Щоденник переведеного Ічідзьо Масакі

Щоденник переведеного Ічідзьо Масакі

Десяте лютого дві тисячі дев’яносто сьомого року (неділя).

Зараз я пишу цей щоденник у Токіо. Не в готелі, а в окремому будинку родини Ічідзьо.

Більше десяти років тому, батько побудував цей будинок з неоднозначної причини, що Десять головних кланів мають мати будинки в Токіо. Я пам’ятаю, що в той час, в дитинстві, я подумав «це, мабуть, марно», але це і насправді було марно. Він лише був, його рідко використовували. Зрештою тому, що сьогодні можна здійснити одноденну поїздку до Токіо і повернутися. Він рідко буває в районі Токіо.

Особливо з часу вторгнення на Садо п’ять років тому, батько рідко залишає рідне місто. Батько і матінка ніколи не залишали дім одночасно. Якщо батько їхав до Токіо один, готель був би зручнішим. Якщо домовитися з Магічною асоціацією, гадаю, заходів безпеки буде достатньо.

Тому я якось серйозно запропонував батькові продати будинок у Токіо. Батько відповів: «Навіть якщо його продати, є багато різних речей, які потрібно вивезти та утилізувати, тому потрібен час». Звісно, ідея побігти прибрати привела б до біди.

Але майбутнє насправді не звідане. Я деякий час житиму в тому будинку, тобто тут, в окремому будинку в Токіо.

Однак я не проти пожити у Токіо.

Може й недобре так говорити, враховуючи причину приїзду сюди, але я трохи схвильований

Я вирішив деякий час жити один, бо, як старший син родини Ічідзьо, отримав завдання.

Моя місія — схопити натхненника, що організував підлий теракт.

П’ятого числа, цього місяця, стався теракт з вибухом бомби, який обрушив готель в Хаконе, де проводили Раду кланів. Жертвами цього інциденту стали двадцять два загиблих, а кількість поранених досягла тридцяти чотирьох. Цей жахливий злочин, націлений на Десять головних кланів, що вбив стільки непричетних людей. Злочинця не можливо пробачити. Навіть якби не було наказу, я не міг би сидіти і нічого не робити. Я дуже вдячний, що мені дали завдання розшукати головного винуватця, і я маю честь бути обраним рішенням Ради кланів. Я збираюся зібратися і виконати свою місію.

Про місію повідомили в день теракту, але коли потрібно поставитися до цього з усією серйозністю, я відчуваю, що мене хвилює дещо інше.

Не дуже правильно думати про щось подібне перед важливим завданням. Тож я буду чесним тільки перед собою. Але ніколи не покажу таких непевних почуттів перед іншими.

З завтрашнього дня я ходитиму до Першої старшої школи. Я вдячний пані Маеді, за запит до директора Першої старшої.

Я можу відвідувати старшу школу в тій же будівлі, що і «вона».

Я з нетерпінням чекаю цього, хоча це всього лише на місяць.

Одинадцяте лютого, дві тисячі дев’яносто сьомого року (понеділок).

Ну хіба не мрія?

Я можу бути в одному класі з цією людиною.

Заспокоїтись. Заспокойся, ти.

Так.

Сьогодні був перший день відвідування Першої старшої школи.

Це не вступ чи переведення, певно, через складність ситуації або механізму.

Спочатку батько мав намір попросити директора Маеду надати для мене вихідні дні, тож я повинен був пропускати уроки на час місії. Передбачається, що область пошуку знаходитиметься від південної частини Канто до регіону Ізу, тому я не можу ходити до Третьої старшої. На день-два тут нічого не можна зробити, але це не може продовжуватися тиждень-два.

Насправді батько поїхав до директора, щоб про це попросити.

Але все пройшло не так добре.

І не дивно. Перш за все, десять головних кланів не мають офіційних повноважень. Тож, звичайно, робота, доручена рішенням Ради кланів, теж не є офіційною. Якщо причиною є не державна справа, і не можна поставитися до цього як законного вихідного, член Десяти головних кланів може вільно піти на хитрість, щоб отримати вільний день.

Директор не могла на це погодитись.

Однак директор Маеда не така вже сувора людина. Це може видаватися нахабним, але ми учні Третьої старшої школи, знаємо, що директор сувора і співчутлива. Здається, що вона помилково сприймала старшокласників за новобранців, але вона справді турботлива. Навіть, під приводом відпочинку чи активного відпочинку, займалася з учнями загального відділення, які не могли проводити практику через нестачу вчителів.

Цього разу вона постаралася для одного учня, як я. Мабуть, неважливо, чия прямий нащадок Десяти головних кланів, чи наскільки тісні стосунки з батьком. Директор Маеда розуміла, що доручена мені робота важлива, і, мабуть, схилила голову перед директором Першої старшої Момоямою, щоб мені не довелося про це турбуватися.

Як виняток, мені дозволили проходити програму Третьої старшої в Першій старшій. В наші дні, вчителі проводять уроки не для всього класу на трибуні, а на окремих терміналах у темпі кожного учня. Звичайно, те, що можна робити у своєму темпі має свої обмеження. Якщо за рік не пройти визначений об’єм програми, предмет не здати.

Навіть в старшій школі магії, лекції проводяться на окремих терміналах, як для спеціальних магічних предметів, так і для загальних предметів, на вибір. Для експериментів та практичних занять це неможливо, але класні заняття можна відвідувати, не виходячи з дому. В принципі.

Однак проблема тут в тому, що частина знань, що викладаються на спеціальних предметах, пов’язаних з магією, включають закриту інформацію. На матеріали, які учням видають для виконання завдань, також накладаються суворі обмеження, що до ведення даних, що обмежують їх вихід в мережу. Після того, як Джордж спробував зламати захист, йому не вдалося і його спіймав професор, тож це система, яку не може зламати учень старшої школи.

Тому директор Маеда вирішила скористатися закритою мережею між старшими школами магії та Магічним університетом. Магічний університет і усі старші школи магії обмінюються даними через закриту мережу. Ця мережа також використовується, для перегляду літератури Магічного Університету в старших школах магії.

Директор Маеда поговорила з директором Момоямою, щоб організувати доступ до сервера лекційних матеріалів Третьої старшої, через Магічний університет, з учнівського термінала Першої старшої. Тепер я можу відвідувати уроки Третьої старшої в Першій старшій.

Практичні заняття та лабораторні доведеться пройти на додаткових уроках на весняних канікулах. Ну, з відсутністю часу на відпочинок нічого не поробиш. Я не можу вимагати більшого, бо ці заходи організовані для мене, щоб я не відстав.

До речі, завдяки доброті учителя Момоями, мені дозволили брати участь в практичних заняттях та лабораторних Першої старшої школи. Хоча це не зарахується до курсу, це рідкісна і цінна можливість узяти участь в заняттях іншої школи. Я не зможу віддячити не лише вчителю Маеді, але й вчителю Момоямі.

Приблизно з цих причин було вирішено, що я повинен ходити до Першої старшої, але, е-е, чи я повинен казати вступити? Це було корисним.

О, це досить клопітно, тож переведення буде правильно.

Ніхто б не став сперечатися з собою в особистому щоденнику.

Коли я вранці зайшов до вчительської, щоб привітатися, замісник провів мене до кабінету директора. Після чого, замісник, а не класний керівник, провів мене до класу. Пізніше я почув, що в Першій старшій не проводять ранкових зібрань. У Третій старшій теж немає ранкових зібрань у звичайному відділені, але в спеціальному — вчитель приходить щоранку. Незважаючи, що це така ж старша школа магії, здається, підхід відрізнявся залежно від школи.

Мене привели до класу «A», другого року.. Я був здивований, що там була вона.

Пані Шіба Міюкі.

Прекрасний і красивий маг, якого нещодавно обрали наступником голови родини Йотсуба.

Моя Богиня.

З мене будуть сміятися, але я ніколи не говоритиму про це в Третій старшій, але я справді думаю про неї як Богиню, яка помилково зійшла на землю. Красуня? Я і сам хотів її так назвати, але чи можна описати таку людину настільки клішованим словом. Якби я хотів мати більш поетичний талант, щоб усе життя пропонувати підходящі епітети для цієї людини. Я не маю таланту і це дратує.

Якщо довідаються про мої почуття, деякі люди можуть сказати щось на зразок:

Якщо вона не просто красива дівчина, а Богиня, тобі не здається, що вона на віть не погляне на тебе.

І це правильно.

Принаймні так я думав.

Однак я також здоровий старшокласник. Який хоче зустрічатися з дівчиною, але після того, як я зустрів її, мене не задовольнить інша дівчина.

Зробити Богиню своєю дівчиною, це не припустиме святотатство. Мені здається, я можу зрозуміти почуття чоловіка, який заховав крила небесної діви.

Ой, здається, я занадто розхвилювався.

У будь-якому випадку, зайшовши до класу, був здивований, коли побачив її. Від хвилювання в мою голову вдарила кров, а також я відчув, що, через напругу, вона підступає до мого обличчя.

Але я не можу показатися перед нею розчервонілим і нездатним чітко говорити. Навіть якщо все не так, я не можу продемонструвати щось подібне, лише перед нею.

Тому я трохи схитрував.

Колишня Перша лабораторія, з якої походить родина Ічідзьо досліджувала магію втручання в живе тіло і виведення з ладу опонента.

Сім’я Ішікі впливає на нервову систему. Однак, оскільки є прецедент з родиною Ічіхана, що стали Екстра — втручання в інших є табу.

Сім’я Ічінокура впливає на температуру тіла.

А моя сім’я Ічідзьо впливає на рідини організму. Те що «вибух» руйнує машини це несподіваний побічний ефект, а магія спочатку мала випаровувати рідини з тіла ворога.

Магія Випаровування — неєдина, що впливає на рідини тіла. Існує також магія контролю кровотоку. Магія запобігла надлишку крові в шкірі обличчя. Колір обличчя не повинен змінитися.

Однак хвилювання не вщухало і напруга нікуди не ділася. Важко було стримати язик, від заплутування, щоб не зминати слова. Не пам’ятаю, що я сказав, бо не усвідомлював цього.

Я ж не сказав нічого дивного?

Після цього, ні хто в класі не дивився на мене дивним поглядом, то ж думаю, що це нормально.

Скоріше, я думаю, що всі прийняли мене доброзичливо. Перша старша та Третя старша суперники. Я очікував, що підніметься буря, але мені полегшало, погані очікування не здійснилися.

На жаль, я навряд чи міг з нею поговорити. Можливо, тому що я не намагався з нею поговорити.

Я не невдаха. Я лише подумав, що складу погане враження, якщо почну ганятися за дівчиною, відразу після приїзду. Навіть я не зустрічався б з таким набридливим хлопцем.

Тому сьогодні я був у групі хлопців класу «A».

Лідером у них був Морісакі Сюн. «Швидке вихоплення» - старший син родини Морісакі. Його результати на Турнірі дев’яти шкіл були на пристойному рівні, але здається в реальному бою це зовсім не так. Я чув, що влітку позаминулого року він зіштовхнувся з людьми Бюро контролю інформації Кабінету міністрів.

