[6]

Том 31. Розділ 7 - [7]

[7] Третє серпня, дві тисячі дев’яносто сьомого року. Міністерство оборони з самого ранку охопила напружена метушня. Тому що, судячи з курсу десантного корабля військово-морських сил USNA «Ґуам», що вийшов з Оаху, Гаваї, в ранці тридцятого липня, майже напевно лежить до Островів Ідзу. Спочатку цивільні та військові співробітники сумнівалися в прогнозі тактичного штучного інтелекту. Але вони не могли цього ігнорувати, тому військові зробили запит командуванню військово-морських сил Тихоокеанського флоту USNA, про пункт призначення «Ґуаму». Відповідь військово-морських сил USNA і викликала паніку у Міністерстві оборони Там відповіли: «Ґуам в процесі секретної операції й ми не можемо відповісти на ваше запитання». Також було сказано: «через несправність інформаційного обладнання на «Ґуамі», ми не можемо визначити його поточне положення». Те, що вони цього не знають, було очевидною брехнею. USNA, що використовує більше військових супутників, ніж Японія, не може не знати, де в морі знаходиться їх власний корабель. Коли незворушно кажуть таку явну брехню, можна думати лише про недружні наміри. За таких обставин, прогноз тактичного штучного інтелекту не можна відкинути, як «помилковий розрахунок машини». Серед військових ставало де більше тих, хто висловлювався за те, що треба готуватися до атаки корабля USNA на острови Ідзу. Серед офіцерів флоту віддавна тліла антипатія до USNA. Несподівана атака транспортного човна на острів Міякі, з ланцюга островів Ідзу, наче було узгоджено з вторгненням Нового Радянського Союзу. В результаті інтересів родини Йотсуба, що була фактичним власником острова, та Міністерства оборони, кажуть, що офіційного запису не було, але було відомо, що транспортно-бойовий корабель, використане для раптової атаки, це Мідвей, ВМС USNA. Не відомо чи було це проявом ворожості, тому союз Японії та Штатів все ще зберігався. А от підступний напад USNA є нічим іншим, як зрадою та обманом. Мало того, після того, як несподіваний напад провалився, не прозвучало виправдань, не кажучи вже про вибачення, ніби нічого не сталося. Для військових ставлення та поведінка USNA це знущання. Серед молодших і польових офіцерів Військово морського флоту все більше зростало наполягання негайно провести превентивне перехоплення. Однак, на відміну від військових, серед цивільних співробітників Міністерства оборони панівною була думка, що цього слід уникати. З листопаду дві тисячі дев’яносто п’ятого року, Японія та USNA перебувають у делікатній напрузі. Це сталося тому, що Японія перемогла Великий Азійський Союз, зі значною перевагою. І від цього, USNA, в односторонньому порядку, відчуває загрозу і Японія не могла з цим нічого вдіяти. У довоєнні часи, відповіддю могло стати зниження власної військової потужності, але у після воєнній обстановці, коли на допомогу союзників, в разі нагальної ситуації, не можливо покладатися повною мірою, вирішити послабити себе, рівнозначно відмові від зобов’язань перед власними громадянами. Це не означало, що вони перебували у явно ворожих стосунках з USNA. Саме тому, для Японії, повномасштабне протистояння з USNA, через те що їй дали ляпас по обличчю, є самогубством. Ця країна і так оточена ворогами, Великим Азійським Союзом на заході та Новим Радянським Союзом на півночі. Підтримати безпеку країни не можливо, якщо не підтримувати дружбу, навіть якщо лише поверхово, принаймні на сході. Тому що зараз не час для прийняття «Блискучої ізоляції6». Справжнім наміром цивільних співробітників було «втратити обличчя, щоб отримати результат», щоб уникнути повного розриву, слід було зазнати певних втрат. Ці розбіжності в Міністерстві оборони, призвели до затримки прийняття контрзаходів щодо наближення іноземних військових човнів. Одним з результатів цього було те, що не був попереджений цивільний сектор. ◊ ◊ ◊ – ...