[14]

[14]

На відміну від того що було два тижні тому (рівно дванадцять днів тому), зала заповнилася мирною аурою.

Хоч цю ауру можна було назвати нейтральною, але на практиці все було не так просто, неможна сказати, що в тутешніх молодих розумах не витали думки про перемогу чи поразку.

Але зараз вони звільнилися від жорстокої боротьби останніх десяти днів. Напруга продовжувалася не довго, більшість учнів вже перебували в дружньому настрої.

Дрескодом для вечірки була звична шкільна форма.

Тацуя знову був вимушений одягти блейзер, що не відповідав його розміру, «може в ньому буде зручніше, якщо справа дійде до танців»? Подумав він, стоячи під стіною, з відчуттям, що якщо так вийде, то він копає собі могилу.

– Популярність.

Та хто сказала це з підступною посмішкою, була Марі, яку виписали на день раніше, ніж планувалося.

– Дякую. Але, насправді, мені ще далеко до неї.

Ніби говорячи, що з цим нічого не поробиш, Тацуя поглянув на сестру, що була оточена в двічі, а той в тричі більшим натовпом.

Учні інших шкіл, організатори турніру, старші офіцери бази, яка надала місце для проведення, керівництво компаній спонсорів.

Навіть якщо з цим нічого не поробиш, але за наявності медіа продакшину (компаній виробництва програм, комерційних маркетингових компаній, виробництва розважальних програм), так і хотілося запитати організаторів, «що відбувається, чорт забирай».

Насправді йому хотілося накинутися і просто викинути звідси цих дратівливо ввічливих людей, але через те, що Сузуне стримала його проникливим (холодним) поглядом, він поки залишався в стороні.

– Я не про твою сестру.

Іронічно посміхнулась на відповідь Тацуї Марі з виразом «ти не так зрозумів».

– Популярний це про тебе, Тацуя-кун.

На слова Марі Тацуя відвернувся з огидою на обличчі.

Можна сказати, що з Міюкі, від якої люди просто не відходили, не зрівняється, але останнім часом з Тацуєю постійно хтось розмовляв.

Більшість з них були незнайомими дорослими.

Не те що він їх ніколи не зустрічав.

Тацуя хоч і був учнем старшої школи, та через свою роботу в компанії батька він добре знав обличчя бізнесменів.

Хоча це і на рівні учня старшої школи.

Його можна назвати мешканцем лабораторії, і він не торкався питань управління чи продажів, тому він мав лише трохи більше контактів, ніж інші працівники його галузі.

І більше половини тих, з ким він говорив, Тацуя знав в обличчя.

– Хіба це не керівник японської філії Розен? Хіба він не в перше розмовляє з учнем старшої школи?

– Мені не відомі попередні випадки. Цього року я вперше на Турнірі дев’яти шкіл.

– Так і є.

Коли Марі йому злісно посміхнулась, Тацуя відчув роздратованість.

Приблизно на вісімдесят відсотків.

– ...Ну, нічого не поробиш. Я не знаю, чому ти так не хочеш визнавати свої ім’я, це те саме що розрізнити підробну дорогоцінність від справжньої, якщо ви візьмете перлину в руку, то зразу зрозумієте її цінність.

– ...

– Не хмурся так. Скоро почнуться танці. Тоді це буде час лише для студентів. Просто трохи потерпи.

Похлопавши його по плечу, Марі попрямувала до столу з напоями.

З дається, вона, з якоїсь причини, в гарному настрої.

Після того, як вона отримала травму, складалося враження, що вона змушувала себе вести як звичайно, але відчувалося, що вона повністю одужала.

«Наявність коханої людини, відіграє велике значення...»

Розуміючи що не зможе це зрозуміти, Тацуя не міг не подумати про це.

Коли вона незабаром залишила вечірку разом з Наоцуґу, Тацуя, не характерно для себе, занурився в обмірковування пліток.

При цьому йому хотілося зітхнути.

Звичайно незабаром настане час дорослим припинити використовувати свої явні шахрайські методи.

