— Сато Кадзумо-сан... Ласкаво прошу в потойбіччя. Я Еріс — богиня, яка вкаже тобі шлях. Твій час у світі смертних закінчився.
Розплющивши очі, я побачив, що стою біля святині, яка, здавалося, походила зі Стародавнього Риму.
Перш ніж я встиг зрозуміти, що сталося, дівчина, яка стояла переді мною, пояснила мені, що сталося.
Вона мала довге сріблясте волосся, білу шкіру і була одягнена у вільне біле хаґоромо.
Хоча її обличчя виглядало ніжним і красивим, я відчув на ньому відтінок меланхолії*.
*Меланхолія — різновид глибинного смутку, іноді несвідомого, який спонукає суб'єкта жити пасивно, безініціативно, пристосовуючись до зовнішніх подій з переконанням, що вони його не зачіпають або що він не може відігравати в них жодної ролі.
Я не знав її справжнього віку, але вона здавалася молодшою за мене.
Богиня, яка назвала себе Еріс, дивилася на мене своїми сумними зеленими очима, а я стояв ошелешений.
Почувши її слова, я нарешті зрозумів, що знову помер.
Це було знайоме відчуття.
Я відчував те ж саме, коли зустрів іншу (самопроголошену) богиню, через яку й потрапив у той світ.
Тепер я згадав, що сталося перед смертю.
«Зрозуміло, я знову помер.»
Як тільки я про це подумав, щось тепле потекло по моєму обличчю.
Не те щоб я вперше вмираю.
А, точно…
З якоїсь дивної причини я сумував за тим паршивим світом, який, як мені здавалося, я ненавидів.
Коментарі
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Увійти, аби лишити коментар!