Розділ два «Відмова від прагнення до миру»

1

Довгим коридором.

Місцем з червоною доріжкою на мармуровій підлозі замку Ельдія, в королівстві Шелфід.

Саме зараз цим коридором поспішно йшла Рісті.

З боків, на крок по заду, її супроводжували Зекс та Лютіє.

– ...Ви впевнені що це правда.

Запитала Рісті. Тоді Лютіє, яка йшла позаду, кивнула «Так»:

– Я була далеко від замку у службових справах, тому не змогла підтвердити на пряму.. Але судячи з того, що сказали солдати та служниці, це майже напевно.

– Серйозно...

Все ще з недовірою сказав Зекс.

– Тож історія розвідників, що повернулися, була правдою...

– ...

Рісті стиснула губи, і її хода ще більше прискорилася.

... Акацукі повернувся в Арейдзард.

Рісті та Зекс почули цей звіт в наметі за основними силами, розгорнутими спільно з Діасдіею та Арекрастом біля Ґеійрупейном.

Командир розвідувального загону був настільки вражений, що під час доповіді був у стані легкого марення.

У цю інформацію важко було повірити, і Рісті розгубилася, не знаючи, що їй робити. Звичайно, вона чула від Зекса та Лютіє, що навіть люди з інших світів, які колись повернулися до свого рідного світу, можуть повернутися до цього, Арейдзарду, через «міжвимірний отвір». Однак це було надто раптово. Можливо, командир і не помилився, але була ймовірність, що його зачарувало демонічне плем’я. Однак ситуація почала змінюватися, коли магічним зв’язком надійшов терміновий виклик з рідної країни, Шелфіду. Надійшов лист з проханням про зустріч з Рісті, від людини яка стверджувала, що є представником демонів.

Місцем зустрічі був визначений замок Ельдія в Шелфіді, а також зазначено, що лист з таким же змістом було надіслано Діасдії та Арекрасті. Коли вони негайно зв’язалися з двома іншими країнами, то з’ясували, що ті отримали такого ж листа. Спочатку Шелфід, Діасдія та Арекраста розділилися в думках щодо того, чи варто приймати раптову пропозицію про переговори.

Імператор Діасдії Валаам вирішив, що лист був пасткою і що прохання не слід виконувати.

З іншого боку, Папа Волк Арекрастський погодився на зустріч. Ймовірно, це було рішення відповідно до доктрини Святої Церкви Рішаль, яка максимально уникає безглуздих конфліктів.

А Рісті, від імені Шелфіда, не могла визначитися. Емоційно вона хотіла погодитися з ідеєю Арекрасти щодо уникнення конфлікту, але цього разу були знищенні змішані сили Діасдії та Шелфіду. На Рісті лежала відповідальність королеви, яку вона повинна була виконати за втрачені життя.

Поки Рісті притримувала свою позицію, сьогодні вранці ситуація несподівано змінилася. У королівському замку, в Шелфіді, раптово з’явилася людина, яка назвала себе представником демонічного племені. Неймовірне неподобство. У Рісті несподівано запаморочилося в голові, і вона подумала відмовитися від зустрічі, оскільки не могло бути й мови.

...Але вона не могла цього зробити.

Через те, що їй повідомили, що одним з представників демонічного племені, які прийшли на зустріч, був Акацукі.

– Той ідіот...

У той момент коли Рісті це пробурмотіла, показався кінець коридору.

В кінці були двері, що вели до великої зали. Однак Рісті не зупинилася. Вона з гуркотом відчинила, наче збиралася врізатися в них з імпульсом своїх швидких кроків

Рісті зустріло знайоме велике приміщення і величезний декоративний стіл посеред кімнати.

І.

– ...Йой ти рано.

На стільці там сидів молодий чоловік.

Побачивши його, ноги Рісті нарешті зупинилися.

Не змінився. Його високий зріст, його розпатлане волосся до плечей і безстрашний вираз обличчя.

Такі ж самі, як і коли вони розлучилися... Там був Оусава Акацукі. Тож.

– ...У.

Вона майже кинулася до нього, але Рісті відчайдушно зупинилася.

Їй вдалося возз'єднатися з Акацукі. Якби це було правдою, вона б була щасливою відпустити ситуацію. Якби вона могла побачити його знову, вона б... вона уявила той час, і навіть придумала слова, які хотіла б сказати при їхній зустрічі. ...Але це не дозволено.

Рісті бачила. Акацукі дивився на неї... По обидва боки від нього стояли дві дівчини.

Одне обличчя було незнайоме. Її гідна зовнішність нагадувала лицаря чи щось подібне. Її трохи хвилювали її стосунки з Акацукі, але поки що вона не мала бажання про це питати.

Бо була більша проблема. Тому Рісті повільно перевела на неї погляд. На іншу дівчину. Рісті Ель да Шелфід знала цю дівчину. – Обличчя, ім’я та навіть її особистість. Тож вона запитала.. Не у дівчини, а у Акацукі. – Чому?..

Запитала Рісті голосом, який звучав так наче його вичавили. Ніби на підтвердження фактів перед очима.

Їй було цікаво, чому зникла дочка короля демонів, М'ю, була з Акацукі. І.

– Чому... Акацукі?

Запитала Рісті. Акацукі й себе.

Вона дивувалася, як їхня зустріч, на яку вона так сподівалася, могла так обернутися.

2

Замок Ельдія, Королівства Шелфід. Представники кожної країни зараз сиділи за величезним квадратним столом, у центрі цієї великої зали.

З Шелфіда - королева Рісті, генерал Зекс і державний секретар з особливих питань Лютіє.

З Арекрасти, Папа Вовк та Архиєпископ Міранда.

З Діасдії - імператор Валаам та його син, четвертий принц Альфонс. Позаду них стояв лицар, який, схоже, був їх ескортом. Це був перший лицар, якого Рісті бачила, не схожий на звичайного імперського лицаря.

«...Хто це?»

Важка броня з розкішним золотим малюнком. Оскільки на ньому ретельно одягнутий шолом, що закривав обличчя, не було видно його виразу, але... З його зовнішнього вигляду було видно, що має значні здібності.

Валаам потурбувався, про те, щоб привести його сюди. Він, мабуть, завоював значну довіру.

...І.

Від Ґеійрупейна були Акацукі, М'ю та дівчина, яка назвалася лише «Харука».

Ці одинадцять були учасниками зустрічі.

«...Якщо це правда».

Гірко пожалкувала Рісті. Правду кажучи, вона хотіла почути про різні обставини від Акацукі, раніше двох інших країн. Якби мала можливість дізнатися справжні наміри дій Акацукі, вона могла б стати союзником. Але зробити це було б тяжкою зрадою двох інших народів. Оскільки, те що сказав Валаам, це правда, що Акацукі приховував М'ю, Рісті та інші, які підтримували Акацукі, більше не могли приймати захисну позицію, яку вони мали досі. І їй нічого не залишалося, як чекати прибуття Валаама та Волка.

Проте Валаам та Волк, прийшовши, не здивувалися, коли побачили Акацукі. Тому, Рісті була переконана. Зрештою, вони повинні були знати про «міжвимірний отвір».

– ...Валькірія.

На слова Рісті, завжди зібрана і спокійна головний камергер, тихо кивнула. Потім разом з кількома своїми підлеглими розлила чай, приготовлений для представників кожної країни.

Тоді Акацукі, з глибоко зворушеним виглядом, підніс до губ щойно налиту чашку чаю.

– Не можу повірити, що знову вип’ю приготовлений тобою чай, Валькірія, ми не бачилися від тоді, як я зняв з тебе форму покоївки й ми розлучилися в лісі, як поживаєш?

Посміхаючись, запитав він Валькірію, що стояла поряд.

Однак Валькірія не змінила виразу обличчя.

– Вашими стараннями... Не те що я могла вам віддячити, але я щойно підсипала отруту в чашку шановного Акацукі. Приблизно в п'ять разів більше смертельної дози.

–Пфуууу?

Рясно пирснув Акацукі. Через що Валькірія поглянула на нього холодним поглядом, як на бруд.

– Так серйозно сприйняли жарт, що виплюнули чай... Краще думати про час і місце.

– Ти... Повинна обирати час і місце для таких жартів.

Акацукі трохи віддихався. Напружена атмосфера кімнати трохи розслабилася.

«....Справді... я поважаю тебе Валькірія».

Попри те, що Акацукі міг перемогти будь-яку жінку, хоча б лише зрідка, вона могла повністю перевершити його, тому ця головний камергер дивовижна. Було б не погано, якби переговори з ним проходили трохи плавніше.

