Пролог «До побачення, інший світ»

1

– ...Ого?! Ох, Гей, гей! Люди, ви збираєтесь мене вбити? О-о-о...у!

Попри те, що він розумів, що це буде страшенно марно, Оусава Акацукі не міг стримати крик.

Оскільки він біг на повній швидкості, його крик супроводжувався ефектом Допплера[i].

Рано в ранці, коли на сході небо почало світлішати. Акацукі біг густим, порослим зеленими деревами, лісом.

Великими кроками, з великим рюкзаком, що нагадував мішок з піском, твердо ступаючи на землю.

За півкроку, позаду, одна за одною, впивалися стріли.

А потім, за спиною, ніби оточуючи, долинув гуркіт і дрібні посопування.

Акацукі повернувся і підтвердив появу переслідувачів. В очі йому впали темно-сині та білі кольори, які були дисбалансом для лісу. Це була уніформа служниць і мережеві фартухи.

Переслідувачі були служницями. І їх було сорок чотири людини. Було важко побачити таку кількість покоївок на вулицях Акіхабари, в ці дні рецесії. Першокласна економіка це благо.

Переслідувачами була група красивих дівчат та жінок. Акацукі подумав. Що було б чудово, якби він міг зараз опинитися на літньому пляжі.

– Але не пляж і зараз навіть не літо!

Докорив він собі, повертаючи думки до реальності, від якої ледь не втік.

Точніше, була фундаментальна проблема, окрім місця і сезону.

Перш за все, це не Акіхабара і не Земля.

Це інший світ.

Арейдзард - так називався світ, по землі якого зараз ступав Оусава Акацукі.

Тому в руках усіх покоївок були блискучі предмети. Мечі, списи, луки та стріли.

Щоб зрозуміти цю ситуацію, необхідно дещо знати про Акацукі.

...П’ять років тому. Він був викликаний в цей світ, під назвою Арейдзард.

У цьому світі мечів та магії, героїв і демонів, почалася повномасштабна війна з демонами під проводом короля демонів Ґаліуса.

Хоча. Герої вже існували в цьому світі.

Тому це не стало історією, де героєм став хлопець з іншого світу.

Швидше, щойно викликаний Акацукі, був безсилим хлопцем. Він був лише стороннім спостерігачем, який не мав нічого спільного з майбутнім цього світу.

Пощастило, що викликаний Акацукі прокинувся в магічній, потужній державі Шелфід, де знаходився герой. Герой Леон, королівна Рісті, воїн Зекс, маг Лютіє тепло зустріли його. Мало того, вони вивчали старовинні книги, щоб знайти йому спосіб аби повернутися до початкового світу. У величезному лісі, що розкинувся навколо Ельдії, королівської столиці Шелфіда. У самій глибокій частині, з північної сторони, була «брама в інший світ», що сполучала з іншими світами.

І коли Акацукі нарешті спробував повернутися до свого рідного світу, сталася трагедія.

Армія короля демонів, на чолі з королем демонів Ґаліусом, здійснила набіг на королівську столицю Шелфіда, Ельдію.

І в цьому бою герой Леон втратив своє молоде життя.

Захищаючи Акацукі від меча короля демонів.

Смерть Леона занурила світ у розпач. Крім того, наступним ударом стало падіння Ельдії.

Для людей було цілком природно спрямувати свої звинувачення на Акацукі.

І навіть Рісті, яка мала бути єдиною, хто міг захистити Акацукі, не могла змиритися зі смертю свого коханого Леона. Вона також накинулася на нього. Проклинала Акацукі від щирого серця.

...Якби не ти.

Ні Зекс, ні Лютіє не змогли захистити Акацукі, і через деякий час він зник. Всі казали, що Акацукі втік, один за одним, називаючи його боягузом.

Але... він не втік.

Ризикуючи життям, він пішов у світ, де мешкали лише боги, «Божий світ», докладаючи кривавих зусиль, присвятив себе тренуванням. У результаті Акацукі опанував техніку «Ренкан Кейкіку[ii]», що дозволяла йому вільно покращувати «Ци»[iii] в середині свого тіла, вдосконалювати техніки гнучкості тіла і знову повертатися на поле бою. І врятував Рісті, Зекса, та Лютіє зі скрутної ситуації під час операції з повернення Ельдії.

