Розділ перший «Чистий та порочний ангел»

Том 10. Розділ 3 - Розділ другий «Атака Ґодмазер»

1 Одного вечора. У вітальні Оусави, Акацукі слухав мелодію, що радісно долинала з кухні. – Звучить весело... Це була мелодія зі словами, легке наспівування двох дівчат. Час близько восьмої години вечора. У домі Оусава, після закінчення вечері, Рісті Шелфід та Доумото Кудзуха мили посуд на кухні. Вони задоволенням виконують хатню роботу, думав Акацукі, відпочиваючи на дивані у вітальні. Дівчата досить добре пристосувалися до спільного життя. Після перемоги над королем демонів Ґаліусом і повернення Акацукі з Арейдзарду в цей світ. Почалося співжиття Акацукі та Міу, а згодом до них приєдналася Рісті. Тепер під одним дахом жили ще Чікаґе, Кудзуха та Харука. «...Що ж, так набагато зручніше.» Наразі краще ставити на перше місце особисту безпеку й уникати дій окремо. Проте, це п’ять дівчат з різними характерами. І, здавалося б, між ними повинна була б бути хороша чи погана хімія, але вони дуже добре ладили між собою. Переживши кілька битв. Акацукі та його подруги поглибили довіру між собою та зв’язок. Мало того, незадовго до початку цього спільного життя, дівчата зібралися в будинку Оусава і влаштували вечірку з ночівлею, схожу на зібрання. Мабуть, вони змогли поглибити свою взаємодію різними способами. Тепер вони змогли побудувати стосунки, які не можуть бути виражені простими словами «друзі» чи «колеги». Зі збільшенням кількості людей, які живуть разом, життя природно змінюється. У цьому контексті, найбільші зміни в родині Оусава відбулися за «обіднім столом». У домі Оусава, де вони вшістьох почали жити разом після битви при JPN Вавилоні, дівчата тепер відповідали за домашні справи, такі як приготування їжі та миття посуду в парі. І Можливо тому, що Акацукі може це їсти, кожна страва, яку готували дівчата, сповнена енергії. Вони змагаються між собою і поступово підвищують свій рівень. До речі, сьогодні на кухні чергували Міу та Чікаґе. Міу, яка ніжна і дбайлива у приготуванні їжі та приправах, і Чікаґе, яка виглядала зухвалою, але виконувала роботу більш делікатно, ніж будь-хто інший, створювали вишукані страви. Рісті та Кудзуха, відповідальні за завтрашню, вже давно обговорювали меню, миючи посуд. А Міу та Чікаґе, які сьогодні були кухарками, приймали ванну. За їхніми словами, щодня обмінюючись парами, виконуючи разом домашні обов’язки та інші види діяльності, вони поглиблювали взаємо розуміння та довіру. Все це Міу та інші вирішили робити самостійно. «...Що ж це не погано, що вони добре ладнають одна з одною.» Якщо дівчата хотіли цього, то у Акацукі не було особливих причин їм в цьому перешкоджати. Однак, коли Акацукі спробував допомогти з роботою по дому, Міу та інші заперечили, сказавши, що вони не хочуть, щоб він забирав їхню роботу. Вони сказали, що хатня робота - це їхня задача, і вони не хочуть, щоб її в них забрали. Швидше, вони хотіли, щоб Акацукі зайняв тверду позицію голови цього будинку. ...Але. Це залишило б Акацукі в повній самоті та змусило б його відчувати себе ще більш самотнім в будинку. Коли Акацукі висловив свою незгоду, Міу та її подруги також придумали рішення. Загалом у будинку жило п’ятеро дівчат. Тому коли вони розбивалися на пари, завжди залишалася одна людина. Цією не парною людиною мав бути партнер Акацукі. Одним словом, щоденна охорона. Так що тепер. Лежачи на дивані й відпочиваючи, Акацукі був не один. Під головою м’яка подушка, яка подобається чоловікам. Стегна дівчини. І коли Акацукі трохи опустив голову, щоб насолодитися цим відчуттям: – Ах, ти... Більше не можеш рухатися. М’яко дорікнула сьогоднішня сторожа, Нанаса Харука, яка чистила йому вуха на колінах. – Хм, О. Вибач, вибач. Коли Акацукі злегка перепросив і поправив голову, Харука радісно продовжила чистити вуха. Глядячи на неї скоса, подумав Акацукі: «...Але вона дуже змінилася...» Дівчина, яку знав Акацукі, Нанаса Харука, була віцепрезидентом студентської ради JPN Вавилон, а також головою дисциплінарного комітету. Тому до волелюбного Акацукі вона часто ставилася особливо суворо. Але Акацукі це не хвилювало. Вона була трохи занадто жорстокою, але була суворою до інших, а тим більше до себе. Однак. Зараз вона ставилася до Акацукі великодушно, наче до брехні. «...Це більш схоже на.» Слово «слухняна» мого бути більш влучною, ніж «великодушно». Ніби присягнувши на вірність Акацукі, Харука почала підкорятися йому. Але не те щоб він не міг знайти жодних причин для цієї зміни. Схоже, її ставлення значно змінилося після того, як вони всі вирушили до Арейдзарду, щоб зупинити війну між людьми та демонами. Можливо, саме завдяки цьому досвіду Харука зрозуміла Акацукі. «...Але.» Більш рішуча зміна, ніж ця, відбулася днями. Того дня, коли Харуку перенесло в дім Оусава на межі до смерті, після того, як Кійоя викрав у неї Міу, Акацукі заспокоював її у ванній. Зраджена тим у кого вона вірила, і втративши місце, яке їй було дороге, Харука плакала від відчаю. Щоб зупинити її сльози, він втішив її по-своєму. Оусава Акацукі подумав. У той час він, можливо, зміг би звільнити Харуку від того, що її зв'язувало. Насправді після цього, очі Харуки, які дивилися на Акацукі, повністю змінилися. В її очах можна було побачити абсолютну довіру, яку вона мала до Акацукі. Проте. Акацукі зробив це лише тому, що не хотів бачити сліз Харуки. «...Я не такий вже й великий хлопець, я...» Від того що така серйозна дівчина, як Харука, так довіряє йому, він відчував себе трохи підступним, або, можливо, йому здається, що він робить щось не так. «...Ну це не тільки ця мала.» Нещодавно, Акацукі разом з Міу та іншими, а також Куботою відвідали різні частини штучного острова. Вигнанці, які вирішили покинути штучний острів на заклик Кокона, майже всі пішли. На острові залишилися ті, хто погоджувався з Акацукі, ті, хто повстав проти Кокона через звинувачення Кійої, і ті, кому більше нікуди йти. Крім того, були ті, хто перетнув концептуальний бар’єр Міу і переїхав на штучний острів. Усіх їх об’єднувала одна спільна риса. «...Надія.» Так. Вони вважали Акацукі своєю «надією». Тому, щоб запобігти почуттю зайвого неспокою на штучному острові, Акацукі та Кубота, чиї обличчя та імена були відомі, відправлялися в різні місця, щоб запобігти плутанині, перш ніж це станеться. У результаті багато з них бачили Акацукі такими ж очима, що й Харука. Оусава Акацукі подумав. Що ці очі, котрі дивилися на нього, були чимось, з чим він, який переміг Хікамі Кійою та показав світові нові можливості, мусив прийняти. «…Хм.» Якщо це так, то дивно, що він повинен цим перейматися. Скільки відповідальності він не мав, він не міг бути святим. Як би далеко він не зайшов, Оусава Акацукі - це просто Оусава Акацукі. Тому Акацукі вирішив трохи розіграти Харуку. Він без найменших вагань шурхнув рукою по її дупі, оскільки вона була поглинена чищенням вух. – А... Кья, раптом так грайливо. Здивована Харука, раптово видала збентежений голос. «Добре», задовольнився цією реакцією Акацукі, не відпускаючи сідниць Харуки. Тож посиливши дію, Акацукі почав масувати сідниці Харуки. Він міг повною мірою насолодитися відчуттям м’яких сідниць Харуки, навіть поверх сідниці. «Хм, хм. Як щодо цього, якщо ти довіришся тільки мені, то постраждаєш. Я досить поганий хлопець», подумав він і подивився на обличчя Харуки. «...Що це?» Він думав, що вона розсердиться, але Харука почервоніла і виглядала збентеженою, але прийняла те, що робив Акацукі. Щоразу, коли Акацукі погладжував її сідниці, тіло Харуки реагувало посмикуванням і ривками. – ..Хм, ах... Ха, н... Кусаючи губу і терплячи, вона солодко пирхала. «...Серйозно.» Він не думав, що довіра перевершить сексуальні домагання. Оскільки існує довіра, яка перевершувала навіть сексуальні домагання, цьому слід радіти. Але коли так сталося, йому також було цікаво подивитися, як далеко Харука може зайти. Щоб спробувати, цього разу він засунув голову їй під спідницю і заховав обличчя між її стегнами: – Йа, це... ааа. Харука відреагувала цікаво. Але все ще не відкинула однозначні дії Акацукі. Досить велике терпіння. Тоді Акацукі витягнув своє обличчя з-поміж стегон і штовхнув Харуку на диван. Потім поклав руки на її одяг. – Ш-що...ах. Харука здивовано відреагувала на розстібання верхнього ґудзика блузки: – Боже, ти стала такою милою... Швидше скажи мені, що тобі не подобається, або я все здеру. Тихо промовив Акацукі, розстібаючи блузку Харуки по одному ґудзику зверху вниз. Однак: – ... Харука, яку штовхнув Акацукі, лише відвернула обличчя, трохи збентежена тим, що її роздягають. Тим часом передня частина блузки Харуки була розстебнута. З’явилися блідо-помаранчевий бюстгальтер і симпатичний пупок. Харука, усвідомлюючи, що відкриває свою шкіру Акацукі, ще більше почервоніла від сорому: – ...Не скажу. Сказала вона, злегка відвернувши обличчя вбік, і тільки її погляд зустрівся з його. – Я ніколи не казала... що мені не подобається те, що ти робиш. На цих словах: – ... Мимоволі Оусава Акацукі злегка замислився. Те, що сказала Харука, було трохи несподіваним. Тож: – ...Блін, ти занадто смілива. Почухавши голову, він зітхнув: – ...Нічого не поробиш. Я покажу тобі, що відбувається, коли говориш такі милі речі чоловікові. – А... Не звертаючи уваги на здивований голос Харуки, він поклав обидві руки на її праву і ліву ключиці, в низ до плечей, одним плавним рухом, зняв з неї блузку. Ну ж бо... Вийми руку. – Хм... Якщо Харука дослухається до слів Акацукі та витягне руки з рукавів блузки, єдине, що залишиться на верхній частині тіла, це бюстгальтер. – Харуко... Ти хочеш зняти її сама або дозволити мені зняти її, як краще? Коли запитали, Харука, задавалося, на деякий час занурилася в роздуми. Однак вона, мабуть, вирішила. що відповісти. Нарешті., голосом, який, здавалося, стихав, вона сказала. – ...Роздягни мене. Попросила вона з трохи зозфокусованими очима. Акацукі так і зробив. – А... Він відняв Харуку, тримаючи її за струнку талію, і одразу ж почав розстібати гачки на спині. Потім відсунув бретельки вбік і зняв бюстгальтер. Її рано сформовані груди були оголені навіть до кінчиків красивих грудей вишневого кольору. – Йа...н. Збентежена Харука схрестивши руки, сховала груди. – Лягай на живіт, Харуко... Поверни свою дупку сюди. Сказав Акацукі наказовим тоном. – ...Так. Вона, мабуть, була рада отримати наказ. Харука кивнула з ейфорією в очах та зайняла позицію, яку наказав Акацукі. Він розстебнув її спідницю та розстебнув блискавку. Коли він повільно зняв спідницю, перед очима Акацукі постали її округлі сідниці та рожеві трусики, такі ж, як і її бюстгальтер. Коли він ніжно торкнувся її попки. – Хм… Ааа... Харука приємно похитувала стегнами та злегка трясла попою. Це були рухи жінки, яка запрошувала чоловіка. Акацукі поклав руку на її трусики. – ...Що ти робиш? Раптом голос ззаду змусив Акацукі обернутися, і там стояла Міу. Вдягнена в піжаму зверху і трусики знизу, тому що її штани в талії завеликі через її надто великі груди. Схоже, вона щойно вийшла з ванни. Міу тримала поділ піжами й тягнула його вниз, щоб він не бачив трусиків, а від її тіла злегка підіймалася пара. Її шкіра була налита блідо-вишневим кольором, віддаючи запах жінки, яка щойно прийняла ванну. – Оу, ти вже вийшла? Тримаючи за талію Харуку, яка лежала обличчям до низу в самій білизні, Акацукі спокійно сказав: – Мі-міу... Це інше. Обличчя Харуки стало виразно червоним, вона підтягнулася на дивані й, наче схвильована, відсторонилася від Акацукі. Міу, яка дивилася на Акацукі та Харуку з докором, подумала, що вона може розсердитися, але потім зітхнувши «Ха». – Знаєш... Тобі не варто занадто багато жартувати з пані Харукою. Сказала вона докірливим тоном. – Пані Харука, ти дуже серйозна. Тепер, коли з тебе навіть штани зняли, чи не так? – Ну, я думаю, що висловлювання таким чином трохи вводить в оману?! Харука поспішила заперечити, але Міу подивилася на неї сердитим поглядом. – Це не так? Запитала вона тоном підтвердження. – Ц-це... Харука відсахнулася, не в змозі сказати, що це неправда чи що правда. Міу побачила це і доброзичливо посміхнулася: – Бачиш? Пані Харука дуже серйозна. Тож не будь з нею надто нерозважливим. Сказала вона, з дещо розслабленим виглядом. Тож: – Якщо так... І тут Акацукі схопив Міу за руку. – Що... Кіа?! Потім він з силою потягнув Міу на диван, до себе на коліна. Він швидко підняв підборіддя і наблизив своє обличчя до обличчя Міу, поглянувши їй в очі. Він дражливо сказав їй. – З тобою, я можу бути нерозважливим, чи не так? Тоді. Обличчя Міу злегка почервоніло і поки вона зніяковіло метушилася: – Т-так… вірно. Це соромно, але якщо це ти. Бо... Я вже належу тобі. Тож: – Це нормально бути нерозумним... я. Сказавши це, Міу подивилася на нього мокрими очима. Тож: «...Не знаю, чому ця мала змінилася.» Подумав Акацукі, глядячи на Міу. Це було після вирішальної битви в JPN Вавилон. Це була зміна, яка народилася з обіцянки, що Міу стане належати Акацукі, у духовному світі Міу. На вечірці з ночівлею днями, Міу не відмовила, коли Акацукі пожартував на кухні. Це означало, що вона вже прийняла Акацукі. Звичайно, це все ще близько до цього, але тонка різниця полягала в тому, що вона просто приймала дії Акацукі, іншими словами, вона була пасивною. Однак тепер Міу хотіла того, що хотів Акацукі. Ймовірно, причиною цього є її абсолютна довіра до Акацукі. Це, мабуть, тому, що вона мала до нього почуття більші, ніж коли-небудь раніше. Потім. – ...Мене теж. І коли вона ніжно поклала руку на руку Акацукі, Харука також подивилася на нього. А потім: – Ти теж можеш робити зі мною все, що захочеш. – Цими словами, вона казала йому, що відчувала ті самі почуття, що й Міу. Оусава Акацукі не настільки тупий, щоб не розуміти того, що було сказано до цього моменту. Зайве говорити, що Акацукі цілком розуміла, що Міу та інші думали про нього. Він чесно вважав Міу та її подруг милими, і якщо відчували до нього такі ж почуття і довіру, як і він, то він їх полюбить. Тож: – Що ж.... Тоді відтепер я буду любити вас беззастережно. Щойно Акацукі це сказав, він обняв Міу та Харуку за талію і пригорнув їх до себе з обох боків. Він тримав Міу та Харуку по обидва боки від себе, притиснувши їхні тіла одне до одного, і відчув їхню м’якість. Акацукі почав одночасно масувати вже оголені стрункі груди Харуки та великі груди Міу, які майже випирали з піжами. Потім. – Хі.... Йан, ах, хмах. – Хм... Ха, ах...йан. Міу та Харука, чиї груди були розім'яти до такої міри, що їхні форми неприємно змінилися, раптом видали солодкі голоси та розтопили очі, нахилившись ближче до Акацукі. Вони не могли перестати балуватися. Поки Акацукі продовжував пестити їх груди, до вітальні увійшла Чікаґе, яка приймала ванну з Міу. Одягнена в грубий халат, вона дивилася на нього. – О... Виглядаючи так, ти схожий на поганого короля, абощо, Акацукі. Голосом, у якому бриніла крива посмішка, вона висловила свої враження від Акацукі та інших. – Ну... Коли Акацукі засміявся, раптом задзвонив телефон родини Оусава. Чікаґе, яка стояла біля телефону, підняла бездротову слухавку: – Так, Оусава... Вона відповіла на вхідний дзвінок знайомим тоном. Акацукі хихикнув над надто природною поведінкою, і раптом простягнув руку до грудей Міу. – Е? Ш-що?.. На очах у спантеличеної Міу, Акацукі розстібав ґудзики на її піжамі: – Це ж несправедливо, що ти в піжамі, а тільки Харука в трусиках, чи не так? Тож я подумав, що поки що зніму сорочку. Ти не проти? – ...Мені соромно, але якщо ти так хочеш, то... І тоді Міу слухняно кивнула. – Вибач, що перебиваю твої... Розваги, Акацукі. Сказавши, підійшовши. Чікаґе стала біля дивана й простягнула слухавку. – О, це мене? Хто це? – Це те, чого я не знаю. Я кілька разів перепитала, але там лише відповіли, «Це я». – Що якийсь виродок вигадав нове телефонне шахрайство... – Ні-і, це не чоловік. А жінка. Вона просто сказала: «Це я», а далі: «Просто дай мені Акацукі». – Хммм... Добре, дай її мені, Алло, дали, як ти й хотіла. Спритно знявши однією рукою піжаму з Міу, Акацукі взяв слухавку іншою і відповів на дзвінок: – Що це за новий вид шахрайства? У вусі Акацукі пролунав голос із сутінковим відтінком. Голос звучав знайомо, голос, який він хотів би забути, але не міг: – Хех.... Ти ж не думаєш, що я стара шахрайка. Від несподіваного співрозмовника, Акацукі інстинктивно встав з дивана. Дзвінок надійшов від жінки з материкової Японії, яка добре знала Акацукі. Міу, Харука та Чікаґе здивовано подивилися на нього, через реакцію Акацукі. Можливо, голос дійшов до кухні, Рісті та Кудзуха з’явилися з іншого боку, поглянувши, що відбулося. Посеред цього: – Давно не бачилися... Я бачила, що відбувається в мережі. Ти маєш дуже гарний вигляд, Акацукі. – Так завдяки тобі... у відповідь, посміхнувся Акацукі. – ...І? Минуло вже багато часу, але що тобі сьогодні потрібно? Коли він поставив головне питання, з іншого кінця лінії пролунав голос. Наче говорячи про те, що станеться в майбутньому, тоном, наче це природно: – Я буду там через три дні, тому, будь ласка, приділи мені трохи часу, я зв’яжуся з тобою, що до місця трохи пізніше. 2 Через три дні. Акацукі відвів Міу та решту з п’ятірки у торговий район. Місцем зустрічі, яке, знову зателефонувавши, вказала жінка, було шикарним міським готелем. Коли вони увійшли до будівлі, їх зустріло велике приміщення. Розкішно оздоблений вестибюль. По червоній килимовій дорожчі, Міу та інші пройшли за Акацукі до стійки реєстрації. – Ласкаво просимо... О, ви. Співробітниця рецепції, яка шанобливо вклонилася, одразу ж впізнала Акацукі та зробила здивований вираз обличчя. А потім: – Б-у-будь ласка, зачекайте хвилинку... Вона поспішно використала внутрішній номер і почала комусь телефонувати. Напевно, менеджеру або іншій відповідальній особі. На цьому штучному острові вже не було нікого, хто б не знав обличчя Акацукі, людини, яка перемогла Кійою. – ...Що таке, щось він досить відомий. – Нічого не поробиш.... Він багато чого досяг. Коли Харука відповіла це Рісті, яка виглядала так, ніби відчувала відразу, до стійки реєстрації поспішно підійшов чоловік середніх років у костюмі. – Мої вибачення, пане. Дякую за очікування. – Не хвилюйтеся. У мене сьогодні тут призначена зустріч з однією людиною. Злегка посміхнувшись чоловікові, який схоже, був головним і двом співробітницям: – Мене покликала сюди, пані, на ім’я Арашіномія Вона зупинилася тут, тож не могли б ви їй повідомити? Прийшов Оусава Акацукі. – Вельми шановна Арашіномія, вірно? Після підтвердження даних про розміщення службовиця підняла додатковий телефон. І звичним рухом набрала номер кімнати. – Портьєр, пані. – Вибачте, що потурбувала вас під час відпочинку. До вас прийшов пан Оусава, у нього призначена зустріч з пані Арашіномією....Так, у супроводі компаньйонів. Куди б ви хотіли, щоб я їх направила? Сказавши це, співробітниця чекала на відповідь по той бік слухавки. – ...Зрозуміла. Зараз я їх перенаправлю. Закінчивши розмову ввічливим тоном, вона обережно поклала слухавку. – Пане Оусава... Пані Арашіномія зустрінеться з вами у своїй кімнаті. Персонал проведе вас до кімнати, будь ласка, підніміться на другий поверх. Чікаґе, почувши це, прошепотіла Кудзусі, яка стояла поруч з нею. – ...Гей, я майже впевнена, що на верхньому поверсі цього готелю. – Так, напевно, королівський люкс... Залежно від обслуговування, ціна за ніч коштувала б понад два мільйони. – Д-два мільйони... Залишившись лише на день? Міу, яка почула її розмову, здивовано округлила очі. Коли першого разу, пішла до торгового центру з Акацукі, Чікаґе та Кудзухою, вона здивувалася, побачивши білизну, яка коштувала кілька десятків тисяч єн за верх і низ, а в друге, коли пішла з Рісті, вагалася купити кухоль, який коштував кілька тисяч єн, цього разу число занадто відрізнялося. – Що... Хочеш залишитися? – Ні, ні, ні, не можна так витрачати гроші! На запитання Акацукі, Міу заперечила, наче це було обурливо. «...