[6]

Том 30. Розділ 7 - [7]

[7] Неділя, двадцять перше липня. Від сьогодні Перша старша школа при Національному магічному університеті, як і інші прикріплені до нього старші школи, перебувала на літніх канікулах. Зазвичай президент студентської ради був би зайнятий підготовкою до Турніру дев’яти шкіл, але цього року турнір скасували, тому розклад Міюкі був вільний. Хоча це не було причиною, але Міюкі, від вчорашнього дня, перебуває на острів Міякі, під приводом хвилювання за Тацую. ...Однак Міюкі, мабуть, вчинила б так само, навіть якби Турнір дев’яти шкіл проводився як зазвичай. Навіть якщо Тацуя, який нібито госпіталізований, зараз не в лікарні. ◊ ◊ ◊ О восьмій ранку. Одразу після сніданку, на мобільний термінал Міюкі, що вже прийшла до лікарні, де мав бути госпіталізований Тацуя, надійшов дзвінок. Зараз Міюкі була в кімнаті моніторингу відділення інтенсивної терапії. Оскільки до відділення реанімації, крім лікарів і медсестер, заходити заборонено, відвідувачі, можуть побачити пацієнтів, через вікно з коридору, або спостерігати за пацієнтом з кімнати моніторингу, через камеру. Мобільний термінал Міюкі зміг прийняти дзвінок, тому що в кімнаті моніторингу був бездротовий ретранслятор. Стіни лікарні зроблені з матеріалу, який блокує електромагнітні хвилі, тому якби Міюкі стояла в коридорі перед реанімацією, телефон не з’єднався б. Матеріал, блокуючи електромагнітні хвилі, не пропускає вхідні і вихідні сигнали. – Це Шіба. – Міюкі... Було трохи болісно чути голос, що пролунав з динаміка. – Хонока, ти подзвонила через шановного Тацую? Спокійним голосом відповіла Міюкі, з болю в серці, що обманює подругу. – Насправді, я думала зателефонувати вчора... Міюкі, це було б не ввічливо. – Це Шізуку сказала? – Угу... Міюкі ледь не заплакала і це була не гра на публіку. – ...Дякую. За твою турботу. – Угу. ...То, як там пан Тацуя? – Може, неправильно говорити «на щастя», але його життю нічого не загрожує. Він ще не може покинути відділення реабілітації, але якщо все пройде добре, він зможе вийти з лікарні приблизно через тиждень. На запитання Хоноки, Міюкі повернула заготовлену відповідь, що відповідала офіційній позиції. – Он як. Добре… На відміну від слів, тон Хоноки залишався неспокійним. – Якщо хвилюєшся, то може прийдеш? Слова Міюкі не були наслідком глибоких роздумів. – Можна? – Так. Однак коли Міюкі кивнула, Хоноці що перепитала, її думки зібралися до купи. Підпускати людей до лікарні, зазвичай було б не бажано. Госпіталізація Тацуї — це прикриття, і його вже не було в Японії. У лікарні лежала точна його копія, лялька. Навіть якщо дозволити відвідування, не можна відпускати відвідувачів близько до ліжка, де лежить манекен. Тому її й розмістили у відділі реанімації та інтенсивної терапії, але чим більше людей його відвідають, тим вищий ризик бути розкритими. Проте також буде неприродно, що жоден з близьких шкільних друзів не відвідають хворого. Крім того, Хонока, Шізуку та Еріка з іншими не можуть зробити щось, що поставить Тацую у невигідну ситуацію. В цьому Міюкі довіряла їм. – Я рада, що ти хвилюєшся за шановного Тацую. Хонока, ти приїдеш одна? На цьому острові не має готелів у звичайному розумінні, тому я організую, місце, де ти зможеш зупинитися. – Ем, я можу зателефонувати тобі пізніше? – Я не проти. – Тоді, після обіду. – Так, чекатиму. Хонока поклала слухавку. Міюкі зателефонувала в головний дім Йотсуби, зі стаціонарного телефону, з вбудованим пристроєм шифрування, а не з мобільного терміналу. На щастя, її швидко зв’язали з Маєю. Мая легко погодилася дати дозвіл на візит Хоноки. ◊ ◊ ◊ Новина про те, що Тацую госпіталізували після атаки терористів в морі, стала гарячою темою серед Десяти головних кланів. Хоча позачергову раду кланів вона не зібрала, але телефонних обговорень між главами кланів було не одна і не дві. Але десятці кланам було не до цього. Наприклад родині Ічідзьо. – Рей-чан, сніданок. – Дякую, Акане. – Йду. Відповіла старшій дочці родини Ічідзьо, Ічідзьо Акане, маг стратегічного класу, що стала біженцем з Великого Азійського Союзу, Лю Лі Лей, завершивши упорядковувати речі в шафі. Вчора вона переїхала з бази Комацу до резиденції Ічідзьо. Таке рішення, минулої неділі, прийняли голова родини Ічідзьо, Ічідзьо Ґокі, та представники командування Сил Самооборони, в присутності глави родини Футацуґі, Футацуґі Мей, під час поминального обіду, після похорону покійного Кудо Рецу. Цей захід, в основному, враховував навантаження на Ічідзьо Акане. Акане з братом, Масакі, перебували на базі Комацу, як наглядачі Лю Лі Лей. Обстановка на базі