Пролог: О, моя марна богине

— Сато Кадзумо-сан, ласкаво прошу до потойбіччя. На жаль, ти помер. Хоч і було коротким, але твоє життя добігло кінця.

Раптом хтось заговорив зі мною в чистій білій кімнаті.

Несподіваний поворот подій мене збентежив.

У кімнаті був стіл і стілець, і та, хто оголосила, що моє життя закінчилося, сиділа на тому стільці.

Якщо й існувала богиня, це мала бути вона.

Вона була красивішою за айдолів, яких показували на телебаченні, та гламурнішою за будь-кого з людей.

У неї було довге шовковисте блакитне волосся.

Здавалося, вона була приблизно мого віку.

Вона не була ні занадто грудастою, ні занадто пласкою, і носила світло-фіолетове хаґоромо* поверх одягу.

Красуня кліпала очима, які були такого ж блакитного кольору, як і її волосся, і дивилася на мене, поки я намагався зрозуміти, що відбувається.

…Я думав про те, що сталося кілька хвилин тому.

…Я зазвичай зачиняюся вдома, тому рідко виходжу на вулицю.

Щоб придбати обмежену першу версію популярної онлайн-гри, я рано прокинувся, щоб зайняти чергу.

Суспільство називало таких, як я, «хікікоморі*».

Після покупки гри настав час повертатися додому, щоб награтися досхочу. Поки йшов, у мене був чудовий настрій, оскільки я чекав на цей день, але тоді...

Переді мною йшла дівчина і дивилася у свій мобільний телефон.

Судячи з її форми, вона могла вчитися в одній школі зі мною.

Побачивши зелене світло, дівчина не стала стежити за дорожнім рухом і одразу почала переходити дорогу.

Велика тінь насувалася на неї.

Це мала бути велика вантажівка, яка прямувала на неї на великій швидкості.

Прийшовши до тями, я відштовхнув дівчину.

І після того…

…Загадково спокійний, я запитав красуню перед собою:

— …Чи можу я запитати дещо?

Красуня кивнула у відповідь.

— Будь ласка, питай.

— ...Дівчина, яку я відштовхнув, вона ще жива?

Це було найголовніше.

Це був перший і останній раз, коли я зробив щось варте уваги.

Якби мені не вдалося вчасно врятувати її, попри те, що пожертвував своїм життям, я був би розчарованим.

— Вона жива! Але зламала ногу.

Дякувати Богові.

Я помер недаремно. Я зробив щось хороше наостанок.

Побачивши моє полегшення, красуня нахилила голову і сказала:

— Але вона б не постраждала, якби ти її не штовхнув.

— …Га?

Що вона сказала?

— Трактор би зупинився до того, як збити дівчину. Зрештою, це був всього-на-всього повільний трактор. І це означає, що твоє непотрібне геройство лиш погіршило ситуацію… Пхе-хе!

Що за? Це вперше я зустрів цю дівку.

Можливо, це було грубо, але мені захотілося її побити.

…Стоп, стоп. Мені здалося, чи я зараз почув щось важливіше?

— ...Що ти сказала? Трактор? Не вантажівка?

— Правильно, трактор. Якби назустріч цій дівчині мчала вантажівка, вона б її помітила і втекла.

…Га?

— Ем, а як же я? Я помер, бо потрапив під трактор?

— Ні, ти помер від шоку. Ти подумав, що тебе збила вантажівка, і впав у шок. Я давно цим займаюся, але ти перший, хто помер таким смішним способом!

— ……

— Від близького наїзду трактора ти втратив свідомість і контроль над кишківником. Тебе відправили до найближчої лікарні. Поки лікарі та медсестри сміялися і казали: «Що з цим хлопцем, який марний…», ти не прийшов до тями, а твоє серце відмовило.

— Замовкни!!! Я не хочу цього чути! Я не хочу чути щось настільки принизливе!

Дівчина підійшла до мене, коли я затиснув вуха, і хитро всміхнулася, нахилившись.

— Твоя родина дісталася до лікарні, але перш ніж встигли відчути смуток від втрати, вони не змогли втриматися від сміху, почувши причину твоєї смерті.

— Мовчи, мовчи! Це не може бути насправді! Як може існувати такий марний спосіб померти? Просто не віриться!

Дивлячись на мене, хто сидів навпочіпки, обхопивши голову руками, дівчина прикрила рот і засміялася.

— ... Ну, на цьому моя сесія зняття стресу закінчилася. Це наша перша зустріч, Сато Кадзумо-сан. Мене звати Аква. Я богиня, яка скеровує молодих людей, які померли в Японії. Тепер, якщо відкинути твою неймовірно смішну смерть, у тебе є два варіанти.

