Дім

Розділ 4 - Поранений

Життя таке, що хороші речі ніколи не приходять тоді, коли ти їх бажаєш, але варто лише подумати про щось погане, і воно негайно трапиться. Наприклад, вбивця щодня бажав стати багатим, але це так і не здійснилося. Учора він лише мимохідь подумав про те, що його можуть поранити, а сьогодні він справді отримав удар мечем.   Рана була досить глибокою. Довгий меч завширшки з три пальці пронизав його груди й майже пройшов наскрізь. На щастя, він не пошкодив нутрощі, однак, оскільки місце розташування рани було трохи небезпечним, це спричинило сильну кровотечу й виглядало досить страшно.   Після перев'язки йому стало набагато краще. Під час тренувань він неодноразово отримував ще гірші поранення, але однаково виживав. Але його розпещений і невдалий роботодавець, мабуть, ніколи не бачив такої кривавої сцени. Його обличчя зблідло від переляку, а потім він змусив вбивцю покірно відновлювати сили в ліжку.   Для нього варили й відварювали всілякі ліки, навіть стежили, щоб він випив усе до останньої краплі. Хоча дні, коли нічого не треба було робити, і він мав лише простягнути руку, щоб йому одягнули одяг, відкрити рота, щоб йому принесли їжу, були дуже комфортними, але такий спосіб життя був для нього трохи незвичним. Перші два дні він відчував певну новизну, але після цього він почав відчувати дискомфорт.   — Зі мною справді все гаразд, – вбивця намагався довести це. — Я просто хочу прогулятися по дворі, щоб трохи розім'ятися. Я стільки днів пролежав у ліжку, що мої кістки ось-ось розхитаються.   — Але я думаю, що твоя шкіра вже свербить від побоїв, – Джао Хвай холодно подивився на нього.   Вбивця злякався й одразу ж змінив свої слова:    — Насправді мені не потрібно так часто виходити на вулицю, лежати в ліжку дуже добре, дуже добре.   Джао Хвай був задоволений, він спостерігав за Джао Фейшванем, поки той приймав ліки, а потім приніс тарілку сухофруктів. Сушені яблука були вкриті тонким шаром цукру, а запах був особливо солодким.   Вбивця поклав два шматочки до рота й зі задоволенням пожував. Несподівано першою людиною, яка дала йому солодкі сухофрукти, була не дружина, а невдалий роботодавець. Втім, з іншого боку, це теж вважалося нещасним випадком на роботі, тож невдалий роботодавець мав ставитися до нього краще.   Тож, як стався цей нещасний випадок на роботі?   Минулої ночі до резиденції прокрався вбивця в чорному одязі. Бойове мистецтво непроханого гостя було дуже високим, але його рухи були не такими спритними, як у звичайних вбивць, ймовірно, через вік. Зважаючи на його майстерність, він не мав був отримати поранення.   Однак, незважаючи на маскування непроханого гостя, як вбивця міг не впізнати свого старого наставника, який навчав його п'ятнадцять років?   Хоча ті п'ятнадцять років наставник не дуже добре ставився до нього, він однаково був його наставником, людиною, яка навчила його всього, що він знає, а також тим, хто приносив йому миску з ліками, коли він був при смерті від хвороби.   Коли вбивця завагався, меч його наставника розвернувся й попрямував до Джао Хвая.   У той небезпечний для життя момент убивця не мав часу на роздуми й заблокував меч своїм тілом. Незважаючи ні на що, він усе ще був охоронцем із високою зарплатою, якого найняв Джао Хвай за п'ятдесят таелів на місяць!   Вбивця отримав поранення, але у відповідь також поранив руку свого наставника. Старого наставника швидко приборкала група охоронців, які прибігли, почувши галас.   Джао Хвай підтримував вбивцю й із жахом дивився на кров на своїх руках.   На щастя, у резиденції був лікар, якого швидко привели, щоб ретельно обробити рану.   Почувши, що рана не пошкодила життєво важливих органів, незважаючи на її глибину, Джао Хвай нарешті зітхнув із полегшенням і водночас відчув, як холодний піт вкрив його тіло ознобом.   Джао Хвай спостерігав за вбивцею протягом двох годин, а потім, дочекавшись, поки той заснув глибоким сном, пішов допитувати сьогоднішнього вбивцю. Насправді допитувати не було потреби, він і так зміг здогадатися:    — Ти належиш до старої фракції принца Аня?   — Так, – старий наставник не зміг вбити мішень і знав, що в нього не залишилося надії. Уся його постать виглядала переможеною.   Мати принца Аня була його благодійницею. Перед тим, як померти від хвороби, вона благала його подбати про її сина. Щоб віддячити їй, він оселився в резиденції принца Аня, дозволив цій людині наказувати йому, і все своє життя витратив на те, щоб змести всі перешкоди на його шляху.   Хоча принц Ань був жорстоким і безжальним, він спостерігав за тим, як ця дитина потроху зростала. Після того, як принц Ань не зміг захопити трон, його таємно стратили імператор і принц Хвай, Джао Хвай, а зовнішньому світу було оголошено, що він помер від хвороби.   