[4]

[4]

Увечері наступного дня, після повернення Тацуї та компанії з Нари. Що до пошуків Чжоу Гонґцзіння, ні родина Шіба, ні родини Кудо і Куроба, ні храм Кіючійодзі, а ні Перша старша не приймали жодних дій.

В житловій зоні високого класу, поблизу центру Токіо. Був побудований розкішний особняк в західному стилі, так щоб чудово поєднатися з міським пейзажем. Його власник, Саєгуса Коуічі, викликав свою нинішню довірену особу, Накуру Сабуро, що служив охоронцем його старшої дочки.

– Ви пам’ятаєте хлопця, на ім’я Шіба Тацуя?

Швидко привітавшись, він відразу озвучив питання.

Близький кохай пани Маюмі у старшій школі.

Відповів Накура, давши найбільш найбезпечнішу відповідь. Звичайно, Накура пам’ятав й інші деталі, але не згадав їх.

Коуічі кинув на Накуру погляд. Відповідь не задовольняла очікувань Коуічі, але він не став докоряти тому.

– Цей кохай Маюмі вступив в контакт з близнюками Куроба.

– Це ті двоє, що були в центрі уваги на цьогорічному Турнірі дев’яти шкіл. Схоже, привернувши увагу до брата і сестри, Йотсуба намагалася від чогось відвернути увагу людей пов’язаних з магією.

– Щось?

Висловлювання Коуічі говорило прямо «я знаю, що намагаються приховати», але він не сказав що це було.

– Два тижні тому, сім’я Куроба відвідала будинок Шіби Тацуї. А вчора і позавчора Шіба Тацуя відвідав родину Кудо. Напевне вони провели переговори з вчителем.

– Говорили з Кудо Рецу напряму. Це не проста справа.

Вкотре, Коуічі скоса поглянув на Накуру

– Накура припини прикидатися невидючим.

Цього разу він не зміг задовольнитися лише поглядом.

– Йотсуба зв’язалися з вчителем через дітей Куроба. Немає жодної іншої причини, щоб Йотсуба просили Кудо про співпрацю, крім тієї що стосувалася, того, що сталося кілька днів тому.

Коуічі знав, що бійці Куроба захоплювали й загубили Чжоу Гонґцзінь у китайському кварталі міста Йокогами.

Саме Накура доповів Коуічі про це.

Накура не вказав, що з сім’єю Кудо контактував саме Тацуя, а не близнюки Куроба. Хоча Коуічі це не було чітко передано, Накура знав що господар міг зробити висновки про стосунки Йотсуби та Шіби Тацуї.

– Ким би не був цей чоловік, він не зможе врятуватися від Йотсуби, з підтримкою Кудо.

Чоловіком, про якого говорив Коуічі, був Чжоу Гонґцзінь. У той час, Накура подумав, що родини Кудо та Йотсуба об’єднали зусилля для пошуку Чжоу. Він мав дані для пояснення своїх припущень. Але Накура не сказав про це Коуічі.

– Не має значення, якщо Йотсуба прихлопне того чоловіка. Однак якщо Йотсуба захопить його, є велика ймовірність виникнення проблем для нашої родини.

Накура мовчки вклонився, давши згоду господарю.

– Не дозвольте Йотсубі дізнатися про зв’язок Саєгуси з Чжоу Гонґцзінем.

Щодо цього, у Накура та Коуічі були різні думки. Накура був впевнений що Йотсуба вже зрозуміли, що Саєгуса зверталися до Чжоу за послугою.

Доказів цього не було. Однак ні Йотсуба, ні пов’язані з ними Куроба, як і Накура не потребували ніяких доказів. Йотсуба - це люди що жили по той бік суспільства, що і вони самі. Хоча йому подобалося гратися з вогнем на зворотньому боці, його спосіб мислення відрізнявся від Коуічі, що жив на лицьовій стороні. Так думав Накура, але також подумав, що оскільки він живе в іншому світі, він не зможе його переконати, навіть якщо він пояснить усе словами.

Це було причиню того, чому він мовчав.

– Ви знаєте місце знаходження Чжоу Гонґцзіня, вірно?

– Мені шкода. Я не можу виявити його місце перебування.

На обличчі Коуічі спалахнув гнів.

Безпосередньо перед тим, як господар активізувався, Накура продовжив перервані слова.

– Однак ми забезпечили лінію зв’язку. Можна також зателефонувати.

Коуічі міцно і звучно стиснув задні зуби. Він відчував, що Накура обманює його. Однак відразу відкинув емоції і повернувся до стану спокою. Попри його природний темперамент, він також не мав труднощів у підтримці спокою.

– Тоді зателефонуйте Чжоу Гонґцзіню. І не забудьте прибрати.

– Так, пане.

Киваючи на слова, що наказували вбити, той не проявив вагань. Від початку він був кращим у цій роботі, і до того як його найняли Саєгуса, він мав роботу, що не сильно відрізнялася від вбивства.

– Якщо потрібна підтримка, візьми скільки потрібно. Про охорону особняка тобі турбуватися не доведеться.

– Ні, мене достатньо.

Коуічі нахмурився на впевнені та гордовиті слова Накури.

– Чжоу Гонґцзінь зміг прорвати блокаду Куроби. Думається, ти сам мені про це доповідав?

На зауваження Коуічі вираз Накури не здригнувся.

– Це так. Вибачте, але мені здається, що охорона особняка, годиться лише для марної смерті. Швидше вони перепона.

Хоча це були гіркі слова, обличчя Коуічі не гнівалося.

– Зрозуміло. Роби як вважаєш за краще.

– Мої вибачення.

Шанобливо вклонився Накура, висловлюючи вдячність.