Шановний Тацуя, вхідний телефонний дзвінок.. Невдовзі після закінчення обіду з друзями, з якими він зустрівся в перше за довгий час, прийшла Мінамі та повідомила про вхідний дзвінок. Відтоді, як про виписку Тацуї повідомили у засобах масової інформації, він отримував різні дзвінки, включаючи дзвінки від шахраїв. І у нього просто не було часу, щоб відповідати на них всі. Мінамі це розуміла, і більшість з них приймала самостійно, але було багато випадків, коли приймати дзвінок чи ні, мав вирішити Тацуя. – Від кого? Запитав Тацуя, подумки перебираючи людей, які могли б зателефонувати. – Від шановного Ічідзьо з Третьої старшої школи. – Від Ічідзьо? Правильна відповідь стала несподіваною для Тацуї. «Третя старша школа» була додана Мінамі, щоб розрізнити його від його батька Ічідзьо Ґокі, глави родини Ічідзьо. Тацуя не єдиний, для кого цей дзвінок був несподіваним. Міюкі також мала здивоване обличчя, а серед їх друзів виник шум. – ...Зрозумів. В режимі утримання? – Так, у першій вітальні. Вони їли не у квартирі, яку Тацуя та Міюкі використовували як тимчасове житло. Це була невелика їдальня для відвідувачів. Поруч з нею було кілька віталень, але перша вітальня — це кімната, оснащена обладнанням для відеоконференцій, а також для онлайн ради кланів. Можливо, Ічідзьо Масакі телефонував через таку ж лінію для Десяти головних кланів. Мінамі направилась до виходу, щоб провести Тацую. Однак Тацуя її зупинив. – Мінамі, запропонуй усім напої. У цій їдальні був окремий персонал для обслуговування, але ніхто не скаржився на допомогу Мінамі, що є персональною покоївкою наступної глави родини, і має достатні навички. – До того ж дехто хотів би з тобою поговорити. Після роздачі напоїв, ти можеш скласти їм компанію. – ...Слухаюсь. З трохи незадоволеним обличчям, ввічливо схилила голову Мінамі, Тацуя сам попрямував до Першої вітальні. ◊ ◊ ◊ – Вибач за очікування. Знявши режим очікування дзвінка, Тацуя спочатку вибачився перед Масакі, що з’явився на екранні великого монітора. – Ні, вибач, що так раптово. І Тацуя, І Масакі були людьми здорового глузду, в частинні повсякденності, що не стосується магії. Вони не будуть проявляти недружність через раптовість і не переходитимуть до справи в односторонньому порядку, ігноруючи передмову. – У тебе нагальна справа? Що сталося? Однак вони й не настільки дружні., щоб вести люб’язну розмову. Зробивши кроки для вступу, Тацуя закликав того, переходити до основної теми. – Власне, це мій батько почув від знайомого з Сил Самооборони. – Вельмишановний Ічідзьо? «Вельмишановний **» - це вираз, що використовувався, у Десяти головних кланів, коли мова йшла про главу іншого клану. У цьому випадку, «вельмишановний Ічідзьо» стосувалося Ічідзьо Ґокі, батька Масакі та глави родини Ічідзьо. – Шіба зберігай спокій, і послухай. Об’єктивно кажучи, спокій потрібно було зберігати самому Масакі, але Тацуя не став перебивати його фразою «я спокійний». – Десантний корабель USNA «Ґуам», з двома есмінцями, прямує до островів Ідзу. Ціль, ймовірно, ти. – ...Ти впевнений, що їх мета атака, а не тренування? – Схоже, американські військові не відповіли на запит про мету подорожі. – Тоді, безперечно, це не тренування. – Схоже, три бойових кораблі прямують до Міякі. Військові прогнозують, що вони будуть в зоні атаки завтра вранці. – Який тип, есмінці? Чи ракетоносці? – Цього... – Вірно, вибач. Побачивши збентеження Масакі, Тацуя зрозумів, що просить забагато. – Ні. Масакі швидко взяв себе в руки. – Шіба, можливо, Сили Самооборони, нічого не робитимуть. ...Ти не здивований? Здивовано запитав Масакі у Тацуї, який зовсім не засмутився, коли почув, що армія може його покинути. – Зараз у родини Йотсуба невеликі проблеми з Силами самооборони. – ...