[9]

[9]

Шосте серпня дві тисячі дев’яносто другого року, Окінава, вілла Онна ~ військово-повітряна база.

Ранок третього дня відпочинку був не привітним.

Небо затягнули хмари, дули сильні вітри.

Здається, зі східного моря наближався тропічний циклон.

Говорили, що тайфун поки що не наближається, але, здається, це низький тиск перед тайфуном.

Сьогодні, на кожному каналі сказали, що краще буде уникнути занять і розваг на воді, але в таку погоду, я не хотіла виходити на пляж. Про вихід в море і мови бути не могло.

Ми планували залишитися тут на два тижні, тож не потрібно квапитися в перших день, два.

– Які у вас плани на сьогодні?

Запитала мене пані Сакурай, передаючі матері свіжий хліб.

– Трохи пройтися по магазинах у таку погоду, ум...

Матінка схилила на бік голову і пробурмотіла собі під ніс. Роблячи подібний жест, вона виглядає такою ж чистою і милою, як дівчинка. Лише зараз, але вона насправді виглядала юною.

– Що ж мені робити?

У відповідь, пані Сакурай перестала їсти й нахилила шию.

Вона також досить молода, але, на відміну від матінки, більше схожа на «старшу сестру»... Насправді матінка набагато старша.

Ну... Як щодо того побачити танець Рюкю?

Сказавши це, пані Сакурай увімкнула екран на стіні.

Активувала контролер під рукою, щоб викликати посібник з виконання танцю Рюкю.

– Здається, що ви також можете одягти костюм.

– Виглядає цікаво. Що думаєш, пані Міюкі?

– Я теж думаю, що це цікаво.

– Я підготую машину. Але, одна проблема...

Побачивши, що ми з матінкою кивнули, пані Сакурай трохи нахмурила обличчя.

– Ця вистава призначена лише для жінок.

– О, правда. Про це написано в путівнику під відео.

– ...Тоді, брат...

– Невже...

Матінка піднесла до рота невеличкий шматочок хліба і насолодилася ним.

...Тацуя, сьогодні ти можеш бути вільним.

– Так.

– Вчора пан капітан запросив тебе на базу, вірно? Завітай, це хороша можливість. Можливо, ти міг би вговорити їх, взяти участь в тренуванні.

– Зрозумів.

Говорячи бути вільним, матінка наказала братові зробити саме так.

Брат не скаржився і прийняв це без жодних емоцій.

Як завжди.

– Ам, матінка!

Я не знаю, чому це сказала.

– Чи можу я теж піти зі старшим братом?

Мої губи, язик та голосові зв’язки вимовляли подібні речі. Причина чому я запнулася, вимовляючи старший брат, повинна полягати в тому, що зазвичай називаю його лише «брат» або «ця людина». Крім того, я не нервувала... Так мало бути.

– Пані Міюкі?

Думаю, що це різка заява. Як і очікувалося, матінка кинула на мене глузливий погляд.

У-у-ух, незручно!..

– О, ну, мене також цікавить, яку підготовку проходять військові маги, як господиня, думаю я мушу зрозуміти здібності мого охоронця...

– Так... Я вражена.

Я дуже не охоче сказала слово господиня.

У будь-якому випадку, здається, матінка повірила моїм стражданням і заплутаним виправданням.

Виникло якесь відчуття провини...

Але я не хотіла брехати. У будь-якому випадку, я досі не знала своїх справжніх почуттів, тож не зрозуміло чи брехня це, чи правда.

– Тацуя, як ти чув. Міюкі буде супроводжувати тебе під час відвідування бази.

– Так.

– Слід запам’ятати лише одне. На публіці не використовуй шанобливі слова на адресу пані Міюкі. Замість «юна пані», «Міюкі» буде цілком достатньо. Дії, що можуть видати в пані Міюкі наступну главу Йотсуба, заборонені.

– ...Зрозумів.

Цього разу минув деякий час, перш ніж брат кивнув.

Не лише брат розгубився.

Я також була збентежена. Уявивши сцену, коли брат називає мене «Міюкі», слова про «кандидата» пройшли повз.

– Не зрозумій мене не правильно. Це лише спосіб обдурити сторонніх. У твоїх стосунках з Міюкі не має жодних змін.

У відповідь на слова матінки, котрі викликали невеликий дискомфорт, брат просто відповів «як накажете».

◇ ◇ ◇

Ми у відпустці, але тутешні люди працюють, а це місце є державною установою. Коли ми відвідали базу капітана Казами, щоб не бути грубою, я вдягнула кардиган зі захистом від ультрафіолету та плаття з короткими рукавами, брат поряд зі мною одягнув сорочку з короткими рукавами під літню куртку і штани довжиною до щиколоток.

– Я Санада, з відділу розвитку озброєння Сил Самооборони.

Представився солдат, що зустрів нас на базі. Схоже, він був у званні лейтенанта. Почувши це, брат був здивований.

Чому... Ця людина демонструє таке різноманіття виразу емоцій перед іншими.

– Щось сталося?

– Ні... Я не очікував, що нас буде супроводжувати офіцер. До того ж я чув, що це авіабаза.

Почувши брата, Санада припідняв куточки вуст. Його ставлення стало трохи більш дружнім.

– Схоже, ти знайомий з військовими.

– Мій майстер бойових мистецтв - колишній військовий.

– О, зрозуміло... Причина того, що на базі ВПС знаходиться офіцер військовий технік, полягає в тому, що спеціалізація офіцера є дещо особливою і наявний дефіцит людських ресурсів. Я не залишив супровід молодшому офіцеру... Тому що чекав на тебе.

