Ти запитуєш серцем, а я відповідаю діями. Те, що захищає герой, що це?

1

«Для тих з вас, хто збирається виходити, і тих, хто тільки прокидається, минула сьома ранку, отже настав час будильника о сьомій♪.»

Ось що почув Оусава Акацукі, відкривши очі на звук.

– Ух, о-о, ...а?

Напівсонний Акацукі, на мить не розуміючи де прокинувся, почухав свій живіт. Потім його увагу привернуло зображення на екрані телевізора і він зрозумів, що знаходиться у вітальні свого будинку.

– ...О, зрозуміло. Я повернувся вчора.

Сьогоднішній песик〜♪, сьогоднішній песик, Кларочка, з будинку пана Такахаші, щодня грається з братиком-розносником молока. Насправді Кларочка дуже скромна сука, і коли розносник намагається покласти молоко до поштової скриньки, вона опирається лапками на огорожу й суне носика в поштову скриньку, дуже радіючи пляшці молока. Бачачи це, розносник каже: «Клара, ти сьогодні знову прокинулась і метушишся одна».

– Звичайне прохідне шоу.

Переглядаючи популярний блок ранкової програми новин, Акацукі розмірковував. «Я повернувся до рідного світу.

... Але чому я спав у вітальні?»

Йому поки не вдалося пов’язати пам’ять. Через його повільний розум. Чи від того, що голова ще не прокинулася. «О так.» Подумавши, що у цьому випадку перш за все, потрібно зробити це прийняти душ, Акацукі тихо вийшов з вітальні. Увійшовши до роздягальні та засунувши весь одяг до кошика, він закінчив підготовку до входу у ванну. З враженням, що лійка душа прикріплена до стіни ванної кімнати, нижче, ніж раніше, він вимив тіло й голову милом і шампуню з дозатором. Вийшовши з ванної, він насухо витер тіло, мокре волосся, банним рушником.

– Ото вже. Забув підготувати змінний одяг.

Зітхнув про себе Акацукі, над тим, що забув, як треба жити, хоча це мав бути його рідний світ. Він накинув рушник на шию і пішов до своєї кімнати на другому поверсі.

Відкрив двері й попрямував прямо до комоду. Він збирався дістати з шухляди свою білизну.

– ...Хм?

У ліжку, де зазвичай спав Акацукі, замість нього зручно спала дівчина.

І Акацукі згадав. Причину, чому він спав на ліжку у вітальні.

Тож він не міг не подумати. «Ось що обурливо.»

І підійшов до ліжка. Глядячи на дивовижно красиву дівчину, що спала зі закритими очима, він знову замислився.

«...Обурливі цицьки.

Величезні.» Її груди, які були настільки великі, що були занадто зухвалими, щоб привернути увагу будь-чиїх очей, злегка ворухнулися синхронно з її видихом, ніби просячи Акацукі доторкнутися до них. «І як вона їх виростила.»

– Помацати... Не можна. Спочатку я повинен пояснити. Ей, прокинься. Хей, хей?

Він ніжно поштурхав дівчину за плече. І від того її груди затряслися.

«...Містерія.»

Коли Акацукі мимоволі звузив очі, від цього божественного видовища.

– ...У, хм...

Дівчина поволі прокинулася. Змушуючи погляд своїх кліпаючих очей сфокусуватися на ньому.

–...У?!

Вираз її обличчя напружився. Але Акацукі не зрозумів його значення.

– Гей-гей, що не так?.. Ти в порядку?

«Чи міг це бути вплив переходу у світ?» Задаючись питаннями, Акацукі стурбовано спробував дотягнутися до дівчини. І тоді зрозумів. Погляд дівчини сказав йому. Причиною був його нинішній вигляд.

– Хвилинку, чому б тобі не зачекати? Заради Бога, зберігай спокій,

Хоча Акацукі так сказав, він відчував назрівання проблеми. Хоча це було непорозуміння, чесно кажучи, досить важко виправдатися. Коли ви прокидаєтеся, а перед вами абсолютно гола протилежна стать... Це того варте. Однак дівчатам таке не подобається. Погляньте на неї, обличчя зблідло, а рот відкривався і закривався.

Зрештою, схоже, що стимуляція, була занадто сильною, щоб прокинутися. Акацукі подумки молився, щоб вдалося зберегти спокій.

Якщо він зараз розгубиться, її непорозуміння лише поглибиться. Спочатку він мав заспокоїтися. Тому Акацукі посміхнувся. Посмішка це спільна мова для усіх світів.

– Це мій світ. Не хвилюйся.

– ...Я не можу!

З цим криком полетіла і рука дівчини.

– ... Ну що таке. Перш за все, дозволь мені ще раз представитись.

Сказав Акацукі, коли на його лівій щоці розпустився осінній лист, який не відповідав сезону.

– Я Оусава Акацукі. Можеш звати Акацукі. Коли я був в Арейдзарді, мене називали героєм-вигнанцем. В тебе є ще якісь питання?

– Що ти робиш голим перед ліжком сплячої людини?

– Ось чому. Прийнявши душ, я просто прийшов переодягнутися. Я від початку неодноразово це говорив. Перш за все, це не має нічого спільного з моїм представленням. Збадьорись. Гм.. Як тебе звати?

Якщо подумати, він навіть не знав такої очевидної речі.

– ...М'ю.

– ...Га?

Акацукі не зміг повірити своїм вухам, коли донька короля демонів пробурмотіла це ім’я, у поганому настрої.

– Гм... Ти маєш на увазі Міу... ти?

З недовірою видавив Акацукі ім’я, яке часто згадував. Наскільки неймовірним це не було, такий збіг надто великий. Тоді дівчина перед ним показала поганий настрій.

– ...Ні!

Пробурмотіла вона.

– Не Міу. М'ю. Мене звати М'ю.

– ..., М'ю, ось як, ха-ха.

Сухо розсміявся Акацукі. Схоже, він неправильно розчув.

Проте ім’я, яке він випадково розчув, нагадало йому про те, що він збирався незабаром зробити. Як попередження.

...Це можна назвати витівкою долі.

Акацукі почухав щоку. Тости, яєчня, молоко. Сидячи за обіднім столом з простим сніданком, глядячи на дівчину навпроти, подумав Акацукі.

«... З такою вибуховою фігурою, у неї хлопчача манера мови.»

– Чому я відчуваю неприємний погляд?

– Це лише твоя уява. Ти щойно прибула в інший світ і не можеш позбутися напруження, відчуваєш гіперчутливість.

Тихо промовивши це, Акацукі раптово замислився.

«Ну, не кожен захотів би піти за мною в не знайомий інший світ.»

2

В Арейдзарді Акацукі сформував групу з Рісті та іншими супутниками.

Однак у вирішальній битві з королем демонів Ґаліусом, він виступив один. Метою було взяти вплив, який виникне після перемоги над королем демонів, на себе. В такій ситуації, якщо Акацукі зникне, образ не залишиться. З ідеєю Акацукі погодилася лише одна людина.

Король демонів Ґаліус. Цар, який вів демонів, також думав про світ і дбав про нього.

Місце, де Акацукі та Ґаліус могли битися сам на сам. Це був замок короля демонів, єдина підхожа кімната, тронна зала. Інакше вони потрапили б на очі обом таборам.

Проте, замок Ґаліуса був переповнений солдатами-демонами. Тому він відправив свою доньку, як провідника, і таємно викликав Акацукі до свого замку. Не було ні слів, ні сигналів, і битва почалася в момент, коли вони зіштовхнулися один з одним. Зрештою, запекла битва завершилася перемогою Акацукі.

І коли він уже мав померти, Ґаліус попросив Акацукі. – Я хочу довірити тобі свою дочку. Його донька - напівельфійка, народжена між ним та темною ельфійкою, але її зовнішність сильно залежала від його власної крові, тому проблем виникнути не повинно.

Це було останнє бажання сумного короля демонів, який колись кохав темну ельфійку і породив з нею доньку, але коли його кохану дружину вбили люди, він, за власним бажанням, перестав бути людиною.

Спочатку Акацукі намагався відмовитись. Але після смерті короля і руйнування країни, доля принцеси розореної країни трагічна. І тим більше, якщо це дочка короля демонів. Незалежно від того, чи потрапить вона до рук ворожої країни, чи буде визнана лідером залишків, кінцевим результатом не буде нічого іншого крім знищення. Акацукі планував перемогти Ґаліуса, взяти на себе всі пов’язані з цим емоції та зникнути. Якби Акацукі зник, зрештою, все це на себе взяла б М'ю. Щоб відповісти за свої дії, Акацукі неохоче погодився.

Однак, замість цього, Акацукі поставив лише одну умову. Що він будь-що повернеться до свого рідного світу. Бо мав дещо зробити. Отже, якби йому довірили її, він мав взяти її з собою, але якщо з цими не має проблем, він погодився б. Він запитав не короля демонів, який збирався довірити свою доньку, а М'ю, яка довіряла йому свою долю.

Простягнувши руку, і якщо вона була готова на це піти, вона мала взяти цю руку.

...І тоді. На це запитання, М'ю кивнула у відповідь і взяла Акацукі за руку.

Акацукі, думаючи, що йому відмовлять, здивувався і розгубився. Проте М'ю тихенько пояснила йому. Ґаліус давно передбачав власну смерть. І сказав їй, що якщо, з’явиться хтось, хто зможе перемогти його, живи з ним, якщо він дозволить.

Почувши це, Акацукі одразу поглянув на Ґаліуса. Сумний король демонів уже помер.

– Але як же ти привів мене в цей світ? Жителі з Арейдзарда не можуть пройти крізь «браму в інший світ», вірно?

У відповідь, Акацукі знизив плечима, М'ю, схоже, все ще не вірила.

– Що ж, є маленька лазівка...

Використання Ренкан Кейкіку, щоб обдурити «Браму в інший світ» - це трюк, якому колись Акацукі навчився у світі богів. Природно, М'ю його не знала. Фактично, ніхто в Арейдзарді зараз не знав, як це зробити. Існування М'ю, в цьому світі, має бути абсолютно таємним.

– Хм...

Пробурмотіла М'ю, опустивши очі. Акацукі, який очікував, що його запитають про метод, яким він скористався, був трохи розчарований. Потім тихим голосом.

– ...Що ти збираєшся робити далі?

Запитала М'ю.

– Я не знаю, що з тобою робити, але якщо людина з іншого світу, як я, дізнається ким ти є насправді, це неминуче спричинить багато проблем, хіба не так?

– Ох... Ну, це хвилювання зрозуміле, але я не думаю, що це проблема. На Арейдзарді, твоє обличчя відоме, але в цьому світі тобі про це не варто хвилюватися.

– Але якщо хтось дізнається... Частину магії, що я використовую, можуть використовувати лише демони.

М'ю хвилювалася, але Акацукі похитав головою.

– Не хвилюйся про це.

– Чому? О... може, в цьому світі не можуть використовувати магію?

– Ні, все навпаки...

І безстрашно посміхнувся.

– Історично не так довго, але магія все ж існує в цьому світі...

Акацукі був не першим, кого викликали до іншого світу.

Тисячі людей, по всьому світу, були викликані до іншого світу.

Хоча спочатку це викликало розгубленість, дослідження прогресували, оскільки явище тривало. І до того ж це цілком природно, оскільки майже половина з них повернулася. То ж, стало відомо багато фактів.

Самі виклики до іншого світу почалися близько тридцяти років тому. До того ж інший світ був не один. Цей факт був визначений з інтерв’ю з людьми, які повернулися. Арейдзард, до якого викликали Акацукі, це не що інше, як один з багатьох світів. Наразі було підтверджено більше десятка різних світів. Ті, хто були викликані у ці світи, мали дещо спільне. Всі вони, хлопці та дівчата, підліткового віку. І кожен, хто був викликаний до іншого світу, міг отримати особливі здібності, такі як магія іншого світу.

Повертаючись з іншого світу, можна було повернутися пройшовши через «Браму в інший світ», у кожному світі. Однак потрібно було дотримуватися однієї умови. А саме, термін в межах п’яти років. Через п’ять років, після виклику в інший світ, ця особа більше не могла повернутися до рідного світу. Існує припущення, що це, тому що після п’яти років і більше, «Брама в інший світ» вважає її людиною іншого світу.

Найбільш дослідників здивувало те, що навіть після повернення з іншого світу, в цьому світі не минає анітрохи часу. І вони могли використовувати набуті там здібності й в цьому світі. Однак присутність вихідців з інших світів, які отримали силу, яка значно перевершувала норму для звичайної людини, призвела до того, що їх сприймали як надію для подальшого розвитку людства і водночас як елемент небезпеки.

Тому нова Організація Об’єднаних Націй - G7. Японія, Сполучені Штати, Росія, Китай, Індія, Федерація Океанії та Європейський Союз, кілька років тому, вирішили створити установу, спрямовану на контроль та захист тих, хто повернувся.

А саме «організацію Вавилон «БАБЕЛ». Навчальний заклад, який мав на меті направляти хлопців і дівчат, із надзвичайними здібностями, в правильному напрямку, щоб вони могли бути корисними для процвітання та розвитку людства й для зміцнення миру. Вони були побудовані в кожній країні, яка входила до нової Організації Об’єднаних Націй, японська школа розташовувалася в спеціальному автономному районі Токіо, який був визначена столичною владою Токіо, після масштабної зміни зонування території.

Там жили репатріанти з іншого світу та здобували загальну освіту своїх регіонів - від початкової школи до університету та аспірантури. З іншого боку, специфічні здібності, набуті в іншому світі, розвивалися, а також проводилися настанови та навчання, для опановування ними.

Вступити могли всі, хто потрапив до іншого світу. І навпаки, ті, хто ходив до іншого світу, повинні вступити, без винятку. Це робилося для того, щоб тримати людей з особливими здібностями окремо від загалу.

Тому Вавилон не омине увагою тих, хто повернувся з іншого світу.

– ...Гей, ми теж підемо до цього Вавилона?

– Ну, саме так. Якщо перебувати у Вавилоні чи спеціальному автономному регіоні, не доведеться турбуватися проте, що хтось міг використати магію.

Сказав Акацукі.

