Розділ перший. «Невідворотна доля»

Він не міг тут здатися.

У нього  були речі, які він все ще не зробив.

1

Здавалося що ліс плаче.

Хоча вітру не було, гілки та листя дерев сумно колихалися.

Почувши шепіт лісу, Акацукі повернувся до Форестніуму. Перше, що зустріло Акацукі, тиша, яка наповнювала село. Виглядало так, ніби напад Діасдії був брехнею. Але спокою там не було. У повітрі витало поколююче напруження, яке кололо шкіру. Це свідчило, що поселення опинилося на межі війни.

– ...

Коли Акацукі зупинився біля входу в село, на зустріч вийшли люди.

Це були друзі, яким Акацукі довірив все за його відсутності. Ідзумі Чікаґе та Нанаса Харука.

– ...Акацукі, ти повернувся.

– Ага, – кивнув Акацукі Чікаґе, яка звернулася до нього ніжним тоном:

– Люди зовні були зачищені й відступили. Я впевнений що все гаразд.... Тут є якісь ідіоти?

– Ні, їх тут не має Але ми все ще на сторожі.

Знизала плечима Чікаґе, а Харука, яка була поряд з нею, раптом нахмурилася:

– Бар’єр концептуальної магії посилено... Тепер ніхто не може увійти в село.

На ці слова, усі природно замовкли.

...Початком інциденту стала атака лицарів в обладунках, яких вважали воїнами Діасдії.

Завдяки зусиллям Кайдо та інших, жертви були зведені до мінімуму. І все ж жертви були.

Від тих хто був поранений під час евакуації, до тих, хто, як Ріруру, отримав серйозні поранення в бою.

І... серед цих жертв лише одна людина загинула, сільський староста Груму. На село напало близько двадцяти закованих в броню лицарів. Серед них був лицар у золотих обладунках, який вирізнявся винятковою майстерністю.

Бар’єром навколо села опікувався староста Груму. Ворог мав звідкись отримати цю інформацію. Згідно з доповіддю, лицар в золотих обладунках явно націлився на Груму.

Значною мірою, саме завдяки Груму їм вдалося уникнути подальших жертв у боротьбі з таким могутнім ворогом. Груму приспав магію у власному тілі, а його смерть стала пусковим механізмом.

Це був укріплений бар’єр концептуальної магії, який витіснив тих, хто чинив зло, з села і не дав їм змоги повернутися назад. За допомогою цієї магії, лицар в золотих обладунках та інші воїни Діасдії були перенесені далеко за межі села... І трагедія того дня закінчилася.

Через пів дня Акацукі з іншими повернувся з Шелфіда.

– Відтоді минуло вже двадцять днів...

Водночас це означало, що минуло десять днів відтоді, як Акацукі, користуючись довірою Міу, став новим представником племені демонів і оголосив війну Діасдії. Однак Акацукі не вдерся в Діасдію. Протягом останніх десяти днів Акацукі продовжував давати відсіч силам Діасдії, які намагалися вломитися у Форестніум. Втім, для такої пасивної боротьби була причина.

І вона в тому, що перемога над Валаамом у пориві люті не досягла б мети, якої прагнув Акацукі.

«...Але вже час, хлоп.»

Наразі армія Діасдії атакувала чотири рази. Усі їх відбив лише Акацукі. І з кожною відсіччю кількість вояків збільшилась і сьогодні нарешті зросла до десятка тисяч. Тому наступна битва, безумовно, буде масштабнішою за цю.

Можливо, це буде тотальна війна на виснаження.

– ...Була якась інформація від Мелісси?

Акацукі назвав ім’я голови гільдії борделів. Перед оголошенням війни, він таємно попросив його зібрати якомога більше інформації з кожної країни й регулярно доповідати йому.

У відповідь на запитання Акацукі, Харука кивнула з відповіддю «так».

– Після цього розгрому, Діасдія знову офіційно попросив Шелфід та Арекрасту приєднатися до війни, ґрунтуючись на військовому союзі. На даному етапі, Арекраста все ще зберігає свою позицію, але Шелфід, який входив до знищеного підрозділу спостереження, ймовірно, неминуче буде задіяний у наступній операції вторгнення... Таким було повідомлення.

– Він досить добре впорався з цим завданням.... Він, мабуть, знову багато працював, щоб такого досягти.

Думаючи про страждання Рісті, Акацукі примружив очі.

Навіть коли бій вирішився на переговорах чотирьох країн, Рісті було важко.

Щодо цього, він думав, що міг би трохи полегшити тягар, який вона несе, як королева, тим поцілунком, яким Акацукі програв матч і здобув перемогу. Однак і це втратило більшу частину свого сенсу через лють Валаама цього разу і рішення Акацукі відповісти йому.

Але Акацукі подумав. Що іншого вибору не було. Якби Ґеійрупейн, демонічне плем’я, поклався б на Рісті та її групу, після нападу Діасдії, це лише погіршило становище Шелфіда. З іншого боку, якби вони вступили у стан війни без попередження, їм довелося б боротися лоб в лоб з Шелфідом, який врешті-решт був змушений вступити у війну.

Саме тому воля Ґеійрупейна мала бути належним чином оформлена, до того, як це станеться. Воля війни Ґеійрупейна була спрямована не на всі три країни, які були у військовому союзі, а лише на Діасдію. До того ж, якщо довелося битися з Шелфідом, який перебуває в союзі з Діасдією, і якщо битися з Діасдією як рівноправні вороги не висловивши своєї волі, одна й та сама війна матиме зовсім інший зміст. Можливо це був найменш шкідливий варіант для Рісті та Шелфіда.

Саме тому Акацукі запитав у Харуки. Ключову інформацію в цьому моменті.

– Отже, Мелісса зміг підтвердити «історію».

– Так, схоже, в цьому не має сумнівів.

Сказала Харука.

– Зрештою, четвертий принц Діасдії, Альфонс, здається, був затриманий у відповідь на позицію у цій війні. Ймовірно, зараз він перебуває під домашнім арештом.

– Що ж, тоді... немає про що хвилюватися.

За відсутності Альфонса, хитромудрого стратега, шанси на перемогу в бою зростуть.

Йдеться не лише про перемогу у війні, а й про те, що чекало на них попереду.

Саме тому Оусава Акацукі ще раз сказав про це Чікаґе та іншим.

– Як ви чули від Мелісси, наступна битва, ймовірно, буде тотальною війною. Вибачте, але цього разу мені потрібно, щоб ви, люди, приєдналися до бою.

– О, без проблем... Я готова йти.

Сказавши це, Чікаґе впевнено кивнула.

Вона та інші вже звільнилися від нестабільного стану своїх тіл і душ, спричиненого зміщенням вимірів, і успішно під’єднали свої канали свідомості, щоб використовувати магію. Іншими словами, вони відновили свої сили в повному обсязі.

– Я теж не проти.

Сказала Харука.

– Навіть я не можу пробачити цю атаку Діасдії, яка проігнорувала ту зустріч і матч.

– Дякую. Однак дозвольте мені сказати, одне... В жодному разі не перестарайтесь.

Чікаґе та Харука твердо кивнули на серйозні слова Акацукі.

Акацукі подумав. Що принаймні ці двоє не зроблять нічого нерозумного. Після чого:

– Як справи в інших?

– Пані Міу знову розмовляє з молоддю в селі...

Сказала Харука.

– Здається, вони досі не хочуть визнавати тебе своїм представником. Схоже пані Міу якимось чином вмовляє їх передумати.

Що ж:

– Оскільки мирні переговори закінчилися провалом, втрачено сенс бути представником демонів. І все ж ти раптово став їх представником, тож це не безпідставно... Навіть якщо це було рішення поні Міу.

– Що ж... Вибачте, але вона єдина, хто може щось з цим зробити.

Сказав Акацукі.

Молодь племені демонів відчувала недовіру до Акацукі, як до чужинця.

Однак, навіть якби Акацукі особисто спробував переконати їх, вони, ймовірно, стали б тільки більш непокірними.

Шкода, але він не мав іншого вибору, окрім як попросити Міу переконати їх.

– Крім того... Кайдо Мотохару продовжує активно опікуватися дітьми в селі.

Сказала Харука.