Хоча він вже заплатив за все, включаючи витрати на проживання....» Вона тут, щоб підтримати Акацукі, і не повинна відчувати фінансових незручностей більше, ніж зараз. – Тоді, сюди, будь ласка... Жінка швейцар, яка виконувала роль гіда, закликала Міу та інших йти за нею, разом з Акацукі. Коли вони зайшли до старовинного ліфта, масивні дерев’яні двері зачинилися, і ліфт почав підійматися, з легким відчуттям левітації. Невдовзі ліфт досягнув бажаного поверху, останнього. – ...Сюди. Співробітниця ступила на поверх і рушила вперед по коридору. За нею, з такою ж швидкістю: ...Вони опинилися в кінці коридору. Оусава Міу ковтнула і прочистила горло. Арашіномія Такако, так звали жінку, яка зателефонувала Акацукі. Хоча вона не знала її біографії, Міу знала її. Коли вона відвідувала торговий центр з Акацукі та Рісті раніше. Міу поцікавилася в Акацукі про поточний фінансовий стан родини Оусава. І тоді Акацукі розповів. Що одного разу уклав небезпечне парі з літньою жінкою і виграв багато грошей. Вона не знала скільки саме грошей, але їм вистачало на нормальне життя. Зараз з ними зв’язалася жінка з такою великою сумою грошей. Оусава Міу вважала, що зустріч, яка ось-ось відбудеться, дуже важлива для Акацукі. Тому вона категорично не могла допустити жодного промаху, який міг би потягнути її вниз. Величезне напруження було несвідомим: – А, хм... Вибачте, що турбую вас у такий час. Здається, мені треба в туалет... – Хм? Вибачте, а де тут туалет? Якщо про вбиральню, то попереду. Є один поруч з холом ліфта, де ви щойно пройшли. – Тож. Що робитимеш? – О... Я повернуся трохи назад і піду до того. Туалет в кінці коридору, ймовірно, знаходився з іншого боку від входу в номер королівського люксу. Перед зустріччю хотілося б уникнути проходження повз кімнату, де знаходиться майбутній співрозмовник, щоб сходити до туалету, як з ввічливості, так і подумки. Коли Міу розвернулася на підборах і почалала йти: – Зачекай.... Я піду з тобою. – О, тоді я з вами. Кудзуха і Рісті пішли разом з нею. Потім, коли вони опинилися пліч-о-пліч: – Вибачте, що мушу просити вас обох... Піти зі мною. Вибачливо пробурмотіла Міу. Можливо Кудзуха та Рісті не надто хотіли до туалету, як Міу. Вони просто пійшли, щоб переконатися, що Міу не залишиться сама. Коли вони кудись виходили, то намагалися не залишатися на самоті, наскільки це можливо. І Акацукі вони теж не залишали самого. Це була нова обіцянка, яку Міу та інші п’ятеро дали собі. Найбільше Міу та інші повинні уникати того, щоб не потрапити до рук ворога і не стати перешкодою для Акацукі, а також того, щоб на нього не напали, коли він залишається сам. Саме тому Кудзуха і Рісті супроводжували Міу до туалету, а Чікаґе і Харука залишилися з Акацукі. Звісно, існувала також думка, що для них, які поступалися в бойовій силі, трохи самовпевнено турбуватися про безпеку Акацукі. Програма тренувань, яку Кубота розробляв для пробудження концептуальних здібностей, ще не завершена, а бойові здібності Міу та інших значно поступалися бойовим можливостям Акацукі. Міу також не могла використовувати свою силу найвищої форми життя за власним бажанням. Якби зараз на них напали Кокон або Багряні сутінки, які могли використовувати концептуальні здібності на рівні Кійої та Кайдо, Міу та іншим було б важко бути корисними Акацукі. Навіть якби вони залишилися поруч з ним, вони, ймовірно, були б лише перешкодою. Однак, на сьогодні концептуальний бар’єр Міу все ще діяв. Окрім Акацукі, Кайдо - єдиний, хто може використовувати свої концептуальні здібності на цьому штучному острові. Тому, якби могли з’явитися вороги, це було б обмежено такими людьми, як Місакі, який днями напав на дім родини Оусава. Якщо це опоненти цього рівня, вони мали бути корисними, бувши поруч з ним. Тому Міу та її подруги вирішили захистити себе, а також захистити Акацукі. Все заради Акацукі. ...І. Коли Міу та інші троє звернули за ріг коридору і підійшли до ліфтової зали. З іншого боку, встеленого килимами коридору, їм на зустріч йшли люди. Ні, чи точно вони йшли. Це була старенька жінка в чорному, що сиділа в інвалідному візку, і маленька дівчинка в кімоно, яка штовхала візок за нею? «...Це випадково...» Рісті й Кудзуха, мабуть, дійшли того ж висновку. Легка тінь напруження затьмарила їх обличчя. Що ближчою ставала відстань між ними, то чіткішими ставали їхні вирази та атмосфера, яку вони випромінювали. Міу мимоволі ковтнула.. Від старої жінки, що йшла з іншого боку, вона відчула ауру тиску, схожу на сильне відчуття присутності. Відчуваючи цю ауру на своїй шкірі, Міу та інші вклонилися, проходячи повз неї. – ... Стара жінка і дівчинка кинули на них один погляд і пройшли повз. – Гей, Міу-чан, Кудзуха, це була... Рісті, яка прошепотіла їм, не зупиняючись: – ...Так. – Угу... Не озираючись, Кудзуха та Міу кивнули у відповідь. Схоже, в цьому не було жодних сумнівів. Ця стара жінка - людина, яка телефонувала Акацукі. Це Арашіномія Такако. 3 Зробивши свої справи, Міу спустила воду і підвелася з сидіння унітаза. Підтягнула трусики та заховала розкішницю і сідниці в тканину. –Хм...і Акуратно направивши пальцями та відрегулювавши положення. А потім: – Вибачте, що змусила чекати. Вийшовши з приватної кімнати, Міу підійшла до Рісті та Кудзухи, які вишукувалися перед дзеркалом і прихорошувалися. Помивши руки та витерши хустинкою краплі води, вона сама перевірила, чи зіпсоване волосся, чи одяг. «...Ми ж не хочемо бути грубими» Уважно оглядаючи свій вигляд: – Я так хвилююся... Те що Міу подумала ненавмисно, було справжнім бурмотінням. Якщо думати про майбутнє Акацукі, Арашіномія Такако мала бути на їхньому боці. Категорично не потрібно робити нічого, що могло б зашкодити настрою Такако. Тому потрібно намагатися справити якомога більш гарне враження, навіть при першій зустрічі: Вона, безумовно була вражаючою... І, здається досить уперта. – З того, що сказав Акацукі, звучить так, ніби вона дуже заможна людина або щось на зразок того. З такою атмосферою, мабуть, буде нелегко. Кудзуха і Рісті говорили, що вони також згодні. – Але... Ми повинні зробити все можливе, щоб отримати її підтримку. Чого б це не коштувало. – Так. – Звісно... Вони кивнули одна одній, відчинили двері до вбиральні та вийшли. У цей момент Міу, до скроні, приставили якийсь твердий предмет. Це було дуло пістолета. – ... Однак Міу не розгубилася. Перш ніж супротивник встиг щось сказати, не кажучи вже про те, щоб натиснути на гачок, вона, рефлекторним рухом, схопила його за руку знизу і негайно активувала свою магію вітру. Заклинання породило невеликий смерч, а одразу після нього, тіло супротивника, якого Міу схопила за руку, з гуркотом повалилася на підлогу. – Гах... що?! Чоловік, у чорному костюмі та сонцезахисних, окулярах проявив своє здивування біля її ніг. Міу впізнала цю постать, і водночас позаду неї пролунав глухий удар. Озирнувшись, вона побачила, що Кудзуха і Рісті перемагали чоловіків у чорних костюмах, як і вона свого, своїми втіленими молотом і чарівною паличкою відповідно. Чоловіки, які отримали удари їхньою зброєю, очевидно, були непритомні: – Що це за люди? Я негайно контратакувала, але... – Зараз... Я не знаю, навіть якщо ви мене запитаєте. З молотом у руках знизила плечима Кудзуха. Вони просто намагалися використати зброю, тому, здається це не пов’язано з JPN Вавилон. Якщо це члени сил безпеки, їм дозволено носити вогнепальну зброю... Але це не зброя, яка використовується в силах безпеки. – Хм, тоді це означає, що їх поведінка теж має певну причину. Сказала Рісті. Глядячи на чоловіка, що лежав на підлозі під ногами Міу. – Що ж, запитаймо того хлопця. Здається, він притомний. – Що ж... Думаю, так і зробимо. Сказала Міу, стоячи на місці та глядячи на чоловіка. – Я хотіла б знати, якщо ви не проти, чому ви обрали нас своєю мішенню? Запитала вона тихим тоном. Вона не могла цього не помітити. Якби Акацукі зайшов до туалету замість неї, він міг би стати мішенню. Потім. – ... Чоловік у чорному костюмі задихався, наче під тиском. Мабуть, він вловив емоції в її тихому голосі. Вираз його обличчя став напруженим, і він все ще відмовлявся відповісти на її запитання, тримаючи рот на замку. Тоді там: – ...Що сталося, гості? Несподівано з’явилися співробітники готелю. Не те щоб вони почули метушню і прийшли на місце події... Вони не зчинили стільки шуму, коли перехоплювали їх. Ймовірно, вони з якоїсь причини перебували на цьому поверсі та помітили Міу та інших. «...Не можна йти далі». Вона хотіла дізнатися, до чого прагнули чоловіки, але не могла змусити себе зробити це перед персоналом готелю. Більш того, зараз на них чекає Акацукі та Арашіномія Такако. Вони не хотіли запізнитися і змусити Такако почуватися не радісною через них. Міу та інші подивилися одна на одну, і з єдиним зітханням Міу, як представниця місця події, розповіла про ситуацію. – Коли ми вийшли з туалету, на нас раптово напали ці люди, будь ласка, затримайте їх і зв’яжіться з охороною. Також, будь ласка, про всяк випадок, посильте охорону в готелі. – Е... Т-так! Зрозуміло.. Співробітники готелю на мить округлили очі, але незабаром зрозуміли, що відбувається, і кивнули головами. Але з тривогою: – Н-а-навіть якби мені раптом сказали, їх стримати.... Ми самі. – О, тоді все добре. Щойно Рісті це сказала, пролунав легкий сухий тріск. При цьому тіла чоловіків, що лежали на підлозі, здригнулися від спалаху світла. За допомогою електричного струму магії блискавки, силу якої придушили, свобода руху чоловіків була відібрана. Коли вони застогнали, Рісті глянула на них: – Вони заклякли на деякий час. Напевно, все буде добре, поки не приїдуть сили безпеки. Але я б краще зв’язала їх мотузкою чи ще чимось. – Ну що ж, дуже вам дякую. У нас є важливі справи. Передайте, будь ласка, охороні, що якщо буде потреба, можна допитати нас пізніше. Міу привітно вклонилася працівникам готелю і разом з Рісті та Кудзухою пішла коридором у тому напрямку, звідки вони прийшли... Потім. – ... Схоже, все буде так, як сказала Рісті. Сказала тихим голосом Кудзуха, що йшла поруч. І Оусава Міу нетерпляче кивнула у відповідь, «так». На цьому останньому поверсі була лише одна кімната, королівський люкс, де зупинилася Такако. Якщо так, то чи не була вона мішенню. Або це могли бути Акацукі, Міу та інші. Відтепер вони повинні були допомогти самі собі. І це не був простий процес. 4 Місце, де Акацукі та інші гості разом з працівницею готелю, яка виконувала роль гіда, чекали Міу та її супровід, знаходилося недалеко від кінці коридору, перед великими дверима. Ймовірно, це вхід до королівських апартаментів. – Вибачте... Ми спізнилися. Міу, яка перепросила: – Не турбуйся про це. Якраз зараз призначений час. Посміхнувся Акацукі. – ...У-у вас все добре? Можливо, він зрозумів, що з ними сталося, відчувши присутність або коливання Ци. Причина, чому не запитав прямо, мабуть, полягала в тому, що намагався не лякати персонал готелю, який знаходився поруч. Тож: – Так, все гаразд... Без проблем. Просто відповіла Рісті, розуміючи намір Акацукі. – Зрозуміло... добре. Коли Акацукі посміхнувся, Кудзуха раптом сказала: – Але чому решта чекали, не увійшовши до кімнати? Це було питання, яке виникло й у Міу. Перед тим, як піти до вбиральні, Міу та інші перетнулися з Арашіномією Такако. Вона поверталася до королівських апартаментів. Якщо вони чекали тут, Акацукі та Такако вже б мали зустрітися. Звичайно їх запросили б до кімнати раніше. Проте: – Чому... Ми не можемо просто зайти першими, чи не так? – Саме так. Крім Оусави Акацукі, ми зустрічаємося вперше. Ми повинні намагатися не бути грубими, наскільки це можливо. Сказали їм Чікаґе і Харука, наче це само собою зрозуло. – Емм... Можливо, ви ще не зустрілися? – З ким? Ошелешено запитала у відповідь Чікаґе, і Міу нарешті зрозуміла, чому Акацукі та інші чекали на них перед кімнатою. Стареньку та дівчину, які проходили в коридорі, так і не зустріли. Якщо так, можна було подумати, що після того, як Міу з рештою увійшли до туалету, вони розвернулися та сіли в ліфт, щоб перейти на інший поверх: «....Або.» До цього королівського люксу більше одного входу, і вони могли скористатися ним, щоб повернутися до своєї кімнати. Зважаючи на гостей, які зупинялися в такому розкішному номері, там має бути запасний вихід на випадок надзвичайної ситуації. Звичайно, не виключено, що ті двоє, зовсім інші люди, які взагалі не мали нічого спільного з Арашіномією Такако. Вони не знали обличчя Арашіномії Такако. Втім, ймовірність цього, мабуть, нескінченно мала. Єдиний номер на цьому поверсі - королівський люкс. Важко уявити, що туди можуть піднятися сторонні гості, хіба що зі злим умислом, як ті люди, які щойно напали на них. Що ж, цей номер коштував понад два мільйони за ніч. Можливо, знайдуться ті, хто захоче відчути світ пригод, але якщо так, то вони не були б такими гідними, проходячи повз Міу з подругами. – ...Що не так? Помітивши їх задумливість, запитала пошепки Харука, так що могли чути лише Чікаґе та Міу. – Раніше в коридорі були літня жінка та дівчина... Тому ми подумали, що це можливо. – Ось як.... – Зрозуміло. Вирази облич Харуки та Чікаґе трохи напружилися: – Тепер, коли ви готові, я проведу вас. Сказала співробітниця готелю й одночасно подзвонила у домофон. А потім: – ...Так. – Пані Арашіномія... Ми привели пана Оусаву та його супутників. Шанобливо відповіла співробітниця готелю, на відповідь молодої жінки, що пролунав з динаміків. Незабаром двері відчинили з середини. З’явилася молода покоївка з тихою посмішкою на обличчі: – Ми чекали вас, шановний Акацукі. Шановна Такако чекає на вас, заходьте. Сказавши це, вона запросила їх зайти. Тож: – О, я вас потурбую. Сказав Акацукі й увійшов до кімнати. – Ваші супутники можуть увійти. – О, так... перепрошую. Міу та інші кивнули та пішли за Акацукі. Співробітниця готелю вклонилася їм услід. – Ну, що ж, тоді я вас залишу. Якщо вам ще щось потрібно, будь ласка, не соромтесь просити. – Дякую за вашу роботу. Сказавши слова подяки, покоївка зачинила двері. ―― Тепер шляху назад не було. Все, що дозволено, це просто рухатися далі. – ... Ковтнувши, Міу прочистила горло і разом з Акацукі зайшла в глиб кімнати, слідуючи за покоївкою, що відчинила двері. 5 Міу та її друзів провели до просторої приймальні. Серед розкішного інтер’єру та меблів ще більше привертав увагу вид, що відкрився з глибини кімнати, величезне однокамерне вікно. Останній поверх високого готелю. Хоча він не такий разючий, як Вавилонська вежа, але з нього відкривався чудовий вид на рукотворний острів і море з небесної перспективи. ...І. Там була спина жінки, яка сиділа в інвалідному візку і дивилася на той пейзаж. Вона дивилася у вікно, сидячи в інвалідному візку, який Міу та інші щойно бачили в коридорі: Шановна Такако... Прийшов шановний Акацукі. Шанобливо вклонившись, оголосила покоївка. – ... Безшумно розвернувши інвалідний візок, стара жінка, на ім’я Такако повільно обернулася. У неї було маленьке, худорляве тіло. Але вона озирнулася на них з гострим поглядом в очах. – Рада, що ти прийшов... Сідай, потім поговоримо. Хрипким голосом запросила вона сісти на диван. – Добре, з радістю це зроблю. Раптом Акацукі сів на сусідній диван. Тож: – О... Ви всі теж. Міу та інші також сіли поряд по обидва боки від нього. Потім одна зі служниць, яка, ймовірно, була доглядальницею Такако, принесла чай: – Перепрошую. – О, дякую... Висловивши подяку за чай, Міу обвела поглядом кімнату. Окрім Такако, біля стіни стояло кілька молодих покоївок і в цьому королівському номері була ще одна дівчина. «...Нічого собі.... Красива людина...» Це секретарка Такако? Там стояла красива жінка в костюмі. Її довге, до пояса, пряме волосся було чорним, як смола, вона мала струнку, високу фігуру і чітко окреслене обличчя, як у зрілої моделі. Однак її тіло рішуче стверджувало, що вона жінка, і її груди були досить великі. Міу також почав м’яти Акацукі, і, можливо, також через наслідки «синдрому Оусави Акацукі», як це назвала Чікаґе, вона стала приблизно на десять сантиметрів більшою, ніж раніше. Тому вона вважала себе людиною з досить великими, а її груди такі ж великі, як у Міу. Однак на обличчі було дещо, що привертало увагу більше ніж це. Окуляри. Вони не були особливо привабливого дизайну, але чомусь привернули увагу. Вона була загадковою жінкою. «...Це, але...» Її одяг був витриманий у зрілому віці, але при найближчому розгляді вона виглядала досить молодою. Перша половина двадцяти років, ні, скоріше за все, пізній підлітковий вік. Вона не надто відрізнялася від Міу та інших. Потім жінка повернула до них свою лагідну посмішку, можливо, помітивши погляд Міу. «...Здається, вона хороша людина...» Це означає. Коли вона раптово подивилася на Акацукі поруч із собою, той щасливо посміхнувся жінці. Здається, жінка теж посміхалася не Міу, а Акацукі. Тож: «...Зрештою...Теж.» Ось що трапляється, як тільки з’являється красива жінка. Що ж, любов Акацукі до жінок і його прагнення подобатися жінкам не є чимось новим. І саме через це Міу закохалася в Акацукі. Якби Акацукі не виявив жодного інтересу до цієї жінки, Міу скоріше запідозрила б хворобу. Тож вона зітхнула, схиливши голову до низу. – ...Що? Перед нею раптом постала тінь, і Міу рефлекторно підняла обличчя. Перед нею стояла маленька дівчинка. Дівчина в кімоно, яка штовхала інвалідний візок Такако в коридорі. Семи - вісьми років. Вона приблизно на половині шляху між Кудзухою та Акацукі, коли той був дитиною. Дівчинці, що дивилася їй у очі, Міу сказала. – Гм...Гм. Міу, яка шукала слова, щоб пояснити, що відбувається, раптом округлила очі. І тут дівчинка в кімоно простягнула руки до неї й раптом: – Що.. гааа?! Дівчинка перед нею почала м’яти груди Міу своїми маленькими руками. – Це... Вони справжні. Дівчинка, яка перевірила відчуття її грудей, показала, що вона була вражена. Однак вона зовсім не зупинила своїх рук: – Йа....гей, гей, ге!.. З ніжністю в голосі, Міу швидко намагалася схопити дівчинку, але та зупинила свої рухи. Позаду дівчинки, на них, холодними очима, дивилася Такако. Міу подумала що не варто. Вона привезла її аж сюди. Дівчинка, мабуть, її онука чи щось таке. «...І якщо я зіпсую настрій цієї дитини...» Те, що онукові не дозволили проявити егоїзм, також може зіпсувати настрій Такако. Ні, можливо, це теж тест або щось подібне, щоб можна було судити про них. Так, коли вона проводила поглядом Рісті, яка намагалася вирішити, чи варто їх стримати, чи ні. – Н... Хм.... Йа...ааа...хм. Міу червоніла і намагалася контролювати лоскотання, яке вона отримувала від стискання грудей, і намагалася придушити голос, який ось-ось «...Я мушу стримуватися.» Тіло Міу було розпещене Акацукі, знову і знову інтенсивним задоволенням. Особливо її груди стали дуже слабкими. Тепер від легкого погладжування Акацукі, Міу відчувала, що ось-ось досягне своєї мети. Але це тільки тоді, коли її торкається Акацукі. Коли вона сама або інші торкалися їх, вони лише лоскотали її і не приносили їй ніякого задоволення. Навіть коли торкалися її грудей, вона відчувала збентеження, але це місце, де їй доведеться терпіти. Але... в цей момент. – ...Вибач, але будь ласка зупинись. З глухим голосом, велика рука схопила дівчинку за зап'ястя збоку. Власник цієї руки, Акацукі, гірко посміхнувся: – Вибач, але груди цієї дівчини - мої. Як тільки вона почула ці слова. – ..