– ...Ого?! Ох, Гей, гей! Люди, ви збираєтесь мене вбити? О-о-о...у!
Попри те, що він розумів, що це буде страшенно марно, Оусава Акацукі не міг стримати крик.
Оскільки він біг на повній швидкості, його крик супроводжувався ефектом Допплера[i].
Рано в ранці, коли на сході небо почало світлішати. Акацукі біг густим, порослим зеленими деревами, лісом.
Великими кроками, з великим рюкзаком, що нагадував мішок з піском, твердо ступаючи на землю.
За півкроку, позаду, одна за одною, впивалися стріли.
А потім, за спиною, ніби оточуючи, долинув гуркіт і дрібні посопування.
Акацукі повернувся і підтвердив появу переслідувачів. В очі йому впали темно-сині та білі кольори, які були дисбалансом для лісу. Це була уніформа служниць і мережеві фартухи.
Переслідувачі були служницями. І їх було сорок чотири людини. Було важко побачити таку кількість покоївок на вулицях Акіхабари, в ці дні рецесії. Першокласна економіка це благо.
Переслідувачами була група красивих дівчат та жінок. Акацукі подумав. Що було б чудово, якби він міг зараз опинитися на літньому пляжі.
– Але не пляж і зараз навіть не літо!
Докорив він собі, повертаючи думки до реальності, від якої ледь не втік.
Точніше, була фундаментальна проблема, окрім місця і сезону.
Перш за все, це не Акіхабара і не Земля.
Це інший світ.
Арейдзард - так називався світ, по землі якого зараз ступав Оусава Акацукі.
Тому в руках усіх покоївок були блискучі предмети. Мечі, списи, луки та стріли.
Щоб зрозуміти цю ситуацію, необхідно дещо знати про Акацукі.
...П’ять років тому. Він був викликаний в цей світ, під назвою Арейдзард.
У цьому світі мечів та магії, героїв і демонів, почалася повномасштабна війна з демонами під проводом короля демонів Ґаліуса.
Хоча. Герої вже існували в цьому світі.
Тому це не стало історією, де героєм став хлопець з іншого світу.
Швидше, щойно викликаний Акацукі, був безсилим хлопцем. Він був лише стороннім спостерігачем, який не мав нічого спільного з майбутнім цього світу.
Пощастило, що викликаний Акацукі прокинувся в магічній, потужній державі Шелфід, де знаходився герой. Герой Леон, королівна Рісті, воїн Зекс, маг Лютіє тепло зустріли його. Мало того, вони вивчали старовинні книги, щоб знайти йому спосіб аби повернутися до початкового світу. У величезному лісі, що розкинувся навколо Ельдії, королівської столиці Шелфіда. У самій глибокій частині, з північної сторони, була «брама в інший світ», що сполучала з іншими світами.
І коли Акацукі нарешті спробував повернутися до свого рідного світу, сталася трагедія.
Армія короля демонів, на чолі з королем демонів Ґаліусом, здійснила набіг на королівську столицю Шелфіда, Ельдію.
І в цьому бою герой Леон втратив своє молоде життя.
Захищаючи Акацукі від меча короля демонів.
Смерть Леона занурила світ у розпач. Крім того, наступним ударом стало падіння Ельдії.
Для людей було цілком природно спрямувати свої звинувачення на Акацукі.
І навіть Рісті, яка мала бути єдиною, хто міг захистити Акацукі, не могла змиритися зі смертю свого коханого Леона. Вона також накинулася на нього. Проклинала Акацукі від щирого серця.
...Якби не ти.
Ні Зекс, ні Лютіє не змогли захистити Акацукі, і через деякий час він зник. Всі казали, що Акацукі втік, один за одним, називаючи його боягузом.
Але... він не втік.
Ризикуючи життям, він пішов у світ, де мешкали лише боги, «Божий світ», докладаючи кривавих зусиль, присвятив себе тренуванням. У результаті Акацукі опанував техніку «Ренкан Кейкіку[ii]», що дозволяла йому вільно покращувати «Ци»[iii] в середині свого тіла, вдосконалювати техніки гнучкості тіла і знову повертатися на поле бою. І врятував Рісті, Зекса, та Лютіє зі скрутної ситуації під час операції з повернення Ельдії.
Акацукі раптово став героєм, але навіть зараз було багато нерадих, тому що через нього загинув Леон. Зокрема, зникнення ворожості від Рісті та той факт, що вони билися як товариші, підлило масла у вогонь, для тих хто піклувався про Леона.
Вони саркастично називали Акацукі.
... Герой-вигнанець.
Однак Акацукі сприйняв це спокійно і змирився з лихою популярністю. Натомість він діяв досить гордо і вільно. Ніби кажучи, що він не герой, тим паче не хоробра людина.
Герой Арейдзарда це Леон. Акацукі досі так вважав. Його влаштовувало бути героєм-ізгоєм. Ось чому, у своїх мандрах, щоб перемогти короля демонів, якщо знаходився дворянин, який гнобив людей, він без питань розбивав його, а якщо чув про красиву дівчину чи красиву жінку, що мала репутацію милої, тягнув до неї руки.
Наприкінці цих багатьох пригод і труднощів Акацукі бився з королем демонів Ґаліусом.
А потім... Нарешті він переміг короля демонів.
На відміну від східних і західних лісів, де знаходилися храми та кладовища, ліси на північ від замку Ельдія залишалися недоторканими. Тому, що найглибша частина північного лісу вважалася святою землею.
Тож не було прокладених доріг, лише природні стежки, що звивалися між дерев. Однак попри це, рослини могли рости як їм заманеться. Якщо не бути обережним, неминуче впадеш через повалені на землю дерева, або лозу й плющ.
«Тридцять хвилин. Уже тридцять хвилин, відколи біжу пересічною місцевістю, але досі не можу позбутися ознак позаду. Приклеїлись. Опоненти серйозно намагаються нас схопити.»
Над головою Акацукі, який обмірковував ситуацію.
– Шановний Акацукі, готуйтесь!
Спустилися дві служниці. Тримаючи в руках довгі списи. Вони атакували з обох боків.
«Однак я не можу дати схопити себе. Що я повинен зробити, щоб відбити їх, не нашкодивши».
В голові Акацукі промайнула певна ідея. І він відразу ж втілив її.
– Ой.
Коли Акацукі, половиною тіла, ухилився від атаки довгих списів, покоївки, приземлившись, спробували розвернутися.
«...у.!»
Однак, почервонівши на обличчях, вони впали на землю.
Помітили, що «вони» зникли.
– Гей-гей, що не так?
Кривляючись, запитав Акацукі. Тримаючи в руках білу тканину. Трусики покоївок. В мить, коли вони розминалися один з одним, він позичив їх з-під спідниць. – Що, ви підвернули ноги? Дозвольте злегка заглянути під спідницю.
–Га, ні-і-і-і!!
Дві покоївки, у паніці, втекли.
– Що сказати... Бадьорий ефект.
Мимоволі, криво посміхнувся Акацукі. Майстер, який навчав Акацукі Ренкан Кейкіку у світі богів, Кенсей Ґурансеідз.
Був майстром найсильнішого бойового мистецтва і найбільш розпусним старим.
З цієї причини, Акацукі навчили не просто Ренкан Кейкіку, як бойового мистецтва, але й злегка, ні, використовувати його досить у непристойний спосіб. Нині чутка про те, що «герой-вигнанець любить жінок» поширилася Арейдзардом. Покоївкам, мабуть, добре відомі ці чутки.
Акацукі помахав рукою вслід служницям, що втекли, але навколо неї обвилася мотузка.
В його лівій руці була ще одна мотузка, за яку він тримав рюкзак.
– Вам більше не втекти, шановний Акацукі.
– Тихо поверніться з нами до замку.
З кущів, ліворуч та праворуч, з’явилися дві нові покоївки.
Проте Акацукі твердо став на землю й трохи, зі силою, потягнув руку.
«Ох...»
З цими вигуками, дві служниці, що тримали мотузку, злетіли в повітря.
Він активував Ренкан Кейкіку. Ніби їх присмоктало, вони опинилися перед Акацукі. З мішком за спиною, Акацукі майстерно охопив їх руками за талію.
– О смачна мочка вуха.
Він вкусив покоївку зліва за мочку вуха. Це змінило потік «Ци» в її тілі. Її тіло затремтіло, і служниця впала на землю.
Ренкан Кейкіку Акацукі міг використовувати по різному. Якщо підняти «Ци» у своєму тілі, він міг отримати надлюдські фізичні здібності та загострити відчуття. І його можна було використати на інших. Акацукі зробив це зі служницею зліва. Її обличчя було в екстазі, щоки червоні, чесно кажучи, вона була досить еротичною. Було помітно, що все тіло служниці було наповнене солодкими відчуттями.
Інша служниця, спостерігаючи ситуацію, штовхнула Акацукі в груди, щоб розірвати дистанцію. Однак, Акацукі не ворухнувся, а покоївка повернулася назад. Потім щось вислизнуло з її вбрання покоївки.
Це був бюстгальтер.
– У~~
Акацукі звернувся до покоївки, що схрестила руки прикриваючи груди.
– Скажи валькірії. Мені приємно, що вона хоче мене затримати.
– ...
Тоді служниця прикусила губу і зникла в кущах, протилежних від тих, з яких з’явилася.
Акацукі знизав плечами та звернувся до покоївки, якій змінив потік Ци й вона залишилася безсилою.
– Вибач. Ти зможеш рухатися через тридцять хвилин. Будь ласка, передай це тим, що втекли раніше.
З цими словами, він кинув бюстгальтер і трусики та знову побіг в ліс.
Лише вчора Акацукі переміг короля демонів Ґаліуса.
Після цього, він негайно повернувся до королівської столиці Ельдії та влаштував тріумфальну вечірку на честь повернення, запросивши лідерів країн, які уклали військовий союз проти короля демонів зі Шелфідом. А зараз був світанок наступного ранку.
Акацукі мовчки покинув замок на світанку. Щоб повернутися до рідного світу. Бо думав, що його більше не повинно бути в цьому світі.
На бігу, він пробурмотів.
– До цього моменту все було добре...
Однак. Товариші, що билися разом з ним, зрозуміли його наміри.
Зекс і Лютіє не хотіли прощатися, але проводжали Акацукі.
Проблемою була принцеса Рісті.
Акацукі не знав, що вона думала.
Рісті, яка також є чудовою чарівницею, була одним з важливих супутників Акацукі. Подолавши смуток втрати Леона та досягши примирення, вони вчотирьох зі Зексом та Лютією створили групу, і останні кілька років разом боролися для перемоги над королем демонів.
Герой, який переміг короля демонів, нарешті пов’язав життя з принцесою та мав щасливий кінець.
Такий результат був би не дивним. Цілком можливо, що між двома, які ризикували життям, подорожували світом, виникнуть особливі почуття.
Швидше між Акацукі та Рісті існували якісь особливі почуття.
Але вони не зійшлися. Тому, що у Рісті був коханий, якого вона ніколи не зможе забути. До того ж. Акацукі теж не зміг забути цього чоловіка.
Свого першого найкращого друга, після того, як його покликали в цей інший світ, під назвою Арейдзард. Героя серед героїв.
Ось чому Акацукі до кінця продовжував битися, як герой-вигнанець.
І саме тому, що вона так болісно розуміла почуття Акацукі, Рісті не знадобилося б багато часу, щоб у неї з’явилися особливі почуття до нього. Та двох людей, що поділяли один біль, тягнуло один до одного.
...Зрештою, коханцями вони так і не стали.
І Рісті не було там щоб попрощатися. За ним прийшли Зекс і Лютіє. Не було шансів, щоб ніхто іншій, крім Рісті, не знали про їх наміри.
Тож... Він думав, що це кінець для нього і Рісті.
І коли він увійшов до північного лісу, де знаходилася «брама в інший світ». Його перестріла прекрасніша серед служниць, Шелфіда і головна покоївка, Валькірія.
Я прийшла передати повідомлення від Рісті, коли так кажуть, нормально буде вислухати.
Тож.
«Герой, який переміг короля демонів, вислизнув наступного дня, жартуєш. Відгамселити все тіло, найкращий спосіб остудити голову», коли йому таке сказали, він не відразу зміг зрозуміти.
В момент, коли Акацукі схилив голову. З брязканням і зброєю напоготові, на нього накинулися сорок чотири служниці.
– ...Так ось що.
З цими словами, Акацукі зупинився.
Оскільки служниці вишикувалися перед ним стіною.