Хіба ти зараз в такій ситуації, коли можна таке говорити. Територія нашої країни, ось-ось, буде атакована іноземною державою. Відправити війська для оборони, які б не були обставини, це обов’язок Сил Самооборони. – В теорії так і є. Заспокоїв, Масакі, який виглядав так, наче вже не може стримати гнів, Тацуя. На поверхні, Масакі знову став спокійним, але всередині розпалився ще більше. – Шіба, допомога потрібна? – Вдячний, що хвилюєшся, але краще не варто. Тацуя правильно зрозумів, намір за запитанням Масакі. Він пропонував особисту участь в обороні острова Міякі. Зрозумівши це, Тацуя відмовився від його пропозиції. – Чому? Якщо ти хвилюєшся, що це погіршить стосунки родини Ічідзьо і Сил Самооборони... – Ні, не лише це. Коли він почув, що у родини Йотсуба виникли проблеми з силами національної оборони, цілком природно, що Масакі занепокоївся, про що і почав говорити. Проте Тацуя думав про серйознішу проблему. – Тобі зараз краще звідти не їхати. Загроза з півночі, ще не зникла. – …Новий Радянський Союз, знову нападе? Навіть якщо американські судна націлені на мене, я не думаю, що наказ на це віддав уряд USNA. Скоріше це самодіяльність когось з прихильників жорсткого курсу. – Ти маєш підстави так думати? – Маю. Масакі не запитав, які ці підстави. Тому що за етикетом Десяти головних кланів не заведено розпитувати про секрети інших. – Вважаєш, що повторне вторгнення Нового Радянського Союзу, є більшою загрозою, ніж USNA? – Саме так. – ...Зрозумів. Відповідь Тацуї була надто короткою, але тон був досить переконливим. Але, можливо Масакі й самого більше турбувала можлива поведінка Нового Радянського Союзу. – Нагляну за північчю. Шіба... Ти дійсно впораєшся? – Не хвилюйся, на Міюкі не буде ні подряпини. – Й-я не це мав на увазі! Обличчя Масакі почервоніло від образи. Або... – Тобі байдуже що з Міюкі? – До зустрічі! Не відповівши на запитання Тацуї, Масакі поклав слухавку. Зі словами, що обіцяли побачитись, а не попрощалися. ◊ ◊ ◊ Коли Тацуя залишив маленьку вітальню, навколо Мінамі утворилась делікатна атмосфера. Однією з причин цього, можливо було те, що усі навколо були трирічками, а вона єдина з другого року. Але головна причина полягала в тому, що присутні тут друзі, частково знали про біду, що сталася з Мінамі. – О, Сакурай. Ти вже видужала? Щоб спробувати розвіяти незручну атмосферу, першим заговорив Лео. Він і Мінамі, були семпаєм і кохаєм з клубу альпіністів. – Дякую за турботу. Фізично я повністю одужала, є навіть підтвердження від лікаря. – Це ж добре! – Однак, магію більше використовувати не можу. – Е!? Вигук здивування видав не лише Лео. Всім було відомо, що Мінамі була талановитим магом. Тому зізнання в тому, що вона не може використовувати магію, було для всіх великим шоком. Дякую Сайдзьо-семпаю та решті, але гадаю, що я, схоже, залишу Першу старшу. – ...Що ти робитимеш, залишивши школу. Шановний Тацуя сказав, що я можу продовжити служити шановній Міюкі, тому я буду щаслива. На слова Мінамі Еріка занадто різко і перебільшено кивнула. – Дійсно! Можна жити не лише як маг. – Вірно. Це не легко прийняти, і я думаю, що пройде багато часу, перш ніж ти зможеш впорядкувати свої почуття. У світі багато людей, що не можуть використовувати магію. Підтримав Еріку Мікіхіко. – Мінамі-чан має гарні оцінки й із загальних предметів, вірно? Як з гуманітарних, так і природничих предметів, якщо захоче, то зможе перевестись у звичайну старшу школу і вступити до престижного університету. Сказала Хонока, що добре знала оцінки Мінамі. – І ще Мінамі дуже добре готує. – Угу. Я хочу її собі в покоївки. Мінамі, можна тебе найняти для роботи в моєму домі? Додала Шізуку до слів Мідзукі. – Н-ні. Мені шкода, я.