– До речі, цей будинок теж знаходиться в автономному регіоні, де живуть прибульці з інших світів. Мій старший брат закінчив Вавилон. Мій батько весь час не буває дома, інших членів сім’ї не має, тому немає небезпеки, що хтось дізнається.

– Ось як…

Перед М'ю, яка, здавалося, трохи відчула полегшення, Акацукі похитав головою та сказав:

– ...Це не означає, що Вавилон настільки наївні, щоб прослизнути, приховавши свою особистість. Як я пояснив раніше. Вавилон ніколи не пропустить людину, яка повернулася з іншого світу. Мабуть, вони уже помітили, що в будинку, де минулої ночі я мав бути один, відбувся двовимірний зсув. Офіційні особи Вавилону, ймовірно, незабаром прийдуть це перевірити.

– І що ти збираєшся робити?

– Ну, про це теж не хвилюйся.

М'ю здивовано підвищила голос, але Акацукі посміхнувся.

– З моменту, як я вирішив привести тебе у цей світ, мав на думці план. Я трохи хвилююся, але... Як ти думаєш, вийде?

Як так.

– Витівка богині долі, здається, теж на нашому боці.

3

Спеціальна автономна область створена для того, щоб направляти у правильному напрямку тих, хто повернувся з іншого світу.

Це штучний острів, побудований шляхом рекультивації Токійської затоки, в акваторії Морського світляка[i].

Крім морських і повітряних шляхів, з боку Кавасакі був підводний тунель, схожий на Морський світляк.

Контраст між гірською місцевістю, сповненою природою, і висотними будівлями, наповненими передовими технологіями, втілював ідеальне місце, що мало баланс між природою та містом.

У центрі цього штучного острова розташовувався об’єкт, схожий на величезний університетський кампус, який гармонічно вписувався в природу гірської місцевості. Не зважаючи на зелені дерева, величезні ставки та невеликі пагорби, видовище складної лінії різноманітних великих і малих об’єктів, від дослідницьких установ і експериментальних будівель до ігрових майданчиків, справді вражала. Перш за все, що впадало в очі, так це височезний хмарочос білої будівлі школи, який наче вривається в небо.

Це була школа для дітей, що повернулися з іншого світу.

Наче святиня, так люди ставилися до цього місця, з побожною покорою та трепетом.

Вавилон.

Був круглим простором, оточеним стінами. Місце, де зовнішня стіна була східчастою трибуною, було третьою ареною, де проводилася внутрішня перевірка JPN Вавилон.

Причина чому це не «екзамен», а «перевірка», полягала в тому, що сам вступ вже був завершений. Те, що перевірялося, це те, якими видами діяльності займався зарахований учень в іншому світі та скільки сили він має на цей час. Схоже, перевірка показувала, як використовувати цю силу, іншими словами здібності, більшість студентів були бійцями, деякі з них досягали успіху в академічних дослідженнях.

Було чотири напрямки перевірки. Медичний огляд, перевірка минулого, сьогодення та майбутнього за допомогою магії духів, оцінка особистості через співбесіду, та перевірка практичних навичок з інструктором бойових мистецтв.

Зараз М'ю, з Акацукі чекали на результати першого, медичного огляду. Огляд більше ніхто не проходив. Начебто з інших світів повернулося тисячі людей, але і з іншого боку, з шести мільярдів населення це становить незначну ймовірність. Якщо обмежитися лише Японією, шанси ще нижчі. Іншими словами, це дуже рідкісний випадок. Вони цінні, бо рідкісні. Ось чому світ керує репатріантами з інших світів.

Це був зал очікування арени. Поруч з Акацукі, який сидів на дивані витягнувши ноги, розслабляючись, і чекав результатів перевірки. Була М'ю, охоплена хвилюванням, Акацукі з полегшенням зітхнув,

– Будь впевненіша. Така поведінка підозріла і привертає увагу.

– Якщо я пройду медичний огляд, то виявиться, що я людина з іншого світу...

М'ю, яка шепотіла неспокійним голосом, Акацукі недбало помахав рукою.

– Не хвилюйся. Наскільки великими не були твої груди, це не буде такою великою проблемою.

– Я не про це!

«... Що робити, якщо склад крові чи щось в тілі відрізняється...»

Коли М'ю закусила губу і витріщилася на Акацукі, прийшов медичний працівник з результатами огляду.

– Хм, пан Оусава Акацукі?

– Так це я,

Акацукі, якого викликали першим, підняв руку, і медичний працівник, відкрив прозорий файл, який тримав, і прочитав вміст. Невдовзі він закрив файл і передав його Акацукі.

– Зі здоров’ям проблем не має. Будь ласка, візьміть цей файл і відправляйтесь на Норнчек[ii].

– Так дякую, пане.

Коли Акацукі прийняв файл, співробітник повернувся до М'ю.

Пані Оусава Міу.

– Т-так...

Окликнута М'ю, боязко встала зі стільця. Як і у випадку з Акацукі, співробітник відкрив файл і перевірив результати. Потім його погляд, який бігав по результатах, зупинився на пів шляху.

– ...

М'ю напружилася.

...Момент напруження.

Потім співробітник закрив прозорий файл.

Тут також немає проблем. Візьміть, на Норнчек.

– Д...дякую.

Трохи підвищивши голос, М'ю прийняла файл і важко зітхнула.

«...Добре, все щасливо закінчилося.»

Коли вона з полегшенням приклала руку до грудей, їй на голову поклали руку.

Разом з ніжною вагою пролунав голос, який випромінював усмішку.

– ... Ей, я ж казав не хвилюватися, чи не так?

Ніби підтверджуючи відчуття дотику Акацукі, М'ю простягнула до голови руку. І від того, що її справжню особистість поки не розкрили, знову зітхнула. На прозорому файлі, який їй вручили, було написане ім’я. М'ю прочитала його одними губами.

«...Оусава... Міу...»

Ім’я, яке Акацукі підготував для того, щоб М'ю жила в цьому світі. Належало старшій дочці родини Оусава, яка на цей момент зникла безвісти, молодшій сестрі Акацукі. Коли М'ю почула цей план від Акацукі, після того, як представилася на кухні, вчора вранці, вона зрозуміла значення здивованого виразу його обличчя. ...Насправді компоненти крові та будова тіла М'ю дещо відрізнялися від людей цього світу. Не зважаючи на це, результати аналізу крові та комп’ютерної томографії проблем не показали.

Яким чином. Акацукі сказав їй, що це від того, що серед тих, хто повернувся з іншого світу, було більше ніж кілька випадків, коли їхні тіла змінювалися через зворотний зв’язок з їх досвідом в інших вимірах.

Але це вона почула лише вчора. І в неї не було часу морально підготуватися.

Наступного дня, після того, як М'ю з Акацукі прийшли у цей світ, вони отримали лист із зарахуванням до Вавилона. Хоча зважаючи на права людини адресата, зарахування було лише заявою, насправді це був наказ, який мав обов’язкову силу. Варіанту не поїхати до Вавилону не було. Якщо ви не здастеся впродовж тижня, після отримання документів, а точніше не вступите до школи, Вавилон відправить співробітників, які вас заарештують. Однак цього разу співробітники Вавилону з’явилися до будинку Акацукі з документами. Все було так, як він і очікував. Тому Акацукі спокійно збрехав співробітникам Вавилона, які зацікавилися особою М'ю.

«...Це моя сестра.»

Вона зникла безвісти, але нещодавно повернулася. І що вони нещодавно повернулися з іншого світу, в який були викликані. Сміливо пояснив він.

Пояснення були прийняті чудово. І, як не дивно, результати тесту показали, що проблем немає. Досвід в інших світах міг змінити тіло або спогади. Тому вона прикинулася, що має втрату пам’яті, і не тямущою, якщо в чомусь була невпевненою.

...Тому поки що справи йшли добре...

– ...Ну, проблема в наступному. Було б добре вміти обманювати.

М'ю почула, що голос Акацукі, поряд, став трохи жорсткішим. Хоча. Зараз Норнчек.

Завдяки магії духів, можна було побачити минуле, теперішнє та майбутнє.

Урд, богиня минулого. Верданді, богиня теперішнього. Скульд, богиня майбутнього.

Норнчек здатен бачити історію цілі за допомогою духовної магії. Однак історію від народження до смерті не можна було переглядати хронологічно. У псалмах виражалося загальне минуле теперішнє і майбутнє.

Отже, стосовно минулого, що ви робили, коли пішли в інший світ. Стосовно сьогодення, яку магію можете використовувати - тобто, будь-який зв’язок з вищим виміром. А щодо минулого, покаже, які речі ви зможете зробити з цією силою, якщо все так і продовжиться

...Інакше кажучи, що стосується вступного іспиту Вавилону, то перевіряли найважливіше.

Звичайно, майбутнє не було абсолютним, і залежно від волі людини можна було йти іншим шляхом.

Норнчек показував лине найімовірніше майбутнє.

Акацукі став перед інспектором з магії та простягнув прозорий файл.

Інспектор запропонував Акацукі сісти перед ним.

– Пан Оусава Акацукі. Закрийте очі та розслабтесь.

Акацукі мимоволі пирхнув і засміявся.

– Це не якийсь сумнівний гіпноз...

Тоді інспектор з серйозним обличчям:

– ...Не розмовляйте. Не думайте ні про що, дозвольте своєму розуму плавати в темряві.

– Хе-хе-хе.

Акацукі зробив, як йому було сказано.

Протягом десяти секунд він позбавлявся думок. У цей момент, інспектор щось записав на аркуші паперу.

З величезною швидкістю. Коли Акацукі відкрив очі, дивуючись, що відбувається, той вже закінчив.

– Гарна робота.

Діагност, поряд, отримав від інспектора свіжонаписаний папірець.

І поглянув на його вміст.

– О, це..!

Вигукнув він. Зацікавившись, що ж таке трапилося, інспектор, що провів Норнчек, також заглянув в папірець, поруч з ним. Через автоматичний запис у несвідомому стані, інспектор не знав, що записав.

І тут інспектор, побачивши написане, з гуркотом піднявся з крісла.

Вираз його обличчя напружився, наче він бачить, щось неймовірне.

– Що сталося, докторе?

Зібралися й інші співробітники, які почули шум.

– Ш, щось сталося?..

Схвильовано озвалася М'ю, позаду нього.

– Ну. Треба сказати у мене не має поганого минулого.

Сказав Акацукі, проте подумав.

« ...О, Боже. Якщо ж розпусне минуле, то трохи є.»

Потім діагност, який обговорював те і те, відкрив аркуш паперу, на якому було написано передбачення минулого.

– Це... правда, Оусава-кун?

– Ні, я ще не почитав. Гм, що це таке...

Акацукі глянув на псалом, написаний на папері перед ним.

Пізнавши відчай та самотність у світі під назвою Арейдзард, ти став на шлях справжнього героя.

Навіть після того, як ти переміг трагічного короля демонів, твоя битва не закінчилася.

У цьому світі немає богів, які б дали вам свою силу.

Тільки істина всередині самого себе приведе вас вище.

Колись, у не дуже далекому майбутньому, верховний правитель буде змушений зробити вибір.

Оберіть правильний шлях, у двох променях надії...

Оскільки це був перший раз, коли він проходив Норнчек, він лише смутно розумів, як це читати, але коли побачив місця де вірш ділився на три частини, припустив, що кожна з них представляла минуле, теперішнє та майбутнє. Оскільки минуле і сьогодення визначені, факти констатуються, тоді як майбутнє лише має можливості, оскільки воно містить невизначені елементи. І хоча минуле і сьогодення говорять про «ти», у майбутньому це «верховний правитель», що було цікавим моментом. Чи стосувалося це того, хто в цій розповіді піднявся на вищий рівень, керуючись істиною? Чи це про іншу людину, яка змушена обрати шлях верховного правителя, який повинен направити її в правильному напрямку. Але навіть так.

«... Ох, ти верховний правитель»

Криво всміхнувся Акацукі. Бо дивно було сказати.

Незалежно від того, чи є верховним правителем він сам, чи хтось інший, у нього забагато ідей.

Бо так було б.

Принаймні, ті двоє вже на вершині цього світу.

Цей опис дійсно сильно натякав на те, що Акацукі збирався робити в майбутньому.

... Звичайно, не було б нікого, крім Акацукі та тих двох, хто міг би зрозуміти значення цього опису.

Єдине, що він не розумів, так це частину про «правильний шлях, освітлений двома променями надії». Однак Акацукі вважав, що це швидше за все, стане зрозуміло, коли настане «не дуже далеке майбутнє», зазначене в описі.

І, тоді ж.

– ...Оусава-кун, чи правдива ця інформація про минуле?

– Га? Минуле?

Діагност звернув увагу на ту частину, що була абсолютно байдужою Акацукі. Акацукі знову прочитав псалом. Там не було нічого поганого.

– ...О, ну. Думаю, так, як і написано, чи не так?

Якби він смів сказати, він вважав себе «героєм-вигнанцем», а «справжнім героєм» був Леон.

Ймовірно, тому що він переміг короля демонів. Потім.

– Оусава-кун!

– С-що... Що?

Поки він перебував у глибоких роздумах, його раптово голосно покликали, і Акацукі поглянув на діагноста перед собою.

Діагност не приховував свого хвилювання.

– Поки що Норнчек ще нікого не називав «справжнім героєм». Якщо це правда, то в JPN Вавилоні... Ні, ти перший в історії Вавилона.

– Правда? Деякі люди самовільно мене так називали, правда?

Я радше герой-вигнанець.

– Ні. Байдуже, хто так називав. Важливо, що Норнчек це визнав.

Сказав діагност.

Перш за все, виклик в інший світ відкриває канал для особливої здатності, магії, але чи можна її опанувати та посилити, залежить від таланту та зусиль людини. Однак у світі, де не можливо зрозуміти де де праве, а де ліве, нормально боротися за виживання. Все ж кількість хлопців та дівчат, яким насправді довелося ризикувати життям на полі бою, дійсно обмежена. Крім того, була лише жменька людей, які можуть отримати силу досягти вершини світу. Між тим, досвід Акацукі був справді унікальним.

...Проте в одного з інспекторів на обличчі був спантеличений вираз.

– ...Але я дещо не розумію. Поточний опис говорить, що не має бога, який би тебе підтримав. Це також може означати, що ти зараз не можеш використовувати магію...

