити.
– Мотоцикл..
Не озирнувшись, сказав Кайдо.
– В цій майстерні є одна машина. Цей монстр може генерувати величезну потужність, але він дуже перебірливий у виборі їздеця. Багато людей пробували досі, але ніхто не впорався. Аккі, у тебе є права на мотоцикл.
– Ну, маю.
На відповідь Акацукі, Кайдо сказав «Вирішено». Але чоловік похитав головою.
– Причина, чому він скидає людей, полягає в тому, що він чекає свого єдиного справжнього господаря. Незалежно від того, скільки людей кинуть йому виклик, вони не зможуть їздити на ньому.
– Випадково... Цей мотоцикл не має власної волі?
– О, так.
На це запитання чоловік кивнув. Ось чому Акацукі подумав.
«Цікаво.»
– Дозвольте мені дядько. Я візьму відповідальність на себе.
Після цих слів Акацукі, чоловік звернув погляд на нього.
– ……
Безмовний погляд. Проте очі чоловіка раптом трохи розширилися, ніби він щось помітив.
І.
– ...Я не знаю, що станеться.
Коротко пробурмотів чоловік і повільними кроками увійшов до майстерні.
2
Через деякий час чоловік повернувся з «ним».
Але «він» був занадто великим, щоб називатися мотоциклом. Ставши свідком цього, Акацукі щиро здивувався.
Звичайно, як і сказав Кайдо, це був монстр. Чоловік спокійним тоном сказав:
– Духовний мотоцикл «Слейпнір[i]». Кузов та двигун - оріхалькові[ii]. Згідно зі специфікаціями, вихідна потужність шістнадцять мільйонів сімдесят сім тисяч кінських сил, а максимальне прискорення, як кажуть, перевищує швидкість звуку.
– Ці характеристики жарт... Він справді може це зробити.
Акацукі посміхнувся усмішкою, що межувала з кривою:
– До речі оріхальк - це той чутливий духовний камінь? Як у казках, вірно?
– Я не знаю в якому іншому світі ти побував, але не варто мислити категоріями здорового глузду лише того світу. За кілька років свого існування Вавилону вдалося на практиці застосувати «технологію переробки оріхальку, отриману в інших світах».
– У більшості AD, які я й Аккі носимо, вбудовані кристали оріхальку високої чистоти.
Кайдо засукав рукав свого піджака й показав AD - Arms Devise.
– Тому ця штука реагує на свідомість носія і матеріалізує зброю.
– О, я не знав, що це така штука...
Акацукі поглянув на сім браслетів AD на своїй правій руці.
Але відразу розсміявся.
– Що ж, добре. Це не те, що я хотів почути. Давайте почнемо.
– ……
Чоловік мовчки віддав ключ Акацукі, який криво посміхався. Акацукі прийняв його однією рукою і сів на сидіння Слейпніра. Потім вставив ключ у замок запалювання і різко повернув його праворуч.
– ...
І в той самий момент. Потоком Фіолетових блискавок, що вихлюпнулися, Акацукі був відкинутий Слейпніром.
– Тьфу-ух... оп.
Перевернувшись у повітрі, Акацукі вдалося приземлитися. Однак у тіла, що зазнало впливу електричного струму, залишилося тупе, схоже на біль оніміння. Чоловік нахмурився.
– Якщо сідає людина, яка не визнана вершником, Слейпнір сам її скине.
– Скажи мені спочатку, таку річ...
З огидою на обличчі, сказав Акацукі й подивився на Кайдо. На що Кайдо криво посміхнувся:
– Ну, саме так. До речі, мене вже двічі скинули. Я здався, бо мені дороге моє життя.
– А? Що ти маєш на увазі?
– Це лише попередження Слейпніра. Якщо проігнорувати його та спробувати знову сісти, тебе відкине, ще з більшою силою. Та, якщо, попри це, не вивчити урок і спробувати втретє, тебе відкине з повною силою... На максимальну потужність..
Шістнадцять мільйонів сімдесят сім тисяч кінських сил або... Ти помреш, якщо не будеш обережним.
Після поради чоловіка, Акацукі поплескав себе по щоках.
– Ну що ж, зробимо це...
Одночасно з цим бурмотінням, по його тілу пробіг потік Ци. Активуючи Ренкан Кейкіку. Якщо кажуть, що цей Слейпнір - несамовито скажений кінь. Він просто пропустить свою Ци через тіло і змусить його робити те, що він скаже. Акацукі знову повернув ключ лівою рукою, торкнувшись правою бензобака «Слейпніра» Відразу ж прийшов супротив Слейпніра.
– ...
Акацукі силою придушив його своїм Ренкан Кейкіку.
...О, цей хлопець.. Може бути хорошим...у?
Опір був сильніший, ніж раніше, але він його не вразив.
– Гаразд. А тепер - що це?
Коли він спробував сісти на сидіння, сила спротиву, що він стримував, раптово посилилася.
Не в змозі встояти на одній нозі, Акацукі здуло. Силою, наче з гармати.
Він ніяк не міг втримати свою поставу. Так Акацукі пробив стіну майстерні чоловіка, з яким щойно познайомився, і влетів у купу матеріалів, усередині.
–...
Гуркіт.. І піднятий пил. Крім того, наче останній удар, матеріали, що втратили рівновагу, лавиною посипалися на Акацукі.
... І через десять секунд Коли майстерня нарешті затихла.
– Гей, Аккі, ти живий?
Через отвір, який поробив Акацукі, в середину заглянув Кайдо.
– ...Ух.
– О? Ти живий?
На його голос, різко підвищив голос Кайдо, але Акацукі його не почув.
Він не був без свідомості. Якраз навпаки. Тож.
– Ух, ха-ха-ха, ти просто жарт~~уєш!