Але не це його зараз хвилювало. Причиною були танці.

Тим не менш, учні, як Тацуя дійсно виняток.

Дорослі залишили приміщення і атмосфера стала набагато більш спокійною.

Зазвучали тихі акорди струнних і духових інструментів.

Хлопці відразу відгукнулися на ентузіазм організаторів, які підготували живу музику.

Взявши за руку дівчину з якою вдалося налагодити дружні стосунки, завдяки мовним навичкам, вони прямували до центру зали.

Нажаль, дівчата були не в сукнях, але, здавалося, для їх партнера по танцю це було не важливо.

Крім того, внутрішня тонка шовкова накидка (сукня без рукавів, одягнена під блейзер), що була елементом форми дівчат Дев’яти шкіл, розвивалась з кожним поворотом, створюючи гідний рівень, не гірший від сукні.

Як і очікувалося, навколо Міюкі зібралися хлопці незалежно від школи чи класу.

Проте досі ніхто не наважувався запросити її до танцю.

Оскільки вона була оточена гостями до останнього моменту, тому не могла промовити і слова.

На відміну від Тацуї, Міюкі була навчена поводженню на балу (не на «танцювальній вечірці»!) Відповідно до етикету, вона не може бути не ввічливою і відмовити іншій стороні (звісно, це не означає, що вона танцюватиме з будь-ким), але, зараз, сором’язливими були самі хлопці.

Посеред натовпу, перед Міюкі, Тацуя розгледів знайоме обличчя.

Чи скоріше, не обличчя знайомого, а суперника.

Тацуя відійшов від стіни і підійшов до натовпу.

Хоч його не можна було назвати струнким, він вміло прослизнув повз щільні ряди хлопців і став поряд з Міюкі.

– Минуло два дні, Ічідзьо Масакі.

– А, Шіба Тацуя?

Вони обмінялися дружніми (?) вітаннями.

Жоден з них не розглядав іншого як друга, але в той же час вони не думали, що їм потрібно жорстко дотримуватися манер.

– Твоє вухо в порядку?

– Нічого серйозного, не хвилюйся.

– Ось як?

На люб’язну (навмисно) відповідь Тацуя, Масакі відповів вже не так дружньо. Для переможеного, що програв там де майже переміг, не дуже приємно приймати турботу від переможця. Тож, у певному сенсі, тон Масакі був природнім.

Помітивши, що Міюкі дивиться на нього не приємним поглядом, його серце проштрикнуло тисяча голок.

– Е, ой, хм? – Шіба!?

Масакі раптово викрикнув прізвище Тацуї божевільним голосом, від чого той спитав, – ти в порядку? Він поглянув у очі і спитав.

– Можливо, ви брат і сестра?

Слова Масакі викликали у Тацуї почуття спустошення.

– … Ти тільки-но помітив? Дійсно?

Відповіддю на питання, був вражений вираз обличчя Масакі, що говорив «я зрозумів?»

Почувся скромний смішок.

Міюкі прикрила рот і відвернула обличчя.

– ...Пан Ічідзьо, невже ми не схожі на брата і сестру?

Голос Міюкі, що стримувала свій сміх, коли говорила з Масакі, звучав дуже щасливо.

– Хм, ні, це... Так.

Коли Масакі припинив спроби виправдатися, Міюкі поглянула на нього з посмішкою.

Він не знав, що привернуло її увагу, але Тацуя подумав, що Ічідзьо став помітним в очах сестри.

Хоча вона і розглядала, лише як партнера на танець.

– Ти не можеш стояти тут вічно, Міюкі, чому б тобі не потанцювати з Ічідзьо?

На слова Тацуї (точніше, на частину про танець) Масакі раптово підняв очі.

Очі сяяли очікуванням.

Посміхнувшсь, Міюкі повернулася до Масакі, ніби питаючи, «що будеш робити?».

– Неодмінно... Якщо можна, я запрошую вас на один танець.

Масакі ввічливо знизив голос і з повагою звернувся до Міюкі.

– Дуже вдячна за запрошення.

