Розділ другий «Причина не залишатися у школі після уроків»

1

Тіні, відкинуті на землю, змінилися

Вони стали більш блідими, ніж удень, а видовжена форма була доказом того, що сонце на небі почало опускатися.

Після занять, коли у світі почали з’являтися найменші ознаки сутінків..

Акацукі з Мотохару відвідали дослідницьку установу JPN Вавилону.

– ГА... Не очікував такого?

– О? Ти тут вперше?

Кайдо, що йшов попереду, озирнувся до Акацукі, який зацікавлено пробурмотів. Акацукі кивнув «Так».

– На жаль, коли я сюди перевівся, я був дуже зайнятий. Я не знаю, що де знаходиться на території.

– Ну, це правда, ми вчимося в різних класах і майже не спілкуємося один з одним. Думаю, тут нічого не поробиш, оскільки наші спеціалізації відрізняються, ми більше не зможемо бачитися.

Далі, за висотним головним корпусом школи, в самій глибині території було приміщення, де розташовувався дослідницький відділ.

За для захисту конфіденційності. Мета - дослідження та освоєння технологій інших світів Вавилона. Те що отримують ті, хто потрапляє в інший світ, не обмежувалося особливими здібностями, такими як магія. Було кілька людей, які повернулися отримавши знання з технологій, науки, та релігії інших світів, яких не існувала в цьому світі. Серед них особливо корисними були люди технічної сфери.

Вони поєднували технології інших світів з технологіями цього і продовжували створювати нові технології, які не могли б бути досягнуті лише наукою. І це, принесло ще більше сили Вавилону, крім особливих здібностей тих, хто повернувся. Як наслідок, позиції Вавилону у цьому світі різко зросли й тепер досягли абсолюту.

І зараз Акацукі та Кайдо відвідали дослідницьку секцію інженерного відділу.

Об’єкти, що розташовувалися вздовж кварталу, відрізнялися за розміром: від будівель, схожих на гігантські дослідницькі лабораторії та об’єктів студійного типу, розташованих поблизу будинків для однієї родини. Можливо, залежно від змісту, кожне дослідження проводилося відокремлено.

Акацукі розгублено промовив,

– Але все ж таки, є той сміховинно великий головний корпус. Там, напевно, все одно є надлишок кімнат, тому було б краще, якби вони не турбувалися про створення такого клопітного місця.

– Що ж, дослідники та інженери переважно вперті та фанатичні хлопці. Якщо їх засунули в одне місце, вони будуть сваритися через різні речі. Крім того, якщо під час досліджень щось піде не так, можливо шкода може поширитись... І ось ми дійшли. – Тут.

З цими словами Кайдо зупинився біля майстерні, схожої на стару автомобільну майстерню епохи Шьова.

Зі задньої частини будівлі лунав унікальний звук, який не можна було назвати красивим.

– Що думаєш? Він має приємний ретро стиль, чи не так?

– Занадто атмосферно.

Почухав щоку Акацукі, на дещо горді слова Кайдо.

– Отже? кому ти хочеш мене представити?

– О, він тут головний. Можливо, зараз він має бути позаду.

Пройшовши через відкриті ворота, Акацукі пройшов за Кайдо в майстерню.

– Агов, пан Ояцу тут?

Кайдо, який запитав легким тоном:

– О, вітаю, пан Кайдо. Що до пана Ояцу, він деякий час тому пішов в задню частину.

«Трохи», це дивно звучить. Молодий чоловік у робочому одязі показав великим пальцем в задню частину майстерні.

Піднявши одну руку для короткої подяки, обидва націлилися далі в задню частину.

Задання частина майстерні – позаду воріт.

Була відкритим простором. Під відкритим простором простягнулася асфальтована галявина, оточена високими стінами. Акацукі здивувало величезне видовище, що відкрилося перед ним.

– Якого біса... Злітно-посадкова смуга? Ні.

Зауваження. Просторе місце, при ближчому розгляді мало форму овалу, а узбіччя було обнесене стіною з нахилом, в точках входу в поворот.

– ...Можливо, перегоновий трек?