Акацукі раптово став героєм, але навіть зараз було багато нерадих, тому що через нього загинув Леон. Зокрема, зникнення ворожості від Рісті та той факт, що вони билися як товариші, підлило масла у вогонь, для тих хто піклувався про Леона.

Вони саркастично називали Акацукі.

... Герой-вигнанець.

Однак Акацукі сприйняв це спокійно і змирився з лихою популярністю. Натомість він діяв досить гордо і вільно. Ніби кажучи, що він не герой, тим паче не хоробра людина.

Герой Арейдзарда це Леон. Акацукі досі так вважав. Його влаштовувало бути героєм-ізгоєм. Ось чому, у своїх мандрах, щоб перемогти короля демонів, якщо знаходився дворянин, який гнобив людей, він без питань розбивав його, а якщо чув про красиву дівчину чи красиву жінку, що мала репутацію милої, тягнув до неї руки.

Наприкінці цих багатьох пригод і труднощів Акацукі бився з королем демонів Ґаліусом.

А потім... Нарешті він переміг короля демонів.

2

На відміну від східних і західних лісів, де знаходилися храми та кладовища, ліси на північ від замку Ельдія залишалися недоторканими. Тому, що найглибша частина північного лісу вважалася святою землею.

Тож не було прокладених доріг, лише природні стежки, що звивалися між дерев. Однак попри це, рослини могли рости як їм заманеться. Якщо не бути обережним, неминуче впадеш через повалені на землю дерева, або лозу й плющ.

«Тридцять хвилин. Уже тридцять хвилин, відколи біжу пересічною місцевістю, але досі не можу позбутися ознак позаду. Приклеїлись. Опоненти серйозно намагаються нас схопити.»

Над головою Акацукі, який обмірковував ситуацію.

– Шановний Акацукі, готуйтесь!

Спустилися дві служниці. Тримаючи в руках довгі списи. Вони атакували з обох боків.

«Однак я не можу дати схопити себе. Що я повинен зробити, щоб відбити їх, не нашкодивши».

В голові Акацукі промайнула певна ідея. І він відразу ж втілив її.

– Ой.

Коли Акацукі, половиною тіла, ухилився від атаки довгих списів, покоївки, приземлившись, спробували розвернутися.

«...у.!»

Однак, почервонівши на обличчях, вони впали на землю.

Помітили, що «вони» зникли.

– Гей-гей, що не так?

Кривляючись, запитав Акацукі. Тримаючи в руках білу тканину. Трусики покоївок. В мить, коли вони розминалися один з одним, він позичив їх з-під спідниць. – Що, ви підвернули ноги? Дозвольте злегка заглянути під спідницю.

–Га, ні-і-і-і!!

Дві покоївки, у паніці, втекли.

– Що сказати... Бадьорий ефект.

Мимоволі, криво посміхнувся Акацукі. Майстер, який навчав Акацукі Ренкан Кейкіку у світі богів, Кенсей Ґурансеідз.

Був майстром найсильнішого бойового мистецтва і найбільш розпусним старим.

З цієї причини, Акацукі навчили не просто Ренкан Кейкіку, як бойового мистецтва, але й злегка, ні, використовувати його досить у непристойний спосіб. Нині чутка про те, що «герой-вигнанець любить жінок» поширилася Арейдзардом. Покоївкам, мабуть, добре відомі ці чутки.

Акацукі помахав рукою вслід служницям, що втекли, але навколо неї обвилася мотузка.

В його лівій руці була ще одна мотузка, за яку він тримав рюкзак.

– Вам більше не втекти, шановний Акацукі.

– Тихо поверніться з нами до замку.

З кущів, ліворуч та праворуч, з’явилися дві нові покоївки.

Проте Акацукі твердо став на землю й трохи, зі силою, потягнув руку.

«Ох...»

З цими вигуками, дві служниці, що тримали мотузку, злетіли в повітря.

Він активував Ренкан Кейкіку. Ніби їх присмоктало, вони опинилися перед Акацукі. З мішком за спиною, Акацукі майстерно охопив їх руками за талію.

– О смачна мочка вуха.

Він вкусив покоївку зліва за мочку вуха. Це змінило потік «Ци» в її тілі. Її тіло затремтіло, і служниця впала на землю.