– О, так і є.

Легким тоном відповів Акацукі.

– Перш за все, я не вмію користуватися магією.

4

На додачу до результатів Норнчек, інспекторів та персонал здивувала кричуща заява Акацукі.

Якщо справжній герой з’явився в описі вперше, то людина яка пройшла між світами, і не може використовувати жодної магії, є надто незвичною. Вступна перевірка була призупинена і розпочалася жвава дискусія. Також важливим вважали факт появи виразу «верховний правитель» в описі майбутнього. Хоча було кілька людей, по яких згадувалося, як про верховного правителя, усі вони обіймали важливі посади, які скеровували майбутнє світу. Тому про результати тесту Акацукі негайно повідомили вищому керівництву, яке відповідало за діяльність Вавилону.

«...Добре, що у мене не було проблем...»

Тим часом після специфічного обговорення Акацукі, Норнчек схвильованої М'ю пройшов спокійно, всупереч її хвилюванням.

У світі під назвою Арейдзард, наприкінці переплетіння горя, щастя принцеси було вкрадене. Тобі, хто втратив усе, залишилась лише терниста дорога.

Вітерець нинішнього світу лагідно вітає вас.

Скоро вітер перетвориться на шторм і покличе інших супутників.

Самотність завжди слідкуватиме за спиною.

Чи будеш ти одна залежить від вас. Чи станеш ти самотньою, залежить від твого партнера.

Хоча слово «принцеса», що з’явилося в минулому, викликало у неї мороз по шкірі, виявилося, що це слово відносно легко з’являлося в описі дівчат, наприклад, принцеса співу для барда і принцеса танцю для танцівниць.

На відміну від Акацукі, в поточному описі чітко зазначався «вітер», тому з магією проблем не було. Майбутнє було трохи неясним, оскільки воно включало невизначеність, казали, що це не рідкість. Крім того, після визначення мети та усвідомлення, опис майбутнього зміниться більш детальним, тому, якщо є занепокоєння або бажання отримати вказівки, рекомендувалося через деякий час знову пройти перевірку.

Норнчек було завершено. Наразі, небезпека розкриття її справжньої особистості зникла. Сили полишили тіло М'ю. Потім.

– ...Ей, я радий, що перевірка закінчилася без пригод.

Поплескав її по плечу Акацукі.

– О, так...

Обличчя М'ю здригнулося і вона ледь помітно посміхнулася.

Хоча. Відтепер, вона більше не М'ю, дочка короля демонів Ґаліуса.

Отже, вона неминуче мала, що зробити. Обіцянка, якою вони обмінялися вчора ввечері.

Щоб її справжня особистість не була розкрита в цьому світі. Вона не дуже в захваті від цього, але один раз спробує.

– Б, бр, бра, брате..., ...Н-ні, це все-таки не можливо!

Їй було так соромно, що її обличчя запалало. Але вона не могла цього не зробити.

Відтепер вона буде жити в цьому місці, в цьому світі.

«Це обіцянка, яку я дала батькові.»

Акацукі, сміючись і ніжно погладжуючи М'ю по голові, сказав

– Ну, поки ти не звикла, згодиться й Акацукі. У будь-якому випадку, відтепер з нетерпінням чекаю на співпрацю, Міу.

Це був момент, коли М'ю почала жити з новим ім’ям, у цьому світі.

5

Наступна, усна, перевірка пройшла без проблем. Тому, що, Міу та Акацукі змогли пройти співбесіду не окремо, а одночасно. Акацукі запропонував, що було б добре провести спільне інтерв’ю, і оскільки вони ходили до одного світу, і до того ж вони були братом і сестрою, на це погодилися.

HYn-A-vol-01-006

Хоча це рідкісний випадок, але прецеденти траплялися. Крім того, коли Міу губилася з відповіддю, її вдало підхоплював Акацукі, тож це було виправданим.

І ось дві фігури вийшли на сцену арени.

– Що ж. Нарешті, дозвольте мені побачити ваші поточні здібності.

Звернувся до них чоловік. Десь наприкінці тридцяти років.

Він був інструктором з бойових мистецтв, відповідальний за перевірку Міу й Акацукі.

– Ми підготували різноманітну зброю. Використовуйте ту, що вам подобається. Або, можливо, вона не така зручна, але наберіться терпіння цього разу. Після офіційної реєстрації та початку занять, вам буде надана найбільш відповідна зброя. Звичайно, цей тест допускає використання магії. У будь-якому випадку, оберіть те, що найкраще демонструє ваші здібності.

У здовж стіни було вишикувано велике різноманіття зброї. Міу по черзі поглянула на кожну.

«...У противника довга алебарда... В такому разі.»

Серед усього різноманіття, Міу взяла короткий меч, яким можна було маніпулювати однією рукою. Вона просто маг. Вона вирішила, що, про всяк випадок, на час необхідний для активації магії, їй знадобиться зброя, щоб запобігти атаці супротивника, який скоротить дистанцію, в момент активації.

З іншого боку, Акацукі заклав руки за голову.

– Хм... Мені нормально й так.

– Хоу, здається, ти можеш собі це дозволити, але все справді добре? – Я здивувався, почувши, що Норнчек виявив героя, але ти не можеш використовувати магію, хіба ні?

Розсміявся інструктор з бойових мистецтв.

– ... Невже, ти навіть мечем не вмієш?

– Ні, взагалі-то, я можу ним користуватися. Навіть там, в основному, я бився мечем.

– Що ж, я не можу змушувати тебе так і продовжувати, але... Цей тесть на бойові здібності, також з ним пов’язаний з розподіл по класах, після вступу. Якщо ти не зможеш продемонструвати свою справжню силу, це буде втратою, чи не так?

– Якщо хочете, щоб ми продемонстрували свої справжні здібності, думаю, так було б правильно, так?

– Зрозумів. Якщо ти так кажеш, тоді добре. Ну тоді, в будь-який момент. Давай. Я не проти якщо ви будете разом, тому, будь ласка, постарайтесь.

Той з легкістю підняв алебарду.

– Ой-йой, все добре...

Засміявся Акацукі. З безстрашним поглядом.

– .... Можна закінчити все миттєво?

– Гей, зачекай!

Міу поспішно дорікнула йому за недоречне зауваження. Але інструктор з бойових мистецтв, схоже був роздратований.

– Не хвилюйся. Я багато років працюю інструктором. Думаю, що маю пристойний об’єм навичок. До цього часу, я рідко поступався новим учням. І якщо щось станеться, ваші атаки мені не нашкодять.

Як так.

– По всій території Вавилону, включаючи цю арену, встановлено спеціальний бар’єр. Як фізичні, так і магічні атаки діють тільки на розум супротивника і не завдають шкоди тілу. Що ж, ви можете відчути реальний біль, тож можете знепритомніти, але якщо кількість пошкоджень достатня, щоб шокувати до смерті, спрацює обмежувач. Окрім як про втрату свідомості, більше не має про що турбуватися.

Схоже, це захід суворої заборони бійок студентів і персоналу. Ті, хто повернувся з іншого світу, були схожі на бомби сповільненої дії. Якщо вони зіштовхнуться лобами, не дивно, що хтось з них втратить життя. І щоб запобігти цьому, у Вавилоні було встановлено міцний оборонний бар’єр.

– Хм. Ну, тоді все гаразд.

Акацукі приклав руку до підборіддя.

– ...Ну тоді, Міу. Ти перша.

– Га, інструктор сказав діяти одночасно...

– Все добре. Він і не сказав, що це ми маємо діяти одночасно, так?

Поглянувши через плече Міу, Акацукі попросив інструктора кивнути.

– Ага. Я не проти. Робіть як хочеться.

– Бачиш?

Посміхнувся Акацукі.

Скоріше прислухайся.

Коли Міу прислухалась, тихо прошепотів Акацукі.

– ...Як, можеш це зробити?

– Я можу це зробити, але... Це нормально?

– Добре, добре. Давай.

Міу, яку відправив Акацукі, повільно пішла до бойового інструктора.

– Який твій основний стиль, меч чи магія.

– О, це магія Меч призначений лише для протидії зброї інструктора...

Коли Міу запитали про це, вона опустила погляд на меч, у своїй руці. Інструктор засміявся і сказав:

– Тоді не хвилюйся. Це перевірка вашої сили. І поки її не побачу, я ненападу. Добре, якщо хочеш використати магію, починай спів.

– Так... Ну тоді дякую.

Опустивши голову, Міу почала зосереджуватись. Відразу навколо її тіла розгорнулося магічне коло, яке почало випромінювати світло. Це був бар’єр зі захисним ефектом.

– Ум...

Інструктор змінився на обличчі та напружив тіло. Чим потужніша магія, тим сильнішим буде розгорнутий захисний бар’єр, який під час співу захистить від ворожої атаки, щоб активацію не перервали. Він відчув, що магія, яку збиралася застосувати Міу, була досить сильною. Співаючи, Міу бачила, як інструктор, перед нею, розраховував час. Піднятий бар’єр, зникав до того, як заклинання було накладене. Інакше магія вдарилася б в бар’єр, і її сила ослабла б. Тому момент зникнення захисного бар’єра був важливою ознакою в антимагічній боротьбі.

«...Це дійсно нормально?»

Відчуваючи деяку провину, Міу застосувала свою магію.

Залишивши захисний бар’єр на місці.

– Що..?

Здивування зірвалося з вуст інструктора.

Одночасно з поривом вітру, виникло торнадо. Це був не вертикальний потік, від землі до неба, а горизонтальний напрямок, простягнувшись від Міу до інструктора. Застиглий від раптовості, інструктор потрапив прямо під торнадо.

Від цього його знесло назад і він врізався в стіну арени.

– Ех!

Вже майже впавши на землю, інспектор ледве зупинився і підняв голову. Одночасно спалахнуло світло. З гуркотом, з неба вдарила блискавка, влучивши прямо в інструктора.

Антимагічний захист ледве поспів, але сила магії Міу перевершувала розумову силу інструктора. Цього разу він впав на землю.

Захисний бар’єр, що виникає під час застосування заклинань. Якщо це досвідчений маг, також можна скасувати його появу. Що разу вказувати час, коли буде активована твоя магія, надзвичайно наївно - це те саме, що повідомляти про гарну можливість. Захисні бар’єри були одним з прийомів бою. Однак якби вона просто скасувала захисний бар’єр, не застала б інструктора зненацька.

Щойно Міу провернула обманний фінт, активувавши магію, створюючи вигляд, ніби розгортає захисний бар’єр. Це була одна з передових технік, якою користувалися першокласні маги. Не будуючи магію, скасувати захисний бар’єр і розгорнути поверх нього псевдо бар’єр. Це не те, що можна зробити, просто доклавши втричі більше зусиль. Потрібен високий рівень концентрації свідомості в балансі, а якщо зазнати невдачі, заклинання, яке ви будуєте, не буде активоване.

Тому дану техніку не можливо використовувати на полі бою, де ситуація швидко змінювалася. Цього разу це стало можливим, тому що була передумова, що супротивник не рухався, щоб оцінити її здібності. Але.

– Ой, ой... серйозно. Ти дивовижна.

Несвідома висловив захоплення Міу, Акацукі. Якщо ціль є нерухомою мішенню, будь-хто міг зробити те саме. Однак Міу щойно використала магію блискавки, на додачу до торнадо. Раніше Акацукі дав вказівку скасувати захисний бар’єр і розгорнути псевдо бар’єр, але вона виявилася потужнішою, ніж він уявляв. Звичайно було більше кількох людей, які могли активувати два заклинання одночасно. Однак скільки б магів змогли активувати два заклинання одночасно, скасувати обидва захисні бар’єри та навіть розгорнути псевдо бар’єр. Акацукі знав лише близько дюжини таких людей, включаючи Рісті, Лютіє та Ґаліуса. Це був рівень майстрів. Настільки високими були здібності Міу. Схоже, статус дочки Ґаліуса не просто для показухи. Доручивши опіку інструктора бойових мистецтв персоналу, Міу провернулася до Акацукі.

– Чи добре було чинити настільки підступно..

– Все ж добре, хіба ні? Здається антимагічний бар’єр був піднятий якраз вчасно. Крім того, скільки б шкоди він не отримав, просто втратить свідомість. Ну, просто одяг, обгорівши, почорнів.

Посміхаючись, Акацукі покрутив плечима.

– Тепер моя черга. Швидше зробимо це, сенсею. Це ж не нашкодило вашому тілу?

– Н, ні зачекай ще трохи...

Спантеличено озвався співробітник, який оглядав стан інструктора з єдиноборств.

– Завдано більше шкоди, ніж ми могли уявити. Можливо, він не прокинеться два-три дні. Це не дуже зручно, але він не може виступити вашим супротивником.

– Як... Що тоді зі мною буде? Вступлю без перевірки боєздатності?

– Н, ні це не можливо.

– Тоді як щодо інших інструкторів бойових мистецтв?

– Вони є, але... Щоб змінити відповідального за вступну перевірку, потрібне затвердження особи з повноваженнями директора. Потрібен час, щоб організувати іншого інструктора з бойових мистецтв...

– ...У такому разі я можу виступити опонентом.

Усі присутні озирнулись на голос, який долинув зі входу на арену, позаду них.

6

Це був молодий чоловік зі сріблястим волоссям і блакитними очима. Вбраний у форму учня Вавилона.

На перший погляд, виглядаючи струнким. Однак, якщо мати навички розрізняти, можна помітити, наскільки воно натреноване. Спокійна зовнішність приховувала яскраву ауру, яка з’являлася і зникала. Це ознака впевненості, яку можуть мати лише найталановитіші люди.

«...Лайно... дуже не поганий. Рівний мені чи кращий?»

Оцінюючи різницю в їх здібностях, Акацукі різко звузив очі.

– Ти, хто?..

– Приємно познайомитись, Оусава Акацукі. Я президент студентської ради JPN Вавилон, Хікамі Кійоя.

Освіжаючою посмішкою, відповів на запитання Акацукі Кійоя

Побачивши Кійою, персонал вибачився.

– Вибачте, що потурбували вас, у ваш вихідний. Але...

– Так, без проблем. Я чув про Норнчек. Якщо результати правдиві, це в моїй юрисдикції.

– Гей хвилинку...