Скинувши біль, яка пронизувала усе тіло, матеріали, що лежали зверху, і все інше. Акацукі підскочив і з божевільною швидкістю побіг до Слейпніра. Кайдо сміявся з Акацукі, все тіло якого було вкрите мастилом:
– Давай, Аккі, це твій останній шанс. Якщо не признають цього разу, це буде уся потужність шістнадцяти мільйонів сімдесят семи тисячі кінських сил, і закине навіть на інший бік океану.
Але.
– Якщо ти «справжній герой», ти повинен бути в змозі на ньому їздити.
– Оу? – Що ти маєш на увазі?
Запитав Акацукі з похмурим виразом, а Кайдо заговорив пустотливим тоном.
– Це «легенда про священний меч». Меч, який можуть оголити лише ті, кого визнають справжніми героями... От і все.
– Знаєш. На жаль, я лише «загублений герой». Незламний самозванець.
– Чи справжній ти герой, чи фальшивий, я не знаю...
Важко озвався чоловік, який досі мовчав.
...Але принаймні твій батько міг їздити на цій машині, Оусава Акацукі.
– ...Що ти щойно сказав?
Спочатку Акацукі не зрозумів, що говорить чоловік. Чоловік сказав Акацукі, який здавалося почув щось неймовірне. Вирішальні слова.
– Цей Слейпнір сказав, що господар, на повернення якого він чекає - твій батько Оусава Ґокі.
– Ви знаєте мого батька?
– Це було давно і зовсім трохи. Але тепер ти розумієш. Цей Слейпнір прийме лише тих, хто має силу, рівну або більшу, ніж у твого батька. На жаль, зараз ти не можеш цього зробити.
– …
Акацукі слухав. З виразам невіри. Не тому, що йому сказали, що його здібності не такі хороші, як у його батька. Аж ніяк, він ніколи не думав, що знайде зв’язок з цією людиною у цьому місці.
Тож.
– Якщо так, то більше не відступатиму.
– Гей, чому ти такий дурний...
– Ви знаєте, що зараз робить мій батько?
Тихо запитав він. Вага слів Акацукі змусила чоловіка якийсь час помовчати:
– ...Ні. Минуло багато часу, від коли я його зустрічав. Я не знаю, що він зараз робить.
– Зрозуміло... Тоді не ставайте у мене на шляху.
В момент, коли Акацукі сказав це чітким тоном. Атмосфера навколо нього здригнулася.
Це був Ренкан Кейкіку всього тіла Оусави Акацукі. Акацукі подумав. Що вперше, після бою з Ґаліусом, він був налаштований по-справжньому серйозно. Він не дуже любив демонструвати свої навички, але якщо все так, то він не мав іншого вибору.
Тут він не міг програти батькові.
Тому Акацукі змахнув правою рукою. Для подальшого зміцнення Ренкан Кейкіку.
Сім AD послідовно відреагували. А втілення чорного демонічного меча підсилило силу користувача.
При використанні Оусавою Акацукі, який не мав магічної сили, підсилювалася саме Ці.
Акацукі розслабленим рухом сів на сидіння Слейпніра.
Він не був упевнений чи спрацює його нинішня сила.
– Пан або пропав - тату.
Потім повільно повернув ключ.
Через п’ять хвилин після цього, віцепрезидент старшої школи Вавилон і голова дисциплінарного комітету Нанаса Харука, отримавши звіт, кинулася на місце події. З декількох навчально дослідницьких ділянок і майстерень надійшли скарги, і голоси тривоги. З будівлі певної майстерні продовжують лунати вибухи та удари.
«.. Що, чорт забирай, відбувається?»
Використовуючи магію високошвидкісного вітру, Харука прибула на місце події на крок попереду інших членів дисциплінарного комітету та побачила там неймовірне видовище. Струшуючи навколишню атмосферу, на експериментальному автодромі, продовжувала генеруватися ударна хвиля. Нанаса Харука, яка використовувала магію вітру, розуміла. Що ці удари були звуковою хвилею, яка виникає, коли об’єкт перевищує швидкість звуку. І Харука, яка сама могла перевершувати швидкість звуку, за допомогою магії високошвидкісного вітру, вловила причину ситуації кінетичною гостротою зору своїх очей, яка значно перевищувала гостроту зору звичайних людей.
Мимоволі видавши здивованим голосом.
– ...Оусава Акацукі?
Це була лише мить, але це було безпомилково. Акацукі їхав на чомусь, схожому на величезний мотоцикл, і, безумовно, мчав по трасі... З безстрашною посмішкою на обличчі.
«...Той чоловік... У мене знову проблема з ним.»
Не зважаючи на свою безжальну злість, Харука в той же час відчула жах.
Можливо, причина чому він може рухатися швидше за швидкість звуку, полягає в тому, цей мотоцикл має певну концепцію духу або магічний ефект. Контроль положення здійснювався автоматично, а принцип захисту водія та кузова транспортного засобу від впливу швидкості звуку був таким же як і магії високої швидкості, яку використовувала Харука. Однак це не змінювало сприйняття швидкості пілота. І все ж, Акацукі цілком був здатен їздити на цьому мотоциклі. Без тренувань не обійшлося.
Безсумнівно. Акацукі вже стикався з надзвуковим світом, хоча не вміє використовувати магію.
Одного разу Харука стала свідком бою Акацукі та оцінила його. Сказавши що він їм не ворог.
У той час, Кійоя був єдиним, хто високо оцінив Акацукі, але вона та інші члени студентської ради вважали його оцінку завищеною. Але.
– ...Ух.
Холод пробіг по її спині. З цього дня, години, миті.
Нанаса Харука змінила своє сприйняття. Спостерігаючи за видовищем, що розгорталося перед її очима.
Вона зрозуміла, що Оусава Акацукі, для неї та студентської ради, може бути реальною загрозою.
Незабаром, після цього Харука впевнилась, що ударні хвилі зникли з експериментального треку.