Напевно, вони вирішили, що двоє-троє людей не будуть для нього проблемою. Цього разу їх був десяток.
Лінія, без єдиної прогалини, виглядала дійсно шедеврально. Акацукі розчаровано зітхнув.
– Не маєте наміру відступати... Ну, вірно. Ви не можете так легко здатися. Я так і думав.
Але це було справедливе і для нього. Тому Акацукі повільно пішов в перед.
І це було його останнє попередження.
– Якщо хочете стати у мене на шляху, я стану трохи брутальнішим, тож ви не думатимете про мене погано?
– Загін Альфа розбито! Загін облоги, не може наздогнати!
– Загін Омега, ви мене чуєте, загін Омега!.. Вибачте, відповіді не має!
Валькірія, старша служниця, заплющила очі й випрямившись, нерухомо слухала верескливі звіти, своїх підлеглих.
Зараз вона знаходилася глибше в лісі ніж Акацукі.
Мета - захопити Акацукі. У цьому випадку, перехоплення мало більше шансів на успіх, ніж переслідування. Розсудивши так, вона використала битву з людьми, які стали перед ним на самому початку, як камінь спотикання і рушила в перед.
Потім ідеально підготувавшись, вони сформували взвод і разом працювали над оточенням і захопленням Акацукі - так воно і мало бути.
Але його не могли зупинити. Не уникаючи їх облоги, Акацукі продовжував наступ, атакуючи служниць в лоб. Більш того, у безладі, він м’яв груди покоївок, мацав їхні сідниці, торкався їх стегон, а потім використовував Ренкан Кейкіку, щоб їх знешкодити.
– Шановна Валькірія, такими темпами.
На слова служниці, які передбачали їхнє знищення, Валькірія нарешті мовчки відкрила очі.
– Нічого не поробиш. Ви теж ідіть, я залишусь тут.
– Таким чином.
– Шановна Валькірія...
Зараз накази Валькірії передавалися кожному підрозділу через магічний комунікатор у чотирьох осіб під її прямим командуванням, яким вона особливо довіряла, серед сорока трьох підлеглих. Вони також могли використовувати наступальну магію, але північний ліс все ж був святим місцем. Вони не могли буди занадто руйнівними. Ось чому Валькірія самотньо посміхнулася дівчатам, оскільки вони все ще не могли здатися.
– Ми повинні були розуміти. Ми не можемо його зупинити. Розставання вже неминуче. Та все ж, шановна Рісті дала нам останній шанс. Ось чому, йдіть. Якщо ви не можете його зупинити, то принаймні покажіть мені свої останні спогади з шановним Акацукі.
– ... Так, шановна Валькірія.
– Шановна Валькірія, ви теж, будь ласка, попрощайтесь без жалю...
– Так, дякую.
Валькірія тихо провела своїх підлеглих, які вклонившись, побігли.
Тоді знову заплющила очі. На мить, на північний ліс опустилася тиша.
Незабаром, в далині, вона почула крики своїх підлеглих. Крики були все ближче і ближче.
З пам’яті валькірії піднялися спогади. Події що відбулися за п’ять років, з того часу, як вона в перше зустріла Акацукі. Тоді, глибоко в серці, виникло слабке почуття.
...Ні, я не можу.
Щоки Валькірії, яка так подумала природно розслабилися.
До того ж.
– ...О. Нарешті ти тут, Валькірія.
З-за кушів, перед нею з’явився високий молодий чоловік.
Акацукі.
Розкуйовджене волосся сягало плечей. Одяг, що огортав тіло, вкрите міцними м’язами, був чорним, як ніч. І навіть очі, що сяяли на його чітко окресленому обличчі, чорні.
Існує два типи чоловічих облич, які подобаються жінкам. Ніжне або зухвале. Обличчя Акацукі явно було з останніх.
Обличчя, яке захоплювало багатьох жінок, мало блискучі та пронизливі очі.
Безстрашний погляд. Зовнішність, яка змушувала почуватися розслабленою, породжена впевненістю та гордістю, які можна назвати переконанням.
Сильний. Це було очевидно для всіх. Акацукі випромінював ауру, від якої перехоплювало подих.
Валькірія подумала. Що п’ять років тому, коли вони вперше зустрілися, він був зовсім іншою людиною.
Ось що означає перетворення звичайного хлопчика на героя.
Валькірія, з безвиразним обличчям, дивилася на Акацукі.
– Вибачте, шановний Акацукі, ви збоченець. Ви збираєтеся залишити по собі легенду про злого духа, який любить нападати на жінок у північному лісі.
– Якщо ти так кажеш, чи не повинна бути легенда про покоївку, яка нападає на подорожнього?
– Між тим, ти, здається, абсолютно цілий, невже мої підлеглі настільки погані?
– Це не так. Це ж ваші підлеглі, кожна виконує свою роботу до кінця.
Вона вдячно вклонилася. З ностальгією в очах, Валькірія запитала.
Будь ласка, скажіть.
– Мої підлеглі... Ці дівчата змогли запам’ятатися шановному Акацукі?
– Не змушуйте мене говорити, це соромно.
Акацукі посміхнувся і сказав.
– ...Я ніколи не забуду. Жодної речі в цьому світі.
– Щиро дякую. Я впевнена, що ті дівчата теж будуть раді.
«Шановний Акацукі», вигукнула Валькірія та змахнула хрестовим списом у своїй руці, щоб зайняти стійку.
– Нарешті, будь ласка, чи не могли б ви закарбувати мене у своєму серці?
...І незабаром, у лісі знову запанував ранковий спокій.
За чагарниками з’явився Акацукі.
Тепер служниці більше не переслідували його. Швидко озирнувшись на зад, з почуттями Валькірії, закарбованими в його серці, Акацукі знову рушив на північ. Місцем призначення була найглибша частина лісу, яку називали святою землею.
Там була «брама в інший світ», що вела до рідного світу Акацукі, де він жив.
Було кілька воріт. Розкиданих по Арейдзарду, які з’єднували цей світ з іншими. Також були дві в релігійній імперії Арекраста і мілітаризованій імперії Дісдіа. Загалом їх було сім, лише підтверджених. Однак брамою, через яку прикликали Акацукі, була ця, в Шелфіді.
Тому, щоб повернутися в рідний світ, йому необхідно пройти через ворота в цьому місці.
На диво пам’ятаю.
Стежки, прокладені природою, заплутані, якщо не сказати не скінченні. Якщо забреде людина, не знайома з місцевістю, ні дійти кудись, ні повернутися не зможе. Проте Акацукі без вагань зробив крок у перед.
Він спирався на свої власні спогади п’ятирічної давнини. Акацукі колись ходив цим лісом.
Незабаром перед ним з’явилося гігантське дерево. Це означало, що пункт призначення вже близько. За ним лежала священна земля. І якщо пройти один кілометр, помітиш браму до іншого світу.
Тоді, в полі зору Акацукі, який вийшов вперед... під гігантським деревом.
– ...
Стояла дівчина. Краси лісової феї.
Відома як скарб Шелфіда, вона справді була прекрасною.
Там була Рісті Ель да Шелфід.
Востаннє, вони з Рісті бачилися на вечірці, в честь тріумфального повернення, вчора ввечері.
У той час на ній була розкішна сукня витонченого дизайну, що підходила принцесі. Але вона не могла піти в ліс у такому одязі. Зараз вона була в легкому білому вбранні, у якому легко пересуватися. Її довге, до поясу, волосся було зав’язане у хвіст. Таким же чином, як і під час мандрів, щоб спільно перемогти короля демонів. Її краса залишалася незмінною.
– ...
Раптом, очі Рісті помітили Акацукі. Коли їхні погляди зустрілися, вони впізнали один одного.
Акацукі продовжував йти, а Рісті залишилася на місті.
Відстань між ними повільно скорочувалася.
Вона зменшувалася і зменшувалася, і перед її очима, Акацукі пройшов повз.
– ...За, зачекай хвилинку!
Мабуть, це було несподівано. Рісті, в паніці, гукнула ззаду.
Але була проігнорована. Акацукі продовжував іти в перед, не сказавши ні слова.
– Почекай, ідіот! Якщо ти припиниш жартувати та зачекаєш, ей...
Його схопили за руку ззаду. Акацукі неохоче зупинився й зітхнув.
Стоячи спиною не озираючись.
– Що ти робиш, принцеса втекла із замку? Навіть відправила покоївок.
– Во-вони сказали, що хочуть востаннє попрощатися з тобою, тому я просто дала їм дозвіл. Я... Тут просто для того, щоб подивитися, як справи у Валькірії та інших.
Сказавши це, Рісті сперлася на широку спину Акацукі своєю спиною.
Відчуваючи приємну вагу на своїй спині, Акацукі прислухався до бурмотіння Рісті, шепоту, наче дихання.
– ...Ти справді йдеш?
– Ох, мене більше не повинно бути в цьому світі. ...Ти це розумієш, чи не так?
Тому що Рісті також розуміла думки Акацукі, запанувала тиша.
Не зважаючи на те, що він переміг короля демонів Ґаліуса, Акацукі все ще залишався «героєм-вигнанцем». Звичайно були люди, які звеличували його як героя і бажали, щоб він поєднався з Рісті. Однак, якби Акацукі та Рісті, маючи протилежні сили, одружилися, це безумовно, створило б корінь проблем у Шелфіді, що могло призвести до розподілу країни.
Навіть якби вони з Рісті не одружилися, вплив героя, який переміг короля демонів, залишився б.
Можна бути впевненим, що знайдуться люди, як усередині країни, так і за кордоном, яким це не сподобається. І не було б дивно, якби це колись стало джерелом нового конфлікту. Цього разу це була б битва між людьми.
Тому Акацукі й прийняв таке рішення. Перемогти короля демонів самостійно.
Хвалу, честь, образи, заздрість зібрати на себе і спробувати зникнути з цього світу.
Коли так станеться, в Арейдзарді настане справжній мир.
– ...Крім того, у тому світі є речі, які слід зробити.
У світі, де виріс Акацукі, на Землі немає короля демонів. Але був дехто, кого треба зупинити.
І це, мабуть, його робота.
Перед тим, як прийти в Арейдзард, він думав, що не здатен цього зробити. Але тепер, коли має силу, можливо, він зможе це зробити.
Крім того, були й інші причини, чому він мусив повернутися до рідного світу.
Ось чому Акацукі зараз тут. Потім.
– Вибач.
Раптово. Долинув болісний голос, який злегка тремтів за спиною.
Акацукі мимоволі зітхнув.
...Він подумав, що краще промовчати й піти.
Акацукі почухав голову. А потім повільно повернувся до Рісті.
Він знав що це груба гра. Але коли він підняв голову й придивився, очі Рісті були повні сліз.
Акацукі поцілував її губи.
– ...у?
Впевнившись, що Рісті була здивованою і широко розплющила очі, Акацукі натомість закрив свої.
І сповна насолодився відчуттям її ніжних губ.
– ..., ... Що ти робиш, ідіот.
Лісті, яка поспішно відсторонилася від губ Акацукі, щосили вдарила по його щоці.
– Просто ти плакала переді мною... Вибач.
Потираючи щоку, Акацукі дивився прямо на Рісті. Чи то від злості, чи то від збентеження, її обличчя стало яскраво червоним. Але вона вже не плакала.
Тож Акацукі вважав, що це добре.
У Оусави Акацукі була одна естетика.
А саме, якщо перед тобою плаче жінка, ти можеш робити все, що хочеш.
Акацукі вважав. Жіночі сльози, які бачить чоловік, повинні мати якесь значення.
Чоловік ніколи не повинен відвертатися від цих сліз. Ось чому Оусава Акацукі вважав, що повинен бути чесним, принаймні перед жінкою, що плаче перед ним.
Якщо жінка плаче. Якщо він хоче зупинити її сльози, Акацукі зупинить їх відразу.
Коли жінка плаче і ці сльози дорогі йому Акацукі обійме її.
Якщо жінка плаче, і він думає, що її сльози доречні, Акацукі дасть їй спокій.
Якщо жінка плаче, і він відчуває, що її сльози фальшиві, Акацукі запитає її про причину.
І він зробить все, щоб досягти мети. Якщо вважатиме що це ефективно, не соромлячись, примусово поцілує. Це може бути занадто грубим, щоб називати це естетикою. Але іноді у світі бувають сумні сльози, які потрібно зупинити, навіть якщо це означає ігнорувати почуття людини.
Тому Акацукі зробив, те що зробив. Хай ненавидить його аби не плакала.