Здається це було під час захисту американської студентки коледжу, яку збиралися схопити. Пам’ятаю, що коли почув про це, я подумав «у цього хлопця кишка не тонка». Також, я думав, що його мали заарештувати за втручання в державні справи.

Морісакі став членом дисциплінарного комітету ще на першому курсі і його друг з гордістю говорив про це. Морісакі, здавалося, не дуже був задоволений цим, цікаво чому? Система Дисциплінарного комітету така ж, як і у Третьої старшої, і насправді мене зарахували до Дисциплінарного комітету Третьої старшої відразу після вступу. Бути обраним до Дисциплінарного комітету має бути честю, навіть якщо це далеко від президента студентської ради.

До речі, я чув що в Першій старшій, представника першорічок запрошують до студентської ради. У Третій старшій його запрошують до Дисциплінарного комітету. Дисциплінарний комітет Першої старшої не такий престижний, як у Третій старшій.

Тому що і Третій старшій багато агресивних людей. Якщо дисциплінарний комітет не буде сильним, школа опиниться в хаосі. Зважаючи на це Дисциплінарний комітет Третьої старшої може бути незвичайним.

Пообідавши з Морісакі та іншими, я дізнався багато нового про Першу старшу. Здається, що нинішня Перша старша скоріше жіноча. Особливо сильна ця тенденція серед другокурсників, мені навіть жартома порадили «будьте обережні, щоб не привернути увагу дівчат.

Водночас мені розповіли про головні таланти другокурсників.

Пані Шіба, яка є президентом студентської ради, видається винятковою. Крім того, пані Кітаяма, з того ж класу «A», яку називають «Тіньовою головою Дисциплінарного комітету». «Дратівливий засіб усунення неприємностей», Пані Акечі з класу «B». Були згадані такі імена як пані Сатомі з класу «D», та пані Чіба з класу «F».

Всі вони прекрасні дівчата. Зрештою, прозвучало багато імен знайомих з Турніру дев’яти шкіл. Виняток становить пані Чіба, але з нею також потрібно бути обережним. Я працював з нею в Кіото лише два дні, але встиг розгледіти її бойовий характер. Навіть страшно подумати, що станеться, якщо не бути обережним.

Але що значить «тіньова глава дисциплінарного комітету». Головою дисциплінарного комітету, безумовно є Йошіда. Немає сумніву, що Йошіда продемонстрував достойну силу на Турнірі дев’яти шкіл і в ситуації з Кіото. І цього Йошіду ігнорує цей «тіньовий голова дисциплінарного комітету». Схоже, саме з пані Кітаямою потрібно бути найбільш обережним. Це трохи дивно, виходячи з її тихої зовнішності.

Для мене було досить несподівано почути, що на першому році навчання Шіба був учнем другого потоку. Якщо говорити про учнів другого потоку, здається, в Третій старшій таких називають учнями загального курсу. Іншими словами, він прийшов на Турнір дев’яти шкіл, навчаючись на першому році без наглядача і змусив нас ковтнути приниження.

Після вступу до старшої школи, наявність викладача-керівника має велике значення. Навіть за три місяці, різниця буде значною.

Але що стосується нього, він був далеко попереду нас. Принаймні його знання про те, як користуватися магією, безумовно, перевищували навіть Джорджа.

Яку освіту він здобув у Йотсуби?

Боляче визнавати, але в мене по спині мороз проходить.

Також сьогодні пройшла перша зустріч учасників місії. Навіть якщо це перша зустріч, ми вже всі знайомі. Це була перша зустріч лише в цій місії.

Яку на цей раз очолять Дзюмондзі Катсуто, новий голова родини Дзюмондзі, і Саєгуса Томокадзу, старший син родини Саєгуса, як віцелідер. Родини, Дзюмондзі та Саєгуса, паралельно проводять розслідування. Я маю підпорядкуватися пану Дзюмондзі.

Однак, таким чином, існує ризик того, що сім’ї Дзюмондзі та Саєгуса продовжать власні розслідування, що призведе до дублювання та прогалин. Чесно кажучи, мене це хвилює. Однак, схоже, кожен міг думати те саме.

У Токіо існувала система, коли пан Дзюмондзі та пані Маюмі, старша дочка родини Саєгуса, зустрічалися особисто та обмінювалися інформацією про їхні досягнення. Схоже, що Шіба також бере участь у зустрічі, як представник сім’ї Йотсуба. І він запропонував мені приєднатися відсьогодні.

Хоча прийняти його опіку складно, можливості відмовитися не було. Тож я відповів що візьму участь. Тоді, як ви думаєте, що він сказав? «Я передам карту, діставай термінал», ось що!

Я був дурнем, бо подумав, що він запросить піти з ним, але це було не можливо. Для людини, що щойно наодинці прибула до Токіо, він дає карту. Ну, маючи навігаційну систему, також нормально залишитися наодинці. Але можна ж бути трохи людянішим.

Зрештою він поганий хлопець. Можливо, мені не слід думати про подібне, але мені стало легше, коли він сказав: «Я не буду вечеряти після зустрічі».

Ні, він не може бути її братом, ні, кузеном та нареченим.

Дванадцяте лютого дві тисячі дев’яносто сьомого року (вівторок).

Сьогодні, першим уроком другого «A» була практика застосування магії. Завдання - «визначення умов припинення магії».

Мета — визначити час дії магії як змінну, а зміст полягає у виконанні десяти наборів магії, яка, за тридцять секунд, змінює колір білої пластикової кульки у наступному порядку: червоний, зелений синій. Якщо визначати час дії вільно, врешті-решт у вас закінчиться або залишиться час.

Почувши це, я подумав, що це легко. Умова припинення змушує більше однієї магії співпрацювати з попередньою магією, і при атаці на супротивника та захисті від ворожих атак, тож це може стати причиною, коли ви не зможете досягти бажаного ефекту. Я розумію важливість умови припинення.

В Третій старшій з першого класу говорили, що «умова припинення повинна бути чітко визначена» - це основний запобіжний засіб при послідовному використані кількох магій. Звичайно, у нас не було практики, яка б вимагала настільки чіткого контролю, у нас навпаки вважають, що занадто велика точність не практична.

Практика яку я проходив в Третій старшій, безпосередньо перед поїздкою, полягала в активації магії на цілі, що розташовується по інший бік стіни. Що й казати, що це тренування техніки магічної атаки ворога, який ховається за щитом.

З іншого боку, завдання Першої старшої, здається простим змаганням на спритність.

Це була страшна помилка.

Практика проходить в парах. Коли вчитель сказав мені обрати пару, я відчайдушно бажав стати в пару з тією людиною.

Але я сторонній. Кількість учнів другого «А», включаючи мене, є парною. Мені слід об’єднатися з останнім.

Коли я, в враховуючи це, спостерігав за ситуацією, чомусь ніхто не підійшов, щоб запропонувати стати в пару з цією людиною.

Все добре?

Це нормально?

Подумав я і запитав її: «ви б не хотіли практикуватися зі мною?»

Ця людина з посмішкою кивнула.

До цього моменту все було добре.

Ця особа завершила десять наборів лише за тридцять секунд з першого разу. Похибка складала соту долю секунди. Тому не можна заперечувати, що це запитання стало не таким милим.

Слухаючи відлік цієї людини, я був у захваті від завдання.

Моя похибка сім десятих секунди.

Критерій проходження цього завдання плюс-мінус одна секунда. Сім десятих секунди може бути прийнятним діапазоном, але це за умов, коли вам не допомагають, наприклад зворотнім відліком. Наприклад пані Шіба зробила це рівно за тридцять секунд без будь-якої допомоги.

Почувши голос з сусіднього місця «Рівно тридцять секунд, ти зробила це, Хонока».

Я і ще більше відчув пригнічення і ще більше роздратування.

До кінця першого уроку мені вдалося виправити «похибку менше секунди», але довелося відходити від шоку аж до обіду. Хоча повністю так і не відійшов. Навіть зараз я відчуваю злість на себе, за те що гордовито думав, що Третя старша випереджає Першу старшу.

Сьогодні сталося кілька хороших речей. Тому депресія була не дуже глибокою.

Ця людина запросила мене на обід. Хоча це пані Мітсуї запросила мене, але вона також сказала «неодмінно»!

Я не відчував, що її змусили це сказати, але чи все гаразд. Ця людина посміхнулася мені: «так, неодмінно»! Мені шкода, що я не зміг сфотографувати це.

Коли ця людина привела мене до їдальні, знайомі обличчя зустріли мене підозрілими поглядами. Саме вони діяли разом зі мною в Кіото, минулого року.

Йошіда, Сайдзьо та пані Чіба. Я провів з ними не багато часу, але на диво запам’ятав. Особливо сильно проявила своє враження пані Чіба.

Я чув, що пані Чіба сказала першою «е-е, що». Невже настільки дивно, що я поряд з пані Шіба.

Однак хлопець, який мав би найбільше хвилюватися про це, погодився з моїми думками, у двох репліках, і незручні погляди зникли.

І в цьому нічого дивного. Мабуть, немає чоловіка який міг би відмовити їй в якомусь прохані. Мало того, було дивно, що Йошіда та Сайдзьо і дівчина яка начебто носить окуляри, що для нашого часу велика рідкість, навіть пані Чіба стали дивитися на мене більш привітно, коли він це сказав.

Я думав він з того типу, якого однокласники уникають.

Ця людина сиділа переді мною. Я був у захваті, бо це було не звично, і витрачав багато нервів, щоб зберегти спокійний вираз.

Можливо це група людей, що завжди їдять разом. Знову ж таки, як сторонній, я думаю, що мені варто проявляти активність в розмові, щоб не створювати незручної атмосфери.

Хоча я не думаю, що можу почуватися спокійним, коли бачу обличчя цієї людини, з іншої сторони, я не хотів дивитися прямо на неї не відриваючись ні на секунду, але не зміг навіть підняти обличчя і сказати хоча б слово.

Пані Чіба запитала мене про хід місії.

Я ледь не пирхнув супом місо. Я не можу зробити чогось подібного перед цією людиною. Тож відчайдушно проковтнув його.

У всякому разі, яка безтурботна дівчина, ти ж не знаєш, хто тебе слухає в такому місці. Вона не розуміє поняття секретності? Вона не схожа на легковажну.

Але я подумав, що це чудова можливість. Якщо ця людина не стала зупиняти пані Чібу, значить говорити про місію з цими людьми допустимо, якщо не заглиблюватися в деталі. Це гарна можливість для мене, який щойно перейшов в іншу школу і немає спільної теми для розмови.

Проте. Раптом втрутився він. Мало того, ти називаєш мене «видатним магом»? Що я маю думати про такий прямолінійний комплімент?

Однак, після цього, події почали розвиватися дивним чином. Ця людина сказала мені «я заздрю», мені навіть на думку не спадає в чому. Тому що мені зробили комплімент? Чи це проста ввічливість? Чи справжня заздрість? Навіть зараз я досі цього не зрозумів.

Якщо говорити про нього, я не міг з ним заговорити, тому що з ним постійно, захоплено говорила пані Мітсуї.

