Розділ 24

Коли Ян Лей збирався йди, Плямиста Кітка ще дещо йому сказав: - Я не переймаюсь, якщо ти захочеш вкрасти мого старшого брата. Навіть якщо ти кращий за мене, ти не кращий за дівчину, еге ж? Він посміхнувся. Ян Лей насторожився: - Що ти маєш на увазі? - Спитай в ресторані, - відповів Плямиста Кітка і пішов геть. Протягом цього часу рестораном «Величне століття» ширилась деяка плітка. Про це знав майже весь персонал: від швейцарів до офіціантів, від кухарів до паркувальників і до помічників директора. Вже майже місяць до ресторану навідувалась особлива гостя. Вона з’являлась ледве не щовечора і завжди приходила одна. Ресторан «Величне століття» в той час був недешевим закладом, який для пересічних містян був не по кишені. Здебільшого, гостями були держслужбовці та багатії. Однак, ця гостя, щоразу займаючи столик к кутку біля вікна, замовляла дорогі напої і дуже модні на той час західні десерти або одну-дві прості страви, але завжди лише куштувала їх і більше не їла, ніби приходила спускати гроші. Вона була молодою дівчиною, гарною молодою дівчиною. Настільки гарною, що ті, хто її бачив, не могли забути її вроди. Після 2000-х років красивих жінок ставало все більше. Вулиці наповнились безліччю красунь, але, як стильно б вони не вдягались чи наскільки гарний макіяж не носили, вони не могли зрівнятись з жінками 80-х, 90-х років. Природну красу, вишуканість, манери не можливо підробити. Такі панни були дочками поважних родин з глибоким корінням, справжніми благородними леді. Пліткували, що відтоді, як ця пані з’явилась в ресторані, вона стала центром уваги чоловіків, а дівиць і жінок - об’єктом заздрощів. Але скільки б на неї не дивились, не говорили про неї, не гадали про її походження і статус, вона завжди мовчала, говорила, хіба що коли робила замовлення, і щовечора сиділа за столиком на самоті декілька годин, перш ніж встати і піти. Згодом, хтось помітив закономірність. Вона завжди приходила о тій самій годині, коли генеральний директор Фан Ю з’являвся на порозі ресторану. І лише одного разу, коли Фан Ю кілька днів поспіль був відсутній через справи Цзянху, ця виточена пані нарешті сказала офіціантці щось більше, ніж своє замовлення. - Перепрошую… Голос дівчини був таким самим ніжним і тонким, як і її фігура. - …ваш генеральний директор, пан на прізвище Фан… його зараз немає? Відтоді все дізнались, що вона приходить до Фан Ю. З давніх-давен красивим жінкам подобались герої, не кажучи вже про те, що Фан Ю – вродливий хлопець. Втім, у ті часи не було нічого дивного в тому, що дівчата впадали за своїм фаворитом, але щоб аристократка так сміливо і відкрито бігала за кимось – це був нонсенс! Чутки завжди розповсюджувались з дивовижною швидкістю. Новина облетіла всі околиці, і, звісно, дійшла і до вух Фан Ю. Це було б брехнею, сказати, що він не помітив ту панну. Гостей-завсідників, надто ж вродливих дівчат чи, навіть, посередностей, не можливо не запам’ятати, якщо бачиш їх більше місяця. Але Фан Ю тим не турбувався. Він давав ладу справі Плямистої Кітки, мстився і рівняв з землею його кривдників. Зрештою, всі справи Цзянху зводились до «улагодження», і навіть помста мала бути виконана чисто, інакше вона створювала нові проблеми. Тому всю свою енергію Фан Ю спрямував на вирішення цих клопотів. Звідки в нього був час піклуватись тими витівками? Того вечора, коли Фан Ю завершив всі справи і повернувся до виконання обов’язків керівника ресторану, вишукана пані покликала офіціанта і таким самим ніжним тоном попросила: - Покличте, будь ласка, вашого генерального директора на хвилинку. Вислухавши повідомлення підлеглого, Фан Ю піднявся з-за стійки і попрямував до кутового столика, що за ним сиділа