– ...Ну, цей поцілунок був прощальним подарунком. Дякую.
– Примусово поцілувати принцесу цілої країни… пам’ятай про це.
– Поки ти не забудеш мене, я теж не забуду тебе.
Акацукі, який сказав їй зі спокійним виразом, Рісті відповіла з похмурим обличчям.
– Не зрозумій мене не правильно, я швидко забуду такого, як ти.
– О, справді.
Сказавши це, Акацукі закинув рюкзак на плече.
– ...Ну, прощаємось. Я туди. А... Ти туди.
Він вказав на браму в інший світ і в напрямку замку Ельдія.
Протилежні напрямки. Однак це були напрямки, у яких повинні рухатися Акацукі та Рісті.
– Не треба мені це говорити...
Пирхнула Рісті.
– Яке полегшення. Бувай Акацукі. Я... ненавиджу тебе.
Сказавши це, вона повернулась до Акацукі спиною й пішла геть. Акацукі, який збирався продовжити шлях, поглянув на її тендітну спину, що ставала меншою, і не замислюючись гукнув.
Слова на прощання.
– Не забувай, що я сказав того дня! Якщо щось станеться, обов’язково поклич! Якщо ти мені повіриш, то я обов’язково покваплюся до тебе!
– ...
Вона мовчала, але зупинилась.
Тож Акацукі говорив з нею. Незалежно, що станеться опісля, навіть якщо вони більше ніколи не зустрінуться.
Навіть якщо вони більше не зустрінуться... Але правда ніколи не зміниться.
– Незалежно, як далеко ми один від одного...
Поклявся він.
– Я завжди буду твоїм другом! ...Ніколи не забувай цього, чуєш!
Розлучившись з Рісті, Акацукі більше не зупинявся.
Заглиблюючись далі в ліс, він відчув дивну, для лісу, тишу. Звуки зникли зі світу. І хоча він був глибоко в лісі, природний аромат дерев і квітів зник.
Коли в повітрі навколо більше не відчувався зелений присмак, зір і дотик почали загострюватись. Видимість була чіткою. Шкіра відчувала чисте повітря, наче відчуття загострилися.
Він увійшов на святу землю.
У якийсь момент, Акацукі йшов по природному тунелю, утвореному деревами. Стеля з гілок була досить високо, тож тісноти не відчувалося. Між листям на гілках, що закривало світло з неба, не було просвітів. Попри це, навкруги було на стільки ж світло, наче під блакитним небом. М’яке світло йшло з переду назад.
Це означало, що кінець тунелю вже близько.
За яким... Був кінець довгої подорожі Акацукі.
Нарешті настав час.
Він був глибоко зворушений. Прямо зараз перед Акацукі була одна брама.
На вершині кам’яного постаменту знаходилися кварцові колони зі зображенням у вигляді геометричного візерунка. Разом вони утворювали гігантську браму.
По той бік воріт був ліс. Однак це справді «Брама в інший світ».
Бо простір розділений зверху, знизу, ліворуч та праворуч, злегка коливався. Площина розриву простору, створена нестабільним виміром. Це було доказом того, що вона пов’язувала з іншим світом...
– Сподіваюся все піде добре...
Акацукі зосередився на мішку, який ніс на плечах.
Теоретично все мало бути добре.
«Вперед.»
Акацукі повільно зробив крок уперед. Це був впевнений крок, яким він йшов у перед.
Прямо перед тим, як увійти в простір, що коливався, Акацукі озирнувся.
Щоб попрощатися. Останні слова для світу, де він провів довгий час.
Він промовив.
– ...Бувай, Арейдзард.
А потім Оусава Акацукі зник за воротами в інший світ.
Не було ні звуку. Свята земля лісу мовчала, наче розтавання з героєм було брехнею.
Однак, не зважаючи на це, біля «Брами до іншого світу».
Залишилися лише тихі брижі простору.
Вітер пестив його щоки.
Відчувши лоскотання, Акацукі повільно розплющив очі.
Свідомість пробудилася.
– Ех...
Підвівшись, він злегка похитав головою і пробудив думки від дрімоти.
Прокинувшись, Акацукі бачив синювату темряву. Очі, які весь час були закриті.
Вже адаптований до темряви, Акацукі примружив очі, відчувши сяйво ніжного світла.
...В цей час знову подув вітер.
Наче керований ним, Акацукі природно спрямував погляд у той бік. Білі мережеві фіранки розвівалися на вітерці, що проривався крізь відкрите вікно. За ним було нічне небо.
Повний місяць на небі тьмяно освітлював світ наповнений вечірньою тишею.
Акацукі побачив світ, освітлений таким місячним світлом. Краєвид, який він бачив з дитинства. Дещо неорганізований міський пейзаж, вкритий асфальтом і бетоном.
І тоді Акацукі перевів погляд на кімнату. Навіть якби вона була тьмяною, він не міг би не зрозуміти. Це була знайома йому кімната.
... Схоже він повернувся до дому.
Сидячи на ліжку у своїй кімнаті, Акацукі розсіяно думав про те, що він повернувся з іншого світу.
Якщо подивитися на мармурову скульптуру постаменту на передній спинці, то можна побачити що радіокерований годинник у центрі, який показував точний час, без пропуску жодної секунди, показував час того дня коли його викликали до Арейдзарду. Акацукі відчув ілюзію наче це була спроба думати, що це був довгий сон.
Але це був не сон. На ліжку, поряд з Акацукі, дещо лежало.
Це був великий рюкзак, який він ніс за плечима, коли повернувся з Арейдзард.
...Спочатку, тільки ті, хто прибув з іншого світу, могли пройти через «браму в інший світ». Однак техніка Ренкан Кейкіку, яку освоїв Акацукі, це техніка маніпуляції потоком живої енергії. Тож Акацукі пропустив Ци через свій одяг і сумку. Таким чином, навіть одяг і сумка були розпізнані Брамою до іншого світу, як єдину ціль з Акацукі. В результаті, йому вдалося пронести їх через «браму в інший світ».
Але проблема в тому, що всередині.
Акацукі повільно розстебнув блискавку збоку рюкзака.
Потім наче вискочивши, з середини щось з’явилося.
груди.
– ...Хм,
Промовисті груди. Ні, не так. Там були не лише груди.
Апетитні сідниці, та м’які на вигляд стегна розкрилися з тихим стогоном.
В його сумці була прекрасна красива спляча красуня.
Це була прекрасна дівчина, від якої перехоплювало подих.
Акуратний ніс, м’які, вологі губи, м’яко вигнуті вушка та довге волосся у подвійних хвостиках. Контури обличчя та кожна його частина схожі на витончену роботу богині краси. Як її гарне обличчя, так само увагу привертала її фігура.
Надмірно пухкі груди, здатні позбавити будь-яку силу мислити. Об’ємні м’які сідниці. Струнка талія, яку хочеться обійняти. Настільки манливе тіло, що кожен мріяв би про нього. Чиста, біла шкіра була злегка забарвлена світло-рожевим кольором, не зважаючи на кімнатну температуру.
Все ще спляча дівчина прийняла більш зручнішу позу.
При цьому повіки злегка прочинитися і на нього поглянули трохи опущені бурштинові очі.
– Де?
– У моєму рідному світі. Не хвилюйся.
Після цього короткого запитання, вона знову заснула. Потім спокійно спала.
Тому Оусава Акацукі важко зітхнув.
«Схоже все пройшло добре.»
Він криво посміхнувся. Хоча у нього були справи, якими він відтепер повинен був зайнятися.
Він узявся за дещо дуже клопітне.
– Я хочу довірити тобі свою доньку... Вона нічого не знає, щоб не сталося в майбутньому.
... Так почалася нова історія.
Оусава Акацукі. Шістнадцять років. Перший рік старшої школи. Зайнятість: колишній герой-вигнанець.
Був викликаний до іншого світу, Арейдзарда, і після багатьох труднощів переміг короля демонів Ґаліуса.
Після того, як вмираючий Ґаліус довірив йому свою дочку, він не мав іншого вибору, як таємно повернутися з нею до рідного світу.
Таким чином закінчення історії є потужним початком нової глави.
Повернення в реальний світ стало потужним початком нової гри.
[i] Ефект До́плера — явище зміни частоти хвилі, яку реєструє приймач, викликане переміщенням джерела або приймача.
[ii] Буквально можна перекласти як «підсилення(покращення) шляхом очищення сили шляхом коловороту «Ци»».
[iii] У традиційній культурі Китаю, ці (кит. трад. 氣, спр. 气, піньїнь: qì, акад. ці; яп. 気, трансліт. кі ) — фундаментальний принцип, частина, що формує будь-яке живе створіння. «Ци» часто перекладається як життєва енергія, життєва сила, потік енергії. «Ци» є основним принципом у традиційній китайській медицині та китайських бойових мистецтвах. «Ци» перекладається, як: подих, повітря, газ, пар, туман тощо.