Він подобається пані Мітсуї?

Я розумію, що кохання не піддається логіці, але думаю, незважаючи ні нащо, краще їй зупинитися.

Але завдяки цьому я зміг довго поговорити з нею, не турбуючись про цього. На жаль, я не пам’ятаю про що говорив, але це мало трохи скоротити відстань між нами.

Слід йому подякувати?

Або пишатися перемогою.

Ні, думаю, не те не інше.

Тринадцятого лютого, дві тисячі дев’яносто сьомого року (середа).

Мабуть, я дуже зрадів, що можу ходити й той же клас, що і ця людина.

Я не хотів нехтувати своєю місією, але шкодую, що був недостатньо серйозним.

Результати, які він повідомив сьогодні, змусили мене так думати.

Здається, минулої ночі він підштовхнув нашу ціль до наступного кроку.

«Однак, оскільки спіймати її не вдалося, це нічого не означає». Подумав би я, якби був третьою стороною, не залученою до розшуку терористів.

Але поки я не зміг знати жодних зачіпок, він дійшов до схованки сірого Кардинала. Те що я приїхав до Токіо лише три дні тому, не може бути виправданням. Я і не бажаю цього. Я досі навіть не знав з чого почати.

В школі було весело і сьогодні. Я був радий побачити посмішку цієї людини. І як тільки я усвідомив свою радість, мене облили холодною водою.

Я хочу прямо зараз вистрибнути з будівлі і піти шукати ціль. Однак біганина напомацки, просто втомить і немає сенсу. В мене залишилося достатньо здорового глузду, щоб розуміти це.

А поки потрібно подумати, що я можу зробити. Батько сказав, що я можу користуватися ресурсами родини Ічідзьо, скільки вважаю за необхідне. Спостереження також вимагає чимало персоналу, тож сюди призначено немало людей.

Завтра поїдемо подивитися на місце події. Родини Саєгуса, Дзюмондзі та Йотсуба проведуть детальне розслідування, і перш за все, поліція проведе детальний пошук доказів.

І все-таки якщо поїхати на місце події, то може щось побачимо.

Не думаю, що зараз час ходити до школи.

Однак це буде рівносильно зраді директора Маеда, якій було важко влаштувати перехід до Першої старшої.

До завершення завтрашніх уроків проводитимуся тихо. А як тільки уроки закінчаться, візьмуся за розслідування.

Адже саме для цього я прибув до Токіо.

Чотирнадцяте лютого, дві тисячі дев’яносто сьомого року (четвер).

З вчорашнім рішенням на думці, я збирався пообідати наодинці. Я знав, що якщо мене покличуть приєднатися до цієї людини, моя рішучість похитнеться, тому після закінчення третього уроку я збирався негайно підвестися, щоб піти до їдальні.

І як тільки настав час вийти з класу, до того як мене покличе пані Шіба, всупереч очікуванням.

З’явилася неочікувана перешкода.

Коли я підійшов до передніх рядів, переді мною раптом зупинилися дві дівчини, і назвали мене «Ічідзьо-кун».

До того, як я згадав їх імена, вони простягли мені маленькі коробочки, на яких були стрічки. – Будь ласка, прийміть! Сказали вони в односторонньому порядку.

До того як я встиг щось відповісти, двоє вийшли з класу сміючись між собою.

Напевно, в мене був дурний вигляд. Я дійсно не розумів що сталося. У мене чомусь були маленькі коробочки, акуратно загорнуті і обережно зав’язані стрічкою, які можна було сприймати лише як подарунки і ніяк інакше. Але я, як дурень, ніяк не міг зрозуміти, що це за подарунок?

Поки я був шокований, кількість подарунків в моїх руках зросло до семи. Всі їх подарували дівчата. Вони говорили що вони «втекли» і «тепер я», але я не міг зрозуміти, що це значить.

Саме голос цієї людини повернув мене до реальності.

Ззаду усміхнений голос сказав, що я дуже популярний, з якоїсь причини я відчув жорсткий докір.

Я з острахом озирнувся.

Посмішка цієї людини сяяла і сьогодні.

І все-таки моє серце було сповнене очікуванням. Досі не знаю, чого я очікував.

Здається, я щось пробурмотів. Можливо «що за чортівня», «чому» чи щось подібне.

Це, мабуть, було причиною того, що пані Кітаяма повернула на мене здивоване обличчя.

Вона сказала. «Сьогодні День Святого Валентина».

Для мене це прозвучало наче вирок Ями8.

До речі, сьогодні чотирнадцяте лютого.

Я був настільки зайнятий своєю місією, що не усвідомлював цього, але сьогодні день Святого Валентина.

Якщо так, я нарешті зрозумів, що в коробочках, обв’язаних кольоровими стрічками, ні що інше, як Валентинів шоколад.

Я тримаю його в руках, як це виглядало для інших?

Як це виглядає для цієї людини?

Я впевнений що по спині пробігли дрижаки.

Голос цієї людини, що казав «здається їх буде більше», звучав для мене як ангельська сурма, що символізує кінець всьому.

Після цього, моє попереднє рішення також стало марним, тож я супроводжував пані Шібу та її подруг до їдальні. Ні, це пані Мітсуї покликала мене. Але це ніяк не заспокоює.

Природно, що я залишив Валентинів шоколад в класі.

Я теж хлопець. Я засмучуся, якщо не отримаю шоколад на день Святого Валентина. Навіть якщо це шоколад ввічливості, я відчуваю полегшення, отримуючи його.

Але цього року все інакше. Коли на очах моєї коханої та нерозділеного кохання інші дівчата вручають мані Валентинів шоколад, усвідомлення цього штрикало наче голкою. Я б хотів забути про це, якщо це можливо.

Однак коли ми дісталися столу в їдальні, пані Чіба почала ятрити мені рану.

«Скільки шоколаду ти отримав? Скільки?».

Це не ваша справа.

«Не думаю, що сьогодні, можна думати про щось інше, ніж шоколад до дня святого Валентина? Скільки?».

О, вірно.

Роблю ставку, на двозначне число, то скільки?»

Навіть якщо я маю деякий намір, щодо вбивства пані Чіби, думаю будуть прийняті пом’якшувальні обставини.

Я розумію. Що вона не намагалася образити. Шоколад на день Святого Валентина це своєрідна медаль для хлопців. Кажучи, що я повинен отримати багато, вона показує, що не вважає мене невдахою.

Але сьогодні це виняток. Коли мене так наполегливо запитують «яку кількість ти отримав», безумовно я хотів відповісти. Але подумки я шукав спосіб втекти від цієї теми.

Однак доля до мене була сувора.

Пані Кітаяма та пані Мітсуї оголосили скільки пакунків шоколаду я отримав.

О, так, знаю. Я придаю цьому надто велике значення. Я впевнений, що занадто багато думаю про це.

Але мені було страшно дивитися на обличчя тієї людини в той час.

Близько до півночі, після зустрічі щодо місії, я відправився на пошуки терористів, оскільки хотів забути ці неприємні спогади про цей день Святого Валентина.

Зрештою, це був моральний ляпас.

Пошук взагалі не був успішним.

Ех.

Упевнений, завтра мені не вдасться виспатися.

П’ятнадцяте лютого, дві тисячі дев’яносто сьомого року (п’ятниця).

Сталося те, чого боялися всі маги з моменту теракту.

Ні, певно, варто сказати, що все тільки почалося.

Демонстранти зіштовхнулися з поліцейськими.

Бійки та кидання каміння. Як тільки оточення прорвуть, ціллю нападів стануть не лише поліцейські, а й звичайні маги. Не була б навіть абсурдною ситуація, коли демонстранти не пожаліли б навіть учнів нашої школи. Я хвилювався за друзів з Третьої старшої.

Щоб відволіктися від похмурих думок, я почав обговорення кількості арештів, про які щойно повідомили в новинах. Я точно не знав, двадцять чотири людини це багато чи мало. Останнім часом, я не чув повідомлення про арешти, оскільки після вторгнення на Садо, кількість невдоволених демонстрацій та мітингів, практично не відбувалися.

Він відповів, «в наші дні це забагато».

Чи ситуація все-таки погіршується?

За припущенням Шіби, кількість демонстрантів на екрані становить близько двохсот чоловік. Звичайно це була приблизна кількість, виходячи з того що нам показували. Тоді загальна кількість може бути удвічі більша. Можливо там було до п’яти сотень демонстрантів.

Після полуденних новин, в Першій старшій повисла гнітюча атмосфера. Вчорашня яскрава атмосфера стала ілюзією.

Якби це була Третя старша, я міг би підбадьорити однокласників. Навіть якщо я нічого не говоритиму, там досить багато людей, які захоплено скажуть» «Якщо демонстранти нападуть, я відкину їх назад!» Однак, здається, в Першій старшій не так багато таких осіб.

Повернувшись з уже звичної зустрічі, я зателефонував Джорджу. Зрештою, мене цікавила ситуація в Третій старшій.

Як і очікувалося, після обіду, Третя старша, здається, гула. Сміючись, Джордж розповів, на клубних заняттях поранених було більше, ніж зазвичай.

Агресивно налаштовані хлопці. Але мені полегшило, це була звичайна Третя старша, яку я знаю.

Швидше це за мене хвилювалися. Джордж обережно запитав, чи вдається мені щось в моїй місії. У такі моменти, користуватися відеофоном дуже не зручно. Я нічого не можу приховати.

Однак можна сказати, що це зручно. Не минуло і тижня, як я приїхав до Токіо, але відчуваю, що опинився в глухому куті. Я не знаю що робити.

Повагавшись, я поговорив з Джорджем про поточну ситуацію. Трохи подумавши, Джордж дав мені несподівану пораду.

Може краще припинити змагання в розслідувані? Звичайно, я не можу конкурувати в обшуку Канто з місцевими родинами Дзюмондзі та Саєгуса. Не перемогти, наявні ресурси занадто різні.

Почувши про результати Шіби, який найближче наблизився до цілі, я відчув нетерплячість. Не помічаючи цього, я тільки витрачав час. Не хочу виправдовуватися, але, можливо, я почувався не у своїй тарілці, через зміну середовища.

Джордж сказав, що моя черга настане після того, як ціль буде знайдена. Розшук, який вимагає робочої сили та зв’язків краще залишити сім’ям Саєгуса і Дзюмондзі, а моя робота відслідковувати та спіймати терористів, яких вини знайдуть.

Ідея Джорджа полягала в тому, що я повинен ділитися.

Якщо я нічого не можу робити, поки не знайдуть ціль, то немає потреби самотньо жити в Токіо. Я не можу повністю погодитися з пропозицією Джорджа, але мені полегшило.

Я впевнений, що Джордж сказав «не змагатися» саме з цією метою. Боже, який у мене надійний друг.

Шістнадцяте лютого, дві тисячі дев’яносто сьомого року (субота).

Саме на вечірній зустрічі я дізнався про інцидент біля Другої старшої.