була зовсім не поганою, але було вирішено, що постійно тримати на базі ученицю середньої школи, не бажано. Переїзд призначили на вчорашній день, бо вчора була церемонія закриття в школі Масакі. Приватна середня школа, де навчалася Акане, через нестабільну військову ситуацію, пішла на канікули на десять днів раніше, а от старші школи при Магічному Університеті, в тому числі Третя старша, на літніх канікулах лише від сьогодні. Оскільки Масакі був відсутній у школі з позаминулого тижня, те що він пішов на літні канікули, нічого не змінило, але дорослі, що так полюблять формальності, подумали, що це «підходящий момент». У особняку родини Ічідзьо була будівля у західному стилі, для сім’ї і будівля в японському стилі, для прийому гостей. Кімната, надана Лю Лі Лей, була в відремонтованій будівлі в японському стилі, з підлогою. Вона, з Акане, пішла довгим коридором до сімейної їдальні. – Всім доброго, пані та пане. – Доброго ранку, Рейро. Відповіла на ввічливе привітання Лю Лі Лей, дружина глави родини Ічідзьо Мідорі – Доброго ранку, пані Рейро. Озвався Масакі, після неї. Ґокі сьогодні зранку не було. «Рейра» це прізвисько, є скорченою версією імені Лі Лей, що є японською прочитанням імені Лі Лей. У звичайному читанні особистих імен, «Лі Лей» Можна прочитати як «Рейра». Рей-чан Акане це скорочення від її справжнього імені Лі Лей, а от «Рейра» запропонувала сама Лю Лі Лей, сказавши, – Вам же було важко називати моє справжнє ім’я. Ніхто не посміявся з пояснення, – це один із псевдонімів для операцій з проникнення, – але також правда, що Масакі, та інші в сім’ї, сушили собі голову над тим як її називати. Отже, Мідорі та Масакі вирішили використовувати «Рейра». Крім того, Ґокі використовував звернення вельми шановна Лю, а його друга дочка Рурі скоротила «Рейру» і зупинилась на тому ж варіанті, «Рей-чан», що і її сестра. Так Лю Лі Лей безпечно розпочала жити в родині Ічідзьо. Проте світ був не настільки добрий до магів, щоб їх мирне життя тривало довго. Особливо, якщо він настільки ж могутній, як стратегічний маг. Пізній сніданок сім’ї Ічідзьо почався о восьмій тридцять ранку. І в цей час, її главу Ґокі викликали на базу Сил Самооборони Канадзава. Командувач бази, Полковник Асано, особисто, з вдячністю зустрів Ґокі. Співпраця з родиною Ічідзьо була важливою для бази Канадзава, і командир, що опікувався базою, не хотів, щоб цей виклик, відбувся в строгій формі. – Вибачте, що вам довелося прийти рано в ранці. – Ні, це я прийшов раніше, ніж планувалося. Вибачте. Ґокі також відповів на слова Асано схиливши спину. Він був людиною жорсткою, але не грубою. Крім того, не лише сторонні полковника Асано була важлива співпраця. Асано провів Ґокі у вітальню, що була найбільш розкішною, як для бази. Як тільки вони сіли, негайно ж розпочалася розмова, зі слів «відразу ж перейдемо до теми». – Генеральний штаб не задоволений, що Лю Лі Лей переїхала до нашого дому. До вчорашнього ранку, Лю Лі Лей була під захистом на цій базі військово-повітряних сил Комацу. Тиждень тому Ґокі провів зустріч з високопоставленими чиновниками Об’єднаного військового командування, організації вертикальної структури, що об’єднувала сухопутні, морські та повітряні війська. А сьогодні його викликав сюди генеральний штаб сухопутних військ. Лю Лі Лей — іноземний солдат, яка попросила притулку, втручання Міністерства Юстиції чи Міністерства Закордонних Справ ще зрозуміло. Однак це не те питання, в яке мали право втручатися сухопутні війська. – Мені шкода. Ми теж лише чули, що це обговорення, що до мага стратегічного класу. – Невже, Національні Сили Самооборони скажуть мені віддати сина. – Я не можу про це нічого сказати. Та, правду кажучи, я б хотів, щоб ваш син став офіцером Сил Самооборони. І я не один так думаю. Але це не те, до чого можна змусити. І багато хто повинен це розуміти, а не лише я. – Ось як... Ґокі, здавалося, не зміг приховати свого розчарування, але воно було не надто серйозним. Він приїхав на базу Канадзава на годину раніше призначеного часу, тому що хотів наперед дізнатися, який був намір сьогоднішнього виклику. Однак, коли він дізнався про це незадовго до зустрічі, в кращому випадку, він міг лише психічно налаштуватися. Він не очікував, що зможе вжити ефективних заходів, тому його розчарування були обмежені. Розмова Ґокі та командира бази перейшла на тему риболовлі, що було захопленням Асано. Дев’ята тридцять ранку. На базу Канадзава прибула генерал-майор Саекі, керівник бригади один-нуль-один, а не офіцер генерального штабу сухопутних військ. Це здалося дивним не лише Ґокі. База