Далі
Том 1. Розділ 2 - Розділ перший «Привіт, реальність»
“Ти запитуєш серцем, а я відповідаю діями. Те, що захищає герой, що це?” 1 «Для тих з вас, хто збирається виходити, і тих, хто тільки прокидається, минула сьома ранку, отже настав час будильника о сьомій♪.» Ось що почув Оусава Акацукі, відкривши очі на звук. – Ух, о-о, ...а? Напівсонний Акацукі, на мить не розуміючи де прокинувся, почухав свій живіт. Потім його увагу привернуло зображення на екрані телевізора і він зрозумів, що знаходиться у вітальні свого будинку. – ...О, зрозуміло. Я повернувся вчора. Сьогоднішній песик〜♪, сьогоднішній песик, Кларочка, з будинку пана Такахаші, щодня грається з братиком-розносником молока. Насправді Кларочка дуже скромна сука, і коли розносник намагається покласти молоко до поштової скриньки, вона опирається лапками на огорожу й суне носика в поштову скриньку, дуже радіючи пляшці молока. Бачачи це, розносник каже: «Клара, ти сьогодні знову прокинулась і метушишся одна». – Звичайне прохідне шоу. Переглядаючи популярний блок ранкової програми новин, Акацукі розмірковував. «Я повернувся до рідного світу. ... Але чому я спав у вітальні?» Йому поки не вдалося пов’язати пам’ять. Через його повільний розум. Чи від того, що голова ще не прокинулася. «О так.» Подумавши, що у цьому випадку перш за все, потрібно зробити це прийняти душ, Акацукі тихо вийшов з вітальні. Увійшовши до роздягальні та засунувши весь одяг до кошика, він закінчив підготовку до входу у ванну. З враженням, що лійка душа прикріплена до стіни ванної кімнати, нижче, ніж раніше, він вимив тіло й голову милом і шампуню з дозатором. Вийшовши з ванної, він насухо витер тіло, мокре волосся, банним рушником. – Ото вже. Забув підготувати змінний одяг. Зітхнув про себе Акацукі, над тим, що забув, як треба жити, хоча це мав бути його рідний світ. Він накинув рушник на шию і пішов до своєї кімнати на другому поверсі. Відкрив двері й попрямував прямо до комоду. Він збирався дістати з шухляди свою білизну. – ...Хм? У ліжку, де зазвичай спав Акацукі, замість нього зручно спала дівчина. І Акацукі згадав. Причину, чому він спав на ліжку у вітальні. Тож він не міг не подумати. «Ось що обурливо.» І підійшов до ліжка. Глядячи на дивовижно красиву дівчину, що спала зі закритими очима, він знову замислився. «...Обурливі цицьки. Величезні.» Її груди, які були настільки великі, що були занадто зухвалими, щоб привернути увагу будь-чиїх очей, злегка ворухнулися синхронно з її видихом, ніби просячи Акацукі доторкнутися до них. «І як вона їх виростила.» – Помацати... Не можна. Спочатку я повинен пояснити. Ей, прокинься. Хей, хей? Він ніжно поштурхав дівчину за плече. І від того її груди затряслися. «...Містерія.» Коли Акацукі мимоволі звузив очі, від цього божественного видовища. – ...У, хм... Дівчина поволі прокинулася. Змушуючи погляд своїх кліпаючих очей сфокусуватися на ньому. –...У?! Вираз її обличчя напружився. Але Акацукі не зрозумів його значення. – Гей-гей, що не так?.. Ти в порядку? «Чи міг це бути вплив переходу у світ?» Задаючись питаннями, Акацукі стурбовано спробував дотягнутися до дівчини. І тоді зрозумів. Погляд дівчини сказав йому. Причиною був його нинішній вигляд. – Хвилинку, чому б тобі не зачекати? Заради Бога, зберігай спокій, Хоча Акацукі так сказав, він відчував назрівання проблеми. Хоча це було непорозуміння, чесно кажучи, досить важко виправдатися. Коли ви прокидаєтеся, а перед вами абсолютно гола протилежна стать... Це того варте. Однак дівчатам таке не подобається. Погляньте на неї, обличчя зблідло, а рот відкривався і закривався. Зрештою, схоже, що стимуляція, була занадто сильною, щоб прокинутися. Акацукі подумки молився, щоб вдалося зберегти спокій. Якщо він зараз розгубиться, її непорозуміння лише поглибиться. Спочатку він мав заспокоїтися. Тому Акацукі посміхнувся. Посмішка це спільна мова для усіх світів. – Це мій світ. Не хвилюйся. – ...Я не можу! З цим криком полетіла і рука дівчини. – ... Ну що таке. Перш за все, дозволь мені ще раз представитись. Сказав Акацукі, коли на його лівій щоці розпустився осінній лист, який не відповідав сезону. – Я Оусава Акацукі. Можеш звати Акацукі. Коли я був в Арейдзарді, мене називали героєм-вигнанцем. В тебе є ще якісь питання? – Що ти робиш голим перед ліжком сплячої людини? – Ось чому. Прийнявши душ, я просто прийшов переодягнутися. Я від початку неодноразово це говорив. Перш за все, це не має нічого спільного з моїм представленням. Збадьорись. Гм.. Як тебе звати? Якщо подумати, він навіть не знав такої очевидної речі. – ...М'ю. – ...Га? Акацукі не зміг повірити своїм вухам, коли донька короля демонів пробурмотіла це ім’я, у поганому настрої. – Гм... Ти маєш на увазі Міу... ти? З недовірою видавив Акацукі ім’я, яке часто згадував. Наскільки неймовірним це не було, такий збіг надто великий. Тоді дівчина перед ним показала поганий настрій. – ...Ні! Пробурмотіла вона. – Не Міу. М'ю. Мене звати М'ю. – ..., М'ю, ось як, ха-ха. Сухо розсміявся Акацукі. Схоже, він неправильно розчув. Проте ім’я, яке він випадково розчув, нагадало йому про те, що він збирався незабаром зробити. Як попередження. ...Це можна назвати витівкою долі. Акацукі почухав щоку. Тости, яєчня, молоко. Сидячи за обіднім столом з простим сніданком, глядячи на дівчину навпроти, подумав Акацукі. «... З такою вибуховою фігурою, у неї хлопчача манера мови.» – Чому я відчуваю неприємний погляд? – Це лише твоя уява. Ти щойно прибула в інший світ і не можеш позбутися напруження, відчуваєш гіперчутливість. Тихо промовивши це, Акацукі раптово замислився. «Ну, не кожен захотів би піти за мною в не знайомий інший світ.» 2 В Арейдзарді Акацукі сформував групу з Рісті та іншими супутниками. Однак у вирішальній битві з королем демонів Ґаліусом, він виступив один. Метою було взяти вплив, який виникне після перемоги над королем демонів, на себе. В такій ситуації, якщо Акацукі зникне, образ не залишиться. З ідеєю Акацукі погодилася лише одна людина. Король демонів Ґаліус. Цар, який вів демонів, також думав про світ і дбав про нього. Місце, де Акацукі та Ґаліус могли битися сам на сам. Це був замок короля демонів, єдина підхожа кімната, тронна зала. Інакше вони потрапили б на очі обом таборам. Проте, замок Ґаліуса був переповнений солдатами-демонами. Тому він відправив свою доньку, як провідника, і таємно викликав Акацукі до свого замку. Не було ні слів, ні сигналів, і битва почалася в момент, коли вони зіштовхнулися один з одним. Зрештою, запекла битва завершилася перемогою Акацукі. І коли він уже мав померти, Ґаліус попросив Акацукі. – Я хочу довірити тобі свою дочку. Його донька - напівельфійка, народжена між ним та темною ельфійкою, але її зовнішність сильно залежала від його власної крові, тому проблем виникнути не повинно. Це було останнє бажання сумного короля демонів, який колись кохав темну ельфійку і породив з нею доньку, але коли його кохану дружину вбили люди, він, за власним бажанням, перестав бути людиною. Спочатку Акацукі намагався відмовитись. Але після смерті короля і руйнування країни, доля принцеси розореної країни трагічна. І тим більше, якщо це дочка короля демонів. Незалежно від того, чи потрапить вона до рук ворожої країни, чи буде визнана лідером залишків, кінцевим результатом не буде нічого іншого крім знищення. Акацукі планував перемогти Ґаліуса, взяти на себе всі пов’язані з цим емоції та зникнути. Якби Акацукі зник, зрештою, все це на себе взяла б М'ю. Щоб відповісти за свої дії, Акацукі неохоче погодився. Однак, замість цього, Акацукі поставив лише одну умову. Що він будь-що повернеться до свого рідного світу. Бо мав дещо зробити. Отже, якби йому довірили її, він мав взяти її з собою, але якщо з цими не має проблем, він погодився б. Він запитав не короля демонів, який збирався довірити свою доньку, а М'ю, яка довіряла йому свою долю. Простягнувши руку, і якщо вона була готова на це піти, вона мала взяти цю руку. ...І тоді. На це запитання, М'ю кивнула у відповідь і взяла Акацукі за руку. Акацукі, думаючи, що йому відмовлять, здивувався і розгубився. Проте М'ю тихенько пояснила йому. Ґаліус давно передбачав власну смерть. І сказав їй, що якщо, з’явиться хтось, хто зможе перемогти його, живи з ним, якщо він дозволить. Почувши це, Акацукі одразу поглянув на Ґаліуса. Сумний король демонів уже помер. – Але як же ти привів мене в цей світ? Жителі з Арейдзарда не можуть пройти крізь «браму в інший світ», вірно? У відповідь, Акацукі знизив плечима, М'ю, схоже, все ще не вірила. – Що ж, є маленька лазівка... Використання Ренкан Кейкіку, щоб обдурити «Браму в інший світ» - це трюк, якому колись Акацукі навчився у світі богів. Природно, М'ю його не знала. Фактично, ніхто в Арейдзарді зараз не знав, як це зробити. Існування М'ю, в цьому світі, має бути абсолютно таємним. – Хм... Пробурмотіла М'ю, опустивши очі. Акацукі, який очікував, що його запитають про метод, яким він скористався, був трохи розчарований. Потім тихим голосом. – ...Що ти збираєшся робити далі? Запитала М'ю. – Я не знаю, що з тобою робити, але якщо людина з іншого світу, як я, дізнається ким ти є насправді, це неминуче спричинить багато проблем, хіба не так? – Ох... Ну, це хвилювання зрозуміле, але я не думаю, що це проблема. На Арейдзарді, твоє обличчя відоме, але в цьому світі тобі про це не варто хвилюватися. – Але якщо хтось дізнається... Частину магії, що я використовую, можуть використовувати лише демони. М'ю хвилювалася, але Акацукі похитав головою. – Не хвилюйся про це. – Чому? О... може, в цьому світі не можуть використовувати магію? – Ні, все навпаки... І безстрашно посміхнувся. – Історично не так довго, але магія все ж існує в цьому світі... Акацукі був не першим, кого викликали до іншого світу. Тисячі людей, по всьому світу, були викликані до іншого світу. Хоча спочатку це викликало розгубленість, дослідження прогресували, оскільки явище тривало. І до того ж це цілком природно, оскільки майже половина з них повернулася. То ж, стало відомо багато фактів. Самі виклики до іншого світу почалися близько тридцяти років тому. До того ж інший світ був не один. Цей факт був визначений з інтерв’ю з людьми, які повернулися. Арейдзард, до якого викликали Акацукі, це не що інше, як один з багатьох світів. Наразі було підтверджено більше десятка різних світів. Ті, хто були викликані у ці світи, мали дещо спільне. Всі вони, хлопці та дівчата, підліткового віку. І кожен, хто був викликаний до іншого світу, міг отримати особливі здібності, такі як магія іншого світу. Повертаючись з іншого світу, можна було повернутися пройшовши через «Браму в інший світ», у кожному світі. Однак потрібно було дотримуватися однієї умови. А саме, термін в межах п’яти років. Через п’ять років, після виклику в інший світ, ця особа більше не могла повернутися до рідного світу. Існує припущення, що це, тому що після п’яти років і більше, «Брама в інший світ» вважає її людиною іншого світу. Найбільш дослідників здивувало те, що навіть після повернення з іншого світу, в цьому світі не минає анітрохи часу. І вони могли використовувати набуті там здібності й в цьому світі. Однак присутність вихідців з інших світів, які отримали силу, яка значно перевершувала норму для звичайної людини, призвела до того, що їх сприймали як надію для подальшого розвитку людства і водночас як елемент небезпеки. Тому нова Організація Об’єднаних Націй - G7. Японія, Сполучені Штати, Росія, Китай, Індія, Федерація Океанії та Європейський Союз, кілька років тому, вирішили створити установу, спрямовану на контроль та захист тих, хто повернувся. А саме «організацію Вавилон «БАБЕЛ». Навчальний заклад, який мав на меті направляти хлопців і дівчат, із надзвичайними здібностями, в правильному напрямку, щоб вони могли бути корисними для процвітання та розвитку людства й для зміцнення миру. Вони були побудовані в кожній країні, яка входила до нової Організації Об’єднаних Націй, японська школа розташовувалася в спеціальному автономному районі Токіо, який був визначена столичною владою Токіо, після масштабної зміни зонування території. Там жили репатріанти з іншого світу та здобували загальну освіту своїх регіонів - від початкової школи до університету та аспірантури. З іншого боку, специфічні здібності, набуті в іншому світі, розвивалися, а також проводилися настанови та навчання, для опановування ними. Вступити могли всі, хто потрапив до іншого світу. І навпаки, ті, хто ходив до іншого світу, повинні вступити, без винятку. Це робилося для того, щоб тримати людей з особливими здібностями окремо від загалу. Тому Вавилон не омине увагою тих, хто повернувся з іншого світу. – ...