Шок від дня Святого Валентина був затьмарений вчорашніми поганими новинами, і вчора ввечері, щоб зняти свою напругу, я зміг поговорити з Джорджем, і повернув собі час, щоб насолодитися повсякденним спостереженням за цією людиною. Я думаю, що розмова з цією людиною та іншими також була незручною.

Я насолоджувався життям переведеного, яке воно є, замість того, щоб бігати самостійно, я узагальнював розслідування, підлеглих мого батька.

Тоді я і почув новину про те, що гуманісти напали на учнів Другої старшої.

Я не хотів недооцінювати цю ситуацію. Але ситуація погіршилася швидше, ніж я очікував.

Ніхто не міг уявити, що антимаги вчинять прямий напад, не прикриваючись нещасним випадком.

Ні, навіть якби такий інцидент стався, я думав, що до цього ще далеко.

Учні Другої старшої, на яких напали антимаги, здається, серйозно поранені.

Сподіваюся наслідків не буде.

Пані Саєгуса теж дуже хвилювалася. Можливо, будучи колишнім президентом студентської ради Першої старшої, вона боялася що Перша старша стане мішенню пропагандистів Гуманізму.

Мене це теж турбує.

Якщо антимаги мали обирати, то скоріше нададуть перевагу в нападі на Першу старшу перед Третьою старшою. Попри те, що це далеко від центра міста, привабливіше досягти Першої старшої в Токіо.

Яким би могутнім не був маг, фізично він звичайна людина. Не можна заперечувати, що раптовий напад це найгірший результат.

Звичайно, я переживаю за цю людину, але мене хвилює чи буде все в порядку в будинку моїх батьків. Я не думаю, що там щось станеться, адже за ним наглядає батько.

Сімнадцяте лютого дві тисячі дев’яносто сьомого року (неділя).

Сьогодні в ранці я аналізував інформацію отриману від підлеглих мого батька, які досі залишалися дома і допомагали в розслідувані. Багато з неї було отримано без мене, тому було б корисно отримати пояснення, щоб подолати своє нерозуміння.

Основна увага в дискусії була зосереджена на прогнозуванні шляхів втечі терористів.

Давно відомо, що в порту Номадзу перебуває вантажний корабель, який, здається, використовувався для контрабанди терористів. Але це, мабуть, приманка. Не думаю, що ним дійсно скористаються при втечі з Японії. Всі думали так само.

Це не означає, що вони продовжать ховатися в Японії. Я впевнений, що вони спробують втекти з Японії. Всі також погодилися з цього приводу.

Тоді, повітряним чи водним шляхом. Якщо повітряним, вони замаскуються і підуть на посадку? Або підготували власний маленький літак? Якщо це морський шлях, куди вони вирушать? Саамська затока чи півострів Босо. Також можна було таємно рухатися на північ вздовж узбережжя Ніїгати та втекти на континент.

Щоб слідкувати за всіма очікуваними маршрутами, не вистачало людей. Врешті-решт, більшість з нас неохоче чекали, поки родина Саєгуса або Дзюмондзі знайдуть сліди цілі.

Мабуть, це найправильніше, але як молодому, очікування дуже болісні.

В день, я просто проїхався в здовж узбережжя від мису Іразакі до Інобу. Не можна було нічого знайти, просто проїжджаючи повз, але думаю, так можна дослідити місцевість. Переш за все, це була гарна зміна обстановки.

Однак, навіть якщо я можу змінити свою думку, я всеїдна не можу знайти крок, який потрібно зробити. Я не дуже хочу втягувати його в справи своєї сім’ї, але після обіду я подзвонив Джорджу. Джордж найнадійніша людина, з якою можна проконсультуватися.

Джордж вважав, виманити терористів буде найкращим способом подолання поточної ситуації. Іншими словами, потрібна приманка. Подібно до того, як терористи залишили не судно в Номадзу, цього разу ми маємо підготувати свою, щоб зловити терористів.

Питання було в тому, з кого зробити приманку. Джордж, сказавши, що я скоріше буду проти, назвав імена пані Шіби, пані Саєгуси та сестер Саєгуси.

Я можу зрозуміти припущення, що жінки краще підходять для відведення уваги. Однак я маю виступити проти, щоб не дозволити цій людині піддатися небезпеці прямо на моїх очах.

Джордж виступив проти того, щоб приманкою став я. Він сказав, що це небезпечно, але безпечного розслідування з використанням приманки бути не може. У відповідь Джордж неохоче сказав, що придумає конкретний план.

Розраховую на тебе, стратег.

Вісімнадцяте лютого, дві тисячі дев’яносто сьомого року (понеділок).

Неможливо, на цю людину напали!

Почувши цю новину, я, без перебільшення, подумав, що моє серце зупинилося.

Саме пані Саєгуса повідомила мені, що на пані Шібу напали. Мені повідомили, що пані Шібу також запросили на зустріч з цього приводу.

Молодша сестра пані Саєгуси також стала цілю, але тоді нам сказали, що вони не постраждали. Але мене це не переконало, поки я не побачив її цілою і здоровою у французькому ресторані, де проводились зустрічі.

Коли пані Шіба прийшла у супроводі, я відчув полегшення і біль у грудях.

Я відразу зрозумів, що це значило.

Я ревную.

Щоб заповнити це потворне почуття, я поцікавився у пані Шіби, чи в безпеці вона.

Я, звичайно, заздрив, але, гадаю, почуття турботи про неї було більш реальним. Посмішка цієї людини, яка казала мені, що нічого не сталося, змусила моє тіло розслабитись.

На момент інциденту, я вже залишив школу. Підлеглий батька знайшов торговця інформацією, що працював під Гонґцзінєм, тож я пішов з ним. Я не сподівався отримати підказку. Мені було цікаво, чи зможу привернути увагу сірого Кардинала теракту і змусити його рухатися у зрозумілому напрямку.

От і все. Але мене не було поряд, щоб допомогти, коли напили на пані Шібу. Він, мабуть, був в тій же ситуації. Шіба повинен був покинути школу раніше за мене і направитись на пошуки.

Однак, Шіба прийшов, щоб врятувати її, коли на неї напали хулігани.

Я не питав його, як це можливо.

Мені було дуже цікаво. Однак я не наважився дізнатися причину.

Натомість я запитав про особу противника.

Супротивники, члени міжнародного антимагічного угрупування, мали не лише Антиніт, але й пістолет, і використовували магію.

Ні, що стосується магії, противник, що напав на пані Шібу використовувався лише як ретранслятор. Якщо він правий.

Коли я запитав про маніпулятора, він відповів, що записав магію і попросив його знайти.

Таке можливо?

Чи у Йотсуби, є така техніка.

Я був здивований і водночас десь у серці, відчув полегшення.

Саме завдяки секретній техніці родини Йотсуба він випередив мене у виконанні місії. Зважаючи на це, я не думаю, що я програю йому. Не потрібно поспішно думати, що я поступаюся йому.

Я думаю про такі дрібниці.

Коли я запитав його, як він зробив запис магії, він не відповів

Це природно. Десять головних кланів не тільки партнери, але й конкуренти. Якщо розкрити цінні техніки, щоб ними могли користуватися інші маги, репутація родини зросте. Вплив в магічному суспільстві також зросте. Він приховує це, бо має для цього причини та не може легко розповісти, лише тому, що питають.

Але це була не єдина причина, чому він не відповів. Гадаю, він бачив мої наміри.

Можливо, я занадто багато думаю. Я впевнений, що занадто багато думаю. Але я спочатку вибачився, тож не хочу, щоб він щось казав.

Він мені не подобається. Я не хотів, щоб це знову повторилося, тому збирався зосередитись на вислуховуванні.

Однак, чи має він намір використовувати її як приманку, погодившись на пропозицію пані Саєгуси, закріпити за нею охорону. Він запитав мне.

Я запротестував.

Ні! Я не дозволю вам так вчинити! Якщо потрібна приманка, нею буду я!

Голосно запротестував я, на його питання.

Я говорив про, те, щоб виманити на мене і заманити терористів, до того, як прийшов Шіба, тому пан Дзюмондзі мене підтримав.

Він насправді не підозрював мене, але дратувало коли мені про це сказали.

Навіть якщо це був жарт, я був не радий бути звинувачений у цьому.

І ще від того, що місія не прогресувала.

Я вирішив провести операцію-приманку однією родиною Ічідзьо.

Шкода, що я не зміг насолодитися вечерею з цією людиною, через свої думки. Але зараз виконання місії в пріоритеті.

Треба завтра попрацювати з Джорджем над планом.

Я б дуже хотів зателефонувати йому прямо зараз, але сьогодні вже пізно.

Дев’ятнадцяте лютого дві тисячі дев’яносто сьомого року (вівторок).

У всякому разі, я втомився.

Дата змінилась, тож вестиму щоденник завтра.

Двадцяте лютого, дві тисячі дев’яносто сьомого року (середа).

Від сьогодні до суботи, школа зачинена. Перша старша, куди я перевівся, була зачинена від учора, але Третя старша зачинена тільки від сьогодні, тому зранку я був дома.

Місія завершилася вчора. Шкода, що я не можу сказати, «з нею розібралися» або «все закінчилося», але мені більше не потрібно залишатися в Токіо.

Я ходив до першої старшої трохи більше тижня. Не минуло й десяти днів, які я зміг провести у тому ж класі, що й вона. Шкода, що так мало, але причина того, що я живу один в Токіо, це виконання своїх обов’язків члена Десяти головних кланів. Коли місія завершена, був сенс повернутися до Канадзави.

Я впевнений, що до кінця дня почую від батька, що мені слід повертатися. Очікуючи цього, зробимо підсумки вчорашніх подій.

Вчора зранку я відвідав урок через термінал в класі другого «A» Першої старшої.

На самоті.

Від учора Перша старша не працює, але я досі числюся в Третій старшій. В першій старшій я просто використовую термінал. Тож, теоретично, я повинен був ходити на уроки.

Як і очікувалося школа була закрита. Я сподівався, що вона зовсім закрита. Коли прийшов, думаючи, що школа закрита, мене впустив вчитель другого «A». Мабуть, навіть якщо школа зачинена для учнів, для вчителів все інакше.

Через доброту вчителя, я вирішив відвідати заняття в класі на самоті. Існує популярне висловлювання «маленька доброта, велика турбота».

Я був радий зустріти її, коли вона прийшла забрати свої речі, поки я був у класі.

У другій половині дня було прийнято рішення про закриття Третьої старшої. Отримавши повідомлення на терміналі, я негайно повернувся до дому і спробував зв’язатися з Джорджем, який вже мав повернутися додому, оскільки уроки скасували.

Але, на жаль, Джорджа не було. Це не та ситуація, яку можна обговорити з кимось поза домом. Я вирішив написати повідомлення і чекати дзвінка.

Дзвінок надійшов після другої години.

Однак дзвонив не Джордж.

Шіба Тацуя. Той хлопець.

Думаю, причиною того, що я не був дуже здивований його історією, було передчуття.

Його проханням було провести операцію захоплення, оскільки він знайшов місцеперебування терористів.

Він не запитав мене «хочеш приєднатися?» або просив «приєднуйся до нас».