– В точку. Але це для тестування, а не для перегонів.

Кивнув і озирнувся Кайдо.

– Гм... ...О, ось він, ось. Гей, пан Ояцу.

Знайшовши людину, яку шукав, Кайдо пішов. Коли Акацукі, якому нічого не залишалося пішов за ним, він побачив чоловіка, який працював під навісом майстерні Сидячи на простирадлі, розстеленому на асфальті, він мовчки полірував щось схоже металеву деталь.

Це був чоловік зі щетиною на бороді. Його звали пан Ояцу або якось так, але йому, напевно, близько тридцяти років. Забруднена мастилом роба і почорнілі руки, це те, що мало бути у досвідченого техніка.

Кайдо зупинився біля цього чоловіка.

– Я вас шукав, пан Ояцу. Сьогодні, я хотів би познайомити декого з паном Ояцу. Ви не могли б приділити йому хвилинку?

– ……

– ...Здається, ви мене не чуєте.

Акацукі знизив плечима, а чоловік мовчки продовжив працювати.

Кайдо схилив голову й сказав, –Це дивно.

– Як ви можете мене не чути на такій відстані? Це ви просто старієте?

– Чую.

Кайдо, схоже, відчув полегшення від слів чоловіка, який заговорив тихим, похмурим голосом.

– Що, ви почули мене і мовчали. Це. Пан Ояцу, ви думали про щось моторошне, на кшталт цундере, чи намагалися привернути мою увагу, прикидаючись нетямущим і невдячним.

– Зрозумієш, коли побачиш. Я зараз над дечим працюю. У мене не має на вас часу.

 Сказав чоловік. Глибоким голосом.

– Я закінчу найближчим часом. Якщо у вас є справа, зачекайте. Якщо ти знову заважатимеш роботі майстра - я тебе поб’ю до смерті

– Ей, ти чув, Оусава? Цей старий говорить про те, що збирається вбити мене, хорошого представника молоді Японії, з холодним обличчям.

– Ага. Це було коротке знайомство.

Не зважаючи на Кайдо, Акацукі сів перед чоловіком.

– ……

Чоловік припинив роботу і поглянув на нього. Акацукі відповів йому з посмішкою.

– Нудно мовчки чекати, тож можна подивитися? Я не заважатиму.

– ...Роби що хочеш.

Коротко відповів чоловік і повернувся до роботи. Розцінивши це як згоду, Акацукі беззастережно дивився за роботою чоловіка.

Оусава Акацукі не мав неприязні до таких людей. Ремісник, який суворо ставиться до інших, ще суворіший до себе, а насамперед суворий до своєї роботи. Він досі не знав, з яким наміром Кайдо привів його сюди, але не завадило б трохи зачекати, щоб дізнатися.

І через тридцять хвилин. Закінчивши свою роботу, чоловік встав важко розігнувшись в талії.

З лінією зору, на сходинку вище, ніж в Акацукі, і вдвічі ширшим тілом, радше був гігантом, ніж високим.

– ...То, що ти хотів?

– Я ж вже казав. Я хотів би декому представити пану Ояцу.

Посміхнувся Кайдо й поклав руку на плече Акацукі.

– Цей хлопець Аккі. Ми злегка познайомилися під час сьогоднішньої обідньої перерви й просто зійшлися.

– Зачекай хвилинку. Хто це?

Чоловік подивився на Акацукі, який інстинктивно кивнув.

– ...І це все? Що ти хотів?

– У жодному разі. Пан Ояцу... Мені трохи шкода.

Сказавши це, Кайдо повернув на обличчя зухвалий вираз.

– Можеш дати мені його. Аккі кине виклик.

Тоді очі чоловіка звузились.

– Припини це. Він просто постраждає, як і ти.

– Як це зрозуміти, не спробувавши. До того ж не має сенсу дозволяти йому спати вічно.

– …

– …

Двоє чоловіків, не бажаючи поступатися один одному, обмінялися поглядом. Але Акацукі, який не розумів ситуації, зітхнув:

– Хочете повісити на мене відповідальну роботу, не питаючи... Ей, Кайдо, що ти хочеш мені доручити.