… Від пропозиції Шізуку, Мінамі почала серйозно нервувати. – Ні, Шізуку. Я не можу віддати Мінамі-чан. І тут озвалася Міюкі, що до цього часу мовчала. – Жадібна. Цим одним словом, Шізуку викликала сміх оточуючих. Це трохи послабило атмосферу незручності, що витала в повітрі. ◊ ◊ ◊ Повернувшись до їдальні, Тацуя вловив залишки задушливої атмосфери, але не став запитувати, що сталося. – Люди, у мене серйозна розмова. Зараз він мав інші невідкладні пріоритети. – Розмова пов’язана з телефонним дзвінком пана Ічідзьо? Тацуя кивнув на запитання Міюкі з коротким «Так» і повернув погляд до Шізуку. – Шізуку, поїздку на віллу краще скасувати. – Що сталося? Шізуку поглянула прямо в очі Тацуї й запитала «що» замість «щось». Вона розуміла, що попередження Тацуї було обґрунтованим. Замість цього вона попросила пояснити ситуацію. Те що, кораблі знаходяться на відстані менше доби ходу, і не було подано жодної тривоги, мало причину, в тому, що уряд чи військові не хотіли цього розголошувати. Тацуя будучи в змозі дійти до такого припущення, не міг не задуматися, чи може він розголошувати цей факт. Однак побачив на собі погляд, від якого в очах відчувався жар, не лише Шізуку, а й Хоноки, Еріки, Мідзукі, Лео, Мікіхіко та Міюкі й зрозумів, що приховувати марно. Якщо він не скаже друзям правди, вони не змінять свої плани. Навпаки, вони можуть залишитися на цьому острові. Спочатку Тацуя мав намір пояснити все лише Міюкі, пізніше. Але, схоже, йому доведеться змінити свої плани. – Скоро, вже завтра, цей острів опиниться під атакою десантного корабля та есмінців USNA. Не можу заперечувати можливості того, що бій дійде до острова Оґасавара. – Америка атакує?! – Ні, не лише це. Тацуя похитав головою, на вигук Еріки. – Я знаю, що USNA не атакуватимуть Японію, як країну. Тацуя стверджував, що він «знає», але насправді твердого підґрунтя не було. Це було лише припущення. – Можливо Едвард Кларк, підбуривши Паразитів і якусь частину армії, пішов на відчайдушний крок, зробивши ризиковану ставку. Якщо ця атака зазнає невдачі, уряд USNA має відмовитись від Кларка. Це було припущення, але Тацуя був переконаний. З досвіду спілкування з політиками та військовими USNA, такими як сенатор Кертіс, капітан Кертіс, з атомного підводного човна, та його екіпаж, невідомим капітан авіаносця, з яким він спілкувався, на шляху, до порятунку Мінамі, у Тацуї виникло відчуття, що на цю мить, американці не бояться його настільки, щоб впасти в масову істерику. Поки що USNA не відчували від Японії загрозу, щоб відмовитися від цього «хвилерізу», що стримує поширення Великого Азійського Союзу в напрямку Тихого океану. Оцінка загрози може змінитися, залежно від результату цієї битви, але якщо так, варто ретельно продемонструвати свою силу, щоб вони не наважувалися напасти в майбутньому. Насправді Тацуя вважав, що напад десантного корабля був гарною можливістю. – Завтра? Однак, не схоже, що Сили Самооборони діятимуть. Запитав Лео, з досить спокійним виразом на обличчі. – Сили Самооборони не діятимуть. – Що?.. Сердито прогарчав Лео. – Так для нас зручніше. Однак після слів Тацуї, сказаних на додачу, гнів Лео розвіявся. – ...Ви збираєтеся дати відсіч лише силами родини Йотсуба? – Саме так. Слова Тацуї «для нас», не означало родину Йотсуба. Однак він не став вдаватися в деталі. – Тацуя, кажеш сюди прийдуть Паразити? Цього разу питання прозвучало від Мікіхіко. – Прийдуть. Лаконічно відповів на його питання Тацуя. Причину його впевненості він не пояснив, але тон був переконливим. – Тоді... Однак Мікіхіко не попросив пояснень, почувши його відповідь. – Ти дозволиш мені допомогти? Як маг древньої магії, я не можу не помічати вторгнення демонів. – Йошіда-кун?! Не дивно, що Мідзукі мимоволі підвищила голос. Пропозиція Мікіхіко полягала в тому, що він