Сказавши це, лейтенант Санада дружньо усміхнувся. Він не надто симпатичний, але думаю, що в нього є привабливі риси, що розслабляють присутніх.

Однак, брат, побачивши його посмішку, виглядав так ніби насторожився.

Пан Санада провів нас до спортзалу з високою стелею. Спортзалом я його назвала тому, що це було найближче знайоме мені поняття, що могло описати моє враження, але можливо його називають якось інакше.

Зі стелі з п›ятиповерховий будинок, звисало багато мотузок, і безліч солдат багаторазово піднімались по них і стрибали в низ. Без парашута. По-перше, сумнівно, що парашут буде корисним на такій висоті, але, думаю, переломів не уникнути.

Системна магія прискорення - техніка уповільнення...

Близько п›ятдесят людей.

Усі солдати, що піднімалися і стрибали з мотузок - маги.

Рівень не здавався таким значним, та це не все, чим маги займалися на цій базі. Так багато магів на одній місцевій базі... Цікаво, це передова кордонна межа.

Ми також могли бачити поганого солдата, ум, рядового першого класу Хіґакі.

Ця людина була магом...

На нас чекав капітан Казама. Я розуміла, що він в курсі, що ми тут, оскільки прислав за нами пана Санаду, але я не думала, що він чекатиме нас наглядаючи за тренуваннями.

Ні... Він чекав не нас, а брата.

– Чи можу я трактувати, таке скоре прибуття, як цікавість до військових?

З незграбною посмішкою на суворому обличчі Казама розмовляв з братом.

– Мені цікаво. Однак, я не вирішив, чи стати солдатом.

– Ну, думаю це правильно. Ти ж ще в середній школі?

Хоча це може прозвучати трохи жорстоко, та відчувалося, що його відношення відрізнялося, можливо у нього щось на думці.

– Я щойно став учнем середньої школи.

Дванадцять, ні тобі тринадцять років? Попри це, ти незворушний.

– Мені тринадцять.

Брат дав безпечну відповідь на питання капітана. Чесно кажучи, я не стримала здивування, але одразу зрозуміла, що це просто непорозуміння моїх припущень.

У школі брат - почесний учень. Навіть не лише у молодшій школі, а й у середній школі, в яку нещодавно перейшов, він завжди був почесним учнем, у частині не пов’язаній з магією.

Не можна сказати, що він комунікабельний, але на нього покладалися різноманітні однолітки та молодші учні в різних ситуаціях і визнавалося вчителями.

Якби він народився в родині, що не мала нічого спільного з магією.

Якби він не був племінником глави сім’ї Йотсуба.

Не сином матінки.

Не був моїм братом.

...Безглуздо про це думати, але.

Це еквівалентно припущенню, що я б не мала крові Мії «Йотсуба».

Поки я задумалась, нас запитали, чи не хотіли б ми взяти участь у тренуванні з лазінням по канату. Звісно, зі мною це не мало нічого спільного, а лише з братом.

– Ні, я не дуже добрий в магії.

Я почула, що він назвав себе від першої особи й моя спина затремтіла. Це через зауваження матері, щоб ми виглядали нормальними?

Це йому не личить... Ні, не в тому річ!

– Брат?

Я знову відчула сильну не відповідність, коли сказала «брат».

Чому?

Те, що ця людина мій брат - беззаперечний факт.

– Звідки ви дізналися, що він маг?

Але застрягти в такому місці, це не природно.

Тим більше це важливо для мене.

Брат, зазвичай, не носив CAD. Звісно, у нього не було традиційних посередників, таких як заклинання чи талісмани.

Ми з матінкою використовуємо CAD у вигляді мобільного терміналу і тільки пані Сакурай з першого погляду була одягнута як маг.

Можливо, вони розслідували наші особистості?..

– ...Мабуть, якимось чином.

Капітан Казама не очікував отримати запитання від мене, тому виглядав трохи здивованим і відповів не зовсім серйозно і не серйозним тоном.

«Якимось чином», це взагалі як?

Він намагається ухилитися від відповіді?!

– Не те щоб я намагався щось приховати?

...Е?!

Здалося, що він прочитав мої думки, моє обличчя скам’яніло.

– Побачивши сотні магів, по аурі можна зрозуміти. Маг чи ні. Сильний чи слабкий маг.

Поки я подумала, що потрібно не показувати здивування на обличчі.

– А чому ти запитала про це?

Погано!..

Моя реакція виглядає підозріло.

Не зважаючи на те, що моя мама сказала не видавати зв’язку з Йотсубою.

– Вибачте, моя сестра переймається низьким рівнем моєї магії… Більше ніж за що інше.

…Мій брат став моїм щитом, тієї що розгубилася і не знала що робити.

– Ось як. Ні, чудова сестра.

– Дуже вам дякую. Я дуже пишаюся сестрою.

– Ха-ха, у вас гарні стосунки, навіть заздрісно.

Для мене, в цих словах було повно іронії.

Але, напевно, брат не мав якихось особливих намірів.

Він лиш допоміг мені, бо я була в біді.

Я не настільки зіпсована, щоб не розуміти цього.

Але чому він так хвилювався про це

Навіть якщо я завагалася з відповіддю, це ніяк не пов’язано з роллю стража.

Я лише зберігала секретність Йотсуби, мій брат не мав з цього жодного зиску.

Сварили б лише мене.

Чому він піклувався про мене, як звичайний брат, про звичайну сестру.