У. Щойно вона почула ці слова, Міу пронизало тремтливе задоволення по всьому тілу. Буквально на днях, Міу пообіцяла, а точніше уклала контракт з Акацукі. Міу належала Оусаві Акацукі. Її тіло і розум стануть належати Акацукі. Отже, це тло і груди тепер також належали Акацукі. Навіть якщо інша сторона була дівчиною, він не хотів, щоб до неї торкалися без будь-якої причини. Звісно невідомо, наскільки Акацукі розумів почуття Міу. Але навіть якщо так, Акацукі сказав Міу, щоб вона нікому не дозволяла торкатися свого тіла. Міу замислилася. Вона відчула, що тепер Акацукі справді плекав її. А потім: – Просто відпусти її... У відповідь на те, що сказала Такако: – Боже, з тебе вже досить... Як довго ти збираєшся продовжувати гратися з цим, бабо? Сказав Акацукі. Але не Такако, а дівчинці в кімоно. 6 – Е... Бабуся, що? Слова Акацукі збентежили Міу та інших. Вони дивилися на Такако та дівчину не розуміючи, що він має на увазі. – І як довго ти про це знаєш? Дівчинка, яка прибрала руку з грудей Міу, глузливо подивилася на Акацукі. Тоді Акацукі розчаровано знизив плечима і сказав: – З самого початку. Якщо ви подивитеся в мережі новини про JPN Вавилон, побачите, як змінилася моя особистість, ви зрозумієте. Через деякий час, після моєї останньої зустрічі з ба, мене покликали в інший світ. Там я освоїв техніку під назвою Ренкан Кейкіку, яка не є магією, але здатністю маніпулювати Ци за власним бажанням. А потім: Це техніка також може відчути реакцію Ци супротивника. Тому, коли з тіла такої дитини випромінюється постаріла Ци, вона буде лише викликати дискомфорт. – Зрозуміло. Я не могла повірити, що ти переміг Хікамі Кійою, поки не побачила на власні очі, що це не брехня. – І ти теж. Я ніколи раніше не бачив такого типу тіла... Чи не було воно ще на стадії дослідження, тому що важко стабілізувати клітини в організмі дитини? – Ми нарешті на порозі комерціалізації. У нас все ще є деяка нестабільність у з’єднаннях, але, в цілому, в повсякденному житті проблем не має. І під час їхнього діалогу: – Тільки не кажи мені, що ти... кіборг? Харука ошелешено подивилася на дівчинку, що стояла перед нею, ніби зрозуміла, про що йдеться. Але Міу та Рісті, які походили з Арейдзарду, не розуміли, що це означає. – Ей-ей... про що ви говорите? Спантеличено запитала Рісті. – Так, ви, дівчата, не знаєте, про що я говорю... Кіборг - це по суті, штучне тіло. Існують магічні форми життя, які називаються голумами. Простіше було б сказати, що їх створила не магія, а наука і технології цього світу. – Як таке можливо...? Міу, яка запитала будучи приголомшена словами Акацукі. – Так, ну.... Сказала Чікаґе. Але я вперше бачу щось таке, лякаючи витончене. – Так... Теорія повної кібернетизації всього тіла була оголошена деякий час тому, але я думала, що технологія ще не була створена. Сказала Кудзуха, – ВООЗ оголосила, що з етичної точки зору потрібен час, щоб ретельно вирішити, чи можна дозволити подальші дослідження, чи ні. І коли ж це все зайшло так далеко? – Хм... В майбутньому їх хвилює не етика, а обличчя. Стисло, з огидою сказала дівчинка: – Серед магії, яку за вашими словами, ви можете використовувати, напевно, є і магія одужання. Однак Кокон не розкриває громадськості жодної магії та медичних технологій з інших світів, які вони контролюють і досліджують, і лише ті, хто має відношення до Вавилону, користуватися ними. ВООЗ, однак, поспішає знехтувати будь-якими досягненнями власної медичної науки, стверджуючи, що це не етично і заборонено, і що магія інших світів - це диво. Навіть якщо вони не можуть розкривати технологію, вони продовжують запитувати Кокон, чи можна їм дозволити її використовувати. Вони перестали думати, що ми самі розв’яжемо цю проблему. – Тож... Ви проводите секретні дослідження та розробки для тих, кого не можна врятувати? Дівчина кивнула Рісті, яка запитала з повагою. – Саме про це я говорю. На жаль, у світі є незліченна кількість людей, які б ніколи не вижили, якби їм довелося чекати на схвалення уряду чи милосердя Кокона, перш ніж рухатися далі. Лінія фронту медицини була і є полем смертельної битви від тоді, як виникло слова «медицина». Говорячи це, дівчинка надимала груди. Але: – Ви дівчата, чуєте половину історії. Сказав Акацукі. Сказав він, тоном, який говорив «О, боже»: – Ця старенька доклала рук до всього - від охорони здоров’я до роздрібної торгівлі. Продуктів харчування та напоїв, будівництва, виробництва, освіти, технології та послуг. Вона також є власником з тіні, тримаючи своє ім’я подалі від очей громадськості. Компаній, якими вона володіє, великих і малих, незліченна кількість. Деякі з них всесвітньо відомі та займають значну частку своїх ринків. Коротше кажучи, тіньовим контролером японської економіки є ця старенька. Якщо почути лише те, що було сказано до цього часу, може здатися, що вона працює над розвитком медицини, не боячись отримати клеймо, але ця технологія кіборгізації є лише черговою схемою заробляння грошей старенької пані. – Заробляння грошей?.. «Ага», кивнув Акацукі, коли Міу повторила, наче папуга. – За допомогою цієї технології кіборгів можна штучно створити все, окрім мозку. Крім того, оскільки також використовується технологія клонування, немає навіть реакції відторгнення навіть у разі пересадки мозку. Якщо ця технологія буде застосована на практиці, то, теоретично, не буде жодних проблем, навіть якщо людина страждає від невиліковної хвороби, яка не підлягає пересадці мозку. Навіть якщо ця хвороба вважається невиліковною за нинішніх медичних технологій у цьому світі. Іншими словами, кібертехнології - це найкращі ліки проти невиліковних хвороб. Якщо її можна буде повністю застосувати на практиці, це принесло б величезні гроші. – Звісно. – Я не займаюся благодійністю чи волонтерстом, я займаюся корпоративною діяльністю. Що поганого в прагненні до прибутку? – Отже у вас сто п'ятдесят трильйонів активів, це правда? – Якщо про це говорити? Зараз вже більше двісті трильйонів. – Д-двісті трильйонів... – Це жарт... Це більше, ніж річний національний бюджет Японії. Поруч з Міу, яка заціпеніло пробурмотіла, з огидою пробурмотіла Кудзуха. Однак дівчинка незворушно відмахнулася: – І до речі, цю технологію можна перетворити на найкращу косметичну операцію. Так само як змінюють модель чи корпус мобільного телефону, можна буде змінювати своє тіло. Людська жадібність не має меж. Є багато людей, які готові платити за те, щоб отримати своє ідеальне «я». – Не можу... Повірити, що вони зроблять щось заборонене, тільки щоб... Заробити грошей. – Я не хочу, щоб у вас склалося неправильне уявлення. Є багато життів, які можна було б врятувати, якби ця технологія знайшла практичне застосування. Сказала дівчинка, приклавши руку до власних грудей. – Чи ви, як і бюрократи, готові віддати своє життя в надії на частку якоїсь потойбічної технології, яку ви не отримаєте найближчим часом? – Це... Дівчинка нахилилася до Міу, яка нерозбірливо вимовила слова. – Я ненавиджу лицемірство, яке говорять усі ці хлопці. Тож роблю, що можу. Я рятую життя, які можу врятувати. Беру гроші, які можу отримати. Ось і все. Що в цьому поганого? – ... Дух дівчинки остаточно позбавив Міу та інших слів і змусив їх замовкнути. Тим часом вона раптом подумала про дівчину перед нею. Вона давно про це думала: «...Схожа на нього...» Міу раптом подивилася на профіль Акацукі. Однак справа не в зовнішності. Подібність просто в мисленні. Акацукі також готовий зробити все можливе, щоб реалізувати свою естетику, не зважаючи на клейма та засоби. Має бути щось спільне. В очах Акацукі, що дивилися на дівчину, домішана крива усмішка, але якась спокійна: – Не знущайся з нас, стара пані. Сказав Акацукі. Але хто тоді у твоєму тілі? – Там нікого не має. Замість людського мозку - штучний інтелект, створений нашим відділом біо-IT. Нам ще не вдалося змінити механічні сигнали нервовими передавачами по всьому тілу, тому воно в інвалідному візку. Коли вона сказала це і клацнула пальцями, старенька в інвалідному візку перестала рухатися, наче маріонетка з обірваними нитками. Тоді дівчинка відійшла від Міу. Вона сіла на одномісний стілець за стіл навпроти них, а поруч з нею стояла красива жінка в окулярах: – Думаю ви вже знаєте, але про всяк випадок скажу вам своє ім’я. Вона посміхнулася і сказала. – Я Арашіномія Такако. І про всяк випадок, якщо Акацукі забув, називай мене пані Такако, а не старенька пані, з повагою. 7 – Думаю, настав час перейти до справи, для чого ви покликали мене сюди. Сказав Акацукі. – І перш ніж ми перейдемо до цього, можеш представити мені свою красуню, стара пані? – Називай мене пані Такако. – Так, так, представ, пані Такако. Як не поглянь, не схожа на дівчат під вашим керівництвом, і вона не зовсім секретарка. – Хм, ти все такий же гостроокий, як і раніше, Аі, представся. – Так, шановна Такако. Красуня в окулярах спокійно кивнула і підійшла до них: – Вибачте, що так довго не віталася з вами.. Мене звати Куроно Аі. Акацукі взяв запропоновану йому візитку. Найбільші літери на ній, ймовірно, назва компанії, були прочитані в голос. – Банк окулярів Альхазен... Що, вони гарно на вас виглядають, але ви - оптик? – Так у нас є кілька магазинів для продажу. – Хм, і магазини теж... Такако ніяк не могла привести з собою простого оптика. Той факт, що вона потурбувалася про те, щоб представити її тут, свідчить про те, що у неї має бути якась інша основна справа. Потім. – Альхазен... Можливо, ця назва звучала чимось знайомим, і Харука звузила очі, ніби намагаючись щось пригадати. Вловлюючи реакцію Харуки краєм ока: – Ваша посада - голова японської філії, га?.. Ви досить дивовижна для такої молодої людини. – Дякую, але я думаю, що пан Акацукі більш дивовижний. Зрештою, ви перемогли того Кокона. Посміхнулася Аі: – Я чула про вас від шановної Такако, але ви набагато приємніша людина, ніж я собі уявляла... Для мене велика честь познайомитися з вами. – Дякую. Мені приємно, що мене хвалить красива жінка, але трохи не справедливо, що лише ви знаєте про це. Я теж хотів би дізнатися про вас більше. – ...Ну не знаю, чи варто тобі більше знати про Аі, залежить від подальшої розмови. Перебила Такако. А потім: – Ти переміг одного з Коконів і оголосив війну всьому світу.... Це справді велика справа, але... Зітхнувши: – Ти зазнала поразки, ти діяв досить необачно для людини твого статусу. Так, Акацукі? Провокаційні слова були випущені з тонкою посмішкою: – Поразка - це трохи неправильний термін, чи не так... Першою відреагувала Чікаґе. З несподівано ображеним виразом обличчя: – Акацукі переміг Хікамі Кійою, який був на межі отримання сили, яка перевершувала Кокон. Іншими словами, він герой, який врятував світ від загрози. Основні ЗМІ Кокону та країн з особливими автономними регіонами не хочуть визнавати його заслуг, але все одно немає кінця-краю людям, які погоджуються з ідеалом Акацукі про зміну світу і приїжджають на острів... – ...Тому він і є проблемою. Пирхнула Такако: – Той факт, що люди приходять зовні, означає, що він має відповідати їхнім очікуванням і побажанням. Навіть якщо не несе за них відповідальності. Весь світ чув розмову між Акацукі та Хікамі Кійоєю, що відбулася днями. Більш того, як ви також думаєте, Акацукі переміг одного з Коконів і показав нові можливості. Вплив на світ є більш незрілим, ніж ви можете собі уявити. А потім: – Зараз люди, які все ще прибувають на цей штучний острів - це ймовірно, кілька сміливців зі здібностями та їхні сім’ї, які вирішили спробувати щастя з Акацукі, навіть якщо їх, у гіршому випадку, затаврують як терористів, що протистояли Кокону, і жменька здібних людей, які можуть діяти за власною ініціативою. Сумніватися в їх людяності не доводиться. Можливо, саме вони допоможуть вам у майбутньому. Але вони лише як невеликий авангард. Незабаром потече основна сила - опортуністичні люди, які лише претендують на права, як на свої власні. Крім того. – Багато з цих людей - слабкі та біженці, яким нікуди йти, так би мовити, які не задоволені або пригноблені системою Кокона і в сучасному світі. Коли вони зрозуміють, що ідеали, про які говорив Акацукі, не захищають їх, вони розвернуться і всі одразу засудять його. Але якщо він не прийме цього, то очевидно, що буде ще більший негативний резонанс. Замість того, щоб здобути славу за перемогу над Хікамі Кійоєю, Акацукі доведеться взяти на себе величезний багаж і відповідальність. – Це... – ...Ну, мабуть, ви маєте рацію. Після гіркого виразу Чікаґе, ствердно кивнув головою Акацукі. Це була проблема, яку Акацукі та інші вже передбачали, навіть не почувши цього від Такако. Проте цей штучний острів, наразі, перебував під концептуальним бар’єром Міу. Ті, хто мав злісні чи шкідливі наміри щодо Акацукі та його групи, ті, хто насправді думав лише про власні інтереси, не повинні мати змоги сюди потрапити. Однак. Якщо їх не пускати, дуже ймовірно, що вони почнуть скаржитися на Акацукі за те, що вони не сприймають їх як слабких. Незалежно від того прийняти їх чи ні, вони стануть лише завадою. І Акацукі та його група розуміли, що не можуть самостійно вжити ефективних заходів для розв’язання проблеми. Оскільки: – Є ще й інші проблеми. Продовжувала Такако. – На додаток до втечі, більша частина студентів і чиновників JPN Вавилон, багато хто з них повинен був прислухатися до заклику Кокона і покинути острів. Попри це, кількість людей, що приходить сюди, буде продовжувати зростати. Поки що ви все ще керуєте, але чи зможете ви належно керувати політичною адміністрацією та економікою острова з персоналом і системами, що залишилися? Так. Існувала велика кількість справ, які потрібно зробити в майбутньому. Такако вказувала на те, що саме. – Як щодо грошей? Логістики? Соціального забезпечення? Державних послуг? А як щодо людей, які їх забезпечуватимуть? Ті з них, хто вклонився Кокону, адміністратору цього світу, і ті хто вирішив піти за вами, є, так би мовити, бунтарями цього світу. Жодна країна-однодумець не хоче вам допомогти. Невже ви справді думаєте, що зможете впоратися наодинці, ізольовані від світу, де прогресує глобалізація, а політика та економіка немислимі без симбіозу, який виходить за межі національних кордонів? – ... Від слів Такако, в приймальній стало тихо, наче їх облили водою. Посеред цього: – ... Першою, хто розчаровано прикусив губу, була Харука. Вона, яка була віцепрезидентом виконавчого комітету студентської ради старшої школи під керівництвом Кокона Кійої, відповідального за JPN Вавилон, як ніхто інший розуміла, в якій біді нинішній штучний острів. Щодня вони з Акацукі, Куботою та іншими проводили наради щодо майбутніх оперативних заходів та зустрічей, але єдине, що вони мали на меті - це підтримувати мінімальний рівень життя для людей, що залишилися. З кількістю людей, яка продовжуватиме зростати в майбутньому, як і казала Такако, неможливо повністю впоратися. І Харука була не єдиною хто виглядав розчарованим. Міу, Рісті, Чікаґе та Кудзуха також мали суворий вираз облич або стискали руки на колінах. Але, ніхто не міг вимовити жодного слова заперечення. Рісті наприклад була залучена до політики, як член королівської сім’ї Шелфіда, коли перебувала в Арейдзарді. Вона давала поради, наскільки це було можливо, виходячи зі свого досвіду, але навіть попри це, вийти з ситуації, що склалася, в майбутньому все одно буде важко. Шелфід не був країною, яка існувала сама по собі. Лише завдяки торгівлі з союзниками, такими як Діасдія та Арекраста, країна могла функціонувати. Тож: – ... У важкій атмосфері, яка, безумовно, була обмежена кімнатою: – ...В чому справа, чому ви всі мовчите? Єдиним звуком був гіркий голос Такако. – Я питаю, чи зможете ви зробити це самостійно. Це просте запитання, на яке можна відповісти «так» або «ні». Або що? Судячи з ваших напружених виразів обличчя, ви навіть не розумієте, чи зможете ви це зробити? Слухаючи гострі і яскраві слова: «...Що ж.» Спостерігаючи за виразом обличчя Такако, Оусава Акацукі подумав, що пора. Ось чому він сказав. Знизивши плечима: – Напевно. Нинішня ситуація не буде настільки приємною, щоб ми могли впоратися з нею самостійно. Він наважився визнати, що вони недостатньо сильні. Але саме тут він починав давати відсіч. Настала черга Акацукі. – І? Мені шкода, що ви охоче перелічуєте наші слабкі сторони, але пройшли цей весь шлях не тільки заради цього. Посміхнувся Акацукі. – Перейдімо до справжньої теми, пані Арашіномія Такако. – О... Що це означає? Харука побачила, як Такако звузила очі, сказавши це. Це був вираз, який спонукав Акацукі продовжувати. Акацукі, навпаки, говорив з безстрашною посмішкою. – Ми дивимося наші новини так само як і ви. Про ваш, зворотний відлік до розпаду Японії. Щиро посміхаючись: – Вони проводили корисливі дослідження і навіть використали ядерну зброю, щоб спробувати стерти докази. Хоча Хікамі їх перехопив і вони не завдали жодної шкоди, факт запуску ядерної ракети не зникне. Крім того, щоб відвернути увагу світової спільноти від викриття Хікамі, Кокон повністю консолідували ситуацію, роблячи Японію лиходієм. Щоб не сталося, вони не можуть виправдатися. Сказав Акацукі. – І зараз... Більше ніж половина цивільних осіб, які приїжджають на цей рукотворний острів, з материкової частини Японії. Це не дивно. Бо країна, в якій вони виросли скоро зникне, і якщо хочуть середовище, максимально наближеного до японського, опиняться на цьому штучному острові. – ...І? Такако, яка просто запитала, що не так, Акацукі сказав. – Лише приватні особи можуть зробити такий легкий вибір. Компанія зі зв’язками не може цього зробити. Відколи почався відлік часу до зникнення Японії, ціни на акції японських компаній в Японії та за кордоном падають одна за одною. Незабаром відтік людських ресурсів почне бути таким же великим або навіть більшим, ніж з цього штучного острова. І іноземні компанії та фонди скористаються цим як можливістю для поглинання. До цього часу менеджери вже будуть мати голову в дупі. Особливо великих тіньових власників багатьох компаній. – ... Тепер була черга Такако мовчати. Але Акацукі безтурботно продовжував. – Перенести свою штаб-квартиру за кордон? Це безглуздо. Коли вони зрозуміють, що не можуть прибрати їх до рук, компанії в країнах-конкурентах стануть лише перешкодою. Немає сенсу підтримувати їхнє існування. Їх уникатимуть і витіснятимуть з ринку. Навіть якщо контракти будуть укладені, вони будуть на односторонніх і невигідних умовах. Так само й у нас. Коли було вирішено, що країна припинить своє існування, японські компанії також втратили своє місце у світі. У цей момент, усміхнувшись, Оусава Акацукі сказав, але. – Є лише одне місце у світі, де японські компанії можуть вижити - це зручне місце де приймаються всі політичні та економічні рішення, включаючи формування корпоративного оподаткування. 8 Рісті, яка до цього моменту слухала цю історію, затамувала подих від захоплення. «...