[12]

[12]

Тацуя, який відбив самовбивчу атаку Фудзібаяші Наґамаси, за допомогою новоствореної магії, збирався вийти з лісу.

Однак через п’ять метрів його ноги зупинилися.

Дірки, які Тацуя зробив за допомогою часткового розкладання, невеликі, але їх багато. Кровотеча значна, і деякі отвори перерізали важливі нерви. Якщо залишити все як є, він помре за одну ніч.

Він вже якось думав стерти цю людину, але обставини, через які він не зробив цього з самого початку, нікуди не зникли. Вбити цього суперника досить зручною

Однак попри це, хоч і хотів, використати «Відновлення» Тацуя теж не міг. Якщо рана зникне, Наґамаса знову турбуватиме Тацую. Позбавити його свідомості важко, а засобів стримування не було.

Зрештою, він відмовився від цього. Коли він намагався відновити зупинені кроки, перед Тацуєю з’явилися нові ознаки.

– Ти переміг голову Шінобі стилю Іга, Фудзібаяші. Що ж, поки ти називаєш себе прямою лінією сім’ї Йотсуба, цілком природно, що ти можеш це зробити.

Незважаючи на середину літа, в чорному пальто і чорних рукавичках. Не вітаючись, зарозумілим тоном, сказала підозріла особа в чорному у фетровому капелюсі по діагоналі.

– Пан Куроба, давно ви тут?

Чоловік, який раптово з’явився перед Тацуєю, голова сім’ї Куроба, гілки родини Йотсуба, Куроба Міцуру.

– Тільки що. Завдяки тому, що ти знищив бар’єр, я пролетів по прямій.

– Пану Куробі не завадило б, навіть якщо бар’єр був піднятий.

– Я не применшую. Якби бар’єр працював, потрібно було йти в обхід.

Іншими словами, він не знав як вибратися з бар’єра. І це ще не все. Технікою непомітного наближення на коротку відстань, без ознак магії, володів лише батько Аяко. Тацуя був вражений і не міг не бути пильним.

– Ви прийшли за наказом тітки?

– Ні. Я хотів у тебе дещо запитати.

– Мене?

Питання що виникло у Тацуї було не «про що ж?», а «в такий час?».

Однак, навіть якщо потрібно було відновити переслідування Мінору, ігнорувати Міцуру було не правильно. Передбачалося більше незручностей, ніж через вбивство Наґамаси.

Він мовчав і чекав питання Міцуру.

– Тацуя-кун.

Тацуя злегка округлив очі. Наче знявши маску клоуна, Міцуру назвав його ім’я без ворожості чи ненависті. Тацуя почув від нього таке вперше.

– Чому ти з таким пориванням переслідуєш Кудо Мінору?

Думка «знову» сколихнула розум Тацуї. Чесно кажучи, це було не дуже приємне для Тацуї питання. Він відповів на це питання, не задумуючись про те, чому для нього воно не приємне.

– Щоб повернути Мінамі.

Іншої причини, гнатися за Мінору, у нього не було Те, що Мінору був Паразитом, не було причиною для ворожості Тацуї. Якщо Мінору не почне порушувати спокій Міюкі й не піддасться загальній свідомості Паразитів, Тацуї було достатньо лише повернути Мінамі.

– Звідки такі поривання, лише для того, щоб повернути служницю.

Міцуру неодноразово вжив слово «поривання». Тепер Тацуя зрозумів, яке враження нинішня ситуація викликає в очах сторонніх.

– Я не знаю.

Не вагаючись, миттєво відповів Тацуя.

Це був результат тривалої плутанини.

Відтоді як Якумо запитав його причину допомогти Мінамі, Тацуя шукав відповідь в собі

Але знайти так і не зміг.

Якби було достатньо поверхневої відповіді, усе було б легко.

Тому що цього бажає Міюкі.

Для того, щоб стерти жаль Міюкі, за те Мінору викрав Мінамі й що вона його впустила.

Але чи справді це все? Якщо він себе запитає, то не зможе відразу зрозуміти. Він не мав намір вважати Мінамі заміною Хонамі.

Мінамі та Хонамі різні люди

І йому це було відомо. Він це розумів. Він не думав, що це компенсація, за те що не зміг врятувати Хонамі.

То чому він хотів повернути Мінамі.

Цього він не розумів.

«О, так ось у чому справа…»

Тацуя зрозумів, чому йому не подобалося це питання.

Все тому, що він не міг зрозуміти свого серця.

Воно давало йому зрозуміти, що він бігає, не знаючи причини.

Дії Тацуї завжди мали певну мету.

Мета завжди була зрозуміла і чітка, заради Міюкі.