Він просто назвав час і місце зустрічі.

Мені й цього було достатньо.

У всякому разі, як родина Йотсуба отримала цю інформацію. Я не питав, бо знав, що не слід питати, але в цей час, відчув, що вперше усвідомив загрозу «недоторканої» родини Йотсуба, яку серед Десяти головних кланів вважають винятковою.

Операція розпочалася о вісімнадцятій.

Спочатку мене попросили очолити родину Ічідзьо та взяти на себе роль блокування шляхів відступу на північ.

Але я хотів переслідувати ціль.

Зрештою, готові почути мій егоїзм, мене приєднали до окремої групи родини Дзюмондзі.

Той хлопець був тому ж загоні.

Бойовий дух піднявся до піка.

Автомобіль, древнього мага, ціль, як можна було здогадатися, прорвався в напрямку де ми очікували.

Однак машина повернула в бік від гавані та направилася на захід.

Ми намагалися негайно кинутися наздогін, але покинувши гавань, ми потрапили в засідку прихильників терориста.

Мені нетерплячому, щоб розібратися з тим хлопцем, Шіба сказав залишити це йому і йти в перед.

Не скажу, що не вагався. Чи нормально мені монополізувати свою здобич, залишивши це місце на одну людину.

Але я був впевнений, що треба поспішати. Залишивши супротивника з засідки Шібі, пішов за ціллю.

Саме його магія визначала місце перебування терориста, але, на щастя, цільову машину швидко знайти. А я маю відкинути сумніви та переслідувати, тож я прискорився.

Машина з ціллю повернула кермо до піщаного пляжу.

І ми знову потрапили в засідку.

Запеклою стріляниною з тилу з потужних антимагічних гвинтівок. Жоден з терористів не міг мати такої сили. У цей момент я підозрював, що теракт в Хаконе — це саботаж Великого Азійського Союзу.

Бій був запеклим, але завдяки прориву пана Дзюмондзі, вдалося стримати ворога.

Коли я так подумав, цього разу ворог вибухнув.

На пів шляху ми раптово зупинили погоню.

Ні, я мав намір переслідувати, поки матиму сили, але ціль вже втекла в море.

У цей момент я почав задумуватися, що наздогнати її вже не вдасться.

Я ніколи не думав, що пані Саєгуса, яка пропустила операцію з захоплення, оскільки це «небезпечно», з’явиться на швидкісному патрульному катері.

Наче в кіно.

Але було б зарозумілістю звинувачувати себе в тому, що це зручно.

Ми сіли на патрульний човен та переслідували ціль, до точки, де за мить змогли б схопити її.

Однак, ми не змогли схопити терориста.

Судно що несло ціль, потопили перед нашими очима.

Величезним магічним лезом, воно було розрізане навпіл.

Це Молекулярний поділ?

Чому козир підрозділу магів USNA, з’явився у цьому місці?

Тоді я взагалі не міг зрозуміти ситуацію.

Ні, я досі не розумію.

У всякому разі, в самому кінці ми провалили місію.

Смерть цілі здається беззаперечною, але підтвердити наявністю тіла і повідомити ЗМІ, через поліцію, неможливо.

З рештою, теракт в Хаконе був вирішений в закритому режимі, не вирішивши ситуацію зовні.

Головний винуватець — мертвий.

Однак справа не вирішена.

Якщо добре подумати, я сам, той хто брав участь у погоні, навіть не знаю як виглядала ціль. Він відомий як Ґу Дзіе, древній маг колишнього Дайкану, який добре маніпулює трупами. Все що я знаю, це уривчаста інформація, і я не можу скласти повноцінний портрет супротивника.

Коли мене запитають, чи справді існував древній маг, на ім’я Ґу Дзіе, який безумовно був сірим Кардиналом теракту, я не зможу впевнено відповісти.

Цього недостатньо, щоб переконати ЗМІ.

Мене охопило неймовірне відчуття марності.

Навіть якщо я подрімав до дев’ятої години, я все одно відчуваю марність.

Я радий, що школу закрили.

Присвячу сьогоднішній день відпочинку.

Увечері мені зателефонував батько.

Всупереч очікуванням, мені сказали ще не повертатися. Після інциденту може бути зачистка, тож мені сказали їм допомогти.

Не кажіть дурниць!

В ситуації, про яку казали батько, він і сам може приїхати до Токіо за потреби. Ми не живемо на іншому кінці землі.

І канікули лише до кінця тижня. Коли я запитав, що робити зі школою, він сказав, щоб я ходив до Першої старшої школи до початку березня, як планувалося.

Про що він думає?

Що батько хоче, щоб я робив?

Не розумію. Я відчуваю, що через втому, моя голова не працює належним чином.

Треба завтра поговорити з батьком.

Двадцять перше лютого, дві тисячі дев’яносто сьомого року (четвер).

Вчора я був втомлений, тому відклав скарги батьку.

Це була помилка.

Коли я зателефонував сьогодні, мені сказали, що все було вирішено вчора.

Тобто, це значить. Значить він все це вигадав, бо йому було клопітно займатися зачисткою. І радий, що я перебуваю в Токіо, а він не збирається покидати Канадзаву.

Звичайно, необхідність розбирати провалену місію, як нинішня, не дуже мотивує. Це стосується і мене! Хоча це звучить дуже егоїстично.

Мало того, батько скинув шалену бомбу і пішов геть.

«В суботу приїде Акане, тож, будь ласкавий, покажи їй Токіо в неділю.

Я навіть нічого не знаю про тутешні визначні туристичні пам’ятки.

Двадцять друге лютого, дві тисячі дев’яносто сьомого року (п’ятниця).

Не думаю, що це потрібно писати у своєму щоденнику, але у мене є дві молодші сестри.

Старшу звуть Акане, а молодшу — Рурі. За звичаєм родини матінки, дівчатам слід давати імена пов’язані з кольорами.

Я не думаю, що у нас хороші стосунки брата і сестер.

За словами Джорджа, ми дуже близькі, але я так не вважаю.

Раніше вони були милі. Я все ще думаю, що якщо щось трапиться, я повинен їх захищати.

Однак, хоча їх личка такі милі, вони не милі.

Рурі не розмовляє зі мною. Спочатку це була лише певна тенденція, але зараз я часто не знаю про що з нею розмовляти. Коли вона випадково відкриває рот, її отруйний язик викликає бажання сказати: «замовкни». Зав’язати розмову неможливо.

Акане дратує іншим. Щоб там не було, це дратує При зустрічі робить кам’яний вираз, і вириваючись в кімнату з чаєм, кавою, і закусками, які, до речі, взагалі не просили, залишає їх з усім своїм образливим запасом слів «збоченець», «грубіян», «нечепура».

Друг з Третьої старшої з задоволенням сказав: «вона цундере», але він може сміятися, бо в реальності не страждав. Перш за все, Акане ніколи не поступалася мені, а у мене не має захоплення радіти, будучи переможеним моєю сестрою.

І завтра до цього будинку приїде надокучлива сестра.

Завдяки чому я закінчив пошук тутешніх туристичний визначних пам’яток.

Якщо не підготуватися належним чином, Акане підніме галас.

Мої нерви не настільки м’які, щоб боятися скандалів Акане, але шкода бути цим роздратованим.

Однак не було часу оглядати усі туристичні визначні пам’ятки.

Навіть на рекомендованих маршрутах, кількість не вміщалася на пальцях обох рук.

В цій ситуації мені захотілося отримати пораду від місцевого мешканця.

Я також хотів покласти цю людину, щоб вона висловила свою думку.

Однак мені не вистачило мужності. Я боявся турбувати її через такі дріб’язкові речі.

Якщо хочете сміятися, смійтесь. Сміливість і безрозсудство — різні речі.

Про цього хлопця не може бути й мови. Я не бажаю отримувати його допомоги з цього приводу.

Не проблема поговорити з Йошідою або Сайдзьо, але чи знають вони екскурсійні маршрути, які можна порадити дівчині молодших класів.

Подумавши більше, я поклався на Саєгусу. Не старшого сина Томокадзу. А пані Маюмі. До вчорашнього дня, ми щоденно зустрічалися, і я подумав, що вона знатиме багато місць, які порадують Акане.

Пані Саєгуса, безумовно, надала корисну інформацію, в необхідному об’ємі.

Але зараз я шкодую, що поклався на неї.

Мені здалося, що ми не достатньо знайомі, для раптового дзвінка, тож я надіслав електронний лист з проханням.

«Моя сестра раптово приїжджає до Токіо. Післязавтра мені потрібно показати їй місто, можете порадити, куди мені її повести». Таке повідомлення, огорнуте у ввічливість, я відправив.

Відповідь я отримав менше ніж за тридцять хвилин. Я був вдячний за швидку відповідь, але, разом з тим, я подумав, що лекції в Магічному Університеті, на відміну від старших шкіл при ньому, повинні проходити як завжди.

Питання, що у мене виникло було поспішним.

У електронному листі з відповіддю було сказано: «Я не ходила до університету, оскільки в ранці, після інциденту, було забагато гостей. З обіду я вільна, тому, рада, що ти надіслав цей лист». Це не помилка, усе слово в слово, бо я їх скопіював.

Невже ми, з пані Саєгусою, настільки близькі? Тут я вперше засумнівався.

І коли я прочитав далі, там було написано, що вона хотіла б допомогти, і для цього дізнатися більше деталей, тому чи не могли б ми зараз зустрітися, або якщо можна, хотілося, щоб я прийшов до неї додому.

Приїхати до сім’ї Саєгуса?

Я подумав, що це було зовсім раптово, але відразу ж переглянув цю думку.

Озираючись назад, я не відвідав родину Саєгуса чи Дзюмондзі, щоб привітатися, хоча і приїхав до Токіо.

Збоку старшого сина родини Ічідзьо, це не дуже добре. Мій батько, здається, дозволить чоловіку Акане очолити дім, моя позиція не постраждає, але в певному сенсі, однозначним є факт, що я приїхав до Токіо від імені родини Ічідзьо. До того ж це член Десяти головних кланів на території якого я перебуваю. Мало того, хоча це виявилася поразка, ми разом боролися у важливій місії.

Я скористався запрошенням і вирішив відвідати родину Саєгуса, щоб привітатися.

Я думав одягнути костюм, але врешті-решт переодягнувся у форму Третьої старшої та на громадському транспорті, замість мотоцикла, відправився до особняка Саєгуса. По дорозі я купив сувенір, за ціною, що не бентежить. Оскільки це формальність, смисл мене не хвилював. Мати каже, іноді ціна важливіша.

Можливо, тому що я заздалегідь надіслав електронний лист з часом прибуття, біля особняка в який я прибув, мене привітала пані Саєгуса.

Голова пан Коуічі був дома, тож я вирішив спочатку привітати його. Справді, у мене склалося враження, що з ним не можна не бути на сторожі.

Однак, він, здавалося, не був типом, що зрадить своїх союзників, як сказав батько. Замість поміркованості, він, здавалося, був типом, що мав власні правила та визнавав їх пріоритетом. Можливо, у мене ще немає проникливості, щоб бачити людей.