– О, як зазвичай візьміть на себе охорону Маюмі.

– Матиму на увазі.

Відповів Накура з опущеною головою і вийшов з кабінету не поглянувши на Коуічі.

◇ ◇ ◇

Цей візит до Нари не дав жодних конкретних результатів, щодо пошуків Чжоу Гонґцзіня, проте він зустрівся зі старійшиною магічного світу Японії, який оголосив про свою відставку, але все ще має сильний вплив.

З засідки на них напала велика кількість магів, але він переміг і захопив у полон. Їх було передано відділу розвідки, але він не був у такій складній ситуації, щоб таємно добувати інформацію, добуту на допитах полонених.

Так насичено Тацуя провів суботу і неділю, але після повернення до школи в будні дні, його очікував інший напружений графік. Сьогодні, він нарешті отримав прохання про допомогу від Ісорі, в актовому залі його просили зібрати експериментальний прилад, для відтворення гравірування що було показано на проєкторі.

– ...Отже, проблема в тому, скільки помилок можна допустити в гравіруванні?

– Вірно. До якої міри можна допустити спотворення форми, щоб все ще отримати магічну підтримку. Це одна з важливих тем нашої дисертації.

– Можете показати експериментальні дані на цей час.

– Так, ось вони.

Міюкі з гордістю слухала Тацую та Ісорі, а Хонока проявляла захоплення.

– Хонока, Міюкі. Я повертаюся до патрулювання.

Від зауваження Шізуку, збоку, Хонока швидко прийшла до тями.

– О, так. Удачі.

– Шізуку, дякую за старання.

– Угу. Хонока, Міюкі, побачимося пізніше.

Поки Хонока дивилася на спину Шізуку, Міюкі сказала їй «Ми також повертаємося».

Намагаючись не заважати, вона повідомила Тацуї, що вони двоє повертаються до кімнати студентської ради. По дорозі, так ніби нічого не сталося, Міюкі запитала Хоноку.

– В тебе не було відчуття, ніби тебе переслідують чи спостерігають сторонні?

– Так, все гаразд. Дядечко дуже за мене хвилюється і навіть домовився з охоронною компанією.

– Магічною охоронною компанією?

– Так... Насправді це сімейна справа Морісакі-куна.

Почувши ці слова, у Міюкі виник тонкий вираз на обличчі, і цілком зрозуміло чому. Охоронна компанія, якою керує родина Морісакі, має високу репутацію як серед загального суспільства, так і серед магів. Міюкі теж знала про це, але перше враження було не значним.

– Ох, ем, про все домовлявся шановний дядечко, тому, я думаю, що все нормально.

– ...Вірно. Якщо це вибір батька Шізуку, сумнівів в ньому не має.

Між двома людьми повисла атмосфера нудьги. Яку розвіяло тривожне питання Хоноки.

– Міюкі... Як довго я повинна перебувати в будинку Шізуку?

Від несподіванки почутого, Міюкі кілька разів кліпнула.

– В домі Шізуку щось сказали?

– Я такого не говорила! Дядечко, тітонька та люди, що працюють в будинку Шізуку, роблять усе настільки добре, що тут нічого не поробиш!

Рефлекторно закричавши, Хонока мала вираз «ой...»

– Вибач. Я не це мала на увазі.

– Н-ні, Міюкі! Мені шкода. Я була трохи різкою!

Через сердитий погляд Хоноки, Міюкі не могла сказати подальші слова: «це моя провина».

– Ем, я хотіла дізнатися, як довго за мною повинна стежити охорона...

Тривога Хоноки була природною. Вона нащадок мага, створеного в лабораторії, але вона не виховувалась для участі в бою.

Міюкі не робила помилки в оцінці її особистості.

– Думаю, що найдовше це до закінчення Конкурсу дисертацій.

Хонока не сподівалася отримати однозначну відповідь. Вона, з виразом «А» поглянула в обличчя Міюкі.

– Все добре. Нічого страшного не трапиться.

Міюкі відповіла, на її погляд, ніжною посмішкою, якою зазвичай заспокоюють маленьку дитину.

Хонока опустила яскраво червоне обличчя.

Вони не знали це до минулої суботи, але будинки Мідзукі та Мікіхіко були несподівано близько.

Будинок Мідзукі був в одній станції від центру міста Ацуґі.

Будинок Мікіхіко розташовувався біля підніжжя гірського хребта Танзава, в місті Ічіхара.

Географічно, відстань не така вже близька, але від найближчої станції Мідзукі до найближчої станції Мікіхіко було близько п’яти хвилин, адже між Ацуґі та Ічіхара курсував окремий маршрут кабінок.

– Ем, Йошіда-кун. Тут справді буде добре.

– Ні, тоді це не матиме значення.

У зв’язку з підготовкою до Конкурсу дисертацій, вони вийшли зі школи безпосередньо перед закриттям воріт. Цього разу, тема обрана Ісорі, вимагала більше роботи з комп’ютерною графікою, ніж зі збором пристрою, тому клуб мистецтв Мідзукі працював на повну котушку. Вона спеціалізувалася на аналогових малюнках аквареллю, але її майстерність в комп’ютерній графіці, як важлива навичка малювання у цей час, також була значною.

Тому вона поверталася зі школи однією з останніх. Проте, завдяки цьому, Мікіхіко міг проводити її, і посада голови дисциплінарного комітету цьому не заважала.

Вже минуло десять днів жовтня. А з ними й осіннє рівнодення, тому дні ставали коротшими. Зірки нетерпляче спалахували на небі. Незважаючи скільки багато людей на вулицях міста і скільки автоматичних автомобілів везли від станції прямо додому, сказати дівчині на станції «побачимось завтра», це не значить провести її. Ось як заявив Мікіхіко.