Він, заласною волею мав бажання захистити сьогодення і майбутнє Міюкі.

Але.. Чи правда це?

...Чи правда, що те, що він має це «власна воля»?

...Чи він насправді порожній

...Тому що в нього завжди виникали сумніви, що він порожня посудина, яку наповнили прагненням «захищати Міюкі».

– Те, саме мене запитував майстер Якумо. Відтоді я думаю. Але досі не знаю відповіді.

Тацуя чесно озвучив Міцуру свої почуття. Він дивувався, чому не назвав причиною Міюкі

– ...Зрозуміло.

Переконливим тоном кивнув Міцуру.

Міцуру розумів, що Тацуя не міг зрозуміти. Він відчув це в Тацуї.

– Я завжди думав, що тобі не вистачає серця.

Це правда, що Тацуї не вистачає емоцій, через таємне мистецтво втручання в структуру розуму. Однак Тацуя відчув, що те, що говорить Міцуру має інший зміст.

– Мабуть, це було моє непорозуміння.

Однак Тацуя не міг зрозуміти, про що говорить Міцуру.

...У того, хто не має серця, не має сумнівів.

Тацуї все ще не вистачало життєвого досвіду, щоб усвідомити слова, не сказані Міцуру.

– Тацуя-кун... Я тебе ненавиджу.

Замість тих слів, яких він не сказав, Міцуру раптово видав відкритими емоціями.

– Я знаю.

Тацуя не засмутився. Він знав це насправді, а не силувався.

– Твій спосіб життя, проштовхування свого шляху, перестрибуючи, через обов’язки та зобов’язання, що на тебе покладаються, ні скоріше ти зносиш їх своєю силою, для таких людей як ми, які живуть обов’язками та правилами, це викликає бажання сказати «не роби з мене дурня».

Але не можна сказати, що це повністю пояснювало, чому його ненавидять.

– ...Я не хочу робити з вас дурня.

– Знаю. Ти, народжений з силою абсолютного знищення, не можеш зрозуміти почуття звичайної слабкої людини, що не може сама протистояти світу. Як і я не можу зрозуміти твої почуття, того хто має силу завоювати світ, якщо тільки забажає.

– ...

Тацуя не знав, що сказати від свого збентеження.

– Я не збираюся поворухнути й пальцем, заради тебе.

Міцуру зиркнув на Тацую, і злегка зітхнув.

– ...Своїм пальцем.

З огидою в голосі, додав він.

Тацуя не сказав вірно. Він розумів, що це не відповідатиме ситуації.

– Тож... Надам тобі допомогу не своїми руками.

З цими словами, Міцуру підняв ліву руку на висоту обличчя.

З-за дерев з’явилася група людей в чорному.

По людині з-за кожного дерева.

З-за дев’яти дерев з’явилося дев’ять людей в чорному.

– Залиш на них Фудзібаяші Наґамасу.

– ...Зрозумів.

Тацуя був здивований.

Не появою людей в чорному. А пропозицією Міцуру, допомогти без наказу Маї.

– І ще Аяко та Фумія просили тобі дещо передати.

– Що саме?

– «Ми хочемо, щоб ти розказав пану Тацуї, куди втік Кудо Мінору». Зокрема, Аяко дуже хвилюється за Сакурай Мінамі. Сім’я Куроба допомагає тобі, тому що Аяко дуже просила про це.

– ...

– Я не знаю кінцевого пункту призначення Кудо Мінору. Але зараз він прямує до Одавари.

– Дуже дякую.

– Я передам твою вдячність дітям.

Сказавши це, він повернувся до Тацуї спиною.

Тацуя вклонився спині Міцуру і кинувся до припаркованого біля лісу електромотоцикла «Увінглесс».

◊ ◊ ◊

Через десять хвилин після закінчення розмови з Міюкі. Еріка була на околицях міста Ямато. До того, як американські військові припинили глобальне розширення під час Третьої світової війни, тут знаходився аеродром військово-морських сил американської армії.

Оскільки військові штатів, які стали USNA, відкликали на батьківщину, аеродром був поглинений військово-повітряними силами Самооборони. Це не спільна база, як Дзама, в столичному районі Токіо. Це база, яку займають військово-повітряні сили оборони.

Проте Сполучені Штати залишаються союзником Японії. Навіть якщо вони конфліктують залаштунками, широка громадськість цього не знає. Тож ніхто не дивується, що в цьому місці були американці.

– Не кажучи вже про те, що їх було важко відрізнити від японців...

Покинувши станцію індивідуальних кабінок, засмучено сказала Еріка. Обирати як оперативників солдатів, які не відрізняються від місцевих жителів, цілком природно, і якщо до Японії відправлять оперативника з етнічними ознаками, які мають відмінність від японців, це було б нічим іншим як зневагою.

