Він не міг тут здатися.
У нього були речі, які він все ще не зробив.
Здавалося що ліс плаче.
Хоча вітру не було, гілки та листя дерев сумно колихалися.
Почувши шепіт лісу, Акацукі повернувся до Форестніуму. Перше, що зустріло Акацукі, тиша, яка наповнювала село. Виглядало так, ніби напад Діасдії був брехнею. Але спокою там не було. У повітрі витало поколююче напруження, яке кололо шкіру. Це свідчило, що поселення опинилося на межі війни.
– ...
Коли Акацукі зупинився біля входу в село, на зустріч вийшли люди.
Це були друзі, яким Акацукі довірив все за його відсутності. Ідзумі Чікаґе та Нанаса Харука.
– ...Акацукі, ти повернувся.
– Ага, – кивнув Акацукі Чікаґе, яка звернулася до нього ніжним тоном:
– Люди зовні були зачищені й відступили. Я впевнений що все гаразд.... Тут є якісь ідіоти?
– Ні, їх тут не має Але ми все ще на сторожі.
Знизала плечима Чікаґе, а Харука, яка була поряд з нею, раптом нахмурилася:
– Бар’єр концептуальної магії посилено... Тепер ніхто не може увійти в село.
На ці слова, усі природно замовкли.
...Початком інциденту стала атака лицарів в обладунках, яких вважали воїнами Діасдії.
Завдяки зусиллям Кайдо та інших, жертви були зведені до мінімуму. І все ж жертви були.
Від тих хто був поранений під час евакуації, до тих, хто, як Ріруру, отримав серйозні поранення в бою.
І... серед цих жертв лише одна людина загинула, сільський староста Груму. На село напало близько двадцяти закованих в броню лицарів. Серед них був лицар у золотих обладунках, який вирізнявся винятковою майстерністю.
Бар’єром навколо села опікувався староста Груму. Ворог мав звідкись отримати цю інформацію. Згідно з доповіддю, лицар в золотих обладунках явно націлився на Груму.
Значною мірою, саме завдяки Груму їм вдалося уникнути подальших жертв у боротьбі з таким могутнім ворогом. Груму приспав магію у власному тілі, а його смерть стала пусковим механізмом.
Це був укріплений бар’єр концептуальної магії, який витіснив тих, хто чинив зло, з села і не дав їм змоги повернутися назад. За допомогою цієї магії, лицар в золотих обладунках та інші воїни Діасдії були перенесені далеко за межі села... І трагедія того дня закінчилася.
Через пів дня Акацукі з іншими повернувся з Шелфіда.
– Відтоді минуло вже двадцять днів...
Водночас це означало, що минуло десять днів відтоді, як Акацукі, користуючись довірою Міу, став новим представником племені демонів і оголосив війну Діасдії. Однак Акацукі не вдерся в Діасдію. Протягом останніх десяти днів Акацукі продовжував давати відсіч силам Діасдії, які намагалися вломитися у Форестніум. Втім, для такої пасивної боротьби була причина.
І вона в тому, що перемога над Валаамом у пориві люті не досягла б мети, якої прагнув Акацукі.
«...Але вже час, хлоп.»
Наразі армія Діасдії атакувала чотири рази. Усі їх відбив лише Акацукі. І з кожною відсіччю кількість вояків збільшилась і сьогодні нарешті зросла до десятка тисяч. Тому наступна битва, безумовно, буде масштабнішою за цю.
Можливо, це буде тотальна війна на виснаження.
– ...Була якась інформація від Мелісси?
Акацукі назвав ім’я голови гільдії борделів. Перед оголошенням війни, він таємно попросив його зібрати якомога більше інформації з кожної країни й регулярно доповідати йому.
У відповідь на запитання Акацукі, Харука кивнула з відповіддю «так».
– Після цього розгрому, Діасдія знову офіційно попросив Шелфід та Арекрасту приєднатися до війни, ґрунтуючись на військовому союзі. На даному етапі, Арекраста все ще зберігає свою позицію, але Шелфід, який входив до знищеного підрозділу спостереження, ймовірно, неминуче буде задіяний у наступній операції вторгнення... Таким було повідомлення.
– Він досить добре впорався з цим завданням.... Він, мабуть, знову багато працював, щоб такого досягти.
Думаючи про страждання Рісті, Акацукі примружив очі.
Навіть коли бій вирішився на переговорах чотирьох країн, Рісті було важко.
Щодо цього, він думав, що міг би трохи полегшити тягар, який вона несе, як королева, тим поцілунком, яким Акацукі програв матч і здобув перемогу. Однак і це втратило більшу частину свого сенсу через лють Валаама цього разу і рішення Акацукі відповісти йому.
Але Акацукі подумав. Що іншого вибору не було. Якби Ґеійрупейн, демонічне плем’я, поклався б на Рісті та її групу, після нападу Діасдії, це лише погіршило становище Шелфіда. З іншого боку, якби вони вступили у стан війни без попередження, їм довелося б боротися лоб в лоб з Шелфідом, який врешті-решт був змушений вступити у війну.
Саме тому воля Ґеійрупейна мала бути належним чином оформлена, до того, як це станеться. Воля війни Ґеійрупейна була спрямована не на всі три країни, які були у військовому союзі, а лише на Діасдію. До того ж, якщо довелося битися з Шелфідом, який перебуває в союзі з Діасдією, і якщо битися з Діасдією як рівноправні вороги не висловивши своєї волі, одна й та сама війна матиме зовсім інший зміст. Можливо це був найменш шкідливий варіант для Рісті та Шелфіда.
Саме тому Акацукі запитав у Харуки. Ключову інформацію в цьому моменті.
– Отже, Мелісса зміг підтвердити «історію».
– Так, схоже, в цьому не має сумнівів.
Сказала Харука.
– Зрештою, четвертий принц Діасдії, Альфонс, здається, був затриманий у відповідь на позицію у цій війні. Ймовірно, зараз він перебуває під домашнім арештом.
– Що ж, тоді... немає про що хвилюватися.
За відсутності Альфонса, хитромудрого стратега, шанси на перемогу в бою зростуть.
Йдеться не лише про перемогу у війні, а й про те, що чекало на них попереду.
Саме тому Оусава Акацукі ще раз сказав про це Чікаґе та іншим.
– Як ви чули від Мелісси, наступна битва, ймовірно, буде тотальною війною. Вибачте, але цього разу мені потрібно, щоб ви, люди, приєдналися до бою.
– О, без проблем... Я готова йти.
Сказавши це, Чікаґе впевнено кивнула.
Вона та інші вже звільнилися від нестабільного стану своїх тіл і душ, спричиненого зміщенням вимірів, і успішно під’єднали свої канали свідомості, щоб використовувати магію. Іншими словами, вони відновили свої сили в повному обсязі.
– Я теж не проти.
Сказала Харука.
– Навіть я не можу пробачити цю атаку Діасдії, яка проігнорувала ту зустріч і матч.
– Дякую. Однак дозвольте мені сказати, одне... В жодному разі не перестарайтесь.
Чікаґе та Харука твердо кивнули на серйозні слова Акацукі.
Акацукі подумав. Що принаймні ці двоє не зроблять нічого нерозумного. Після чого:
– Як справи в інших?
– Пані Міу знову розмовляє з молоддю в селі...
Сказала Харука.
– Здається, вони досі не хочуть визнавати тебе своїм представником. Схоже пані Міу якимось чином вмовляє їх передумати.
Що ж:
– Оскільки мирні переговори закінчилися провалом, втрачено сенс бути представником демонів. І все ж ти раптово став їх представником, тож це не безпідставно... Навіть якщо це було рішення поні Міу.
– Що ж... Вибачте, але вона єдина, хто може щось з цим зробити.
Сказав Акацукі.
Молодь племені демонів відчувала недовіру до Акацукі, як до чужинця.
Однак, навіть якби Акацукі особисто спробував переконати їх, вони, ймовірно, стали б тільки більш непокірними.
Шкода, але він не мав іншого вибору, окрім як попросити Міу переконати їх.
– Крім того... Кайдо Мотохару продовжує активно опікуватися дітьми в селі.
Сказала Харука.
Багато дітей прив’язані до нього, що, здається дуже допомагає їхнім матерям. Його життєрадісність є розрадою для дітей у нинішній ситуації, коли страх перед нападом ще не минув.
– Ого... Він напрочуд корисний, чи не так?
– Так, я теж здивована.
– Ви двоє недбало говорите жорстокі речі.
Криво всміхнулася Чікаґе, почувши оцінку Кайдо Акацукі та Харуки. І.
– ....Нарешті, староста.
Сказала вона притишеним тоном, плутаючи слова.
– Скільки б я їй не казала, вона не відходить від Ріруру.
Хоча тут були люди, простір наповнювала тиша.
Це місце, оповите серйозною атмосферою, кабінет королеви Рісті, Королівства Шелфід.
За робочим столом біля вікна.
Сидячи на стільці, Рісті опустила погляд на лист Діасдії.
По інший бік столу стояли двоє товаришів. У стосунках, які виходили за межі стосунків королеви та васалів. Зекс Дорторейк та Лютіє Торуму.
І коли Рісті дочитала листа до кінця, до неї звернулася Лютіє.
– Рісті... Що сказав імператор Валаам?
– Це саме те, що ми уявляли. Ґрунтуючись на чинному військовому союзі, негайно надішліть війська та візьміть під свій контроль Ґеійрупейн разом з нами...
– Що він каже про напад на Мандрівний ліс, здійснений Діасдією?
Запитав Зекс. Нинішня найгірша ситуація, ймовірно, пов’язана з тим, що Діасдія проігнорувала резолюцію чотиристоронньої конференції й вдерлася на територію Ґеійрупейна. Досі Шелфід відмовлявся від неодноразових запитів про співпрацю з боку Діасдії, заявляючи, що не висунуться доти, доки її наміри не стануть зрозумілими.
Тоді Рісті зачитала відповідь, написану в цьому листі.
– ...Цього разу битва, яка відбулася в селі демонів, була пов’язана з тим, що розвідувальний загін випадково забрів до їхнього села, на них в односторонньому порядку напали демони, тому їм не залишалося нічого іншого, як дати відсіч.
Озвучивши це, вона розчаровано стиснула в руці виправдання Діасдії:
– Я висловлюю жаль, що випадковий бій завдав шкоди обом сторонам, і що це призвело до оголошення війни Ґеійрупейном.
Тоді вона відкинула лист підписаний в кінці ім’ям Валаама.
– Ця м’язиста скотина виправдовує своє шаленство.
Після слів Зекса вираз обличчя Рісті спотворився від розчарування:
– Це не простимо... Як вони сміють так вислизати та викручуватися.
– Тепер, коли справа дійшла до цього, ми, як й імператор Валаам, не маємо іншого вибору, окрім як виправдати наші дії.
Сказала Лютіє.
– Заперечуючи легітимність оголошення війни Акацукі, він використав це як ідеальний привід. Ми жертви, а не злочинці.
– І хоча Діасдія є жертвою, дивно що Шелфід і Арекраста не бажають допомогти, ось така аргументація.
Рісті мимоволі скрипнула зубами.
Для тих, хто знає правду, слова Валаама були нічим іншим, як обурливими аргументами.
Але розум може перемогти. І на політичній арені розум іноді може відступати від істини.
Так само як і на міждержавних переговорах чотирьох держав, де Акацукі наполягав на мирних переговорах.
Залишивши осторонь Арекрасту, чиє вірування Святої Церкви Рішаль полягає в тому, щоб уникати бою, коли це можливо, Шелфід як і Діасдія втратив підрозділ спостереження. Від початку війни минуло десять днів. З боку консервативних елементів країни вже почала з’являтися сильна зворотна реакція. Демократизація Шелфіда вже була даністю, а влада Рісті, як королеви, вже слабшала. Якщо вона продовжуватиме залишатися бездіяльною, країна могла розвалитися ще до того, як Рісті зможе скасувати монархію.
«...Принаймні, якби Акацукі міг розраховувати на нашу допомогу...»
Результати чотиристоронніх переговорів були обов’язковими до виконання на міжнародному рівні. Якби вони звинуватили Діасдію через офіційні процедури та дипломатичні канали, вони, можливо, навіть змогли б стати на його бік.
...Звісно, Рісті болісно розуміла, чому Акацукі цього не зробив. Якби Ґеійрупейн поклався на Шелфід, критика була б спрямована на Шелфід. І це саме те, чого хотів Валаам. Саме тому Акацукі став королем демонів і оголосив війну Діасдії. Щоб захистити не лише Ґеійрупейн, а і її Шелфід.
Рісті подумала. Чи можна якось відповісти на такі почуття Акацукі.
– Зекс... Ми отримали результати розслідування, про яке ми просили Еасмаріну?
Повторне розслідування знищення підрозділу спостереження, якого відчайдушно домігся Акацукі. Це розслідування правди, яке було скасовано через напад Діасдії та оголошення війни Ґеійрупейном.
Однак Рісті таємно попросила спеціалістів Еасмаріни провести повторне розслідування, виключно для Шелфіду. Вона думала, що якщо зможе розслідувати правду, яка ось-ось буде похоронена в темряві, вона зможе зробити прорив у ситуації. Потім Зекс зітхнув:
– Так отримали... Просто звіт про хід роботи.
Зітхнувши.
– Ситуація вказує на те, що злочин скоїв демон... Немає жодної прогалини.
– Он як....
Розчаровано опустила погляд Рісті, але Зекс продовжив.
– Хоч слідчі кажуть, що ситуація занадто ідеальна, щоб бути природною.
– ...Що ти маєш на увазі?
– Не існує стовідсоткових випадків, якщо тільки з цим нічого не зробили.
Сказала Лютіє.
– Але в цьому випадку ситуація ідеально підлаштована. Настільки, що все це занадто добре організовано.
Ось тут і з’являється намір приховування.
– Шкода, що ми не помітили цього на початковому етапі розслідування...
На вибачливий погляд Лютіє, Рісті похитала головою.
– Немає сенсу говорити про це зараз. Якщо міркувати звичайно, то це був злочин демонів. Наразі ми не можемо провести розслідування з боку Ґеійрупейна. А щодо маскування, це лише питання можливості, чи не так?
– Так, здається, що на даному етапі немає жодних доказів на підтримку маскування...
Сказав Зекс.
– Попри це, якби не воєнна ситуація, я міг би трохи допомогти Акацукі та іншим... Але, як і очікувалося, після того, як ситуація настільки ускладнилася.
– ...
Рісті розчаровано закусила губу.
Вона хотіла якось допомогти Акацукі, але не могла знайти способу це зробити.
«...Принаймні, якщо я розумію мету Акацукі...»
Не можливо уявити, що Акацукі, який так багато закликав до миру, без жодних роздумів розпочав би війну.
Мав бути якийсь сенс у створенні цієї ситуації.
Тому Рісті Ель да Шелфід несамовито працювала головою.
Післязавтра день генерального штурму, до якого Діасдія простила їх приєднатися. Враховуючи час, який знадобиться на підготовку і дорогу, відповідь потрібно було б дати до вечора.
Але здається ще рано. Поки у них є ще трохи часу, не припиняти думати. Думати.
Що ж бачить Акацукі поза цією війною... Що ж він бачить.
З’явилося біле сяйво.
Воно випромінювало ніжніше тепло, ніж сонячні промені, і було сяйвом внутрішнього Цигуну, створеного Ренкан Кейкіку.
Акацукі використовував техніку, яка активує Ци та посилює цілющу силу. Темна ельфійка Ріруру, яка була серйозно поранена під час нападу Діасдії, все ще спала у своєму ліжку.
Серед поранених у багатьох були подряпини та зламані кістки, від падіння під час втечі, але в Ріруру не було помітних травм. Проте вона зазнала сильного удару по голові й досі не прийшла до тями.
Початково, найкращим способом лікування травм є магія зцілення.
Однак магія зцілення це особлива магія, якою могли користуватися обмежена кількість людей. Тому серед Людей Ґеійрупейну не було нікого, хто міг би її використовувати, і більш того ні Чікаґе, ні Кудзуха не могли прочитати її. Внутрішній Цигун Акацукі був єдиним способом, у даній ситуації.
– ...
Тиша, народжена зосередженістю. Акацукі посилював цілющу силу в Ріруру, через руку на її маленькому лобі. Невдовзі, до обличчя Ріруру повернувся колір крові.
– ...Якось так...
Сказавши це, Акацукі відійшов від Ріруру. Будучи непритомною, Ріруру не могла їсти, і якщо залишити її, вона ослабне. Тож один раз на день вона потребувала лікування за допомогою внутрішнього Цигун.
– ...Закінчив?
На тихе запитання позаду Акацукі кивнув «так» і повернувся.
Краєм ока він побачив маленьку дівчинку, яка стояла навколішках на ліжку, поруч з Ріруру.
Нею була Доумото Кудзуха.
– Ідзумі була стурбована... Що якщо так продовжуватиметься, староста може зірватися.
Акацукі повільними кроками підійшов і сів поруч з Кудзухою.
– Останнім часом ти погано харчуєшся і не висипаєшся, чи не так?
– ...
Однак Кудзуха не відреагувала на слова Акацукі.
Вона мовчки дивилася вперед... На Ріруру, яка продовжувала спати.