пані. Співробітники ресторану, що працювали в залі, одночасно повернули голови в їх сторону. Ця сцена схвилювала їх сильніше, ніж найцікавіший фільм в кінотеатрі. - Добрий вечір. Чим можу допомогти? – ввічливо запитав Фан Ю. Пані підвела погляд і подивилась на нього. ЇЇ очі були схожі на два озерця, і, хоча вона поводилась стримано, її обличчя спалахнуло. - Перепрошую, чи ви подаєте папаю, тушковану з молюсками? – тихо спитала вона. Фан Ю завмер. - Нажаль, ні. В наш час цей чудовий тонізуючий десерт є дуже популярним, але тоді він був рідкісним, і ресторан Фан Ю ще не подавав таких новітніх страв. - Я відвідала багато ресторанів, але жодний не робить цей десерт. Чи не могли б ви… приготувати його для мене? Пані промовляла так само тихо, дивлячи в очі Фан Ю. Він опинився в незручному становищі. Звідки він мав знати, як готується той десерт? - Мені дуже шкода… наш шеф-кухар не знає, як готувати цю страву. Може б я дізнався для вас, де його подають? - Мені подобається ваш ресторан. Якщо я навчу вас рецепту, ви зможете готувати його для мене? – запитала пані, все ще дивлячись на Фан Ю. - Згода! – посміхаючись, відповів Фан Ю. Кілька нових страв точно привабили б більше гостей, що позитивно позначиться на бізнесі. Пані полегшено зітхнула, коли Фан Ю погодився. Навіть він помітив її нервозність і сором’язливість, які вона відчайдушно намагалась подолати… Коли Ян Лей прийшов до «Величного століття», вже не було потреби когось питати. Всі тільки про те й говорили. - Ця молода пані і справді щось з чимось! Надзвичайна дівчина! Навколо пана Фан в’ється багато дівчат, але вона перевершила їх усіх! Треба таке придумати, навчити рецепту тушкованої з молюсками папаї! Ще й не аби кого, а пана Фан! Який він гарячий! - Так! А вбрання її бачила? Те плаття, що вона нещодавно вдягала? Я сходила до універмагу, щоб дізнатися ціну. Ледь не знепритомніла! Страшні гроші! - Цікаво, що про неї думає пан генеральний директор? - Тобі ще треба питати? Якщо така красива і багата дівчина сама приходить до твоїх дверей, який чоловік її не схоче? Ян Лей позеленів. Він також бачив ту дівчину. Він часто приходив до ресторану ввечері побачитись з Фан Ю, як він міг її не помітити? Все ж, Ян Лей також був чоловіком, він не міг не відмітити таку пані. Це сталось давно, він ще й жартував з Фан Ю про неї: - Подивись на неї. Вона завжди дивиться на нас. Але на кого саме? - Точно на тебе, - відповів Фан Ю. Ян Лей заперечив: - Це навряд. Дівиці, яким я подобаюсь, розкуті і сміливі. Зовсім не такі, як ця. Безсумнівно, його інтуїція дуже точно спрацювала. Тепер, коли Ян Лей це почув, він замішався. Він вже збирався шукати Фан Ю, коли той вийшов з кухні. - Фан… Ян Лей саме збирався привітатись, коли позаду Фан Ю з’явилась та пані. Помітивши Ян Лея, Фан Ю підійшов, поплескав його по плечу і попросив: - Зачекай на мене трохи. І повернувся до дівчини. - Пані Лін, дозвольте викликати для вас машину. - Не треба, я живу недалеко звідси, - м’яко сказала дівчина. - Вночі тут небезпечно, краще ми супроводимо вас. Наша машина як раз поїде у справах. - Добре, тоді… дякую. Вона розгублено дивилась на Фан Ю. Він провів її до парковки, і, повернувшись, побачив Ян Лея, що прихилився до стійки менеджера і палив сигарету. - Гей, випишу штраф! – пожартував Фан Ю. Ян Лей звузив очі і дивився на нього, посміхаючись кутиком рота. - Приваблива пропозиція, - сказав він. Фан Ю не сприйняв серйозно це глузування. - Чому зі мною ти ніколи не поводишся так елегантно? Навіть на матюкнувся! - Бляха! Невже я можу лихословити гостям? - А вона просто гостя? Чого я тільки не почув, як зайшов. Ким ти мене вважає? Чому не розповів про таку подію? – усміхався Ян Лей. - Та годі вже! Що