…Ця дівка!

Забудьмо про це, напруження лише затримає хід розмови. Мені просто потрібно перетерпіти.

— Першим варіантом було б перевтілення та початок нового життя. Іншим — залишитися в місці, що нагадує рай, і жити, як у будинку для людей похилого віку.

Як же скупо вона описує варіанти.

— Ем, а що це за місце той "ніби-рай"? Що ще важливіше, що ти маєш на увазі під «будинок для людей похилого віку»?

— Небо не таке велике, як ви, люди, собі уявляєте. Тобі не потрібно харчуватись після смерті та й не зможеш приготувати їжу взагалі. У тебе все одно не буде жодних інгредієнтів чи необхідних речей. Вибач, якщо розчарувала, але на небесах немає нічого. Ні телебачення, ні манґи, ні ігор. Лише люди, які померли до тебе. Крім того, оскільки ти мертвий, то не зможеш робити нічого дивного. Не зможеш, бо в тебе навіть тіла не буде. Єдине, що можна робити, це грітися на сонечку з попередниками та балакати з ними. Вічно.

Без комп’ютерних ігор чи розваг? Це було ближче до пекла, ніж до раю.

Однак стати дитиною і почати своє життя заново…

Ні, це був єдиний варіант.

Дивлячись на моє розчароване обличчя, богиня посміхнулася і сказала:

— Агов... Ти ж не хочеш потрапити в таке нудне місце, чи не так? Однак попросити тебе позбутися всіх спогадів і почати заново у тілі немовляти все одно, що стерти твоє існування. А тому в мене для тебе чудова новина!

Чомусь я був налаштований скептично.

Аква з усмішкою сказала настороженому мені:

— Ти любиш ігри?

Вона впевнено пояснила свої так звані радісні новини.

Суть була така:

У світі, відмінному від мого рідного, був Король Демонів.

Крім того, через напад армії Короля Демонів той світ потрапив у кризу.

У ньому були магія та монстри.

Простіше кажучи, це був фентезійний світ, як у відомих іграх Dragon Quest і Final Fantasy.

— Людей, які загинули в тому світі, вбила армія Короля Демонів, тому вони дуже боялися і казали, що не хочуть померти так само знову. Тому майже всі мерці відмовилися від повторного переродження в той світ. Простіше кажучи, той світ загине, якщо так триватиме й надалі, оскільки там перестануть народжуватися діти. Отже, ми вирішимо проблему, якщо відправимо мертвих з інших світів, чи не так? Ось і все.

Яка недбала імміграційна політика.

— І оскільки ми посилаємо людей, то повинні знайти тих, які померли молодими й усе ще прагнуть жити, і відправити їх з їхніми оригінальними тілами та спогадами. Буде безглуздо, якщо вони помруть відразу після переходу, тому ми надаємо привілей усім, хто йде в той світ, дозволяючи їм взяти одну річ, яка їм сподобається. Це може бути потужна здібність, винятковий талант або зброя божественного рівня. Що думаєш? Хоч це й інший світ, але ти знову зможеш жити. А для людей того світу з'явиться хтось, хто може одразу йти в бій. Як тобі? Хіба це не чудова новина?

Ясно. Ну, це справді звучало чудово.

Чесно кажучи, я схвильований.

Я знав, що люблю грати, але ніколи б не подумав, що зможу потрапити у світ, схожий на мої улюблені комп’ютерні ігри.

Однак перед цим.

— Хм, у мене питання: а як щодо мови? Чи зможу я говорити мовою іншого світу?

— Це не проблема. З ніжною допомогою богів знання мови буде передано прямо у твій мозок, коли ти потрапиш в інший світ. Навіть читати зможеш! Як побічний ефект, твій мозок може бути стертий начисто, якщо не пощастить… У будь-якому випадку, все, що залишилося, це вибрати потужну здібність або зброю.

— Почекай, я щойно почув щось важливе. Ти сказала, що мій мозок може бути стертий начисто, якщо мені не пощастить?

— Я цього не казала.

— Казала.

Напруження, що було раніше, зникло. Я розмовляв з богинею, але розмовляв як рівний.

…Тим не менш, це була приваблива пропозиція.

Було страшно дізнатись, що є шанс стерти мозок начисто, але я не вихваляюся, кажучи, що впевнений у своєму везінні з дитинства.

Тоді Аква показала мені щось на кшталт каталогу.

— Будь ласка, обирай. Я можу дати тобі одну і тільки одну силу. Це може бути потужна унікальна здібність або, можливо, легендарна зброя. Підходь. Це може бути що завгодно. Ти маєш привілей взяти ту єдину річ в інший світ.