Споглядаючи за її профілем, Акацукі замислився. Не зважаючи на свій малий вік, Кудзуха також має досвід покликання в інший світ. Це жорстоко, але навіть якщо вона ніколи не звикне до людських травм чи смерті... Вона незастрахована від цього. Згідно з тим, що він чув раніше, Кудзуха була втягнута в конфлікт між людьми в іншому світі, під назвою Крістія, куди її прикликали. Однак вона не змогла захистити людей, про яких вона піклувалася, чи існування, яке хотіла захистити - це біль, який може глибоко врізатися в серце людини, незалежно від того, скільки разів ти його переживаєш. Від тоді, коли вони вперше зустрілися, вони були знайомі лише короткий час, але Ріруру, мабуть, стала для Кудзухи такою людиною.
– ...Вибач. Я навіть змусила всіх хвилюватися. Але я просто не можу...
Сказавши це здавленим тоном, Кудзуха міцно стиснула обидва кулачки.
– Якби я була сильнішою, то змогла б захистити Ріруру... Я не можу позбутися цього відчуття.
– Я розумію, що ти відчуваєш, але цього достатньо... Тобі більше не потрібно себе звинувачувати.
Підбадьорливим тоном сказав Акацукі.
– ...Оусава-кун, ти не розумієш.
Тихо пробурмотіла Кудзуха.
– Не звинувачуй себе у своїй слабкості... Це так мило і жорстоко. Це зарозуміла фраза, яку можуть сказати лише справді сильні люди. Кожна нормальна людина шкодує про свої слабкості. Така людина, як ти, яка завжди розслаблена, яка ніколи не зазнає поразки від сильного ворога чи труднощів, не знає, як це - відчувати себе подібним чином...
Розгнівана Кудзуха, сказавши так багато, обірвала свою промову.
Тоді вона запанікувала і подивилася на Акацукі. З блідим обличчям і розгубленими голосом:
– Вибач... Я так накинулася на тебе, що я щойно...сказала...
– Не хвилюйся, все гаразд... Я розумію.
Сказавши це, Акацукі тихо посміхнувся й обійняв Кудзуху за плечі.
Всупереч, Кудзуха знову і знову бурмотіла: «Вибач, вибач».
Кудзуха, мабуть, згадала. Що Акацукі може зрозуміти її нинішні почуття.
...Акацукі одного разу прокляв власне безсилля, і наприкінці цього він отримав свою теперішню силу.
– Крім того, ворог, який напав на дідуся Груму та Ріруру, був таким же сильним, як і я, чи не так?
Якби вона мала силу побити когось подібного, її, мабуть, не було б в цьому місці.
Якби Кудзуха мала таку силу, вона напевно була б у класі «A» в JPN Вавилон або, якщо вже на те пішло, в учнівській раді. Якби це сталося, вона мала б іншу зустріч з Акацукі та Міу, яких перевели до класу «B». Напевно, навряд чи вони змогли б встановити таку дружбу, яку мають зараз.
– Ми змогли зустрітися, тому що староста є нинішньою старостою. І зараз ти робиш усе можливе, щоб боротися за нас. Бажати більшого означало б заперечити нашу зустріч і стосунки, які ми зараз маємо.
Не помиляйся.
– Ріруру постраждала не тому, що ти була слабкою. Ріруру залишилася живою, бо ти була тут. Якби вас тут не було, інші діти могли б не вижити.
Все добре.
– Не те щоб ти не могла її захистити... Ти захистила, ти ж знаєш.
– ...
Коли вона подивилася на Акацукі, після його слів, з очей Кудзухи покотилися сльози.
Тоді її маленьке тільце з силою стрибнуло в груди Акацукі.
Ніжно погладжуючи її струнку спину, яка здригалася від ридань, Акацукі промовив лагідним голосом:
– Тобі було важко... Можеш плакати скільки завгодно. Я про все подбаю.
І не хвилюйся.
– Тепер моя черга. Як ти врятувала Ріруру, так і я врятую її. Я приведу її до тями та зроблю такою ж здоровою, як і раніше.
– ... Справді? Ти можеш... Це зробити?
– Ага, – кивнув Акацукі, Кудзусі, яка дивилася на нього зі заплаканим обличчям.
– Але для цього, староста... Мені потрібна твоя сила. – О, будь ласка, зачекай хвилину. Отже, мені потрібно, щоб ти знову билася.
Цього разу... Разом зі мною.
Акацукі мав твердий погляд, пальцем витираючи сльози Кудзухи.
– Староста... Це я і той броньований виродок з Діасдії змусили вас плакати. Тому я візьму на себе відповідальність і змушу того хлопця взяти на себе провину... однозначно.
4
Великий генерал королівства Шелфід, Зекс Дорторейк.
Який очолював, як Королівську, так і Народну армію, був відомий як «Король червоного меча», за своє неперевершене володіння мечем.
Він вийшов з кабінету Рісті, коли сонце вже сіло.
По дорозі звідти, Зекс зайшов до зали військової ради, де засідали генерали королівської армії. Діставшись до місця призначення, він відчинив важкі кам’яні двері й увійшов до приміщення. Добре вбраний, лицар середнього віку зустрів Зекса в кімнаті, яку освітлювало призахідне сонце. Ґрант Ванґард. З п’яти заступників, Зекс завжди тримав його напоготові, бо найбільше довіряв йому.
– ...Бачу, ви прийшли до висновку.
– Так, кивнув Зекс Ґранту, який повівся зі стільця, щойно помітив його.
І лише з цього Ґрант все зрозумів.
– Як я і думав... Вилазка не минуча, чи не так?
Рісті, схоже, хотіла уникнути відправлення будь-яких військ, однак...
Сказав Зекс.
– Було надто мало часу, щоб щось зробити. Ми можемо уявляти, що намагається зробити Акацукі, але ми не знаємо, що він насправді намагається зробити. Зрештою, нам доведеться запитати його безпосередньо на полі бою.
Таке рішення прийняла Рісті, після довгих роздумів. Однак вони не стануть активно боротися проти Акацукі. Лише для логістичної підтримки вони відправлять війська в бій цього разу. Акацукі оголосив війну Діасдії від імені Ґеійрупейна. Це безсумнівно, є ознакою настороженості стосовно до однієї лише Діасдії і його найбільшої турботи щодо Шелфіда.
У такому разі, Шелфід мав би відреагувати на це почуття.
– Завтра, вранці ми вирушаємо на сході сонця. Розкажіть, будь ласка, й іншим.
– Я зрозумів... Отже, Її величність Рісті й цього разу поїде з нами?
– Так, вона їде з нами. І про всяк випадок, Лю буде з нами цього разу.
– Зрозуміло... Я знаю, що тобі, мабуть, важко.
З цими словами Ґрант тихо опустив очі. Він знав, що Рісті була убита горем через те, що довелося відправити армію, щоб розібратися зі знищеним підрозділом спостереження.
«...Крім того, цього разу противник, з яким доведеться битися це Акацукі...»
Навіть та боротьба в матчі була такою мукою. Нинішні муки, пов’язані з боротьбою проти Акацукі у війні, мабуть, надзвичайні. Таке ж відчуття було у Зекса та Лютіє.
Однак, навіть якщо це лише матеріально-технічна підтримка, позиція співпраці у військовому союзі буде виконана, якщо відправити війська. І справа не в тому, що не має жодних переваг у тому, щоб піти на поле бою. Якщо ситуація погіршиться, єдині люди, які можуть її зупинити, це ті, хто перебуватимуть на полі бою.
Звісно, Діасдія не матиме на це жодного бажання, і вони не могли очікувати, що Арекраста це зробить.
Тоді вони, Шелфід, повинні будуть відіграти цю роль.
«...І якщо до цього дійде...»
Тихо подумав Зекс. Він не сказав Рісті, але мав на думці план, як уникнути єдиної ситуації, коли Шелфід та Акацукі можуть втягнутися у серйозні битви.
І ще таким чином, щоб Діасдія не скаржилася. Однак цей план можна втілити лише на поле бою. Ось чому Зекс Дорторейк. сказав.
– Передай всім солдатам. Якщо ми битимемося на полі бою, я буду противником Акацукі.
5
Форестніум поселення у вічних лісах, де мешкали жителі Ґеійрупейну.
У центрі поселення височіло гігантське дерево заввишки понад кілька сотень метрів. Величезний символ поселення.
Стовбур дерева нависав над кожним рівнем, утворюючи риштування та житлові приміщення.
Пізно увечері, коли настала глибока темрява. Оусава Міу перебувала на верхньому поверсі гігантського дерева.
Її місцем призначення була купальня. Коріння гігантського дерева простягалося на велику територію. Каналами в стовбурі всмоктувалися природні гарячі джерела, а також підземні води. Тому в кінці трубопроводу, яким вода з гарячого джерела підійматися на гору, в кутку верхнього поверху, було облаштоване місце для купання, яке використовувало печеру у велетенському дереві.
Однак Міу не змогла скористатися цим місцем.
А все тому, що тільки-но вона поклала руку на двері лазні, як її покликали заду.
І ось... Міу оточили.
Перед нею стояли декілька молодих людей, які мешкали у Форестніумі. Однак Міу не злякалася і не розгубилася. Подібна ситуація повторювалася багато разів за останні кілька днів.
Рішення Міу ухвалила десять днів тому... Вони зібралися, щоб оскаржити його.
– Будь ласка, просимо подумайте, шановна М'ю!
Стоячи спиною до дверей лазні, Міу почула голос з нотками докору.
– Оголосити війну Діасдії - це нормально. Наша воєнна земля Ґеійрупейн, де було вбито старійшину Груму, не дозволить підлому неподобству продовжуватися. – Але чому цьому молодому чоловікові дозволили представляти нас?
– Я вам пояснила... Бо ви хотіли, щоб я вирішила. Що робити тепер, коли Груму помер. Тому ми з ним вирішили... Так зробити.
Спокійно сказала їм Міу, а молодики були роздратовані.
– Дійсно, ми попросили шановну М'ю прийняти рішення. Але це рішення недопустиме!
– Ми довірили йому виступити як представник, виключно заради мирних переговорів. Тепер, коли це не вдалося, його роль закінчилася.
Слухаючи звернення моді, Міу задумалася. «Вони зараз... хвилюються.»
Село зазнало нападу під час мирних переговорів. Провина однозначно з іншого боку. Але Діасдія - військова держава. Ті, хто живуть лише в Форестніумі, не зможуть добре конкурувати з ними. Тому заклики молоді суперечливі.
– Але без його співпраці у цій битві... У нас не буде жодного шансу.
«Ви розумієте», говорила Міу.
– Зараз ворог не має можливості атакувати наше село. Але ефект посилення бар’єра концептуальної магії, який Груму активував в обмін на своє життя, не триматиметься вічно. Коли його ефект вичерпається - як думаєте, чи зможемо ми самі захистити село?
Молоді люди на мить здригнулася, коли Міу вказала їм на це. Але незабаром вони оговталися і сказали.
– Ми могли б попросити його допомогти нам боротися пліч-о-пліч з нами, як особистість.
– Так, він є цінним активом Але це не означає, що він має бути нашим королем.
Егоїстична балаканина. Це був дикий аргумент, що вони хотіли зручно використовувати присутність Акацукі. Однак Міу вважала, що це не безпідставно. Зараз вони не розуміли, що те, що вони говорять, є неправильним. Настільки тривога накрила серця молоді.
Тому вони попросили Міу стати їхньою опорою. Доньку короля демонів Ґаліуса, який боровся навіть нарівні з людьми з надзвичайною силою. Бо це єдина надія, яка може розбурхати їхні серця, що знаходяться на межі відчаю. Оусава Міу вважала. Якщо стане новим керівником Ґеійрупейна, вона впевнена, що люди, які зараз стояли перед нею, билися б хоробро.
«… Але.»
Якби це сталося, вони б точно загинули. Вона не хотіла, щоб це сталося, тому її батько сказав. «Я буду останнім королем демонів» та віддав свою надію Акацукі, сподіваючись, що Міу буде в безпеці й що більше ніхто з демонів не постраждає в цьому конфлікті.
Тому що присутність Міу, незалежно від того використають її союзники чи вороги, створить конфлікт в нинішньому Арейдзарді. І Акацукі відгукнувся на цю думку. Він забрав Міу у рідний світ. Він знав, що якщо справжнє ім’я Міу стане відомим в іншому світі, це стане великою проблемою, та що існував ризик, що її переслідуватиме Арейдзард і він усвідомлював різні ризики. І цього разу він знову відвідав Арейдзард і продовжував боротися за Міу та Ґеійрупейн. І все ж.
– Чому ви не хочете його визнати? Тому що це він вбив мого батька?..
– Звісно це теж. Але це ще не все.
– Він не з Ґеійрупейну, він людина.
– У цей час екзистенційної кризи ви хочете, щоб ми визнали таку людину своїм царем?
Один за одним лунали голоси засудження. Тож Міу промовила слова, щоб змусити протести замовкнути.
– Тоді чому королем визнали мого батька?
Ви забули?
– Батько... Теж людина, як і він.
Молоді люди втратили дар мови, від непорушного факту, озвученого Міу. Але.
– Шановна М'ю... У нас проблема не з його особистістю.
У той самий момент, як пролунав голос, натовп, що оточив Міу, розступився. Потім крок вперед зробив молодий чоловік. Молоді люди навколо дивилися на нього з довірою та очікуванням.
– Курт..
Міу назвала ім’я юнака, який стояв перед нею. Високого темного ельфа. Він був онуком загиблого Груму. Курт поглянув на Міу:
– Ми просто хочемо битися. З тими хто вбив нашого старосту... Мого діда. І все ж він заборонив нам битися.
Потім він почав висловлювати настрої молодих людей від їхнього імені.
– Ми маємо право на боротьбу. А він його забрав. Ми довірили наше майбутнє шановній М'ю.... А він його в нас забрав. Бути визнаним новим представником з боку шановної М'ю, це те саме що бути обраним консенсусом збоку Ґеійрупейну. А він воює сам по собі.
Тому це не простимо.
– ... Вони вбили старійшину. А ми навіть не можемо битися... Куди ж подіти сум за душами наших дідів і нашу злість?
– ...
Міу мовчки вислухала заклик Курта. Тому що розуміла його почуття, їй так само було боляче. Але вони не могли цього допустити. Битва поки що йде нанівець.
– Будь ласка, довіритеся тому чоловікові... В якого повірили я і мій батько. У нього є причина не давати вам битися, і це тому, що у нього план.
Однак Міу не погодилася на вмовляння інших молодих людей.
– Довіритися? Як ми можемо довіритися йому, коли він ігнорує наші думки?
– Крім того, він не намагався вторгатися в Діасдію. Він не мав наміру серйозно битися з самого початку. Він думає, якщо наробить безладу у таких бійках, наш гнів вщухне.
І, один за одним, інші молоді люди висловили свою згоду: «Саме так».
– Ми не повинні йти за чужинцем. Це наша війна... Ми воюємо!
Акацукі не варто було довіряти, таким був консенсус молодих людей, що стояли перед нею. Ось чому: – Он як....
Коротко пробурмотіла Міу, поглянувши в низ:
– Тоді, я вам усе розповім.
З цими словами вона підняла голову і різко подивилася на молодих людей, що стояли перед нею.
Під тиском ситуації, Міу подумала про Акацукі.
«...Вибач, мені сказали тримати це в таємниці...»
Але вона не могла більше терпіти. Тому вона розкаже їм правду.
– Як ви думаєте, чому він оголосив війну? Інакше таких як ви не переконати! Якщо просто промовчати і залишити все як є очевидно, що війна почнеться раптово. З іншого боку, навіть якщо поскаржитися на провину Діасдії і силою укласти мирну угоду, ви ніколи не будете задоволені. Не можливо пробачити того, що зробила Діасдія.
Акацукі не залишав поза увагою почуття Курта. Якраз навпаки. Оскільки він розумів їх почуття, він виразив гнів проти них у формі оголошення війни.
– Але те ж саме стосується і Діасдії... Якби вони мали хоча б найменший намір погодитися на мир, вони б не напали на нас посеред переговорів, в першу чергу. Тепер коли це сталося, навіть якщо ми продовжили б переговори втому вигляді, як є, це був би лише символічний мир. Як і раніше.
Але.
– Але цей чоловік ще не відмовився від миру. Не зважаючи на те, що ситуація є такою, і всі думають, що це вже неможливо... Він все ще вірить, що може досягти справжнього миру. Тому ми воюємо, не вбиваючи ворога. Це війна, яку оголосили ми, але якщо ми продовжимо битися бездумно, не вбиваючи ворога, ми можемо сказати їм, що у нас є певні наміри. Ми, Ґеійрупейн, почали війну не для того, щоб знищити Діасдію.
Якщо зменшити сили опонента в такий спосіб, завжди настане момент, коли варіант припинення вогню спаде на думку опоненту, який поступається вам в силі. Однак Діасдія, сторона, яка розпочала війну, ніколи не запропонує припинення вогню. Якби вони це зробили, це було б рівнозначно визнанню поразки.
Але якщо ми попросимо про припинення вогню, інша сторона неодмінно розгляне цю пропозицію. І в той час, той факт, що ми воювали, не вбиваючи солдатів іншої сторони, матиме важливе значення. Навіть якщо Діасдія опиратиметься, тоді ми зможемо попросити Шелфід або Арекрасту переконати її. У формі арбітражу з боку інших країн, Діасдія також зможе використати гасло «не втрати обличчя союзників». Водночас це зберегло б обличчя тим, хто обрав припинення вогню.
Але ризики все ще були.
Тому Акацукі вирішив використати себе як страховку, на випадок надзвичайної ситуації.
– Знаєте... Чому, на вашу думку, ця людина стала королем демонів?
З виразом обличчя, що нагадували сльози та сміх, запитала у них Міу. Саме такий сценарій вигадав Оусава Акацукі.