за маячню вони розповідають? Фан Ю дуже дратували ці чутки. Ян Лей помітив його настрій, затушив сигарету і поклав руку на плече Фан Ю. - Гаразд, поїмо з друзями. Того вечора Ян Лей більше не згадував про це, так само як і Фан Ю. В глибині душі Ян Лею кортіло розпитати його, але на відміну від бездумності в бійках, в таких речах він зберігав обережність. Він подумав, якби Фан Ю дійсно захопився тією пані, своїми питаннями він лише б розгнівав його. А якщо Фан Ю навіть і не думав про неї, а Ян Лей постійно б нагадував, то він може б і задумався. Ян Лей водночас і хотів спитати і не хотів. Зрештою, він нічого не спитав. Але через декілька днів вони втрьох зустрілись віч-на-віч. Пані звали Лін Шаньшань. Лін Шаньшань зголосилась навчати шеф-кухаря «Величного століття» приготуванню тушкованої папаї з молюсками, щоб познайомитись з Фан Ю. Так і вийшло, але після цього вона сподівалась, що Фан Ю зацікавиться нею і запропонує особисте спілкування, та вона навіть не подумала, що він справді залишить їх спілкування лише в діловій площині і навіть не тільки не спитає її телефону, але й не скаже нічого, що б не відповідало діловим стосункам, і поводитиметься абсолютно по-джентельменськи. Після навчання вона йшла до зали, а Фан Ю просто вітався з нею, перекидаючись кількома словами, іноді приносив якість напої та десерти, давав якість знижки, і на тому все. Лін Шаньшань більше не могла це терпіти. Якою б терпеливою вона не була, дівчина не очікувала, що Фан Ю виявиться таким шляхетним і стане дотримуватись правил. Зрештою, ті чоловіки, яких вона зустрічала, ніколи не були такими доброчесними, і після знайомства брали ініціативу в свої руки, добивались її, тож тепер вона, розгублена, просто не знала, що мала робити. Отже, їй залишалось лише знову знайти в собі сміливість і зробити «перший крок». В той день Фан Ю мав небагато завдань, тому вирушив до фірми Ян Лея. Дочекавшись кінця його робочого дня, вони удвох вийшли з будівлі і побачили перед дверима Лін Шаньшань. Лін Шаньшань в ресторані дізналась, що Фан Ю поїхав до Ян Лея. - Пані Лін? – здивовано спитав Фан Ю. – Що ви тут робите? Лін Шаньшань закусила губу. Фан Ю раптово замовк. Він не був дурнем. Всі думки були написані на її обличчі, будь-хто вже давно міг про все здогадатись. Хіба міг Фан Ю не розгадати її намірів? Така вродлива, вишукана пані - мрія кожного чоловіка. Було б брехнею сказати, що Фан Ю нічого не відчув. Однак він не був тим, хто легко погоджується, коли йдеться про стосунки. Інакше, як такий поважний бандит, як він, маючи вплив і статус в Цзянху, не мав би дівчини? Ян Лей мовчки дивився на них. - Будь ласка, називай мене не пані Лін, а просто Шаньшань, - тихо сказала дівчина. - Я хочу подружитись з тобою, ти не проти? Вона зібрала всю свою хоробрість для цих слів і почервоніла навіть кінчиками вух. - Ми і так друзі, - відповів Фан Ю. Він не міг осоромити дівчину. Лін Шаньшань опустила голову і дістала з сумки листівку. Це була найпопулярніша подарункова ароматизована листівка, найсучасніша на той час. Окрім цього, вона ще була музичною: коли її відкривали, вона видавала приємну мелодію. Пані вручила листівку Фан Ю. З почервонілими щоками сказала «для тебе», а потім розвернулась і хутко пішла. Фан Ю взяв листівку, відкрив її, і звідти залунала тоненька мелодія, як і ніжне серце дівчини. Всередині було кілька рядків, написаних красивим почерком: «Фан Ю, бажаю тобі удачі в роботі та щастя кожного дня». Під цим також був невеликий рядок з цифрами. Ян Лей стояв поруч, схрестивши руки. Фан Ю подивився на нього. - Що це за вираз на твоєму обличчі? – запитав він. - Заздрю і ревную, - глумливо сказав Ян Лей. Фан Ю віддав йому листівку. - Нащо мені