Мідзукі була не проти, що Мікіхіко проводить її до дому. Однак вони не знали про що говорити, коли опинялися в таксі на самоті. У них двох було мало тем на які можна говорити, тому в суботу, в кабіні, вони вичерпали всі теми, а в понеділок виявили що в них немає про що поговорити.

Двоє людей мовчки сиділи в маленькій машині. Для дещо сором’язливої Мідзукі, це було тягарем, ні, випробуванням.

Поки вони чекали своєї черги на станції, вона не знала що робити, але це був не ізольований простір, тому подібне мовчання не турбувало.

– До речі, пані Шібата, ви спеціалізуєтеся на роботі з аквареллю.

– Ох, так.

Хоч він не дочекався поки вони сядуть до автомобіля, а розпочав розмову на тему, яка нарешті прийшла йому на думку, Мідзукі була не проти.

– Вірно. Мені подобаються м’які відтінки акварелі... Зараз комп’ютерна графіка дозволяє вільно генерувати кольори, але я надаю перевагу малюванню пензлем.

Через свій характер, розмовляючи з кимось, Мідзукі давала повну відповідь.

– Дивовижно, ви також гарні в комп’ютерній графіці.

– Ну так, та з аквареллю мені ще далеко до цього.

Досить червоне обличчя скромної Мідзукі, ніби мовчки говорило: «не треба мене так хвалити». На жаль, у Мікіхіко не було достатньо досвіду, щоб це зрозуміти.

– Але глава клубу хвалив вас. Пані Шібата має гарне відчуття форми. До речі, пані Шібата, у вас гарні оцінки в магічній геометрії?

– Т-так. Це допомагає забезпечувати бали під час екзаменів.

Жартівливо посміхнулася Мідзукі.

– Ах, у мене так само. Завдяки історії магії та Магічній лінгвістиці, мені вдається підтримувати високі бали. Я дуже поганий в Магічній інженерії.

Йошіда-кун, ти гарний в талісманах... До речі, Йошіда-кун, ти не обрав Магічну геометрію. Чому?

– Тому що Магічна фармакологія корисніша для моїх навичок. Власне, я хотів би серйозно вивчати й Магічну геометрію.

– Тому ти іноді заходиш до Цудзури-сенсея.

– Ні, це учитель мене викликав.

Навіть якщо вони думали, що не має тем для розмови, як тільки випав шанс, пара могла розмовляти таким чином.

Однак, якою б приємною не була розмова з Мідзукі, Мікіхіко не забував про настороженість.

Навіть зараз Мікіхіко пильно стежив за шикіґамі, що розвідували околиці. Хоча він був уважний, щоб не завадити розмові, для того, щоб Мідзукі нічого не помітила, з іншого боку він використовував засоби стеження.

Областю техніки було не просторове поширення, а поширення сприйняття. З усіх поглядів, спрямованих на Мідзукі, у свідомості Мікіхіко, відкладалися ті що мали магічні хвилі. Наміри направлені ними, на Мідзукі, не обмежувалися злістю та шкодою, швидше, вони, як правило були прихильними чи хтивими. Це не дуже помітно поруч з Міюкі чи Ерікою, але Мідзукі теж симпатична дівчина, що безумовно перевершувала середньостатистичні показники, хоча мала тихий образ. Крім того, оскільки вона була на другому році, форми її тіла підросли й вона мала привабливі фізичні дані.

Такий шум, як правило, зупинявся умовою наявності «магічних хвиль», але деякі з них проходили через фільтр і потрапляли до свідомості Мікіхіко, що багато чим дратували його. Навіть при такому навантажені він постійно стежив за Мідзукі, магами та магічними істотами, що націлювалися на них.

Фудзібаяші якось назвала Мікіхіко «генієм». Перш ніж зустрітися з Тацуєю, він цілий рік вважав себе розчаруванням. Минув рік, як він познайомився з Тацуєю і потрапив у суворі дні, після чого переглянув думку про себе. Інтенсивність його росту за останні два роки порівняна з десятьма-двадцятьма роками звичайної практики. Особливо після того, як познайомився з Тацуєю, він зробив величезний стрибок, як маг.

Під час розмови підійшла їхня черга. Перед ними зупинилося авто й автоматично відкривши двері і чекало. Мікіхіко спочатку посадив Мідзукі і оглянув оточення, після чого активував заклинання «Повернення» (древня магія, яка повертає шикіґамі до того, хто його відправив).

◇ ◇ ◇

Якщо є передпокій, є і задній хід. Однак цього разу це не метафора чи переносне значення, а парадний і чорний хід будівлі.

Дивно називати вхід в ці будівлі «передпокоєм», у будь-якому випадку, ті що розташовувалися у торговому районі, по інший бік прилавка за яким приймали покупців, задні проходи утворені прогалиною між будівлями, що стояли одна біля одної, існує і в цю епоху. Сміття, що продукувалося кожною будівлею, автоматично збиралося за допомогою спеціального підземного трубопроводу, а автоматичні прибирально-очищувальні машини, придбані районом, тому неприємного запаху і бруду не виникало. Однак світло вуличних ліхтарів не досягало цих місць.

– Чорт, це дитя демон!

Чоловік, який виглядав десь на років сорок, тримався за руку і лаявся у темному похмурому провулку.

Через пальці лівої руки, що накривали праву, сочилася кров.

– Він повернув мені шікі. Невже, другий син Йошіда, насправді втратив свої сили!

Не було жодних ознак того що цей монолог, без слухачів, скоро припиниться, це була звичка.

– Але це дуже жорстоко... Я ж лише спостерігав.

Можливо, кровотеча тривала довше, ніж він очікував, чоловік випустив праву руку з лівої та дістав смужку паперу, не хустинку, а талісман.