Старшого сина Томокадзу не було. Від Саєгуси, ні тут важко зрозуміти, тож тут називатимемо її пані Маюмі. Я чув від неї, що два старші брати живуть окремо.

Закінчивши вітання з паном Коуічі, мене провели до іншої вітальні. Батьківський будинок теж великий, але особняк сім’ї Саєгуса міг бути й більшим. За площею він, здавалося, периметром відповідав будинку моїх батьків, але він, мабуть, програвав, за кількістю поверхів.

У вітальні, в якій я привітав пана Коуічі, був розміщений диван, але у вітальні, яку зайняла пані Маюмі, були стильні стіл і стільці, де можна було їсти й пити. Можливо тут проводили тренування. Чи захочуть мої сестри проводити чайні церемонії.

Поки я привітав пана Коуічі, стіл був підготовлений належним чином. Пані Маюмі запросила мене і запропонувавши чай та солодощі, охоче розпитувала про вік, захоплення і смаки Акане.

Спочатку я подумав, що вона добра людина. Але з плином часу усе стало зрозуміло. Хіба їй не просто нудно? Хіба мене не покликали, щоб вбити її час?

У цій вітальні був великий екран. Коли я увійшов до кімнати, він показував відому пейзажну картину. Гадаю, це був Ренуар9. Я не знаю назви, але це зображення човна, що плив на річці.

Використовуючи екран, мене змусили випробувати те, що називають «Віртуальне побачення». Здається це була послуга, де, можна вибрати шлях через термінал і обрати розмову чи дію з поміж варіантів, щоб відобразити ті самі декорації, наче ви насправді гуляєте містом.

Думаю, було б нудно, якщо підготуватися до побачення подібним чином, але, схоже, це було популярне серед жінок.

Ну, звичайно, це показувало вам туристичні визначні пам’ятки в комп’ютерній графіці, що максимально наближалася до фактичної сцени, так що можна уникнути ситуації, що «вона відрізняється від того, що ви очікували». Однак якщо вам потрібно лише провести попередній огляд, вам, мабуть, не знадобляться жодні варіанти. Я просто іду з сестрою на екскурсію, а не йду з кимось на побачення. Те, що мені було потрібно — це не поради щодо побачень.

І все ж, у мене було багато невдало обраних варіантів.

Щоб я там не думав, це була гра. Оглядаючись назад, пані Маюмі в електронному листі написала «я щаслива, що була вільна». Мабуть, вона буквально вбивала свій час.

На шляху приєдналися молодші сестри пані Маюмі й мої провали ще більше зросли.

Я думав від цього моє серце розірветься. Ні, можливо його розбили три чотири рази.

Буде правильно сказати, що завдяки цьому, маршрут екскурсії Акане був визначений.

Я подякував їм і вийшов з дому Саєгуса, але психічно був виснажний.

Я чомусь відчув бажання зірватися й охолонути.

Та все ж, молодші сестри пані Маюмі, здається Касумі-чан та Ідзумі-чан? З якої причини, вони дивилися настільки оціночним поглядом?

Двадцять третє лютого, дві тисячі дев’яносто сьомого року (субота).

Сьогодні був приємний сюрприз.

Акане приїхала до Токіо не сама. Джордж приїхав, щоб залишитися зі мною.

Минуло менше двох тижнів, але мені здавалося, що ми вже давно не бачилися.

Акане надулася, спостерігаючи, як ми раділи знову зустрівшись, але дружба має пріоритет перед братами та сестрами, дурна сестро.

Акане сказала щось незрозуміле, на зразок «огида» чи «збочення», але я залишив це поза увагою.

Акане я збирався напоїти заздалегідь завареним чаєм у підходящому ресторанчику, але з кращим другом, що подолав такий шлях, я так вчинити не міг.

Я відвів Джорджа та Акане до давно створеного ресторану сукіякі, що був заснований у тисячу вісімсот шістдесят дев’ятому році.

Смак був очікуваним. Джордж також був щасливий. Тільки Акане скаржилася: «Я планувала приготувати дома», але ж дома ти можеш готувати за допомогою автоматичного повара.

Навіть повернувшись до місцевого будинку, треба багато про що поговорити.

Я не міг написати про все тут, і не можу витрачати час на написання.

Двадцять четверте лютого дві тисячі дев’яносто сьомого року (неділя).

Це був наказ батька, і сьогодні я збирався взяти Акане на екскурсію, яку розробив за допомогою пані Маюмі.

Однак через Акане плани було змінено.

Молодша сестра була охоплена дивним ентузіазмом «приготувати сьогодні домашню страву» і з самого ранку зачинилася на кухні.

З самого ранку, розумієте? Через неможливість скористатися кухнею, сьогоднішнім сніданком були прості підсмажені тости.

Домашня страва приготовлена Акане була остаточно завершена до обіду. Наглядач будинку вже поповнив продукти, тому, на щастя, мене не змусили бігати по магазинах.

Смак був звичайним. Він був непоганий, але я також не думаю, що він добрий.

Оскільки. Акане зробила карі з рисом. Також вона використала доступний у продажу Ру10.

Якщо скористатися ним, страва буде мати професійний смак і всі будуть говорити, що ви дійсно вмієте готувати.

Це те саме, як кажуть, що можна з’їсти що завгодно, якщо посипати це карі, сам смак карі був настільки сильний, що ви не відчуєте різниці.

Можливо піклуючись про сестру, Джордж сказав, що це смачно, і Акане, здавалося, була рада це почути, то ж все гаразд.

Ранок був повністю витрачений на готування Акане, отже нам довелося скоротити кількість місць, для відвідування. Розроблений план, який був розроблений після мук і виконання ролі іграшки сестер Саєгуса, зруйнований.

Подумавши над цим, я вирішив, що коли вийде час на екскурсію, я повинен відвести її на вокзал і відправити до дому.

Коли я сказав Акане і Джорджу зібрати багаж, моя дурна сестра обурливо запитала: «Чому?». Тому що я вишлю багаж, після того, як ви поїдете додому. Я захотів запитати звідки таке питання.

Однак Акане від початку не мала йти на екскурсію. «Якщо я всеїдно приїду прогулятися з друзями на весняних або літних канікулах», сказала вона. Здається причиною того що вона приїхала в цей будинок, була перевірка, чи можна сюди запросити друзів.

Батьку.

Через ваше непорозуміння, з мене зробили іграшку в особняку родини Саєгуса.

Коли в моєму серці піднімалася образа, Акане сказала: «краще познайом з деким».

Могла б сказати про це заздалегідь. Оскільки це може бути не зручно для іншої сторони.

Єдине про що я міг думати, поки не почув ім’я людини з якою «хотіла познайомитися» Акане.

Людина, з якою Акане хотіла познайомитись — пані Шіба.

Я багато разів похитав головою. Сказав відмовитися від цього, бо це неможливо.

Але Акане з цим не погодилася. Дістаючи мене, «принаймні зателефонуй їй». Врешті-решт, підсумувавши, що я не здатний на це, бо я боягуз.

Добре. Якщо ти так наполягаєш, я зателефоную.

Погодився я, борючись з думкою, що мене взяли на слабо.

Я вже не міг відмовитися, тому під спостереженням Акане і Джорджа, зателефонував пані Шібі.

На дзвінок відповіла дівчина в формі покоївки.

Її обличчя було знайоме. Безумовно, першорічка зі студентської ради Першої старшої. Я помилився номером?

Але поки я хвилювався, дівчина відповіла, «так, це дім Шіба».

Мені полегшало, що я не помилився, але представившись, «я Ічідзьо», в мене виникла чергова підозра.

Невже той хлопець змушує молодшокласницю косплеїти покоївку і називати його пан Шіба?

Якщо подумати спокійно, то це була дурна думка. З погляду сторонніх, люди з подібними підозрами, мають хворобливі захоплення.

Пані Шіба наступна глава сім’ї Йотсуба. Не дивно, що в її домі була служниця. Думати про неї як про професіонала, а не як косплеєра, в десятки разів розумніше.

На моє прохання поговорити з цією людиною, дівчина переключила мене без уточнення причини.

З динаміка пролунав голос, що сказав: «Це Шіба. Пан Ічідзьо вже п’ять днів не бачилися».

Я закліпав від шоку. Вона запам’ятала день коли ми бачилися в останнє.

Шкода, що на дисплеї нічого не було, але це не рідкість, якщо телефонувати до приватного будинку. Особливо у випадку з жінками, які не дуже люблять, коли їх кімнату бачать люди протилежної статі.

Але навіть одного голосу вистачило, щоб причарувати мене. Я наполегливо намагався оживити свою свідомість.

На моє нахабне прохання, «вибачте за несподіване прохання, але моя сестра, яка приїхала до Токіо, хоче побачитися з пані Шібою, тож не могли б ви приділити нам трохи часу?», ця людина радісно погодилася. Але з умовою, що він теж буде присутнім, але з цим нічого не поробиш. Але якщо слідувати здоровому глузду, дівчина не повинна погоджуватися на запрошення хлопця сама, особливо якщо вони не пара.

Ми вирішили зустрітися не дома, а в кав’ярні поблизу Першої старшої. Це заклад під назвою «Ейнебрізе». Враховуючи швидкість сучасного громадського транспорту, він знаходиться поблизу, де б в Токіо ви не знаходилися.

Та, яку я не бачив п’ять днів, сяяла. Тільки атмосфера навколо неї відчувалася інакше. Акане була вражена цією людиною і втратила дар мови. Її представлення було дещо каламутним, але я б не сміявся з цього. Чарівність цієї людини виходить за межі статі.

Джордж захоплено розмовляв з Шібою. Можливо, це лише моя уява, але мені здалося що хлопець Шіба, був задоволений спілкування з Джорджем. Здається вони говорили про дуже складні речі, такі як «ті самі явища в різних системах» або «модуляція послідовності активації», але, оскільки Джордж виглядає щасливим, все гаразд.

Завдяки тому, що Джордж взяв його на себе, я зміг поговорити з цією людиною.

Розлучившись з цією людиною приблизно через годину та зробивши коротку екскурсію районом від Сібуї до Харадзюку, ми повернулися до нашого будинку. Я знову запропонував надіслати багаж, але вони сказали що впораються самі.

Також мені сказали, що проводжати не потрібно, тому я розлучився з Джорджем і Акане біля входу до свого будинку.

Тоді я почув про враження від цієї людини, але реакція Акане була трохи дивною.

«Якось лякає», сказала сестра. Коли я запитав, ти про пані Шібу, вона похитала головою. Мабуть, вона говорила про нього.

На мою думку, з Акане він поводився як джентльмен. Його зовнішність, безумовно, справляє різке враження, але в будинку батьків є багато сильних хлопців. Обличчя Шіби не повинно бути настільки жорстким, щоб злякати Акане.

Я запитав що її злякало.

Акане похитала головою, сказавши що не знає. «Не знаю, але ця людина страшна. Брате, будь обережним».

Сказала Акане і повернулася до будинку батьків.

Двадцять п’яте лютого, дві тисячі дев’яносто сьомого року (понеділок).