Однак ці роздуми ніяк не втішали Еріку.

– Йти пішки не можна, засідка може бути в будь-якому місці...

Те, що психологічно виснажувало, то це не вороги в засідці, а перехожі, які можуть бути ворогом, що раптово атакуватимуть їх. Потрібно бути обережним там де можуть ховатися вороги, а з ворогами, яких вони бачили, але не знали про це, потрібно стежити в усі очі.

– Я думаю, не варто хвилюватися.

Звичайним, розслабленим тоном кинув Лео Еріці, що кидаючи гострі погляди на всі боки, розповсюджувала колючу атмосферу.

– Ми знаємо де ворожа схованка. Ми не знаємо, там вони чи ні, тож варто зосередитися на цьому, а не на засідці.

Еріка відвернулася з похмурим і ображеним виразом.

– …… Еріка?

– Лео каже слушно... А якщо це на все життя.

– Гей?! Я, що вичерпав усю тупість на все життя?!

На протест і жарт Лео, Еріка відвернулася це демонстративніше.

«О, чорт! Як клопітно!»

Подумки вилаявся Лео. Те, що він не промовив цього, було не скільки через рефлекторне стримування, що базувалося на інтуїції.

Якби він це промовив, то просто «незручною ситуацією», це не закінчилося. Зараз, тут їх було лише двоє, Еріка і Лео. Не було ні Мідзукі, яка б стримала їх, ні Мікіхіко, який би став цілю, на яку переключилася б Еріка.

Мікіхіко провів Мідзукі додому. І готувався зустріти поліцію, щоб надати роз’яснення. Спочатку Еріка і Лео мали залишитися, щоб теж дати відповіді поліції. Однак Еріка, хвилюючись за стан Хоноки, скористалася зв’язками додзьо Чіба, щоб зателефонувати одному учню поліцейському і відправити його додому Мідзукі, а сама з Лео пішла до місця про яке повідомила Міюкі.

– Еріка! Візьмемо таксі!

Гучним, відчайдушним голосом, звернувся до неї Лео. Можливо вони могли б дістатися до місця де тримають Хоноку, і пішки, але краще якомога швидше поспішати.

Еріка так і не відреагувала, але, на щастя, незручна атмосфера була зруйнована втручанням третьої сторони.

– Панно Еріка!

З самохідного авто, що раптово загальмувало і зупинилося перед Ерікою та Лео, крикнув чоловік років двадцяти-тридцяти.

– Пан Шоудзі?

Еріка трохи здивувалася, чоловіку, який з’явився з вікна, пасажирського місця. Автомобіль був звичайним седаном, принаймні він був схожий на комерційне авто, чоловік був одягнений в штурмовий костюм SMAT.

– Пан Шоудзі, ви приєдналися до SMAT?

– Так. Після закінчення навчання, в минулому місяці, з цього місяця, я там.

Слухаючи цей діалог, стоячи поруч, Лео отримав загальне уявлення про стосунки між ними. Цей чоловік, на ім’я Шоудзі, є членом SMAT і, ймовірно, учнем додзьо Чіба. Почувши, що до них приєднається Еріка, він прибув, щоб забрати їх, хоча, напевно, був змушений забрати.

«…Можливо ця людина теж є «Гвардійцем»».

Почувши про це вперше, Лео не міг в це повірити, але в додзьо Чіба, була група під назвою «Гвардія Еріки», які шанують Еріку, як Принцесу-генерала. ...Не треба ж пояснень, чому не просто «принцесу».

Ця вірність може бути сильнішою, ніж до батька Еріки, майстра та власника додзьо. Лео на власні очі підтвердив їхню єдність, минулої зими, під час «Інциденту з вампірами». Якщо тримати на увазі подібні думки, здавалося, що в погляді цього Шоудзі, спрямованого на Еріку, можна прочитати поклоніння.

– Досить про мене, краще швидше сідайте. Ми вже готові до штурму.

– Вірно. Лео, поїхали.

До цього похмуре обличчя, кудись поділося. Еріка застрибнула в замасковану поліцейську машину, і закликала Лео зробити те саме.

◊ ◊ ◊

Члени Хорсехеад, яким не вдалося викрасти Мідзукі, прибули до своєї схованки, трохи раніше, ніж Еріка зі супутником.

Генрі Фу, від імені трьох членів групи викрадення Мідзукі, повідомив про провал операції командиру загону Аль Вану. Інші учасники, почувши це, не стали висміювати цих трьох.

– Капітане, може нам варто змінити нашу стратегію?

Вислухавши розповідь Генрі, порадила командиру загону Алю, Джулія Мар, член групи, що викрала Хоноку.