– Я скористаюся своєю кров’ю як підношення.

Кажучи так, чоловік приклав до рани талісман. Нарешті, якщо зважати на те що він промовив «кюу кюу н’юоріцу рійо15», він міг біти Онмеджі або окультистом з континенту.

– Ти мене запам’ятаєш, виродок Йошіди. Моя кров не дешева.

– Марно. З твоїми здібностями, старий, все що ти отримаєш, це своє прокляття назад.

Чоловік обернувся на голос з приголомшеним поглядом. Він не аматор. Щоб мати можливість сконцентруватися на роботі, він встановив бар’єр когнітивного придушення. Він не забув про «табір», який попередив би його про чиєсь наближення. І все-таки він був неймовірно здивований.

Чоловік мовчки дістав новий талісман. Аматор ніколи не зможе проникнути через бар’єр. Якщо брати до уваги попередні слова, це точно ворог.

Однак чоловік не активував заклинання.

– Я позаду.

Чоловік збирався обернутися, але молодий чоловік, що підкрався ззаду, і оглушив його. Таке позбавлення свідомості могло легко вбити. Однак вони, схоже, не вагалися.

– З таким слабким супротивником не потренуєшся. Невже справді є необхідність в охороні?

– Не говори так. Терпіти бездіяльність, теж частина тренування.

Два юнаки, що дивилися один на одного, мали однакові статури та схожий вигляд. Це була не вроджена схожість, а подібність що виникає між тими, які їдять з одного казана і пройшли крізь одне пекло.

Перш за все, у них ідентично поголені голови.

◇ ◇ ◇

Під час обідньої перерви, Мікіхіко покликав Тацую до штабу дисциплінарного комітету.

– О, Тацуя. Вибач, що покликав.

Коли Тацуя увійшов до кімнати Мікіхіко, який прийшов раніше, працював на клавіатурі.

Двері зачинилися, а на табличці відображалося «зустріч».

– Нічого. Від чого така раптовість.

– Мало часу, тому скажу коротко. Учора, під час повернення додому, націлилися на пані Шібату.

Тацуя здивовано поглянув на Мікіхіко, який серйозно повідомив новину.

– Мідзукі? Однак, по ній цього не скажеш.

– Пані Шібата не помітила цього. За нею спостерігали лише за допомогою шикіґамі на відстані, я розвіяв усі їхні техніки.

– Зрозуміло.

З полегшенням сказав Тацуя, але в погляді Мікіхіко, яким він дивився на нього, невдоволення не зникло.

– Ось чого ти очікував, Тацуя.

– Так. Я радий, що ти допомагаєш мені.

– Але хіба не дивно?

Тацуя удав, що не може зрозуміти, про що говорить Мікіхіко, тож прислухався до його слів.

– Навіщо цим хлопцям націлюватися на пані Шібату? Вони були не простими головорізами. Не можу назвати їх першокласними, але вони звикли до злочинної діяльності.

– Це були професійні злочинці?

– Це були маги «тіньового світу».

В якусь мить, Мікіхіко зам’явся, але не зупинив своїх слів.

– Чому такі люди націлились на пані Шібату? Якщо їхня ціль Конкурс дисертацій, то вони повинні зосередитися на Ісорі-семпаї, Накайдзьо-семпаї, та Мінакамі-семпаї. Тацуя, ти щось приховуєш від нас?! Я навіть не знайшов послідовність активації виклику Шикіґамі, яку ти показував днями. Люди що напали на тебе пов’язані з тими що націлилися на пані Шібату, чи не так?!

Тацуя не відповів.

Мікіхіко сам відвів погляд.

– Тацуя... Ти завжди заперечуєш, говорячи, що тут нічого такого, але я тобі винен. Саме завдяки тобі я повернув впевненість в собі та магічну силу.

Не даючи Тацуї можливості заперечити, Мікіхіко продовжив.

– Тож я не буду тоді тягарем. Якщо тобі потрібна допомога, я зроблю все що в моїх силах, якщо ти хочеш зберегти це в таємниці, я триматиму рот на замку.

Його погляд знову став відчайдушним. Світло в очах Мікіхіко нагадувало загнаного звіра.

– Але якщо я не знатиму, що відбувається, я не зможу захистити пані Шібату!

Тільки що Мікіхіко майже зізнався Тацуї, що має особливі почуття до Мідзукі, але, мабуть, цього не усвідомив. Тацуя не став використовувати це, щоб змінити тему розмови.

– Я не можу вдаватися в подробиці.

– Тацуя!

Звісно Мікіхіко запротестував на слова Тацуї.

– Іноземний маг, який керував противниками в інциденті в Йокогамі, минулого року, переховується у «традиціоналістів». Я переслідую його.

Однак, в кінцевому висновку, від сказаного Тацуєю, Мікіхіко втратив дар мови, а його обличчя зблідло.

– Вибач. Це все, що я можу сказати.

– Дійсно... Ти ж.

Щоб не сказати, що той військовий, Мікіхіко прикрив рот. Це було тим, про що ніколи не слід говорити, навіть в електроізоляційному полі.

– Перепрошую... І дякую що розповів.

Мікіхіко зрозумів усе зовсім не правильно. Як сподівався Тацуя.

Він не відчував провини. Правда цієї історії, стосунки між ним та Йотсубою, повинні залишитися в таємниці. На даний час, досі надто небезпечно. Було занадто рано залучати Мікіхіко до співпраці.

– Тацуя, ти сказав Традиціоналістів.

– Так. Я знаю, що ціль переховується там.

– ...Якщо так, думаю, я буду корисним. Після школи... Тут же не зручно. Ми зможемо поговорити у вечорі? Провівши пані Шібату, я знову повернуся до школи.