Гей, ми теж підемо до цього Вавилона? – Ну, саме так. Якщо перебувати у Вавилоні чи спеціальному автономному регіоні, не доведеться турбуватися проте, що хтось міг використати магію. Сказав Акацукі. – До речі, цей будинок теж знаходиться в автономному регіоні, де живуть прибульці з інших світів. Мій старший брат закінчив Вавилон. Мій батько весь час не буває дома, інших членів сім’ї не має, тому немає небезпеки, що хтось дізнається. – Ось як… Перед М'ю, яка, здавалося, трохи відчула полегшення, Акацукі похитав головою та сказав: – ...Це не означає, що Вавилон настільки наївні, щоб прослизнути, приховавши свою особистість. Як я пояснив раніше. Вавилон ніколи не пропустить людину, яка повернулася з іншого світу. Мабуть, вони уже помітили, що в будинку, де минулої ночі я мав бути один, відбувся двовимірний зсув. Офіційні особи Вавилону, ймовірно, незабаром прийдуть це перевірити. – І що ти збираєшся робити? – Ну, про це теж не хвилюйся. М'ю здивовано підвищила голос, але Акацукі посміхнувся. – З моменту, як я вирішив привести тебе у цей світ, мав на думці план. Я трохи хвилююся, але... Як ти думаєш, вийде? Як так. – Витівка богині долі, здається, теж на нашому боці. 3 Спеціальна автономна область створена для того, щоб направляти у правильному напрямку тих, хто повернувся з іншого світу. Це штучний острів, побудований шляхом рекультивації Токійської затоки, в акваторії Морського світляка[i]. Крім морських і повітряних шляхів, з боку Кавасакі був підводний тунель, схожий на Морський світляк. Контраст між гірською місцевістю, сповненою природою, і висотними будівлями, наповненими передовими технологіями, втілював ідеальне місце, що мало баланс між природою та містом. У центрі цього штучного острова розташовувався об’єкт, схожий на величезний університетський кампус, який гармонічно вписувався в природу гірської місцевості. Не зважаючи на зелені дерева, величезні ставки та невеликі пагорби, видовище складної лінії різноманітних великих і малих об’єктів, від дослідницьких установ і експериментальних будівель до ігрових майданчиків, справді вражала. Перш за все, що впадало в очі, так це височезний хмарочос білої будівлі школи, який наче вривається в небо. Це була школа для дітей, що повернулися з іншого світу. Наче святиня, так люди ставилися до цього місця, з побожною покорою та трепетом. Вавилон. Був круглим простором, оточеним стінами. Місце, де зовнішня стіна була східчастою трибуною, було третьою ареною, де проводилася внутрішня перевірка JPN Вавилон. Причина чому це не «екзамен», а «перевірка», полягала в тому, що сам вступ вже був завершений. Те, що перевірялося, це те, якими видами діяльності займався зарахований учень в іншому світі та скільки сили він має на цей час. Схоже, перевірка показувала, як використовувати цю силу, іншими словами здібності, більшість студентів були бійцями, деякі з них досягали успіху в академічних дослідженнях. Було чотири напрямки перевірки. Медичний огляд, перевірка минулого, сьогодення та майбутнього за допомогою магії духів, оцінка особистості через співбесіду, та перевірка практичних навичок з інструктором бойових мистецтв. Зараз М'ю, з Акацукі чекали на результати першого, медичного огляду. Огляд більше ніхто не проходив. Начебто з інших світів повернулося тисячі людей, але і з іншого боку, з шести мільярдів населення це становить незначну ймовірність. Якщо обмежитися лише Японією, шанси ще нижчі. Іншими словами, це дуже рідкісний випадок. Вони цінні, бо рідкісні. Ось чому світ керує репатріантами з інших світів. Це був зал очікування арени. Поруч з Акацукі, який сидів на дивані витягнувши ноги, розслабляючись, і чекав результатів перевірки. Була М'ю, охоплена хвилюванням, Акацукі з полегшенням зітхнув, – Будь впевненіша. Така поведінка підозріла і привертає увагу. – Якщо я пройду медичний огляд, то виявиться, що я людина з іншого світу... М'ю, яка шепотіла неспокійним голосом, Акацукі недбало помахав рукою. – Не хвилюйся. Наскільки великими не були твої груди, це не буде такою великою проблемою. – Я не про це! «... Що робити, якщо склад крові чи щось в тілі відрізняється...» Коли М'ю закусила губу і витріщилася на Акацукі, прийшов медичний працівник з результатами огляду. – Хм, пан Оусава Акацукі? – Так це я, Акацукі, якого викликали першим, підняв руку, і медичний працівник, відкрив прозорий файл, який тримав, і прочитав вміст. Невдовзі він закрив файл і передав його Акацукі. – Зі здоров’ям проблем не має. Будь ласка, візьміть цей файл і відправляйтесь на Норнчек[ii]. – Так дякую, пане. Коли Акацукі прийняв файл, співробітник повернувся до М'ю. Пані Оусава Міу. – Т-так... Окликнута М'ю, боязко встала зі стільця. Як і у випадку з Акацукі, співробітник відкрив файл і перевірив результати. Потім його погляд, який бігав по результатах, зупинився на пів шляху. – ... М'ю напружилася. ...Момент напруження. Потім співробітник закрив прозорий файл. Тут також немає проблем. Візьміть, на Норнчек. – Д...дякую. Трохи підвищивши голос, М'ю прийняла файл і важко зітхнула. «...Добре, все щасливо закінчилося.» Коли вона з полегшенням приклала руку до грудей, їй на голову поклали руку. Разом з ніжною вагою пролунав голос, який випромінював усмішку. – ... Ей, я ж казав не хвилюватися, чи не так? Ніби підтверджуючи відчуття дотику Акацукі, М'ю простягнула до голови руку. І від того, що її справжню особистість поки не розкрили, знову зітхнула. На прозорому файлі, який їй вручили, було написане ім’я. М'ю прочитала його одними губами. «...Оусава... Міу...» Ім’я, яке Акацукі підготував для того, щоб М'ю жила в цьому світі. Належало старшій дочці родини Оусава, яка на цей момент зникла безвісти, молодшій сестрі Акацукі. Коли М'ю почула цей план від Акацукі, після того, як представилася на кухні, вчора вранці, вона зрозуміла значення здивованого виразу його обличчя. ...Насправді компоненти крові та будова тіла М'ю дещо відрізнялися від людей цього світу. Не зважаючи на це, результати аналізу крові та комп’ютерної томографії проблем не показали. Яким чином. Акацукі сказав їй, що це від того, що серед тих, хто повернувся з іншого світу, було більше ніж кілька випадків, коли їхні тіла змінювалися через зворотний зв’язок з їх досвідом в інших вимірах. Але це вона почула лише вчора. І в неї не було часу морально підготуватися. Наступного дня, після того, як М'ю з Акацукі прийшли у цей світ, вони отримали лист із зарахуванням до Вавилона. Хоча зважаючи на права людини адресата, зарахування було лише заявою, насправді це був наказ, який мав обов’язкову силу. Варіанту не поїхати до Вавилону не було. Якщо ви не здастеся впродовж тижня, після отримання документів, а точніше не вступите до школи, Вавилон відправить співробітників, які вас заарештують. Однак цього разу співробітники Вавилону з’явилися до будинку Акацукі з документами. Все було так, як він і очікував. Тому Акацукі спокійно збрехав співробітникам Вавилона, які зацікавилися особою М'ю. «...Це моя сестра.» Вона зникла безвісти, але нещодавно повернулася. І що вони нещодавно повернулися з іншого світу, в який були викликані. Сміливо пояснив він. Пояснення були прийняті чудово. І, як не дивно, результати тесту показали, що проблем немає. Досвід в інших світах міг змінити тіло або спогади. Тому вона прикинулася, що має втрату пам’яті, і не тямущою, якщо в чомусь була невпевненою. ...Тому поки що справи йшли добре... – ...Ну, проблема в наступному. Було б добре вміти обманювати. М'ю почула, що голос Акацукі, поряд, став трохи жорсткішим. Хоча. Зараз Норнчек. Завдяки магії духів, можна було побачити минуле, теперішнє та майбутнє. Урд, богиня минулого. Верданді, богиня теперішнього. Скульд, богиня майбутнього. Норнчек здатен бачити історію цілі за допомогою духовної магії. Однак історію від народження до смерті не можна було переглядати хронологічно. У псалмах виражалося загальне минуле теперішнє і майбутнє. Отже, стосовно минулого, що ви робили, коли пішли в інший світ. Стосовно сьогодення, яку магію можете використовувати - тобто, будь-який зв’язок з вищим виміром. А щодо минулого, покаже, які речі ви зможете зробити з цією силою, якщо все так і продовжиться ...Інакше кажучи, що стосується вступного іспиту Вавилону, то перевіряли найважливіше. Звичайно, майбутнє не було абсолютним, і залежно від волі людини можна було йти іншим шляхом. Норнчек показував лине найімовірніше майбутнє. Акацукі став перед інспектором з магії та простягнув прозорий файл. Інспектор запропонував Акацукі сісти перед ним. – Пан Оусава Акацукі. Закрийте очі та розслабтесь. Акацукі мимоволі пирхнув і засміявся. – Це не якийсь сумнівний гіпноз... Тоді інспектор з серйозним обличчям: – ...Не розмовляйте. Не думайте ні про що, дозвольте своєму розуму плавати в темряві. – Хе-хе-хе. Акацукі зробив, як йому було сказано. Протягом десяти секунд він позбавлявся думок. У цей момент, інспектор щось записав на аркуші паперу. З величезною швидкістю. Коли Акацукі відкрив очі, дивуючись, що відбувається, той вже закінчив. – Гарна робота. Діагност, поряд, отримав від інспектора свіжонаписаний папірець. І поглянув на його вміст. – О, це..! Вигукнув він. Зацікавившись, що ж таке трапилося, інспектор, що провів Норнчек, також заглянув в папірець, поруч з ним. Через автоматичний запис у несвідомому стані, інспектор не знав, що записав. І тут інспектор, побачивши написане, з гуркотом піднявся з крісла. Вираз його обличчя напружився, наче він бачить, щось неймовірне. – Що сталося, докторе? Зібралися й інші співробітники, які почули шум. – Ш, щось сталося?.. Схвильовано озвалася М'ю, позаду нього. – Ну. Треба сказати у мене не має поганого минулого. Сказав Акацукі, проте подумав. « ...О, Боже. Якщо ж розпусне минуле, то трохи є.» Потім діагност, який обговорював те і те, відкрив аркуш паперу, на якому було написано передбачення минулого. – Це... правда, Оусава-кун? – Ні, я ще не почитав. Гм, що це таке... Акацукі глянув на псалом, написаний на папері перед ним. Пізнавши відчай та самотність у світі під назвою Арейдзард, ти став на шлях справжнього героя. Навіть після того, як ти переміг трагічного короля демонів, твоя битва не закінчилася. У цьому світі немає богів, які б дали вам свою силу. Тільки істина всередині самого себе приведе вас вище. Колись, у не дуже далекому майбутньому, верховний правитель буде змушений зробити вибір. Оберіть правильний шлях, у двох променях надії... Оскільки це був перший раз, коли він проходив Норнчек, він лише смутно розумів, як це читати, але коли побачив місця де вірш ділився на три частини, припустив, що кожна з них представляла минуле, теперішнє та майбутнє. Оскільки минуле і сьогодення визначені, факти констатуються, тоді як майбутнє лише має можливості, оскільки воно містить невизначені елементи. І хоча минуле і сьогодення говорять про «ти», у майбутньому це «верховний правитель», що було цікавим моментом. Чи стосувалося це того, хто в цій розповіді піднявся на вищий рівень, керуючись істиною? Чи це про іншу людину, яка змушена обрати шлях верховного правителя, який повинен направити її в правильному напрямку. Але навіть так. «... Ох, ти верховний правитель» Криво всміхнувся Акацукі. Бо дивно було сказати. Незалежно від того, чи є верховним правителем він сам, чи хтось інший, у нього забагато ідей. Бо так було б. Принаймні, ті двоє вже на вершині цього світу. Цей опис дійсно сильно натякав на те, що Акацукі збирався робити в майбутньому. ... Звичайно, не було б нікого, крім Акацукі та тих двох, хто міг би зрозуміти значення цього опису. Єдине, що він не розумів, так це частину про «правильний шлях, освітлений двома променями надії». Однак Акацукі вважав, що це швидше за все, стане зрозуміло, коли настане «не дуже далеке майбутнє», зазначене в описі. І, тоді ж. – ...