«...Ну, це не можливо.»

Рісті подумала. І Валаам, і, здавалося б, спокійний Волк, як тільки почнуться переговори, вони, швидше за все, суворо накинуться на Акацукі. Рісті не мала можливості це зупинити.

Перш за все, навіть вона сама не могла заспокоїтися через те, що Акацукі ховав М'ю. Вона не могла бути впевненою, що зможе зберегти самовладання.

А потім... дочекавшись, поки розлили чай:

– Що ж. Я вдячний, що ви підготували таке місце для зустрічі, у відповідь на такий раптовий запит.

Почувши це, Міранда видала короткий смішок з «хо-хо».

– Ох, ви, щойно сміялися, пані Міранда. Не перебивайте мене, ні з того ні з чого.

– Мені шкода...

Очі Міранди радісно примружилися.

– Я думала, що навіть у такі моменти ти розкутий і не змінюєш собі...

– О це правильно.

Сказав Акацукі.

– Всі тут точно знають, хто я такий. Що ви можете передати такій людині своїм ставленням і словами які вигадали самі. На жаль, я прийшов сюди не для легковажної розмови, щоб ви могли слухати мене з різкими словами на поверхні.

– Не важливо. Він тут як представник Ґеійрупейна, навіть якщо лише на других ролях. Нам не потрібно використовувати формальну мову, коли ми на рівних Всіх це влаштовує?

Сказав Волк Ніхто не заперечував проти заклику найстаршого і найавторитетнішого Папи Святої Церкви Рішаль. Прийнявши тишу у відповідь, як консенсус присутніх, Волк із задоволенням кивнув:

– Ми прийшли сюди не для того, щоб слухати твої красиві слова... Почнімо.

– Дякую... Тоді дозвольте ще раз представитися. Я, Оусава Акацукі пройшов весь цей шлях зі свого рідного світу до Арейдзарду сьогодні, щоб зробити вам послугу. Через певні обставини, мене також призначено виконувачем обов’язків представника Ґеійрупейна, тож з нетерпінням чекаю на нашу співпрацю.

Слухаючи слова Акацукі, який заговорив без найменшого вагання, Рісті подумала.

«Відтепер почнеться зустріч, яка вплине на долю Арейдзарда.»

І зустріч розпочалася зі слів Акацукі, які нагадували превентивну атаку.

– Перш за все, дозвольте мені заявити. Ви, хлопці, вирішуйте, що думаєте, але... я відповідаю за все. На цій підставі, дозвольте мені зробити виключення. Ґеійрупейн хоче укласти мирний договір на рівних умовах з трьома країнами, Шелфідом Дісдією й Арекрастом. Тому ми просимо вас, відтепер, припинити всі ворожі дії, включаючи погрози та провокації. Для початку, ваші війська, які зараз дислокуються вздовж кордону Ґеійрупейна, повинні негайно відступити.

Оусава Міу відчула, що атмосфера в приміщенні враз стала напруженою.

Це говорило, що їхня битва вже почалася. Потім вона обережно подивилася на профіль Акацукі, що сидів поруч.

«...Я вірю в тебе, ти зможеш.»

Цього разу, вона залишила всі переговори Акацукі. Її роль, як дочки короля демонів, полягала в тому, щоб розібратися в ситуації до кінця. Мир між людьми та Ґеійрупейном, про який говорив Акацукі - це безрозсудна вимога, але з погляду на майбутнє, це договір, без якого не обійтися. Дійсно, якби Акацукі попросив їх про це, люди могли б тимчасово відвести свої сили. Однак, якщо вони вигадають якийсь привід, щоб знову розпочати війну, то на цьому все закінчиться. Якщо так триватиме й надалі, мешканцям Ґеійрупейну доведеться й надалі жити в страху перед війною, яка може розпочатися будь-якої миті.

«...Якщо я буду використана, як іскра для цього.»

Думала Міу. Вона сказала, що разом з Акацукі спробує зупинити це.

Очікувалося, що зустріч буде одразу ж зірвана заявою Акацукі, але, всупереч очікуванням Міу, початок відбувся тихо.

– О... Добре, Акацукі.

У невимушеній манері, почав розмову Папа Волк з Арекрасти.

– Перш за все, я хотів би, щоб ти розповів мені, чому ти з дочкою короля демонів і чому ти вирішив представляти демонічне плем’я. Навіть якщо ти попросиш мене відвести свої війська, то для мене це буде занадто поспішним кроком.

– Як ви знаєте, моя остання битва з Ґаліусом була єдиним боєм між ним і мною. Вмираючи, Ґаліус попросив мене про послугу. Він сказав: «Я хочу залишити свою дочку тобі». Він, мабуть, хвилювався за майбутнє своєї дочки, принцеси переможеної країни. Це людська природа - хотіти щось з цим зробити. Тому я вирішив таємно забрати її у свій світ.

Сказав Акацукі.

А потім я повернувся до свого рідного світу... І одного разу якийсь ідіот, який назвався героєм, напав на мене без жодних питань.

Гірко усміхнувшись.

– У мене не було іншого вибору, як повалити його.

– Ти...

Почувши це, проявив свій гнів Валаам. Проте Акацукі спокійно сказав.

– Це нагадало мені, що він був героєм Діасдії. Прошу, ви ганьбите ім’я Діасдії, коли дозволяєте таким божевільним хлопцям бути героєм.

Зітхнувши.

– Хто б ще міг укласти угоду зі злим драконом чорної гори.

– ....Не можливо.

Не міг повірити в це Валаам.

– Ти справді переміг того Заххака.

– На жаль. Хоча він був вищою формою життя, він міг мати лише обмежену силу, тоді як каталізатором є людина. Я не думаю, що він зміг використати навіть половину своєї початкової сили.

Сказав Акацукі.

– У будь-якому випадку, саме тому, я відбився від того виродка Філа... Але я не хотів би мати справу з паршивими переслідувачами в майбутньому. Тому я повернувся до Арейдзарду, щоб як слід поговорити з вами. ... Поки що є питання?

Потім.

– Чому...

Пролунав тихий голос. Всі подивилися в тому напрямку. Тією, хто озвався була молода королева Шелфіда.

Рісті. Вона дивилася на Акацукі.

– ...Чому ти мені не сказав?

Вона наважилася запитати ввічливим тоном. Тоном, який вживають до незнайомця - ворога, якщо вже на те пішло.

Ймовірно, ще мова, яку Рісті обрала для того, щоб передати власні пристрасні почуття, але при цьому якось спокійно. Вона питала Акацукі. З серйозним поглядом в очах:

– Якби ти сказав мені... Якби ти сказав. Що Ґалій довірив тобі свою дочку, ми всі могли б придумати кращий вихід. То... Чому ти зробив такий егоїстичний вчинок, сам?

Саме тому, що вона піклувалася про Акацукі більше, ніж про інших, на її щирий заклик запанувала тиша. Але.

– Кращій спосіб, га...

Пробурмотівши це, Акацукі запитав у відповідь.

– Тоді я запитаю які ще були варіанти?

– Які інші, це ж...

Коли Рісті не знайшла слів і повернулася до звичайного тону, Акацукі їй сказав.

Якщо залишити її під контролем демонічного племені, її могли визнати як нового короля демонів. З іншого боку, навіть якби її посадили під домашній арешт і суворий нагляд, у людей виникло б невдоволення. Існував також ризик, що деякі демони повстануть і прийдуть, щоб забрати її назад. Тож.

– Які були інші варіанти, окрім як прикинутися, що вона зникла, і забрати її до мого рідного світу, щоб ніхто не дізнався.

У відповідь на слова Акацукі, Міу подумала.

«...Вірно.»

Для Міу більше не було місця в Арейдзарді. У той час у неї не було іншого вибору, як піти за Акацукі. Потім.

– ...Мабуть, був варіант. І цей варіант, може вирішити всі проблеми.

Озвався Валаам. Глядячи прямо на Акацукі.

– Якби ти її вбив, не було б проблем. Перенести її до свого світу - неєдиний варіант. Вбивство було єдиним варіантом. Через те, що ти її врятував, насіння біди залишилося, і цей світ все ще перебуває в страху перед демонічним племенем.

– ...У.

Від того, що її власне існування було заперечене, тіло Міу злегка затремтіло.

Хоча вона була готова до цього, це було занадто різко, щоб сказати їй в обличчя. Проте.

«...О.»

Акацукі, поруч з нею, ніжно поклав руку їй на плече:

– Ви хочете сказати, що відправили за нами погоню заради миру в Арейдзарді?..