– Зрозумів.

Мая не встановлювала якихось часових лімітів, тай Тацуя не поспішав. Він не мав особистої не приязні до Чжоу Гонґцзіня. Якщо говорити конкретно, це не болітиме і не свербітиме, навіть якщо залишити в спокої.

Однак Тацуя подумав, «не вже Мікіхіко буде задоволений цим».

Сьома тридцять вечора. Як і очікувалося, до цього часу підготовка до конкурсу дисертацій на сьогодні завершилася. Хоч залишилися лише учні чоловічої статі, але це пов’язано з проблемами групи безпеки та дисциплінарного комітету.

Як правило, це були колишні члени студентської ради, тому обов’язок зачинити все було покладено на лідера команди конкурсу, Ісорі. Однак це мав контролювати президент студентської ради або його представник. Тож ніхто не здивувався, що тут залишився і Тацуя.

У нього не вистачало часу для розв’язання всіх питань, тож накопичилося досить багато питань, до прикладу навчальні завдання. Тацуя завершив роботу над домашнім завданням на терміналі студентської ради й одразу очистив накопичені дані.

Одразу після того, як він дописав доповідь з фізики, прозвучав сигнал, що повідомляв про відвідувача.

– Піксі, відчини.

– Так, майстре.

Після наказу Тацуї, Піксі, що стала ексклюзивною служницею в кімнаті студентської ради. Відразу після підтвердження біометричних даних, вона відчинила двері. Їй вже наказали впустити Мікіхіко, коли він прийде.

– Тацуя, вибач, що змусив чекати.

Сівши в крісло запропоноване Піксі, вбачився Мікіхіко.

– Нічого, я лише відпочив.

Після такої відповіді, Мікіхіко поглянув на Тацуя з підозрою. Тацуя залишив термінал, як є. Список звітів на екрані було чітко видно з місця, де сидів Мікіхіко.

Однак після невеликого жарту, напруга зникла б.

– Відразу продовжимо з того, де закінчили в день.

Замість того щоб турбуватися про атмосферу, Мікіхіко вирішив не гальмувати свої думки, тому перейшов до основної теми.

– Я хочу дещо підтвердити. Тацуя, ти впевнений, що ціль переховується у Традиціоналістів?

– Це інформація з надійного джерела.

– Зрозуміло...

Мікіхіко трохи задумався, всього на декілька секунд.

– Спочатку давайте уточню позиції. Ті, хто називають себе традиціоналістами, це велика фракція практиків стародавніх магів, серед них є як добрі, так і погані. Можна сказати, що маги стародавньої магії поділяються на фракцію традиціоналістів, фракцію, що їх підтримує, і фракцію тих, хто їм протистоїть.

– Правда? Майстер казав, що маги, котрі дотримуються традицій, їх ненавидять.

Ця інформація була отримана не від Якумо, але Тацуя розсудив, що це дозволить уникнути зайвих питань.

– Справді. З іншого боку, багато індивідуальних практиків, що відчувають утиски від догм та заповітів, мають симпатію то Традиціоналістів, що об’єднує людей незалежно від школи.

– А до кого відносяться клан Йошіда.

Раніше Мікіхіко сказав, що «уточнить позицію». А точніше, напевно, хотів «уточнити» прихильна чи ворожа родина Йошіда до Традиціоналістів.

– Сім’я Йошіда - це родина, що виникла із древнього релігійного культу. Мета поклоніння богам - знайти спосіб досягти божества.

Це характеристика магів, які підтримують Традиціоналістів.

– Ось чому сім’я Йошіда вступила в конфлікт із Традиціоналістами.

Але відповідь Мікіхіко була парадоксальною.

– Традиціоналісти та родина Йошіда, які брали участь у колишній Дев’ятій лабораторії, мали принципово протилежне розуміння магії. Мета сім’ї Йошіда - використовувати благочестиві прийоми. Тому ми не могли співпрацювати з тими, хто вважає що можуть робити що завгодно, для зростання їх сили.

З цих слів Мікіхіко, було не зрозуміло, власні це його думки чи принципи привиті його батьками. Але, навіть якщо думки були запозичені, було зрозуміло, що він відчуває гордість за них.

– Тож на цей раз ти можеш розраховувати на мене й у всьому іншому. Якщо ти бажаєш, я думаю, що родина Йошіда готова на повноцінну співпрацю.

– Ні, це трохи занадто... Якщо долучити родину Йошіда, це буде не тим про що не варто говорити.

– І це правда.

Тацуя та Мікіхіко мали на увазі різне «про що не варто говорити», але тільки Тацуя розумів це.

– Зрозуміло. Тоді сплануємо все вдвох. Тацуя, ти намагаєшся не розголошувати детальних обставин.

Сказавши це, Мікіхіко, посміхнувся посмішкою лиходія, яка зовсім йому не личила.

– На жаль чи на щастя, але, Кіото, де пройде цьогорічний Конкурс дисертацій, рідне місто традиціоналістів.

Те, що розповів Мікіхіко, відрізнялося від інформації, яку він чув від Фудзібаяші та Мінору в Нарі, але Тацуя не міг зрозуміти де правда.

– Це так.

Тому, вважаючи, що обидва погляди вірні, Тацуя слухав розповідь Мікіхіко.

– Спочатку я планував відправити команду безпеки, щоб перевірити ситуацію на місці, але, думаю, я також приєднаюся до неї.

– А потім?

– Тацуя, ти ж також долучився до команди безпеки?

Мікіхіко відповів на питання Тацуї запитанням.

Тацуя не спішно відповів на запитання Мікіхіко.

– Саме так.

– Тож ти можеш вільно пересуватися містом. Я планую досконало оглянути місце проведення, щоб не допустити подібного, як минулого року.

