[5]

[5]

П’ятниця, дванадцяте жовтня. До Конкурсу дисертацій двадцять восьмого жовтня залишилося лише півмісяця, і в школі раптово стало шумно. Очікувалося, що конкуренція в Кіото не буде такою складною задачею, як минулого року, тому що це буде чистою теорією, але врешті-решт це зумовило суєту.

Підготовкою до самої презентації займався сам Ісорі. Хаторі перебував на передньому плані підготовки команди безпеки. Хонока та Ідзумі спільно працювали над підготовкою поїздки до Кіото.

Звичайно, ні Тацуя, ні Міюкі не гралися. Міюкі, як президент студентської ради, стежила за загальним процесом та відправляла помічника у міста, де виникала затримка. Помічником зазвичай був Тацуя. Він брав участь у підготовці презентації, тренуванні групи безпеки, допрацьовував з завданнями студентської ради, коли Міюкі, Хонока та Ідзумі не могли впоратися, на додачу до цього, метушився навколо, як помічник Міюкі.

Мікіхіко прийшов до кімнати студентської ради, безпосередньо перед закриттям воріт, коли Тацуя намагався відійти від напруженої роботи помічника.

– Перепрошую...

Мікіхіко, здавалося, не звик користуватися прямими сходами, що з’єднували кімнату студентської ради та штаб дисциплінарного комітету. Це контрастувало з Шізуку, що ходила туди сюди між кімнатами (зважте на те, що вона супроводжувала Азусу.)

– Мікіхіко, ти вчасно.

Навіть якщо Тацуя звернувся до нього недбалим тоном, здавалося, що напругу Мікіхіко не можна легко зняти.

– Ну... Бачачи наскільки ти зайнятий, я не міг запізнитися на зустріч.

Почувши його слова, Міюкі слабо посміхнулася посмішкою, що нагадувала каяття.

– Було б добре, якби усі були схожі на Йошіду-куна.

Відчувши спокій перед бурею, Тацуя закликав Мікіхіко перейти до основної теми.

– Мікіхіко, відразу перейдемо до зустрічі.

– Так, вірно.

Цікаво, чи думав Мікіхіко так само, він розгорнув електрони папір великого розміру, що тримав згорнутим в руці, на столі для нарад.

На електронному папері, що покрив майже увесь стіл, з’явилася карта міста Кіото.

– Сьогодні я хотів би провести зустріч, що до безпеки на місці.

Формальним тоном почав пояснювати Мікіхіко.

– Безпекою в день проведення, займеться колишній голова клубного комітету Хаторі. Хаторі-семпай також займається зустрічами з іншими школами, тож можемо залишити це на нього.

– Чи правильно не запросити сюди Хаторі-семпая?

На запитання Хоноки, кивнув, що все гаразд, замість Мікіхіко, Тацуя.

– Я так розумію, що колишньому главі Хаторі достатньо повідомити про результати зустрічі. Вірно, голова Йошіда?

– Як і сказав головний секретар Шіба.

Посаду головного секретаря, здавалося, Мікіхіко було вимовити важко. Однак він не мав сміливості ігнорувати це звання перед Міюкі.

– Колишній голова Хаторі сказав, що йому не має необхідності приєднуватися до сьогоднішньої зустрічі. Ми ж просто намагаємося зібрати інформацію. Буде достатньо, якщо ми зможемо лише надати результати.

Можливо віг не міг позбутися почуття незвичності говорити формальним тоном і тон Мікіхіко змінювався на дружній.

– Перейдімо до конкретики.

Незабаром Тацуя зрозумів, що так може легше буде говорити й перейшов до такої ж манери.

– Гаразд. Тоді погляньте сюди.

Хоча тон був дружнім, формулювання Міюкі були такими як завжди.

– Це новий конференц-зал.

– Майже на околицях, чи не так.

Поділилась своїми беззастережними роздумами Ідзумі, розглядаючи карту.

– Здається, серед місцевих поширена громадська думка, з небажанням проводити конференції серед міста.

З іронічною посмішкою відповівши на питання Ідзумі, Мікіхіко став серйознішим.