Багато дітей прив’язані до нього, що, здається дуже допомагає їхнім матерям. Його життєрадісність є розрадою для дітей у нинішній ситуації, коли страх перед нападом ще не минув.

– Ого... Він напрочуд корисний, чи не так?

– Так, я теж здивована.

– Ви двоє недбало говорите жорстокі речі.

Криво всміхнулася Чікаґе, почувши оцінку Кайдо Акацукі та Харуки. І.

– ....Нарешті, староста.

Сказала вона притишеним тоном, плутаючи слова.

– Скільки б я їй не казала, вона не відходить від Ріруру.

2

Хоча тут були люди, простір наповнювала тиша.

Це місце, оповите серйозною атмосферою, кабінет королеви Рісті, Королівства Шелфід.

За робочим столом біля вікна.

Сидячи на стільці, Рісті опустила погляд на лист Діасдії.

По інший бік столу стояли двоє товаришів. У стосунках, які виходили за межі стосунків королеви та васалів. Зекс Дорторейк та Лютіє Торуму.

І коли Рісті дочитала листа до кінця, до неї звернулася Лютіє.

– Рісті... Що сказав імператор Валаам?

– Це саме те, що ми уявляли. Ґрунтуючись на чинному військовому союзі, негайно надішліть війська та візьміть під свій контроль Ґеійрупейн разом з нами...

– Що він каже про напад на Мандрівний ліс, здійснений Діасдією?

Запитав Зекс. Нинішня найгірша ситуація, ймовірно, пов’язана з тим, що Діасдія проігнорувала резолюцію чотиристоронньої конференції й вдерлася на територію Ґеійрупейна. Досі Шелфід відмовлявся від неодноразових запитів про співпрацю з боку Діасдії, заявляючи, що не висунуться доти, доки її наміри не стануть зрозумілими.

Тоді Рісті зачитала відповідь, написану в цьому листі.

– ...Цього разу битва, яка відбулася в селі демонів, була пов’язана з тим, що розвідувальний загін випадково забрів до їхнього села, на них в односторонньому порядку напали демони, тому їм не залишалося нічого іншого, як дати відсіч.

Озвучивши це, вона розчаровано стиснула в руці виправдання Діасдії:

– Я висловлюю жаль, що випадковий бій завдав шкоди обом сторонам, і що це призвело до оголошення війни Ґеійрупейном.

Тоді вона відкинула лист підписаний в кінці ім’ям Валаама.

– Ця м’язиста скотина виправдовує своє шаленство.

Після слів Зекса вираз обличчя Рісті спотворився від розчарування:

– Це не простимо... Як вони сміють так вислизати та викручуватися.

– Тепер, коли справа дійшла до цього, ми, як й імператор Валаам, не маємо іншого вибору, окрім як виправдати наші дії.

Сказала Лютіє.

– Заперечуючи легітимність оголошення війни Акацукі, він використав це як ідеальний привід. Ми жертви, а не злочинці.

– І хоча Діасдія є жертвою, дивно що Шелфід і Арекраста не бажають допомогти, ось така аргументація.

Рісті мимоволі скрипнула зубами.

Для тих, хто знає правду, слова Валаама були нічим іншим, як обурливими аргументами.

Але розум може перемогти. І на політичній арені розум іноді може відступати від істини.

Так само як і на міждержавних переговорах чотирьох держав, де Акацукі наполягав на мирних переговорах.

Залишивши осторонь Арекрасту, чиє вірування Святої Церкви Рішаль полягає в тому, щоб уникати бою, коли це можливо, Шелфід як і Діасдія втратив підрозділ спостереження. Від початку війни минуло десять днів. З боку консервативних елементів країни вже почала з’являтися сильна зворотна реакція. Демократизація Шелфіда вже була даністю, а влада Рісті, як королеви, вже слабшала. Якщо вона продовжуватиме залишатися бездіяльною, країна могла розвалитися ще до того, як Рісті зможе скасувати монархію.

«...Принаймні, якби Акацукі міг розраховувати на нашу допомогу...»

Результати чотиристоронніх переговорів були обов’язковими до виконання на міжнародному рівні. Якби вони звинуватили Діасдію через офіційні процедури та дипломатичні канали, вони, можливо, навіть змогли б стати на його бік.

...Звісно, Рісті болісно розуміла, чому Акацукі цього не зробив. Якби Ґеійрупейн поклався на Шелфід, критика була б спрямована на Шелфід. І це саме те, чого хотів Валаам. Саме тому Акацукі став королем демонів і оголосив війну Діасдії. Щоб захистити не лише Ґеійрупейн, а і її Шелфід.

Рісті подумала. Чи можна якось відповісти на такі почуття Акацукі.

– Зекс... Ми отримали результати розслідування, про яке ми просили Еасмаріну?

Повторне розслідування знищення підрозділу спостереження, якого відчайдушно домігся Акацукі. Це розслідування правди, яке було скасовано через напад Діасдії та оголошення війни Ґеійрупейном.

Однак Рісті таємно попросила спеціалістів Еасмаріни провести повторне розслідування, виключно для Шелфіду. Вона думала, що якщо зможе розслідувати правду, яка ось-ось буде похоронена в темряві, вона зможе зробити прорив у ситуації. Потім Зекс зітхнув:

– Так отримали... Просто звіт про хід роботи.

Зітхнувши.

– Ситуація вказує на те, що злочин скоїв демон... Немає жодної прогалини.

– Он як....

Розчаровано опустила погляд Рісті, але Зекс продовжив.

– Хоч слідчі кажуть, що ситуація занадто ідеальна, щоб бути природною.

– ...Що ти маєш на увазі?

– Не існує стовідсоткових випадків, якщо тільки з цим нічого не зробили.

Сказала Лютіє.

– Але в цьому випадку ситуація ідеально підлаштована. Настільки, що все це занадто добре організовано.

Ось тут і з’являється намір приховування.

– Шкода, що ми не помітили цього на початковому етапі розслідування...

На вибачливий погляд Лютіє, Рісті похитала головою.

– Немає сенсу говорити про це зараз. Якщо міркувати звичайно, то це був злочин демонів. Наразі ми не можемо провести розслідування з боку Ґеійрупейна. А щодо маскування, це лише питання можливості, чи не так?

– Так, здається, що на даному етапі немає жодних доказів на підтримку маскування...

Сказав Зекс.

– Попри це, якби не воєнна ситуація, я міг би трохи допомогти Акацукі та іншим... Але, як і очікувалося, після того, як ситуація настільки ускладнилася.

– ...

Рісті розчаровано закусила губу.

Вона хотіла якось допомогти Акацукі, але не могла знайти способу це зробити.

«...Принаймні, якщо я розумію мету Акацукі...»

Не можливо уявити, що Акацукі, який так багато закликав до миру, без жодних роздумів розпочав би війну.

Мав бути якийсь сенс у створенні цієї ситуації.

Тому Рісті Ель да Шелфід несамовито працювала головою.

Післязавтра день генерального штурму, до якого Діасдія простила їх приєднатися. Враховуючи час, який знадобиться на підготовку і дорогу, відповідь потрібно було б дати до вечора.

Але здається ще рано. Поки у них є ще трохи часу, не припиняти думати. Думати.

Що ж бачить Акацукі поза цією війною... Що ж він бачить.

3

З’явилося біле сяйво.

Воно випромінювало ніжніше тепло, ніж сонячні промені, і було сяйвом внутрішнього Цигуну, створеного Ренкан Кейкіку.

Акацукі використовував техніку, яка активує Ци та посилює цілющу силу. Темна ельфійка Ріруру, яка була серйозно поранена під час нападу Діасдії, все ще спала у своєму ліжку.

Серед поранених у багатьох були подряпини та зламані кістки, від падіння під час втечі, але в Ріруру не було помітних травм. Проте вона зазнала сильного удару по голові й досі не прийшла до тями.

Початково, найкращим способом лікування травм є магія зцілення.

Однак магія зцілення це особлива магія, якою могли користуватися обмежена кількість людей. Тому серед Людей Ґеійрупейну не було нікого, хто міг би її використовувати, і більш того ні Чікаґе, ні Кудзуха не могли прочитати її. Внутрішній Цигун Акацукі був єдиним способом, у даній ситуації.

– ...