– Мотоцикл..

Не озирнувшись, сказав Кайдо.

– В цій майстерні є одна машина. Цей монстр може генерувати величезну потужність, але він дуже перебірливий у виборі їздеця. Багато людей пробували досі, але ніхто не впорався. Аккі, у тебе є права на мотоцикл.

– Ну, маю.

На відповідь Акацукі, Кайдо сказав «Вирішено». Але чоловік похитав головою.

– Причина, чому він скидає людей, полягає в тому, що він чекає свого єдиного справжнього господаря. Незалежно від того, скільки людей кинуть йому виклик, вони не зможуть їздити на ньому.

– Випадково... Цей мотоцикл не має власної волі?

– О, так.

На це запитання чоловік кивнув. Ось чому Акацукі подумав.

«Цікаво.»

– Дозвольте мені дядько. Я візьму відповідальність на себе.

Після цих слів Акацукі, чоловік звернув погляд на нього.

– ……

Безмовний погляд. Проте очі чоловіка раптом трохи розширилися, ніби він щось помітив.

І.

– ...Я не знаю, що станеться.

Коротко пробурмотів чоловік і повільними кроками увійшов до майстерні.

2

Через деякий час чоловік повернувся з «ним».

Але «він» був занадто великим, щоб називатися мотоциклом. Ставши свідком цього, Акацукі щиро здивувався.

Звичайно, як і сказав Кайдо, це був монстр. Чоловік спокійним тоном сказав:

– Духовний мотоцикл «Слейпнір[i]». Кузов та двигун - оріхалькові[ii]. Згідно зі специфікаціями, вихідна потужність шістнадцять мільйонів сімдесят сім тисяч кінських сил, а максимальне прискорення, як кажуть, перевищує швидкість звуку.

 – Ці характеристики жарт... Він справді може це зробити.

Акацукі посміхнувся усмішкою, що межувала з кривою:

– До речі оріхальк - це той чутливий духовний камінь? Як у казках, вірно?

– Я не знаю в якому іншому світі ти побував, але не варто мислити категоріями здорового глузду лише того світу. За кілька років свого існування Вавилону вдалося на практиці застосувати «технологію переробки оріхальку, отриману в інших світах».

– У більшості AD, які я й Аккі носимо, вбудовані кристали оріхальку високої чистоти.

Кайдо засукав рукав свого піджака й показав AD - Arms Devise.

– Тому ця штука реагує на свідомість носія і матеріалізує зброю.

– О, я не знав, що це така штука...

Акацукі поглянув на сім браслетів AD на своїй правій руці.

Але відразу розсміявся.

– Що ж, добре. Це не те, що я хотів почути. Давайте почнемо.

– ……

Чоловік мовчки віддав ключ Акацукі, який криво посміхався. Акацукі прийняв його однією рукою і сів на сидіння Слейпніра. Потім вставив ключ у замок запалювання і різко повернув його праворуч.

– ...

І в той самий момент. Потоком Фіолетових блискавок, що вихлюпнулися, Акацукі був відкинутий Слейпніром.

– Тьфу-ух... оп.

Перевернувшись у повітрі, Акацукі вдалося приземлитися. Однак у тіла, що зазнало впливу електричного струму, залишилося тупе, схоже на біль оніміння. Чоловік нахмурився.

– Якщо сідає людина, яка не визнана вершником, Слейпнір сам її скине.

– Скажи мені спочатку, таку річ...

З огидою на обличчі, сказав Акацукі й подивився на Кайдо. На що Кайдо криво посміхнувся:

– Ну, саме так. До речі, мене вже двічі скинули. Я здався, бо мені дороге моє життя.

– А? Що ти маєш на увазі?

– Це лише попередження Слейпніра. Якщо проігнорувати його та спробувати знову сісти, тебе відкине, ще з більшою силою. Та, якщо, попри це, не вивчити урок і спробувати втретє, тебе відкине з повною силою... На максимальну потужність..