Він прямо дивився на Валаама.

Оусава Міу вважала.. Що він знав про справжню мету імперії Діасдії.

Однак Акацукі ніколи не згадував про цю мету, про яку йому розповів Філ. Тобто:

«... Це історія без доказів?»

Міу це розуміла. Якщо вести справу емоційно, це буде розцінено як безпідставний наклеп, і їх становище тільки погіршиться. Справжні наміри Діасдії, яка використовувала Міу як приманку, щоб підбурити плем'я демонів і створити новий конфлікт, і спробувати вирішити його, щоб стати новим лідером Арейдзарду, тут не можуть бути розкриті. Акацукі подав свої заперечення під іншим кутом.

– Життя короля демонів варте того, щоб обміняти його на життя всього свого народу. Зі смертю Ґаліуса плем’я демонів здалося, і війна закінчилася. Не має більше потреби марно проливати кров - ні людям, ні демонам.

– Даремна кров... Як ти можеш таке казати?

Сказав Валаам. Глянувши на Рісті, він сказав, так ніби не міг цього забути.

Коли Ґаліус вдерся в Ельдією, королівське місто Шелфіда, демони вбили всіх членів королівської родини, крім королеви Рісті, яка на той час була принцесою.

Від слів Валаама, Рісті опустила погляд і закусила губи.

Трагедія п’ятирічної давнини спалахнула в пам’яті.

Що вона втратила того дня. Батьки, родичі, країна. Крім того, втративши навіть Леона, вона опинилася в безодні відчаю. Це незаперечний факт.

«… Але.»

Перш ніж Рісті підняла голову і збиралася щось сказати:

– ... Вибачте, ваша величність Валаам. Це проблема нашої країни.

Висловила заперечення Лютіє, поряд з нею. Крім того, Зекс, що сидів по сусідству.

– Усе так, як каже Лю. Печаль і ненависть того дня належали нам.

Вдивляючись в Валаама, він сказав:

– Ми не хочемо, щоб це використовувалося як інструмент для заяв інших країн.

Рісті була вдячна їм обом за те, що вони висловили свої почуття.

Вона мовчки дивилася на Валаама, і за мить він здригнувся.

– Ну... Я думав, що говорю від імені гніву Шелфіда. Якщо ваша країна так говорить, то, можливо, нам, в інших країнах, не варто про це говорити...

– ...Я теж був там того дня.

Повільно пробурмотів Акацукі. Побачивши його очі, Рісті подумала.

Там те саме, що й в моїх очах Акацукі пам’ятав минуле.

– Те, що сталося того дня, було найстрашнішою трагедією, яку будь-коли породжувала війна... Але вшановувати вже нікого. Якщо так, то лише я дозволив Леону померти.

– Припини, Акацукі. Ми вже багато про це говорили.

Докірливим тоном сказала Акацукі Рісті.

– Я багато разів говорила тобі.... Що те, що у тебе не було сили на той час, не було твоєю провиною. Не намагайся нести цей тягар самотужки.

Після слів Рісті, в залі запанувала тиша. Потім.

– ...Здається, ми трохи відійшли від теми, чи не так?

Сказав Волк

– Послухаємо решту історії, Акацукі. Я так розумію, що ти знову відвідав Арейдзард, щоб попросити нас припинити переслідування. Але як ви стали представником демонічного племені, та ще й заступником? Важко повірити, що демони визнали тебе своїм представником, після того, як ти переміг Ґаліуса.

– ...Тому що не було іншого виходу.

Елімінація, сказав Акацукі.

– Демони, що живуть в мандрівному лісі знають, що Ґаліус довірив це мені. І вони вірно дотримуються залишених Ґаліусом слів, припинити боротьбу і жити спокійно. І все ж вони були спантеличені, коли ваша армія раптово вирішила розпочати вторгнення. Люди не слухали їх, що б вони не говорили, тому вони попросили мене переконати армії піти. Це, мабуть, було важке рішення для демонічного племені.

– Раптове вторгнення... Ти справді думаєш, що такі розмови спрацюють?

Сказав Валаам.

– Першими на нас напали демони. Вони знищили наші підрозділи спостереження, розгорнуті вздовж кордону Ґеійрупейну..

І в момент, як він це сказав.

– .... Вони цього не робили.

Сказавши це, хтось з гуркотом підвівся з місця.

Це була Міу, яка від початку зустрічі мовчала.

Нанаса Харука бачила. Профіль Міу, яка встала за столу поряд з Акацукі.

Не звертаючи увагу на погляд зосереджений на ній, Міу гострим поглядом дивилася прямо на Валаама.

«...Я не можу тобі пробачити.»

Тих, хто прагне знищити їх брудними трюками.

Як їй бути з Акацукі та Міу в майбутньому. Харука, яка вирішила зробити висновки, спостерігаючи за ними двома, поки що спостерігала за зустріччю зі сторони. Виходячи з обставин, про які вона дізналася заздалегідь і перебігу розмови до цього моменту, можна припустити, Ґеійрупейн все ще намагаються заманити в пастку. Ворожість до демонічного племені, яку демонстрував Валаам з Діасдії, вже давно була значною. Не виключно, що він міг наважитися на силовий хід, щоб виставити себе жертвою і зняти з себе підозри. Незрозуміло, чи залучені до цього інші дві країни, з якими він має союзницькі відносини.

«...Якщо так, то все буде набагато складніше.»

Принаймні з баченням Акацукі, Шелфід, у якому він переховувався не мав до цього жодного стосунку.

Але якби ці три країни були у змові, то мир був би майже не можливим. Він, мабуть, думав так само як вона. Акацукі тихо попросив Міу заспокоїтися, перш ніж посадити її.

– Що до цього.. У вас є докази, чи не так?

Сказавши це, він почав розбивати аргументи опонента. Потім рудий генерал з Шелфіда.

– Ага. Напали на змішаний наш з Діасдією підрозділ.... За словами хлопця, який ледве вижив, це точно робота демонів. Не лише Діасдія, а й інші солдати, які вижили, розповідають про це.

При цих словах

– ...Але це лише «свідчення», а не «докази».

Не забарившись з відповіддю, швидко спростувала це Харука. А потім зрозуміла, що всі погляди спрямовані не неї.

«...Боже мій, що я... Зараз роблю?..»

Вона не могла дозволити іншій стороні спробувати висунути боягузливе фальшиве звинувачення, тому вона несвідомо перебила. Обличчя Харуки стало гірким, коли вона ставила собі питанням, чи не зробила щось стороннє і зайве. Однак вираз обличчя Акацукі, поруч, був спокійним. Харука відчула полегшення. Принаймні вона не заважала Акацукі та Міу.

Тоді Акацукі, поглядом, підштовхнув Харуку до дії. Якщо є що сказати, можеш це зробити.

«...Тоді.»

Харука кивнула у відповідь і повернулася в перед. Вона тут лише для того, щоб спостерігати за Акацукі та Міу, а не ставати на чиюсь сторону. Однак вона не хотіла робити щось на кшталт мовчазного спостереження, боягузливої поведінки, яка ось-ось мала розгорнутися на її очах. Це не похитне кредо Нанаси Харуки.

– Напевно... Але окрім свідчень солдатів, що вижили, не має вагомих доказів, чи не так?

Запитала Харука. З припущенням близьким до певності:

– Демони - вороги людей! Оскільки ця ідея глибоко вкорінена, не слід було розглядати іншої можливості. Поранений і полеглий союзник сказав, що їх вбили демони. Не зважаючи на це, розслідувати, чи був злочин скоєний демонами, це те саме, що захищати ворога, демонів. Якщо запропонувати розслідування, це може бути розцінене як зраду людства.

Зітхнувши.

– Чи не так?

– Зачекайте!

Раптом заговорив слабкий, на вигляд, молодий чоловік. Четвертий принц Діасдії, Альфонс, який мовчки сидів поруч з Валаамом. Хоча він був принцом військової імперії, він не носив пояс з мечем і був одягнений у цивільний одяг. Поглянувши на його зовнішність і статуру, Харука вирішила, що він, мабуть, не дуже добре вмів битися. Але в його голосі була сила...

«Навіть якщо він є членом королівської родини.»

Вона подумала, що в нього є певна частина галантності. Тоді Альфонс сказав.

– Ми не хочемо непотрібних конфліктів. Ми провели належне розслідування і в результаті встановили, що злочин був скоєний демонічним племенем.

– На якій підставі?

– Залишені на полі бою сліди, використана зброя та залишкові реакції магічної сили, які залишилися після використання магії... Все вказувало на те, що це була робота демонічного племені..