хотів взяти участь у битві проти трьох кораблів USNA. Якщо йому не пощастить, він може навіть загинути. Цілком природно, що Мідзукі хотіла, щоб він припинив свою небезпечну спробу. – Припини, Мікіхіко. Тобі не потрібно ризикувати своїм життям. Після відповіді Тацуї, Мідзукі продемонструвала полегшення. Мікіхіко навпаки виглядав не переконаним. – Не хвилюйся, Паразити будуть знищені. Не лише асимільовані з колишніми людьми, ай основне тіло, жоден не втече. Однак після цих слів Тацуї, Мікіхіко не мав чим заперечити. – Але, Тацуя-кун. Я не думаю, що залишити тут Мікі це погане ідея, братиме він участь в битві, чи ні. Від імені Мікіхіко заперечила Еріка, сказавши ці слова. – Хіба свідчення лише залучених сторін не будуть слабкуватими? Буде легше заявити про самооборону, якщо будуть свідчення цивільної особи, яка випадково опинилась тут, і що USNA порушує правила, звучатиме переконливіше. – Вірно... В цьому є сенс. Тацуя не відразу відкинув думку Еріки. – Але не потрібно заходити так далеко. Навіть якщо це і дасть перевагу в інформаційній війні, але не настільки, щоб ставити під загрозу ваше життя. Але, зрештою, він відхилив пропозицію Еріки. – Ти справді так думаєш? Однак, на відміну від Мікіхіко, Еріка легко не відступила. – Ти кажеш, що це небезпечно, але, Тацуя-кун, ти ж не піддаси небезпеці життя друзів, що просто приїхали відпочити й не беруть участі в цій битві? – Це так, але... – Тацуя-кун, ти днями сказав, що захистиш Хоноку? Ти захистиш лише Хоноку? Еріка говорила про обіцянку, дану Шізуку в палаті Хоноки, яку госпіталізували, після того, як вона була викраденою загоном підрозділу для не законних операцій USNA під назвою «Іллігал MAP». Також напередодні він сказав Міюкі та Ліні, що не лише Хонока, а й Еріка, Мідзукі та інші друзі будуть під захистом родини Йотсуба, точніше під захистом нареченого наступної глави родини Йотсуба., Еріка не повинна знати про цю розмову. Тацуя, інстинктивно, з підозрою поглянув на Міюкі. Міюкі незначними рухами покрутила головою, з виразом, що говорило «я тут ні до чого». Еріка, з широкою посмішкою, спостерігала за цим безсловесним діалогом. Мабуть, вона чудово все прочитала з їх виразу облич. – ...Ми гарантуємо вашу безпеку. Тацуя зміг відповісти лише цим незначним сарказмом. У Еріки з’явилася горда посмішка. – Ну, що ж, можна я на деякий час залишусь? Я поїхала з дому, сказавши, що їду у в екзаменаційний табір на п’ять днів і чотири ночі, тому не хочеться відразу повертатися додому. – Під твою відповідальність. – Я не буду робити щось небезпечне. Тацуя, зі смиренним поглядом, зробив останнє попередження, на яке Еріка відповіла з серйозним поглядом. – Добре, я також. – Тоді я також. І відразу після цього. В ту ж мить, одночасно, озвалися Хонока і Лео. – Тоді я теж. Після них двох, теж саме продовжила Шізуку. – Гм... Тоді я теж... Зрештою це ж сказала навіть Мідзукі. Тацуя глибоко зітхнув. Потім повернувся до Мінамі. – Мінамі, скільки у нас кімнат, готових для використання. – Будь ласка, зачекайте хвилинку. Мінамі, лівою рукою, заклала волосся за вухо і приклала палець на приймач системи голосового зв’язку, що висів на лівому вусі. Це був розумний динамік, з аутентифікацією відбитків пальців, що зчитував вібрації горла через чокер, який тісно контактував з шиєю і сприймав команди. Цей пристрій був розроблений з урахуванням «проблеми прослуховування штучного інтелекту», яка пов’язана з тим, що розумні динаміки передають на сервер конфіденційні розмови, які не пов’язані з роботою ШІ. Мінамі приклала руку до рота і пошепки повторила запитання Тацуї. І знову приклала палець до модуля розумного динаміка у лівому вусі, вимкнувши його, повернула обличчя до Тацуї. – Шановний Тацуя, є по одній одномісній і двомісній кімнаті. – Тоді