– Швидкість реакції оточення цілі значно перевищила наші очікування.

– А може це випадковість? Якби вони прорахували наші рухи заздалегідь, вони б не залишили Мітсуї Хоноку одну.

Вставила свою думку інша учасниця групи викрадення Хоноки, Еллі Чао.

– Той факт що нам завадили, не варто ігнорувати. По-перше, скільки б я не перевіряла заздалегідь, Шібата Мідзукі мала ходити, до і зі школи, сама. Інформації про те, що її будуть супроводжувати, не було.

Заперечила думку Еллі Джулія

– Це може бути збігом обставин.

– Як і сказала Еллі, це може бути випадковістю. Але якщо у вас тут виникли незручності, як зазначає Джулія, ігнорувати це нерозумно.

Після заперечення Еллі, підтримав обидві думки Аль Ван. Але на цьому не зупинився.

– Операція базувалася на передумові захоплення двох заручників. Оскільки вдалося отримати лише одну людину, зміни неминучі, як і сказала Джулія.

– Чи зможемо ми виманити його лише з однією заручницею?

Запитав, Донг Ян, який не брав участі в місії викрадення.

– Якщо вона одна, все закінчиться його звільненням. Оскільки ми не можемо вбити заручника, щоб заблокувати опір цілі. Заручник, щоб виманити та заручник, щоб стримати. Отже, потрібно два заручники, або більше.

Заперечив Дону Янгу, Френк Ву, третя особа, що викрала Хоноку. Джулія була не єдиною, хто погодився з рішенням командира загону, спершу запропонувавши зміну стратегії.

– Отже? Капітане, що саме ви збираєтеся робити?

У відповідь на запитання заступника капітана Берта Лі.

– Відпустимо Мітсуї Хоноку, як мініпастку.

Відповів Аль Ван, тоном, який говорив «я розумію».

Хонока нерухомо сиділа з безвиразним обличчям, поруч з членами Хорсехеад, що обговорювали, як її використати.

Вона була паралізовано медичною магією Аль Вана. Вона не спала, алей не прокинулася. Ось в якому стані вона була. Вуха сприймали голоси, але неможливо було осмислювати їх.

Опір промиванню мозку дорівнював нулю.

І в такому стані, Аль Ван, ледь помітно у звичній манері, почав навіювати.

« ...Вбий Шібу Тацую.»

Якщо опустити детальні умови, зміст установки зводився саме до цього.

Хонока не повинна була мати змогу опиратися цьому.

– ...Н... ні..

– Що?

Аль Ван був не єдиним, хто не міг зрозуміти шепотіння Хоноки. Берт Лі та Чарлі Чан, за винятком Гейба Шуя та Іґґі Хо, які стежили на дворі, усі свідки сцени, мали підозрілий вигляд.

– Пана Тацую... Вбити, цього... Я не можу...

– Джулія, додай ліків.

Попри опір, якого бути не повинно, спокійним тоном, одразу наказав Аль Ван.

Подальше використання препарату може призвести до не зворотних наслідків. Ніхто не виступив проти такого безжального наказу. Ніхто не вагався. Джулія Мар набрала в шприц наркотичну речовину і підійшла до Хоноки.

Однак перед натисканням на поршень шприца, Хонока проявила бурхливу реакцію, яка не могла виникнути під впливом препарату.

Вона відкрила очі й...

– Неприйнятно! Я не дозволю нашкодити пану Тацуї!

Закричала вона, розриваючи горло.

Чи пов’язано це з вірністю, викликаною кров’ю Елементів?

Або ж це диво, викликане коханням?

Кімната, в якій вона опинилася в пастці, була поглинута потоком світла.

Хаос кольорів заповнив поле зору Хорсехеад.

Світло не впливало на організм людини.

Навіювального і послаблювального ефекту не було.

Мерехтливе світло стерло всі тіні й робило зір марним.

– Всім евакуюватися з кімнати!

Вони обрали для схованки одноповерховий, панельний будинок, який ще два роки тому використовували як додатковий офіс. Вісім членів Хорсехеад одразу перейшли з кімнати засідань до наступного офісу. Берт Лі останнім вийшов з конференц-зали, зачинивши двері й разом з ними світло.

Відразу після цього Іґґі Хо, який стояв насторожі, стрибнув до кабінету зі штурмовим карабіном. Вони не провезли до Японії вогнепальної зброї. Ймовірно, той був відібраний у ворога, що атакував.

– Вороги, багато!

З живота Іґґі капала кров. Усі присутні одразу зрозуміли, що це було вогнепальне, смертельне поранення. Пострілів взагалі не чутно, ймовірно, тому, що ворог використав високо ефективні глушники.

