Розділ два «Відмова від прагнення до миру»

Том 4. Розділ 4 - Розділ третій «Речі, які залишилися незмінними»

1 Після того, як Акацукі закінчив розмову з Рісті та покинув замок Шелфіда. Міу з компанією відвідала замкове місто Ельдія, королівську столицю Шелфіда. – Ого... Йдучи крізь людський потік, дивувалася навколишньому оточенню Міу. Війна щойно закінчилася, і навіть тілесні рани, не кажучи вже про серця, ще не загоїлися. Обличчя людей, що проходили вулицею, були сповнені посмішок, а ринкові ряди, що вишукувалися вздовж широкого бульвару, були сповнені життя. Тут величезна кількість людей... Проходить фестиваль? – Ні. Так тут кожен день. Сказав Акацукі, що йшов поряд з нею. Тут зосереджується вся логістика Шелфіда. В цьому місці збираються найрізноманітніші люди та речі, як з країни, так і з-за кордону. – Як ти можеш настільки демонстративно ходити... В такому відкритому місці? Харука не могла в це повірити. – Ти ж був героєм цієї країни, чи не так? Звісно, люди пам’ятають твоє обличчя. Невже не буде погано, якщо хтось помітить чи ми займаємося? Міу вважала, що до поради Харуки варто було б прислухатися. Якби Акацукі, який був героєм, побачили з особою, яка була дочкою короля демонів, це неминуче стало б великою проблемою. Навіть королі різних країн вважали проблемою перебування Міу поруч з Акацукі. Звичайно вона не думала, що її обличчя відоме простим людям Шелфіду. «...Але я не можу сказати, що взагалі ніхто не знає.» Тож була ймовірність, що її можуть помітити. І, якщо вони не будуть обережні, якщо її пізнають, то може виникнути паніка. – Я роблю так, щоб нас не впізнали, тож все в порядку. Безтурботно посміхнувся Акацукі. – Насправді, нас вже давно ніхто не помічає, чи не так? Хоча. Попри те, що Міу та її компанія йшли через такий натовп, їх ніхто не помічав. Що до Харуки та її, чиї обличчя невідомі, це все ж зрозуміло. Але очевидно дивно, що Акацукі залишався непоміченим. Це королівська столиця Шелфіда. Це також околиці замку Ельдія. Для Акацукі, який жив у Шелфіді, це, так би мовити, було рідне місто. Кожен повинен був знати в обличчя національного героя, Акацукі. Акацукі посміхнувся Міу, яка виглядала спантеличеною: – Тому, що я повністю погасив свою енергію. Навіть якщо потрапляю в поле зору, не можливо сприйняти її своєю свідомістю, ми наче не видимі. І. – Я також контролюю твою Ци, щоб не помітили що дочка короля демонів в цьому місці. Просто не відпускай моєї руки. – Т-так... Трохи почервонівши, кивнула Міу. – А як що до тебе, Віцепрезидент? У мене вільна рука. – Ні, дякую. У цьому світі немає нікого, хто б мене знав. Коротко пирхнула і поглянула на Акацукі, що жартував, Харука. Побачивши це, Акацукі знизав плечима і не звертаючи на це жодної уваги повернувся в перед. І незабаром після цього. – Ми прийшли, ось і він. На ці слова Акацукі, Міу та Харука зупинилися. В провулку, на одну вулицю вглиб від головної, був ресторан. Харука прочитала вивіску на фасаді ресторану. – «Павільйон диких котів»... Це те місце, куди ти хотів зайти? – Ага. Кожного разу, коли приїжджаю до Шелфіду, я обіцяю повернутися сюди. Недбало сказав Акацукі. – Але є табличка, яка говорить, що вони в процесі підготовки... І якщо мене впізнають. На стурбовані слова Міу. – Все добре, все добре. Давай ходімо. Сказавши це, Акацукі силою потягнув Міу за руку й увійшов до закладу. Коли Акацукі та його компанія увійшли до ресторану, їх зустріла невелика площа. На дерев’яній підлозі вишукалися столики різних розмірів. Кам’яні стіни були обклеєні постерами та плакатами. На стелі був великий стельовий вентилятор, який повільно циркулював повітря в приміщенні. У ресторані «Павільйон диких котів» подавалися страви місцевої кухні Шелфіду. Коли він жив в Арейдзарді, він часто відвідував цей заклад разом з Рісті, Зексом і Лютіє. Для Акацукі це було знайоме видовище, але він давно його не бачив. Побачивши його, Акацукі ностальгічно звузив очі: «...Тут жодних змін.» Несвідомо з’явилося почуття ностальгії, схоже на полегшення. – Не схоже, щоб тут хтось був... Тобі дозволено заходити сюди самовільно? – Це дивно... Я думав, що вони будуть тут в цей час дня. Почухав щоку, на слова Харуки, Акацукі. – Агов, ти не тут, тітонько? Трохи голосніше гукнув він. Потім. – ...Так, хто це? Почувся жіночий голос з кухні, в глибині приміщення. – Здається я забула повісити вивіску на фасаді... Вибачте, ми тільки готуємося. Перепрошую, ви не могли б повернутися трохи пізніше? – Та годі тобі, Мідзукуса, ти забула мій голос. Сказав Акацукі. – Ти сказала, що я можу прийти й поїсти, коли захочу. Тоді з іншого боку кухні з’явилася жінка. Щойно вона побачила Акацукі, її вираз змінився. Від здивування до радості. – Гей... Я дивувалася, хто це, а це Акацукі! Коли жінка, витираючи руки об фартух, увійшла в зал, Акацукі всміхнувся: – Давно не бачилися, тітко. Як ваші справи? – Звичайно тільки вони і є заслугою. Господиня голосно розсміялася, наче раптом, помітила Міу й Харуку. – О, Боже, а ще взяв з собою двох милих дівчат... Не знаю, чи не гніватиметься на тебе шановна Рісті. – Вже пізно. Вона саме щойно на мене кричала. Жінка примружила очі, а Акацукі гірко посміхнувся. – Я була здивована, що ти так раптово з’явився. Давайте, не стійте, сідайте де хочете. Зараз принесу щось випити. Акацукі гукнув господиню, яка поверталася на кухню. – Можна мені щось поїсти, будь ласка? Я вмираю з голоду. – Можна, але... Я все ще працюю над цим, тож не можу запропонувати багато, розумієш? – Все гаразд. Поки я можу їсти те, що готує тітка, я буду все що завгодно. – Дуже люб’язно з твого боку... Ну що ж почнімо. Посміхнулася жінка і повернулася на кухню. – Вона здається доброю людиною... Висловила своє перше враження Міу, Акацукі сів на сусідній стілець, посміхнувся і сказав «Так». – Вона сама керує цим закладом, а також є членом Народної ради. Завдяки своїй особливості, вона має багато зв’язків тут і там. Вона та, хто найбільше допоміг мені, Рісті та іншим. Приготування було завершене. Пролунали жваві звуки кроків по підлозі. – До речі, що сьогодні сталося? Хіба ти не повернувся у свій рідний світ? На запитання господині, Акацукі закліпав очима. – Коли я повернувся до свого світу, вони дізналися, що я приховав і забрав з собою дочку Ґаліуса. Діасдія відправила переслідувача, і це принесло неприємності. Я повернувся, щоб попросити правителів трьох союзних держав припинити подібні речі. Я також попросив їх зупинити вторгнення. Щойно Акацукі закінчив, як з кухні пролунало «Гагах!» і долинув брязкіт На кухні було повно людей, які працювали там роками. – Е-е, що ти сказав?.. Господині, яка припинила говорити й показала з кухні ошелешене обличчя, Акацукі знизавши плечима, криво посміхнувся. – Гей... Хіба це не схоже на мене? 2 Хоча вона сказала, що не зможе багато приготувати, страви, які приготувала господиня, були дуже вишукані. Місцева кухня Шелфіда. Яку вона ніколи раніше не бачила, була для Міу в новинку. – Як тобі подобається, до смаку? Запитала жінка, на що Міу від щирого серця кивнула. – Так... Все дуже смачно. – Дійсно, це дуже смачна страва... І за такий короткий час, з такої великої кількості продуктів. І цей смак. Дуже дякую. Захоплювалася їжею Харука, коштуючи її. Рухаючи ножем і виделкою, Міу глянула на Акацукі поруч. Вона могла побачити безперечне блаженство у виразі обличчя Акацукі, коли він наминав смачну м’ясну страву. Думала Міу. Вона сама готує, але з цим смаком конкурувати не зможе. Можливо проявилася особливість господині. Крім гарного смаку, від кожної страви відчувалася ласка і тепло. «...Це і називається материнський смак...» Смак щастя, якого вона не могла отримати. Мимоволі, з вуст Міу вирвалися справжні почуття. – Родині, яка може їсти такі страви пощастило... Я заздрю. Господиня радісно звузила очі від враження, яке висловила Міу. – Зрозуміло... Дякую. Це найвищий комплімент. Потім вона змінила вираз обличчя і поглянула на Акацукі. – ...Але я не думала, що це зайшло так далеко. – Ага. Коли я повернувся, все вже закрутилося... Сказав Акацукі. – Народна рада не має інформації? Я чула про групу спостереження... Але ні рада, ні Народна армія не мають до цього жодного відношення, до її розгортання. Попри це, схоже шановна Рісті намагається якось уникнути війни. Вона сказала, що ще не вирішено, чи було це справою рук демонічного племені. Але військовий союз залишається в силі. Господиня дивилася в порожнечу: – Той факт, що Діасдія вдалася до таких агресивних дій у відповідь, ймовірно, змусив Шелфід зробити хід. Тай в підрозділі спостереження також була невелика кількість шелфідців... Якщо не вжити заходів, внутрішня реакція з боку консерваторів неминуча. Зрозумівши, Акацукі пробурмотів.. – То от як рада бачить ситуацію? – Я не збираюся їх захищати, але сподіваюся, що це не справа рук... Демонічного племені. У господині був гіркий вираз обличчя. – Це мир, за який ти, шановна Рісті та решта ризикували своїм власним життям... Ми пролили більше, ніж достатньо крові. Як можна так прикидатися, що цього ніколи не було. Занадто багато. Скільки життів було втрачено за таку коротку мить миру... Видавлений голос змусив Міу та інших припинити їсти. Це важкі слова. Тому Міу була щиро вдячна, що є люди, які відчували теж саме, що й вони. «...Якби всі були такими, як вона.» Звісно війни не було б. Потім господиня повернула свій погляд на Акацукі: – Те, що ти на боці демонів, означає, що ця справа не має нічого спільного з демонами. – Принаймні, плем’я демонів, що мешкає там, куди збирається ввергнутися союз, не має жодного стосунку. Сказав Акацукі. – На даний час, військам було запропоновано відступити до отримання результатів повторного розслідування, до якого залучена третя сторона... Що дасть нам, певний перепочинок на деякий час. – Зрозуміло... Кивнула жінка зі загадковим виразом обличчя, потім криво посміхнулася і сказала: – Але навіть так, стати на бік демонів, навіть якщо це для того, щоб зупинити війну... Ти як завжди дієш екстремально. – Я й сам не думав... Легковажно сказав Акацукі. – На жаль, я не дуже вмію бути половинчастим. – Ти повернувся раптово, як грім серед ясного неба, і таке викинув... Напевно, це дуже розгнівало шановну Рісті, чи не так? – Ну так. Я не міг поступитися багатьма речами, тому довелося пробити собі шлях. Враховуючи її посаду, думаю, вона має певне право злитися. Потім. – ...