– Тому що, якщо щось станеться, він візьме на себе всю відповідальність. «Герой-вигнанець розлютився через зірвані мирні переговори, погрожував миролюбним демонам могутньою силою, запанував як новий володар демонів і не запитуючи оголосив війну» Якби я... Донька короля демонів Ґаліуса, стала ним, це дало б противнику привід для нашого знищення. Тому, щоб цього не сталося, він збирається вдати, що ця війна була волею не Ґеійрупейна, а його особисто.
Крім того, ставши королем демонів, Акацукі мав іншу мету.
Якби війна спалахнула своїм ходом, головною цілю ворога була б Міу, донька попереднього короля демонів. Найкращим доказом цього було те, що було відправлено переслідування, таке як Філ Барнетт і Заххак.
Ось чому Акацукі проголосив себе королем демонів.
Щоб ворог націлився на нього, попри те, що наражається на небезпеку. ...І:
– Хтось сказав. Причина, чому він не атакує, полягає в тому, що він насправді не хоче битися.
Це не так.
Він не допустить трагедії, подібно до тієї, що трапилася з Груму... Тому не покине село. Якщо щось трапиться, він прийде вчасно... Він завжди прийде.
Дії Акацукі залишили Курта та інших незадоволеними та підозрілими.
Усі вони були рішенням Акацукі, який думав про них.
– Тому він не дав нам битися...
На враженого Курта, Міу виплеснула свої емоції.
– Вірно.. Якщо ви битиметесь, виправдання погрозами не спрацює?
Вони, напевно, могли б вдавати, що їх змусили воювати. Але якби одного з них, Курта та інших взяли у полон і катували препаратами та магією, і правда стала б відомою, все було б скінчено.
Так вирішив Акацукі.
– Це не лише ви, люди... Він сказав, що я теж не зможу битися.
Міу згадала. Акацукі, коли говорила про це. Вона не могла більше стримати сліз.
Розплакалась. Все це було зроблено з турботою про жителів Ґеійрупейна
– Я розумію, що ви відчуваєте, але, будь ласка, наберіться терпіння. Він перепросив, словами «Вибач»!
На дереві лунали крики Міу.
І... Реакція враженої правдою молоді була однаковою для всіх.
Вони не могли нічого сказати, просто стояли ошелешені.
Єдине, що звучало, це грубе дихання Міу, яка вибухнула емоціями та важко дихала рухаючи плечима.
Тиша огорнула всіх навколо, і незабаром:
– Чому... Він нам про це не сказав?
Простогнав Курт, опустивши очі додолу.
– Ми ніколи не можемо дозволити їм дізнатися про це. Якщо вони з’ясують, що це був лише трюк, то сам мир може бути скасований. Ось чому ми збиралися тримати це в таємниці від усіх. Не можна розповісти секрет, якого не повинні знати...
Однак вона не змогла стерпіти не правильне розуміння Акацукі Куртом та іншими і їх егоїстичні роздуми.
Проте Міу була рада, що розповіла їм все це. Недовіра до неї та Акацукі вже зникла з очей Курта та інших, хто дивився на неї. Ось чому:
– Скажу це ще раз... Будь ласка, вірте в нього, як повірили в нього я та мій батько.
Курт й інші просто мовчки кивнули Міу, яка звернулася до них ввічливим тоном.
– Дякую…
З цими словами, Міу легко усміхнулась.
Це була найкраща посмішка, яку вона могла зараз показати.
Витираючи пальцем сльози в куточку очей, Міу Оусава задумалась.
Про батька, себе і Акацукі. Груму і людей, які живуть тут, у Форестніумі.
Після тривалого часу, всі їхні почуття тепер... Нарешті стали єдиним цілим.
Дізнавшись про справжні наміри Акацукі, Курт з рештою повернулися на середні поверхи, де знаходилася житлова зона.
Провівши їх, Міу зрештою пішла до купальні. Зайшовши до роздягальні і зачинивши за собою двері... Вона випустила єдине зітхання. Проте.
– Ой, я не повинна...
Поспішно похитала головою Міу, на мить ледь не втративши самовладання. Не потрібно було втрачати зібраності. Зараз вдоєний час.. Найменше послаблення концентрації може стати фатальним.
«...Я маю бути стійкою..»
Хоча це і було бажання Акацукі, йому, новому королю демонів, доручено вести всі бойові дії у цій війні. Якщо це так, Міу вирішила принаймні зробити те, що вона могла зробити як дочка попереднього короля демонів. Тобто надавати емоційну підтримку тим, хто відчуває тривогу тут, у Форестніумі. Ось чому перед гарячими людьми, такими як Курт з іншими, вона ніколи не втрачала своєї рішучості. Перед тими хто був наляканий, бо не міг боротися, вона намагалася продовжувати посміхатися. Тому, що це було єдине, що Міу могла робити на цей момент.
– Угу...
Міу кивнула й зібралася. Тоді почала знімати одяг.
Зона купання була побудована у стовбурі великого дерева, і звичайно все було зроблено з дерева. Міу вже збиралася скласти одяг, який зняла, на одну з природно створених полиць... І раптом вона дещо помітила.
На одній з декількох полиць лежав одяг. Міу трохи здивувалася, що був попередній відвідувач.
Вона не очікувала, що хтось, крім неї, відвідає це місце в таку пізню годину.
Хто б це міг бути, вибачливо подумала вона, потягнувшись до одягу.
– Що... це...
Мимоволі округлила очі Міу. Тому що там була чорна як смола бойова форма. Копія тієї, яку носив король демонів у минулі часи. Його носила лише одна людина.
Міу поглянула на задні двері, що вели до ванної кімнати. Подумавши про Акацукі, юнака, який буде за ними.
– ...Трішки, зовсім трішки.
Тихо пробурмотівши, наче виправдовуючись, Міу обійняла чорну, як смола, бойову форму. Закривши очі, вона відчула слабке тепло Акацукі від одягу, якого торкалася голою шкірою. Оусаву Міу була впевнена. Це залишки «тепла», яке випромінював Акацукі під час битви, що відбулася в день. Подумавши так.
– А...
Міу відчула, як калатає серце. І її серце билося все швидше і швидше.
«... Що мені робити... Я не можу.»
Міу не могла відвести погляд від дверей, що вели до ванної кімнати.
...Минуло десять днів, відтоді, як Акацукі став новим представником Ґеійрупейна й оголосив війну Діасдії. Міу не могла проводити з ним час. Вони майже ніколи не розмовляли.
Тому що вона мала бути уважною до емоцій інших навколо себе. Було більше ніж кілька людей, такі як Курт з рештою, які заперечували проти того, щоб Акацукі був представником. Бо існував ризик, що присутність Міу поруч з Акацукі розпалить їхні емоції більше, ніж потрібно. Вони могли подумати, що вона покладається лише на Акацукі, або ж сприйняти її як повністю зачарованою ним. Не зважаючи на це, якби вони подумали, що Міу не може прийняти спокійні рішення, їхні тривога і розчарування вибухали в один момент.
Але вони мали справу з потужним ворогом. Настав час їм стати одним цілим.
Тож Міу та Акацукі вирішили триматися на якомога більшій дистанції. Проте.
«...Але... Може бути хоча б тільки зараз...»
Можливо, наступним кроком буде вирішальна битва. Акацукі та його команда вирушали на небезпечну битву.
Якщо так, вона повинна принаймні мати можливість сказати Акацукі, що хоче, щоб він повернувся цілим.
Міу поклала бойовий одяг Акацукі назад на полицю і повільно попрямувала до дверей.
Це були двері, через які можна було залишити лазню. Але зараз Міу не мала наміру кудись виходити. Тож вона обережно повернула ключ в замку дверей. Після клацання, двері замкнулися.
Оусава Міу вважала. Що тепер простір зовнішньої та внутрішньої сторони повністю відрізаний. Тепер вони з Акацукі абсолютно одні, в зачиненій кімнаті.
– ...
Міу ковтнула і прочистила горло. І цього разу простягнула руку.
До дверей ванної кімнати, прикриваючи тіло рушником.
Це був, великий простір, схожий на печеру.
Однак, від стелі до підлоги й стін, все було зроблено з дерева.
Відчуваючи приємне відчуття дерева ступнями голих ніг, Міу розганяла білу пару, що вихорилася в повітрі, і зайшла у глиб кімнати. Через деякий час почувся звук текучої води. Трубопровід, що проходив крізь стовбур гігантського дерева в одній своїй частині всмоктував природне гаряче джерело. Гаряча вода йшла з джерела і наповнювала велику заглибину в підлозі.
І у цій ванній, створеній природою, купався молодий чоловік.
Впершись ліктями на край, позаду себе, в абсолютно розслабленій позі, сидів оголений Оусава Акацукі.
Коли Міу зупинилася, Акацукі повільно озирнувся на неї, наче відчув Ци заздалегідь.
– Йоу... Що сталося, що ти так стоїш?
Він говорив з нею так, наче те, що Міу тут, є чимось само собою зрозумілим. Ось чому:
– Це не «що сталося»... Ти розумієш?
Сказавши це, Міу зітхнула. Зі злегка почервонілим обличчям, прикриваючи тіло рушником.
– Тут... Жіноча лазня?
Саме так. Трохи за пізно про це згадувати, але це була жіноча лазня. Вона не зі змішаних лазень.
Чоловіча лазня знаходилася буквально з іншого боку стовбура гігантського дерева. Посміхнувся Акацукі.
– Дурненька... Що веселого в тому, що чоловік піде до чоловічої лазні?
– Знаєш, я вважаю, що купання повинно приносити задоволення, але хіба не заборонено чоловікам заходити до жіночої ванної?
Розумієш? Говорила Міу.
– Якщо Курт та інші дізнаються, що ти робиш... Вони не просто розгніваються.
Якщо підкрадатися і підглядати - це проблема, але якщо робити це не приховуючись, проблем не буде.
У загальному, сказав Акацукі.
– У чоловічій лазні я часто стикаюся з хлопцями, яким я все ще не подобаюся. Особливо зараз, у важливий час перед боєм. Краще не провокувати їх занадто сильно. Тому сьогодні я вирішив піти до жіночої лазні, пізно ввечері, коли ніхто не прийде.
– Але це не означає, що ти можеш це робити без дозволу....
– Ні, без дозволу я б цього не зробив... Я попросив у Ідзумі, і отримав дозвіл від жінок села.
– Е-е… Правда?
Мимоволі вигукнула Міу. – Я не чула нічого подібного. Для неї це було абсолютною новиною. Чікаґе забула їй сказати? Ні, вона не думала, що та зробила б таку помилку. А якщо так.
«...Навмисно. Боже мій, Чікаґе, ти просто...»
Чікаґе знала, що Міу не могла проводити час з Акацукі. Дійсно, це ідеальне місце для приватної бесіди, де можна не боятися сторонніх очей...
Тож Міу поки що подякувала Чікаґе... Хоча вона й розсердиться, коли та повернеться. А потім.
– Ти ж помітила мій одяг у роздягальні... хіба ні?
– Ну... добре.
Коли Міу розгубилася, Акацукі розсміявся і сказав.
– Тоді в цьому немає нічого поганого. Давай поквапся і сідай. Ти застудишся, якщо залишишся там стояти.
– Т-так...
Насправді вона збиралася сказати йому «Повернися живим» і йти назад. Оскільки Акацукі був надто величним, як для того хто увійшов до жіночої ванної, вона не встигла.
Міу нервово кивнула і сіла біля ванної. Потім набрала гарячої води в дерев’яну діжку і вилила її собі на плечі, щоб очистити все тіло. Потім повільно опустила ноги в гарячу воду.
– Гей-гей, не можна мочити рушник у ванній.
Рушник, який приховував її наготу, забрала простягнута рука Акацукі.
– У, ха-а-а-а-а?!
Міу запанікувала й кинулася в гарячу воду. Вона прикрила груди й сідниці руками та кинулася від нього.
– Гей, що ти робиш, раптово!
– Не занурювати рушник в купальню. Це основи громадських лазень.
– У~~ту.
Він говорив тоном, майже схожими на проповідь, і Міу поглянула на Акацукі ображеними поглядом.
«...Скільки збентеження я відчула, щоб прийти сюди?»
Коли Міу почервоніла й закусила губу, Акацукі розсміявся «що ти робиш так далеко» і сказав.
– Ти пройшла весь цей шлях до мене. Ти щось хотіла, чи не так?
– Ц-це так... але.
– Тоді давай... ходи.
Сказавши це, Акацукі силою потягнув Міу за руку.
– Гей, не тягни... Ти мене побачиш.
– Шумно. Тому я зроблю тебе невидимою.
Не зважаючи на її опір, Акацукі потягнув Міу в обійми. Потім, з тією ж силою, на половину розвернув у гарячій воді. Тоді тіло Міу повністю помістилася між ногами Акацукі.
– А...
– Як тобі. Так же краще бо, я ледь його бачу чи не так?
– Н-ну... Добре, якщо так.
Кивнула Міу, зіщулившись від голосу Акацукі, який лунав прямо позаду неї. Це принцип темряви під маяком. Зараз вона була повернута до Акацукі спиною, тому могла зменшити своє збентеження. До того ж.
«...Що це, наче коханці... можливо.»
Коли Міу злегка вовтузилася, відчуваючи збентеження, яке відрізнялося від сорому:
– ...То що ти хотіла від мене?
– А... Знаєш...
Саме так. Вона прийшла подякувати Акацукі й побажати успіху.
Однак тут сталася не сподівана ситуація.
«...Уа... Мої груди плавають в гарячій воді...»
Пишні груди Міу плавали у водоймі. Але якби це було все, то в цьому не було нічого незвичного. Проблема в тому, що поверхня гарячої води була порушена силовими обіймами Акацукі. Кілька створених хвиль, надали не правильні вектори лівій і правій цицьці, незалежно.
Танцюючи на гарячій воді, груди були неприродно розпусними. Це виглядало так, ніби вони запрошували Акацукі.
– … Хм? Що сталося?
– Ні, нічого...У?
Вона поспішно потрясла головою і ванна розбурхалася ще сильніше. Зрештою, контролювати ситуацію стало не можливо.
Зараз не час говорити йому, що вона хоче, аби він повернувся цілим.
«...Що мені робити, якщо він побачить таке незручне місце?..»
Під час спільного купання вона робила досить сміливу річ. Небезпечно далі провокувати Акацукі. Коли Міу відчайдушно стиснула груди, які ось-ось мали вирватися з її рук:
– ...Ну я давно про це думав.
Раптово заговорив Акацукі.
– Ти... На половину людина і на половину темний ельф, правда?
– Це так? Моя мати - темна ельфійка... Тому я напівельф, – метушливо сказала Міу. А потім.
– Не зважаючи на це, твоя зовнішність цілком людська... У тебе також вуха не загострені.
Здивувався Акацукі:
– Ґаліус також казав, що у тебе багато його крові, але хіба не ельфійської крові у напівельфа має бути більше ніж людської?
– Правильно, але я була такою, коли була маленькою, розумієш?
Сказала Міу, розкриваючи Акацукі своє минуле.
– Коли я була маленькою.. Я виглядала, як Ріруру?
Темна шкіра та загострені вуха темного ельфа, належним чином успадковані від матері. Але навіть серед напівельфів Міу, ймовірно, була особливим типом. У міру того, як росла, кров її батька, який був колись людиною, поступово почала ставати сильнішою. І.
– Мені здається, це можна назвати періодом зростання... За останні чотири-п’ять років, росту мого тіла, воно раптово перетворилося на людське.
– ...Хм, зрозуміло.
– Зрештою... Я дивна?
– Ні, це не так. Ти - це ти, в тобі не має нічого дивного, хіба ні?
– ...Так.
Вона була щаслива почути слова Акацукі, який з легкістю визнав її існування. Міу посміхнулась і ледь помітно кивнула головою. Тоді Акацукі відповів.
– ...То чого ти хотіла, зрештою?
Воно було. У неї були слова, які вона хотіла сказати Акацукі.
Але перед цим їй треба було якось приховати ці груди... Тож Міу не могла не подумати.
– Т-воя спина... Я думаю, я помию твою спину.
Вона миттєво виправдалася тим, що спало їй на думку Тоді Акацукі, виглядаючи задоволеним, сказав:
– Хех, це дуже турботливо з твого боку... Тоді я попрошу тебе.
З цими словами, він швидко вийшов з ванної. І, повернувшись спиною, присів на підлозі навпочіпки. Тому Міу зітхнула з полегшенням.
«…Добре.» Так він не зможе побачити її голою.
Безпека нарешті була забезпечена. Повільно вийшовши з ванної, Міу підійшла до Акацукі.
Потім сіла прямо позаду нього, обличчям до його спини у дівочій позі.
– Я скористаюся ним...
Сказавши це, Міу взяла рушник, що висів на плечі Акацукі й взяла чорний плід, розміром з бейсбольний м’яч, з тих що лежали біля стіни. Це був плід рослини під назвою Селей. Стиснувши його, Міу змочила рушник, натуральним рідким милом, яке просякло його і спінилося.
– Що ж... почнемо.
З трохи знервованими словами, вона почала неквапливо мити спину Акацукі.
Запитуючи, чи є місце, яке свербить, Міу особливо ретельно промивала це місце. Коли вона все вимила, то ретельно змила піну гарячою водою.
Міу знову подивилася на спину Акацукі.
Це була широка спина.
Вона могла бачити її постійно, але поглянувши на неї зблизька, знову усвідомила розміри тіла Акацукі. Міу подумала. Що ця сильна спина не раз захищала її в минулому. Ось чому:
– ...