Бойова група, яка може використовувати подібне спорядження.

Це не поліція.

Мабуть, армія.

Зовні пролунав вибух.

Це була вибухівка, встановлена для знищення доказів. Після проникнення в зону дій, виготовлення цієї бомби, було найвищим пріоритетом для Іллігал MAP.

Ніхто не знав, що нинішній вибух був ознакою того, що Гейб Шуй само знищився, щоб не допустити витоку інформації з його мозку.

– Йдемо! Іґґі ти знаєш що робити.

Наказавши людям в кімнаті тікати, Аль Ван нагадав Іґґі Хо, глядячи прямо в очі.

Іґґі дістав бомбу, що поміщалася в його долоні, поклав її до рота і розсміявся.

Аль Ван не спробував вивести викрадену заручницю, натомість він взяв штурмовий карабін Іґґі та втік через підземну трубу доставки багажу.

Щойно двері офісу вибили ногою, Іґґі Хо натиснув перемикач детонації, щоб активувати бомбу, яка знесла йому голову.

◊ ◊ ◊

Майже доїхавши, Еріка, в замаскованій поліцейській машині, почула безпомилковий звук вибуху.

Поглянула на Лео, який сидів поруч.

Лео також поглянув на неї.

Через зоровий контакт вони переконалися, що звук, який долинув до їхніх вух, не був галюцинацією.

– Що відбувається?

Напруженим голосом запитала Шоудзі Еріка з пасажирського сидіння.

– Схоже, що схованку викрадачів штурмувала інша організація.

Шоудзі також не міг приховати свого напруження.

– Інша організація? Це хіба не поліція?

– Можливість, що це громадська безпека, не нульова, але...

– Сили Самооборони.

– Мабуть.

Ствердно кивнув на здогад Еріки Шоудзі. Більше розмов в машині не було.

Перед тим, як замаскований поліцейський автомобіль зупинився, члени SMAT, утворили живу стіну.

Напроти них, шеренгою, стояли солдати Сил Самооборони зі штурмовими карабінами. Стволи були спрямовані в небо, а не на SMAT.

Стрій воїнів розділився на лівий і правий. А посередині з’явилися дві молоді жінки. Одна у шкільній формі.

– Хонока!

Рвонула Еріка, коли зрозуміла, що ця дівчина точно викрадена подруга. Лео відразу рушив слідом.

– ...Хонока, ти як!? Впізнаєш мене? Хонока лише невиразно дивилася на Еріку, що підбігла до неї.

Побачивши настільки незвичну реакцію, Еріка змінилася на обличчі.

– Препарат лише тимчасово паралізує психічні функції. За результатами обстеження, цей препарат не має наслідків. Так що з нею все нормально.

З посмішкою, пояснила солдатка, щоб заспокоїти Еріку.

І Еріці, і Лео, було знайоме обличчя жінки-офіцера.

– Це ви були в Ідзу!

Після цих його слів, Тоояма Цукаса посміхнулася Лео.

– Чому ви врятували Мітсуї...

Справжнє ім’я Тооями Цукаси — Тояма Цукаса. Вона є дочкою голови сім’ї Тояма, однієї з двадцяти восьми сімей, і старшим сержантом департаменту розвідки Сил Самооборони

У травні цього року, вона очолила підрозділ і спробувала атакувати Тацую, який знаходився на віллі в Ідзу. Еріка і Лео співпрацювали з Мікіхіко і Хонокою, щоб запобігти цьому. У той час, ці двоє особисто, билися з Тооямою Цукасою. Тому знали її в обличчя. Особи, які завадили роботі департаменту розвідки та змусили відчути смак поразки, без сумніву в неї були думки стосовно них. Проте посмішка Цукаси не демонструвала подібних, негативних, емоцій. – Я член відділу контррозвідки. Початкова місія — запобігти іноземній розвідці та диверсіям.

– ...Значить ви не вносите в роботу своїх особистих почуттів?

Запитала Еріка тоном, в якому відчувалася підозра, що тут щось не так. Лео не помітив фальші в посмішці Цукаси, але для Еріки, можливо, тому що вони були однієї статі, вона мала інший вигляд.

– Насправді є й особисті мотиви. Мій бос наказав мені цією місією змити помилку здійснену в Ідзу. Однак ми не знали, хто є ціллю порятунку.

– ...Ах, зрозуміло…

Така відвертість остудила Еріку. Вона від початку була одержима тим, щоб врятувати Хоноку власними руками. Їй вистачило розваги і в попередньому бою. Так чи інакше, Хоноку вдалося врятувати. Не було підстав скаржитися, принаймні на поверхні.

– ...Хоноці потрібне медичне лікування?

Ось що вона вирішила запитати перш за все.