Акацукі мабуть знизив швидкість мотоцикла. Фігура почала бути видимою звичайним поглядом. А потім вона побачила, як Акацукі з’їхав з траси та повернувся до майстерні.
Тож Харука повільно пішла в перед. Спостерігаючи, як Акацукі зліз з мотоцикла й усміхаючись обмінюється ударами кулаків з учнем. Проте, за кілька метрів, Харука зупинилася.
– ……
Поки вона, суворим поглядом, дивилася на Акацукі, інша сторона раптово помітила її.
– Гей, віцепрезидент. Що сталося, виглядаєш наляканою.
–....
Оскільки він надто природно посміхався. Харука, яка спочатку збиралася крикнути на нього, не знайшла слів.
Акацукі звернувся до неї, мабуть, відчуваючи величезне задоволення від того, що зміг промчати на мотоциклі перед нею.
Освіжаюче відчуття. На мить вона вже забула, заради чого сюди прийшла.
Ні, Харука закусила губу й зібралася з силами.
– Через скарги з інших майстерень, я прийшла сюди, як член дисциплінарного комітету. Оусава Акацукі, прошу пройти до кімнати студентської ради.
– Ого, так раптово... Будь ласка, скажіть мені причину. Це дослідницький район, що поганого в невеликому експерименті.
– Спочатку, для проведення експерименту такого масштабу, вам потрібно було б подати заявку та отримати схвалення студентської ради. Однак у записах не вказано, що в цей час буде проведено експеримент. Це серйозне порушення правил. Будь ласка, негайно виконуйте вказівки дисциплінарного комітету.
– Що, невже.. Тоді добре, я зрозумів.
Легко. Акацукі продемонстрував на це згоду. Харука, яка очікувала опору, була збентежена прямолінійною відповіддю Акацукі. Потім.
– ...Вибачте мені, віцепрезидент Нанаса.
Похмурим голосом сказав чоловік зі щетиною.
– Це я тренував цього хлопця у своїй майстерні. Я той хто повинен нормально керувати цехом, і мав би подати заявку. Це я маю відповідати за порушення правил.
На слова скелястого велетня.
– ...Докторе Кубота. Як же ви, людина вашого статусу, можете бути таким?..
Харука здивовано похитала головою. Людина перед нею, Кубота Кайто, був провідним дослідником технологій інших світів у Вавилоні. Займався розробкою багатьох технологій, в тому числі практичним застосуванням AD, спеціальних кімнат, які не завдають шкоди організму, та побудовою симуляційних тренувальних систем. Він, так би мовити, один з найважливіших фігур Вавилону.
– Доктор? Тебе так називають, старий?
Трохи здивовано запитав Акацукі.
– Але зачекай хвилинку. Дядько не несе відповідальності. Ти мене зупиняв. Це я був тим, хто не слухав те що мені говорили.
– ...Але такі правила.
– Це не має значення.
Попри це, Оусава Акацукі не поступився.
– Не знаю, правило це, чи щось подібне, але ти не можеш зняти з мене відповідальність своїм праведним аргументом.
– Ходімо, – у той самий час, як Акацукі збирався підійти до Харуки.
Харука, зі стуком, відсахнулася.
– …
– …
Повисло незначне мовчання. Від цього, навіть Акацукі онімів.
– Ой, ти мене не супроводиш?
– Це правда, але я не збиралася підпускати тебе до себе.
Коли Харука зиркнула на нього, Акацукі почухав щоку, ніби про щось подумав, і вигукнувши «Ах!», сказав:
– ...Це через той випадок?
– Це через, те!
Так. Цей хлопець зірвав її спідню білизну, перш ніж вони пройшли повз один одного - зверху і знизу.
Через це Акацукі почухав голову, не знаючи що йому робити.
– Натомість, Оусава Акацукі. Чи не міг би ти ще раз показати мені свій меч, який матеріалізував, коли щойно катався на Слейпнірі?
Втрутився Кубота. Сказавши, – О, я не проти, – Акацукі змахнув правою рукою.
В ту ж мить матеріалізувався чорний демонічний меч.
Коли Нанаса Харука побачила великий меч, вона знову задумалась. Яка зловісна річ.
Дивний гігантський меч із чорним лезом. Довжина леза становила майже два метри, а ширина перевищувала жіноче тіло.
Руків'я та центральна вісь клинка інкрустовані різноманітними червоними візерунками, такі як хрести та кришталеві кулі, що створювало невимовну силу. AD перетворюється на зброю, що підходить його носію. Цей чорний, демонічний меч, який нарешті був реалізований завдяки паралельному використанню семи з них, сам по собі був поза нормою.
І одночасно з тим, це також показувало, що Акацукі також нестандартний. Потім.
– Як я й думав, Лайватейн[iii]?
Тихо промовив Кубота, побачивши меч.
Стоячи поруч з Акацукі, який схилив голову, наче не розуміючи значення цих слів, Нанаса Харука затамовувала подих.
Бо почула слово «Слейпнір», яке Кубота згадав раніше.
Подібно до того, як Слейпнір був улюбленим конем Одіна, головного бога скандинавської міфології, Лайватейн також був демонічним мечем, про який говорилося у скандинавській міфології. Меч, який несе у собі значення «руйнування», «лиха», «зловісності», і «зради», вважається «мечем, що зруйнує світ». Тому, що він прирівнюється до меча, яким володів велетень Сурт, щоб спалити дев’ять світів полум’ям знищення в день кінця, під назвою Раґнарок.
А значення Сурт - «чорний» - прямо перегукувалося з образом Акацукі.
Крім того, надзвичайно важливим було використання Акацукі семи AD одночасно. Лайватейн, як кажуть, запечатаний дев’ятьма ключами. Якщо так, то не було б дивним, якби це сім AD стали втіленням – ключів до розблокування печаті. Єдина причина, чому не збігається кількість ключів, невідома - а можливо, цей демонічний меч ще не показав свої справжні форми й сили.