– На відміну від минулого року, навколо цього місця малий рух. Здається не так багато місць, де зможуть сховатися злочинці та диверсанти. Але той факт, що навколо багато природи, означає, що є багато місць, де можна сховатися, якщо підготуватися для цього.

В якийсь момент, Мікіхіко перемкнув збільшену карту околиць місця проведення на карту всього міста Кіото.

– І я також думаю, якщо не має де сховатися поблизу, є ймовірність, що база буде створена трохи далі.

Як було домовлено заздалегідь, в розмову вступила Міюкі

– Іншими словами, Йошіда-кун, вважаєш, що нам слід дослідити ширшу територію, а не лише навколо місця проведення, так?

– Так. Ми ж не можемо допустити минулорічної помилки.

Тацуя відразу вступив з другим актом прикриття.

– Згоден. Зрештою, ми лише учні старшої школи, але нам все одно слід зробити усе, що можемо.

Тацуя зібрав на собі здивовані погляди. Незалежно від Хоноки та Ідзумі, таким же поглядом дивилася і Мінамі, що знала усі обставини, але зараз вона повинна була реагувати відповідно до них, важливо, що б у Хоноки та Ідзумі не виникло підозр. Тацуя удав, що не помітив погляди цих трьох.

– Так, Мікіхіко. Кого з членів комітету відправиш для перевірки?

– Поїду я

– Чи добре, що голови дисциплінарного комітету не буде в школі?

– Я хотів би попросити пані Кітаяму, зайнятися охороною школи. І хотів би щоб Тацуя також поїхав.

– Я не заперечую. Потрібно, щоб хоча б один член служби безпеки перевірив місце.

Слідом за згодою Тацуї, руку підняла Міюкі.

– Старший брате, я хотіла б вас супроводжувати.

– Ти, президент студентської ради?

Запитав Тацуя, без блідості на обличчі. Міюкі досить хороша в таких випадках.

– Я хотіла б особисто зустрітися з людьми в готелі, де ми зупинятимемося на ніч і переговорити з ними. Також, я хотіла б перевірити сховище, куди можна евакуюватися, якщо щось станеться.

– Міюкі, з таким впораюсь і я.

– Хонока на тобі індивідуальні питання щодо поїздки, бюджет тощо? Я ж просто спостерігаю за справами загалом і не несу відповідальності за якусь конкретну роботу.

– Ну, так...

Розчаровано здалася Хонока.

Ідзумі, слухаючи розмову Міюкі та Хоноки, хотіла щось сказати, але Міюкі випередила її.

– Ідзумі-чан, я хотіла б попросити тебе, як віцепрезидента, зайняти моє місце, поки я перебуватиму в Кіото. Можеш цим зайнятися.

– Будь ласка, залиште це на мене. Я зроблю усе, від мене залежне..

Потрібно сказати, що Ідзумі теж дуже хотіла поїхати в Кіото з Міюкі. Однак вона не могла сказати, що їй не приємне прохання любої Міюкі підмінити її. Швидше Ідзумі була з тих дівчат, які надихаються думкою: «Міюкі-семпай покладається на мене!».

– Який буде графік?

– Це може бути досить напружено, але якщо до двох днів і однієї ночі, в суботу і неділю, двадцятого і двадцять першого числа, перед конкурсом?

– Розумна пропозиція. Ти вже забронював готель.

Ні, я думав вирішити це спільно.

– Правда. Мінамі.

Тацуя звернувся до Мінамі, що було останнім, попередньо підготовленим кроком.

– Так.

Вона не була особливо здивована оскільки такий сценарій їй також було пояснено. Вона завжди виглядала спокійною, не відповідно до її віку.

– Вибач, але ти не могла б забронювати готель? Якщо можливо, було б добре, готель де зупинятимемось за день до конкурсу. Для мене Міюкі, Мікіхіко та тебе, Мінамі.

– Я теж?

– Так. Ти допоможеш Міюкі.

Після слів Тацуї, на обличчі Ідзумі промайнув жаль. Можливо, вона думала, що хоче поїхати, щоб допомогти Міюкі. Але вона вже взяла на себе обов’язки Міюкі. Якби це попросив Тацуя, Ідзумі легко відкликала б попередню заяву. Однак вона не могла навіть подумати відмовитися від прохання Міюкі.