одномісна для Еріки та двомісна для Лео та Мікіхіко. Хонока, Шізуку, Мідзукі, будь ласка, поверніться до дому, поки не стемніло. Цього разу Тацуя не дав друзям місця для дискусій. – І як так. Заперечила Хонока, молитовним тоном, але Тацуя був незворушним. – Тут нічого не поробиш. Хонока, поїхали до мене додому. Мідзукі, якщо не проти, запрошую з нами. Мабуть, завдяки втручанню Шізуку подальших заперечень не було. ◊ ◊ ◊ Друзі не єдині, з ким треба було поділитися інформацією отриманою від Масакі. Це несподівано зайняло багато часу, доручивши провести Хоноку з дівчатами Міюкі та супроводити Еріку з компанією Мінамі, Тацуя зателефонував на пряму лінію дому Йотсуба. – Шановний Тацуя, чим можу допомогти? Хаяма, котрий з’явився на екрані, змінив манеру спілкування з Тацуєю, і звертався до нього як до людини близької до глави. Не лише він. Усі слуги головного дому вже змінити своє ставлення до Тацуї. – Трохи раніше, я отримав інформацію від Ічідзьо Масакі. До Міякі прямують десантний корабель та есмінці. – Ви впевнені? – Ви теж про це розвідали? Не здивувавшись, запитав Тацуя.. – Десантний корабель Ґуам, та есмінці Росс і Халл. Ми знали, що вони наближаються до Японії, але пункт призначення не відомий. – Але ви зробили прогноз? – Так. Він співпадає з вашим, шановний Тацуя. Тацуя не заперечив твердження Хаями. Він не образився. На початку минулого місяця Міякі вже зазнав раптової атаки підрозділу, який складали паразитовані Зірки. Ніхто, з причетних до протистояння на острові Міякі, членів родини Йотсуба, не думав, що цим нападом все закінчиться. – Значить мені не варто було повідомляти дану інформацію. Відтоді, як він по справжньому залишив Сили Самооборони, Тацуя свідомо змінив використання займенника першої особи на «я». – Ні, зовсім ні. Ми готові до відбиття атаки, але те що це відбудеться вже завтра, корисна інформація. До речі, звідки шановний Ічідзьо отримав інформацію. – Схоже, його батько, Шановний Ічідзьо, почув це від свого посередника в Силах Самооборони. – Ось як. У нас теж є людина, що проникнула до Генштабу... Хаяма, на екранні, опустив погляд в низ. Можливо він перевіряв, що доповідав цей агент. – ...Здається, сьогодні її відправили на базу під столицею. – Схоже, це невдалий час. – Схоже. Треба визнати рівень Сил Самооборони та розвідки Міністерства оборони. Тацуя не прокоментував монолог Хаями. Агентурна розвідка — розвідувальна діяльність через роботу з людьми, це юрисдикція родини Куроба, і коли йому не було що сказати, він не мав бажання в це втручатися. – Ми розберемося з цим пізніше, а зараз негайно відправимо підкріплення проти завтрашньої атаки. Родина Шібата, наразі, знаходиться в режимі очікування, але ви хотіли б попросити, щоб для обробки Паразитів була відправлена родина Цукуба? – Залишу це рішення за главою Родини. – Вас зрозумів. Є якісь повідомлення для мадам? – Якщо можна, будь ласка, передайте. «Я докладу усіх зусиль, щоб виконати обіцянку його ясновельможності Тодоу». Від слів Тацуї, Хаяма напружив обличчя. – ...Перепрошую, чи можу я запитати? – Що саме. – Шановний Тацуя... Ви використаєте Матеріал бурст? Тацуя легенько посміхнувся, наче кажучи: «Не хвилюйтесь». – Ситуація, коли доведеться її використати, не виникне. – Тоді? Цим дуже коротким словом Хаяма, поцікавився справжніми намірами Тацуї. – Зроблю так, щоб світ зрозумів, що моя магія це не лише Матеріал бурст. Я збираюсь показати всьому світу, що магія може бути стримуючим фактором, не покладаючись на стратегічну магію, що має обмежену область застосування. Тацуя не дав тут конкретної відповіді. – Он як... Зрозуміло. Хаяма, на моніторі, глибоко вклонився. Без конкретних пояснень, але рішучість Тацуї була повністю передана йому. І її не можна було зрозуміти не правильно. ◊ ◊ ◊ Третє