Це так само як тоді.» Вона пам’ятала переговори чотирьох країн, які відбувалися в Арейдзарді. Рісті з Шелфіда. Баала з Діасдії. Волка з Аракрасти. Перед царями кожної країни, Акацукі не зробив кожного кроку назад і успішно домовилася про чого вони хотіли, не поступаючись. Зараз на очах Рісті та її товаришів відбувалося повторення цього. І Після хвилини мовчання, Такако повільно відкрила рот. – Що ж... Якщо сприймати ваші слова прямо, то, безперечно, можна сказати, що цей штучний острів є найбільш слушним місцем для переміщення японської компанії. Однак Такако холодно посміхнулася, сказавши: – Але ти дещо наївний. Цей штучний острів - місце, яке протистоїть тому яким є цей світ. Якщо переїхати сюди, це лише поглибить ізоляцію від світу. Чи ви хочете, щоб ми, переселенці, просто ходили пліч-о-пліч, зализували один одному рани та займалися своїми справами тільки на цьому крихітному, рукотворному острові? – Я не казав, що знищу світ як такий. Так склалися обставини, що Кокон контролює ситуацію, а Багряні сутінки, намагається робити все, що їм заманеться. Звичайно, вплив Кокона значний, але під його впливом перебуває лише Велика сімка - сім промислово розвинених країн. Що ж, скоро їх буде шість, посміхнувся Акацукі: – Це правда, що постійні члени нової Організації Об’єднаних Націй та їхні ринки були захоплені, але це не єдині країни, люди та ринки, які існують у цьому світі. Інші розвинені країни, які не увійшли до G7 і продовжують страждати без переваг Кокону, країни, що розвиваються, економіка яких, як очікується, буде швидко зростати в майбутньому, і країни з перехідною економікою, які ще не були залученні. Хоча в минулому вони не виступали, відкрито, проти Кокона, деякі країни насторожили своє ставлення до них, в результаті викриття Хікамі. З цими країнами можна вести бізнес. – Тоді чому б не поїхати в ці країни й не зробити це? Навіщо витрачати час на ведення бізнесу в такому непопулярному місці? – Ні, не можуть. Я ж вам казав, якщо ви полізете до них у кишеню, вас розчавлять, і це буде кінець. Щоб боротися з ними на рівних, потрібно мати достатню підтримку, щоб у них не було шансів напасти на тебе. Ти знаєш це краще за всіх. Якби дійсно можна було поїхати до країн, з якими ви ведете бізнес, ви б зробили це негайно. Якщо ви цього не зробили, це тому, що ви знаєте, що якщо поїдете туди, це буде кінець. Сказав Акацукі. – На щастя, проблема виникла через помилки японського уряду, хоча у нього не було іншого вибору. Саме тому японські компанії, як жертви, можуть завоювати громадську думку, відбудувавшись і реструктуризувавшись на цьому рукотворному острові, не покладаючись на інші країни. Кокон може контролювати лише національну політику країн Великої сімки, але не громадські настрої. Якщо технології та послуги будуть світового рівня, то з ними захочуть мати справу. А якщо все буде онлайн, з ними легко буде зв’язатися. – Що ж... не погана ідея. Це агресивно, але у нас ще є місце для заробітку. Але, сказала Такако. – Буде проблема, про яку ми не повинні забувати. – ...Проблема? Коли Міу, яка слухала розмову, повторюючи, запитала: – Право власності на цей штучний острів. Попри зраду Хікамі Кійої, Кокон контролює тут все, включаючи JPN Вавилон. Кивнувши на зауваження Такако, Оусава Акацукі все ще залишався спокійним. – Спочатку наступник Хікамі Кійої мав правити цим островом. Однак дізнавшись, що цей острів покритий бар’єром невідомої природи, і на нього немає можливості потрапити, вони радять зацікавленим особам переїхати до інших Спеціальних Автономних Регіонів. Навіть якщо він їх зрадив, Хікамі Кійоя був Коконом. Вони навіть не згадали про проблеми, які він завдав, і навіть відмовилися від автономії цього острова. Це відверта відмова від відповідальності. Якщо це так, тоді для всіх нас було б природним шляхом отримати нову автономію. – Ну, можливо це має сенс... Але що, якщо після зникнення бар’єра, вони вимагатимуть повернення земель та об’єктів? – Ми підкоримося. Але вони візьмуть на себе відповідальність за неприємності, спричинені Хікамі Кійоєю, і виплатять компенсацію за те, що відмовилися, навіть тимчасово, від автономії цього острова. Якщо хочуть повернути острів, вони повинні забезпечити умови, на яких ми зможемо підтримати політичну та економічну діяльність, яку ми були змушені здійснювати для того, щоб вижити в цей час. Гарантувати збереження технологій і прав. Якщо нам потрібно буде розширити штучний острів, щоб вмістити приплив людей, або якщо ми відремонтуємо чи збудуємо нові об’єкти та обладнання, подбаємо про те, щоб вони знали, що ми володіємо правом власності на ці всі речі. Коли вона почула слова Акацукі, вираз обличчя Чікаґе прояснився: – Я не впевнена... Скільки часу знадобиться на переговори про кожну з цих речей. Крім того, якщо ми не зможемо дійти згоди, можемо сказати «ні». – Саме так. Однак ми не маємо наміру так довго чекати, щоб їх знищити. Навіть якщо переговори зірвуться і справа дійде до бійки, це саме те, чого ми хочемо. Адже на рингу стоятиме великий адміністратор світу. Сказав Оусава Акацукі, з широкою посмішкою. – А ти, Арашіномія Такако... Думаю, це непогана історія для тебе, чи не так? 9 Кудзуха побачила, що Такако повністю замовкла від слів Акацукі. Хоча вона знала, що Акацукі блискуче зіграв у політиці, як перемовник в іншому світі Арейдзард: – ...Дивовижно. Крім того, Кудзуха не могла не відчути себе схвильованою. Вони повністю змусили замовкнути опонента, який не мав слів, щоб спростувати їх самостійно. Йшлося не лише про боротьбу зі зброєю. Навіть у політиці Акацукі міг похвалитися такою силою. І Акацукі зберігав спокійний тон. – Якщо ти розумна, то прийдеш до цього висновку ще сьогодні ввечері. Якщо хочеш перемогти інших на цьому острові, ти повинна випередити їх. Але... Ти, напевно, знала про цю ідею ще до того, як я розповів. Саме тому ви прийшли сюди сьогодні, чи не так? Сказав він їм. – Я не проситиму вас прийти, і не скажу можете приходити, з висоти свого становища... Я не відмовлю, якщо ви прийдете. Привітаю. Адже твої зв'язки не лише в бізнесі. У тебе є потужні зв’язки і знайомства в політиці, бізнесі та уряді. З огляду на майбутнє, нам було б корисно, якби ти привезла цих людей з собою. Звісно, ми зробимо все для вас простішим. Від старенької пані я хочу лише одного, щоб ти визнала мене рівноправним діловим партнером. От і все Потім. – ... Після довгого, довгого мовчання: – ...Я ж казала тобі, Акацукі, називай мене пані Такако. Зрештою, Такако повільно зітхнула і сказала. – Що ж... Я нарешті зрозуміла. Коли я вперше зателефонувала тобі, ти так здивувався. Зітхнувши: – Це була лише гра, щоб застати мене зненацька. Ти знав, що тобі потрібна моя допомога з майбутнім цього штучного острова, і ти знав, що я спробую скористатися твоєю критичною ситуацією і спробую переїхати на цей штучний острів на найкращих умовах. – Що ж. Якби я сказав те, що щойно сказав телефоном, ти б змінила свою тактику. Бувши обережнішою, на шкоду нам. Знизив плечима Акацукі. – Бо в останній грі ти зрештою програла мені. Швидше за все, ти хотіла побачити моє розчароване обличчя, продати мою вдячність, вибити для себе вигідні умови, а потім побити мене до півсмерті. – Гунн... Зі зовнішністю маленької дівчинки, Такако, насупившись, відвернула обличчя. – Я думала що це тільки тіло, але, здається, голова теж стала досить продуктивною. – Це зрештою супротивник, якого потрібно перемогти - це світ. – Це зухвало.... Але міжнародне товариство вже перебуває в безладі, через зникнення Японії, як країни. Якщо ти станеш третьою силою після Кокона і Багряних сутінків і сколихнеш світ, він буде в більшому безладі, ніж будь-коли. Якщо ви будете продовжувати, весь світ буде вртягнутий у ваші конфлікти, прямо чи опосередковано. І це приведе до незліченних трагедій. Такако поглянула на Акацукі. Чи готовий ти взяти на себе таку відповідальність? Потім. – Так, що до готовності до цього, то я вже давно це зробив. Запевнив її Акацукі, відповідаючи на погляд Кудзухи. – Я не збираюся говорити красиво. Я знаю, що є люди, яким буде боляче і вони страждатимуть через те, що я зробив, роблю, що збираюся зробити. Але я не всезнаючий, всемогутній Бог. Незалежно від того, що хтось робить, неможливо врятувати всіх у світі. Скільки б сили ти не отримав, коли тебе кличуть в інший світ, саме люди будуть нею користуватися. Але: – Я просто не хочу бачити жінку, що плаче... Ось і все. Але якщо я візьмуся за справу, то мій брат і мій батько, Кокон і Багряні сутінки, будуть перешкодою на моєму шляху. Тоді я вирішив, що більше не зупинюсь. – Це чудово. Але обов’язково знайдуться жінки, які будуть плакати через тебе. А як же протиріччя? Ти збираєшся зупинити плач усіх жінок у світі? Такако озвучила слова, які заперечували естетику Акацукі. На очах у Кудзухи та інших Оусава Акацукі стверджував. – Так, я піду.. Піду до будь-якої жінки, яка плаче через мене, в будь-яку точку світу, скільки разів, скільки потрібно. Я піду і зупиню ці сльози. Рішучість, вимовлена з непохитним поглядом. Але вона містила протиріччя. Акацукі сказав це лише кілька миттєвостей тому. «Я не збираюся говорити красиво.» Однак. З усім тим, Оусава Акацукі сказав. Казав, що піде до жінки, яка плаче. Казав, що піде в будь-яку точку світу, скільки разів, скільки потрібно, щоб зупинити ці сльози. «...Безумовно» Подумала Доумото Кудзуха. Безумовно, це рішучість юнака, на ім’я Оусава Акацукі. Тож: «…Добре.» Глядячи на профіль Акацукі з Міу та іншими. Кудзуха знову подумала, що їхнє рішення не було помилковим. Їх рішення підтримати Акацукі, повірити в нього і піти за ним. А потім: – То що ти збираєшся робити, пані Такако? Тихим голосом, Акацукі поставив Такако питання, яке вимагало рішення. – ...Я, Акацукі. Повільно. Арашіномія Такако почала озвучувати свої думки. Її очі були спокійні, погляд трохи опущений. – У мене було багато компаній, великих і малих, і я зміцнювала їх, щоб вони могли успішно конкурувати на ринку. І це тому, що я люблю країну в якій народилася, Японію. Я, знаєш, люблю Японію. – Так, я знаю... Ти мені про це вже розповідала. Кивнув Акацукі у відповідь. – Клітини Фенікса, які знищили Японію... Минуло досить багато часу, але перш ніж почалися дослідження, я також отримала запит про співпрацю через наші дочірні компанії. Звичайно, я відмовилася. Мені не до вподоби речі з інших світів, які легко перевершують наші роки наполегливої праці та технології. Я все ще вважаю своє рішення правильним. Гадаю... У голосі Такако, коли вона це сказала, Кудзуха відчула, що та дещо соромиться. Вона ніби запитувала себе, якби вона зупинила країну від хибного шляху в той час, чи змогла б вона уникнути кінця її існування сьогодні? – Але Японії, яку я люблю, скоро не стане. Навіть якщо так... Я не можу дозволити втратити людей, які у мене є, і те, що вони створили за ці роки. Однозначно не можу. Деякі з них - ідіоти, які з великою енергією кинулися на біржу, але дивляться лише в напрямку могутніх країн і Кокона... Навіть якщо вони ідіоти, я допомагатиму своїм дітям, тому що це мій обов’язок як засновниці. Отже, сказала Арашіномія Такако. – Добре, мої люди та компанії, мої активи та мої зв’язки. Зберімо людей, які підуть за нами, і всі речі, які ми можемо взяти, і переїдемо на цей рукотворний острів. 10 – Ура!... Після слів Такако, Міу та інші збадьорилися. Але: – Але перед цим є одна умова. Сказала Такако, і її погляд знову став напруженим. – Робити ставку на вас, люди, це дуже великий ризик. Як я вже сказала, у мене є люди, яких я повинна захищати. Окрім того, якщо я приймаю твою пропозицію, у мене все ще є можливість залишитися з Коконом, принаймні з точки зору прибутку, але також і з точки зору стабільності та безпеки. – Це... Міу та іншим, які негайно виявили нетерпіння: – Отже ви хочете, щоб я зробила на вас ставку? – Ти ж комерсант. Якщо слів на достатньо, хочеш, щоб я підписав якийсь папірець? – Ні. Я вірю в тебе, Акацукі. Я не сумніваюся ні у твоєму слові, ні у твоїх здібностях. Акацукі, який говорив легким голосом, Такако відповіла, похитавши головою. Потім перевела погляд на Міу та інших: – Але дівчата, що вишукувалися тут, ти привів їх сюди. Вони будуть основними людьми, які допомагатимуть тобі. Однак, яким би талановитим не було керівництво, якщо люди під їх керівництвом не компетентні, це марно. Навіть якщо не так сильно, як тоді, коли низи компетентні, а верхи ні. Тож: – Я збираюся випробувати цих дівчат на міцність, по-своєму. Якщо це не здається проблемою, тож почнімо готуватися до переїзду на цей рукотворний острів прямо зараз. Що скажеш? – Так згодна!.. Не було причин відмовлятися. Міу одразу ж відповіла на запитання Такако. Теж само зробили й інші четверо, включно з Рісті. Твердим кивком, вони висловили свою згоду Такако. Те, про що говорила Такако, було цілком природним проханням. На відміну від Акацукі, Міу та інші ще не встигли завоювати її довіру. Якщо вони могли розвіяти її побоювання, відповівши на прохання Такако, то без проблем це зроблять. Однак, на відміну від Міу та інших, був хтось, чий вираз обличчя змінився на суворий. Акацукі. – Ей, ей, зачекай, стара відьмо, ти ж не хочеш змусити їх грати в ту ж гру, що й зі мною? Побачивши, як Акацукі раптово змінив свою поведінку і налякав гучним голосом. – Ей-ей... Не можна так казати. Зупинила його Міу, сказавши «ми збираємося домовитися». Однак з виразу обличчя Акацукі було видно серйозний гнів. «...Ні це...» Акацукі проявив нетерпіння, а не гнів. «...Але чому б це раптом?..» Коли Міу думала, що відбувається. – Я не робитиму ставок. Я просто промацаю ґрунт. Просто перевірю, чи варті вони моєї довіри. На кону все багатство Арашіномії Такако. Не думаю, що це погана угода. Сказала Такако. – А ти як думаєш? Якщо не хочеш, можеш зупинитися. Натомість мені доведеться розірвати все, про що ми з тобою говорили. – Я зроблю це! Ні, дозвольте мені це зробити!.. Поспішно, Міу показала свою готовність кинути виклик. – Зачекай трохи, не вирішуй сама... – ...Ні, будь ласка, дозволь мені, Акацукі. Благаючи, сказала Рісті, Акацукі, який все ще відмовлявся дати згоду. – Ми вирішили підтримати тебе. Ми не можемо тягнути тебе за собою. – Що ж... Акацукі завів нас так далеко в цій історії. – Якщо ми можемо бути корисними, ми зробимо все що завгодно. Чікаґе та Кудзуха також продовжили говорити. А Харука кивнула головою: «Так»: – Ми зробимо все можливе. До того ж якщо нас побачить така впливова особа, як пані Арашіномія, буде набагато менше людей, які сумніваються в нашій кваліфікації, чи не так? – Ну, звичайно... Якщо я дам схвалення, впевнена, що завоюєте довіру людей, яких я приведу. Посміхнулася Такако, на запитання. Потім Харука перевела погляд на жінку в окулярах, Куроно Аі. – У такому разі, можна припустити, що Банк окулярів Альхазен, до якого ви належите, також зможе нам допомогти? Пані Куроно Аі. Судячи з усього, ви багато знаєте про залаштункову індустрію... У відповідь на слова Аі, зі спокійним виразом обличчя. – Харука... Що таке тіньова індустрія? Коли Рісті запитала, як представник тих, хто не розуміє ситуацію: – Я пам’ятаю. Духовно чутливий камінь, що використовується в AD Вавилона, і волокна в спортивній формі виготовлені зі спеціальної руди, яка називається духовний камінь. Вавилону постачає його зовнішня організація під назвою «D.C», думаю що компанія, яка конкурує з «D.C», називається Банк окулярів Альхазен. – Тоді... Якщо ми змогли б встановити з нею відносини співпраці. На слова Чікаґе, Харука кивнула «так»: – У майбутньому ми зможемо масово виробляти нове духовне каміння. І це буде великою силою для Акацукі та для нас самих, у боротьбі з Коконом. – Якщо так... Промовляючи це, Оусава Міу думала. У зв’язку з цим нам ще більше необхідно пройти іспит Такако. І ми повинні отримати її схвалення за будь-яку ціну. – Ні, але... Однак Акацукі все ще намагався опиратися. – Будь ласка... довірся і залиш це нам. Міу намагалася переконати його, тягнучи за руку. З серйозним виразом обличчя. – Ми теж хочемо битися разом з тобою... Потім. – ... Акацукі деякий час мовчав. З суворим виразом обличчя. Але незабаром: – ...Блін, зрозумів. Почухавши голову, Акацукі нарешті погодився. – Здається, справа вирішена. Тоді Акацукі... Я попрошу тебе залишити своє місце на деякий час. Побудь не далеко, щоб не зміг допомогти чи підказати. Сказала Такако. – Правильно піди трохи подихай свіжим повітрям з Аі. – Так, так. Як і очікувалося... Підвівся з дивану Акацукі, знизавши плечима. – Тоді, ходімо на дах, добре? Аі, посміхнувшись, рушила до виходу з кімнати, ніби показуючи шлях. А потім: – Гаразд, дівчата, не перестарайтесь. І не втрачайте пильності. На завершення Акацукі сказав це, як нагадування і вийшов з кімнати, слідом за Аі. Коли Акацукі та Аі вийшли з королівських апартаментів, у приймальні, природно, запалала тиша. Не для того, щоб перетворити її на незручну: – Отже, тест, який нас перевірить... Міу хотіла запитати Такако, але перервалася на півслові. Це тому, що Такако, перед нею, випромінювала атмосферу, яка не дозволяла їй більше нічого сказати. Міу знала назву цієї атмосфери. Сильна неприязнь і невдоволення - ці дві емоції були спрямовані на Міу та інших. А потім: – ...Перш ніж я проведу випробування, я скажу вам одну річ. Сказала їм Такако, крижаним голосом. – Я не говорила цього раніше, бо тут був Акацукі, але запам’ятайте, ви мені не подобаєтеся. Від одного того, що ви стоїте переді мною з такими обличчями, у мене тече слина. – Чо... Чому? Мимоволі вимовлене питання Рісті було питанням усіх, Міу та інших. Це правда, що вони ще не визнані Такако. У такій ситуації, не можливо просити її полюбити їх. Але, з іншого боку, вони не могли придумати жодної причини, за через яку вона мала б їх так відверто не любити. Потім. – ...Ви не знаєте, чому ви мені не подобаєтеся? Сказала Такако, немов збентеження Міу та інших турбувало її ще більше. Мабуть, справа у не сумісності, але є вагома причина, чому ви не подобаєтеся. «…Але.» Міу не розуміла. Вони розуміли щось грубе Такако? – Зрештою... Вони, напевно, думають, що вони не особливо винні в чомусь, про що вони можуть придумати. Господи, якби вони знали про це, їх ще можна було б врятувати... Слова Такако були сповнені презирства, а потім Кудзуха перейшла на спокійний тон: – Це не так... Навіть ми все ще не розібралися до кінця. Тож: – Скажіть нам, пані Арашіномія Такако... Що в нас такого, що вам так не подобається? У відповідь на запитання Кудзухи, Такако чітко сказала. – Тоді я скажу тобі, бо ти для Акацукі не більше, ніж зобов'язання. Різкі слова, сказані Такако, були цілковитим твердженням. – Т-це... Гірко сказала Харука. – Це правда, що ми все ще слабкі в порівнянні з Оусавою Акацукі, Коконом і Багряними сутінками. Але відтепер ми будемо тренуватися, щоб отримати нові сили... Скільки б ви не тренувалися, ви не знаєте, чи зробить це вас сильнішим. Ви ж не збираєтеся мені говорити довіритися вам в такому невпевненому та зручному майбутньому, чи не так? Сказала Такако. – Оцінку вам дадуть люди, які зараз стоять передімною. Тож: – Відповідайте мені. Хто з вас може сказати, що жодного разу не був тягарем для Акацукі? – Це... Від запитання Такако, вираз обличчя Міу та інших став гірким. Кожна з них неодноразово отримувала допомогу від Акацукі. Зокрема, Міу збилася з рахунку, скільки разів її рятував Акацукі у великих і малих проблемах. Насамперед він дослухався до останнього прохання її батька Ґаліуса і привів Міу, яка втратила своє місце в Арейдзарді, у цей світ. Якби не Міу, Акацукі міг би діяти більш цілеспрямовано, зосередившись виключно на власних цілях. Такако пирхнула на Міу та інших, які принишкли: – Я так і думала. Можливо, той випадок в JPN Вавилон. Це ж ти посварила Акацукі та Хікамі Кійою, чи не так? – Й-як ви дізналися про це?.. Звісно. Причиною сутички між Акацукі та Кійоєю було те, що Кійоя викрав Міу. Але в новинах ще не повідомлялося про цю ситуацію. Правду було видно наскрізь, і Міу мимоволі запитала у відповідь: – Звичайно, ми це знаємо. Ситуація, що склалася на цьому штучному острові, є тому підтвердженням. – ...