З сьогоденного дня школа знову відкрилася.

Антимагічний рух ставав дедалі інтенсивнішим. Навіть те що натхненник терористів загинув, для галасливої юрби немало жодного значення. Поки школа була закрита, сутички прокотилися по всій країні.

Однак обличчя старшокласників, які я побачив після тривалого часу, стали більш спокійними, ніж до вимушених вихідних.

Можливо вони звикли. Якщо небезпечна ситуація довго триває, люди звикають. Насправді це небезпечна ситуація, тому що відчуття кризи згасає, але якщо постійно нервувати, ваш розум не витримає. Зменшення відчуття кризи, може бути неминучою роботою психіки, що намагається захистити себе.

Хай там як, в другий «A» повернулася колишня життєрадісна атмосфера. Можливо, те саме стосується інших класів.

Говорячи про мене, після завершення місії, мені не потрібно було як раніше повертатися до дому. Сидіти дома на самоті, не дуже хотілося. Я побуду тут ще деякий час, тож потрібно подумати про те, чим зайнятися у вільний час.

Сьогодні, у вільний час, мені дозволили поспостерігати за діяльністю Дисциплінарного комітету. Я також є членом Дисциплінарного комітету Третьої старшої. Тож я хотів поспостерігати за ними, перш ніж повернутися до Хачіоджи.

Коли я запитав про це під час обідньої перерви, Йошіда, голова дисциплінарного комітету, кивнув і погодився.

В слід за Йошідою, пані Кітаяма запитала: «хочеш піти в обхід зі мною?».

Я згадав попередження Морісакі, які я почув в перший день переведення.

«Будь обережним з дівчатами другого року».

В першу чергу з Кітаямою Шізуку, «тіньовим головою дисциплінарного комітету».

Пані Кітаяма схожа на спокійну і тиху дівчину. Здається вона не робить нічого, що могло б нашкодити іншим, крім їдких зауважень.

Я хотів би дізнатися, що вона такого зробила, щоб змусити Морісакі та його друзів насторожитися. Водночас в моїй голові лунала тривога від мого інстинкту.

Можливо помітивши моє вагання. Йошіда запропонував пані Кітаямі робити це по черзі та що сьогодні це він зробить самостійно.

Пані Кітаяма легко кивнула. Можливо вона змусила Йошіду сказати так? Напевно, я забагато думаю, але якщо це так, то вона цілком заслужено має прізвисько «Тіньовий голова дисциплінарного комітету».

Саме тоді я помітив, що один учасник обіду відсутній.

Я не задумуючись запитав чи пані Чіба не вихідна.

Виявилося, що усі інші крім Шіби, спохмурніли.

Я схвилювався що запитав те, чого не слід, Шіба коротко відповів, «вона взяла перерву на сім днів».

Я забув, що старший син родини Чіба загинув під час розслідування теракту.

Після уроків, я попросив Йошіду показати мені роботу Дисциплінарного комітету. Перше, що мене здивувало, це впорядковані записи про діяльність. Здалося, що голова Йошіда сам веде записи і я поцікавився. Йошіда сказав, що протоколи засідань він веде сам. Схоже, швидкий запис це його особлива навичка.

Коли я запитав, чи це стенографія, він продемонстрував його. Різкими та чіткими рухами записавши слова у великому блокноті. Я не зміг прочитати на писаного, але якось зрозумів, що це недбале письмо11.

Займатися каліграфією сьогодні, справді дивовижно. Я був настільки здивований, що не стримався. Запитавши від чого у нього така особлива майстерність.

Виглядаючи трохи зніяковілим, Йошіда відповів, що це потрібно для виробництва талісманів. До речі, він був древнім магом. Тому вони досі використовують магію з талісманами. Я пам’ятаю, як він використовував CAD дивної форми на Турнірі дев’яти шкіл.

Моє бажання побачити, як Йошіда використовує магію в його оригінальному стилі, незабаром здійснилося. За маленьким спортзалом почалася бійка.

В учнів Першої старшої також багато гарячої крові. Велика різниця, від того що я чув.

Можливо як завжди. Заборона та попередження Йошіди були лише формальністю. Він повинен розуміти, що вони не зупиняться, якщо він так скаже.

Йошіда не дістав талісман. Натомість він вийняв з лівого рукава щось на зразок віяла. Якщо придивитися, це були металеві смужки, зчеплені віялом, що відігравали роль металевих сегментів.

Йошіда лівою рукою відкрив одну смужку віяла і витягнувши вказівний і середній пальці правої руки торкнувся смужки.

Я відчув, що щось рухається в повітрі. Прохолода та спека і мряка відразу огорнула учнів, що билися.

З туману пролунали крики холодно або холодне. Ну, зараз лютий, середина зими.

Але не лише це, здавалося, туман містив згустки сайонів.

Що ускладнювало завантаження послідовності активації. Це не така повноцінна завада як Перешкоди, але здавалося, що без більшого об’єму мисленнєвих часток, ніж зазвичай, важко використовувати магію CAD.

Йошіда оголосив чергове попередження. Цього разу він погрозив використати враження електричним струсом.

Бійка незабаром втихла.

Ні, я бачив щось цікаве.

Наприкінці екскурсії я запитав, чому дехто з хлопців звертається до Йошіди на ім’я.

Мені просто було цікаво, але Йошіда ввічливо усе пояснив.

Але мова йде про особисту справу Йошіди, тому я не писатиму про це тут.

Однак я був здивований дізнатися як він ставиться до своїх друзів.

Двадцять шосте лютого, дві тисячі дев’яносто сьомого року (вівторок).

Сьогодні після уроків мені показали роботу студентської ради.

Студентська рада, де працюють той хлопець і вона.

Мені було трохи ніяково.

У кімнаті студентської ради також буди однокласниця пані Мітсуї, учениця першого року одягнена у форму покоївки, і сестра пані Маюмі.

Першорічку в одязі покоївки звали пані Сакурай. Молодша сестра пані Маюмі — це Ідзумі-чан

Звичайно пані Шіба завжди така, але й решта серйозно виконували свою роботу. Що це за набір тексту. Здається, він використовував лише клавіатуру, але пальців які на ній набирали не було. Не думаю, що існує якась «магія Самоприскорення, що збільшує швидкість друку».

Окрім звичайної офісної роботи, вони займалися підготовкою до церемонії вручення дипломів та вечірки після неї. Напевно, в Третій старшій відбувалось те саме. Здається, той хлопець відповідав за канцелярську роботу, а пані Шіба, пані Мітсуї та Ідзумі-чан, обмінювалися думками, щодо запланованої вечірки.

Пані Шіба поцікавилася і моєю думкою, тому я надав інформацію про план, який обговорюється в Третій старшій. Я радий, що вона була задоволена.

Під час обговорення, я відчув оціночний погляд Ідзумі-чан.

Чи я надто самовпевнений.

Я не повинен бути самозакоханим.

Коли на дворі стемніло, із задніх дверей кімнати студентської ради з’явилася Касумі-чан, інша сестра пані Маюмі. Коли минулого разу я докучав родині Саєгуса, я вже думав про це, ці двоє — однояйцеві близнюки, як і очікувалося. Я не був впевненим, бо зачіски та атмосфера були зовсім різними, але коли вони були в тій самій формі, було помітно, що обличчя однакові.

Здавалося, Касумі-чан також, час від часу, оцінювала мене.

Що відбувається, чорт забирай?

Після цього я приєднався до Йошіди, Сайдзьо, пані Кітаями та пані Чіби й пішов до кав’ярні Ейнебрізе, де в неділю я зустрічався з пані Шіба. Здавалося, це був їх звичний заклад.

Я думав чи варто мені висловити пані Чібі співчуття, які я не зміг висловити під час обідньої перерви.

Але, врешті-решт, я вирішив їх не говорити. Я якось відчув, що пані Чіба не хотіла, щоб її чіпали.

Думаю, що їй хотілося розслабитися відволіктися у святкуванні з друзями, а не приймати співчуття.

Двадцять сьоме лютого, дві тисячі дев’яносто сьомого року (середа).

Моє переведення триватиме до наступної суботи. Наступна неділя — єдиний вихідний день.

Усе закінчиться так?

Місія закінчена. Здається в зачісці, про яку говорив батько, необхідності немає. Зазвичай, я б вже мав можливість повернутися в Кадзаму.

Тож чи не буду я шкодувати, якщо нічого не зроблю і залишу усе як є.

Сьогодні, в обід, дівчата говорили про те де краще провести вихідні.

Вона сказала «у ці дні я ходжу по магазинах, але час від часу ходжу в кіно». Здається, їй подобаються фільми.

На лівій стороні монітора, на якому я пишу щоденник, відкритий сайт, і є безліч фільмів, які показують або вийдуть наступної неділі.

Що ж робити?

Скільки разів я задавав собі це питання.

Чи нормально нічого не робити та залишити усе як є?

І я не шкодуватиму про це?

Можливо, я ніколи не матиму такої можливості, вірно?

Вірно. Не допоможе, якщо я постійно вагатимусь.

Якщо мені відмовлять, я просто здамся.

Я торкнувся монітора і натиснув кнопку «Ентер».

Отримав повідомлення, що квиток відправлений в мою скриньку.

Хоча через вуста мого батька, я подав заявку на заручини, я не можу відступати.

Але я не хочу діяти силою, примусом.

Двадцять восьме лютого, дві тисячі дев’яносто сьомого року (четвер).

Сьогодні, після останнього уроку.

Той хлопець, як завжди, прийшов, щоб забрати пані Шібу.

Я окликнув її на шляху до кімнати студентської ради..

У коридорі було багато студентів.

Він був поряд з нею.

Але я не наважився побути з нею наодинці. Переховування від його очей, я б розсудив як поразку.

Я показав квиток на своєму мобільному пристрої та запросив її подивитися зі мною кіно, наступної неділі.

Вона здивовано розплющила очі та з трохи збентеженим обличчям поглянула на Шібу.

Шіба прямо запитав мене: «Це запрошення на побачення?».

Я впевнено відповів: «Так».

Його відповіддю було: «Я не можу дозволити вам залишитися наодинці».

Ну, так я і думав.

Але наступні його слова мене здивували.

Він дозволив нам сходити в кіно, якщо я візьму пані Сакурай.

Сказавши що не проти, я негайно знову запросив пані Шібу.

Продемонструвавши деяке збентеження, вона посміхнулася і кивнула.

З блискучою посмішкою вона погодилася на моє прохання про побачення.

По правді кажучи, я й очікував, що він не зупинятиме пані Шібу. У цього хлопця є пунктик, в жодному разі не стримувати пані Шібу.

Однак я знав, що ми з пані Шібою не залишимося одні. Я впевнений, що ніхто не залишив би свою наречену з хлопцем, який націлений на неї.

Мене здивувало, що він не сказав, що піде з нами.

А обрав нашою супутницею пані Сакурай.

Але я чомусь дуже задоволений цим рішенням. Навіть якщо я не буду наодинці з цією людиною, це набагато краще, ніж мати при собі набридливу комаху чоловічої статі.

Чому він погодився на зручні для мене умови?