Ренкан Кейкіку Акацукі міг використовувати по різному. Якщо підняти «Ци» у своєму тілі, він міг отримати надлюдські фізичні здібності та загострити відчуття. І його можна було використати на інших. Акацукі зробив це зі служницею зліва. Її обличчя було в екстазі, щоки червоні, чесно кажучи, вона була досить еротичною. Було помітно, що все тіло служниці було наповнене солодкими відчуттями.

Інша служниця, спостерігаючи ситуацію, штовхнула Акацукі в груди, щоб розірвати дистанцію. Однак, Акацукі не ворухнувся, а покоївка повернулася назад. Потім щось вислизнуло з її вбрання покоївки.

Це був бюстгальтер.

– У~~

Акацукі звернувся до покоївки, що схрестила руки прикриваючи груди.

– Скажи валькірії. Мені приємно, що вона хоче мене затримати.

– ...

Тоді служниця прикусила губу і зникла в кущах, протилежних від тих, з яких з’явилася.

Акацукі знизав плечами та звернувся до покоївки, якій змінив потік Ци й вона залишилася безсилою.

– Вибач. Ти зможеш рухатися через тридцять хвилин. Будь ласка, передай це тим, що втекли раніше.

З цими словами, він кинув бюстгальтер і трусики та знову побіг в ліс.

Лише вчора Акацукі переміг короля демонів Ґаліуса.

Після цього, він негайно повернувся до королівської столиці Ельдії та влаштував тріумфальну вечірку на честь повернення, запросивши лідерів країн, які уклали військовий союз проти короля демонів зі Шелфідом. А зараз був світанок наступного ранку.

Акацукі мовчки покинув замок на світанку. Щоб повернутися до рідного світу. Бо думав, що його більше не повинно бути в цьому світі.

На бігу, він пробурмотів.

– До цього моменту все було добре...

Однак. Товариші, що билися разом з ним, зрозуміли його наміри.

Зекс і Лютіє не хотіли прощатися, але проводжали Акацукі.

Проблемою була принцеса Рісті.

Акацукі не знав, що вона думала.

Рісті, яка також є чудовою чарівницею, була одним з важливих супутників Акацукі. Подолавши смуток втрати Леона та досягши примирення, вони вчотирьох зі Зексом та Лютією створили групу, і останні кілька років разом боролися для перемоги над королем демонів.

Герой, який переміг короля демонів, нарешті пов’язав життя з принцесою та мав щасливий кінець.

Такий результат був би не дивним. Цілком можливо, що між двома, які ризикували життям, подорожували світом, виникнуть особливі почуття.

Швидше між Акацукі та Рісті існували якісь особливі почуття.

Але вони не зійшлися. Тому, що у Рісті був коханий, якого вона ніколи не зможе забути. До того ж. Акацукі теж не зміг забути цього чоловіка.

Свого першого найкращого друга, після того, як його покликали в цей інший світ, під назвою Арейдзард. Героя серед героїв.

Ось чому Акацукі до кінця продовжував битися, як герой-вигнанець.

І саме тому, що вона так болісно розуміла почуття Акацукі, Рісті не знадобилося б багато часу, щоб у неї з’явилися особливі почуття до нього. Та двох людей, що поділяли один біль, тягнуло один до одного.

...Зрештою, коханцями вони так і не стали.

І Рісті не було там щоб попрощатися. За ним прийшли Зекс і Лютіє. Не було шансів, щоб ніхто іншій, крім Рісті, не знали про їх наміри.

Тож... Він думав, що це кінець для нього і Рісті.

І коли він увійшов до північного лісу, де знаходилася «брама в інший світ». Його перестріла прекрасніша серед служниць, Шелфіда і головна покоївка, Валькірія.

Я прийшла передати повідомлення від Рісті, коли так кажуть, нормально буде вислухати.

Тож.

«Герой, який переміг короля демонів, вислизнув наступного дня, жартуєш. Відгамселити все тіло, найкращий спосіб остудити голову», коли йому таке сказали, він не відразу зміг зрозуміти.

В момент, коли Акацукі схилив голову. З брязканням і зброєю напоготові, на нього накинулися сорок чотири служниці.

– ...Так ось що.