Оусава-кун, чи правдива ця інформація про минуле? – Га? Минуле? Діагност звернув увагу на ту частину, що була абсолютно байдужою Акацукі. Акацукі знову прочитав псалом. Там не було нічого поганого. – ...О, ну. Думаю, так, як і написано, чи не так? Якби він смів сказати, він вважав себе «героєм-вигнанцем», а «справжнім героєм» був Леон. Ймовірно, тому що він переміг короля демонів. Потім. – Оусава-кун! – С-що... Що? Поки він перебував у глибоких роздумах, його раптово голосно покликали, і Акацукі поглянув на діагноста перед собою. Діагност не приховував свого хвилювання. – Поки що Норнчек ще нікого не називав «справжнім героєм». Якщо це правда, то в JPN Вавилоні... Ні, ти перший в історії Вавилона. – Правда? Деякі люди самовільно мене так називали, правда? Я радше герой-вигнанець. – Ні. Байдуже, хто так називав. Важливо, що Норнчек це визнав. Сказав діагност. Перш за все, виклик в інший світ відкриває канал для особливої здатності, магії, але чи можна її опанувати та посилити, залежить від таланту та зусиль людини. Однак у світі, де не можливо зрозуміти де де праве, а де ліве, нормально боротися за виживання. Все ж кількість хлопців та дівчат, яким насправді довелося ризикувати життям на полі бою, дійсно обмежена. Крім того, була лише жменька людей, які можуть отримати силу досягти вершини світу. Між тим, досвід Акацукі був справді унікальним. ...Проте в одного з інспекторів на обличчі був спантеличений вираз. – ...Але я дещо не розумію. Поточний опис говорить, що не має бога, який би тебе підтримав. Це також може означати, що ти зараз не можеш використовувати магію... – О, так і є. Легким тоном відповів Акацукі. – Перш за все, я не вмію користуватися магією. 4 На додачу до результатів Норнчек, інспекторів та персонал здивувала кричуща заява Акацукі. Якщо справжній герой з’явився в описі вперше, то людина яка пройшла між світами, і не може використовувати жодної магії, є надто незвичною. Вступна перевірка була призупинена і розпочалася жвава дискусія. Також важливим вважали факт появи виразу «верховний правитель» в описі майбутнього. Хоча було кілька людей, по яких згадувалося, як про верховного правителя, усі вони обіймали важливі посади, які скеровували майбутнє світу. Тому про результати тесту Акацукі негайно повідомили вищому керівництву, яке відповідало за діяльність Вавилону. «...Добре, що у мене не було проблем...» Тим часом після специфічного обговорення Акацукі, Норнчек схвильованої М'ю пройшов спокійно, всупереч її хвилюванням. У світі під назвою Арейдзард, наприкінці переплетіння горя, щастя принцеси було вкрадене. Тобі, хто втратив усе, залишилась лише терниста дорога. Вітерець нинішнього світу лагідно вітає вас. Скоро вітер перетвориться на шторм і покличе інших супутників. Самотність завжди слідкуватиме за спиною. Чи будеш ти одна залежить від вас. Чи станеш ти самотньою, залежить від твого партнера. Хоча слово «принцеса», що з’явилося в минулому, викликало у неї мороз по шкірі, виявилося, що це слово відносно легко з’являлося в описі дівчат, наприклад, принцеса співу для барда і принцеса танцю для танцівниць. На відміну від Акацукі, в поточному описі чітко зазначався «вітер», тому з магією проблем не було. Майбутнє було трохи неясним, оскільки воно включало невизначеність, казали, що це не рідкість. Крім того, після визначення мети та усвідомлення, опис майбутнього зміниться більш детальним, тому, якщо є занепокоєння або бажання отримати вказівки, рекомендувалося через деякий час знову пройти перевірку. Норнчек було завершено. Наразі, небезпека розкриття її справжньої особистості зникла. Сили полишили тіло М'ю. Потім. – ...Ей, я радий, що перевірка закінчилася без пригод. Поплескав її по плечу Акацукі. – О, так... Обличчя М'ю здригнулося і вона ледь помітно посміхнулася. Хоча. Відтепер, вона більше не М'ю, дочка короля демонів Ґаліуса. Отже, вона неминуче мала, що зробити. Обіцянка, якою вони обмінялися вчора ввечері. Щоб її справжня особистість не була розкрита в цьому світі. Вона не дуже в захваті від цього, але один раз спробує. – Б, бр, бра, брате..., ...Н-ні, це все-таки не можливо! Їй було так соромно, що її обличчя запалало. Але вона не могла цього не зробити. Відтепер вона буде жити в цьому місці, в цьому світі. «Це обіцянка, яку я дала батькові.» Акацукі, сміючись і ніжно погладжуючи М'ю по голові, сказав – Ну, поки ти не звикла, згодиться й Акацукі. У будь-якому випадку, відтепер з нетерпінням чекаю на співпрацю, Міу. Це був момент, коли М'ю почала жити з новим ім’ям, у цьому світі. 5 Наступна, усна, перевірка пройшла без проблем. Тому, що, Міу та Акацукі змогли пройти співбесіду не окремо, а одночасно. Акацукі запропонував, що було б добре провести спільне інтерв’ю, і оскільки вони ходили до одного світу, і до того ж вони були братом і сестрою, на це погодилися. Хоча це рідкісний випадок, але прецеденти траплялися. Крім того, коли Міу губилася з відповіддю, її вдало підхоплював Акацукі, тож це було виправданим. І ось дві фігури вийшли на сцену арени. – Що ж. Нарешті, дозвольте мені побачити ваші поточні здібності. Звернувся до них чоловік. Десь наприкінці тридцяти років. Він був інструктором з бойових мистецтв, відповідальний за перевірку Міу й Акацукі. – Ми підготували різноманітну зброю. Використовуйте ту, що вам подобається. Або, можливо, вона не така зручна, але наберіться терпіння цього разу. Після офіційної реєстрації та початку занять, вам буде надана найбільш відповідна зброя. Звичайно, цей тест допускає використання магії. У будь-якому випадку, оберіть те, що найкраще демонструє ваші здібності. У здовж стіни було вишикувано велике різноманіття зброї. Міу по черзі поглянула на кожну. «...У противника довга алебарда... В такому разі.» Серед усього різноманіття, Міу взяла короткий меч, яким можна було маніпулювати однією рукою. Вона просто маг. Вона вирішила, що, про всяк випадок, на час необхідний для активації магії, їй знадобиться зброя, щоб запобігти атаці супротивника, який скоротить дистанцію, в момент активації. З іншого боку, Акацукі заклав руки за голову. – Хм... Мені нормально й так. – Хоу, здається, ти можеш собі це дозволити, але все справді добре? – Я здивувався, почувши, що Норнчек виявив героя, але ти не можеш використовувати магію, хіба ні? Розсміявся інструктор з бойових мистецтв. – ... Невже, ти навіть мечем не вмієш? – Ні, взагалі-то, я можу ним користуватися. Навіть там, в основному, я бився мечем. – Що ж, я не можу змушувати тебе так і продовжувати, але... Цей тесть на бойові здібності, також з ним пов’язаний з розподіл по класах, після вступу. Якщо ти не зможеш продемонструвати свою справжню силу, це буде втратою, чи не так? – Якщо хочете, щоб ми продемонстрували свої справжні здібності, думаю, так було б правильно, так? – Зрозумів. Якщо ти так кажеш, тоді добре. Ну тоді, в будь-який момент. Давай. Я не проти якщо ви будете разом, тому, будь ласка, постарайтесь. Той з легкістю підняв алебарду. – Ой-йой, все добре... Засміявся Акацукі. З безстрашним поглядом. – .... Можна закінчити все миттєво? – Гей, зачекай! Міу поспішно дорікнула йому за недоречне зауваження. Але інструктор з бойових мистецтв, схоже був роздратований. – Не хвилюйся. Я багато років працюю інструктором. Думаю, що маю пристойний об’єм навичок. До цього часу, я рідко поступався новим учням. І якщо щось станеться, ваші атаки мені не нашкодять. Як так. – По всій території Вавилону, включаючи цю арену, встановлено спеціальний бар’єр. Як фізичні, так і магічні атаки діють тільки на розум супротивника і не завдають шкоди тілу. Що ж, ви можете відчути реальний біль, тож можете знепритомніти, але якщо кількість пошкоджень достатня, щоб шокувати до смерті, спрацює обмежувач. Окрім як про втрату свідомості, більше не має про що турбуватися. Схоже, це захід суворої заборони бійок студентів і персоналу. Ті, хто повернувся з іншого світу, були схожі на бомби сповільненої дії. Якщо вони зіштовхнуться лобами, не дивно, що хтось з них втратить життя. І щоб запобігти цьому, у Вавилоні було встановлено міцний оборонний бар’єр. – Хм. Ну, тоді все гаразд. Акацукі приклав руку до підборіддя. – ...Ну тоді, Міу. Ти перша. – Га, інструктор сказав діяти одночасно... – Все добре. Він і не сказав, що це ми маємо діяти одночасно, так? Поглянувши через плече Міу, Акацукі попросив інструктора кивнути. – Ага. Я не проти. Робіть як хочеться. – Бачиш? Посміхнувся Акацукі. Скоріше прислухайся. Коли Міу прислухалась, тихо прошепотів Акацукі. – ...Як, можеш це зробити? – Я можу це зробити, але... Це нормально? – Добре, добре. Давай. Міу, яку відправив Акацукі, повільно пішла до бойового інструктора. – Який твій основний стиль, меч чи магія. – О, це магія Меч призначений лише для протидії зброї інструктора... Коли Міу запитали про це, вона опустила погляд на меч, у своїй руці. Інструктор засміявся і сказав: – Тоді не хвилюйся. Це перевірка вашої сили. І поки її не побачу, я ненападу. Добре, якщо хочеш використати магію, починай спів. – Так... Ну тоді дякую. Опустивши голову, Міу почала зосереджуватись. Відразу навколо її тіла розгорнулося магічне коло, яке почало випромінювати світло. Це був бар’єр зі захисним ефектом. – Ум... Інструктор змінився на обличчі та напружив тіло. Чим потужніша магія, тим сильнішим буде розгорнутий захисний бар’єр, який під час співу захистить від ворожої атаки, щоб активацію не перервали. Він відчув, що магія, яку збиралася застосувати Міу, була досить сильною. Співаючи, Міу бачила, як інструктор, перед нею, розраховував час. Піднятий бар’єр, зникав до того, як заклинання було накладене. Інакше магія вдарилася б в бар’єр, і її сила ослабла б. Тому момент зникнення захисного бар’єра був важливою ознакою в антимагічній боротьбі. «...Це дійсно нормально?» Відчуваючи деяку провину, Міу застосувала свою магію. Залишивши захисний бар’єр на місці. – Що..? Здивування зірвалося з вуст інструктора. Одночасно з поривом вітру, виникло торнадо. Це був не вертикальний потік, від землі до неба, а горизонтальний напрямок, простягнувшись від Міу до інструктора. Застиглий від раптовості, інструктор потрапив прямо під торнадо. Від цього його знесло назад і він врізався в стіну арени. – Ех! Вже майже впавши на землю, інспектор ледве зупинився і підняв голову. Одночасно спалахнуло світло. З гуркотом, з неба вдарила блискавка, влучивши прямо в інструктора. Антимагічний захист ледве поспів, але сила магії Міу перевершувала розумову силу інструктора. Цього разу він впав на землю. Захисний бар’єр, що виникає під час застосування заклинань. Якщо це досвідчений маг, також можна скасувати його появу. Що разу вказувати час, коли буде активована твоя магія, надзвичайно наївно - це те саме, що повідомляти про гарну можливість. Захисні бар’єри були одним з прийомів бою. Однак якби вона просто скасувала захисний бар’єр, не застала б інструктора зненацька. Щойно Міу провернула обманний фінт, активувавши магію, створюючи вигляд, ніби розгортає захисний бар’єр. Це була одна з передових технік, якою користувалися першокласні маги. Не будуючи магію, скасувати захисний бар’єр і розгорнути поверх нього псевдо бар’єр. Це не те, що можна зробити, просто доклавши втричі більше зусиль. Потрібен високий рівень концентрації свідомості в балансі, а якщо зазнати невдачі, заклинання, яке ви будуєте, не буде активоване. Тому дану техніку не можливо використовувати на полі бою, де ситуація швидко змінювалася. Цього разу це стало можливим, тому що була передумова, що супротивник не рухався, щоб оцінити її здібності. Але. – Ой, ой... серйозно. Ти дивовижна. Несвідома висловив захоплення Міу, Акацукі. Якщо ціль є нерухомою мішенню, будь-хто міг зробити те саме. Однак Міу щойно використала магію блискавки, на додачу до торнадо. Раніше Акацукі дав вказівку скасувати захисний бар’єр і розгорнути псевдо бар’єр, але вона виявилася потужнішою, ніж він уявляв. Звичайно було більше кількох людей, які могли активувати два заклинання одночасно. Однак скільки б магів змогли активувати два заклинання одночасно, скасувати обидва захисні бар’єри та навіть розгорнути псевдо бар’єр. Акацукі знав лише близько дюжини таких людей, включаючи Рісті, Лютіє та Ґаліуса. Це був рівень майстрів. Настільки високими були здібності Міу. Схоже, статус дочки Ґаліуса не просто для показухи. Доручивши опіку інструктора бойових мистецтв персоналу, Міу провернулася до Акацукі. – Чи добре було чинити настільки підступно.. – Все ж добре, хіба ні? Здається антимагічний бар’єр був піднятий якраз вчасно. Крім того, скільки б шкоди він не отримав, просто втратить свідомість. Ну, просто одяг, обгорівши, почорнів. Посміхаючись, Акацукі покрутив плечима. – Тепер моя черга. Швидше зробимо це, сенсею. Це ж не нашкодило вашому тілу? – Н, ні зачекай ще трохи... Спантеличено озвався співробітник, який оглядав стан інструктора з єдиноборств. – Завдано більше шкоди, ніж ми могли уявити. Можливо, він не прокинеться два-три дні. Це не дуже зручно, але він не може виступити вашим супротивником. – Як... Що тоді зі мною буде? Вступлю без перевірки боєздатності? – Н, ні це не можливо. – Тоді як щодо інших інструкторів бойових мистецтв? – Вони є, але... Щоб змінити відповідального за вступну перевірку, потрібне затвердження особи з повноваженнями директора. Потрібен час, щоб організувати іншого інструктора з бойових мистецтв... – ...