– Так і є.

Сказала висока ельфійка що сиділа на боці Шелфіда, підтвердивши слова Альфонса.

– Зброя, ідентифікована за пробоїнами в обладунках, виявилася особливим шімітаром[i], які полюбляють темні ельфи. Решта магічних компонентів також підтверджують, що була використана темна магія, яку не може бути використана людиною.

Харука кивнула.

– Але чи не можна було б їх усі замаскувати?

– ...Хочете сказати ми б стали маскувати?

Очі Альфонса звузилися. Харука заперечливо похитала головою.

– Я лише запитую, чи це можливо. Чи можливо це підробити.

– Це...

Харука повторила «це можливо» Лютіє, котра нечітко озвалась.

– Не було жодних доказів, щоб з упевненістю стверджувати, що за вторгнення відповідальні демони. Але ви все ж свавільно вирішили здійснити вторгнення, ґрунтуючись лише на свідченнях, що це була, «справа демонічного племені»?

Саме тоді Харука вирішила, що зможе таким чином прорватися.

– О.. Це так погано?

З холодною посмішкою в голосі, прилетів удар з несподіваного боку.

Це була яскрава молода дівчина, з Арекрасти. Це була архієпископ Міранда. Харуку майже засмоктали її очі, ніби вона побачила глибину цього світу.

Вони незнайомі, і це точно їхня перша зустріч. Але.

«...Ця людина, хто це...»

Відчуваючи поколювання, Харука все ж відчула слабке дежавю.

Але вона швидко відкинула ці думки:

– ...Що ви маєте на увазі? Намагаєтеся виправдати приховування?

– В жодному разі... Те, те що наше підтвердження було довільним судженням.

Сказала Міранда.

– Звичайно, приховування можливе. Однак ваша логіка продовжувати цю можливість до самого кінця є заявою з боку демонів. Але докази показують, що це була робота демонів, і є навіть свідчення, тих, хто вижив. Хіба нам цього мало. І хіба неминуче, що в рішеннях, які приймають люди, буде присутній певний елемент свавілля.

Тому, що.

– Наша воля ґрунтується не на розумі, а на емоціях. Звичайно іноді коли національні інтереси стоять на першому плані, ми політичні лідери, можемо відсунути свої почуття і навіть турботу про народ на задній план. Але як ми можемо це зробити в такій ситуації, коли гинуть люди?

– У... Але...

Харука яку штовхнули, все ще намагалася відбиватися й запитала.

– Ну... А якби було навпаки?

Міранду Квенті спровокували на відповідь.

– Якось твою людину вбили. Докази свідчать, що це був ворог, є навіть свідчення очевидців. Маючи перед собою такі матеріали, ви не вважаєте це роботою ворога, ви ігноруєте почуття свого народу і не намагаєтеся перевірити факти?

– ...

Харука відчула гіркоту. Альфонс і Лютіє підбурили припущенням, тож вона змогла відповісти логікою. Але коли вам протистоять справжніми аргументами, пов’язаними з емоціями, як це зробила Міранда, не залишалося іншого вибору, окрім як прийняти контраргумент іншої сторони.. Це виправдовувало дії іншої сторони, як такі. Вторгнення до демонічного племені було виправданим актом.

– Ви розумієте... У нас в країні велика кількість людей, і це рішення було неминучим.

Легко всміхаючись, Міранда пояснила чому таке сталося.

– .. О, а хіба це не добре?

Пролунав відвертий голос.

І всі поглянули. На власника цього голосу.

Спокійно говорив Акацукі, склавши руки за головою.

3

Побачивши що всі на нього дивляться, Оусава Акацукі подумав.

Що тепер настала черга його слів.

«....Хм?»

Однак Акацукі раптом подивився на Міу, що сиділа поряд з ним.

Вона, ймовірно не зрозуміла справжнього значення заяви Акацукі. Вираз обличчя Міу, з яким вона дивилася на Акацукі, сумно запитував, чому?». Тож Акацукі, у відповідь, просто посміхнувся. «Усе добре.» Потім.

– ...

Вираз обличчя Міу поступово прояснився. Він подумав, що вона йому повірила. А коли Акацукі повернувся обличчям в перед, Міранда з усмішкою запитала.

– Ти хочещ сказати, що розумієш наше судження, Акацукі-кун.

– О, цілком. У вас же є докази? Тоді нічого не поробиш.

– Ви усі чули...

Тихо сказав Валаам.

– Ця зустріч є офіційною, хоч і таємною. Навіть якщо це була помилка, я не дозволю забрати свої слова назад.

– …

Коли Акацукі промовчав, Валаам посміхнувся і сказав.

– Якщо у вас є заперечення, чому б вам їх не висловити? Сприйму мовчання за підтвердження.

– ... Ну якщо ви так вважаєте, я вас не звинувачуватиму. Гаразд це все.

Знизив плечима Акацукі.

– Що значить... Ви відмовляєтеся від миру.

На запитання Рісті з сумнівом, Акацукі похитав головою і сказав:

– Ні. Я не збираюся від нього відмовлятися.

– Це не дивно... Проте, якщо ви розумієте наше судження, що саме демони напали на підрозділ спостереження, і наше твердження було виправдане. Звісно не має причин відводити армію. Чи є місце для переговорів.

– Їх немає.

На слова Волка, Валаам поглянув на нього так, ніби хотів плюнути.

– Хлопець визнав, що наше вторгнення до демонічного племені було справедливою відплатою. Ми напали на плем’я демонів, щоб відплатити їм за це.

Але.

– Так звичайно...

Не зважаючи на це, він все ще зберігав розслаблене ставлення.

Оусава Акацукі заявив.

– Ви оцінили напад на групу спостереження, який ви вважаєте демонічним... Це ваша позиція.

Отже... Тепер наша черга.

– Ґеійрупейн розумує і приймає позицію та судження ваших країн. Ви маєте свідчення. У вас були докази. Так зрозуміло, що ви могли неправильно зрозуміти. Але, на жаль, правда полягає в іншому. Демони не нападали на групу спостереження. Є навіть свідчення. Докази, які ви знайшли, ймовірно, є димовою завісою для справжніх винуватців.

– Що... Ти кажеш?

Валаам зі сумнівом подивився на хитру посмішку Акацукі. Він не розумів про що той говорив. Ось чому Акацукі широко посміхнувся і сміливо заявив.

– Я кажу, що тепер ваша черга зрозуміти й визнати нашу позицію. Ми - ті, кого підставили, ми - ті, хто заплутався, ми - ті, хто хоче, щоб армія відступила.

– А...

Одночасно з цим просочився голос Міу, ніби вона нарешті зрозуміла, що сталося.

– Софістика!

Гучно гуркнув по столу і підскочив на ноги Валаам. Стілець відлетів назад з такою силою, що забряжчав. Валаам, витріщився на нього роздратованим поглядом, а Акацукі промовив.

– Хіба я не прийняв вашу позицію, яку я не можу прийняти? Тому вам не обов’язково погоджуватися з нами. Просто замовкніть і прийміть нашу позицію, добре.

– Ви дійсно збираєтеся вимагати... Рівні умови переможеній нації? Те, що ви схвалюєте нашу позицію, не означає що ми схвалюємо вашу!

– Ой, ой, ви забули... Що старий Волк сказав: «людям на рівних не має потреби використовувати офіційну манеру.» Оскільки наші позиції рівні, хіба не виправдано вимагати рівності?

– Зрозуміло... Ось як все вийшло.

Волк, якого процитували, посміхнувся і погладив бороду.

Валаам, з огидою, цокнув язиком.

– Імператор Волк сказав це сам... І я не пам’ятаю, щоб я це визнавав.

– Але ти тоді нічого не сказав. Хто сказав: «Якщо маєте заперечення, чому б вам їх не висловити» і «прийму мовчання за згоду».

– Хіх...

Побачивши червоне, від гніву, обличчя Валаама, Міранда обережно прикрила рот рукою. Вона радісно знизила плечима, стримуючи сміх.

Акацукі помітив це краєм ока, але все одно не полишив своїх заперечень Валааму.

Наголошуючи на розбіжностях.

– ...Якщо ви щось сказали, не зможете від цього відмовитись. Це було визначено за вашим наполяганням і нашою поступливістю. Ви ж не думаєте, що можете бути настільки безсоромними, щоб прикидатися, що цього не було, тепер, коли ваше становище постраждало?

Це справді гідно.

Побачивши, що всі замовкли перед його словами, Акацукі усміхнувся.

І сказав їм.

– ...Гей, хіба я вам не сказав? Цього разу за все відповідаю я.