З цими словами, Акацукі зупинився.

Оскільки служниці вишикувалися перед ним стіною.

Напевно, вони вирішили, що двоє-троє людей не будуть для нього проблемою. Цього разу їх був десяток.

Лінія, без єдиної прогалини, виглядала дійсно шедеврально. Акацукі розчаровано зітхнув.

– Не маєте наміру відступати... Ну, вірно. Ви не можете так легко здатися. Я так і думав.

Але це було справедливе і для нього. Тому Акацукі повільно пішов в перед.

І це було його останнє попередження.

– Якщо хочете стати у мене на шляху, я стану трохи брутальнішим, тож ви не думатимете про мене погано?

– Загін Альфа розбито! Загін облоги, не може наздогнати!

– Загін Омега, ви мене чуєте, загін Омега!.. Вибачте, відповіді не має!

Валькірія, старша служниця, заплющила очі й випрямившись, нерухомо слухала верескливі звіти, своїх підлеглих.

Зараз вона знаходилася глибше в лісі ніж Акацукі.

Мета - захопити Акацукі. У цьому випадку, перехоплення мало більше шансів на успіх, ніж переслідування. Розсудивши так, вона використала битву з людьми, які стали перед ним на самому початку, як камінь спотикання і рушила в перед.

Потім ідеально підготувавшись, вони сформували взвод і разом працювали над оточенням і захопленням Акацукі - так воно і мало бути.

Але його не могли зупинити. Не уникаючи їх облоги, Акацукі продовжував наступ, атакуючи служниць в лоб. Більш того, у безладі, він м’яв груди покоївок, мацав їхні сідниці, торкався їх стегон, а потім використовував Ренкан Кейкіку, щоб їх знешкодити.

– Шановна Валькірія, такими темпами.

На слова служниці, які передбачали їхнє знищення, Валькірія нарешті мовчки відкрила очі.

– Нічого не поробиш. Ви теж ідіть, я залишусь тут.

– Таким чином.

– Шановна Валькірія...

Зараз накази Валькірії передавалися кожному підрозділу через магічний комунікатор у чотирьох осіб під її прямим командуванням, яким вона особливо довіряла, серед сорока трьох підлеглих. Вони також могли використовувати наступальну магію, але північний ліс все ж був святим місцем. Вони не могли буди занадто руйнівними. Ось чому Валькірія самотньо посміхнулася дівчатам, оскільки вони все ще не могли здатися.

– Ми повинні були розуміти. Ми не можемо його зупинити. Розставання вже неминуче. Та все ж, шановна Рісті дала нам останній шанс. Ось чому, йдіть. Якщо ви не можете його зупинити, то принаймні покажіть мені свої останні спогади з шановним Акацукі.

– ... Так, шановна Валькірія.

– Шановна Валькірія, ви теж, будь ласка, попрощайтесь без жалю...

– Так, дякую.

Валькірія тихо провела своїх підлеглих, які вклонившись, побігли.

Тоді знову заплющила очі. На мить, на північний ліс опустилася тиша.

Незабаром, в далині, вона почула крики своїх підлеглих. Крики були все ближче і ближче.

З пам’яті валькірії піднялися спогади. Події що відбулися за п’ять років, з того часу, як вона в перше зустріла Акацукі. Тоді, глибоко в серці, виникло слабке почуття.

...Ні, я не можу.

Щоки Валькірії, яка так подумала природно розслабилися.

До того ж.

– ...О. Нарешті ти тут, Валькірія.

З-за кушів, перед нею з’явився високий молодий чоловік.

Акацукі.

Розкуйовджене волосся сягало плечей. Одяг, що огортав тіло, вкрите міцними м’язами, був чорним, як ніч. І навіть очі, що сяяли на його чітко окресленому обличчі, чорні.

Існує два типи чоловічих облич, які подобаються жінкам. Ніжне або зухвале. Обличчя Акацукі явно було з останніх.

Обличчя, яке захоплювало багатьох жінок, мало блискучі та пронизливі очі.

Безстрашний погляд. Зовнішність, яка змушувала почуватися розслабленою, породжена впевненістю та гордістю, які можна назвати переконанням.

Сильний. Це було очевидно для всіх. Акацукі випромінював ауру, від якої перехоплювало подих.