Шістнадцять мільйонів сімдесят сім тисяч кінських сил або... Ти помреш, якщо не будеш обережним.

Після поради чоловіка, Акацукі поплескав себе по щоках.

– Ну що ж, зробимо це...

Одночасно з цим бурмотінням, по його тілу пробіг потік Ци. Активуючи Ренкан Кейкіку. Якщо кажуть, що цей Слейпнір - несамовито скажений кінь. Він просто пропустить свою Ци через тіло і змусить його робити те, що він скаже. Акацукі знову повернув ключ лівою рукою, торкнувшись правою бензобака «Слейпніра» Відразу ж прийшов супротив Слейпніра.

– ...

Акацукі силою придушив його своїм Ренкан Кейкіку.

...О, цей хлопець.. Може бути хорошим...у?

Опір був сильніший, ніж раніше, але він його не вразив.

– Гаразд. А тепер - що це?

Коли він спробував сісти на сидіння, сила спротиву, що він стримував, раптово посилилася.

Не в змозі встояти на одній нозі, Акацукі здуло. Силою, наче з гармати.

Він ніяк не міг втримати свою поставу. Так Акацукі пробив стіну майстерні чоловіка, з яким щойно познайомився, і влетів у купу матеріалів, усередині.

–...

Гуркіт.. І піднятий пил. Крім того, наче останній удар, матеріали, що втратили рівновагу, лавиною посипалися на Акацукі.

... І через десять секунд Коли майстерня нарешті затихла.

– Гей, Аккі, ти живий?

Через отвір, який поробив Акацукі, в середину заглянув Кайдо.

– ...Ух.

– О? Ти живий?

На його голос, різко підвищив голос Кайдо, але Акацукі його не почув.

Він не був без свідомості. Якраз навпаки. Тож.

– Ух, ха-ха-ха, ти просто жарт~~уєш!

Скинувши біль, яка пронизувала усе тіло, матеріали, що лежали зверху, і все інше. Акацукі підскочив і з божевільною швидкістю побіг до Слейпніра. Кайдо сміявся з Акацукі, все тіло якого було вкрите мастилом:

– Давай, Аккі, це твій останній шанс. Якщо не признають цього разу, це буде уся потужність шістнадцяти мільйонів сімдесят семи тисячі кінських сил, і закине навіть на інший бік океану.

Але.

– Якщо ти «справжній герой», ти повинен бути в змозі на ньому їздити.

– Оу? – Що ти маєш на увазі?

Запитав Акацукі з похмурим виразом, а Кайдо заговорив пустотливим тоном.

– Це «легенда про священний меч». Меч, який можуть оголити лише ті, кого визнають справжніми героями... От і все.

– Знаєш. На жаль, я лише «загублений герой». Незламний самозванець.

– Чи справжній ти герой, чи фальшивий, я не знаю...

Важко озвався чоловік, який досі мовчав.

 ...Але принаймні твій батько міг їздити на цій машині, Оусава Акацукі.

– ...Що ти щойно сказав?

Спочатку Акацукі не зрозумів, що говорить чоловік. Чоловік сказав Акацукі, який здавалося почув щось неймовірне. Вирішальні слова.

– Цей Слейпнір сказав, що господар, на повернення якого він чекає - твій батько Оусава Ґокі.

– Ви знаєте мого батька?

– Це було давно і зовсім трохи. Але тепер ти розумієш. Цей Слейпнір прийме лише тих, хто має силу, рівну або більшу, ніж у твого батька. На жаль, зараз ти не можеш цього зробити.

– …

Акацукі слухав. З виразам невіри. Не тому, що йому сказали, що його здібності не такі хороші, як у його батька. Аж ніяк, він ніколи не думав, що знайде зв’язок з цією людиною у цьому місці.

Тож.

– Якщо так, то більше не відступатиму.

– Гей, чому ти такий дурний...

– Ви знаєте, що зараз робить мій батько?

Тихо запитав він. Вага слів Акацукі змусила чоловіка якийсь час помовчати:

– ...Ні. Минуло багато часу, від коли я його зустрічав. Я не знаю, що він зараз робить.