серпня, вечір. Прибравши після вечері з Ерікою, Лео та Мікіхіко, Мінамі повернулася до своєї кімнати, і Міюкі залишилася з Тацуєю на одинці. Вона сиділа поруч з Тацуєю у вітальні та насолоджувалася чаєм. Сьогоднішнім чаєм, був холодний трав’яний чай, заварений Міюкі особисто. Коли вона подала йому чай, Тацуя задоволено посміхнувся. Цей момент був блаженством для Міюкі. Вона крадькома дивилася на Тацую поряд з собою. Тацуя, який щойно надпив зі склянки, як і очікувалося, посміхнувся. Зрозумівши, що ось-ось сама посміхнеться, Міюкі, якомога невимушено відвернулась. І приклалася вустами до своєї склянки. Розслабившись завдяки ефекту трав’яного чаю, Міюкі полегшено видихнула і помітила направлений на себе погляд збоку. Міюкі несвідомо напружилась. Але незабаром зрозуміла що в погляді не має хтивості. Вона насторожено повернулась до Тацуї. Її погляд зустрівся з Тацуєю. Його погляд був до страху серйозним, тому вона зрозуміла, тема буде про щось серйозне. – Міюкі. – Так, старший брат. Міюкі була змушена прикласти чимало зусиль, щоб стримати голос, який ось-ось мав зірватися. – Я не хочу брати тебе на поле бою. І як колишній Страж, і як наречений, я думаю, що цього слід уникати. Від фрази «як наречений», Міюкі здавалося ледь не втратила свідомість. Тому, що Тацуя рідко говорив про Міюкі з позиції «нареченого». – Але я хочу, щоб завтра ти мені допомогла. Однак усвідомивши, що Тацуя просить про допомогу, її настрій «витання в хмарах» як здуло. – Що я повинна зробити? «Я потрібна Тацуї.» Коли вона про це подумала, її свідомість зосередилася на цьому. – Завтра, опівдні, військові кораблі USNA атакуватимуть, але це ще не все. Думаю, Безобразов скористається задумом Кларка і зробить крок. – Безобразов з Нового Радянського Союзу? – Так. Твердих підстав для ствердження у мене не має. Але для нього, це чудовий шанс змити приниження. А для Нового Радянського Союзу, я стратегічний маг сусідньої країни, якого неодмінно треба ліквідувати. Ця країна ймовірно втрутиться. Засобами удару, ймовірно буде Туман-бомба, ракети середньої дальності та підводні ракетні човни. Підводний човен Нового Радянського Союзу, можливо, вже ховається поблизу цього острова. – Думаю, ви праві, старший брате. Міюкі не сліпо підтримала його. Принаймні зараз, вона все обдумала і визнала раціональність припущень Тацуї. – Якщо вони нападуть, природно, потрібно дати їм відсіч. Повернутися неушкодженими вони не зможуть. Однак, якщо доведеться мати справу з USNA і Новим Радянським Союзом, одночасно, мені не можна перестаратися. Я не можу ігнорувати те, що станеться після того, як це закінчиться. – Ви вважаєте, що буде не достатньо просто перемогти. – Скориставшись цією можливістю, я вб’ю Едварда Кларка. Я не можу залишити їх живими, щоб відрізати майбутні проблеми. Коли вона почула його рішучий тон, обличчя Міюкі потемніло. Вона була не достатньо потерта життям, щоб з легкістю прийняти вбивство. Але вона не заперечила і на це. Не тому, що це були слова Тацуї. Вона знала, з власного досвіду, що з деякими людьми просто не домовитись. – Але я не хочу використовувати Матеріал бурст. За цією магією закріпився надто потужний образ непереборної, жорстокої різні. У тоні Тацуї не звучало нюансу самозвинувачення. Міюкі не заперечувала, бо розуміла, що він оцінює свою магію з об’єктивного погляду. – Бойові кораблі USNA та підводні човни Нового Радянського Союзу повинні бути знешкоджені без знищення. Навіть якщо вони зрештою затонуть, я хочу, щоб це сталося вже після того, як побачать, що вони вже знешкоджені. В очах Міюкі засяяло світло розуміння. – І ви залишите це мені, вірно? Зрозуміла. Незалежно скільки кораблів у них буде, я зможу заморозити їх і усе що охопить око. Рішуче сказала Міюкі, з мужністю і її красою вона