В час закриття школи, Тацуя вийшов з кімнати студентської ради разом з Хонокою. Попрямували вони до Шізуку, що охороняла Азусу, котра займалася підготовкою демонстраційного обладнання.

Дорогою вони зустріли Мікіхіко, який зачиняв штаб дисциплінарного комітету і троє людей попрямували до лабораторного корпусу. На відміну від Ісорі, що керував роботою в аудиторії, Азуса конструювала спеціалізований CAD для порівняльних експериментів.

– Шізуку!

Окликнула Шізуку Хонока. Чікура Томоко з Саякою, що разом з Шізуку охороняли Азусу і Кіріхара, що повинен був супроводжувати Кері, але чомусь був тут, поглянули на Тацую та компанію.

– Шіба, щось не так? Ми ж подали заявку, щоб залишитися у школі понаднормовий час.

Кіріхара вже не називав його «братом Шіба». Тацуя був «Шіба», а Міюкі - «Президент». Можна сказати це було більш відповідне звернення до них.

– Звичайно, заява була прийнята, але було б погано залишати учениць у школі допізна.

– ...Навіть якщо.

Кіріхара повернув голову і поглядом повідомив Саяці, що їм час іти. Схоже, Саяка не хотіла цього.

– Так що?

Запитала у Хоноки Шізуку, коли виникло передчуття зніяковілої атмосфери. Прочитавши атмосферу, вона мала намір змінити тему, але у Тацуї та Мікіхіко до неї були інші справи.

– Пані Кітаяма, я хотів би у вас дещо попросити.

– Мене?

Мікіхіко затримався з відповіддю, стримуючи посмішку, від лялькового жесту Шізуку, що схилила голову на бік.

– Насправді це стосуються поїздки до Кіото, для попереднього огляду перед змаганням.

– Щоб бути готовим до чогось подібного, як минулого року?

Зі слів «перегляд» Шізуку зрозуміла очевидну причину.

– Так. Очікується, що перевірка займе два дні та одну ніч, двадцятого та двадцять першого числа. Тож мені цікаво, чи зможете ви побути головною, ці два дні.

Шізуку чомусь поглянула на Хоноку, а не на Мікіхіко, що вклонився.

– Хонока?

– Е, я... залишаюся.

– Хм...

Увага Шізуку перемістилася на Тацую

– Пан Тацуя, ідете?

– Так.

Шізуку трохи подумала і відповіла Мікіхіко: «добре».

– Дякую. Я врятований.

– Не нема за що.

Сказавши це, Шізуку спрямувала погляд не на Мікіхіко, який знову вклонився, а на Хоноку, що відводила очі від Тацуї.

◇ ◇ ◇

У кабінці, дорогою до дому, у Тацуї, що читав статтю новин, змінився вираз обличчя, на зразок «та ну».

– Старший брат, що сталося?

Запитала Міюкі, яка сиділа поруч і відразу помітила це.

– О, ось ця новина.

Тацуя повернув інформаційний термінал до Міюкі. Там була місцева стаття регіону Кіото. Здається, Тацуя вже збирав інформацію.

В статті був детальний звіт про труп невідомого знайдений у відомому туристичному місці.

– Його було виявлено сьогодні вранці, а ім’я жертви - Накура Сабуро... Брат цей чоловік!

Вона відразу помітила причину, чому Тацуя відреагував.

– Ви його знаєте?

Це було природне питання, оскільки Мінамі не знала цього імені.

– Якщо це не чоловік з таким же прізвищем, цей маг був охоронцем Саєгуси-семпай.

Мінамі широко відкрила очі.

– Це та сама людина?

– Я не знаю. Немає фотографії.

Тацуя був інтуїтивно переконаний, що жертвою став літній маг який супроводжував Маюмі.

– Якщо припустити, що це та людина... Це збіг?

Те саме питання, що озвучила Міюкі, виникло у Тацуї та Мінамі.

Маг родини Саєгуса був убитий у Кіото, де, ймовірно, переховувався Чжоу Гонґцзінь. І зі стану тіла померлого, можна сказати, що це не природна смерть.