Тиша, народжена зосередженістю. Акацукі посилював цілющу силу в Ріруру, через руку на її маленькому лобі. Невдовзі, до обличчя Ріруру повернувся колір крові.

– ...Якось так...

Сказавши це, Акацукі відійшов від Ріруру. Будучи непритомною, Ріруру не могла їсти, і якщо залишити її, вона ослабне. Тож один раз на день вона потребувала лікування за допомогою внутрішнього Цигун.

– ...Закінчив?

На тихе запитання позаду Акацукі кивнув «так» і повернувся.

Краєм ока він побачив маленьку дівчинку, яка стояла навколішках на ліжку, поруч з Ріруру.

Нею була Доумото Кудзуха.

– Ідзумі була стурбована... Що якщо так продовжуватиметься, староста може зірватися.

Акацукі повільними кроками підійшов і сів поруч з Кудзухою.

– Останнім часом ти погано харчуєшся і не висипаєшся, чи не так?

– ...

Однак Кудзуха не відреагувала на слова Акацукі.

Вона мовчки дивилася вперед... На Ріруру, яка продовжувала спати.

Споглядаючи за її профілем, Акацукі замислився. Не зважаючи на свій малий вік, Кудзуха також має досвід покликання в інший світ. Це жорстоко, але навіть якщо вона ніколи не звикне до людських травм чи смерті... Вона незастрахована від цього. Згідно з тим, що він чув раніше, Кудзуха була втягнута в конфлікт між людьми в іншому світі, під назвою Крістія, куди її прикликали. Однак вона не змогла захистити людей, про яких вона піклувалася, чи існування, яке хотіла захистити - це біль, який може глибоко врізатися в серце людини, незалежно від того, скільки разів ти його переживаєш. Від тоді, коли вони вперше зустрілися, вони були знайомі лише короткий час, але Ріруру, мабуть, стала для Кудзухи такою людиною.

– ...Вибач. Я навіть змусила всіх хвилюватися. Але я просто не можу...

Сказавши це здавленим тоном, Кудзуха міцно стиснула обидва кулачки.

– Якби я була сильнішою, то змогла б захистити Ріруру... Я не можу позбутися цього відчуття.

– Я розумію, що ти відчуваєш, але цього достатньо... Тобі більше не потрібно себе звинувачувати.

Підбадьорливим тоном сказав Акацукі.

– ...Оусава-кун, ти не розумієш.

Тихо пробурмотіла Кудзуха.

– Не звинувачуй себе у своїй слабкості... Це так мило і жорстоко. Це зарозуміла фраза, яку можуть сказати лише справді сильні люди. Кожна нормальна людина шкодує про свої слабкості. Така людина, як ти, яка завжди розслаблена, яка ніколи не зазнає поразки від сильного ворога чи труднощів, не знає, як це - відчувати себе подібним чином...

Розгнівана Кудзуха, сказавши так багато, обірвала свою промову.

Тоді вона запанікувала і подивилася на Акацукі. З блідим обличчям і розгубленими голосом:

– Вибач... Я так накинулася на тебе, що я щойно...сказала...

– Не хвилюйся, все гаразд... Я розумію.

Сказавши це, Акацукі тихо посміхнувся й обійняв Кудзуху за плечі.

Всупереч, Кудзуха знову і знову бурмотіла: «Вибач, вибач».

Кудзуха, мабуть, згадала. Що Акацукі може зрозуміти її нинішні почуття.

...Акацукі одного разу прокляв власне безсилля, і наприкінці цього він отримав свою теперішню силу.

– Крім того, ворог, який напав на дідуся Груму та Ріруру, був таким же сильним, як і я, чи не так?

Якби вона мала силу побити когось подібного, її, мабуть, не було б в цьому місці.

Якби Кудзуха мала таку силу, вона напевно була б у класі «A» в JPN Вавилон або, якщо вже на те пішло, в учнівській раді. Якби це сталося, вона мала б іншу зустріч з Акацукі та Міу, яких перевели до класу «B». Напевно, навряд чи вони змогли б встановити таку дружбу, яку мають зараз.

– Ми змогли зустрітися, тому що староста є нинішньою старостою. І зараз ти робиш усе можливе, щоб боротися за нас. Бажати більшого означало б заперечити нашу зустріч і стосунки, які ми зараз маємо.

Не помиляйся.

– Ріруру постраждала не тому, що ти була слабкою. Ріруру залишилася живою, бо ти була тут. Якби вас тут не було, інші діти могли б не вижити.

Все добре.

– Не те щоб ти не могла її захистити... Ти захистила, ти ж знаєш.

– ...

Коли вона подивилася на Акацукі, після його слів, з очей Кудзухи покотилися сльози.

Тоді її маленьке тільце з силою стрибнуло в груди Акацукі.

Ніжно погладжуючи її струнку спину, яка здригалася від ридань, Акацукі промовив лагідним голосом:

– Тобі було важко... Можеш плакати скільки завгодно. Я про все подбаю.

І не хвилюйся.

– Тепер моя черга. Як ти врятувала Ріруру, так і я врятую її. Я приведу її до тями та зроблю такою ж здоровою, як і раніше.

– ... Справді? Ти можеш... Це зробити?

– Ага, – кивнув Акацукі, Кудзусі, яка дивилася на нього зі заплаканим обличчям.

– Але для цього, староста... Мені потрібна твоя сила. – О, будь ласка, зачекай хвилину. Отже, мені потрібно, щоб ти знову билася.

Цього разу... Разом зі мною.

Акацукі мав твердий погляд, пальцем витираючи сльози Кудзухи.

– Староста... Це я і той броньований виродок з Діасдії змусили вас плакати. Тому я візьму на себе відповідальність і змушу того хлопця взяти на себе провину... однозначно.

4

Великий генерал королівства Шелфід, Зекс Дорторейк.

Який очолював, як Королівську, так і Народну армію, був відомий як «Король червоного меча», за своє неперевершене володіння мечем.

Він вийшов з кабінету Рісті, коли сонце вже сіло.

По дорозі звідти, Зекс зайшов до зали військової ради, де засідали генерали королівської армії. Діставшись до місця призначення, він відчинив важкі кам’яні двері й увійшов до приміщення. Добре вбраний, лицар середнього віку зустрів Зекса в кімнаті, яку освітлювало призахідне сонце. Ґрант Ванґард. З п’яти заступників, Зекс завжди тримав його напоготові, бо найбільше довіряв йому.

– ...Бачу, ви прийшли до висновку.

– Так, кивнув Зекс Ґранту, який повівся зі стільця, щойно помітив його.

І лише з цього Ґрант все зрозумів.

– Як я і думав... Вилазка не минуча, чи не так?

Рісті, схоже, хотіла уникнути відправлення будь-яких військ, однак...

Сказав Зекс.

– Було надто мало часу, щоб щось зробити. Ми можемо уявляти, що намагається зробити Акацукі, але ми не знаємо, що він насправді намагається зробити. Зрештою, нам доведеться запитати його безпосередньо на полі бою.

Таке рішення прийняла Рісті, після довгих роздумів. Однак вони не стануть активно боротися проти Акацукі. Лише для логістичної підтримки вони відправлять війська в бій цього разу. Акацукі оголосив війну Діасдії від імені Ґеійрупейна. Це безсумнівно, є ознакою настороженості стосовно до однієї лише Діасдії і його найбільшої турботи щодо Шелфіда.

У такому разі, Шелфід мав би відреагувати на це почуття.

– Завтра, вранці ми вирушаємо на сході сонця. Розкажіть, будь ласка, й іншим.

– Я зрозумів... Отже, Її величність Рісті й цього разу поїде з нами?

– Так, вона їде з нами. І про всяк випадок, Лю буде з нами цього разу.

– Зрозуміло... Я знаю, що тобі, мабуть, важко.

З цими словами Ґрант тихо опустив очі. Він знав, що Рісті була убита горем через те, що довелося відправити армію, щоб розібратися зі знищеним підрозділом спостереження.

«...Крім того, цього разу противник, з яким доведеться битися це Акацукі...»

Навіть та боротьба в матчі була такою мукою. Нинішні муки, пов’язані з боротьбою проти Акацукі у війні, мабуть, надзвичайні. Таке ж відчуття було у Зекса та Лютіє.