White-hair-1

Міу, що спостерігала за розмовою між Кійоєю та персоналом, прошепотіла на вухо Акацукі.

– Голова студентської ради - просто найкращий серед студентів. Але чому викладачі так налякані?

– Ну, я теж не дуже знайомий з тутешньою ситуацією. Однак...

Акацукі перевів погляд з Міу на Кійою.

– Президент студентської ради Вавилона повинен бути найсильнішим учнем, іншими словами, він тут найсильніший.

Водночас це означало, що він стоїть на вершині серед хлопців та дівчат, які повернулися з іншого світу.

Одним словом, наразі, він найсильніший учень Японії.

Закінчивши розмову зі співробітниками, Кійоя обернувся.

– А тепер, Оусава-кун, я буду тим, хто подбає про решту твоєї перевірки на бойову силу. Є заперечення?

– Ага. Я не проти.

Радше, він хотів, щоб це сталося. Президент студентської ради Вавилона найкращий випробувальний стенд.

...Йому було цікаво, чи справді він, отримавши силу в іншому світі, мав сили зупинити цих двох.

Акацукі зробив кроки у напрямку до Кійої.

Вступивши до школи, він думав трохи посидіти тихо й подивитися, як підуть справи, але оскільки так сталося, йому доведеться змінити плани. Зараз це учень з найсильнішими здібностями.

– Лякаєш, Оусава-кун.

Однак, коли до нього було всього кілька метрів, Кійоя криво посміхнувся, ніби бачачи крізь думки Акацукі.

– Це проста перевірка твоєї бойової сили. Я сказав, що буду з тобою битися, але це не означає, що я справді з тобою битимусь. Достатньо якщо побачу твої здібності...

І в момент, як він це сказав.

Під Акацукі з’явилася гігантська бурулька, яка пробивалася крізь піщану землю.

– ..!

Раптово відстрибнувши назад, Акацукі приземлився, ковзаючи по землі.

– Так, реакція нормальна.

Радісно посміхнувся Кійоя.

Однак лютість бурульки, яку він створив, не на тому рівні, коли можна сміятися.

– Дивовижно...

Пролунав захоплений голос Міу позаду. Погляд природно спрямувався в гору.

Товста, гігантська бурулька льоду, яка легко перевершувала п’ять метрів. Ймовірно, її маса перевищила б десять тонн. За формою вона нагадувала гострий кристал. З достатньою прозорістю для віддзеркалення.

Виробити лід такої чистоти, в одну мить.

«...Як і очікувалося, від найсильнішого в Японії. Я не зраджу вашим сподіванням.»

Інакше б було не весело. Акацукі, який не приховував свого хвилювання, з-за бурульок посміхнувся Кійої.

– ...До речі, Оусава-кун. Я чув, ти збирався пройти перевірку голими руками. То ж, що думаєш? Зможеш вдарити по цьому льодовому стовпу своїм гордим кулаком?

Акацукі мимоволі був вражений.

– Добре, це досить просто...

– Ні, ти не можеш погодитись.

Проте, його зупинила Міу, яка ввічливо слухала розмову. З серйозним виразом обличчя.

– Це не просто лід. Він просякнутий величезною магічною силою, і його твердість, мабуть, значно зросла. Якщо просто вдарити голими руками, то зламаєш кістки.

Тоді, Кійоя похитав головою.

– Не хвилюйся про це. Думаю, ви чули це раніше, але це місце під бар’єром. Лід може зламатися, але кулак Оусава-куна не зламається. Ну, боюся, біль відчуватиметься.

– ...Ні, не варто про це хвилюватися.

Якщо на те пішло, я не можу згаяти шанс, який прямо переді мною.

Акацукі стиснув правий кулак. Приготувався.

– Ей. Якщо я рознесу цю дурню на шматки...

Він дивився по той бік бурульки.

– ...Ти маєш стати моїм суперником. Хікамі Кійоя.

Почувши це, Кійоя щасливо посміхнувся.

– Так зрозумів. Я не проти.

– Добре.... Це обіцянка.

В той же момент, в тілі Акацукі почала циркулювати «Ци». Запускаючи Ренкан Кейкіку. Швидко очистившись, енергія перетворилася на «Ци» обійшла коло по тілу та поширилася далі. І вся зібралася в правому кулаку

Умова зруйнувати. Він не міг зазнати невдачі.

«Добре, це все.»

– ...

Потім Акацукі викинув свій кулак.

З ревінням. І ударом.

Ставши свідком цього моменту, Міу одразу заплющила та затулила очі.

А потім, коли навкруги знову запанувала тиша, повільно відкрила очі.

Поглянувши.

– Ого...

Ненавмисно вигукнула вона.

...Зрештою, лід Кійоя не був зламаний. Не маючи ні тріщинки. Однак жахлива сила кулака Акацукі також була очевидна, через оточення. Землю і пісок навколо льоду здуло. Ніби бурулька впала з неба. Розруха красномовно говорила про жахливість удару. Не зважаючи на це, створений Кійоя, лід не тріснув.

– Блін, я провалився!

Побачивши, як Акацукі розчаровано дивиться на гігантську глибу льоду, Міу гикнула.

«...Вірно, лід не зламано...»

Міу кинулася до Акацукі.

– Рука.. Ей, вона в порядку?

– Хм? О, нічого немає. Бач.

Помахав правою рукою, перед схвильованою Міу, Акацукі. Не було навіть почервоніння, не кажучи вже про подряпини. Міу виглядала так, наче бачить щось неймовірне.

– Я вражений... Твій кулак майже такий самий як лід, який не зламати з такою силою.

– Блін, я думав вдасться... Я ще не закінчив.

Розчаровано похитав головою Акацукі.

– ...Ні це справді гарна робота.

Потім щедро похитав головою Кійоя.

– З такою майстерністю, я впевнений, що настане день, коли ми з тобою зійдемося. У будь-якому випадку, це кінець вашої вступної перевірки.

Усміхнувся він Міу й Акацукі.

Вітаю зі вступом. Ласкаво просимо до Вавилону...

7

...І. Після того, як Акацукі з Міу покинули арену, Кійоя обережно поклав руку на бурульку. І в той самий момент. Крижана маса розсипалася та розвіялася, як пісок на вітру.

Позаду залишився гігантський кратер, який здавалося, проходив крізь землю.

Співробітник перевірки повільно підійшов позаду Кійої.

– Перепрошую, що потурбували вас. За те що раптово викликали, сподобалось, президенте?

– Що? О... все гаразд. Я ніколи не думав, що мені це так сподобається.

– На що ви дивитесь?

Підійшовши до нього, співробітник помітив, на що дивиться Кійоя. І йому забракло слів.

– Це.

– Він справді дивовижний.

Щасливо посміхнувся Кійоя..

Кратер, який спочатку повинен був мати форму льоду, був викривлений.

Тобто з, того боку, де стояв Кійоя, була втиснута верхня частина ґрунту, а з протилежного боку, де стояв Акацукі, була врита нижня частина. Це явище свідчило.

– Одним кулаком зміг зсунути десять тонн льоду. Мабуть, може бути правдою, що він справжній герой...

Крім того, Акацукі сказав. Що йому не вдалося.

Якщо сприймати це тільки на поверхні, також може означати, що йому не вдалося розбити лід.

Але Кійоя не пропустив.

В той момент... Акацукі точно контролював свою силу. Крім того, не прикладав занадто багато.

Він дав обіцянку розбити лід на шматки, у такому стані. Але якби було прикладено занадто багато сили, і кулак занадто сильно вглибився, лід би просто пробило, він би не розлетівся.

Однак, наскільки він від початку був серйозний, навіть якщо виглядав спокійним. Але це не означало б що він виграв парі. Тож сприйняв це спокійно.

«...Цікаво. дуже.

Якби він був серйозним, чи зламав би він мій лід. Чи пробив би його.» Він не міг не радіти, коли думав, що людина, яка навіть не вміла користуватися магією, могла це зробити. Навіть якщо це був лід, створений тридцятьма відсотками сили.

– Я хочу таку силу.

Перш ніж він це усвідомив, губи Кійої наповнилися холодною посмішкою.

8

На нічному небі спалахнуло світло.

Те, що освітлювало темно-блакитне небо, це тихе сяйво місяця, який приймав сяйво сонця. Дивлячи на зірки та місяць на балконі, Міу думала. Проте, що в цьому світі та в Арейдзарді нічне небо однакове.

Після вступної перевірки. Вона чула, що її з Акацукі, серед класів з «A» до «E», визнаючи досконалість у практичних навичках, вирішено перевести в другий за рахунком зверху, клас «B». Зазвичай це був би клас «E» і навіть більшість людей з відмінними результатами іспитів були в класі «D», а раптове потрапляння до класу «B» було надзвичайною подією, яка досі траплялася лише кілька разів.

«... А?»

Раптом Міу помітила птаха, який летів у небі. Але це був не живий сталевий птах зі сталевими крилами. Акацукі сказав їй, що це кристалізація механічної технології з метою транспортування, яка називається літаком. В Арейдзарді не було машин, які могли б так літати. Навіть імперія Діасдія, механічна міць гарячого піску, мала тільки танки та підводні човни. Не зважаючи на це, це становило велику загрозу на полі бою, але якби в Арейдзарді існувала така літальна машина, країна, якій вона належала, мала б величезний вплив не інші країни. Це б вивело світ з рівноваги.

З іншого боку, у цьому світі, як вона чула, ті, хто повернувся з іншого світу, підтримують його баланс.

«... Я дійсно перебуваю в іншому світі.»

Міу дивилася на небо і думала про майбутнє.

Із завтрашнього дня, вона ходитиме до школи Вавилон. Акацукі сказав, що речі, такі як форма та підручники, надала Нова Організація Об’єднаних націй, і що плата за навчання скасована. Щодо витрат на проживання, здається, є така річ як «карта», відсутніх членів сім’ї, тому хвилюватися не варто. Він сказав, що їм потрібно знайти час, щоб піти купити їй одяг і повсякденні речі для життя в цьому світі.

Не те щоб у неї не було тривоги, але, мабуть, вона поступово звикне до цього світу.

Міу, на балконі, обернулась до кімнати. Вона ще не звикла до темного інтер’єру.

Це була кімната сестри Акацукі. Це кімната справжньої Оусави Міу.

Міу сіла на ліжко. Пружинний матрац злегка скрипнув.

На тумбочці стояла фото рамка. Там була справжня Оусава Міу. Це була мила дівчина, з невеликою усмішкою. Крім неї, на фотокартці також був зображений молодий чоловік, який схоже був ще одним братом, крім Акацукі, і чоловік, який, схоже, був його батьком. Фото щасливої родини.

– ……

Вона повільно лягла на спину. Потім поглянула на стелю. Це була незнайома стеля.

– Звичайно...

Вона повернулася і поглянула на бік. Все, що було перед її очима, зрештою було незнайомим.

Тиша темної ночі. Невідоме місце. Абсолютно незнайомий світ.

Міу не могла не відчути самотності.

Вона була самотньою.

«...Батьку...»

Закривши очі подумала вона. Про сім’ю якої вже не має. Про щастя, яке забрали.

– У.

Міу встала з ліжка й тихо вийшла з кімнати.

Почуття, які вона плекала після втрати батька. З темними почуттями в серці.

Вона йшла в перед.

Пункт призначення - кімната Акацукі.

Коридором, наповненим нічною тишею, продував прохолодний вітерець.

Покладаючись на місячне світло, що світило крізь вікно, Міу, спершись рукою на стіну, простягнула руку до сусідньої кімнати.

Лише за десять кроків вона змогла стати перед дверима кімнати Акацукі.

Тихо постукала у двері. Для того, щоб підтвердити, що роблять в середині.

Стриманий стук, який можна почути, якщо не сплять, але не розбудить, якщо сплять. Але відповіді з середини не було. Міу постукала трохи сильніше, ніж раніше. Але відповіді досі не було.

– ...

Вона обережно повернула дверну ручку. З клацанням, двері природно відчинилася в середину. Міу зазирнула в кімнату. Вона пам’ятала обстановку в середині. Це була кімната, в якій вона вперше прокинулася, коли її перенесли з Арейдзарду.

А потім Міу переконалася, що Акацукі був на ліжку в глибині кімнати.

Спав.

Міу почула, як її горло тихенько ковтнуло. Потім повільно увійшла до кімнати. Вона приховала звуки своїх кроків і крок за кроком підходила до ліжка в глибині.

І коли Міу підійшла до ліжка Акацукі.

Місячне світло, що проникало крізь вікно, освітлювало обличчя сплячого Акацукі.

Добре треноване тіло. Тонке простирадло підіймалося у контурах об’ємних грудей.

Глядячи на мирно спляче обличчя Акацукі, Міу згадала. Обіцянку, яку дала своєму батькові.

«...Якщо з’явиться людина, яка мене переможе, ти повинна жити разом з нею, якщо буде дозволено.»

Це були слова, які сказав Міу її батько, Ґаліус в той день, коли повернувся після перемоги над героєм не ім’я Леон. Як лідер демонів, її батько намагався створити світ, де демони могли жити в мирі. Однак для цього йому довелося вбити багато людей. Тому, що люди боялися демонів, як більш могутній вид, і вважали їх перешкодою для свого миру.

Однак, навіть демони відчайдушно хотіли вижити. Природно, між ними почалася війна. Люди та демони воювали один з одним з давніх часів.

Батько був сильним. Своєю надзвичайною силою він розбив багатьох людей. Багато людей боялися і ненавиділи його. І це її батько знав найкраще. Тож Ґаліус сказав Міу, навіть якщо він зазнає поразки, не ображатися на цю людину. Якщо затаїти образу, знову з’явиться ланцюжок ненависті та станеться бійка. Ось чому її батько сказав.

– Сподіваюся я останній.. Король демонів.

Міу ніколи не забуде профіль свого батька, що сумно посміхався, коли це сказав.

І зараз. Вона тут через заповіт свого батька.

– Але.

«...Ти сказав мені, тату.»

«Якщо ти вважаєш, що людина, яка мене переможе, не підходить у партнери для життя».

– Я не проти якщо ти вб’єш його...

Міу поглянула на Акацукі. Чоловік, який спав перед нею, це той, хто вбив її єдиного найближчого родича, її батька. Ненависний ворог. Вона категорично не могла цього допустити.