У статті було написано, що це тіло у стані з незвичайними характеристиками. Ймовірно, результат програшу магічної битви.

Оператора магії, що з великою ймовірністю був позбавлений номера, з навичками достатніми, щоб бути призначеним охоронцем старшої дочки Саєгуси, вбитий в магічному бою. І таких навичок не вистачило. До прикладу, це був чоловік, що серйозно поранив Куробу, прорвавши облогу підрозділу Куроба та втік...

Тацуя ні разу не подумав, що це збіг обставин.

◇ ◇ ◇

Вона, мабуть, найбільше здивувалась, звістці про те, що Накура загинув.

– Батьку, поясніть, будь ласка!

В момент повідомленням про повернення Коуічі додому, Маюмі кинулася в кабінет батька.

– Пана Накуру вбили, що це означає?!

Вона з силою вперлася на важкий стіл і натиснула на батька, що сидів за ним.

– Звідки ти дізналася, що Накуру вбили?

– Телефонували з поліції, для підтвердження особи!

– Його прийняла ти? А що з університетом.

– З батьком і старшими братами не змогли зв’язатися і вийшли на мене!

– Чим вони... займаються

Пробурмотів Коуічі, критикуючи своїх синів, забувши про себе. Почувши це, Маюмі ще більше збудилася.

– Мені все одно

Її батько і старший з братів часто зникали, а менший з братів, удавав, що відсутній, тому Маюмі це не хвилювало.

– Будь ласка, припиніть ухилятися! Що означає, що Накура був вбитий?!

– Те саме, що й означає. Накура загинув. Ми втратили дорогоцінну людину.

– Я не про це питаю! Чому Накуру вбили в Кіото?!

– Тобі не потрібно знати.

Холодно відштовхнув дочку Коуічі. Однак Маюмі не була якоюсь боязкою панночкою.

– Накура - мій охоронець. Я маю право це знати.

Її тон стих, але в глибині вирували емоції. Це зрозумів би не лише Коуічі. Знаючи характер дочки, він відчув, що потрібен певний компроміс.

– Накура був відправлений в Кіото для роботи. І, гадаю, потрапив і неприємності.

– Роботи? Якої?

– Важлива робота для Десяти головних кланів і Саєгуси.

– Так! Що це?!

– Те, що тобі не потрібно знати.

Однак Коуічі не признав необхідності йти на подальший компроміс.

І це було донесено до Маюмі. Вона розуміла, що ставити подальші питання було б марно.

– ...Зрозуміла. Перепрошую.

З великою недовірою до батька, Маюмі залишала кабінет.

Однак вона не здалася з пошуком правди.

Насправді Маюмі та Накура були не такі вже близькі. Накура завжди мав гідне ставлення до Маюмі, і поводився як слуга. Маюмі нічого не знала про Накуру і почувалася моторошно поряд з ним.

Однак, вони були знайомі не такий вже короткий період і співпрацювали, а він був вбитий. І через роботу, яку доручив її батько.

Маюмі, ні на мить, не повірила словам Коуічі, що той потрапився у неприємності. Вона була переконана, що його вбили під час завдання, а не поза роботою.

Однак це лише інтуїція Маюмі, а доказів поки не було. Вона сама це розуміла.

– Що сталося, Маюмі? Ти від початку зітхаєш. І виглядаєш не добре. Трапилося щось погане?

– Що? Ні, Марі. Нічого такого.

– Мені так не здається... Якщо це так, краще будь веселішою. Пригнічення привертає багато уваги.

– О, справді?!

Маюмі поспіхом підняла підборіддя, поправила комір, що широко відкрився, манжети з глибоким прорізом і знову сіла.

Вони сиділи в кафе магічного університету і зараз обідній час, між ранковими та післяобідніми лекціями. Це був час, коли перекусити збиралося багато студентів, і коли дочка з Десяти головних кланів і Саєгуса демонструвала ледачий і трохи жахливий вигляд, вона не могла не привернути їх увагу.