Вона старається, як може. Тихим тоном сказала господиня закладу. – Останнім часом почалася передача влади Народній раді... І в багатьох сферах ми можемо проводити свою політику. Зітхнувши. – Сподіваюся, у нас скоро будуть національні вибори... – А... Що це за вибори? З цікавістю запитала Міу. Це вибори, щоб вирішити, хто представлятиме новий Шелфід. Ця країна втратила занадто багато крові у війні з Ґеійрупейном... Як остання з королівської родини, вона мала намір взяти на себе відповідальність . Сказав Акацукі. – Ця країна скасує монархію і стане демократичною країною, де правлять представники народу. Оусава Акацукі пригадав. Це було через деякий час після повернення королівської столиці Ельдії, яка колись опинилася в руках демонів. Рісті висловила жаль, що шлях, який король обрав для війни, занурив країну в серйозні заворушення та поставив під загрозу життя людей. І як єдиний вцілілий член королівської родини, подумала, що вона може зробити. І те, що обрала надто добра принцеса Шелфіду, призвело до повалення короля демонів Ґаліуса та демократизації Шелфіда. Народ, а не король, повинен мати можливість обрати напрямок руху країни. Для того, щоб створити таку країну, Рісті разом з Акацукі, Зексом, Лютією та іншими працювали над створенням такої системи. Народилися Народна Рада і Народна Армія. Це народна політична організація й армія, зібрані для блага країни, а не для того, щоб служити королю. Звичайно, верховне право прийняття рішень все ще залишалася за Рісті. Але саме Народна рада приймала рішення про напрямок політики. Єдиними недоторканими питаннями у цій справі, були пов’язані з минулою війною. – Вона сказала...що рішення про війну прийняла її королівська родина. – Т-тоді причиною, чому її посадили на престол, була.. – Ага, – кивнув на слова Міу Акацукі, Тільки король може скасувати монархію. Якщо тільки не відбудеться переворот. Але більшість людей в цій країні обожнюють Рісті... Іншими словами. – Вона зійшла на трон лише для того, щоб розібратися з наслідками, щоб негативна спадщина її королівської родини не була нав’язана її народу - щоб виконати свої обов’язки як останнього короля. – Це... Дізнавшись правду, Міу втратила дар мови. Вона відмовилася від своєї відповідальності, як дочка короля демонів. Звісно, це тому, що не було іншого виходу. Тепер, коли король демонів помер, її існування, як його дочки, може бути лише джерелом конфлікту. Саме тому батько Ґаліус довірив Міу Акацукі. І Акацукі забрав Міу у свій рідний світ, як найкращий варіант. Але вони все ще перебували в ситуації, коли переслідувачі переслідують Міу. Якби вона залишилася в Арейдзарді, ситуація була б гіршою, ніж зараз. Але навіть якщо так, це не змінювало того факту, що вона втекла від своєї відповідальності як дочка короля демонів. На противагу їй, Рісті не втекла від своєї відповідальності. І навіть зараз, вона продовжувала боротися. Поруч з приголомшеною Міу, тихо озвалася Харука. Запитавши Акацукі. – Ти був щасливий, Оусава Акацукі? Знаючи про рішучість королеви Рісті та її зусилля, ти погодився битися з нею. – Тому, що не було іншого способу... Зупинити й навіть ліквідувати війну між людьми та демонічним племенем. Сказав Акацукі. – І не тільки для демонів. Ми повинні зупинити цю війну і заради неї теж. Бо так і буде. – Я не дозволю людині, яка стала королевою, бо ненавиділа війну, ставати на цей шлях. Я зупиню... Цю війну, а якщо до цього дійде, і її сльози. – … Коли Акацукі промовив ці слова, так ніби збиралися їх виплюнути, всі втратили дар мови й змовкли. Посеред усього цього Міу відчула слабке відчуття ненависті до себе. « ...Мені це не подобається. У мене зараз погані думки...» Хоча вона знала, що це неправильно. Коли вона почула, що Акацукі збирається битися заради Рісті, її серце трохи заболіло. І Міу так ненавиділа себе за це, від чого страждала ще більше. Потім. – ...Однак, що ти збираєшся робити? Поцікавилася Харука. – Ти розумієш. Заради миру ми не можемо програти поєдинок через три дні. Але якщо переможемо, якщо висновок виявиться правильним і мир буде успішно досягнутий... Вона і Шелфід будуть поставлені в дуже скрутне становище. – Через реакцію тих, хто не бажає миру, як вдома, так і за кордоном... Я розумію. Сказавши це, Акацукі пирхнув. Посміхаючись. – Четвертий принц дуже кмітливий хлопець, але ще є шлях. Все буде добре. 3 Потім всі страви закінчилися. Міу підняла стегна, щоб підвестися, аби допомогти господині прибрати посуд. – О, о все добре, просто сидіть. Прибратися, це моя робота. Усміхнувшись і м’яко відмовившись, Міу з вибачливим поглядом сіла на місце. Потім. – Ну, так. Тьотю можна я поговорю з ними ззаду? Ніби згадавши сказав Акацукі, і з кухні повернувся голос. – О, добре... Вам є про що поговорити. Не поспішайте. – Тоді... Вам дівчата, варто піти разом. Сказавши це та покинувши своє місце, Акацукі пройшов повз кухню та рушив до задніх дверей ресторану. Коли Міу поглянула на Харуку, вона неохоче пішла за Акацукі. Після того, як Акацукі відчинив двері та вийшов на вулицю, там розкинувся город. На ділянці площею близько десяти квадратних метрів, кожен куточок якої був акуратно доглянутий, з м’якого ґрунту Шелфіду проростали різноманітні органічні овочі. Овочі, які подавалися в стравах ресторану, мабуть, були зібрані тут. Проте, скільки сягало око, людей ніде не видно. – Вітаю...Тут нікого не має. Підняла брову Харука, а Акацукі сказав «сюди» і попрямував до краю поля. За огорожею був ліс, і Акацукі вступив в нього через розсувну хвіртку, встановлену в кінці огорожі Тоді стоячи поруч з Акацукі, що зупинився, Міу поглянула на те, на що були спрямовані його очі. – Це могила? Там стояли три камені, поставлені поруч, можливо, замість надгробків. Один з них, мабуть, помер в інший час. Лише центральний камінь був іншого кольору, ніж два інших. «Чия ж це...», подумала вона і подивилася на напис викарбуваний на могильній плиті перед Акацукі. – ...У? Вираз обличчя Міу застиг. На ньому було на писане одне слово... «Леон». – Не можливо... Міу подивилась на Акацукі. – Ага, – коротко кивнув Акацукі, не відводячи погляд від надгробка. – Це місце народження справжнього героя Шелфіду... Леона. Це просто ще одна могила збудована для того, щоб родина могла молитися без необхідності ходити на цвинтар біля королівського замку. Від цих слів Міу остовпіла. – Ну, тоді ця людина... Міу озирнулася на задні двері. За нею - кухня, де знаходилася господиня, яка їх пригощала. – Її звати Серена Есперіо... Мати Леона. Сказав Акацукі. І присів на ногах. – Вибач... Кладовище так ретельно охороняється, що я не думаю, що ми зможемо спокійно поговорити. Зі спокійною усмішкою. – Я побив того ідіота, який зруйнував там могилу. Крім того, Валькірія сказала, що тамтешня гробниця була відбудована належним чином... Тож не хвилюйся. Акацукі говорив на могилі Леона. Вуха Оусави Міу слухали ці слова. Але її голова цього не сприйняла. Перш ніж вона це зрозуміла, сідниці Міу вдарили по траві галявини. Її тіло втратило силу, вона навіть не могла встати. Герой Леон... Той, хто його вбив, був не хто інший, як він. Ґаліус, король демонів, а також її рідний батько. «...Тоді я...» Вона їла їжу, приготовлену матір’ю, їжу приготовлену матір’ю Леона, нічого про це не знаючи. Вона не знала, що їй робити. У неї боліло в грудях, і вона не могла нормально дихати. Що ж це таке...Напевно, провина. Зрештою Міу схрестила руки й стиснула їх намагаючись контролювати своє тремтяче тіло. Але це не припинилося. Тремтіння тіла ставало все сильнішим і сильнішим. – ...Заспокойся, все добре. Якраз перед тим, як її повністю поглинуло почуття провини, рука Акацукі взяла її за плече. Рука ніжно стиснула плече. – А... Нарешті тіло Міу згадало, як дихати. Щойно її легені вдихнули кисень, по всьому тілу пробіг крижаний озноб. – Тобі не потрібно відчувати провину... Це я привів тебе сюди, нічого не сказавши. Мені шкода, сказав Акацукі. – Але якби я сказав тобі раніше, ти б почувалася надто винною, щоб думати про смак їжі, яку вона приготувала. І навіть могла не повірити в її слова, що вона не хоче війни з демонічним племенем. Але. – Я хотів, щоб ти знала. Смак її їжі, що не був фальшивим, і її думки... Тобі може здатися, що людство - це купка людей, які прагнуть знищити вас за допомогою неправдивих звинувачень. Але ти повинна знати, що деякі люди такі ж, як ти. – … Міу промовчала, але все ж кивнула Акацукі. Акацукі не втік від того, що вбив її батька Ґаліуса, але все ж прийняв Міу. Навіть дізнавшись про її ненависть, він все одно робив усе можливе для Міу, і нарешті став для неї новим місцем, якого, на її думку, ніде не було. А тепер він заступився за демонів, які гинуть у війні. І Рісті не втекла від свого виховання члена королівської родини й продовжувала боротьбу навіть після закінчення війни. У такому випадку... Міу також повинна нести на своїх плечах. Що вона сама є донькою короля демонів Ґаліуса. Вагу багатьох людських життів, яких вбив її батько Ґаліус. Навіть якщо це було через війну, і для створення світу, де демони могли жити в мирі. – ...Дякую, зараз я в порядку. Сказавши це, Міу повільно підвелася.. Потім повільно повернулася на кухню, Взяти на себе відповідальність. Потім. – Це я привів тебе сюди, нічого не сказавши... Ти не мусиш йти сама. Коли Акацукі, після цих слів, спробував піти за нею, Міу похитала головою «Ні». – Будь ласка... Дозволь мені поговорити наодинці. Міу згадала, що вона сказала. «Сім’я, яка може їсти таку їжу, щаслива... Я заздрю.» Це були слова, які вона сказала нічого не знаючи. В цьому не було жодного злого умислу. Але це не означає, що це буде прощено. Оусава Міу... Ні, М'ю це знала. Яким було виховання героя Леона, історія юнака, який втратив батька і сестру у війні з демонічним плем’ям, і з відчаю став з простолюдина лицарем. Дві могили поруч з могилою Леона, мабуть, належали його батькові та сестрі. Тож у Серени більше не було родини, яку б вона могла годувати домашньою їжею. Потім Міу потягнулася до задніх дверей. Ручка безшумно повернулася, і двері тихо вчинилися. Коли вона зайшла на кухню, Серена, яка мила посуд у великій раковині, помітила її й гукнула. – Щось сталося? – Знаєте... Міу намагалася щось сказати, але слова не виходили, як слід. – Це... У неї була думка, яку вона хотіла донести. Вона була впевнена, що вона в неї є. Оусава Міу не мала слів, щоб її висловити. Це було жалюгідно й розчаровувало... Не вдавалося втратити сліз. «...