– Зрозуміло... Тоді не ставайте у мене на шляху.

В момент, коли Акацукі сказав це чітким тоном. Атмосфера навколо нього здригнулася.

Це був Ренкан Кейкіку всього тіла Оусави Акацукі. Акацукі подумав. Що вперше, після бою з Ґаліусом, він був налаштований по-справжньому серйозно. Він не дуже любив демонструвати свої навички, але якщо все так, то він не мав іншого вибору.

Тут він не міг програти батькові.

Тому Акацукі змахнув правою рукою. Для подальшого зміцнення Ренкан Кейкіку.

Сім AD послідовно відреагували. А втілення чорного демонічного меча підсилило силу користувача.

При використанні Оусавою Акацукі, який не мав магічної сили, підсилювалася саме Ці.

Акацукі розслабленим рухом сів на сидіння Слейпніра.

Він не був упевнений чи спрацює його нинішня сила.

– Пан або пропав - тату.

Потім повільно повернув ключ.

3

Через п’ять хвилин після цього, віцепрезидент старшої школи Вавилон і голова дисциплінарного комітету Нанаса Харука, отримавши звіт, кинулася на місце події. З декількох навчально дослідницьких ділянок і майстерень надійшли скарги, і голоси тривоги. З будівлі певної майстерні продовжують лунати вибухи та удари.

«.. Що, чорт забирай, відбувається?»

Використовуючи магію високошвидкісного вітру, Харука прибула на місце події на крок попереду інших членів дисциплінарного комітету та побачила там неймовірне видовище. Струшуючи навколишню атмосферу, на експериментальному автодромі, продовжувала генеруватися ударна хвиля. Нанаса Харука, яка використовувала магію вітру, розуміла. Що ці удари були звуковою хвилею, яка виникає, коли об’єкт перевищує швидкість звуку. І Харука, яка сама могла перевершувати швидкість звуку, за допомогою магії високошвидкісного вітру, вловила причину ситуації кінетичною гостротою зору своїх очей, яка значно перевищувала гостроту зору звичайних людей.

Мимоволі видавши здивованим голосом.

– ...Оусава Акацукі?

Це була лише мить, але це було безпомилково. Акацукі їхав на чомусь, схожому на величезний мотоцикл, і, безумовно, мчав по трасі... З безстрашною посмішкою на обличчі.

«...Той чоловік... У мене знову проблема з ним.»

Не зважаючи на свою безжальну злість, Харука в той же час відчула жах.

Можливо, причина чому він може рухатися швидше за швидкість звуку, полягає в тому, цей мотоцикл має певну концепцію духу або магічний ефект. Контроль положення здійснювався автоматично, а принцип захисту водія та кузова транспортного засобу від впливу швидкості звуку був таким же як і магії високої швидкості, яку використовувала Харука. Однак це не змінювало сприйняття швидкості пілота. І все ж, Акацукі цілком був здатен їздити на цьому мотоциклі. Без тренувань не обійшлося.

Безсумнівно. Акацукі вже стикався з надзвуковим світом, хоча не вміє використовувати магію.

Одного разу Харука стала свідком бою Акацукі та оцінила його. Сказавши що він їм не ворог.

У той час, Кійоя був єдиним, хто високо оцінив Акацукі, але вона та інші члени студентської ради вважали його оцінку завищеною. Але.

– ...Ух.

Холод пробіг по її спині. З цього дня, години, миті.

Нанаса Харука змінила своє сприйняття. Спостерігаючи за видовищем, що розгорталося перед її очима.

Вона зрозуміла, що Оусава Акацукі, для неї та студентської ради, може бути реальною загрозою.

Незабаром, після цього Харука впевнилась, що ударні хвилі зникли з експериментального треку.

Акацукі мабуть знизив швидкість мотоцикла. Фігура почала бути видимою звичайним поглядом. А потім вона побачила, як Акацукі з’їхав з траси та повернувся до майстерні.

Тож Харука повільно пішла в перед. Спостерігаючи, як Акацукі зліз з мотоцикла й усміхаючись обмінюється ударами кулаків з учнем. Проте, за кілька метрів, Харука зупинилася.