До речі, Марі тут не для пропуску занять Академії оборони. В Магічному Університеті була аспірантура зі спеціалізації тактики оборони, простіше кажучи, це кафедра підготовки офіцерів, де існувала система, за якою, раз на тиждень, відібрані студенти Академії Сил Самооборони відвідували лекції, як вільні слухачі. Марі була серед обраних студентів і сьогодні був день лекції.

Маюмі прикинулася наче нічого не сталося, але тривало це не довго. Можливо вона відчула себе в безпеці, сидячи перед з найкращою подругою, яку давно не бачила. Зрозумівши що вона знову ось-ось зітхне, Маюмі вирішила припинити прикидатися стійкою.

– Марі, мені потрібно з тобою про дещо поговорити.

Маюмі уперлася на стіл ліктями, прикрила рот рукою і заговорила до Марі. Це було грубо, але найпростіша поза, щоб запобігти читанню по губах. У кафе дозволялося використовувати звукоізоляційні поля, та магія блокування світла, для затемнення околиць заборонено.

– Що?

Марі прийняла ту саму позу. Зі сторони такі пози з прикритими ротами, ще більше підкреслювали враження таємної розмови.

– Марі, ти ж пам’ятаєш пана Накуру?

– Він твій охоронець? Що з ним?

– Його вбили.

– Його вбили, правда... Коли?

Марі хотіла запитати «як ти можеш говорити це з таким обличчям», але побачивши в очах Маюмі вихор з суму, розчарування та обурення, змінила своє питання.

– Мабуть, позавчора, опівночі. До мене вчора звернулася поліція Кіото.

– Кіото? Вони не були націлені на тебе?

– Так.

– Зрозуміло...

Марі вдалося стриматися, аби не зітхнути з полегшенням. Вона прикидалася спокійною, але в серці була за крок від паніки. «Що мені робити, якщо націлилися на Маюмі...», такі думки кружляли у неї в голові. Зрозумівши, що хвилюватися не має за що, Марі нарешті змогла відновити почуття скорботи за загиблим.

– Яка прикрість... Прийми мої найщиріші співчуття.

– Дуже дякую.

Між ними двома повисла тиша. Чи, можливо, це була хвилина мовчання за померлого.

– То в чому причина смерті? Нещасний випадок?

– Вбивство.

Марі очікувала цієї відповіді.. Охоронці з Десяти головних кланів завжди мають такий ризик.

– Але я не знаю чому.

Перед нею, найкраща подруга намагалася стримати свої почуття, що ось-ось вийдуть на зовні. Марі це було очевидно, навіть не приглядаючись.

– Батько відправив його в Кіото у справах, це все, що мені сказали. Я не намагаюся з’ясувати, що це за робота. Я вирішила, що це не тривіальна справа, і все одно, це мене вбиває...

Можна було почути звук схлипування з горла Маюмі. Мабуть, це було ридання.

– Я не хочу помсти.

Маюмі, схоже, заспокоїлася, оскільки продовжила спокійно говорити тоном, в якому чулася сила волі.

– Ні я не можу залишити це так, я відчуваю, що не повинна залишати це в спокої.

– Що... Чи є причина так думати?

Попри тиск її волі, спокійно відреагувала Марі.

– Наразі нічого не має. Просто моя інтуїція каже, що я повинна щось з цим зробити. Тож не можу ігнорувати це. Я не можу не хвилюватися про це.

– Я... У мене мало часу.

Магічний Університет та Національна академія оборони знаходяться не так далеко один від одної, а точніше, магічний Університет та окремий корпус вищої школи спеціальної тактики. Крім того, оскільки студентам магам потрібно зберігати таємниці своїх шкіл та сімейну магію, вони звільняються від проживання в гуртожитку, тож цим двом зустрітися не так вже й важко.

Однак, як вказувала Марі, навчальний план Навчальної академії оборони дає менше свободи, ніж Магічний Університет. Існує багато важких предметів, тож якщо бажають мати достойний рівень, у першокурсників не залишається часу на інші справи. Марі ж хвилювалася за найкращу подругу, було багато перепон з якими вона хотіла допомогти, але це було не можливо через графік.

– ...Чому б не проконсультуватися з Дзюмондзі або Тацуєю-куном?