Валькірія подумала. Що п’ять років тому, коли вони вперше зустрілися, він був зовсім іншою людиною.

Ось що означає перетворення звичайного хлопчика на героя.

Валькірія, з безвиразним обличчям, дивилася на Акацукі.

– Вибачте, шановний Акацукі, ви збоченець. Ви збираєтеся залишити по собі легенду про злого духа, який любить нападати на жінок у північному лісі.

– Якщо ти так кажеш, чи не повинна бути легенда про покоївку, яка нападає на подорожнього?

– Між тим, ти, здається, абсолютно цілий, невже мої підлеглі настільки погані?

– Це не так. Це ж ваші підлеглі, кожна виконує свою роботу до кінця.

Вона вдячно вклонилася. З ностальгією в очах, Валькірія запитала.

Будь ласка, скажіть.

– Мої підлеглі... Ці дівчата змогли запам’ятатися шановному Акацукі?

– Не змушуйте мене говорити, це соромно.

Акацукі посміхнувся і сказав.

– ...Я ніколи не забуду. Жодної речі в цьому світі.

– Щиро дякую. Я впевнена, що ті дівчата теж будуть раді.

«Шановний Акацукі», вигукнула Валькірія та змахнула хрестовим списом у своїй руці, щоб зайняти стійку.

– Нарешті, будь ласка, чи не могли б ви закарбувати мене у своєму серці?

...І незабаром, у лісі знову запанував ранковий спокій.

За чагарниками з’явився Акацукі.

Тепер служниці більше не переслідували його. Швидко озирнувшись на зад, з почуттями Валькірії, закарбованими в його серці, Акацукі знову рушив на північ. Місцем призначення була найглибша частина лісу, яку називали святою землею.

Там була «брама в інший світ», що вела до рідного світу Акацукі, де він жив.

Було кілька воріт. Розкиданих по Арейдзарду, які з’єднували цей світ з іншими. Також були дві в релігійній імперії Арекраста і мілітаризованій імперії Дісдіа. Загалом їх було сім, лише підтверджених. Однак брамою, через яку прикликали Акацукі, була ця, в Шелфіді.

Тому, щоб повернутися в рідний світ, йому необхідно пройти через ворота в цьому місці.

На диво пам’ятаю.

Стежки, прокладені природою, заплутані, якщо не сказати не скінченні. Якщо забреде людина, не знайома з місцевістю, ні дійти кудись, ні повернутися не зможе. Проте Акацукі без вагань зробив крок у перед.

Він спирався на свої власні спогади п’ятирічної давнини. Акацукі колись ходив цим лісом.

Незабаром перед ним з’явилося гігантське дерево. Це означало, що пункт призначення вже близько. За ним лежала священна земля. І якщо пройти один кілометр, помітиш браму до іншого світу.

Тоді, в полі зору Акацукі, який вийшов вперед... під гігантським деревом.

– ...

Стояла дівчина. Краси лісової феї.

Відома як скарб Шелфіда, вона справді була прекрасною.

Там була Рісті Ель да Шелфід.

Востаннє, вони з Рісті бачилися на вечірці, в честь тріумфального повернення, вчора ввечері.

У той час на ній була розкішна сукня витонченого дизайну, що підходила принцесі. Але вона не могла піти в ліс у такому одязі. Зараз вона була в легкому білому вбранні, у якому легко пересуватися. Її довге, до поясу, волосся було зав’язане у хвіст. Таким же чином, як і під час мандрів, щоб спільно перемогти короля демонів. Її краса залишалася незмінною.

– ...

Раптом, очі Рісті помітили Акацукі. Коли їхні погляди зустрілися, вони впізнали один одного.

Акацукі продовжував йти, а Рісті залишилася на місті.

Відстань між ними повільно скорочувалася.

Вона зменшувалася і зменшувалася, і перед її очима, Акацукі пройшов повз.

– ...За, зачекай хвилинку!

Мабуть, це було несподівано. Рісті, в паніці, гукнула ззаду.

Але була проігнорована. Акацукі продовжував іти в перед, не сказавши ні слова.

– Почекай, ідіот! Якщо ти припиниш жартувати та зачекаєш, ей...

Його схопили за руку ззаду. Акацукі неохоче зупинився й зітхнув.