Канадзава належала до десятої дивізії. Командир Асано та інші офіцери бази крутили головами, задаючись питанням: «Чому командир бригади один-нуль-один?», але командир — полковник, а Саекі — генерал-майор. Навіть якби вона сказала, що прийшла від імені Генерального штабу, ніхто б не зміг її заперечити. Полковник Асано повернувся до свого кабінету, а навпроти Ґокі сіла Саекі. По заду Саекі стояла жінка-офіцер у віці близько тридцяти. Вона була супроводом Саекі з бази Касуміґаура, капітан Кідо Отоха. Сьогодні Саекі не взяла Казаму. – Дякую, що прийшли сьогодні. Схилила голову Саекі. Ґокі не став докоряти їй за це. – Це краще, ніж ви раптово заявитесь до нашого дому. Отже, що у вас за справа, для цього несподіваного виклику? – Я думала відвідати вас, для вашої зручності. Як вони й сказали, спочатку Саекі запропонувала відвідати резиденцію Ічідзьо. І в результаті відмови Ґокі, зустріч була призначена на базі Канадзава. Саекі не образилася на його небажання приховувати свій настрій. Насправді це були не справжні емоції, а намагання викликати відчуття боргу, шляхом скарг на примушування щось зробити, Саекі це розуміла і знала як цим скористатися. – То яка у в вас справа? Ґокі думав лише про те, що якщо все пройде добре, то це буде лише вигідніше. Він більше не скаржився і знову запитав Саекі про її справу. – Здається тема піде про, те що робити зі стратегічними магами? – Так. Спершу погляньте на це. В момент слів Саекі, капітан Кідо передала Ґокі папку з паперовими документами. – ...Договір про контроль магів стратегічного класу. – Звичайно. Саекі відразу ж відповіла на запитання Ґокі, озвучене з підозрою в очах. – З початку цього року, магія стратегічного класу та подібна великомасштабна магія використовувалася неодноразово, наче щось прорвало. Саекі перерахувала «Синхронізед Леніа Фюжн», «Громову вежу», «Актів Аер Маін» і «Туман-бомбу» і місця застосування цих магій. – У всьому світі зростає занепокоєння людей щодо великомасштабної магії, а масова істерика може призвести до заворушень. – І щоб зменшити цю тривогу, ви хочете поставити стратегічних магів під контроль Міжнародної асоціації магії? – Ні, їх контролюватимуть їх нації. Магічна асоціація матиме право проводити перевірку засобів контролю стратегічних магів. – ...Хіба це не те саме, як було досі? – Якщо попросити націю відпустити стратегічного мага, вона не погодиться. Проте не можливо залишати усе як є. Я вважаю, що занепокоєння мас буде зменшено, завдяки системі, в якій контроль буде не лише з боку держави, ай коли цей контроль держави буде гарантований міжнародними зобов’язаннями, що контролюватимуть державу. – Зрозуміло... Але чому Японія повинна брати ініціативу на себе в цьому питанні. З серйозним поглядом запитав Ґокі, виділяючи кожне слово. – Щоб до Японії не ставилися з підозрою. – Підозрою в чому? – В територіальних амбіціях. Відповідь Саекі була не чіткою. З виразу яким Ґокі дивився на Саекі, було помітно, що він не вловив суті. – Наразі два іноземні маги стратегічного класу, Анджі Сиріус і Лю Лі Лей перебувають в нашій країні. – Анджі Сиріус? Здивування продемонстроване Ґокі не здавалося в очах Саекі грою. Саекі розсудила, що, схоже, серед Десяти головних кланів не поширюється інформація про втечу Анджі Сіріус, – Анджі Сиріус переховується в родині Йотсуба. – Умм... Між бровами Ґокі з’явилися глибокі зморшки. Схоже, свавілля родини Йотсуба викликало у Ґокі відчуття незадоволення і небезпеки. Саекі побачила бажану їй реакцію. – Крім цих двох, днями, ваш син був атестований як новий стратегічний маг. Крім того, наприкінці жовтня, два роки тому Японія, першою у світі, застосувала магію стратегічного класу у війні. – ...«Палаючий Хеллоуїн»?... – Хоча на той час це був необхідний захід для самооборони, та, безумовно, саме це зламало печать на використанню магії стратегічного класу для решти світу. Ось чому Японія повинна стати лідером в контролі стратегічної магії. – Зрозуміло. Перебільшено кивнув Ґокі. – То що ж, ваша ясновельможність, ви просите нас зробити? Вдивляючись прямо в очі Саекі, запитав він. – Я хотіла б щоб ваш син, вельмишановний Ічідзьо Масакі та Лю Лі Лей, яку захищає родина Ічідзьо пообіцяли, що будуть виконувати рішення у ряду щодо використання стратегічної магії. – Це стосується лише використання магії стратегічного класу? Навіть якщо вони не служитимуть в Силах Самооборони? – Ставати солдатами чи ні, вирішувати їм самим. – Це так. Ще раз кивнув Ґокі. – Те що ми зараз обговорюємо, залежить від волі Масакі та вельмишановної Лю. – Ох, ні, але... Саекі, ймовірно, подумала, що Ґокі намагається швидко закінчити їх розмову. Але вона помилилась. – Покличмо їх сюди й нехай вони вирішують. – З-зараз? – Вірно. Ви не проти трохи почекати? – ...