Однак, навіть якщо це лише матеріально-технічна підтримка, позиція співпраці у військовому союзі буде виконана, якщо відправити війська. І справа не в тому, що не має жодних переваг у тому, щоб піти на поле бою. Якщо ситуація погіршиться, єдині люди, які можуть її зупинити, це ті, хто перебуватимуть на полі бою.

Звісно, Діасдія не матиме на це жодного бажання, і вони не могли очікувати, що Арекраста це зробить.

Тоді вони, Шелфід, повинні будуть відіграти цю роль.

«...І якщо до цього дійде...»

Тихо подумав Зекс. Він не сказав Рісті, але мав на думці план, як уникнути єдиної ситуації, коли Шелфід та Акацукі можуть втягнутися у серйозні битви.

І ще таким чином, щоб Діасдія не скаржилася. Однак цей план можна втілити лише на поле бою. Ось чому Зекс Дорторейк. сказав.

– Передай всім солдатам. Якщо ми битимемося на полі бою, я буду противником Акацукі.

5

Форестніум поселення у вічних лісах, де мешкали жителі Ґеійрупейну.

У центрі поселення височіло гігантське дерево заввишки понад кілька сотень метрів. Величезний символ поселення.

Стовбур дерева нависав над кожним рівнем, утворюючи риштування та житлові приміщення.

Пізно увечері, коли настала глибока темрява. Оусава Міу перебувала на верхньому поверсі гігантського дерева.

Її місцем призначення була купальня. Коріння гігантського дерева простягалося на велику територію. Каналами в стовбурі всмоктувалися природні гарячі джерела, а також підземні води. Тому в кінці трубопроводу, яким вода з гарячого джерела підійматися на гору, в кутку верхнього поверху, було облаштоване місце для купання, яке використовувало печеру у велетенському дереві.

Однак Міу не змогла скористатися цим місцем.

А все тому, що тільки-но вона поклала руку на двері лазні, як її покликали заду.

І ось... Міу оточили.

Перед нею стояли декілька молодих людей, які мешкали у Форестніумі. Однак Міу не злякалася і не розгубилася. Подібна ситуація повторювалася багато разів за останні кілька днів.

Рішення Міу ухвалила десять днів тому... Вони зібралися, щоб оскаржити його.

– Будь ласка, просимо подумайте, шановна М'ю!

Стоячи спиною до дверей лазні, Міу почула голос з нотками докору.

– Оголосити війну Діасдії - це нормально. Наша воєнна земля Ґеійрупейн, де було вбито старійшину Груму, не дозволить підлому неподобству продовжуватися. – Але чому цьому молодому чоловікові дозволили представляти нас?

– Я вам пояснила... Бо ви хотіли, щоб я вирішила. Що робити тепер, коли Груму помер. Тому ми з ним вирішили... Так зробити.

Спокійно сказала їм Міу, а молодики були роздратовані.

– Дійсно, ми попросили шановну М'ю прийняти рішення. Але це рішення недопустиме!

– Ми довірили йому виступити як представник, виключно заради мирних переговорів. Тепер, коли це не вдалося, його роль закінчилася.

Слухаючи звернення моді, Міу задумалася. «Вони зараз... хвилюються.»

Село зазнало нападу під час мирних переговорів. Провина однозначно з іншого боку. Але Діасдія - військова держава. Ті, хто живуть лише в Форестніумі, не зможуть добре конкурувати з ними. Тому заклики молоді суперечливі.

– Але без його співпраці у цій битві... У нас не буде жодного шансу.

«Ви розумієте», говорила Міу.

– Зараз ворог не має можливості атакувати наше село. Але ефект посилення бар’єра концептуальної магії, який Груму активував в обмін на своє життя, не триматиметься вічно. Коли його ефект вичерпається - як думаєте, чи зможемо ми самі захистити село?

Молоді люди на мить здригнулася, коли Міу вказала їм на це. Але незабаром вони оговталися і сказали.

– Ми могли б попросити його допомогти нам боротися пліч-о-пліч з нами, як особистість.

– Так, він є цінним активом Але це не означає, що він має бути нашим королем.

Егоїстична балаканина. Це був дикий аргумент, що вони хотіли зручно використовувати присутність Акацукі. Однак Міу вважала, що це не безпідставно. Зараз вони не розуміли, що те, що вони говорять, є неправильним. Настільки тривога накрила серця молоді.

Тому вони попросили Міу стати їхньою опорою. Доньку короля демонів Ґаліуса, який боровся навіть нарівні з людьми з надзвичайною силою. Бо це єдина надія, яка може розбурхати їхні серця, що знаходяться на межі відчаю. Оусава Міу вважала. Якщо стане новим керівником Ґеійрупейна, вона впевнена, що люди, які зараз стояли перед нею, билися б хоробро.

«… Але.»

Якби це сталося, вони б точно загинули. Вона не хотіла, щоб це сталося, тому її батько сказав. «Я буду останнім королем демонів» та віддав свою надію Акацукі, сподіваючись, що Міу буде в безпеці й що більше ніхто з демонів не постраждає в цьому конфлікті.

Тому що присутність Міу, незалежно від того використають її союзники чи вороги, створить конфлікт в нинішньому Арейдзарді. І Акацукі відгукнувся на цю думку. Він забрав Міу у рідний світ. Він знав, що якщо справжнє ім’я Міу стане відомим в іншому світі, це стане великою проблемою, та що існував ризик, що її переслідуватиме Арейдзард і він усвідомлював різні ризики. І цього разу він знову відвідав Арейдзард і продовжував боротися за Міу та Ґеійрупейн. І все ж.

– Чому ви не хочете його визнати? Тому що це він вбив мого батька?..

– Звісно це теж. Але це ще не все.

– Він не з Ґеійрупейну, він людина.

– У цей час екзистенційної кризи ви хочете, щоб ми визнали таку людину своїм царем?

Один за одним лунали голоси засудження. Тож Міу промовила слова, щоб змусити протести замовкнути.

– Тоді чому королем визнали мого батька?

Ви забули?

– Батько... Теж людина, як і він.

Молоді люди втратили дар мови, від непорушного факту, озвученого Міу. Але.

– Шановна М'ю... У нас проблема не з його особистістю.

У той самий момент, як пролунав голос, натовп, що оточив Міу, розступився. Потім крок вперед зробив молодий чоловік. Молоді люди навколо дивилися на нього з довірою та очікуванням.

– Курт..

Міу назвала ім’я юнака, який стояв перед нею. Високого темного ельфа. Він був онуком загиблого Груму. Курт поглянув на Міу:

– Ми просто хочемо битися. З тими хто вбив нашого старосту... Мого діда. І все ж він заборонив нам битися.

Потім він почав висловлювати настрої молодих людей від їхнього імені.

– Ми маємо право на боротьбу. А він його забрав. Ми довірили наше майбутнє шановній М'ю.... А він його в нас забрав. Бути визнаним новим представником з боку шановної М'ю, це те саме що бути обраним консенсусом збоку Ґеійрупейну. А він воює сам по собі.

Тому це не простимо.

– ... Вони вбили старійшину. А ми навіть не можемо битися... Куди ж подіти сум за душами наших дідів і нашу злість?

– ...

Міу мовчки вислухала заклик Курта. Тому що розуміла його почуття, їй так само було боляче. Але вони не могли цього допустити. Битва поки що йде нанівець.

– Будь ласка, довіритеся тому чоловікові... В якого повірили я і мій батько. У нього є причина не давати вам битися, і це тому, що у нього план.

Однак Міу не погодилася на вмовляння інших молодих людей.

– Довіритися? Як ми можемо довіритися йому, коли він ігнорує наші думки?

– Крім того, він не намагався вторгатися в Діасдію. Він не мав наміру серйозно битися з самого початку. Він думає, якщо наробить безладу у таких бійках, наш гнів вщухне.

І, один за одним, інші молоді люди висловили свою згоду: «Саме так».

– Ми не повинні йти за чужинцем. Це наша війна... Ми воюємо!

Акацукі не варто було довіряти, таким був консенсус молодих людей, що стояли перед нею. Ось чому: – Он як....

Коротко пробурмотіла Міу, поглянувши в низ:

– Тоді, я вам усе розповім.

З цими словами вона підняла голову і різко подивилася на молодих людей, що стояли перед нею.