Раптово почувши несподіване ім’я, Маюмі кілька разів моргнула з широко відкритими очима.

– Я ще можу зрозуміти Дзюмондзі, але до чого тут Тацуя-кун?

– Хіба цього річний Конкурс дисертацій не пройде в Кіото?

Маюмі відчула, що Марі не збирається відповідати на її питання.

– Конкурс - це не більше двох днів і однієї ночі. До того ж він же буде зайнятий, настільки, що в нього не залишиться часу на інші справи?

– Через те, що сталося минулого року. Я думаю, що вони відправляться, щоб попередньо оглянути те місце.

– Це можливо. Оскільки це Тацуя-кун, він допомагатиме з підготовкою до презентації, до того ж він член студентської ради. При такому навантажені, просити його про зустріч... «Що?»

Маюмі помітила здивований погляд Марі.

– Це неминуче, тож не варто думати про це. Чому б просто не запитати його.

Це було настільки очевидно, що Маюмі не змогла вигадати жодного заперечення.

– Чому ти постійно про нього хвилюєшся? Якщо нам потрібна допомога, то перш за все, ми маємо попросити Дзюмондзі. Оскільки він теж студент університету, це буде зручніше, ніж з учнем Тацуєю-куном.

– Ну, це.. Я теж з Десяти головних кланів і не хочу турбувати родину Дзюмондзі, через проблеми сім’ї Саєгуса.

Марі не слухала виправдань Маюмі. Вона чула її голос, але свідомість повністю ігнорувала його.

– Маюмі, я не хочу думати, що це так.

– Що таке?

Марі не мала хитрої посмішки, з якою зазвичай, дражнять найкращого друга, на диво в неї був серйозний вираз, наче вона щиро хвилювалася за Маюмі.

– Невже ти справді в нього закохалася?

Минуло кілка секунд, перш ніж, слова Марі досягли свідомості Маюмі.

– В нього... Тацую-куна?!

– Дурепа, занадто голосно!

Голос Маюмі не просочився назовні, оскільки вона встановила звукоізоляційне поле, але через подібну реакцію, Марі забула про це.

– Неможливо! Вірно, абсолютно не можливо! Серйозною, я Тацую-куна це, цей...

Марі дивилася на свою розгублену найкращу подругу теплим поглядом.

– Маюмі, якби ти бачила себе зараз, то б могла сказати, що це не можливо?

– Це...

Голос Маюмі поступово згасав.

Але вона на цьому зупинилася. Вона рішуче підняла погляд і випнула груди.

– Ні, адже це не можливо. А що не можливо, те не можливо.

– ...Ти досі впевнена, але твої слова не звучать досить переконливо...

– Тацуя-кун надійний хлопець. Наче молодший брат. Саме так, брат. Брат!

– Не погоджуся, хіба це не відрізняється? Між вами ж немає кровного зв’язку?

– Так, це право старшої сестри, щоб молодший брат допоміг їй! Гаразд, давай справді запитаємо Тацую-куна. Спочатку перевіримо розклад маршрутів до Кіото.

– Ні, саме тому...

Перед Маюмі, що поводилася досить дивно, Марі схилилася над столом зі стомленим поглядом.

◇ ◇ ◇

Неділя, чотирнадцяте жовтня. Тацуя відвідував відділення Магічної Асоціації Канто в Йокогамі.

Назвавши своє ім’я на ресепшені, він сказав, що у нього призначена зустріч.

Інша сторона вже чекала в кімнаті для переговорів.

Пан Хаяма, давно не бачилися. Я змусив вас чекати?

– Ні, шановний Тацуя вчасно. Оскільки це я покликав вас, не дивно, що я прийшов першим. Прошу не хвилюйтеся про це.

Тацуя вклонився і став навпроти Хаями.

Після чого вони одночасно сіли. Тацуя трохи був вражений тутешнім диваном, трохи жорстка подушка була дуже зручною.

– Чи пов’язана ваша справа з нинішнім завданням?

Розпочав розмову Тацуя.

– Так. На вас напали на другий день в Нарі? Вас не поранили?

– Все гаразд. У Міюкі жодних подряпин. Дякую за вашу турботу.