Зрозуміла. Добре. Саекі не залишалося іншого вибору, крім як погодитися на нав’язану Ґокі пропозицію. Розмова відновилась приблизно через пів години. Перед Саекі сиділи Масакі у шкільній формі та Лю Лі Лей у літній сукні. Причина того, що вона не носила військову форму Великого Азійського Союзу, була результатом її власного бажання. Літня сукня була запозичена в Акане. Самої ж Акане з ними не було. Якби була підозра, що Лю Лі Лей може здійснити саботаж на базі Канадзава, Акане, як користувач «Нервових розладів», супроводжувала б їх, щоб зупинити її. Та, принаймні в родині Ічідзьо, Ґокі, Масакі та мати Мідорі, не думали, що є про що хвилюватися. Однак, навіть якщо Лю Лі Лей зробить щось підозріле, супутниця Саекі повинна без вагань дістати пістолет і скористатися ним. Для Саекі це були зайві клопоти, але вона повторила те саме пояснення для Масакі та Лю Лі Лей, що чув Ґокі. – ...Я розумію, про що ви говорите, ваша Ясновельможність. Вислухавши розповідь Саекі, відповів Масакі, на її мовчазне спонукання. – Я погоджуюсь з думкою її ясновельможності Саекі, що ми повинні вжити заходів, щоб зменшити занепокоєння людей щодо магів. Крім того, я не маю наміру використовувати «Океанічний вибух» на власний розсуд, тому не думаю, що свобода буде обмежена, навіть якщо для використання цієї магії потрібен дозвіл уряду. – Отже, чи означає це, що пан Масакі погоджується з контролем над стратегічною магією. – Так. Проте поки що я планую вступити до магічного університету, тож дозвольте мені, будь ласка, подумати, чи служитиму я в Силах Самооборони. – Цього достатньо. Почувши відповідь Масакі, задоволено кивнула Саекі. – Як поживаєте, прапорщик Лю? Завдяки Масакі, сьогоднішня мета Саекі була досягнута. Саекі думала, що Лю Лі Лей зрештою повернеться до Великого Азійського Союзу, тому немає сенсу запитувати про її наміри тут. Запитання Саекі про Лю Лі Лей не мало більше значення, як «гарний тон». – Як погоджуюся з тим що сказав пан Масакі. – ...Тобто ви теж погоджуєтеся з контролем над магією стратегічного класу? Однак відповідь Лю Лі Лей була несподіваною, і Саекі не могла не запитати у відповідь. – Якщо пан Масакі скаже, що так треба, я так і зроблю. Відповідь Лю Лі Лей знову здивувала Саекі. Саекі мимоволі перевела погляд і витріщилася на Масакі. Масакі розгубився і не міг знайти що сказати. Щоки сіпалися, а погляд кидався по боках, не маючи на чому сфокусуватися. – ...Запитаю на всяк випадок, прапорщик Лю, що ви зробите, якщо пан Масакі порадить вам натуралізуватися в Японії та служити в Силах Самооборони? – Я зроблю так, як скаже пан Масакі. Раптом пролунав сміх. Ґокі, який до цього тримався з усіх сил нарешті не зміг стриматися. – Ох, хто б міг подумати, що мій посередній син, здатний на подібне. – Батьку! Масакі поспішно спробував змусити Ґокі замовкнути. Незалежно від цього чи ні, але зауваження Ґокі одразу перейшло в серйозне русло. – Проте, як вони й сказали, питання про приєднання до Сил Самооборони, треба відкласти, поки вони не закінчать магічний Університет. У разі крайньої потреби, управляння родиною Ічідзьо я залишу своїй дочці. Ґокі підвівся. – Ну, думаю, ми обговорили все, що повинні були обговорити. – Так. Дякую за ваші позитивні відповіді. Сказала Саекі, теж підводячись. Масакі та Лю Лі Лей поспішно встали, щоб не відстати від них. ♦ ♦ ♦ ...Ця розмова відбулася в ніч на дев’ятнадцяте липня, з день до того, як Лю Лі Лей переїхала до родини Ічідзьо. В окремій кімнаті, відведеній Лю Лі Лей на базі Комацу. В ситуації, коли Лю Лі Лей і Ічідзьо Акане, розмовляли наодинці про кохання. – Рей-чан, тобі подобається мій брат? – ...Так раптово. Чому ти питаєш? – Ну, мабуть, можна сказати, що мене це хвилює, як молодшу сестру. – Акане, у тебе комплекс братика? – Гей, це не так. Бо для мене є лише Шінкуро-кун. Шінкуро-кун, про якого ти говориш, це знаменитий «кардинал Джордж», пан Кічідзьодзі Шінкуро? Я уявляла його більш вченим і холодним, але він, здається, добрий. – Так... Ні, ні, зараз не про мене. Рей-чан, тобі подобається мій брат? – …Я маю відповідати? – Я хочу почути! – Думаю це розумний вибір. Пан Масакі добра людина. – Дорий, га. Рей-чан, у тебе інший погляд на речі. Більшість жінок, яким подобається мій брат, кажуть «тому що він красунчик» або «тому що він сильний». – Я бачила багато сильних людей. Але пан Масакі перший чоловік, який по справжньому був добрим до мене. Тому