Під тиском ситуації, Міу подумала про Акацукі.

«...Вибач, мені сказали тримати це в таємниці...»

Але вона не могла більше терпіти. Тому вона розкаже їм правду.

– Як ви думаєте, чому він оголосив війну? Інакше таких як ви не переконати! Якщо просто промовчати і залишити все як є очевидно, що війна почнеться раптово. З іншого боку, навіть якщо поскаржитися на провину Діасдії і силою укласти мирну угоду, ви ніколи не будете задоволені. Не можливо пробачити того, що зробила Діасдія.

Акацукі не залишав поза увагою почуття Курта. Якраз навпаки. Оскільки він розумів їх почуття, він виразив гнів проти них у формі оголошення війни.

– Але те ж саме стосується і Діасдії... Якби вони мали хоча б найменший намір погодитися на мир, вони б не напали на нас посеред переговорів, в першу чергу. Тепер коли це сталося, навіть якщо ми продовжили б переговори втому вигляді, як є, це був би лише символічний мир. Як і раніше.

Але.

– Але цей чоловік ще не відмовився від миру. Не зважаючи на те, що ситуація є такою, і всі думають, що це вже неможливо... Він все ще вірить, що може досягти справжнього миру. Тому ми воюємо, не вбиваючи ворога. Це війна, яку оголосили ми, але якщо ми продовжимо битися бездумно, не вбиваючи ворога, ми можемо сказати їм, що у нас є певні наміри. Ми, Ґеійрупейн, почали війну не для того, щоб знищити Діасдію.

Якщо зменшити сили опонента в такий спосіб, завжди настане момент, коли варіант припинення вогню спаде на думку опоненту, який поступається вам в силі. Однак Діасдія, сторона, яка розпочала війну, ніколи не запропонує припинення вогню. Якби вони це зробили, це було б рівнозначно визнанню поразки.

Але якщо ми попросимо про припинення вогню, інша сторона неодмінно розгляне цю пропозицію. І в той час, той факт, що ми воювали, не вбиваючи солдатів іншої сторони, матиме важливе значення. Навіть якщо Діасдія опиратиметься, тоді ми зможемо попросити Шелфід або Арекрасту переконати її. У формі арбітражу з боку інших країн, Діасдія також зможе використати гасло «не втрати обличчя союзників». Водночас це зберегло б обличчя тим, хто обрав припинення вогню.

Але ризики все ще були.

Тому Акацукі вирішив використати себе як страховку, на випадок надзвичайної ситуації.

– Знаєте... Чому, на вашу думку, ця людина стала королем демонів?

З виразом обличчя, що нагадували сльози та сміх, запитала у них Міу. Саме такий сценарій вигадав Оусава Акацукі.

– Тому що, якщо щось станеться, він візьме на себе всю відповідальність. «Герой-вигнанець розлютився через зірвані мирні переговори, погрожував миролюбним демонам могутньою силою, запанував як новий володар демонів і не запитуючи оголосив війну» Якби я... Донька короля демонів Ґаліуса, стала ним, це дало б противнику привід для нашого знищення. Тому, щоб цього не сталося, він збирається вдати, що ця війна була волею не Ґеійрупейна, а його особисто.

Крім того, ставши королем демонів, Акацукі мав іншу мету.

Якби війна спалахнула своїм ходом, головною цілю ворога була б Міу, донька попереднього короля демонів. Найкращим доказом цього було те, що було відправлено переслідування, таке як Філ Барнетт і Заххак.

Ось чому Акацукі проголосив себе королем демонів.

Щоб ворог націлився на нього, попри те, що наражається на небезпеку. ...І:

– Хтось сказав. Причина, чому він не атакує, полягає в тому, що він насправді не хоче битися.

Це не так.

Він не допустить трагедії, подібно до тієї, що трапилася з Груму... Тому не покине село. Якщо щось трапиться, він прийде вчасно... Він завжди прийде.

Дії Акацукі залишили Курта та інших незадоволеними та підозрілими.

Усі вони були рішенням Акацукі, який думав про них.

– Тому він не дав нам битися...

На враженого Курта, Міу виплеснула свої емоції.

– Вірно.. Якщо ви битиметесь, виправдання погрозами не спрацює?

Вони, напевно, могли б вдавати, що їх змусили воювати. Але якби одного з них, Курта та інших взяли у полон і катували препаратами та магією, і правда стала б відомою, все було б скінчено.

Так вирішив Акацукі.

– Це не лише ви, люди... Він сказав, що я теж не зможу битися.

Міу згадала. Акацукі, коли говорила про це. Вона не могла більше стримати сліз.

Розплакалась. Все це було зроблено з турботою про жителів Ґеійрупейна

– Я розумію, що ви відчуваєте, але, будь ласка, наберіться терпіння. Він перепросив, словами «Вибач»!

На дереві лунали крики Міу.

І... Реакція враженої правдою молоді була однаковою для всіх.

Вони не могли нічого сказати, просто стояли ошелешені.

Єдине, що звучало, це грубе дихання Міу, яка вибухнула емоціями та важко дихала рухаючи плечима.

Тиша огорнула всіх навколо, і незабаром:

– Чому... Він нам про це не сказав?

Простогнав Курт, опустивши очі додолу.

– Ми ніколи не можемо дозволити їм дізнатися про це. Якщо вони з’ясують, що це був лише трюк, то сам мир може бути скасований. Ось чому ми збиралися тримати це в таємниці від усіх. Не можна розповісти секрет, якого не повинні знати...

Однак вона не змогла стерпіти не правильне розуміння Акацукі Куртом та іншими і їх егоїстичні роздуми.

Проте Міу була рада, що розповіла їм все це. Недовіра до неї та Акацукі вже зникла з очей Курта та інших, хто дивився на неї. Ось чому:

– Скажу це ще раз... Будь ласка, вірте в нього, як повірили в нього я та мій батько.

Курт й інші просто мовчки кивнули Міу, яка звернулася до них ввічливим тоном.

– Дякую…

З цими словами, Міу легко усміхнулась.

Це була найкраща посмішка, яку вона могла зараз показати.

Витираючи пальцем сльози в куточку очей, Міу Оусава задумалась.

Про батька, себе і Акацукі. Груму і людей, які живуть тут, у Форестніумі.

Після тривалого часу, всі їхні почуття тепер... Нарешті стали єдиним цілим.

6

Дізнавшись про справжні наміри Акацукі, Курт з рештою повернулися на середні поверхи, де знаходилася житлова зона.

Провівши їх, Міу зрештою пішла до купальні. Зайшовши до роздягальні і зачинивши за собою двері... Вона випустила єдине зітхання. Проте.

– Ой, я не повинна...

Поспішно похитала головою Міу, на мить ледь не втративши самовладання. Не потрібно було втрачати зібраності. Зараз вдоєний час.. Найменше послаблення концентрації може стати фатальним.

«...Я маю бути стійкою..»

Хоча це і було бажання Акацукі, йому, новому королю демонів, доручено вести всі бойові дії у цій війні. Якщо це так, Міу вирішила принаймні зробити те, що вона могла зробити як дочка попереднього короля демонів. Тобто надавати емоційну підтримку тим, хто відчуває тривогу тут, у Форестніумі. Ось чому перед гарячими людьми, такими як Курт з іншими, вона ніколи не втрачала своєї рішучості. Перед тими хто був наляканий, бо не міг боротися, вона намагалася продовжувати посміхатися. Тому, що це було єдине, що Міу могла робити на цей момент.

– Угу...

Міу кивнула й зібралася. Тоді почала знімати одяг.

Зона купання була побудована у стовбурі великого дерева, і звичайно все було зроблено з дерева. Міу вже збиралася скласти одяг, який зняла, на одну з природно створених полиць... І раптом вона дещо помітила.

На одній з декількох полиць лежав одяг. Міу трохи здивувалася, що був попередній відвідувач.

Вона не очікувала, що хтось, крім неї, відвідає це місце в таку пізню годину.

Хто б це міг бути, вибачливо подумала вона, потягнувшись до одягу.

– Що... це...

Мимоволі округлила очі Міу. Тому що там була чорна як смола бойова форма. Копія тієї, яку носив король демонів у минулі часи. Його носила лише одна людина.

Міу поглянула на задні двері, що вели до ванної кімнати. Подумавши про Акацукі, юнака, який буде за ними.