Звичайно, попри те, що Кубота назвав чорний демонічний меч Акацукі Лайватейном, неможливо щоб це був справжній Лайватейн. Зрештою це продукт міфічного світу.
Але коли це слова, сказані Куботою, одним з найкращих інженерів Вавилону, їх не можливо проігнорувати. Можливо, заява була зроблена з огляду на те, що чорний демонічний меч Акацукі був такої ж якості, як і Лайватейн.
Це демонічний меч, який може колись знищити світ?
«… Оусава Акацукі, хто ти?»
На відміну від Харуки, яка внутрішньо тремтіла, Кубота кивнув на знак згоди. І.
– Що ж. Тепер, коли він визнав тебе своїм господарем, цей Слейпнір віднині твій. Я внесу деякі корективи, потім можеш забирати.
– Ти про що, старий? Чи можна їздити по громадській дорозі на такому моструозному мотоциклі? Я б не хотів, щоб у мене в хаті стояла така велика річ, вона мені заважатиме, і я не хотів би нічого вживаного від того старого.
Акацукі збирався відмовитися, але Кубота коротко сказав:
– Ти сказав, що візьмеш на себе відповідальність. У такому випадку, твоя відповідальність взяти цього хлопця. Дотримуйся встановленого законом обмеження швидкості, під час руху по дорогах загального користування. Я залишу номерний знак.
– Вибачте, але я не можу цього дозволити...
Сказала, ставши між ними двома, Харука. Вона не могла дозволити їм говорити сам на сам. Цей мотоцикл був ключовим доказом у цій справі. Тому.
– ...Цей транспортний засіб буде тимчасово конфіскована дисциплінарним комітетом.
Саме в цей момент, Харука поклала руку на кермо Слейпніра.
«Ф-в-ш.»
– Е..?
Від сухого вибухового звуку, Харука розширила очі. Це був наслідок трепетного захоплення від Слейпніра, що знайшов нового господаря. Однак, якщо серйозно, що відбулося?
Відповідь на це питання постало в події. Весь одяг Харуки був миттєво пошматований.
А прямо перед нею стояв Акацукі.
– ~~~.
Видавши беззвучний крик, Харука сіла на землю. Не бажаючи, щоб хтось бачив її голою.
Вона відчайдушно прикривала своє тіло руками. Харука, заплаканими очима, глянула на Акацукі.
– Га, ти задумав... Оусава Акацукі.
– Ні, це не моя провина... Ні, це я розбудив цього хлопця, тому може й моя.
Акацукі виглядав дещо спантеличеним:
– Ну, якщо ти плачеш, я не можу втекти.
– А...
На плечі Харуки опустився піджак від щільної форми Акацукі.
– Й-я не дякуватиму.
Втішена теплом, Харука швидко застебнула ґудзики.
Піджак розміру Акацукі закривав Харуку до колін. Поки що Харука важко зітхнула, від того, що змогла прикрити своє тіло, й підвелася.
«...У, дуже добре.»
Здавалося, що легкий потік повітря ніжно пестив шкіру. Харука злегка повернула тіло.
Але вона не назвала б це розкішшю. Зараз їй потрібно було повернутися до основної будівлі школи, де вона могла переодягнутися.
– І як ви збираєтеся вчинити, пані віце-президент? Візьмете мотоцикл з собою?
– Ні. дякую. Демонічний мотоцикл, як і його власник, роздягає людей до гола, лише варто до нього доторкнутися.
– Це трохи жорстко...
Харука вказала на Акацукі, який гірко посміхнувся, і сказала:
– Я попрошу тебе і доктора Куботу пізніше з’явитися до студентської ради, щоб пояснити ситуацію, тому відповідно сплануй свій час.
Потім розвернулася на п’ятах і пішла геть.
– ……
Раптом Харука зупинилася на місці. Потім повернулася до нього і:
– ... Я знімаю свою попередню заяву. Я просто хочу подякувати тобі за цей піджак, Оусава Акацукі. Я випру його належним чином і поверну пізніше.
Тоді Акацукі тихо посміхнувся.
– Не хвилюйся. Більш того, та річ днями усе ще в моїй правій внутрішній кишені.
– А?
Від раптового зізнання, тіло Харуки напружилося.
Минуло майже півмісяця відтоді, як Акацукі поцупив її власну білизну.
Ви ж не хочете сказати, що цей хлопець весь час носив на грудях її власну білизну.
– 〰〰У.
Акацукі не помітив почервонілого обличчя Харуки.
Посміхаючись. Найбільшою посмішкою дня:
– Вдягни, якщо хочеш. Якщо залишити все як є, твоя мила попка застудиться, хіба ні?
– Ой, ой, ой, я в боргу перед тобо...ю!
Емоції Нанасе Харуки вибухнули. Гучним криком.
– Я була дурепою, коли намагалася хоч трохи бути вдячною тобі. Зрештою, ти найгірший, Оусава Акацукі! Я тебе остаточно очищу![i] Слейпнір — в германо-скандинавській міфології — восьминогий кінь Одіна, породження Локі.
[ii] Ори́халк, рідше орихальк — таємничий метал або сплав, який згадується давньогрецькими авторами ще у VII столітті до н. е. Гесіод повідомляє, що з орихалку було зроблено щит Геракла. В одному з гомерівських гімнів відповідний епітет було застосовано до локонів Афродіти.
[iii] У скандинавській міфології Lævateinn — це зброя, створена Локі, згадана в поемі Едди Fjölsvinnsmál. Ім'я Lævateinn не зустрічається в оригінальному читанні рукопису, але є виправленням від Hævateinn, зробленим Софусом Бугге та іншими.
Далі
Том 2. Розділ 4 - Інтермедія «Хто визнав його героєм?»