що всі інші хлопці, за своїми посмішками, намагалися використати мене. – Ой... Не знаю, добрий чи поганий мій брат, але він не брехун. Того дня коли моя країна надіслала підрозділ зачистки, я була дуже зворушена добрими словами пана Масакі про Рін-дзе, тобто лейтенанта Рін. – Значить це був початок? Але Рей-чан. Мій брат тупуватий в цьому, тож якщо ти дійсно прагнеш його, отримати, нічого не вийде, якщо сама не підеш у наступ. – Отримати... О, це означає бути коханцями. Але хіба... Це не вульгарно для дівчини? – Ні! Інше, Рін-чан! Це було характерно для двадцятого століття! Зараз же майже кінець двадцять першого! – А... – Але й бути надто жорсткою теж не добре. Тому що чоловікам подобаються «сором’язливі» та «витончені». Вони ж дрімер. – О... Це означає «мрійники». – Саме так. Особливо мій старший брат, йому подобаються слухняні та чуттєві, здається такий тип — Ямато Надешіко. Я вважаю, що підхід «я слідую за вами» буде ефективним. – ...Зрозуміла. Я спробую. Але Акане тебе це влаштовує? – Що влаштовує? – Але я чула, що японським дівчатам не надто подобається, що хтось закохується в їх старших братів. – Звідки така інформація?! Я ж вже казала! У мене не має комплексу братика! – В-вибач. – Ну такі дівчата теж є. Я підтримую тебе, Рей-чан. ...Я не хочу бачити як мого брата лягає кінь12. – Кінь? Лягає? – Це надто недосяжна висота. Вона потребує занадто багато зусиль. – ? – Тож Рей-чан, зроби все можливе! – Так… Ні, дякую, Акане. Я постараюсь зробити все можливе. Цим і був зумовлений цей раптовий напад на Масакі сьогодні. За цим стояла розмова про любов між двома, що сталася два дні тому. ♦ ♦ ♦ Провівши Ічідзьо Ґокі, Масакі і Лю Лі Лей, генерал-майор Саекі і її супровід, капітан Кідо також залишили базу Канадзава. Сівши на гелікоптер, що чекав на вертодромі бази Канадзава, вони вилетіли до бази Касумігаура. Коли база, з якої вони злетіли, зникла, Саекі розслабила тіло на сидінні та зітхнула. – ...Ваша Ясновельможність, ви незадоволені відповіддю родини Ічідзьо? Неохоче заговорила до Саекі капітан Кідо. – Ні я отримала більше, ніж очікувалося. Всупереч відповіді, обличчя Саекі не демонструвала задоволення. Помітивши підозру на обличчя капітана Кідо, Саекі знову зітхнула. ... З тих же Десяти головних кланів, того ж віку, і тільки подумати, що настільки різні. – Ви про різницю між Масакі-куном і Шібою, Тацуєю-куном? Звісно, Ічідзьо-кун більше схожий на підлітка, ніж Шіба-кун, але відчувається, що він трохи не зрілий. – Капітан, це не так. Різким тоном спростувала враження Кідо Саекі. – ...Ні, так виглядає на поверхні. Схоже, що тон був більш суворим, ніж планувала Саекі, тому вона знизила його, щоб пом’якшити. – Ічідзьо-кун має набагато глибше розуміння того, що має пріоритет для нації. Ічідзьо-кун — дорослий, оскільки розуміє свої зобов’язання. – Думаю, що це також відображає різницю в між родинами Ічідзьо та Йотсуба. – Так і є. Замість того, щоб розглядати Десять головних кланів як групу, треба оцінювати їх окремо... Ні знищити по одному. – Це основа тактики. Побачивши з настільки серйозним обличчям озвучила злий жарт Кідо, Саекі розтягнула вуста в посмішці. Але її очі зовсім не сміялися. ◊ ◊ ◊ Переможений Тацуєю і взятий під контроль людьми Куроби Міцуру, Фудзібаяші Наґамаса був госпіталізований до лікарні в Кофу. Дана лікарня контролювалася родиною Йотсуба. Хоча йому лікували травми, можна сказати, що він у полоні. Його дочка Фудзібаяші Кійоко відвідала його палату двадцять першого липня, об одинадцятій ранку. – Ласкаво просимо, лейтенант Фудзібаяші. – ...Пані Цукуба Юка, як я розумію? Наґамасу госпіталізували в окремій палаті, але зараз він був в ній не один. Знаючи, що сьогодні прийде Кійоко, Юка чекала на неї в палаті. – Для мене честь, що ви мене знаєте. Я хотіла б дещо обговорити з вами та вашим батьком... Чи можу я вас трохи потурбувати? Слова звучали по суті як запит дозволу, але ситуація не дозволяла відмовитись. – Так, я не проти. На фактичний примус Кійоко продемонструвала офіційну згоду. Ця окрема палата була досить простою, поруч з ліжком, з двох сторін, стояли стільці для відвідувачів, на яких двоє людей могли сісти, один напроти одного. Кійоко сіла на дальній від входу стілець, а Юка на той, що по ближче. – І так, мені, як сторонній, буде неввічливо заважати розмові батька з дочкою, тому я швидко передам вам прохання родини Йотсуба. Кійоко напружилася. Наґамаса, навпаки, залишався розслабленим, лежачи у ліжку. – Родина Йотсуба вирішила не викривати злочин Кудо Макото та його спільників. Напружене тіло Кійоко, тремтіло. Зрозуміло, що