– Це не обов’язково. Дія препарату завершиться за три-чотири години.

«Повірю в ці слова і побуду з нею десь чотири години. Якщо це не допоможе, можна знову звернутися до лікаря.» ...Так розсудила Еріка.

Після підтвердження безпеки Хоноки, вона нарешті роззирнулася навкруги. Еріка нахмурилася, побачивши солдатів команди порятунку, які несли трупи своїх побратимів.

– У вас багато втрат...

Пробурмотів Лео. Він також дивився на мертвих поглядом, подібним до Еріки.

Слова Лео не були питанням, але Цукаса відповіла із загадковим обличчям, – вірно.

– Нам протистояли лише двоє. Попри це, загинуло четверо, а поранених більше в двічі. Незважаючи на щити, було спекотно. Навіть я втратила впевненість в собі.

– Ви ж вісімнадцяти сімей. І теж спеціалізуєтеся на магії щитів? Невже супротивник був настільки важкий?

Відразу після інциденту в Ідзу, Міюкі розповіла Еріці та її колегам про справжню особистість Тооями Цукаси, а також докорила: «не робіть не обдуманих вчинків». Навіть без цього, вони, певною мірою, знали силу індивідуальних щитів, провівши бій проти них.

Той час, в Ідзу, раптовість атаки та використання лісової місцевості, дозволили Еріці та її колегам нейтралізувати війська на чолі з Цукасою. З погляду на результат, це може бути легкою перемогою, але Еріка вважала, що це було б не так просто, якби це сталося на відкритій місцевості.

Хоча тут поле зору обмежували будівлі, порівняно з лісом, тут менше місця для дивних трюків. А що стосується раптовості атак, то її, мабуть, здійснили Сили Самооборони. Еріці здалося, що чотири вбитих на двох захисників забагато.

– Я очікувала, що буде важко, але, схоже, я була наївна. Як і очікувалося від Іллігал MAP... Їх дурна репутація не пустий звук.

– Іллігал MAP, це їх назва, вірно?

– Не легальний диверсійний підрозділ USNA. Згідно з одним з припущенням, армії USNA і Нового Радянського Союзу вступили в серйозний локальний конфлікт, через те що вони ліквідували забагато важливих діячів Нового Радянського Союзу. Ця проблема також розглядалась як проблема у внутрішніх військах Штатів, і я чув що це їх ліквідували. – То вони настільки небезпечні хлопці...

На бурчання Лео, Цукаса відповіла: «так, так і є».

– Здається, ви теж вступали з ними в бій, пощастило, що обійшлося без втрат. Якби вони діяли інтенсивніше, це могло завадити їх первинній меті, тому, ймовірно, надали перевагу відступу.

– Яка у них первинна мета?

– Вбивство Шіби Тацуї.

Легковажним тоном відповіла Цукаса, на запитання Еріки.

Що ще більше роздратувало Еріку.

– Загін Хорсехеад, о це назва підрозділу Іллігал MAP, яких цього разу відправили до Японії, але, думаю, вони не хотіли, щоб пан Шіба дізнався про їхні здібності. Мабуть, вважали, що стане важко його виманити, навіть захопивши заручника.

– Тобто викрадення Мітсуї та Шібати було спрямоване, щоб виманити Тацую?

– Ми так вважаємо?

На уточнення Лео, без приховування відповіла Цукаса.

– Я знаю, що у вас відмінні здібності, але не очікуйте, що ви будете неушкодженими, при серйозній сутичці з Іллігал MAP. Якщо можливо, залиште відстеження нам, і я хотіла б, щоб SMAT відкликали.

Ймовірно Цукаса і відповідала на питання Еріки та Лео, бо хотіла це сказати.

– Тоді, перепрошую. Ми переходимо до відстеження решти агентів.

Віддаючи честь, сказала Цукаса, яка сьогодні нічим не відрізнялася від інших солдатів (в такій же формі і шоломах), повернулася до Еріки спиною і приєдналася до своєї групи.

Проводячи армійські автомобілі з відкритим верхом, переш ніж усвідомила, Еріка заговорила з Шоудзі, що підійшов.

– Хоч армія так і каже, але що робитиме SMAT?

– Незалежно чиї, але злочини, пов’язані з цивільними громадянами, знаходяться під юрисдикцією поліції. Хоч армія так каже, ми не можемо відступитися.

Кутики губ Шоудзі піднялися, демонструючи посмішку непереможної людини з додзьо Чіба.

– Панна Еріка, чи не могли б ви відвести постраждалу додому. А роз’яснення надасте завтра.

– ...Зрозуміло.

Не стала опиратися Еріка. Вона прийшла на допомогу Хоноці й не була зацікавлена в арешті терористів. Прагнення було, але дуже слабке.