Він не міг так просто увійти до імператорського палацу, що суворо охоронявся. Він думав, що якщо йому вдасться вбити одного з двох ворогів, цього буде достатньо. Однак ніколи за мільйон років він не зміг би припустити, що учень, якого він сам виростив і навчив, житиме в резиденції принца Хвая. Він був уже немолодий, його меч був повільний, і він не міг бути супротивником свого учня, який був у розквіті сил.   Джао Хвай холодно заплющив очі. Він уже багато про що здогадався. У цей мирний час ніхто не ризикнув би своїм життям, щоб здійснити замах на нього, окрім старої фракції принца Аня. Однак він не очікував, що навіть у такої людини, як принц Ань, знайдуться люди, готові померти за нього після його смерті.   — Убийте його, – він обернувся. Більше не було про що говорити.   — Ваша Високосте.   Джао Хвай озирнувся й побачив, що вбивця, який мав відпочивати в ліжку, вийшов невідомо звідки, впав перед ним на коліна й почав кланятися:    — Чи може Ваша Високість пощадити його життя?   Це був перший раз, коли Джао Хвай чув, щоб він говорив із ним так офіційно. Як тільки він закінчив, рана на його грудях відкрилася, і кров просочила верхній одяг. Джао Хвай допоміг йому встати з холодним виразом обличчя:    — Чому? Ти його знаєш?   — Так. Хіба я не казав тобі, що був дуже бідний? Ніхто не хотів мене наймати. Коли в мене закінчилися гроші, і я був ладен померти з голоду, цей чоловік проходив повз і дав мені дуже велику булочку на пару...   Чим більше вбивця говорив, тим темнішим ставав вираз обличчя Джао Хвая.    Врешті-решт, він чесно відповів:   — Насправді це мій старий наставник. Колись я був вбивцею в резиденції принца Аня. Після його загибелі я скористався хаосом, щоб втекти.   Він говорив дуже праведно. Не чекаючи, поки Джао Хвай розтулить рота, він високо підняв груди і вказав на червону пляму на своєму одязі:    — Я отримав цю рану через тебе. Ти не можеш відповідати за добро злом, зрубавши міст після того, як перейшов його!   Свідоме перевдягання в білий одяг було справді корисним! Великий шматок білої тканини був просякнутий кров'ю, що виглядало вкрай трагічно. Невдалий роботодавець не мав би захотіти його покарати.   Джао Хвай відчув, як у нього заболіла голова. Ця свиняча голова, така тупа, але ще й уперта. Але чомусь йому здавалося, що його ідіотизм був трохи милим.   Жертва вже висловилася, тож він не міг не погодитися. Наставникові відрубали руку, а потім відпустили.   — Ходімо.   Цього разу вбивця був дуже слухняним, Джао Хвай лише кинув на нього погляд, і той одразу ж покірно пішов за ним, як маленька наречена.   Лікар не відпочив і 5 хвилин, як його терміново покликали, щоб знову перев'язати рану вбивці. Нагадавши йому, що треба добре відпочивати, він нарешті зміг повернутися.   — Якщо я не помиляюся, твоє вбрання раніше було чорним, – промовив Джао Хвай, оглядаючи вбивцю з усіх боків.   Вбивця відсунувся на край ліжка й ніяково засміявся:    — Воно брудне.   У такий нагальний час він ще й не забув переодягнутися з брудного одягу. Джао Хвай холодно засміявся й ущипнув вбивцю за щоку, але не викрив його:    — Якщо наступного разу наважишся злізти з ліжка без дозволу, я переламаю тобі ноги.   Вбивця в жаху обняв свої ноги, його очі розширилися:    — Це так ти ставишся до свого рятівника? Як ти можеш бути таким безжальним, безсоромним і нерозумним?   — А чому ні? – Джао Хвай ущипнув його за іншу щоку. — Ти що, перший день мене знаєш? І хіба ти не належиш до старої фракції принца Аня? Будь обережний, якщо одного разу я буду нещасним...   — Айя, не говори таких образливих речей, – вбивця міцно обійняв руку Джао Хвая і змінив тему: — Цей пиріг дуже смачний. Майстерність кухаря дійсно покращилася! Ти теж повинен спробувати.   — Гм, – Джао Хвай відкрив рот і відкусив кусочок пирога, яким його нагодував вбивця, на його обличчі нарешті з'явилася усмішка.   Вбивця полегшено зітхнув. Насправді він завжди був людиною, яка боялася смерті й чіплялася за дорогоцінне життя. Він розкрив свою особистість Джао Хваю і благав про помилування для свого старого наставника, лише тому, що був упевнений, що Джао Хвай не вб'є його.   Цей невдалий роботодавець виглядав жорстоким і мав багато дивних вимог, але він був хорошою людиною, яка ставилася до нього дуже добре. І коли його поранили, він виглядав так, ніби втратив душу.   Вбивця доторкнувся до червоних щік і потайки усміхнувся.   Відпустити старого наставника – це теж вважалося поверненням боргу. Насправді ж цей один удар міг забрати його життя.