Ні, не треба, не треба плакати, не треба.» Ні. Тут не справедливо плакати. Міу Міцно закусила губу. Вона не мала права проливати сльози за неї чи Леоном. Якби вона тут плакала, то це були б лише боягузливі сльози, що свідчили, що вона також є жертвою. Саме тому Оусава Міу не плакала. Але вона просто не могла знайти слів. – Знаєте... Я... я...я Вона міцно заплющила очі й відчайдушно намагалася щось сказати. – ....Все добре. Але раніше пролунав ніжний голос. Коли вона розплющила очі Серена стояла прямо перед нею. З ніжною посмішкою. – Все ж, я є членом Ради Шелфіду... І одразу зрозуміла, хто ти. Від слів Серени очі Міу розширилися. – Тоді.... Чому... – Знаєш. Керуючи рестораном, бачиш багато клієнтів. Повільно почала говорити Серена. – Хороших людей, поганих людей. Тих, хто намагаються обдурити, ті, кого ймовірно обдурять. Вони можуть бути надзвичайно добрими, а можуть мати шкідливу звичку пити, або бути дурними та розпусними... Коли маєш справу з великою кількістю таких людей, природно, починаєш розуміти. Кому можна довіряти... Тож. Щойно побачивши твої очі... Я відразу зрозуміла... Я можу довіряти цій дитині. – Але я... – Це правда, що я втратила на цій війні чоловіка і дітей. Але й ти втратила батьків. А про мого сина ти знаєш, чи не так? Можливо від його рук загинув той, хто тобі не байдужий. – … Міу замовкла від слів Серени. Потім. Незалежно від того, чи належите ви до людського, чи демонічного племені, горе від втрати коханої людини має бути однаковим. Відчуття що ти не можеш більше битися на війні теж.... Говорячи це, Серена обійняла Міу... І ніжно прошепотіла. – Це було важко, чи не так?.. – ... У той момент, коли їй це сказали. Міу відчула, як її тіло на мить затремтіло. Потім, поволі почали переповнювати емоції. На краєчку її очей з’явилися прозорі краплі. Попри це, вона намагалася стримати свої ридання, але Серена ніжно погладила її по спині: – Але зараз все в порядку. Я не знаю що сталося, але... Тепер Акацукі поруч з тобою. Тож немає про що хвилюватися. Оскільки. – Ця дитина збочена, але ти можеш довіряти йому і йти за ним. Я впевнена, що й цього разу він щось зробить. Залишаючись з ним, ти вже знаєш його смішну естетику, чи не так. – Так... Міу пальцями витерла сльози з куточків очей. – Я вірю... Що я зараз тут саме завдяки їй. – …Зрозуміло. Тоді ти можеш йти. Серена звузила очі й сказала їй. – Йди з ним і зупиніть цю безглузду війну. – ...Так. Міу рішуче кивнула і попрямувала до задніх дверей, щоб покликати Акацукі та супутницю. – Повертайтесь, коли закінчите. Потім пролунав ніжний голос жінки. – Наступного разу в робочий час. Тоді я подам багато моїх фірмових страв. – Так... Коли ця війна буде зупинена і все закінчиться. Оусава Міу обернулася і посміхнувшись пообіцяла. – Я впевнена, що повернуся, аби поїсти страви пані Серени... І тоді я знову буду з ним. 4 В далині небо стало помаранчевим. Коли сонце почало випромінювати ніжний відтінок темно-червоного, Акацукі гуляв замковим містечком, в компанії Міу та Харуки. Матч проти Рісті та її команди відбудеться через три дні. Впродовж цього часу Акацукі та його команда мали перебувати в Ельдії, королівській столиці. Перше що зробив Акацукі, пішов у закуток на околиці замкового міста. – Гей, ти впевнений, що ми тут зупинимося? Стурбовано запитала Міу, що йшла позаду. Навколишня атмосфера будівель і людей, що тут проходили, відрізнялася від тієї, що панувала на головній вулиці, до цього часу. Акацукі кивнув «Так». Не можна, щоб люди знали, що ми тут. Якщо ми зупинимося в нормальній корчмі, про це дізнається все місто. Ми повинні залишитися у людей, яким можна довіряти. – Звісно це правда, але... Почувши слова Акацукі, Харука насупилася й озирнулася. – На жаль, здається, це не дуже безпечне місце. – Ну. Всміхнувся Акацукі. Не дивно, що Харука так вважала. Акацукі з компанією зараз гуляли вулицями району розваг Ельдії, королівської столиці Шелфіду. Це було нічне місто, яке показувало свої справжні кольори після заходу сонця. Невдовзі компанія Акацукі прибула до місця призначення. Провулок у променях призахідного сонця. На вулиці з білими стінами, тільки там стояла темна, як смола, будівля, не схожа на інші. – Ми прийшли, ось і він. – Це готель? Звісно там є вивіска, але... Сказала Міу. На вивісці, що ніби плавала на чорних стінах, золотими звивистими літерами було лише просто написано «Мелісса». Але Харука, глядячи на вхід до будівлі, висловила свою думку. – Але я думаю, що вони трохи жорсткі для корчмарів корчми. По обидва боки дверей стояли двоє великих міцних чоловіків, одягнених в чорне. Навіть високий Акацукі дивився на них з низу до гори. – Вони також охоронці... Хіба не чудово? Підійшовши до них, Акацукі всміхнувся. – Привіт, дякую за роботу. Начальниця на місці? Потім, зовсім не змінюючи виразів, чоловіки в чорному подивилися на Акацукі, своїми холодними поглядами і сказали: – ...Вибачте, але наш заклад зараз не працює. Будь ласка, приходьте ближче до вечора. – Ні, я прийшов не як клієнт. Я заглянув привітатися з кількома знайомими обличчями. Акацукі знизив плечима: Повідомте про мене Меліссі. – На жаль власниця не сказала мені, що чекає на гостей. Ввічливо відмовили. Але чоловіки в чорному не вклонилися шанобливо. Натомість зробити півкроку вперед. Вже одне це подвоювало залякування, яке випромінювали їх велетенські тіла. Явне залякування.. Але. – Вас хлопці лише нещодавно прийняли на роботу. Сказавши це, Акацукі зітхнув. – Непогано бути лояльним до своїх обов’язків... Але відсутність гнучкості взагалі проблема, з точки зору обслуговування клієнтів, чи не так? Не маючи вибору. – Передайте що прийшов Акацукі. Якщо описати мою зовнішність, то повинні зрозуміти. Якщо Мелісса скаже, що не знає нікого подібного, ви можете відправити мене геть. – Вибачте, але власниця наразі недоступна. Чоловіки в чорному не дуже добре це сприйняли. – Тоді запитайте про мене будь-яку іншу відповідальну людину. Якщо я справді з нею знайомий, то у вас не буде проблем пізніше. З огляду на це, не буде проблемою хоча б перевірити, чи не так? – … На слова Акацукі, чоловіки в чорному якийсь час дивилися один на одного. Потім один зайшов всередину, а інший залишився зовні. Потім. – ...Ей, це справді в порядку? Стурбовано прошепотіла йому на вухо Міу. – Не хвилюйся, тут завжди так. Сказав Акацукі. Тоді Харука поглянула на нього холодним поглядом. І все ж, ти дуже обережний з цього приводу... Я здивувалася, що ти настільки обізнаний. І в момент, як вона це сказала. З-за дверей почувся крик, схожий на вигук. «...У.» У той самий час, коли Міу та Харука подивилися в той бік, щоб побачити, що відбувається, двері з великою силою відчинилися. І вибігла красива жінка. – ...Акацукі? Однак, побачивши жінку, що видала щасливий голос, Міу втратила дар мови. Харука, що стояла поруч, теж заклякла. Через те, що жінка мала приголомшливе вбрання, лише гарячі трусики, без усього на верхній частині тіла. Її довге руде волосся прикривало передню частину грудей, але вона була занадто відверто одягнена для виходу на вулицю. Але Акацукі навіть трохи не здригнувся від такого зовнішнього вигляду жінки, а злегка підняв одну руку: – Привіт, Сесиліє... як справи? – Кяяя, дійсно Акацукі! Жінка, на ім’я Сесилія, з силою обійняла Акацукі. Не звертаючи увагу, що притискається до нього своїми пишними грудьми, вона подивилася на Акацукі та схвильовано сказала: – Що трапилося? Якщо я правильно пам’ятаю, ти повернувся у свій рідний світ. – О так, якось я пішов додому. Треба було виконати кілька доручень. І Акацукі сприйняв це досить легко. Обнявши Сесилію за талію. – Отже, я прийшов сюди, бо хотів дещо попросити Меліссу... Вона далеко? – Так вона вийшла дещо купити. Але вона вже мала б повернутися. Можеш зачекати в середині. Сказала Сесилія. Потім подивилася на Міу та іншу супутницю, що закам’яніли. – Можливо, твої дівчата?... Так, вони зі мною. – Хм, чудові дівчата... Мама буде задоволена, я впевнена. Заходьте. Коли Сесилія потягнула Акацукі за руку, чоловіки в чорному запанікували та стали на їх шляху – Ви не можете, пані Сесилія... Впустити сторонніх без дозволу. – Якщо ви це зробите ми отримаємо догану від господині. – Просто дайте нам спокій. Дзомудо і Рамуґо, які щойно приєдналися, мабуть, не знають, але ця людина є великим благодійником нашого дому. Ні я, ні мама не потерпимо жодної зневаги до нього. Сказала Сесилія, притулившись до Акацукі. Вона глянула на чоловіків у чорному одязі: – Якщо ви наполягаєте, я можу звільнити вас на власний розсуд. Тоді у вас, хлопці, не буде причин перегороджувати шлях Акацукі. Я скажу мамі пізніше. якщо хочете. –Т-це... Глянувши на переляканих чоловіків в чорному, Акацукі криво всміхнувся. Потім поклав руку на голову Сесилії: Не залякуй їх занадто... Ці хлопці просто роблять свою роботу. – Але, Акацукі... Заспокоївши незадоволену Сесилію словами «Все добре», Акацукі повернувся до чоловіків в чорному: – Вибачте, я не збираюся заважати вам робити вашу роботу. Якщо ви хвилюєтеся, будь-хто з вас може зайти всередину і наглянути за нами. Це дозволить вам розслабитися? – … Чоловіки в чорному деякий час мовчали. Вони, мабуть, не очікували почути від Акацукі, з яким вони погано поводилися, що він візьме до уваги їх позицію. Зрештою. – ...Зрозумів, якщо так. Сказавши це, пара в чорному одязі нарешті віддалила свої велетенські тіла від дверей. За дверима був тьмяний прохід. «...