Але водночас, Акацукі також був людиною, яку визнав і в якого вірив її батько. Якби він не вважав його гідним, навіть якби він його переміг, він би не довірив йому свою дочку. Насправді Акацукі відвернув увагу своїх друзів та інших людей і забрав Міу в цей світ. Він не мав обов’язку виконувати обіцянку, яку дав ворогу. Але все одно їй допоміг. Вони лише нещодавно зустрілися, але вона знала, що він непогана людина. І її батько, як король демонів, і він, як герой, ризикували життям заради того, чим не могли поступитися один одному. Міу це розуміла.

– У.

Але, попри це, вона не могла забути самотнього профілю свого батька.

Міу закусила губу. Чи підходив Акацукі, як партнер для життя. Цікаво, скільки часу знадобиться, щоб це зрозуміти.

Але зараз достатньо кількох секунд, щоб застосувати заклинання, яке вб’є його..

Міу схилила обличчя над обличчям сплячого Акацукі.

– ...

Не зважаючи на це, вона проковтнула чорні емоції у своєму серці.

Тому що подумала, що ще не час. Вона ще не зрозуміла Акацукі. Якщо вона вб’є його зараз, через свої почуття, це буде зрада її батька. Тож.

– Я спостерігатиму за тобою... Будучи поруч.

Тихенько пробурмотівши, Міу міцно стиснула руку, над обличчям Акацукі та повільно відсахнулася.

І зрозуміла, що її схопили за руку.

Коли вона прийшла до тями, тіло Міу танцювало в повітрі.

Здавалося, що стеля оберталася, ніби текла, і вона зрозуміла, що її тіло оберталося. І коли вона впала на спину, пружини ліжка м’яко піймали Міу.

– А...

Міу глибоко вдихнула. Перед її очима був Акацукі, який її накрив.

«...Невже відреагував на мій вбивчий намір?»

Її пронизав холодний погляд. По спині пробігло відчуття холоду. І тоді у Міу, нарешті, виникла своя наївна ідея. Вона не могла контролювати свої емоції й думала про те, щоб вбити Акацукі, але вона подумати не могла, що він вб’є її..

«...Буду вбитою.» Подумавши так, Міу забула як дихати. Голос не вирвався. Різко примружені очі Акацукі не дозволили горлу навіть здригнутися.

Тоді на її очах сталося неймовірне.

– Ха-ха.

Акацукі стримано засміявся.

– ...Е?

Жодного вбивчого наміру в цьому не було. Напруження, що сковувала тіло Міу, зникла.

Він пробачить її?

Саме в цей момент, вона про це подумала. Вуста Акацукі вигнулися. І.

– Цьом..~~

Він раптово обійняв Міу.

– Е, вау?!

Вона поспішно відвернула обличчя й уникнула поцілунку Акацукі.

Що він раптово робить. Міу мимоволі здригнулася. Він намагається принизити мене, в обмін на спробу вбивства. В цей час, Акацукі, поцілунок якого уникнули, чомусь виглядав щасливим.

– Соромишся. Добре, невинна. Але нічого страшного, миленька.

– Миленька.... Про що говориш, ти...

Сказавши це, Міу помітила. Звужений погляд Акацукі. Він дивився не на неї.

«... Брехня, може ця людина?»

Вона поглянула на Акацукі з недовірою. Тоді Акацукі сказав. Ці слова підтвердили її сумніви.

– Ти дуже мила... Ей, як тебе звати?

– Оце так!

Скривила обличчя Міу. Безсумнівно. Акацукі глибоко спав.

З яскраво-червоним обличчям, Міу спробувала встати з ліжка, але не змогла.

Завадили руки Акацукі, які обіймали її. І тоді вона нарешті додумалась.

Їй пригадалася чутка. Герой--вигнанець, любить жінок.

Міу міркувала спокійно. Посеред ночі, в чоловічій кімнаті, її штовхнули на ліжко.

«...Ем. Можливо не моє життя, а цнотливість під загрозою...»

Вона у великій скруті.

– Вау, ах, ах, ні, це не правильно.. Я не це хотіла зробити!

Міу, яка панічно закричала, Акацукі задоволено посміхнувся.

– Більшість жінок, які самі приходять, так говорять. Нічого страшного, не соромся, будь чесною.

– Я давно чесна... Ну ж бо, не роздягайся, ідіот..!

Коли вона намагалася його розбудити, вдаривши, він легко ухилився. Не звертаючи увагу не її опір, рука Акацукі потягнулася до піжами Міу. Те, що зараз на ній, позичене у сестри Акацукі, те що було у скрині. Через те, що в грудях занадто тиснуло, застебнутими були лише три ґудзики. Не зважаючи на те, що декольте вже було оголене, усі ґудзики миттєво розстібнули. З дивовижною швидкістю. Тоді всі обмеження були зняті, і її груди відкрилися.

У той момент, коли вона закричала й закрила груди, нижня частина талії Міу піднялася. Коли вона це усвідомила, штані її піжами були зняті. Поки вона кричала «вай», лишилась лише в одних трусиках.

«...Не добре, якщо так залишити, як справді...так.»

Міу змусила голову працювати.

Потім придумала слова, щоб привести Акацукі до тями.

Блискуча ідея.

– Так. Це твоя молодша сестра!

Закричала Міу.

– Я твоя сестра. Ей, старший брат!

– ...

Це перший раз, коли вона змогла сказати чітко. Звичайно, цим вдалося зупинити дії Акацукі.

Але наступної миті.

– Сестра? Про що ти говориш..?

Сказавши це, залишаючись сонним. Акацукі сумно посміхнувся.

– Якщо ти моя сестра, ти вже мертва.

На мить. Міу відчула, ніби час зупинився. Тому, що не могла зрозуміти значення сказаного Акацукі.

Однак вона не могла вигадати нічого більше, крім цього. Рука Акацукі потягнулася до грудей Міу.

– А...

Коли вона подумала, що помилилася, було вже пізно. М’які груди Міу були надто беззахисними. П’ять пальців Акацукі легко втиснулися в них.

– Ей, ей, ні, ні... Не можна... уа.

Вона несамовито махала руками й ногами, але Акацукі вправно рухався по вузькому ліжку, уникаючи їх.

І коли помітила, Міу вже обняли ззаду. Руки Акацукі, пройшли під її пахвами та повернувшись в перед, ніжно схопивши її груди.

Треба було якось втекти. Хоча, з думкою про це, вона намагалася рухати тілом, чомусь не могла знайти сили це зробити. І тут Міу помітила Як форма її грудей безперервно змінюється руками Акацукі.

– Хей...

Раптом вона відчула солодке заціпеніння, якого раніше не відчувала. Страшно солодке відчуття.

Міу чітко чула, як її серце билося все швидше.

«Вірно, ця людина... у.»

Згадала Міу в туманній свідомості. Акацукі володів особливою технікою бойового мистецтва Ренкан Кейкіку, яка дозволила йому перемогти її батька. А ще міг маніпулювати потоком чужого Ци, а також загострювати різні почуття.

Приємне відчуття, схоже на озноб, пройшло по ній, і, через ослаблену талію, спина провалилася назад.

Переклавши вагу на груди Акацукі. Досі тепле повітря в кімнаті, стало холодним на її палаючому тілі. Міу раптом злегка здригнулася. І вона помітила.

«...А ...Моє тіло рожеве...»

У темній кімнаті, під синім місячним світлом. Через пофарбовану шкіру її горло наповнилося слиною. Навіть відчуття, розтікання слини по горлу, було настільки приємним, що тіло Міу затремтіло. Перш ніж вона це зрозуміла, з кожним ударом її серця, Міу почала відчувати солодкі й болісні відчуття.

Вона відчувала навіть, як біжить її кров.

«Ні... Не можу...»

Від божевільного відчуття сорому, що охопив Міу, здавалося, що її голова ось-ось закипить. Не зважаючи на це, думаючи, що все ще може терпіти, вона відчайдушно трималась.

– ...А?

Настала раптова зміна.

– Ах, а-ах?

Задоволення, яке вона ледве терпіла досі, раптово поширилося.

Що це раптом?

Момент був раптовий. Хвиля жахливо-солодкої насолоди поширилася її тілом, з силою, що поглинула свідомість Міу. Розкриті пори, по всьому тілу, посилили відчуття і позбавили тіло свідомості. Вона рефлекторно відхилилася назад, її волосся розвіялося в повітрі.

Все її тіло заціпеніло Ніби шукаючи на що опертися, Міу схопилася за щось поруч.

І в той же момент, коли її тіло затремтіло, вона несвідомо змахнула рукою.

Тоді вона відчула тупий удар по руці.

9

– О, це було небезпечно...

Пробурмотіла, Міу, з різким диханням, піднімаючи й опускаючи плечі.

На ліжку, в місячному світлі. Загорнута в тонке простирадло, вона дивилася в низ на непритомного Акацукі, поруч з нею. Її рука міцно стискала годинник зі штучного мармуру. Здається, завдяки цьому годиннику, вона змогла в останню хвилину, вибратися з халепи та викрутитись. Незважаючи, на те, що вона була тим, хто мало не піддався помсті першою, це було небезпечне місце.

– ...Ти ж не мертвий, чи не так?

Вона несміливо тицьнула Акацукі в щоку.

– У... хм.

З полегшенням, від реакції, Міу повільно підвелася з ліжка. Вона швидко вийшла з кімнати Акацукі зі знятою піжамою. І зачинивши за собою двері, Міу важко зітхнула. Поки що Міу вважала, що сьогоднішню ситуацію треба відпустити. Вірніше, оскільки Акацукі «ходив у сні», їй дуже хотілося удати, що нічого не сталося. До того ж.

«...Я дізналася про твою молодшу сестру...»

Те що сказав Акацукі, мабуть, було правдою. Його сумний вираз обличчя не був брехливим. Однак якщо це правда, то це правда, яку вона не повинна знати.

– На добраніч.

Прошепотіла Міу, ні до кого не звертаючись. Із завтрашнього дня вона ходитиме до школи. Це її перший досвід. А якби він ще був жилими? Ні якщо він наглядає за нею.

«Чи був би радий батько це почути...»

[i] 海ほたる (Umihotaru). Назву Umi hotaru PA носить зона паркуваня перед тунелю під такійською затокою.

[ii] Норн. (Норська міфологія) будь-яка з трьох богинь долі; ототожнюється з англосаксонською Вірдом; схожий на грецьких Мойрей та Римський Парка

Далі

Том 1. Розділ 3 - Розділ другий «Нерозважливий молодий ізгой»