Що ви маєте на увазі? До Харуки, яка запитала насупивши брови: – Гадаю, ви знаєте, що одна зі здібностей, яка лежить в основі сили Акацукі, це його вміння прораховувати ситуацію на багато ходів наперед. Так само, як кілька хвилин тому, коли він зміг взяти гору надомною. – Так... Чесно кивнула, на ці слова Такако, Міу. Вона не має заперечень. Досі вони долали кризи не лише завдяки своїй високій боєздатності, а й завдяки стратегії Акацукі. Насправді Міу та інші бачили, як Акацукі, без жалю, демонстрував такий високий рівень здібностей під час мирних переговорів чотирьох націй в Арейдзарді та в боях, що відбулися після цього. Потім. – Акацукі намагається змінити стан цього світу, розгромивши Кокон і Багряні сутінки. І, мабуть, надовго. Тоді дивно, що моя допомога потрібна саме зараз. А ви так не вважаєте, відповіла Такако. – Якщо перемогти Хікамі Кійоя з Кокону, який очолює Вавилон, очевидно і неминуче настане хаос. Однак той факт, що Японія потрапила в кризу і японські компанії, та я, які були змушені мити з нею справу, був нічим іншим, як випадковістю. – А... Ніби раптом збагнувши підвищила голос Чікаґе. – Правильно... Акацукі, який так огидно прочитав майбутнє і робить численні, ретельні стратегічні ходи, розробив би, план, з яким вони могли б впоратися самостійно. Він не знав, чи зможе отримати її, щоб не покладатися на невизначеність цього світу. – ... Міу та інші мимоволі замовкали. Це мовчання підтверджувало слова Такако. Тоді вона подивилася на них холодними очима: – Тепер ви розумієте, чому ви мені не подобаєтеся. Не через те, що ви перемогли Хікамі Кійою. Через тебе Акацукі помилився у своїх розрахунках, і йому довелося взяти на себе багато непотрібних труднощів і клопоту. – ..У. Слова Такако викликали у Міу відчуття шоку. Через інцидент у JPN Вавилоні, Міу стала заручницею Кійої. Більш того. Кійоя навіть маніпулював силою найвищої форми життя. Це поставило Акацукі та всіх інших у небезпеку. Але, вони думала, що це було вирішено, коли Акацукі переміг Кійою і зробив Міу своєю, в духовному світі. Але це не так.. «... Я дурепа, я...» Вона, вони мали бути там, щоб підтримати Акацукі. Це означало, що, як і казала Такако, Міу та інші, лише багаж і тягар. – ... Міу болісно усвідомила наявність власного мислення: – До речі, ви усвідомлюєте, що тягнете Акацукі на дно, роблячи це зараз? – Просто тому, що робимо це?.. Рісті, яка не розуміла, що мала на увазі Такако: – Ти справді безнадійна... Сумно зітхнула Такако. А потім: – Наприклад, якби я взяла вас, дівчата, в заручники, щоб залякати Акацукі та домогтися успіху в переговорах, в той момент ви стали б перешкодою. – Це... Безумовно, правда.. Але якщо це вас турбує, я не думаю, що вам варто про це хвилюватися. Чітко сказала Харука. – Про всяк випадок, ми встановили невидимі захисні бар’єри. Ви не можете використовувати магію, якщо вас не викликали в інший світ. А звичайна зброя, наприклад, вогнепальна, не може пробити наші бар’єри. – Зрозуміло... Сказала Такако й раптом дістала з рукава свого кімоно маленьку пляшечку. Порожню в середині. Показавши її їм, Такако сказала: – Ви знаєте, що це... Зітхнувши: – Це смертельний вірус, створений, дослідницьким інститутом біохімічної компанії, якою я володію. На ці слова: – ...У! Міу та інші спробували поворухнутися, ніби підірвані, але зупинилися. Якщо вони прикладуть силу до Такако тут, не зможуть отримати від неї допомогу. Ця думка перетворилася на вагання, зупинивши Міу та інших від дій.. – Бачите... Навіть, якщо я не була в іншому світі та не можу використовувати магію, навіть я взмозі взяти вас, дівчата, в заручниці. – ...Це блеф. Якщо ви скористаєтеся такою штукою, всі присутні тут помруть. Такако хихикнула на бурмотіння Чікаґе. – Це точно блеф. У цій пляшці немає смертельного вірусу, як ти й сказала. Міу та інші голосно видихнули при цих словах: – Але якби це був вірус, створений у моїй лабораторії, ми могли б підготувати для нас вакцину. Тоді ви були б єдиними інфікованими. – Тоді б ми забрали у вас цю вакцину... Ні, я б не дозволила вам відкрити кришку пробірки до того, як ви це зробите. Оскільки, сказала Кудзуха. – Ми сильніші за вас, не лише в обороні. – Розумію... Але це було б неможливо, якби я не заявила, що відтепер буду поширювати вірус. Не кажучи ні слова, я тільки б мала намір відкрити флакон, а ти не знала, що в ньому вірус, ти могла б мене зупинити? Зрештою, я могла вакцинувати їх заздалегідь, і поширити вірус у кімнаті до того, як ви зайшли. І все-таки скажете, що вам це вдасться? – Це... але... Рісті відразу спробувала спростувати, але проковтнула сказане. Міу здогадалася, що хотіла сказати Рісті. І чому перервалася. Можливо. Рісті, напевно, намагалася сказати. Ви можете сказати все, що завгодно, якщо це гіпотетично... «…Але.» Причина, через яку вона не могла вимовити ці слова, полягала в тому, що гіпотеза, яку їм говорила Такако не була смішною, а справжньою можливістю, якщо вона захоче це зробити. Визнайте це, сказала Такако. – Вас застали зненацька... Тому що завдяки бар’єру ніхто зі здібностями не потрапив сюди ззовні і якщо ви матимете справу з рештою здібностей на цьому штучному острові, то ви кращі за них, тож ви заспокоїлися і думали, що проблем не буде. До речі, Акацукі ні на мить не втрачав пильності відтоді як увійшов до цієї кімнати. Це квінтесенція... Якби зробити щось дивне, вона б миттєво відреагував і зупинив мене. Проте: – Це не тому, що він має справу зі мною. Можливо, він ні на мить не розслаблявся з того часу, як вийшов з дому сьогодні. Ні не лише сьогодні. З часів своєї перемоги над Хікамі Кійоєю, а може навіть раніше, людина, відома як Оусава Акацукі, вже дано відмовився від послаблення пильності. Але, як щодо вас, дівчата? Ви повинні підтримати Акацукі, який відтепер має перемогти цих надзвичайних людей... Як я можу вам довіряти, коли вас так обдурила? – ... Не було ні звуку у відповідь. Всі п’ятеро були здорові, але виглядало так, ніби це не так: – Що ж, усі ви п’ятеро виглядаєте цілком притомними... Сказала Такако, спрямувавши на них погляд, не приховуючи презирства. – Однак ви, дівчата, найкращі супутники Акацукі, і ваша гордість належить вам. Ви залежні від нього, ви розпещені, і навіть не приносите йому задоволення від того, що Акацукі володіє вами, як жінкою. Єдиний ризик - це стати заручницею, і ви навіть не корисні як жінки, словом, ви, дівчата, зараз гірші за повій. І з якого дива ви повинні бути поруч з Акацукі? Тоді Такако вимовила вирішальні слова, голосом від якого мурахи побігли. – Хочу, щоб ви померли. На цю заяву: – ...У Міу та інші миттєво зреагували, здригнувшись. З іншого боку, Такако, не припинила свої різкі слова: – Можливість бути використаною як заручниця залишається, навіть якщо ви підете, щоб не тягнути Акацукі вниз. Щоб врятувати вас, які так близько, Акацукі, природно, піддасть власне життя небезпеці. Думаю, що єдиний спосіб для вас бути корисними для Акацукі - це померти гідно. Без вас, шанси Акацукі на перемогу дуже високі. Тоді я все ж готова поставити на нього. Слова Такако нарешті стали надзвичайно різкими: – ... – ... – ... – ... А всі втратили дар мови й могли лише опустити очі: – ....Дайте нам шанс. Голосом, який звучав так, ніби його вичавили з неї, Оусава Міу підняла голову. Поглянувши прямо на неї: – Зараз ми дійсно можемо бути, як ви кажете, тягарем для цієї людини.... Але навіть у цьому випадку я можу сказати наступне. У нинішньому світі не має нікого, хто міг би підтримати цю людину, Оусаву Акацукі, краще ніж ми. Якщо ми будемо тягарем, ніхто більше не зможе його підтримати. Тому я прошу вас. Будь ласка, дайте нам шанс підтримати цю людину разом з вами. Сказавши це, вона низько вклонилася. Потім. – Хм... Ти єдина, хто має серйозний вираз обличчя. Розсміялася Такако: – Тоді.... Подивімося, що ви готові зробити, щоб я могла переконатися що ви готові. – Готовність?.. Харука підняла очі й запитала, повторивши: – У вас є три години. Ви маєте порадитися між собою і вирішити, хто з вас може сповільнити Акацукі у майбутньому. Вас п’ятеро. Не буде проблемою, якщо на одну стане менше. – Навіть якщо це зменшення... В жодному разі. Арашіномія Такако ставила Міу та її подруг у найгірше випробування. Коли прийде час, я прийду і запитаю вашу відповідь, на моїх очах, ви власноруч вб’єте найнепотрібнішу людину, яку вирішили позбутися. У будь-якому випадку, відтепер ви завжди будете під загрозою стати для Акацукі тягарем. Тож, як мінімум, ви маєте бути готові відкинути власних піхотинців або навіть пожертвувати собою за першої ж нагоди. Якщо ви вагатиметесь з відповіддю, як коли я блефувала з ампулою, це вагання може вбити Акацукі у найгіршому випадку. Ви не проти? – Ви можете отримати всі статки Арашіномії Такако у двісті трильйонів і всі зв’язки, які вона напрацьовувала роками, пожертвувавши лише одним життям. Це більше ніж достатня зміна. Звісно: – Ти намагаєшся сказати, що можеш підтримати Акацукі краще, ніж будь-хто інший, ти ж не відмовишся, чи не так? 12 Дув приємний вітерець. На даху міського готелю, звідки відкривався вид на комерційний район з різними будівлями, цілий район. Нещодавно Оусава Акацукі мав жваву розмову з Куроно Аі. – Хм, фонд, який займається окулярами з високою художньою цінністю, наприклад, антикваріатом. Аі посміхнулася Акацукі, який показував їй, що був вражений. – Так. Решту часу ми також займаємося речами, які, на нашу думку, матимуть велику цінність у майбутньому. – Так от, за лаштунками вони шукають, збирають і зберігають окуляри з особливими здібностями... Тоді зрозуміло, чому вони називають себе банком окулярів. Сказав Акацукі. Але чи дійсно існують окуляри, які виглядають як магічний інструмент, як «магічне дзеркало» або?.. Так, існують. Звичайно, їх не так багато. Сказала Аі. – Різні здібності - це не те, що існує лише в інших світах. Просто про це не відомо широкому загалу, але вони існують і в цьому світі. Екстрасенсорика, інші надприродні здібності та окультні заклинання, здебільшого є фейковими, але існують справжні. Перш за все, з точки зору інших світів, наш світ також є чудовим іншим світом. Я вважаю, що в деяких інших світах навіть природничі науки та технології, які існують в у цьому світі, вважаються магічними. – Ну. І це незаперечна правда. Для іншого світу Арейдзард, в якому побував Акацукі, наукові стандарти цього світу здавалися б нічим іншим, як магією. Кількість разів, коли Міу та Рісті сказали «дивовижно», вступаючи з ними в контакт, ймовірно, була більшою, ніж кілька разів, коли Акацукі змусив їх відчути та вимовити його, хоча це й прикро. І Акацукі не заперечував існування екстремальних сил та окультизму, про які згадувала Аі. Ті, хто покликаний в інший світ, можуть набути особливих подібностей, таких як магія, тому що їхні душі звільнилися від понять фізичних законів і здорового глузду, що пробудило особливі здібності, які існували всередині них. Тому не дивно, що є люди, які отримали можливість використовувати здібності, що дрімали в них, без необхідності проходити через процес переходу в інший світ. Однак, як і сказала Аі, кількість таких людей, ймовірно, дуже мала в порівнянні з тими, хто повернувся з інших світів. Потім. – До речі, ті, що я ношу, це одне з тих «чарівних дзеркал». – Ха... Які ці? Однак для очей Акацукі вони виглядали як звичайнісінькі окуляри. – Так. Якщо не проти, хочете трохи спробувати? Пустотливо посміхнулася Аі: – ...Пан Оусава. Де завгодно. Доторкніться мого тіла. – Ей-ей, де завгодно? Незважаючи нате, що я так виглядаю, я такий же хтивий, як і всі інші, так? – Так, якщо це не надто дивно. Аі, яка змінила посмішку на гірку. – ...Тоді не вагатимусь. Щойно він це сказав. Акацукі потягнувся до Аі, не вагаючись, до її щедрих грудей. Однак: – Це... Єдине, чого торкнулася рука Акацукі, була порожнеча. Від неї не можливо було ухилитися. Аі залишалася стояти не місці. Рука уникала грудей Аі, ніби йшла проти волі Акацукі. «… Ей-ей.» Це було неможливо. З усіх речей, ця рука Оусави Акацукі не уникала б жіночих грудей. Однак скільки б разів Акацукі не намагався до неї торкнутися, він не міг торкнутися навіть одягу, не кажучи вже про груди. – Ця штука...Хм?... Акацукі, який підняв брови, раптом побачив слабке блакитне світіння в лінзах окулярів, які носила Аі. За лінзами, Аі показала посмішку в своїх очах? – Це одна зі здатностей мого «чарівного дзеркала». Воно моделює рухи який робить ціль, і змінює їх у межах природного діапазону... Я змінила траєкторію руки пана Оусави, коли він намагався мене торкнутися. – Хех... Це велика справа, навіть чарівні інструменти цього світу. Акацукі, який чесно сказав, що був вражений: – Звичайно, залежно від чистоти каменів духів, які використовуються і в «магічному дзеркалі», і методів вдосконалення майстрів, здібності, додані, до кожного з них будуть відрізнятися, а також будуть відмінності в об’ємі сили. Деякі з них насправді не мають такої потужності, звичайно, є деякі, які мають величезну силу. Сказала Аі. – Те, що я ношу, це найміцніший одяг, це копія. Порівняно зі справжнім, воно набагато слабше, але все одно одне з «чарівних дзеркал» найвищого класу. Це дуже складна річ, і необхідно обрати людину, яка її носитиме, але я можу використовувати її завдяки своєму зв’язку з цим «чарівним дзеркалом». Дехто називає мене «людиною в окулярах», бо я можу маніпулювати кількома здібностями. – «Очкаричка».... Дійсно. Як і зараз, рухи Акацукі... Здатність спотворити сам феномен мало чим відрізняється від спеціальних здібностей, таких як магія, які можуть отримати ті, хто ходив до іншого світу. Крім того, зі слів Аі, здавалося, що вона може використовувати кілька інших здібностей того ж рівня. Це як можливість використовувати кілька концептуальних здібностей, так би мовити. Як сказала Аі, це справді може бути найсильніша сила. «...О, Боже.» Проте, якби він бився з Аі, Акацукі точно переміг би. Зрештою найсильнішим був магічний інструмент, «Магічне дзеркало», а не сама Аі. Однак... Духовна руда, яку ви використовуєте, як сировину для духовно чутливого каменю, здається є сировиною для виготовлення «Чарівного дзеркала». Сказав Акацукі. – Вірно? Ви впевнені, що можете передати мені таку важливу річ. – Так. Не хвилюйся... У мене є ці окуляри. Аі ніжно торкнулася дужки «чарівного дзеркала». – Подібно до того, як ви можете очистити матеріал, який називається духовно чутливий камінь, з духовної руди, ми можемо очищувати й звичайні руди. Також можемо перетворити звичайні руди на духовні камені. – Зрозуміло... Це універсально. Коли Акацукі посміхнувся: – Але ви так говорите, ніби вже вирішено, що ми будемо співпрацювати. Я впевнена, що шановна Такако поставила вашим компаньйонам досить жорсткі умови. Безтурботно посміхнулася Аі: – Ви вірите у цих дівчат, що вони впораються. – Що ж. Вони трохи занадто чесні, але в цьому їх найбільша сила. Сказав Акацукі. – Якщо вони не заплутаються і не загубляться в словах старенької пані, то, напевно, все буде добре. Що ж: – Але я впевнена, що вона поставить їм найгірші умови. – Я впевнений, що так і буде... Хі-хі... Весело засміялася Аі. – Але стара пані матиме перевагу, бо переїде на цей штучний острів. Але чому ви нам допомагаєте? З цікавістю запитав Акацукі. – Ви сказали Альхазен... Випадково, ваша організація значною мірою фінансується старою пані? – Ні, це не так. Звичайно, я в боргу перед пані Такако. Сказала Аі, і вираз її обличчя став серйозним: – Пан Оусава.... Якщо ми позичимо вам нашу силу, є одна річ, про яку я хотіла вас попрости. Вас, хто буде битися не тільки з Коконом, але й з Багряними сутінками. Потім Аі дістала з-за пазухи фотографію. – Ось... На фотокартці, яку вона передала, була зображена Аі та ще одна дівчина. Маленька дівчинка з милою усмішкою. З огляду на те, що вони обидві в формі, це, ймовірно, була їхня шкільна фотографія або щось подібне. «...Хм? Ці окуляри...» Раптом Акацукі помітив. Дівчина, на світлині з Аі, носила такі ж окуляри, які зараз були на ній. На противагу цьому Аі, на знімку, одягнена зовсім не так, як зараз. Потім. – Вона моя найкраща подруга. І я чула, що вона тепер належить до Багряних сутінок. – У сутінках?.. – Мені байдуже, наскільки це банально. Якщо ви, пан Оусава, отримаєте будь-яку інформацію про неї, будь ласка, негайно зв’яжіться зі мною... І це є умовою моєї співпраці з вами. – ...Як її звати? У відповідь на запитання Акацукі, Куроно Аі сказала зі сумним виразом обличчя. – Мікаґамі Мемеко - «Користувач окулярів» переді мною, місце знаходження якого було втрачено впродовж останніх двох років. 13 Коли Акацукі поклав фотокартку, отриману від Аі, до кишені. Двері на дах шумно відчинили зсередини будівлі. Це була одна зі служниць Такако: – Вибачте, шановний Акацукі, шановна Аі. – Йо, Саяко, як справи? Запитав він знайому покоївку, яка тихо схилила голову: – Ваших супутниць попросили деякий час подумати над умовами еміграції, які запропонувала їм пані Такако. Вас просять не повертатися туди, поки вони не приймуть рішення. – Клята... Ця стара, вона, мабуть, сказала щось необачне, як і зі мною. – В жодному разі, – ніжно посміхнулася, на слова Акацукі, покоївка: – Я вже деякий час піклуюся про неї, але боюся, що не знаю нічого більш жахливого, ніж парі одне з трьох укладене шановним Акацукі та шановною Такако. Саме так: – Порівняно з тим, що було тоді, умови, які їм надали цього разу, були простіше простого. – Сподіваюся, що так. Акацукі, який знизив плечима: – Змусити служницю, яка давно її знає, сказати таке... Що за парі ви уклали з шановною Такако свого часу? Здивовано запитала Аі. – Вибачте, але я не можу вам цього сказати…. Всміхнувся Акацукі. – Що? Якщо про це дізнаються інші люди, ми зі старенькою пані опинимося в дуже поганому становищі. І, крім того, додав він: – Якби я розповів про той випадок, коли вона програла, без дозволу, старенька пані розлютилася б. Принаймні на цьому етапі гри не можна зробити нічого, що могло б образити Такако. Проте: – Я чув, що це займе деякий час, скільки часу я маю вбити? – Приблизно ще три-чотири години. Якщо хочете повернутися до готелю, у нас є інша кімната, де ви можете зачекати. Ви також можете покликати шеф-кухаря та інших людей, щоб поїсти, якщо вам потрібно... Сказавши, це покоївка, Саяко, підійшла до Акацукі. А потім ніжно притиснувся до нього тілом: – Або, якщо хочете, ви могли б знову зробити те, що раніше. Вона подивилася на Акацукі мокрими очима. – Ми всі з нетерпінням чекали, щоб знову зустрітися з шановним Акацукі. І відтоді ви стали таким м’язистим... Покажіть, будь ласка, яким чудовим ви стали. – Це приваблива пропозиція... Сказав Акацукі, обійнявши Саяку за талію. ― ...Але вибач. Якщо це займає стільки часу, я маю ще деякі справи, які хочу завершити. Посміхнувся Акацукі, злегка поплескавши Саяку по сідницях у її формі покоївки. – Ми розважимося іншим разом, тоді я багато розкажу тобі про нинішнього себе. – ...Так. Саяко кивнула, виглядаючи трохи розчарованою. Потім. – Але який же дилетант може... Проігнорувати запрошення такої милої покоївки? З кривою посмішкою, запитала його Аі, яка слухала їх розмову. Оусава Акацукі озирнувся на Аі, «А», а потім сказав їй. – Хвилинку, мені потрібно завершити одну річ. 14 Третій житловий район рукотворного острова. Саме тут проживало більшість студентів, які відвідували JPN Вавилон. І. На околиці цього району, де мешкала родина Оусава, в якій жив Акацукі, стояв багатоквартирний будинок. Квартира призначена для самотніх людей, і перевагою дешевої оренди, в одній з кімнат зараз лунав голос. Лежачи на дивані, схрестивши ноги та глядячи у стелю: – Ось чому це жахливо, справді... Я багато разів, слідував за ним у небезпечні місця, а ти говориш лише «вибач» чи «дякую»? Оскільки це був наказ керівника, я пішов за ним в інший світ, як наглядач. Я, чесно кажучи, не можу робити це кожного разу. Це вже межа. Ах, як і очікувалося від мене, я на межі своїх можливостей. Я не помічник Аккі! Власник кімнати, Кайдо Мотохару, виливав своє розчарування співрозмовнику по мобільному телефону. – Хей... Ти слухаєш мене, Мемеччі. – ...