Це набагато більша будівля, ніж здавалося зовні.» Думала Міу йдучи довгим коридором. Адже, здавалося, це не звичайна корчма. Але більше у Міу на думці були. Сесилія та Акацукі, що йшли попереду неї. Вони, мабуть, були дуже щасливі знову зустрітися один з одним. Сесилія Рукою обвила руку Акацукі. Обидві руки чітко торкалися одна одної, а груди Сесилії чітко притискалися до руки Акацукі. «...Здається вони занадто близько один до одного.» Розлючена Міу йшла за ними. Мелісса, назва закладу, ймовірно, було ім’ям матері Сесилії. Схоже, що жінка, на яку збирався покластися Акацукі, була матір’ю прекрасної Сесилії. Мабуть, вона красива жінка. І знову Міу переконалася, що чутки про те, що Герой-вигнанець любить жінок правдиві. Невдовзі з’явився кінець коридору. – Неможливо... Сцена, що розгорнулася перед її очима, змусила Міу знову втратити дар мови. В кінці темного коридору був інший світ. Це був простір, що нагадував вхід до розкішного королівського палацу. Все, від конструкції стін, підлоги стелі до меблів, таких як квіти та горщики на червоних доріжках, було надзвичайно розкішним. Не менш розкішно, ніж замок Ельдія, де вони щойно були. А завдяки атріумній структурі до третього поверху простір здавався більшим. – Це... Харука, яка була поруч, могла тільки стояти в заціпенінні перед цим видовищем. «...О, але.» Раптом помітила Міу. На другому та третьому поверхах було велика кількість дверей. Можливо, це кімната гостей. Коли Міу уявила можливість створення закладу ультрарозкішного розміщення. – Гей, люди, Акацукі повернувся! Закричала Сесилія так голосно, що луна пішла по підлозі... Наступної миті: Бах, бах, бах! Двері на другому і третьому поверхах відчинилися одночасно – ...У? Мимоволі Міу трохи занервувала. З відчинених дверей з'явилися молоді дівчата. Вони, мабуть, кожна по своєму проводили час. Хтось був одягнений у повсякденний одяг, хтось у приголомшливу спідню білизну, хтось був у банних рушниках., а хтось взагалі без одягу. Всі вони красиві жінки й симпатичні дівчата, не менше ніж Сесилія. Всі вони перестали рухатися, як тільки побачили Акацукі. Після миті тиші одна з них, тремтячим голосом, запитала. – Неможливо.. Ти справді Акацукі? Тоді Акацукі відповів. – Давно не бачилися, дівчата. Сказавши це, він посміхнувся дівчатам над ним. Відразу після цього... Атмосфера здригнулася. Жінки закричали в унісон. І помчали до Акацукі, якого оточили понад двадцять прекрасних жінок і дівчат: – Що таке? Хто ці люди? Запитала Міу, не розуміючи що відбувається і відступаючи наче від тиску. Жінки не чинили опору, коли демонстрували Акацукі своє тіло. Тоді Акацукі обернувся і сказав: – Я тобі вже казав. Коли я був тут, я працював охоронцем у гільдії. – Е... Може це. Коли вона вперше ходила за спідньою білизною з Акацукі, Чікаґе та Кудзухою. Чомусь Міу згадала, що Акацукі в підсумку одягнув бюстгальтер. – То ж це... Зробивши хиткий крок назад, Міу наштовхнулася на когось позаду. – Ой, вибачте... Міу раптом обернулася і припинила всі свої рухи. Наштовхнувшись, вона відчула важкий удар спиною. Тому подумала, що щойно наштовхнулася на груди чоловіка в чорному одязі, який йшов позаду. Але чорного одягу там не було. – У?!. Чоловік ще міцнішої структури, ніж чоловік у чорному. Стояв там у справжній червоній жіночій сукні. Через його довге, красиве, чорне волосся вона намагалася уявити, що він був жінкою, але це було не можливо. У нього було велике обличчя, великий тулуб і навіть руки і ноги великі. Він мав більш громіздке тіло, ніж борець сумо, і гострі, як у яструба, очі. Якби його побачила дитина, вона б точно заплакала. Побачивши це з повним здивуванням Міу з усієї сили відсахнулася назад. – Ха-ха-ха... Поруч з Міу, яка мимоволі опустилася на підлогу, була повністю непритомна Харука. Мабуть, це був надто сильний шок. Мабуть, вона досягла межі свого розуму на крок раніше за неї. Потім Акацукі позаду неї видав неймовірні слова. – Йоу, Мелісса... Давно не бачилися. У Міу зупинилося серце і вона поперемінно дивилася на Акацукі та Меліссу. «...Хто ця людина?» Вибачте, але як не крути, це, мабуть,  помилка «Зангієв» або «Родрігез». Образ який уявляла собі Міу і реальність перед очима були настільки далекими один від одного. Але звір перед її очима простягнув до неї свою здоровенну руку і з обличчям Будди відкрив пащу. Тим голосом, як вона й уявляла, розповів Міу про реальний стан речей. – ...Ласкаво просимо. Ласкаво просимо до елітного борделю «Мелісса», що належить лише членам клубу. 5 Залишивши згорблену Міу та приголомшену Харуку на піклування Сесилії. Мелісса запросив Акацукі зайти до однієї з підсобних кімнат. – Як завжди, це дуже проста кімната. Засміявся Акацукі, побачивши кімнату, до якої він давно не заходив. Кімната була простою і нехитрою, як для приватних покоїв власника висококласного борделю. Через принципи Мелісси. Саме тому Акацукі схвалював Меліссу. – Якщо у тебе є претензії, я не проти, якщо ви зараз підете. Пирхнув Мелісса, зануривши своє величезне тіло в диван. У той час, як власники борделів зазвичай відомі своїм заробітком грошей, Мелісса витрачав лише мінімальну кількість грошей на себе. Мелісса витрачав гроші на заклад, дівчат і персонал. Він знав, що це призведе до найвищої якості обслуговування його клієнтів, що своєю чергою, допоможе закладу добре працювати. Мало того, це робило Меліссу головою гільдії борделів. Однак його стоїчна політика управління викликала тертя з тими, хто керував іншими закладами. Однак, Мелісса залишався вірним своїм принципам. В результаті, ситуація переросла у війну з Гільдією борделів, які своєю чергою ворогували між собою... В той час, Акацукі та Мелісса познайомилися завдяки випадковій зустрічі й знайшли спільну мову. Саме тоді Акацукі зголосився бути вибивайлом в закладі Мелісси. В результаті, інша гільдія була змушена зникнути з Шелфіда. – Я з полегшенням бачу, що ти не змінився... І всі в закладі мали гарний вигляд. Сів на диван перед Меліссою Акацукі. – Ти прийшов сюди не для того, щоб вести світські бесіди... Гострий погляд Мелісси пронизав Акацукі наскрізь. – Ти раптом знову тут... І тепер ти на боці демонічного племені. – Ти швидко все зрозумів.. Сказав Акацукі. – Новини вже дійшли до вашої гільдії? – Все, що відбувається в цьому місті, в цій країні, повинно доходити до мене. Сказав Мелісса. – Кілька хвилин тому, від імені королеви Рісті було озвучено терміновий виклик для міністрів і Народної ради, і всі, хто зібрався в замку Ельдія, були сповіщені про це. Королева і Рада серйозно оцінили потенційну шкоду і вирішили, що вони наважаться оголосити про поточну ситуацію в країні й за кордоном. Про поєдинок між твоєю групою і королевою Рісті за мир з демонами буде оголошено завтра вранці трьома країнами Шелфідом, Діасдією та Арекрастою. Завтра це місто буде на межі. – Отже... Як я і думав, так воно і вийшло. Посміхнувся на очікуваний розвиток подій Акацукі. І у війни, і у миру були противники. У такому випадку, краще було спочатку поінформувати громадськість, ніж продовжити мовчати й оголосити результати лише після того, як про це стане відомо, щоб у підсумку було менше опозиції. «Люди - істоти, які не люблять приховування таємниць.» Мало того, оголосивши про це в Діасдії та Арекрасті, вони зможуть показати людям кожної країни, що це питання було узгоджене трьома країнами. Було б відчайдушним ходом максимально розкривати ризики накладеної відповідальності. – Ну, я не бачу іншого шляху. Звісно ж, змагання буде відкрите для публіки, чи не так? – Можливо... Громадськість буде більш переконана, якщо побачить результати на власні очі. Сказав Мелісса. – Швидше за все, лотерейні білети для безкоштовного входу будуть розповсюджені в кожній країні. І в міру того, як народ кожної країни буде дивитися на це, буде вирішуватися доля їхньої країни, можливо це і є план. Королева Рісті каже, що вона підкреслить, що ти стоїш на боці демонів і закликаєш до миру, щоб уникнути найгіршого сценарію війни. Вона, напевно, не хоче, щоб ти мав поганий вигляд... – Вона також намагається виставити себе в поганому світлі... Для моєї зручності. Він Герой-вигнанець Навіть, якщо він стане поганим хлопцем, йому вже байдуже. Але якщо подумати про мир, дійсно хотілося отримати згоду людей, хоча б настільки, наскільки це можливо, перш ніж він його досягне. «...Що ж в цьому і полягає суть турніру.» Акацукі нахилився в перед: – Ти чув про знищений підрозділ спостереження за Ґеійрупейном, чи не так? Наскільки вірогідною є офіційна думка, що це був злочин демонів? – На жаль, інформація заплутана, але найпереконливіша думка полягає в тому, що це злочин демонів, як оголошено офіційно. Однак є чутка, що цей інцидент є змовою Діасдії, яка має процвітаючу військову промисловість, щоб створити виставу з самооборони, спрямовану на особливий військовий попит. – Ах, мабуть, є такий поголос... Почувши слова Мелісси, подивився в стелю Акацукі. Це була можливість, яку розглядав і він сам. Під час атаки Філа Барнетта, той сам визнав, що Діасдія намагається перетворити Міу на нову іскру війни. Тільки якщо вірити словам Філа. – Однак, оскільки ти став на бік демонів і навіть тимчасово відкликав війська, які були послані... громадська думка по-новому подивиться на ситуацію. З іншого боку, можливо, звідкись надійде нова інформація. То що ти збираєшся робити? – Якщо хочеш, щоб я сховав тебе до матчу, я не проти. Я в боргу перед тобою і... Мої дівчатка будуть щасливі. Можеш зайняти ту саму кімнату, що й раніше. Я залишив усе в ній так само як було тоді. – Вибач... І поки ти це робитимеш, зроби мені ще одну послугу. Сказав Акацукі. – Насправді, є кілька речей, які я шукаю... Чи не знаєш, де їх придбати. Сказавши це, Акацукі передав аркуш паперу, який тримав за пазухою, Меліссі. Побачивши вміст, Мелісса підозріло примружив очі: – Ти шукаєш дивний антикваріат. Це створено для маленьких дівчат, чи не так? Ті, виробництво яких було припинено, бо вони не дуже корисні. Для чого ти збираєшся їх використовувати? – Ну, це такий собі страховий пояс... І що думаєш? – Я знаю один антикварний магазин, що спеціалізується на таких речах. І думаю ти зможеш знайти його там... На жаль це близький союзник гільдії, яка раніше ворогувала з нами. Мелісса виглядав зніяковіло, але Акацукі розсміявся і сказав: – Гаразд... Якщо це так, я піду і вестиму переговори з ним напряму. Тож не має про що хвилюватися. – Просто скажи мені, де той магазин. Я зроблю це до кінця дня. Після того, як Акацукі та Мелісса зникли у підсобці. Міу та супутницю, які встигли оговтатися від психологічного шоку, Сесилія відвела до помешкання яке зазвичай не використовувалося. – Це була кімната, яку використовував Акацукі, коли був нашим вибивайло. Сказавши це, Сесилія криво всміхнулася. – ...