Фудзібаяші Наґамаса входив до числа «спільників», про яких говорила Юка. – Натомість. Продовжила озвучувати вимоги Юка, не звертаючи увагу на реакцію Кійоки. – Ми хочемо, щоб лейтенант Фудзібаяші дала свідчення про дії генерал-майора Саекі на користь ворогів. – На користь ворогів... Ви про що? З блідим обличчям, запитала Юку Кійоко. Її вираз можна було витлумачити, як визнання того, що вона щось знає. – Так. Наприклад, знаючи про нелегальне проникнення Люй Ґанху, вона залишила це без нагляду. Кійоко затамувала подих.. – Вам же відомі й інші випадки? Слова Юки, мабуть, були надто ідеальними. Родина Йотсуба, могла й не знати про «інші справи», можливо у них не було доказів і у справі Люй Ґанху. Однак, оскільки Юка від початку захопила ініціативу, Кійоко не мала настрою заперечувати. – ...Я хотіла б порадитися з сім’єю. Кійоко намагалася виграти час, щоб зібратися з думками. – Ми вже отримали згоду глави родини, вельмишановного Наґамаси та старшого сина вельмишановного Чотаро. Проте навіть тут Юка її випередила. – ...Дайте хоч трохи поговорити з батьком. – Розумію. Я зачекаю в коридорі, тому, будь ласка, покличте, коли закінчите розмову. Натиснувши в останнє, мовляв, у вас не багато часу, Юка вийшла з палати. Зі звуком зачинення дверей, Кійоко тихо і глибоко зітхнула. – Батьку. Вона встала і звернулась до Наґамаси. – Ви справді погодились на пропозицію родини Йотсуба? Вона завмерла на місці й чекала на відповідь батька. – ...Це правда! Наґамасі знадобилося три секунди, щоб кивнути. В його голосі не відчувалося жодних вагань чи провини. – ... Кійоко не могла визначитися, поскаржитись чи звинуватити. – Батьку, я розумію, що в ситуації, коли ви знаходитеся в полоні, у вас не має вибору. Але... Родина Йотсуба хотіла від Кійоко вчинення зради. У великому сенсі, розкриття неправомірних дій старшого офіцера не є зрадою нації. Але справедливість не завжди використовується правильно. Кійоко не здавалося, що родина Йотсуба використає її «свідчення» у справедливих цілях. – Навіть якби я не був ув’язненим, я б прийняв прохання родини Йотсуба. Переможений підкорюється переможцю. Це наше правило. – Але я стану зрадницею! Слова батька звучали, для вух Кійоко, дуже безжально. Кійоко відчувала, що їй кажуть, що байдуже, в якому положенні вона опиниться. – Перш ніж стати солдатом, ти була членом родини Фудзібаяші. – Ти просиш мене піти з армії! – Запитаю навзаєм, чи варта її ясновельможність Саекі, лояльності настільки, щоб стати спільником в її махінаціях? – Тобто... В цей час у свідомості Кійоко не було облич начальства та колег. Там звучали слова Йотсуби Маї про «шкоду таланту». Вона скептично поставилась до себе, як до солдата (почала це усвідомлювати) у лютому минулого року, коди почула про смерть Чіби Тошікадзу, з яким у неї зароджувалися дружні стосунки. В результаті ланцюгової реакції, згадавши загиблого нареченого, вона не могла зрозуміти, чому вона працює клерком в Силах Самооборони. Проте вона відчула, що і раніше, вона мала сумніви щодо своєї роботи. «Все це почало видаватися божевільним... Минулого серпня.» Після того, як був розкритий задум провести експеримент з Ляльками-паразитами, щоб змусити Кудо Рецу вже фактично відійти від справ. Саекі та її дід Кудо Рецу вже давно конкурували. «Розкривши змову діда, її ясновельможність Саекі, наче, з ланцюга зірвалась...» Можливо, ослаб самоконтроль після перемоги над давнім супротивником. Кійоко відчувала, що все більше і більше наказів, що доходили до неї, були більше ніж просто накази командира бригади. Спочатку багато обов’язків, покладених на Кійоко, були явно поза законними, але навіть при цьому, за останній рік, вона не раз і не двічі відчувала, що її завдання виходять навіть за позазаконні. – Кійоко. Чи є її ясновельможність Саекі начальницею, що заслуговує на твою лояльність? Чи є бригада один-нуль-один організацією, що має вищий пріоритет перед родиною Фудзібаяші? – ...Несправедливість має бути виправленою. Кійоко пішла на компроміс зі своїми почуттями. – Я можу свідчити лише про два випадки. Один з них не є підтримкою інтересів ворога. Такою була відповідь Кійоко Юці. Юка, що повернулася на той же стілець, кивнула і здавалося, задоволено посміхнулась. – Одним з них є випадок, коли вона приховала проникнення Люй Ґанху. «Так», Кійоко кивнула на розуміння Юки. – Який інший? Кійоко не замислювалась, чи справді Юка знала про інші випадки. – Саме її ясновельможність Саекі представила кошти та матеріали для розробки Ляльок-паразитів дядечку Макото, родині Кудо. – Тобто є інші Ляльки-паразити, крім тих, що зберігаються замороженими у колишній Дев’ятій лабораторії. Почувши зізнання Кійоко, Юка не показала ознак здивування. Кійоко не могла сказати чи знала Юка про це заздалегідь. ...