– ...

Перед словами Акацукі, ініціатор повалення демонічного племені, був позбавлений можливості висунути будь-які контрагументи.

Але політична боротьба ще не закінчилася.

– ...Ви впевнені, вельмишановний Акацукі?

Заговорив Альфонс.

Це правда, що раніше шановний Волк сказав «ми на рівних умовах». Але це лише для посади правителя. Я не думаю, що країни знаходяться на рівних.

– Хм...

Прямий погляд Альфонса ніби кинув йому виклик, але Акацукі залишався спокійним.

Якщо все залишиться так, як є, промах Валаама призведе до того, що вимоги Ґеійрупейна будуть задоволені, а становище Діасдії, яке його спричинило, погіршиться. Альфонс намагався виправити цю помилку. Як принц, він повинен був думати про свою країну. Однак Акацукі не міг бути поблажливим.

– То ось що ти думав. Я думав, що це означає щось між націями. Це різниця в поглядах. Я розумію вашу позицію, але ви повинні зрозуміти нашу.

Коли обидві сторони визнають позиції одна одної, їхні думки зіштовхуються і нівелюють одна одну. Заперечення Альфонса не діяли. Але він з готовністю це прийняв.

– Ну... Навіть якщо ми приймемо вашу позицію, чого ви хочете?

Перш за все, ми хочемо, щоб ви відвели свої війська, які тримають в облозі Мандрівний ліс.

Сказав Акацукі.

– Ми вже прийняли вашу позицію, для облоги. Тому цілком природно, що ми хотіли б, щоб цього разу ви розуміли нашу і відреагувавши відходом.

– Тоді як що до знищення спільного підрозділу спостереження нашої країни та Шелфіда, що спровокувало це вторгнення? Обидві сторони відстоюють свої позиції, але жоден з їх аргументів не підкріплений достовірними доказами, жоден ще не визнаний фактом. Однак незаперечним фактом є те, що підрозділ спостереження був знищений. І хоча не має вагомих доказів, не можна ж заперечувати, що злочин, ймовірно, був справою рук демонічного племені?

Слова Альфонса змусили Акацукі клацнути язиком у глибині душі.

«...Гарно зроблено.»

Ще кілька хвилин тому їхні думки суперечили одна одній, оскільки вони апелювали одна до одної для власного виправдання. Але навчившись визнати, що їхні думки були непевними, Альфонс водночас зробив думки Акацукі та інших необґрунтованими. Якщо відкинути емоції обох сторін, залишається ситуація, яка називається реальність. І якщо поглянути лише на події, то їхню заяву, про те що на них напало плем’я демонів і знищило їхню групу спостереження, легше зрозуміти, ніж заяву демонічного племені про те, що їх хтось підставив.

«...Що ж нам тепер робити?»

Можна було продовжувати наполегливо стверджувати, що це непорозуміння, але доки їхня сторона буде слабшою в аргументації, вони зрештою опиняться поза грою. Акацукі змінив курс.

– Як Ґеійрупейн, ми хочемо за будь-яку ціну докопатися до суті справи, щоб довести свою невинуватість. Але ми не можемо просто прийняти результати вашого розслідування, яке в односторонньому порядку стверджує, що ми є винуватцями. Зрештою, якщо ми заявимо про свою невинність, нам не повірять, чи не так?

– Так…

Альфонсу, який кивнув, Акацукі сказав: «Якщо так».

– Я вважаю, о в цьому випадку, було б найбільш доцільно попросити неупереджену третю сторону, якою, є Еасмаріна, держав морської торгівлі, провести повторне розслідування за участю двох сторін... Що ви думаєте.

Таким чином, зручність обох сторін буде проігнорована, і будуть розкриті лише факти.

І оскільки Ґеійрупейн не є винуватцем, факти, ймовірно, будуть на нашому боці.

– …

На пропозицію Акацукі, Альфонс трохи задумався. І.

– ...Це дійсно може бути доречним.

Зрештою, пробурмотів він.

– А як щодо... Шелфіду, королева Рісті?

– Так... Нас це влаштовує.

Коли Рісті показала своє схвалення, Альфонс перевів погляд у протилежний бік і запитав.

– Шановний Волк, Арекраста теж згодна?

– Так, звичайно. Перш за все, цього разу були знищені саме підрозділи Шелфіда та Діасдії. Ми долучилися до вторгнення у відплату Ґеійрупейну, тільки через військовий союз. Якщо це те, що ви хочете, я не бачу причин відмовлятися.

– Добре... Вирішено.

Задоволено посміхнувшись, сказав Акацукі.

– Проте, вельмишановний Акацукі.

Сказав Альфонс.

– Ми не можемо вивести свої сили з Мандрівного лісу. Я впевнений, що в обмін на відсутність політики окупації, сторона Ґеійрупейна погодиться на сили спостереження.

– О, Боже... Ти розумний.

Сказав Акацукі.

– Ви хочете сказати, що ми повинні залишити ту саму кількість підрозділів спостереження, що й раніше?

– Ні... З того часу, як наші війська були знищенні, хто б це не був, вони досить вмілі в цьому. Ми хотіли б посилити наші сили, щоб гарантувати, що вони не будуть знищені знову.

На слова Альфонса, який намагався зробити їх позицію більш вигідною, Акацукі відреагував миттєво.

– Хм... Добре, ми не проти.

– ...Ви не збираєтеся підтверджувати конкретну кількість збільшення персоналу?

Здивувався Альфонс, коли він легко це прийняв.

Тому Акацукі посміхнувся і сказав.

– Я у вас вірю. Ви ж не хочете ситуації, коли нам доведеться думати про позицію один одного, через вчинені погані вчинки, чи не так?

– ...Дуже добре, справді.

Глядячи на Альфонса, який тихо криво посміхнувся, Акацукі задумався.

«... Ми дійшли до цього моменту, коли готові про це говорити.»

Навіть якщо тільки тимчасово, він може змусити відтягнути армію, що оточує Мандрівний ліс. Якби він продовжив сперечатися з Альфонсом, невідомо, коли процес провернеться проти них.

– Батько, вас це влаштовує?

Спокійно підтвердив це у Валаама Альфонс. Валаам не був би задоволений цією ситуацією, але його син витягнув її з неймовірного провалу, через його власний промах. Він не міг скаржитися. Перш за все, Волк і Рісті вже дали своє схвалення. Якщо він буде єдиний хто зараз заперечить, він лише більше осоромиться.

– ...Зрозумів, добре.

Почувши відповідь Валаам, стогнучи голосом, який все ще сочився гнівом.

– Тож... Ця справа така.

Тоді Альфонс, не звертаючись до нього, запитав Акацукі його згоди.

Тоді Акацукі прийняв його погляд й кивнув.

«...Четвертий принц Діасдії, Альфонс?»

Троє старших братів уже загинули у війні з демонами, залишивши Діасдію з єдиним спадкоємцем престолу.

Оскільки він народився зі слабким тілом, він не міг битися на полі бою, як його батько та брати, натомість він використовував свій інтелект, щоб допомогти батькові в політиці. Оскільки вони мілітаристська нація, а він фактично не перебуває на полі бою, деякі люди висміюють його як «боягузливого принца», але мужність, яку він щойно продемонстрував під час дебатів, була чудовою. Фактично, він легітимізував передислокацію сил спостереження і повернув ситуацію на той же рівень, що і раніше. Мало того, він навіть домігся того, що йому дозволять підсилення свої сили, успішно зберігши обличчя Діасдії, яке ледь не постраждало від помилки його батька.

«...Крутий хлопець.»

І Альфонс з легкістю пристав на їхню пропозицію про повторне розслідування третьою стороною. Це означало, що вони не заперечували проти того, щоб факти вийшли на зовні.

Вони настільки впевнені у власній легітимності, чи...

«...Чи існує контрзахід?»

Якщо подумати про це, то це був би хабар або погроза. Але вони не схожі на тих, хто до такого вдаватиметься. Акацукі подумав. Погляд Альфонса, який дивився на нього, був прямим і щирим.

«...Ну, добре.»

Якщо вони намагалися їх обдурити, то це просто питання викручування і вивертання. Тому Акацукі змінив свої думки.

Наразі вони подолали перший бар’єр. Однак було багато речей, які їм потрібно було зробити. Перш за все, зникла тривога про сьогодення.

«...Отже, що далі, розберімось з невизначеністю майбутнього.»

Потім.

–... Ми приймемо ваше прохання, вивести наші війська з Блукаючого лісу, залишивши там наглядову охорону.

Тихо сказав Валаам.