Стоячи спиною не озираючись.

– Що ти робиш, принцеса втекла із замку? Навіть відправила покоївок.

– Во-вони сказали, що хочуть востаннє попрощатися з тобою, тому я просто дала їм дозвіл. Я... Тут просто для того, щоб подивитися, як справи у Валькірії та інших.

Сказавши це, Рісті сперлася на широку спину Акацукі своєю спиною.

Відчуваючи приємну вагу на своїй спині, Акацукі прислухався до бурмотіння Рісті, шепоту, наче дихання.

– ...Ти справді йдеш?

– Ох, мене більше не повинно бути в цьому світі. ...Ти це розумієш, чи не так?

Тому що Рісті також розуміла думки Акацукі, запанувала тиша.

Не зважаючи на те, що він переміг короля демонів Ґаліуса, Акацукі все ще залишався «героєм-вигнанцем». Звичайно були люди, які звеличували його як героя і бажали, щоб він поєднався з Рісті. Однак, якби Акацукі та Рісті, маючи протилежні сили, одружилися, це безумовно, створило б корінь проблем у Шелфіді, що могло призвести до розподілу країни.

Навіть якби вони з Рісті не одружилися, вплив героя, який переміг короля демонів, залишився б.

Можна бути впевненим, що знайдуться люди, як усередині країни, так і за кордоном, яким це не сподобається. І не було б дивно, якби це колись стало джерелом нового конфлікту. Цього разу це була б битва між людьми.

Тому Акацукі й прийняв таке рішення. Перемогти короля демонів самостійно.

Хвалу, честь, образи, заздрість зібрати на себе і спробувати зникнути з цього світу.

Коли так станеться, в Арейдзарді настане справжній мир.

– ...Крім того, у тому світі є речі, які слід зробити.

У світі, де виріс Акацукі, на Землі немає короля демонів. Але був дехто, кого треба зупинити.

І це, мабуть, його робота.

Перед тим, як прийти в Арейдзард, він думав, що не здатен цього зробити. Але тепер, коли має силу, можливо, він зможе це зробити.

Крім того, були й інші причини, чому він мусив повернутися до рідного світу.

Ось чому Акацукі зараз тут. Потім.

– Вибач.

Раптово. Долинув болісний голос, який злегка тремтів за спиною.

Акацукі мимоволі зітхнув.

...Він подумав, що краще промовчати й піти.

Акацукі почухав голову. А потім повільно повернувся до Рісті.

Він знав що це груба гра. Але коли він підняв голову й придивився, очі Рісті були повні сліз.

Акацукі поцілував її губи.

– ...у?

Впевнившись, що Рісті була здивованою і широко розплющила очі, Акацукі натомість закрив свої.

І сповна насолодився відчуттям її ніжних губ.

– ..., ... Що ти робиш, ідіот.

Лісті, яка поспішно відсторонилася від губ Акацукі, щосили вдарила по його щоці.

– Просто ти плакала переді мною... Вибач.

Потираючи щоку, Акацукі дивився прямо на Рісті. Чи то від злості, чи то від збентеження, її обличчя стало яскраво червоним. Але вона вже не плакала.

Тож Акацукі вважав, що це добре.

У Оусави Акацукі була одна естетика.

А саме, якщо перед тобою плаче жінка, ти можеш робити все, що хочеш.

Акацукі вважав. Жіночі сльози, які бачить чоловік, повинні мати якесь значення.

Чоловік ніколи не повинен відвертатися від цих сліз. Ось чому Оусава Акацукі вважав, що повинен бути чесним, принаймні перед жінкою, що плаче перед ним.

Якщо жінка плаче. Якщо він хоче зупинити її сльози, Акацукі зупинить їх відразу.

Коли жінка плаче і ці сльози дорогі йому Акацукі обійме її.

Якщо жінка плаче, і він думає, що її сльози доречні, Акацукі дасть їй спокій.

Якщо жінка плаче, і він відчуває, що її сльози фальшиві, Акацукі запитає її про причину.

І він зробить все, щоб досягти мети. Якщо вважатиме що це ефективно, не соромлячись, примусово поцілує. Це може бути занадто грубим, щоб називати це естетикою. Але іноді у світі бувають сумні сльози, які потрібно зупинити, навіть якщо це означає ігнорувати почуття людини.