Так. Я не хочу це чути, але змушена слухати віднедавна. Співрозмовниця телефоном Мікаґамі Мемеко, відповіла холодним голосом, але Кайдо було байдуже. – Мене постійно штовхає важка рука Аккі, і я не маю хвилини спокою. Гей... Тобі не здається, що це прикро? – Згодна. Я думаю, що більш жалюгідним є те, що саме мені раптово подзвонив пан Кайдо і я продовжую чути скарги, наче від дівчини, яка нещодавно піддалася егоїзму свого хлопця. Мені цікаво, як довго мені доведеться слухати цю розмову, я, чесно кажучи, відчуваю, що мене вирве. Потім. – Ей, ну ж бо, Мемеко... Дай мені перерву! Грубо сказав Кайдо. – Я такий, супер нормальний. Якщо мене і штовхатимуть, то це має бути нормальна гарненька дівчина. Ну, трохи соромлячись: – Якщо це Мемеччі, я не проти того, щоб мене штовхали. – ... Після кількох миттєвостей тиші, дзвінок обірвався з гудками. – А, алло-алло. Кайдо негайно набрав номер, який зірвався. – ... Так. – О, це тому, що раптово обірвався зв'язок. Сигнал поганий... Мемеччі, у тебе там антена правильно піднята? – Це моє терпіння уривається, і винна голова пана Кайдо, що стоїть мій живіт. Телефон і сигнал не погані. – Знову ж таки, ти кажеш не правду. Я передзвонив і ти взяла слухавку. – Бо я розумію, що якщо я не відповім, кількість дзвінків і СМС буде жахливою. Це було важке рішення. – Боже мій.. Не можу повірити, що завдаю проблем Мемеччі. Я не можу пробачити Аккі все більше і більше. Сказав Кайдо. – Взагалі лідер теж, командувач. Ця пишногруда баба думає, що ми не можемо їй не підкорятися, і віддала накази, як їй заманеться... хм? Раптом пролунав електричний сигнал, що сповістив про вхідний дзвінок, і Кайдо поглянув на рідкокристалічний екран. – Ге... Ім’я на екрані «Пишногруда баба». Кайдо одразу ж вкрився холодним потом: – ...Ш-що це я. Але знаєш, командир - хороша жінка. – ? Чого це так раптово? Хіба вона не була жінкою з великими грудьми? – Ні, це просто моє хлоп’яче серце, що соромиться бути чесним, змусило мене так сказати. Розумієш, я цундере. Я не можу сказати це при ній, але я думаю про це деякий час. Мені здається, що Командувач хороша. Вхідний дзвінок припинився. Судячи з усього, він ледве вижив. Коли Кайдо мимоволі випустив довге зітхання: – Якщо ви так ненавидите його, чому б вам не покинути цей штучний острів якнайшвидше, чому ви залишаєтеся там постійно? Раптом на іншому кінці лінії пролунало запитання Мемеко. – Хіба командувачка не казала, що ви можете припинити стеження за Оусавою Акацукі й піти. – …Ну, мабуть, так, але. Це була природна і нерозбірлива відповідь. – І це все? Пан Кайдо, який не може бути чесним, ви гомосексуаліст, цундере? – Я не хочу більше нічого чути про гомосексуалістів! Заради Бога, більше нікому про це не розповідай, добре? Якщо компаньйони з Багряних сутінків почнуть ставитися як до педика, це буде кінець. Якщо це станеться, Кайдо справді заплаче. Ні, він не буде плакати, тому що було б погано, якби естетика Акацукі відреагувала на це. – Ох, ох... Дійсно, Сесіль сказала, що йому більше не потрібно стежити за Акацукі. Можливо той сподобався їй і дуже сильно. Тому вирішила, що йому більше не потрібно нічого знати про Акацукі. Після емоційних слів Акацукі, адресованих світові, і поразки Кійої, який набув сили найвищої форми життя, оцінка Акацукі, з боку Сесіль, досягла найвищого рангу і навряд чи впаде в майбутньому. Він також повідомив, що Міу була найвищою формою життя, але інтерес Сесіль була явно спрямована на Акацукі, а не на Міу. «...Це катастрофа, Аккі.» Кайдо вважав, що майбутнє Акацукі жахливе. Адже відтепер він став мішенню наймогутнішої жінки у світі. «...Однак.» Незважаючи, що він хвилювався про те, що йому робити відтепер, це не смішно, якщо Мемеко щоразу ставиться до нього прохолодно. Отже. Кайдо спробував помститися Мемеко, яка лише бридко висловлювалася. – О, ну, зараз, здається, з материкової Японії приїхали гості, щоб відвідати Аккі. – Ось як. Суперники Пана Кайдо. – Це не так. Через концептуальний бар’єр Оусави Міу, найвищої форми життя, Мемеччі, ти навіть не можеш побачити своїми магічними очима, чи не так? – Так. Завдяки цьому, мені не потрібно дивитися на обличчя пана Кайдо, тому я врятована. – Це нудно~, ну я рідкий гість, тож я подумав, щоб Мемеччі подивилася на мене. З посмішкою на обличчі, сказав Кійоя, – Одна з них керувала економікою Японії за лаштунками, як особисто, так і активами, і вона схожа на монстра, стара пані. Зітхнувши: – ...Інша - голова японської філії організації під назвою «Альхазен». І в момент, коли він це сказав. – ... Навіть через динамік було зрозуміло. Атмосфера на іншому кінці лінії явно змінилася. Від цієї реакції, Кайдо розтягнув усмішку. – Я чув, що голова японської філії Банку рідкісних окулярів, і за збігом обставин, вона ровесниця Мемеччі, звати її Куроно Аі. – ... У відповідь на слова Кайдо, Мемеко деякий час мовчала. Тож Кайдо просто чекав на відповідь співрозмовниці. Що ж скаже Мікаґамі Мемеко, коли почує цю інформацію. А потім: –...Пан Кайдо. Тільки не кажіть мені, що ви зазирали в чиєсь минуле без дозволу? Незвично чітким і гнівним голосом запитала його Мемеко. – Не можливо... Це просто збіг, просто збіг. Я не такий ясновидець, як ти, але ти ж знаєш, що я досить добре збираю інформацію, чи не так? Розсміявся Кайдо: – Думаю вона ще не здалася. Вона не відмовилася від своєї найкращої подруги, від Мемеччі. – ... На цих словах, Мемеко знову замовкла. Зрештою: – Це вже не має до мене ніякого відношення. Ця організація, і Аі-чан. Щойно вона це сказала, дзвінок в односторонньому порядку був розірваний. – О, страшно.... Подумав Кайдо з кривою посмішкою. Можливо, це психологія хлопця, який знущається з дівчини, яка йому подобається. Потім. – ...Хм? Знову задзвонив мобільний Кайдо. Не може бути, він подумав, чи це одна жахлива «пишногруда жінка». Коли він боязко подивився на ім’я, яке висвітлилося, його вираз, природно став пригніченим. Кайдо Мотохару пробурмотів. – Про вовка промовка. 15 Такако забрала служниць, які чекали в кімнаті, і покинула королівські апартаменти. Після повної тиші, у вітальні, Міу та інші почали обговорювати, що робити. Умовою оголошеною Такако, була: З-поміж їх п’ятірки, Міу та інші повинні обрати, ту, яка найбільше зашкодить Акацукі в майбутньому, і вбита руками Міу та інших. У разі такої необґрунтованої пропозиції, як правило, це лише погрози. Вони просто перевіряли, чи готові Міу та інші померти за Акацукі, коли прийде час. Здебільшого вони навіть не хочуть насправді обирати когось для вбивства. Однак Міу та інші відкинули це бажання. Такако розповіла їм, бо знала, що це не було загрозою. Міу та інші мали таку чуйку, щоб відчути, чи інша сторона просто випробовує їх, чи налаштована серйозно. Перш за все. Перед тим, як вийти з кімнати, Акацукі сказав схвальним тоном. В жодному разі не перестаратися і не втрачати пильності. Якщо так, то не було місця для сумнівів. Такако була, безумовно, серйозно налаштована, коли наказала їм вбити когось. Це вимога, яку за звичайних обставин ви б ніколи не захотіли або не змогли прийняти. Оусава Міу, Рісті Шелфід, Ідзумі Чікаґе, Доумото Кудзуха та Нанаса Харука. Ці п’ятеро людей - товариші, які присягнулися підтримувати Акацукі відтепер разом. Між Міу та іншими існував міцний зв’язок, який ніколи не похитнеться. Ніхто не був вищим, ніхто не був нижчим. Усі вони поділяли почуття і положення до Акацукі. Тому у Міу та інших не виникло думки принести в жертву когось зі своїх. Єдине що вони могли зробити, це звернутися по допомогу до Арашіномії Такако. Такако спільниця, яку неодмінно потрібно було отримати, заради Акацукі, який боровся за майбутнє цього світу з Коконом та Багряними сутінками. Тоді я принесу себе в жертву, кожен прийняв таке рішення. Коли Харука сказала, що вона найпізніше вирішила піти за Акацукі, Рісті заперечила, що вона найменше звикла до цього світу і це може спричинити неприємності. Коли Кудзуха сказала їй, що вона найменша і буде єдиною, хто стримуватиме, Чікаґе поскаржилася, що не може змиритися з думкою про те, що когось принесуть в жертву. Хто помре? Згодом дискусія набула гострого характеру і переросла в конфлікт невгамовних емоцій. Саме тоді Міу, яка доти мовчала, нарешті відкрила рот. Тихим, але чистим голосом: – ...Ви усі неправі. 16 Від слів Міу, приміщення затихло, наче затоплене водою. Чікаґе негайно спробувала заперечити «Але....», проте не змогла. Хоча зазвичай вона добра і мала досить стриманий характер. Очі Міу мали незаперечну силу. Чікаґе раптом глибоко вдихнула. Ймовірно, те саме було з Рісті, Кудзухою та Харукою. Переповнені атмосферою, яка, здається, була духом Міу, усі не знаходили слів і мовчали. Потім. – Не варто надто захоплюватися словами пані Арашіномії. Є слова іншої людини, які ми повинні берегти. Сказала Міу. – Він же сказав, хіба ні? «Жодним чином не перестаратися.» Якщо хтось з нас помре тут, ми зрадимо його волю. – Але Міу... Ми повинні заручитися підтримкою пані Арашіномії, незважаючи ні на що. Чікаґе нарешті спростувала слова Міу. – Навіть ми не маємо наміру вмирати даремно. Але сила, якою вона володіє, настільки велика, що відтепер вона визначатиме долю Акацукі. А потім: – Якщо одна з нас помре, і ця сила буде отримана, якщо я зможу стати в пригоді Акацукі, то я це зроблю. – Розумію... Я теж не збираюся помирати просто так. Я теж не маю наміру зраджувати почуття Оусави Акацукі. Але, сказала Харука. – Якщо ми ще живі, то зможемо якось зіграти роль для Оусави Акацукі. Однак сила, яку має Арашіномія Такако - це те, від чого ми не можемо відмовитися. – Ну... Я думаю, що є й інші речі, від яких нам не варто відмовлятися. Сказала Міу тихим голосом. – Ми пообіцяли... Ми всі разом підтримаємо цього хлопця. – Але це також обіцянка... Що ми ризикнемо своїми життями заради Акацукі. Отже, сказала Кудзуха. – Це має бути місце, де ми зможемо віддати своє життя... Бо якщо ми відступимо, то наша рішучість буде лише пустим звуком. – Міу-чан... Міу-чан, як думаєш, нічого страшного, якщо пані Арашіномія не буде з нами співпрацювати? На запитання Рісті, Міу похитала головою «Ні». – Я хочу заручитися підтримкою пані Арашіномії, незважаючи ні на що, і я маю намір зробити це заради цього хлопця. Але: – Я.. Не хочу відмовитися від своєї обіцянки підтримати його з усіма іншими. Ось і все. – ... Вираз обличчя став гірким, від слів Міу з безкомпромісним поглядом. Дійсно. Ніхто з них не міг вмирати добровільно. «…Але.» Вони не могли допустити такої ситуації, коли через них Такако не буде співпрацювати з ним.. Не могли далі бути тягарем для Акацукі. Маючи такі думки: – «Як би ти не намагаєшся виправдати свої причини, самостійно померти - це не самопожертва, це просто втеча до найгіршого варіанту». Сказавши це важким тоном. Міу раптом самопринизливо розсміялася: – Це... Слова, які він сказав мені, коли я мала померти під час рейтингового матчу. – Міу-чан... Коли Рісті не знайшла слів: – Тоді він дуже розгнівався на мене. Я злякалася... Оскільки він був дуже злий. А потім, сказала Міу. – Коли я дізналася, що я вища форма життя, я намагалася зникнути, щоб не створювати більше проблем і не наражати всіх на небезпеку, але він прийшов, щоб зупинити мене. І сказав, що я буду його... І якщо я захочу померти, він візьме це на себе. І я стала належати цій людині, Оусаві Акацукі. Тож я абсолютно не можу померти. – Це правда... Міу найближча до Оусави Акацукі, і навіть якщо не можеш використовувати свою силу, зараз, в майбутньому можеш стати козирем найвищої форми життя. Сказала Харука. – Отже, ось хто серед нас... – ...Це не так. Безпосередньою причиною того, що йому довелося битися з президентом студентської ради, паном Хікамі, була я. Як би не я, якби я не з’явилася в цьому світі, якби померла з моїм батьком, коли він його переміг, ми б не опинилися в нинішній ситуації. І як сказала пані Арашіномія, саме я, найвища форма життя, спричиню найбільше неприємностей, ставши заручником, коли прийде час. Отже, якщо я помру, то помруть не всі, а лише... я. Міу дивилася на Харуку рішучими очима. Зв’язавши словом «Але»: –Я вже належу йому, і я не маю права померти сама. Тож не помру... Ні я не можу померти. Також під час рейтингового змагання, мені сказали. Я не помру, і всі, кому я хочу допомогти, будуть врятовані... Це найкраще, не відмовляйся від цього найкращого. – Міу... – Я не хочу здаватися. Йому, всім, мені, і пані Арашіномії. Хтось легко може померти, щоб запозичити силу пані Арашиномії. Віддати власне життя - це те, що може зробити кожен. Найважче - не здаватися Тому, сказала Міу. – Я впевнена, що в майбутньому будуть складніші та болючіші ситуації. І це та ситуації, за які дійсно потрібно віддати життя, щоб їх пережити. Але якщо це станеться кілька разів і ми кожного разу помиратимемо, хто його підтримуватиме? В першу чергу, якщо хтось тут помре, він віддалиться від нас, щоб ми більше не вмирали. Ви згодні, дівчата? Якщо так станеться, ми нічого не зможемо для нього зробити. – Це... Дійсно, Міу мала рацію. Якщо Акацукі дізнається, що одна з них, Чікаґе або інші, загинули через нього, Акацукі віддалиться від них. – Безумовно, зараз ми знаходимося в такому положенні, коли абсолютно не можемо зазнати невдачі. Але не забувайте... Що наше майбутнє, яке ми пообіцяли в той день ночівлі, має зайти на багато далі. Ми не можемо померти тут. Те, за що ми намагаємося боротися - це вершина світу. Тож, будь ласка, не здавайтесь. Давайте разом подумаємо, як змусити пані Арашіномію позичити нам свою силу, щоб ми не загинули. Думки, про які говорила Міу. Це було сильне бажання, що йшло від щирого серця. Вітальню на мить огорнула тиша. Всі втратили дар мови й мовчали. «...Зрозуміло.» Чікаґе Ідзумі усвідомила. Арашіномія Такако сказала їм, що вони «заважають Акацукі» і «не приносять користі» і що вони втратили спокійні думки. І водночас вона подумала. «...Ти стала... Сильнішою, Міу...» Якби це була Міу, в часи коли вона почала відвідувати JPN Вавилон, вона б ніколи не сказала того, що сказала зараз. Попри це, вона не відходила від Акацукі та продовжила дивитися на його спину та профіль, і поступово змінювалася. Чікаґе думала, що це Міу, і її обличчя сліпуче. Але вона теж не могла їй програти. – ...Що ж, можливо, ще надто рано здаватися. – Чікаґе?.. Чікаґе посміхнулася Кудзусі, яка здивовано дивилася на неї? – До призначеного часу ще є час. Подумаємо. Як ми можемо зробити це так, щоб ніхто не загинув. Я теж думала, що краще помру сама, ніж хтось інший, але, якщо всім іншим не доведеться вмирати, я теж хочу жити. До того ж. – Це трохи відрізняється від того, що сказала Міу, але, мені здається, що це занадто просто. – ? Що ти маєш на увазі? На запитання Рісті, Чікаґе висловила свої сумніви. – Умова пані Арашіномії. Якщо хоча б одна з нас помре, вона дійсно позичить нам свою силу? – А... Вигукнула Кудзуха, ніби щойно усвідомила. Так, адже активи та зв’язки Такако незмірні. Яким би цінним не було людське життя, воно все ж не є чимось таким, що можна придбати, обмінявши його на одне життя. – Звичайно... Коли подумати про це безпристрасно, це змушує трохи замислитися. Сказала Харука. – Вона сказала, що перевірить нашу рішучість. Але я не думаю, що вона довірилася б комусь, хто так легко відмовиться від свого життя. Але, те, що сказала пані Арашіномія. Сказала Кудзуха. Я не думаю, що слова, якими було наказано одній з нас померти, були просто погрозою. – Так... Думаю, вона, мабуть, серйозно, казала нам вбити одну людину. Рісті задумливо піднесла кулак до рота, а потім: – Я впевнена, що вона хоче, щоб ми були готові зробити більше, ніж вбити одну людину, вона хоче отримати відповідь. Але ми не можемо просто дозволити померти двом чи більше людям. Ми не хочемо, щоб загинула навіть одна з нас... Ей, Міу? – Так... Тоді подумаємо про це. На запитання Чікаґе, Міу посміхнулася й кивнула. І підсумувала намір цього місця. – Те, що найкраще для нас і для цієї людини. 17 Хоча все більше і більше людей залишали штучний острів, все ще були ті, хто залишався. Додайте до цього новоприбулих, які, симпатизували ідеям Акацукі, і населення лише трохи зменшилося. В обідню пору ресторани були так само переповнені. Проте багато ресторанів зачинялися на обід близько другої години дня. Люди починали свою післяобідню роботу заради нового майбутнього острова. ...Тим часом. Існував різновид страв, який у багатьох ресторанах не асоціюється з обіднім часом. Це всесвітньо відома японська страва для гурманів класу B - рамен. І В одному ресторані, у вузькому провулку, в комерційному районі, пара клієнтів підвелася зі своїх місць. – Дуже вам дякуємо. Кайдо Мотохару пробирався крізь червону завісу назовні, чуючи хорове прощання офіціантів за своєю спиною. Потім. – Фу, наївся, наївся.. Юнак, який говорив так, ніби представляв його почуття, був перед поглядом Кайдо. Молодий чоловік, із зубочисткою в роті та задоволеним виразом обличчя, намагався створити нове майбутнє для цього штучного острова. Оусава Акацукі. Тож: – Вибач, що перериваю твій момент задоволення, але. Коли я подумав, що ти викликав мене зненацька, чому це знову, Аккі? Запитав Кайдо, заклавши руки за голову: – Хм? Що, ти віддав би перевагу чомусь іншому? – Ні, це не так. Я знайшов цей заклад випадково, коли раніше блукав на самоті. Сказав Акацукі. – Як на мене, якщо говорити про найкращий рамен на цьому штучному острові, то він тут. Тому я завжди хотів когось пригостити, але не мав можливості. Кайдо ти перший, кого я сюди привів. Сказавши це, він посміхнувся: – Він був досить добрим, чи не так. – Ну згоден... Чесно погодився Кайдо. Рамен безумовно був смачним. До такої міри, що, можливо навіть захоче відвідувати їх регулярно в майбутньому. Проте: – Чи справді добре, що ти мене пригостив? Так. Акацукі заплатив за рамен, навіть за порцію, яку з’їв Кайдо. – А, – посміхнувся Акацукі й сказав: – Ти завжди так багато про мене піклувався.... Я завжди тебе пригощу, якщо ти цього захочеш. – Аккі... Здивовано розширив очі Кайдо. – Ти ж не збираєшся загладжувати свою провину раменом? – Ні, я не це мав на увазі. Я хотів поїсти, і через те що захотів терміново з тобою зустрітися. Цілком природно, що я оплачую рахунок. Не вагаючись сказав Акацукі. – У будь-якому випадку, я завжди їм тут зі своїми жінками... Я подумав, що було б непогано час від часу поїсти з другом. Що ж: – У мене до тебе справа. – ...Справа? Ей-ей, що це, знову неприємності? Акацукі посміхнувся Кайдо, який мріяв, що піде додому. – Нічого страшного, це не така вже значна справа. – Люди які кажуть, що нічого страшного, найбільш підозрілі. – Усе добре, просто сідай позаду. Сказавши це, Акацукі осідлав гігантський монстро-мотоцикл Слейпнір, керований духом. – Ей, Аккі... Звернувся до Акацукі Кайдо: – Запрошуючи чоловіка розміститися позаду, ти впевнений, що ти не гей? Він згадав телефону розмову з Мемеко і сказав з мимовільним нерозумінням на обличчі: – Ха-ха-ха, пішов ти, я тебе переїду. Тихим голосом сказав Акацукі. – Вибач, я не можу говорити про це тут. Крім того, коли ти познайомив мене з цим хлопцем, ти сказав. Що ти спробував, і в тебе не вийшло. – Так, що ж... Це був мотоцикл, який мав волю і міг легко мчати швидше за швидкість звуку Як і він, Кайдо спробував покататися, але на жаль, навіть після двох спроб, Слейпнір так і не дозволив Кайдо покататися на ньому. Кайдо не мав відчуття суперництва до батька Акацукі. Йому було цікаво, але не хотів ризикувати своїм життям заради мотоцикла, тому відмовився від цієї ідеї. – Це гарна можливість, тож я тебе покатаю. Якщо ти не проти. – Ну я б задоволенням покатався б на ньому. Сказав той: ...