виглядала як свята діва, що отримала одкровення від бога війни. Однак, схоже, для Тацуї цей образ був не дуже бажаним. Його обличчя на мить показало печаль. Щоб приховати це, він одягнув маску непроникливості та дістав з сумки на нозі сріблястий пістолет з класичним візерунком. Загальною довжиною дванадцять сантиметрів, такою, що його могла тримати навіть рука Міюкі. Проте дула не було. – Це спеціалізований CAD? Питально схиливши голову, Міюкі взяла у руки цей нібито пістолет. Міюкі, яка могла похвалитися надзвичайною магічною силою, ніколи не мала потреби в спеціалізованому CAD. – В цей CAD записано послідовність активації магії охолодження над широкої області «Льодовиковий період», що використовує принцип Ланцюжкового Виклику. – Ґлейшел Айдж7... Це нова магія? Округлила очі Міюкі, почувши незнайому назву магії. – Без підготовки тобі доведеться імпровізувати, але сама магічна послідовність є Ніфльгейм ширшої області, за допомогою Ланцюжкового виклику, тому не повинно бути ризику, пов’язаного з активацією. Оскільки, про всяк випадок, в послідовність активації вбудований обмежувач, не має ризику надмірного навантаження на Область магічних операцій. Обмежувач працює, я перевірив. Слухаючи це пояснення, Міюкі все більше відкривала очі. – Перевірили на собі...Хіба це не було небезпечно? – Заради тебе. Незалежно від того наскільки це ризиковано, я вживу всіх можливих заходів – Старший брат... Очі Міюкі зволожились. Однак оскільки це було не до ситуації, вона, мабуть, стерпіла. Сльози не пролилися. – Однак ця розширена версія, під назвою Льодовиковий період, повинна бути менш обтяжливою, ніж використання Ніфльгейм. Будь ласка, нейтралізуй ворожі кораблі за допомогою цієї магії. – Зрозуміла. Я чудово виконаю цю свою роль, поруч зі старшим братом. Хоробро заявила Міюкі. – Ні, зачекай, будь ласка. Однак, Тацуя не кивнув на її слова, а сказав фразу, що охолодила її. Я хочу, щоб ти використовувала магію з командного центру, для того, щоб ворог тебе не бачив. – ...Чому? Їй це не сподобалося і Міюкі не вдоволено поглянула на Тацую. – Якщо ти використаєш «Льодовиковий період», вона, ймовірно, буде настільки ж потужною, як і стратегічна магія. І я неєдиний за ким спостерігатимуть. Ти однозначно не повинна стати цілю іншої країни, як небезпечний маг. Хоча і сказані владним тоном, ці слова ще не переконали Міюкі. – Старший брате, ви кажете що не бажаєте, щоб я виходила на поле бою, але мої наміри зовсім інші. Я не хочу бути дівчиною, яку можна лише захищати. Я хочу стояти поруч зі старшим братом, а не прикриватися його спиною. Очі Міюкі, що дивилися на Тацую, випромінювали невблаганну волю. Якби тут була присутня ще одна людина, вона б подумала, що навіть Тацуї буде важко її переконати. Власне, Тацуя. – Здаюсь... Серйозно, чи лише на вигляд серйозно зітхнув. – Міюкі. Я ніколи не думав про тебе як про безпорадну дівчину. Доказом є те, що я б не розробив цей план, а ні нову магію, якби не розраховував на твою силу. – ... Можливо ці слова Тацуї були абсолютно несподіваними для Міюкі, її бойовий дух нібито знизився. Вона мовчала, не знаючи як реагувати. – Я хочу, щоб ти прикрила мене позаду... З Міюкі за спиною, я не боятимусь нічого і нікого не боятимусь, навіть власної сили здатної зруйнувати світ. – А, ем... – Я думав, що ти й надалі прикриватимеш мене, але... Це було лише моє егоїстичне переконання? – Ні, нічого подібного. Міюкі поспішно заперечила, слова самозвинувачення Тацуї. – Я і далі буду підтримувати спину старшого брата. Сказавши це, вона, мабуть, не зрозуміла, що у неї виникли внутрішні протиріччя. – Дякую, Міюкі. Тоді завтра я попрошу тебе підтримати мій тил. – Залиште це мені! – Покладаюся на тебе. – Так! Можливо, Міюкі навіть не зрозуміла, що її обвили навколо пальця.