Перш ніж вона це усвідомила, Міу несвідомо притулилася до спини Акацукі. Їй було байдуже, що вона притиснулася до спини Акацукі. Їй не було соромно.
– ...Що трапилося?
Спокійно запитав Акацукі, знаходячись до неї спиною. Ось чому:
– ...Цього разу це буде велика битва, чи не так?
Відповіла йому Міу, випереджаючи запитання. Природною мовою вона висловила своє побажання... Наче в молитві.
– Будь ласка, повертайся живим і неушкодженим. Це все що я хотіла сказати.
– … Зрозумів.
Сказав Акацукі тихим голосом. І.
– Тоді не хвилюйся.. Я ніколи не помру. Якщо ти молишся...
Зітхнувши.
– Вірю, що цього разу мир буде досягнутий.
Потім, після довгого мовчання, Міу повільно відсторонила тіло від спини Акацукі. А потім.
– Добре тепер моя черга тебе мити.
Сказавши це, Акацукі раптово обернувся.
– У, ха-а-а-а-а?!
Міу підхопилася і поспішно повернулася спиною до Акацукі. Заледве уникнувши подвійного шоку від можливості що побачать її оголенною та побачити оголену передню частину Акацукі.
– Ч-чого ти так раптово сюди повернувся?
– Ні, зазвичай для цього повертаються спиною... Я не настільки спритний, щоб мити, будучи повернутий спиною.
Сказав Акацукі, сповнений кривою посмішкою.
– Гм... Все гаразд, я. Я можу сама помити.
Міу з усіх сил намагалася спокійно відхилити пропозицію Акацукі. Але в душі їй було страшно. Дати помити себе Акацукі, який вільно маніпулює Ци в тілі за допомогою Ренкан Кейкіку, було ризикованим вчинком. Проте.
– Що, тобі не треба соромитися. Дівчата в борделі Мелісси, казали, що ставали дуже чистими, коли я мив їхні тіла. Це просто...
– Розумію, розумію, це занадто добре, щоб бути правдою, але спочатку мені потрібно якось прикрити груди.
– Що. Ти все правильно зрозуміла...
Почувши невтішний тон Акацукі, Міу замислилася. Коли вони ходили в магазин спідньої білизни, Акацукі вже м’яв її гуди, як хотів. Вона думала, що більше ніколи не зробить тієї ж помилки.
Але що думає Акацукі?
– Ну, якщо ти знаєш, то продовжити... Ну, тоді продовжимо.
– Що, хей, хей, хей... Хааааа?!.
В той самий час, коли вона відчула руки Акацукі на своїй спині, Міу випустила солодкий голос. Гладке та комфортне відчуття підказувало. Що руки Акацукі намазані рідким милом Солей.
«...Ш, що мені робити.»
Вона не мала сили у всьому тілі. Мабуть, вона зараз не втримає спину. Однак, вона не могла обернутися, і втриматися за руку Акацукі. Він міг побачити її голою. Ось чому:
– Ч-чому ти безсоромно використовуєш руки... Хоча б... Рушник... Користуйся рушником...
Від нестерпного задоволення, Міу відчула, як тремтить усім тілом. Навіть простий дотик Акацукі. Небезпечний сам по собі, але додати до нього слизоту мила це божевілля. І все ж.
– Як можна мити жіноче тіло рушником? Подібне зло, зло.
Сказавши це, Акацукі беззастережно обмив спину Міу. Міу відчула, як через руку Акацукі, його Ци проникало прямо в її тіло. Приємне тепло пронизувало тіло Міу. І.
– Нх... Ньху, нх... ннн.
Вона не хотіла видавати сором’язливих звуків, тому прикусила губу, поки не стало боляче... Але не могла стримати свого солодкого голосу.
Тому Міу прийняла.. Що очевидно, зараз вона більш чутлива, ніж була раніше.
«...Напевно, днями... Коли через родимки висмоктували афродизіак... Я...у.»
Оусава Міу пригадала. Непереборну насолоду, яку Акацукі подарував їй, як дії лікування, днями в борделі Мелісси. Задоволення від ніжного збудження, а потім солодкого підкорення як розуму, так і тіла Міу. Вона пам’ятала... Ні, як вона могла забути. На той час, Міу знала, що її тіло розвинене. Заборонені двері, з яких немає вороття, відчинив Акацукі. Отже, Оусава Міу не могла повернутися.
– Ось, підніми руки.
–―Хі?! Хааааа.
Руки Акацукі увійшли з обох боків, і лише після цього, все тіло Міу напружилося від стогону. Дотики були лоскітними, але не було ані найменшого натяку на стиснення. Вона не могла в це повірити. Не могла повірити, що може відчувати так багато, просто від дотику до боків. І все ж, солодке відчуття було настільки солодким, що Міу навіть не могла більше соромитися. Тож вона невиразно думала лише про одне.
Рука Акацукі... Відчувалася приємно.
– А-а...
З солодким відчуттям. вона притулилася до Акацукі позаду себе і своєю спиною відчула тепло Акацукі.
Хоча це все що було, Міу відчула трепетну радість.
Але це ще був не кінець. Рука Акацукі простягнулася до передньої частини Міу.
– Ей... Не треба передню частину... Я можу помитися...
Міу подумала. Що треться спиною об груди Акацукі, ніби пестить їх. З таким танучим голосом... Що те, що вона говорить, є лише словесним опором. Ось чому Акацукі не зупинився.
– Не стримуйся... Немає нічого в цьому світі, що може очистити тебе краще, ніж мої руки.
Голосом настільки ж ніжним, як жорстким, він відкинув кволі слова Міу про відмову. І.
«... А»
Оусава Міу побачила. Як рука Акацукі увійшла їй у груди, наче її всмоктало, і наступної миті:
– А... Хааааа?!
Від солодкої насолоди, тіло Міу затремтіло в обіймах Акацукі. Вона злякалася від такої всепоглинаючої чуттєвості, хоча й натужно звивалася. Груди, які все ще тримали руки Акацукі, тремтіли й пульсували так від радості. Груди, що виступали між пальцями, були непереборно розпусними.
А кінчики цих грудей, які тепер були напружені, огидно набрякали.
«...Ха, бульбашки... Просто ковзають...
Коли бульбашки повільно стікали вниз під силою тяжіння, лише це змушувало відчувати, що вона сходить з розуму.
– А, ах, н. хух, а.
Солодко дихаючи, поглиблюючи свою ейфорію, Міу думала.
«...Що робити?»
Їй подобалася рука Акацукі, яка відбирала її розум. Відчуття коли її тіло стало тілом Акацукі, коли її тримають у полоні сильні руки та контролюють усе тіло, непереборно солодке. Потім її тіло поступово почало навчатися сприймати насолоду, її напруження поступово зникало, і вона втратила сили. Той факт, що вона може зберігати свідомість, навіть якщо отримала задоволення, яке раніше змусило б її непритомніти, говорив їй.
Оусаві Міу... Що вона може стати ще більш непристойною. І.
– Я куштував людське вухо і вищих ельфів, але напівельфійки не було.
Міу слухала слова Акацукі, поки все її тіло було огорнуте солодким теплом. Кінчик пальця Акацукі ніжно погладив вухо Міу. І її вухо відчуло його гаряче дихання.
– Ні, я не можу... Я більше... Більше не можу.
Міу розплакалася від приголомшеного задоволення. Вона не могла повірити, що не зважаючи на те, що вона не могла впоратися навіть з тим задоволенням, яке відчувала зараз, вона могла додати, ще одне задоволення. Але Міу зрозуміла. Акацукі не ніколи не зупинився. А її справжня сутність прагнула насолоди, яка на неї чекала. Ось чому:
– А... Ха... Кху... хм.
Проковтнувши густу слину, що накопичилася в її роті, Міу поглянула на Акацукі.
Побачила. Рот і білі зуби Акацукі, піднесені до її вуха. І Оусава Міу точно була свідком цього моменту. Зуби Акацукі ніжно вкусили її власне вухо.
– ....Уууууу!
В цей момент свідомість Міу стала чисто білою.
...Через тридцять хвилин.
Постать Оусави Акацукі знаходилася на поверхні гігантського дерева у Форестніумі.
Найвища точка в Мандрівному лісі, вдень звідси видно горизонт.
Але зараз була північ. За обрієм не видно нічого, окрім суцільної темряви.
І все ж Акацукі вдивлявся в темряву. А потім.
– Ти знову як підліток.... Вештаєшся на самоті в подібному місці, Аккі...
Роздався п’яний голос позаду. Було очевидно, хто співрозмовник. Тому Акацукі, не обертаючись, криво посміхнувся і сказав.
Нічого особливого, я просто трохи охолоджуюсь після ванної.
– Після ванни... Ну я щойно прийшов повз віцепрезидента.
Сказав Кайдо.
Вона почервоніла, у неї був дуже поганий настрій, ти знаєш, що сталося?
– Ну, я не маю найменшої уяви.
Тихо сказав Акацукі.
...Після того. Міу, яку Акацукі вкусив за вухо, втратила свідомість. Тоді, мабуть, хвилюючись, що Міу не повертається. Чікаґе, Кудзуха, і Харука прийшли забрати Міу з лазні. Однак зовнішні двері були замкнені, тож дівчата не змогли потрапити в середину, але звідти вийшов Акацукі, щоб впустити їх. Коли він це зробив, Харука закричала і втекла. Акацукі залишив решту по догляду за Міу Чікаґе та Кудзусі. На непритомному обличчі якої була посмішка неймовірного гламурного екстазу. Кудзуха, як побачила це, перевела на нього погляд, наче дивилася на тварину, але Акацукі було байдуже.
«...Останніми днями вона занадто багато на себе бере, вона так перенапружується....»
Міу, дочка попереднього короля демонів Ґаліуса, була колишньою принцесою Ґеійрупейна. Усвідомлюючи власне становище та відповідальність, Міу продовжувала поводитися так перед жителями Форестніуму. Сподіваючись, що якось зможе стати опорою для їх сердець.
Проте, провівши десять днів, у стані постійного надмірного напруження... Вона надто напружувала себе. Саме тому, Акацукі зняв напруження. Саме для цього він домовився з Чікаґе, щоб піти до жіночої лазні. Міу відчайдушно намагалася зробити все, що в її силах... Ніхто, крім Акацукі, не міг змусити її зняти напруження в такому стані.
І намір Акацукі блискуче вдався... От тільки.
«... Але я не розраховував, що щось подібне станеться лише через вухо...»
Подумав Оусава Акацукі. Він вирішив, що відтепер, коли каратиме Міу, то кусатиме її за вухо. Потім Кайдо став поряд з Акацукі, споглядаючи той самий горизонт.
– Що ж, схоже, ми нарешті перейдемо до справжнього бою, але як гадаєш, чи є у нас шанси на перемогу.
З посмішкою.
– Треба бути обережним. Якщо намагатися бути надто жадібним щодо того чи іншого, ти закінчиш невдачею.
Почувши цю пораду, Акацукі пирхнув і сказав:
– Ду~рень. Ми намагаємося зробити те, чого ще ніхто не робив... Ми... Що, якщо ми тут не будемо жадібними.
Безстрашно сказав він.
– Незалежно від того, чи це перемога в битві, чи укладення перемир’я та досягнення миру, ми зробимо все... Якщо здамося з самого початку, на цьому моменті все закінчиться.
Немає сенсу бути таким, як раніше. Те, до чого я прагну, лежить за межами цього.
Тому, Кайдо, я попрошу тебе допомогти мені... Я розраховую на тебе, кращий друже?
Зручне слово, чи не так, кращий друг... Був момент, коли я не зміг захистити, за відсутності Аккі. Я збираюся зробити одну річ, я збираюся як найшвидше позбутися цього тавра зі своєї спини.
Хикикнув Кайдо і сказав:
– Ну, в битві це просто питання перемоги й поразки, але... Коли мова йде про мир, так не вийде.
При цих словах, вираз його обличчя раптом став серйозним.
– Чи маєш ти чітке бачення кінця... Дорожню карту, як туди дістатися?
– Це питання багатьох факторів і очікувань... І це буде нелегко.
Але, саме тому це варто було зробити.
– Ми зробимо це... Я нещодавно був у Шелфіді, і у мене є страховка на випадок, якщо нічого не вийде. Ми впораємося.
Говорячи це, Оусава Акацукі безстрашно посміхнувся.
Дивлячи далеко в перед. За межами темряви, за якою нічого не видно, він бачив світло миру.