– Я вдячний за це. А що до тебе, Мікіхіко?

– Я приманка. На місті проведення, в Новому конференц-центрі, я розгорну помітну розвідувальну послідовність і буду дратувати Традиціоналістів, як тільки зможу.

– Зрозуміло.

На здивування Мікіхіко, Тацуя тихо розсміявся.

– Якщо Традиціоналісти клюнуть на це, тоді вийде правомірний захист. Якщо це станеться, то буде боротьбою родини Йошіда, а не роботою Тацуї.

– Різниця в потужності не стане проблемою?

– Майстерність кожної людини абсолютно неперевершена. Якщо Традиціоналісти залучать достатньо людей, щоб перевершити сім’ю Йошіда, то інші окультні групи цього не залишать. Важливіше змусити противника діяти першим. Древні фракції надають велике значення умовам. Якщо ініціатором буду я, вони просто спостерігатимуть осторонь, але якщо провокаторами стане противник, вони заступляться за нас.

Тацуя спробував швидко прорахувати можливі сценарії. Він боявся, що древні маги атакуватимуть один одного своєю магією, перетворивши місто на поле битви. Якщо поліція і сили Самооборони займуться цим, Чжоу Гонґцзінь втече через цю прогалину.

Однак, якщо ініціаторами будуть Традиціоналісти, втрутяться інші древні фракції, в нього буде привід дослідити внутрішні справи Традиціоналістів. Для Тацуї це був дуже бажаний розвиток.

– А що робити якщо, супротивник не клюне?

– У такому випадку, моя послідовність знайде ціль Тацуї. Противник - континентальний даос? Якщо так, то вібрації сайонів відрізняється. Завдяки тобі, я став дуже майстерним в ідентифікації хвиль мисленнєвих часток. Я пишаюся тим, що жоден із древніх магів не перевершить мене.

– Які гучні слова.

Посміхнувся Тацуя, але не став заперечувати гучних слів Мікіхіко. Він міг визначити різницю в техніках древніх магів. Він не мав навичок розпізнавати хвилі мисленнєвих часток, як сучасні маги. Оскільки безглуздо спостерігати за не структурованими сайонами. Розпізнання сайонів - це навичка сучасної магії, яка виникла в процесі вивчення використання мисленнєвих часток. До того ж існує мало сучасних магів, які володіють практичними навичками розпізнання, до прикладу, мало хто з сучасних магів здатний досягти рівня точності, на якому Зірки самостійно розпізнавали Паразитів.

Мікіхіко мав достатньо підстав для гордості.

– Що робитимеш з Мідзукі?

Самовпевнений вираз Мікіхіко раптом зблід. Легко було зрозуміти цю зміну посмішки, але Тацуя усвідомлював, що сміятися над цим буде не розумно.

– ...Брати з собою пані Шібату дуже небезпечно.

– Тоді я домовлюся про супровід Мідзукі.

– Ти зможеш?

– Звісно. Це від початку було моєю проблемою.

Мікіхіко полегшило, ймовірно, тому, що він подумав, що Тацуя організує супровід сил Самооборони.

Насправді учень Якумо вже супроводжував Мідзукі, але Тацуя збирався залучити мага з іншого місця, зовсім не з того, якого передбачав Мікіхіко.

– Коли ми це організуємо?

Дисциплінарний комітет організує все зі сторони школи... Може в п’ятницю.

– Зрозуміло. Я скажу Міюкі завершити все і в студентській раді.

– ...Ні, ти ж теж член студентської ради? Зроби це сам.

Тацуя не відповів на це, просто посміхнувся зловісною посмішкою.

Мікіхіко теж підвівся з посмішкою.

◇ ◇ ◇

Вечір четверга, одинадцяте жовтня, дві тисячі дев’яносто шостого року, певне місце в Кіото.

Темне небо затягнуло хмарами, лив дощ.

Парк, що є місцем відпочинку в денний час, опівночі опустів. Цього вечора тут було лише дві фігури.

– Пан Накура. Я змусив вас чекати?

Чжоу Гонґцзінь, що наблизився зі сторони верхів’я річки, окликнув Накуру, який стояв на березі річки.

– Ні, ви вчасно, пан Чжоу.

Підняв голову Накура і привітно відповів.

Двоє залишалися на відстані, на якій не могли дістати один до одного.

– Минуло два місяці.

Почав розмову Чжоу.

– Так, мені шкода. Навіть як би спробував, я не знав вашого нового місця проживання, прошу вибачити.

Прямолінійно відповів Накура на вигадливу атаку Чжоу.

Минулого місяця, я був здивований розвитком подій і був змушений переїхати. Якщо ви знали заздалегідь, могли б повідомити.

– Ні, як би нам не хотілося, ми не мали жодної можливості. Зважаючи на те, хто був вашим суперником, ми не мали жодної можливості дізнатися заздалегідь.

Накура вказав Чжоу на те, що він втік від переслідування Куроби, а то й насміхався, що сім’я Саєгуса не в змозі розвідати внутрішню інформацію сім’ї Йотсуба. Під час обміну злісними зауваженнями Накура мав прямий погляд, а Чжоу криво посміхнувся. ...Для них це була звичайна розмова.

– Отже, шановний Накура, яка у вас справа сьогодні?

Продовжуючи посміхатися, ніби не знаючи інших виразів, Чжоу запитав Накуру. Не було жодного поспіху. Нинішня ситуація не підходила для тривалих розмов.

– Пан Чжоу, ви чули, що Кудо об’єдналися з Йотсубою?

Брови Чжоу сіпнулися.. Але він досі не перестав посміхатися.

– Ні... Не вже це через мене?