Давши таку ж ввічливу відповідь, Міюкі взяла запропоновану руку Масакі.

Перед тим як прийняти стійку, Масакі поглянув на Тацую вдячним і натхненим поглядом.

Побачивши це, Тацуя подумав, «який продажний хлопець».

Романтична комедія Масакі, не цікавила Тацую. (Поки Міюкі це влаштовує).

Тому він легко це прийняв.

Але, коли справа дійшла до нього, навіть в кращій ситуації він не міг з цим впоратися.

Зараз, коли він помітив свої картання, Тацуя чітко усвідомив свою незрілість.

– Гостю, у такий час краще вести себе по чоловічому.

Навіть якщо з ним поряд була тільки Хонока, він не міг з цим впоратися, певно краще втекти звідси? Тацуя хотів було поскаржитись співрозмовнику. Та, звісно не зробив цього.

– Еріка... Чому ти офіціантка?

– Я від самого початку запрошена сюди в якості офіціанта.

Скарга Тацуї була легко відбита.

Лео і Мікіхіко були запрошені на цю вечірку, як гравці. Еріка і Мідзукі також була були запрошені на подію разом з персоналом. Проте, усі четверо відмовилися прийти на вечірку і старанно працювали в якості допоміжного персоналу на кухні і залі.

Мікіхіко за його власним бажанням працював на кухні, а Еріка носилась по залі туди сюди в широкій спідниці офіціантки.

– ...Я не думаю що ти повинна витрачати свій час у такому місті.

– Давати корисні поради гостям, також частина роботи працівника в залі.

Від її чергової щирої відповіді Тацуї захотілося схопитися за голову. – Тацуя розумів, що крім її «роботи офіціанта», Еріка має ще одну причину говорити це.

Хонока чекала запрошення Тацуї.

Це було зрозуміло, навіть якщо не було сказано.

Але він не знав що з цим робити.

Він абсолютно не мав досвіду в запрошені жінок.

– Гість? Не треба так багато думати.

Спочатку Еріка просто розважалась, але поступово до її слів почали додаватися нотки здивування.

Проте, якщо так далі продовжиться, її здивування перетвориться на розчарування.

Розсудивши, що це буде досить не дружно, Тацуя вирішив далі не тягнути.

– ...Хонока.

– Так!

Тацуя вирішив підготуватися.

– ...Потанцюємо?

Через невпевненість, йому знадобилося відносно багато часу, щоб запитати це.

– З радістю!

Тим не менш, здавалося, Хонока була досить активною.

Після цього Тацуя танцював з Шізуку, Емі і Маюмі, після чого змучений прихилився до стіни.

Особливо важким партнером була Маюмі.

Її відчуття ритму було унікальним.

Не можна сказати, що Тацуя добре танцює, навіть в якості компліменту. І це природно, він ніколи не практикувався. Тим не менш, він не робив помилок, таких як наступити на ногу партнерші або зіткнення з іншими парами. Навпаки, його кроки були безпомилкові.

Коли він танцював з Шізуку вона пробурмотіла, «танцюю ніби з машиною», сказане можна і не можна було сприймати за похвалу.

Запам’ятавши рухи, спостерігаючи за іншими і трохи додавши елементів від себе за виключенням краси і елегантності, дотримуючись точності, досягав ідеального результату.

Втім, Маюмі повна протилежність Тацуї.

Її виконання і кроки були нестабільними.

Здається вона слідувала власному ритму, але не тому що немала відчуття ритму, чітко відчуваючи різницю між кожним звуком, вона лише злегка виходила з ритму, чітко слідуючи за потоком музики, її танець все ще виглядав дуже елегантним.

Через що Тацуї доводилося рухатися вдало маневруючи між двома ритмами, Маюмі і музики.

Звичайна людина, так чи інакше, слідувала б за своїм партнером, сподіваючись що все якось буде, але для Тацуї, тіло якого не пам’ятало рухів, а слідувало за схемою, що він уявив собі в голові, це було занадто важко.