1В Арейдзарді було сім «брам до іншого світу», які з’єднували цей світ з іншими. Одна в магічному королівстві Шелфід. Дві в релігійній державі Імперії Арекраста. Дві в механічній військовій нації Діасдія. Крім того, було підтверджено ще дві. Ті, хто викликаний до цього, Арейдзард, з іншого світу, проходили через ці «брами до іншого світу». І коли поверталися у свій рідний світ, мали пройти через цю браму. Причому, це не просто «брама до іншого світу». Можна було повернутися у свій рідний світ лише через ворота, через які пройшли, коли вас викликали. Так само. Як колись Оусава Акацукі пройшов через браму Шелфіда, коли повернувся у свій рідний світ. І. В Імперії було дві «брами до іншого світу», ... Прямо зараз біля однієї з них зібралися люди. Територія навколо «брами до іншого світу» вважалася святинею у кожній країні. З огляду на це, ситуація була досить дивною. Але як тільки ви дізнаєтесь чому всі зібралися. Дочка короля демонів Ґаліуса, як вважається, втекла до іншого світу - і новий герой буде посланий, щоб захопити її. На землю падало суворе сонячне світло. Однак, сонячні промені, які, як здається, обпікають шкіру, не є рідкістю в гарячій піщаній імперії Діасдія. В Діасдії, де сімдесят відсотків території вкрито пустелею, на додачу до «сезону дощів» і «сезону посухи» існує «сезон спеки». Зараз досі сезон посухи, тож все досить помірно. У спекотну пору року спека ще сильніша і температура перевищує дев'яносто градусів. І був ще один порятунок. Саме тут знаходилася «брама до іншого світу». У гарячих пісках Діасдії кількість міць, які можна назвати святинями, обмежена. Місце, де вода і зелень дивним чином залишаються і зберігаються без втручання людини. Оазиси. – ... Ти змушуєш мене чекати. Прошепотіла Рісті, глядячи на «браму до іншого світу». На Рісті був офіційний одяг, який вона носила на попередній тристоронній конференції. Не відповідний одяг для носіння в пустелі. Але вона анітрохи не відчувала спеки. З такою майстерністю, як у неї, перемогти спекотну погоду - простіше простого. Крім того, в цій святині не було потреби в такій магії. Повітря у святилищі було спокійним, ніби факт, що ця місцевість була пустелею в сухий сезон, був брехнею. Там не було ні найменшого натяку на щось гаряче. Уважно озирнувшись навколо. Наразі це місце було місцем збору ключових фігур з трьох основних держав Арейдзарду. З Шелфіда прибула королева Рісті з генералом Зексом, секретарем Лютіє та камергером Валькірією, в ескорті Від релігійної нації Арекрасти були кілька архієпископів і єпископів, як представники папи Волка. І з механічної військової нації, Діасдії, командир імперських лицарів, охорона імператора Валаама та кілька його підлеглих лицарів зібралися в цьому місці. Однак Валаама і героя Діасдії, Філа Барнетта, все ще не було видно. – ...І? Що він насправді за хлопець, цей Філ. Запитав Зекс, який ще не бачив його особисто. Схоже, у Лютіє та Валькірії було те саме запитання, вони перевели погляд, щоб спонукати її. Рісті почала коротким «Ну». – Він виглядав приємним, спокійним молодим чоловіком. Відчуття, коли я просто його побачила.. але. – ... Вважаєте, що все не так? Різко звузила очі Лютіє, на що Рісті похитала головою. – Настільки глибоко я не зрозуміла. Я лише трохи з ним познайомилась. Однак у мене просто було трохи не зрозуміле відчуття. – Інформації про те, що в Діасдії був герой, не було. Не дивно, що шановна Рісті відчула подібне. – Ні, це не так, Валькірія. Хоча це можливо. Слова оберкамергера в одязі служниці, що стояла поруч, були, звичайно, переконливими. Однак Рісті відчула інший дискомфорт, стосовно Філа. Вона згадала їх першу зустріч. – Зовнішній вигляд, аура... Чи що це було, була дійсно тихою і стриманою. Не дивно, що імператор Валаам такий впевнений у собі. Напевно, той досить сильний... Проте. – Сила - це те, що можна здобути самостійно, але от упевненість і холоднокровність можна здобути, лише порівнюючи себе з іншими, чи не так. І це те, що можна відшліфувати, лише перемагаючи ворога на полі бою... Говорять, що його вже викликали в цей світ близько двох років тому. Проте про такого героя ніколи не чули. Якщо правда те, що сказав Валаам, не Акацукі переміг короля демонів, а Філ. Валаам - імператор військової держави. Його розбірливість має бути не аби якою. У такому випадку, він точно матиме відповідну силу, щоб зрівнятися з ним. Але, чи міг би він зробити таку впевнену заяву, не бачачи його здібностей? Бій і тренування - це дві абсолютно різні речі. Справжньою силу можна виміряти лише на полі бою. І якби він стояв десь на полі бою і показав достатню силу, щоб переконати Валаама, що він може перемогти короля демонів. Безумовно, про це б поширилися чутки. Однак, навіть на стратегічних нарадах перед фінальною битвою про це не було жодної згадки. Це гордість Валаама. Честь перемогти короля демонів, мабуть, було бажанням, що перетискає горло. Тоді чому вони приховали його існування. Валаам не показав іншим країнам, що Філ достатньо сильний, щоб перемогти короля демонів. Природно, операція розроблялася виходячи з припущення, що його не буде, і тоді було прийнято рішення зосередитися на Акацукі. Але навіть щодо характеру операції, Валаам не мав жодних заперечень. … Але. Озираючись назад, вона, напевно, повинна була запідозрити щось недобре в той момент. Навіть під час нещодавньої тристоронньої міждержавної зустрічі, Валаам мало що говорив до середини зустрічі. Чому Валаам, який мав високу гордість, зміг утриматися від розмови. Це тому, що у нього був прихований дорогоцінний камінь, Філ. Тоді... Не дивно, що так було на той момент. ...