– ……

Поки вона, суворим поглядом, дивилася на Акацукі, інша сторона раптово помітила її.

– Гей, віцепрезидент. Що сталося, виглядаєш наляканою.

–....

Оскільки він надто природно посміхався. Харука, яка спочатку збиралася крикнути на нього, не знайшла слів.

Акацукі звернувся до неї, мабуть, відчуваючи величезне задоволення від того, що зміг промчати на мотоциклі перед нею.

Освіжаюче відчуття. На мить вона вже забула, заради чого сюди прийшла.

Ні, Харука закусила губу й зібралася з силами.

– Через скарги з інших майстерень, я прийшла сюди, як член дисциплінарного комітету. Оусава Акацукі, прошу пройти до кімнати студентської ради.

– Ого, так раптово... Будь ласка, скажіть мені причину. Це дослідницький район, що поганого в невеликому експерименті.

– Спочатку, для проведення експерименту такого масштабу, вам потрібно було б подати заявку та отримати схвалення студентської ради. Однак у записах не вказано, що в цей час буде проведено експеримент. Це серйозне порушення правил. Будь ласка, негайно виконуйте вказівки дисциплінарного комітету.

– Що, невже.. Тоді добре, я зрозумів.

Легко. Акацукі продемонстрував на це згоду. Харука, яка очікувала опору, була збентежена прямолінійною відповіддю Акацукі. Потім.

– ...Вибачте мені, віцепрезидент Нанаса.

Похмурим голосом сказав чоловік зі щетиною.

– Це я тренував цього хлопця у своїй майстерні. Я той хто повинен нормально керувати цехом, і мав би подати заявку. Це я маю відповідати за порушення правил.

На слова скелястого велетня.

– ...Докторе Кубота. Як же ви, людина вашого статусу, можете бути таким?..

Харука здивовано похитала головою. Людина перед нею, Кубота Кайто, був провідним дослідником технологій інших світів у Вавилоні. Займався розробкою багатьох технологій, в тому числі практичним застосуванням AD, спеціальних кімнат, які не завдають шкоди організму, та побудовою симуляційних тренувальних систем. Він, так би мовити, один з найважливіших фігур Вавилону.

– Доктор? Тебе так називають, старий?

Трохи здивовано запитав Акацукі.

– Але зачекай хвилинку. Дядько не несе відповідальності. Ти мене зупиняв. Це я був тим, хто не слухав те що мені говорили.

– ...Але такі правила.

– Це не має значення.

Попри це, Оусава Акацукі не поступився.

– Не знаю, правило це, чи щось подібне, але ти не можеш зняти з мене відповідальність своїм праведним аргументом.

– Ходімо, – у той самий час, як Акацукі збирався підійти до Харуки.

Харука, зі стуком, відсахнулася.

– …

– …

Повисло незначне мовчання. Від цього, навіть Акацукі онімів.

– Ой, ти мене не супроводиш?

– Це правда, але я не збиралася підпускати тебе до себе.

Коли Харука зиркнула на нього, Акацукі почухав щоку, ніби про щось подумав, і вигукнувши «Ах!», сказав:

– ...Це через той випадок?

– Це через, те!

Так. Цей хлопець зірвав її спідню білизну, перш ніж вони пройшли повз один одного - зверху і знизу.

Через це Акацукі почухав голову, не знаючи що йому робити.

– Натомість, Оусава Акацукі. Чи не міг би ти ще раз показати мені свій меч, який матеріалізував, коли щойно катався на Слейпнірі?

Втрутився Кубота. Сказавши, – О, я не проти, – Акацукі змахнув правою рукою.

В ту ж мить матеріалізувався чорний демонічний меч.

Коли Нанаса Харука побачила великий меч, вона знову задумалась. Яка зловісна річ.

Дивний гігантський меч із чорним лезом. Довжина леза становила майже два метри, а ширина перевищувала жіноче тіло.