Навіть після того, як Маюмі залишила виснаженого Тацую і весело попрямувала на пошуки наступного партнера, багато дівчат заходилися цілеспрямовано походжати перед ним.

Звісно йому не зрівнятися з Міюкі, яка, закінчивши танець з Масакі, почала притягувати партнерів як полум’я метеликів, але зважаючи на його успіхи в Коді моноліту, багато дівчат проявляли свою зацікавленість до Тацуї.

Однак, побачивши його стан, вони кидали співчутливий погляд і проходили повз.

Йому і самому було прикро, хоч він сам, напевно, цього не помітив, та як тільки він подумав, що настав час повертатися до кімнати, хтось протягнув йому склянку.

– Д… Дякую.

Він зробив паузу посеред слова, бо співрозмовник виявився несподіваним.

– Виглядаєш стомленим.

– ...А.

– Ти не часто відвідуєш подібні заходи.

– О, про це... Усе як ви і сказали. Хоча це звучить самовпевнено, голова не виглядає турботливим.

– Я звик до цього.

Тим хто з ним заговорив був Катсуто.

Він запропонував келех безалкогольного пива.

Відчуваючи що не варто опиратися, Тацуя надпив з запропонованої склянки.

Однак справжні наміри відкрилися далі.

– Шіба, складеш на недовго компанію.

Він віддав порожню склянку офіціантці, що підійшла (не Еріці), повернувшись сказав Катсуто.

Про заперечення і задумуватися не варто.

Повернувши порожню склянку таким же чином, Тацуя прослідував за ним.

У саду, де в ніч перед відкриттям були спіймані зловмисники, сьогодні не було ознак жодної людини, крім них.

Повна тиша.

Схоже хтось відкрив вікно.

Почувся легкий звук музики.

Слабкий звук зробив мовчання ще глибшим.

– Ви впевнені? Думаю святкування скоро розпочнеться.

Скромно запитав Тацуя у Катсуто який зупинився до нього спиною.

Після вечірки, мало відбутися святкування в честь перемоги Першої старшої школи.

Це тривіальний привілей школи, що здобула загальну перемогу.

Як лідер і головний гравець Першої старшої, Катсуто, природно, повинен був бути присутнім.

– Не хвилюйся. Ми швидко закінчимо.

Озернувшись, відповів Катсуто.

Чи означає це, що це не важлива справа?

Тоді, схоже, не було потреби витягати його серед вечірки.

Або це означає, що на неї не потрібно багато часу.

...Очевидно, що Катсуто мав на увазі останнє.

– Шіба ти з Десяти головних кланів?

Від цього не сподіваного питання, Тацуя відчув небезпеку і готувався до захисту.

Не метафорично, а в сенсі бойової стійки.

Розкриття його особистості на даний час було під забороною.

– Ні. Я не з Десяти кланів.

Погляд Катсуто наповнився силою, що говорила, брехня чи приховування не припустимі.

Тацуя зумів легко заперечити питання Катсуто, бо це було правдою.

Він не був членом Десяти головних кланів. Навіть якщо в ньому текла кров родини з Десяти головних кланів, він не відчував себе їх частиною.

Це був беззаперечний факт.

– ...Зрозуміло.

Катсуто деякий час мовчки дивився на нього.

Тацуя не знав чи переконала Катсуто його відповідь.

Тоді я раджу тобі, як маг, як віце-представник сім’ї Дзюмондзі на раді кланів

Шіба, ти повинен приєднатися до Десяти головних кланів.

– ...

– Точно... Як щодо Саєгуси?

– ...Як що до того щоб вступити в шлюб? Ви це маєте на увазі?

– Саме так.

«Фаланга» Катсуто - магія яку можна назвати природнім ворогом власної магії Тацуї, «Розпад».

Якщо знищити один шар бар’єру, під ним з’явиться наступний.

І це повторюватиметься нескінченно.

Спостерігаючи за фінальним матчем, Тацуя здригнувся, згадавши про можливість бою на виснаження, але... Після цих, зовсім неочікуваних слів, Тацуя здригнувся по новому.