Схоже, родина Йотсуба, дізнавшись що пан Чжоу переховується у Традиціоналістів, попросила співпраці у родини Кудо, яка конфліктує з Традиціоналістами.

– Ха-ха-ха-ха=ха...

Раптом залився сміхом Чжоу.

– Я доволі успішний. Став цілю не лише Йотсуби, що зараз називаються найсильнішими в світі, але й Кудо, кого називають «найкращим» в світі.

Радісно посміхнувся Чжоу Гонґцзінь.

Він не був у відчаї, безумовно він не нагадував того кого загнали в кут.

«Безтурботність» - ось що демонстрував цей сміх.

– Кудо що вже впродовж багатьох років конфліктує з Традиціоналістами, мабуть, багато знають про них. Здається, залишилося не так багато часу, перш ніж вони знайдуть вашу схованку.

Сказав Накура, не піддавшись дивній поведінці Чжоу.

Чжоу засміявся і запитав іронічним голосом.

– Все справді так. Люди Традиціоналістів піклувалися про мене два місяці, але час залишити їх. Отже, шановний Накура, ви хочете сказати, що родина Саєгуса пропонує новий прихисток?

– Так.

Напевно, той не очікував такої відповіді. Чжоу з питанням поглянув на Накуру, що кивнув.

– Буду чесним. Саєгуса не може допустити, щоб ви, пан Чжоу., потрапили в руки Йотсуба. Ніхто, ніколи не повинен дізнатися про стосунки між вами та родиною Саєгуса.

– Тож ви, люб’язно, підготували маршрут втечі?

– Так.

Накура ствердно відповів на питання Чжоу, що сказав «маршрут втечі», а не притулок.

Я проведу вас до місця, куди рукам Йотсуба не дотягнутися.

– Хм... Можете назвати це місце?

Чжоу ненароком поклав руку до кишені.

У руці Накури з’явився CAD у формі мобільного терміналу.

– Це не підземний світ!

– Ні, його назва - Пекло!

Двоє одночасно відскочили, збільшуючи дистанцію між собою. Чжоу дістав за пазухи чорний, сяючий талісман, а Накура розгорнув послідовність активації з CAD.

Можливо, Чжоу чекав цього з самого початку. Магія була активована одночасно.

З картки Чжоу вискочив чорний, чотириногий звір, можливо ця Хімічна субстанція імітувала пса. Чорний пес відскочив від землі та кинувся прямо в горло Накури.

Десяти прозорих голок пронизали черево тіньового тіла.

Ноги Накури занурилися в річку. Голки, що пронизали тіньового звіра, виникли з цього місця.

– Водяні голки?..

Очі Чжоу змогли розгледіти природу прозорих голок в цій темряві.

– Я був недбалий. Було помилкою зустрічатися на березі річки. Здається, у вас перевага «території».

– Магія, що створює синтетичних звірів, як провідника, використовуючи тінь.

– Так. Мені соромно промовляти її назву, але мій наставник називав це «Тіньовий звір». Не хотілося б цим пишатися, це гібридна магія, яка включає елементи західної магії.

– Західна магія... Цей чорний пес? Я помилився з «часом». Я повинен був розпочати це хоча б в місячну ніч.

Ці двоє не просто так обговорювали техніки. Під час їх розмови талісман в руці Чжоу випустив тіньового звіра, а Накура перехопив його водяними голками.

Здається, у Чжоу не було іншої магії. Іншими словами, це означає, що в його талісмані багато тіньових звірів. Він вже випустив більше десятка, але не було жодних ознак їх закінчення. Це була божевільна майстерність, нанести стільки шарів магії на такий крихітний талісман.

– Але я дещо не розумію.

– Що саме.

Однак першим, хто поставив питання, був Чжоу.

Накура, зустрічав звіра-фантома, якого механічно випустив Чжоу, навіть не змінюючи виразу. Він відповів Чжоу абсолютно беземоційним голосом.

– Сьома лабораторія розробляла магію Колоніальний контроль. Колоніальний контроль - це магія, яка контролює сотню та більше об’єктів одночасно. Їх не повинно бути так мало. Можливо ви мене недооцінюєте.

– У жодному разі. Пан Чжоу не той супротивник, з яким це можливо.

Жалісним голосом відповів Накура. Увагу Чжоу більше привернули емоції в його голосі, ніж самі слова.

– Пан Чжоу, ви чули термін «Позбавлених номера».

В бік Чжоу полетіла водяна голка. Людське око не спроможне помітити її у темряві, Чжоу легко ухилився, відступивши у бік.

Зі швидкістю, яку людина не здатна досягти, лише користуючись м’язами. Невже в древній континентальній магії є техніка, яка має той же ефект, як і техніка Самоприскорення.

– Мені відомо про це. Родові гілки магів, яким в лабораторіях розвитку магії, де породили Десять головних кланів, присвоїли номери, але згодом забрали.

Водяні голки летіли одна за одною. Чжоу постійно ухилявся, але це ніяк не вплинуло на періодичність виклику тіньових звірів. Перш ніж ви могли це усвідомити, атакуючий і той хто захищався, помінялись місцями.

– Тоді, чому вас позбавили номера?

– Зараз, цього ніхто не знає. Хоча, я лиш знаю, що бажаного результату не було досягнуто.

Голки стали дощем, перетворившись на зливу. Чжоу дістав хустинку з нагрудної кишені.

Біла хустинка розширилася, покривши всю зону і захистила його від зливи голок.

Накура припинив атаку.

Чжоу опустив тканину, щоб показати обличчя.

– Я маг, який не міг діяти так, як очікувала сьома лабораторія.

– Боляче це чути, мені шкода.

Чжоу випустив тіньового звіра.