Це мало б більший вплив, якби ви раптово перемогли короля демонів, нічого не сказавши оточенню. Однак ця перспектива провалилася. Навіть, Рісті та її товариші не були проінформовані про це, за свавільним рішенням Акацукі. Деякий час Акацукі говорив їм, що хоче битися з Ґаліусом наодинці, але Рісті та інші нізащо не допускали такої безглуздої спроби. Але в, результаті, він діяв наодинці таємно. Зрозумівши, що Акацукі немає, Рісті та решта пішли за ним і коли прибули до замку Ґаліуса, Акацукі вже переміг його сам. Тоді вона просто була щаслива, що Акацукі живий. З полегшенням від цього факту, вона не могла стримати плач. Однак коли вона заспокоїлась, злість на Акацукі за безрозсудну поведінку також вибухнула. Зціливши рани Акацукі за допомогою магії зцілення, вона нагадала йому, що саме він зробив з Зексам і Лютіє. Але це була просто перепалка серед радості. «...Серце імператора Валаам, плани якого були зруйновані, мабуть, не було спокійним.» І після того, як він дізнався, що дочка короля демонів ще жива, йому, мабуть, було все одно, Він показав їм існування Філа і сказав їм не втручатися. А тоді Рісті замислилася і в цей момент. – ...Імператор Валаам такий самовпевнений, чи не так? В прогалину між думками присутніх прорізався чистий голос. 2Всі поглянули. І преш ніж це зрозуміли, перед Рісті та іншими стояла архієпископ Арекраста. – Пані Міранда. Міранда ледь помітно посміхнулася Рісті, яка пробурмотіла її ім'я. Гарною посмішкою. Але ця краса якась прозора, як лід. – ... Рісті швидко зрозуміла, що в її горло пищить. Посеред пекучої пустелі, вона відчула як по спині пробіг мороз. Колись давно, після того, як Ельдія, королівська столиця Шелфіду, була зруйнована королем демонів, Ґаліусом. Був час, коли Рісті з родиною тимчасово переховувалася в Арекрасті. Як член королівської родини Шелфіда, вона вже деякий час була знайома з Папою Волком, але, в той час, Міранда була ще молодою священницею. Тоді ж відбулося їхнє перше знайомство. Але лише через рік, або близько того, Міранда Квенті досягла сану архієпископа. Присутність папи є символом нації. Він приймає остаточне рішення, але фактично їх приймає архієпископ, що стоїть на чолі всіх Рішалських православних церков і керує справами країни. Йому довіряє народ, і він є ставлеником Папи. Таким архієпископом Арекраста є ця обдарована молода жінка, якій лише двадцять сім років. Саме тому Рісті більше боялася Міранду, яка зараз стояла перед нею, ніж Волка, Папу. Так само в політиці - було дві сторони. Релігія також була двополярною. І релігія, з її численними приписами й віруваннями, набагато більш закрита, ніж політика, Її темрява глибша, важча і нескінченно темна. Навіть темна сторона Рішальської церкви знаходилася в руках архієпископа Міранди. У такому молодому віці, вона здатна була нести таку велику відповідальність і при цьому зберігати здоровий глузд. Від однієї думки про це, у неї мороз по шкірі пробіг. Коли Рісті не змогла відповісти, замість неї озвався Зекс, який стояв поруч і запитав: – Що ви маєте на увазі? Що ви маєте на увазі під великою впевненістю дядька Валаама? – Зекс... навіть якщо... Він імператор нової країни. Рісті зробила зауваження молодому генералу, кажучи, що йому слід утриматися від неформальності. Тоді Міранда тихо засміялася: – З того, я чула, імператор Валаам не розсердився на це на конференції трьох держав. Він сказав, що дочка короля демонів знаходиться в іншому світі, тому він відправить героїв своєї країни в інший світ. – Я також відчула, що він дуже впевнений. Настільки що так і сказав... Якби Акацукі не діяв самостійно, то саме юнак Філ, переміг би Ґаліуса. – Ох, я мала на увазі не це, пані Рісті... вибачте. Міранда криво посміхнулась: – Не варто... Мабуть, я ще не позбулася старих звичок. Не можна вас так більше називати. ...Перепрошую, Ваша величність Рісті Її голова тихо схилилася, і Рісті охопила паніка. – Ні, все... Все добре, нехай буде як було раніше. Моє сходження на трон не означає, що мої стосунки з шановною Мірандою зміняться... І навіть якщо ви так говоритимете, я теж поки що не вмію користуватися мовою притаманною королеві. – Я рада це чути... Але ми не повинні цього допустити. – Але... – ...Проте, ви праві. Якщо ваша величність цього бажає, я хотіла б спілкуватися як і раніше. Природно, я розділятиму публічні та приватні справи... Тож ви впевнені? Заперечень не було. Коли Рісті кивнула, тон Міранди повернувся до звичного. – ...