Ну, ні. Кайдо Мотохару згадав. Він спостерігав за Акацукі за наказом Сесіль і навіть перевірив його здібності, здійснивши несподівану атаку на даху нуль-два Вавилонської вежі, але він думав, що його інтерес до Акацукі, можливо, пробудився в той час, коли той був визнаний Слейпніром. Проте: – Я не проти проїхатися, але я не хочу, щоб мій одяг пошматували, як з віцепрезидентом. Ми в місті. – Не турбуйся про це. Звісно, цей хлопець - коник норовливий, але він не зробить нічого, щоб завдати шкоди їздецю, якому я дозволяю на ньому їздити. У загальному, сказав Акацукі. – Єдина причина, чому з Харукою так трапилося, була в тому, що вона випадково доторкнулася, коли він був радий побігати вперше за довгий час, а не, тому що він хотів порвати її одяг. – Справді?.. Насправді ж, це Аккі змусив його це зробити? – Я так не думаю. Мені подобається, коли рветься жіночий одяг, але це нудно, якщо не робити це самому, хіба ні? – Ну, звичайно, – погодився зі словами Акацукі Кайдо: А потім: – ...Тоді давай трохи покатаємося. Інтерес до комфорту поїздки переміг занепокоєння, і Кайдо став позаду Акацукі, збираючись сісти на заднє сидіння: – О, Кайдо... Можеш їхати, але не притискайся до мене. Їхати у тандемі з покидьком, це прояв неповаги до всіх мотоциклетних майстрів всього світу. – Як не дивися на це, зауваження Аккі є грубим. Я не знаю, про що ти говориш, але впевнений, що ти маєш рацію. Зітхнувши з горя, Кайдо сів на заднє сидіння. Як і казав Акацукі, Слейпнір прийняв Кайдо: – О... Це досить зручна поїздка. – Так. Навколо тебе працює магія аеродинаміки, тож просто сидіти так, як зазвичай, не повинно бути проблемою. Сказав Акацукі, узявшись за кермо. – Що ж, тоді поїхали. Немов у відповідь на ці слова, завівся двигун Слейпніра. У той самий момент, коли Акацукі натиснув на акселератор, машина почала рухатися, плавним рухом вітру. – Хм... Мимоволі вигукнув Кайдо. Він думав, що аеродинамічний контроль спрацює і навколо сидіння не буде вітру, але, судячи з усього, приємний вітерець все ж таки відчувався. Швидкість не така висока, бо ми в місті, але все одно досить освіжаюче. Потім. – О, вірно. Акацукі, який сидів на передньому сидінні, раптом згадав: – Ей, Кайдо, коли ми зустрілися раніше у задньому провулку в районі складів, з тобою тоді була дівчина, чи не так? Зітхнувши: – Знаєш, та дівчина зі страшними очима, яку ти назвав «Мемеччі» або щось на кшталт того. – Так, ти добре її запам’ятав... Криво посміхнувся Кайдо за його спиною, на слова Акацукі. «…Зрозуміло, що малося на увазі.» Ймовірно, Куроно Аі запитувала інформацію про Мемеко. Кайдо одразу подумав, що відбувається, і розсміявся. – Ти такий безпринципний, Аккі... Що знову збираєшся використати брудний трюк. Коли він проговорився, Акацукі розсміявся «що ж» і сказав: – Ти знаєш, де вона зараз? Припускаю, що не на цьому штучному острові. – Ага. Але, на жаль, я теж не знаю, де вона зараз. Вона просто випадково опинилася тут, у той час. Це була правда. Він говорив з нею телефоном трохи раніше, але Кайдо не знав, де знаходилася Мемеко. – Швидше за все, вона вже відпочиває на якомусь південному острові. – Хмм. Зрозуміло... До Акацукі, який дещо необережно відповів на його слова: – Що вже закінчили? Це, про Мемеччі ти не міг говорити перед магазином рамену? – Ні. Це інша історія... Ну, це також було те, про що я хотів знати. – ? Тоді, яке головне питання? На запитання Кайдо, Акацукі посміхнувся і відповів. – Я розповім тобі все, коли ми приїдемо. 18 Кілька хвилин по тому. Акацукі привіз Кайдо до JPN Вавилон. Подекуди, на території все ще залишалися сліди кігтів, що залишилися кілька днів тому, коли сталася запекла битва з Кійоєю. – Я не думав, що мій пункт призначення тут... З жахом, зітхнув Кайдо Мотохару. Місце, де Акацукі припаркував свій Слейпнір, знаходилося в певному кутку території. Тут, того дня, билися Акацукі та Кайдо. З несподіванкою: – Про що ти збираєшся говорити, коли привіз людину аж сюди? Слейпнір приземлився на землю, і Кайдо наважився запитати про його справжні наміри. – Я ж казав тобі, Кайдо, мені треба з тобою поговорити. Сказав Акацукі. Акуратно обертаючи плечима: – Тож поговоримо кулаками. Сказав він усміхнувшись. – ...Це продовження того дня? – Ага. Того разу нам завадили, і ми до кінця не вирішили. Сказав Акацукі. Такими темпами це буде половинчастим і незручним. – Здаюсь... Заклав за голову руки Кайдо. – У тому бою, я просто виконував накази своїх товаришів затримати Аккі. Я зробив це не тому, що хотів. Я радше відчуваю полегшення, що все залагодиться. Я хочу влаштувати примирення. В цілому: – Ти переміг Хікамі Кійою, який мав у своїх руках силу найвищої форми життя, хіба ти ще не наситився? Коли він його запитав, той просто відповів. – Це не можливо. Я переміг лише Хікамі, а не тебе. Сказав Акацукі. – До того ж це не означає, що ти слабший за Хікамі, чи не так? – ... Очі Кайдо трохи звузилися, коли він поглянув на Акацукі. Але він одразу ж легко посміхнувся: – Ні, ні, тоді Хікамі був дуже сильним. Після того, як Аккі знепритомнів, я несподівано напав на нього, але, на жаль, не зміг йому протистояти. У результаті, я був побитий до півсмерті. Сказав Кайдо, знизуючи плечима. – Я ніяк не можу змагатися з Аккі, який так відгамселив Хікамі. – Я теж був побитий Хікамі. Причина того, що я досяг за п’ять хвилин, полягала в тому, що я робив це несвідомо, бувши непритомним, і в кінці я зміг виконати основний удар, тому що Харука створила для мене прогалину. Навіть якби я спробував ще раз, немає ніякої гарантії, що я зможу перемогти Хікамі. – Але ти б не програв, навіть якби спробував ще раз, чи не так, Аккі? – Ну... Посміхнувся на це запитання Акацукі. – Але Кайдо, якщо ти так кажеш, то і ти теж. Навіть, якщо будеш битися з Хікамі або зі мною, ти не програєш. Але правда й те, що все не було належним чином врегульоване... Ось чому ти все ще застряг на цьому острові, хоча ми знаємо, що ти з Багряних сутінків. А потім сказав. – Це тому, що ти не розібрався зі своїми почуттями. Він, мабуть, бачив серце того наскрізь. – ... Обличчя Кайдо було беземоційним: – Ти справді бачиш речі по своєму, чи не так, Аккі... Ти переміг Хікамі й тепер вдаєш, що ти найсильніший? – У жодному разі. Зараз я достатньо добрий, я не можу розібратися з братом і батьком. Сказав Акацукі. Але оскільки я переміг Хікамі. Я не можу зупинитися зараз і не збираюся. Проте: – Я не проти, якби я був сам, але є жінки, які хочуть піти за мною, є ті, хто залишився на острові, є новоприбулі. Якщо мені доведеться залучити і їх, я не зможу просто пробити собі шлях, як робив це досі. Ми не можемо змінити цей світ лише силовими методами. На жаль, ми все ще недостатньо сильні, щоб конкурувати за цей світ з Коконом і Багряними сутінками. – Хм, а ти, здається, спокійніший, ніж я думав... Ось чому ти привів Арашіномію Такако. – Як і очікувалося, ти дуже швидко схоплюєш інформацію. На його слова, Акацукі не здивувався, а навпаки, радісно посміхнувся. – Доведеться бити тебе все більше і більше. – Га? Що це, в біса, за логіка така? У відповідь на запитання, яке він поставив із сумнівом, Акацукі криво всміхнувся: «А». І тоді Кайдо Мотохару почув, як він це сказав. – Гей, Кайдо, якщо я виграю, залиш Багряні сутінки та об’єднайся зі мною. 19 На вимогу, яку висловив Акацукі: – ...Гей, гей, Аккі. Чому я маю працювати з тобою? Важко зітхнув Кайдо: – Що ти таке кажеш, як грім серед ясного неба... Просто продовжуй жартувати над гомиками. На що: – Це марна трата часу. Не будь таким скромним, Кайдо. Посміхнувся Акацукі. – Несподівано? Брешеш. Ти якийсь дивний. Коли отримав мій дзвінок, ти, мабуть, припустив, що я буду намагатися боротися з тобою, і що я попрошу тебе об’єднатися зі мною. І повернувся до нього: – Не дивлячись на це, ти все ж відповів на мій дзвінок. Покінчімо з цим і продовжимо те, що не закінчили тієї ночі. Кайдо трохи помовчав, преш ніж відповісти на цю точку зору, яку виклали так, ніби бачили наскрізь, і лише тоді сказав: – Гей, Аккі… – Що? – У тебе ж не може бути ніякого почуття делікатності. Я намагався бути тактовним і відмовитися, а тепер ти все руйнуєш. – Нічого страшного. Це безглуздо, якщо ти збираєшся просто байдикувати. До того ж якби ти не хотів цього, тебе б тут не було. – ...Саме так. Звісно. Це правда, що в його голові щось засіло з приводу того, що він не розрахувався з Акацукі. Тож: – Ну, я не проти домовитися днями... Погоджуючись битися, Кайдо запитав. – Чому я маю покинути сутінки? Під «приєднатися», ти ж не маєш на увазі підкорення силою. – Ага. Не те, що я хочу, щоб ти йшов за мною. У Багряних сутінках, члени угрупування, ймовірно, поводяться в основному вільно. Крім того, навіть зі свого боку, я хочу, щоб ти був мені рівним. Зрештою, сказав Акацукі. – Зараз у мене є тільки один друг- хлопець, з яким я можу спілкуватися на рівних. Якщо ти зараз залишиш цей штучний острів, я залишусь зовсім один. Це дружба тримає тебе тут за будь-що, чи не так, мій найкращий друже? – Дружба з Аккі має свою передісторію... Неохоче сказав Кайдо. – Річ в тому, що Аккі та дівчата не можуть впоратися з усім самі, тому ви хочете, щоб я вам допоміг, так? Це добре для Аккі, але що з того матиму я? – Є вигода... І вона найкраща для тебе, хто прикидається стороннім спостерігачем. – ? Що ти маєш на увазі? – Ти стежив за мною, бо тобі хтось сказав. Але цей наказ, мабуть, надійшов, уже після того, як я повернувся з Арейдзарду. Проте ти був на цьому штучному острові ще до мого повернення, хоча ти член Багряних сутінків, і на додачу до всього, ти побував у JPN Вавилон. Сказав Акацукі. – Існують лише обмежені цілі, які змусили б тебе піти на такий крок, можливо, ти з тих людей, які відчувають реальність та життя, наражаючи себе на ризик. Ось чому ти вирішив приєднатися до Багряних сутінок, замість Кокона. Поставивши себе в небезпечну позицію що до світу. – ... Можливо, сприйнявши мовчання Кайдо як підтвердження, Акацукі продовжив говорити. – Ти дуже не любиш бути помітним. Перший раз, коли ти намагався зі мною сперечатися, ти навіть зрізав кути і прикидався, що тебе легко перемогти. Тоді ти сказав, «я не люблю болю», мабуть, для того, щоб уникнути бійки, аби не виділятися, наскільки це можливо. Зрештою, єдиною людиною, яка може тобі протистояти на рівних, були Кокон, найсильніші у світі, за винятком Багряних сутінків. Якби ти погано бився, світ звернув би на тебе увагу, як я зараз. Тож: – Будучи незадоволеним навіть після того, як потрапив у Багряні сутінки, ти поступово зрозумів, що також живий, спостерігаючи за тим, як інші люди зі здібностями борються за своє життя, замість тебе. Але якщо хочеш побачити бійку між талановитими людьми, то найкраще місце для цього, територія Спеціального Автономного Регіону. Системний бар’єр, який може перетворити фізичну шкоду на психічну, знаходиться лише на території Вавилону, і як тільки вийдеш на зовні, можна битися своїми здібностями стільки завгодно, в тіні. Ось чому ти досі насолоджуєшся життям, переховуючись на цьому штучному острові. – Боже, чудове розуміння... Ось чому Аккі такий страшний. Хихикнув Кайдо: – Тобто, ти кажеш, що мені буде корисно працювати з Аккі? – Ага. Відтепер Кокон не може дати мені спокій, бо я, можливо, переміг Хікамі, який здобув найвищу форму життя. Так само як і Багряні сутінки. Якщо Кокон мене переможе й отримає найвищу форму життя, або навіть приведе мне в Кокон, нинішній баланс сил буде порушено. Сказавши це, Акацукі розповів Кайдо про переваги, які той отримає, об’єднавшись з ним. – Дві найпопулярніші сили у світі відтепер будуть націлені на мене. Це означає, що поруч зі мною буде особливе місце на найкращій сцені в цьому світі. Я можу зробити так, що ти відчуєш себе більш живим, ніж будь-коли в Багряних сутінках. – Хмм... Коли ти так кажеш, це досить захопливо. Навіть, якщо він належав до Багряних сутінок, його битви завжди закінчувалися нищівними перемогами. З іншого боку, якби вони погано боролися з Коконом, вони могли зникнути разом. ―― Але Акацукі інший. Проти Заххака у рейтинговому змаганні. На боці демонів в Арейдзарді. І, днями, в серії боїв з Кійоєю в JPN Вавилон. Бої з Акацукі були найкращою розвагою для Кайдо. Перш за все, це ті самі Кокон і Багряні сутінки, з якими доведеться зіштовхнутися Акацукі. Те, як Акацукі, битиметься з ними, безумовно, буде цікавим видовищем. – Однак, як каже Аккі, я не люблю виділятися. Якби я стояв поруч з Аккі, до мене була б прикута увага всього світу, я був би на занадто високому рівні для мене хто носить скромний образ, не думаєш? На це запитання Акацукі знизив плечима: – Я не прошу тебе, поруч зі мною, грати велику роль в очах громадськості. Я хочу, щоб ти робив те, чим завжди займався за моєю спиною. – ...Це означає, що ти збираєшся використати мене для власної вигоди, Аккі? Засмученому Кайдо. – Не будь таким сльозливим, ми ж найкращі друзі. Ти можеш трохи попріти заради свого друга. Зрештою, сказав Акацукі. – Думаю, я маю тобі дещо показати, і воно того варте. – Хм, ну, може й так, але... Я не дуже відчуваю, що я в настрої для цього. Це правда, що якщо я залишуся поруч з Акацукі, думаю, це буде цікавіше, ніж будь-коли. Але, Кайдо просто не міг прийняти рішення. Саме тому, останні кілька днів він не міг вирішити, чи варто йому залишати штучний острів. – ...Ось чому я кажу, продовжимо з того, на чому ми зупинилися минулого разу. Сказавши це, Акацукі безстрашно посміхнувся і рушив до нього. – Причина чому ти не бажаєш приєднатися, полягає в тому, що ти не розібрався зі мною. Незалежно від того приєднаєшся ти до мене чи відмовиш, ти, ймовірно, не зможеш прийти до належної відповіді, у своєму поточному стані. Зі мною так само. Навіть якщо я зміг перемогти Хікамі, це не означає, що я зможу перемогти тебе. Тому. – Я не зможу рухатися вперед, якщо не поставлю цьому крапку. – Зрозуміло… Коли Кайдо тихо посміхнувся, Акацукі нарешті зупинився. Зараз вони опинилися на відстані витягнутої руки один від одного. Кайдо зіткнувся з Акацукі, перебуваючи в межах дії їхньої зброї. – Ось чому ми приїхали аж сюди. Будь зі мною до кінця, Кайдо. – Це кінець, сьогодні, коли ти покликав сюди? Чи це про те, що буде далі? – Відповідь на це питання, тобі доведеться визначити відтепер. Тож: – ... – ... Усмішки двох хлопців одночасно зникли з їх облич. ... І наступної миті. Кайдо Мотохару та Оусава Акацукі одночасно увійшли в Зону та кинулися один на одного, за ради свого майбутнього. 20 Коли сонце почало хилитися до західного небосхилу. – Якраз вчасно, чи не так? Арашіномія Такако впевнилася, що обіцяні три години скоро минуть, і підвелася з дивану в іншій кімнаті. Прямуючи до королівських апартаментів, де перебували Міу та її подруги. Тоді Аі, яка пила з нею чай, підняла на неї очі та запитала: – Ви йдете, шановна Такако. – Ага. Що збираєшся робити, ти теж підеш, Аі? – Так... Тоді, якщо ви наполягаєте, я можу приєднатися до вас? Аі, з посмішкою, встала, а Такако, вийшла з кімнати разом з кількома служницями, серед яких була і Саяка, і пішла на верхній поверх. І зайшовши у ліфт: – Але Акацукі все-таки так і не повернувся? Дещо здивовано сказала Такако: – Так, він сказав, що має залагодити деякі справи, але.... Його справи могли затягнутися. – Хм, у нього досить велика свобода дій... Не турбується, що його дівчата з нами. – Він сказав, що вірить в них. Він впевнений, що вони зможуть подолати складну проблему, яку поставила перед ними шановна Такако. – Тож каже, що це те, що він може собі дозволити. Холодно посміхнулася Такако. – Він вже вирішив, що я йому допоможу, але якщо він захопився, бо сходив до іншого світу і став трохи сильнішим, та забув про це, то доведеться йому нагадати. Мені подобається Акацукі, але... Зітхнувши: – Як і минулого разу, азартна гра не така солодка. Водночас, ліфт, що підіймався, прибув на бажаний, верхній, поверх. Хода неспішним темпом зайняла деякий час. Такако зі супутниками опинилися перед королівськими апартаментами. Арашіномія Такако без вагань відчинила двері. Це була кімната, яку займала Такако. Вона не постукала і не дала, іншій стороні підготуватися до зустрічі. Вона сказала їм, що дає три години. Якщо вони не будуть готові, це буде їхня провина. Такако взяла з собою Аі та покоївок і пішла в кінець кімнати. Щойно вона увійшла до вітальні, де були Міу та інші, вона з посмішкою оголосила: – Вже час, послухаємо вашу відповідь. Ті, мабуть, чекали, коли вони прийдуть. Міу та інші вже стояли. – ...Так. Як представник іншої сторони, Міу кивнула і зробила крок вперед. «… Хо.» Спокійний вираз обличчя. Очі Міу дивилися на неї, сповнені непохитної рішучості. Такако замислилася. Здавалося їй не доведеться вислуховувати ніяких поганих виправдань. Тож: – ...Кого ви збираєтеся вбити? Наполягала на відповіді Такако. Це було питання, щоб визначити готовність Міу та інших. Міу повільно вимовила слова, ворушачи губами. – Ми нікого не будемо вбивати Ми відмовляємося від вимог пані Арашіномії. Різким тоном заявила Міу. «...Хм, такий.» Тихо подумки переконала себе Такако. Вона обдумувала кілька варіантів того, до якого висновку вони дійдуть, але те, що сказали Міу та інші, було однією з найвірогідніших відповідей. Проте Такако не падала духом. Навіть з цим вибором, було ще кілька шляхів, які можуть привести до фіналу, який задовольнить. Тому, саме тут починався торг, гра. – Що ж... Арашіномія Такако саме збиралася співпрацювати з вами. З усім багатством і зв’язками, які змогла накопичити, я могла б дуже допомогти Акацукі в майбутньому, але ви все це змарнували. – Ні, ми дуже хочемо співпрацювати з пані Арашіномією. Але, стурбовано сказала Міу. – Вибачте, але... Серед нас немає нікого, хто міг би померти в обмін на всі багатства та особливі зв’язки пані Арашіномії. До Міу, яка нахабно заявила: – …Хо. Природно, тон Такако став холоднішим. Вона думала, що вони візьмуть ініціативу на себе, але не очікувала, що так її спровокують. Рот Такако відкрився: – Цікаво... Що одне життя коштує більше ніж мої двісті трильйонів і десятиліття зв’язків. Потім. – Я б так не сказала... Озвалася Кудзуха, слідом за Міу.. Спокійним, без інтонаційним голосом: – ...Тільки тому, що кажуть. Що це двісті трильйонів і великі зв’язки, це все лише слова. Як ми можемо померти за щось таке непевне? – Хочеш сказати, що я брешу? – Ні, але ми кажемо, що це можливо. Сказала Рісті. – Не вчора і не сьогодні, ви з Акацукі уклали парі. Ви сказали, що ваші активи становили сто п'ятдесят трильйонів тоді, і що зараз вони збільшилися до двохсот трильйонів, але... Є ймовірність того, що вони могли зменшитися. Якщо ви збираєтеся висунути вимоги в обмін на майно, ви повинні спочатку довести, що воно існує. Кажучи, що Такако не довела свої статки. Аргумент про те, що це несправедливо, був слушним. «...Що ж.» Довести наявність майна тут було легко. Вона принесла дані банківських рахунків і документи право власності на активи. Папери були оцифровані за формальною процедурою. Якщо показати їх їм, відразу можна було б довести, що майно про яке говорила Такако, справжнє. Також це було легко й щодо зв’язків. Наразі її основні зв’язки перебували в режимі очікування. Це були власники бізнесу та політики, чиї обличчя були відомі в реальному світі. Якщо під'єднати їх до відеозв’язку в реальному часі, їх повинно буде це переконати. Проте: «...Було б нудно, якби ми продовжили робити те, що хотіли ці дівчата. Не було зобов'язань, робити так, щоб це було зручно їх розвитку подій. Вони наважилися на таку зарозумілість. Потрібно було змусити їх заплатити за це. Тож: – Що ж, якщо ви мені не вірите, я вас не звинувачую. Просто сказала їм Такако. – Уявімо, що цієї розмови ніколи не було Я не спів працюватиму з Акацукі. Я піду за Коконом. Через деякий час Акацукі повернеться... І ви зможете йому все розповісти. Ви чесно дотримувалися його поради не перестаратися, і нічого не отримали. А потім, коли вони вже збиралися розвернутися на каблуках і піти геть, ніби розмова закінчилася. – Зачекайте! Ззаду її зупинив голос. Звісно. Міу та інші не змогли б так закінчити розмову. Але, Арашіномія Такако не збиралася змиритися з цим. – Ви такі грубі. Так високо про себе говорите, а потім скиглите, як тільки ваша атака зазнає невдачі? Хмикнула Такако і відвернулася: – ...