Руків'я та центральна вісь клинка інкрустовані різноманітними червоними візерунками, такі як хрести та кришталеві кулі, що створювало невимовну силу. AD перетворюється на зброю, що підходить його носію. Цей чорний, демонічний меч, який нарешті був реалізований завдяки паралельному використанню семи з них, сам по собі був поза нормою.

І одночасно з тим, це також показувало, що Акацукі також нестандартний. Потім.

– Як я й думав, Лайватейн[iii]?

Тихо промовив Кубота, побачивши меч.

Стоячи поруч з Акацукі, який схилив голову, наче не розуміючи значення цих слів, Нанаса Харука затамовувала подих.

Бо почула слово «Слейпнір», яке Кубота згадав раніше.

Подібно до того, як Слейпнір був улюбленим конем Одіна, головного бога скандинавської міфології, Лайватейн також був демонічним мечем, про який говорилося у скандинавській міфології. Меч, який несе у собі значення «руйнування», «лиха», «зловісності», і «зради», вважається «мечем, що зруйнує світ». Тому, що він прирівнюється до меча, яким володів велетень Сурт, щоб спалити дев’ять світів полум’ям знищення в день кінця, під назвою Раґнарок.

А значення Сурт - «чорний» - прямо перегукувалося з образом Акацукі.

Крім того, надзвичайно важливим було використання Акацукі семи AD одночасно. Лайватейн, як кажуть, запечатаний дев’ятьма ключами. Якщо так, то не було б дивним, якби це сім AD стали втіленням – ключів до розблокування печаті. Єдина причина, чому не збігається кількість ключів, невідома - а можливо, цей демонічний меч ще не показав свої справжні форми й сили.

Звичайно, попри те, що Кубота назвав чорний демонічний меч Акацукі Лайватейном, неможливо щоб це був справжній Лайватейн. Зрештою це продукт міфічного світу.

Але коли це слова, сказані Куботою, одним з найкращих інженерів Вавилону, їх не можливо проігнорувати. Можливо, заява була зроблена з огляду на те, що чорний демонічний меч Акацукі був такої ж якості, як і Лайватейн.

Це демонічний меч, який може колись знищити світ?

«… Оусава Акацукі, хто ти?»

На відміну від Харуки, яка внутрішньо тремтіла, Кубота кивнув на знак згоди. І.

– Що ж. Тепер, коли він визнав тебе своїм господарем, цей Слейпнір віднині твій. Я внесу деякі корективи, потім можеш забирати.

– Ти про що, старий? Чи можна їздити по громадській дорозі на такому моструозному мотоциклі? Я б не хотів, щоб у мене в хаті стояла така велика річ, вона мені заважатиме, і я не хотів би нічого вживаного від того старого.

Акацукі збирався відмовитися, але Кубота коротко сказав:

– Ти сказав, що візьмеш на себе відповідальність. У такому випадку, твоя відповідальність взяти цього хлопця. Дотримуйся встановленого законом обмеження швидкості, під час руху по дорогах загального користування. Я залишу номерний знак.

– Вибачте, але я не можу цього дозволити...

Сказала, ставши між ними двома, Харука. Вона не могла дозволити їм говорити сам на сам. Цей мотоцикл був ключовим доказом у цій справі. Тому.

– ...Цей транспортний засіб буде тимчасово конфіскована дисциплінарним комітетом.

Саме в цей момент, Харука поклала руку на кермо Слейпніра.

«Ф-в-ш.»

– Е..?

Від сухого вибухового звуку, Харука розширила очі. Це був наслідок трепетного захоплення від Слейпніра, що знайшов нового господаря. Однак, якщо серйозно, що відбулося?

Відповідь на це питання постало в події. Весь одяг Харуки був миттєво пошматований.

А прямо перед нею стояв Акацукі.

– ~~~.

Видавши беззвучний крик, Харука сіла на землю. Не бажаючи, щоб хтось бачив її голою.

Вона відчайдушно прикривала своє тіло руками. Харука, заплаканими очима, глянула на Акацукі.

– Га, ти задумав... Оусава Акацукі.

– Ні, це не моя провина... Ні, це я розбудив цього хлопця, тому може й моя.