Пролог «До чого всі прагнуть і чого хочуть»

1

За вікном танцював пил.

Пил, який закривав небо, підказував, що ось-ось насунеться буревій.

Хоча сильний вітер вдаряв і струшував вікна, зовні не доносилося жодного шуму.

Імперські палати імперії Діасдія, побудовані в суворих природних умовах, спроєктовані та збудовані так, щоб запобігати потраплянню піску всередину будівлі. Природно, що між зовнішньою і внутрішньою стіною не було ні найменшого прозіру... Більша частина звуку блокувалася між внутрішньою та зовнішньою сторонами приміщення.

Тому крик не вийшов за межі кімнати.

– ...Що ви маєте не увазі, батьку!

Натискав четвертий принц імперії Діасдія.

Знаходячись кабінеті імператора. Співрозмовником був імператор, який залишився сидіти у своєму кріслі за робочим столом.

Валаам Дай Арон Діасдія. Проте.

– ...

Валаам нічого не відповів. Навпаки, він навіть не поглянув на нього.

Тож він запитав. Знову ж таки, уточнивши питання:

– Чому ви... Проігнорували результати переговорів і з власної ініціативи вторглися в Мандрівний ліс!

Після поєдинку Акацукі з Рісті та її групою. Альфонс дізнався про цю ситуацію під час свого візиту для інспекції кордону. Демонічна нація Ґеійрупейн оголосила війну Діасдії.

І за цим стояло свавільне вторгнення Діасдії до Мандрівного лісу.

Коли Альфонс почув цю новину, він не міг повірити в те, що відбулося. Зустріч королівств, що відбулася в Шелфіді, була формальною, хоча й неофіційною, зустріччю королів країн.

Результат, досягнутий після обговорення на цій зустрічі, після згоди кожної країни, має міжнародну обов’язкову силу.

І Акацукі, безумовно, продемонстрував свою силу. І навіть заручився підтримкою міжнародної громадськості.

Тому Арейдзард збирався розпочати нове розслідування щодо знищення групи спостереження за Ґеійрупейном. І якщо Діасдія, проігнорувавши це, здійснила самовільне вторгнення, це не минуче призведе до зовнішньої критики. Це також могло створити недовіру і заворушення всередині країни. Було багато людей, які відчували страх та ненависть до демонів, але все ж не хотіли війни.

Ще більшою проблемою було те, що вторгнення відбулося до початку повторного розслідування знищення підрозділу спостереження.

Схоже, цього разу побоювання викликало те, що нове розслідування виявить, що саме Діасдія знищила підрозділ спостереження.

Але Альфонс вважав. Що це безумовно було не правдивим звинуваченням.

Висновки зроблені на місці події, безумовно, заслуговували на довіру.

«...Але хто наказав мені провести це розслідування...»

Альфонс поглянув. На свого батька, Валаама, який мовчки сидів перед ним.

Тому він мусив почути. Слова безпосередньо з вуст Валаама.

– ...Я чув, що серед частини населення ходили чутки, нібито знищення підрозділу спостереження було інсценуванням з боку нашої країни, військової держави, з метою отримання військових спецзамовлень.

З недовірою запитав Альфонс. Сподіваючись, що це буде заперечено.

– Батько... Я не вірю, що знищення підрозділу спостереження було вашим наказом.

– … Ні, не було.

Цим Валаам заперечив свою причетність.

Але Альфонс хотів не цього. Він не хотів словесного заперечення без зорового контакту. Тож, природно, його слова стали грубішими.

– Тоді чому ви провели вторгнення?! Звісно, доки діє військовий союз, Шелфід і Арекраста зрештою виконуватимуть наші прохання і відстоюватимуть разом з нами. Однак, оскільки війна буде розпочата таким чином, що в неї буде втягнуто дві країни, відповідальність за цю війну повністю ляже на Діасдію. Ця зустріч відбулася в ім’я миру між Ґеійрупейном і нами... Іншими словами, в Арейдзарді. Поки ми це ігноруємо, наша країна буде загнана в дуже важке становище. Ви це розумієте?!

Альфонсу, який кричав на нього, Валаам пробурмотів:

– Важке становище, га...

З цими словами, він вперше зустрівся з Альфонсом поглядами.

– ...Ти нічого не розумієш.

– Я розумію достатньо... Що вибір батька був хибним!

Позаду Альфонса, який, різко вдаривши словами, розвернувся на каблуках, пролунало запитання Валаама.

– Куди ти йдеш?