Думаєш можеш собі це дозволити?

Гаразд. Якщо ти так, то я зроблю все можливе, щоб відібрати її.

Потім не плач!

Перше березня, дві тисячі дев’яносто сьомого року (п’ятниця).

Настав Березень. За місяць я стану трирічкою старшої школи.

Тож основною темою під час сьогоднішнього обіду стали плани на майбутнє.

Я вступатиму до Магічного Університету. Всі інші теж збиралися туди вступати. Мене цікавило, чи не піде Сайдзьо до Академії оборони, але, схоже, він хоче піти служити в поліцію.

Об’єктивно кажучи, я не вступлю до Магічного Університету, лише у випадку надзвичайної ситуації, при якій втрачу магічну силу, а цій людині взагалі немає за що хвилюватися.

Якщо стати студентом, наступні чотири роки, можна буде навчатися в тому ж місці що і ця людина.

Це може бути дуже складним часом для мене. Вданий час ця людина є нареченою іншого чоловіка.

Але зараз я з нетерпінням чекаю життя в тому ж університеті, що і ця людина.

Друге березня, дві тисячі дев’яносто сьомого року (субота).

Зізнаюся.

З самого ранку нічого не робив.

Постійно роздумуючи, що ж буде завтра?

До сьогодні я навіть не розумів, що я настільки недосвідчений.

Ніколи не думав, що хвилюватимуся з того приводу, що одягти завтра.

Так, квитки при мені. Для пані Сакурай теж придбано.

Грошей достатньо.

Маршрут також введено. Не думаю що це потрібно, оскільки місце зустрічі та схема кінотеатру викарбувані в моїй пам’яті.

Будильник вже наведено.

Все готово, нічого не упущено.

Гаразд, тепер спати.

Я лиш хвилююся, коли прокинуся.

Третє березня, дві тисячі дев’яносто сьомого року (неділя).

Я не міг допуститися страшної помилки, проспати й запізнитися на зустріч, тож прокинувся ще до того, як задзвонив будильник.

Я міцно спав, то ж голова була свіжою. В мені буяла несподівана сміливість.

Я прийняв ванну, ретельно вимив тіло, поголив бороду, роздивився себе в дзеркалі близько десяти разів, обережно вклав волосся феном, одягнув костюм, про який хвилювався вчора три години та рушив до місця зустрічі.

Навіть під час інциденту в Йокогамі, я не був настільки знервований.

Я прибув до місця зустрічі за сорок хвилин раніше від обговореного часу. Ну, хіба це нормально?

Час очікування не був проблемою. Поки я уявляв її одяг, час зустрічі настав досить швидко.

Вона з’явилася за три хвилини до обіцяного часу.

Як тільки я побачив цю людину в полі зору, світ змінився.

Безперечно, для мене світ змінився.

Оточення яскраво забарвлене.

Ця людина стала центром світу.

Я забув як дихати та дивився на неї.

З подолу довгого, бежевого пальта виступала елегантна сіра спідниця.

Ноги в товстих панчохах, злегка постукували підборами туфель човників.

Бежеві рукавички, які відповідали кольору кашемірового шарфа і пальто. М’які навушники були милим акцентом до зрілої комбінації одягу.

Вона підійшла, зупинившись, вставши переді мною, тим хто не міг рухатися і запитала: «Я змусила вас чекати?»

Не в змозі поворухнути язиком, я енергійно похитав головою.

Вона осяяла мене посмішкою.

Гадаю це було по-дитячому.

Але я ні про що не шкодую. Вона посміхалася.

Заради усмішки цієї людини буду клоуном або ким завгодно.

Я трохи розслабився і помітив що трохи збоку, позаду неї стоїть пані Сакурай.

На пані Сакурай, яка, на відміну від пані Шіби, виглядала трохи по хлопчачому, було коротке пальто, светр водолазка, вузькі джинсові штани, високі кросівки, рукавички зі штучної шкіри та в’язана шапка.

У мене виникла думка, що це нагадує бойовий стиль?

Вона прийшла якраз вчасно, тож ми вирушили до кінотеатру.

Оскільки місця вже зарезервовані, потреби поспішати не було.

Ми купили лише напої та увійшли до кінозали.

Очевидно приміщення обігрівалося. Ми з пані Сакурай розстебнули верхній одяг, а от пані Шіба елегантним рухом зняла пальто.

Під пальто була елегантна сіра сукня.

Я затамував подих, скільки разів за сьогодні? Я поїдав її поглядом, вона зніяковіло посміхнулась і вишукано сіла на своє місце.

Ми сіли у наступному порядку: я пані Шіба та пані Сакурай.

Здається кінотеатри сто років тому, були досить малі, що можна було торкнутися людини, що сидить поруч. Здається, було звичайним явищем для закоханих дивитися фільм, узявшись за руки.

Однак у сучасних кінотеатрах навряд чи людина поряд з вами буде контактувати з вашим тілом.

Сидіння мало форму ковша, що огортав тіло і передає вібрацію та нахили. Звичайно можна було вимкнути ефекти, залежно від смаку, але структура, що щільно огортає плечі, не змінюється. Тим більше є місця для великих людей.

Звичайно не станеться трагедії, якщо ми з пані Шібою торкнемося один до одного або кінчики наших пальців переплетуться. Я трохи заздрю древнім людям.

Фільм який я обрав, був блокбастером про кохання з піснями. Кіно мене взагалі не цікавило, тому я сміливо обрав найпопулярніший заголовок у категорії романтика.

Дистриб’ютор — відома голлівудська студія. Історія розверталася в Нью-Йорку, тисячу дев’ятсот дев’яностих роках. Загальний сюжет розвивався навколо дівчини, що жила приховуючи свій потужний психокінез, зустрівши звичайного хлопця, закохується, в епоху, коли існування надприродних сил, не кажучи вже про магію, не була оприлюднена.

Освітлення в залі погасло, і світло потрапило на напівциліндричний екран, у сто вісімдесят градусів. Глядачі могли дивитися лише на кран попереду, допоміжні екрани в тридцять градусів, по обох сторонах поглиблювали ефект занурення і, після тривалого часу невідвідування кінотеатру, я був вражений, «ого».

До основного повороту сюжету, я думав що це звичайна історія, але це був хіт у всьому світі, тож він був вражаючий. Фільм ретельно змальовував почуття дівчини, через захист таємниці та любові, та хлопця що засмучений, що дівчина не розкриває свої справжні почуття в середині, незалежно від кричущих спецефектів, фільм ретельно відображає кожне почуття хлопця в 3D, після перегляду він освіжає, попри трагічний кінець.

Пані Шіба також, здавалося, була здивована. Для мене це було найголовніше, тому я відчув полегшення коли вона радісно сказала: «це було весело».

До цього моменту все було добре.

Але коли ми вийшли з кінотеатру, там був він.

Не тільки той хлопець. Окрім звичайної обідньої компанії, на нас чекали сестри-близнючки пані Маюмі.

Пані Шіба, зі здивованим обличчям пробурмотіла: «Старший брат». Здається, вона все ще, за звичкою, називає його «старший брат». Ймовірно те, що вона називає Шібу «старшим братом», залишає мені шанс. Але в той час я не міг дозволити собі думати про це.

Попри те, що я був перед панною Шібою, я несвідомо закричав: «Що ви робите, народ!» Пані Мітсуї та пані Шібата буди єдині кого налякав мій гнів, а інші мали спокійне обличчя. Пані Чіба радісно посміхалась.

А що до нього, він відповів: «Я прийшов забрати Міюкі»! Він і справді дозволив подивитися лише фільм.

Не жартуй! Звичайно, я запитав: «Чи не хочете подивитися кіно?», але хіба нормально в такій ситуації сказати «до побачення», відразу після фільму! Після цього бувають різні речі, такі як чаювання і прогулянка містом.

Зрештою, ми вирішили побути усі разом. Я не можу рішуче відмовитись, коли вона вибачливо посміхається.

Навіть з такою усмішкою вона сяяла.

Чесно кажучи, було весело? Але хіба щось не так?

Він не єдиний з поганим характером. Хлопці, тай дівчата, в його оточені мають поганий характер.

Сьогодні я в цьому переконався.

Дев’яте березня, дві тисячі дев’яносто сьомого року (субота).

Сьогодні моє шкільне життя, в Першій старшій, закінчилося.

З огляду не щоденник цього тижня, з понеділка по п’ятницю, мало що трапилося.

Здається, апатія, що охопила мене минулої неділі, тягнулася аж до сьогодні.

Мені дійсно соромно.

Сьогодні учасники обіду влаштували невелику прощальну вечірку.

Як мені сказали, я повернувся дому і змінив форму на повсякденний одяг, після чого мене відвели в заклад ретро гри, яка називається боулінг.

Само собою зрозуміло, що магія заборонена, і я вперше в житті ходив у боулінг.

Оскільки це було вперше, результати були невтішні. Ну, врятувало, що не лише мої.

Сьогодні пані Шіба, одягнена у довгий в’язаний сетер і вовняні штани, часто влучала в жолоб і сором’язливо посміхалась. Вона виглядала настільки милою, що було важко подавити бажання потай її не сфотографувати.

Пані Чіба, здається досвідчений гравець і набрала найбільше очок серед дівчат.

І той хлопець, я ненавидів його, як ніколи.

Хоча він сказав що грає в друге в житті, як можна набрати стільки очок. Мені хотілось прокричати, що це моя прощальна вечірка, тому, будь ласка, стримуйся.

Лише він набирав настільки багато очок, що не лише я, але й Сайдзьо, пані Чіба, Йошіда та пані Кітаяма, мали на обличчі напис «ну ти поглянь на нього».

Після цього мене повели в розважальний заклад під назвою ретро караоке.

Співочий голос пані Шіби був дуже хорошим.

Він не так добре співав, як я, тому мені трохи полегшило.

Десяте березня, дві тисячі дев’яносто сьомого року (неділя).

Сьогодні я збирався відвідати відділення Магічної асоціації, а потім повернутися до батьківського дому.

Але я нікому не розповів про свої плани.

Попри це, ця людина чекала мене на найближчій до Магічної асоціації станції.

Я був настільки здивованим, що спитав перше, що спало на думку: «Ви одна?».

Пані Шіба посміхнулася й озирнулася за спину.

Трохи подалі від моєї лінії зору, опершись спиною об стовп стояв він.

Хе-хе! Зрештою вляпався!

Однак я вирішив прийняти цю прикрість і використати на свою користь. Так я розраховував.

Кілька разів обмінявшись ввічливими словами, я з усією мужністю сказав.

Я був радий провести останній місяць у тому ж класі, що й ви.

Вона здивовано розплющила очі, а потім посміхнувшись, наче повноцінно розпустилися квіти.

Вона відповіла

Мені теж було весело. За можливості, я хотіла б ще з вами побачитись.

Це міг бути прояв ввічливості.

На той час, не мало значення які стосунки між мною і нею, нею і тим хлопцем.

Я дав обітницю вчитися в тому ж вищому навчальному закладі, в тому ж кампусі, що і вона.

[Продовження при наступній можливості]