Почувши її пояснення, я взяв каталог і почав його переглядати.

…У ньому були «Неприродна сила», «Супермагія», «Святий меч Арондайт*», «Демонський меч Мурасаме**» та всяке різне.

Ясно. Вибрати здібність або зброю, щоб взяти з собою.

От проблема. Через те, що у мене забагато варіантів, я втрачаю рішучість.

Точніше, мої ігрові інстинкти підказували мені, що це практично читерські здібності та спорядження.

Недобре, недобре… Оскільки я збирався потрапити у світ із магією, я дійсно хотів спробувати користуватися нею.

Отже, я повинен вибрати здібність, засновану на магії...

— Агов, поквапся. Байдуже, що ти вибереш, ніхто не очікує багато від отаку*-хікікоморі-задрота. Можеш вже вибрати щось і піти? Будь-що підійде. Поквапся, поквапся…

— Я-я не отаку…! І я помер на вулиці, тому я не хікікоморі…! — відповів я тремтячим голосом, але Аква просто погралася з кінчиками свого волосся і незацікавлено сказала мені:

— Байдуже, просто поквапся і вибирай. У черзі ще багато мертвих душ!

Відповідаючи, Аква сиділа на стільці й жувала закуски, навіть не дивлячись на мене.

…Ця дівка висміює причину моєї смерті, хоч це наша перша зустріч. Поводити себе так зарозуміло лише тому, що гарненька...

Не-турбуй-мене ставлення Акви розлютило мене.

Хочеш, щоб я швидко вибрав, га?

Тоді я так і вчиню.

Щось, що я можу взяти у той світ.

— …Добре, я обираю тебе! — сказав я і вказав на Акву.

Вона на мить здивовано подивилася на мене й продовжила жувати закуски.

— О, гаразд. Будь ласка, стій там і не виходь з магічного кола…

Аква раптом замовкла.

— ...Що ти щойно сказав?

У наступну мить:

— Зрозуміло. Тоді я візьму на себе роботу Акви-сами.

Спалахом білого світла нізвідки з’явилася крилата жінка.

…Простіше кажучи, це була жінка, схожа на ангела.

— …А?

Коли Аква здивовано скрикнула, під її ногами і під моїми також, з’явилося синє магічне коло.

Ой, що це?

Невже я потраплю в інший світ?

— Почекай…! Га, що відбувається? Ти ж несерйозно!? Ні! Ні…! Зачекай! Це надто дивно! Хіба не шахрайство брати з собою богиню? Це не повинно рахуватися! Почекай! Почекай, добре?

Аква запанікувала зі сльозами на очах; вона була спантеличена.

Ангел промовила до неї:

— Безпечної подорожі, Акво-сама. Будь ласка, залиште решту мені. Ми надішлемо посланців, щоб привітати вас із поверненням одразу після поразки Короля Демонів. До вашого повернення я впораюся з усіма вашими справами.

— Почекай! Почекай! Можливо, я і можу лікувати, як богиня, але я не маю жодної бойової здібності! Для мене перемогти Короля Демонів неможливо!

Ангел, яка раптово з’явилася, проігнорувала заплакану Акву, яка впала на підлогу, і лагідно посміхнулася мені.

— Сато Кадзумо-сан, зараз ти відправишся в інший світ і станеш одним із кандидатів у герої, щоб перемогти Короля Демонів. А коли переможеш його, отримаєш подарунок від богів.

— …Подарунок? — повторив я за нею.

Ангел тепло посміхнулася мені.

— Саме так. Подарунок, гідний рятівника  світу… Буде виконане будь-яке твоє бажання; все, що завгодно.

— О!

Це означає, що я міг би забажати повернутися до Японії, якщо мені колись набридне новий світ.

Наприклад, повернутися до Японії після того, як втомлюся від того світу, стати багатим і проводити цілі дні за відеоіграми в оточенні жінок! Навіть така нездорова мрія стане можливою!

— Почекай! Виголошувати таку круту промову — моя робота!

Аква вередувала на підлозі, бо ангел взялася виконувати її роботу.

Я був задоволений, побачивши цю богиню такою.

Тому я вказав на неї і заговорив:

— Як воно бути в товаристві людини, на яку дивилася зверхньо? Агов, ти — та сама «річ», яку я вирішив взяти з собою! Оскільки ти богиня, використовуй свої божественні сили, щоб моя пригода пройшла легко!

— Ні! Іти в інший світ з таким як він — та нізащо…!

— Герою, перевершуй решту героїв-кандидатів і здолай Короля Демонів…! Ну, час прощатися!

— Вах! Це моя репліка!

Зі словами ангела...!

Яскраве світло огорнуло заплакану Акву та мене…!