1 За склом відкривався краєвид на вулицю. Поступово територія JPN Вавилону зникла з виду. Приміщення, яке продовжувало підійматися з постійною швидкістю, було скляним ліфтом. Багатоповерхова, головна будівля школи Вавилон мала ліфти з усіх боків. Хоча існувало сто вісім поверхів, учні та співробітники були обмежені поверхами, які використовували, залежно від повноважень і посад. З цієї причини, було кілька прямих ліфтів, які дозволяли студентам обрати лише ті поверхи, які часто використовувалися, залежно від класу для учнів і рівня повноважень для співробітників. Наразі, Акацукі та Міу підіймалися на поверх де була класна кімната, в ліфті для класу «B». – Блін, голова болить... Простудився чи це від нервів. Акацукі схилив голову від незрозумілого головного болю, який відчував від тоді, як прокинувся сьогодні вранці. Оусава Акацукі мав що зробити. Це був, так би мовити, виклик самому світові. Нарешті він досяг цієї стартової точки. Акацукі аналізував свій психічний стан, гадаючи, чи не нервує він, нетипово для себе. Коли поглянув поруч з собою, Міу використовувала скло перед собою як дзеркало, і розглядала своє віддзеркалення у формі. Не зважаючи на те, що вона наполовину людина і наполовину темний ельф, в зовнішності Міу, через форму вух і білу шкіру, були помітні лише людські риси. Її красиві риси обличчя та кінцівки, унікальні для раси ельфів, привертали увагу, але ніхто не подумає про неї як про іншу расу. Акацукі звернувся до Міу, що займалася своєю зовнішністю. – Виглядаєш щасливою... – Е? С-справді? хіба це не так? Від цього враження, Міу схвильовано поправила поставу. Побачивши її такою, Акацукі пом’якшив вираз обличчя. Можливо вона ніколи не носила уніформу. Коли він її запитав, вона сказала, що вперше піде до школи. Акацукі подумав. Що оскільки він доклав зусиль привести її, він сподівався, що це буде для неї хорошим досвідом. Потім ліфт уповільнився. Зупиняючись. Потім, з механічним звуком, двері ліфта відчинилися. На поверсі класу «B». У коридорі, вони побачили учнів. Вийшовши з ліфта в коридор, вони могли йти лише прямо. Акацукі та Міу повільно пройшли коридором. Звичайно, вони пройшли повз учнів, які стояли й балакали в коридорі. Тоді він відразу помітив. – Ей. Міу, мабуть, помітила те саме. Голос був дещо стурбованим. – Щось... Ми. – О, за нами спостерігають. Але це нормально. На цьому поверсі лише народ з класу «B». Якщо з’явиться обличчя, якого вони не бачили, вони його помітять. Немає про що хвилюватися.  Сказавши це, Акацукі зупинився. Перед ними був вхід. Це були двері до класу «B». «...Нарешті, настав час.» Відчинивши двері з великою силою, Акацукі увійшов всередину. Відразу ж, гамірний, до цього часу, клас раптово став тихим.  – ... Усі погляди в класі зібралися в одному місці. Акацукі прийняв їх в лоб. По усій аудиторії було чутно шепіт. Зацікавлені погляди. Він вже звик до всіх них. Коли мандрував Арейдзардом, як герой-вигнанець. Потім. – ... Міу схвильовано схопила Акацукі за рукав піджака. Він обійняв її за плече. Акацукі звернувся до Міу, яка дивилася на нього, глядячи на інших членів класу. – Не хвилюйся. Переведені учні - це те, що привертає увагу в будь-яку епоху і в будь-якій точці світу. Не будь не спокійною, не будь дивно стриманою, а будь гідною. Ну ж бо, ходімо. І Акацукі зробив крок уперед. Він йшов по проходу, між партами, під зацікавленими поглядами. Класна кімната підіймалась сходинками, від дошки в глиб класу. Кожна сходинка була не високою у висоту, але широкою у глибину. На кожній третій такій сходинці, м’яким віялом, трьома колонами стояли довгі столи. Акацукі попрямував до вільного місця біля вікна, позаду. Схопивши Акацукі за поділ піджака, Міу стиснулася та йшла за ним. І дійшовши. Акацукі сів на призначене місце. Тоді, коли Міу виглядала неспокійною. – Хех, це нормально?.. Так сідати. – Все в порядку. Якщо є проблема нам про це скажуть. І. – Переведені учні зазвичай сидять на вільних місцях. Саме коли Акацукі сміливо сказав. – ... Вау, а ти кажеш цікаві речі, хлопче. Кликнула його учениця. Висока і струнка дівчина. Збалансовані пропорції з гладеньким коротким волоссям. Красиві риси обличчя. Зріла атмосфера, яка природно виділялася, більше нагадувала красиву жінку, ніж красиву дівчину. …Хех. Мило розсміялась учениця над Акацукі, який зацікавлено примружив очі. – Ні, це було правильно. Схоже, за чутками, талановитий переведений учень не обманює очікування. – Хм? Що ти маєш на увазі? На запитання Акацукі, дівчина радісно примружила очі. – Коли було вирішено зарахувати вас, люди, до класу «B» чутки про вас розлетілися по всьому Вавилону. Ви гаряча тема, багатообіцяючі новачки. З будь-якого боку. Поглянувши на Міу. – Одна - таємнича, красива дівчина, яка миттєво вирубила інструктора бойових мистецтв, під час вступного іспиту. До того ж. Тоді поглянувши на Акацукі. – Інший був визнаний «істинним героєм» під час Норнчеку, а, крім того, героєм, який отримав схвалення президента, бога льоду, під час спеціального іспиту. Ось чому, увага до вас зросла, без вашого відома. – Зрозуміло... Почухала щоку Міу, зрозумівши ситуацію. – Якщо так, я повинен зробити все можливе, щоб не зрадити їхні очікування... Тихо посміхнувся Акацукі. – ... Отже? Ти, здається, добре знайома з чутками, але ти не хотіла б розповісти нам про себе? – О, і то вірно. Чи можу я представитися? Кивнувши у відповідь, учениця поклала руку на груди. – Я Ідзумі Чікаґе Щойно стала вашою однокласницею. Чи зможемо ми потоваришувати, залежить від обох сторін. Але хотілося б, щоб ми змогли. Акацукі з усмішкою узяв запропоновану йому руку. Отримавши м’який дотик. – Я Оусава Акацукі. Це моя молодша сестра Міу. Міу, яку представили, трохи сором’язливо простягнула руку. – Ем, Оусава Міу... Я пережила шок через те, що потрапила в інший світ, тому я мало пам’ятаю про цей. Тому можу доставити різні неприємності, але... Заздалегідь спасибі. – Якщо тобі щось не зрозуміло, сміливо запитуй мене. Мені теж приємно познайомитись. З усмішкою сказала Чікаґе та взяла Міу за руку. – ...Тепер дозвольте мені дати вам одну пораду. Оусава-кун, це правда, що переведені учні займають вільне місце, але краще залишити це місце. – Акацукі буде достатньо. Оскільки є два Оусави. Знизив плечима Акацукі. – Але чому? Є фіксований порядок розсаджування? Оскільки аудиторія була побудована як в університеті, він думав, що місця займалися вільно. – Ах, я маю на увазі не це... В момент, коли Чікаґе намагалася назвати причину. Долинув гучний шум з передньої частини класу, біля входу. Міу поглянула в той бік. Біля входу в клас, на підлозі сидів хлопець, а інший дивився на нього згори. Очевидно, між ними двома сталася сварка. – Блін, що з тобою, Танака! Це боляче, знаєш? Що робитимеш? – Вау, знову починається? Побачивши це, зітхнула Чікаґе. Міу поглянула на її профіль й запитала: – Це звичайна річ? – Угу. Його звати Онідзука. Він завжди був у першому класі, але після останнього чергового іспиту потрапив до нашого. Мабуть, постраждала його гордість. Від тоді так і повелося. Починає бійки з ким завгодно. Ймовірно, вважає, що в цьому класі немає нікого, хто міг би з ним зрівнятися. Дозволяє говорити кулакам, і робить все що завгодно, щоб позбутися гіркоти. Чікаґе зробила паузу і додала. – Насправді, я звернулася до вас, щоб попередити про нього. Вдійсності, місце, яке зайняв Акацукі, є улюбленим, особливим місцем Онідзуки. Порядку розсаджування не має. Тому ви можете сидіти, де завгодно. Але ніхто не хоче потрапляти в проблему. Я б намагалася не сидіти на цьому місці, щоб якомога довше його не турбувати. – Хм. Акацукі перевів погляд на вхідні двері. Онідзука, який вдарив ногою по сідницях учня, який все ще розвалився на підлозі, досі мав розчарований вигляд. І тут його погляд повернувся на них. – Гей ти, на що дивишся, хей! Кричачи, Онідзука помітив. Зараз Акацукі сидів на його особливому місці. – Більш того, сів на чуже місце без дозволу. Якесь незнайоме обличчя, ти новенький? У цьому класі, тільки я роблю що захочу, чувак! Онідзука підійшов до них, важко дихаючи. – Зрозумів... Ти, переведений учень про якого ходять чутки. Через результат фальшивого ворожіння, прикидаєшся героєм?  – … Акацукі, зі свого боку, мовчав. Точніше, Акацукі взагалі не звертав увагу на Онідзуку. Він дивився на хлопця, на якого раніше визвірився Онідзука. Тоді Онідзука фиркнув. – Куди дивишся? Стусанів захотів? Ти просто несподівано потрапив до класу «B», не захоплюйся. – ...Чому б не зупинитися, Онідзука. Так відразу накинувся на людину. Втрутившись, спробувала стримати Онідзуку Чікаґе. Ставши на захист, попереду ошелешеної Міу. – Тримайся подалі, Ідзумі. Не твоя черга. ...Хм? Онідзука раптом спрямував погляд на Міу, яка стояла поруч із Чікаґе. З неприємною посмішкою. – Хм... Бачу, ця особа ще одна переведена учениця? Непогано. Такі зразки рідкість, вірно. Крім того, тіло в моєму смаку. Сказавши це, він простягнув руку до Міу. – Е, хвилинку? Не зважаючи на збентеження Міу, Онідзука схопив її за руку. ...І в цей момент. – Гахо..? Онідзука полетів у зворотному напрямку. І в такому стані різко вдарився об стіну. У класі піднявся галас. Однокласники, які досі мовчали, спостерігаючи за розвитком ситуації, раптово були здивовані неочікуваним розвитком подій. Проблемна дитина, яку ніхто не міг торкнутися, наступила на хвіст шаленого тигра. «Що сталося?..» Міу, не зрозуміла, чому виникла ця несподівана ситуація. Те саме було й з Чікаґе, поруч з нею. Торкнувшись її плеча, Акацукі повільно пішов у перед. «..Не кажіть, щойно...» Зрозуміла Міу. Причиною того, чому Онідзука відлетів, були дії Акацукі. Навпроти Акацукі, під стіною, по той бік класної кімнати, Онідзука злегка похитав головою. Завдяки бар’єру всередині Вавилона, його тіло не постраждало. Однак шкоди безумовно зазнав розум. Ноги на які спробували підвестися, раптом, на мить затремтіли. – Скотина, ти раптово це зробив. Добре. Маєш мужність відкинути мене... Кинувши на нього гострий погляд, Онідзука намагався підвестися. А Акацукі раптом схопив його за обличчя. – ... Це була дуже природна дія. Ідеально, на мить зупинивши дихання і свідомість опонента. Виглядало випадково, але це була мета, яку в будь-якому бою варто назвати вирішальною технікою. Побачивши це, Міу була приголомшена. – Т-це... Якого біса... агх? Онідзука, який схопив Акацукі за зап’ястя і намагався скинути його руку, зупинився. Що сталося? Починаючи з Міу, інші однокласники, не розуміючи ситуацію, спостерігали за цим. Тоді Міу помітила, що тіло Онідзуки тремтить. Зрозумівши. Причина була в тому, що біль була настільки сильною, що він навіть не міг говорити. Акацукі дивився на Онідзуку з безвиразним обличчям. – Ми не поладнаємо. Правду кажучи, я теж не гидую знущатися над слабкими. Є ідіоти, які дивляться на інших зверхньо, бо вважають себе сильнішими, чи не так? Мені дуже подобається руйнувати гордість таких виродків. Онідзука, я маю на увазі, ти... Він пирхнув. – ...Як ти думаєш, чи зможу я зараз розтоптати твою гордість. – ...Цс ...Цс... Гу ....у. Обличчя Онідзуки, яке мали давити, скривилося в агонії. Навіть якщо немає пошкоджень тіла, біль відчувалася. Його обличчя, з яскраво-червоного стало, темно-червоним. – ... З, зачекай! Ти занадто далеко заходиш! Міу запанікувала і встала між Акацукі та Онідзукою. Вона обхопила руками товсту руку Акацукі і їй вдалося його зупинити. Відтягуючи його руку, вона мимоволі зітхнула. – Що робитимеш, якщо створиш проблеми в перший день. – Заради запальних елементів навмисно поставили бар’єр. Дай мені хвилинку, це не буде проблемою... Чи не так? Коли Акацукі радісно запитав Чікаґе, вона криво посміхнулася, ніби була стурбована. – Воно то так, але...як що до звинувачень? Після цих слів, вираз її обличчя завмер. Раптом у класі стало шумно. «Е?» Міу обернулася і помітила. Магічне коло, розгорнуте навколо Онідзуки. Це був захисний бар’єр. Зараз він намагався застосувати могутню магію в класі. Якщо магію використовуватимуть в такому замкнутому просторі, точно постраждають усі в кімнаті. Навіть, якби обійшлося без поранених, всі б неминуче втратили свідомість. «.... Антимагічний захист!» Збиралася закричати Міу, але передумала. Навіть якби використала Резіст[i], однокласники не мали б сили блокувати повну магічну силу Онідзуки, найсильнішого в класі «B». «...Тоді я... одна.» Вона зосередилася на захисній магії, яка миттєво охопила весь клас. Але Запізно. Було очевидно, що заклинання Онідзуки закінчиться першим. У момент, коли Міу охопило відчуття хвилювання, від її рук звільнилися. Акацукі. З божественною швидкістю. В мить він скоротив дистанцію з Онідзукою і замахнувся верхнім ударом. – Ідіот... Засміявся Онідзука. Коли заклинання зайшло настільки далеко, захисний бар’єр уже повністю розгорнувся. Тобто, актакувати голими руками й просто кулаком марно. Всі думали про те саме. Перед їх очима, удар ногою Акацукі стикнувся зі захисним бар’єром. – ... Миттєво виник опір. Попереду його чекав... Розгром. Зі звуком, що нагадував розбиття скла, захисний бар’єр навколо Онідзуки розвіявся. За мить усі побачили неймовірне видовище і широко відкрили очі. А потім Акацукі замахнувся ногою. Націливши імпульс в голову Онідзуки. І безперешкодно завдав удару ногою. – ... Гух. Це був звук від Онідзуки, який випустив повітря і пролетів від задньої до передньої стіни класу. Він прокотившись по підлозі, лежав з білими очима і навіть не ворухнувся. У класі панувала тиша. «Це, мабуть, Ренкан Кейкіку.» Міу ошелешено дивилась на Акацукі. Хоча один неправильний крок був би катастрофою, Акацукі стояв спокійно. 2 – О справді дурень... Сказав він. – ...