– Добре. Ну, навряд шановний Тацуя міг поступитися супротивнику подібного рівня. До речі, ви дізналися, ким був супротивник?

– Точно не відомо. Втрутилася розвідка і я не зміг дізнатися більше.

– Хо, інформаційний відділ.

Вони обмінялися ударами, що поєднували брехню і правду. Оскільки Тацуя не говорив усе що знає, Хаяма, можливо, теж щось приховував. Ні, що стосується нинішньої розмови, Хаяма взагалі нічого не сказав.

– Прошу вибачення. Ми не отримали достатньо інформації для звітування.

– Ні, ні, ми з мадам вважаємо, що співпраця з родиною Кудо вже досить значне досягнення.

Тацуя спостерігав за виразом обличчя Хаями, так, щоб не бути грубим. На жаль, очі Тацуї не змогли сказати, чи це справжня оцінка Маї, чи звичайна люб’язність.

– Тоді я можу дотримуватися нинішнього підходу?

– Все чудово.

Наразі Тацую не мав іншого вибору, як забезпечити собі свободу дій.

– Хіба Куроба не отримали нової інформації.

– Прогресу немає.

Коротка відповідь була для того, щоб не дати йому здогадок. Така не доброзичлива думка промайнула у свідомості Тацуї.

– До речі, шановний Тацуя. Я прийшов сьогодні, щоб передати слова мадам і почути вашу думку.

– Так.

Так і було. Це не могло завершитися простими питаннями про перебіг розслідування.

– Мадам просила запитати, чи не потрібне вам підкріплення.

– Підкріплення...

Тацуя не зміг одразу відповісти на несподівану пропозицію. Тацуя не подумав би, що Мая підтримуватиме його.

Але вважав це гарною можливістю. Насправді він мав намір, щоб Міцуру, таємно від Маї, чи Хаями, відправив людей, але якщо Мая сказала що дасть підкріплення, це створить менше проблем у майбутньому.

– Пане Хаяма. Передаючи лист з запитом цієї місії, ви навмисно доручили Фумії не помічати хвіст?

На слова Тацуї, Хаяма з серйозним поглядом схилив на бік голову.

– Ха? Таких інструкцій я не давав...

Хаяма не здавався розгубленим. Однак з подальшого розвитку ситуації, стало зрозуміло, що такі інструкції надавалися.

– О, до речі, шановний Фумія розмовляв з Ханабіші-куном.

– З паном Ханабіші?

Другий дворецький родини Йотсуба. Його магічна сила посередня, але він ветеран з великим бойовим досвідом, маг Йотсуби, зовнішньої розвідки. В родині Йотсуба він відповідає за коригування магічних завдань, також його просили, забезпечувати обладнання. У певному сенсі він дворецький, який виконує роль керуючого Йотсуби.

– Однак пан Ханабіші не міг дати подібні вказівки з власної ініціативи.

– Прошу вибачення. Більше цього мені не доступно.

Це була брехня. Не має жодної можливості того, що найближча до Маї людина не знала про витік інформації про Тацую і Міюкі. Не беручи до уваги Тацую, Міюкі кандидат на наступного голову.

Однак, якщо він каже, що не знає, Тацуя не мав можливості продовжувати. Він вирішив змінити тактику.

– Ось як. Однак, напевно, за Фумією слідкували. Штучний дух обшукував наш будинок, а також на нас напали перед станцією.

– Щось таке... Не можна пробачити шановний Тацуя. Я вимагатиму пояснень від Ханабіші-куна.

– Ні, з цим вже все вирішено, тому це не має значення.

– Тоді?

– Власне, навколо наших з Міюкі однокласників бродять посланці Традиціоналістів.

– Хм... Я хвилююся за шановного Тацую та шановну Міюкі.

– Так. Наданий момент ми покладаємося на доброту родини Кітаяма та храму Кіючійодзі, чи не може тітка надіслати допомогу?

– Дійсно, позбутися дратівливих переслідувачів, це основна тактика. Вельми шановна Мая теж бажала б, щоб ви позбулися перешкод.

– Прошу, зробіть це. Я не хотів би більше витрачати часу майстра.