Так-так на чому ми зупинилися? – Я думаю, що ми говорили про те, що «впевненість імператора Валаама», про яку ви згадали, шановна Міранда, відрізнялася від того, про що думала шановна Рісті. – Так, так, – посміхнулася на швидку відповідь Валькірії Міранда. – Звісно, як сказала пані Рісті, я вважаю, що його впевненість в тому, що зможе перемогти Ґаліуса, вражає. Слова імператора Валаама звучали так, ніби він говорив, що не відступить, навіть якщо йому доведеться мати справу з цим Акацукі-куном. – ... Я ще не підтвердила це припущення як факт. Коли Рісті незадоволено скривила губи, Міранда кивнула, кажучи «Ось і все». – Мені цікаво, як можна було подумати, що Акацукі-кун повернувся у свій світ з дочкою короля демонів, як він міг вигадати таку обурливу теорію на тристоронній зустрічі. Акацукі-кун, без сумніву, герой цього світу. Дехто називає його «героєм-вигнанцем», але навіть так, ніхто не сумнівався в тому, що саме він той герой, що переміг короля демонів. І навіть якщо це король країни, зганьбивши його в офіційних обставинах, він же розуміє? Якщо це не правда, то, звісно, він мав би нести відповідальність за свою заяву. Якщо це станеться, то, як мінімум, Діасдія матиме менше впливу на Шелфід і Арекрасту в майбутньому. – Звісно. Немає потреби викладати непевні міркування в офіційних обставинах... Кивнула Лютіє. – Однак, імператор Валаам пішов на ризик. Він наважився спровокувати негативну реакцію з боку Шелфіда й Арекрасти, висловлюючись відкрито, але коли це правда, чи має намір Діасдія звинуваченням посилити свій голос?.. – ...А може, вони вже переконалися. Дочку короля демонів, безумовно, забрали у світ Акацукі-куна. – …… Після того як Рісті замовкла, Міранда криво посміхнулась: – Що ж, тільки він може знати напевно. Якщо вам цікаво, запитайте. Вони озирнулись назад. Тоді ж, всі почули, як імперські лицарі Діасдії виправили поставу. З-за них з’явилися дві постаті. Гарно вбраний імператор Діасдії та юнак у золотих обладунках. Побачивши це, Міранда сказала. У дещо саркастичному тоні. – А ось і герой, на якого так довго чекали. 3Спокійна атмосфера оазису різко змінилася. Атмосфера, в якій панувало певне напруження, свідчила про те, що всі дієві особи зібралися. Валаам, який прибув із запізненням, поглянув на Рісті та її компанію. – Здається, я змусив вас трохи почекати. Я не очікував таких великих проводів. – Дякую, що надали нам доступ до вашого святилища, Ваша Величність Валаам. Спочатку Рісті тихо вклонилася від імені Шелфіду. Далі Міранда тонко посміхнулася: – Будь ласка, не хвилюйтесь про це. Цілком природно, що ми тут. Оскільки. – Заява Вашої величності була офіційною, виголошеною на засіданні тристоронньої зустрічі між Шелфідом, Арекрастом та вашою країною. Ми зобов’язані бачити усе, від початку до кінця. – Без проблем. Ви можете робити все, що завгодно. Пирхнув на перевірку Міранди, Валаам і повернувся до юнака, що стояв поруч. – Тоді залишу все тобі Філ. Всі твої дії й рішення, після повернення у твій світ, будуть повністю залежати від тебе. Схопи дочку короля демонів Ґаліуса і приведи її до нас. – Так. Я зрозумів, Ваша Величність. Філ відповів на привітання ударом правого кулака по нагрудній пластині обладунків. Почувши їхню розмову, Рісті здивувалась і запитала. – Ви... Впевнені, що спіймаєте її живою? – Без переконливих доказів ані Рісті, ані імператора Волка не можливо було б переконати. – Це... Це правда? Коли їй відповіли наче це саме собою зрозуміле, Рісті мимоволі запнулася. – Але той, хто повернувся у свій світ, повернутися сюди в Арейдзард... – Тоді не має жодних проблем. Ми можемо мовчки його провести та чекати повернення. – Не може бути... Через Рісті та решту пройшло легке хвилювання, через Валаама який говорив так просто. Неймовірні слова. Чи може такий метод дійсно існувати? – …？ Втім, коли вона ненароком поглянула на Міранду, вона теж не виглядала такою вже здивованою. «...Тож... Є якісь спосіб це зробити...» Зрозуміла Рісті. Що є якийсь засоби, про які вона не знала. Якщо пригадати, то Акацукі якось сказав. Також залишаючи Арейдзард. Він сказав, навіть якщо одного разу я повернуся у свій рідний світ, якщо щось станеться, я обов’язково повернуся в цей світ знову. Тоді вона просто подумала, що це жарт чи втіха. «... Можливо, це варто було б розглянути.» Пробурмотівши це подумки, Рісті відчула, наростання поганого передчуття. Бо це не було передбачено. Все що вона могла думати, що Валаам вигадає якісь відповідні докази та проштовхне ідею про те, що дочка володаря демонів перебуває у світі Акацукі, як напівзвинувачення. І думала запропонувати взяти її живцем прямо тут, щоб уникнути цього. «...Ніколи не думала, що буде піднята планка.» Тепер, якщо Філ не повернеться з дочкою короля демонів, Діасдія зазнає сильного удару. І все ж таки, ця впевненість. Зрештою, чи є у Валаама якась впевненість, як і каже Міранда. Немає сумнівів, що винуватцем є Акацукі. Не може бути, це ж не правда? Акацукі. Думаючи про таку можливість, у яку вона не хотіла вірити чи навіть думати, Рісті опустила погляд. – ... Але не зважаючи на це, відчайдушно відкинула свої вагання. Вона вирішила. Акацукі, який одного разу зник, знову з’явився перед нею. І як він став героєм-вигнанцем. Вона сказала, що незважаючи ні на що, вона буде вірити в Акацукі. – Маєте заперечення, королево Рісті? – Ні, ніяких. На запитання Валаама, Рісті відповіла прямим поглядом. Кажучи. – Бо я... Я вірю в Акацукі. Вона помітила як, почувши це, Міранда тихо і злегка посміхається. Тож Рісті відчула себе трохи збентеженою. І все ж, вона подумала. «Це добре... Оскільки я не помилилася.» І. – Ну, тоді я краще піду. Філ розвернувся на п’ятах і вже збирався йти до джерела оазису, де знаходилася брама до потойбічного світу, як раптом зупинився. І озирнувся назад. – Що мені робити, якщо я намагатимусь схопити доньку короля демонів, а герой-вигнанець стане на моєму шляху? І Валаам негайно відповів на це питання. – Якщо він стане не твоєму шляху, то мені байдуже - позбудься його. – Й...