Її трохи хвилювало, що метою ворога було життя Тацуї. Вбити Тацую не вдасться. Вона була настільки впевнена в цьому, що не потребувала жодних доказів.

Еріка вирішила провести додому Хоноку, як і сказав Шоудзі. Ввічливо відхиливши пропозицію капітана SMAT, виділити персонал для супроводу. Замість цього, вона неохоче взяла, як супровід, Лео, вони взяли Хоноку, яка поки що не може діяти сама, і індивідуальною кабінкою, попрямувала до будинку Хоноки.

◊ ◊ ◊

Після прибуття до Одавари, Мінору вийшов з самохідного автомобіля на станції. Мінамі була з ним.

Природно, що ці двоє замаскувалися, але їх змінив не «Костюмований парад». Вони маскувалися за допомогою реквізиту, який Чжоу Гонґцзінь підготував в схованці. «Костюмований парад» зараз інтенсивно використовувався лише для маскування їх позиції.

Самохідний автомобіль, з андроїдами, отриманими від Кудо Макото, під «Костюмованим парадом», який встановлював на них індивідуальну інформацію Мінору і Мінамі, повернув на схід, уздовж берегової лінії. Зрештою, він був налаштований на самознищення, при наближені до міста Дзусі, але Мінору вважав, що його, ймовірно, перехоплять раніше.

Пункт призначення Мінору та Мінамі практично такий же, що й самохідного автомобіля — Йокосука, з погляду здорового глузду краще було прямувати в протилежному напрямку. Але цього разу, перетин шляхів мав сенс.

««Костюмована хода»... Сподіваюся це спрацює...»

Щоб обдурити «очі» Тацуї, він подумав що варто поєднати «Костюмований парад» і Примарний крок, тому поспіхом створив «Костюмовану ходу». Він знав, що це нашвидкуруч імпровізована техніка. Однак це магія яку Мінору придумав приклавши всі свої сили, в умовах обмеженого часу. Тому у Мінору безумовно вирувала гордість, хоча її не так легко було помітити.

Чи вдасться «Костюмованою ходою» обдурити Тацую? Цього не зрозумієш, поки не втечеш. Самохідна машина Мінору і супутниці від’їхав. Ті, хитрощі, що він застосував для успішної втечі, почали працювати.

Кості кинуті.

Вже пізно сумніватись.

Все що залишається це діяти.

Мінору сів з Мінамі в індивідуальну кабінку і встановив пунктом призначення «військовий порт Йокосуки».

◊ ◊ ◊

На під’їзді до Одавари, Тацуя помітив, що Ейдос Мінамі розділився.

«Що це означає?»

Якби це не було швидкісне шосе, він би припаркував мотоцикл на узбіччі. Тацуя перемкнув режим керування на напівавтоматичний зосередив свої думки на цьому загадковому явищі.

«Як зазвичай, координати визначити неможливо.»

«Жодної точки, а лише певний діапазон існування.»

«Однак не точна інформація розділилася на дві?»

Тацуя відчув, що це не «Костюмований парад» і не «Примарний крок».

Були присутні ознаки обох. Замість використання двох магій одночасно, у Тацуя склалося враження, що «Костюмований парад» і «Примарний крок» злилися.

«Мінору створив нову магію?»

Якщо так, то за такий короткий час, Мінору перевершив десятиліття старань Кудо Рецу.

Не можна сказати, що це неможливо. Ніхто інший, як сам Тацуя, завершив «Астрал Демолішін» менше ніж за тиждень.

«Ні. Зараз це не важливо.»

Але в цій ситуації, питання було не в швидкості розробки використаної магії. Попередив себе Тацуя, перш ніж його думки пішли у бік.

«Ейдос Мінамі, де сама Мінамі?»

Зрештою, йому потрібно з’ясувати лише це.

Тацуя довірив керування машині, а сам спрямував свою свідомість до інформаційного виміру

«Один рухається дорогою в здовж берегової лінії.»

«Інший... На тій же дорозі? Ні, на колії міжміського поїзда?..»

«Погляд» Тацуї не зміг ідентифікувати сутність, приховану за камуфляжем. Оскільки напрямок однаковий, в обмеженому діапазоні, різниця двох Ейдосів зливається.

«Перш за все, доїду но місця розділення»

«Маска», яка вказувала на місце положення Мінамі, розділилася в околицях станції Одавари. Тацуя повернув напівавтоматичне керування до ручного і спрямував мотоцикл на станцію Одавара.

◊ ◊ ◊

Найважливішим правилом для членів Іллігал MAP є «не потрапити в руки місцевої влади». Це потрібно лише для того, щоб приховати той факт, що вони здійснюють терористичні атаки під керівництвом уряду USNA.