Тому Акацукі зробив, те що зробив. Хай ненавидить його аби не плакала.

– ...Ну, цей поцілунок був прощальним подарунком. Дякую.

– Примусово поцілувати принцесу цілої країни… пам’ятай про це.

– Поки ти не забудеш мене, я теж не забуду тебе.

Акацукі, який сказав їй зі спокійним виразом, Рісті відповіла з похмурим обличчям.

– Не зрозумій мене не правильно, я швидко забуду такого, як ти.

– О, справді.

Сказавши це, Акацукі закинув рюкзак на плече.

– ...Ну, прощаємось. Я туди. А... Ти туди.

Він вказав на браму в інший світ і в напрямку замку Ельдія.

Протилежні напрямки. Однак це були напрямки, у яких повинні рухатися Акацукі та Рісті.

– Не треба мені це говорити...

Пирхнула Рісті.

– Яке полегшення. Бувай Акацукі. Я... ненавиджу тебе.

Сказавши це, вона повернулась до Акацукі спиною й пішла геть. Акацукі, який збирався продовжити шлях, поглянув на її тендітну спину, що ставала меншою, і не замислюючись гукнув.

Слова на прощання.

– Не забувай, що я сказав того дня! Якщо щось станеться, обов’язково поклич! Якщо ти мені повіриш, то я обов’язково покваплюся до тебе!

– ...

Вона мовчала, але зупинилась.

Тож Акацукі говорив з нею. Незалежно, що станеться опісля, навіть якщо вони більше ніколи не зустрінуться.

Навіть якщо вони більше не зустрінуться... Але правда ніколи не зміниться.

– Незалежно, як далеко ми один від одного...

Поклявся він.

– Я завжди буду твоїм другом! ...Ніколи не забувай цього, чуєш!

Розлучившись з Рісті, Акацукі більше не зупинявся.

Заглиблюючись далі в ліс, він відчув дивну, для лісу, тишу. Звуки зникли зі світу. І хоча він був глибоко в лісі, природний аромат дерев і квітів зник.

Коли в повітрі навколо більше не відчувався зелений присмак, зір і дотик почали загострюватись. Видимість була чіткою. Шкіра відчувала чисте повітря, наче відчуття загострилися.

Він увійшов на святу землю.

У якийсь момент, Акацукі йшов по природному тунелю, утвореному деревами. Стеля з гілок була досить високо, тож тісноти не відчувалося. Між листям на гілках, що закривало світло з неба, не було просвітів. Попри це, навкруги було на стільки ж світло, наче під блакитним небом. М’яке світло йшло з переду назад.

Це означало, що кінець тунелю вже близько.

За яким... Був кінець довгої подорожі Акацукі.

Нарешті настав час.

Він був глибоко зворушений. Прямо зараз перед Акацукі була одна брама.

На вершині кам’яного постаменту знаходилися кварцові колони зі зображенням у вигляді геометричного візерунка. Разом вони утворювали гігантську браму.

По той бік воріт був ліс. Однак це справді «Брама в інший світ».

Бо простір розділений зверху, знизу, ліворуч та праворуч, злегка коливався. Площина розриву простору, створена нестабільним виміром. Це було доказом того, що вона пов’язувала з іншим світом...

– Сподіваюся все піде добре...

Акацукі зосередився на мішку, який ніс на плечах.

Теоретично все мало бути добре.

«Вперед.»

Акацукі повільно зробив крок уперед. Це був впевнений крок, яким він йшов у перед.

Прямо перед тим, як увійти в простір, що коливався, Акацукі озирнувся.

Щоб попрощатися. Останні слова для світу, де він провів довгий час.

Він промовив.

– ...Бувай, Арейдзард.

А потім Оусава Акацукі зник за воротами в інший світ.

Не було ні звуку. Свята земля лісу мовчала, наче розтавання з героєм було брехнею.

Однак, не зважаючи на це, біля «Брами до іншого світу».

3

Залишилися лише тихі брижі простору.

Вітер пестив його щоки.

Відчувши лоскотання, Акацукі повільно розплющив очі.

Свідомість пробудилася.

– Ех...

Підвівшись, він злегка похитав головою і пробудив думки від дрімоти.