– До Шелфіду. Якщо це солдати нашої країни, їх зупинить навіть мій наказ. Але з Ґеійрупейном і вельмишановним Акацукі так не вийде. Якщо Ґеійрупейн все ще можна зупинити, це має бути королева Рісті, яка в хороших стосунках з вельмишановним Акацукі.

– Зрозуміло... Тоді в мене не має іншого вибору, як зупинити.

Через мить після того, як Валаам це сказав, двері кабінету відчинили ззовні.

І невдовзі до кімнати вбігло кілька солдатів.

Імперські лицарі. Королівські гвардійці під прямим контролем Валаама.

І Альфонс, який був повністю оточений:

– ...Що це означає, батьку?

– Як бачиш. І це саме так, як ти собі уявляв.

Сказав Валаам.

– Все вже рухається. Те, що ти робиш, ставить країну в незручне становище.

З цієї миті тебе буде усунуто від державних обов’язків і затримано, доки я не віддам іншого наказу.

– Який ідіот... Хіба це не батько намагаються загнати країну в глухий кут!

Альфонс спробував прорватися до Валаама, але йому це не вдалося.

Між ним і Валаамом став один з імперських гвардійців. А інший затримав Альфонса. Спостерігаючи за цим, Валаам тихо промовив. Короткі слова.

– Заберіть його.

– Це неправильно... Подумайте ще раз, батьку!

Озирнувся Альфонс, коли солдати виводили його з кабінету.

Він кричав через двері, що зачинялися, Валааму, який знаходився по той бік.

– Ще не пізно... Будь ласка, батьку!

Але крики благання Альфонса не долинули до нього.

З важким стуком двері кабінету повністю зачинилися.

2

– Ще не пізно, так…

Пробурмотів собі під ніс Валаам у тиші свого кабінету.

Тоді він замислився над значенням слів Альфонса.

Але навіть після цього він все ще був впевнений. Впевнений, що зробив правильний вибір.

– Звичайно, зараз ще не пізно... Тому шляху назад немає.

Зітхнувши.

– І для нас і для нинішнього Арейдзарду.

3

Ударна хвиля пронеслася полем бою.

Це була ударна хвиля, створена демонічним мечем Акацукі, яка розгорнула землю і пожерла все на своєму шляху.

Сильний удар був спрямований вниз. Випущена ударна хвиля поширилася радіально і знесла солдат Діасдії, розташованих на рівнинах навколо Мандрівного лісу.

Але навіть попри це, армія Діасдії не відступила.

– Не будьте боягузами! Друга лінія мечоносців в атаку! Танковий корпус, вперед!

У відповідь на наказ молодого командира дивізіону, який командував лінією фронту, пролунав суцільний рев.

Гордість танкового корпусу Діасдії. Броньовані, сталеві звірі ревли один за одним. Але.

– Ви справді думаєте, що зможете впоратися зі мною за допомогою цього!

Вигукнув Акацукі, поки наближалися високошвидкісні гарматні ядра.

Якщо він хотів їх уникнути, то міг би. Їх можна було б розрубати навпіл, або навіть схопити.

Однак Оусава Акацукі виключив ці варіанти.

Він тупнув ногою по землі й запустив Ренкан Кейкіку. Швидкісним ударом меча по круговій траєкторії, він відбив усі снаряди, що налетіли на нього. Снаряди, зрикошетивши, приземлилися прямо перед мечоносцями, які готувалися до атаки. Від удару землю підняло вгору, здійнявши низку стовпів піску та ґрунту.

Попри це, солдати Діасдії прорвалися крізь стіну пилу та куряви й атакували. Проте.

– К-коли?!.. Не можливо...

– Не можливо... Він утік?

Акацукі відповів розгубленим солдатам. Глядячи на них зверху вниз.

– Дурні... Я нікуди не тікав.

– В-він тут! На горі!

Коли перші помітили й закричали, було вже надто пізно.

Стрибнувши вгору, Акацукі легко перестрибнув через солдатів передньої лінії.

Але вони, мабуть, побачили в цьому можливість. Лучники націлили стріли в гору, а мечники, прочитавши траєкторію падіння Акацукі, почали рухатися, щоб оточити його, як тільки він приземлиться.

Але Акацукі не поспішав. І протягнув, піднявши, ліву руку над солдатами, що скупчилися під ним. В ту ж мить з його лівої руки вилетіла куля світла. Це була куля Ци, вивільненого Ци, замішеного в тілі Ренкан Кейкіку. З гуркотом вона знесла десятки солдатів Діасдії, які перебували безпосередньо під Акацукі.