Навіть якщо у вас немає речей, що свідчать про зв’язок з Америкою, якщо вас спіймають, все одно змусять зізнатися. Інформацію можна добути з мозку, без зізнань. Деяку інформацію можна зчитувати з мертвого мозку, тому, якщо захочете закінчити життя самогубством, доведеться самому зруйнувати мозок.

Гейб Шуй і Іґґі Хо, які не змогли втекти після атаки контррозвідувального підрозділу армійської розвідки, під командуванням Тооями Цукаси, вчинивши самогубство, відірвавши мозок невеликою вибухівкою. Але теракт смертника, це останній засіб. До цього, щоб вас не спіймали, важливо забезпечити шлях для евакуації. Всі члени Хорсехеад, за винятком Гейба та Іґґі, втекли з облоги департаменту армійської розвідки, через підземну, вантажну трубу, але ситуація поки не заспокоїлася, вони знали, що принаймні дві команди переслідують їх. Операція провалилася, але тепер першочергове завдання — скинути погоню.

Шлях підземною трубою, відстань близько кілометра, вони подолали менше ніж за хвилину. Оскільки для переміщення вони користувалися магією, їх могли помітити. Ті, хто вижив з загону «Хорсехеад», один за одним, сідали у вертоліт, не чекаючи вказівок капітана.

Вертоліт, який вони підшукали для втечі, належав якомусь інформаційному агентству. Правду кажучи, в цьому місці знаходилась філія великої газетної компанії. Між підрозділом Іллігал MAP і цією компанією, не було якоїсь таємної змови. Попереднє розслідування показало, що розміщений тут гелікоптер, мав надзвичайно низьку частоту використання. Цей шлях відступу покладався на це.

Звичайно, «низька частота використання» не означала, що він взагалі не використовувався. Не було жодної гарантії, що вони зможуть захопити тут гелікоптер. Якби їм не пощастило, і вертоліт був би в небі, вони планували викрасти інший транспортний засіб. Якщо судити про ступінь удачі, цього разу усе було «непогано».

Берт Лі, сівши в кабіну, відразу ж почав процедуру злету. Із сумки на поясі, Аль Ван дістав мобільний термінал спеціалізований на функціях зв’язку і спробував перехопити радіоефір військових і поліції Японії.

Надів навушник на ліве вухо і спочатку налаштувався на поліцейські чистоти, які легко розшифрувати. Однак на маленькому екрані з’явилося вхідне повідомлення, раніше, ніж пролунали переговори поліцейські.

Відправником, на видовженому дисплеї невеликого термінала, значилися Військово-морські сили USNA. Аль Ван нахмурився, помітивши несподіване повідомлення і дістав з нагрудної кишені розумні окуляри загального призначення й одягнув на своє обличчя. Якщо прикласти термінал до оправи розумних окулярів, відбудеться автоматичне підключення, через контактний зв’язок, і перед вами з’явиться повідомлення.

Після того як пробіг очима по звичайному текстовому полю, Аль Ван здивовано округлив їх під окулярами.

– Ти хто?!

Запитання Аль Вана перехопив мікрофон термінала зв’язку, і автоматично був переведений в текст і відправлений.

Відповідь прийшла миттєво.

– Сім Мудреців? Чому сім Мудреців надають інформацію про Шібу Тацую?

Підлеглі, що почули слова Аль Вана, обернулись. Про сім Мудреців повідомили й Іллігал MAP. що були ізольовані у в’язниці, як про силу за якою варто стежити.

– ...Зрозуміло. Цього разу я тобі повірю.

Аль Ван різко зняв навушник і не знімаючи розумні окуляри, поглянув на крісло пілота.

– Берт, летимо на захід, вздовж автостради від Камакури до Одавари. На ній помічений Шіба Тацуя.

– Так точно.

Берт не сказав нічого зайвого, не намагався поговорити з Алєм більше, ніж потрібно і встановив новий маршрут польоту в навігаційній системі.

– Командире, що ще за Сім Мудреців?

Розслаблено запитала Еллі Чан, що сиділа праворуч від Аль Вана.

– «Місія доручена загону «Хорсехеад» полягає у вбивстві Шіби Тацуї. Вам не треба турбуватися про інші речі.

Відповів Еллі Аль Ван, прочитавши повідомлення, що отримав у відповідь.

– Це діє на нерви, але Сім Мудреців праві. У нинішній ситуації, варто проігнорувати надійність джерела інформації.

– Що робитимемо якщо це пастка?

Продовжувала розпитувати Еллі Чан, поки вертоліт почав злітати.

– Просто прорвемось.

Командним тоном, відповів Аль Ван.