– Але з Ґеійрупейном не може бути миру на рівних. Хто б що не говорив, наша національна сила не дорівнює силі демонічного племені. Ми не можемо з цим змиритися.

Почувши ці слова, Акацукі замислився у своєму серці. «На щастя, він це сказав.»

Процес мирних переговорів потребував витягнути нинішні слова з Діасдії, які були вузьким місцем. Валаам сказав саме це. Ось чому Оусава Акацукі запитав.

– Національна сила не нарівні, га... Що це означає?

– Це даність!

Рішуче відповів той.

– Це доводить різниця у наших збройних силах! Якщо зараз знову вступимо у війну, ми зможемо легко знищити Ґеійрупейн!

– Легко... А як щодо цього?

З цими словами, Оусава Акацукі посміхнувся.

І сказав їм.

– Не забувайте. Якщо почнеться війна, Ґеійрупейн матиме мене, ви ж розумієте?

4

Почувши ці слова, Рісті, як усі, затамувала подих.

І скоро зрозуміла. Це було цілю Акацукі з самого початку.

«...Ти серйозно, Акацукі».

Акацукі вже вирішив боротися за демонів, навіть якщо це означало виступити проти них.

– Ти... Ти думаєш, якщо приєднаєшся до них, це зрівняє їх з нами за бойовою силою?

Однак перед обличчям розлюченого Валаама Акацукі не втратив своєї розслабленості.

– Ти серйозно?

Посміхаючись.

– Сподіваюся, ви добре подумали про те, що станеться, якщо ви підете проти мене війною.

– Що...?

Питання Акацукі змусило Валаама нахнюпитися.

«...Мабуть, імператор теж помітив.»

Подумала Рісті. Враховуючи реальний ризик перетворити Акацукі на ворога, не дивно, що Валаам не міг знайти слів. Опонентом був герой, який самотужки переміг короля демонів Ґаліуса, який хизувався великою силою в Арейдзарді. Один лише цей факт матиме величезний психічний вплив на солдатів. Скільки б його не висміювали як «героя-вигнанця», в Шелфіді, як і в інших країнах, є багато людей, які захоплювалися Акацукі. Особливо для солдатів, які воювали на полі бою, Акацукі був справжнім героєм, який продовжує боротися на передовій у будь-який час. І вони знали це, бо бачили, як бився Акацукі. Вони знали його величезні бойові здібності. Герой, який самотужки переміг наймогутнішого короля демонів, якого, як казали, нікому не здолати... Що станеться, якщо вони битимуться проти нього. Саме тому Валаам відправив найсильніших переслідувачів, які не злякалися б Акацукі. Втім, не тільки Філ Барнетт, але й навіть Заххак отримав відсіч. Незбагненна бойова сила Акацукі, мабуть, була абсолютно поза межами уяви Валаама.

– Але.... Якщо ми боротимемося, то перемога має бути за нами.

Сказав Валаам з гірким виразом обличчя. Безумовно, якщо битимуться в лобовому зіткненні, шанси на перемогу високі. Яким би сильним не був Акацукі, йому не впоратися з мільйонами солдатів одному. Але це вже не битва за очищення демонічного племені. Це кривава тотальна війна. Навіть якби вони змогли перемогти, шкода, яку вони зазнали б, також була незмірною. Якою б могутньою не була Діасдія, її національні сили були б виснажені тривалою війною з Ґаліусом. Будь-яка подальша шкода може поставити під загрозу саме існування країни. Валаам повинен це розуміти.

«...До того ж.»

Подумала Рісті. Безумовно, якщо вони битимуться з ними в лобову, у них є хороші шанси на перемогу. Але.

«...Тотальний конфлікт - не єдиний вид війни.»

Ніби вони це розуміли.

– Якщо ми будемо боротися, ми переможемо... Ви справді можете так сказати?

Ви знаєте що я маю на увазі, говорив Акацукі. Він озирнувся на присутніх:

– Військова держава Діасдія, яка втратила всіх своїх синів, здатних воювати, тримається на престижі нинішнього імператора. Арекраста, релігійна держава на чолі з папою, як абсолютний символ. Королева Шелфіда - єдина з королівської родини, хто вижив, і символ надії, яка продовжувала боротися за перемогу над королем демонів, після захоплення королівської столиці. З країнами, з такими абсолютно харизматичними фігурами на чолі, зазвичай можна розібратися, позбавивши від символів країни: «короля» і «королівського замку». Так само як я переміг Ґаліуса і закінчив війну з демонічним племенем.

Хоча. Якщо бажаєте просто виграти війну, вам не потрібно битися з усіма солдатами вашого супротивника.

– О, якщо буде війна, нас вб’ють... Ти це хочеш сказати, Акацукі?

Примруживши очі, запитав Акацукі Волк. На що Акацукі знизив плечима і сказав:

– Я не хотів би цього робити. Але якщо ви, народ, станете моїми ворогами і спробуєте вбити мене та моїх супутників, то це просто карма.

Що ж:

– Є також варіант захопити їх живими, замість того щоб вбивати, і використати як засіб стримування. Так само як ви намагалися використати дочку короля демонів, як заручницю.

Тож.

– Подумайте про це добре. Якщо ви прямо тут, без жодних роздумів скажете, що мир взагалі не можливий. З цього моменту, це вже - поле бою, розумієте?

―...У.

Під час заяви Акацукі, атмосфера на мить стала напруженою.

Проте.

– Не варто, Акацукі-кун... Не кажи того, чого не маєш на увазі.

З усмішкою, заперечила йому Міранда.

– Ця зустріч відбулася на ваше прохання. Якщо ви утримуватимете нас тут насильно, то лише розпалите ворожнечу людей і демонічного племені. Ви, хто прагне миру, ніколи б не зробили нічого, що могло б призвести до такої катастрофи.

– О, Боже, ти все добре розумієш...

Раптово криво усміхнувся Волк... Потім.

– Але знаєш... Акацукі.

Сказав Волк.

– Ти, здається, бачиш потенціал у цьому мирі, чи справді ти думаєш, що люди це дозволять?

Оскільки.

– Історія конфлікту між людьми та демонами довга і глибоко вкорінена. Ненависть, яку вони досі відчували один до одного, нікуди не зникла, і вона залишається тягарем. Як можна досягти миру між такими людьми?

Рісті в душі погоджувалася. Мир, якого не хоче народ і який країна уклала за власним бажанням, буде лише скелетом і не матиме жодного знамення. Однак Акацукі похитав головою і сказав, що не варто хвилюватися.

– Ми не просимо вас мати дипломатичні відносини або жити з нами, тому що ми уклали мир. Ми просто хочемо, щоб ми більше не чіпали один одного, щоб більше ніколи не було конфліктів.

– Не чіпали один одного? Чи означає це, що ми зовсім не заважатимемо один одному?

Рісті, що запитала як папуга, Акацукі кивнув: «Ага».

– Демони просто хочуть жити спокійно. Тож якщо вони не матимуть контактів, конфліктів більше не буде. Досі не було жодної гарантії, що війни з демонами не буде. Але якщо укласти мир, ви отримаєте відчутні гарантії. Я думаю, що хвилювання людей буде розвіється ще більше ніж зараз.

Раптом настала тиша. Кожен, у своїх думках, перевірив можливість слів Акацукі.

«...Звичайно тоді...»

Якщо дотримуватися принципу невтручання один до одного. Рісті вважала що можливість миру є. Потім.

– Хм, я розумію... Це звичайно має сенс.

Волк теж, пробурмотів, наче переконався.

– Що, ви збожеволіли, імператоре Волк?

Здивовано поглянув на Волка Валаам.

– Ви ж не вірите в цю нісенітницю?

– Ну, не може ж це все бути нісенітницею, чи не так? Війна щойно закінчилася. Люди дійсно не хочуть більше конфлікту. Війна триває так довго, що деякі з дітей досі не знають що таке мир. Кожен хоче якнайшвидше повернутися до колишнього мирного життя. У такому разі, мир за умови взаємного ненападу - не така вже погана історія. ...Що думає Шелфід, королево Рісті.

– ...Так, наші люди теж не хочуть зайвих конфліктів.

Власне, королівська армія єдина, кого відправила Рісті для цього вторгнення. Під приводом відновлювальних робіт, народна армія їх не супроводжувала. Бо вона не хотіла більше змушувати людей воювати.

Якщо більше не потрібно вести війну, то немає нічого кращого за це. І перш за все.

«...Якщо не доведеться битися з Акацукі, це найкраще.»

– Що ж. Схоже, все що залишилося - це Діасдія, але що ви думаєте?