Ну хоч це і називається кімнатою, але спочатку це був склад. – О, вибачте що потурбували... Міу увійшла до кімнати слідом за нею і повільно роззирнулася по кімнаті. В одному кінці стояли дерев’яний стіл і стілець. А в центрі було величезне ліжко. На підтвердження слів Сесилії, біля нього стояв старий туалетний столик, можливо, його вже не використовували. Але пилу на ньому не було. – Тут гарно прибрали, чи не так... – Звичайно,– з гордістю відповіла Сесилія, коли Харука прокоментувала кімнату: – Це ж кімната Акацукі... І вона точно така ж, як була, коли він тут жив. – Ось як… Слухаючи глибоко зворушені слова Сесилії, Міу раптом підняла очі до стелі. Там було небо. Мансардне вікно. Хоча в стінах не було вікон, ймовірно, через горище, над ліжком було велетенське мансардне вікно. Потім Сесилія, наче помітивши. – Гарно, правда, це мансардне вікно... Акацукі воно теж сподобалося. Він хотів бачити зорі під час сну, тому перемістив ліжко, що стояла під стіною. – Хм.. Я здивована, що у цього хлопця вистачило розуму думати про такі романтичні речі. Здивовано сказала Харука. Вона сиділа у ногах ліжка і подивилася на небо, забарвлене в кольори заходу сонця. Міу теж сіла поруч, і Сесилія запитала, ніби підтверджуючи. – Ви ж у нас сьогодні ночуєте, так? – О, так... Він, здається, так планував. – Що ж, можете користуватися цією кімнатою. Ліжко достатньо велике, щоб могли розміститися троє людей. Коли вона сказала це настільки відверто, очі Міу та Харуки мимоволі перетворилися на крапки. – Гей, зачекайте... Це означає, що ми повинні спати з цим хлопцем? – Е, так? Що в цьому поганого? – Я ні в якому разі не можу спати з таким ходячим сексуальним злочинцем! Міу кивнула на крик Харуки. Сесилія виглядала спантеличеною. – Це?.. Хіба ви не жінки Акацукі? – Ні, це не так! – Крики заперечення Міу та Харуки збіглися досконально. – ...Але ж вас вже обіймали раніше? – Цього не було. Одночасно підскочивши закричали Міу та Харука, а їхні обличчя стали яскраво-червоними. Мабуть, виникло кричуще непорозуміння. Тоді Сесилія поглянула так, наче побачила щось не приємне: – Бідні... Дівчата, такі гарні, але Акацукі не ставився до них як до жінки. – Це не тому, що ми не привабливі як жінки, чи щось подібне. – С-саме так... Це ми відмовились! У відповідь на їх відчайдушні заклики: – Ви не хочете? Чому? Зацікавлено сказала Сесилія, а потім зробила жахливо сексуальне обличчя. Побачивши таке обличчя Сесилії, Міу мимоволі ахнула. «...Брехня, що це?» Міу відчула, як її тіло нагрілося. Вона була тією ж жінкою, але сексуальна привабливість Сесилії вабила її. Те що її обіймав Акацукі, змусило її тіло відреагувати. Коли вона раптом поглянула на обличчя Харуки її обличчя стало яскраво-червоним і вона тремтіла. – 〰〰У. Ніби намагаючись придушити його, вона міцно обхопила своє тіло. – На жаль... Нам це не потрібно. – Справді? Якщо ви народилися жінкою, ви обов’язково повинні знати такі речі, чи не так? Сказала Сесилія з чарівною посмішкою. – Гей... Ви справді були поряд з Акацукі й ніколи не відчували в ньому чоловіка? –Т-це... Сесилія бачила крізь ненавмисний крик Міу її справжні почуття і сказала: Ти, схоже, усвідомила це, чи не так? І ти, мабуть, хоча б раз уявляла, що б сталося, якби він тебе тримав. Це... Тому, що в глибині душі ти цього хочеш. – ...Н-ні, не усвідомила. – Ні саме так. Тому що ви дівчата... Дивлячись прямо перед собою Міу та Харука намагалася відвести очі, але не змогли. Ніби захоплені очима Сесилії, вони не змогли ворухнутися. Їх засмоктало. Потім Сесилія повільно підійшла до них. – Мене приваблюють чоловіки, які пригнічують...Жіночий інстинкт. Чого тут соромитися? Ну ж бо. – Будьте чесними з собою. Знаєте, ви більше «жінки», ніж думаєте. А потім обережно простягнулася рука і... – ...Притримай свої дівчачі підколювання при собі, Сесилія. Раптово від входу долинув тихий голос. Тоді, перш ніж прийшло усвідомлення, гігантське тіло Мелісси вже стояло там. – Скільки ти збираєшся залишатися в такому вбрані? Час готуватися. Харука, яка не мала нічого спільного до ситуації, мимоволі відступила. Одного разу вона вже втратила свідомість. Тіло, напевно, пам’ятало той страх. Тоді Сесилія відповіла: «Так», і вираз її обличчя повернувся до нормального. – Вибачте, ви двоє. Ви говорили погані речі про Акацукі, тож мені захотілося трохи пожартувати над вами. Вона висунула язика, поклала руки на плечі Міу та Харуки та прошепотіла. – Але якщо ви залишитися поряд з Акацукі та не будете чесними постійно, то обов’язкова пошкодуєте про це... Так само як та дівчина. – Е-е?.. Мимоволі озвалася у відповідь Міу, почувши серйозність у її голосі. Але Сесилія помахала рукою та повернувшись до них спиною, вийшла з кімнати. Мелісса розчаровано зітхнув і повільно підійшов до них. Міу перелякалася. – А, гм, ви закінчили свою розмову? Той хлопець... – Акацукі зараз ходить по магазинах і шукає, те що йому потрібно. Здається, він залишив ваші справи, дівчата, на мене... Якісь проблеми? – Ні... В Міу втупилися гострі очі, і вона швидко відвернула обличчя. – Акацукі розповів мені майже все, що з тобою сталося. Можете залишитися тут, якщо хочете, але поки ми вас прихистили, доведеться дотримуватися правил нашого закладу. – Т-так... – Зрозуміла... Залякування Мелісси з близької відстані змусило Міу та Харуку кивнути у відповідь. Потім Мелісса дав їм тканину, кинувши її на руки Міу та Харуки, ніби притискаючи її до них. – Що це?... Спантеличена Харука взяла краї тканини обома руками й підняла її вгору... Наступної миті. – Ш-що це?! – ...Не кричи так голосно. Це просто бюст’є.» Мелісса недбало прокоментував сенсаційну білизну, яку Міу зі супутницею бачили в перше, а потім сказав: – Зніміть одяг, що на вас зараз і переодягніться в нього. Коли будете готові, спускайтесь в низ. Щоб жити тут, будете працювати в нашому закладі. – Вибачте, ми не можемо цього зробити... Поспішно відмовилася Міу. – Не хвилюйтесь... Ми не збираємося змушувати вас мати справу з клієнтами. Сказав Мелісса. Але ви можете допомогти на кухні, з пранням і прибиранням. Ви ж не будете стільки нахабними, щоб думати, що вас можуть прихистити безоплатно і байдикувати? – А-але... Ми не повинні носити такий незручний одяг, щоб готувати та прибирати. – Хм, – похмуро видав Мелісса, на заперечення Харуки. – Що ви будете робити, якщо клієнти або працівники побачать, що ви блукаєте закладом у такому помітному одязі? Ви готові наражати на небезпеку не лише себе, а й мене та дівчат закладу, які вас прихистили? – М-ми не збираємося цього робити... – Або якщо ви не ходитимете до вбиральні, не митиметесь, не пратимете одяг і не виходитимете з кімнати до трьох днів до матчу, я не заперечуватиму... Хочете так вчинити? – Ні, ні, це не можливо... – Як ви збираєтеся допомогти нам з роботою, якщо не залишите цю кімнату? Ми єдині хто ризикуватиме, а ви просто сидітимете тут безоплатно... Ви це маєте на увазі? – … Не було ні звуку у відповідь. Потім, трясучи своїм великим тілом, Мелісса пішов до виходу з кімнати. Потім перед самими дверима, він обернувся і сказав. – Якщо ви зрозуміли, то швидко одягайтесь і спускайтесь вниз. Якщо ви не спуститесь, дорахувавши до ста. Я примушу вас носити одяг з меншою кількістю тканини. – ...У.» Проти Мелісси не підеш. У паніці Міу і Харука почали роздягатися. 6 Вітер у Форестніумі мав дещо солодкуватий аромат. Ймовірно, це пов’язано зі зеленим запахом, випромінюваним лісом, що розчинявся в повітрі. Приємний ароматний потік дарував найвищу прохолоду, яку тільки могла створити природа. У той час як демони жили своїм повсякденним життям, пасли худобу і працювали на полях На околиці площі стояла висока дівчина. Це була Ідзумі Чікаґе. Вона медитувала і концентрувала свою свідомість. Дві витягнуті вперед руки, почали випромінювати слабке, біле світло... Але незабаром сяйво згасло. – ...Не виходить. Чікаґе, розчаровано зітхнувши: – Як і очікувалося, ти все ще не можеш використовувати магію? Почула позаду без інтонаційний голос. Чікаґе видала: «А», і озирнулася на нього, знизивши плечима перед Доумото Кудзухою, що зараз стояла перед нею. – Минуло три дні, як ми сюди потрапили, але, схоже, це займе трохи більше часу. – Я теж... Пробувала раніше. Сказала Кудзуха. Сидячи на землі, вона ніжно опустила погляд. Чікаґе примружила очі, ніжно погладивши голову маленької темної ельфійки, що спала, використовуючи як подушки коліна. – ...У тебе дійсно вийшло. – Так… Споглядаючи обличчя сплячої Ріруру, Кудзуха виглядала трохи стурбованою. Я ще ніколи не балувала маленьких дітей, тому я не знаю, що... Мені зробити, щоб допомогти їй. – Думаю, що ти повинна бути природною, такою, якою є зараз... Бо якщо будеш намагатися викликати у них гарний настрій і діяти навмисно, вони ставитимуться до тебе ще більш насторожено. – Мені шкода... Я все одно не дуже добре вмію бути товариською. – Я не це мала на увазі.. Сказала Чікаґе, з гіркою посмішкою: – Староста змогла порозумітися з Ріруру, поводячись так само як зазвичай, не прикрашаючи себе. Думаю, що це найідеальніший спосіб скоротити дистанцію. Крім того, коли тобі довіряють діти, легко завоювати довіру дорослих. Чікаґе поглянула на одяг, що був на ній. Чікаґе була в такому ж як і вбрання Міу. Одяг приготовлений для неї жінками поселення, оскільки вона не могла вічно носити один і той самий одяг. Здається, що в наявності були й менші розміри, і Кудзусі також позичили такий самий одяг. – Причиною того, чому до нас, сторонніх так добре ставляться, є те що ми подруги Міу. Але ми не можемо бути занадто поблажливими до цієї позиції... Краще завоювати їх довіру, наскільки це можливо. Сказавши це, Чікаґе озирнулася на площу: – ...