Тільки ти. Відразу після того, як Акацукі жбурнув Онідзуку. Кілька учнів, в білому, кинулися до класу «B». Всі вони входили до дисциплінарного комітету. Ходили чутки, що постійно проводили сканування системи, аби впевнитися, що бар’єр у Вавилоні працює належним чином. Тому фізичний та психічний стан учнів та персоналу постійно контролювалися, і якщо були проблеми, дисциплінарний комітет, вчителі та персонал негайно прибували на місце. Ті, хто повернулися з іншого світу - це, так би мовити, актив. Керівництво мало бути детальним. Онідзуку, який закотив очі, на ношах, віднесли до лазарету. Через деякий час він прийшов до тями. З іншого боку, дисциплінарний комітет відвів Акацукі до кімнати студентської ради. Міу, Чікаґе та інші однокласники свідчили, що Онідзука був першим, хто накликав неприємності, і дисциплінарна комісія також була в цьому переконана. Однак, по суті, Акацукі, який врегулював ситуацію, зобов'язаний був пояснити ситуацію, включаючи спосіб регулювання. Річ у тім в тому, що він перестарався. – ... Тож, будь ласка, зачекайте тут хвилинку. Невдовзі прийде член виконавчого комітету. Сказавши це, член дисциплінарного комітету, залишив кімнату студентської ради. І відразу. Залишившись один, Акацукі оглянув кімнату. Це була довга, прямокутна кімната з червоним килимом в глибині. Стіни з обох боків заставлені високими полицями, що сягали стелі. В передній частині - була приймальня зі шкіряним диваном і письмовим столом. Посеред кімнати, ліворуч біля стіни стояли два висококласні офісні столи й один поруч, передом один до одного. І в глибині кімнати. Прямо навпроти вікна стояв помірно великий офісний стіл, який помітно відрізнявся від інших столів. – ...Хей. Акацукі повільно пройшов у глиб кімнати. На кожному столі стояли таблички з ім’ям та посадою. На столах, розташованих ліворуч і столі праворуч, написано: «Віцепрезидент, Нанаса Харука», «Секретар, Уесакі Рійоухей», «Скарбник, Аіра Мінамі». І на письмовому столі, в глибині. Поглянувши на цю іменну табличку, Акацукі звузив очі. «Президент студентської ради Хікамі Кійоя». «...Хм, ось що...» Срібноволосий юнак, який днями перевіряв його на вступній перевірці, спав на думку Акацукі. – Зрозумів... Промовив Акацукі й обійшовши письмовий стіл, грубо сів на стілець Кійоі, Голови студентської ради Вавилону. Місце найсильнішого в Японії. Акацукі знову задумався. Перш за все, він повинен зайняти це місце. Тоді Акацукі схрестив ноги й повернувся на стільці, обличчям до вікна. Перебуваючи на верхньому поверсі, головного корпусу школи. З вікна, в підлогу, можна було роздивитися JPN Вавилон. Вид з висоти. Людей, машин і околиць. Земля, далеко в низу, нагадувала нижній світ. «...Я впевнений, мене не правильно зрозуміли б, якби, я тут слинився...» Акацукі, подумав про молоду людину. Однак, це був не Хікамі Кійоя, що займав це місце, а інша людина, яку він знав краще. Акацукі повернув стілець до столу і поклав на нього ноги. З руками за головою, перевівши вагу на спинку, він перебував в абсолютно розслабленому положенні. Акацукі позіхнув і заплющив очі. Очікуючи. Потім, через деякий час, двері до кімнати студентської ради відчинилися. З’явилися дві дівчини та один хлопець. Однак, Кійої серед них не було. Усі вони носили пов’язки на рукавах, з написом «студентська рада» та їх посади. Іншими словами, це були усі члени студентської ради, за винятком Кійої. – Дякую, що зачекали... О? Поглянувши на порожній диван в приймальні, дівчина з пов’язкою віцепрезидента, схилила голову. Вона була гарною дівчиною, з чудовою елегантністю. Волосся, що сягало до лопаток, розгойдувалося при кожному русі. Вона повільно поглянула в перед. І її очі зустрілися. У цей момент Акацукі повільно підняв руку. – Йо. Я вас чекав. В наступний момент. Вона впізнала того, хто сидів, розвалившись у кріслі Кійої. – ... Кров відлила від її обличчя. – Ні... Ей ти ! Якого біса ти там робиш? Віцепрезидентка наблизилася, з величезною швидкістю. Двоє інших стояли біля входу і здивовано дивилися на нього. Віцепрезидент, Нанаса Харука стала поруч з Акацукі. З гнівним обличчям. – Нешанобливо! Вставай хам! Це не відповідний стілець для простого учня, як ти! – Мені сказали чекати тут, тож я просто зробив це... Потайки, в думках блазнював Акацукі. «Успіх.» І безстрашним тоном. – А стілець є стілець. Не думаю, що в цьому світі є місце, на яке я не можу сісти. – ... На жаль, вона мала на увазі не у фізичному сенсі. – Це місце Кійої. Почувши голос збоку, Акацукі перевів погляд на джерело, і перш ніж він це усвідомив, двоє інших стояли з іншого боку столу. Молодий чоловік, який від незручності чухав голову, схоже, був секретарем Уесакі Рійоухей. Коротке волосся укладене воском. Його обличчя, що виглядало дещо не вмотивованим, містило ознаки роздратування, а не гніву, як у Харуку. А прямо за ним, тихо, стояла скарбник, Шідзука Аіра. Мала пряме напівдовге волосся, зачесане на бік. Її довгий чубчик, що прикривав ліве око, привернув погляд. Воно майже на половину було прикрите, але все ще було видно, що в неї гарне обличчя. «...Ці люди, з Хікамі Кійоєю, були чотирма членами студентської ради, так?» Поглянув на них Акацукі. Якщо поставити їх поряд, вони виглядали досить збалансовано. І неминуче, що всі четверо були найкращими учнями JPN Вавилон. – ...Ей, ти чуєш? Швидше вставай. Забруднюєш крісло президента Хікамі. Харука виглядала роздратованою. Її сварливе обличчя мало невимовну сексуальну привабливість. Це було настільки весело, що Акацукі продовжив сидіти в кріслі. – Ти мила коли злишся. – ... Тоді обличчя Харуки стало яскраво червоним. – Не зважай... Якраз тоді, як вона намагалася закричати. Двері до кімнати знову відчинилися, і увійшов Кійоя. – Ох. Кійоя, який помітив цю ситуацію, миттєво зрозумів обставини... І посміхнувся. І в той самий момент. – ... Не зважаючи на це, Акацукі почав діяти.. Стрибнувши зі стільця на стіл, перестрибнув через голови Рійоухея та Мінамі й негайно кинувся в перед. – Що..? За мить досягнувши максимальної швидкості. Покинувши здивовані голоси позаду, Акацукі скоротив дистанцію з Кійоєю. «Може вийти...», наступної миті, як він так подумав. Перед очима Акацукі закрутився порив вітру. Це була Віцепрезидентка Нанаса Харука. «Швидко!» Акацукі був трохи здивований. Він повинен був застати їх повністю зненацька, але вона наздогнала його максимальну швидкість. Якщо придивитися, то можна було помітити навколо її тіла утворення. Мабуть, це високошвидкісний рух за допомогою магії вітру чи щось подібне. Завершити магію миттєво, це велика справа. ...Це нагадало йому, що віцепрезидент фактично є номером два, тут. Акацукі ширше посміхнувся й присів перед Харукою. – ..? Свідомість Харуки раптом спрямувалася вниз. В цей момент, Акацукі розігнув коліна і відштовхнувся від підлоги. Стрибнувши. Перестрибнувши через Харуку. – ... Але позаду відчулися дивні ознаки. В повітрі, він миттєво повернув голову. На його очах, до нього наблизилася хмара полум’я. Магія Рійоухея. Прямувала неухильним... Прямим курсом. Акацукі миттєво сконцентрував свою Ци. Тоді він вивернувся в повітрі й перехопив полум’яну кулю правою ногою. Зіткнення. З сильним вибухом, магічне полум’я розвіялося і зникло. А нога Акацукі, захищена Ци, жодним чином не була обпалена. – Ой, чудова робота! Захоплено підвищив голос Рійоухей. Але Акацукі бачив. Біля Рійоухея, Мінамі поклала обидві руки на підлогу. Магічне формування вже розгорнулося. «Підлога...», Увага Акацукі спрямувалася вниз. Однак жодних атак знизу не було. І Акацукі зрозумів свою помилку. «...Згори?» Він поглянув на стелю. Але було вже надто пізно. Протягнувся величезний земляний кулак, який ріс зі стелі. Намагаючись збити його на підлогу. – У... Ого! Падаючи на підлогу, Акацукі використав імпульс удару ноги, яка перехопила хмару полум’я, щоб відвернути своє тіло в бік. І виставивши лівий лікоть, вдарив нею в земляну руку. Від удару Ренкан Кейкіку, земляна рука розлетілася на шматки. В останню хвилину, Акацукі відновив рівновагу й зумів приземлитися на одне коліно. Але на цьому все. – ...Якщо ти збираєшся зробити більше цього, ми тобі цього не дозволимо. Перш ніж Акацукі це зрозумів, Харука та інші з трійки оточили його. Усі троє націлили на нього долоні. Якщо Акацукі зробив би хоча б найменший тривожний рух, вони, ймовірно, мали намір атакувати негайно. – ...Що тут сталося? Замість здивування, сказав Кійоя з усмішкою в тоні. Акацукі повільно підвівся і, здавалося, був розчарований. – Мене викликали до кімнати студентської ради, тож я думав, що ти запросив мене для продовження того, що сталося днями. – У жодному разі. Мені цікаво, чому ти зараз тут. Я навіть не знаю чому. – Я та, хто викликав вас, Оусава Акацукі... Сказала Нанаса Харука, із суворими виразом обличчя. – Я вже чула історію від членів дисциплінарної комісії. Тобі не пощастило вступити в суперечку, незабаром після того як, перевівся. Що до учня Онідзуки, я суворо попереджу його пізніше. Дякую за ваші зусилля, щодо вирішення ситуації. Далекий від посмішки, це був канцелярський тон, який стер усі емоції. Акацукі знизив плечима: – Що... Ви покликали мене, щоб подякувати? – ...І справді. Харука заговорила холодним, злим тоном. – Дисциплінарний комітет взяв вас на примітку, за те, що ви створили неприємності в перший день вступу. Дисциплінарний комітет - це елітний підрозділ, який підпорядковується безпосередньо мені, заступнику голови. Якщо, у майбутньому, ви створите проблему, ми зробимо все можливе, щоб придушити та стримати вас... Вона звузила очі. З тихим, вбивчим наміром. – ...Особливо в майбутньому, якщо ти поводитимешся зневажливо, як раніше, я безжально розчавлю тебе, я це мала на увазі. Сказавши це, вона повільно опустила руку. Зробивши півкроку назад. – Це все, на цей момент. На цьому все, тож можеш повертатися... Після цього залишилися тільки холодні очі. Тихим коридором пролунав звук закриття важких дверей. На верхньому поверсі, де розташовувалася кімната студентської ради. У довгому коридорі самотньо стояв Акацукі, який щойно вийшов з кімнати. Насправді він хотів позмагатися з Кійоєю, нехай і в силі. Однак, як і очікувалося, один проти чотирьох - це дуже складно. Наразі він посіяв деякі іскри, але не зважаючи на це, не думав, що в майбутньому буде багато шансів напасти на президента студентської ради. Акацукі залишалося тільки сподіватися, що така можливість з’явиться якомога швидше. «...Ви, мабуть, подумали, що я здався.» Акацукі озирнувся на двері кімнати студентської ради й усміхнувся. «Наївно.» У вас є перевага у співвідношенні один до чотирьох? Люди, ви ще не серйозні? Ось чому ніхто не може прийти до вас потусуватися. ...Ці хлопці необережні. Це зарозуміло. Акацукі активував Ренкан Кейкіку. Відразу випустивши всю Ци відразу. ....Підірвати двері... Ні нанесу віддалену атаку і виправлю весь удар в кімнату. Про всяк випадок, Акацукі підготувався до дій, після того, як переживуть першу атаку, врахувавши можливість, коли ця раптова атака була б заблокована та контратакована. У результаті, він вирішив, що краще буде негайно увірватися і знищити й придушити кожного. Краще було б відсунути Кійою, який є найсильнішим, на другий план і першими вдарити по решті трьом. Акацукі злегка облизнувся і зосередився. Він поклав праву руку на двері. «... Вибачте, але я не можу спокійно стояти на місці...» Сьогодні, тут розтрощити верхівку JPN Вавилон... – Краще залишити це. Збоку пролунала раптова настанова. Акацукі подивився на того, хто говорив. – ...Хм? Де ти? Але там нікого не було. Перед очима Акацукі був лише безлюдний коридор, що тягнувся в глиб. – Тут. Тоді він знову почув голос. Він змусив Акацукі опустити погляд. І поглянути. Перш він це зрозумів, перед ним стояла низенька дівчина. А точніше маленька дівчинка. Близько десяти років. Вона була невисокого зросту, маківкою до талії Акацукі. Довге, чорне волосся, до поясу. Її обличчя було невиразним, беземоційним, але вона мала красу, в якійсь відчувалося щось неживе, наче лялька. Неважко було уявити, що в майбутньому вона стане жахливо красивою жінкою. Її жорсткій атмосфері добре личив би японський одяг. Але зараз вона була одягнена у форму JPN Вавилон. – Вони читають твої думки, так само як і ти їх. Дівчина дивилася на нього холодним поглядом і говорила без інтонації. Акацукі присів, щоб відповідати її полю зору, і нахилив голову, щоб дивитися. – ...Ти загубилась? Звідки ти маленька дівчинка? – Маленька дівчинка в тому ж класі, що й ти, Оусава-кун. Повідомивши про це, вона ледь помітно посміхнулась. – Я представник класу, Доумото Кудзуха. Перший урок в іншому класі, тому я прийшла за тобою. 3 – ...Не прийшов. По той бік, в кімнаті студентської ради. Харука, яка дивилася на двері, зсередини кімнати, заговорила тоном, схожим на бурмотіння. Рійоухей заклав руки за голову. – Інтуїція Кійої на рідкість підвела. – Вірно. Ну, є таке. Кійоя криво посміхнувся, наче його це не дуже хвилювало, і задумався. «...Ймовірно, Доумото-кун зупинила його. Вона наполеглива, як ніколи... Гаразд. Мені цікаво, якби все вийшло, якби ми зіткнулися тут і зараз, але залишмо це задоволення на майбутнє.» Весело засміявся Кійоя. – Я впевнений, що прийде момент, коли ми зустрінемось... – Тоді я розберусь з цим. Сказала Харука, надуваючи груди. – Від імені віцепрезидента, накажу дисциплінарному комітету провести очищення. – Однак, здається, в тому, що він не може використовувати магію, звіт був правдивий... Рійоухей згадав попередні дії Акацукі, та його відповіді на них. – Але це бойова здатність... Однозначно лякає. – Він... Було відчуття, що він вміє битися. Озвалася Мінамі. – Я впевнена, що він знає власну силу... Він сильний. – О, це рідкість. Ти хвалиш когось... Здивовано сказавши це, Рійоухей раптово звів брови. Вираз обличчя був сумнівним. І тоді він запитав Мінамі прямо. – Гей, Мінамі... Твої груди розстебнуті, ти? – ? … А правда. Коли це сталося? Подивившись на свої груди, Мінамі спробувала їх застібнути, але її рука зупинилася. Вона просто помітила. – Немає. – Що? – Що сталося... Мінамі? Запитавши, Харука відразу дещо помітила. Також будучи дівчиною, вона, мабуть, здогадалася про ситуацію Мінамі. Але раптово не могла у це повірити. Тому що це не те, що залишилося б непоміченим. – Не можливо. Саме в той момент, як не вірячи пробурмотіла. – ...