За цими словами стояла погроза, що якщо дозволити Якумо ще більше втручатися, він може довідатися як «змусити боліти живіт, не завдаючи жодної рани» і Хаяма це розумів. Тацуя хотів, щоб Йотсуба і Якумо розуміли це, але не сказав це прямо.

– До речі, говорячи про шановного Тацую та храм Кіючійодзі.

Можливо через намір більше не продовжувати цю розмову, Хаяма раптом змінив тему.

– Останнім часом шановний Тацуя працював над розробкою нової магії в храмі Кіючійодзі.

– Ви добре проінформовані.

Здивування на обличчі Тацуї не було акторською грою. Як давно вони довідалися про це, Тацуя не мав жодного уявлення.

– Це просто здогад. Оскільки ми знаємо що і для чого, знаходиться в підвалі храму Кіючійодзі.

– Тепер зрозуміло, що означає «підступне питання».

Тацуя мав здивований вираз, але це було награно. Йому полегшило, знаючи що інформація про нову магію просочилася на зовні, тай вже настав час повідомити про розробку нової магії. Можна сказати, що це була гарна можливість кинути контрольний м’яч.

– Як ви й сказали, я орендував підвал храму Кіючійодзі і працюю над розробкою нової атакуючої магії.

– Чи можу я запитати що це?

– Звичайно. Мені нічого приховувати від тітки.

З чистим безневинним обличчям відповів на питання Хаями Тацуя.

– Магія, яку розробляю, це техніка фізичної атаки короткої дальності. – Я впевнений, що ви отримували доповіді про Бріонак, яким користується Анджі Сіріус з Зірок.

– То ви намагаєтеся відтворити Бріонак?

– Деталі інші, але концепція та сама. Насправді у квітні, в Першій старшій у мене був матч з опонентом, на якого не діє Туманне розсіювання.

– «Нульовий діапазон» родини Томіцука.

– Ви знаєте? У той момент, я усвідомив. Як у «Стража» Міюкі, у мене є нагальна потреба в магії, щоб розвіяти супротивників, на яких «Розпад» не працює.

Хаяма глибоко кивнув на слова Тацуї, можливо, від щирого серця.

– Це гарна ідея.

– Коли ця магія буде завершена, нею можна буде пробити не лише сайонову броню «Нульового діапазону», а й «Фалангу» родини Дзюмондзі. Я думаю, що зможу продемонструвати її наступного нового року.

На мить Хаяма з серйозним виразом занурився в тишу. Але як тільки виникла думка, що це ілюзія, він повернув ніжну «посмішку дворецького».

– Ви вже вирішили як назвете цю магію?

– Приблизно, оскільки вона ще не завершена...

– Якщо ви не заперечуєте.

– Коли вона буде завершена, я назву її «Баріон ленс16».

– ...Солідно. З нетерпінням чекатиму зустрічі з вами та шановною Міюкі на новий рік.

Сказав Хаяма і встав.

Тацуя також відчув, що вже час.

– Що ж, дякую за супровід моїх шкільних друзів.

– Шановний Тацуя, будь ласка, наполегливо працюйте над своєю місією.

Тацуя вклонився Хаямі та вийшов з кімнати для переговорів.

Руки вони не потиснули.

◇ ◇ ◇

Понеділок, п’ятнадцяте жовтня.

Перша старша школа, яка занурилася в суєту, через підготовку до Конкурсу дисертацій, була охоплена ще одним переполохом.

Новина про те, що колишній президент студентської ради, Саєгуса Маюмі, попросила Шібу Тацую про зустріч, як старша дочка однієї з родин Десяти головних кланів, сім’ї Саєгуса, поширилася серед учнів.

Серед учнів які безвідповідально обмінювалися чутками, деякі були не в змозі сприйняти це зі спокійним серцем.

Колишній голова клубного комітету, Хаторі Ґьобу.

Скарбник студентської ради, Мітсуї Хонока.

Міюкі, президент студентської ради та сестра Тацуї, відчула неймовірне хвилювання, спостерігаючи як Тацуя та Маюмі зникають за дверима приймальні.

<Продовження в наступному томі>