Ну не знаю, чи це гарна ідея підходити так близько. Вона криво всміхнулася на видовище попереду. Попереду був Кайдо, який грався з сільськими дітьми. – Що ж Кайдо, ти наступний. – Переконайся, що дорахував до ста. Якщо обманеш, нам доведеться почати з початку. Кайдо, з яким розмовляли як з «ручною» тваринкою, що перейшла межу дозволеного, здається це не турбувало. – Ей-Еей. Мені не має потреби обманювати, я вас швидко знайду. Тоді дівчинка розсердилася. – Кайдо. Якщо ти думаєш, що я дівчинка і будеш обходити правила, як ти це зробив першого разу, я не спущу це тобі з рук так просто. – О, я зрозумів... Гаразд, почнемо. В той самий час, як Кайдо почав рахувати, діти розбіглися навколо, кричучи від радості. Чікаґе дивилася на ситуацію наче ошелешена. Як можна грати в хованки та біганину цілими днями... Я тебе поважаю. Потім, ніби згадавши. – До речі, ти чула, пані староста? Я чула, що людська армія, що оточила цей ліс, почала відступати, за деякими винятками. – Ні, це для мене новина... Хто тобі сказав? – Щойно повернулися люди, які були на розвідці. Очевидно, Акацукі і його група добре попрацювали. – Що ж... Це добре. Кудзуха полегшено зітхнула і подивилася на далеке небо. – Чікаґе, що стояла поруч, також дивилася на те саме небо. – Не знаю, яка там зараз ситуація, але... Сказала вона довірливим тоном. – Не хвилюйся... Я впевнена, що війни не буде. І. – ..., сто. Добре, малі, будьте готові! Чесно підрахувавши до ста, Кайдо почав повільно шукати дітей. На мить. – ... Кайдо подивився на Чікаґе та Кудзуху, але пішов у перед, не розмовляючи з ними. Проте Кайдо тихо пробурмотів. З серйозним виразом обличчя і голосом який ніхто не чув. – Ще рано розслаблятися... Можливо. 7 Ніч у Шелфіді почала добігати кінця. Харука, яка нарешті закінчила допомагати та піднялася на горище, разом з Міу. – Нарешті закінчила. Вона пробурмотіла щось нерозбірливе і впала прямо в ліжко. Харука та інші закінчили свою роботу, але бордель був відчинений. Нічні клуби зазвичай працювали до світанку. Однак Харука та інші з вечора старанно працювали по господарству, тож Мелісса сказав їм, що вони можуть піти раніше за інших. – ... Працювати важко, чи не так? Харука усвідомлювала це дуже добре. У JPN Вавилон, де вона виконувала обов’язки віцепрезидента та голови дисциплінарного комітету, її дні насичені. Інша сторона - це переважно мозкова робота, тоді як сьогодні вона виконувала фізичну роботу. Вона усвідомлювала, що хатня робота, така як приготування їжі, прибирання та прання - це справді важка праця. – Хм, ти в порядку? На стурбоване запитання Міу, Харука повернула лише голову. – Важко... Ти крута. Захоплено пробурмотіла вона. Вони довго працювали разом, готували, прали, прибирали, але майстерність Міу була напрочуд хороша. Якщо порівняти лише кількість простої роботи, то безсумнівно, вона працювала набагато більше. Потім ніби злякавшись, Міу сказала. – С-справді? Якщо це робота по дому, то я роблю її щодня... Можливо, тому я до цього звикла. – Не можливо... Цей хлопець змушує тебе робити всю роботу? Якщо Акацукі ставився до Міу як до служниці, то це проблема. Однак Міу замахала руками, ніби в паніці, і сказала: – Ні, все добре. Це я сказала дозволити мені робити це. Бо знаєте, він піклується про мене. Тому я хочу зробити все, що в моїх силах, щоб допомогти. –Тоді... добре. Зітхнула Харука і повільно піднялася з ліжка. І коли подивилася на Міу, що сиділа на стільці біля ліжка, вона знову відчула здивування. «...Ця дівчина була такою красивою.» З розпущеними хвостиками, розпушеним волоссям й одягнена в сенсаційне червоно-чорне бюст’є, вона зовсім не схожа на ту, якою її зазвичай бачили у Вавилоні. Крім того, її макіяж, як мінімум етикету для роботи в закладі, зроблений дівчатами установи. Через своє достатньо юне обличчя, вона лише худорлява і природна, але все одно набагато сексуальніша. «...І що не кажи, ці груди..» Вона була досить впевненою в собі з точки зору стилю, але вона не могла конкурувати з ними. Чашки, які мали покривати три четвертих грудей від низу до верху, зараз напівчашечки, бо груди Міу завеликі. Крім того, її груди випирали з-під бретельок з обох боків, і чесно кажучи, навіть представницям тієї ж статі було б важко на них дивитися. Тоді, можливо, помітивши, як на неї дивляться: – Ах, ммм... Через те що на мене так багато дивляться. Міу зніяковіло озвалася. – Вибач, я просто... знайшла тебе такою красивою, що закохалася. – Це... Якщо ви так кажете, віцепрезидент. Сказавши це, Міу сіла поруч з Харукою і поглянула на стіну, ніби спонукаючи Харуку сказати «Агов». Коли Харука раптом поглянула туди ж, вони з Міу відображалися в дзеркальній поверхні дзеркала, в повний зріст, біля стіни. Нанаса Харука побачила. Побачила себе, нафарбовану і одягнену в чорне бюст’є Вона і Міу перетворилися на повій. Вони існували лише для того, щоб збуджувати чоловіків, спокушати їх та утримувати. – ... В такому розпусному вбрані, на мить, Харука відчула себе такою красивою, що в неї мурашки побігли по шкірі. Це було прекрасніше. Ніж будь-коли вона бачила сама. «...Так про що це я думаю!» Харука запанікувала і похитала головою, щоб відкинути свої думки. Це було не безпечне місце. Через те, що всі навколо виглядали схоже, вона оніміла від цього відчуття, хоча, якщо подумати, їй ніколи не було соромно, що вона так одягнута. Дівчата в закладі часто носили такі наряди. «...Але завтра я знову піду на роботу в цьому одязі.» – Ах, це так дратує... Роздратовано зітхнула Харука: – Ам... Вибачте. Вибачливо пробурмотіла Міу. Опустивши голову. – Мені шкода, що я втягнула пані віцепрезидента в мої обставини... І навіть втягнула в цю роботу. – О, ні, я не мала на увазі... Те, що щойно сказала. Ні, вона не могла сказати напевно... Харука здавалася збентеженою. – Але я була щасливою... Коли віцепрезидент стала на мій бік на зустрічі. Піднявши обличчя всміхнулася Міу. І на ліжку повернулася до Харуки й сказала: – Дякую... Можливо, тільки тому що матч цього хлопця закінчиться, не означає, що все закінчиться негайно. Ми постараємося залагодити ситуацію якомога швидше, щоб повернутися туди. Тому прошу вас, віцепрезиденте... Потерпіть зі мною ще трохи. Нанаса Харука побачила. Плечі Міу, яка опустила голову, злегка тремтіли. «...Мабуть, вона дуже хвилюється.» Якщо мир не буде реалізовано, люди та демони опиняться в повномасштабній війні. Якщо таке станеться, важко уявити скільки буде жертв. Незалежно від того, наскільки вона вірила в мир, вона, мабуть, відчувала пригнічену тривогу. Крім того, вона, певно, хвилювалася за Форестніум. Як би це було правдою, вона, напевно, хотіла б полетіти до дому прямо зараз. Попри це, Міу не говорила про це. Навіть коли вона допомагала їй у закладі, вона поводилася яскраво і впевнено, не обмовившись жодним словом претензій чи невдоволення. Звичайно, як дочка короля демонів, вона, мабуть, зазнала багато труднощів досі. Мабуть, у неї було багато болючих переживань, про які навіть Акацукі не знав. Як віцепрезидент JPN Вавилон, Харука все ще не визначилася, який висновок зробити. Вона все ще намагалася зрозуміти, що їй робити. Але Нанаса Харука думала. Що принаймні, її серце хотіло захисти цю дівчину зараз. Тому Харука намагалася бути чесною у своїх почуттях. – ...Добре. Коли вона так сказала зі спокійним голосом, Міу підняла голову. Харука посміхнулася їй, яка все ще виглядала неспокійною: – Попри те, що я була втягнута, це ніби я сама всунула ніс... І я вже вирішила, що збираюся залишитися з вами до кінця. І сказала. – Тож, будь ласка, робіть, що хочете, а я вам у цьому допоможу. – О, Дякую, віцепрезиденте.... Харука ніжно торкнулася пальцем губ Міу, яка висловила свою вдячність. – Можна Харука. Важко називати мене віцепрезидентом постійно, чи не так? Тоді Міу нарешті щасливо посміхнулася. Зі сльозами на очах. – Так, дякую, пані Харука. Харука просто кивнула на слова Міу. На цьому їхня розмова завершилася. Харука вже збиралася змінити тему, коли раптом згадала: – Проте, я трохи хочу пити... – Тоді я принесу вам щось знизу. Мені теж хочеться чогось випити. Міу швидко підвелася. – На столі стоять декантер[i] і склянки. Хіба це не вода? На пропозицію Харуки, Міу взяла кришталеву посудину. Зняла кришку і понюхала вміст. – Воно не пахне водою... Запах солодкий. Пахне фруктами... Або можливо квітами. – Хей, це алкоголь? – Здається, в ньому не має алкоголю. Ймовірно, це просто сік, витягнутий з квіткового екстракту. – Тоді все гаразд.. Вони все ще відкриті, і не потрібно турбувати інших людей. – Так... Ось, будь ласка. Прийнявши від Міу склянку з вмістом декантера, Харука наблизила своє обличчя: – Це, безумовно, пахне більше квітами, ніж фруктами. Потім вона зробила маленький ковток. Потім він пройшов по горлу. Ймовірно, це була якась ягода, схожа на суницю чи малину. Освіжна кислинка та солодкість втамували спрагу Харуки. – О, так смачно. Здається, в ньому немає ніякого алкоголю, тому воно схоже на густий сік. – Це правда, дуже смачно... Мені подобається цей смак. З цими словами, Харука і Міу випили вміст своїх склянок одним ковтком. – Можна мені це одну склянку? – Угу. Тоді я теж вип’ю ще одну. Міу налила сік у склянку Харуки й наповнила свою. – До речі, я мушу попросити приготувати для мене іншу кімнату. Харука притулила склянку ближче до грудей, пригадуючи: – Я не збираюся спати з цим хлопцем... Це небезпечно для моєї цнотливості. – Крім того, потрібно позичити змінний одяг... Я не можу залишитися в цьому одязі, вічно. Сказала Міу. – Якщо він побачить мене такою, невідомо, що він зі мною зробить. Харука та Міу серйозно переглянулися і твердо кивнули. Після короткого мовчання, дівчата, які до цього дивилися одна на одну, розпливлися в усмішках і розсміялися одна над одною. Потім Харука і Міу легенько дзенькнули келихами одна одної. Це був тост дівчат. Ніби на честь нової дружби. Вони знову ковтнули сік. Лише глибокої ночі Акацукі зміг завершити свої справи. Власника, на жаль, не було в місті, тож йому довелося чекати на його повернення. – Айя-йяй, вже так пізно... Але він зміг отримати те, що шукав. Так розсудив Акацукі. Зараз, він думав, що все готово. «...