Далі
Том 5. Розділ 3 - Розділ другий: «Війна без героїв»
1 Релігійна держава Арекраста - імперська держава, кордоном якої є Свята Церква Рішаль. Імперська столиця цієї країни - Асланд, повітряне місто, плавало в небі, а не на землі. У дальньому кінці міста знаходився головний храм Святої Церкви Рішаль. Собор побудований в історичному скульптурному стилі. За ним знаходився таємний простір, про існування якого знала лише обмежена кількість високопоставлених церковних чиновників. Це був сад у повітрі, повний барвистих квітів. Це таємний сад, куди могли ступити лише обрані люди. Звідти, на землю Арейдзарда можна було дивитися з божественної перспективи. Посеред саду стояв білий стіл. За ним, на стільцях для відвідувачів, сиділи два найвищі керівники Святої Церкви Рішаль. – Ну, нарешті, тотальна війна... Це було швидше, ніж я думав. Пробурмотів папа Волк, відпиваючи з чашки чаю. – І яка ситуація зараз? – Вони не хочуть наступати на ті ж граблі, на які наступали при попередніх поразках. Схоже, що Діасдія йде на цю битву з армією в кілька сотень тисяч осіб, залишивши лише війська, необхідні для національної оборони. На противагу цьому, номер два, архієпископ Міранда, говорила з посмішкою в голосі. – А Шелфід, знову збирається битися, як і минулого разу. Однак, схоже, що серед них не тільки генерал Зекс, але й королева Рісті та секретар Лютіє. – Хм... Це означає, що Шелфід практично в повному складі. Волк радісно погладив свою довгу бороду. – Цього разу місцем бою також будуть рівнини навколо Мандрівного лісу? – ...Ні, цього разу, здається, це долина Великого Ґордоно. Поле бою, яке назвала Міранда - це величезна скеляста місцевість, на схід від Мандрівного лісу. Ймовірно, він пройде через дно долини, але дорога, оточена високими скелями, складна і заплутана, тому шлях вторгнення до Мандрівного лісу обмежений. Велика армія Діасдії не мала б іншого вибору, як розділити своїх солдатів. – Можливо, саме Акацукі заманив його туди, але... Цікаво, як імператор Валаам на це попався. – Ймовірно, це пов’язано з тим, що Форестніум досі оточений потужним бар’єром. Сказала Міранда. Поки вони не можуть пробитися там, метою Діасдії є Акацукі-кун, який став лордом демонів. І якщо він обрав Ґордоно для поля бою, у нього не було б іншого вибору, як підкоритися. – Але це гарне місце для засідок і партизанської війни. Також легше розставити пастки. Як бонус. Обмежена ширина дороги. Навіть на Середніх рівнинах, де легше створити чисельну перевагу, вони були побиті Акацукі, але тепер є ризик, що навіть велика армія буде розгромлена. – Імператор Валаам, мабуть, знав про це. Незважаючи на це, він думає, що має шанс на перемогу. Оскільки. – Усіми своїми битвами Акацукі довів. Ця війна тільки для реалізації миру, і не потрібно вбивати солдат Діасдії в бою. Ймовірно, Валаам скористається прагненнями Акацукі. Якщо супротивник не має наміру їх вбивати, навіть якщо має перевагу місцевості, вони зрештою перевершать його чисельністю. – Розумію... Отже, Акацукі й цього разу буде битися сам? – Ні. Здається, цього разу він збирається воювати зі своїми товаришами. Церква Рішаль - релігія не лише Арекрасти. Вона має послідовників по всьому Арейдзарду. Природно, це стосується також Діасдії та Шелфіду. Тому віряни ховалися серед воїнів на полі бою. Їм вдавалося дізнаватися ситуацію в цій вирішальній битві в реальному часі. Міранда розсміялася. – Ну, коли я казала, товариші, це більше схоже на його особистих друзів, а не людей Ґеійрупейна. Ймовірно, це люди, яких він привів зі свого власного світу. – Хм... Якщо подумати, на мирних переговорах і під час матчу була незнайома мені дівчина. – Так, здається, у нього є кілька таких друзів. – Це ті, кого Акацукі вважає готовими вийти на поле бою. Цікаво, чи є вони значною силою, з якою варто рахуватися? Іншими словами, ситуація остаточно переросла в повноцінну війну. Волк сказав дражливим тоном: – Ей, Міранда. Як думаєш, хто переможе? – Звичайно, це очевидно... І Ваша світлість це знає. На цих словах, холодна посмішка Міранди розтягнулася. Хто переможе в цій війні? Це само собою зрозуміло. Це буде не Ґеійрупейн, Діасдія чи Шелфід, які мали на своєму боці Акацукі та решту. А вони, Арекраста. У відповідь на прохання Діасдії про співпрацю, цього разу Арекраста зайняла позицію бездіяльності. Відповідно до доктрини Святої Церкви Рішаль, яка полягала в тому, щоб уникати конфліктів, наскільки це можливо. Це вибір який був зроблений з огляду на майбутнє цієї війни. Якщо Діасдія переможе, вона була готова засудити цю перемогу як несправедливу. Шелфід був не єдиний хто в приватному порядку звернувся до третьої сторони, Еасмаріна, з проханням повторно розслідувати справу знищення групи спостереження. Про можливість приховування фактів вже проінформували й Арекрасту. Діасдія може заявити, що це лише ймовірність, але її достатньо. Змінити можна все, включаючи серця людей. В Діасдії було багато послідовників Святої Церкви Рішаль. І навпаки, якщо Акацукі з Ґеійрупейн здобудуть перевагу, буде краще оцінити військову ситуацію та вирішити, чи приєднатися до Діасдії, чи виступити як посередник. Бо якщо ситуація повернеться в бік миру, то світ зрозуміє. Не колишній герой принесе істинний мир в Арейдзард, не військова держава, яка намагалася повалити демонічне плем’я, ні магічна сила, що стояла на сторожі. А лише Арекраста, яка до кінця залишалася мирною. – Що ж, гадаю, кожен з нас бачить майбутнє, в яке ми віримо, за межами цієї битви. Посміхнувся Папа Волк Рем Алекраста четвертий. Виглядаючи веселим. – Скільки людей дійсно розуміють справжній сенс цієї війни? 2 Напруження, що висіло в повітрі. Захоплива тиша - це напруження, породжене полем битви, яка вирішить майбутнє Арейдзарда. Оусава Акацукі стояв на високій скелі, не зважаючи на таку важку атмосферу. Акацукі був одягнений в костюм короля демонів. По інший бік його поля зору було скупчення армії Діасдії та Шелфіду. Вдивляючись у ситуацію, Акацукі зробив похмурий вираз обличчя і сказав: – Сімсот чи вісімсот тисяч Діасдії, плюс кілька десятків Шелфіда. Ви прийшли сюди, думаючи, що ми не маємо наміру вас вбивати, чи не так? Він посміхався. – Цього недостатньо... Якщо хочуть мене вбити, то привели б ще мільйон. Існувало три шляхи, якими противник міг дістатися до нього. Це три напрямки - центр, північ, і південь. А Чікаґе, Кудзуха, Харука і Кайдо вже були на своїх постах. «Ці четверо поінформовані про операцію. І про те що не варто перестаратися.» Подумав Акацукі. Він був упевнений, що ці четверо впораються. Ось чому Оусава Акацукі говорив їм. Слова, з якими почнеться битва. – Вперед, вперед. Ваш ворог... Король демонів тут. 3 Потім, з магічним підсиленням голосу, пролунав наказ Валаама. – Валаам Дай Арону Діасдія наказую всім... Війська в перед. Почувши наказ, армія Діасдії відразу почала марш. Першою взяла на себе ініціативу Перша армія, просуваючись через центр. Десятки тисяч солдатів побігли по пересічній місцевості з невеликими улоговинами та хребтами. Однак, щось заблокувало їх пересування. Це був заклик гідним тоном, який пролунав з не звідки. – ...Раджу вам... Почули голос солдати Діасдії. – Якщо ви підете далі, ви постраждаєте. Проте, на цей заклик ніхто не зупинився. Продовжуючи просуватися на повному ходу. – Шкода... Я ж вас попередила. І тут з неба пролунав шум. – Он вони... Там, вгорі! Вигукнув один з солдатів, і всі погляди піднялися до неба. Навколо дівчини в повітрі вже було розгорнуто кілька магічних кіл. Наступної миті, всю територію накрила піщана буря. – Зберігайте стрій, не варто боятися такого вітру. Крикнули серед принишклих солдат Діасдії. – Так... Не думаю, що це вам допоможе. Пролунав холодний голос дівчини. Мета в цьому була іншою. І незабаром вони зрозуміли значення цих слів. Це були стогони, майже крики, що лунали звідусіль. – Ух... Мої очі...у. Кам’яне дно долини мало не рівну поверхню. Для того, щоб рухатися вперед, природно, треба розплющити очі. Але якщо розплющити очі, хоч трохи, пісок потрапляв в повіки, засліплюючи. Якщо закрити очі, позбавляєшся зору, якщо відкрити очі, позбавишся зору. Марш був повністю зупинений. Але попри це, солдати Діасдії не здавалися. – Зачекайте... Це магія. Вона не повинна діяти вічно! – Можете заплющити очі, Лучники, атакуйте в повітря. Маги землі крок в перед. Поставте бар’єр, щоб закрити піщану бурю! Найкращою реакцією було спокійно оцінити ситуацію та зробити вибір. Накривши рушниці пилозахисною тканиною, щоб уникнути потрапляння піску і виведення з ладу. Також взявши до уваги, що стріли летітимуть за вітром. Вони не намагалися влучити в ціль зі силою, а цілилися в широку зону, щоб злякати та перевірити ціль. І не використовували магію. якщо зруйнувати кам’яні стіни через погану видимість, це призведе до самознищення. Але ситуація не покращилася. Навіть коли вони поставили бар’єр, піщана буря повністю закривала їх зір. І все ж, саме тоді вони відновили свій марш, хоч і зі зменшеною швидкістю. – ...Я знала, що ви прийдете. Це єдиний шлях. Серед гуркоту піщаної бурі чітко лунав лише голос дівчини. – Виставити вперед магів, які є наріжним каменем захисту... Було помилкою. Наступної миті, після цих слів. Десятки тисяч воїнів Діасдії на центральному напрямку були підірвані з місця і віднесені назад штормом зі швидкістю вітру понад сто метрів на годину.. 4 – Ого... Дивовижно, віцепрезидент. Захоплено промовила Ідзумі Чікаґе, яка спостерігала за центром з північного маршруту, за який відповідала. Вона змогла виманити вперед зазвичай неприємних магів землі, які, як правило, атакували ззаду, використавши піщану бурю. І хоча сильним вітром їх здуло на навколишні кам’яні стіни центрального маршруту, магія Харуки вже створила повітряну подушку. З нею ворог не загине. – ...Зараз не час для вражень. Чікаґе повернулася в перед і продовжила стріляти водяними стрілами з лука, матеріалізованого в AD. Попереду вона бачила незліченну кількість солдат Діасдії, що бігли до неї. – Настав час, цікаво, чи буде важко з одним лише луком... Тож Чікаґе зосередилася. Коли було розгорнуте величезне магічне коло, перед нею утворився великий потік води. В одну мить він перетворився на каламутний потік, який поглинув і змив воїнів Діасдії. – Не хвилюйтеся, ви не загинете. Просто доторкнувшись цієї води, можна отримати кисень в тіло, не проходячи через легені. Крім того, як і у Харуки, сама вода мала властивість амортизації, тому навіть якщо вони вріжуться в скелясту стіну, або зіштовхнуться між собою, солдати не зазнають серйозних травм. «...Навіть так.» Роздумуючи про силу та наслідки магії, яку вони з Харукою використали, Ідзумі Чікаґе знову замислилася. Сила значно покращилася. Деякий час, після прибуття в Арейдзард, Чікаґе та інші не могли використовувати магію. Це було пов’язано з тим, що стан їхніх душ і тіл був нестабільним через зміну вимірів, і вони не могли успішно вибудувати канали свідомості для використання магії. Ідзумі Чікаґе згадала. Що коли її теж першого разу покликали до іншого світу, їй знадобився певний час, щоб пробудити силу магії. Можливо, частково це було пов’язано з навчанням, але тоді, як і цього разу, стан її душі та тіла був нестабільним. Але чи було це тому, що вони вдруге відвідали інший світ? Сила, яку повернули собі Чікаґе та інші, була набагато потужніша, ніж раніше. Більш того, вони не просто стали сильнішими. Те що раніше було лише сильним поштовхом, тепер набуло своєрідної гнучкості. Ось чому тепер вона могла додати до магії води такі атрибути, як «кисневий осмос» та «амортизація». «...Якби тільки ми мали цю силу раніше.» Вона могла б більше зробити в JPN Вавилон у боротьбі зі скаженою програмою Кокатріса і Філом Барнеттом. Або можливо, вона могла б досягти чогось більшого в іншому світі Банракуа, куди її прикликали. Навіть якщо не вдалося б перемогти короля демонів чи врятувати світ, як це зробив Акацукі. Проте Ідзумі Чікаґе це влаштовувало. Вона отримала нову силу. Це те, чого вона прагнула відтоді, як зустріла Акацукі та Міу. Змогти битися пліч-о-пліч з Акацукі, не бувши тягарем. Вона могла захистити своїх найкращих подруг Міу та Кудзуху. Ось чому вона стояла тут зараз. Вона була пліч-о-пліч з ними. – Я щаслива... Пробурмотіла Чікаґе зі спокійною посмішкою і знову подивилася вперед. Попереду вона бачила скелясту поверхню дна долини, з якої відступала вода. І там було кілька земляних бар’єрів... З тіней вискочили воїни Діасдії. Вони відразу ж кинулися до Чікаґе. Однак наступної миті. Біжучи солдати Діасдії раптом попадали. – Ш-що це?.. Тим, хто раптово втратив рівновагу і розгубився, Чікаґе сказала. – Вибачте, мені дозволили збільшити концентрацію кисню в цій зоні. Його вдихання викликало сильне запаморочення, головний біль і нудоту. Неможливо підвестися на ноги, не кажучи вже про використання магії, яка вимагає ментальної концентрації. ...Якось під час битви із Заххаком, Чікаґе видобула і стиснула водень з води, змусивши його вибухнути. Цього разу вона застосувала те саме. Тільки витягнула і сконцентрувала вона кисень, збільшивши його концентрацію на області. Але різниця не просто у водні та кисні. Якщо вибух водню був «Точковим», то цього разу це було «просторовим». Складність контролю була незрівнянною. Якщо кисню буде сконцентровано занадто мало, він не матиме ніякого ефекту, а якщо занадто багато, то може серйозно зашкодити організму. Магія вищого рівня може бути реалізована лише тоді, коли повністю опануєш власну силу. Використавши її, Чікаґе звернулася до них. – ...Ну, думаю, через деякий час ви звикнете. Криво усміхнувшись, вона додала: – Вибачте, але... Я не можу дати вам такого шансу. Як тільки вона це сказала, знову випустила великий об’єм води й змила воїнів Діасдії її потоком. 5 Імператор Діасдії Валаам перебував у тилу головних сил, спостерігаючи за воєнною ситуацією на центральному та північному маршрутах Бачачи, що обидві сторони боролися, він все одно спокійно вирішив що проблем не було. Магія - це річ, що виснажує дух. Його не можна розвинути у своєму тілі, як Ци Акацукі, і він не міг використовувати речі навколо. Вони не могли битися вічно, на тому ж рівні, що й зараз. Крім того, дівчата були дуже обережні, щоб не спричинити смертей. Звісно, вони потребували набагато більшої концентрації, ніж при використанні магії на повну силу. Вони не триматимуться досить довго. «...Ти виставив себе посміховиськом.» Валаам дивився на Акацукі, що зручно розташувався на скелі вдалині. Як він смів втягувати інших у свої порожні ідеали. Він мав побачити на власні очі, як ці дівчата загинуть через нього. Сопів Валаам. – Ваша величносте. У нас ще залишилося достатньо людей. Наказати їм атакувати з південного шляху? Радився капітан імперських лицарів, що стояв поруч. Але Валаам похитав головою. – Ця дорога найвужча і найбільш заплутана. Не потрібно розміщувати війська там, де важко отримати перевагу в чисельності. Південь можна залишити Шелфіду. Наша армія атакуватиме центр і північ. Скажіть своїм людям. Яким би запеклим не був наступ ворога, вони не загинуть, тому не треба боятися. Тих, хто вже не може битися, відправляйте в тил, нехай одужують. Тихим голосом говорив він. – Не панікуйте... Не поспішайте і повільно відводьте їх назад. 6 І ще деякий час після цього на полі бою зберігався паритет. Діасдія в наступі, Ґеійрупейн в обороні. Структура атак, стиль ведення бою був таким же, яких обидві сторони дотримувалися від самого початку цієї війни. ...Але минуло вже три години бою. Поступово баланс ситуації почав порушуватися. Солдати Діасдії почали поступово відтісняти центральний і північний напрямок вторгнення. – Я так і знав, у них чисельна перевага. Південний шлях, де ще не відбулася жодна битва у долині Великого Ґордоно, яка повністю перетворилася на поле битви. Рісті спостерігала за бойовою ситуацією з тилу армії Шелфіда, яка втаборилася навколо нього. На центральному маршруті була дівчина, на ім’я Харука, яку вони бачили на мирних переговорах і під час матчу з Акацукі. На південному шляху - дівчина, яку вона бачила вперше, ймовірно, була союзником Акацукі, як і Харука, билася наодинці, щоб зупинити вторгнення десятків тисяч діасдійських солдат. – Ці двоє мають такі ж здібності, як і ми. – Вірно. Це справжній подвиг... Вони добре тримаються в такій битві. Лютіє і Зекс, стоячи по обидва боки, спокійно хвалили здібності двох дівчат. «… Але.» Рісті вважала. Що якщо так триватиме й надалі, дівчата врешті-решт досягнуть межі. Зекс і Лютіє, мабуть, дотримувалися тієї ж думки, хоча не говорили про це. Звичайно, вони воювали більше ніж достатньо добре.. Досить важко воювати з армією в десятки тисяч людей, і все ж вони продовжували стримувати їх, не вбиваючи. Але не можна сказати, що вони повинні продовжувати робити це вічно. Зараз їх тільки починали віддавлювати, і вони ще якимось чином перебували в стані рівноваги, але коли вона зруйнується, це станеться за лічені секунди. Якщо це станеться, війна миттєво схилиться на користь Діасдії. «...