Накура активував CAD і збив його в останню хвилину.

Чжоу опустив руку, в якій тримав талісман.

Накура поклав палець на курок CAD і відновив розмову про втрату номера.

– Основна послідовність колоніального контролю - це техніка, що заздалегідь готує заряд і маніпулює ним.

Накура розгорнув послідовності активації.

Чжоу приготував білу тканину.

– Але я думаю, що це не ефективно для бою. Битися доводиться не лише тоді, коли маєш під боком зручний, громізткий провідник. Хоча є допоміжний пристрій CAD, розроблений з концепцією речей побутового вжитку, чому я маю носити непотрібний багаж?

– Як воїну стародавнього стилю, що не може використовувати магію без допоміжного засобу, це боляче чути. Однак ви вважаєте, що CAD та річ «яку можна завжди мати з собою? Також є моделі, що нагадують великі пістолети.

– Це спеціалізовані CAD у формі пістолета. Не думаю, що вони практичні.

Зберігаючи магію на межі активації, Накура та Чжоу шукали прогалини один в одному. Або ж розмова між ними двома була заради створення прогалини.

– У всякому разі, я не був задоволений політикою інституту. Тому я створив магію групового контролю, так, щоб її можна було використовувати у будь-який час. Водночас одночасно можна керувати менше ніж ста об’єктами, але замість цього, я розробив техніку керування водою і формування з неї снарядів.

– Мені шкода.

– В результаті цього, мене позбавили номера.

Під час обміну фраз між цими двома.

Чжоу Гонґцзінь почав діяти.

Накура частково відволікся.

Чжоу кинув в його напрямку картку.

Під атакою, Накура вистрілив у Чжоу водними голками. Замість зливи, усі вони полетіли по круговій траєкторії.

З картки, у повітрі, вискочив тіньовий звір.

Накура зібрав нове заклинання і перехопив його.

Біла тканина впала. Фігури Чжоу Гонґцзіня за нею не було.

Тіньовий звір, в якого влучила водна голка, став тінню і розтанув в ночі.

Група водних голок, що промалювала дугу в повітрі, безцільно пронизали повітря.

З картки, що впала на поверхню води, вилетіла тінь.

Накура, що помітив це бічним зором, активував техніку стрибків.

Він, на межі волосини ухилився, від потоку води, що вирвалася з пащі.

Накура, приземлитися на протилежному березі, відновив рівновагу і приготувався до наступного нападу. Чорний ріг пронизав черево Накури, поки він вдивлявся в темряву через річку.

Ріг, що проткнув живіт, розтікся густою та липкою смолою, та був здутий вітерцем через річку Накура втратив опору і впав на спину.

Зі сторони голови донеслися звуки кроків по річковій гальці. Коли він з труднощами поглянув у тому напрямку, перше, що він побачив, це біла тканина, що покривала тіло Чжоу. Чжоу підійшов з іншого боку. Він також не був ушкоджень. У тканині його дорогого костюму трійки. на лівому плечі була діра, а на правому боці були плями крові

– Я був... Обманутий... Ілюзією, до речі... це не... видавалося... малоймовірним.

Накура розумів що сталося і без пояснень. Він мав намір перестрибнути на інший бік ріки, але насправді стрибнув і приземлився на тому ж боці, спиною до ворога.

– Так, саме я виступив вашим опонентом.

– Омана зміни... напрямку... Це, певно, тактика північно-східного напрямку, астрологічного типу.

Голос Накури був тихий і було важко розчути, але Чжоу зрозумів усе без труднощів.

– Так. Попри це, в мене вже давно не було такої кровотечі. Накура Сабуро, мені видається, що ваші навички кращі ніж у Куроби Міцуру.

– Ха-хаха. Це честь... для мене.

Чжоу встав на одне коліно, поруч з Накурою, і тихо промовив.

– У нас з вами були добрі стосунки. У вас є останнє бажання?

– Спо-діва-юся. Зараз... на одне.

– Що?

Я...

– Так.

– Будь ласка, помріть разом зі мною!

Крикнув Накура з останніх сил.

Закляття було словесним прокляттям.

Груди Накури вибухнули, а кров сформувала голки й атакувала Чжоу

Той підвівся.

І Нахмурився, поглянувши на червоні голки, що пробили його руки, якими він захистив обличчя.

– Це остання воля, тому я хотів би розвалити гори.

Витягши голку, що пройшла через прогалину між руками та застрягла у вусі.

Голка розтанула, ставши кров’ю, залишивши невеликий шрам на мочці вуха. Чжоу видихнув і дістав з кишені піджака нову картку.

Коли вийшов час модифікації події, усі криваві голки одномоментно розтеклися.

Активувалося коротке прокляття.

Колоті рани на шкірі Чжоу Гонґцзіня зникли так, наче відмотали відео на низькій швидкості (швидке відновлення).

– На жаль, магія такого рівня не може мене вбити.

Чжоу підвівся і, оглянувши свій одяг, зітхнув. Він передбачав, що Накура вчинить щось на зразок самовбивчої атаки. Він зміг захистити обличчя руками, бо був насторожений до нападу водними голками.

– Тут більше не можна залишатися. Хоча зараз пізня ніч, такий вид привертає увагу.

Однак він не зміг передбачити атаку Накури з використанням власної крові. Він опустив погляд на одяг заплямований кров’ю загиблого і зітхнув.

Чжоу дістав хустинку, що повернулася до кишені.

Ні, не повернулася. Очевидно, що ця відрізнялася від попередньої.

Хустинка була чорною, а не білою.

Він розгорнув чорну хустинку і накрив тіло широкою тінню.

Чорна тканина, в яку перетворилась хустинка, розчинилася в тіні, в якій лежало тіло Накури.