Їй вже було все одно. – Це тіла Ляльок-паразитів, виготовлені після вересня минулого року. Її Ясновельможність думала замінити піхотний загін магів загоном Ляльок-паразитів. – Міністерство оборони ж не узгодило вартість розробки? – Генеральний штаб військово морських сил теж не давав затвердження. – Іншими словами, хабарництво? – Вірно. Я не мала бажання розвідувати шляхи фінансування, але якщо ви придивитесь, ви знайдете назви компаній, що займаються виготовленням озброєнь, пов’язанні з її ясновельможністю. – Нам не треба, щоб ви заходили так далеко. Ми самі перевіримо джерела коштів. Кіока мовчки й безвиразно кивнула на слова Юки. ◊ ◊ ◊ – ...Шізуку, Еріка та Сайдзьо-кун теж прийдуть? – Угу... Не можна? – Усе гаразд. Всього чотири людини, від завтрашнього ранку з ночівлею, влаштовує? – Так, будь ласка. – Зрозуміла. Я все організую. – Дякую. Тоді гаразд, до завтра. – Так, чекатиму. Було вже за першу годину. Одразу після того, як телефонний дзвінок від Хоноки завершився, Міюкі відкрила телефонну книгу і хотіла звернутися до голосової приймальні офісу управління, щоб організувати місце для проживання чотирьох людей. Однак перед тим, як вона торкнулася сенсорної панелі, пролунав сигнал голосового дзвінку. На екрані відобразилося «Вхідний дзвінок від Саєгуси Маюмі». – Так, це Шіба. – Пані Міюкі? Це Саєгуса Маюмі. – Давно не зустрічались, семпай. – Так, давно. ...Цього разу трапилося дещо жахливе. Пані Міюкі, ти в порядку? – Дякую за турботу. На щастя, життю шановного Тацуї нічого не загрожує, після одужання не залишиться жодних наслідків. Відповіла Міюкі Маюмі, що запитала ретельно підбираючи слова. Поки що було чути лише розмову кохая, з нареченим якої трапився нещасний випадок і семпая, що турбувалася за них. – А «Відновлення» Тацуї-куна... Цього разу воно не спрацювало. – Оскільки сила шановного Тацуї, це також магія, її не можна використовувати в несвідомому стані. ...Думаю, шановний Тацуя не очікував, що його буде атакувати сторожовий корабель Сил Самооборони. – Вірно... На відміну від «надприродних сил», «магію» не можна використовувати без усвідомлення. Якщо свідомо не змусити працювати підсвідомість, магію не побудувати... – Так. – Ну, ем... пані Міюкі, цікаво чи можу я провідати Тацую-куна? – Шановний Тацуя ще ж не готовий приймати відвідувачів?.. – Я не кажу, що неодмінно. – Ні… я зрозуміла. Я хотіла б обговорити це з родиною, тому можна я вам передзвоню? Маюмі, без пояснень, зрозуміла, що «родина», про яку говорила Міюкі, була Йотсуба. Представниця родини Саєгуса каже, що хоче відвідати нареченого наступної глави родини Йотсуба. Маюмі вважала природним запитати думку глави. – Так, звичайно. Побачимось пізніше. – Я зателефоную вам якомога швидше. Вони закінчили розмову в цілком природній манері та без жодного дискомфорту в словах чи тоні співрозмовників. Міюкі залишила Ліну в кімнаті спостереження відділення реанімації й пішла в телефону кімнату лікарні. Телефонна кімната була розділена на шість приватних телефонних будок. Використавши свою ідентифікаційну картку, вона увійшла в одну з кабінок, де розміщувався відеофон прямого зв’язку з головним домом Йотсуба. У тісній, звукоізольованій, маленькій кімнаті не було стільця. Відразу біля входу була встановлена консоль, а назадній стіні кімнати висіла сорока дюймова панель. Міюкі тричі ввела в консоль різні десятизначні числа. На настінному моніторі, раптом з’явилася Мая. – Тітонько, вибачте, що турбую так часто. – Не потрібно хвилюватися про це. Знову просять про відвідини? – Так мені зателефонувала пані Саєгуса Маюмі. Міюкі не розгубилася від раптової точної здогадки. Наразі «Відвідування Тацуї» - це перше, що спадає на думку, коли Міюкі телефонує до головного дому і навіть якщо телефон підслуховують, в цьому не було нічого поганого. – Сім’я Саєгуса? Скоріше, це Мая була більш здивованою відповіддю Міюкі. – Навряд чи це особиста симпатія... Цікаво, яка мета. Міюкі погоджувалася з думкою, що за пропозицією Маюмі крився намір глави родини Саєгуса. Також було зрозуміло, що Мая не вимагає відповіді від Міюкі. – ...