Чому ти не рухаєшся, Акацукі?..» Рісті дивилася на Акацукі, що стояв на скелі, вдалині. Він мав розуміти, що ситуація ставала несприятливою для них. Однак, Акацукі не рухався з місця з моменту початку битви. Можливо, у нього був план, подумала Рісті. Раптом в передових рядах армії Шелфіда стало шумно. – ...Що відбувається! На запитання Закса, здивований голос подав один з лицарів. – Це ворожий напад! Наші війська зіштовхнулися з одним-єдиним ворогом, який прийшов південним шляхом. – Не може бути..?! Зі здивованими виразом, Рісті поглянула на скелю в далині. Однак Акацукі, що стояв на вершині скелі вдалині, не рухався. Це було неочікувано. Вона не очікувала, що хтось інший, крім Акацукі, вчинить так нерозумно. Ще більш неймовірним було б те, що коли Акацукі нарешті почав рухатися, націлився на них, Шелфід. – Що він збирається робити прийшовши один... Що це за ідіот?! Майже сердито запитав Зекс. – Це ж дитина! Маленька дівчина їде на спині величезного лева, який нагадує ґолема. – Дівчинка?... – ...Дивно. Поруч з Рісті, яка підняла брови, Лютіє відразу вказала на неприродність ситуації. Вони відразу думали, що прийшла людина, така ж безрозсудна, як і Акацукі, але. – Він не рухається з тилу, та ще й дозволив дівчинці самій піти на ворожу територію... – Так, це не схоже на Акацукі. Можливо, вона, такого ж рівня сили, як і дівчата, що захищали інші шляхи. Однак, якщо подумати, зазвичай Акацукі ні в якому разі не дозволив би такі небезпечні дії. Це мав бути якийсь план. Проте в цій ситуації зрозуміти його наміри неможливо. – Тоді нам просто доведеться запитати його безпосередньо... В чому причина. – Згодна. Сказавши це, Зекс і Лютіє вийшли в перед. Тепер, коли війна перейшла в таку стадію, вони вже не могли просто надавати логістичну підтримку. – Я пішов, Рісті. Я якось поговорю з тим ідіотом... Навіть якщо це буде складно. – Так йди. Але не перестарайся. Коли вона кивнула у відповідь, Зекс перевів погляд в бік і сказав: – Вибач, але дівчину, яка прямує сюди, я залишу Лю. – Так. Я займуся південним маршрутом Добре Ґранте, залишаю її величність на тебе. – ...Так, залиште це мені. З киванням немолодого ад’ютанта, наче за сигналом, Зекс і Лютіє кинулися в перед. У спину тим двом, що бігли, Рісті Ель да Шелфід тихо пробурмотіла. – Будьте обережними обоє. А коли перевела погляд у далечінь, тихо пробурмотіла. Ніби з бажанням. – Бо я вірю в тебе, Акацукі. 7 Щоб розібратися з дівчиною, яка прийшла сама, Лютіє використала магію польоту Була причина, чому вона повинна була поспішати. Цього разу офіцерам і солдатам Шелфіда було наказано уникати боїв наскільки це можливо. Це була відповідь на почуття Акацукі, який продовжував битися, не вбиваючи ворога. ...Однак вони не могли просто мовчки прийняти атаку ворога. Це не проста дівчинка, раз Акацукі дозволив їй атакувати самостійно. Вона, мабуть, не аби яка вправна. Якщо так, то вона не думала, що звичайні солдати можуть впоратися з нею. А якщо хтось і міг, то тільки вона Зекс або Рісті. Ось чому пішла Лютіє Торуму. Допоміжна магія для переміщення, яка активувалася за іншим принципом, ніж система вітру, вона не несла на вітрі, а скоріше проривала її, несучи Лютіє в перед. Невдовзі, краєм ока, вона дещо помітила. Це розгубленість солдат на передовій. Тоді, ніби розбиваючи людську хвилю, вибіг величезний лев. На спині він ніс маленьку дівчинку. Лютіє зависла у повітрі й підняла свою магічну рушницю. – Стріляю! Всім відійти від цілі! Почувши цей заклик, солдати Шелфіду, швидко відреагували. Простір швидко звільнився. Лютіє вистрілила зі своєї магічної рушниці в маленьку нападницю, що залишилася в середині простору. З високим випромінюваним звуком вилетів лазер. Він влучив саме туди, куди був націлений. Це було трохи попереду величезного лева, який біг до неї. Попереджувальний постріл, який спонукав суперника зупинитися. Проте дівчинка не зупинила лева. Він стрибнув по діагоналі вперед з імпульсом бігу. І коли він приземлився на прямовисну скельну стіну, він побіг боком, горизонтально до землі й попрямував до неї. «...Тобто ти не збираєшся втягувати в це інших солдат...» Якби він біг по землі й пробіг повз їхніх солдат, Лютіє не могла б стріляти. Але дівчина цього не зробила і наважилася піти невигідним шляхом. Тому Лютіє знову зробила серію попереджувальних пострілів. Після цього дівчина продовжила рухатися в перед, піднімаючись і опускаючись по скелі, уникаючи обстрілу. «..Нічого не поробиш.» Адже погрози її не зупинять. Тож Лютіє сконцентрувала свідомість. Розгорнулося магічне коло, а потім активувалася магія. Але це була не наступальна магія. Це був захисний бар’єр найвищого рівня, який могла створити Лютіє. Більш того вона не використала його на собі. Вона розгорнула його прямо перед очима лева, коли той продовжив свій біг. А наступної миті пролунав гуркіт. Лев врізався головою в невидиму, прозору стіну. Дівчинку, яка сиділа на його спині, з тією ж силою підкинуло в повітря. – ..Ух. Ще в повітрі дівчинка виправилася і приземлилася на землю. Але вона опинилася посеред групи солдат Шелфіду. Тоді Лютіє спустилася з неба прямо перед очима оточеної дівчини. Це була маленька дівчинка. Той факт, що вона спустилася зі спини лева, робив її ще меншою. «...Здається, я була занадто обережною...» Подумала Лютіє, поглянувши на маленьку дівчинку перед собою. Поки та йшла на неї сама, вона просто припускала, що вона така ж сильна або сильніша, ніж дівчата, які охороняли центральний і північний шлях. Очевидно, вона не така сильна, як попередні опоненти. Звичайно, звичайним солдатам вона все ще була не під силу, але Лютіє сама по собі достатньо сильний супротивник, щоб з нею впоратися. Ось чому: – Ти одна з друзів Акацукі, вірно? Мабуть, за таким необачним вчинком криється якась мета, але... Я не можу дозволити тобі йти далі. Сказала вона їй тихенько. – Якщо є якесь повідомлення чи лист від Акацукі, я прийму їх тут. Тому вибач, але, будь ласка, залиш це місце. Ми не хочемо робити тобі боляче, як Акацукі та ти нам. Дівчина поглянула на Лютіє. І. – Твої вуха, сріблясте волосся і твоя магічна рушниця. Ти випадково не Лютіє? – Так, це я. Мабуть, та чула про неї від Акацукі. Можливо, вона перевіряла, чи могла вона бути тією, кому можна довіряти. Чи вона та, кому можна довірити слова Акацукі. Однак слова дівчини були протилежними, від очікування Лютіє. – Якщо ти знаєш Оусаву-куна, ти зрозумієш. Вибач, але тут я не можу відступити. Тому, що пояснила дівчина – Так само як у вас, у нас є те, у чому ми не можемо піти на компроміс. 8 На центральному шляху солдати Діасдії продовжували просувати вторгнення. В цій ситуації вираз обличчя Нанаси Харуки став дещо суворим. «...Схоже мене сильно відштовхнули.» Через три години після початку бою. Противник вжив протидії її магії. Більшість солдат Діасдії, земля якої переважно пустеля, використовували магію землі. Вона була протилежністю магії вітру, яку використовувала Харука. Іншими словами, вони були не сумісними. Вітрові атаки блокували земляними стінами. Піщана буря, що була використана на початку бою, була, так би мовити, несподіваною атакою. Здатність опонента маніпулювати навколишнім піском перевершувала її, тому вона більше не спрацьовувала. Після цього, все було змаганням. Вони атакували різними техніками, а коли ворог реагував на них, атакувала іншою магією. Тепер коло вона майже вичерпала свої можливості, Харука тягнула час, що вона могла зробити, чергуючи та комбінуючи магію, на яку ворог вже відповів. «Думаю, що кількість солдат, які прийшли сюди, значно зменшилася.» Однак ворог відступив і дав солдатам, які стали не здатними вести бій, відпочити, і змінив їх солдатами, які могли воювати. Якщо так продовжиться й далі, сили Харуки вичерпаються першими, і її витіснять. Але... Нанасу Харуку це влаштовувало. Поглянувши на Акацукі, що стояв на скелі вдалині, позаду неї. «...Я вірю тобі.» Подумала Харука. Перед битвою Акацукі сказав, їм, що стратегія, яку вони собі обрали, була надійною. Тому, поки в неї є сили та енергія, вона буде захищати ввірене їй поле бою. Саме тоді, як вона твердо пообіцяла це у своєму серці й знову поглянула вперед. Краєм ока, Харука помітила тінь. – ...Що? Вона бігла по прямовисній скелі, на відміну від солдатів Діасдії на дні долини. «...Коли це відбулося?» Проявила знервованість Нанаса Харука. Бо знала, що воно таке. Мечник, відомий як Король червоного меча з Шелфіду. І зараз він явно біг до Акацукі. Харука, яка була свідком його здібностей під час матчу, вважала цю ситуацію не безпечною. Тому не стрималася. – Я вас не пропущу! Харука миттєво зосередила свою свідомість. Вона розгорнула магічне коло, а потім випустила справжній торнадо. Він пронісся по повітрю горизонтально. Спрямований торнадо вдарив по Зексу. 9 Перебігаючи через урвище, Зекс не зупинився, коли збоку наблизився торнадо. Обравши не ухилятися, а перехопити. Таким чином, Зекс зробив один рух. Він витягнув з піхв червоний довгий меч і замахнув ним горизонтально. Замах меча створив лезо вітру, яке розрізало торнадо, що наближалося, горизонтально, навпіл. Харука це помітила і поспішно намагалася створити другу хвилю, але: – ...Занадто пізно. Зекс стрибнув раніше. Він перестрибнув через урвище, яке маячило перед ним. А на іншому боці стояв юнак. Оусава Акацукі, на обличчі якого був вираз незворушності. Тож Зекс продовжив. Щойно приземлився, він відразу відновив свій біг. І. – Аааааа! В одну мить, він скоротив дистанцію і замахнувся на Акацукі своїм червоним, довгим мечем. Ніяких хитрощів, просто удар над головою. Але Акацукі не ворухнувся. І. – ...У. В коротенький момент напруження. Зекс вчасно зупинив свій меч. Це сталося тому, що Акацукі не зробив ані найменшого руху у відповідь на його удар мечем. Насправді він навіть не моргнув. ...Але не тому, що був розслаблений.. Звичайно, він не був переконаний, що зупинить меч. Так само як і Зекс. – То ось воно як... Пробурмотів він, ніби стогнав... Тоді він замахнувся правою рукою вбік і вдарив кінцем руків'я в потилицю Акацукі. Акацукі впав на бік... Одночасно з ударом об землю, його тіло розсипалося. Це була глиняна фігурка. Вона була зроблена принципово інакше, ніж звичайні ґолеми, які концентрувалася на міцність. Це реально продумана лялька, з акцентом на кольорі та текстурі, так що вона ідеально нагадувала Акацукі. «...Відколи?» Зекс Дорторейк був переконаний. Це було очевидно. З самого початку цієї битви. Лялька була тут від самого початку битви. Тоді.. Хіба він не був в бою від самого початку? Не можливо. Було не можливо, щоб Акацукі втік сам. А якщо так. – Цей покидьок... Здогадка набула окреслених рис. Зекс озирнувся на поле бою позаду себе. Сумнівів не було. Зараз, у цю саму мить... Акацукі десь на цьому полі бою. 10 Акацукі, який знаходився на вершині, був лялькою. Цей факт потряс усі поля битв у долині Великого Ґордоно. Вони втратили з поля зору ворога, якого мали перемогти.. Це несамовито потрясло серця всіх воїнів. І цей неспокій поширився по всьому полю битви, досягнувши Лютіє Торуму, на південному маршруті. – Акацукі тут не має?.. В той момент, коли Лютіє, яка стояла обличчям до маленької дівчинки, звела брови й пробурмотіла це. – Ні... Я тут, хіба ні? Вона почула знайомий голос. – ...У?! Це сталося в той момент, коли у Лютіє була збентеженою. Навколишні солдати Шелфіду знепритомніли та впали на землю. Цього разу Лютіє Торуму була вражена. – Коли, в біса?.. У відповідь на приголомшене бурмотіння були не слова, а безстрашна посмішка. Вона не встигла усвідомити, як він з’явився у неї перед очима... Поруч з маленькою дівчинкою. Там спокійно стояв Оусава Акацукі. 11 Акацукі з’явився на південному шляху. Інформація відразу дійшла до вух Ваама, який знаходився у головному підрозділі військ Діасдії – Корпуси мечників та магів землі, прямуйте на північний шлях! Прокричав імперський лицар, що стояв поруч з Валаамом. Це було природне рішення. Проте. – ...Ні, в цьому не має потреби.. Незворушно відкликав цей наказ Валаам. І. – Вогонь артилерією по північному маршруту. – А як же? Ні, але там ворожа магія збільшила концентрацію кисню. Якщо ми застосуємо порох в такому місці, буде великий вибух. – Саме так. Це добре. Той факт, що він на південному маршруті, означає, що незалежно від того, наскільки швидко він зараз рухається, йому знадобиться багато часу, щоб повернутися на північ. Тоді зараз найкращий шанс взяти під контроль північ. – Але це завдасть шкоди й нашим військам... Принаймні, я відправлю повідомлення загону магів землі, щоб вони встановили захисний бар’єр... – Ні. Що ви збираєтеся робити, навмисно давши ворогові можливість бути на сторожі? Не зрозумійте мене неправильно, лише тому, що ворог не має наміру нам нашкодити. Це війна. Деякі жертви неминучі. Тихо сказав Валаам Дай Арон Діасдія. Як тільки вибухи й обвали вщухнуть, зарядити тилові загони... вогонь. Одночасно з цим наказом десятки артилерійських гармат Діасдії одночасно відкрили вогонь. ...Тоді, через кілька хвилин. Удар вибуху, який, здавалося, підірвав саму північну трасу, потряс усю долину Великого Ґордоно. 12 Вибух випалив простір, а обвал скельної стіни, спричинений ударом, зруйнував північний маршрут. Обвал і падіння великих валунів на землю спричинив хмару пилу, яка огорнула всю навколишню територію. ...Коли пил розвіявся, відкрилася трагічна реальність війни. Тиша була такою, ніби запеклий бій, що точився до цього моменту, були брехнею. Залишилися лише купи руїн. Ніхто не міг впоратися з раптовими вибухами та обвалами. Це було неможливо ні для дівчини, яка концентрувала свою свідомість в протистоянні десяткам тисяч солдатів, ні для солдатів Діасдії, які відчайдушно билися проти дівчини. Обидві сторони впали, північний шлях похований під завалами, а війна все ще не закінчилася. – Як...там? Щойно влігся пил, солдати Діасдії в тилу почали пошуки. Звісно, союзники прийдуть пізніше. Перш за все вони повинні були переконатися, що ворожа дівчина мертва. Вони використали магію землі, щоб розчистити уламки. Незабаром після цього. – Ось вона... тут! Під купою уламків знайшли дівчину, яка лежала на землі. Хоча побита і в синцях. Тіло не кровоточило. Судячи з усього, вона не загинула у найгірший спосіб, бувши роздавлена камінням на смерть, але, ймовірно, вона вже не жива. Проте, один з солдатів простягнув руку і доторкнувся до її шиї, перевіряючи пульс, про всяк випадок. При цьому тіло дівчини перетворилося на бруд і розсипалося. – Що..? На мить солдати були приголомшені тим, що сталося, але не могли дозволити собі думати про щось інше. Раптом з-під землі вирвався стовп води. І перетворившись на гігантського дракона, який проковтнув їх. – О, це... Воїни, які ледве врятувалися від нападу водяного дракона, спостерігали. Фігуру дівчини верхи на спині цього дракона. – Перепрошую, але... Мене так просто не перемогти. – Т-такого роду... Побачивши криву посмішку дівчини, солдати Діасдії були приголомшені видовищем, що відкрилося перед ними. Вони не могли перемогти свого ворога. Цього факту було достатньо, щоб залишити їх приголомшеними. Проте воїни Діасдії переживали ще більший відчай. Бо дівчина-ворог була не сама. На спині дракона було двадцять дівчат. Однак вони б так не засмутилися, лише тому, що є інші вороги. Усі дівчата на спині дракона мали однакові обличчя й фігуру. ...Що це означає? Про це свідчив той факт, що дівчина, яку вони мали перемогти раніше, перетворилася на землю і розсипалася. – Значить ми відчайдушно боролися... Але ніхто не міг дати відповідь. Бо вони не хотіли цього визнавати. Після кількох годин відчайдушних боїв і численних втрат вони нарешті перемогли ворога. Це було не що інше, як одна з глиняних ляльок, зроблена для імітації фігури ворога. 13 – Ось що ти зробила. Зрозумівши, що відбувається на північному шляху, Лютіє поглянула на дівчинку, що стояла поруч з Акацукі. Тоді дівчина ствердно кивнула. Припущення Лютіє було правильним. – Так... Ці «ляльки» я створила своєю магією. Використовуючи власне чорне волосся як посередника, вони можуть не тільки пересувати їх відповідно до своєї волі, але й активувати магію через посередника. Після того як їй розкрили трюк, Лютіє пробурмотіла. – Вони. Це означало, що дівчина, на ім’я Харука, яка боролася на центральному маршруті, також була маріонеткою. І цей здогад виявився правильним. – Так... Справжні дівчата зі мною, в окремому місці. Дівчинка поклала руку на груди, говорячи, що вона теж маріонетка. «...Не дивно, що вони не мали великої сили.» Лютіє нарешті зрозуміла. Чому дівчинка, яка щойно сиділа на спині лева, не мала такої сили, як інші дівчата. Це очікувано. На той час вона зберігала форму витонченої глиняної фігурки Акацукі, і навіть створила ляльки, свою та інших дівчат. Однак не всі двадцять тіл, що стояли на водяному драконі були маріонетками, здатними використовувати магію. Скільки б у них їх не було, вони ніяк не могли утворити стільки одночасно. Можливо, лише одна з них справжня, а решта маріонетки. А потім. – Якщо подумаєш, зрозумієш. Я вирішив перемогти ворога в цій війні, не вбиваючи його. З усмішкою сказав їй Акацукі. Це правда цієї війни, організованій ним. – У такому небезпечному бою... Я б нізащо не наражав на небезпеку жодну жінку. Почувши слова Акацукі, Лютіє задумалася. Звичайно, це було правдою. Нещодавно вона почувши, що дівчина, перед нею, прийшла одна, подумала, що це не схоже на Акацукі. Але тоді виникало питання, яке вона не могла зрозуміти. Тобто: «...