Як там... Пані Чікаґе. – Так... Все чудово. Зрозуміла. Пошепотілися між собою Міу та Чікаґе. – Що сталося... Чікаґе посміхнулася і показала Такако свій мобільний телефон. На його екрані показалася Такако: – ...Арашіномія Такако саме збиралася співпрацювати з вами. З усім багатством і зв’язками, які змогла накопичити, я могла б дуже допомогти Акацукі в майбутньому. А потім було відтворено відео, уривок із зауваженням Такако щойно. – Ні, приємно мати придатну для використання, частину, яка потребує лише швидкого редагування. – Дівчата, ви... Було зрозуміло, навіщо вони змінили відео, і які їхні наміри. До Такако, яка мала суворий вираз обличчя: – О, ви страшна, пані Арашіномія. Якщо ви зробите таке обличчя, боюся, що випадково смикнуся і завантажу відео в інтернет. І боюся, що опублікую це звернення на весь світ. Щоб Кокон зміг це побачити... І ніколи не підтримав вас. Посміхнулася Чікаґе. – До речі, навіть якщо я спробую піти додому, думаю, що буду необережною. Тож мені було цікаво, чи не могли б ми поговорити ще трохи. – ...Намагаєтеся мене шантажувати? – О... Ви перші нам погрожували. Сказавши, вбити одну з нас, якщо хочете моєї підтримки. Безтурботно сказала Харука. – Ви ж не збиралися погрожувати нам, а потім сказати, що вам страшно, коли це сталося з вами. – ... Мовчазний погляд Такако, спрямований на них, не злякав Міу та інших. Вони прийняли цей погляд в лоб, і дивилися неї, ніби не збиралися відступати. Оскільки вони виглядали такими пригніченими, вона думала, що вони відступлять і будуть оборонятися, але вона не очікувала, що вони підуть у наступ з такою силою. «… Зрозуміло...» Такако зрозуміла. Схоже, вона трохи недооцінила дівчат, які стоять перед нею. Гаразд. Тоді й вона більше не буде стримуватися. Арашіномія Такако ніколи не пробачить тих, хто виступає проти неї. – Вибачте, але цей запис не має доказової сили. Це кібернетичне тіло. Воно відрізняється від моїх оригінальних зовнішності та голосу. – Нічого страшного... Довіра до компанії має першочергове значення. Якщо можна викликати підозру, цього достатньо. Заперечила слова Такако Кудзуха. І якщо Кокон проведуть розслідування, вони неодмінно знайдуть ниточку, що пов’язує вас та Акацукі. І що ви володієте просунутою технологією кібернетизації. А якщо це станеться, Кокон ніколи не довірятимуть вам. Якщо запропонуєте їм співпрацювати з вами, вони побачать у вас небезпеку і розчавлять. – До речі, марно намагатися працювати з країнами, що не входять до Великої Сімки, як сказав Акацукі раніше. Сказала Чікаґе, забивши цвях в труну. – Тоді я завантажу відео, де ви говорите. Що будете співпрацювати з Акацукі та відео, де говорите, що не будете. Невже хтось захоче співпрацювати з людиною, яка грає брудно? – Що ж... Якщо ви так наполягаєте, нічого не вдієш. Зітхнула Такако, а потім знову дістала флакон з рукава кімоно. – Це... Міу, яка звузила очі, ніби щось помітивши, Такако сказала. – Раніше я сказала, що в ньому не має вірусу, це була брехня. І ми вже зробили щеплення. Помрете лише ви. Потім. – Па-пані Такако... Я не була вакцинована. Аі позаду неї сказала, з гіркою посмішкою в голосі. – Не хвилюйся. Вакцина була в чаї, який ти щойно пила. Я впевнена, що не має про що хвилюватися. Взагалі, сказала Такако. – З твоїми здібностями, я впевнена, ти впораєшся з вірусом. – Так… ну, ви маєте рацію. Ствердно відповіла Аі. Оскільки Такако знала про здібності Аі, це, на перший погляд, безглуздий обмін думками. Однак, той факт, що вона все ж наважилася втрутитися, означає, що Аі, ймовірно, запитувала в обхід. Чи не втратила та самовладання. Ось чому Такако сказала. Не варто хвилюватися про це. «…О так…» Такако подумала, що тепер вона спокійна. Вона просто не відступила перед обличчям ворога. А потім: – А тепер віддайте мені телефон. Коли Такако вже збиралася сказати «Ну ж бо давайте». Вона відчула холодок на шиї. Відразу після цього, покоївки, що стояли позаду неї, негайно відреагували. – Всі ви, будь ласка, не рухайтеся... Але преш ніж вони встигли щось зробити, Харука промовила слова стримування. Перш ніж вони це усвідомили, вона опинилася перед Такако. Не встигли оком змигнути, як вона тримала у руці меч-півмісяць, зупинивши його біля шиї Такако. – Ми ж казали, що на погрозу відповідатимемо погрозою. Якщо спробуєте нас вбити, ми захищатимемося. В одну мить, вона змогла скоротити відстань. Можливо це була магія або якась особлива здатність, отримана в іншому світі. Це, безумовно, мало велике значення. Арашіномія Такако також мала зв’язок з іншими світами. Тому, хоча вона неодноразово бачила магію та інші сили в плоті, а не лише на екрані, це було перший раз коли вона бачила щось настільки приголомшливе. На фоні блідих, від хвилювання, покоївок, лише Аі зберігала спокійний вираз обличчя. Звісно. Вона знайома, а не підлегла Такако. Вона тут лише як свідок. Але навіть у цій ситуації Такако спокійно міркувала. «...Зрештою ця реакція не погана.» Вона знала що Міу та інші вміли битися. Вони студенти Вавилону, які мають досвід переходу до іншого світу, і перш за все, вони - дівчата, які працюють разом з Акацукі. І вони легко відбилися від її людей, які напали на них, коли ті вийшли з жіночої вбиральні, для випробування. Якби вони не були здатні на подібні дії, з ними не було про що говорити. Але: – ....Наївно. Як тільки це сказала, рвонула наче куля. Це мить божественної швидкості, яку видавало тіло кіборга, створеного для боротьби з наділеними силою здібностей в інших світах. – Е?.. Такако схопила руку Харуки, яка втратила її з поля зору й розгублено закричала, і скрутила її ніби намагаючись повернути зап’ястя. Одночасно тіло Харуки прокрутилося і впало на підлогу. – Ти втратила пильність. Думала, що я не можу битися? Сказала Такако і плавним рухом направила пальці правої руки в шию Харуки. Це кібернетичне тіло було здатне висунути посилені керамічні кігті, здатні прорізати все, що завгодно, однією лише думкою. Тому вона намагалася взяти Харуку в заручники й змусити їх знову віддати мобільний телефон: – ...У?! Цього разу ахнула Такако. Бо побачила. Геометричні візерунки, які, пошарово розгорталися по всій кімнаті, нелізченні магічні кола. Напевно, це була атакувальна магія, що чекала на активацію. Підлога, стіни, стеля і навіть простір в повітрі були вкриті магічними колами. А потім: – Ми більше не будемо розслаблятися. Міу, яка сказала це, і Рісті, Чікаґе та Кудзуха, що стояли по обидва боки від неї, також наставили на неї свою зброю: – У... Такако, повністю заблокована в русі, все ще сердито дивилася на Міу та інших. Ніби кажучи їм, що це ще не кінець. Ніби кажучи, що вона ще не признала їх. Потім. – Пані Чікаґе, позичте мені свій мобільний телефон. Тихим голосом сказала Міу. – Що? А, так... Це був не запланований діалог. Чікаґе розгублено простягнула Міу мобільний телефон, і Міу відразу почала ним маніпулювати. На очах у Такако, яка не могла повірити своїм очам: – Хм, оновлення... Ну, сюди. Спокійно сказала Міу. Але Такако не панікувала. «...Блефує.» Якщо вона це зробить, їхнім стосункам буде покладено край. Міу, яка бажала співпраці з Такако, ніяк не могла піти на подібне. – Це нудна погроза... Хм, пирхнула Такако: – ...Погроза? Так... Це, безумовно, може бути погрозою. Однак Міу продовжувала працювати з системою, абсолютно незворушно. – Якщо оприлюднити ці дані, пані Арашіномія більше не зможе нічого зробити ні з Коконом, ні з будь-якою іншою країною. Тоді не потрібно буде ніяких угод чи торгів. Краще, якщо відправити його швидше. – Тому, що... Тоді пані Арашіномія не матиме іншого вибору, окрім як співпрацювати з ним. – Ш-що!? Такако не змогла знайти слів, коли Міу намагалася чинити грубість з обурливими аргументами. Міу, безумовно, мала рацію. Якщо Японія зникне, і вона не зможе об’єднатися з Коконом, G7 чи будь-якою іншою країною, у Такако не буде іншого способу вижити, окрім як об’єднатися з Акацукі. Але: – За-зачекай... Ти не можеш цього зробити. Запанікувала і спробувала це зупинити Рісті, думаючи що це заходить занадто далеко. Саме так. Якщо це зробити, їхні стосунки з Такако будуть абсолютно непоправними. Міу не повинна була бажати такої ситуації. Проте: – Нічого страшного. Бо пані Арашіномія сказала. Покажіть нам свою рішучість. Сказала Міу, не припиняючи керувати мобільним телефоном. – Якщо йдеться про чиєсь життя і співпрацю пані Арашіномії, то наші життя важливіші, але якщо йдеться про почуття пані Арашіномії і її співпрацю, то заохочення її до співпраці важливіше, чи не так? Бо допомога йому - це те, що ми повинні поставити на перше місце. Коли Міу безтурботно сказала це, Такако відчула, що та говорить серйозно. – Зачекай... – Не чекатиму. Голос Такако, який вона збиралася підвищити, був легко перебитий Міу: – Якщо ми плутатимемося або вагатимемось, він залишить нас позаду. Він людина, яка дивиться тільки в перед і рухається далі. Тому ми не зупинимося. Ми вирішили, що будемо стояти поруч і підтримувати його. Потім вона, з клацанням, натиснула кнопку і сказала. Тихим голосом: – Завантаження... OK І в цей момент. – ..У. Серце биття Арашіномії Такако підскочило від сильного хвилювання. З миттєвим прискоренням думок вона думала: «...Ш-що робити?..» Вона не проти співпраці з Акацукі. Інакше Такако не приїхала б на цей штучний острів. Однак вона повинна була за будь-яку ціну уникнути, щоб довіра до неї була підірвана, через витік цього аудіо в інтернет. Не довіра Кокона чи інших країн до неї. Це була довіра компаній і зв’язків Такако до неї. Якщо ця довіра похитнеться, існувала ймовірність, що вона не зможе привести їх на цей штучний острів Тож: – Ти... Пробурмотіла Такако і подивилася на Міу. Їй було цікаво, чи розуміє та, що зробила. Тоді Міу, яка дивилася на екран, раптом сказала: – О... Поза зоною: Що сталося? Це дивно. Вона, ніби спантеличена, клацала мобільним телефоном. – Що? О, він повернувся в режим очікування. Пані Чікаґе, що мені з цим робити? Від звуків цього безтурботного голосу, атмосфера в кімнаті відразу розслабилась. Водночас магічні кола, розгорнуті в кімнаті, зникали. Можливо опонент відволікся. – Ха... Інстинктивно Такако впала на підлогу долілиць. Бувши на половину приголомшена, випадковим порятунком її життя. «...Ні, зачекай...» Міу щойно сказала поза мережею. Але це не могло бути правдою. З’єднання було встановлене до екрана завантаження, і там не можливо було опинитися поза зоною. Зазвичай, сигнал мобільного телефону постійно коливається. У приміщенні, за складною конструкцією і товстими стінами, не рідкість, коли на нього впливають перешкоди. Однак. Те що вона робила, було звичайним інтернет-з’єднанням. Сигнал телефону не мав значення. А це найдорожчий номер готелю, королівський люкс. Послуга містила повний доступ до інтернету. Не існувало такого поняття як поза зоною. – ... Здавалося, ніхто більше не знав про цей факт. Інші четверо розсердилися на Міу за те, що вона перестаралася, а вона знизувала плечима, поки в неї забирали мобільний телефон: – Ха... ха-ха-ха-ха-ха-ха! Мимоволі, Такако голосно розсміялася. Всі поглянули на неї, щоб подивитися, що відбувається, але їй було байдуже. Вона просто продовжувала сміятися, віддаючись своїм емоціям. – А, ем... Боязко звернулася до неї Міу, і Такако, витираючи сльози з очей: Сказала їм. – ...Я програла. Як і обіцяла, переведу на цей рукотворний острів, мою власність і компанії. І перетягну свої зв'язки. 21 Потім, через деякий час, після заяви Такако про капітуляцію. – О, схоже все закінчилося вдало. Акацукі нарешті повернувся до королівського номера. Однак Міу та інші не думали, що це надто пізно. Акацукі не особливо здивувався, почувши, що вони склали тест Такако. Можливо, Акацукі вірив в них. Проте. На відміну від того, що Акацукі не здивувався, Міу та її подруги, побачивши зовнішність Акацукі, що повернувся, округлили очі, щоб зрозуміти, що відбувається. Коли він повернувся його одяг був пошматований. Тіло вкривали шарами: – Ш-що сталося... Ці травми? І таке вбрання... До Міу, яка хвилювалася, що на нього напав ворог? – О, все добре, поки ви, дівчата, робите все можливе, я просто займався власними справами. – Власними справами?.. Кодзусі, яка запитала, повторивши у відповідь, «Ах» посміхнувся Акацукі. – Я провів з Кайдо деякий час. Ці слова викликали у Міу інших не подив, а розуміння. Тож: Міу з іншими потупили очі. Вони вже чули, від нього, що він планує привести до них Кайдо: – ...Як все пройшло? Рекрутинг пройшов вдало? – Ну, не знаю. Це трохи не велике розчарування, але все вирішилося. Потім він знайде мене і дасть відповідь, що робитиме далі. – Так... До речі, Акацукі. Хто переміг, ти чи той Кайдо? Після запитання Рісті, Міу та інші подивилися на Акацукі. Від того, що Акацукі так сказав. Кайдо не обов’язково слабший за Кійою. І при зіткненні з ним лоб в лоб, не відомо чи вдасться виграти. Проте, в Акацукі не було іншого способу зробити Кайдо своїм прибічником, окрім як битися з ним, сам на сам. Коли запитали про переможця, з питанням в очах. – ...Вибачте, але я не можу про це говорити. Акацукі тихо посміхнувся. – Про переможця між нами - це те, про що провині знати тільки ті хто бився, я і Кайдо. – ...Зрозуміло. Все вірно. Коли Міу кивнула на знак згоди, Акацукі, з лагідним виразом обличчя, злегка погладив її по голові. Потім повернувся до Такако: – Як тобі, старенька пані, сподобалися ці дівчата... Досить надійні, чи не так? Повернувшись посміхнувся він. Потім. – Скільки разів ти збираєшся змушувати мене сказати це, називай мене пані Такако. З іншого боку пирхнула Такако: – Ну, я б сказала, що зараз у них все досить добре... Але принаймні, вони не зовсім безнадійні. Але вона продовжила свої слова передумовою. До Міу та інших: – Не задовольняйтеся тим, що ви відговорили мене від цього. Акацукі намагається розібратися із самим цим світом. Якщо ви серйозно налаштовані підтримати його, то знайте, що того, що у вас є зараз, недостатньо. – Так... Міу та інші кивнули з серйозними виразами на обличчі. Так. З отриманням допомоги Такако - це ще не кінець історії. Це лише збір друзів, необхідних для боротьби з Коконом і Багряними сутінками. Все тільки починалося. У них і в Акацукі теж. 22 Невдовзі сонце сіло на західному горизонті. Акацукі та його друзі, разом з Такако й Аі, повечеряли в ресторані готелю. Вони насолоджувалися різноманітними розмовами, смакуючи розкішною кухнею, якою пишався цей розкішний готель. А потім, незабаром, після цього, настав час розлучитися. – Що ж... Тоді я повернуся, на деякий час, на материк. Треба багато чого підготувати, перед тим, як я прийду сюди. – Ага. До зустрічі, пані Такако. Акацукі легко попрощався з Такако, яка сіла в чорний розкішний автомобіль, припаркований перед готелем. І Акацукі: – Ну що ж, пан Оусава, я теж піду. Куроно Аі, з Альхазен, також злегка вклонилася: – З часом, я знову відвідаю цей рукотворний острів і вас. – Так, з нетерпінням чекаю на це. Сказав Акацукі. – ...О, так. Пані Куроно, можна вас на пару слів? – ? Що таке? Аі, яка збиралася сісти поруч з Такако: – Те, що я спробував зробити вдень на даху, вибачте, можна я спробую ще раз? Запропонував Акацукі з посмішкою: – Так…… без проблем. На що Аі, з посмішкою, погодилася. – Акацукі, що за денний виклик? Акацукі посміхнувся на допитливе запитання Чікаґе: – Так, це змагання, чи зможу, я доторкнутися до тіла цієї сестрички. Мені сказали, що можу торкнутися її будь-де. Почувши це, Міу запанікувала. – Я знала... Що ти займався цим, коли ми так важко працювали. Сказавши це, вона подивилася на Аі: – Мої вибачення... Ця людина має справжній хист до красивих людей. – Ем.. якщо вам не подобається, ви можете відмовитися. – Хм, дякую за турботу. Але я в порядку. Посміхнулася Аі: – Це я звернувся до нього з цим, він пробував кілька разів, протягом дня, але все було добре. – Ем, але... – Ей, ей. Вона каже, що все буде добре. Просто дозвольте це зробити. Акацукі махнув рукою з «Ш-ш-ш» і сказав Міу та іншим триматися трохи подалі: – Ну, тоді почнемо... – Так. У будь-який момент. При цих словах, Окуляри Аі, «магічне дзеркало», засвітилися блакитним світлом. І в той самий момент. – Е-е?.. Акацукі почув здивований голос Аі. Відразу позаду неї. А потім: – Я тебе піймав. Оскільки він стояв позаду неї, і йому було дозволено торкатися будь-якої частини її тіла, як вона обіцяла. Він просунув руки під пахвами Аі та схопив спереду її тіла. Акацукі схопив Аі за пишні груди. І в цей момент: – Га... хааа?! В обіймах Акацукі, все тіло Аі підстрибнуло з солодким, чарівним голоском. Використовуючи Ренкан Кейкіку, Акацукі дозволив великій кількості своєї енергії текти в її груди «...Я так і знав.» Вона зріла, але, мабуть, не знала чоловіків. Ймовірно, вперше досягла жорсткої кульмінації. – А... Хм, е....чому? Аі, яка не розуміла справжньої кульмінації, якої вона досягла, і того факту, що вона дозволила Акацукі торкнутися себе: – Хіба не зрозуміло? Це правда, що ваше «магічне дзеркало» неймовірне, але його силу можна продемонструвати, лише поглянувши на об’єкт, хіба ні? Акацукі, ніжно масував груди Аі: – Твої очі ніколи не встежать за тим, що зникне з поля зору зі швидкістю, за якою ти не зможеш встежити, навіть я можу доторкнутися до них. – О, пан Оусава... Я зрозуміла, зрозуміла, тож я... Тоді руку. – Упс, точно. Прибравши руку з її грудей, Акацукі підхопив Аі, яка падала назад, ніби втратила силу в спині: – Не люблю програвати жінкам... вибачте. Сказавши це, він обійняв її як принцесу і відніс її на заднє сидіння припаркованого автомобіля. Потім, перед тим, як посадити її поруч з Такако, він тихо прошепотів на вухо Аі. – ...Кілька тижнів тому Мікаґамі Мемеко була тут. На цьому штучному острові. – Так? Аі поглянула на нього, все ще приголомшена насолодою, яка досі розливалася по всьому тілу. – Це певна інформація. У мене є вірогідна інформація, але я чув, що вона вже покинула Японію. Проте впевнений, що у неї все добре. Це все, що є на цю мить... Вибачте, це небагато інформації. – Ні цього достатньо. Сказала Аі. – Навіть знати, що вона, Мемеко, все ще в порядку. Я навіть не здогадувалася про це, до цього часу. – Що ж... Сподіваюся, ми колись зустрінемося. Коли Акацукі сказав це, Аі глухо притиснулася чолом до його грудей. – ...Так. – Дякую, пан Оусава. Коли Аі подякувала йому, Акацукі посадив її на заднє сидіння машини поруч з Такако. Потім. – ...Акацукі. Такако промовила його ім’я. А потім вона сказала. – Я не хочу тебе примушувати, але чому б тобі не розповісти тим дівчатам про своє минуле? Зітхнувши: – Ці дівчата вирішили жити з тобою. Якщо ти чоловік, ти повинен відповісти їм. Акацукі вже думав про це. Через інцидент з Кійоєю, він не встиг, і відтоді перебував у підвішеному стані, але, безумовно, настав час для цього. Тож: – Ага... я розумію. Акацукі відповів впевненим кивком. Такако, ніби задоволена, перевела погляд уперед. Коли Акацукі відійшов від машини, водій зачинив двері, вклонившись, Акацукі та решті. Він повернувся до водійського крісла, сів у нього, і з тихим ревом двигуна, розкішна машина з Такако та Аі рушила з місця. Коли Акацукі подивився в слід на задні фари... – Вони поїхали... Зі спокійними словами, до нього підійшла Міу – Пані Такако, треба багато чого підготувати, перш ніж вона приїде сюди. Попрощаємося на деякий час... самотньо? У відповідь на запитання поглянувши в обличчя: – ...Ні, такого не має. Посміхнувся Оусава Акацукі. – З цими двома.... ми скоро побачимося? І. І слова, які він сказав з упевненістю, стали правдою, і незабаром мали здійснитися.