У такому разі я можу виступити опонентом. Усі присутні озирнулись на голос, який долинув зі входу на арену, позаду них. 6 Це був молодий чоловік зі сріблястим волоссям і блакитними очима. Вбраний у форму учня Вавилона. На перший погляд, виглядаючи струнким. Однак, якщо мати навички розрізняти, можна помітити, наскільки воно натреноване. Спокійна зовнішність приховувала яскраву ауру, яка з’являлася і зникала. Це ознака впевненості, яку можуть мати лише найталановитіші люди. «...Лайно... дуже не поганий. Рівний мені чи кращий?» Оцінюючи різницю в їх здібностях, Акацукі різко звузив очі. – Ти, хто?.. – Приємно познайомитись, Оусава Акацукі. Я президент студентської ради JPN Вавилон, Хікамі Кійоя. Освіжаючою посмішкою, відповів на запитання Акацукі Кійоя Побачивши Кійою, персонал вибачився. – Вибачте, що потурбували вас, у ваш вихідний. Але... – Так, без проблем. Я чув про Норнчек. Якщо результати правдиві, це в моїй юрисдикції. – Гей хвилинку... Міу, що спостерігала за розмовою між Кійоєю та персоналом, прошепотіла на вухо Акацукі. – Голова студентської ради - просто найкращий серед студентів. Але чому викладачі так налякані? – Ну, я теж не дуже знайомий з тутешньою ситуацією. Однак... Акацукі перевів погляд з Міу на Кійою. – Президент студентської ради Вавилона повинен бути найсильнішим учнем, іншими словами, він тут найсильніший. Водночас це означало, що він стоїть на вершині серед хлопців та дівчат, які повернулися з іншого світу. Одним словом, наразі, він найсильніший учень Японії. Закінчивши розмову зі співробітниками, Кійоя обернувся. – А тепер, Оусава-кун, я буду тим, хто подбає про решту твоєї перевірки на бойову силу. Є заперечення? – Ага. Я не проти. Радше, він хотів, щоб це сталося. Президент студентської ради Вавилона найкращий випробувальний стенд. ...Йому було цікаво, чи справді він, отримавши силу в іншому світі, мав сили зупинити цих двох. Акацукі зробив кроки у напрямку до Кійої. Вступивши до школи, він думав трохи посидіти тихо й подивитися, як підуть справи, але оскільки так сталося, йому доведеться змінити плани. Зараз це учень з найсильнішими здібностями. – Лякаєш, Оусава-кун. Однак, коли до нього було всього кілька метрів, Кійоя криво посміхнувся, ніби бачачи крізь думки Акацукі. – Це проста перевірка твоєї бойової сили. Я сказав, що буду з тобою битися, але це не означає, що я справді з тобою битимусь. Достатньо якщо побачу твої здібності... І в момент, як він це сказав. Під Акацукі з’явилася гігантська бурулька, яка пробивалася крізь піщану землю. – ..! Раптово відстрибнувши назад, Акацукі приземлився, ковзаючи по землі. – Так, реакція нормальна. Радісно посміхнувся Кійоя. Однак лютість бурульки, яку він створив, не на тому рівні, коли можна сміятися. – Дивовижно... Пролунав захоплений голос Міу позаду. Погляд природно спрямувався в гору. Товста, гігантська бурулька льоду, яка легко перевершувала п’ять метрів. Ймовірно, її маса перевищила б десять тонн. За формою вона нагадувала гострий кристал. З достатньою прозорістю для віддзеркалення. Виробити лід такої чистоти, в одну мить. «...Як і очікувалося, від найсильнішого в Японії. Я не зраджу вашим сподіванням.» Інакше б було не весело. Акацукі, який не приховував свого хвилювання, з-за бурульок посміхнувся Кійої. – ...До речі, Оусава-кун. Я чув, ти збирався пройти перевірку голими руками. То ж, що думаєш? Зможеш вдарити по цьому льодовому стовпу своїм гордим кулаком? Акацукі мимоволі був вражений. – Добре, це досить просто... – Ні, ти не можеш погодитись. Проте, його зупинила Міу, яка ввічливо слухала розмову. З серйозним виразом обличчя. – Це не просто лід. Він просякнутий величезною магічною силою, і його твердість, мабуть, значно зросла. Якщо просто вдарити голими руками, то зламаєш кістки. Тоді, Кійоя похитав головою. – Не хвилюйся про це. Думаю, ви чули це раніше, але це місце під бар’єром. Лід може зламатися, але кулак Оусава-куна не зламається. Ну, боюся, біль відчуватиметься. – ...Ні, не варто про це хвилюватися. Якщо на те пішло, я не можу згаяти шанс, який прямо переді мною. Акацукі стиснув правий кулак. Приготувався. – Ей. Якщо я рознесу цю дурню на шматки... Він дивився по той бік бурульки. – ...Ти маєш стати моїм суперником. Хікамі Кійоя. Почувши це, Кійоя щасливо посміхнувся. – Так зрозумів. Я не проти. – Добре.... Це обіцянка. В той же момент, в тілі Акацукі почала циркулювати «Ци». Запускаючи Ренкан Кейкіку. Швидко очистившись, енергія перетворилася на «Ци» обійшла коло по тілу та поширилася далі. І вся зібралася в правому кулаку Умова зруйнувати. Він не міг зазнати невдачі. «Добре, це все.» – ... Потім Акацукі викинув свій кулак. З ревінням. І ударом. Ставши свідком цього моменту, Міу одразу заплющила та затулила очі. А потім, коли навкруги знову запанувала тиша, повільно відкрила очі. Поглянувши. – Ого... Ненавмисно вигукнула вона. ...Зрештою, лід Кійоя не був зламаний. Не маючи ні тріщинки. Однак жахлива сила кулака Акацукі також була очевидна, через оточення. Землю і пісок навколо льоду здуло. Ніби бурулька впала з неба. Розруха красномовно говорила про жахливість удару. Не зважаючи на це, створений Кійоя, лід не тріснув. – Блін, я провалився! Побачивши, як Акацукі розчаровано дивиться на гігантську глибу льоду, Міу гикнула. «...Вірно, лід не зламано...» Міу кинулася до Акацукі. – Рука.. Ей, вона в порядку? – Хм? О, нічого немає. Бач. Помахав правою рукою, перед схвильованою Міу, Акацукі. Не було навіть почервоніння, не кажучи вже про подряпини. Міу виглядала так, наче бачить щось неймовірне. – Я вражений... Твій кулак майже такий самий як лід, який не зламати з такою силою. – Блін, я думав вдасться... Я ще не закінчив. Розчаровано похитав головою Акацукі. – ...Ні це справді гарна робота. Потім щедро похитав головою Кійоя. – З такою майстерністю, я впевнений, що настане день, коли ми з тобою зійдемося. У будь-якому випадку, це кінець вашої вступної перевірки. Усміхнувся він Міу й Акацукі. Вітаю зі вступом. Ласкаво просимо до Вавилону... 7 ...І. Після того, як Акацукі з Міу покинули арену, Кійоя обережно поклав руку на бурульку. І в той самий момент. Крижана маса розсипалася та розвіялася, як пісок на вітру. Позаду залишився гігантський кратер, який здавалося, проходив крізь землю. Співробітник перевірки повільно підійшов позаду Кійої. – Перепрошую, що потурбували вас. За те що раптово викликали, сподобалось, президенте? – Що? О... все гаразд. Я ніколи не думав, що мені це так сподобається. – На що ви дивитесь? Підійшовши до нього, співробітник помітив, на що дивиться Кійоя. І йому забракло слів. – Це. – Він справді дивовижний. Щасливо посміхнувся Кійоя.. Кратер, який спочатку повинен був мати форму льоду, був викривлений. Тобто з, того боку, де стояв Кійоя, була втиснута верхня частина ґрунту, а з протилежного боку, де стояв Акацукі, була врита нижня частина. Це явище свідчило. – Одним кулаком зміг зсунути десять тонн льоду. Мабуть, може бути правдою, що він справжній герой... Крім того, Акацукі сказав. Що йому не вдалося. Якщо сприймати це тільки на поверхні, також може означати, що йому не вдалося розбити лід. Але Кійоя не пропустив. В той момент... Акацукі точно контролював свою силу. Крім того, не прикладав занадто багато. Він дав обіцянку розбити лід на шматки, у такому стані. Але якби було прикладено занадто багато сили, і кулак занадто сильно вглибився, лід би просто пробило, він би не розлетівся. Однак, наскільки він від початку був серйозний, навіть якщо виглядав спокійним. Але це не означало б що він виграв парі. Тож сприйняв це спокійно. «...Цікаво. дуже. Якби він був серйозним, чи зламав би він мій лід. Чи пробив би його.» Він не міг не радіти, коли думав, що людина, яка навіть не вміла користуватися магією, могла це зробити. Навіть якщо це був лід, створений тридцятьма відсотками сили. – Я хочу таку силу. Перш ніж він це усвідомив, губи Кійої наповнилися холодною посмішкою. 8 На нічному небі спалахнуло світло. Те, що освітлювало темно-блакитне небо, це тихе сяйво місяця, який приймав сяйво сонця. Дивлячи на зірки та місяць на балконі, Міу думала. Проте, що в цьому світі та в Арейдзарді нічне небо однакове. Після вступної перевірки. Вона чула, що її з Акацукі, серед класів з «A» до «E», визнаючи досконалість у практичних навичках, вирішено перевести в другий за рахунком зверху, клас «B». Зазвичай це був би клас «E» і навіть більшість людей з відмінними результатами іспитів були в класі «D», а раптове потрапляння до класу «B» було надзвичайною подією, яка досі траплялася лише кілька разів. «... А?» Раптом Міу помітила птаха, який летів у небі. Але це був не живий сталевий птах зі сталевими крилами. Акацукі сказав їй, що це кристалізація механічної технології з метою транспортування, яка називається літаком. В Арейдзарді не було машин, які могли б так літати. Навіть імперія Діасдія, механічна міць гарячого піску, мала тільки танки та підводні човни. Не зважаючи на це, це становило велику загрозу на полі бою, але якби в Арейдзарді існувала така літальна машина, країна, якій вона належала, мала б величезний вплив не інші країни. Це б вивело світ з рівноваги. З іншого боку, у цьому світі, як вона чула, ті, хто повернувся з іншого світу, підтримують його баланс. «... Я дійсно перебуваю в іншому світі.» Міу дивилася на небо і думала про майбутнє. Із завтрашнього дня, вона ходитиме до школи Вавилон. Акацукі сказав, що речі, такі як форма та підручники, надала Нова Організація Об’єднаних націй, і що плата за навчання скасована. Щодо витрат на проживання, здається, є така річ як «карта», відсутніх членів сім’ї, тому хвилюватися не варто. Він сказав, що їм потрібно знайти час, щоб піти купити їй одяг і повсякденні речі для життя в цьому світі. Не те щоб у неї не було тривоги, але, мабуть, вона поступово звикне до цього світу. Міу, на балконі, обернулась до кімнати. Вона ще не звикла до темного інтер’єру. Це була кімната сестри Акацукі. Це кімната справжньої Оусави Міу. Міу сіла на ліжко. Пружинний матрац злегка скрипнув. На тумбочці стояла фото рамка. Там була справжня Оусава Міу. Це була мила дівчина, з невеликою усмішкою. Крім неї, на фотокартці також був зображений молодий чоловік, який схоже був ще одним братом, крім Акацукі, і чоловік, який, схоже, був його батьком. Фото щасливої родини. – …… Вона повільно лягла на спину. Потім поглянула на стелю. Це була незнайома стеля. – Звичайно... Вона повернулася і поглянула на бік. Все, що було перед її очима, зрештою було незнайомим. Тиша темної ночі. Невідоме місце. Абсолютно незнайомий світ. Міу не могла не відчути самотності. Вона була самотньою. «...