Тоді чому тут Акацукі?» Дівчинка сказала. Що волосся ляльки є провідником магічної сили людини. Це тому, що вона створена магією землі. Але Акацукі не міг використовувати магію. Навіть якби його Ци пройшло крізь волосся, не вдалося б створити ляльку, оскільки вона має іншу природу, ніж магія. Тому неминуче, що Акацукі перед нею - не лялька, а справжня людина. Але якщо дівчина перед нею - маріонетка, Акацукі не мав потреби сходити зі свого шляху, щоб захистити її. Якщо це так, то для чого тут Акацукі? Для того, щоб закінчити цю війну потрібно було зупинити Валаама. Якщо це так, Акацукі мав прямувати до головних частин Діасдії, а не сюди. Але він цього не зробив. І тепер він в цьому, стратегічно не важливому, місці. – Чи варто дивуватися, що я тут. Раптово. Лютіє почула слова Акацукі, який наче бачив її думки наскрізь. – Ти досі не зрозуміла Лю... Що знаходиться тут? Тоді Акацукі посміхнувся і сказав,– Тоді я тобі покажу. Фігура Акацукі змахнула рукою. – ...У?! Лютіє в паніці спробувала захиститися, але не встигла, як хтось з’явився поруч з нею. Він поклав їй руку на плече і сказав: – Мені потрібна ти, Лю... Наступної миті, як її вух досягли ці слова, Лютіє відчула легкий поштовх в шию. Після цього її свідомість огорнула глибока темрява. 14 Те що завдав Акацукі. Це був ніжний рублячий удар долонею, який не поранив Лютіє, а лише позбавив її свідомості. Потім з непритомною вищою ельфійкою на своїх руках, він перевів погляд на Кудзуху. – Ну що ж, старосто... Як і планувалося, негайно забирай Лю і повертайся до Форестніуму. Оусава Акацукі пояснив. – Клас священника цієї дівчини використовує досконалішу магію відновлення. Я впевнений, що вона зможе виправити ситуацію Ріруру. – Так, я розумію... У той самий момент, як маріонетка Кудзухи кивнула, вона розлилася й перетворилася на лева-ґолема. Як найшвидший транспортний засіб для транспортування Лютіє до Форестніуму. ...Це була стратегія Акацукі в цій битві. Вилікувати Ріруру. Це була обіцянка Кудзусі, а також бажання Акацукі. Тому він вжив заходів, для створення цієї ситуації. Також приманив воїнів Діасдії на центральний на північний маршрут. Він навмисно розмістив свою глиняну ляльку на видному місці, щоб змусити їх звернути увагу в тому напрямку. Також попросив Кудзуху самій увірватися до військ Шелфіда. Усе це мало забезпечити захоплення Лютіє. Акацукі посадив Лютіє на спину лева-ґолема. – Неси її обережно... Ця дівчина мій дорогоцінний товариш. Коли він це сказав, лев кивнув, ніби висловлюючи згоду Кудзухи, і побіг назад південним шляхом. З такою швидкістю, він незабаром буде в Форестніумі. Так подумав Акацукі. Цим вони досягли однієї мети в цій битві. Тоді: – Ну мені теж пора йти. Сказавши це, Акацукі підскочив. Ще одна мета в цій битві - знищити армію Діасдії. По черзі відштовхуючись ногами від семи-восьми метрових скелястих стін, з обох боків, використавши їх як опори, Акацукі піднявся на вершину скелі. І першим ділом попрямував до прилеглого центрального шляху. – Віцепрезидент! На цей поклик Акацукі, Харука, яка пливла в небі на невеликій висоті, поглянула на нього. Перший етап операції пройшов успішно, про що кивком голови повідомив її Акацукі. – ... Вираз її обличчя на мить прояснився, а потім вона кивнула йому і наклала закляття на центральний маршрут. Вона знову створила вітрову подушку на кам’яних стінах на маршруті. Потім Харука лишила свій пост на центральному маршруті та полетіла на північний маршрут. Вона полетіла підтримати Чікаґе, яка там билася. Все було згідно з планом від самого початку. Але на центральному маршруті все ще залишалися солдати Діасдії. Хто ними займеться? Це було очевидно. Саме тому Оусава Акацукі стрибнув зі скелі. Потім з гуркотом приземлився на дно долини, до центральної стежки. – Що?!... Солдати Діасдії відступили, ніби злякавшись Акацукі, що раптово спустився з гори. Він звернувся до них з безстрашною посмішкою. Неквапливо сказавши їм. У чому справа, ви не йдете... Володар демонів, якого ви прагнете перемогти, прибув: Перш ніж він, сказавши це, рушив у перед. – Акацукііііі! Крик, що кликав його, прозвучав позаду. Це був Зекс Дорторейк. Він, мабуть, помітив його звідти де розбив його глиняну ляльку і стрибнув у низ. Однак Акацукі не озирнувся. ...І. З високим металевим звуком, меч Зекса був зблокований лише за крок до Акацукі. Бо між ними встав молодий чоловік. – ...У! Поспішно розриваючи дистанцію, Зекс відскочив і приземлився на землю. Потім юнак розвів свої кулаки зі захисної пози й сказав: – Хм, бачиш... Аккі? Хіба я не ідеально, з’явився в цей момент? – Про що ти говориш. Я досі нічого не робив. А ти надривав свою дупу. – Що? Я тобі дуже вдячний, але не треба бути цундере. – Гей, Кайдо... Не озираючись, звернувся до жартівливого Кайдо Акацукі. Серйозним голосом, глядячи тільки в перед, – Я залишу цього хлопця тобі. – О, прийняв. Закінчивши розмову спинами один до одного. Акацукі матеріалізував чорний, демонічний меч і зробив крок уперед. Зробивши чітку заяву перед десятками тисяч солдатів Діасдії. – Бо в мене не вистачає часу. Будьте готові... Я пробіжу за мить. 15 Слухаючи звуки ударів, які безпосередньо лунали позаду, нього, та крики солдат Діасдії: – Ну, і... Кайдо Мотохару знову звернув увагу в перед. Глядячи на Зекса перед своїми очима: – Шкода, мабуть, ти хотів битися з Аккі. Засміявся: – Вибач, але з цього моменту я... О?! Однак посеред своєї промови, Кайдо поспішно схилив голову на бік. Кінчик червоного довгого меча проходив повз кінчик носа. Він побачив як пасмо з його чуба, танцюючи, впало на землю. – Це страшно... Ти збирався ткнути його в обличчя, поки я говорив? – Ти все одно Маріонетка. Я не маю часу з тобою возитися. Пирхнув Зекс, а Кайдо похитав головою і сказав: – Не будь дурним, я живий і якщо мене нашинкують, як яйце, я помру! Сила Кудзухи могла створити лише три ляльки одночасно. Тому Акацукі, Харука і Чікаґе. І саму Кудзуху змусили використовувати маріонетку. Природно, Кайдо залишився справжнім, з крові та плоті. А потім. – Якщо ти боїшся померти, то швидше забирайся звідси... Сказавши це, Зекс незворушно промовив: – Інакше, наступного разу я не проявлю до тебе милосердя...Ха! Але він не зміг договорити до кінця. Тому що кулак Кайдо влучив йому в тулуб. Від удару, що припав на верхню частину обладунків, Зекс заковзав назад по землі. – Ей-ей. Напавши на людину під час розмови, чому ти говориш так безтурботно... Кайдо щиро засміявся: – Ти знущаєшся з мене, хлоп? А потім. – Хто з тебе знущається... Ти збираєшся мене нагнути отак, без зброї? Сказав Зекс і підняв меч. З іншого боку, Кайдо зітхнув: – Нічого не поробиш... Мені це довірили. І до того ж змінив вираз обличчя на серйозне. – Одного разу, я вже не зміг захистити дітей, яких мені довірили. Це більше не повториться. – Що ж... Якщо ми не можемо поступитися один одному, то, мабуть, у нас немає вибору. Покірно сказав Зекс: – Вибачте, але я не маю часу боротися ще з кимось, окрім Акацукі, я прорвуся. Як тільки закінчив говорити, він кинувся на Кайдо. – Ой... ось. Кайдо ухилився від ударів, що летіли один за одним тонкою лінією. Атак гострим мечем. Було занадто небезпечно блокувати їх ударами кастета, втіленого AD. Причина по якій він щойно зміг заблокувати удар по Акацукі, в тому, що це був удар в спину. Це тому, що Зекс не був серйозним. Той факт, що він підняв голос, повідомляючи про свою присутність, доводив це. Але тепер він був серйозним. Якщо спроба заблокувати буде невдалою, руку відрубає – Ти добре вмієш тікати... Це дуже важливо. – Я не хочу померти. Жартома відповів на слова Зекса Кайдо, коли той замахнувся на нього мечем. Проте, незважаючи, що майстерність його меча була серйозною, в атаці Зекса не було спроби вбити Кайдо. «...Я боюся тебе... Зовсім ні.» Кайдо був вражений. Навіть якщо його поріже Зекс, тіло Кайдо не стече кров’ю. Хіба що він зламає кістки й втратить свідомість. Зекс використовував меч західного стилю, яким неможливо дістати, щоб завдавати удар який не розріже ціль. Майстерна техніка, якби Кайдо перестав ухилятися, Зекс напевно позбавив би його свідомості одним ударом. В цьому випадку, було б скоріше небезпечно сильно ухилятися від нього. Природно краще було уникати ударів кулаками з кастетами та ногами. «...Але й тут я не можу спати...» Йому довірено. Акацукі... Бути противником Зекса. І він на це погодився. Якщо так, йому потрібно зробити мінімум. Тому Кайдо Мотохару пішов у контратаку. І в той самий момент: –Гух?!. Раптом тіло Зекса підірвалося від удару з порожнього простору прямо біля нього. Ледве відновивши положення і приземлившись на ноги, Зекс подивився на нього і сказав. – Невидима атака... Фізична магія? – Ну, що ти думаєш... Кайдо тихо засміявся: – Не хвилюйся. Поки ти це усвідомиш, я тебе вже поб’ю. Як тільки це сказав, він почав дальню атаку на Зекса, який стояв на відстані. Він атакував з усіх боків, згори, знизу, ліворуч, праворуч, вперед і ззаду, невидимою серією атак. Проте: – Гей!.. Зекс розмахував своїм мечем і використав рухи ніг та тіла, щоб уникнути атак Кайдо. – О, чудово... У тебе виходить! Він, напевно, зчитував час і, якоюсь мірою, напрямок з його дихання і зорового контакту. Це велике досягнення. Мабуть, так, він компенсував те, що не міг користуватися магією. – Ну, якби це було, проти більшості хлопців, думаю ти міг би впоратися... Засміявся Кайдо. Наче говорив, «вибач, але я не такий я твої попередні опоненти». – На жаль... Були хлопці, які читали атаки по диханню і погляду. Тому Кайдо змінив свою атаку. Зчитування дихання суперника в бою - тактика ефективна проти опонента певного рівня. Це Атака, яка використовує дихання та погляд, як фінт. Потім, як планував Кайдо, Зекс поступово почав піддаватися цій атаці. – ...У, ху... Ха?! – Хе... Ти все ще уникаєш кількох ударів. Передчуття вироблене досвідом, чи не так? Але тепер, коли до цього дійшло, абсолютна перевага Кайдо непохитна. Це правда що навички меча чудові, але Зекс не вмів використовувати магію. Битися вже не достатньо. «...Здається, це друг Аккі.» Переможу відразу. Так подумав Кайдо, і в той момент, коли він спробував негайно напасти. – ...Не обманюйся. З низьким голосом пролунав високий звук. «... У, ні?!» Кайдо рефлекторно ухилився вправо. При цьому скеля позаду була розрізана вертикальна навпіл. Її поверхня була достатньо гладкою, щоб блищати. Кайдо мимоволі спотворив обличчя від страху, коли видав «Ого.» Потім. – На жаль... Навіть мечники можуть використовувати невидимі, дальні атаки. Сказав йому Зекс, розмахуючи мечем. Кайдо зрозумів. Атака щойно була замахом меча зі швидкістю, яку він не міг вловити. Цей високий звук, ймовірно, був лезом вітру, створений ударом меча, який перевищував швидкість звуку. І. – Твоя атака і мій меч... Хочеш побачити, що з цього швидше? Сказавши це, Зекс знову змінив позицію. – Гей... Хіба ти не в невигідному становищі? Кайдо від роздратування почухав щоку, раптом відчув вологість на кінчику пальця. Поглянувши. Те, що там було, було червоним... Кров. Ось чому: – Хм... Примружив очі Кайдо. А потім з небезпечним кольором в очах, він оголосив. Сміючись: – Смішно... Добре, я стану ненадовго серйозним. 16 Зекс Дорторейк відчув, як повітря навколо нього напружилося. Причина була зрозуміла. Тиск, що йшов від молодого чоловіка перед ним, раптово посилився. «...Якщо дозволю цьому тривати надто довго, опинюся в невигідній ситуації.» Атаки ворога не передбачувані. Невідомо, що станеться, якщо він здійснить наступ. Але уникнути атаки його надзвукового меча не можливо. Він повинен бути в змозі перемогти свого ворога, перш ніж зможе щось зробити. «...Але я повинен намагатися не вбити..» Зекс вклав свою силу в руку, що тримала руків’я меча. Тоді червоне лезо меча почало злегка світитися. Це світіння чарівного меча. Залишалося лише змахнути ним. Бажання Зекса вбити свого супротивника ставало енергією меча, яка безпосередньо впливала на дух супротивника, і летіла у бік ворога. Це атака, яка проникає крізь усі захисні бар’єри. Саме тому Зекс, який не міг використовувати магію, славився на весь Арейдзард, як король червоного меча. Отже... Єдине, що залишалося зробити, це перемогти першим. – Отримай! Зібравшись з духом, Зекс змахнув своїм червоним, довгим мечем. Енергія меча, що вивільнялася, миттєво досягла його супротивника. Вона повинна була врізатися в його свідомість. Але. «Дзинь!» Меч, яким він намагався замахнутися, зупинився в повітрі, з металевим звуком. – ...Що? Вигукнув Зекс від несподіванки. Червоний довгий меч зупинився якраз перед тим, як він випустив енергію свого меча. Віддача повернулася в його руку. Це було відчуття що його заблокували. І наступної миті: – Що... Ух, що це таке?!. Раптом Зекс втратив свою фізичну силу і впав на землю. І помітив. Аномалію у власному тілі та невидиму атаку супротивника. Більш того, те, що заблокувало його меч... І його справжню природу. Це була не фізична магія, але: – Це... Ланцюг!? – ...Правильна відповідь. Як тільки він це сказав, юнак клацнув пальцями. Тоді стало видно те, що було обмотано навколо тіла Зекса. Це срібний ланцюг. – Вибач... Я знаю, що ти хотів боротися з Аккі за будь-яку ціну, заради своєї країни. Юнак засміявся сказавши це.. Тоді Зекс почув неймовірні слова. Але ж ти збирався програти Аккі, чи не так? – ...У! У нього перехопило подих. Це був план Зекса, про який він нікому не казав. Якби він, генерал і духовна опора солдатів, зазнав поразки, то війська, безумовно, схвилювалися. Тому він подумав, що його поразка стане приводом для того, щоб змусити армію Шелфіда відступити. Водночас, це ще раз довело б силу Акацукі. Продемонструвавши власну переважну силу, він також допоміг би Акацукі змусити Діасдію прийняти перемир’я і мир. Ось чому Зекс був сповнений рішучості битися з Акацукі. – Але я не можу дозволити тобі постраждати зараз. Права рука королеви, вища ельфійка, вже тут, в заручниках. Того факту, що вона військовополонена, достатньо, щоб виправдати відведення армії. – В жодному разі... Сволота, ти… Прочитав мої думки. – Мабуть, так і є. Те, що я тебе вдарив, доказ цього. І. – Агов, схоже, вони вже тут. Як тільки він це сказав, юнак раптом зробив великий стрибок назад. Тоді незліченна кількість лез вітру пронизала місце де він стояв. – Не може бути... Зекс подивився в небо. І підтвердив. Та, що летіла по прямій лінії, за допомогою магії польоту, до нього з південного маршруту. Рісті з чарівною паличкою напоготові. – Ти дурепа! Навіщо ти прийшла! Коли Зекс, не стримуючись, докорив їй, Рісті приземлилася перед ним. – Я ж казала тобі не робити нічого необдуманого! Не відступаючи ні на крок, вона вдарила Зекса словами. Молодий чоловік, який бився з Зексом, вже зник. Переконавшись, що навколо не має ворожих фігур, Рісті сказала: – Добре, давай тепер подивлюся на цей ланцюг. – О, вибач... Але я не думаю, що навіть ти зможеш стерти цей ланцюг. Раптово, нізвідки пролунав голос юнака. Зекс чув ці слова разом з Рісті. – Але не хвилюйтесь. Через деякий час він зникне. Що ж: – До того часу, можливо... Думаю, що бої в цьому місці закінчаться. 17 Битва на центральному шляху, який він перейняв у Нанаси Харуки, добігала до кінця. Оусава Акацукі промчав половину шляху, трохи більше ніж за десяток хвилин. Решта розгорнутих військ Діасдії тимчасово відступила, через його перевагу в силі. За короткий час, Акацукі вдалося майже підкорити центральну дорогу. – Що ж мені робити далі?...» З чорним демонічним мечем на плечі, роздумував Акацукі.. Залишився лише північний маршрут і основна частина військ Діасдії. Чи піти на підтримку Чікаґе та іншій дівчині. Або йому слід спочатку вдарити по головному підрозділу і відразу закінчити цю битву. «...Ну про всяк випадок, перевірмо ситуацію на півночі.» Негайно прийняв рішення Оусава Акацукі. Він вже збирався кинутися в біг. – Ого, круто... Раптово ззаду почувся безтурботний голос. Обернувшись, він побачив Кайдо, який стояв, заклавши руки за голову. Розглядаючи незліченну кількість солдатів Діасдії, які непритомніли під скельною стіною, ліворуч і праворуч: – Ти зробив це з великим хистом. Всі вороги тимчасово знешкоджені, і не має де яблуку впасти, крім шляху де пройшов Аккі, ти що Моїсей? – Я не зробив нічого особливого... Просто пробіг. Посміхнувся Акацукі. – Отже, ти закінчив? – Ага. Я попросив рудого генерала деякий час не рухатися. Королева прийшла за ним, тому через деякий час вони відступлять разом. – Зрозуміло... Якщо Зекс і Рісті разом, він відчував безпеку. Якби вони були наодинці, вони могли б дозволити своїм емоціям взяти гору і вийти з-під контролю, але не тоді коли вони двоє. Егоїстична поведінка завдала б неприємності та, зрештою поставила б їх під загрозу. Якщо ці двоє разом, він міг сподіватися на ефект стримування нерозумної поведінки. «...