Залишалося тільки приземлитися в простір, що залишився після удару.

Однак... Оусава Акацукі пішов ще далі.

– Ооооо!

З імпульсом свого падіння Акацукі увігнав в землю демонічний меч.

Лезо меча було наповнене Ци Акацукі, замішаним в середині його тіла.

...В наступний момент. Удар, немов від великого вибуху, охопив усю навколишню територію.

І.. Невдовзі після цього - коли удар вщух і пил розвіявся.

Єдиною людиною, яка змогла встояти на ногах після удару, була людина, яка перебувала в епіцентрі.

Оусава Акацукі був єдиним.

– Й-як це можливо...

Злякано пробурмотів командир дивізіону, який командував лінією фронту, побачивши надзвичайні здібності Акацукі.

Він, мабуть, швидко збудував захисну стіну магією землі й ледве захистився від удару.

Але навіть якщо тіло можна було захистити, то психіку - ні. Десять тисяч солдатів, під його командуванням, не могли протистояти тому, і навіть артилерійський вогонь танків, на які він покладався, був не проблемним.

– Ч-чому... Одна людина має таку силу?..

– ...Чому, кажеш?

На слова командира Акацукі зиркнув на нього. Він зціпив зуби так міцно, що вони аж заскрипіли.

Закричав.

– Хіба ви цього не розумієте, хлопці!

Потім наче відштовхнувшись, Акацукі втік.

Посеред незліченних солдатів, що кидалися оточуючи його і намагалися перехопити.

Оусава Акацукі пригадав. Одного разу він сам поставив те саме питання в пошуках сили.

Це було майже п’ять років тому. Коли його вперше нещодавно викликали до Арейдзарду.

Коли він гостював у замку Ельдія під захистом Шелфіда.

Після тренувань на мечах у дворі замку, Акацукі запитав.

Героя яким пишався Шелфід... Ні, Арейдзард.

Леона Есперіо.

4

– ...У чому причина твоєї сили?

На запитання Акацукі, Леон відповів: «А», вкладаючи меч у піхви.

Він думав, що Леон, чиє дихання зовсім не порушилося, був майстром меча, тоді як він все ще задихався.

– Навіть ти не відразу був таким сильним, як зараз, чи не так?

– Ну, це... Але я ніколи не замислювався над причиною своєї сили.

Зніяковіло посміхнувся Леон, але Акацукі не відступив.

– Тоді подумай про це тут і зараз... Про причину твоєї сили.

Минув майже місяць, як Леон і Зекс почали тренувати його з мечем.

Це коштувало серйозних зусиль, і він, схоже, засвоїв деякі основи. Однак він не думав, що якщо продовжить так тренуватися, то зможе набути такої ж сили, як вони, навіть якщо на це підуть роки. Він відчував, що шлях до особистої сили не продовжується за межами звичайної сили.

...Оусава Акацукі не хотів бути найсильнішим. Він просто хотів отримати силу, яка зможе зупинити його батька і брата. Тож якщо ці двоє найсильніші.

«...Якщо вони найсильніші, я повинен вийти за межі цього поняття...»

Мабуть, Леон щось побачив в Акацукі, з таким задумливим виразом обличчя.

– Злість і відчай, я думаю, звичайно.

Опустивши погляд з похмурим виразом обличчя, ніби бурмочучи промимрив він кілька слів.

– Ти знаєш, що мого батька і сестру вбило демонічне плем’я.

– … Ага. Саме тому ти, простолюдин, захотів стати лицарем.

А Леон, який неодноразово досягав запаморочливих успіхів на полі бою, був відзначений за заслуги й пишно нагороджений лицарським званням. Його сила справжня, і тепер він був визнаний героєм не лише Шелфідом, а й усім Арейдзардом. Тільки Леон міг перемогти короля демонів Ґаліуса.

– Але хіба це єдина причина... Твоєї сили?

Дещо непереконливо пробурмотів Акацукі.

Звичайно, біль від втрати близької людини може бути причиною набуття сили. Але, на жаль, це не єдиний привід набути особливої сили. Це те, що болісно усвідомлював саме Акацукі.

Леон не єдиний, хто втратив когось важливого для себе. Акацукі також колись втратив свою сестру, і тут в Акацукі було багато людей, які втратили своїх рідних. Їхні біль і горе мали бути однаковими.

Якщо так, то в чому різниця між Леоном і ними? А потім.