ого величність Валаам! Рісті, яка ненароком втратила стриманість, Валаам сказав, «Що?», і підняв брови. – Дочка правителя демонів становить загрозу для Арейдзарда. Мені, здавалося, це стало спільним розумінням між трьома країнами на зустрічі днями. Якщо він її захищатиме, Попри минуле, тепер він наш ворог. Чи не так, королево Рісті? – Це... але. – Крім того, ви запевняли мене раніше. Ви сказали, що вірите Акацукі. Чи не означає це, що моя теорія про те, що Акацукі повернувся з дочкою короля демонів, не можлива? Якщо так, проблем бути не повинно. Або ці слова були просто брехнею? – Кх.. Рісті заскреготіла зубами від розчарування. Ледве витиснувши слова заперечення. – ...Ні, це не так. – Добре. Тоді нічого страшного. – Ні, можете трохи зачекати?... Пролунав голос, зупинивши Валаама, який збирався припинити розмову. Це був Зекс. Він поглянув прямо на Валаама та Філа: – Якщо потрібно було відправити групу переслідування, то чим швидше це зробити, тим краще. Чому ж так довго? Минуло понад десять днів з моменту проведення тристоронньої міждержавної конференції. І після цього продовжила Лютіє. – І чому, до тристоронньої зустрічі, ви тримали в таємниці те, що дочка повелителя демонів може перебувати в іншому світі? За наявності такої важливої інформації тристороння зустріч мала б відбутися раніше, ніж планувалося. – Я не мовчав про це. Інформація надійшла кілька днів тому, але лише в день зустрічі я зміг отримати підтвердження. Щодо мене, то я не можу дозволити собі робити непевні заяви. Без запинки сказав Валаам, і Зекс знизав плечима. – Зрозумів. І? Чому так довго? – З нашого боку була велика підготовка. Його Величність Валаам сказав мені поспішати. Побачивши дещо ображеного Валаама, поруч з усміхненим Філом, Рісті переконалася. Темпераментний Валаам хотів би відправити за нею загін переслідування на наступний день після зустрічі. І задумалась про причину, чому це зайняло так багато часу. І подумала. Можливо, причиною цього стала підготовка його повернення сюди, в Арейдзард. Крім того, ставлення Філа до присутності Акацукі. Більш того, як до потенційної перешкоди. Можливо він планував контрзаходи проти Акацукі. Схоже Зекс думав про те саме. – Справді? Якщо це так, то я хочу дещо підтвердити. – Добре. Що саме? У відповідь на невимушену посмішку Філа, Зекс розсміявся «ах» і доторкнувся до меча на поясі. – ...Твою силу. І в момент цих слів. Усі імперські лицарі Діасдії зайняли свої позиції. – Хвилинку, Зекс! Як і очікувалося від Рісті, вона здивовано підвищила голос. Але Філ усміхнувся й похитав головою: – О, не хвилюйтесь про це, люди. Його занепокоєння цілком обґрунтоване. Звичайно. Мені потрібно, щоб усі повірили в мою силу, тому... І. – ...Тоді, лише трохи. І в момент, як він це сказав. Трапилося незвичне явище. –... Спочатку єпископи, що супроводили Міранду, впали, схилившись у перед. Згодом імперські лицарі, що приготувалися проти Зекса, за винятком одного, який, здавалося був капітаном, заснули. Причиною було повітря, яке щойно випустив, Філ. Жага крові. Така, що звичайна людина не могла залишитися у свідомості. Єпископи Арекраста і лицарі Діасдії були вражені нею. Але Філ здивовано закліпав очима. Оскільки Рісті та інші змогли зберегти свідомість. – Це дивовижно. Зворушений гнівом, я мав намір продемонструвати кровожерливість раси драконів. – Гх... Однак Рісті та інші не залишилися незалученими. Серце неминуче билося швидше, а тіло відчувало загрозу і не можливо було нормально рухатися. Валькірія, зокрема, мала спотворене обличчя і виглядала так, ніби їй боляче. Тоді Філ, виглядаючи трохи роздратованим, сказав: – Якщо вам цього не достатньо, нічого не поробиш. В такому разі... І зробив крок у перед. – ...! Рісті, Зекс і Лютіє негайно розсердились й підготувалися... В той момент. – ...На цьому все. Голос Валаама зупинив обидві сторони. І Рісті запізно помітила тільки зараз. Той факт, що все ще хтось, як і вони, залишився при тямі, навіть після отримання такої хвилі жаги крові. «...Отже, найвища військова сила не застаріла...» Валаам, в полі краю її погляду, помітно зітхнув. – Якщо ви мене не правильно зрозумієте, я в біді. Ми не вороги. Не має потреби в битві між союзниками. – Мудре рішення, ваша величність. Сказала Міранда з усмішкою. Приймаючи цей вбивчий намір, вона також залишилася спокійною. – ...Ви впевнені? На тихе запитання Філа, Валаам пробурмотів, – Мені байдуже. – Поранення королівської сім’ї та генералів інших країн може стати міжнародною проблемою. Навіть якщо це не моя вина. Крім того, вони сильні. Кожен з них володіє здібностями, близькими до того героя-вигнанця. Навіть, якщо ти був би серйозно налаштований, ти б не програв, але не потрібно отримувати зайвих травм. – Гаразд, якщо так. Філ кивнув і поглянув на Рісті та інших. – Ну, що ж, тоді ми можемо не поспішаючи продовжити, після того, як я повернуся зі захопленою донькою повелителя демонів... Сказавши це, цього разу він рушив до брами в інший світ. І в той же момент. Звільнившись від напруження, Рісті та інші важко зітхнули. – ...Ух. Але більше ніхто не міг зупинити Філа. Все, що вони могли зробити, це мовчки спостерігати за ним. «Брама до іншого світу» була побудована на березі джерела в центрі святилища. Філ повільно пройшов через ворота. За воротами піднялися брижі синього кольору. Про те не було чути звуків, на зразок хлюпання води. Як тільки він пройшов через «браму до іншого світу», тіло Філа розчинилося і зникло у хвилях простору.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!