Бо їм більше не має потреби битися в цій битві.» Саме так. З цього моменту залишиться битися лише Акацукі. – Добре... Ходімо. Саме тоді коли Акацукі збирався бігти. Долина Великого Ґордоно завібрувала з шаленим ревом. Цей глибокий бас говорив, що атмосфера зазнала сильного удару. – Аккі... щойно. – Ага. Північний маршрут... ходімо. Це були єдині слова, якими вони обмінялися. Акацукі та Кайдо почали підійматися вгору по скелі центрального маршруту. Вони за мить досягли вершини скелі й на повній швидкості побігли до північного маршруту. Коли вони прибули на місце події, Акацукі та Кайдо подивилися вниз з вершини скелі, на північний маршрут по дну долини. Битва була закінчена. Маріонеток, якими керували Чікаґе та Харука, там більше не було. І солдатів Діасдії, проти яких вони мали битися, теж не було. За винятком однієї людини, лицаря в золотих обладунках, який стояв на місці. «...Я майже впевнений, що він...» Акацукі впізнав цю постать.. Сумнівів не було. Це той самий лицар, який приходив на мирні переговори з Валаамом і Альфонсом. – Аккі...це він, Тихий голос Кайдо. Повідомив йому усе що йому потрібно було знати. Що людина перед його очима, це той самий лицар в обладунках, який породив трагедію Форестніума. Потім, немов почувши голос Кайдо, лицар в обладунках поглянув на них. З різницею у висоті в кілька десятків метрів вони впізнали один одного. Тож тепер... Сутичка не минуча. – Нарешті ми зустрілися... Акацукі стиснув кулаки. «...Це ти...» Той, хто вбив Груму і поранив Ріруру. Той, хто змусив плакати Міу та Кудзуху, той хто змусив страждати Рісті та інших в Шелфіді. Той, хто своїм боягузливим вчинком розтоптав мир, якого вони так прагнули. – Не втручайся, Кайдо... Пролунав звичний низький голос. А потім Акацукі ступив вперед з демонічним мечем у руці. – Ця сволота... Я його роздавлю. І одночасно з цими словами. Акацукі відштовхнувся ногою від землі й стрибнув зі скелі на дно долини. Налетівши на закутого в обладунки лицаря, на дні долини, Акацукі підняв свій демонічний меч. Жодних хитрощів. Якщо замахнутися мечем вниз з імпульсом падіння, зі збільшеними, за допомогою Ренкан Кейкіку, фізичними здібностями, то буде створена максимальна сила атаки. Стрімке падіння скоротила відстань між Акацукі та закутим в обладунки лицарем, за мить одного подиху. – Оооо! Не втрачаючи швидкості, Акацукі на повну замахнувся мечем. Однак лицар в обладунках, що стояв в стійці для перехоплення Акацукі, не намагався ухилитися від атаки. Він просто недбало горизонтально підняв меч. І. «Дзень!» Пролунав оглушливий брязкіт металу об метал. Одночасно з цим земля, навколо лицаря в обладунках, провалилася. Це були наслідки удару Акацукі. Руйнівна сила була очевидною з першого погляду. Але. – Непогано... Сказав Акацукі мечнику перед собою і Тому, що лицар в обладунках повністю прийняв на себе основний удар цієї потужної атаки. Він чув від Кайдо і Кудзухи, що той був сильним ворогом. Не те щоб він думав, що зможе перемогти його одним ударом. Однак, на відміну від нього, з мечем у двох руках, ворог тримав свій меч однією. Не зважаючи на це, він був здатний прийняти не лише удар меча, а й самого Акацукі, і не зрушивши з місця, ні на сантиметр. Це означало лише одне. Що сила супротивника більша, ніж в Акацукі, який використовував Ренкан Кейкіку. – ... Лицар в обладунках промовчав і з силою замахнувся мечем на Акацукі. Той полетів горизонтально з більшою швидкістю, ніж при падінні, але скоригувавши положення тіла в повітрі, приземлився на землю, ніби ковзаючи. Водночас, ударна хвиля здула землю. Це був замах меча, закутого в обладунки лицаря. Натомість Акацукі відповів боковим ударом свого демонічного меча. Ударна хвиля розвіялася, а він, прориваючись крізь пил і куряву, рухався в перед. Миттєво скоротивши дистанцію, він рубанув по закутому в обладунки лицарю. Але лицар заблокував удар. – ...Отримуй. Однак, використавши точку перетину їх мечів, як опору, Акацукі завдав горизонтального удару правою ногою. Цілячись в скроню закутого в обладунки лицаря.. влучання. «Бах!», разом зі звуком удару по металу, тіло лицаря в обладунках похитнулося ліворуч. Він вдало влучив. Удар пройшов крізь броню і напевно потряс мозок супротивника. Була реакція. Він збирався сказати «як справи...», але Акацукі проковтнув ці слова. Тому що супротивник не впав. А коли лицар в обладунках схопив його за ногу, його силою вдарили об землю. – Гах?!. Удар спиною. Спочатку, на мить, зупинилося дихання, а потім відразу ж виник сильний біль. Але Акацукі не мав часу страждати від болю. По траєкторії низького удару наближався меч лицаря. – Гей! Акацукі відкотився в бік, щоб ухилитися. Скористався заданим імпульсом, щоб підвестися і горизонтально змахнув демонічним мечем. Від замаху мечем з’явився повітряний клинок. Однак він розсік лише небо. Причина в тому, що закутого в обладунки лицаря, який мав би там бути, в полі зору не було. Тому Акацукі швидко підняв очі. Потім, краєм ока, він побачив ворога, який стояв на кам’яній стіні. – Виродок... Лицар в броні, відповів на погляд Акацукі одним рухом. Він повернувся спиною до Акацукі й замахнувся мечем на кам’яну стіну. З пронизливим звуком «дзень», меч пробіг по траєкторії великої літери «V». Після миті тиші, з гуркотом, подібними до землетрусу, вся скеля над закутим в обладунки лицарем обвалилася.. Тоді лицар наніс серію ударів по обвалу скелі, що наближався до нього. Порубана скеля перетворилася на незліченну кількість каміння і дощем обрушилася на Акацукі внизу. Але. – ...Як по підручнику, агов. Посміхнувся Акацукі, глядячи на валуни, що падали. Потім сам підстрибнув в повітря. Він розсікав каміння, що падало, використовуючи деяке з них як опору, і піднімався вгору по скелі. Щойно Акацукі розрізав найбільшу скелю, як з іншого боку з'явився лицар в обладунках. – Це теж за підручником! Тож Акацукі, своїм демонічним мечем, відсік удар лицаря. Потім вони використовували каміння, що падало навколо, як опору. На мить воно перетворилися на тривимірне поле бою і вони кидалися один на одного в усіх напрямках. Валуни зіштовхувалися зі землею один за одним, а мечі перетиналися знову і знову, під гучний гуркіт, що звучав як фонова музика. ...Двоє чоловіків перебували посеред цього, і поступово атаки Акацукі почали давити лицаря в обладунках. – У чому справа... Стережись! Атаки меча Акацукі загнали лицаря в кут. Спочатку він був спантеличений силою супротивника, але вона була в межах, того з чим він міг впоратися. Противник мав лише меч, тоді як з його боку можна було використовувати, як зброю, обидві кінцівки. Це правда, що його супротивник сильний, однак. якщо продовжити битися, то зможе подолати. Але. «… Що？..» У Акацукі раптом виникло дивне відчуття. Щось зачепило... Але він не знав, щось саме. І все ж, його серце билося голосно і швидко. Погане передчуття. Інше відчуття небезпеки, ніж тоді, коли він відчував присутність злого дракона у Філові Барнетті. І в момент, коли він вирвався на велику скелю. «...А?! Не може бути, цей хлопець.» Усвідомивши справжню природу відчуття, Акацукі закляк. Але це тривало лише мить. Він в самому розпалі битви. Зараз він не міг зупиняти свій меч. Ось чому: – Оллаааа! Акацукі з силою замахнувся своїм демонічним мечем і відкинув лицаря в броні назад. Тоді лицар передбачив точку падіння каміння, і приземлився на землю, за крок раніше нього. На противагу до цього, Акацукі також пішов за ним. Їх поле бою знову перемістилося на землю. 18 Кайдо Мотохару спостерігав за битвою Акацукі з лицарем в броні зі скелі. Битва між ними поновилася на землі і її інтенсивність зростала. Бачачи, як б’ються обидві сторони, Кайдо спокійно прийняв рішення. Він сказав би що Акацукі давить. Але. «...Ти змінив свій спосіб бою?» Перед очима Кайдо стояв Акацукі, який продовжував орудувати демонічним мечем. Але від виду Акацукі Кайдо відчував дискомфорт. Досі Кайдо бачив лише битви Акацукі, які відбувалися під час рейтингових змагань у JPN Вавилон. Зі звичайними студентами, які потрапили в засідку, Харукою та іншими трьома членами студентської ради, за винятком Хікамі Кійої. І битва проти вищої форми життя дракона. У кожній з цих битв Акацукі здобув перемогу. Однак того самовладання, яке існувало в той час, не можна було відчути в нинішньому Акацукі. До недавнього часу... Хоча воно точно було. «...Ну цей броньований виродок грізний супротивник.» Він підозріло пробурмотів. – Що не так... Це не схоже на тебе, Аккі. 19 – Кх...у! Уникаючи бурхливої рубальної атаки, Акацукі відскочив назад. Потім, поглянувши на лицаря в обладунках перед собою, він спокійно оцінив ситуацію. «...Цей мерзотник поступово звик до моїх атак.» Акацукі був першим, хто реагував на кроки опонента, але й опонент почав реагувати на його. Оусава Акацукі вважав. Що причина була зрозуміла. «Нічого не вдієш, з цим.» Криво, подумки посміхнувся в душі Акацукі й прийняв рішення. Тому він сказав. Звернувшись до лицаря в латах. – Схоже, я не зможу перемогти тебе, такими темпами... Це була впевненість в собі. І. – Тож я стану... Тим, хто зможе тебе перемогти. Одночасно з цими словами. Тіло Акацукі почало випромінювати сліпуче світло. З його тіла випромінювався потік добре загартованого Ци. Це той самий Ренкан Кейкіку, який він використовував у поєдинку з Рісті та іншими, яке виходило за межі фізичного тіла. Він якомога більше не хотів навантажувати своє тіло, враховуючи, що буде після цього бою, але він не міг цього сказати. – Перемогти тебе... Це єдиний спосіб. Сказав Акацукі випромінюючи Ци всім тілом. І. – Почали.... З цими словами, занурившись ще глибше, він кинувся до лицаря в обладунках, наче підштовхнутий. Це була справді божественна швидкість. В одну мить він скоротив дистанцію і замахнувся зверху демонічним мечем. Мечем, який міг перемогти супротивника одним ударом. Посеред цього руху: – ...Впевнений? Оусава Акацукі почув слова лицаря в обладунках. Впевненим голосом: – Я слідкую. – ...У? На цих словах, Акацукі лише на мить зупинився. Тому що куточком свідомості подумав про те, що сказав лицар. Те. що зародилося було хвилинним ваганням. – Дідько!.. Лицар зробив рух проти Акацукі, який замахнувся своїм демонічним мечем. А потім... Дві тіні переплилися. 20 Лише випадково Рісті стала свідком цього моменту. Після того, як зникли ланцюги, що зв'язували Зекса. Вона, ніби ведена звуком важкого бою, попрямувала до північного маршруту. І тоді вона побачила. Акацукі та лицаря в золотих обладунках... Вирішальний момент їх битви. – ... Рісті завмерла на місці. Не в змозі повірити в те, що побачила своїми очима. Він був пронизаний. Меч закованого у броню лицаря.. У лівій грудині Акацукі. На противагу цьому, демонічний меч Акацукі зупинився якраз перед тим, як вдаритися в обладунки лицаря. Можливо, різниця між перемогою і поразкою становила лише частку секунди. Трагедія товщиною з волосину. І меч лицаря в броні був витягнутий з грудей Акацукі. Ніби в уповільненій зйомці, Акацукі впав на землю... Передній удар лицаря в обладунках влучив йому в тулуб. Тіло Акацукі, втративши силу, впало спиною на землю. Побачивши цю сцену, Рісті видала: – ...У! Незважаючи ні на що, вона почала діяти. В одну мить вона активувала свою магію польоту. Коли оговталася, Рісті летіла до Акацукі з найбільшою швидкістю, яку тільки могла розвинути. Війна і становище королеви вилетіли з її голови. Вона не могла думати ні про що... Ні про що крім Акацукі. – Я вам не дозволю... Досить. Рісті швидко встала між Акацукі, що впав, і закутим у лати лицарем. Вона закрила спиною Акацукі, кров з грудей якого розтікалася по землі, тримаючи перед собою чарівну паличку. Вона спрямувала свою явну ворожість до закутого в обладунки лицаря Діасдії. «...За допомогою магії Лю, можна щось зробити... У!» Проявляючи своє нетерпіння, Рісті подумала про можливість того, що Акацукі ще можна було врятувати. Лютіє забрали спільники Акацукі. У такому випадку, якби вона могла провести Акацукі в їхнє село, вона могла б йому якось допомогти. У неї не було часу на боротьбу. Вона повинна покинути це місце якомога швидше. Рісті відчайдушно шукала спосіб втекти з Акацукі від лицаря в обладунках, у чому не було шансів. Але... в цей момент. Перш ніж схвильована Рісті почала діяти, ситуація змінилася. «Бах», прозвучав глухий металевий звук. І шолом лицаря в латах розколовся на двоє. Навіть якщо він не досяг, удар Акацукі прорізав шолом супротивника. ...І. У цей момент піднялася завіса найбільшої трагедії цієї війни. – … Неможливо... Рісті Ель да Шелфід стояла ошелешена. Причина в тому, що вона побачила ностальгічний образ в реальному обличчі лицаря в обладунках, якого бачила вперше. Тому. Ніби бурмочучи, просто назвала це ім’я. – Лео..н... У звернені Рісті був відтінок тремтіння. Тоді лицар в золотих обладунках... Леон Есперіо, лише тихо посміхнувся. Підказавши. Людина перед Рісті була не ким іншим, а безпосередньо ним самим. Тоді Леон звернувся до Акацукі, який лежав позаду Рісті: – Що не так Акацукі... Ти не схожий на себе. Пояснив він зі сміхом. Ніби дражнився: – П’ять років тому, коли ти вбив мене, у тебе не було жодних сумнівів. – Е... Рісті не одразу зрозуміла значення слів, що пролунали з його вуст. Акацукі помирав, а Леон, який мав бути мертвим, був прямо перед нею. При цьому її думки вже зовсім заплуталися. І все ж... Леон легко сказав більше цього. Рісті не могла прийняти це все відразу. Це була область про яку вона не могла подумати. Акацукі... Вбив Леона. Але ця ситуація продовжувала жорстокий розвиток, залишаючи Рісті позаду. Леон почав повільно наближатися до неї. Їй не потрібно було думати про те, що він збирається робити. Він збирався покласти цьому край. Ворогу... Акацукі. – Зу! Зупинись! Скорботним голосом, Рісті поспішно зупинила Леона. Вона швидко сконцентрувалася, намагаючись якось за допомогою магії стримати його. Однак Леон не зупинив кроки. Було зрозуміло, що Рісті зараз не в тому стані, щоб використовувати магію. Це дуже погано, але його не можна зупинити. ...Але був один, хто рухався від імені Рісті. Король червоного меча, гордість Шелфіда. Це був Зекс Дорторейк. Зекс став там, захищаючи Рісті та Акацукі. – Зупинись, Леоне. Тихо промовивши це, він підняв червоний, довгий меч. Не вагаючись він направив його вістря на Леона. «...Після всього?..» Такі дії ще більше збентежили Рісті. Як Зекс може впоратися з цією ситуацією? Наче природно, що Леон є ворогом. Однак протистояння тривало не довго. Бо прозвучав один голос. – О...О. Серйозно, будь ласка, дайте мені перерву. Коли Рісті швидко обернулася, вона побачила молодого чоловіка, який там стояв. Це був той самий юнак, який переміг Зекса. – Гаразд, – сказав він взявши Акацукі на плече: Вибачте, що перериваю, але нам доведеться залишити вас тут. Зрештою, прямо зараз ми на межі того, чи зможемо безпечно повернутися до свого рідного світу. – Друг Акацукі... Різко звузив очі Леон. – Думаєш, я дозволю тобі так легко піти? Саме тоді, коли він це сказав і вже збирався зробити крок уперед. Атмосфера місця різко змінилася. – ...Ах. Несподівано ахнула Рісті. Перед нею стояв молодий чоловік, який ніс Акацукі з посмішкою на обличчі. Але його оточував не переборний тиск. Це була жага крові. І тоді юнак розсміявся і сказав: – Не будь таким поспішним. Я взагалі то пацифіст, люблю залишатися осторонь. Ну, але так... Якщо Аккі помре, я з вами розберуся. Ось чому: – Моліться хоча б... Щоб Аккі вижив. Вибачте, але я не настільки прив’язаний до цього світу, як Аккі. Щоб було зрозуміло... Я роздавлю вас без жалю. І на цьому юнак і Акацукі зникли. – Ти втік... Ти швидкий хлопець. Побачивши це, Леон усміхнувся і розвернувся на підборах. Тоді повернувся до Рісті та супутника спиною і рушив у перед. Прямуючи до головних сил Діасдії. – ...У! Вона не могла його так просто відпустити. Вона ще нічого не почула від Леона. Чому він тут. І що він мав на увазі, коли сказав, що Акацукі вбив його. Ось чому Рісті спробувала зупинити Леона, покликавши. – Ні, Рісті, зупинись. Наче для того, щоб зупинити, Зекс схопив її за плече. – Ні, відпусти мене... Як, як ти можеш бути таким спокійним, Зексе?! Несамовито кричала Рісті, трясучи волоссям. – Чому? Що це?! Скажи мені...Леон! Але на це питання ніхто не відповів. А спина Леона ставала все меншою і меншою. Залишаючи нічого не розуміючу Рісті далеко позаду. 21 Вирішальна битва в долині Великого Ґордоно підійшла до кінця. Рани завдані Акацукі, були смертельними, яких не можна було уникнути... Так вирішили в Діасдії, вважаючи, що вони досягли своєї початкової мети. Оскільки не було ніякої можливості атакувати Форестніум з укріпленим бар’єром, вони не стали затримуватися в долині Великого Ґордоно, а відразу відвели свої війська. Меч Діасдії переміг нового короля демонів. Результати цієї вирішальної битви швидко розійшлися по всьому Арейдзарду.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!