у? Обличчя Харуки злякано напружилося, і відразу зблідло. – Що..? І раптом почервоніло. Вона закусила губу і незграбно потерла внутрішню частину стегон. Та почала хвилюватися про поділ своєї спідниці. І. – Ам... Я ненадовго... Прошу вибачення. Вона повільно відступила і поспішно покинула кімнату студентської ради. Важкі двері, що з силою відчинилися, зачинилися ще з більшою силою. Без питань. Звук відкриття та закриття дверей лунав по кімнаті. – Туалет, не можна було просто спокійно піти, жінки. Хто знає, що в них в голові. Кійоя, який розумів, криво посміхнувся Рійоухею, який не розуміючи ситуацію. Простір ковзав в повітрі. Ліфт, який спускався з тихим звуком руху, викликав відчуття свободи. Спускаючись вниз, ліфт плавно прямував на потрібний поверх. Будучи замкненою кімнатою. В ній Акацукі розмовляв з Кудзухою. – ...Проскочила клас, чи навіть більше. На слова захоплення Акацукі, Кудзуха кивнула: «Так». Мені щойно виповнилося одинадцять. Це еквівалентно шостому класу. Але вона вчилася в старшій школі з Акацукі. У Вавилоні перескакування через класи було не рідкістю, але було незвично заходити так далеко. Вавилон не найкраще місце виключно для навчання. У навчальну програму також входили бойові заняття, під назвою практичні навички. Іншими словами, сила Кудзухи є настільки великою, що, навіть якщо вона буде протистояти людям старшим на п’ять років, вважалося проблем не буде. – Хм. Ти видатна староста... – Посередня. Але дозволь зауважити, що члени студентської ради, яким ти кинув виклик, набагато дивовижніші за мене. – Ну, мабуть, так. Студентська рада знаходиться на вершині JPN Вавилон... Пробурмотів Акацукі... Але наступної миті, слова Кудзухи залишили його безмовним. – Це ще не все. Президента студентської ради, Хікамі Кійоя, є членом КОКОНу. – ... Акацукі злегка затремтів. На мить, він не міг повірити в те, що сказала Кудзуха. Тоді вона, яка не змогла знайти слів, перевела погляд на нього і її брови збентежено нахмурились. – ...Все гаразд? Хм?.. Що? Запитав Акацукі, опустивши погляд вниз на Кудзуху. Тоді, з жорстким виразом обличчя. – Ти, щойно... Виглядав приголомшеним. – Вибач. Але він з КОКОНу...Ха-ха. ось як. З моменту вступної перевірки, він відчував, що той досить сильний, але Акацукі остаточно переконався. ....Голова нової Організації Об’єднаних Націй, генеральний секретар і навіть керівники Вавилону у країнах G7 складалися з людей, які колись отримали особливо велику силу в іншому світі. Вони й були так званим КОКОН. Children Of Cross Over Other Nation. Відомі, як КОКОН «COCOON», в інших світах, в які вони потрапили, їх називали героями. Якщо описати з початку. Вони найсильніші й представляли весь світ. Він завжди вважав, що Кійоя був найсильнішим учнем JPN Вавилон, але, схоже, що зараз він найкращий студент у Японії. Можливо, тому співробітники, на вступній перевірці, говорили з ним з повагою. Це тому, що КОКОН, навіть самі по собі, володіли могутньою силою, яка перевершувала військову міць нації. Як лідери Вавилона, вони відстоювали ідеал встановлення миру у всьому світі, і з цією метою, вони контролюють і навчають дітей, які повернулися з іншого світу. У разі війни або релігійного конфлікту, Вавилон сам втрутиться і відправить на поле бою дітей, які повернулися з іншого світу. Вавилон - це навчальний заклад, який мав на меті направляти хлопців і дівчат, із надзвичайними здібностями, в правильному напрямку, щоб вони могли бути корисними для процвітання та розвитку людства й для зміцнення миру. Насправді це організація, яка перетворювала хлопців і дівчат, які повернулися з іншого світу, на знаряддя війни та використовувала їх як зброю, щоб вони служили стримуючим фактором між націями. ...Тож якщо ви зараз запитали б, чи існував зараз, у цьому світі, вічний мир, відповідь була б «ні». Існували ті, хто переслідував репатріантів з інших світів, ніби вони єретики, і ще були теракти викликані зіткненням ідей у цьому світі. І саме на такі поля бою, на цей момент, відправляли дітей, які повернулися з іншого світу. За межами Вавилона не було зручного бар’єру, який не дозволив зазнати фізичної шкоди. Звичайно, траплялися моменти, коли вони втрачали життя. І найбільша проблема. Серед терористів також були вихідці з інших світів, яким не сподобалися ідеали Вавилона і вони зникли в підземному світі. Особливо відома невелика група терористів під назвою «Багряні сутінки». Серед тих, хто повернувся з іншого світу, вони продовжували демонструвати свою неперевершену силу, вдаючись до радикальних дій, щоб створити нову націю, до якої ввійдуть лише обрані. Кажуть, що їх сила на одному рівні з Коконом, і ситуація була такою, що навіть нова Організація Об’єднаних Націй і Вавилон, не кажучи вже про військових і поліцію, не могли їх схопити. Існували інші великі та малі терористичні організації, і багато з них націлені на Вавилон. – ... Акацукі подивився. На ще незріле тіло Доумото Кудзухи, що стояла перед ним. Маленьке тіло, Ніжні кінцівки, які легко зламати. Навіть для такої молодої дівчини не було б дивним, щоб її колись вигнали на поле бою тільки тому, що вона була в іншому світі. Однак, Оусава Акацукі вважав. Що такий світ абсолютно неправильний. Тоді Кудзуха, на яку він дивився, пустотливо посміхнулася. – Яке відчуття - боротися з самим світом, хоча ти цього не знав. – Непогані... О. зовсім непогані. Засміявся Акацукі. Бо так було. Для цього Оусава Акацукі повернувся. А потім, наче згадав, пробурмотів. Незграбно почухавши щоку. – ...З іншого боку якби я це знав, посіяв би інший вид іскор. – О, Боже... Які іскри ти розкидав? – Ну ось такі. Сказавши це, Акацукі підняв спідницю Кудзухи. Бо хотів дещо з нею підтвердити. Приголомшена раптовістю, Кудзуха не змогла відреагувати. Спідниця, яка здійнялася вгору, повільно опустилася у початкове положення. Кудзуха залишалася безвиразною і дивилася прямо на нього. – ...Не можу повірити, що тобі подобаються трусики маленьких дівчат. Ти такий великий збоченець, Оусава-кун. – Ей, ей, ти не надто спокійна, старосто?.. Зазвичай, спостерігається різноманітна різка реакція. Злиться, плаче, б’є у відповідь. Але такої реакції не було. Акацукі так і думав. Якщо дівчина була б приблизно того ж віку, як Кудзуха, у неї мали б бути дитячі емоції, але в неї їх не було. Однак Акацукі вважав, що це може бути розумним. Раптом будучи покликана в інший світ вона пережила божевільну самотність, не зважаючи на те, що вона нарешті знайшла шлях додому. Цього разу вона була силоміць відокремлена від однолітків і змушена жити шкільним життям з людьми, на багато старшими за неї. Крім того, треба брати до уваги можливість виходу на поле бою. ...Або з дитинства Кудзуха завжди перебувала в оточені, де її змушували придушувати свої емоції. – Аж ніяк... Просто трохи сварливо. Кудзуха опустила погляд й надула губи, і Акацукі помітив її легкі рухи емоцій. Він лише на мить замислився над виразом обличчя, відповідного його віку. Та було запізно. В Арейдзарді Акацукі бачив. Як виглядають люди з розбитими серцями, незалежно від віку чи статі. Крім того, Кудзуха ще не дійшла до цього. Тому вона певно зможе повернути первісні почуття, відповідні її віку. Має бути шанс. Однак Акацукі вирішив, що робити цього сьогодні не варто. Поки що спробує відновити її настрій. – Ти носиш милі трусики. Це кіт? – Ведмідь. Зрештою провалився. 4 Після сигналу, який нагадував повідомлення про правильну відповідь. Він повідомив про прибуття ліфта. Коли двері, з важким звуком, роз’їхалися в боки з нього на зовні з’явилися люди, які їхали в середині. Акацукі й Кудзуха вийшли з ліфта, який прибув на поверх. Йдучи в потоці учнів, вони йшли прямо по коридору. Як тільки підтвердила їх появу. – Зачекай, Оусава Акацукі! Голосно прокричала Нанаса Харука позаду. Акацукі та Кудзуха обернулися, а інші учні зосередили погляди на тому, що відбувається. Харука стояла посеред коридору і дивилася прямо. На іншому кінці була уніформа Акацукі. З лівої кишені штанів трохи стирчали два шматочки тканини, білий і рожевий. – ...Як і очікувалося... Це був ти. Харука підняла куточки губ, ніби її охопили судоми. Вона не могла в це повірити, але, ймовірно, це було під час миттєвої атаки та захисту, які мали місце в кімнаті студентської ради. У той час, в якийсь момент, Акацукі відібрав бюстгальтер Мінамі та. «...Мої... т-р-у-с-и-к-и.» Почервоніле обличчя втупилося в Акацукі. Звичайно, носити річ на бретельках, могло бути її недбалістю. Але, як не поглянь, в цій ситуації винен злочинець. Цей хлопець поганець. – Ти це зробив... Тихо сказала Харука. Поки червоніла. – Навіть просте хамство на адресу президента, це не простиме. Крім того, Мінамі, я... мої... – ...Оусава-кун. – Ой, опс. Схоже, іскра розгорілась. Що я повинен робити?.. Побачивши погляд Кудзухи, що свердлила його очима, почухав щоку Акацукі. – Ні, перепрошую, віцепрезиденте. Я думав швидше розпочати з вами бійку, тому застосував техніку, якої навчив мене безпосередньо мій майстер, але здається це не спрацювало. Дивись, я віддам те, що взяв, перепрошую. – ...За-замовкни! Президент відпустив, але я тобі цього не пробачу. Я очищу тебе, щоб підтримати порядок у JPN Вавилоні. Сказавши це, Харука змахнула правою рукою. При цьому, в її руках почали збиратися частинки зеленого світла. Вони миттєво утворили лезо, і матеріалізувався меч-півмісяць. Акацукі це помітив і розширив очі. – О... Що це? Сьогодні був перший день у школі. Він досі навіть не знав здорового глузду Вавилона. Він вважав, що це несправедливо. Але Харуці було байдуже. У своїх думках, вона вирішила, що чоловік перед нею - збоченець, з яким не було сенсу розмовляти. – Я зараз же це закінчу... Бурмочучи, Харука зосередила свою увагу. Відразу ж розгортається магічне утворення, яке покрило все її тіло. «...У» Неочікувана ситуація змусила інших учнів, які тихо спостерігали за тим, що відбувається, зчинили галас. Це очікувано. Раптом хтось зі студентської ради намагався застосувати магію в коридорі. Харука подумки, тихо перепросила. «Вибачте, але ви змушені трохи змиритися. Так, я зараз.» І тоді виклик магії закінчився. Харука без вагань активувала свою магію. Це магія вітру, що отримала захист духу. Огортаючи все тіло найшвидшим вітром, вона має ефект різкого збільшення швидкості. Вона була навіть швидшою, ніж, та яку вона раніше використовувала в кімнаті студентської ради. Крім того, вона ретельно розгорнула магію, щоб спідниця не майоріла, щоб не сталося. Тому ухилитися, опиратися, або виправдатися не можливо. Все вирішиться миттєво. ...І це лише мить. Харука підняла свій меч-півмісяць і відштовхнулася ногою від підлоги коридору. –... І відразу після цього. Вона вже була позаду Акацукі, замахнувшись мечем-півмісяцем обома руками. За мить вона пробігла коридором і, проходячи повз, зробила перехресний розріз. У Вавилоні був встановлений бар’єр. Фізичних пошкоджень не завдати. Проте була певна реакція. Шкода завдана супротивнику розраховувалась множенням швидкості на силу атаки. Якби він прийняв її, пошкодження вплинули на його розум і позбавили б Акацукі свідомості. – Е? Однак, повернувшись, Харука побачила неймовірне видовище. Акацукі стояв. Посеред коридору, спокійно, ніби нічого не сталося. «Як?! Я точно цього хлопця...» Перед враженою Харукою Акацукі лише знизив плечима. – Скажи, жорсткий циґун. Сурогатна зброя мені не нашкодить. – Звичайно. Це велика справа... Харука глянула на Акацукі та, – Добре... Схоже, мені доведеться серйозно поставитися до тебе, щоб виправити тебе. Цього разу, Харука перестала сприймати це спокійно. До леза меча-півмісяць, який тримали обома руками перед грудьми. Додалося лезо вітру. Це різко збільшувало силу атаки. Навіть якщо це залізо або алмазний камінь, він не зможе його прорізати. А потім настав час знову закутатись у вітер. Е? Помітила Харука. Грудям стало холодніше. Однак вона не розуміла причини. Оскільки ймовірність не була передбаченою. Тому вона не могла не поглянути. Але коли спробувала опустити погляд на груди, дещо інше першим привернуло її погляд. Акацукі стояв перед нею. Цього разу з його правої кишені стирчав рожевий шматочок тканини. Придивившись, зрозуміла. Плечові лямки. Це був бюстгальтер. Крім того, не Мінамі. Тому що він виглядав дуже знайомим. Коли вона подивилася на свої груди, перш ніж це зрозуміти, виявила, розстебнуті ґудзики. Виставляючи колір шкіри та долинку... – Коли, о, ні, а-а-а! Тримаючись за груди, Харука впала на місці. Оскільки на ній не було трусиків. Вона безпосередньо відчувала холод підлоги, але справа не в цьому. Вона не могла в це повірити. Він зробив це точним рухом? Це було в момент зближення? – Гей, ти можеш мене вибачити, віцепрезидент? Акацукі стурбовано почухав голову, потім примружив очі й поглянув на неї. – Або... Ти хочеш продовжити? Харука почервоніла й закусила губу. «Це жарт, відпустити цього хлопця. Більш того, про втечу з моїх рук не може бути й мови. Але наступною буде блуза чи спідниця? Страшно подумати про це. Крім того, навколо інші студенти. Перебувати в такому стані, в такому натовпі. Це безпосередньо стосується самої студентської ради.» – О, запам’ятай Оусава Акацукі! Студрада... Я ніколи не пробачу! Я обов’язково тебе очищу! В той самий момент, як вона це крикнула. Навколо неї піднявся вихор. А коли вітер вщух, Харуки вже не було. Залишилися лише хтивий винуватець і свідки початку легенди. ...Переведений учень, Оусава Акацукі, переміг віцепрезидента Нанасу Харуку. Чутки про це швидко поширилися по Вавилону. [i] レジスト (rejisuto) від англійської resist - захисне покриття, противитися, опиратися.  

Читати

Відгуки

Наразі відгуки до цього розділу відсутні!

Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!