– ...Це все вага.

Почувши приголомшливо тихий голос, Акацукі підняв погляд.

Леон гірко посміхнувся, наче бачив сумніви Акацукі наскрізь.

– Якщо я сильніший за інших, це означає, що мій біль і смуток трохи сильніший і глибший, ніж в інших... Це єдина відмінність, я впевнений.

На таку відповідь Леона Акацукі не знайшов слів. Він зрозумів. У цьому світі є погляди, які не допускають жодних спростувань. Таку велику вагу мала крива посмішка Леона.

Однак Оусава Акацукі подумав. Якщо це так, то він має стати сильним за будь-яку ціну.

З такою логікою, причина чому Акацукі слабший за свого батька і брата, полягала в тому, що почуття, які він відчував, слабші за їхні. Але він не вважав, що йому бракувало відчаю.

«...Ти не єдиний.» Мав відчуття, що не можеш здатися.

Бо воно було. Від досвіду бути роздавленим розпачем, від якого перехоплювало подих.

Бо навіть Акацукі мав такий досвід.

І Можливо, так само і з сумним королем демонів, чию кохану дружину, темну ельфійку, вбили люди, а він сам відмовився від своєї людської ідентичності.

Ось чому:

– Ей, Леоне...

Сказав Акацукі. Звернувшись до героя, що стояв перед ним.

– ...Невже мир між людьми та демонами справді неможливий?

Єдині люди, які могли застосувати силу, щоб зупинити опонента, який не хоче їх слухати, це ті, хто має рівну або більшу силу.

Тому нинішній Акацукі не міг зупинити свого батька і брата.

Але Леон інший. Він такий же сильний, як Ґаліус.

Хоча це боротьба між людьми й демонами, за своєю суттю це боротьба між расами.

Леон, надія людей, а Ґаліус, король демонів. Якби ті, хто втратив дорогоцінне життя один для одного, змогли примиритися один з одним, був великий шанс, що цю війну можна було зупинити. Були всі шанси, що цю війну можна зупинити.

Однак Леон повільно похитав головою.

– Це не можливо. Занадто багато крові вже пролилося. Крім того, якщо я побачу тих, хто вбив мого батька та сестру, я впевнений, що не пробачу, бо тоді я не зможу пробачити себе.

Оскільки.

Я присягнувся... На їхніх могилах, матері та своєму власному серці. Заприсягнувся, що переможу демонів.

– Але ж вони просто намагаються вижити. Якщо, як ти кажеш, почуття створюють силу, то ця війна схожа на змагання взаємного відчаю... Чи можна з цим щось зробити.

Леон лагідно посміхнувся.

– Ти такий добрий, Акацукі... Я розумію, чому ти так подобаєшся Її Величності.

При цих словах, Акацукі збентежено почухав щоку.

– Це правда, що до мене добре ставляться, але це просто тому, що люди з інших світів зустрічаються рідко.

– Нічого подібного. У тебе є таємничий шарм, який приваблює людей. Ти швидко подружився з Зексом і Лютією, і, здається, користуєшся популярністю серед служниць замку.

– Це просто збіг обставин. Насправді здається, Рісті я не подобаюся...

– В жодному разі... Чому ти так думаєш?

– Бо що ж, вона одразу на мене так кидається?

Несподівано сказав Акацукі.

– Я багато разів перепрошував за це...

– Насправді. У мене було найгірше перше враження про тебе... Ти найгірший.

Засміявся Леон.

Тобі не потрібно було заходити до неї, поки вона приймала ванну.

– Мене туди покликали, не те що я сам цього хотів...

З відразою на обличчі, сказав Акацукі.

– Ти не уявляєш, що я відчув, коли мав бути у своєму ліжку, але опинився у величезній ванній кімнаті в іншому світі, а наді мною сидить принцеса цієї країни.

До того ж вони обидвоє були голі. Прямо кажучи, це була найгірша незручність. Через не можливість пояснити ситуацію, що склалася, його прийняли за волоцюгу. Коли він закричав, Рісті здула його магією, а коли він в паніці спробував втекти, то зіштовхнувся зі служницями, які підняли шум і кинулися на нього. Коли він, панікуючи, вибіг в коридор замку, Валькірія повалила його на землю і вдарила головою об підлогу, повністю вибивши з нього дух, що призвело до втрати свідомості. Після цього знадобилося цілих два дні, щоб усунути непорозуміння і змусити їх зрозуміти ситуацію Акацукі, після того, як він прокинувся в темній в’язниці.