– ...Трішки, зовсім трішки.

Тихо пробурмотівши, наче виправдовуючись, Міу обійняла чорну, як смола, бойову форму. Закривши очі, вона відчула слабке тепло Акацукі від одягу, якого торкалася голою шкірою. Оусаву Міу була впевнена. Це залишки «тепла», яке випромінював Акацукі під час битви, що відбулася в день. Подумавши так.

– А...

Міу відчула, як калатає серце. І її серце билося все швидше і швидше.

«... Що мені робити... Я не можу.»

Міу не могла відвести погляд від дверей, що вели до ванної кімнати.

...Минуло десять днів, відтоді, як Акацукі став новим представником Ґеійрупейна й оголосив війну Діасдії. Міу не могла проводити з ним час. Вони майже ніколи не розмовляли.

Тому що вона мала бути уважною до емоцій інших навколо себе. Було більше ніж кілька людей, такі як Курт з рештою, які заперечували проти того, щоб Акацукі був представником. Бо існував ризик, що присутність Міу поруч з Акацукі розпалить їхні емоції більше, ніж потрібно. Вони могли подумати, що вона покладається лише на Акацукі, або ж сприйняти її як повністю зачарованою ним. Не зважаючи на це, якби вони подумали, що Міу не може прийняти спокійні рішення, їхні тривога і розчарування вибухали в один момент.

Але вони мали справу з потужним ворогом. Настав час їм стати одним цілим.

Тож Міу та Акацукі вирішили триматися на якомога більшій дистанції. Проте.

«...Але... Може бути хоча б тільки зараз...»

Можливо, наступним кроком буде вирішальна битва. Акацукі та його команда вирушали на небезпечну битву.

Якщо так, вона повинна принаймні мати можливість сказати Акацукі, що хоче, щоб він повернувся цілим.

Міу поклала бойовий одяг Акацукі назад на полицю і повільно попрямувала до дверей.

Це були двері, через які можна було залишити лазню. Але зараз Міу не мала наміру кудись виходити. Тож вона обережно повернула ключ в замку дверей. Після клацання, двері замкнулися.

Оусава Міу вважала. Що тепер простір зовнішньої та внутрішньої сторони повністю відрізаний. Тепер вони з Акацукі абсолютно одні, в зачиненій кімнаті.

– ...

Міу ковтнула і прочистила горло. І цього разу простягнула руку.

До дверей ванної кімнати, прикриваючи тіло рушником.

Це був, великий простір, схожий на печеру.

Однак, від стелі до підлоги й стін, все було зроблено з дерева.

Відчуваючи приємне відчуття дерева ступнями голих ніг, Міу розганяла білу пару, що вихорилася в повітрі, і зайшла у глиб кімнати. Через деякий час почувся звук текучої води. Трубопровід, що проходив крізь стовбур гігантського дерева в одній своїй частині всмоктував природне гаряче джерело. Гаряча вода йшла з джерела і наповнювала велику заглибину в підлозі.

І у цій ванній, створеній природою, купався молодий чоловік.

Впершись ліктями на край, позаду себе, в абсолютно розслабленій позі, сидів оголений Оусава Акацукі.

Коли Міу зупинилася, Акацукі повільно озирнувся на неї, наче відчув Ци заздалегідь.

– Йоу... Що сталося, що ти так стоїш?

Він говорив з нею так, наче те, що Міу тут, є чимось само собою зрозумілим. Ось чому:

– Це не «що сталося»... Ти розумієш?

Сказавши це, Міу зітхнула. Зі злегка почервонілим обличчям, прикриваючи тіло рушником.

– Тут... Жіноча лазня?

Саме так. Трохи за пізно про це згадувати, але це була жіноча лазня. Вона не зі змішаних лазень.

Чоловіча лазня знаходилася буквально з іншого боку стовбура гігантського дерева. Посміхнувся Акацукі.

– Дурненька... Що веселого в тому, що чоловік піде до чоловічої лазні?

– Знаєш, я вважаю, що купання повинно приносити задоволення, але хіба не заборонено чоловікам заходити до жіночої ванної?

Розумієш? Говорила Міу.

– Якщо Курт та інші дізнаються, що ти робиш... Вони не просто розгніваються.

Якщо підкрадатися і підглядати - це проблема, але якщо робити це не приховуючись, проблем не буде.

У загальному, сказав Акацукі.

– У чоловічій лазні я часто стикаюся з хлопцями, яким я все ще не подобаюся. Особливо зараз, у важливий час перед боєм. Краще не провокувати їх занадто сильно. Тому сьогодні я вирішив піти до жіночої лазні, пізно ввечері, коли ніхто не прийде.

– Але це не означає, що ти можеш це робити без дозволу....

– Ні, без дозволу я б цього не зробив... Я попросив у Ідзумі, і отримав дозвіл від жінок села.

– Е-е… Правда?

Мимоволі вигукнула Міу. – Я не чула нічого подібного. Для неї це було абсолютною новиною. Чікаґе забула їй сказати? Ні, вона не думала, що та зробила б таку помилку. А якщо так.

«...Навмисно. Боже мій, Чікаґе, ти просто...»

Чікаґе знала, що Міу не могла проводити час з Акацукі. Дійсно, це ідеальне місце для приватної бесіди, де можна не боятися сторонніх очей...

Тож Міу поки що подякувала Чікаґе... Хоча вона й розсердиться, коли та повернеться. А потім.

– Ти ж помітила мій одяг у роздягальні... хіба ні?

– Ну... добре.

Коли Міу розгубилася, Акацукі розсміявся і сказав.

– Тоді в цьому немає нічого поганого. Давай поквапся і сідай. Ти застудишся, якщо залишишся там стояти.

– Т-так...

Насправді вона збиралася сказати йому «Повернися живим» і йти назад. Оскільки Акацукі був надто величним, як для того хто увійшов до жіночої ванної, вона не встигла.

Міу нервово кивнула і сіла біля ванної. Потім набрала гарячої води в дерев’яну діжку і вилила її собі на плечі, щоб очистити все тіло. Потім повільно опустила ноги в гарячу воду.

– Гей-гей, не можна мочити рушник у ванній.

Рушник, який приховував її наготу, забрала простягнута рука Акацукі.

– У, ха-а-а-а-а?!

Міу запанікувала й кинулася в гарячу воду. Вона прикрила груди й сідниці руками та кинулася від нього.

– Гей, що ти робиш, раптово!

– Не занурювати рушник в купальню. Це основи громадських лазень.

– У~~ту.

Він говорив тоном, майже схожими на проповідь, і Міу поглянула на Акацукі ображеними поглядом.

«...Скільки збентеження я відчула, щоб прийти сюди?»

Коли Міу почервоніла й закусила губу, Акацукі розсміявся «що ти робиш так далеко» і сказав.

– Ти пройшла весь цей шлях до мене. Ти щось хотіла, чи не так?

– Ц-це так... але.

– Тоді давай... ходи.

Сказавши це, Акацукі силою потягнув Міу за руку.

– Гей, не тягни... Ти мене побачиш.

– Шумно. Тому я зроблю тебе невидимою.

Не зважаючи на її опір, Акацукі потягнув Міу в обійми. Потім, з тією ж силою, на половину розвернув у гарячій воді. Тоді тіло Міу повністю помістилася між ногами Акацукі.

– А...

– Як тобі. Так же краще бо, я ледь його бачу чи не так?

– Н-ну... Добре, якщо так.

Кивнула Міу, зіщулившись від голосу Акацукі, який лунав прямо позаду неї. Це принцип темряви під маяком. Зараз вона була повернута до Акацукі спиною, тому могла зменшити своє збентеження. До того ж.

«...Що це, наче коханці... можливо.»

Коли Міу злегка вовтузилася, відчуваючи збентеження, яке відрізнялося від сорому:

– ...То що ти хотіла від мене?

– А... Знаєш...

Саме так. Вона прийшла подякувати Акацукі й побажати успіху.

Однак тут сталася не сподівана ситуація.

«...Уа... Мої груди плавають в гарячій воді...»

Пишні груди Міу плавали у водоймі. Але якби це було все, то в цьому не було нічого незвичного. Проблема в тому, що поверхня гарячої води була порушена силовими обіймами Акацукі. Кілька створених хвиль, надали не правильні вектори лівій і правій цицьці, незалежно.