Прокинувшись, Акацукі бачив синювату темряву. Очі, які весь час були закриті.

Вже адаптований до темряви, Акацукі примружив очі, відчувши сяйво ніжного світла.

...В цей час знову подув вітер.

Наче керований ним, Акацукі природно спрямував погляд у той бік. Білі мережеві фіранки розвівалися на вітерці, що проривався крізь відкрите вікно. За ним було нічне небо.

Повний місяць на небі тьмяно освітлював світ наповнений вечірньою тишею.

Акацукі побачив світ, освітлений таким місячним світлом. Краєвид, який він бачив з дитинства. Дещо неорганізований міський пейзаж, вкритий асфальтом і бетоном.

І тоді Акацукі перевів погляд на кімнату. Навіть якби вона була тьмяною, він не міг би не зрозуміти. Це була знайома йому кімната.

... Схоже він повернувся до дому.

Сидячи на ліжку у своїй кімнаті, Акацукі розсіяно думав про те, що він повернувся з іншого світу.

Якщо подивитися на мармурову скульптуру постаменту на передній спинці, то можна побачити що радіокерований годинник у центрі, який показував точний час, без пропуску жодної секунди, показував час того дня коли його викликали до Арейдзарду. Акацукі відчув ілюзію наче це була спроба думати, що це був довгий сон.

Але це був не сон. На ліжку, поряд з Акацукі, дещо лежало.

Це був великий рюкзак, який він ніс за плечима, коли повернувся з Арейдзард.

...Спочатку, тільки ті, хто прибув з іншого світу, могли пройти через «браму в інший світ». Однак техніка Ренкан Кейкіку, яку освоїв Акацукі, це техніка маніпуляції потоком живої енергії. Тож Акацукі пропустив Ци через свій одяг і сумку. Таким чином, навіть одяг і сумка були розпізнані Брамою до іншого світу, як єдину ціль з Акацукі. В результаті, йому вдалося пронести їх через «браму в інший світ».

Але проблема в тому, що всередині.

Акацукі повільно розстебнув блискавку збоку рюкзака.

Потім наче вискочивши, з середини щось з’явилося.

груди.

– ...Хм,

Промовисті груди. Ні, не так. Там були не лише груди.

Апетитні сідниці, та м’які на вигляд стегна розкрилися з тихим стогоном.

В його сумці була прекрасна красива спляча красуня.

Це була прекрасна дівчина, від якої перехоплювало подих.

Акуратний ніс, м’які, вологі губи, м’яко вигнуті вушка та довге волосся у подвійних хвостиках. Контури обличчя та кожна його частина схожі на витончену роботу богині краси. Як її гарне обличчя, так само увагу привертала її фігура.

Надмірно пухкі груди, здатні позбавити будь-яку силу мислити. Об’ємні м’які сідниці. Струнка талія, яку хочеться обійняти. Настільки манливе тіло, що кожен мріяв би про нього. Чиста, біла шкіра була злегка забарвлена світло-рожевим кольором, не зважаючи на кімнатну температуру.

Все ще спляча дівчина прийняла більш зручнішу позу.

При цьому повіки злегка прочинитися і на нього поглянули трохи опущені бурштинові очі.

– Де?

– У моєму рідному світі. Не хвилюйся.

Після цього короткого запитання, вона знову заснула. Потім спокійно спала.

Тому Оусава Акацукі важко зітхнув.

«Схоже все пройшло добре.»

Він криво посміхнувся. Хоча у нього були справи, якими він відтепер повинен був зайнятися.

Він узявся за дещо дуже клопітне.

– Я хочу довірити тобі свою доньку... Вона нічого не знає, щоб не сталося в майбутньому.

... Так почалася нова історія.

Оусава Акацукі. Шістнадцять років. Перший рік старшої школи. Зайнятість: колишній герой-вигнанець.

Був викликаний до іншого світу, Арейдзарда, і після багатьох труднощів переміг короля демонів Ґаліуса.

Після того, як вмираючий Ґаліус довірив йому свою дочку, він не мав іншого вибору, як таємно повернутися з нею до рідного світу.

Таким чином закінчення історії є потужним початком нової глави.

Повернення в реальний світ стало потужним початком нової гри.