І я знайшов кілька цікавих речей.» Посміхнувся Акацукі, споглядаючи два паперові пакети, які він тримав під пахвами. І коли повернувся до борделю і йшов коридором третього поверху, хтось спускався з горища. Це була Сесилія. Одягнена в чисту білу сорочку. Вона була зовсім іншою людиною, ніж у своєму грубому вечірньому вбрані, випромінюючи красу довершеної повії. І потім, коли вона раптом помітила Акацукі, ніби від полегшення: – Добре, Акацукі... Ти повернувся. Я хвилювалася, що ти запізнишся. – Вибач, я залишив тих дівчат за головних. Акацукі дістав з паперового пакета яблуко й простягнув Сесилії. – До речі, ти виглядаєш знудженою в таку напружену годину, з тобою все гаразд? – Мені шкода це чути. Я все ще номер один у закладі. Дражнячи сказала Сесилія тоном і відкусила яблуко. Нинішній клієнт не може скінчити, якщо його не залишити в останню хвилину. Прямо зараз, я припускаю, він сидить голим на ліжку і його промежина надувається від поколювання. – Ще один покидьок зі щасливим хобі... Коли Акацукі мимоволі хихикнув, вона сказала: – ... Ну це ще не все. Ходи сюди, швидше. Ніби щось пригадавши, Сесилія потягнула Акацукі за руку і піднялася сходами на горище. – Що? Що з ними таке? – Зрозумієш, коли побачиш... Дивись, заходь. Пройшовши повз Сесилію, яка відчинила двері, Акацукі вступив на горище. У цей момент донісся задушливий аромат квітів. Акацукі нахмурився від солодкого запаху, що наповнював кімнату. – Якого біса… Мимоволі пробурмотів він, а потім раптом перевів погляд на центр кімнати. Ліжко, яке, крізь велике мансардне вікно, як прожектор, освітлював місяць. На ньому палко вовтузилися Міу та Харука, випускаючи солодкі голоси. Тож Акацукі повільно й мовчки підійшов до ліжка. Потім подивився на них зверху вниз і щиро пробурмотів. Що ви в біса.... робите? Побачивши своїми вологими очима Акацукі, що дивився на неї зверху вниз, Міу невиразно подумала. «Нарешті він повернувся.» Але. «...Не знаю що робити... Ми ще не переодягнулися.» Міу раптом згадала. Що вони з Харукою досі у своїй сенсаційній білизні. Десь глибоко в серці, вона соромилася демонструвати себе таку Акацукі. Але не зараз. Всередині було гаряче, боляче, чи якось так здавалося. Чому вона знала причину. Той сік, який вони випили з Харукою. Найкращим доказом було те, що Харука, поруч з нею звивалася як і вона. В ньому точно щось було. Акацукі почухав голову і заговорив з Сесилією. – І...відколи вони так? – Не знаю. Як я вже говорила раніше, я мала трохи часу, тож п’ять хвилин тому принесла їм змінний одяг, але на той час вони вже були у такому стані. – Але що трапилося? Вони готові. – Здається, ці дівчата випили нічний сік, який залишила мама. Сказала Сесилія. Тоді Акацукі нахмурився. – Ей-Еей. Нічний сік Мелісси - це потужний афродизіак, який, як стверджують, змусить будь-яку цнотливу жінку усвідомити свою розпусну природу всього лише після одного ковтка, чи не так. – Т-твоя розпутна натура? – Це... Ти жартуєш, правда? Від слів Акацукі, Міу та Харука здригнулися, перебуваючи в екстазі. Проте такий стан речей прийнятний. ...Насправді вони хотіли щось зробити до того, як Акацукі повернеться. Спочатку вони думали, чи зможуть якось придушити жар у своєму тілі, тож терпіли свій смертельний сором і намагалися втішитися. Але задоволення було настільки сильним, що вони злякалися і здригнулися. Тоді вони сприйняли одна одну чарівними. Вони спробували доторкнутися одна до одної, але навіть якщо торкалися лише трохи, відчувалося це занадто сильно і це було не в тому стані, щоб вони могли щось з цим зробити. Тим часом жага тіла ставала все сильнішою. Зрештою, вони вже нічого не могли зробити. Тоді Сесилія схвильовано сказала: – Зазвичай я п’ю його, розводячи великою кількістю води, але ці дівчата, схоже, випили нерозбавленим... І всю пляшку. – Це повне передозування... Ти впевнена, що з ними все гаразд? – Я впевнена, що з ними все буде добре, тому що мама не використовує нічого токсичного... Але наслідки, ймовірно, будуть у багато разів сильнішими та триватимуть набагато довше, ніж зазвичай. Що робитимеш? – Я знаю, ти сказав, що тобі не потрібні ці дівчата, але... Є темний лікар, якому можна довіряти. Хочеш його покликати? Потім. – Ні, все нормально. Не хочу створювати більше проблем, і, що більш важливо, не хочу, щоб інші люди дізналися про цих дівчат. Сказавши це, Акацукі поглянув в низ, на них. – Ви, дівчата, теж так думали, тож чекали на моє повернення. – ... Міу кивнула. Вони повинні досягти миру за будь-яку ціну. Тоді, як би банально це не звучало, потрібно уникати того, що могло зменшити цю можливість. Крім того, Акацукі раніше нейтралізував смертельну отруту Заххака, яку використав Філ Барнетт, за допомогою своєї Ренкан Кейкіку. Не лише у своєму власному тілі, але й ту, що всмоктала Міу. Тоді Акацукі сказав Сесилії. – Залиш це мені. Тобі краще повернутися, а то твій голий гість почне робити щось на зразок трьох точкової стійки на руках. – Так?.. Якщо ти так кажеш, Акацукі.... Але якщо щось трапиться, негайно поклич мене. – О, дякую тобі. Підняв одну руку Акацукі, і спостерігав, як Сесилія вийшла з горища. Раптом в кімнаті настала тиша. Тоді Акацукі сів на стілець біля ліжка: – Навіть так одягнулися... Як сильно ви, дівчата, хотіли знати свою справжню сутність? – Н-ні.... Простогнала зі сльозами на очах Міу, настільки була переповнена чаша жаги. – Ми відчули спрагу... А його залишили тут... Ми були впевнені, що знизу зараз усі зайняті, і ми не хотіли турбувати інших. І у нас не було іншого вибору... Окрім як одягнутися так, тому що так сказав Мелісса. – Ну я все одно думав, що таке трапиться, але це зовсім протилежне. – Не звинувачуй її... Це моя вина. Сказала Харука. Зі сльозами в куточках очей: – Я знайшла той напій... Хм і попросила налити. – Але пані Харука, я сказала, що це просто сік. – Ви, дівчата, прикривали одна одну і... Непогано ладнали, поки мене не було, чи не так, дівчата? Після слів «О, боже», Акацукі змінив вираз обличчя. – Ну, здається, злого наміру не було, тож, я зроблю вам полегшення. А потім повільно наблизився до Міу та іншої дівчини. – ...Чому ти лізеш до ліжка. – Дурненька, я маю вас детоксикувати, чи не така? – ... Чому ти намагаєшся зняти наш одяг? – Дурничка, я вирішив, щоб вам було легше. – А-але, ти казав, що Ренкан Кейкіку дозволяє передавати Ци через одяг. Якщо вся справа в активації Ци у нашому тілі, не проблема, навіть якщо одяг залишиться... Коли Міу подивилася на нього прилипливим поглядом, Акацукі почухав потилицю й сказав: – Однак це не можливо. Отрута найкраще знешкоджується імунітетом і стійкістю організму. Можна активувати Ци всередині ваших тіл і підвищити його, але якщо спробувати відразу вивести афродизіак зі свого тіла, то відчуття, які ви зараз відчуваєте, багаторазово сконцентруються. Ці речі створюю таке навантаження на організм, що, якщо не бути обережним, можна спалити нерви в мозку або отримати серцевий напад. Сказавши це, Акацукі усміхнувся. Широкою усмішкою: – Є дуже хороший спосіб уникнути такої небезпечної ситуації – ... Це не добре. Це вкрай не добрий напрямок розводку подій. Розуміла Оусава Міу. У такі моменти, Акацукі - людина, яка не виявляє милосердя. «...Що мені робити, якщо все так триватиме, ми обов’язково зробимо щось жахливе...» Проте, навіть якщо вона спробує втекти, її тіло просто горітиме, і не буде слухати її. – Ш-що ти збираєшся робити?.. Боязко запитала Харука, Акацукі подивився в протилежному напрямку, на порожнє небо: – Ви, дівчатка, знаєте, що таке темна родимка. – ？.. Не звертаючи уваги на їх розгубленість від раптової незручної заяви, Акацукі повільно почав говорити. – Родимка - це щільне скупчення клітин, що містять пігмент меланіну. Але водночас, це також місце, де Ци в організмі має тенденцію до застою. Природно, компоненти афродизіаку будуть легше накопичуватися. Розумієте? Іншими словами, якщо витягнути застійну Ци, яка там застоюється, її Ци у ваших тілах неминуче стане більш плавним. І складові афродизіаку теж витягнуться з організму. Це дійсно вбиває двох зайців одним пострілом. Відразу ж. – ...Тепер, коли я вам стільки розповів, ви в же знаєте, що з вами збираються робити, чи не так? Потім Акацукі сказав Міу та Харуці Суворо. – Гаразд, слухайте. Відтепер ви віддасте мені кожен сантиметр свого тіла! Скрізь! Відтепер у вас шукатимуть родимки по всьому тілу. Не важливо, чи це виріз на грудях, чи щілина на сідницях, чи основа стегон, я збираюся пройтись по кожному сантиметру ваших тіл. І якщо знайду родимку, як би соромно це не було, висмокчу застояну Ци та складові інгредієнти афродизіаку. Безпосередньо моїм ротом. Потім, навмисно нахмурившись, він сказав: – Але в цей момент вас накриє насолода, яка рознесе вщент вашу розсудливість, вашу цнотливість, все ваше відчуття цінностей. Але не хвилюйтесь. Бо, якщо вас пару раз відсмокчуть, ви не зможете думати про такі речі, як страх, збентеження або самопринизливі думки. Ось чому на обличчі Оусави Акацукі зараз був вираз співчуття. – Я буду чергувати по черзі, щоб не було занадто пізно для вас обох. Якщо робити це безперервно, це занадто стимулює. Підбадьорюйте одна одну, як і раніше, щоб ви могли зробити все можливе до останнього шматочка. До речі, я збираюся зосередити всю свою увагу на тому, щоб з’ясувати, де на вашому тілі знаходиться родимка, тому я не зможу згадати, місце попередньої родимки. Можливо, я випадково відсмокчу в одному й тому ж місті, але на жаль це не карт-бланш. Не має правил, наприклад, це можна зробити лише двічі, тому будьте терплячими. – Ей, гей, чекай... – Т-це... Має бути якийсь інший шлях. Міу і Харука відчайдушно намагалися його зупинити, але Акацукі посміхнувся і сказав: – Ні, його не має. Він чітко заявив. – І ви, дівчатка, плачете гіркими сльозами... Я це так просто не залишу. – Це насправді тому, що нам боляче, але... Ми плачемо не, тому що нам сумно... Відчайдушно заперечила Харука на це. Тоді Акацукі навмисно затримав погляд і сказав. – Дурні дівчатка... Ви, дівчатка, маєте звичку робити такі сумні обличчя, ви прикидаєтеся сильними. – Боже мій, ти брешеш! Ти точно знаєш, що говориш! На вереск Міу, Акацукі кивнув: – О, я розумію... Ваш біль. Тому я не можу зупинитися. А тепер, від щирого серця. Заблукалий герой був готовий почати. Брутальну естетику Оусави Акацукі. – Не хвилюйся. Зараз я полегшу тобі життя. Коли Акацукі простягнув руку, Міу відчайдушно намагалася втекти, втікаючи верх на ліжко. Однак її легко схопили за обидва плеча. У цей момент її пронизав солодкий розряд. – А..