Танцюючи на гарячій воді, груди були неприродно розпусними. Це виглядало так, ніби вони запрошували Акацукі.

– … Хм? Що сталося?

– Ні, нічого...У?

Вона поспішно потрясла головою і ванна розбурхалася ще сильніше. Зрештою, контролювати ситуацію стало не можливо.

Зараз не час говорити йому, що вона хоче, аби він повернувся цілим.

«...Що мені робити, якщо він побачить таке незручне місце?..»

Під час спільного купання вона робила досить сміливу річ. Небезпечно далі провокувати Акацукі. Коли Міу відчайдушно стиснула груди, які ось-ось мали вирватися з її рук:

– ...Ну я давно про це думав.

Раптово заговорив Акацукі.

– Ти... На половину людина і на половину темний ельф, правда?

– Це так? Моя мати - темна ельфійка... Тому я напівельф, – метушливо сказала Міу. А потім.

– Не зважаючи на це, твоя зовнішність цілком людська... У тебе також вуха не загострені.

Здивувався Акацукі:

– Ґаліус також казав, що у тебе багато його крові, але хіба не ельфійської крові у напівельфа має бути більше ніж людської?

– Правильно, але я була такою, коли була маленькою, розумієш?

Сказала Міу, розкриваючи Акацукі своє минуле.

– Коли я була маленькою.. Я виглядала, як Ріруру?

Темна шкіра та загострені вуха темного ельфа, належним чином успадковані від матері. Але навіть серед напівельфів Міу, ймовірно, була особливим типом. У міру того, як росла, кров її батька, який був колись людиною, поступово почала ставати сильнішою. І.

– Мені здається, це можна назвати періодом зростання... За останні чотири-п’ять років, росту мого тіла, воно раптово перетворилося на людське.

– ...Хм, зрозуміло.

– Зрештою... Я дивна?

– Ні, це не так. Ти - це ти, в тобі не має нічого дивного, хіба ні?

– ...Так.

Вона була щаслива почути слова Акацукі, який з легкістю визнав її існування. Міу посміхнулась і ледь помітно кивнула головою. Тоді Акацукі відповів.

– ...То чого ти хотіла, зрештою?

Воно було. У неї були слова, які вона хотіла сказати Акацукі.

Але перед цим їй треба було якось приховати ці груди... Тож Міу не могла не подумати.

– Т-воя спина... Я думаю, я помию твою спину.

Вона миттєво виправдалася тим, що спало їй на думку Тоді Акацукі, виглядаючи задоволеним, сказав:

– Хех, це дуже турботливо з твого боку... Тоді я попрошу тебе.

З цими словами, він швидко вийшов з ванної. І, повернувшись спиною, присів на підлозі навпочіпки. Тому Міу зітхнула з полегшенням.

«…Добре.» Так він не зможе побачити її голою.

Безпека нарешті була забезпечена. Повільно вийшовши з ванної, Міу підійшла до Акацукі.

Потім сіла прямо позаду нього, обличчям до його спини у дівочій позі.

– Я скористаюся ним...

Сказавши це, Міу взяла рушник, що висів на плечі Акацукі й взяла чорний плід, розміром з бейсбольний м’яч, з тих що лежали біля стіни. Це був плід рослини під назвою Селей. Стиснувши його, Міу змочила рушник, натуральним рідким милом, яке просякло його і спінилося.

– Що ж... почнемо.

З трохи знервованими словами, вона почала неквапливо мити спину Акацукі.

Запитуючи, чи є місце, яке свербить, Міу особливо ретельно промивала це місце. Коли вона все вимила, то ретельно змила піну гарячою водою.

Міу знову подивилася на спину Акацукі.

Це була широка спина.

Вона могла бачити її постійно, але поглянувши на неї зблизька, знову усвідомила розміри тіла Акацукі. Міу подумала. Що ця сильна спина не раз захищала її в минулому. Ось чому:

– ...

Перш ніж вона це усвідомила, Міу несвідомо притулилася до спини Акацукі. Їй було байдуже, що вона притиснулася до спини Акацукі. Їй не було соромно.

– ...Що трапилося?

Спокійно запитав Акацукі, знаходячись до неї спиною. Ось чому:

– ...Цього разу це буде велика битва, чи не так?

Відповіла йому Міу, випереджаючи запитання. Природною мовою вона висловила своє побажання... Наче в молитві.

– Будь ласка, повертайся живим і неушкодженим. Це все що я хотіла сказати.

– … Зрозумів.

Сказав Акацукі тихим голосом. І.

– Тоді не хвилюйся.. Я ніколи не помру. Якщо ти молишся...

Зітхнувши.

– Вірю, що цього разу мир буде досягнутий.

Потім, після довгого мовчання, Міу повільно відсторонила тіло від спини Акацукі. А потім.

– Добре тепер моя черга тебе мити.

Сказавши це, Акацукі раптово обернувся.

– У, ха-а-а-а-а?!

Міу підхопилася і поспішно повернулася спиною до Акацукі. Заледве уникнувши подвійного шоку від можливості що побачать її оголенною та побачити оголену передню частину Акацукі.

– Ч-чого ти так раптово сюди повернувся?

– Ні, зазвичай для цього повертаються спиною... Я не настільки спритний, щоб мити, будучи повернутий спиною.

Сказав Акацукі, сповнений кривою посмішкою.

– Гм... Все гаразд, я. Я можу сама помити.

Міу з усіх сил намагалася спокійно відхилити пропозицію Акацукі. Але в душі їй було страшно. Дати помити себе Акацукі, який вільно маніпулює Ци в тілі за допомогою Ренкан Кейкіку, було ризикованим вчинком. Проте.

– Що, тобі не треба соромитися. Дівчата в борделі Мелісси, казали, що ставали дуже чистими, коли я мив їхні тіла. Це просто...

– Розумію, розумію, це занадто добре, щоб бути правдою, але спочатку мені потрібно якось прикрити груди.

– Що. Ти все правильно зрозуміла...

Почувши невтішний тон Акацукі, Міу замислилася. Коли вони ходили в магазин спідньої білизни, Акацукі вже м’яв її гуди, як хотів. Вона думала, що більше ніколи не зробить тієї ж помилки.

Але що думає Акацукі?

– Ну, якщо ти знаєш, то продовжити... Ну, тоді продовжимо.

– Що, хей, хей, хей... Хааааа?!.

В той самий час, коли вона відчула руки Акацукі на своїй спині, Міу випустила солодкий голос. Гладке та комфортне відчуття підказувало. Що руки Акацукі намазані рідким милом Солей.

«...Ш, що мені робити.»

Вона не мала сили у всьому тілі. Мабуть, вона зараз не втримає спину. Однак, вона не могла обернутися, і втриматися за руку Акацукі. Він міг побачити її голою. Ось чому:

– Ч-чому ти безсоромно використовуєш руки... Хоча б... Рушник... Користуйся рушником...

Від нестерпного задоволення, Міу відчула, як тремтить усім тілом. Навіть простий дотик Акацукі. Небезпечний сам по собі, але додати до нього слизоту мила це божевілля. І все ж.

– Як можна мити жіноче тіло рушником? Подібне зло, зло.

Сказавши це, Акацукі беззастережно обмив спину Міу. Міу відчула, як через руку Акацукі, його Ци проникало прямо в її тіло. Приємне тепло пронизувало тіло Міу. І.

– Нх... Ньху, нх... ннн.

Вона не хотіла видавати сором’язливих звуків, тому прикусила губу, поки не стало боляче... Але не могла стримати свого солодкого голосу.

Тому Міу прийняла.. Що очевидно, зараз вона більш чутлива, ніж була раніше.

«...Напевно, днями... Коли через родимки висмоктували афродизіак... Я...у.»

Оусава Міу пригадала. Непереборну насолоду, яку Акацукі подарував їй, як дії лікування, днями в борделі Мелісси. Задоволення від ніжного збудження, а потім солодкого підкорення як розуму, так і тіла Міу. Вона пам’ятала... Ні, як вона могла забути. На той час, Міу знала, що її тіло розвинене. Заборонені двері, з яких немає вороття, відчинив Акацукі. Отже, Оусава Міу не могла повернутися.