«Цей семпай безумовно мій природній ворог.

Дійсно, в різноманітних сенсах».

– ...Хіба Голова Дзюмондзі не той, хто повинен стати партнером Президента Саєгуси?

– Є такі розмови.

– ...Чи президент Саєгуса не ваш тип?

– Ні? Саєгуса має милі сторони.

– ...

Тацуя більше не мав чого сказати.

– ...О, Шіба, тебе хвилює її вік? – Хм... Як що до сестер Саєгуси? Останній раз я бачив їх роки два тому, але впевнений, що вони обидві стануть красивими дівчатами.

– ...На від міну від Президента і Голови, я всього лише учень старшої школи, ще зарано говорити про шлюб, заручини чи щось подібне.

– Невже?

Злегка повернув голову Катсуто.

– ...Але ти не можеш дозволити собі ставитися до цього так легко. Значення перемоги над майбутнім головою, одного з Десяти головних кланів, набагато суттєвіше, ніж ти думаєш.

Я не хочу, щоб це мені говорили ви! Захотілося прокричати Тацуї.

Він зіткнувся з Масакі саме тому, що його змусив Катсуто.

– ...Мені час повертатися. Шіба, ти теж не затримуйся.

Не те що він не міг в це повірити, але він не хотів вірити.

«Цей хлопець... Може бути «спонтанним»?..»

Обернувшись на того, хто віддалявся, Тацуя подумав, що він жахлива людина.

– Старший брате?

Стоячи приголомшеним в темряві ночі, Тацуя повернувся на голос сестри.

– Що сталося? Це рідкість, щоб ви задумувались над чимось, настільки глибоко.

– Ні... Просто побачив дещо дивне...

– Що дивне?

– О, ні, це не так вже важливо.

– ?

Відповідь Тацуї не відповідала ситуації, але Міюкі лише схилила голову і нічого не запитувала.

– ...Вечірка вже закінчилася.

– Далі святкування...

Зрозумівши, що йому цього не уникнути, Тацуя нахмурив обличчя.

– Не вдасться, не піти туди...

Міюкі прикрила рот рукою і засміялася.

– Думаю, потрібно просто здатися. Навіть якщо ви повернетесь до кімнати, думаю Еріка і Хонока не перестануть вас атакувати.

– Я розумію Хонока, але ?..

– Еріка була захоплена Президентом.

Сміючись, Міюкі додала, – президент це щось.

– До того ж..

Досі посміхаючись, але до сміху додавши трохи серйозний погляд, Міюкі поглянула в очі Тацуї.

– Я не відпущу старшого брата.

Тацуя глибоко зітхнув.

Раптово Міюкі прислухалась.

– ...Зазвучала остання пісня.

– Правда?

Тацуя також почув, що пісня змінилася. Однак він не знав чи вона остання.

– Старший брате, можете потанцювати зі мною останній танець?

Під сяйвом місяця і зір Міюкі яскраво посміхнулась посмішкою, яку і Тацуя рідко бачив і витончено вклонилась.

Посмішка Міюкі не дала Тацуї можливості опиратися.

– ...Ну, давай повернемося, поки пісня не закінчилася

– Ні це марна трата часу.

Міюкі, самовільно взяла Тацую за руку.

– Ми і тут можемо чути музику.

Зітхнувши, вона підійшла до нього.

– У цьому взутті буде зручно навіть на траві.

Тацуя нічого не сказав і поклав руку на спину Міюкі.

Вона поклала руку на плече Тацуї, довіряючи йому своє тіло.

Двоє доторкнулися тілами одна до одної.

Обережно обхвативши її спину рукою і притиснувши її ближче, Тацуя зробив крок.

Два тіла закружляли під безкінечним зоряним небом.

Кружляючи, Міюкі бачила лише обличчя Тацуї.

Усе що бачив Тацуя - обличчя Міюкі.

Пейзаж, зірки, місяць і темрява.

У цьому кружляючому світі Тацуя і Міюкі були лише у двох.

Кінець другої сюжетної арки.