це? - Мені нема куди покласти, потримай. - Мені теж нема. - Постав на робочий стіл в своєму кабінеті. - А чого ж собі не поставиш? Любовний лист від закоханої дівчини… Зрозумівши, що Фан Ю не горить бажанням приймати листівку, пригнічений настрій Ян Лея покращився. - Стулися! – не витримав Фан Ю. Увечері, коли вони вечеряли і пили вино, Ян Лей запитав: - Тож, що ти про неї думаєш? Сьогоднішня зустріч не давала Ян Лею спокою. Більше не можна було чекати. Він боявся, що за кілька днів Фан Ю стане чужим хлопцем. - Нічого, - відповів Фан Ю. - Я не вірю, що ти справді не маєш жодних думок, - сказав Ян Лей с гіркотою в серці. Він знав, що коли така пані робить крок першою, мало хто з чоловіків може встояти. - Вона прекрасна дівчина, але подивись, чи ми одного рівня? - Тож, якщо ти їй нерівня, ти навіть не наважуєшся подумати? - Справа не в цьому. Фан Ю зробив ковток вина і подивився на Ян Лея. - Я розповідав тобі про мою колишню. Коли ми були разом, я поклявся не ображати її. Але потім багато чого сталося, і я зрозумів, що не виконаю свою обіцянку. Я не зміг би вберегти її від переживань, гарантувати їй душевний спокій, якщо б ми не просто розважались, а мали стосунки. - Тобто, ти не хочеш закохуватись? Ян Лей все ще відчував тугу. Він не розумів, чи Фан Ю не кохав ту дівчину, чи кохав, але не хотів обтяжувати. - Через кілька років, коли я дійсно не зможу більше возитись і Цзю Ге не потребуватиме мене, я знайду дівчину і одружуся. - Це лише виправдання, - не міг не сказати Ян Лей. – Маєш когось на прикметі? Фан Ю, замислившись, втупився вперед. Він виглядав розгубленим і збентеженим, що для нього непритаманним. Зазвичай, його погляд завжди був твердим. - Я не знаю. Тієї ночі Ян Лей пішов з ним до нього додому. Тепер вони обидва займались справжніми серйозними справами. Ян Лей більше не мав багато вільного часу, щоб бігати до Фан Ю, як раніше, тож тепер він періодично йшов з ним додому, що стало для них своєрідним мовчазним сигналом для пустощів. Фан Ю не заперечив. Увійшовши всередину і лиш зачинивши двері, Ян Лей міцно обійняв Фан Ю і повів до спальні. Важко дихаючи, вони стягували одяг. Сьогодні Ян Лей був набагато більше нестримним і наполегливим, ніж зазвичай. Він торкався Фан Ю грубо і пристрасно. Стиснувши його аж до болю, Фан Ю відштовхнув Ян Лея. - Що з тобою? – хрипко спитав Фан Ю. - Нічого, - таким самим хриплим голосом відповів Ян Лей. Він з силою мацав тіло Фан Ю, і тепер, коли той більше не чинив опору його дотикам, Ян Лей пестив гладеньку шкіру, зминав міцні спину і прес і не міг втамувати складні бажання свого серця. Ян Лей виціловував шию Фан Ю, і після кількох особливо палких поцілунків, більше не міг стримуватись. Він збирався поцілувати Фан Ю в губи. Але Фан Ю рішуче відхилив голову. Досі вони бавились і вже звикли до багатьох речей, але ніколи не цілувались. Це було схоже на підсумок. Неозвучений підсумок, але зрозумілий обом. Чи то взаємна мастурбація, чи то оральний секс - все це було «забавками». Навіть якщо це виходило за межі, навіть якщо це було безґлуздям, все одно це була лише гра. Але поцілунки – це геть інше. Це те, що робили лише закохані. Якщо б вони цілувались, тоді це вже не було розвагою, це більше не могло нею бути. Ян Лей це розумів, так само як і Фан Ю. Тому Ян Лей ніколи не цілував його. Навіть в пориваннях нестримної хтивості він суворо стримував себе. Однак, в своїх мріях він вже не злічував, скільки разів цілував Фан Ю. Ян Лей завжди цілував його жадібно і глибоко, пестячи своїм язиком його язик і бажаючи ніколи його не відпускати... Побачивши, що Фан Ю уникає цих поцілунків, Ян Лей не наполягав. Він невагомо торкався губами його обличчя і обхопив рукою їхні ерекції.