– Ось, підніми руки.

–―Хі?! Хааааа.

Руки Акацукі увійшли з обох боків, і лише після цього, все тіло Міу напружилося від стогону. Дотики були лоскітними, але не було ані найменшого натяку на стиснення. Вона не могла в це повірити. Не могла повірити, що може відчувати так багато, просто від дотику до боків. І все ж, солодке відчуття було настільки солодким, що Міу навіть не могла більше соромитися. Тож вона невиразно думала лише про одне.

Рука Акацукі... Відчувалася приємно.

– А-а...

З солодким відчуттям. вона притулилася до Акацукі позаду себе і своєю спиною відчула тепло Акацукі.

Хоча це все що було, Міу відчула трепетну радість.

Але це ще був не кінець. Рука Акацукі простягнулася до передньої частини Міу.

– Ей... Не треба передню частину... Я можу помитися...

Міу подумала. Що треться спиною об груди Акацукі, ніби пестить їх. З таким танучим голосом... Що те, що вона говорить, є лише словесним опором. Ось чому Акацукі не зупинився.

– Не стримуйся... Немає нічого в цьому світі, що може очистити тебе краще, ніж мої руки.

Голосом настільки ж ніжним, як жорстким, він відкинув кволі слова Міу про відмову. І.

«... А»

Оусава Міу побачила. Як рука Акацукі увійшла їй у груди, наче її всмоктало, і наступної миті:

– А... Хааааа?!

Від солодкої насолоди, тіло Міу затремтіло в обіймах Акацукі. Вона злякалася від такої всепоглинаючої чуттєвості, хоча й натужно звивалася. Груди, які все ще тримали руки Акацукі, тремтіли й пульсували так від радості. Груди, що виступали між пальцями, були непереборно розпусними.

А кінчики цих грудей, які тепер були напружені, огидно набрякали.

«...Ха, бульбашки... Просто ковзають...

Коли бульбашки повільно стікали вниз під силою тяжіння, лише це змушувало відчувати, що вона сходить з розуму.

– А, ах, н. хух, а.

Солодко дихаючи, поглиблюючи свою ейфорію, Міу думала.

«...Що робити?»

Їй подобалася рука Акацукі, яка відбирала її розум. Відчуття коли її тіло стало тілом Акацукі, коли її тримають у полоні сильні руки та контролюють усе тіло, непереборно солодке. Потім її тіло поступово почало навчатися сприймати насолоду, її напруження поступово зникало, і вона втратила сили. Той факт, що вона може зберігати свідомість, навіть якщо отримала задоволення, яке раніше змусило б її непритомніти, говорив їй.

Оусаві Міу... Що вона може стати ще більш непристойною. І.

– Я куштував людське вухо і вищих ельфів, але напівельфійки не було.

Міу слухала слова Акацукі, поки все її тіло було огорнуте солодким теплом. Кінчик пальця Акацукі ніжно погладив вухо Міу. І її вухо відчуло його гаряче дихання.

– Ні, я не можу... Я більше... Більше не можу.

Міу розплакалася від приголомшеного задоволення. Вона не могла повірити, що не зважаючи на те, що вона не могла впоратися навіть з тим задоволенням, яке відчувала зараз, вона могла додати, ще одне задоволення. Але Міу зрозуміла. Акацукі не ніколи не зупинився. А її справжня сутність прагнула насолоди, яка на неї чекала. Ось чому:

– А... Ха... Кху... хм.

Проковтнувши густу слину, що накопичилася в її роті, Міу поглянула на Акацукі.

Побачила. Рот і білі зуби Акацукі, піднесені до її вуха. І Оусава Міу точно була свідком цього моменту. Зуби Акацукі ніжно вкусили її власне вухо.

– ....Уууууу!

В цей момент свідомість Міу стала чисто білою.

7

...Через тридцять хвилин.

Постать Оусави Акацукі знаходилася на поверхні гігантського дерева у Форестніумі.

Найвища точка в Мандрівному лісі, вдень звідси видно горизонт.

Але зараз була північ. За обрієм не видно нічого, окрім суцільної темряви.

І все ж Акацукі вдивлявся в темряву. А потім.

– Ти знову як підліток.... Вештаєшся на самоті в подібному місці, Аккі...

Роздався п’яний голос позаду. Було очевидно, хто співрозмовник. Тому Акацукі, не обертаючись, криво посміхнувся і сказав.

Нічого особливого, я просто трохи охолоджуюсь після ванної.

– Після ванни... Ну я щойно прийшов повз віцепрезидента.

Сказав Кайдо.

Вона почервоніла, у неї був дуже поганий настрій, ти знаєш, що сталося?

– Ну, я не маю найменшої уяви.

Тихо сказав Акацукі.

...Після того. Міу, яку Акацукі вкусив за вухо, втратила свідомість. Тоді, мабуть, хвилюючись, що Міу не повертається. Чікаґе, Кудзуха, і Харука прийшли забрати Міу з лазні. Однак зовнішні двері були замкнені, тож дівчата не змогли потрапити в середину, але звідти вийшов Акацукі, щоб впустити їх. Коли він це зробив, Харука закричала і втекла. Акацукі залишив решту по догляду за Міу Чікаґе та Кудзусі. На непритомному обличчі якої була посмішка неймовірного гламурного екстазу. Кудзуха, як побачила це, перевела на нього погляд, наче дивилася на тварину, але Акацукі було байдуже.

«...Останніми днями вона занадто багато на себе бере, вона так перенапружується....»

Міу, дочка попереднього короля демонів Ґаліуса, була колишньою принцесою Ґеійрупейна. Усвідомлюючи власне становище та відповідальність, Міу продовжувала поводитися так перед жителями Форестніуму. Сподіваючись, що якось зможе стати опорою для їх сердець.

Проте, провівши десять днів, у стані постійного надмірного напруження... Вона надто напружувала себе. Саме тому, Акацукі зняв напруження. Саме для цього він домовився з Чікаґе, щоб піти до жіночої лазні. Міу відчайдушно намагалася зробити все, що в її силах... Ніхто, крім Акацукі, не міг змусити її зняти напруження в такому стані.

І намір Акацукі блискуче вдався... От тільки.

«... Але я не розраховував, що щось подібне станеться лише через вухо...»

Подумав Оусава Акацукі. Він вирішив, що відтепер, коли каратиме Міу, то кусатиме її за вухо. Потім Кайдо став поряд з Акацукі, споглядаючи той самий горизонт.

– Що ж, схоже, ми нарешті перейдемо до справжнього бою, але як гадаєш, чи є у нас шанси на перемогу.

З посмішкою.

– Треба бути обережним. Якщо намагатися бути надто жадібним щодо того чи іншого, ти закінчиш невдачею.

Почувши цю пораду, Акацукі пирхнув і сказав:

– Ду~рень. Ми намагаємося зробити те, чого ще ніхто не робив... Ми... Що, якщо ми тут не будемо жадібними.

Безстрашно сказав він.

– Незалежно від того, чи це перемога в битві, чи укладення перемир’я та досягнення миру, ми зробимо все... Якщо здамося з самого початку, на цьому моменті все закінчиться.

Немає сенсу бути таким, як раніше. Те, до чого я прагну, лежить за межами цього.

Тому, Кайдо, я попрошу тебе допомогти мені... Я розраховую на тебе, кращий друже?

Зручне слово, чи не так, кращий друг... Був момент, коли я не зміг захистити, за відсутності Аккі. Я збираюся зробити одну річ, я збираюся як найшвидше позбутися цього тавра зі своєї спини.

Хикикнув Кайдо і сказав:

– Ну, в битві це просто питання перемоги й поразки, але... Коли мова йде про мир, так не вийде.

При цих словах, вираз його обличчя раптом став серйозним.

– Чи маєш ти чітке бачення кінця... Дорожню карту, як туди дістатися?

– Це питання багатьох факторів і очікувань... І це буде нелегко.

Але, саме тому це варто було зробити.

– Ми зробимо це... Я нещодавно був у Шелфіді, і у мене є страховка на випадок, якщо нічого не вийде. Ми впораємося.

Говорячи це, Оусава Акацукі безстрашно посміхнувся.

Дивлячи далеко в перед. За межами темряви, за якою нічого не видно, він бачив світло миру.