Відповідь на запитання Волка дав не Валаам, а Альфонс.

– Я знаю, що вас приваблює звучання гарних слів, але... Залишається дві проблеми.

– Хм... Послухаємо.

На спонукання Волка, Альфонс кивнув:

– По-перше, щодо знищення групи спостереження. Якщо це все ще справа рук демонів, ми відновимо наше вторгнення в Ґеійрупейн. Якщо це станеться, не залишиться місця для миру.

– Дійсно, це правда. Ми ґрунтуємося на припущенні, що справа підрозділу спостереження і демонічне плем’я не мають нічого спільного. Ви також переконані в цьому, чи не так, Акацукі?

– Так, думаю що це очевидно.

Переконавшись, що Акацукі кивнув, Альфонс продовжив.

– А по-друге, нинішні переговори про мир ґрунтуються на припущені, що присутність вельмишановного Акацукі може стати нам протидією. Але це лише теоретичні міркування, висловлені з цього приводу. Якщо ви хочете, щоб мир мав сенс, я хотів би, щоб ви ще раз довели силу вельмишановного Акацукі.

– Хохохо, я розумію, що ви маєте на увазі.

Очі Волка звузилися, коли він щасливо розсміявся.

– Що до цього, Акацукі. Ви вважаєте, що вимоги вельмишановного Альфонса обґрунтовані?

– Я не проте. Якщо хочете, щоб я довів силу, я зроблю все що потрібно.

Сказав Акацукі.

– Отже, як мені довести свою силу.

– Ну.... Було б краще, якби ви боролися проти, найкращих сил, які у нас є і перемогли. Це дасть найкраще розуміння, і доведе силу вельмишановного Акацукі.

– Це правда... Але що саме ви маєте на увазі під «найкращими силами», про які ви говорите?

– Це ж очевидно.

Наступної миті, коли він це сказав, Рісті побачила, що посмішка Альфонса стала холодною.

«...Не може бути.»

Рісті, в якої ойкнуло серце, намагалася зупинити звучання наступних слів... Але було пізно.

Альфонс їх озвучив.

– Чи можна вас попросити? Королева Рісті, генерал Зекс і державний секретар Лютіє.

Їх підманули. Рісті мимоволі міцно прикусила губу. Вирази на обличчях Зекса і Лютіє, які сиділи поруч з нею, також були гіркими. Як і вона, вони, мабуть, розуміли, що намагався зробити Альфонс.

Але все пішло не так, як планувалося... Рісті вдалося змінити хід розмови.

– Вельмишановний Альфонс. Для нас велика честь, що ви високо оцінюєте наші здібності, але ваше твердження, про те, що ми є найбільшою бойовою силою, не має під собою жодних підстав. У вас є інша ідея?

– Іншого шляху не має. І на те є причини. Ви, хто колись воював пліч-о-пліч з вельмишановним Акацукі, герої, які, як і він, врятували Арейдзард. Я чув, що кожен з вас за своїми здібностями не поступається вельмишановному Акацукі. Безсумнівно, ви троє зараз є нашою найбільшою бойовою силою.

– Це... але...ум.

У Рісті голова йшла обертом. Вона швидко глянула на Лютіє, що сиділа поруч, але та теж не могла придумати нічого путнього, і на її обличчі читалося нетерпіння.

«...Що робити?»

Якщо вони переможуть, війна почнеться знову, оскільки Акацукі буде слабким.

Але якщо вони програють.

«...Світ може подумати, що мир був укладений тому, що ми програли.»

Незалежно від того, наскільки вони не хочуть конфлікту, є більше ніж кілька людей, які виявляють фізіологічну огиду до миру з демонами. Тому відповідальність має бути розподілена між трьома країнами, які погоджуються на мир. Альфонс намагався змусити Шелфід нести її самим.

– Вельмишановний Альфонс... Вибачте, але цей тягар для нас надто важкий. Ми не можемо самотужки нести серйозну відповідальність за укладення або порушення миру, який також стосується вашої країни та Арекраста.

– Не хвилюйтесь. Принаймні наша країна, готова залишити успіх або провал миру на ваш розсуд. Ми ж не змусимо вас нести відповідальність на одинці, чи не так батько?

– Так, вірно…

Валаам посміхнувся і сказав.

– Моя Діасдія довірить рішення про те, чи можливий мир, чи ні, матчу між Акацукі та королевою Рісті. Як що до Арекрасти, імператоре Волк?

– Хм... Якщо це нормально для Діасдії, то Арекраста теж не проти.

– Імператоре, Волк?

На сумні слова Рісті, хитрий Папа відповів, з усмішкою на обличчі:

– Залишаю це вам, королево Рісті. Просто заспокойтеся, це все, про що я прошу.

– ...

Рісті заскрипіла зубами. Цілком природно, що Волк погодився. Ризик, який вони повинні були взяти на себе тепер брали на себе вони. Те саме стосувалося і вимог Альфонса. Буде війна чи ні, країна продовжить своє існування. Як лідери держав, вони також дивилися за межі цього питання. У певному сенсі, це політичне перетягування каната навколо ініціативи, яка визначить майбутню позицію трьох країн в альянсі.

– ...Ти можеш це зробити.

Те, що сказали Альфонс, Валаам і Волк, було публічною заявою. Звісно, навіть якби Рісті та інші зазнали поразки та було встановлено мир, Діасдія та Арекраста не притягнули б Шелфід до відповідальності. Але це лише історія між посудинами під назвою Країна.

Є люди, які не можуть пробачити навіть власного короля і бунтують. Якщо небажаний мир буде укладений через відповідальність короля іншої країни, це неминуче викличе обурення жителів Діасдії та Арекраста, які виступають проти миру. І ця емоційна провина матиме значний вплив на майбутні дипломатичні відносини. Також існувала ймовірність того, що вони будуть змушенні прийняти необґрунтовані вимоги.

«...І це.»

Рісті була переконана. Це виверт, щоб попередити їхні стосунки з Акацукі

Акацукі герой Шелфіду. Таким чином, Альфонс запитував Акацукі, чи готовий він битися з Шелфідом заради демонічного племені.

«...Акацукі...»

Рісті дивилася на Акацукі чіпким поглядом. Вона запитувала, чи є у нього якісь ідеї, як виправити ситуацію, як він це робив раніше, коли заперечив Валааму і навіть сперечався з Альфонсом.

Однак, наступної миті Рісті почула неймовірні слова.

Це була заява Акацукі.

Почула.

– ...Так, добре. Якщо це те, що потрібно для досягнення миру, я не проти.

5

І через кілька хвилин. Зустріч, на якій перетнулися думки багатьох країн, тихо підійшла до завершення.

Після того, як Акацукі дав свою згоду, Рісті та її група не могли відмовитися.

Враховуючи час на підготовку, було вирішено, що матч між Рісті та Акацукі відбудеться через три дні.

І ось, Рісті Ель да Шелфід бігла до головної брами замку.

Помітивши спину, за якою йшла, Рісті крикнула тихим голосом.

– Зачекай, Акацукі!

Тоді молодий чоловік, на ім’я Акацукі обернувся.

Побачивши вираз обличчя Рісті, Акацукі, відразу здогадався про її наміри й сказав з цього приводу Міу та Харуці, що стояли поруч.

– Вибачте, ви не могли б залишити нас наодинці на деякий час.... Мабуть, вони хочуть про щось поговорити.

– Але...

– Все гаразд. Це не буде чимось, про що вам доведеться турбуватися.

На стурбований погляд Міу, Акацукі посміхнувся і сказав.

– Вам не потрібно далеко відходити. Тож спостерігайте за мною з невеликої відстані.

У відповідь на слова Акацукі, Міу кивнула головою. Потім наполегливо попросила Харуку покинути це місце. Переконавшись, що відстань між дівчатами та ними достатньо збільшилася, Рісті заговорила.

– Хоч ти ворог її батька... За той короткий час, ти завоював чималу довіру.

Ну ми пережили разом чимало важких часів... Тож, гадаю, решта це моя естетика.

Поки Акацукі спокійним поглядом, здалеку, дивився на Міу, Рісті колюче промовила.

– ...Ти все одно зробив щось брудне і без морального стримування, чи не так?

– Цікаво?

Криво посміхнувся Акацукі й знизив плечима. У відповідь Рісті виглядала трохи похмурою.

– Навіть якщо інша сторона - дочка короля демонів... Ти такий безпринципний.

Однак, коли вона це говорила, Рісті замислилася. Розмова, яку вони зараз ведуть, все така ж, що й тоді, коли вони разом подорожували Арейдзардом. Але.