– Чув, що Рісті зазвичай соромиться показувати своє тіло навіть покоївкам, тому одягається і купається наодинці... Думаю, вона була надто здивована.

Сказав Леон.

– Вона, напевно, вперше бачила чоловічу шкіру або навіть бачила чоловіка голим.

– Ну, здається, я зробив щось не так...

– Це не вина Акацукі. Виклик до іншого світу - це воля світу.

І коли Леон це сказав. Задзвонив дзвін годинникової вежі.

– ...Вибач, Акацукі. Я маю скоро йти.

– О... Добре, сьогодні день, коли ти збираєшся допомогти мамі.

Мати Леона, Серена, керувала рестораном «Павільйон диких котів» у замковому містечку. Цей відважний чоловік, тепер вже герой, все ще ходив допомагати в закладі в певні дні.

– Бо я лишився один... У матері.

У замку добре розуміли, що Леон понад усе дорожив часом, проведеним зі своєю матір’ю, Сереною.

Тому ніхто не наважився б потурбувати мати й дитину.

Теж саме стосувалося й Акацукі. Він провів Леона, коли той йшов.

Аж раптом Леон зупинився і озирнувся до нього.

Ніби згадавши, голосом, що кличе.

– Не хвилюйся, Акацукі. Можливо, ти не маєш таланту мага, але є способи оволодіти майстерністю меча, як Зекс. Ти станеш сильним.

– Звідки ти знаєш?

Насупивши брови, запитав Акацукі, і Леон посміхнувся. Знаючи сказав.

– Тому, що ти... Чимось схожий на мене.

5

... І свідомість Оусави Акацукі повернулася до сьогодення.

На полі бою, де то тут, то там здіймався чорний дим, більше нікого не було.

Це тому, що Акацукі одноосібно відбив армію Діасдії, яку складали десять тисяч вояків.

Він міг би переслідувати їх і знищити, але не зробив цього.

Замість того, щоб відпустити солдатів, він дозволив їм забрати своїх поранених.

– Тепер... повертаємося

Акацукі ніс чорний, магічний меч на плечі. У Форестніумі, Міу та інші чекали на його повернення. Вони вірили в силу Акацукі, але хвилювалися б, якби він повернувся пізно.

Тому Оусава Акацукі озирнувся назад. І подивився... на поле бою, через яке пробіг.

– ...

На спустошеній битвою землі лежали зламані мечі, розбиті обладунки та шоломи, перетворені на груди заліза, і забруднені землею військові стяги Діасдії.

Видовище було безперечно промовистим. Тут точно була війна.

Цю війну розпочав не хто інший, як він сам. Втім, Оусава Акацукі ні про що не шкодував. Коли він повернувся до Форестніуму після серії переговорів чотирьох країн, включаючи поєдинок з Рісті та її групою. Іншого вибору не було. Саме тому Міу, Чікаґе, Кудзуха, Харука та Кайдо підтримали рішення Акацукі. А Акацукі, став новим королем демонів і оголосив війну Діасдії.

– Справжній мир, або...

Тихо пробурмотів Акацукі.

Багато хто колись боровся в Арейдзарді, щоб створити його. Але цього ідеалу ще ніхто не досягав. І герой Леон. І король демонів Ґаліус.

Акацукі, який бився як герой-вигнанець і Рісті з їх супутниками закінчили невдачею. Однак Оусава Акацукі не здавався. Присягнувшись цього разу подолати долю цього жорстокого конфлікту. Тому він не міг дозволити собі програти. Бо історія це підтверджувала. ...Навіть якщо король демонів загине, світ не стане мирним. Звичайно, багато історій досягають свого фіналу після перемоги над королем демонів. І весь світ радіє приходу миру, і всі зазвичай посміхаються. Щасливі закінчення. Але це тільки тому, що камера спрямована лише на зручні місця. З іншого боку, герої, посміхаючись і тримаючись за руки, дивляться на небо. Це завжди побитий світ зі шрамами від боїв. Але всі відвертають очі від цього факту. Сп’янілі від драматизму перемоги над кролем демонів. Затуманені сльозами емоцій, очі не помічали жодних несприятливих сцен. Тому Акацукі дивився прямо на розгорнуту перед ним сцену. Це була правда яка ніколи не буде зображена у спектаклях. Не відводячи очей, Оусава Акацукі закарбував її у своєму серці.

Він думав, що єдине, що можна отримати від перемоги над королем демонів - це фальшивий щасливий кінець.