Коли життю Плямистої Кітки більше нічого не загрожувало, і він прийшов до тями, Фан Ю спитав лиш про це:

- Хто це зробив?

Почувши відповідь, він без жодних емоцій розвернувся і вийшов з палати.

- Старий Лян, сурми.

Це було все, що він сказав тоді.

Коли Плямиста Кітка знову прокинувся після міцного сну, Фан Ю знаходився вже біля його ліжка. Його біла сорочка була заплямована кров’ю.

- Старший брате, ти…

Плямиста Кітка шоковано дивився на нього.

- Не турбуйся, це не його кров! Старший брат позбувся тих виродків! – сказав Лян, що стояв збоку.

- Старший брате… - розчулено вимовив Плямиста Кітка.

Поки він лежав в лікарні, Фан Ю час від часу навідував його. Інколи він приходив разом з Ян Леєм. Хоч Ян Лей вважав цього скаженого нестерпним, все ж він поважав його стійкість.

- А він чого приперся?

Щоразу, коли до палати входив Фан Ю, обличчя Плямистої Кітки осяювалось чарівною посмішкою, але, якщо за ним заходив і Ян Лей, то він миттєво змінювався в лиці.

- Старший брате, наступного разу приходь сам, без цього блазня! Він мне нервує!

- Пусте, просрешся, та й відпустить, - підколов Ян Лей.

- Щоб ти, падло, дристало та дристало! Вийду я звідси – ти ляжеш!

- Ти спершу вийди!

- Сапай вазони, талалай!

- Буде, буде! – встряв Фан Ю. Ці двоє вже задовбали його своїми перепелками. – Що за гризня між вами? Спиніться трохи!

Від моменту їх знайомства, вони постійно гиркалися і скублися.

Хоч Плямиста Кітка і кохав Фан Ю, він розумів, що старший брат не прийме його почуттів. Він сприймав його лише як молодшого брата. Тож Плямиста Кітка здався. Він вже і не думав про щось більше. Йому вистачало того, що він міг бачити Фан Ю і бути поруч. Та й, зрештою, і Ян Лея він не вважав за свого ворога. Просто він не міг стриматись, коли бачив Ян Лея. Це вже наче стало їх традицією.

Плямиста Кітка раптом запитав Фан Ю:

- Старший брате, ти вже дивився ту касету, що я тобі дав?

- Ні.

Фан Ю дійсно її не дивився.

- Шкода…- розчаровано протягнув Плямиста Кітка. – Обов’язково подивись! Це відео справді особливе, там все по-інакшому, - з натяками просторікував він.

У Ян Лея від подиву витягнулось обличчя.

- Що там може бути інакшого? – скептично спитав Фан Ю.

- Граються по-інакшому. Впевнений, ти ніколи так не грав. Я не буду тобі казати, хочу, щоб ти на власні очі побачив, - загадково посміхався Плямиста Кітка.

Але пізніше Фан Ю взагалі не згадав про ту касету.

Ян Лей не розумів своїх почуттів. З одного боку він сподівався, що Фан Ю подивиться касету і зрозуміє, що можна «гратися» і так, але з іншого боку він боявся, що Фан Ю, подивившись її, передумає і більше взагалі не буде розважатись з ним. Зрештою, Фан Ю, ймовірно, ніколи навіть не думав про таке, не кажучи вже про прийняття.

В день, коли Плямисту Кітку виписали з лікарні, Фан Ю мав якусь справу, тому попросив Ян Лея, як старшого брата, замість нього пригостити своїх людей випивкою. Хоч Чуань Цзи і Сяо Ву наробили галасу в минулому, але раз на раз не випадає. Брати Фан Ю добродушно ставились до Ян Лея, а він в свою чергу чесно і щиро ставився до них. Якщо треба, він зі всіма знаходив спільну мову. Тому брати Фан Ю його слухались і поважали. До речі, Фан Ю також намагався примирити Ян Лея і Плямисту Кітку, але для нього залишалось загадкою, чому вони перетворювались на кота з собакою, щойно зустрічались.

Плямиста Кітка, звісно, розчарувався, дізнавшись, що Фан Ю не прийде, але він все одно із задоволенням пив вино і скубся з Ян Леєм. Напившись до чортиків, інші брати розійшлись. Залишились тільки Ян Лей з Плямистою Кіткою і продовжували заливати пельку. Напевно, під дією вина та їхніх переживань, під час цієї п’янки вони розговорились.

- Чому тобі подобаються чоловіки? - спитав Ян Лей.

- Не знаю. Я таким народився. До жінок взагалі нічого не відчуваю.

- Зовсім?

- Ага.

- …А як це, коли спочатку тобі подобаються жінки, а згодом і чоловіки?

- І так може бути. Такі люди називаються бісексуалами. Вони мають потяг і до чоловіків і до жінок.

- І багато їх…?

- І небагато, і немало.

- …А як це, коли маєш почуття лише до якоїсь одної людини? – зі всією уважністю запитав Ян Лей.

- Це кохання! Саме так я закоханий в свого старшого брата.

Як часто він використовував це слово, «кохання»!

- Облиш, в тебе немає шансів! Не мороч йому голови!

Наклюканий Ян Лей зовсім не приховував своїх ревнощів. На його здивування, Плямиста Кітка не заперечив і не сперечався з ним, але обличчя його спохмурніло, він понурився і тужливо зітхнув.

- Шкода… Та я й сам це знаю. Мучитиме мене це нерозділене кохання.

Він сидів, спершись ліктями на стіл і рукою підтримуючи голову, дивився перед собою зажуреним поглядом. Навіть Ян Лею стало його трохи шкода.

- Коли два чоловіки разом…це є кохання?

Це питання постійно бентежило Ян Лея.

- А чим це не кохання? Тільки чоловіки розуміють чоловіків найкраще. Їхнє кохання вище за якісь матеріальні, корисливі речі, вище за бажання. Це найчистіше, найщиріше почуття.

Коли випивав, Плямиста Кітка мав поетичні здібності.

- А якщо чоловік… не може прийняти це кохання, що робити?

- Чого в тебе так багато запитань? – роздратувався Плямиста Кітка.

- Просто цікаво!

- Ну, що робити… Якщо він дійсно тобі подобається, добивайся його! Як я. Я зізнався Фан Ю, але він не прийняв моїх почуттів. Але я про це не шкодую. Я зізнався йому і не брешу собі.

Ян Лей замислився. Помітивши його реакцію, Плямиста Кітка витріщився на нього і запитав:

- Ти випадково не про себе і Фан Ю кажеш?

- Що за маячня!

Ян Лей не наважився зізнатись. А Плямиста Кітка навіть нічого не запідозрив.

- Я тобі кажу! Навіть якщо я не маю шансів, то в тебе їх теж нема.

- Стулися! Я що, схожий на тебе?

Навіть якщо те, що він відчував до Фан Ю, і було коханням, Ян Лей ніколи не вважав себе таким, як цей навіжений. Плямистій Кітці подобались виключно чоловіки, тоді як Ян Лею подобався виключно Фан Ю. В цьому і була суттєва різниця між ними.

Плямиста Кітка покрутив в руці келих, зробив ковток вина, важко зітхнув і заціпеніло вимовив:

- Є люди, яких краще ніколи не знати. Бо знайомство з ними завдає надто багато болю.