Батьку...» Закривши очі подумала вона. Про сім’ю якої вже не має. Про щастя, яке забрали. – У. Міу встала з ліжка й тихо вийшла з кімнати. Почуття, які вона плекала після втрати батька. З темними почуттями в серці. Вона йшла в перед. Пункт призначення - кімната Акацукі. Коридором, наповненим нічною тишею, продував прохолодний вітерець. Покладаючись на місячне світло, що світило крізь вікно, Міу, спершись рукою на стіну, простягнула руку до сусідньої кімнати. Лише за десять кроків вона змогла стати перед дверима кімнати Акацукі. Тихо постукала у двері. Для того, щоб підтвердити, що роблять в середині. Стриманий стук, який можна почути, якщо не сплять, але не розбудить, якщо сплять. Але відповіді з середини не було. Міу постукала трохи сильніше, ніж раніше. Але відповіді досі не було. – ... Вона обережно повернула дверну ручку. З клацанням, двері природно відчинилася в середину. Міу зазирнула в кімнату. Вона пам’ятала обстановку в середині. Це була кімната, в якій вона вперше прокинулася, коли її перенесли з Арейдзарду. А потім Міу переконалася, що Акацукі був на ліжку в глибині кімнати. Спав. Міу почула, як її горло тихенько ковтнуло. Потім повільно увійшла до кімнати. Вона приховала звуки своїх кроків і крок за кроком підходила до ліжка в глибині. І коли Міу підійшла до ліжка Акацукі. Місячне світло, що проникало крізь вікно, освітлювало обличчя сплячого Акацукі. Добре треноване тіло. Тонке простирадло підіймалося у контурах об’ємних грудей. Глядячи на мирно спляче обличчя Акацукі, Міу згадала. Обіцянку, яку дала своєму батькові. «...Якщо з’явиться людина, яка мене переможе, ти повинна жити разом з нею, якщо буде дозволено.» Це були слова, які сказав Міу її батько, Ґаліус в той день, коли повернувся після перемоги над героєм не ім’я Леон. Як лідер демонів, її батько намагався створити світ, де демони могли жити в мирі. Однак для цього йому довелося вбити багато людей. Тому, що люди боялися демонів, як більш могутній вид, і вважали їх перешкодою для свого миру. Однак, навіть демони відчайдушно хотіли вижити. Природно, між ними почалася війна. Люди та демони воювали один з одним з давніх часів. Батько був сильним. Своєю надзвичайною силою він розбив багатьох людей. Багато людей боялися і ненавиділи його. І це її батько знав найкраще. Тож Ґаліус сказав Міу, навіть якщо він зазнає поразки, не ображатися на цю людину. Якщо затаїти образу, знову з’явиться ланцюжок ненависті та станеться бійка. Ось чому її батько сказав. – Сподіваюся я останній.. Король демонів. Міу ніколи не забуде профіль свого батька, що сумно посміхався, коли це сказав. І зараз. Вона тут через заповіт свого батька. – Але. «...Ти сказав мені, тату.» «Якщо ти вважаєш, що людина, яка мене переможе, не підходить у партнери для життя». – Я не проти якщо ти вб’єш його... Міу поглянула на Акацукі. Чоловік, який спав перед нею, це той, хто вбив її єдиного найближчого родича, її батька. Ненависний ворог. Вона категорично не могла цього допустити. Але водночас, Акацукі також був людиною, яку визнав і в якого вірив її батько. Якби він не вважав його гідним, навіть якби він його переміг, він би не довірив йому свою дочку. Насправді Акацукі відвернув увагу своїх друзів та інших людей і забрав Міу в цей світ. Він не мав обов’язку виконувати обіцянку, яку дав ворогу. Але все одно їй допоміг. Вони лише нещодавно зустрілися, але вона знала, що він непогана людина. І її батько, як король демонів, і він, як герой, ризикували життям заради того, чим не могли поступитися один одному. Міу це розуміла. – У. Але, попри це, вона не могла забути самотнього профілю свого батька. Міу закусила губу. Чи підходив Акацукі, як партнер для життя. Цікаво, скільки часу знадобиться, щоб це зрозуміти. Але зараз достатньо кількох секунд, щоб застосувати заклинання, яке вб’є його.. Міу схилила обличчя над обличчям сплячого Акацукі. – ... Не зважаючи на це, вона проковтнула чорні емоції у своєму серці. Тому що подумала, що ще не час. Вона ще не зрозуміла Акацукі. Якщо вона вб’є його зараз, через свої почуття, це буде зрада її батька. Тож. – Я спостерігатиму за тобою... Будучи поруч. Тихенько пробурмотівши, Міу міцно стиснула руку, над обличчям Акацукі та повільно відсахнулася. І зрозуміла, що її схопили за руку. Коли вона прийшла до тями, тіло Міу танцювало в повітрі. Здавалося, що стеля оберталася, ніби текла, і вона зрозуміла, що її тіло оберталося. І коли вона впала на спину, пружини ліжка м’яко піймали Міу. – А... Міу глибоко вдихнула. Перед її очима був Акацукі, який її накрив. «...Невже відреагував на мій вбивчий намір?» Її пронизав холодний погляд. По спині пробігло відчуття холоду. І тоді у Міу, нарешті, виникла своя наївна ідея. Вона не могла контролювати свої емоції й думала про те, щоб вбити Акацукі, але вона подумати не могла, що він вб’є її.. «...Буду вбитою.» Подумавши так, Міу забула як дихати. Голос не вирвався. Різко примружені очі Акацукі не дозволили горлу навіть здригнутися. Тоді на її очах сталося неймовірне. – Ха-ха. Акацукі стримано засміявся. – ...Е? Жодного вбивчого наміру в цьому не було. Напруження, що сковувала тіло Міу, зникла. Він пробачить її? Саме в цей момент, вона про це подумала. Вуста Акацукі вигнулися. І. – Цьом..~~ Він раптово обійняв Міу. – Е, вау?! Вона поспішно відвернула обличчя й уникнула поцілунку Акацукі. Що він раптово робить. Міу мимоволі здригнулася. Він намагається принизити мене, в обмін на спробу вбивства. В цей час, Акацукі, поцілунок якого уникнули, чомусь виглядав щасливим. – Соромишся. Добре, невинна. Але нічого страшного, миленька. – Миленька.... Про що говориш, ти... Сказавши це, Міу помітила. Звужений погляд Акацукі. Він дивився не на неї. «... Брехня, може ця людина?» Вона поглянула на Акацукі з недовірою. Тоді Акацукі сказав. Ці слова підтвердили її сумніви. – Ти дуже мила... Ей, як тебе звати? – Оце так! Скривила обличчя Міу. Безсумнівно. Акацукі глибоко спав. З яскраво-червоним обличчям, Міу спробувала встати з ліжка, але не змогла. Завадили руки Акацукі, які обіймали її. І тоді вона нарешті додумалась. Їй пригадалася чутка. Герой--вигнанець, любить жінок. Міу міркувала спокійно. Посеред ночі, в чоловічій кімнаті, її штовхнули на ліжко. «...Ем. Можливо не моє життя, а цнотливість під загрозою...» Вона у великій скруті. – Вау, ах, ах, ні, це не правильно.. Я не це хотіла зробити! Міу, яка панічно закричала, Акацукі задоволено посміхнувся. – Більшість жінок, які самі приходять, так говорять. Нічого страшного, не соромся, будь чесною. – Я давно чесна... Ну ж бо, не роздягайся, ідіот..! Коли вона намагалася його розбудити, вдаривши, він легко ухилився. Не звертаючи увагу не її опір, рука Акацукі потягнулася до піжами Міу. Те, що зараз на ній, позичене у сестри Акацукі, те що було у скрині. Через те, що в грудях занадто тиснуло, застебнутими були лише три ґудзики. Не зважаючи на те, що декольте вже було оголене, усі ґудзики миттєво розстібнули. З дивовижною швидкістю. Тоді всі обмеження були зняті, і її груди відкрилися. У той момент, коли вона закричала й закрила груди, нижня частина талії Міу піднялася. Коли вона це усвідомила, штані її піжами були зняті. Поки вона кричала «вай», лишилась лише в одних трусиках. «...Не добре, якщо так залишити, як справді...так.» Міу змусила голову працювати. Потім придумала слова, щоб привести Акацукі до тями. Блискуча ідея. – Так. Це твоя молодша сестра! Закричала Міу. – Я твоя сестра. Ей, старший брат! – ... Це перший раз, коли вона змогла сказати чітко. Звичайно, цим вдалося зупинити дії Акацукі. Але наступної миті. – Сестра? Про що ти говориш..? Сказавши це, залишаючись сонним. Акацукі сумно посміхнувся. – Якщо ти моя сестра, ти вже мертва. На мить. Міу відчула, ніби час зупинився. Тому, що не могла зрозуміти значення сказаного Акацукі. Однак вона не могла вигадати нічого більше, крім цього. Рука Акацукі потягнулася до грудей Міу. – А... Коли вона подумала, що помилилася, було вже пізно. М’які груди Міу були надто беззахисними. П’ять пальців Акацукі легко втиснулися в них. – Ей, ей, ні, ні... Не можна... уа. Вона несамовито махала руками й ногами, але Акацукі вправно рухався по вузькому ліжку, уникаючи їх. І коли помітила, Міу вже обняли ззаду. Руки Акацукі, пройшли під її пахвами та повернувшись в перед, ніжно схопивши її груди. Треба було якось втекти. Хоча, з думкою про це, вона намагалася рухати тілом, чомусь не могла знайти сили це зробити. І тут Міу помітила Як форма її грудей безперервно змінюється руками Акацукі. – Хей... Раптом вона відчула солодке заціпеніння, якого раніше не відчувала. Страшно солодке відчуття. Міу чітко чула, як її серце билося все швидше. «Вірно, ця людина... у.» Згадала Міу в туманній свідомості. Акацукі володів особливою технікою бойового мистецтва Ренкан Кейкіку, яка дозволила йому перемогти її батька. А ще міг маніпулювати потоком чужого Ци, а також загострювати різні почуття. Приємне відчуття, схоже на озноб, пройшло по ній, і, через ослаблену талію, спина провалилася назад. Переклавши вагу на груди Акацукі. Досі тепле повітря в кімнаті, стало холодним на її палаючому тілі. Міу раптом злегка здригнулася. І вона помітила. «...А ...Моє тіло рожеве...» У темній кімнаті, під синім місячним світлом. Через пофарбовану шкіру її горло наповнилося слиною. Навіть відчуття, розтікання слини по горлу, було настільки приємним, що тіло Міу затремтіло. Перш ніж вона це зрозуміла, з кожним ударом її серця, Міу почала відчувати солодкі й болісні відчуття. Вона відчувала навіть, як біжить її кров. «Ні... Не можу...» Від божевільного відчуття сорому, що охопив Міу, здавалося, що її голова ось-ось закипить. Не зважаючи на це, думаючи, що все ще може терпіти, вона відчайдушно трималась. – ...А? Настала раптова зміна. – Ах, а-ах? Задоволення, яке вона ледве терпіла досі, раптово поширилося. Що це раптом? Момент був раптовий. Хвиля жахливо-солодкої насолоди поширилася її тілом, з силою, що поглинула свідомість Міу. Розкриті пори, по всьому тілу, посилили відчуття і позбавили тіло свідомості. Вона рефлекторно відхилилася назад, її волосся розвіялося в повітрі. Все її тіло заціпеніло Ніби шукаючи на що опертися, Міу схопилася за щось поруч. І в той же момент, коли її тіло затремтіло, вона несвідомо змахнула рукою. Тоді вона відчула тупий удар по руці. 9 – О, це було небезпечно... Пробурмотіла, Міу, з різким диханням, піднімаючи й опускаючи плечі. На ліжку, в місячному світлі. Загорнута в тонке простирадло, вона дивилася в низ на непритомного Акацукі, поруч з нею. Її рука міцно стискала годинник зі штучного мармуру. Здається, завдяки цьому годиннику, вона змогла в останню хвилину, вибратися з халепи та викрутитись. Незважаючи, на те, що вона була тим, хто мало не піддався помсті першою, це було небезпечне місце. – ...Ти ж не мертвий, чи не так? Вона несміливо тицьнула Акацукі в щоку. – У... хм. З полегшенням, від реакції, Міу повільно підвелася з ліжка. Вона швидко вийшла з кімнати Акацукі зі знятою піжамою. І зачинивши за собою двері, Міу важко зітхнула. Поки що Міу вважала, що сьогоднішню ситуацію треба відпустити. Вірніше, оскільки Акацукі «ходив у сні», їй дуже хотілося удати, що нічого не сталося. До того ж. «...Я дізналася про твою молодшу сестру...» Те що сказав Акацукі, мабуть, було правдою. Його сумний вираз обличчя не був брехливим. Однак якщо це правда, то це правда, яку вона не повинна знати. – На добраніч. Прошепотіла Міу, ні до кого не звертаючись. Із завтрашнього дня вона ходитиме до школи. Це її перший досвід. А якби він ще був жилими? Ні якщо він наглядає за нею. «Чи був би радий батько це почути...» [i] 海ほたる (Umihotaru). Назву Umi hotaru PA носить зона паркуваня перед тунелю під такійською затокою. [ii] Норн. (Норська міфологія) будь-яка з трьох богинь долі; ототожнюється з англосаксонською Вірдом; схожий на грецьких Мойрей та Римський Парка
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!