Ну, гаразд. Здавалося, Мая, як зазвичай дійшла певного висновку. – Пані Міюкі, будь ласка, прийми її. Ви впевнені, що варто запрошувати Саєгусу-семпай? – Так. Пані Міюкі, доручаю розібратися з пані Маюмі вам. Мая не стала жодних умов для запрошення старшої дочки родини Саєгуса на сцену, де розгортатиметься спектакль. – Зрозуміла. Міюкі цьому не здивувалась. Вона повернулась до кімнати моніторингу відділу реабілітації, і Ліна поцікавилась – Як пройшло? – Я отримала згоду. До того ж жодних особливих умов не висували. Ліна була здивована відповіддю Міюкі. – А? Але ж Саєгуса Маюмі з родини суперників родини Йотсуба? – Вони не вороги, але й не союзники. Побачивши спокійне ставлення Міюкі, Ліна, здавалося ще більше розхвилювалася. – Це нормально? Хіба буде непогано, якщо розкриють фальшивість госпіталізації Тацуї. – Усе гаразд. Сказала Міюкі, посміхнувшись Ліні. – Міюкі… Твоя посмішка якась погана. – Перепрошую. Міюкі відповіла напруженій Ліні, не особливо злим голосом. – Звичайно буде проблемою, якщо випливе інформація, що ця госпіталізація є прикриттям... Якщо це буде семпай, то нічого страшного. Якщо ввічливо попросити, вона мовчатиме. – .. Угу, вірно. Я впевнена, що так і є. Пробурмотіла, вмовляючи себе Ліна, при цьому посмішка Міюкі стала ще чіткішою. Вона ніби боялася продовжувати цю тему. Не звертаючи увагу на не природну поведінку Ліни, Міюкі зателефонувала керівництву й організувала кімнати для п’ятьох осіб. ◊ ◊ ◊ По дорозі з бази Кінадзава, Саекі заїхала до Генерального штабу, тож на базу Касумігаура вона повернулась після шістнадцятої години. Повернувшись до кабінету, Саекі викликала Казаму. Попри неділю, Казама з’явився майже відразу. – Підполковнику, ви знаєте, що Шіба Тацуя потрапив в лікарню. Раптово запитала Саекі, Казаму, що став перед столом. – Звісно знаю. – Як ви гадаєте? Це було трохи абстрактне питання, але Казама безпомилково зрозумів, про що говорила Саекі. – Важко думати, що це справді серйозно. Тацуя має здатність до самовідновлення. Саекі зробила суворе обличчя і продовжила розпитувати Казаму. – Якщо госпіталізація — це маскування, то яка мета? – Найймовірніше, це прикриття для рейду на в’язницю Мідвей. Можливо він вже виїхав з країни. – Департамент розвідки також з підозрою ставиться до цього інциденту. – Ви заходили до відділу інформації? Будівлі Генерального штабу армії та служби розвідки знаходяться в декількох хвилинах ходу. Саекі ймовірно особисто ходила туди за інформацією, а не телефонувала. Так розсудив Казама. І раптом захвилювався. – Ваша Ясновельможність. Не думаю, що так і є, але ви ж не сказали департаменту розвідки про «відновлення» Тацуї? «Відновлення» Тацуї — це величезна таємниця, навіть більша, ніж його «розпад». Це було передбачено контрактом з Йотсубою. Контракт був розірваний, коли Тацуя відмовився від своєї посади спеціального офіцера. Однак навіть після закінчення контракту, конфіденційність зберігалася. Він не мав юридичних зобов’язань і не залишилося жодного документа, але саме тому, що це договір світу поза законом, кредит довіри мав важливіше значення. – ...Розвідка розпочала розслідування ще вчора. Саекі не відповіла на запитання Казами. Розуміючи, що питати марно, Казама не став запитувати повторно. – Їм вдалося проникнути? Натомість запитав він. – Схоже, вони відправили розвідника під виглядом репортера, але, чесно кажучи, охорона там надто сувора, щоб наблизитись. – Трохи прикро, що військова розвідка не може перевершити цивільних, але... Таким є їх опонент. Думаю, з цим нічого не поробиш. Казама критикував колег, так, наче це його ніяк не стосувалося. Саекі продемонструвала роздратований вираз. – Підполковнику, ми не можемо нічого не робити. – Але, фактично, примусове розслідування неможливе. Судячи з ситуації, об’єктивно, Тацуя — жертва. – Чи не здається вам сам інцидент неприроднім? Не випадково ж, що весь екіпаж сторожового корабля, був антимагами. – Тож це не випадковість, а терористична атака атимагів з військово-морських сил чи якоїсь фракції противників Десяти головних кланів? Саекі занурилася в мовчання. Навіть не Казама, просто поглянувши на неї, міг би зрозуміти, що її це не переконало. – Ваша Ясновельможність... Вибачте, ваша ясновельможність, але чи надто вороже ви ставитесь до Тацуї? – Я не ставлюся до нього вороже. Саекі заперечила припущення Казами з імпульсом, який можна було сприйняти за рефлекторну реакцію. Казама не намагався сперечатися. – ...Перепрошую. – ...Якщо ви дізнаєтесь, щось про розвиток ситуації з Шібою Тацуєю, негайно повідомте про це. Саекі не сказала «пробачаю» на вибачення Казами. Не було жодної іншої реакції, крім заперечення на припущення Казами. Її останні слова явно мали на меті відійти від незручної теми. – Вас зрозумів. – Це все про що я хотіла поговорити. Підполковник, ви вільні. Почувши відповідь Казами, Саекі наказала йому вийти у формі дозволу.