ах?! Після ненавмисного вигуку, її задерев’яніле тіло раптом втратило силу. Потім Акацукі зсунув лямки бюст’є Міу в бік і плавно опустив їх. – Аа...Хаа. Попри те, що кінчики її грудей лише трохи терлися об тканину, вона відчула, що сходить з розуму. І всі великі груди Міу були оголені. Волога й спітніла шкіра купалася в місячному світлі й віддавала слабким сяйвом. Тоді Міу раптово закусила губу від задоволення, яке відчували її груди. Хоча їх торкалося лише повітря. Вона не могла в це повірити. Найменший рух повітря зараз для Міу як ласка. Але Акацукі не зупинився. – Я вже визначився з твоїм першим місцем. Подивившись на неї зверху вниз, він сказав: – Та, що ззаду декольте... Ходімо спочатку туди. – Ну як може бути родимка у такому місці?.. заперечила Міу: – Ось тут... Я сам це сказав, тому в цьому немає жодних сумнівів. Але Міу подумала: «Зачекай хвилинку». Звідки Акацукі міг знати про місце, про яке не знала навіть сама Міу, місце, яке вона зазвичай ніколи не бачила? Де в цьому довіра? – Я вже бачив це раніше. Коли був у магазині білизни й одягав на тебе бюстгальтер. Як він посмів зробити це в такому хаосі! Подумки люто тицьнула його пальцем Міу. Однак не могла вимовити ні звуку. Не маючи сил чинити опір, тіло Міу приймало Акацукі. – Я, а-а... хмм. Груди Міу не роз’їхалися в боки, навіть коли вона лежала на спині. В результаті, руки Акацукі були всунута в декольте її грудей, і звідти їх розсунули в боки. Можна було заглянути в глибину грудей, яку зазвичай не видно. – Гей, ось воно. Пошепки сказав Акацукі, і Міу затремтіла усім тілом. В її горлі забулькало. «...О він наближається...справді.» Коли вона підняла голову, Акацукі що був поруч, повільно наблизив обличчя до її грудей. Його губи приземлилися між грудьми Міу, на дні долини Щойно вона про це подумала... Оусава Міу поцілували. – Га?.. В цей момент зі світу зникли звуки. Крім того, навіть задоволення, яке відчувала Міу зникло. «...Е... Чи можна було вилікувати за один раз?» Міу на мить була приголомшена. І це відчуття небуття тривало кілька секунд. ...Він взявся з нізвідки. – Ху, а, а. а?! Гучний голос. Невідомі відчуття, яке занадто легко описати як задоволення, проходило тілом Міу. Вона рефлекторно обійняла Акацукі. Їй хотілося чимось підтримати своє тіло. Вона заклала руки на спину, підняла ноги до талії Акацукі й шалено вчепилася в нього. Проте тіло не припиняло тремтіти. Ніби насолоджуючись нескінченним потоком насолоди. Задоволення, яке ніколи не забути. Оусава Міу розуміла, що воно глибоко вкарбоване в її серці, тілі. Що миттєве відчуття зникло з її тіла через задоволення, яке перевершило межі її сприйняття. Однак стимуляція підняла її відчуття, і тепер тіло Міу змогло відчути це задоволення. «...Зрозуміло, зараз я...» Оусава Міу знала, що її тіло розвинене. Саме тому вона більше не може повернутися до колишнього життя. Тіло Міу вже пізнало смак сильнішої та глибшої насолоди. «...Не знаю, що робити, якщо ти ще раз так зі мною зробиш, я...» У ту мить, коли її серце стиснулося від сорому, задоволення, яке відступало хвилями набігло знову. Страшно солодке відчуття. Від насолоди її великі груди пульсували й шурхотіли. – А, ах.. А-а, н-н-на. Піднімаючи солодкий і гарячий стогін, Оусава Міу знову згадала. Як сказав Акацукі, у цьому світі було задоволення, яке було далеко за межами її здорового глузду та уявлень. Міу м’яким поглядом поглянула на людину, яка показали їй про це. Потім він ніжно посміхнувся. – Молодець, тепер у нас є з чого почати... – ...У. У неї перехопило подих. Так це був не кінець. Все тільки починається. «...Скільки.. Разів я повинна зробити це?..» Це не добре. Якщо вона цього не зробить, то справді збожеволіє. І все ж, навіть її зітхання стали солодкими подихами. Гойдаючись у колисці насолоди, Оусава Міу розгублено думала. «...О, але тепер черга Харуки.» Принаймні, це полегшення. Вона хотіла, щоб все закінчилося якнайшвидше. Але лише зараз, вона сподівалася. Вона сподівалася, що Харука почекає своєї черги трохи довше. А Нанаса Харука слухала стукіт власного серця, а солодкі відчуття охоплювали все її тіло. Те, що вона смутно пам’ятала, це стогін, який підняла Міу, яка лежала поруч, після того, як їй раніше поцілували груди. Захоплюючий сексуальний вираз на її обличчя та тіло, що тремтіло від надзвичайного задоволення. Харука здригнулася при виді всіх цих речей. «Я теж хочу, щоб зі мною це зробили?..» Думала вона. Вона знала, що у неї не має іншого вибору, окрім як зробити це, щоб вивести афродизіак з її організму. Однак вона не могла придушити в собі почуття страху. Харука подумала. Після того, як вона намагалася стримати своє тіло і до неї торкнулася Міу. Вона вже мала таке задоволення, якого раніше не відчувала. Їй було цікаво, що станеться, якщо їй доведеться зробити більше, ніж це. І все ж вона була п’яна від аромату квітів, який підіймався від її тіла. Нанаса Харука була не здатна думати ні про що інше. І. – Що ж, дякую що зачекали, віцепрезиденте. Тепер твоя черга. Акацукі повільно накрив її. Я бачив її у Форестніум... Здається, вона була біля основи вашого лівого стегна? – У.. Харука закусила губу й сором’язливо відвела очі. Бо це була правда. Харука сама знала, що там є родимка. А мовчання іноді є найкрасномовнішим твердженням. Тому руки Акацукі лягли на коліна Харуки. «Н-навіть якщо до них просто торкнулися, вона ось ось...» Відчула. Вона нічого не могла зробити Потім руки Акацукі повільно розсунули ноги Харуки. Тому Харука намагалася змусити ноги зімкнутись. Принаймні опиралася. Проте промежина Харуки розповзалася все більше. Ніби й не збираючись серйозно чинити опір, тіло було слабким. – А, аа.. Безсилим голосом вирвалося з вуст Харуки. Нанаса Харука сама не знала, що здатна на такий слабкий і солодкий голос. Потім її ноги повільно розвели. Вона вже забула що таке відмова. Розсунута поза, яку вона ніколи не могла собі уявити у звичайному стані. Зараз відкривала Акацукі частину її, яку навіть вона не знала. Нанаса Харука була в цьому вперше – Ну, тоді почнемо... З ніжними словами, обличчя Акацукі опустилося між ноги Харуки. Таємне місце, до якого нікому ніколи не дозволялося наближатися. Ця заборонена територія Харуки зазнала обережного вторгнення. – Н-не дивися... Нанаса Харука знала в якому стані зараз її трусики. Як це соромно. Проте Акацукі повільно похитав головою. – Вибач, але не можна заплющувати очі... Це безглуздо, якщо не вдасться прицілитися. Розумієш. – ... Тож Харука закусила губу і заплющила очі. Якщо Акацукі міг це бачити, то вона хотіла принаймні не допустити, щоб вона це бачила. Потім Харука поклала руки на голову Акацукі. Закривши очі, вона відчула себе не комфортно, і намагалася відмовитися від подальшого втручання. І все ж вона не змогла зупинити Акацукі, який наближався до неї. Хоча її власні руки тримали його голову. «...Це означає, що я не можу...» Подумала Харука. Вона ніби запрошувала Акацукі до самої Харуки. Прямо зараз вона мала намір відкинути Акацукі. Але це те, у що відчайдушно хотіла вірити «вона» з заплющеними очима, а справжня «вона» - інша. Бо її тіло так сильно відчувало подих Акацукі. – Н-у...Ха-а... У-у... Видавши солодкий голосок, Харука відчула як її почуття загострилися. Тепло, яке вона відчувала в низу живота. Це, мабуть, тепло Акацукі. І. – Знайшов тебе... Наступної миті вона ахнула від звуку голосу Акацукі. Перед закритими очима Харуки потемніло. – Е-е?.. Несподівано Харука розплющила очі. Але навіть при цьому її зір залишався абсолютно білим. Харука раптом згадала. Був невеликий проміжок, поки Міу не підвищила голос після того, як її груди поцілували. «… У жодному разі.» Наступної миті, коли вона так подумала, неймовірна насолода проковтнула Нанасу Харуку. – Хей?! Те, що видала Нанаса Харука. Був невиразний крик. Ніби солодке відчуття виривалося з кожної пори її тіла, Харука відразу ж обійняла Акацукі за голову. Харуці потрібен був об’єкт, за який можна було б зачепитися. Але це сховало обличчя Акацукі в її власному дорогоцінному місці, що додавало задоволення. – Хі, хааааау?! Цього разу верещала Нанаса Харука. Її верхня частина тіла була перевернута догори ногами, все тіло тремтіло від задоволення. Відчуття забрало всі думки. Вона навіть не могла зрозуміти, хто вона така. Нанаса Харука прийшла. До стану екстазу, куди могла ступити обмежене кількість людей. – Ха...у, ха..у, н-у. Невдовзі після цього, залишки задоволення, що залишилося в її тілі, повернуло Харуку назад до реальності. Поступово її зір прояснився, і вона побачила. – А, ах. Від подиву прокашлялася Харука. Акацукі дивився. На Харуку, яка втратила навіть себе. Всю. – Ти добре попрацювала... Тепер можеш відпочити. Слова Акацукі, сказані ніжним шепотом, входили до її вуха і комфортно циркулювали в його чаші. Сповнена цим солодким відчуттям, Нанаса Харука повільно заплющила очі. І. Споглядаючи Міу та Харуку, які перебували в екстазі, Оусава Акацукі сказав. Задоволений. – Ви двоє слухайте... Це був перший раз, тому я був з вами досить м’яким, тож це було не так вже й погано, чи не так? Наступного разу ми підемо трохи далі. Я знаю, що ваші тіла досі трохи ніжні, але просто потерпіть ще трохи. Однак Міу та Харука вже не мали сил відповісти. Але їх ніч ще не закінчилася. Пізніше. Деякі з гостей, які відвідали бордель «Мелісса» того вечора, свідчили в унісон. Вони розповідали, що з горища чули чарівні голоси, які звучали ніби не з цього світу. І вони казали, що звуки не вщухали, поки небо не побіліло. [i] Дека́нтер (англ. decanter, від to decant — «зливати з осаду») — це посудина, яка використовується для декантації (зняття з осаду) та аерації вина. Відрізняється від карафи (графина) ширшою нижньою частиною, яка забезпечує більшу площу поверхні вина для контакту з повітрям.