«...Ми вже не ті, що були тоді, чи не так?»

Вона, яка зійшла на трон, як королева, і Акацукі який був представником демонічного племені, хоч і за дорученням. Вони перебували в різних позиціях, наче їхні колишні стосунки були брехнею. Коли вони подорожували разом, вони говорили про банальні речі й були поруч один з одним як щось само собою зрозуміле, наче це був сон чи ілюзія.

– …

Несвідомо втративши слова, Рісті опустила погляд.

– ...Так що трапилося?

Запитав Акацукі.

Ти покликала мене, щоб поговорити про це?

Тож Рісті обережно підняла погляд:

– ...Ти справді збираєшся з нами битися.

Запитавши. Справжні наміри Акацукі, коли він прийняв пропозицію Альфонса.

Щоб зупинити війну між людьми та демонами, Акацукі не міг діяти як стримуючий фактор, виступаючи символом ворожості. Доля Арейдзарда була віддана на відкуп їй і Акацукі. Було два шляхи. Або мир буде втрачено, і Ґеійрупейн загине. Або мир буде укладено, люди вдома і в інших країнах, які не бажають його, обуряться на Рісті та її команду, і завершиться все поступовим розпадом Шелфіду.

Тож виникає питання. Що з двох обере Акацукі. Потім.

– ...Давай серйозно.

Сказав Акацукі з дивовижною легкістю.

Тому Рісті була приголомшена. Вона здивувалася чи не почулося.

Вона не могла в це повірити. Вона розуміла бажання зупинити непотрібне вторгнення. Вона відчувала те саме.

Вона не хотіла більше воєн. Вона хотіла щось з цим зробити, вона думала про це від щирого серця.

Але якщо заради цього доведеться пожертвувати Шелфідом, то це вже інша історія.

Вона королева Шелфіду і любила цю країну понад усе у світі. Тому, як королева, повинна захищати свою країну і свій народ за будь-яку ціну. І.

«...Чи не було так само і в Акацукі?..»

Останні п’ять років вони разом проводили час. Акацукі багато разів ризикував життям, борючись за Шелфід. Рісті вважала. Акацукі також любив Шелфід. Однак зараз Акацукі сказав, що без вагань стане на бік демонів. Ось чому її почуття, здавалося, коливалися. Хоча її віра в Акацукі дійсно жила в її серці. Ні... Саме тому, що вона вірила в нього, вона не могла повірити в те, що щойно сказав Акацукі.

– ...Ти збираєшся обрати демонів замість нас?

Слова вирвалися, наче бурмотіння. Тоді, наче схвилювавшись, Акацукі сказав:

– Ні... Я не це мав на увазі.

– Тоді що ти мав на увазі?!

Вона стала емоційною і його голос став голоснішим. Міу, Харука і солдати на брамі Шелфіда здалеку поглянули на них, щоб зрозуміти, що відбувається. Але Рісті було байдуже.

Неважливо, якими були погляди чи почуття інших людей. Єдине, що вона хотіла знати зараз, це що відчуває Акацукі перед нею.

– Я просто не хочу зраджувати... Тих, хто в мене вірить, і себе.

Сказав Акацукі зі спокійним виразом обличчя.

– Ну, я не можу вдавати, що нічого не бачу. Я міг би просто сидіти склавши руки та спостерігати, як гине демонічне плем’я. Але, знаєш, чи був я коли-небудь людиною, яка б дозволила собі таке?

– Це...

Рісті мимоволі втратила дар мови. Бо в тому, що сказав Акацукі, не було жодної помилки.

Тож Акацукі продовжував.

– Ти хочеш, щоб я показав тобі та іншим, хто повірив у мене, що я можу так само відвернути очі від реальності, яка стоїть переді мною? Я не можу цього зробити, ти знаєш. Я той, хто я є, я не прикидаюся тим, ким, я не є, я той, ким я пишаюся, тільки так я, Герой-вигнанець, міг змусити вас повірити в мене. Я не можу цього змінити.

Вираз його обличчя раптом став серйозним.

– Там жінка плаче, там жінка ось-ось заплаче, і я не з тих, хто нічого не робить. Тому я боротимуся, я буду боротися... З вами. Ви, народ. повірте в мене, і я не зраджу вас.

Рісті замислилася над словом «зрада», яке було в його словах.

Саме так... Десь у серці вона думала, що Акацукі зрадив її. Але дивно так думати. Вона знала Акацукі більше за інших, тому розуміла. Враховуючи особистість Акацукі, в цій ситуації, така поведінка була досить природною. Так чому ж вона не спробувала розглянути можливість того, що Акацукі забрав М'ю, як сказав Валаам.

Легко. Вона не хотіла про це думати ... Ні, тому що не хотіла в це вірити. Тому, що не хотіла, щоб Акацукі захищав когось іншого. І Рісті знала, як називається це почуття. Ревнощі.

«…Не знаю, що робити...»

Навіть через стільки часу вона розуміла. Як її приваблював Акацукі. У той день. В час, коли Акацукі повернувся до рідного світу. Вона розлучилася з ним, не зумівши бути чесною до кінця.

Правда в тому, що вона хотіла, щоб він назавжди залишився з нею. Тому вона могла плакати та чіплятися за нього, щоб він не йшов.

Не зважаючи на це, вона провела його, тому що вони з Акацукі мали щось важливе, від чого не могли відмовитися.

Акацукі сказав, що в його рідному світі були люди, яких потрібно було зупинити, а в неї була країна та люди під назвою Шелфід. Тому вона потай використала тепло прощального поцілунку як підтримку.

– …

Рісті раптом подивилася на Міу, яка стояла трохи далі. Вона стурбовано дивилася в їх бік, і той на кого вона дивилася - це Акацукі. Дівчина поруч з нею - так само. Рісті зрозуміла. Вона зрозуміла, які почуття ці двоє людей мають до Акацукі. Бо це... Безумовно, ті ж самі почуття, які вона відчуває до нього. Рісті подумала., що вона заздрить. Міу, мабуть, змогла бути чесною з Акацукі. Напевно, саме тому він зараз бореться, щоб захистити її.

«...Я не могла так зробити.»

Поклич мене, якщо я тобі знадоблюся, я примчу... Так сказав їй Акацукі, коли вони розлучалися.

Але вона не намагалася його покликати. Вона хотіла зробити все що змаже, якось самотужки. Вона хотіла одного разу зустрітися з ним з гордістю. Тому вона не хотіла його турбувати й хотіла бути сильною без нього. Таким чином, вона переносила самотність і біль та багато працювала.

Але навіть якщо вона це зробила. Чому вони опинилися в такому становищі, коли вони наче вороги.

«...Чи було те, що я зробила, помилкою?»

Думала. Якби вона відразу попросила про допомогу, як це зробила Міу... Чи врятував би її Акацукі, замість неї. Якби вона плакала і кричала, чи обрав би він Шелфід замість Ґеійрупейна, а не Міу?

«…Я не повинна, я...»

Рісті злегка похитала головою, відганяючи погані думки, в які вона занурилася.

– Агов…… що сталося?!

– ...У.

Коли Акацукі раптом простягнув до неї руку, Рісті швидко відступила. Відійшла.

– А...

Це було так, ніби вона відштовхнула Акацукі. Рісті раптом остовпіла.

З цим нічого не поробиш. Окрім них, у них було кілька очей, в тому числі охоронці воріт.

Найважливіше пам’ятати, що вона - королева Шелфіда, а нинішній Акацукі може представляти плем’я демонів. Вони не можуть дозволити собі звикнути до такої ситуації. Вони не повинні. Отже, тремтячим голосом.

– ...Я не можу дозволити тобі перемогти.

Бути королевою цієї країни, це бути тією ким пишається народ... і пишатися цими перед Акацукі. Тоді Акацукі сказав:

– Так це чудово...

І кивнувши. Сказав їй спокійним голосом.

– Вибач... За те, що завжди спричиняю тобі клопіт.

– У..

Від цих слів тіло Рісті завмерло.

Вона була на межі. Вона не могла більше терпіти, відчувала, що її переповнюють емоції. Тож.

– … Бувай Акацукі.

Рісті розвернулася на п’ятах і побігла геть. Немов тікаючи від Акацукі, вона повернулася до замку.

Задихаючись, Рісті думала про одне зараз. Чому? Чому до цього дійшло? Вона просто не могла бути чесною з собою.

Чому?..

З її рота вирвалося бурмотіння..

Це, безумовно, правда про Рісті Ель да Шелфід.

– Навіть я... Не сильна, Акацукі.